Орлик Світлана Владиславівна Фінансова політика росій­ського окупаційного режиму в Галичині та Буковині в роки Першої світової війни (1914-1917 рр.) : Орлик Светлана Владиславовна Финансовая политика российского оккупационного режима в Галичине и Буковине в годы Первой мировой войны (1914-1917 гг.)

Краткое описание

Орлик Світлана Владиславівна, докторант кафедри ет­нології та краєзнавства Київського національного універ­ситету імені Тараса Шевченка: «Фінансова політика росій­ського окупаційного режиму в Галичині та Буковині в роки Першої світової війни (1914-1917 рр.)» (07.00.02 - всес­вітня історія). Спецрада Д 26.001.01 у Київському націо­нальному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ОРЛИК СВІТЛАНА ВЛАДИСЛАВІВНА
УДК 94 (470 + 477.8)«1914/1917» : 336.02
ДИСЕРТАЦІЯ
ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ В
ГАЛИЧИНІ ТА БУКОВИНІ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
(1914–1917 рр.)
07.00.02 – всесвітня історія
Подається на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________________С.В.Орлик
Науковий керівник (консультант): Капелюшний Валерій Петрович, членкореспондент НАПН України, професор, доктор історичних наук
Київ – 2018

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень………………………………………………...………….22
ВСТУП………………………………………………………………………….………23
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА І ТЕОРЕТИКОМЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОБОТИ
1.1. Стан наукової розробки теми ……………………………….…...32
1.2. Характеристика джерел……………………………………….….50
1.3. Теоретико-методологічні основи дослідження …………………69
Висновки до розділу 1……………………………………………………...80
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ОРГАНИ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ
2.1. Організація та діяльність російської казначейської служби……......82
2.2. Створення та діяльність Управління фінансовими справами при
Військовому генерал – губернаторстві Галичини та Буковини…………………..…93
2.3. Управління державним майном при Військовому генералгубернаторстві Галичини та Буковини………………………………………………114
2.4. Створення митних органів і реалізація митної політики…………..124
Висновки до розділу 2…………………………………………………….136
РОЗДІЛ 3. ГРОШОВА ТА ЦІНОВА ПОЛІТИКА
3.1. Проблеми організації грошового обігу ……………………….......139
3.2. Стан банківської системи на окупованих територіях……………..171
3.3. Цінова політика російського уряду та вплив її на продовольчий
ринок ………………………………………………………………….……………….181
Висновки до розділу 3……………………………………………………229
РОЗДІЛ 4. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА
4.1. Механізм стягнення державних податків……………………..........232
4.2. Акцизне оподаткування та справляння інших державних податків,
натуральних повинностей і штрафів …………………………….....………………261
4.3. Фінансове управління та податковий контроль за секвестрованими
та казенними підприємствами ………………………….………………………….316
21
Висновки до розділу 4……………………………………………….…..347
РОЗДІЛ 5. БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ВЛАДИ ЩОДО
ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В НАСЕЛЕНИХ ПУНКТАХ
ГАЛИЧИНИ ТА БУКОВИНИ
5.1. Механізм стягнення місцевих податків і зборів ……………….…..350
5.2. Діяльність особливих (спеціальних, податкових) комісій з питання
пошуку джерел доходів міських і ґмінних управлінь………………………..…......372
5.3. Аналіз стану місцевих бюджетів………………………………..…...391
Висновки до розділу 5…………………………………………..………...403
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………405
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…..……….............418
ДОДАТКИ………………………………………………………………………….....522

Список литературы

ВИСНОВКИ
Виконане дослідження фінансової політики російського уряду у період Першої
світової війни, яка реалізувалася окупованих територіях Галичини та Буковини, дає
змогу зробити такі узагальнення та висновки.
1. Встановлено, що історія фінансової політики російського уряду на
окупованих територіях Галичини та Буковини у період Першої світової війни, є
мало дослідженою в історіографії.
2. Джерельна база використана у дисертації є репрезентативною. Нами
виділено 6 груп джерел: 1) опубліковані законодавчі та нормативно-правові акти;
2) архівні документи та матеріали; 3) опубліковані статистичні відомості та
інформаційно-довідкові матеріали; 4) періодична (офіційна) преса; 5) спогади
(мемуари) та епістолярна спадщина; 6) нумізматичні та боністичні джерела.
