Марцинюк Марина Петрівна Міграційна політика Пор­тугалії (1974 - 2006 рр.) : Марцинюк Марина Петровна Миграционная политика Португалии (1974 - 2006 ГГ.)

Краткое описание

Марцинюк Марина Петрівна, радник Міністерства закордонних справ України: «Міграційна політика Пор­тугалії (1974 - 2006 рр.)» (07.00.02 - всесвітня історія). Спецрада Д 26.001.01 у Київському національному уні­верситеті імені Тараса Шевченка МОН України

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
МАРЦИНЮК МАРИНА ПЕТРІВНА
УДК 94 (469):314.15 «1974/2006»
ДИСЕРТАЦІЯ
МІГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА ПОРТУГАЛІЇ (1974-2006 рр.)
07.00.02 – всесвітня історія
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
__________ М.П. Марцинюк
Науковий керівник
кандидат історичних наук, доцент
Ціватий Вячеслав Григорович
Київ – 2018

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень………………………………………………..…16
Вступ……………………………………………………………………………..17
Розділ І. Історіографія і джерельна база дослідження……………………..23
1.1. Історіографія проблеми…………………………………………..............23
1.2. Джерельна база дослідження…..………………………………………...41
Розділ ІІ. Формування засад міграційної політики Португалії
(1974-2006 рр.)…………………………………………………………………...54
2.1. Міграційна політика Португалії після падіння колоніального режиму
(1974-1986 рр.)……………………………………………………………….......54
2.2. Міграційна політика Португалії після вступу до ЄС (1986-2006 рр.)…70
Розділ ІІІ. Державна і недержавна складові політики
мультикультуралізму Португалії…………………………………………….84
3.1. Державна політика мультикультуралізму в Португалії…......................84
3.2. Недержавні інструменти соціальної адаптації та інтеграції іммігрантів у
суспільство Португалії ………………………………………………………...103
Розділ IV. Українська національна громада у структурі міграційних
потоків Португалії ……………………………………………………………120
4.1. Формування української національної громади в Португалії.……….....120
4.2. Роль українських громадських організацій Португалії у соціальній
адаптації українських іммігрантів………………………………………….…141
Висновки……………………………………………………………………….155
Список використаних джерел та літератури………………………….......162
Додатки .............................................................................................................. 201

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено наукове дослідження та досягнуті теоретичні
узагальнення, які в сукупності дозволили запропонувати розв’язання
наукового завдання, що полягає у виокремленні важливого історичного
досвіду Португалії із реалізації міграційної політики у 1974-2006 рр.
У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.
1. Аналіз стану наукової розробки проблеми дослідження свідчить
про її недостатнє розкриття в історіографії, незважаючи на існування
великого масиву наукових праць і ґрунтовне вивчення окремих аспектів
міграційної політики Португалії зарубіжними, передусім португальськими,
дослідниками. Переважна більшість досліджень здійснювалася в рамках
соціології, соціальної географії та економіки. В історичній науці відсутнє
дослідження, у якому б комплексно й системно вивчалася міграційна
політика Португалії в період з 1974 по 2006 рр. на тлі міграційних процесів
та у взаємозв'язку з ними.
2. Джерельна база дисертації представлена п’ятьма групами джерел:
міжнародними і національними нормативно-правовими актами, що
визначали засади та регулювали функціонування міграційної політики
Португалії в досліджуваний період; документами діловодства фондів
Державного архіву Міністерства закордонних справ України (записами бесід,
аналітичними довідками, іншими матеріалами дипломатичного діловодства) і
Фонду Маріо Соареша; збірниками статистичних даних і результатами
соціологічних досліджень; документами особового походження (інтерв’ю,
мемуарами, опитуваннями); матеріалами періодичної преси. Така широка й
різноманітна джерельна база всебічно характеризує міграційну політику
Португалії в 1974-2006 рр. і надає можливість досягти мети дослідження,
вирішити всі поставлені в ньому завдання.
