Макаревич Антоніна Сергіївна Трансформація інституту вакфу в Османській імперії XVI століття

Краткое описание

Макаревич Антоніна Сергіївна, аспірант кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Київського національ­ного університету імені Тараса Шевченка: «Трансформація інституту вакфу в Османській імперії XVI століття» (07.00.02 - всесвітня історія). Спецрада Д 26.001.01 у Київському націо­нальному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
МАКАРЕВИЧ АНТОНІНА СЕРГІЇВНА
УДК 94(560):316.422:2-463“16”
ДИСЕРТАЦІЯ
ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУТУ ВАКФУ В ОСМАНСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
XVI СТОЛІТТЯ
07.00.02 – всесвітня історія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
А. С. Макаревич
Науковий керівник
Ставнюк Віктор Володимирович,
доктор історичних наук, професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
ВСТУП........................................................................................................................... 18
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА, МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ................. 24
1.1. Історіографія питання ...................................................................................... 24
1.2. Джерельна база дослідження.......................................................................... 53
1.3. Теоретико-методологічні основи дослідження............................................. 64
РОЗДІЛ 2. ПОХОДЖЕННЯ ТА ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ІНСТИТУТУ
ВАКФУ В ОСМАНСЬКІЙ ІМПЕРІЇ........................................................................... 69
2.1. Зародження традицій вакфу в мусульманському світі................................. 69
2.2. Інституціалізація вакфу................................................................................... 85
2.3. Поява і вкорінення вакфу в традиції Османської імперії ............................ 96
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВАКФУ В XVI СТОЛІТТІ.. 113
3.1. Особливості практики застосування вакфів в Османській імперії XVI
століття .................................................................................................................... 113
3.2. Функції вакфів в Османській імперії ............................................................. 132
3.3. Вакфи на території Північного Причорномор’я у XVI столітті.................. 151
ВИСНОВКИ ................................................................................................................ 163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ....................................... 170
ДОДАТОК А ............................................................................................................... 216
ДОДАТОК Б................................................................................................................ 220
ДОДАТОК В................................................................................................................ 226

Список литературы

ВИСНОВКИ
Комплексне дослідження трансформації інституту вакфу в Османській
імперії XVI століття дало змогу зробити та обґрунтувати низку висновків,
винесених на захист.
Аналіз історіографії та джерельної бази дослідження засвідчив, що
питання трансформації вакфу в Османській імперії XVI століття не було
висвітлено у спеціальній науковій праці. До цього часу історики приділяли
основну увагу вивченню різноманітних аспектів функціонування вакфу в арабомусульманській традиції та Османській імперії. Процес трансформації
османського вакфу як окремого феномену розглядали досить побіжно або не
аналізували взагалі. Установлено, що історію дослідження вакфів
започаткували європейські вчені наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. У
їхніх працях з історії мусульманського права закцентовано на проблемі
функціонування вакуфного майна. Систематичні та глибокі дослідження вакфу
розпочалися у Туреччині лише в середині ХХ століття. Важливу роль у цьому
процесі відіграла фундація спеціалізованого періодичного видання «Журнал про
вакфи» («Vakıflar dergisi»), який поклав початок системному вивченню історії
вакфів Османської імперії. Дослідження вакфів турецькими істориками
починалося з аналізу юридичних питань. Вакф як культурно-релігійний,
соціально-економічний інститут розглядали у другій половині ХХ століття.
Великим надбанням турецької історіографії є тенденція до дослідження вакфів з
цивілізаційного підходу, тобто як важливого і впливового соціального
інституту. Силами турецьких істориків проблему вакфів було поставлено в
центр розвитку османської культури, зрівняно з найважливішими її
феноменами. Потрібно зазначити, що фундаментальні праці з історії османських
вакфів належать саме турецьким ученим. Проте деякі європейські дослідники
також ґрунтовно висвітлюють процес розвитку цього інституту. Українська
історіографія вакфів перебуває на початковому етапі свого розвитку. Українська
164
історична наука поповнюється працями з історії Османської імперії, які істотно
доповнюють дослідження вакфів. Джерельна база дослідження досить широка і
складається з писемних та археологічних пам’яток. Серед писемних джерел у
дисертаційному дослідженні використано мусульманські тексти, а саме Коран і
Сунну, які допомогли проаналізувати витоки вакфу в мусульманській традиції.
Інформація з джерел перського, візантійського і тюркського походження дала
змогу виявити коріння вакфу в інших культурах. Основний пласт у дослідженні
становлять османські джерела: вакфіє – документ, який засвідчував створення
вакфу; султанські законодавчі акти канун-наме; жалувані султаном грамоти на
власність – берати, темліки, мюльк-наме; дефтери земельних володінь; реєстри
вакуфних володінь. У цій роботі також використано інформацію зі спогадів
мандрівників, які залишили відомості про діяльність вакфів на території
Османської імперії. Крім того, залучено результати роботи археологічних
розкопок на території України. Ці знахідки дали можливість говорити про
існування вакфів у XVI столітті на території Північного Причорномор’я.
