ЗАПЛЕТНЮК ОЛЬГА АНДРІЇВНА. ЦАРСЬКА ВЛАДА В ЄГИПТІ ПЕРІОДУ ПРАВЛІННЯ ЕХНАТОНА

Краткое описание

ЗАПЛЕТНЮК ОЛЬГА АНДРІЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "ЦАРСЬКА ВЛАДА В ЄГИПТІ ПЕРІОДУ ПРАВЛІННЯ ЕХНАТОНА"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЗАПЛЕТНЮК ОЛЬГА АНДРІЇВНА
УДК 94(32)
ЦАРСЬКА ВЛАДА В ЄГИПТІ
ПЕРІОДУ ПРАВЛІННЯ ЕХНАТОНА
Cпеціальність 07.00.02 – всесвітня історія
Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Науковий керівник
доктор історичних наук, професор
Ставнюк Віктор Володимирович
КИЇВ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.............................................................3
ВСТУП...................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ..............................................10
1.1 Історія археологічного дослідження пам’яток Амарнського періоду......10
1.2 Джерельна база дослідження........................................................................22
1.3 Історіографія..................................................................................................42
РОЗДІЛ 2. КУЛЬТ АМОНА ТА ЙОГО ГІПОСТАЗУВАННЯ В
КОНТЕКСТІ ЄГИПЕТСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ........................................57
2.1 Царська влада та культ Амона до часів Аменхотепа ІІІ............................57
2.2 Єгипет в період правління фараона Аменхотепа ІІІ...................................76
РОЗДІЛ 3. РЕЛІГІЙНО-ПОЛІТИЧНА РЕФОРМА АМЕНХОТЕПА IV
(ЕХНАТОНА) ...................................................................................................86
3.1 Перші роки правління Аменхотепа IV. Трансформація образів фараона та
бога Атона......................................................................................................86
3.2 Свято хеб-сед в храмі Gm(t)-pA-Itn як демонстрація царської влади......106
3.3 Заснування Ахетатона як кульмінація релігійно-політичної реформи...117
3.4 Титулатура Ехнатона, цариці Нефертіті та бога Атона...........................131
3.5 Особливості царської влади та відносини з аристократією....................141
3.6 Роль сім’ї фараона у новому культі……………….…………………….155
РОЗДІЛ 4. ОСТАННІ РОКИ ПРАВЛІННЯ ЕХНАТОНА ТА
ЗАВЕРШЕННЯ АМАРНСЬКОЇ ДОБИ.......................................................167
4.1. Зовнішня політика та міжнародні відносини...........................................167
4.2. Послаблення царської влади після смерті Ехнатона.
«Контрреформація»…………………………………………………………...174
ВИСНОВКИ......................................................................................................192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ...................201
ДОДАТОК А. Мапи.........................................................................................222
ДОДАТОК Б. Ієрогліфічні тексти................................................................227
ДОДАТОК В. Талатати..................................................................................271
ДОДАТОК Г. Рельєфи....................................................................................287
ДОДАТОК Е. Статуї.......................................................................................336
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
MMA Metropolitan Museum of Art
BM British Museum
AT Amarna Tomb
TT Theban Tomb
KV King’s Valley Tomb
PT Pyramid Text
EA El Amarna
ASAE Annales du Service des Antiquités de l'Égypte. Le Caire
JARCE Journal of the American Research Center in Egypt. Boston – Cairo
JNES Journal of the Near Eastern Studies. Chicago
JEA Journal of Egyptian Archaeology. London
CdÉ Chronique d'Égypte. Bulletin périodique de la Fondation
d'égyptologique Reine Élisabeth. Bruxelles
ZÄS Zeitschrift für ägyptische Sprache und Altertumskunde. Berlin
MDAIK Mitteilungen des Deutschen Archäologischen Instituts, Abteilung
Kairo. Wiesbaden – Mainz
OLA Orientalia Lovaniensia Analecta. Paris
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Єгипетський фараон XVIII династії
Аменхотеп IV (Ехнатон ), який правив Єгиптом в період
Нового царства (бл. 1545 – 1154 рр. до Р.Х.) 1 з 1349 – 1333 рр. до
Р.Х. здійснив релігійно-політичну реформу в державі. Час його правління
єгиптологи називають Амарнським періодом, за назвою сучасного
арабського селища Тель-ель-Амарна, де були знайдені руїни столиці Єгипту
Ахетатона.
