ЗАХИСТ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ОСОБИСТУ СВОБОДУ В КОНТЕКСТІ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

БРОВКО Наталія Іванівна

УДК 340.12+342.7

ЗАХИСТ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ОСОБИСТУ СВОБОДУ В КОНТЕКСТІ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Спеціальність 12.00.12 – філософія права

Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Кушакова-Костицька Наталія Вадимівна,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ - 2010

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ......................................................................................3
ВСТУП.....................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ОСОБИСТУ СВОБОДУ
1.1. Історія та методологія досліджень фундаментальних прав людини...................................................................................................................14
1.2. Філософські та психологічні засади осмислення проблеми свободи .................................................................................................................................39
1.3. Антропологічно-правові та аксіологічно-правові засади дослідження особистої свободи індивіда..................................................................................50
1.4. Особиста свобода індивіда як форма реалізації ідеї свободи волі у класичній та посткласичній філософсько-правовій рефлексії..........................61
Висновки до першого розділу......................................................................75

РОЗДІЛ 2. ФЕНОМЕНИ РАБСТВА ТА ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА (СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТА ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ)
2.1. Людина як об’єкт продажу: історико-культурологічний екскурс................................................................................................................... 81
2.2. Сучасний стан і тенденції торгівлі людьми в світі та Україні..........................................................................................................101
2.3. Проблеми визначення поняття та об’єкта торгівлі людьми у вітчизняній юридичній теорії .......................................................................... 114
Висновки до другого розділу....................................................................128

РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ІНДИВІДА ЯК ВИХІДНА ПЕРЕДУМОВА ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
3.1. Основні причини торгівлі людьми та принципи правового захисту особистої свободи індивіда від злочинних посягань ....................................135
3.2. Форми, засоби і заходи захисту права людини на особисту свободу...............................................................................................................149
Висновки до третього розділу..................................................................172

ВИСНОВКИ......................................................................................................178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................189
ДОДАТКИ.........................................................................................................212

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

ЄС – Європейський Союз
КК – Кримінальний кодекс
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
ГУ – Головне управління
МВ – Міський відділ
МВС – Міністерство внутрішніх справ
МЗС – Міністерство закордонних справ
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я
МОМ – Міжнародна організація з міграції
МОП – Міжнародна організація праці
ОВС – органи внутрішніх справ
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ГА ООН – Генеральна Асамблея ООН
СБУ – Служба безпеки України
СНД – Співдружність Незалежних Держав
ЮНІСЕФ – Дитячий Фонд ООН

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Торгівля людьми – це явище, яке суперечить принципам природного права, оскільки посягає на цілу низку фундаментальних прав людини і громадянина. Разом з тим, цей феномен має глибоке суспільно-історичне коріння. Незважаючи на багаторічні спроби міжнародної спільноти вирішити проблему торгівлі людьми, ця проблема залишається актуальною і продовжує збільшувати свій масштаб. Серед жертв транснаціональної торгівлі людьми, зокрема, чимало українських жінок, що викликає занепокоєність як у державних діячів, так і у і фахівців-вчених, представників правозахисних організацій та пересічних громадян.
Проблема торгівлі людьми – це проблема багатовимірна та багатогранна, міжнародна, тому потребує комплексного підходу до її вирішення, узгоджених дій науковців у різних сферах знань, зусиль законодавців, політиків і державних службовців, координації з боку міжнародних організацій, організованої співпраці неурядових організацій, спільних заходів правоохоронних органів та громадськості. Взаємодія у вирішенні цієї проблеми повинна будуватись на певних загальних засадах, які б стали підґрунтям для подальшого визначення механізмів, конкретних процедур і гарантій протидії торгівлі людьми.
Узагальнивши, можна відзначити, що сутність цього соціального феномену полягає в порушенні свободи людини, у зв’язку з чим головною засадою протидії даним посяганням слід вважати відповідний захист свободи. Проблему свободи розробляли мислителі минулого (Н. Макіавеллі, Дж. Локк, Т. Гоббс, Р. Декарт, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Ґ. Геґель, М. Бердяєв, Дж. Мілль, К. Маркс, Е. Фромм та багато інших видатних вчених), а також сучасності (важливе місце вона займає у працях Т. Адорно, Н. Аббаньяно, Г. Арендт, Р. Арона, І. Берліна, Г. Блокланда, А. Велмера, Ю. Габермаса, Ф. Гаєка, М. Гайдеггера, Дж. Грея, Т. Гріна, М. Мерло-Понті, М. Новака, К. Поппера, Дж. Раза, Ж.-П. Сартра, К. Ясперса та інших зарубіжних вчених, звертались до цієї теми Н.Б. Бугаєв, Б.Г. Капустін, Є.І. Кузьміна, В. С. Нерсесянц та інші радянські та російські вчені), різні аспекти цієї проблеми аналізували В. П. Андрущенко, О.О. Бандура, І. В. Бичко, А. Ф. Карась, М.В. Костицький, С. Б. Кримський, В. В. Лях, М. І. Михальченко, В.В. Пітулей, Л.А. Подолянко, Л. А. Ситниченко, Л. М. Слободянюк, В. М. Судакова, К. Ю. Райда, С. М. Хоменко, В. Шаповал та інші вітчизняні дослідники. Природне право людини на свободу обґрунтовувалось упродовж тисячоліть найбільш прогресивними та видатними мислителями кожної епохи. Дослідження ґрунтується на тому положенні, що саме природно-правові засади захисту права людини на особисту свободу людини можуть вважатися вихідними передумовами запобігання і протидії торгівлі людьми.
У вітчизняній юридичній науці розглядались різні окремі аспекти протидії торгівлі людьми, зокрема, заслуговують на увагу кримінологічні, криміналістичні та кримінально-правові дослідження В.О. Іващенко, В.А. Козака, А.М. Орлеана, Я.Г. Лизогуба, А.С. Політової, В.В. Пясковського, В.Д.Сущенка, які належать до новітнього періоду історії нашої держави. Проблема торгівлі людьми та суміжні проблеми розглядаються в роботах Р.Ф. Безпальчої, М.В. Буроменського, Ю.І. Римаренка, К.Б. Левченко, а також у дослідженнях Г.Л.Кохан, Н.В. Плахотнюк, О.В. Святун, Т.І. Возної та інших вчених. Ця проблематика цікавить багатьох іноземних науковців, серед досліджень яких можна відзначити праці Р. Хавемана, М. Війєрса, К. Бейлза, М. Мельцера, Р. Онейла, В. Валкенбурга, П. Ван-Дюйна, Е. Ніснер, К. Джоунз-Паулі та інших фахівців. Разом з тим, на дисертаційному рівні відсутні комплексні дослідження соціально-філософського та філософсько-правового зрізу цієї масштабної проблеми.
