Ващук Людмила Вікторівна. «Ренесансний правитель: образ Франциска І Валуа за його ордонансами та свідченнями сучасників» : Ващук Людмила Викторовна. «Ренессансный правитель: образ Франциска I Валуа по его ордонансам и свидетельствам современников» Vashchuk Lyudmila Viktorivna. "Renaissance ruler: the image of Francis I of Valois according to his ordinances and testimonies of contemporaries"

Краткое описание

Ващук Людмила Вікторівна. Назва дисертаційної роботи: "«Ренесансний правитель: образ Франциска І Валуа за його ордонансами та свідченнями сучасників»"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ВАЩУК ЛЮДМИЛА ВІКТОРІВНА
УДК 94(44)"15"Франциск І
РЕНЕСАНСНИЙ ПРАВИТЕЛЬ: ОБРАЗ ФРАНЦИСКА І ВАЛУА
ЗА ЙОГО ОРДОНАНСАМИ ТА СВІДЧЕННЯМИ СУЧАСНИКІВ
Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія
Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Науковий керівник:
кандидат історичних наук, доцент
Котляров Петро Миколайович
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП ..………………..……..…………….……………………………………….3
РОЗДІЛ І. Стан наукової розробки теми та джерельна база дослідження ……12
1.1 Історіографія проблеми ………………………………………...………12
1.2 Джерельна база ………………………………………………..………..39
РОЗДІЛ ІІ. Образ правителя в уявленні Франциска І Валуа (за королівськими
ордонансами, едиктами та деклараціями) …………………………...…….57
2.1 Король і Паризький парламент у процесі становлення французького
абсолютизму ……………………………………………………………..….57
2.2 Взаємовідносини Франциска І з Паризьким університетом……..…..74
РОЗДІЛ ІІІ. Образ французького монарха за наративами сучасників .…….….92
3.1 Імідж «тріумфуючого Цезаря», «славетного» Франциска І у мемуарах
Луїзи Савойської та листуванні Маргарити Наваррської ……………..…92
3.2 Контроверсійність образу короля в уявленні його сучасників …….105
3.3 Нові напрями міжнародних відносин у дипломатичній грі
ренесансного правителя Франциска І Валуа ……………………….……121
РОЗДІЛ IV. Конструювання іміджу Франциска І як ренесансного правителя
засобами звичаїв і мистецтва …..…………….………………………..….134
4.1 Звичай «радісного в’їзду» як засіб зміцнення та сакралізації влади
Франциска І …………………………………………………………..…….134
4.2 Сюжети і символіка образів у розписах галереї Франциска І …...…145
ВИСНОВКИ …………………………………….………………………….…….166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …...………….175
ДОДАТКИ ………………………………………………………………..…...….204
3
ВСТУП
Актуальність дослідження. Постать ренесансного правителя
Франциска І Валуа є непересічною у європейській історії ранньомодерного
часу. З однієї сторони, король своїми діями заклав основу для формування
абсолютної монархії та відкрив Францію для Ренесансу, з іншої – його
зовнішньополітична діяльність не завжди мала очікувані результати, а
багаторічні війни завели королівство у скрутне фінансове становище. Все ж
Франциск І увійшов в історію як «батько французького Ренесансу» та видатний
політик, який сприяв зміцненню королівської влади та успішно захищав
французьку монархію від зростаючого впливу імперії Габсбургів у Європі.
Абсолютистські устремління Франциска І дали початок трансформації
політичної системи королівства, що на декілька століть вплинули не лише на
історичний розвиток Франції, але й на інші європейські держави.
Незважаючи на значущість багатьох починань Франциска І у різних
сферах суспільно-політичного життя Франції, у світовій історіографії
сформувалися досить неоднозначні оцінки короля як особистості та
політичного діяча. Нерідко дослідники звертають увагу на той факт, що
гуманістичний, по суті, світогляд та новий ренесансний тип мислення,
притаманний королю, вживався з середньовічними рисами державного
управління, що найчастіше виявлялося у його взаємовідносинах із впливовими
структурами – Паризьким парламентом та університетом.
Піддається критиці й зовнішньополітична діяльність Франциска І.
Нерідко відзначається нелогічність дій у завоюванні «італійської спадщини»,
адже більшість військових кампаній, що неодноразово проводив «корольлицар», були безрезультатними. Територіальне розширення було мізерним
і невартим затрат стількох матеріальних та людських ресурсів. Не менш
неоднозначно оцінюється й модерний зовнішньополітичний курс Франциска І,
що відзначився своєю багатовекторністю та секуляризованістю. Особливо
різняться думки відносно співпраці з протестантськими князями
4
Шмалькальденського союзу та укладення Франциском І франко-османського
договору.
