Чередніченко Олексій Володимирович Повсяк­денне життя англійського пізньосередньовічного міста : Чередниченко Алексей Владимирович Повседневная жизнь английского позднесредневекового города

Краткое описание

Чередніченко Олексій Володимирович, аспірант кафе­дри стародавнього світу та середніх віків Київського на­ціонального університету імені Тараса Шевченка: «Повсяк­денне життя англійського пізньосередньовічного міста» (07.00.02 - всесвітня історія). Спецрада Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
Чередніченко Олексій Володимирович
УДК 94 (410.1): 911.375 "1300–1500"
ДИСЕРТАЦІЯ
ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ АНГЛІЙСЬКОГО ПІЗНЬОСЕРЕДНЬОВІЧНОГО
МІСТА
Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
________________ Чередніченко О. В.
Науковий керівник кандидат історичних наук, доцент Рудь Микола Олексійович
Київ – 2017

Зміст
Вступ………………………………………………….............15
Розділ I. Джерельна база та історіографія дослідження:
1.1. Стан розробки проблеми в історіографії ................................................22
1.2. Джерельна база дослідження......................................................................45
Розділ II. Матеріальний побут англійського
пізньосередньовічного міста:
2.1.Санітарно-гігієнічний стан міст………………………………….............63
2.2.Житлові умови………………………………………………......………….84
2.3.Раціон і режим харчування містянина...………………….....……….….98
2.4.Одяг і зовнішній вигляд бюргера……………………….....…………....111
Розділ III. Ментальність англійського бюргерства XIV–XVст.:
3.1. Сприйняття часу та простору………………………………....…......…134
3.2.Праця та відпочинок…………….........................................................…..151
3.3.Становлення національної свідомості……………………….....………169
3.4.Індивід, сім'я, суспільство…......................................................................182
Висновки……………………………………………...….…216
Список використаних джерел і літератури
Джерела...............................................................................................223
Література..........................................................................................239
Додатки..................................................................................267
15
Вступ
Актуальність теми. Найважливішим осердям західноєвропейської
пізньосередньовічної культури, рушієм соціально-економічних перетворень і
центром адміністративно-політичних новацій було місто. Саме окремішній
міський тип соціуму, базований на особливому міському праві та самосвідомості
містян, уможливлював той неабиякий культурний поступ, який асоціюється з
переходом від середньовічної до ранньомодерної доби, епохи Реформації та
Ренесансу. Незважаючи на античне коріння багатьох західноєвропейських міст і
значну активізацію урбанізаційних процесів у модерну добу, саме від
середньовіччя сучасна Західна Європа успадкувала міста як осередки соціального,
економічного, культурного, політичного розвитку.
Як переконливо доводять історіографічні тенденції останніх десятиріч,
повноцінне розуміння передумов і обставин цього міського прогресу неможливе
без дослідження матеріальних і ментальних підвалин самого життя (ширше –
повсякденності) його головних творців – мешканців міст. Діяльність цих останніх
неминуче була закорінена як у матеріально-побутових, так і в культурнопсихологічних умовах, притаманних саме містам цієї доби. При цьому особливе
місце в цивілізації Західної Європи доби пізнього середньовіччя посідає Англія –
через свою географічну ізольованість і конфлікти з європейськими державами та
водночас тісні зв'язки з континентом через розгалужену мережу осіб та
інституцій, що уможливлювало, з одного боку, самобутній розвиток англійців, з
іншого – вписувало англійські міста в контекст загальноєвропейських історичних
процесів.
Актуальність теми посилюється таким чинником, як слабка розробленість
розгляданої проблематики у вітчизняній історіографії. Навіть метри-англознавці,
що приділяли якнайприскіпливішу увагу проблемам історії англійських
середньовічних міст, майже не торкалися проблематики їх повсякденного життя.
Узагальнюючих праць з повсякденного життя навіть Середньовіччя в цілому, не
кажучи вже про окремі місцевості й періоди, бракує й досі. Традиційна орієнтація
марксистської історіографії на дослідження соціально-економічного базису та
16
політичної надбудови наразі долається, проте ще й досі остаточно не вироблено
ефективного методологічного підходу до історичних досліджень, що відповідав
би нагальним потребам сьогоднішнього стану розвитку науки. Між тим західна
історична наука давно дійшла висновку про необхідність провадження серйозної
дослідницької роботи в цьому напрямі, що дозволяє пролити світло на
ментальність середньовіччя; цей висновок і досі залишається науково чинним.
