ГВОЗДКОВ СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЗИЦІЇ США ЩОДО ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ РОСІЇ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ (1991-2014 РР.)

Краткое описание

ГВОЗДКОВ СЕРГІЙ ЮРІЙОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ЕВОЛЮЦІЯ ПОЗИЦІЇ США ЩОДО ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ РОСІЇ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ (1991-2014 РР.)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Гвоздков Сергій Юрійович
УДК 94(73):327.39(470+571:47+57)
ЕВОЛЮЦІЯ ПОЗИЦІЇ США ЩОДО ІНТЕГРАЦІЙНИХ
ПРОЕКТІВ РОСІЇ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ
(1991-2014 РР.)
Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник:
д.і.н., доц. Городня Наталія Данилівна
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………...……3
РОЗДІЛ І. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА
БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ …………………………………………….……….…11
1.1. Стан наукової розробки проблеми…………………….…………..11
1.2. Джерельна база дослідження………………………………………..40
РОЗДІЛ ІІ. ДЕРЖАВИ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ В ПОЛІТИЦІ
США У 1990-ТІ РР. ………………………………………………………...….49
2.1. Еволюція стратегії США щодо нових незалежних держав за
адміністрацій Дж. Г. У. Буша і Б. Клінтона ………………………..………..49
2.2. Інтеграційні проекти на пострадянському просторі у 1990-ті рр. і
позиція США……………………………………………………..……………..72
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ПОСТРАДЯНСЬКИХ ДЕРЖАВ У
ПОЛІТИЦІ АДМІНІСТРАЦІЙ ДЖ. У. БУША (2001-2009 РР.)…………….91
3.1. Особливості політики США на пострадянському просторі за першої
адміністрації Дж. У. Буша (2001-2005 рр.)………………………………….91
3.2. Зміни в політиці США щодо держав пострадянського простору за
другої адміністрації Дж. У. Буша (2005-2009 рр.)…………………….……104
РОЗДІЛ ІV. ПОЗИЦІЯ США ЩОДО ІНТЕГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
РОСІЇ ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА Б. ОБАМИ (СІЧЕНЬ 2009 - БЕРЕЗЕНЬ
2014 РР.) ………………………………………………………………….….…135
4.1. Трансформація зовнішньополітичних підходів США до
пострадянських держав протягом президентства Б. Обами …………..….135
4.2. Реалізація російських інтеграційних проектів у 2009-2014 рр. і
позиція США…………………………………………………………….…...…148
ВИСНОВКИ………………………….……....….…………………...……..164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ ……………….170
3
ВСТУП
Актуальність дослідження обумовлена значним впливом політики Росії
щодо реінтеграції пострадянського простору на міжнародну систему та
Україну як одну з держав колишнього СРСР.
Розпад СРСР співпав у часі з прискоренням процесів глобалізації та
регіональної інтеграції, що відбувалися паралельно. На відміну від Західної і
Центральної Європи, Північної Америки й Азійсько-Тихоокеанського
регіону, де на початку 1990-х рр. активізувалися регіональні інтеграційні
процеси, що позначилися утворенням Європейського Союзу,
Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) і форуму АзійськоТихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), на пострадянському
просторі, незважаючи на створення Співдружності Незалежних Держав,
переважали дезінтеграційні процеси. Разом з тим Росія намагалася
скористатися інституційними можливостями СНД для його реінтеграції. У
ХХІ ст. у зв’язку з відновленням економічного зростання РФ її керівництво
запропонувало нові, більш масштабні інтеграційні проекти, а рішучість
Кремля щодо їх реалізації суттєво зросла. Ставлення до цих проектів було
одним з ключових питань зовнішньої політики нових незалежних держав,
включаючи Україну, в контексті вибору ними вектору і форм регіональної
інтеграції. Упродовж досліджуваного періоду Україна вагалася у виборі
свого зовнішньополітичного курсу, неодноразово змінювала вектори
інтеграції, у результаті чого опинилася у «геополітичному вакуумі»,
«буферній зоні» між ЄС і Росією.