Такі різносторонні оцінки особистості Франциска І певною мірою
визначені контроверсійністю образу ренесансного правителя, що формувався
в уявленні його сучасників та знайшов відображення у непоодиноких наративах
ХVI ст. Водночас, досліджуючи ордонанси Франциска І, викристалізовується
інша грань образу монарха, що є результатом свідомої саморепрезентації
короля.
Слід зазначити, що в сучасній історіографії чітко проглядаються
тенденції до міждисциплінарного вивчення особистості короля. Дослідники все
більше намагаються проаналізувати психологічний тип персоналії Франциска І
з урахуванням усіх соціо-культурних чинників, що впливали на його
особистість. Тому в період відзначення 500-ї річниці з початку правління
Франциска І Валуа спостерігається зростання зацікавленості дослідників до
його особистості.
Постать Франциска І була нічим іншим, як продуктом епохи, в якій він
жив. У його світогляді та діях відобразилася вся багатогранність
і неоднозначність ранньомодерної доби. Тому цілком закономірно, що
світоглядні уявлення Франциска І відрізнялися від світогляду середньовічного
європейського правителя. Його внутрішня і зовнішня політика, а також
діяльність у сфері освіти й культури, були визначені впливом Відродження й
гуманізму, тому Франциск І заслужено здобув серед істориків ім’я
ренесансного правителя.
Незважаючи на довготривалий інтерес до постаті Франциска І не одного
покоління вчених різних методологічних та національних шкіл й на сьогодні
в українській історіографії відсутнє цілісне просопографічне вивчення
французького монарха, а отже постать одного із останніх Валуа – Франциска І
потребує комплексного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в межах комплексної науково-дослідної теми кафедри
5
історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Суспільства давньої,
середньовічної і ранньомодерної доби та їх цивілізаційна спадщина» (номер
державної реєстрації 0116U007146).
Мета роботи полягає у реконструкції образу ренесансного правителя –
Франциска І Валуа, створеного самим монархом та його сучасниками в епоху
формування абсолютистської держави.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати наступні
дослідницькі завдання:
- здійснити аналіз історіографії та джерельної бази поставленої
проблеми;
- встановити значення підкорення королем Паризького парламенту для
формування раннього французького абсолютизму та вплив цих
процесів на саморепрезентацію Франциска І Валуа як владного
монарха;
- простежити зміну взаємовідносин Франциска І з Паризьким
університетом та з’ясувати роль створення нового освітнього закладу
Коллежу королівських лекторів у процесі формування образу
ренесансного правителя;
- охарактеризувати образ французького монарха першої пол. XVI ст. за
наративами його сучасників;
- визначити нові напрями міжнародних відносин у дипломатичній грі
Франциска І, що характеризують його як ренесансного правителя;
- проаналізувати звичай «радісного в’їзду» як засіб зміцнення та
сакралізації влади Франциска І Валуа;
- з’ясувати роль образотворчого мистецтва епохи Відродження
у процесі конструювання образу Франциска І.
Об’єктом дослідження є постать Франциска І та особливості його
правління в умовах формування раннього французького абсолютизму.
6
Предметом є створення цілісного просопографічного образу
ренесансного правителя, уособленого в персоні французького монарха першої
половини XVІ ст. – Франциска І Валуа, що знайшов відображення в ордонансах
короля та свідченнях його сучасників, а також окреслений засобами
образотворчого мистецтва.
Хронологічні межі роботи зумовлюються специфікою дослідження
персоналії монарха та охоплюють роки його перебування на троні. Тобто
нижньою межею визначається 1 січня 1515 р. – дата його вступу на престол,
а верхня межа сягає 31 березня 1547 р., що є датою смерті Франциска І Валуа.
Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження
є принципи науковості, історизму та об’єктивності. Дотримання принципу
історизму уможливило на основі всебічного дослідження джерельної бази
розглянути особистість Франциска І Валуа, його внутрішньо та
зовнішньополітичну діяльність у тісному взаємозв’язку з конкретноісторичною ситуацією. Принцип об’єктивності завдяки виявленню усіх
чинників, які визначали політику Франциска І, робить можливим відмовитися
від спрощених, однобічних та упереджених оцінок постаті монарха.
Оскільки образ Франциска І розглядається у контексті доволі складної,
багатої на суперечливі події епохи, то для ґрунтовного та комплексного
дослідження теми нами було використано як загальнонаукові (аналіз, синтез),
загальноісторичні методи (історико-біографічний, проблемно-хронологічний,
історико-генетичний та метод історичної реконструкції), а також залучено
міждисциплінарні методи.