Саме в період суспільно-політичної трансформації, яка спостерігається сьогодні в нашій державі, видається необхідним звернення до природних першооснов права, що дозволяє більш фундаментально підійти до пошуку шляхів вирішення цієї соціально-правової проблеми. Потреба філософсько-правового осмислення проблем захисту особистої свободи людини та пошуку шляхів її забезпечення в контексті протидії торгівлі людьми і зумовила вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у відповідності до вимог Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 766 від 5.06.2002 р., відповідно до Концепції Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 роки, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2006 року № 188-р, та на виконання Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року (постанова Кабінету Міністрів України № 410 від 07.03.2007 року).
Тема дисертації відповідає пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних дослід¬жень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755, плану науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ і кафедри філософії права та юридичної логіки, а також кафедральній тематиці наукових досліджень.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження – здійснити філософсько-правове обґрунтування права людини на особисту свободу та розглянути механізми його захисту в контексті державно-правової протекції людини від продажу, запобігання та протидії торгівлі людьми.
У зв’язку з цим було поставлено наступні завдання:
– розглянути історію та окреслити методологію філософських та філософсько-правових досліджень ідеї та інституту прав людини;
– визначити філософські та психологічні засади дослідження проблеми свободи;
– визначити антропологічно-правові та аксіологічно-правові засади дослідження особистої свободи індивіда та відповідного природного права людини;
– здійснити філософсько-правове осмислення особистої свободи індивіда як форми реалізації свободи волі та теоретичне обґрунтування права на особисту свободу;
– розглянути історичний розвиток торгівлі людьми в контексті культурно-цивілізаційного процесу;
– охарактеризувати сучасний стан і тенденції торгівлі людьми у світі та в Україні в умовах інтеграційних і глобалізаційних процесів;
– розкрити зміст поняття торгівлі людьми в юридичній теорії та здійснити аналіз об’єкта відповідного складу злочину з позицій юснатуралістичного праворозуміння;
– окреслити основні причини посягань на особисту свободу та принципи її правового захисту;
– визначити поняття та охарактеризувати базові елементи механізму захисту особистої свободи індивіда, гарантії, стандарти, заходи та засоби правового захисту людини від продажу.
Вирішення цих завдань сприяє осмисленню проблеми захисту особистої свободи людини, а також дозволяє здійснювати більш ефективну протидію посяганням на неї. Результати дисертаційного дослідження, таким чином, покликані не лише зробити внесок у філософсько-правове знання на теоретичному рівні, але й позитивно вплинути на роботу системи державних органів, що протидіють торгівлі людьми.
Об’єктом дослідження є особиста свобода індивіда як правова цінність.
Предметом дослідження є філософсько-правові засади захисту права людини на особисту свободу в контексті протидії торгівлі людьми.
Методологічну основу дослідження складають філософські, загальнонаукові та спеціально-наукові методи, які сформувались на основі пізнавального арсеналу філософської, філософсько-правової та теоретико-правової думки. У процесі дослідження використано:
– природно-правову методологію – при дослідженні антропологічно-правових засад особистої свободи людини та при визначенні об’єкта торгівлі людьми;
– діалектичний метод – при розгляді взаємозв’язку свободи і права, свободи і держави, свободи і свавілля у класичних філософсько-правових теоріях;
– метод категоріального аналізу – при визначенні змісту поняття «свобода» та особливостей його використання у різних філософсько-правових концепціях;
– герменевтичний метод – при інтерпретації окремих понять, значимих в теорії прав людини, з позицій філософії права та галузевих юридичних наук;
історико-філософський метод – при дослідженні творчої спадщини мислителів минулого, які розглядали у своїх працях філософські проблеми свободи;
– історико-правовий метод – при дослідженні становлення та розвитку нормативно-правової бази, яка регламентувала діяльність із запобігання та протидії торгівлі людьми;
структурно-логічний метод – при визначенні структурних елементів механізму запобігання та протидії людьми на державному та неурядовому рівнях;
– порівняльно-правовий метод – при аналізі ліберальної та консервативної моделей реалізації особистої свободи, дослідженні правових норм відносно протидії торгівлі людьми та практики їх застосування у різних країнах;
– системний підхід, а також загальнонаукові методи аналізу та синтезу, абстрагування, узагальнення, ідеалізації, статистичний метод тощо.
Робота виконана на основі принципу наукового плюралізму. У процесі дослідження опрацьовані відповідні предмету дослідження праці з соціальної філософії, філософії права, теорії права, теорії та історії прав людини, теорії кримінального права, кримінології та інших дисциплін, а також міжнародні правові документи, вітчизняний законодавчий масив, практика судочинства, статистичні дані МВС України, дані соціологічних досліджень, які розкривають проблематику роботи, результати анкетування громадян (138 осіб) та працівників міліції (92 особи) згідно розроблених анкет щодо проблеми торгівлі людьми в Україні (Додатки А, Б).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що робота є першим в Україні філософсько-правовим дослідженням проблем протидії торгівлі людьми вцілому, а також першим вітчизняним дослідженням природно-правових засад захисту особистої свободи індивіда як необхідної передумови протидії торгівлі людьми, зокрема, виконаним на дисертаційному рівні.
Наукову новизну становлять наступні висновки, положення та рекомендації, які відображають особистий внесок автора:
уперше:
– обґрунтовано положення про те, що особиста свобода індивіда складає основу відповідного природного права людини, яке необхідно відобразити в законодавстві нашої держави з метою адекватного вираження спрямованості та змісту міжнародних стандартів прав людини;
– встановлено, що правовий захист особистої свободи індивіда є необхідною передумовою запобігання і ефективної протидії торгівлі людьми, оскільки злочинне посягання при торгівлі людьми здійснюється саме на особисту свободу людини як правову цінність;
– визначено ряд принципів, гарантій, форм і засобів захисту права на особисту свободу як складових її правового захисту і базових елементів механізму протидії торгівлі людьми, належна якість об’єктивації та практичного втілення яких значною мірою впливає на ефективність його функціонування;
удосконалено:
– теоретичне обґрунтування визначення особистої свободи основним безпосереднім об’єктом торгівлі людьми та будь-якої іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина;
– положення про необхідність відображення і закріплення у вітчизняному законодавстві окремих природних прав людини та відповідних конкретизуючих актів і норм, а також норм щодо заборони рабства та работоргівлі;
– положення ст. 3 і ст. 29 Конституції України, а також ст. 149 Кримінального кодексу України, які запропоновано визначити на основі визнання свободи людини фундаментальною правовою цінністю;
– визначення понять “особиста свобода”, “право на особисту свободу”, “захист права на особисту свободу”, які передбачають свободу волі суб’єкта (індивіда), його внутрішню та зовнішню автономію та відповідне природне право людини, характеризуючи людину як самоцінну істоту, що не може виступати предметом будь-якої угоди щодо передачі, дарування, обміну чи продажу;
– пропозиції щодо удосконалення механізму запобігання та протидії торгівлі людьми через визначення принципів і гарантій захисту права людини на особисту свободу;
дістали подальшого розвитку:
– ідея щодо гуманістичної природи права вцілому та природного права людини на свободу, зокрема;
– положення про те, що свобода людини в діалектичній єдності з відповідальністю за власні дії, що лежить в основі цієї свободи, є фундаментальною правовою цінністю, джерелом якої є природа людини як істоти, здатної обирати свої цілі і засоби для їх досягнення, а втіленням – свобода індивіда в її особистісному вимірі та відповідне природне право;
– узагальнення історії досліджень прав людини у зв’язку з розвитком особистої свободи як форми реалізації ідеї свободи волі;
– філософсько-правова методологія досліджень природних прав людини;
– розробки проблеми реалізації прав і свобод людини в сучасних умовах, а також теоретичне обґрунтування механізму їх захисту в нашій державі.