З огляду на провідну роль США у постбіполярній системі міжнародних
відносин їхня позиція щодо інтеграційних проектів Росії на пострадянському
просторі не могла не впливати на рішення урядів держав СНД з питань
інтеграції. Проте ця позиція упродовж досліджуваного періоду не залишалася
незмінною, а еволюціонувала залежно від політичних пріоритетів різних
адміністрацій США, що мало відповідні наслідки для пострадянських
держав, включаючи Україну. Так, дослідження політики Росії щодо
4
реінтеграції пострадянського простору та позиції США стосовно цього
питання є важливим для розуміння міжнародної кризи, що виникла унаслідок
російської агресії проти України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми «Україна в
загальноєвропейських історичних процесах: пошуки цивілізаційного вибору»
(державний реєстраційний номер 16БФ046-01), включеної до тематичного
плану історичного факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка.
Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі
усебічного аналізу джерел і наукової літератури висвітлити еволюцію позиції
США стосовно інтеграційних проектів Росії на пострадянському просторі в
1991-2014 рр. та з’ясувати вплив Вашингтона на процеси регіональної
інтеграції за участю держав колишнього СРСР.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання
дослідження:
- проаналізувати і систематизувати стан наукової розробки проблеми та
джерельну базу дисертаційної роботи;
- висвітлити національні інтереси США щодо нових незалежних держав
у 1990-ті рр. та основні напрямки їх реалізації;
- з’ясувати позицію США щодо інтеграційних проектів на теренах СНД
за президентства Дж. Г. У. Буша та Б. Клінтона;
- охарактеризувати особливості політики США на пострадянському
просторі, включаючи питання регіональної інтеграції, за першої адміністрації
Дж. У. Буша (січень 2001 - січень 2005 рр.);
- визначити зміни в політиці США щодо держав пострадянського
простору за другої адміністрації Дж. У. Буша (січень 2005 - січень 2009 рр.);
- охарактеризувати трансформацію зовнішньополітичних підходів США
щодо пострадянських держав протягом президентства Б. Обами;
5
- з’ясувати позицію США щодо інтеграційної політики Росії у 2009-
2014 рр.;
- виявити вплив США на політику Росії щодо реінтеграції
пострадянського простору.
Об'єктом дослідження є політика США на пострадянському просторі.
Предметом дослідження є еволюція позиції Сполучених Штатів щодо
інтеграційних проектів Російської Федерації на пострадянському просторі у
1991-2014 рр.
Хронологічні межі дослідження охоплюють 1991-2014 рр. Нижня межа –
грудень 1991 р. – зумовлена розпадом СРСР, створенням СНД і початком
реалізації політики США щодо нових незалежних держав. Верхня межа –
березень 2014 р. – обумовлена анексією Росією Криму, що призвела до
виникнення нової стратегічної ситуації на пострадянському просторі і в
Європі, а також до суттєвих змін в політиці США щодо низки країн
колишнього СРСР.
Географічні межі роботи охоплюють Сполучені Штати Америки, а
також дванадцять пострадянських держав: Азербайджан, Білорусь, Вірменію,
Грузію, Казахстан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменістан,
Узбекистан та Україну, які входили до Співдружності Незалежних Держав у
той чи інший час досліджуваного періоду та були залучені до регіональних
інтеграційних проектів Росії. Балтійські країни не розглядаються у
дисертації, адже вони ніколи входили до СНД, завжди сприймались в Європі
як частина західного світу, а після відновлення незалежності відразу обрали
курс інтеграції до євроатлантичної спільноти.