Вперше введено в науковий обіг корпус архівних та інших документів і матеріалів
які дозволяють розкрити тему дослідження.
3. Зі встановленням російської цивільної влади на захоплених територіях
Австро-Угорської імперії, в Галичині та Буковині, урядом Російської імперії була
розподілена компетенція у фінансових питаннях між різними установами. Під час
першої окупації цих територій повноваження органів цивільної окупаційної влади у
фінансових питаннях, регламентувалося Тимчасовим положенням «Про управління
областями Австро-Угорщини, зайнятими за правом війни» від 14 серпня 1914 р. де
за всіма чинами цивільного управління окупованого краю було закріплено
обов’язок здійснювати нагляд за надходженням податків і зборів та контролювати
процес оподаткування. Під час другої російської окупації західноукраїнських
земель в оновленому Тимчасовому положенні «Про управління областями АвстроУгорщини, зайнятими за правом війни» від 3 липня 1916 р., деталізувалися та
розширювалися права чинів цивільного управління у сфері оподаткування, а також
додатково надалися повноваження для реалізації цінової політики. Губернатор
отримав повноваження затверджувати довідкові ціни, а начальник повітів –
затверджувати такси на товари першої необхідності. Про відсутність цілісного
406
фінансово-економічного плану функціонування окупованого регіону під час другої
окупації яскраво свідчив конфлікт інтересів, який назрів у липні 1916 р. між
Міністерством фінансів і штабом Верховного головнокомандувача, адже останній
гальмував створення повноцінного Управління фінансовими справами. Недооцінка
Верховним головнокомандуванням збройних сил Російської імперії значення
фінансової частини як вагомої складової всього комплексу військової операції в
Галичині та Буковині не давала можливості Міністерству фінансів своєчасно та
повною мірою реалізовувати фінансову політику на окупованих територіях.
Це породжувало безлад у даній сфері з боку начальників повітів та призводило до
фінансових втрат з бюджету Російської імперії. Зміна підпорядкування Управління
фінансовими справами, що відбулася під час другої окупації Галичини та
Буковини, – перехід від повної підконтрольності Військовому генералгубернаторові до пріоритетного підпорядкування Міністерству фінансів – сприяло
налагодженню роботи Управління та підвищило статус цієї установи. Розширення
повноважень Управління фінансовими справами щодо фінансового-господарчого
відання секвестрованих підприємств стало зручним дієвим інструментом в руках
окупаційної влади для здійснення контролю за підприємствами, які знаходилися на
підконтрольних територіях. Частково визнаючи право приватної власності,
російська влада ставила за мету максимально секвеструвати ресурсно-видобувні
виробництва на окупованих територіях для використання їх на задоволення
військових потреб та поповнення імперського бюджету за рахунок сплачених ними
податків. Утворення окупаційною владою Управління державним майном
уможливило взяти під фінансовий контроль значні обсяги як державного майна
австро-угорського уряду, так і приватного майна, покинутого його власниками.
Особлива увага у визначенні функціональних обов’язків Управління державного
майна приділялася проблемі використання лісових ресурсів, на які була багата
захоплена територія. Організація вирубки лісу під егідою зазначеної установи
створила можливість здійснення контролю цього процесу та управління
безжальним використанням лісових ресурсів для задоволення потреб російської
армії. Таким чином, окупаційна влада мала можливість отримувати значні
407
прибутки до державної казни Російської імперії від використання захопленого
майна, особливо лісових ресурсів краю. Польові казначейства, які відкривалися на
захоплених територіях забезпечували контрольні функції за надходженням та
витрачанням бюджетних коштів для військових потреб, одночасно виконували
універсальні фінансові функції. Нестабільність становища російських військ на
західноукраїнських землях зумовила затримку з відкриттям необхідної кількості
постійних польових казначейств в окупованих містах регіону, затримувалася й їхня
комплектація. У процесі дослідження встановлено, що професійний підбір кадрів
для фінансових органів та польових казначейств відбувався якісніше, ніж до інших
цивільних органів влади (у т.ч. в поліції) Військового генерал-губернаторства
Галичини та Буковини. Важливу роль у організації та діяльності Управління
фінансовими справами відіграла постать М. П. Чамова, незмінного керівника цього
Управління протягом усього часу окупації Галичини та Буковини.
