ДІЯЛЬНІСТЬ ООН ТА ОБСЄ У ВРЕГУЛЮВАННІ КОНФЛІКТІВ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ (90-ті РОКИ XX СТОЛІТТЯ) : ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ООН И ОБСЕ в урегулировании конфликтов на постсоветском пространстве (90-е годы XX века)

Краткое описание

ДИПЛОМАТИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Гончаренко Іван Олександрович

УДК. 327.7: 316.485.6/94(047+57)

ДІЯЛЬНІСТЬ ООН ТА ОБСЄ У ВРЕГУЛЮВАННІ КОНФЛІКТІВ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ (90-ті РОКИ XX СТОЛІТТЯ)

07.00.02-всесвітня історія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник:
Матвієнко Віктор Михайлович
доктор історичних наук, професор

Київ 2009

ЗМІСТ
ВСТУП 7

РОЗДІЛ І.
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, ІСТОРІОГРАФІЯ ТА
КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 18
1.1. Джерельна база дослідження. 18
1.2. Історіографія дослідження. 24
1.3. Теоретико-методологічні аспекти дослідження концепцій
превентивної дипломатії ООН та ОБСЄ на пострадянському просторі. 37
Висновки до розділу 1. 58

РОЗДІЛ 2.
ООН І ОБСЄ У ПОПЕРЕДЖЕННІ КОНФЛІКТІВ
НА ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЧАСТИНІ ПОСТРАДЯНСЬКОГО
ПРОСТОРУ 62
2.1. ООН і ОБСЄ у врегулюванні і попередженні
політичних конфліктів у державах Балтії. 62
2.2. Молдово - Придністровський збройний конфлікт і
посередницька роль міжнародних організацій. 79
2.3. Співробітництво Білорусі і України з ООН і ОБСЄ
у перехідний період після розпаду СРСР. 89
Висновки до розділу 2. 103

РОЗДІЛ 3.
ООН І ОБСЄ У ВРЕГУЛЮВАННІ ЗБРОЙНИХ
КОНФЛІКТІВ У КАВКАЗЬКОМУ РЕГІОНІ
І ТАДЖИКИСТАНІ 106
3.1. Грузино-південно-осетинський і грузино-абхазький
конфлікти. Співробітництво міжнародної і регіональної
організацій у їх врегулюванні і управлінні ними. 108
3.2. Конфлікт у Нагірному Карабаху: від
внутрішнього міжетнічного до міждержавного. 128
3.3. Особливості Чеченського збройного конфлікту.
Досвід міжнародних організацій у його врегулюванні. 142
3.4. Конфлікт у Таджикистані. «Спеціальна ініціатива
ОБСЄ для Середньої Азії». 165
Висновки до розділу 3. 171