Установлено, що існувало кілька джерел виникнення вакфу в арабомусульманській традиції, а також виділено культурні вектори, які вплинули на
формування саме османського вакфу. Появі вакфу в середовищі арабівмусульман передувала перська традиція. Схожість іранських фондів «для душі»
і мусульманського вакфу не породжує сумнівів і вказує на запозичення цього
інституту арабами після завоювання Ірану у VII столітті. Пізнішу появу вакфів у
середовищі арабо-мусульман засвідчує також те, що в Корані немає згадок
вакфу. Тобто у VI–VIIІ століттях такого феномену ще не існувало. Першою
писемною згадкою про цей інститут є збірка повідомлень про Пророка
Мугаммада (Сагіг Муслім) імама Мусліма середини ІХ століття. Основою для
вакфу в мусульманській традиції стали закріплені в Корані види благодійних
подаянь – обов’язкового закяту і добровільної садаки. Османська імперія, як
мусульманська держава, перейняла цей традиційний ісламський інститут. На
165
території османців він формувався, вбираючи здобутки різних культур.
Відчутний вплив кочових скотарів Євразійського Степу, які шанували
благодійні подаяння та допомогу нужденним. На формування османського
вакфу також вплинула перська культура. Порівняння візантійських і османських
благодійних практик вказує на те, що ідею будувати вакфи у вигляді великих
комплексів із надання безкоштовних послуг суспільству османці перейняли
саме від візантійців.
З’ясовано, що феномен вакфу розвивався паралельно з мусульманським
правом (фікгом), і це відобразилося на процесі його (вакфу) суспільноправового оформлення. Вакф перетворився на повноцінний благодійний
інститут не раніше ІХ–Х століть. Правники, основне завдання яких полягало в
узгодженні норм Корану з повсякденною дійсністю, інколи висували абсолютно
протилежні думки щодо функціонування вакфу. Трактування правових шкіл
відображали стан вакфу в різний період, процес його видозмін і були
результатом поглинання різних культурних і звичаєвих надбань, а також
суспільних впливів. Така особливість процесу суспільно-правового оформлення
вакфу зробила цей інститут таким, який можна пристосувати до різних умов
існування. Спільними лишились умови створення вакфу, а також вимоги, яким
мало відповідати майно. Для заснування вакфу найперше потрібно бажання
засновника передати наявне майно у вакф. Цю дію юридично закріплювали
документом «вакфіє» – фундаційною грамотою від імені засновника вакфу, в
яку записували всі умови функціонування інституції: склад, джерела
фінансування, статті видатків, управління, права засновника та його
спадкоємців, спеціальні умови. Вакиф (засновник) мав бути юридично
дієздатним, повнолітнім і мав обґрунтувати причини передачі власності у вакф.
Майно мало бути законним і цінним, а також давати постійний дохід, щоб
підтримувати життєдіяльність благодійних установ безперервно.
166
Визначено, що державницький досвід тюрків також був складником
формування системи османських вакфів. У поемі «Кутадгу біліг» сказано про
чотири опори, на яких тримається благополуччя держави: твердий порядок
(законність), сильне військо, надійні доходи до державної скарбниці і достаток
народу. Забезпечені правителем справедливі закони, грошова стабільність і
безпека держави зумовлюють економічну та соціальну активність. Оскільки
неможливо забезпечити однаковий дохід усьому населенню держави, виникає
соціальна нерівність. Одним з ефективних розв’язань цієї проблеми в
Османській імперії стало заснування вакфів, на території яких люди отримували
багато безкоштовних послуг. Гнучкість благодійного інституту вакфу – одна з
причин його поширення на території Османської імперії. Османці пристосували
вакф до умов багатонаціональної держави, що дало їм змогу контролювати
настрої у суспільстві. Оскільки процес перетворення прикордонного бейліка
Османа на державу, а потім – імперію тривав під впливом тюркської традиції,
то і вакф османського зразка зазнав змін. Особливістю середовища тюрків є
кочовий спосіб життя, який заклав важливу основу для формування їхньої
світоглядної системи. У центрі цієї системи перебував рід, який очолював
старійшина. Саме тому тюрки визнавали за повноцінне джерело влади волю
правителя, яку з прийняттям мусульманства було прирівняно до основних
джерел законів ісламу, тобто Корану і Сунни. Це положення потім
відобразилося у тому, що вакфи в Османській імперії керувалися ще й
канунами, тобто світськими законами. Вакфи в Османській імперії з’являлися у
першій половині XIV століття. Їх формували з конкретного майна, яке давало
прибуток. Потім їх розбудовували у великі комплекси під назвою «кюлліє». У
центрі кожного з них найчастіше стояла мечеть, навколо якої зводили
інфраструктурні і прибуткові об’єкти. Ці установи забезпечували
життєдіяльність усього комплексу і безперервність надання послуг общині. Тож
функції вакфів – це також надання освіти, лікування, харчування, захист
167
найнижчих верств населення, розбудова інфраструктури. Завдяки вакфам по
всій імперії будували мечеті, лазні, їдальні для бідних, фонтани з питною
водою, лікарні, школи, бібліотеки, базари, мости, дороги, заїжджі двори,
водогони тощо.