Такими загальнонауковими методами як аналіз і синтез ми
послуговувалися для дослідження всього спектру фактологічного матеріалу.
Проте одним із основних методів, задіяних у процесі дослідження образу
французького короля, є історико-біографічний метод. Він дозволив не лише
реконструювати основні етапи життя Франциска І та створити його цілісну
політичну біографію, а й дослідити особливості характеру, моделі поведінки
монарха і його сприйняття сучасниками. Також з цією метою нами було
7
залучено просопографічний метод, як новий тип історико-біографічного
дослідження особистості. Цей метод дозволив, по-перше, відтворити
«колективну біографію» оточення короля, що сприяє кращому розумінню його
самого. По-друге, просопографічний метод дає змогу відтворити на основі
джерел багатогранний соціально-психологічний портрет правителя та здійснити
реконструкцію його внутрішнього світу.
Проблемно-хронологічний метод, який передбачав розподіл широкої
теми дослідження на окремі відносно вузькі проблеми та вивчення їх
у хронологічному порядку, дозволив розглянути явища та події, що відбувалися
в житті монарха, у часовій послідовності та динаміці. Для відтворення
історичної ситуації у Франції першої половини XVI ст., що є необхідно для
формування об’єктивного образу монарха, використовується метод історичної
реконструкції.
Також у ході дослідження було використано історико-генетичний метод,
який вивчає історичні явища у процесі їх розвитку. Так, у роботі аналізувалась
динаміка формування світогляду ренесансного правителя, виявлялись
закономірності і причинно-наслідкові зв’язки цього процесу.
При роботі з візуальними джерелами нами було залучено
іконографічний метод. Зокрема, цей метод є незамінним під час аналізу
образів та символів фресок галереї Франциска І та оздоблень палацу
Фонтенбло. Не менш ефективним іконографічний метод є при вивченні
візуалізації традицій та звичаїв ранньомодерної Франції, а саме – «радісного
в’їзду» французьких королів у міста. Також цей метод застосовано нами при
дослідженні станкових портретів Франциска І.
Метод історичної антропології і психології, центральним моментом яких
є зосередження уваги на вивченні людини в соціальній групі чи суспільстві в
усіх проявах її життєдіяльності, уможливив багатогранне вивчення діяльності
Франциска І з максимальної кількості точок спостереження, допоміг розкрити
широкий спектр індивідуальної психіки, почуттів та емоцій.
8
Комплексне застосування зазначених принципів та методів, на наш
погляд, дозволило забезпечити повноту та достовірність у висвітленні
досліджуваної теми, а також досягти поставленої мети.
Наукова новизна дисертації полягає в наступному:
- вперше в українській історичній науці було здійснено комплексне
дослідження на основі залучення королівських ордонансів та свідчень
сучасників, образу ренесансного правителя Франциска І Валуа;
- досліджено різні грані образу Франциска І, створеного його
сучасниками: від «славетного» та «тріумфуючого Цезаря», Галльського
Геркулеса до владного та схильного до жорстокості володаря;
- на основі дослідження наративних і візуальних джерел розглянуто
звичай «радісного в’їзду» короля як засіб зміцнення та сакралізації влади
Франциска І.
Уточнено:
- значення заходів Франциска І, вжитих ним під час політичного
протистояння з Паризьким парламентом та університетом, що були проявом
абсолютистських устремлінь монарха та способом саморепрезентації короля як
сильного правителя;
- питання про трансформацію освітньої системи Франції, що
відбулася завдяки створенню коллежів та введення нового способу навчання –
modus parisiensis, що було наслідком змін світоглядних уявлень французького
короля.
Набули подальшого розвитку:
- вивчення нових напрямів зовнішньополітичного курсу Франциска І
в контексті становлення французької дипломатії;
- дослідження мистецької програми, закладеної у фресках галереї
Франциска І, як ефективного інструментарію у процесі створення іміджу
короля.