4. Одна з важливих особливостей реалізації митної політики на окупованих
територіях Галичини та Буковини визначається тим, що питання скасування старих
кордонів між Галичиною та Російською імперією лежало як в економічній, так і в
політичній площині. Створення митних органів на окупованих територіях,
починаючи з лютого 1915 р., дало можливість урядові Російської імперії поставити
під контроль рух товарів, майна та людей не лише через «внутрішні» кордони – з
окупованих територій до Російської імперії і навпаки, а також контролювати
зовнішні кордони Галичини та Буковини з іншими територіями, підконтрольними
Австро-Угорській імперії. Відзначено, що урегулювання питань сплати митних
платежів здійснювалося Міністерством фінансів зі значною затримкою, що
породжувало значні складнощі у товарообміні та зловживаннях митними органами.
У перспективі, скасування старих кордонів та відповідне запровадження
безмитного перетину цих кордонів мало сприяти подальшій інтеграції захоплених
територій до складу Російської імперії.
5. Політика Росії у сфері грошового обігу на окупованих територіях була не
ефективною. За всі періоди окупації Галичини та Буковини російська влада не
змогла закріпити на тимчасово окупованих територіях власну грошову одиницю.
408
Заходи окупаційної влади щодо штучного утримання курсу російського рубля
стосовно німецької та австрійської грошових одиниць не мали бажаного успіху. У
процесі дослідження встановлено, що основними причинами несприйняття
місцевим населенням російської грошової одиниці були: 1) слабкість російського
рубля через складний економічний стан Російській імперії, який спровокував
знецінення рубля та зростання цін, прискорення інфляційних процесів не лише на
окупованих територіях, а й на території самої Російської імперії; 2) соціальноекономічні та політичні настрої населення стосовно російської окупаційної влади;
3) формування тіньового курсу валют, які знаходилися у вільному обігу і
створювали конкурентне середовище на окупованих територіях, у т.ч. навмисне
скуповування австрійських грошей; 4) поширення на окупованій території
«розмінної кризи» російських грошей; 5) поява на грошовому ринку фальшивих
російських рублів різного походження; 6) відсутність банківської системи,
підконтрольної окупаційній владі та ін. Такий стан справ у грошовому обігу та
повна руйнація банківської системи на окупованих територіях призводили до
порушення товарообмінних операцій, ускладнень грошових розрахунків, росту цін
та інфляції, поширенню спекуляції та інших негативних соціально-економічних
наслідків. Складнощі у грошовому обігу також сприяли формуванню критичного
стану місцевих фінансів. У пошуках фінансових ресурсів магістрати вимушено
вдавалися до особливого способу – випуску міських бон. Проте процес випуску
міських бон в окупованих містах Галичини та Буковини не набув масового
характеру, оскільки блокувався з боку російської влади. Розуміння того, що
паралельне існування сурогатних грошей (бон) ставало причиною послаблення
авторитету російської грошової одиниці, зумовлювало негативне ставлення
окупаційної влади до випуску міських бон. Лише деякі обставини сприяли тому,
що у м. Львові російська окупаційна влада дозволила випуск однокоронівок (емісія
– вересень 1914 р.) і стокоронівок (емісія – лютий 1915 р.). Спостерігалася
відсутність повноцінної банківської системи на окупованих територіях: більшість
банків, особливо ті, що були засновані на австрійському державному чи
іноземному капіталі, були вивезені з території Галичини та Буковини; фінансові
409
установи які залишилися на окупованих територіях, здебільшого це місцеві банки,
ощадні каси, кредитні товариства, тощо, поступово відновлювали свою діяльність,
але здійснювали її частково, тобто проводили лише деякі банківські операції, або ж
очікували слушного часу для повноцінного відновлення своєї роботи. Постійні
польові казначейства також надавали банківські послуги, але вони були пов’язані з
обслуговуванням державного бюджету, а послуги ощадної каси були направлені на
обслуговування вкладів військових чинів.
6. Стосовно цінової політики російської окупаційної влади у дисертації
доведено, що вона стала наслідком комплексу негативної фінансово-економічної
поведінки російської влади на захоплених територіях, яка супроводжувалася
руйнацією промисловості, сільського господарства, транспортних комунікацій,
зовнішньо-економічних зв’язків, наявністю проблем у грошовому обігу,
обмеженням вільного товарообороту на окупованих територіях тощо.