З огляду на все вищесказане дослідження, присвячене історії повсякденного
життя англійських міст XIV–XV ст., не можна не визнати за актуальне та
своєчасне.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами,
грантами. Дисертацію виконано в межах науково-дослідної теми кафедри історії
стародавнього світу та середніх віків історичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка "Суспільства давньої.
середньовічної і ранньомодерної доби та їх цивілізаційна спадщина" (державний
реєстраційний номер 0116U007146).
Метою дослідження є дослідження повсякденного життя англійського
пізньосередньовічного міста в контексті його загального вивчення як
специфічного осередку адміністративного, соціального, економічного,
культурного життя.
Завданнями дослідження відповідно до поставленої мети є:
- аналіз санітарно-гігієнічного стану міст Англії XIV–XV ст.;
- з’ясування особливостей еволюції житлових умов в англійському
пізньосередньовічному місті;
- розкриття специфіки раціону та режиму харчування англійського
бюргерства XIV–XV ст.;
- виявлення соціального значення одягу та зовнішнього вигляду містян в
пізньосередньовічній Англії;
- висвітлення уявлень англійських містян XIV–XV ст. про час і простір
(публічний і приватний);
17
- дослідження ставлення мешканців англійських пізньосередньовічних міст
до праці, а також вивчення практик дозвілля;
- простеження процесу становлення національної самосвідомості
англійського містянина в Пізньому Середньовіччі;
- з'ясування особливостей соціальних зв'язків мешканця англійського
пізньосередньовічного міста з його сім'єю та міським соціумом.
Об’єктом дослідження є англійське місто як своєрідний феномен періоду
Пізнього Середньовіччя.
Предметом дослідження є повсякденне життя англійського міста XIV–XV ст.
(матеріальний побут і ментальність). Не існує єдиного визначення поняття
"повсякденне життя", наявні ж відрізняються як предметно, так і за ступенем
абстрагування. Так, Ю. Лотман писав, що "повсякденність – це звичайний перебіг
життя в його реально-практичних формах; це речі, що оточують нас, наші звички,
наша щоденна поведінка", натомість у М. Бойченка це "соціально-філософський
термін, що означає певний зріз взаємодії соціального простору і часу, сферу
людської діяльності, в процесі якої здійснюється безпосереднє й опосередковане
(через предмети культури) спілкування людей"1
. Втім, зрештою чи не найбільший
вплив на утвердження як напряму історії повсякденності в історичних
дослідженнях, так і самої дефініції повсякдення мали дослідження представників
французької школи "Анналів". Жак Ле Гофф, наводячи приклади дослідження
повсякдення, стверджував, що історія має займатися й тим, "як люди будують
житла, харчуються, одягаються і взагалі функціонують". Фернан Бродель виділив
у структурі повсякдення два рівні – матеріальний і нематеріальний (людська
психологія)2
. Визначення ж, яке поділяється більшістю сучасних дослідників,
фактично продовжує лінію, второвану Ф. Броделем, унаочнюючись у двох

1 Коляструк О. А. Предмет історії повсякденності: його становлення у зарубіжній
та вітчизняній історичній науці / О. А. Коляструк // Український історичний
журнал. – 2007. – №1. – С. 175–176.
2
Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм. XV–XVIII ст. – Т.1:
Структура повсякденності: можливе і неможливе / Ф. Бродель / [Пер з фр.] – Київ,
1995.
18
площинах – т.зв. "технології", або "рівні життя" (матеріальний побут), та
"аксіології", або "стилі життя" (сенсово-смислове наповнення та система
життєвих орієнтирів)3
. Для цілей нашого дослідження такого поділу
дотримуємось і ми.
Отже, предметом дослідження є особливості повсякденного життя
пізньосередньовічного англійського міста, що виявляються як у матеріальних, так
і в ментальних аспектах – житлі, раціоні та режимі харчування
пізньосередньовічного англійського міста, зовнішньому вигляді англійських
містян, бюргерській свідомості, ставленні до маргінальних прошарків населення,
конфліктогенності всередині міста.