Фараони XVIII династії зіткнулися з посиленням влади фіванського
жрецтва культу бога Амона, який в період Нового царства став головним
державним богом. Отримавши значні привілеї від фараонів, жерці згодом
почали посідати важливі державні посади і впливати на політику.
Протистояння між царською владою і жрецтвом вилилося у відкритий
конфлікт в період правління фараона Аменхотепа IV (Ехнатона), який
протиставив традиційному фіванському богу Амону новий релігійний культ
бога Сонячного диску Атона. Вміло синкретизувавши традиційний
Геліопольський культ і нові особливості, які відповідали реальній політичній
ситуації в країні, фараон ставить себе у центр культу, прагнучи, таким
чином, посилити роль царя як релігійного лідера. Введення нового культу
призводить до трансформації офіційного зображення царя, що спричинило
революцію у мистецтві, архітектурі та мові. Фараон змінює своє власне ім’я
на Ехнатон, хоча ім’я було священним і недоторканим для стародавніх
єгиптян. Поступово бог Атон витісняє Амона з посади головного державного
бога, а в період 10–12-ого років правління Ехнатона Сонячний диск Атон
взагалі стає єдиним офіційним божеством.
Фараону, як лідеру та засновнику культу, була необхідна концепція
божественності царя і його сім’ї, ідея обраності. Особлива увага
приділяється ролі царя, як сина бога Атона і його проповідника.
1 Тут і далі датування за: Dodson A. Amarna sunset: Nefertiti, Tutankhamun,
Ay, Horemheb and the Egyptian Counter-Reformation. – Cairo, 2009. – P. 164.

5
Контролюючи політичну і релігійну владу, фараон Ехнатон зумів посилити
царську владу та обмежити вплив на неї з боку аристократії і жрецтва.
Час Нового царства та релігійна реформа фараона Ехнатона є одними з
ключових подій не тільки власне староєгипетської історії, але і всієї
цивілізації Стародавнього Сходу. Процеси, які відбувалися в релігійному
житті Єгипту в епоху Амарни зіграли важливу роль у формуванні релігійної
свідомості єгиптян, вплинули на подальший розвиток єгипетської держави і
територій, залежних від неї. Особливий інтерес у зв'язку з цим викликає
соціально-політична практика реформування такої найважливішої для
нормального функціонування і підтримки цілісності традиційного
суспільства як духовно-релігійна складова. З наукової точки зору,
безумовно, актуальним є дослідження контексту наступності і розриву з
колишньою традицією, глибини розриву, ступеня готовності та реакції
соціальних структур на радикальні зрушення в житті суспільства.
Незважаючи на те, що наукове дослідження Амарнської доби
розпочалося ще в кінці XIX століття після перших археологічних розкопок в
Тель-ель-Амарні, подана тема в сучасній історіографії викликає суперечки, а
наукові праці, які присвячені фараону Ехнатону, різко відрізняються між
собою. Розкопки в Тель-ель-Амарні продовжуються і сьогодні, це
призводить до появи нових джерел для наукових досліджень. Крім того,
релігійна політика Ехнатона досі приховує ряд питань, які продовжують
залишатися темою для наукових дискусій. Зокрема, йдеться про динаміку
розвитку і безпосередню спрямованість царського культу Ехнатона, а також
ролі царя, як політичного і релігійного лідера держави.
Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження визначається
наступними чинниками: недостатнім рівнем висвітлення в історичній науці
царської ідеології періоду правління фараона Ехнатона; необхідністю
проаналізувати низку нових джерельних матеріалів та наукових досліджень;
потребою у здійсненні повноцінного історичного дослідження на тлі
зростання інтересу українців до історії Стародавнього Єгипту.
6
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми “Історія
української державності нової та новітньої доби” (державний реєстраційний
номер 06 БФ 046-01). Також дана робота є ініціативною темою, виконаною в
контексті становлення та розвитку вітчизняної єгиптології, що є одним із
науково-освітянських пріоритетів кафедри історії стародавнього світу та
середніх віків Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
Об’єктом дослідження є цивілізація Стародавнього Єгипту періоду
Нового царства.