Практичне значення дисертації полягає у можливості використання
основних висновків, положень та результатів дослідження при підготовці
9
нормативних та спеціальних курсів з історії раннього нового часу, а також при
написанні розділів монографій, підручників, навчальних посібників,
присвячених історії Франції першої половини XVI ст., становленню
абсолютизму та французькому ренесансному мистецтву. Крім цього,
результати дисертаційної роботи можуть стати основою для подальших
наукових розвідок з дотичних проблем.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати
дослідження були представлені у вигляді доповідей та тез на наукових
конференціях: 66-й Міжнародній науковій конференції молодих учених
«Каразінські читання (історичні науки)» (м. Харків, 26 квітня 2013 р.);
ІІ Всеросійській науково-практичній конференції «Культура, наука: проблеми
і перспективи» (м. Нижньовартівськ, Росія, 8 лютого 2013 р.); Міжнародній
науковій конференції «Ренесансна культура і суспільні практики» (м. Саратов,
Росія, 25 – 27 вересня 2013 р.); Першому міжнародному круглому столі «Текст
і образ: особливості взаємодії між наративом та візуальністю» (м. Київ, 24 –
25 жовтня 2013 р.), ІІІ Всеросійській науково-практичній конференції
«Культура, наука: проблеми і перспективи» (м. Нижньовартівськ, Росія,
7 лютого 2014 р.); «Перших Наддніпрянських наукових читаннях: актуальні
проблеми історії, археології та етнології» (м. Дніпропетровськ, 11 квітня
2014 р.); V-й Міжнародній конференції «Актуальні проблеми теорії і історії
мистецтва» (м. Санкт-Петербург, 28 жовтня – 1 листопада 2014 р.); Другому
міжнародному круглому столі «Текст і образ: особливості взаємодії між
наративом та візуальністю» (м. Київ, 5 – 6 листопада 2015 р.).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 наукових
праць загальним обсягом 4,12 д. а. – 5 наукових статей у фахових виданнях
(2,99 д. а.), у тому числі 4 у фахових виданнях (з них 1 стаття у виданні, що
входить до науково метричних баз) і 1 – в іноземному виданні, а також
5 матеріалів і тез доповідей на наукових конференціях (1,13 д. а.).
Статті опубліковані у фахових виданнях:
10
1. Ващук Л. Звичай «радісного в’їзду» як засіб зміцнення та
сакралізації влади Франциска І Валуа / Людмила Ващук // Наукові записки
Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира
Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль: Вид-во
ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2014. – Вип. 1. – Ч. 3. – С. 66 – 70.
2. Ващук Л. В. Нові принципи міжнародних відносин у
дипломатичній грі ренесансного правителя Франциска І Валуа / Людмила
Вікторівна Ващук // Вісник Харківського національного університету імені
В. Н. Каразіна. – 2015. – № 1145: Серія «Істрія». – Вип. 50. – С. 200 – 207.
3. Ващук Л. В. Образ монарха-правителя в уявленні Франциска І
Валуа (за ордонансами та едиктами короля) / Людмила Вікторівна Ващук //
Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. – Черкаси:
Черкаський національний університет імені Тараса Шевченка, 2014. – № 9(302).
– С. 43 – 48.
4. Ващук Л. Образ «тріумфуючого Цезаря», «благородного короля
Франциска», за «Щоденником Луїзи Савойської» / Людмила Ващук // Вісник
Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. – К.:
Київський університет. – 2013. – № 4 (117). – С. 5 – 8.
5. Ващук Л. В. Modus parisiensis: трансформация образовательной
системы Франции в период правления Франциска І / Людмила Викторовна
Ващук // Средневековый город: Межвуз. науч. сб. – Саратов: изд-во Сарат. гос.
политех. ун-т имени Гагарина Ю. А., 2014. – Вып. 24. – С. 86 – 96.
Праці, що додатково відображають наукові результати дисертації:
6. Ващук Л. В. Взаємовідносини Франциска І з Паризьким
університетом в контексті формування раннього французького абсолютизму /
Людмила Вікторівна Ващук // Історичні етюди: [зб. наук. пр.] / під ред. д-ра іст.
наук, проф. С. І. Світленка. – Дніпропетровськ: Пороги, 2014. – Вип. 4. – С. 125
– 127.
7. Ващук Л. В. Восточная политика Франциска І Валуа: опыт военнополитического взаимодействия Франции и Порты во второй четверти XVI века
11
/ Людмила Викторовна Ващук // Культура, наука, образование: проблемы
и перспективы: Материалы ІІ Всероссийской научно-практической
конференции (г. Нижневартовск, 8 февраля 2013 года) / Отв. ред. А. В. Керичко.
– Нижневартовск: Изд-во Нижневарт. гос. ун-та, 2013. – Ч. 1. История идей
и история общества. Проблемы всеобщей истории. – С. 18 – 20.