Хронологічні межі дослідження охоплюють XIV–XV ст. – період Пізнього
Середньовіччя. Вибір хронологічних меж обумовлений загальною специфікою
зазначеного періоду, в якому набули найбільшої виразності і закінченості риси та
явища, що розвивалися протягом попередніх сторіч, відбулися істотні зміни в
соціальному й економічному житті як міста, так і суспільства в цілому. Для цілей
даного дослідження не становить цінності традиційна суто династійна
періодизація історії пізньосередньовічної Англії, що датує цей період інтервалом
між 1327 (роком вступу на престол Едуарда III) і 1485 (роком приходу до влади
династії Тюдорів) роками.
Географічні межі дослідження охоплюють Англійське королівство у
кордонах XIV-XV ст. При цьому з огляду на специфічний характер соціальних
інституцій міських поселень Вельсу останні до уваги не бралися, а з
континентальних міст заторкнуто лише м. Кале як основний опорний пункт
королівства у Франції, що залишився під владою англійських монархів і після
завершення Столітньої війни.
Теоретико-методологічна база дослідження. Методи, застосовані в роботі,
включають усі рівні, крім загальнофілософського, тобто загальнонауковий і
загальноісторичний. Серед загальнонаукових методів використано синтетичноаналітичний та індуктивно-дедуктивний методи. Специфіка досліджуваної

3 Коляструк О. А. Предмет історії повсякденності... – С. 178–179.
19
проблеми зумовила застосування таких основних загальноісторичних методів:
проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, ретроспективного, методу
кейсів (дослідження конкретних випадків з наступною екстраполяцією). Метод
кількісного аналізу використано, зокрема, для дослідження матеріалів
ватиканських регестів щодо надання англійським містянам права на портативні
вівтарі та даних корнволльських заповітів щодо антропоніміки (п. 3.4.).
Соціально-психологічний метод дозволив здійснити реконструкцію колективних
ментальних структур і установок у середовищі англійських містян XIV–XV ст.
Належний інструментарій використано при роботі з історичними джерелами,
зокрема, іконографічний – при роботі з зображальним матеріалом, філологічний –
при аналізі текстів тощо.
Методологічною основою дисертаційної роботи є принципи науковості,
історизму й об’єктивності пізнання історичної дійсності, тобто визнання
цілісності й причинної обумовленості суспільних процесів, поєднання долі
людини з цими процесами. Теоретико-методологічною підставою даного
дослідження є неопозитивізм. Йому притаманна увага до питань епістемології, які
досліджуться з погляду критичного раціоналізму. Неопозитивізм характерний для
"нової історичної науки", або ж "антропологічно орієнтованої соціальної історії",
у складі якої виділяють структурну антропологію, що досліджує соціальні
структури й масові процеси, та культурну антропологію, що займається аналізом
ментальних структур і свідомісних явищ4
. Це останнє поняття тісно пов'язане з
діяльністю історіографічної школи "Анналів", особливо її третім поколінням (Ж.
Ле Гофф, Ж. Дюбі, Е. Ле Руа Ладюрі тощо). Вони здійснили відхід від досліджень
"глобальної" чи "тотальної" історії, які здійснювало уособлюване Ф. Броделем
попереднє покоління "Анналів", і сконцентрувалися натомість на
антропологічних, тобто внутрішньолюдських вимірах, зокрема, на ментальності.
Дослідження ментальності дозволяли олюднити історію, замінити соціологічно
абстрактного homo economicus чи homo politicus на конкретного представника

4 Колесник І. Українська історіографія: Концептуальна історія / І. Колесник. –
Київ: Інститут історії України НАН України, 2013. – С. 80–81.
20
конкретного соціуму. Тож сучасні історики переважно досліджують ментальність
окремих осіб та соціальних груп. Методологічний арсенал дослідника у такому
разі, крім широкої ерудиції, включає уміння поставити необхідні запитання
своєму історичному джерелу, актуалізуючи його потенційну інформацію. Разом з
тим пропоноване дослідження претендує на синтетичність, викладаючи обставини
повсякденного життя англійських містян комплексно та сукупно – згідно з
методологічними настановами школи "Анналів", наріжним камнем тут слугує
людська свідомість і суб'єктивність, а інтерпретаційні моделі беруть до уваги
складність соціальних процесів5
.