Науково-теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
– у подальшій науковій розробці проблем захисту свободи індивіда та запобігання і протидії торгівлі людьми;
– у законодавчій діяльності з метою вдосконалення правового захисту особистої свободи людини – за результатами дослідження запропоновано внести зміни та доповнення у ст. 3, ст. 29 Конституції України і ст. 149 КК України та правовій експертизі законодавства щодо проблем запобігання і протидії торгівлі людьми;
– у правозастосовчій діяльності державних органів, а також органів місцевого самоврядування з метою покращання стану захисту свободи людини та підвищення ефективності протидії торгівлі людьми та іншим злочинним діянням (акт впровадження в діяльність Білоцерківської районної ради Київської області від 16.12.2009 р. № 02-10-308; акт впровадження в діяльність Білоцерківської міської ради Київської області від 18.12.2009 р. № 4087/4-09);
– у діяльності правоохоронних органів і підрозділів, безпосереднім завданням яких є запобігання і протидія торгівлі людьми, та інших правоохоронних органів з метою попередження, розкриття, розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, та інших злочинів, пов’язаних з посяганням на свободу людини (акт впровадження в практичну діяльність Білоцерківського МВ ГУ МВС України в Київській області від 21.12.2009 р.);

– у просвітницьких заходах, спрямованих на захист людини від продажу;
– у навчальному процесі при викладанні нормативних дисциплін “Філософія”, “Культурологія”, “Кримінологія”, “Кримінальне право України”, “Конституційне право України”, “Судові та правоохоронні органи” (акт впровадження в навчальний процес юридичного факультету Білоцерківського національного аграрного університету від 22.12.2009 р. № 236), а також “Права людини і громадянина”, “Філософія права”, спецкурсу “Захист прав людини у правоохоронній діяльності” та спецкурсу, присвяченого проблемам запобігання і протидії торгівлі людьми.
Апробація результатів дослідження здійснена через їх обговорення на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки та міжкафедральному семінарі Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднення на шести наукових конференціях різного рівня:
– ІІ Науковій конференції “Сучасні правові проблеми українського державотворення” (м. Біла Церква, 26 квітня 2007 р.);
– Науково-практичній конференції “Студент – дослідник – фахівець” (м.Київ, 24 травня 2007 р.);
– Науково-практичній конференції “Проблеми самоідентифікації сучасного українського суспільства: політичні, економічні, соціальні та культурні аспекти” (м.Київ, 16 травня 2008 р.);
– IІІ Всеукраїнському “круглому столі” на тему “Актуальні проблеми філософії права: юридична герменевтика” (м. Одеса, 12-13 грудня 2008 р.);
– Науково-практичній конференції “Людина і соціум в умовах глобальної кризи: погляд крізь призму суспільствознавства та богослов’я” (м. Київ, 21 травня 2009 р.);
– Всеукраїнській конференції молодих учених “Українська людина в контексті мінливості епох” (м. Київ, 28 травня 2009 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені у шести публікаціях, у тому числі – трьох наукових статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, одній статті в іншому науковому виданні, а також у двох опублікованих тезах доповіді на конференції:
Бровко Н.І. Особиста свобода індивіда як форма реалізації ідеї свободи волі у філософії права Ґ. В. Ф. Геґеля // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 3. – С. 43-51.
Бровко Н.І. Торгівля людьми як посягання на особисту свободу: філософсько-правова парадигма / Н.І. Бровко // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2009. – № 5. – С. 67-74.
Бровко Н.І. Торгівля людьми як соціальне явище: історико-культурологічний аспект / Н.І. Бровко // Митна справа. – 2009. – № 6. – Ч.2. – С. 53-57.
Бровко Н.І. Актуальні проблеми захисту права людини на особисту свободу в контексті протидії торгівлі людьми / Н.І. Бровко // Сучасні правові проблеми українського державотворення: матеріали ІІ Державної наукової конференції (26 квітня 2007 р., м. Біла Церква). – Біла Церква, 2007. – С. 57-59.
Бровко Н.І. Захист особистої свободи індивіда в контексті внутрішньодержавних інтеграційних процесів / Н.І. Бровко // Виклики українській ідентичності: політико-економічні та соціокультурні проблеми. – К.: Національна академія управління, 2008. – С. 171-173.
Бровко Н.І. Феномен торгівлі людьми як фактор посягання на особисту свободу / Н.І. Бровко // Вісник Киїського інституту бізнесу та технологій. – 2008. – № 1. – С. 11-13.
Структура дисертації зумовлена метою, завданнями і логікою дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 223 сторінки, з них: 189 сторінок тексту, список використаних джерел на 22 сторінках, який налічує 328 найменувань, та 3 додатки на 10 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Пошук об’єктивних засад прав людини здійснювався з давніх давен як філософами, так і політичними лідерами та правниками. Витоки ідеї прав людини слід шукати на ранніх етапах суспільного розвитку, в добу первісного родоплемінного ладу, однак вони не могли отримати відображення в соціальних нормах та інститутах в силу специфіки організації первісних об’єднань та устрою ранньодержавних утворень. Релятивістський підхід до прав людини з точки зору історико-правового та історико-філософського дослідження був зумовлений поляризацією суспільства на різних етапах його розвитку, яка довго не давала правам людини набути універсальності, тобто відтворити рівність існуючих верств населення. Цю функцію на ідейно-теоретичному та релігійному рівні виконував античний логоцентризм і теоцентризм Середньовіччя, але практичній реалізації зазначеної рівності перешкоджав рівень розвитку суспільних відносин.