ВИСНОВКИ 175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 185

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах глобалізації міжнародних відносин питання міжнародної і регіональної безпеки стало найвагомішим фактором гарантії безпеки і суверенності незалежних держав, зокрема тих, які утворилися після розпаду Радянського Союзу. У 90-ті роки XX століття характерною особливістю розвитку міжнародних відносин стала зміна природи конфліктів. Змінився характер конфліктів, які переважно стали внутрідержавними. Зростання кількості внутрішньодержавних політичних і збройних конфліктів призвело до збільшення людських втрат серед цивільного населення і, в свою чергу, до нових викликів і загроз міжнародній безпеці.
Протягом 90-х років XX століття на пострадянському просторі значно зросла роль та значимість діяльності Організації Об’єднаних Націй і Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Активне застосування превентивної дипломатії у миротворчій діяльності ООН і ОБСЄ було зумовлено трансформацією сучасних концепцій міжнародної безпеки у контексті формування багатополярної системи міжнародних відносин. Це дало можливість створити найбільш ефективний режим співробітництва в рамках ООН і ОБСЄ з вирішенням, поряд з іншим, проблем захисту уразливих груп населення під час збройних конфліктів.
До врегулювання складних процесів, які відбувалися на пострадянському просторі продовж 90-х років XX століття, були залучені міжнародні і регіональні організації, зокрема, ООН і ОБСЄ, адже питання міжнародної і регіональної безпеки знаходяться в межах компетенції і функціональних повноважень згаданих міжнародних організацій. Особливої важливості набувала розробка нових критеріїв оцінки ефективності ООН і ОБСЄ і, зокрема, їх співробітництва для забезпечення миру і стабільності з урахуванням всіх аспектів і складових нової архітектури безпеки, аналізу ефективності її механізмів.
Необхідність попередження конфліктів пов’язана не тільки з міркуваннями гуманності. У сучасних військово-політичних кризах вони набули комплексного характеру. Конфлікти становлять небезпеку міжнародному миру і мають дестабілізуючий вплив на політичне і соціально-економічне становище країн-сусідів і цілих регіонів. Динамічність з якою відбуваються конфлікти і кризи супроводжується ескалацією гуманітарних проблем, загибеллю і стражданнями цивільних осіб. Це, відповідно, вимагає мобілізації чималих фінансових ресурсів, відволікає кошти від інших програм, послаблює міжнародну допомогу на цілі розвитку.
Значною мірою сприяє створенню умов для послаблення напруги і підтримки процесу мирного врегулювання безпосередній миротворчий вплив у площині превентивної дипломатії, розробка шляхів підвищення ефективності превентивних інструментів і механізмів ООН, вироблення стратегій попередження військово-гуманітарних криз. Такий підхід розглядається як складова інтегрованих зусиль міжнародного співтовариства в рамках ООН і ОБСЄ, що спрямовані на укріплення здатності протистояти новим загрозам міжнародній безпеці і миру.
Важливість проведення дослідження зумовлена необхідністю вивчення, узагальнення, систематизації та теоретичного обґрунтування превентивної діяльності ООН і ОБСЄ у контексті врегулювання конфліктів на пострадянському просторі.
Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлена її суспільною та науковою та практичною значущістю, зокрема необхідністю:
- глибшого розуміння сучасних міжнародних конфліктів, особливо оцінки та прогнозування конфліктів, динаміки воєнно-політичного конфлікту, діагностики конфліктів, методів та етапів попередження конфліктів;
- знаходження релевантних шляхів для їх попередження на ранній стадії розвитку, методології побудови стратегій врегулювання конфліктів, засобів врегулювання конфліктів на окремих етапах їх розвитку;
- недостатньою розробленістю даної теми в сучасній зарубіжній та вітчизняній історіографії.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тему дослідження виконано в рамках Комплексної програми науково-дослідницьких робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема, «Наукові проблеми державотворення України» (номер держреєстрації 019U015201), програми Інституту міжнародних відносин «Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України» (номер державної реєстрації 0102U001229), відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України «Європейський історичний процес і рецепції України в XIX на початку XXI століття, джерела, напрями та суспільно-політичні впливи», де вона була завершена і рекомендована до захисту. Проблематика дисертаційної роботи визначалась в межах програми наукового співробітництва між МЗС України і Дипломатичною академією при МЗС України. Дослідження обраної теми затверджено згідно з планом та відображає один з напрямів науково-дослідницької роботи кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України, де вона була затверджена і рекомендована до захисту.
Мета і завдання дослідження визначені актуальністю обраної теми та станом її дослідження. На сьогодні немає комплексних наукових розробок зазначеної наукової проблеми. Визначена автором мета дисертаційного дослідження полягає у висвітленні основних форм і методів діяльності ООН і ОБСЕ та з’ясуванні її ефективності у врегулювання конфліктів на пострадянському просторі, підтриманні миру; визначенні основних причин конфліктів; уточненні рольової функції ООН і ОБСЄ в системі сучасних міжнародних відносин у зв’язку із змінами в характері міжнародної, регіональної і національно-державної безпеки після розпаду біполярного світу і новим викликам.
Для реалізації мети дослідження автором були визначені такі завдання:
- проаналізувати джерельну базу дослідження та стан наукової розробки теми;
- з’ясувати сутність конфліктів на пострадянському просторі, визначити причини та висвітлити перебіг конфліктів міжнародного, етнічного і релігійного характеру на теренах колишнього СРСР з урахуванням їх особливостей в контексті розвитку концепції превентивної дипломатії;
- з’ясувати особливості та окреслити становлення взаємовідносин між ООН і ОБСЄ у галузі попередження або несилового розв’язання конфліктів на пострадянському просторі;
- висвітлити процес формування політико-правових механізмів ООН і ОБСЄ та з’ясувати значення їх впливу на становлення і розвиток превентивної дипломатії на теренах колишнього СРСР, як складової нової концепції збереження миру;
- проаналізувати і диференціювати форми і методи врегулювання конфліктів ООН і ОБСЄ у комплексі миротворчих заходів на пострадянському просторі;
- з’ясувати дієвість програм і механізмів ООН і ОБСЄ в рамках їх діяльності на пострадянському просторі та оцінити і визначити характер та наслідки застосування методів превентивної дипломатії в означеному регіоні;
- виявити та розкрити негативні фактори впливу на діяльність ООН і ОБСЄ у попередженні і врегулюванні конфліктів на пострадянському просторі та оцінити перспективи та можливості їх подальшої співпраці.
Об’єктом дослідження є діяльність ООН і ОБСЄ, спрямована на врегулювання конфліктів та криз у постбіполярному світі у контексті підвищення ролі безпекового чинника у його традиційному воєнно-політичному вимірі.