Предметом дослідження є політичний устрій Стародавнього Єгипту за
часів фараона Аменхотепа IV (Ехнатона).
Метою дисертації є дослідження царської влади в період правління
фараона Ехнатона. Для реалізації мети визначено такі завдання:
- проаналізувати джерельну базу та стан наукової розробки проблеми;
- розкрити причини посилення культу Амона при фараонах XVIII
династії та зростання конфлікту царської влади та фіванського жрецтва;
- на основі аналізу даних епіграфічних джерел здійснити реконструкцію
перших п’яти років правління Аменхотепа IV та дослідити початковий етап
релігійної реформи;
- виявити основні причини заснування міста Ахетатона та його значення
як релігійного та політичного центру держави;
- простежити зміни у титулатурі Ехнатона та бога Атона;
- дослідити роль, яку відігравав фараон та його сім’я у новому
релігійному культі та визначити основні риси царської ідеології;
- висвітлити процес трансформації образу фараона як релігійного
лідера;
- уточнити причини послаблення впливу Єгипту на міжнародній арені в
період правління Ехнатона;
7
-з’ясувати основні чинники, які призвели до послаблення царської
влади при наступниках Ехнатона.
Хронологічні межі дослідження визначено періодом царювання
фараона Аменхотепа IV (Ехнатона) з 1349 по 1333 рр. до Р.Х.
Географічні межі дослідження охоплюють територію стародавньої
Єгипетської держави в період правління останніх царів XVIII династії (XIV
ст. до Р.Х.), деякі аспекти дослідження стосуються регіону держави хеттів в
Анатолії, держави Мітанні, а також території Сирії та Палестини, які
входили до складу Єгипетської держави.
Теоретичні і методологічні засади дослідження. В ході дослідження
даної теми при наявності специфічної джерельної бази, автором було
застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних історичних методів.
Загальнонаукові методи індукції і дедукції, аналізу і синтезу дозволили
розглянути матеріали на основі принципів об’єктивності. Був використаний
метод критичного аналізу, який передбачає при вивченні джерел врахування
факторів їхньої достовірності, повноти та інформативності. Комплексний
міждисциплінарний підхід дозволив встановити співвідношення та
внутрішній зв’язок між наративними, візуальними та археологічними
джерелами. Серед методів гуманітарних досліджень особливе значення має
метод, який частіше використовується у філологічних дослідженнях для
текстологічного аналізу, і є необхідним для адекватного розуміння змісту
писемного джерела та умов його створення. З історичних методів велике
значення для роботи має метод джерельної критики, який необхідний для
роботи з писемними та археологічними джерелами. Також задіяні історикопорівняльний підхід і метод ретроспекції, які дозволили для уточнення
висновків і гіпотез залучити джерела попередніх і наступних епох розвитку
давньоєгипетського суспільства.
Новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше у
вітчизняній історичній науці предметом дослідження став період правління
єгипетського фараона Ехнатона на основі читання та інтерпретації
8
автентичних ієрогліфічних текстів. Вперше комплексно із використанням
міждисциплінарного підходу висвітлено та проаналізовано політичні та
релігійні процеси в часи правління фараона Ехнатона. Проведено повний
аналіз відомих станом на сьогодні наративних та візуальних джерел
Амарнського періоду. Запропоновано авторське трактування значення та
особливостей царської ідеології Ехнатона, висвітлена за допомогою джерел
роль фараона в новому релігійному культі. У дисертаційній роботі подані
авторські переклади ієрогліфічних текстів Амарнської доби на українську
мову, здійснено їхній комплексний аналіз з коментарями. Обґрунтовано
висунуті автором гіпотези щодо причин проведення реформ фараоном
Ехнатоном та посилення влади царя, як головного жерця. Також, на підставі
дослідження значних візуальних джерел автор представляє власну теорію
щодо трансформації образу фараона Ехнатона у статуях та зображеннях.
Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження були
представлені на таких міжнародних наукових конференціях: Міжнародний
науковий круглий стіл «Доісламський Близький Схід: історія, релігія,
культура» (Київ, 2013 р.), І Міжнародна наукова конференція «УкраїнаЄгипет: проблеми вивчення мови, історії, культури та економіки» (Київ,
2014 р.), Міжнародна наукова конференція «XVIII Сходознавчі читання
А. Кримського» (Київ, 2014 р.), Міжнародна наукова конференція «XIX
Сходознавчі читання А. Кримського» (Київ, 2015 р.), ІІ Міжнародний
круглий стіл на тему: «Текст і образ: особливості взаємодії між наративом і
візуальністю» (Київ, 2015 р.). Основні положення були підтверджені, а
підходи до вивчення апробовані під час перебування в Арабській Республіці
Єгипет, зокрема у Тель-ель-Амарні.
Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 13
публікаціях автора, з яких 6 опубліковано у фахових виданнях, 1 – у
зарубіжних виданнях, 4 – публікації матеріалів конференцій.
Результати дослідження можуть бути використаними під час
викладання курсів з історії Стародавнього Світу на історичних факультетах,
9
а також при підготовці відповідних підручників нового покоління з історії
Стародавнього Єгипту, історії Стародавнього Світу, релігієзнавства та
політології.
Основою цього дослідження є здійснені автором читання та переклади
давньоєгипетських ієрогліфічних текстів Амарнського періоду. Ієрогліфічні
тексти наводяться системою транслітерації, запропонованої
А. Х. Гардінером. Низки пошкоджених фрагментів текстів при перекладі
автентичних ієрогліфічних текстів, які не підлягають реконструкції
позначаються штрихами: //////. Вставка або авторська реконструкція
ієрогліфа позначається у дужках, наприклад (Itn), гіпотетичне відновлення
позначається як . При перекладі текстів трьох прикордонних стел
«Раннього проголошення», який був здійснений за ієрогліфічними текстами
трьох стел – K, X та M – за основу був взятий текст найкращої з копій –
текст Стели K. Вертикальні колонки тексту мають нумерацію римськими
цифрами, горизонтальні рядки відмічені арабськими цифрами. При
відновленні втрачених фрагментів за текстом стели X слова вписуються у
квадратні дужки, наприклад, [Itn], за текстом стели M – {Itn}. Тронні та
власні імена фараонів, які в оригінальних ієрогліфічних написах розміщені у
картуші, у тексті подані у такому вигляді: (Axn-Itn)|. Якщо цитується текст
українською мовою перекладом з англійської або німецької мови, то
втрачені фрагменти тексту позначаються крапками у квадратних дужках:
[...].
Під час перекладу автор виходив із спостережень стосовно граматики
мови ієрогліфічної писемності, сформульованих А. Х. Гардінером та
Д. П. Алленом. При роботі над перекладами давньоєгипетських
ієрогліфічних текстів були використані словники А. Ермана та Г. Грапова,
Р. Ханнінга, А. Х. Гардінера та Р. О. Фолкнера.
Датування періоду правління фараонів Середнього та Нового царства
подано за монографією А. Додсона.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Перші дослідження руїн Ахетатона були здійснені на початку XIX ст.
Б. Дроветті, Г. Солтом, Д. Вілкінсоном, Р. Лепсіусом та А. Барсанті.
Ґрунтовні археологічні розкопки в Тель-ель-Амарні розпочалися у 1890-х
роках. Протягом наступних тридцяти років були скопійовані важливі
наративні та візуальні джерела єгиптологами Ф. Пітрі, Г. Картером та Н. де
Г. Девісом. У 1912 році експедицією Л. Борхарда була знайдена колекція
царських та приватних скульптурних портретів. У 1920–1930-х роках в
Ахетатоні працювали експедиції під керівництвом Т. Піта, Л. Вуллі,
Г. Франкфорта, Ф. Ньютона та Д. Пендлбері. З 1977 року по сьогоднішній
день археологічною експедицією в Тель-ель-Амарні керує британський
єгиптолог, професор Б. Кемп. Під його керівництвом в Амарні працювали
такі видатні дослідники, як А. Боманн, В. Мюрнейн, П. Роуз та А. Стівенс.