8. Ващук Л. В. Противостояние и подчинение: корона и Парижский
парламент в процессе становления абсолютизма (по эдиктам и ордонансам
Франциска І) / Людмила Викторовна Ващук // Культура, наука, образование:
проблемы и перспективы: Материалы ІІІ Всероссийской научно-практической
конференции (г. Нижневартовск, 7 февраля 2014 года) / Отв. ред. А. В. Керичко.
– Нижневартовск: Изд-во Нижневарт. гос. ун-та, 2014. – Ч. 1. – С. 17 – 19.
9. Ващук Л. Ренесансне мистецтво як засіб формування раннього
абсолютизму за правління Франциска І Валуа / Людмила Ващук // Каразінські
читання (історичні науки): Тези доповідей 66-ї міжнародної наукової
конференції (м. Харків, 26 квітня 2013 р.). – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2013.
– С. 46 – 47.
10. Ващук Л. В. Росписи галереи Франциска І: сюжеты и символика
образов / Людмила Викторовна Ващук // Актуальные проблемы теории
и истории искусства – 2014: тезисы докладов V-й международной
конференции. – СПб., 2014. – С. 143 – 145.
Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження.
Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку
використаних джерел та літератури із 280 найменувань (29 сторінок) та 10-ти
додатків. Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінки, з яких основний
зміст викладено на 174 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Джерельна база з цієї проблеми репрезентована різними видами
латиномовних але, в основній кількості, франкомовних документів. Значну
частину з них представляють актові документи (ордонанси, едикти, декларації,
розпорядження), епістолярна спадщина та наративи сучасників (щоденники,
журнали, розрахункові книги тощо). Процес формування сильної
абсолютистської влади опосередковано вплинув на збільшення розпорядчих
документів, що виходили з королівської канцелярії, кількість яких значно
перевищила задокументовані законотворчі ініціативи попередніх правителів.
Ордонанси Франциска І не лише висвітлюють весь період правління монарха,
а й охоплюють різноманітні сфери суспільно-політичного життя королівства,
а відповідно розкривають участь короля у трансформаційних процесах
політичної системи ранньомодерної Франції.
Особливо цінними для дослідження постаті Франциска І є щоденникові
записи його сучасників, що також набули більшого поширення саме з початку
XVI ст. Значною мірою цьому посприяло підвищення освітнього рівня
пересічного француза, що стало наслідком проникнення у Францію
гуманістичних та реформаційних ідей, збільшення кількості освітніх закладів,
так званих коллежів, а також становлення французької мови. Ці наративні
джерела розкривають політико-соціокультурний фон, в якому жив Франциск,
а також окреслюють риси постаті самого монарха. Не менш важливими
є візуальні джерела, представлені творами видатних італійських, французьких
митців, мініатюри та гравюри, що прикрасили тексти рукописів і манускриптів.
Комплексне залучення різних документальних та візуальних джерел дало змогу
відтворити образ ренесансного правителя, що уособлювався в персоні
Франциска І Валуа.
Неординарна особистість Франциска І притягувала увагу дослідників
різних наукових шкіл, результатом чого є ряд загальних, спеціальних праць та
монографій біографічного характеру. Серед них варто виділити наукові
167
доробки таких європейських дослідників ХХ ст., як Ж. Жаккар, А.-М. Лекок,
Р. Кнехт, Е. Ле Руа Ладюри, Л. Буркен, Ж. Бордонов та ін. Проте незважаючи
на значну кількість досліджень, присвячених постаті Франциска І,
зацікавленість персоною короля не спадає і до сьогоднішніх днів. Відійшовши
від дослідження особи монарха через призму його зовнішньої та внутрішньої
політики, сучасні історики продовжують вивчати постать Франциска І. Слід
відзначити роботи таких французьких істориків, як А. Жуана, Ф. Ферран,
Н. Ле Ру. Дослідженням іміджевих технологій королівської влади та творення
політичних міфів Франції XVI ст. нині займається російська дослідниця
І. Я. Ельфонд. В українській історіографії до цієї теми частково зверталися
В. Г. Ціватий та Л. О. Нестеренко. Проведений аналіз наукової літератури
дозволив зробити висновок, що в сучасній історичній науці ще залишилось
багато проблемних та дискусійних питань, які потребують додаткового
вивчення.
Дослідження королівських актів Франциска І дало змогу з’ясувати, як
себе позиціонував сам монарх та як це проявилося не лише в його словах,
виражених в ордонансах, а й у реальних політичних справах. Окрім сталих
і традиційних звернень Франциска І, як «найхристияннішого Короля» та
«Божою милістю короля Франції», що наголошують на сакральній природі
влади монарха, в його ордонансах та едиктах зовсім по новому прозвучала
фраза «бо така наша воля». Вона не була новою, адже вживалася у розпорядчих
документах попередніх королів. Проте саме в ордонансах Франциска І це
формулювання стало більш вживаним та завершувало ті акти, рішення яких
були важливими та обов’язковими для виконання. В цій формулі Франциск І
заклав не просто його волевиявлення, а й примус до виконання королівських
рішень.