Предметом дослідження є форми, методи та механізми діяльності ООН і ОБСЄ, спрямовані на врегулювання конфліктів на пострадянському просторі, концептуальні засади функціонування та практична діяльність ООН і ОБСЄ з запобігання конфліктів в цьому регіоні.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 90-х років XX століття. Вибір хронологічних меж обраний з метою виокремити новий етап розвитку системи міжнародних відносин, який почався з розпадом біполярного світу. Нижня хронологічна межа дослідження зумовлена тим, що 1991 року відбувся розпад СРСР, який став каталізатором багатьох внутрішніх проблем в середині вже незалежних республік, перетворюючись на конфлікти різного характеру. Це переломний момент й в архітектурі світової та європейської безпеки, спричинений занепадом однієї з наддержав. Перебіг подій на пострадянському просторі у 90-і роки ХХ століття характеризувався кардинальними змінами і зрушеннями на глобальному та регіональному рівнях, що викликало питання щодо якості і надійності архітектури світової безпеки, інституцій європейської безпеки, їх здатності до відповідей на нові виклики, а також необхідність суттєвого реформування міжнародних організацій, зокрема, ООН і ОБСЄ, поглиблення співробітництва між ними, визначення норм, правил та принципів їх діяльності.
Новий етап співробітництва ООН і ОБСЄ визначив систему загальних цінностей і цілей, якими керуються у своїх взаєминах зазначені міжнародні організації, надавши їм офіційного та практичного характеру. ООН і ОБСЄ розпочали етап спільної діяльності, що зміцнило їх позиції у застосуванні інструментів попередження, запобігання, розв’язання конфліктів та подолання їх наслідків, зокрема, на пострадянському просторі.
Верхньою межею дисертаційного дослідження визначено кінець 90-х років XX століття, що співпадає з завершенням перехідного етапу в розбудові державності незалежних країн суб’єктів конфліктів, проте не означало остаточного розв’язання чи завершення конфліктів, а лише призвело до їхнього «замороження» або суттєвої трансформації, зокрема, у кавказькому регіоні колишнього СРСР.
Географічні межі дослідження охоплюють пострадянський простір -територію республік колишнього СРСР у порівнянні перебігу політичних конфліктів на європейській частині пострадянського простору, зокрема, державах Балтії і Україні, де конфлікти вдалося попередити завдяки збалансованим діям міжнародних організацій із залученням найвпливовіших і зацікавлених у попередженні конфліктів держав, з перебігом збройних конфліктів у кавказькому і середньо-азійському регіонах колишнього СРСР, де здебільшого діяльність міжнародних організацій не виявилася ефективною через низку певних чинників, пов’язаних з геополітичними інтересами окремих впливових акторів у міжнародній політиці.
Наукова новизна обумовлена результатами дослідження, сукупністю поставлених завдань і засобів їх розв’язання, що знайшло своє відображення в результатах дослідження. На основі залучення і комплексного аналізу джерел і літератури, частина яких раніше не була об’єктом спеціального наукового дослідження, а частина не вводилася у науковий обіг, вперше здійснено:
- цілісне, всебічне дослідження діяльності ООН і ОБСЄ у врегулюванні конфліктів на пострадянському просторі. У роботі проаналізовано становлення і розвиток механізмів миротворчої діяльності ООН і ОБСЄ;
- простежено особливості у формуванні форм та методів превентивної дипломатії і превентивних механізмів ООН та ОБСЄ на пострадянському просторі 90-і роки XX століття;
- висвітлено основи спільної діяльності зазначених міжнародної і регіональної організацій у попередженні конфліктів на пострадянському просторі;
- узагальнено та систематизовано сучасні концепції вирішення конфліктів і подолання криз, що не були предметом аналізу вітчизняних фахівців;
- зроблено аналіз ефективності окремих аспектів співробітництва ООН, ОБСЄ й інших міжнародних організацій, підвищення ефективності згаданого співробітництва в умовах нових викликів світовій і регіональній безпеці, в умовах необхідності створення нової архітектури європейської та міжнародної безпеки;
- визначено, що необхідною умовою збереження ролі ООН і ОБСЄ з питань попередження конфліктів на пострадянському просторі і регіональної безпеки в цілому є співробітництво і координація зусиль як між державами-учасницями, так і іншими європейськими та трансатлантичними організаціями.
У межах здійсненого автором дослідження було отримано наступні результати та сформульовано і розкрито наукові положення, які мають наукову новизну:
- у контексті порівняння напрацювань вітчизняних і зарубіжних фахівців з’ясовано стан наукової розробки зазначеної теми, виявлена джерельна база окресленої проблеми, вивчена методологія дослідження питань, пов’язаних з розглянутою тематикою;
- зроблено висновок щодо фундаментальної особливості концептуального забезпечення миротворчої діяльності і, зокрема, превентивної дипломатії ООН і ОБСЄ, яка базується на основних принципах і нормах міжнародного права;
- проаналізовані засади спільної діяльності міжнародної і регіональної організацій, в основу якої покладено «Рамкову угоду про співробітництво і координацію між ООН і ОБСЄ» від 26 травня 1993 року, а також співробітництва з іншими міжнародними організаціями в аспекті як регіональної, так і світової безпеки, багатогранний характер відносин, що існує між ними, суть якого полягає у здійсненні діяльності названих міжнародної і регіональної організацій в рамках існуючих політико-правових засад власних статутних документів;
- вивчено багатогранний характер миротворчої діяльності ООН у врегулюванні військово-політичних конфліктів, роль посередництва і місій спостерігачів, а також колективних дії з урегулювання конфліктів з використанням військових формувань.
- проаналізовано роль міжнародно-правових механізмів ООН щодо врегулювання військово-політичних конфліктів, ефективність діяльності Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Міжнародного суду ООН тощо, у площині як надання консультацій, так і прийняття рішень щодо попередження і врегулювання конфліктів;
- аргументовано тезу про те, що з виникненням регіональних конфліктів на пострадянському просторі їхнє врегулювання шляхом розвитку співробітництва з іншими міжнародними організаціями, зокрема, ООН стало одним з основних завдань ОБСЄ, що в свою чергу сприяє розвитку співробітництва між державами для зниження ризику військової конфронтації;
- вивчена ініціатива ООН щодо захисту особового складу спеціальних сил ООН для проведення військових операцій щодо запобігання і врегулювання конфліктів, яка на думку дисертанта потребує подальшого розвитку;
- визначаючи особливе значення діяльності ООН та регіональних міжнародних організацій, зокрема, ОБСЄ у галузі миротворчості та зміцнення миру і безпеки, проаналізована участь України у діяльності ООН і ОБСЄ, як однієї з держав-фундаторів ООН і члена ОБСЄ, як важливий чинник зовнішньої політики України, підтвердження її курсу на європейську інтеграцію.
Роботу над обраною темою здійснено на підставі вивчення та аналізу архівних документів ООН і ОБСЄ, зокрема, резолюцій Ради Безпеки ООН і матеріалів ОБСЄ, які автор досліджував у архіві Представництва ООН в Україні.
Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, науковості, об’єктивності та діалектичного розуміння історичного процесу в поєднанні з застосуванням на основі міждисциплінарного підходу, низки методів наукового пошуку. Основу роботи становить порівняльно-історичний метод і метод конкретно-історичного аналізу. Крім того, використовувалися такі методи наукового пізнання: порівняльно-типологічний, структурно-функціональний, аналізу, синтезу, також синхронний і аналогій із застосуванням діалектичного підходу. Для об’єктивної оцінки безпеки на пострадянському просторі в контексті еволюції