3. Нова міграційна політика Португалії формувалася під впливом
двох основних чинників. З одного боку, особливий вплив на її формування
здійснювали потоки іммігрантів із колишніх португальських колоній, що
156
потребували впорядкування. З іншого – продовжувався відтік емігрантів –
португальців до інших європейських країн (Франція, Німеччина), що
спричинило впровадження більш жорсткого міграційного законодавства, яке
призвело до їх рееміграції. Комплекс цих двох чинників призвів до
створення такої системи регулювання імміграційно-еміграційних потоків і
міграційної політики Португалії, яка привабила ще одну хвилю іммігрантів –
з пострадянського простору ( у Португалії їх називають іммігрантами «зі
Сходу»). Водночас, Португалії вдалося уніфікувати різноманітні
імміграційно-еміграційні потоки в одному багатоетапному регуляторному
процесі міграційних амністій.
4. У результаті процесів європейської інтеграції, у міграційній
політиці Португалії до кінця досліджуваного періоду відбулися такі зміни:
адаптація національного законодавства Португалії до загальноєвропейських
норм; запровадження нового візового режиму та обмеження в праві набуття
громадянства; розроблення нової процедури екстрадиції, здійснення в
декілька етапів «надзвичайних амністій» – процедур легалізації нелегальних
мігрантів; зміни норми трудового законодавства щодо працевлаштування
мігрантів.
5. Політика мультикультуралізму Португалії формувалася під
впливом таких чинників: 1) вступу Португалії до ЄС у 1986 р. та адаптації
португальського соціального законодавства до загальноєвропейських норм;
2) збільшення кількості португаломовних національних громад, чиї культурні
й соціальні традиції відрізнялися одна від одної; 3) необхідності задоволення
їхніх потреб у збереженні культурних цінностей; 4) потреби адаптації в
португальському суспільстві іммігрантів, які не мали жодних історичних і
культурних зв’язків із Португалією; 5) потреби в адаптації, вихованні й
навчанні дітей та молоді, які потрапляли на територію Португалії в процесі
возз’єднання сімей іммігрантів. В умовах збільшення кількості національних
громад, зростали їхні потреби у навчанні, здійсненні ефірного мовлення і
випуску ЗМІ рідною мовою, забезпеченні їхніх культурних потреб.
157
Ініціативи у вирішенні цих проблем надходили не лише від національних
громад, а й від португальської держави. Це стало складовою успіху політики
мультикультуралізму, стимулювало самоорганізацію іммігрантів та сприяло
розвиткові толерантності у суспільстві.
6. Важливу роль у соціальній адаптації та інтеграції іммігрантів у
португальському суспільстві відіграла новостворена система державних
інституцій для роботи з мігрантами. Серед них: Висока комісія з імміграції та
міжкультурного діалогу; Національні центри підтримки іммігрантів;
Координаційне бюро мультикультурних освітніх програм та інші.
Координуючу роль у цьому процесі здійснював Верховний комісар у справах
імміграції та етнічних меншин. Одним із важливих елементів цієї системи
став інститут соціально-культурного посередника, створений з метою
сприяння інтеграції іммігрантів і етнічних меншин, зміцнення
міжкультурного діалогу й соціальної згуртованості. На національному рівні
були розроблені програми й проекти, які мали на меті розвиток культурної
різноманітності, за виконання яких відповідав Секретаріат з освітніх
міжкультурних програм.
7. Важливу роль у сфері реалізації міграційної політики Португалії
відігравали і продовжують відігравати окремі неурядові організації в
Португалії, як за допомогою участі в урядових консультативних органах, так
і в рамках партнерських відносин з громадськими організаціями та
асоціаціями національних громад. Найбільш впливовими серед них є:
Португальська рада у справах біженців, Служба єзуїтів у справах біженців,
Португальська католицька місія з міграції, Солідарність мігрантів, SOS
расизму, Дослідницьке бюро з імміграції. Сфера впливу неурядових
організацій досить широка, – від забезпечення участі асоціацій, що
представляють іммігрантів, у процесі визначення політики в галузі соціальної
інтеграції іммігрантів у Португалії, до надання належної юридичної
підтримки, доступу до послуг охорони здоров’я, забезпечення робочими
місцями й належним рівнем освіти.