Наукова новизна дослідження полягає у таких положеннях:
Вперше:
- здійснено комплексний аналіз повсякденного життя міст у вказаних
географічних і хронологічних межах;
- розкрито становлення англійської національної свідомості на прикладі
окремо взятої купецької верстви;
- простежено розвиток уявлень про тричастинну структуру суспільства на
матеріалах англійського пізнього середньовіччя.
Уточнено:
- перебіг процесу формування "часу містян" у пізньосередньовічній Англії;
- причини видання в Англії XIV–XV ст. т.зв. "законів про розкіш" та
нерозповсюдження їх на жінок;
- положення про ставлення в пізньосередньовічній Англії до дітей як до
осібної соціально-вікової групи.
Набули подальшого розвитку:
- гіпотеза про пріоритет з погляду влади англійських міст продовольчої
безпеки над санітарно-гігієнічними вимогами;
- теза про співіснування в XIV–XV ст. світського та церковного часу;

5
Гуревич А. Я. Исторический синтез и Школа "Анналов" / А.Я.Гуревич. –
Москва: Индрик, 1993. – C. 273, 278.
21
- твердження про ключову роль питних закладів у дозвіллі нижчих прошарків
міського соціуму Англії XIV–XV ст.
Практичне значення дослідження. Результати дослідження можна
застосовувати при написанні навчально-методичних матеріалів (підручників,
посібників, практикумів, хрестоматій) з курсу історії середніх віків у вищих та
середніх навчальних закладах, а також при розробці спецкурсів з історії
повсякдення, історичної урбаністики та історії Британії. Крім того, вони стануть
фундаментом для подальших грунтовних досліджень у цьому та суміжному
предметних полях.
Апробація роботи здійснювалася шляхом участі у 8 міжнародних науковопрактичних конференціях: "Дні науки історичного факультету–2015" (м. Київ, 23
квітня 2015 р.), "Актуальні проблеми гуманітарних та природничих наук"
(м. Ужгород, 8–9 квітня 2016 р.), "Дні науки історичного факультету – 2016"
(м. Київ, 21 квітня 2016 р.), "Актуальные проблемы современной науки"
(м. Санкт-Петербург, 28 квітня 2016 р.), "Перспективи розвитку сучасної науки"
(м. Чернігів, 6–7 травня 2016 р.), "Актуальні проблеми гуманітарних та
природничих наук" (м. Київ, 28–29 жовтня 2016 р.), "Шевченківська весна–2017"
(м. Київ, 16 березня 2017 року), "Інноваційний розвиток науки нового
тисячоліття" (м. Ужгород, 21–22 квітня 2017р.).
Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона
складається з вступу, основної частини (три розділи, десять підрозділів),
висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Загальний обсяг
роботи складає 374 сторінки, з них 208 сторінок – основна частина. Список
літератури та джерел нараховує 511 позицій, з них 104 – українською та
російською, 349 – англійською (сучасною та середньовічною), французькою
(сучасною та середньовічною), латинською, німецькою, італійською, польською
мовами. До роботи додаються 89 ілюстрацій та 5 таблиць.

Список литературы

Висновки
Проведений нами аналіз свідчить, що, незважаючи на давню традицію
вивчення, власне спеціальне дослідження повсякденного життя англійських міст
XIV–XVст. розпочалося лише в середині ХХ ст. Однак комплексного підходу до
вивчення різних аспектів міського повсякдення бракує і досі. На цьому етапі
студії з історії повсякденного життя перебувають під впливом антропологічного
повороту. При цьому лідирує у дослідженнях англійського міста англійська і
американська історіографія; на пострадянському ж просторі англійське
пізньосередньовічне місто здебільшого і досі досліджується в контексті
соціально-економічного та політичного розвитку. Наявного масиву джерел
достатньо для того, аби реконструювати повсякденне життя англійського
пізньосередньовічного міста в цілому (йдеться здебільшого про великі міста).
Джерельна база для дослідження цієї проблематики надзвичайно розмаїта і
включає до себе писемні (серед яких виділяються літературні, наративні та
документальні), зображальні (мініатюри, вітражі, мізерикордії, графіті тощо) та
речові (матеріальні) джерела, які потребують всебічного комплексного розгляду.