Адміністративні заходи, які вживалися з метою штучного стримування
інфляційних процесів та запобігання зростанню цін на продукти першої
необхідності, виявилися малоефективними. Установлено, що компетенція у
реалізації цінової політики Росії на захоплених територіях Галичини та Буковини
поділялася поміж військовою владою і цивільною адміністрацією. А саме, у частині
встановлення заготівельних та твердих (реквізиційних) цін на продукти і фураж, які
закуповувалися у місцевого населення для потреб армії, повноваженнями був
наділений безпосередньо головнокомандувач армій Південно-Західного фронту;
губернатори – затверджували довідкові ціни на продукти, паливо, будівельні
матеріали і робочу силу; начальники повітів – затверджували такси на продукти і
предмети першої необхідності. Важливу роль для запобігання голоду в захоплених
російськими військами регіонах та стримування росту цін відігравали органи
місцевого самоврядування (магістрати і ґмінні управління), які вживали низку
таких заходів: відкривали міські крамниці з продажу солі, гасу, мила,
хлібопродуктів та інших товарів першої необхідності за таксованими цінами, для
рівномірного розподілу товарів між місцевими жителями впроваджували
продуктові картки, надавали грошові та матеріальні допомоги з місцевого бюджету
410
нужденним та особам, які залишилися без даху над головою тощо. У результаті
проведення порівняльного аналізу усіх видів цін, які одночасно діяли на
окупованих територіях (такси, заготівельні, реквізиційні, довідкові), встановлено,
що низький рівень заготівельних цін, за якими здійснювалися примусові закупки
сільськогосподарської продукції для потреб російської армії, підтверджує
грабіжницький характер цінової політики окупаційної влади стосовно місцевого
населення та товаровиробників Галичини та Буковини. Жорстка політика
реквізицій продовольства і фуражу на фоні масових грабежів доводила деякі
регіони до повного зубожіння і голоду. Встановлення такс на продукти першої
необхідності в містах і повітах Галичини та Буковини сприяло поширенню
спекуляції та активному формуванню тіньового продовольчого ринку. Криза
продовольчого ринку постійно наростала і до середини 1917 р. досягла критичної
точки та набула ознак невідворотного процесу. Створення продовольчих комітетів,
обмеження торгівлі та руху продовольства, таксування цін на товари першої
необхідності, посилення відповідальності за підвищення цін і спекуляцію не могли
зупинити кризу продовольчого ринку. Досліджуючи динаміку зміни вартості
оплати робочої сили на завойованих територіях, встановлено, що протягом
досліджуваного періоду, ціни на робочу силу майже не змінювалися і залишалися
стабільно низькими. На фоні постійного росту цін, які за окремими продовольчими
позиціями зростали у 7-10 разів, робоча сила зростала щонайбільше у 2-3 рази, що
спричиняло подальше зубожіння населення окупованих територій.
7. Основну кількість платників податків в Галичині та Буковині складали
селяни, оскільки у сільськогосподарському товаровиробництві краю було зайнято
біля 80% усього населення. Економічний стан місцевого населення підірвали не
лише військові дії та контрибуції, а й грабежі російських військ, які виходи з-під
контролю самої ж окупаційної влади та свідчили про порушення міжнародного
права. Окупаційна влада, імітуючи дотримання міжнародного законодавства,
створювала комісії щодо визначення та відшкодування збитків, нанесених
неправильними діями військових частин, проте їхня діяльність не була
результативною. Натомість, процес продажу конфіскованого майна російською
411
владою мав доволі успішні результати. Не зважаючи на те, що податна здатність
населення була критично низькою, з перших днів окупації російськими військами
західноукраїнських земель питання організації оподаткування на загарбаних
територіях стали актуальними для країни-агресора. При розореному становищі
Галичини та Буковини окупантам годі було сподіватися на належну сплату
податків місцевим населенням, проте це не зупиняло представників російської
влади у стягненні державних податків і зборів у дохід російського бюджету.