Індивідуальні норми давнини призвели до формування античних загальних норм громадян полісу та рівності, відображеної в універсальних християнських нормах в епоху Середньовіччя, а з появою парламентських форм правління як форм організації капіталістичного суспільства – трансформувалися в юридично закріплений інститут прав людини, який в новітній період вийшов на рівень міжнародного масштабу.
Кожний наступний етап суспільного розвитку додавав нових якостей правам людини, поширював їх на більш широке коло суб’єктів, при цьому саме прагнення людини до свободи зумовило в кінцевому підсумку юридичне закріплення прав людини. Сучасні міжнародні стандарти прав людини відображають багатовіковий культурний досвід усіх народів світу і є без сумніву надзвичайно цінним колективним досягненням і здобутком людства.
Права людини знайшли відображення в різних нормативних документах, конституційних проектах. Українські філософи, вчені, правознавці, літератори, вітчизняні громадські та державні діячі минулого також долучились до створення цих стандартів, які були засобами національної ідентифікації, оскільки дана проблема розглядалась ними в основному в контексті співвідношення права народу (нації) – права людини. Зазначені пошуки й дослідження були продовжені наступними поколіннями вчених-юристів у різних галузях правового знання в новітній період нашої історії, які розвивали теорію прав людини та розробляли методологічні засади їх осмислення та обґрунтування.
Можна стверджувати, що у вітчизняній юридичній науці на сьогодні помітна посилена зацікавленість у розробці проблематики прав людини. Діапазон і широта проблемних питань, що розглядались науковцями у зв’язку з цією тематикою (зокрема, і наявні філософсько-правові дослідження), дають підстави відзначати зміцнення теоретико-методологічної бази для подальших пошуків, а практична спрямованість даних досліджень є запорукою нової якості забезпечення прав людини в нашій державі, особливо у діяльності правоохоронних органів.
Плюралізм методологічних принципів та перспектив (серед яких, зокрема, слід відзначити антропоцентризм, людиномірність, поєднання індивідуалізму та універсалізму, процесуалізм, еволюціонізм, структуралізм, функціоналізм, інтерпретаціонізм, фемінізм, культурно-галузевий принцип, трансакційний принцип, принцип інтерактивності тощо) у теоретичних дослідженнях прав людини позитивно впливає на філософсько-правову методологію, розвиваючи її в різних напрямках, не обмежуючись одним із підходів. Перспективною можна вважати “антропо-етнічну” парадигму, яка формується у вітчизняних філософсько-правових дослідженнях, і в основі якої перебуває ідея про людину як про індивіда (людину в своїй тілесно-духовній, психофізіологічній єдності та цілісності) та про людину як про члена соціальної групи, який втягнутий у виробничу, політичну, правову, релігійну (культурну загалом, у найширшому значенні цього слова) діяльність і характеризується набором специфічних соціальних ознак.
Права людини постійно спрямовувалися та супроводжувалися розвитком і спробами реалізації ідеї свободи, оскільки вцілому метою їх утвердження і відтворення в законі було досягнення більш високого ступеню свободи індивіда. Крізь призму невідчужуваних прав людини свобода виступає загальнолюдською цінністю, джерелом якої є природа людини.
Свобода як ідея та ідеал, суспільна реалія та прагнення, цінність і норматив, правовий орієнтир та характеристика практичної життєдіяльності соціуму й окремого індивіда набула в період постмодерну нового звучання. Поряд з класичними філософськими та психологічними інтерпретаціями даного поняття виникли нові підходи до дослідження даної категорії, істотно збагатився зміст поняття свободи. Сучасний філософський та філософсько-правовий дискурс зафіксував нові соціально-правові практичні виміри цього феномену, які мають більш конкретний характер.
Свобода людини та відповідальність за власні дії, що лежить в основі даної свободи, є вихідною умовою існування природних прав людини, отже, свобода – це фундаментальна правова цінність, джерелом якої є природа людини як істоти, здатної здійснювати свій вибір та нести відповідальність за його наслідки, обирати свої цілі і засоби для їх досягнення. Свобода та відповідальність перебувають у діалектичному зв’язку, відображеному в праві у формі поєднання ідеї свободи та її обмеження законом. Відповідальність характеризує осмисленість дії та її усвідомлені наслідки, обумовлюючи зрілість свободи. Відповідальність як можливість усвідомлювати наслідки свого вибору є ознакою справжньої свободи, яка без цього втрачає свій зміст, перетворюючись на сваволю.
Слід відзначити, що не тільки природа людини пов’язана зі свободою, а і право є втіленням ідеї свободи. Свобода індивіда, отже, є феноменом, в якому реалізується одна із сутнісних характеристик права, і відповідно природним, невід’ємним і невідчужуваним правом людини, яке потребує захисту суспільними інституціями, зокрема, державно-владними.
Таким чином, у дослідженні свобода розглядається як фундаментальна правова цінність, антропологічно-правові засади якої складає осмислення її в якості специфічної і невід’ємної ознаки людини, а аксіологічно-правові засади – розуміння її як універсальної і загальної цінності індивідуального та суспільного буття. Виходячи з цього розуміння свободи, необхідна відповідна система забезпечення і захисту прав людини, які б реалізували природну свободу в соціокультурній і, зокрема, правовій площині.
Саме для того, щоб підкреслити той контекст, у якому нами розглядається свобода людини, у дослідженні вживається інше, більш конкретне поняття “особиста свобода”, яке дає змогу відмежувати предмет розгляду від інших значень цього багатовимірного та багатоаспектного феномена. Особиста свобода індивіда – це правова цінність, яка передбачає свободу волі суб’єкта (індивіда), його внутрішню та зовнішню автономію, характеризуючи людину як самоцінну істоту, що не може виступати предметом будь-якої угоди щодо передачі, дарування, обміну чи продажу.
Особиста свобода індивіда є важливим предметом філософсько-правового дослідження в силу того, що її коріння лежить у природі людини, а засоби реалізації – в юридичній площині, а сама вона тісно пов’язана з проблемою встановлення меж для співжиття людей в суспільстві, втручання держави в особисте життя кожного її громадянина, віднайдення принципів регуляції соціального буття та багатьма іншими питаннями.
Парадоксально, але право на свободу (в її особистому вимірі) законодавець не захищає належним чином, не посилаючись на нього в законі, тоді як саме на це право, на наше переконання, здійснюється посягання при торгівлі людьми. При цьому особиста свобода індивіда як форма реалізації ідеї свободи волі повинна бути захищена, тому що це елементарна умова її відповідальності за свої дії. Без цього боротьба за розширення і забезпечення прав людини може завершитись знищенням свободи, яка є їх основою та запорукою. Особиста свобода індивіда забезпечується відповідним природним правом людини на особисту свободу, зв’язок з яким міжнародних і вітчизняних стандартів прав людини необхідно відобразити в тексті закону.