Доведено, що найвищого розвитку система вакфів в Османській імперії
досягла саме у XVI столітті, що перегукується з часом правління султана
Сулеймана Кануні. Саме в цей період вакфи зайняли міцну позицію серед інших
державних інститутів, які впливали на економічну, соціальну і культурну
політику імперії. До процесу заснування вакфів активно долучалися султани,
члени їхньої родини, високопосадовці, забезпечені люди, а також представники
середнього класу. У вакф передавалося особисто здобуте або надане султаном
майно у вигляді умовних пожалувань. Вакфи розбудовували, щоб надавати
послуги всьому населенню, утримувати баланс у суспільстві між бідними і
багатими, а також створвати умови для спільного проживання мусульманського
і немусульманського населення на одній території. Жінки також ставали
засновницями вакфів. Для жінок побудувати вакф означало забезпечити своє
матеріальне благополуччя на довгі роки і не залежати від чоловіка. У цей самий
період активно розвивався грошовий вид вакфів. Його основою стали гроші, які
закладали у будівництво благодійних фондів. Зручність передачі коштів у
будівництво сприяла активізації утворення вакфів по всій території Османської
імперії. Активна завойовницька політика Османів стала причиною
трансформації вакфу. Процедура його заснування не змінювалася століттями,
але у зазначений час вакф підпорядкували умовам багатоетнічної держави. Під
тиском зовнішніх чинників посилилося значення цього інституту як важливого
інструмента у соціально-економічній політиці імперії.
Установлено, що основні зміни інституту вакфу в XVI столітті
стосувалися організації системи вакфів. Османський вакф став важливим
елементом державної системи управління та соціального захисту підданих.
168
Османці активно користувалися інститутом вакфу для утвердження своєї влади
та навіть переклали функцію ісламізації населення на новозавойованих
територіях, адже доброчинність спрямовувалася не лише на мусульман, а на
всіх підданців. У вакфах безкоштовно роздавали їжу і питну воду, надавали
медичні й освітні послуги, для подорожніх було облаштовано місце
перепочинку і ночівлі, побудовано мечеті, а біля них – хамами для того, щоб
перед читанням молитви омитися чистою водою. Послугами вакфів
користувалося все населення імперії без поділу на етнічні та релігійні групи.
Заснування нових районів навколо інфраструктурних комплексів створювало
османський дух присутності у кожному місті величезної імперії, яку населяли
різноманітні етнічні спільноти з різним віросповіданням. Вакфи стали джерелом
поширення ісламо-османської культурної спадщини. Після завоювання нових
земель на цих територіях будувалися великі вакуфні комплекси. Османські
султани спонукали своїх впливових прибічників до заснування вакфів. Та й
останні в умовах деспотичної влади у патримоніальній державі були зацікавлені
інвестувати у вакфи на умовах збереження власного контролю над своїми
здобутками.
Визначено, що після включення території Північного Причорномор’я до
складу Османської імперії тут почали будувати вакфи. Після завоювання нових
територій османці продовжували політику перебудови міст на османськоісламський лад. Доступні писемні згадки щодо османського панування на цій
території нечисленні, а тому зафіксованим письмово підтвердженням існування
там вакфів є записи мандрівника Евлії Челебі. Також ми послуговувалися
результатами археологічних розкопок, які підтверджують наявність османських
вакфів на сучасній території материкової України. Розбудова вакуфних
комплексів на новозавойованих територіях була не лише методом ісламізації, а
й османізації місцевого населення. Відбувалося це за рахунок прибулих
османських службовців, сімей, військового контингенту, а також у результаті
169
навернення місцевого населення в іслам. Тож заснування благодійних установ
на захоплених османцями землях мало конкретну мету. По-перше, вакфи були
інструментом політики ісламізації та османізації. По-друге, вакфи стали
джерелом поширення міської османської культури. По-третє, благодійні фонди
пожвавлювали соціально-економічне життя віддалених від центру регіонів.
Таку політику впроваджували на всіх завойованих територіях.