Доведено, що на початок пізньосередньовічної доби санітарно-гігієнічний
стан англійських міст через відсутність регламентації з боку влади залишав
бажати кращого. Міста Англії XIV–XV ст. значною мірою мали ще аграрний
характер, тож взаємодія з фауною була більш безпосередньою, ніж нині, що
позначалося на санітарії. Однак у пізньосередньовічну добу в цьому напрямі
відбулись істотні зрушення зусиллями як центральної, так і місцевої влади. В
теоретичному плані найголовнішим було розуміння (через уявлення про сморід як
хвороботворний фактор) наявності певного причинно-наслідкового зв’язку між
санітарно-гігієнічним станом міста та поширенням хвороб, що створювало
теоретичну базу для вжиття конкретних заходів для вирішення проблеми.
Найбільш потужним чинником, що сприяв розвиткові санітарно-гігієнічної
політики, стали епідемії чуми, що вирували в пізньосередньовічну добу. Тож у
XIV ст. сфера санітарії вперше стає повноцінною точкою прикладання сил для
міської влади. У низці англійських міст запроваджується практика регулярного
217
прибирання вулиць; знижується рівень шкідливих викидів до водоймищ, для чого
низку екологічно небезпечних галузей виробництва виносять за межі міст;
будуються нові водогони; засновуються публічні вбиральні, а в особистому житлі
облаштовуються приватні. У той же час міркування продовольчої безпеки все ще
мали пріоритет над вимогами санітарії та гігієни.
Встановлено, що у розвитку житлової архітектури пізньосередньовічного
англійського міста прослідковуються такі провідні риси, як прагнення до
більшого комфорту, утилітарність (особливо щодо планування), а також, що
можна назвати характерною рисою пізньосередньовічного періоду відносно
попередніх часів, прагнення до приведення навколишнього простору у
відповідність з естетичним ідеалом. Завданням, що постало перед архітекторами
та будівельниками, стала максимізація ефективної площі житла в умовах
обмеженості земельних ділянок. Задля досягнення цієї мети англійською
архітектурною думкою було винайдено такі засоби, як влаштування задніх дворів,
будівництво еркерів, використання спільних для кількох будинків підвалів.
Склався типовий план міського будинку, що передбачав наявність господарських
приміщень, великого холу, особистих кімнат, вбиралень. На оформленні житла
відбилися також успіхи англійського пізньосередньовічного мистецтва, зокрема,
живопису. З удоступненням нових будівельних матеріалів у різних регіонах
Англії урізноманітнюється й місцева архітектура. Житло нижчих прошарків
населення не зазнало значних конструктивних змін, проте, як і інші типи житла,
мало тенденцію до здешевлення. Як і у випадку з одягом, житло стоїть на службі
справі маркування соціального статусу, а отже, побудова дорогого та якісного
житла свідчить про інтенсифікацію соціальної мобільності де-факто, якщо не деюре. Ключовою ж рисою розвитку житла в Англії у пізньосередньовічну добу
стає розуміння його як приватної території та виділення в ньому приватного,
інтимного простору – передусім, особистих спалень і вбиралень.
З’ясовано, що раціон та режим харчування англійського
пізньосередньовічного бюргерства відзначався деякими особливостями,
насамперед тим, що в цій сфері чи не найбільший вплив зберігала церква – через
218
такі механізми, як піст, єпитимія, розглядання черевоугодництва як смертного
гріха. У цьому відношенні з церквою тісно змикався рух пізньосередньовічних
містиків, які закликали до аскези. Однак і тут життя брало своє: асортимент
продуктів харчування англійського бюргерства XIV–XV ст. мав тенденцію до
розширення, хоча хліб і ель не втратили свого домінуючого значення для
більшості містян, самоцінного значення набула не лише поживність їжі, а й її
органолептичні якості, що підтверджувалося поширенням спецій. Слід зауважити,
проте, що існували й детерентні фактори, зокрема, пов’язані з природнокліматичними умовами; так, великий голод 1315–1317 рр. мав неабиякий вплив і
на ментальні установки тогочасних англійців щодо харчування. Новинкою
Пізнього Середньовіччя стає регламентація режиму харчування також і з боку
світської влади, зокрема, стосовно поденних робітників, та спроба (не надто
вдала) узалежнити його від рангу їдця.