Методологічною основою дисертації є принципи історизму, наукової
неупередженості, наукового плюралізму, системності, усебічності та
наступності. У ході дослідження застосовано загальнонаукові методи
(аналізу і синтезу, індукції й дедукції, порівняння, системного підходу,
узагальнення, пояснення) та спеціальні історичні методи (проблемно-
6
хронологічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний, періодизації,
критики джерел).
У роботі використано системний регіональний підхід, тобто дослідження
політики США не щодо окремих країн, а пострадянського простору як
регіону, який перебуває в стадії постійної трансформації, дезінтеграції і
реінтеграції. При цьому пострадянський простір є регіоном лише в
історичному сенсі – як колишній імперський простір. Відголоски цього стану
у вигляді «пострадянського синдрому» в країнах СНД і спроб Росії
реінтегрувати країни колишнього СРСР проявляються і донині. Разом з тим,
в сучасних умовах пострадянський простір не є цілісним регіоном в
політико-географічному та економічному сенсі. На пострадянському
просторі науковці виділяють три субрегіони: західний («нова Східна
Європа»), куди відносять Україну, Білорусь, Молдову; південнокавказький
(Азербайджан, Вірменія, Грузія) та центральноазійський (Киргизстан,
Таджикистан, Таждикистан, Туркменістан та Узбекистан).
Основоположний принцип історичного дослідження – історизму, тобто
розгляду явища чи процесу в конкретно-історичних умовах є важливим при
написанні роботи, не зважаючи на невеликий проміжок часу, що
відокремлює нас від досліджуваного періоду. Стрімкий розвиток подій в
сучасному світі та пов'язана з цим кардинальна зміна деяких оцінок на
сьогодні не відповідає тим історичним умовам, що існували ще в недавньому
минулому. Так, діяльність російського президента В. Путіна на самому
початку ХХІ ст. в дослідженнях західних науковців оцінювалася під впливом
тогочасного зближення Росії із Заходом, а не сучасної ситуації конфронтації.
Принцип наукової неупередженості вимагає безстороннього ставлення
до історичних фактів, використання усіх наявних джерел і оцінок в процесі
дослідження і формулювання власних висновків. Тісно пов’язаний з цим
принцип наукового плюралізму визначає право дослідника на власну
аргументовану оцінку тих чи інших подій. Для дослідника важливо
керуватися принципом усебічності і наступності, тобто враховувати наукові
7
надбання попередників, увесь спектр їхніх оцінок і позицій для
формулювання власних висновків на основі аналізу максимально можливого
кола джерел і наукової літератури.
Принцип системності при написанні роботи, в якій розглядається значна
кількість різнорівневих зв'язків між суб'єктами міжнародних відносин, є
необхідним для неупередженого висвітлення досліджуваних історичних
процесів та врахування усіх можливих впливів на них. Так, при аналізі
інтеграційних утворень на пострадянському просторі розглядалися і
враховувалися не лише взаємозв’язки їх учасників, а й зовнішні впливи на
них та їхні відносини з іншими суб’єктами міжнародних відносин. Так само
політика США щодо країн пострадянського простору вивчалася як складова
частина зовнішньої політики Вашингтона.
Методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення використовувались на
всіх етапах написання роботи. Зокрема, для дослідження офіційних
документів та інших матеріалів США, Росії та інших держав пострадянського
простору, для вивчення міжнародних договорів, документів міжнародних
організацій та інших історичних джерел.
Метод індукції використовувався для узагальнення результатів вивчення
діяльності досліджуваних в роботі держав та міждержавних інституцій, а
дедукції для виявлення виявів реалізації стратегії тієї чи іншої держави, що
виявлялися в її політиці з конкретних питань.
Проблемно-хронологічний метод був використаний нами при визначенні
структури дисертації. Її текст викладається у хронологічній послідовності, за
періодами, а всередині періодів згрупований за проблемами.
Використання історико-генетичного методу обумовлене необхідністю
розкрити еволюцію пріоритетів, напрямів, методів політики США щодо
пострадянських держав у цілому та їх інтеграції зокрема, а також розвиток
російської інтеграційної політики та інтеграційних структур на
пострадянському просторі.