Відповідно до нашої позиції, право людини на особисту свободу – це невід’ємне, невідчужуване і непорушне право, в основі якого лежить свобода як фундаментальна правова цінність, і яке закріплює самокерованість людської особистості, автономію волі суб’єкта та виражається в утвердженні неможливості присвоювати людині атрибути права власності, тобто володіти, користуватися та розпоряджатись людиною у якості речі. Пропозиції щодо внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України викладені в роботі (Додаток В).
Особиста свобода людини – це природно-правова категорія, яка повинна бути відображена у відповідному визначеному законодавцем праві людини на особисту свободу. Право на свободу розглядається нами в контексті особових (особистих) прав людини і громадянина, саме тому використовуваний термін “особиста свобода” конкретизує той вимір свободи, про який ідеться в дослідженні, і дозволяє відмежувати особисту свободу людини як об’єкт посягання при торгівлі людьми від інших вимірів свободи особи – світоглядного, політичного, економічного тощо.
Право людини на особисту свободу випливає з природи людини як істоти, здатної до вибору та відповідальності, пов’язаної з цим вибором. Фундаментальність природних прав людини в цілому та права людини на особисту свободу, зокрема, видається очевидною, але парадоксальність ситуації в тому, що вона не відображена в законі нашої держави. Саме тому слід розробляти цю проблематику, щоб знайти формули і конструкти, які дозволять виписати для правозастосовників ту систему координат, яка буде відповідним чином відображати систему базових цінностей у праві, а не залишати їх невизначеними і пропонувати складну для використання у юриспруденції мозаїчну картину.
Природне право людини на особисту свободу обґрунтовувалось упродовж тисячоліть найбільш прогресивними та видатними мислителями кожної епохи. Людство намагається забезпечити реалізацію цього права, яке виключає перебування у рабстві або у підневільному стані, нормативними документами, а також активною міжнародною взаємодією у цьому питанні, водночас порушення даного фундаментального природного права людини в сучасному світі і в Україні набуває тривожних форм, найбільш загрозливими з яких є рабство і торгівля людьми.
Пануюче в країнах, які утворились після розпаду СРСР, посттоталітарне праворозуміння визнає необхідність протидії негативним суспільним явищам, однак нерідко нехтує природно-правовими цінностями та ідеалами, на яких постали законодавчі системи західного європейського зразка. При цьому не враховується, що практичне значення чітко виписаної норми закону, яка підпорядкована певній спільній для інших норм логіці права, дуже важливе. Правозастосування за такого підходу важко використати для “потрібного” результату шляхом довільного тлумачення нечітко виписаних або суперечливих норм, адже треба в кожному судовому рішенні реалізовувати принципи права, які не є приватною справою.
На наш погляд, природно-правові засади захисту права людини на особисту свободу людини (як правової цінності, на яку посягає відповідне діяння), є необхідними передумовами запобігання і протидії торгівлі людьми. Дослідження можливостей захисту особистої свободи індивіда в нашій державі передбачає філософсько-правове обґрунтування природного права людини на особисту свободу, осмислення цього права за допомогою арсеналу сучасної юснатуралістичної методології та наступне адекватне введення його в нормативний простір України. Необхідне законодавче визначення даного права, яке своїм джерелом має свободу людини як іманентну її якість, не лише як традиції формального вшанування прав і свобод людини в епоху посттоталітаризму, а як юридичне закріплення у вітчизняному законодавстві базової правової цінності, що утворює фундамент громадянського суспільства.
Важливе значення для протидії торгівлі людьми має адекватне визначення поняття та об’єкта торгівлі людьми в юриспруденції, зокрема, в теорії кримінального права, яке б уможливлювало притягнення до кримінальної відповідальності людей, які фактично отримують прибутки від цього неправового і антигуманного діяння. Запорукою ефективної протидії торгівлі людьми є належна криміналізація цього діяння згідно до міжнародних стандартів, відповідне його законодавче визначення, судова практика інтерпретації положень закону та конкретизуючі й деталізуючі підзаконні нормативні акти. Пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України викладені в роботі (Додаток В). Торгівля людьми є посяганням на особисту свободу людини, тому запропоновано вважати саме її основним безпосереднім об’єктом торгівлі людьми.
Виконане філософсько-правове дослідження на найбільш загальному рівні здійснює теоретичне обґрунтування захисту особистої свободи як передумови дієвої протидії торгівлі людьми. На наш погляд, такими концептуальними передумовами є розробка, нормативне закріплення, та реалізація механізму правового захисту особистої свободи індивіда, що передбачає встановлення принципів, стандартів прав людини, визначення системи гарантій, заходів, засобів та окреслення відповідної процедури реалізації захисту права людини на особисту свободу.
Міжнародні стандарти прав і свобод людини отримали закріплення в нормативних документах, прийнятих ГА ООН, основним із них є Загальна декларація прав людини, яка разом із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, двома факультативними протоколами та Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права з факультативним протоколом становлять Міжнародний білль про права людини. Стандарти, принципи і гарантії захисту права людини на особисту свободу утворюють базові компоненти механізму протидії торгівлі людьми, належна якість об’єктивації та практичного втілення яких значною мірою впливає на ефективність його функціонування. У дисертації визначено поняття захисту права на особисту свободу, механізму захисту та ключових елементів даного механізму.
Захист прав людини може здійснюватись у рамках правового, економічного, соціального, військового, екологічного вимірів тощо. В межах даного філософсько-правового дослідження проаналізовано різні аспекти захисту права на особисту свободу, водночас більшу увагу ми приділяємо саме правовому виміру захисту, тому розглядали захист цього права в системі правового захисту. У такому контексті захист права на особисту свободу – це система правової, організаційної та інших форм, видів, заходів і засобів діяльності органів державної влади і управління, правоохоронних органів, громадських об’єднань, посадових осіб і державних службовців, а також громадян і негромадян, яка здійснюється суб’єктами права з метою забезпечення реалізації права людини на особисту свободу, його підтвердження у разі оскарження та відновлення у разі порушення.
Розглядаючи механізм правового захисту як динамічну систему правових форм, засобів і заходів, дія і взаємодія яких спрямовані на запобігання порушенням прав людини чи на їх відновлення у разі порушення, у механізмі захисту права людини на особисту свободу можна виділити міжнародний та внутрішньодержавний рівні. І на одному, і на іншому рівні механізм захисту права людини на особисту свободу як правового захисту містить: 1) право на захист права на особисту свободу, 2) форми захисту та 3) комплекс примусових засобів захисту цього права.
Будучи змістовно первинним, право на захист права людини на особисту свободу передбачає можливість для людини використовувати для захисту особистої свободи власні дозволені законом засоби, діями примушуючи виконати обов’язок щодо цього права, або звернутися до компетентних державних або міжнародних органів (організацій) з вимогою примусити зобов’язану особу до правомірної поведінки, якщо власні дії не дали необхідного результату.