Допоки створювалися фінансові органи, формування яких затримувалося,
російська цивільна адміністрація (в особі начальників повітів за дорученнями
губернаторів) досліджувала й обстежувала захоплені території на предмет їх
економічного становища, брала на облік підприємницькі об’єкти й захоплені
ресурси та здійснювала оподаткування на власний розсуд. У дисертації
акцентовано у вагу на тому, що оподаткування населення регіону державними і
місцевими податками мало здійснюватися з урахуванням вимог міжнародного
права (IV Гаазької конвенції від 18.10.1907 р. «Про закони і звичаї війни на
суходолі»), де зазначалося, що податки мали справлятися за законами, які були
встановлені попередньою владою, тобто за податковим законодавством, прийнятим
австро-угорським урядом. З одного боку, таке законодавче обмеження не давало
можливості окупаційній владі повною мірою поширити російське податкове
законодавство на територію Галичини та Буковини, а, з іншого боку, складність
розуміння австрійського законодавства, відсутність списків платників та
документів податкового обліку за майновими податками не дозволяло здійснити
нарахування податків до сплати законним способом. Це призводило до хаотичного
та безсистемного стягнення податків й запровадження на окупованій території
Галичини та Буковини гібридної системи оподаткування, яка поєднувала елементи
австрійської та російської податкових систем. Особливо вигідним для окупаційної
влади стало запровадження акцизних та гербових зборів за російським
законодавством, оскільки в ньому перелік підакцизних товарів був значно ширший,
а ставки акцизу – вищими у порівнянні з австрійським законодавством. Таким
чином, починаючи з квітня 1917 р., російська окупаційна влада остаточно вирішила
412
не зважати на вимоги міжнародного права та встановила оподаткування акцизними
зборами і промисловим податком за нормами російського законодавства. Що
стосується гербового збору, то він безпідставно справлявся за російським
законодавством з перших днів діяльності цивільної окупаційної влади. Особливою
проблемою для російської влади стала заборона виробництва і продажу спирту,
алкогольних напоїв та пива. У процесі дослідження доведено, що дотримуватися
«сухого закону» та території значного скупчення військових було складно, у чому й
полягала особливість його запровадження на території Галичини та Буковини.
Навіть втрати бюджету від несплати акцизних податків зі спирту та алкогольних
напоїв не стали перепоною для російської влади для пошуку іншого способу
вирішення цієї проблеми. У підсумку, історичний досвід свідчить, що примусова
заборона виробництва та вживання алкогольних напоїв призводила до збільшення
обсягів їхнього тіньового обороту. На захоплених територіях широко
використовувався механізм відбуття місцевим населенням натуральної повинності,
що дозволяло окупантам безжально експлуатувати місцеве населення та економити
значні фінансові ресурси.
8. Окрім податків іншим джерелом доходів для імперської казни стали
захоплені промислові підприємства. Не зважаючи на те, що уряд Російської імперії
не розробляв фінансово-господарського плану впорядкування захоплених
територій, його фінансово-економічна політика інтуїтивно спрямовувалася на
отримання максимально можливого, в умовах війни, прибутку від казенних
підприємств, які перейшли у російське володарювання, та від підприємств, на які
накладався секвестр, зокрема, нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості,
соляних і дріжджового заводів, вугільних копалень та ін. Відновлення зруйнованих
казенних і секвестрованих підприємств стратегічно важливих галузей
здійснювалося уповноваженим на те органом – Управлінням фінансовими
справами при Військовому генерал-губернаторові Галичини, що дозволило
окупаційній владі поставити під власний жорсткий контроль їх діяльності. Саме
цей орган у складних воєнних умовах здійснив ефективний менеджмент щодо
налагодження видобутку стратегічних корисних копалин, відновив роботу трьох
413
нафтоперегінних заводів, двох соляних заводів та буровугільних копалень
Галичини та Буковини, маючи на меті максимально використати наявні виробничі
потужності для виготовлення необхідних нафтопродуктів, видобування солі,
вугілля для потреб російських військ. Російська окупаційна влада була зацікавлена
у секвестрі найбільших промислових підприємств (у т.ч. нафтових помислів і
нафтоперегінних заводів), які свої прибутки мали перераховувати до державної