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене у дисертації теоретичне узагальнення концептуальних підходів щодо основних тенденцій та особливостей розвитку співробітництва ООН і ОБСЄ у попередженні і врегулюванні конфліктів на пострадянському просторі у 90 роках XX століття та комплексний аналіз проблематики послужили теоретико-аналітичною основою для вирішення важливої наукової проблеми визначення місця і ролі механізмів попередження і врегулювання конфліктів у діяльності міжнародних організацій.
Головні науково-теоретичні, методологічні та практичні результати дисертації викладено у наступних висновках:
1. З’ясовано, що визначена тема достатньою мірою не досліджена. Наявні зарубіжні та вітчизняні праці носять здебільшого узагальнюючий характер, відображаючи лише окремі аспекти теми і не розглядають проблеми врегулювання конфліктів шляхом порівняння діяльності двох провідних міжнародних організацій. Джерельна база з обраної теми є досить різноплановою та численною, що дозволяє повно і об’єктивно дослідити засоби та результати практичного втілення в життя механізмів врегулювання конфліктів. Для більш глибокого з’ясування місця та ролі співробітництва ООН і ОБСЄ у галузі попередження і врегулювання конфліктів у дисертації вперше введено у науковий обіг низку документів, що встановлюють сферу відповідальності ООН і ОБСЄ у врегулюванні конфліктів на пострадянському просторі у 90-х роках ХХ століття.
2. Гостре протистояння між двома політичними системами світу та внутрішня системна криза СРСР призвело до розпаду держави, викликало поширення нестабільності та внутрішні конфлікти у зв’язку з вирішенням питань самовизначення та суверенітету у колишніх радянських республіках. Процес розвитку конфліктів на пострадянському просторі складався з двох етапів: прихованого (латентного) та явного (реального). У прихованому вигляді конфлікти існували на території СРСР впродовж усього терміну його існування. Руйнація радянської системи і падіння авторитарного режиму призвели до повного економічного і політичного колапсу посткомуністичного простору. Кожна з країн опікувалося передусім збереженням власної територіальної цілісності і негативно реагувала на будь-які прояви, як сепаратизму так і зовнішнього втручання. Зростання соціальної та етнічної напруженості було пов’язано із слабкістю інститутів нової політичної влади і відсутністю громадянського суспільства у нових державах, що утворилися після розпаду Радянського Союзу. Порушення прав людини та етнічних меншин у зонах конфліктів на пострадянському просторі стало типовим явищем, що призвело до активізації і поглиблення етапу внутрішніх конфліктів і їх переходу на нову стадію явного протистояння.
3. Розвиток превентивної та миротворчої діяльності ООН і ОБСЄ трансформація їх концептуальних засад супроводжувалася створенням принципово нової системи превентивних механізмів, які стали основою для багаторівневої координаційної структури і забезпечили як вертикальну координацію між різними ланками міжнародних організацій, так і горизонтальний міжгалузевий взаємозв’язок і узгодження взаємодії між різними партнерами системи ООН і ОБСЄ, іншими секторами, неурядовими організаціями. Система координації миротворчої діяльності ООН і ОБСЄ мала тенденцію до децентралізації: у питаннях прийняття оперативних рішень окремим місіям надавалося більше повноважень. При реагуванні на розвиток конфлікту і виникнення нових потреб забезпечувалася гнучкість і оперативність. ООН і ОБСЄ, як правило, вдавалося забезпечити безперервність роботи превентивних механізмів на всіх етапах врегулювання конфліктів, спрямувати відповідні програми на зміцнення національного потенціалу і захисту громадянських прав населення. Це сприяло зниженню напруги в міжетнічних стосунках і дозволило здійснити процес мирних перетворень, надати йому у багатьох випадках незворотного характеру і покращити соціально-економічне становище в зонах конфліктів. Істотне розширення спектру дії програм допомоги набуло багатопланового характеру. Було включено нові види допомоги, започатковано програми з виховання соціальної толерантності, підтримки та розвитку інститутів громадянського суспільства”, соціально-психологічної реабілітації тощо. У відповідь на численні конфлікти на теренах колишнього СРСР у 90-х роках ХХ століття Організація Об’єднаних Націй і Організація з безпеки та співробітництва в Європі відійшли від традиційного розуміння врегулювання конфліктів, визначивши новий підхід - перехід від культури реакції до культури превентивності, відокремивши превентивну дипломатію від загального політичного контексту гуманітарної концепції комплексного характеру.
У рамках ООН і ОБСЄ була вироблена новітня стратегія, яка розглядає превентивні заходи у якості невід’ємної складової діяльності з підтримання і приведення до миру, що нерозривно пов’язана з військово-політичними компонентами і має важливе значення для досягнення миротворчих завдань. Сучасна система підходів до миротворчої діяльності включає орієнтацію на вирішення корінних проблем, превентивні заходи для попередження конфліктів та криз, утвердження загальних гуманітарних принципів і стандартів.