158
8. Початок процесу формування української національної громади в
Португалії припадає на кінець 90-х рр. ХХ ст. На нього вплинули як
загальноєвропейські міграційні тенденції, так і ряд внутрішніх та зовнішніх
чинників. На першому етапі це були: існування нелегальних мереж
постачання робочої сили в Європі і їх тісні зв’язки із потенційними
роботодавцями у Португалії; кризові явища в економіці України, високий
рівень безробіття та невідповідність прожиткового мінімуму потребам для
забезпечення належного рівня життя в Україні. На другому етапі – міграційні
амністії, що проводив Уряд Португалії; запровадження нового трудового
законодавства, що розширило можливості легального працевлаштування;
дефіцит національної робочої сили у сферах виробництва та послуг.
Українська громада, яка за своєю чисельністю складала найбільшу групу
серед вихідців із колишнього Радянського Союзу, стала абсолютно новим
явищем для португальського суспільства. Не зважаючи на відсутність в
українців та португальців спільного історичного та культурного коріння,
наявний значний мовний бар’єр, наші співвітчизники в порівнянні із
мігрантами попереднього періоду, продемонстрували досить високу
здатність до адаптації та інтеграції в суспільство, що їх прийняло.
Проведене нами дослідження та наукові узагальнення дозволяють
запропонувати до розгляду деякі складові португальської імміграційної
політики, які можуть бути запозичені в Україні. По-перше, відповідно до
усталеної історичної традиції, серед правлячої та інтелектуальної еліти
Португалії, як у монархічний період, так і в період Першої республіки,
були представлені сенатори, депутати, вчені – вихідці із Кабо-Верде,
Бразилії та інших колоній, які мали впливовий голос у вирішенні питань
загальнодержавного значення. Для України важливо прийняти і
продовжувати усталену практику налагодження і підтримки зв’язків з
політичною і культурною елітою країн, де українська імміграція є
достатньо чисельною, з метою забезпечення українським іммігрантам у
цих державах порівняно кращих умов проживання та згуртованість їх
159
національних громад. По-друге, європейські владні структури зазначали, що
поряд зі стабільною економічною ситуацією, стан контролю Португалії над
імміграційними потоками напередодні вступу у ЄС, вимагав суттєвого
посилення. Україні, на нашу думку, варто превентивно звернутися до досвіду
Португалії не лише у вивченні процесу адаптації європейського міграційного
законодавства до національного, а й до механізмів контролю діяльності і
обліку мігрантів, їх адаптації у суспільстві і вивчення життя і діяльності
самих громад на науковому рівні, як це відбувається у Португалії. По-третє,
одним з найбільш спірних питань нового законодавства Португалії (після
падіння колоніального режиму) стало питання декриміналізації нелегальної
імміграції. Водночас, завдання легалізації вже присутніх у країні нелегальних
іммігрантів уряд Португалії здійснив шляхом проведення ряду заходів, які
називалися «надзвичайними амністіями». Україною такий механізм може
бути розглянутий як ефективний механізм здійснення «надзвичайних
амністій», у разі, якщо виникне потреба у легалізації значної кількості
нелегальних іммігрантів в Україні. По-четверте, до такої категорії осіб, як
біженці з гуманітарних причин у новому португальському законодавстві
були сформовані більш жорсткі вимоги у порівнянні із попереднім
законодавством. Автори вважали б за доцільне використати і запровадити
ефективні для нашої держави елементи португальського законодавства
стосовно згаданої категорії осіб. Зокрема, процесу отримання цього статусу,
процесу прийняття рішень і владних інституцій, уповноважених приймати
остаточне рішення. По-п’яте, вважали б ефективним запровадження
португальської практики із введення в Україні законодавчої норми щодо
відповідальності роботодавців за дотримання законів щодо виплати