казни, на відмінну від підприємств, що мали визнаних власників. Відновлення
роботи казенних і секвестрованих підприємств здійснювалося на умовах
самофінансування і самоокупності в режимі жорсткої економії, при цьому ніяких
коштів на відновлення чи підтримання виробництва з імперської казни не
виділялося, навіть на початкових етапах. У результаті, майже всі казенні і
секвестровані підприємства, крім Джурівських буровугільних копалень,
спрацювали прибутково – до російського державного бюджету надійшло біля
одного мільйона рублів відрахувань чистого прибутку від їхньої господарської
діяльності та значних коштів акцизних податків. Що стосується промислових
підприємств, які не були секвестровані, то вони потрапляли під жорсткий контроль
з боку Управління фінансовими справами. На них призначалися уповноважені
контролери, які стежили за фінансово-господарською діяльністю та сплатою
належних податків. Готова продукція таких підприємств підлягала реквізиції (за
встановленими Військовим генерал-губернатором цінами) й реалізовувалася у
визначеному окупаційною владою порядку. Така система повністю позбавляла
власника права власності на готову продукцію, обмежувала його в управлінських
функціях та мінімізувала прибутки підприємства.9. У дисертації доведено, що
головна проблема, з якою зустрілася окупаційна влада при формуванні дохідної
частини міських і гмінних бюджетів, крилася у механізмі оподаткування,
закладеному в австрійській податковій системі, за якою мало справлятися
оподаткування на захоплених територіях. Місцеві бюджети міст і ґмін при
австрійському володарюванні значною мірою формувалися за рахунок двох
основних джерел: 1) спеціальних додатків до державних податків, які окупаційна
влада не могла довгий час нараховувати через складнощі їхнього адміністрування,
414
особливо через відсутність списків платників податків; 2) відрахувань від
виробництва та продажу алкогольних напоїв, які припинили нараховувати у зв’язку
з поширенням на окуповані території «сухого закону». Втративши головне джерело
доходів місцевих бюджетів у вигляді додаткових зборів до державних майнових
податків, органи місцевого самоврядування були вимушені самостійно
запроваджувати деякі альтернативні види місцевих податків і зборів, здебільшого
ті, які існували при австрійському урядові, або ж мали примусово запроваджувати
ті збори, які рекомендувалися окупаційною владою за аналогією з російським
законодавством. При цьому під час справляння окремих місцевих податків і зборів,
які існували при австрійській владі, повністю порушувався порядок їхнього
нарахування. Так, при нарахуванні ґмінних зборів з будівель і землі
використовувалася розкладкова система оподаткування, характерна для російської
податкової системи, замість прибуткової, яка застосовувалася в австрійському
податковому законодавстві. Водночас, нав’язаний Управлінням фінансовими
справами магістратам 1% збір з обороту торговельно-промислових підприємств не
мав аналогів в австрійському податковому законодавстві, хоча відзначався деякими
характерними рисами прибуткового оподаткування. Під час першого впровадження
благодійного збору з білетів розважальних і видовищних закладів окупаційною
владою пропонувався порядок його справляння за російським законодавством. Така
«гібридність» місцевого оподаткування лише підтверджувала безсистемність,
хаотичність і невизначеність, які мали місце у сфері місцевого оподаткування
протягом усього терміну російської окупації. У результаті проведеного аналізу
встановлено, що у більшості міст і містечок запроваджувалися місцеві податки і
збори, які частково не були характерними для доходів міських бюджетів у мирний
час. Цивільна окупаційна влада в особі начальників повітів прагнула поставити під
контроль діяльність органів місцевого самоврядування шляхом активного
втручання у прийняття всіх фінансових рішень магістратів і ґмін. Начальники
повітів брали участь у засіданнях магістратів чи Рад громадських, скеровували
прийняття тих чи інших рішень щодо впровадження місцевих податків і зборів,
прагнули контролювати бюджетний процес. Відсутність чіткої координації у
415
визначенні компетенції у фінансовій сфері поміж військовою і цивільною
окупаційною владою подекуди призводила до виникнення між ними конфліктних
ситуацій. Під час першої окупації Галичини та Буковини питання справляння
місцевих податків і зборів вищими органами цивільної влади розглядалися лише
побіжно. Виживання місцевих громад стало безнадійною справою самих громад.