8
Для з’ясування характеру відносин США та Росії у контексті
регіональних процесів на пострадянському просторі використовувався
історико-порівняльний метод, який дає змогу співставляти інтереси і цілі
суб’єктів міжнародних відносин для висновків про характер їхньої взаємодії.
Цей метод необхідний для визначення відмінностей і подібності у політиці
різних адміністрацій США щодо пострадянських держав, підходів урядів
Росії до проблем пострадянської інтеграції.
Метод періодизації використано для виділення етапів у політиці США чи
Росії щодо пострадянських держав чи інтеграційних проектів на цих теренах.
Критика джерел є основою будь-якого історичного дослідження. Вона
спрямована на встановлення достовірності джерела, що для нас особливо
важливо при роботі з секретними документами, походження яких може бути
сумнівним. Особливо критичного ставлення вимагають джерела
суб’єктивного характеру – мемуари та інші праці історичних діячів, що були
учасниками досліджуваних подій. Офіційні документи можуть відображати
певну ідеологію та містити елементи пропаганди, що також має
враховуватися дослідником.
Наукова новизна дослідження полягає у постановці та розробці
актуальної теми, яка ще не була предметом спеціального дослідження.
Особистий внесок автора полягає у наведених нижче положеннях і
висновках, які виносяться на захист.
Вперше:
- висвітлено еволюцію позиції США щодо інтеграційних проектів Росії;
- визначено особливості політики семи адміністрацій президентів США
(Дж. Г. У. Буша, Б. Клінтона, Дж. У. Буша, Б. Обами) на пострадянському
просторі;
- з’ясовано відмінності американської і російської концепцій інтеграції
за участю пострадянських країн;
- залучено до наукового обігу нові історичні джерела та здійснено їх
аналіз;
9
- застосовано системний регіональний підхід до дослідження політики
США на пострадянському просторі.
Удосконалено:
- висновки про особливості політики Росії на теренах СНД і вплив США
на пострадянському просторі.
Отримали подальший розвиток:
- систематизація та аналіз історичних джерел і наукової літератури з
проблеми дослідження;
- вивчення концептуальних засад зовнішньої політики США за
адміністрацій Дж. Г.У. Буша, Б. Клінтона, Дж. У. Буша, Б. Обами та
особливостей її реалізації щодо пострадянських держав;
- дослідження впливу інтеграційної політики Росії на теренах СНД на
американсько-російські відносини;
- аналіз стратегії Росії на пострадянському просторі;
- розкриття окремих аспектів політики США щодо України.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає
у поглибленні розуміння позиції США стосовно перспектив відновлення
російського домінування на пострадянському просторі, що дає можливість
прогнозувати американську політику щодо України в умовах російської
агресії.
Накопичений фактичний матеріал, висновки і оцінки, зроблені в
дисертації, розширюють спектр знань із зовнішньої політики США, Росії та
України, американсько-російських і американсько-українських відносин,
проблем інтеграції на теренах СНД. Вони можуть бути використані для
подальших наукових досліджень регіональних процесів, інтеграційних
проектів Росії та політики США на пострадянському просторі, а також для
підготовки нормативних і спеціальних курсів у навчальних закладах.
Особистий внесок здобувача. Усі наукові положення і результати,
викладені у дисертації, отримані автором самостійно. Усі публікації за темою
дисертаційного дослідження виконані ним одноосібно.
10
Апробація результатів дослідження. Основні матеріали й положення
дисертації було представлено у формі доповідей і тез на десяти міжнародних
наукових конференціях: «Дні науки історичного факультету» (Київ, 2009,
2010, 2013), «Каразінські читання» (Харків, 2011, 2012, 2013), «Одеські
читання: актуальні проблеми історії, археології та етнології» (Одеса, 2012,
2013), Сполучені штати Америки у сучасному світі: політика, економіка,
право (Львів, 2014), «Шевченківська весна - 2015» (Київ, 2015).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в 16 публікаціях,
п’ять з яких – у наукових фахових виданнях, у тому числі одна стаття – у
зарубіжному науковому виданні. Окремі положення та результати
дослідження додатково відображені у 11 публікаціях тез та виступів на
наукових конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження.