4. Після розпаду двополюсного світу виникла ситуація, коли, попри перевагу гуманітарних інтересів над принципами суверенітету і невтручання, що розпочалася ще до розпаду СРСР, (що було пов’язано з боротьбою світової спільноти з режимом апартеїду у 60-х роках XX століття), для ефективного врегулювання конфліктів, зокрема на пострадянському просторі, потенціалу ООН було не достатньо. Цьому сприяли зміни у розстановці сил в ООН і складність процедур, пов’язаних з прийняттям рішень. З іншого боку ситуація ускладнювалася фінансовими можливостями ООН. Натомість, ОБСЄ, яка мала власні механізми врегулювання конфліктів і криз, для збільшення своїх повноважень потребувала статусу спостерігача ООН, що передбачало отримання підтримки Генеральної асамблеї ООН. Статус спостерігача Генеральна асамблея ООН надала і ОБСЄ і СНД. Пострадянський простір знаходився у небезпеці його перетворення на регіон підвищеного ризику. Загрозлива ситуація, що виникла, потребувала спільних зусиль, зосередженні уваги міжнародної і регіональної організацій на проведенні операцій з надання допомоги безпосередньо в конфліктних зонах, доступу до цивільного населення, що ускладнювалася необхідністю постійні взаємодії із правонаступником СРСР, фундатором ООН і НБСЄ, Російською федерацією. Змінилися підходи ООН і ОБСЄ до вирішення проблем мирного населення у районах конфліктів. Надаючи допомогу через урядові структури або концентруючись на боротьбі з витоками конфлікту, ООН і ОБСЄ узгоджували свою участь з урядами країн конфлікту або сторонами-учасницями збройного протистояння. Проте, аналіз практичної реалізації превентивної дипломатії ООН і ОБСЄ на пострадянському просторі дозволяє визначити неоднозначні наслідки їх діяльності під час врегулювання конфліктів на пострадянському просторі.
5. У 90-х роках XX століття на пострадянському просторі ООН і ОБСЄ виступали суб’єктами міжнародного співробітництва. Таке співробітництво виявилося здатним сформувати загальний стратегічний погляд на розвиток кризових ситуацій і об’єднати спільні зусилля та ідеї багатьох суб’єктів превентивної діяльності на пострадянському просторі. Фундаментальною особливістю концептуального забезпечення миротворчої діяльності і, зокрема, превентивної дипломатії ООН і ОБСЄ є те, що вона завжди базується на основних принципах і нормах міжнародного права. Співробітництво ООН і ОБСЄ на пострадянському просторі було зумовлено майбутнім як регіональної, так і світової безпеки. Між ними було започатковано різноспрямований характер відносин. Його суть полягала у тому, що кожна із названих міжнародних організацій здійснює діяльність в рамках існуючих політико-правових засад основоположних документів. Їх діяльність не обмежується лише посередництвом. Вона має багатоплановий характер і тому може розглядатися як окремий засіб врегулювання військово-політичних конфліктів. Крім місій спостерігачів, ООН за статутом передбачає колективні дії з урегулювання конфліктів з використанням військових формувань. Міжнародно-правові механізми врегулювання військово-політичних конфліктів реалізуються через Міжнародний суд, який надає консультації, а самі конфлікти вирішуються Радою Безпеки, або Генеральною асамблеєю ООН. ОБСЄ, з моменту її створення, сприяє розвитку співробітництву між державами для зниження ризику військової конфронтації. З виникненням регіональних конфліктів на пострадянському просторі їхнє врегулювання стало одним з основних завдань цієї організації. ООН і ОБСЄ зацікавленні у співробітництві з Північноатлантичним блоком, оскільки останній має у своєму розпорядженні сили для проведення військових операцій щодо запобігання і врегулювання конфліктів.
Україна, як одна з держав-фундаторів ООН, надає особливого значення діяльності ООН та субрегіональних міжнародних організацій у галузі миротворчості та зміцнення миру і безпеки, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий чинник своєї зовнішньої політики.
6. Досвід здійснення програм щодо попередження і врегулювання конфліктів ООН та ОБСЄ підтвердив значний миротворчий потенціал превентивної дипломатії та необхідність інтегрування превентивних та гуманітарних заходів у комплексі інструментів ООН і ОБСЄ з питань врегулювання конфліктів. Превентивні механізми ООН і ОБСЄ відігравали важливу, а іноді й вирішальну роль для розвитку політичних процесів, стабілізації ситуації та покращання становища у галузі безпеки. Превентивна дипломатія стала ознакою міжнародної миротворчості під егідою ООН і ОБСЄ. Завдяки миротворчий та превентивній діяльності ООН та ОБСЄ на пострадянському просторі здебільшого вдалося встановити поле спільної згоди між сторонами конфліктів, призупинити активні бойові дії й створити сприятливі умови для проведення політичних переговорів про загальне врегулювання.
7. Хоча через відсутність політичної волі, а інколи незацікавленості держав-членів Ради Безпеки ООН, ООН і ОБСЄ не завжди отримувала достатні повноваження для забезпечення захисту цивільного населення в районах конфліктів, присутність персоналу ООН все ж дозволило врятувати десятки тисяч осіб, які ставали об’єктом навмисних збройних нападів через належність до певної етнічної або релігійної групи. Представники ООН разом з представниками неурядових організацій не завжди мали достатній військовий потенціал, проте, протидіяли порушенням міжнародного гуманітарного права, створюючи імпровізовані гуманітарні захисні зони або виступаючи в ролі живого щита”, і символізували собою останню надію для багатьох людей в умовах кривавого хаосу. Незважаючи на складні умови щодо забезпечення миру у зонах конфліктів ООН і ОБСЄ, як правило, вдавалося вирішувати завдання. Для отримання доступу до уразливих груп ООН і ОБСЄ застосовували різні підходи, комбінували різні методи щодо захисту та допомоги. ООН і ОБСЄ розроблено і впроваджено ефективні мобілізаційні стратегії. На регулярних міжнародних конференціях ООН і ОБСЄ під час кожної кризи та конфлікту акумулювала величезний обсяг фінансових ресурсів, які спрямовувалися на потреби цивільного населення і стали основою здійснення гуманітарних програм. Навіть в тих країнах, де конфлікти набували затяжного характеру без помітних перспектив врегулювання, ООН і ОБСЄ змогли локалізувати конфлікти та кризи і вивести суспільства із стану надзвичайно гострих політичних ситуацій.
У цілому ООН і ОБСЄ вдалося реалізувати цілі своєї превентивної та миротворчої політики. Проте, інколи такі цілі вступали в протиріччя між собою. ООН і ОБСЄ застосовувала різні методи врегулювання конфліктів, які поєднували введення превентивної дипломатії і використання національного потенціалу країни. Незважаючи на недоліки структурно-функціональної будови механізмів врегулювання конфліктів і криз, ООН і ОБСЄ на пострадянському просторі вдалося значною мірою зберегти потужність їх впливу на політичні влади країн, де мали місце конфлікти. Існує можливість розвивати здобутки ООН і ОБСЄ, у напрямку посилення превентивної дипломатії, реформування їх контрольних механізмів.