Одні запроваджували місцеві податки на власний розсуд, аби тільки хоч трохи
наповнити місцевий бюджет, інші взагалі не стягували ніяких ґмінних зборів,
залишаючись без засобів для існування. На цей процес часто впливав ступінь
зруйнованості міста чи гміни від військових дій. Хаотичне стягнення різноманітних
місцевих податків не могло забезпечити й мінімуму потреб громад. Під час другої
окупації, коли фінансовий стан міст став нестерпно тяжким, і це стало
відображатися на умовах проживання дислокованих у містах російських військах,
тоді цим питанням зацікавилося вище керівництво цивільної окупаційної влади, в
особі Управління фінансовими справами. Лише у грудні 1916 р. на спільній
особливій нараді представників місцевої цивільної окупаційної влади, ініційованій
Управлінням фінансовими справами, вперше було сформовано концепцію
фінансової політики російської влади щодо місцевого оподаткування в Галичині та
Буковині. Проте, спроби створити стратегічний фінансовий план дій щодо
запровадження уніфікованих міських податків і зборів не мали значного
фінансового ефекту для місцевих бюджетів. Виконання поставлених на нараді
завдань розтягнулися у часі і залишилися на стадії обговорень, пропозицій та
узагальнень. У сфері місцевого оподаткування царювала анархія і безлад протягом
усього терміну окупації. Це дає підстави стверджувати, що план дій російської
окупаційної влади щодо створення системи місцевого оподаткування на
окупованих територіях Галичини та Буковини не був реалізований належним
чином. На підставі даних аналізу місцевих бюджетів періоду першої російської
окупації встановлено, що бюджети 1914 р. були більш наповнені і збалансовані,
оскільки формувалися вони в мирний час за австрійським законодавством і до
початку війни виконувалися у звичному режимі. З початком війни в усіх місцевих
бюджетах спостерігається різке припинення надходжень доходів, і, як наслідок,
416
скорочення фінансування витрат. При порівнянні міських бюджетів за 1915 р. з
бюджетом за 1914 р. виявилася різка диспропорція і невідповідність за їх якісними
і кількісними показниками – спостерігається повна руйнація міських і гмінних
фінансів. Ситуація з формуванням місцевих бюджетів дещо змінилася під час
другої окупації російськими військами – саме після засідання особливої комісії 16
грудня 1916 р. Питання формування проектів місцевих бюджетів на 1917 р. та
виконання бюджетів за другу половину 1916 р. відбувалося під безпосереднім
контролем начальників (заступників начальника) повітів та загальним
керівництвом Управління фінансовими справами. У результаті було змінено
структуру дохідної частини місцевих бюджетів відповідно до рекомендованого
вищезгаданою комісією переліку місцевих податків і зборів. Встановлено, що
характерними особливостями більшості «воєнних» місцевих бюджетів
досліджуваного періоду були: 1) планування проектів бюджетів здійснювалося за
принципом удаваної збалансованості (видатки відповідали доходам). Таке
планування бюджетів зовсім не було свідченням самодостатності бюджету, а лише
підтверджувало економічні закономірності того, що профінансувати витрати
можливо лише в обсягах реальних доходів; 2) формування дохідної частини
міських бюджетів мало ситуативний і нестабільний характер як щодо податкових
платежів, так і щодо неподаткових платежів (орендної плати з використання
міської чи ґмінної власності, отримання доходів від діяльності міських крамниць з
продажу товарів першої необхідності, погашення позик попередніх періодів тощо),
оскільки в умовах війни мали місце високі ризики його невиконання; 3) фактичне
виконання більшості бюджетів воєнних років мало своїм результатом дефіцит,
особливо у великих містах де розміщувалися російські війська і потреби утримання
міста збільшувалися у рази, що підривало і без того складний фінансовий стан
міста; 4) попри нав’язування окупаційною владою російських рублів, значна
частина магістратів складали свої бюджети у австрійській валюті й у такому
вигляді надавали їх до російської окупаційної влади. Це свідчить про неприйняття
на окупованих територіях російської валюти. Доведено, що характерною
особливістю політики уряду Росії стосовно критичного фінансового становища
417
великих міст окупованих Галичини та Буковини було повне заперечення
можливості надання позик і допомоги окупованим містам з російської державної
казни, навіть за умовою поворотності. З’ясовано, що прихід до влади Тимчасового
уряду в Росії ніяким чином не змінив основного вектора фінансової політики,
закладеної урядом Російської імперії.
Загалом фінансова діяльність Російської імперії (Росії) на окупованих
Галичині та Буковині стала свідченням разючої різниці між декларованими
«визвольними» гаслами та реальною політикою, яка мала виразно загарбницький
характер.