Було встановлено, що одним із проявів абсолютистських устремлінь
французького короля було прагнення підкорити впливову на той час політичну
інституцію – Паризький парламент. Остаточним приводом для обмеження
повноважень цього органу виключно судовими функціями, стали владні
168
претензії парламенту під час мадридського полону Франциска І у 1525 –
1526 рр. Засобами до приборкання Паризького парламенту, що перманентно
проявляв непокору королю, були як розпорядчі акти (ордонанси, едикти та
декларації), так і особливі засідання парламенту за присутності короля – «lit de
justice», що зобов’язували реєструвати всі королівські акти, подані на розгляд.
Апогеєм цього протистояння стало засідання Паризького парламенту 24 липня
1527 р., на якому король змусив зареєструвати парламент документ під
промовистою назвою: «Едикт, оприлюднений Малою радою, присутнім
президентам Паризького парламенту, що забороняє цьому суду займатися
іншими справами, крім правосуддя». Прийнятий документ чітко визначив
незалежний від парламенту статус регента Луїзи Савойської, канцлера Франції,
а також полегшив процедуру реєстрації королівських актів. В цьому
протистоянні Франциск І репрезентує себе владним та рішучим монархом, що
не терпить непослуху та кривди його авторитету.
Ще краще викристалізовується образ Франциска І при аналізі його
взаємостосунків із Паризьким університетом, що традиційно виступав
союзником парламенту у всіх конфліктах з монархом. Проявом опозиційного
налаштування схоластичного середньовічного навчального закладу до нового
способу управління Франциска І був супротив підписанню та втіленню в життя
Болонського конкордату, що безпосередньо торкався та шкодив майновим
правам університету. Кульмінація конфлікту, що виражалася у критиці
Конкордату та заклику ректора Паризького університету до видавців
відмовитися від публікації угоди, припала на 1518 р. Реакцією короля стали
едикти, які провели чітку межу між діяльністю Паризького університету
і сферою державного управління. Цими розпорядженнями Франциск І
безапеляційно визначив єдиним напрямком роботи університету навчання та
категорично заборонив університету брати участь у справах держави, уряду
і поліції.
Франциск І в черговий раз підкреслив силу королівського слова та
продемонстрував його втілення на практиці. Водночас із проявом вольовитості,
169
притаманної абсолютному монарху, Франциск І позиціонує себе як корольгуманіст, покровитель науки та мистецтв. Про це свідчать і освітні інновації,
що знайшли вираження у створенні навчального закладу нового зразка –
Коллежу королівських лекторів. Не зважаючи на спротив схоластичного
Паризького університету новому способу навчання modus parisiensis та новим
прогресивним дисциплінам, Коллеж отримав значну популярність та, водночас,
став іміджевим пам’ятником Франциску І на багато століть. Таким чином,
модерні устремління французького короля, його відкритість новому
гуманістичному знанню, що він неодноразово демонстрував, були проявом
нової світоглядної парадигми Франциска І та саморепрезентації ренесансного
правителя.
Не менш яскравим та багатогранним є образ Франциска І, що
проявляється у наративах його сучасників. Над створенням позитивного іміджу
короля працювала вся придворна еліта та ціла плеяда талановитих митців,
проте вершини пропагандистської діяльності над витворенням вигідного
політичного портрету монарха досягла Королева-мати, Луїза Савойська.
Репрезентацією думки графині є її щоденник, в якому вона впевнено
вимальовувала образ «славетного» та «тріумфуючого Цезаря» короля
Франциска І. Порівняння Франциска з Гаєм Юлієм Цезарем не було видумкою
Луїзи Савойської. Аналіз різних джерел дає змогу зробити висновок, що ця
аналогія прижилася в придворних колах після перемоги Франциска І у битві під
Маріньяно в 1515 р. Проте графиня свідомо розвиває цю думку та намагається
сформувати потрібний образ короля, підбираючи вигідні факти та повністю
ігноруючи негативні події з життя Франциска І. Крім цього, в щоденнику
прослідковується завуальоване твердження Королеви-матері щодо правних
підстав її сина на імператорський трон Священної Римської імперії, який за
підсумками виборів зайняв Карл V.