Вона включає в себе вступ, 4 розділи, поділених на 8 параграфів, висновки,
список використаних джерел і літератури (27 стор., 252 найменувань),
перелік умовних скорочень. Загальний обсяг дисертації становить 195
сторінок машинописного тексту, з них основного тексту – 168 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
- Аналіз стану наукової розробки проблеми дослідження свідчить про її
недостатній рівень висвітлення у вітчизняній та зарубіжній історичній науці,
хоча її окремі аспекти було розкрито у працях переважно політологічного
характеру. Політика США розглядалася переважно в межах загального
зовнішньополітичного курсу Вашингтона щодо нових незалежних держав,
побіжно - при дослідженні американсько-російських відносин, взаємодії
України з НАТО тощо. В українській історіографії відсутні праці
узагальнюючого характеру, у яких політика США стосовно інтеграційних
процесів на пострадянському просторі була предметом спеціального
дослідження, розглядалася цілісно і впродовж усього хронологічно
означеного у дисертації періоду.
Для усебічного розкриття теми дослідження використано
репрезентативну джерельну базу, яку було поділено на шість груп: Це:
1. офіційні документи та інші джерела виконавчої влади США, які
висвітлюють стратегію зовнішню політику різних адміністрацій; 2. джерела
законодавчої влади США (закони, протоколи слухань в Конгресі); 3. офіційні
документи та інші джерела виконавчої та законодавчої влади
Росії; 4. законодавчі акти України, що стосуються її зовнішньополітичного
курсу та напрямків регіональної інтеграції; 5. міжнародні документи
(двосторонні та багатосторонні договори, установчі документи міжнародних
організацій, спільні заяви голів держав, урядів міністрів закордонних справ,
виступи та заяви генеральних секретарів міжнародних організацій); 6. праці
державних і політичних діячів США, Росії, України, включаючи мемуари.
- В умовах розпаду СРСР адміністрація Дж. Г. У. Буша восени 1991 р.
прийняла рішення про можливе визнання за певних умов незалежності
пострадянських держав, хоча до цього підтримувала збереження СРСР у
реформованому вигляді.
165
Національні інтереси США стосовно нових незалежних держав у
1990-ті рр. включали: підтримку їхньої незалежності, здійснення ними
демократичних і ринкових перетворень, демілітаризації й військової
конверсії, уникнення внутрішніх та міжнародних конфліктів на
пострадянському просторі, але передусім – вирішення питання
нерозповсюдження ядерного арсеналу колишнього СРСР.
За адміністрації Дж. Г. У. Буша політика США на пострадянському
просторі була орієнтована майже винятково на Росію. За президентства
Б. Клінтона США відійшли від переважної орієнтації на Росію та сприяли
налагодженню співпраці держав СНД з провідними міжнародними
організаціями.
Вашингтон послідовно реалізовував політику спрямовану на
денуклеаризацію України, Білорусі та Казахстану і зосередження ядерного
арсеналу в руках Росії задля реалізації домовленостей щодо його скорочення
та гарантування централізованого контролю за ядерними боєголовками. У
процесі врегулювання цього питання відбулося зближення Вашингтона та
Москви, яка в той час демонструвала лояльність до Заходу. Суттєву роль у
вирішенні проблеми радянського ядерного арсеналу відіграла програма
Нанна Лугара.