У 1905–1907-х роках у Долині Царів Т. Девісом були відкриті гробниці
членів родини фараона Ехнатона – Юйа та Туйа (KV 46) та цариці Тії
(KV 55). Там же у 1922 році Г. Картер відкрив гробницю спадкоємця
Ехнатона – фараона Тутанхамона (KV 62).
Також важливі археологічні відкриття Амарнського періоду були
зроблені у старовинних Фівах. У 1925 році експедицією М. Пілле та
А. Шев’є знайдено руїни Карнацького храмового комплексу бога Атона та
фрагменти вапнякових статуй-колосів фараона Ехнатона. У 1975–1985 роках
розкопки храму Атона в Карнаці продовжували Д. Редфорд та Д. Гохарі. У
2002–2003 роках розкопки продовжував Е. Брок, однак значних знахідок вже
не було.
Джерельна база дослідження представлена 4 групами джерел:
епіграфічні, образотворчі, археологічні та антропологічні джерела. Основу
групи епіграфічних джерел складають тексти прикордонних стел «Раннього
та Пізнього проголошення», Великий та Малий Гімни Атону, тексти з
Амарнських гробниць, талататів, листи Амарнського архіву. Образотворчі
джерела представлені іконографією Амарнських гробниць та приватних
193
стел, талататами та статуями царської родини. Комплекс археологічних
джерел представляють залишки будівель міста Ахетатона, у тому числі
реконструкції на основі археологічних даних головних будівель міста.
Антропологічні джерела складають низку висновків ДНК дослідження мумій
сім’ї фараона Ехнатона.
Історіографію даного дослідження було б доцільно поділити на чотири
основні групи. Першу групу складають наукові праці загального характеру,
автори яких приділяють увагу Амарнському періоду в ході викладення
історії Стародавнього Єгипту в цілому (Д. Брестед, М. Матьє,
М. О. Коростовцев, І. Шоу, Д. Тілдеслей, С. Снейп, Р. Х. Вілкінсон,
К. Хобсон, та ін.). Найбільшою є друга історіографічна група, яка охоплює
дослідження Амарнського періоду та часів правління Ехнатона. Протягом
першої половини XX ст. в науковій літературі панувало ідеалістичне
сприйняття Ехнатона (А. Вейгалл, Т. Манн, К. Жак, В. Авдієв). Натомість
подальші дослідження другої половини XX – початку XXI ст. вбачають в
його релігійній реформі політичні чинники (С. Алдред, Ю. Я. Перепьолкін,
Е. Хорнунг).
Д. Редфорд доводив, що оточення сприймало правління Ехнатона як
тиранію. Н. Рівз вважає, що Ехнатон посилив свою владу за допомогою
релігії, його царюванню був притаманний деспотизм та релігійна
нетерпимість. Впродовж останніх двох десятиліть було опубліковано цілу
низку наукових монографій, присвячених фараону-реформатору, серед яких
праці А. Додсона, Б. Кемпа, Д. Харріса та Д. Хоффмайєра.
У третю групу виділені джерелознавчі дослідження: публікації
ієрогліфічних текстів Амарнського періоду, їхні переклади та коментарі,
археологічні звіти та дослідження. В цій групі слід особливо виділити праці
Н. де Г. Девіса, А. Бадаві, Р. Фрід, Т. Мартіна, Е. Уфіла, Л. Манніш,
М. Ліхтайм, В. Мюрнейна, Б. Кемпа та А.Стівенс.
Четверту групу складають праці, що висвітлюють проблеми, дотичні до
об’єкту та предмету даної роботи. Серед яких дослідження правлінь
194
фараонів XVIII династії, зокрема цариці Хатшепсут (В. Девіс, Г. Робінс),
Тутмоса IV (Б. Брайан) та Аменхотепа ІІІ (В. Джонсон, А. Козлофф, М.
Берман). А також праці, які висвітлюють історію становлення культу Амона
у Фівах (Г. Вайєнрайт, О. І. Павлова).