8. Попри значний прогрес у сфері превентивної дипломатії є фактори, які мали негативний вплив на ефективність превентивних заходів ООН і ОБСЄ. Здобутки превентивних заходів не завжди знаходили розвиток у подальшій діяльності ООН і ОБСЄ щодо розвитку превентивної дипломатії. У ряді криз ініціативи ООН і ОБСЄ по винайденню формули політичного врегулювання не призвели до принципових і визначальних змін. Виконання превентивних завдань ООН і ОБСЄ в рамках механізмів превентивної дипломатії хоча і мало істотний миротворчий потенціал, але не змогло попередити, або врегулювати окремі конфлікти. Провідні держави-члени Ради Безпеки ООН неодноразово намагалися використати заходи превентивної дипломатії не як допоміжний компонент, а як замінник політичних дій. Така тенденція частково пояснюється тим, що значна кількість конфліктів 90-х років на пострадянському просторі розгорілися в країнах, які на момент початку конфлікту безпосередньо не зачіпали життєво важливих національних інтересів постіндустріальних західних країн, що були і залишаються основними спонсорами сучасної міжнародної миротворчості.
Часто уряди цих країн не бажали підтримувати рішучі заходи щодо приведення до миру, які були пов’язані як з ризиком загибелі своїх громадян, так і певною втратою політичних позицій у власних країнах у разі невдачі миротворчого втручання. Увага урядів цих країн здебільшого була сконцентрована на підтримці і фінансуванні гуманітарної діяльності. Найбільш впливові країни в Раді Безпеки ООН демонстрували політику подвійних стандартів щодо активної політики врегулювання конфліктів. Це призводило до втрати миротворчого ефекту у діяльності міжнародних організацій. Відсутність прогресу в політичній площині у ряді пострадянських країн призвели до певної дискредитації принципів ООН. Найбільш негативним фактором у діяльності Ради Безпеки ООН було не нездатність, а відсутність політичної волі щодо дієвого і рішучого втручання з метою оперативного врегулювання конфліктів.
ООН неодноразово засуджувала протиправні дії проти цивільного населення і висловлювала готовність міжнародного співтовариства вжити всіх необхідних заходів. Проте це часто не виходили за рамки декларативних закликів. Між рішенням про введення контингентів ООН і їх безпосереднім розгортанням навіть за умови наявності консенсусу в Раді Безпеки, проходить значний проміжок часу. Будь яка затримка є небезпечною, якщо врахувати швидку динаміку сучасних конфліктів. Вироблений в рамках ООН комплексний підхід не завжди використовувався. Комплексний підхід мав включати елементи відновлення і безпеки, політичного примирення, відтворення державних інститутів, роззброєння тощо. Проте завдання обмежувалися лише досягненням умов безпеки. Такий підхід, або тактика півзаходів” значно зменшував ризик прямого протистояння зі сторонами конфлікту. Вибір такої тактики з боку міжнародних організацій, а саме ООН пояснюється нечіткістю положень резолюцій Ради Безпеки. При уповноваженні держав-членів на проведення превентивних акцій, часто не було регламентовано миротворчих завдань, а також територіальних меж встановлення контролю в зонах конфлікту.
Зазначимо, що загальний внесок ООН і ОБСЄ у врегулювання конфліктів на пострадянському просторі у 90-х роки XX століття є значним. Однак, існують негативні моменти, які знижують ефективність превентивності та міжнародної миротворчості ООН і ОБСЄ. Вони пов’язані з конкретно-історичними факторами. Також недосконалим виявляється організаційне забезпечення превентивних дій в цілому.
Дисертант вважає: досвід превентивної дипломатії у діяльності ООН і ОБСЄ у контексті попередження та врегулювання конфліктів підтверджує, що співробітництво ООН із ОБСЄ має велику перспективу для подальшого формування і розвитку культури превентивності” у політиці запобігання конфліктів. Поширення співпраці ООН із ОБСЄ сприятиме покращенню наявних та створенню нових дієвих відповідей міжнародної спільноти на виклики миру і безпеці у Європі і світі. Навіть у своїх невдачах при вирішенні окремих конфліктів на пострадянському просторі ООН і ОБСЄ продемонстрували значний миротворчий потенціал. Досвід співробітництва ООН і ОБСЄ слід розглядати з точку зору створення нової загальної системи колективної безпеки, яка за умови вдосконалення інструментів превентивної дипломатії, приведення до миру і підтримання миру зможе у майбутньому зменшити загрозу виникнення конфліктів і забезпечити дотримання принципів міжнародного права.
Важливими кроками на шляху розвитку співробітництва ООН, ОБСЄ, Ради Європи та інших міжнародних організацій у сфері досягнення гуманітарних імперативів може бути реалізація наступного: продовжити роботу над розвитком міжнародних збройних сил швидкого реагування щодо оперативності розгортання миротворчих контингентів; продовження роботи над юридичною базою щодо прийняття рішень про військові примусові заходи у контексті співвідношення миротворчих завдань з особливостями внутрішнього права окремих країн.
При проведенні акцій під егідою ООН необхідно активно інформувати місцеве населення про цілі і миротворчі завдання. ООН і ОБСЄ повинна продовжувати розвивати спільну стратегію попередження конфліктів і криз, яка б передбачала їх обов’язкове дипломатичне втручання у разі наданні системою раннього попередження сигналів про порушення прав людини. ООН повинна сприяти у вирішенні проблеми розвитку країн, вдосконаленню програм структурної перебудови і реформування економік у країнах з низьким рівнем розвитку, сприяти посиленню боротьби з надходженням зброї у конфліктогенно небезпечні регіони.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Законодавчі акти України