Основним урядовим інструментом США зі сприяння демократичного
розвитку ННД став «Закон про підтримку свободи». У здійсненні
демократизації пострадянських держав США орієнтувалися на Росію, яка
мала бути зразком трансформації для інших ННД. З іншого боку, в США вже
за адміністрації Дж. Г. У. Буша існували сумніви з приводу можливості
остаточної трансформації Росії в демократичну державу, що викликало появу
концепції «геополітичного плюралізму», що мала запобігти відновленню
імперіалістичної Росії і посилення її за рахунок сусідніх держав.
- США підтримали створення СНД, вбачаючи у ній інструмент для
управління процесами дезінтеграції СРСР та уникнення на цій території
хаосу перехідного періоду.
166
Сполучені Штати надавали пріоритету зовнішньоорієнтованій інтеграції
пострадянських держав, що мала сприяти їх повноцінному включенню в
глобалізований світ.
Росія прагнула організувати внутрішні інтеграційні процеси на
пострадянському просторі, але переважна більшість її проектів інтеграції в
90-х рр. ХХ ст. виявилися неефективними. Вони не вкладалися в стратегію
утворення єдиного європейського простору безпеки та співробітництва
адміністрації Б.Клінтона. У стратегічних документах США цього періоду
відсутні згадування про інтеграційні проекти на пострадянському просторі,
що свідчить про реалістичні оцінки Вашингтоном тогочасних можливостей
РФ щодо їх реалізації. Водночас представники американського уряду
застерігали Росію від підміни суті інтеграції як добровільного об’єднання та
від використання регіональних організацій як засобу відродження імперії.
У середині 1990-х рр. намітилося основне протиріччя між російським та
американським підходами щодо інтеграції за участі пострадянських держав.
Росія здійснювала політику реінтеграції пострадянського простору, в той час
як США підтримували зближення цих держав з позарегіональними
організаціями та створення об’єднання ГУАМ.
- У політиці США щодо пострадянських держав за президентства
Дж. У. Буша (січень 2001 - січень 2009 рр.) можна виділити два періоди,
межа між якими хронологічно співпадає з Помаранчевою революцією в
Україні. Протягом першого періоду – у 2001-2004 рр. – пріоритетний вплив
на політику США на пострадянському просторі мали їхні інтереси боротьби з
міжнародним тероризмом. На цьому тлі відбулося зближення США з Росією
та центральноазійськими державами, співпраця з якими була необхідною для
проведення військової операції в Афганістані. Адміністрація Дж. У. Буша в
цей час не акцентувала на авторитарному характері влади в цих державах, не
критикувала інтеграційні проекти Росії (ЄврАзЕС, ОДКБ, ЄЕП) та не
перешкоджала їх реалізації, хоча і заявляла про невизнання особливих прав
РФ на теренах СНД. Незважаючи на те, що одним із задекларованих завдань
167
ОДКБ була боротьба з тероризмом, це не стало підставою для налагодження
офіційних зв’язків між НАТО і цією організацією. На зустрічах
підтримуваного США об’єднання ГУАМ також з’являється і домінує
антитерористична тематика.
Підтримка першою адміністрацією Дж. У. Буша революцій в Україні та
Грузії мала опосередкований вплив на розвиток інтеграційних процесів на
пострадянському просторі. Орієнтація нової української влади на
євроатлантичну інтеграцію після перемоги Помаранчевої революції була
вагомою причиною того, що російський проект Єдиного економічного
простору в той час не був реалізований.