При цьому право людини на захист своїх прав існує незалежно від того, відчуває потребу в ньому людина чи ні. Водночас у суб’єктивному сенсі зміст права на захист визначається вимогою уповноваженого суб’єкта до правопорушника або особи, що оскаржує його інтерес і містить у собі матеріально-правові і процесуальні види можливостей. Матеріально-правовий зміст права на захист охоплює право людини використовувати проти правопорушника і для захисту свого права власні дозволені законом примусові дії (самозахист), а також: право уповноваженої особи самій застосовувати до правопорушника заходи оперативного впливу; право людини звернутися до органів державної влади й місцевого самоврядування або громадських об’єднань з вимогою примусити зобов’язану особу до правомірної обов’язкової поведінки; право звернутися в міжнародні організації із захисту прав і свобод людини, якщо вичерпані всі наявні внутрішньодержавні засоби правового захисту.
Основними формами захисту права на особисту свободу як регламентованими правом комплексами особливих процедур, що здійснюються правозастосовчими органами і самою уповноваженою особою в межах правозахисного процесу і спрямовані на відновлення (підтвердження) порушеного (оскарженого) права, можна вважати юрисдикційний і неюрисдикційний захист права на особисту свободу. Юрисдикційна форма захисту права на особисту свободу визначається як встановлені законом процедури діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та органів управління по відновленню порушеного права на особисту свободу, таким чином, у цій формі захисту можна виділити два такі різновиди, як судовий і несудовий захист порушеного (оскарженого) права. Загалом у правовому захисті переважає саме юрисдикційна (процесуально-процедурна) діяльність, результатом якої є вирішення справи по суті, і, як правило, видається правозастосовчий акт. Судовий захист здійснюється у формі конституційного, цивільного і кримінального судочинства. До несудових різновидів юрисдикційної форми захисту можна віднести адміністративно-правовий захист особистої свободи, який забезпечений можливістю громадян особисто або колективно спрямовувати скарги та звернення на адресу державних органів та органів місцевого самоврядування щодо тієї чи іншої життєвої ситуації, дії або бездіяльності певних органів чи посадових осіб з метою захисту порушеного права.
Особливо важливими в сучасних умовах неюрисдикційними формами в контексті реальної ситуації з протидії торгівлі людьми у світі є також і громадський захист, який здійснюють громадські об’єднання, організації, основною діяльністю яких є захист прав людини, або членом яких є людина, права якої порушені, та самозахист – сукупність дій людини по відновленню чи підтвердженню права без звернення по допомогу до компетентних державним органам та громадським організаціям.
Засобами захисту права людини на особисту свободу є матеріально-правові і процесуальні норми і процедури, які використовуються юрисдикційними органами на вимогу уповноваженої особи для примусового відновлення її порушеного (оскарженого) права. Арсенал засобів захисту права на особисту свободу відповідно до прийнятого підходу до визначення засобів захисту прав людини містить заходи захисту і заходи відповідальності. Заходи захисту права на особисту свободу – це первинні правозахисні санкції, які мають за мету відновлення порушеного права без призначення певного покарання. У тому разі, коли первинні (примусові) засоби у вигляді заходів захисту не змогли відновити порушене право, виникає потреба у вторинних примусових засобах заходах відповідальності, тобто способах матеріалізації юридичної відповідальності і важливих умовах належного захисту права людини на особисту свободу. Метою заходів відповідальності за порушення права на особисту свободу є задоволення морально-правових та матеріальних вимог і домагань людини зобов’язаній особі у формі застосування примусових штрафних санкцій, тобто заходи відповідальності спрямовані не до правомочної особи, а до правопорушника.
Відповідно заходи відповідальності за порушення прав людини є способами примусу винної особи отримувати негативні для неї наслідки штрафного характеру, передбачені санкціями адміністративно-правових, цивільно-правових, кримінально-правових норм.
Поряд з охороною та захистом відповідного права механізм правового захисту особистої свободи індивіда містить юридичну допомогу людині. Механізм останньої являє собою систему правових засобів, через яку здійснюється кваліфіковане юридичне сприяння людині у правоохоронних чи правозахисних відносинах з приводу реалізації основних прав, і містить такі елементи, як інститут адвокатури, юридичну допомогу нотаріату і громадських організацій, роль яких останнім часом істотно збільшилась.
Необхідним, на наш погляд, є відхід від юридико-позитивістського ставлення до захисту свободи як певного “дарунку” держави і сполучення позитивних механізмів її забезпечення з концептуальними природно-правовими засадами протидії торгівлі людьми, на основі яких будується система відповідних політичних, правових та соціально-економічних гарантій. Реформування законодавства у цій сфері повинно здійснюватись на основі юснатуралістичної методології з урахуванням науково обґрунтованих пропозицій теоретиків та практиків, фахівців у галузі міжнародного, конституційного, адміністративного, кримінального права та процесу, соціологів, економістів, спеціалістів у галузі державного управління.
Захист права на особисту свободу, як і прав і свобод людини в цілому повинен бути визначений в законах, підзаконних нормативних актах, забезпечений українськими органами виконавчої влади і, що так само дуже істотно – національними судами всіх інстанцій. У поєднанні це створить можливості для реалізації прав і свобод та злагодженої дії всіх елементів механізму захисту особистої свободи індивіда в нашій державі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативні акти:
1. Дополнительная конвенция об отмене рабства и институтов, схожих с рабством от 7 сентября 1956 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога: Зб. докум. (українською і російською мовами). – К.: Юрінком., 1996. – Кн. 1. – С. 136-143.
2. Загальна декларація прав людини (прийнята ГА ООН 10.12.1948) // Права людини. Міжнародні договори України. – К.: Юрінформ. 1992.– С.18-24.
3. Закон України "Про міліцію": від 20 грудня 1990р. № 565-XII. – Суми : Видавець Соколик Б.В., 2007. – 32 с.
4. Закон України "Про органи і спецслужби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" ; "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування": за станом на 25 квітня 2007р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парламентське вид-во, 2007. – 46 с.
5. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.
6. Европейская конвенция о защите прав и основных свобод человека от 4 ноября 1950 года // Юридический вестник. – 1998. – №4. – С.17-28.
7. Конвенция о борьбе с торговлей людьми и эксплуатацией проституции третьими лицами от 21 марта 1949 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога: Зб. докум. (українською і російською мовами). – К.: Юрінком., 1996. – Кн 1. – С. 144-154.
8. Конвенция о принудительном или обязательном труде 1930 г. // Міжнародне законодавство про охорону праці. Конвенції та рекомендації МОП у трьох томах. – К.: Основа, 1997. – Т. 1. – С. 353-363.