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. К. : Преса України, 1997. 80 с.
2. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України // Національна безпека України, 1994-1996 рр. Наукова доповідь ШСД. К., 1997. С.184 194.

Документи Організації Об'єднаних Націй

Установчі документи ООН

Устав Организации Объединенных Наций и Устав Международного суда. Управление общественной информации. Организация Объединенных Наций. Нью-Йорк. 1991. 111 с.

Документи Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН

4. A/48/185, 1 June, 1993 року. Forty eight session. Item 26 of the Preliminary list. 7 с.
5. A/52/450, 21 Ноября 1997 года. Пятидесят вторая сессия Генеральной Ассамблеи ООН, Пункт 40 повестки дня. Сотрудничество между Организацией Объедененных Наций и Организацей по Безопасности и Сотрудничеству в Европе. Меры в области сотрудничества между Организацией Объедененных Наций и Организацией по Безопасности и Сотрудничеству в Европе. 3 с.
6. A/52/L. 38, 10 Декабря 1997 года. Пятидесят вторая сессия Генеральной Ассамблеи ООН, Пункт 40 повестки дня. Сотрудничество между Организацией Объедененных Наций и Организацей по Безопасности и Сотрудничеству в Европе. 4 с.
7. A/54/537, 9 Ноября 1999 года. Пятидесят четвертая сессия Генеральной Ассамблеи ООН, Пункт 30 повестки дня. Сотрудничество между Организацией Объедененных Наций и Организацей по Безопасности и Сотрудничеству в Европе. Доклад Генерального секретаря. Меры в области сотрудничества между Организацией Объедененных Наций и Организацией по Безопасности и Сотрудничеству в Европе. 3 с.
8. A/48/185, Annex 1, Letter dated 26 May, 1993 from the Secretary General of the United Nations to the Chairman-in-Office of the Council of the Conference on Security and Cooperation in Europe. - 3с.
9. A/48/185, Annex 2, Letter dated 26 May, 1993 from the Chairman-in-Office of the Council of the Conference on Security and Cooperation in Europe addressed to the Secretary General. 3 с.
10. A/48/185, Appendix, Framework for cooperation between the United Nations Secretariat and the Conference on Security and Cooperation in Europe. 5 с.
11. A/48/L. 55, 48 Сессия Генеральной Ассамблеи ООН, Пункт 176 повестки дня. Предоставление Содружеству Независимых Государств статуса Наблюдателя в Генеральной Ассамблее ООН. 4 с.
12. A/50/564, 17 Октября 1995 года. Пятидесятая сессия Генеральной Ассамблеи ООН, Пункт 30 повестки дня. Сотрудничество между Организацией Объедененных Наций и Организацией по Безопасности и Сотрудничеству в Европе. Доклад Генерального секретаря. 4 с.
13. A/50/564, Меры по сотрудничанию Организации Объедененных Наций и Организации по Безопасности и Сотрудничеству в Европе. Доклад Генерального секретаря. 17 с.
14. A/50/L. 62, 15 Декабря 1995 года. Пятидесятая сессия Генеральной Ассамблеи ООН, Пункт 30 повестки дня. Сотрудничество между Организацией Объедененных Наций и Организацей по Безопасности и Сотрудничеству в Европе. 10 с.
15. A/51/L. 52, 10 Декабря 1996 года. Пятидесят первая сессия Генеральной Ассамблеи ООН, Пункт 10 повестки дня. Сотрудничество между Организацией Объедененных Наций и Организацей по Безопасности и Сотрудничеству в Европе. 7 с.
16. 998/155, 20 февраля 1998 года. Совет Безопасности. Письмо Генерального секретаря от 20 февраля 1998 года на имя Председателя Совета Безопасности. 11 с.
17. Cooperation between the United Nations and the Conference on Security and Cooperation in Europe. Letter dated 28 May, 1993 from the Permanent Representative of Sweden to the United Nations addressed to Secretary General.
18. S/1998/201, 6 марта 1998 года. Совет Безопасности. Письмо Генерального секретаря от 15 января 1998 года на имя Председателя Совета Безопасности. 8 с.
19. S/22400, 22 марта 1991 года. Совет Безопасности. Записка Генерального секретаря. Приложение. Письмо Председателя Совета Безопасности от 22 марта 1991 года на имя Генерального секретаря. 3 с.
20. S/22799, 17 июля 1991 года. Совет Безопасности. Письмо Генерального секретаря от 15 июля 1991 года на имя Председателя Совета Безопасности. Доклад Генерального секретаря во исполнение пункта 5 резолюции 706 (1991) Совета Безопасности. 64 с.
21. S/23006, 4 сентября 1991 года. Совет Безопасности. Доклад Генерального секретаря.- 39 с.
22. S/23305, 20 декабря 1991 года. Совет Безопасности. Записка Председателя Совета Безопасности. 2 с.
23. S/23687, 7 марта 1992 года. Совет Безопасности. Доклад Генерального секретаря. 16 с.
24. S/PRST/1995/9, Заявление Председателя Совета Безопасности. Совет Безопасности. Официальные отчеты: пятидесятый год. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1995 год. С. 79 81.
25. Резолюция Совета Безопасности, S/RES/1996/1070. Совет Безопасности. Официальные отчеты: пятьдесят первый год. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1996 год. 71 с.
26. Резолюция Совета Безопасности, S/RES/1996/1072. Совет Безопасности. Официальные отчеты: пятьдесят первый год. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1996 год. С. 7 9.