Культ царя в Стародавньому Єгипті поступово трансформувався з ідеї
божественності правлячого фараона в період Давнього царства до образу
царя, як виконувача волі богів, якому даровано право на престол. В часи
Нового царства культивується образ фараона-воїна, який домінує над
образом царя-жерця, що призводить до зростання впливу фіванського
жрецтва бога Амона, культ якого виділяється з культів інших богів на
початку Першого перехідного періоду і стає одним з головних богів
Фіванського пантеону після посилення Фів в регіоні. Посилення культу
Амона було політичною програмою фіванських царів, які намагалися
утримати об’єднаний Єгипет під своєю владою. У цей час формується
складна і розвинена ієрархія жрецтва Амона, а жрецькі релігійні титули
могли поєднуватися зі світськими, що призводило до тісного зв’язку жрецтва
Амона з царським домом.
В період війни з гіксосами, фараон XVIII династії Яхмос І направляв усі
багатства до храму Амона, побоюючись сепаратизму у разі збагачення
номархів та аристократії. Намагаючись знайти підтримку для визвольної
війни, подальших військових компаній та легалізації влади, як у випадку з
царицею Хатшепсут, фараони XVIII династії зіткнулися з посиленням
фіванського жрецтва, яке тепер впливало на політичне життя в країні.
Назріваючий конфлікт явно простежується вже в часи правління Тутмоса IV,
який вперше протиставив Амону культ Ра-Хорахті. Наступник Тутмоса IV
Аменхотеп III, хоча і не вступав у відкрите протиріччя з жрецтвом, також
оголосив себе «Живим Сонячним диском», але намагався утримувати
баланс.
В ході дослідження було встановлено, що царевич Аменхотеп був
оголошений спадкоємцем престолу на 30-му році правління Аменхотепа ІІІ і
195
залишався його співправителем протягом останніх 7 років царювання свого
батька. В момент коронації Аменхотеп IV був підлітком, про що свідчать
листи з Амарнського архіву, в яких цариця Тія, скоріше за все, виступала в
ролі регента протягом першого року правління фараона. Незважаючи на те,
що зображення Аменхотепа IV в цей період виконувалися у традиційній
єгипетській манері, своїм покровителем молодий фараон вже назвав бога РаХорахті.
Очевидним є факт, що Аменхотеп IV планував релігійну реформу,
перші кроки якої були здійснені ним вже на 2-ому році правління. Ймовірно,
ідею поклоніння сонячному культу молодий фараон отримав у дитинстві.
Протягом перших чотирьох років правління Аменхотепа IV триває
трансформація образу бога Атона з Ра-Хорахті у Сонячний диск Itn, що
відображено в іконографії храмового комплексу Pr-Itn в Карнаці.
Аменхотеп IV поступово створює новий культ, основою якого стають
релігійні вірування часів Стародавнього Царства, однак він отримує нові
особливості та стає залежним від царя, який виступає в ролі його засновника.
Аменхотеп IV формує новий стиль в іконографії, експериментує з власним
образом у колосах з храму Gm(t)-pA-Itn – це було необхідно аби створити
новий образ фараона для поєднання його з іконографією культу бога Атона.
У сценах святкування хеб-седу з храму Gm(t)-pA-Itn чітко
прослідковується прагнення Аменхотепа IV до повернення традицій
Стародавнього царства, коли фараон вважався божественною особою.
Аналізуючи результати дослідження, слід зазначити, що заснуванню
міста Ахетатона, яке відбулося на 5-ому році правління фараона Ехнатона,
слугували такі причини: необхідність відмежувати культ Сонячного диску
від впливу фіванського жрецтва Амона, зростаюча опозиція реформам у
Фівах та прагнення перенести столицю на північ для більш вдалого
контролю над Нижнім та Верхнім Єгиптом. Згідно з текстами прикордонних
стел, усе місто було присвячено лише одному богу – Атону, на честь якого
зводилися храми, а Ехнатон, як його син, втілював волю свого батька і
196
володарював від його імені. Планування Ахетатона повністю відповідало
вимогам фараона: біля царського палацу стояли головні храмові комплекси,
урядові споруди та міжнародний архів держави, що дозволяло фараону
контролювати усі важливі установи, залишаючись при цьому діючим
релігійним лідером, виконуючи щоденні ритуали. Без фараона підношення у
храмах не відбувалися. Ехнатон прагнув одночасно виконувати владні
повноваження як цар Єгипту, і релігійні, як засновник культу бога Атона.