Інше забарвлення до образу Франциска І додає сестра монарха,
Маргарита Наваррська. Вона не вживає емоційних оцінок по відношенню до
нього та не прагне ідеалізувати Франциска, натомість її листування періоду
170
мадридського полону короля розкриває більш людську його сторону.
Маргарита турбується про здоров’я та життя меншого брата, адже не зважаючи
на концепцію священної природи королівської влади, ніхто не страхував
монарха від фізичної смерті. Водночас її листи свідчать, що вона сприймає
брата по крові, як «батька» – главу держави, до порад якого вона
прислуховується і волю якого поважає та виконує. Його королівське слово має
однакову силу як для звичайного підданого, так і для рідної сестри, незамінної
частинки «трійці Валуа».
Більш контроверсійним виступає образ Франциска І, вимальований
у наративах сучасників, що не входили в найближче оточення короля. Все ж їх
думки також варіюються залежно від міри наближеності до двору та становища
у суспільстві. Цілком позитивним описується Франциск у мемуарах Бенвенуто
Челліні, при тому що митець не ідеалізує надміру короля. Флорентієць відмічає
позитивні риси характеру Франциска І, а водночас не оминає увагою і яскраві
прояви владності та бажання незаперечного виконання його волі. В деяких
випадках, французький король здатний на агресивні імпульси та застосування
примусу.
Доповнюють цей образ свідчення члена Паризького парламенту
Н. Версорі та невідомого парижанина, що були сучасниками короля. Адвокат
парламенту робить досить обережні дописи щодо правління Франциска І, проте
цілком очевидне його неоднозначне відношення до правителя. Він замовчує
гучні конфліктні ситуації, до який він, як член Паризького парламенту, мав
безпосереднє відношення. Це, в свою чергу, може вказувати на обачність
у виявах критики щодо монаршої персони, а то й на страх перед гнівом короля,
який міг вилитися у конфіскацію майна та страту. Більш інформативним
є щоденник невідомого парижанина, який багатослівно розповідає про успіхи
Франциска І та красномовно свідчить про репресії, що здійснював король серед
підданих, прикладом чого є судовий процес над сеньйором де Сан-Блансе.
Автор вимальовує іншу сторону сильного правителя, який заради демонстрації
свого авторитету, здатний не лише на примус, а й на насилля. При тому
171
в оповіді парижанина не прослідковуються осуд чи критика дій Франциска І,
тобто король в його уявлені не виступає тираном. Проте, очевидно, що не всі дії
Франциска могли бути зрозумілими його підданим.
Було досліджено, що свідчення сучасників короля демонструють
світоглядну різницю між ними та їх правителем. Франциск І був відкритий до
нових віянь епохи і це відображалося на його внутрішньополітичних
ініціативах, рішеннях та діях. Проявом його прогресивного мислення є також
зовнішня політика французького короля, яка відзначилася тривалим
протистоянням та чотирма війнами з імператором Священної Римської імперії
Карлом V.
Результати аналізу зовнішньої політики Франциска І вказують на
ігнорування королем традиційних норм, прийнятих у середньовічному
суспільстві, та відкинення ним релігійного фактору при виборі союзників. На
секуляризацію зовнішньої політики французького монарха вказують нові
напрями міжнародних відносин Франції у першій половині XVI ст. Франциск І
поетапно, а подекуди й одночасно вів переговори з протестантськими князями
Шмалькальденського союзу, англійським королем Генріхом VIІІ та
неодноразово заручався підтримкою папського престолу. Проте найбільш
резонансними та радикальними були тривалі контакти та союз із османською
Портою. Франциск І формує міжнародні відносини Франції, ставлячи на перше
місце вигоду для держави та ігноруючи середньовічні стереотипи.
Без сумніву, на такі рішучі кроки він пішов не лише заради державних
інтересів. Перемога Франції у війні зі Священною Римською імперією була
б перемогою Франциска І над Карлом V. Тому король при виборі партнерів
йшов на ризик, враховуючи як державні інтереси, так і задля зміцнення
власного іміджу та самоствердження як успішного правителя. Саме сильна
центральна влада могла гарантувати політичну міць та авторитет Франції на
міжнародній арені.
Вдалося довести, що незамінними інструментами при творенні
позитивного іміджу французького короля виступили традиційні церемонії та
172
звичаї, а також зображальне мистецтво, що в період правління Франциска І
знаходилися у тісній взаємодії. Одним із найдієвіших засобів зміцнення та
сакралізації влади Франциска І був звичай королівського «радісного в’їзду» («la
joyeuse entrée») у міста під час об’їзду монархом території Франції. Традиційно
церемонії «радісних в’їздів» супроводжувалися не лише урочистими заходами,
але й декоруванням місця в’їзду арками, скульптурами та супроводжувалися
музикою.