9. Конвенция о рабстве от 25 сентября 1926 г. с изменениями, внесёнными Протоколом от 7 декабря 1953 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога: Зб. докум. (українською і російською мовами). – К.: Юрінком., 1996. – Кн 1. – С. 131-135.
10. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року; Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію; Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію / Winrock International; Жіночий консорціум України / С.С. Єжов (ред.). – К., 2003. – 56 с.
11. Конвенція про права дитини // Права людини: Міжнародні договори України. – К. Наук. думка, 1992. – С. 123–146.
12. Конституція України / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парламентське видавництво, 2007. – 64 с.
13. Концепція реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002-2010 роки // Офіційний вісник України. – 2002. – № 5. – Ст. 197.
14. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. доктора юридических наук, Председателя Верховного Суда РФ В. М. Лебедева. – 3-е изд., перераб. и доп. – Норма, 2004. – 896 с.
15. Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 238 від 11.05.2007 "Про затвердження заходів МОЗ України щодо реалізації Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року".
16. Наказ Міністерства освіти і науки України № 279 від 04.04.2007 "Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 410 "Про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року"".
17. Пересмотренный проект протокола о предупреждении и пресечении торговли людьми, особенно женщинами и детьми, и наказании за нее, дополняющего Конвенцию Организации Объединенных Наций против транснациональной организованной преступности / ООН. Специальный комитет по разработке конвенции против транснациональной организованной преступности. Сессия (4;1999;Вена). – Вена: ООН, 1999. – 14 c.
18. Постанова Кабінету Міністрів України № 410 від 07.03.2007 "Про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року".
19. Розпорядження Кабінету Міністрів України № 188-р від 05.04.2006 "Про схвалення Концепції Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 роки".
20. Рішення Співдружності Незалежних Держав (СНД) від 28.11.2006 "Рішення про Програму співробітництва держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з торгівлею людьми на 2007 - 2010 роки".
21. Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1069 від 16.08.2007 "Про заходи щодо протидії торгівлі людьми у м. Києві".
22. Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1252 від 21.09.2007 "Про проведення у м. Києві соціально-мистецької акції "Не продавайся!", спрямованої на запобігання торгівлі людьми".
23. Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 469 від 02.08.2002 "Про обласні заходи щодо протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки".
24. Ухвала Верховного Суду України № 5-1673км08 від 22.05.2008 "Про торгівлю людьми".
25. Уголовный Кодекс Республики Беларусь. – Минск. – 2001. – 601 с.

Наукові джерела:
26. Абрамова С.Ю. Африка: четыре столетия работорговли / С. Ю. Абрамова. – 2-е изд., М.: Наука, 1992. – 331 с.
27. Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави: збірник наук. пр. Міжнар. наук.-практ. конф., 5-6 червня 2008 р. / Черкаський національний ун-т ім. Б.Хмельницького / А.І. Кузьмінський (ред.рада) – Черкаси : Видавничий відділ ЧНУ ім.Б.Хмельницького, 2008. – 338 c.
28. Алексеев С.С. Право: – азбука – теорія – философия. Опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев– М.: “Мысль”. 2003. – 620 с.
29. Алексеев С.С. Философия права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы / С.С. Алексеев. – М.: НОРМА. 1999. – 310 с.
30. Андрусяк Т.Г. Теоретичнi основи прав людини в творчостi Михайла Драгоманова / Т.Г. Андрусяк // Право України. – 1993. – №1. – С. 33–35.
31. Андрусяк Т.Г. Права людини в поглядах Михайла Драгоманова: Автореф. дис...канд. юр. наук: 12.00.01 / Київ. держ універ. – К., 1994. –18 с.
32. Андрусяк Т.Г. Свобода народу як основа прав і свобод людини у правовому вченні Михайла Драгоманова / Т.Г. Андрусяк // Республіканець. – 1994. – №2–3. – С. 46–51.
33. Антология мировой философии: В 4-х т. – М.: Мысль, 1969. – Т. 1. Философия древности и средневековья / Сост. и ред. В.В.Соколов. – 576 с.
34. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини / М. Антонович. – К.: Видавничий дім “KM Academia”. 2000. – 224 с.
35. Арендт Ганна. Становище людини / Ганна Арендт / Перекл. з англ. Марії Зубрицької. – Львів: Літопис, 1999. – 255 с.
36. Арендт Ханна. Що таке свобода? // Арендт Ханна. Між минулим і майбутнім / Перекл. з англ. Вілена Черняка. – К.: Дух і літера, 2002. – C. 151-180.
37. Аристотель. Политика / Аристотель. Соч. в 4-х томах. – Т 4. – М.: “Мысль». 1983. – Т. 3 . – 645 с.
38. Арон Р. Эссе о свободах: “Универсальной и единственной формулы свободы не существует” / Р. Арон // “Полис”, 1996. – № 1. – C. 128-137.
39. Багдасаров В.Ю. Права человека в российской правовой мысли второй половины ХІХ - начала ХХ века. – Автореф. канд. дисс. – М., 1995. – 20 с.
40. Базів В.А. Шлях з рабства. Замітки на полях історії / Василь Андрійович Базів. – Л.: Світ, 1999. – Кн. 1: 1995-1996. – 279 с.
41. Бандура О.О. Деякі аспекти еволюції розуміння свободи в західній культурі / О.О. Бандура // “Мультиверсум”. Філософський альманах: Збірник наукових праць / Відп. ред. В.В. Лях. К.: Центр духовної культури, 2000. – Вип. 17. – C. 46-53.
42. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві: Монографія / Олег Олександрович Бандура. – К.: Нац. акад. внутр. справ України. – 2000. – 200 с.
43. Бандура О. Основні цінності права як система / О. Бандура // Право України. – 2008. – № 5. – С. 14-19.
44. Бандура О.О. Цінність як сутнісна характеристика права / О.О. Бандура // Наук. вісник Укр. акад. внутр. справ. – 1996. – Вип. 2. – С. 7-23.
45. Бачинин В. А. Морально-правовая философия / Владислав Аркадьевич Бачинин. – Х.: Консум, 2000. – 208 с.
46. Бачинин В.А.Философия права и преступления / Владислав Аркадьевич Бачинин – Харьков. “Фолио”. 1999. – 468 с.
47. Безпальча Р. Допомога жінкам, які потерпіли від торгівлі людьми: Інформ.-практ. посібник / Руслана Безпальча / Ярославна Вознюк (ред.) – К.:б.в.., 2003. – 114 с.
48. Бердяев Н. Философия свободного духа / Николай Бердяев. – М.: Республика, 1994. – 480 с.
49. Бережнов А.Г. Права личности. Некоторые вопросы теории / А.Г. Бережнов.  М.: Изд–во МГУ, 1991. – 142 с.