Доручивши будь-кому прямі жрецькі функції, Ехнатон втратив би лідуючу
роль у новоствореному релігійному культі.
Дослідження трансформації титулатури Аменхотепа IV, яка зазвичай
відображала політичну та релігійну дійсність на кожному етапі розвитку
Єгипетської держави, демонструє нам прагнення Аменхотепа IV зменшити
роль царя як історичного гравця на користь царя як історичного бога. Зміни
в титулатурі відбуваються поступово, що говорить про чітку спланованність
дій фараона-реформатора.
Незважаючи на те, що на початку царювання титулатура Аменхотепа IV
продовжувала включати в себе традиційні титули як то Wsr–nswt m Iptswt –
«Величний царською владою в Іпет-сут» та nTr HqA WAst – «Аменхотеп, бог
та правитель Фів», фараон включив до свого імені такі титули: Wa-n-Ra –
«Єдиний для Ра», який підкреслював виключну роль фараона у сонячному
культі; aA m aHaw.f – «Величний у своїх літах», цей титул відображав
необхідність молодого фараона підкреслити свою могутність, незважаючи на
юний вік; anx m mAat – «Той, що живе у правді», тобто Аменхотеп IV не
створює mAat своїми діями, він живе у ньому, він створив mAat лише своїм
існуванням. Аменхотеп IV свідомо відкидає такі традиційні титули, як nb-irtxt та nb xpS, які мали відношення до розширення кордонів Єгипетської
держави.
Сонячний диск Атон теж отримує титулатуру, схожу на царську, ім’я
Атона вписується у картуш, а сам він називається батьком Аменхотепа IV.
На 5-ому році правління Аменхотеп IV змінює власне ім’я на Axn-Itn –
197
«Ехнатон», що для давньоєгипетського суспільства було революційним.
Кардинальна зміна імені на користь бога Атона була офіційним
оголошенням відмови царя від традиційного культу Амона та розрив
фараона з фіванським жрецтвом, обмеження впливу останнього на політичну
ситуацію в країні. Ехнатон втрачає зв’язок з традиційним образом
могутнього фараона-воїна, однак отримує неподільну владу як очільник
релігійного культу та правитель держави.
Влада Ехнатона, як релігійного лідера, залежала, в свою чергу, від тієї
ролі, яку відігравав бог Атон в пантеоні давньоєгипетських богів. У текстах
прикордонних стел та двох гімнах вказується, що бог Атон створив сам себе
і є творцем усього живого на землі, його промені надають життя та
довголіття, він володарює один над усіма землями Єгипту та усім світом. На
талататах з храму Gm(t)-pA-Itn Атон звеличується як перший серед усіх богів.
Поступово слово Itn анолює поняття «бог» та «божественний», нам
з’являється унікальний тип монотоїстичного культу. Бог Атон згодом стає
головним і єдиним державним богом, тоді, як фараон Ехнатон є єдиним, хто
«вийшов з Атона» і лише він один розуміє волю Атона. Фараон отримав
божественний статус, як син Атона і голова культу, його особа була
сакральною, однак, Ехнатон діяв від імені Атона.
Посилення нового культу завдяки розриву його з пантеном інших
давньоєгипетських богів не призвело до створення класичної теократії.
Ехнатон залишався, в першу чергу, царем, якому була дана влада богом
Атоном. Фараон не став живим богом на землі, однак для зміцнення
атонізму необхідна була роль сина бога та розповсюдження ідеї його
богообранності, щоб в очах народу мати право трактувати волю бога-батька.
При затвердженні нової релігійної ідеології потрібен лідер і проповідник,
який зміг би поширити свої ідеї.
Таким чином, обоготворення себе було одним з наслідків реформи, а не
навпаки. Введення атонізму, поза сумнівом, було політично вигідне
фараону, хоча не слід зменшувати роль релігії в житті Ехнатона. Не можна
198
також стверджувати, що фараон не вірив в Атона і створив штучний культ.
Ехнатон виріс у конвервативному суспільстві, в якому релігія відігравала
домінуючу роль, і, скоріше за все, ідеї поклонінню Сонячному богу були
закладенні йому ще в дитинстві. Поступовість і плановість реформ Ехнатона
виключають, на наш погляд, наявність фанатичності у його віруванні.