Наративи сучасників короля свідчать, що Франциск І здійснив велику
кількість в’їздів у міста королівства, особливо під час першої половини його
правління. Одній із таких церемоній було присвячено твір під назвою «В’їзд
Франциска І, короля Франції, в місто Ліон 12 липня 1515 р.». Серед мініатюр
манускрипту виділяється одна, що символічно зображує «радісний в’їзд»
Франциска І до Ліону напередодні битви при Маріньяно. Автор мініатюри,
вдаючись до алегоричних образів (корабля, міфічного коня, палаючого меча,
саламандри), красномовно прославляє правлячу династію Валуа та
безпосередньо Франциска І. Король постає в образі «тріумфуючого Цезаря»,
благословенного вищими силами, який впевнено веде корабель-державу до
перемоги. Мініатюра, створена ліонцем під впливом пережитого та побаченого
дійства, є свідченням важливого значення подібних традицій у формуванні
іміджу носіїв верховної влади. Таким чином, звичай «радісного в’їзду»
виступав потужним засобом сакралізації та зміцнення королівської влади,
а зрештою й формування абсолютизму.
Було встановлено, що не менш потужним інструментом у процесі
конструювання образу Франциска І, застосованим королівською пропагандою,
було образотворче мистецтво. Запрошені до монаршого двору самим
Франциском провідні художники та скульптори, які вже встигли здобути
визнання в багатьох європейських країнах, активно розробляли та розвивали
мистецьку програму, що несла в собі ідею сильної монаршої влади у Франції.
Ця програма знайшла яскраве вираження у фресках, так званої, галереї
Франциска І у палаці Фонтенбло. У цих роботах, незважаючи на
173
завуальованість прямого сенсу, під античними образами звучить тема мужності
та доблесті «короля-лицаря», вихваляння його як мецената і покровителя
мистецтв. Фреска «Єднання держави» відрізняється від усіх інших ще й тим,
що її головним персонажем є сам Франциск І. Тут автор твору, Россо
Фьйорентіно, відходить від використання алегорії та поміщає короля в центр
зображеного простору, акцентуючи на ньому максимальну увагу. Домінуючою
ідеєю роботи є єдність держави, скріплюючим елементом чого і визнавалась
монарша влада.
Не дивлячись на високий мистецький рівень талановитих та на той час
відомих у Європі художників, роль королівської ініціативи при створенні цих
фресок була вирішальною. Свідчення сучасників, а зокрема скульптора
Б. Челліні, вказують, що будь-який витвір мистецтва, що призначався для
привселюдної демонстрації у палаці Фонтенбло, у проекті попередньо
погоджувався з королем. Тобто комплекс фрескових розписів, що прикрашали
стіни галереї Франциска І був нічим іншим, як продуманою піар-програмою
монаршої влади. Отже, розписи галереї Франциска І, будучи своєрідним
інструментом пропаганди абсолютизму, транслюють думку про безпосередній
взаємозв’язок сильної влади короля з інтенсифікацією процесу формування
національної держави.
Цілком очевидно, що сучасники Франциска І не всі однаково могли
зрозуміти і прийняти прагнення та конкретні дії короля, що обумовлювалося їх
освітнім рівнем, політичними і релігійними орієнтаціями та приналежністю до
тієї чи іншої країни. У зв’язку з цим, образ Франциска І Валуа не є цілісним та
однозначним, а швидше вирізняється різними іпостасями. Перша є результатом
саморепрезентації короля та цілеспрямованої акції, націленої на формування
позитивного іміджу. Франциск І постає вольовим та прогресивним монархом –
ренесансним правителем ранньомодерної Франції. Друга сторона образу
французького короля синтезується на основі свідчень його підданих, які
входили в його придворне оточення або ж навпаки були політичними
опонентами. Наративи сучасників Франциска І транслюють образ «славетного»
174
та «тріумфуючого Цезаря», «найхристияннішого Короля», який разом з рисами
притаманними величному монарху, наділений надмірною владністю,
а подекуди безкомпромісністю і жорстокістю. Третьою іпостассю французького
короля є його імідж незалежного актора на міжнародній арені, який зумів
секуляризувати зовнішню політику Франції. Цим він викликав осудження
з боку європейської католицької спільноти. Проте критика його дій не спинила
Франциска І, що свідчить про високий рівень внутрішньої свободи короля,
притаманної ренесансному правителю.