- Значний вплив на політику США на пострадянському просторі мали
революції в Грузії та Україні. Підтримка нових демократій була пріоритетом
зовнішньої політики другої адміністрація Дж. У. Буша (січень 2005 - січень
2009 рр.), що було зафіксовано в стратегічних документах США. Росія,
навпаки, підтримувала існуючі авторитарні режими і засуджувала
революційні виступи на пострадянському просторі. У цих умовах посилилася
критика американським урядом стану демократичних процесів у Росії та
проявів її тиску на сусідні держави шляхом ведення газових та торговельних
«війн». Натомість у Москві укорінився образ США як геополітичного
конкурента на пострадянському просторі. Напруження в американськоросійських відносинах зросло у зв’язку з підтримкою Вашингтоном вступу
України і Грузії до НАТО та їхнього зближення з ЄС. Інтеграція держав СНД
в міжнародні організації без участі Росії розглядалася Кремлем як загроза її
національній безпеці. Кульмінацією «інтеграційного протистояння» США і
Росії за другої адміністрації Дж. У. Буша стала російсько-грузинська війна в
серпні 2008 р., коли Москва використала військову силу задля демонстрації
своєї рішучості не допустити просування інтеграції пострадянських країн у
євроатлантичному напрямку.
- Б. Обама на початку свого президентства обрав стратегію співпраці з
провідними впливовими державами світу, до яких було зараховано Росію.
168
Перша адміністрація Б.Обами спробувала налагодити партнерські відносини
з Москвою, впроваджуючи політику «перезавантаження» відносин з Росією,
що базувалася на принципах «залучення».
Реалізація політики «перезавантаження» поставила під сумнів політику
США стосовно інших пострадянських держав, адже конкуренція за вплив
між США та Росією на цих теренах в попередні роки була одним з основних
факторів погіршення американсько-російських відносин. США так само як і
раніше заявляли про підтримку незалежності та територіальної цілісності
держав СНД, але реальність американської політики полягала у відмові від
активної конкуренції з Росією за вплив на цих теренах. Водночас відмова
США від лобіювання вступу України до НАТО відбулася в умовах, коли
команда В. Януковича обрала стратегію, що передбачала проголошення
позаблокового статусу України.
Політика «перезавантаження» вичерпала себе в момент російської
агресії в Україні, що змусило Вашингтон впроваджувати політику
стримування Росії шляхом застосування персональних та секторальних
санкцій та інших інструментів впливу.
- Під час періоду «перезавантаження» американсько-російських
відносин США утримувалися від критики інтеграційної політики Росії на
пострадянському просторі. Завершення цього періоду відбулося паралельно з
ініціюванням В. Путіним проекту створення Євразійського економічного
союзу, що передбачав перехід до вищого рівня регіональної інтеграції держав
пострадянського простору. США виступили з критикою цього проекту,
акцентуючи на його політичному характері та намірах Росії відновити за його
допомогою свою сферу впливу. Підстави для цього створювали тиск Росії на
сусідні держави з метою забезпечити їх приєднання до Митного союзу та
протидія їхньому зближенню з ЄС через програму «Східного партнерства».
Різні концепції інтеграції держав пострадянського простору у США і Росії як
і в попередні роки породжували «інтеграційне протистояння» - як в
169
російсько-американських відносинах, так і у відносинах Росії з державами
СНД.
- Сполучені Штати Америки як єдина наддержава постбіполярного світу
мали суттєвий вплив на країни пострадянського простору, хоча цей регіон
ніколи не був їхнім зовнішньополітичним пріоритетом. У 1990-ті рр. Росія у
своїй політиці щодо реінтеграції пострадянського простору була змушена
рахуватися з позицією США. Держави СНД використовували цю ситуацію у
своїх інтересах для протидії інтеграційним ініціативам Росії, спрямованим на
відновлення її домінування в регіоні. Отже, вплив США відігравав
стабілізуючу роль у відносинах між РФ та іншими пострадянськими
державами, запобігав порушенню Росією їхнього суверенітету і
територіальної цілісності. Посилення Росії на початку ХХІ ст. призвело до
активізації її політики щодо реінтеграції пострадянського простору.
Водночас російське керівництво почало ігнорувати позицію США з цього
питання та протидіяти їй. Політика Росії щодо сусідніх держав стала більш
агресивною, що призвело до війн проти Грузії й Україні. Це стало
результатом зменшення уваги США до пострадянського простору та змін у
співвідношенні сил на міжнародній арені.