Вірогідно, Ехнатон побудував політично вигідну для нього реформу на
основі власних релігійних подобань для посилення царської влади та
зменшення впливу жрецьких корпорацій.
Впроваджуючи новий релігійний культ, фараон Ехнатон прагнув
створити і новий стиль у зображенні, який мав відрізнятися від традиційних
образів фараонів, створених під впливом стародавніх релігійних культів. В
ході детального вивчення зображень фараона Ехнатона в період з 2-го по 12-
тий роки правління було виявлено, що порівнюючи ранні зображення царя з
храму Gm(t)-pA-Itn з пізніми Амарнськими рельєфами, стає очевидним, що
Ехнатон працював над власним образом, постійно корегуючи його.
Фараон формує унікальний Амарнський стиль, якому притаманні
гіперболізованність та андрогинні риси. Цей образ фараона різко контрастує
з його більш ранніми бюстами та невеликими приватними статуетками царя,
знайденними в Ахетатоні. Вигляд царя на публічних та приватних
зображеннях сильно відрізняються. З розгортанням реформи в державі,
фараон поступово перетворювався з політичної фігури на суто релігійну,
його зображення тепер мали культовий підтекст. Таким чином, проведенні
дослідження дозволяють зробити висновок, що більшість зображень
Ехнатона не відображають реальний вигляд фараона, і мають сприйматися
як суто релігійний образ.
Фараон Ехнатон ставить у центр нового культу свою родину, яка
демонструє відданість богу Атону, що дарує їм життя та довголіття. Цариця
Нефертіті отримує божественний статус ще на початку правління свого
чоловіка, вона зображується з атрибутами богині на талататах з Карнацького
храму богу Атону. В Ахетатоні на офіційних рельєфах та приватних вівтарях
199
з’являються маленькі царівни. Однак, говорити про те, що царська сім’я була
об’єктом поклоніння на рівні з давньоєгипетськими богами, не можна.
Скоріше за все, вони виступали як посередники між богом Атоном і людьми,
тут мала місце демонстрація поклоніння новому образу бога сонця.
Щоб закріпити новий культ, який для більшості єгиптян був чужим,
Ехнатон відкриває публіці своє особисте життя, в якому панує шанування
бога Атона. Усі інтимні сцени царської сім’ї випромінюють щастя та
гармонію, яку надає їй бог Атон, як захисник. Такі зображення мали
пропагувати культ Сонячного диску населенню, однак в такій пропаганді
крилася основна загроза новій ідеології. Велика смертність в родині фараона,
яка відбулась між 12-тим та 14-тим роками правління через чуму, призвела
до послаблення самих основ культу, який тримався на царській ідеології та
культі сім’ї.
Будучи повністю поглиненим у реформу в середині держави, свідомо
обравши образ релігійного лідера на противагу образу фараона-воїна,
Ехнатон врешті решт втрачає контроль над міжнародною ситуацією,
програвши хеттам Єгипетські володіння в Сирії. Однак, в ході проведених
досліджень було виявлено, що Ехнатон намагався втримувати підконтрольні
території завдяки створенню універсальної релігії, яка сприяла б об’єднанню
народів, адже коштів для утримання залежних територій у покорі в
Єгипетській державі не вистачало. Основні засади атонізму, які були
викладені у Великому Гімні, демонструють його інтернаціоналізм. Однак,
для проведення таких масштабних звершень Ехнатону не вистачило часу.
Після смерті Ехнатона не залишилося спадкоємця, який би зміг
продовжити його реформи. Щоб втримати владу Амарнські правителі пішли
на поступки старій фіванській аристократії, представники якої знову зайняли
важливі державні пости. Возвеличення Ейє та Хоремхеба при Тутанхамоні
говорить про слабкість царської влади у той період. Тутанхамон протягом
усього періоду свого правління залишався дитиною, його дії на відновлення
культу Амона слід сприймати як бажання і прагнення правлячих кіл, які
200
відображали настрій у державі. Амарнська царська ідеологія згасла разом зі
зникненням Сонячного диску Атона на давньоєгипетських рельєфах.