50. Берлін Ісайя. Два концепти свободи / Ісайя Берлін // Лібералізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2002. – C. 531-567.
51. Берлін І. Чотири есе про свободу / Берлін І. – К.: Основи, 1994. – 272 с.
52. Бичко І.В. Буття як свобода / І.В. Бичко // Філософія. Антропологія. Екологія’2001. – К.: Стилос, 2001. – C. 61-72.
53. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права. Навч. посіб. для вищ. учб. закл. / П.Д. Біленчук, В.Д. Гвоздецький, С.С.Сливка. – К.:“Атіка”, 1999. – 207 с.
54. Бычко И.В. В лабиринтах свободы / Бычко И.В. – М.: Политиздат, 1976. – 159 с.
55. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формировани / Г.Дж. Берман / Пер. с англ. – 2-е изд. – М.: Изд-во МГУ, Издательская группа Инфра-М-Норма, 1994. – 624 с.
56. Бігун В.С. Людина в праві: аксіологічний підхід. Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. – К., 2004.  220 с.
57. Боесі Етьен де ля. Міркування про добровільне рабство / Ярема Кравець (пер.). – Л.: Сполом, 2005. – 52 с.
58. Бочарников Д. Права людини у додержавну та ранньодержавну добу історії України (спроба порівняння їхнього захисту та прогнозу на майбутнє) / Д. Бочарников // Право України.  1997.  № 3.  С. 73-80.
59. Бровко Н.І. Актуальні проблеми захисту права людини на особисту свободу в контексті протидії торгівлі людьми / Н.І. Бровко // Сучасні правові проблеми українського державотворення: матеріали ІІ Державної наукової конференції (26 квітня 2007 р., м. Біла Церква). – Біла Церква, 2007. – С. 57-59.
60. Бровко Н.І. Захист особистої свободи індивіда в контексті внутрішньодержавних інтеграційних процесів / Н.І. Бровко // Виклики українській ідентичності: політико-економічні та соціокультурні проблеми. – К.: Національна академія управління, 2008. – С. 171-173.
61. Бровко Н.І. Особиста свобода індивіда як форма реалізації ідеї свободи волі у філософії права Ґ. В. Ф. Геґеля / Н.І. Бровко // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – № 3. – С. 43-51.
62. Бровко Н.І. Торгівля людьми як посягання на особисту свободу: філософсько-правова парадигма / Н.І. Бровко // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2009. – № 5. – С. 67-74.
63. Бровко Н.І. Феномен торгівлі людьми як фактор посягання на особисту свободу / Н.І. Бровко // Вісник Киїського інституту бізнесу та технологій. – 2008. – № 1. – С. 11-13.
64. Бруно Леони. Свобода и закон / Леони Бруно / А. Куряев (науч.ред.), Б. Кошкин (пер.с англ.). – М.: ИРИСЭН, 2008. – 307 с.
65. Брюґґер В. Відображення людини у концепції прав людини / В. Брюґґер // Людина і політика. – 2003. – № 1. – С. 53-69.
66. Бузницька С. В. Удосконалення нормативно-правового регулювання боротьби з торгівлею людьми в контексті європейської інтеграції України / С. В. Бузницька // Кримінальне право України. – 2006. – № 7. ─ С. 27-32.
67. Буроменский M., Кохан А. Об определении понятия рабства в международном публичном праве / М. Буроменский, А. Кохан // Права людини і правова держава (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідом. наук. конф. проф.–викл. складу. 10-11 грудня 1998 р. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 68–71.
68. Буроменський М.В. Вплив міжнародного права на політичні режими держав: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.11 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 1998. – 32 с.
69. Бэйлз Кевин. Одноразовые люди. Новое рабство в глобальной экономике / Кевин Бэйлз. – М.: Новый хронограф, 2006. – 304 с.
70. Валлон А. История рабства в античном мире / А. Валлон.– М.: ОГИЗ, 1941. – Т. 1-2. – 457 c.
71. Варенко В.І. Про деякі проблеми організації практичної боротьби з торгівлею жінками / В.І. Варенко // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Спеціальний випуск. – С. 41-44.
72. Веллмер А. Две модели свободы / А. Веллмер // Социологос. – Вып.1. – М., 1991. – С. 11-38.
73. Вивчення ринку праці у десятьох областях України: Зменшення негативного впливу від трудової міграції за кордон та запобігання торгівлі людьми через покращення економічної ситуації. Жовтень 2004 р. - лютий 2005 р. / Представництво Європейської Комісії в Україні та Бєларус; IOM-OIM ; OSCE / Мануель Нунець (координатори). – К.: IOM-OIM, 2005. – 144 с.
74. Возна Т.І. Діяльність правоохоронних органів і неурядових організацій та їх взаємодія щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2003. – 19 с.
75. Володимир Мономах. Повчання; Статут Володимира Всеволодовича / Василь В. Яременко (пер.із старослов'ян.,упоряд.,передм.). – К.: МАУП, 2006. – 312 с.
76. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства / С.Б. Гавриш. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 634 с.
77. Габермас Юрген. Залучення іншого: Студії з політичної теорії / Андрій Дахній (пер.з нім.). – Л.: Астролябія, 2006. – 415 с.
78. Гаєк Фрідріх А. Конституція свободи / Фрідріх А. Гаєк / Перекл. з англ. Мирослави Олійник та Андрія Королишина. – Львів: Літопис, 2002. – 556 с.
79. Ганюшкин Б.В. К вопросу о концепции интеллектуальной свободы в современном обществе (философско–правовые аспекты) / Б.В. Ганюшкин // Московский журнал международного права. – 1992. – №3. – С. 3–18.
80. Гегель Г.В.Ф. Сочинения / Г.В.Ф. Гегель. – М.: Госполитиздат, 1956. – Т. 3. – 371 с.
81. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель. – М.: “Мысль”, 1989. – 525 с.
82. Геґель, Ґеорґ Вільгельм Фрідріх. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель / Пер. з нім. Р.Осадчука та М.Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
83. Глобальные сети современной нелегальной миграции // Борьба с преступностью за рубежом. – 2002. – Вып. 3. – С. 8-11.
84. Гоббс Томас. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского // Гоббс Томас. Избранные произведения в 2-х томах. – т. 2 – М.: “Мысль”, 1964. – C. 43-678.
85. Горбаль В.М. Права людини у правовій думці Наддніпрянської України кінця XVIII - початку XX століття (індивідуалістичні концепції): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2001. – 211 с.
86. Гориславский К. Гарантії права людини на самозахист та здоров’я / К. Гориславский // Право України. – 2001. – №35. – С. 35-42.
87. Грибанов В.П. Пределы осуществления и з