заробітної плати, податкових внесків та платежів із соціального страхування
для робітників-іммігрантів, а також кримінальну відповідальність за
допомогу і сприяння незаконній міграції. Ми вважали б ефективним
інструментом для українського імміграційного законодавства запровадження
правової норми, яка б пов’язувала рішення стосовно дозволу чи відмови
160
іммігранту у в’їзді з потребами українського ринку праці, як це відбулося в
Португалії. Вважали б також доцільним розглянути можливість підписання
міждержавних договорів про взаємне працевлаштування у країнах
компактного проживання української імміграції і у тих сферах, де підписання
таких догорів є необхідним. По-шосте, на думку переважної більшості
науковців, виникнення явища мультикультуралізму у Португалії доцільно
ототожнювати із процесом адаптації законодавства країни до норм
Європейського Союзу у 1986-2006 рр. та інтеграцією країни у
мультикультурне середовище ЄС. У зв’язку із аналогічними намірами
України щодо вступу у ЄС, португальський досвід у цій сфері є не лише
цікавим, а й адаптивним для України. Зокрема, запровадження відповідних
програм для розвитку мультикультурності у сфері освіти, створення
інституцій для координації і здійснення мультикультурних програм,
виховання мультикультурного суспільства в контексті загальної тенденції до
європеїзації українського суспільства та інше. По-сьоме, ефективним для
України було б також, за португальським зразком, створення державних
інституцій, до сфери компетенції яких було б віднесено налагодження
міжкультурного діалогу. Інституту соціально-культурного посередника, чия
функція полягає у Португалії у сприянні соціальній згуртованості,
міжкультурного діалогу, інтеграції та поваги до культурного різноманіття.
По-восьме, Україна також може використати досвід Португалії у залучення
представників національних громад, представлених у Португалії, до процесу
розробки державної політики у цій сфері. По-дев’яте вважаємо, що в Україні
є потреба у збільшенні кількості телевізійної продукції, спрямованої на
забезпечення потреб етнічних громад, у першу чергу, шляхом створення
документальних фільмів та телевізійних програм, що висвітлювали б
проблеми, з якими стикаються іммігранти і меншини, як це відбулося
наприкінці 1990-х рр. у Португалії. Саме завдяки політиці
мультикультуралізму представники національних громад, представлених у
Португалії, отримали право на здійснення ефірного мовлення і випуск
161
друкованих ЗМІ власною мовою та право на отримання державного
фінансування асоціації іммігрантів щодо здійснення окремих видів їх
діяльності. По-десяте, одним з інструментів реалізації мультикультуралізму
Португалії є державне фінансування асоціацій мігрантів, організацій
етнічних громад або видів їх діяльності. Для України також є доцільним
збільшення державного фінансування таких організацій, підтримка
діяльності на належному рівні відповідних програм через надання технічної
підтримки та залучення грантів. По-одинадцяте, ефективним є залучення
португальської практики зі співробітництва і запровадження спільних
програм з такими організаціями як МОМ, «Солідарність мігрантів», «SOS
расизму». Також, позитивного впливу зазнала б сфера роботи з мігрантами
через запровадження дослідницької інституції. У Португалії ці функції
виконувало Дослідницьке бюро з імміграції, яке надавало сприяння в
проведенні публічних обговорень, дебатів, опитувань, наукових досліджень,
які стосувалися питань імміграції, самих іммігрантів та етнічних громад, які
проживають у Португалії. Через стимулювання наукової дискусії у
Португалії на початку 2000-х рр., конференцій і досліджень на
національному і міжнародному рівні, почалося дослідження на науковому
рівні явища імміграції. Для України явище міграції є очевидним і потребує
стимулювання наукової дискусії для її дослідження як у площині
національних і культурних аспектів, так і у контексті між людських відносин