27. Резолюция Совета Безопасности, S/RES/1997/1132. Совет Безопасности. Официальные отчеты: пятьдесят второй год. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1997 год. С. 22 23.
28. Резолюция Совета Безопасности, S/RES/658(1990). Совет Безопасности. Официальные отчеты: сорок пятый год. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1990 год. С. 2122.
29. Резолюция Совета Безопасности, S/RES/706(1991). Совет Безопасности. Официальные отчеты: сорок шестой год. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1991 год. 29 с.
30. Резолюция Совета Безопасности, S/RES/970(1995). Совет Безопасности. Официальные отчеты: пятидесятый год. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1995 год. С. 6 7.
31. Резолюция Совета Безопасности, S/RES/978(1995). Совет Безопасности. Официальные отчеты: пятидесятый год. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1995 год. С. 100 101.
32. Резолюция Совета Безопасности, S/RES/986(1995). Совет Безопасности. Официальные отчеты: пятидесятый год. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1995 год. С. 118 120.
33. Резолюция Совета Безопасности, S/RES/988(1995). Совет Безопасности. Официальные отчеты: пятидесятый год. Резолюции и решения Совета Безопасности за 1995 год. С. 9 11.
34. А/46/568, 17 октября 1991 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Сорок шестая сессия. Доклад Генерального секретаря о результатах обзора потенциала, опыта о координации мероприятий системы Организации Объединенных Наций по оказанию гуманитарной помощи. 35 с.
35. А/47/352, 21 августа 1992 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Сорок седьмая сессия. Новый международный гуманитарный порядок. Доклад Генерального секретаря. 30 с.
36. А/49/177, 21 июня 1994 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Сорок девятая сессия. Укрепление координации в области чрезвычайной гуманитарной помощи Организации Объединенных Наций. Доклад Генерального секретаря. 38 с.
37. А/50/60, 25 января 1995 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Пятидесятая сессия. Дополнение к Повестке дня для мира: позиционный документ Генерального секретаря по случаю 50-ой годовщины Организации Объединенных Наций. 28 с.
38. A/50/230, 22 июня 1995 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Пятидесятая сессия. Доклад Специального Комитета по операциям по поддержанию мира. 18 с.
39. А/50/571, 17 октября 1995 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Пятидесятая сессия. Объединенная инспекционная группа. Разделение ответственности в поддержании мира: Организация Объединенных Наций и региональные организации”. Записка Генерального секретаря. 56 с.
40. А/50/572, 24 октября 1995 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Пятидесятая сессия. Объединенная инспекционная группа. Исследование связи между гуманитарной помощью и операциями по поддержанию мира”. Записка Генерального секретаря. 51 с.
41. А/50/572, Add.І, 24 октября 1995 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Пятидесятая сессия. Объединенная инспекционная группа. Исследование связи между гуманитарной помощью и операциями по поддержанию мира”. Записка Генерального секретаря. Дополнение. 7 с.
42. А/50/853, 22 декабря 1995 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Пятидесятая сессия. Объединенная инспекционная группа. «Укрепление потенциала системы Организации Объединенных Наций в области предотвращения конфликтов». Записка Генерального секретаря. 73 с.
43. А/51/950, 14 июля 1997 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Пятьдесят первая сессия. Обновление Организации Объединенных Наций: Программа реформ. Доклад Генерального секретаря.- 33 с.
44. A/52/486, 16 октября 1997 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Пятьдесят вторая сессия. Вопросы прав человека: положение в области прав человека и доклады специальных докладчиков и представителей. Записка Генерального секретаря. 15 с.
45. А/52/494, 20 октября 1997 года. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Пятьдесят вторая сессия. Права человека и массовый уход. Доклад Генерального секретаря. 11 с.
46. Аннан Кофі. Генеральна Асамблея. Доповідь від 15 липня 1997 року. Пропозиції щодо проведення реформи. Нью-Йорк: видавництво, 1997.
47. Галі Б.Б. Порядок денний для миру. Нью-Йорк, 1992.
48. Галі Б.Б. Доповнення до Порядку денного для миру. Нью-Йорк, 1995.
49. Генеральная Ассамблея. Доклад Генерального Секретаря о работе организации 1994 г. Нью-Йорк, 1994.
50. Резолюция Генеральной Ассамблеи, А/RES/41/70. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Сорок первая сессия. Дополнение № 53. С. 156.
51. Резолюция Генеральной Ассамблеи, A/RES/41/130. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Сорок первая сессия. Дополнение № 53. С. 233 234.
52. Резолюция Генеральной Ассамблеи, A/RES/46/182. Генеральная Ассамблея. Официальные отчеты. Сорок шестая сессия. Дополнение № 49. С. 71 75.
53.