Досліджено, що у Пізньому Середньовіччі відбувається диференціація
англійського одягу містян, який віднині повніше виконує функції соціального та
професійного маркування, але ще більшою мірою консервував існуючі соціальні
відносини: переважно цими причинами пояснюється видання т.зв. "законів про
розкіш", якими регламентувався допустимий одяг відповідно до соціального
статусу його власника. Виникає таке явище, як мода на одяг; при цьому
англійська міська мода розвивалася під сильним впливом моди аристократичної,
безуспішно намагаючись наздогнати цю останню. Як і в наш час, зовнішній
вигляд був і способом заявити про себе, привернути до себе увагу. У публічній
сфері щодо одягу конкурують традиційний вербалізований дискурс церковників і
моралістів, що апелює до скромності та стриманості, та приглушений, але
відчутний секуляризований дискурс містян, що прагнуть виглядати привабливо та
відстоюють право на одяг за власним смаком. Крім того, одяг посилав сигнали
про такі ключові для середньовічної людини риси, як благопристойність і
шляхетність.
Простежено, що англійському пізньосередньовічному місту було властиве
своєрідне сприйняття часу та простору. У XIV–XV ст. як час, так і простір
219
піддаються дедалі інтенсивнішій квантифікації: все більшої ваги набуває
прагнення якомога точнішого числового вираження часових і просторових
параметрів. Чималу роль у поширенні нових уявлень про час відіграло
розповсюдження з початку XIV ст. механічних годинників, які на кінець XV ст..
уже стали звичним атрибутом життя англійських містян. Значну роль у цьому
процесі відграла діяльність англійських монархів, що дає підстави стверджувати
про домінування в цей період "часу короля". У Пізньому Середньовіччі в Англії
співіснують час церковний та світський: вони перебувають у напрузі та водночас
взаємодіють один з одним, при цьому час церкви піддається поступовій
секуляризації. У царині простору відбувається поступове розмежування
приватного простору особистої власності та публічного простору міста: з
розширенням компетенцій міської влади, зокрема у санітарно-гігієнічній сфері, до
царини публічного поступово відходить увесь простір, що не перебуває у
приватній власності. При цьому простір ринкової площі є спільним для всіх
містян: у ньому відбуваються найважливіші події в житті міста. Особливим чином
функціонує мур як межа між містом та його округою: він не так забезпечує
обороноздатність, як символізує простір міських вольностей. У
пізньосередньовічну добу, однак, відбувається поступова десакралізація муру.
Виявлено, що у пізньосередньовічну добу в англійському місті праця все ще
несе на собі певну конотацію нужденності та низького походження. Однак
поступово на перший план виходить розуміння праці як необхідного кожній
чесній людині, що не належить до аристократичного прошарку, способу
проведення часу. До самого кінця середньовічної доби зберігається традиційна
тричастинна схема суспільної стратифікації (лише в окремих випадках купецтво
виділяють в окрему четверту верству), у якій третьому стану відводиться роль
чесних працівників. Так чесна праця ставала пропуском у міський соціум – і
навпаки, маргінальні прошарки населення вирізнялися саме тим, що нею не
займалися. У царині соціальних цінностей чинними залишаються уявлення про
благодійність і щедрість. Має місце звуження кола адресатів матеріальної
допомоги, компенсоване збільшенням її обсягу. Відбувається остаточний відхід
220
від інклюзивної моделі розвитку суспільства в напрямі замкненості та кастовості
бюргерства як юридично визначеного стану – не в останню чергу як реакція на
розхитування існуючих соціальних відносин, значний доплив чужоземного
елементу в міста. Це означало, зокрема, маргіналізацію таких груп населення, як
жебраки.
Разом з тим навіть для сезонних працівників був передбачений час
відпочинку – як протягом дня (післяобідня перерва влітку), так і протягом року
(святкові дні та неділі). Звичними були різні види проведення дозвілля – зокрема,
різноманітні спортивні та настільні ігри та розваги. Своєрідним видом відпочинку
було проведення часу в шинку. Через асоціації з проституцією, вживанням
алкоголю, азартними іграми шинок швидко став об’єктом категоричного осуду з
боку моралістів і церкви, однак при цьому залишався популярним, особливо серед
простолюду, оскільки був головним засобом соціалізації нижчих верств населення
та до певної міри стирав соціальні відмінності між його відвідувачами.
Досліджено, що пізньосередньовічна доба характеризувалася і становленням
національної свідомості англійських містян. У цей час уже яскраво виражені
уявлення мешканців міст про такі атрибути національного, як національна
територія, спільна історія, національна ментальність, відчуття національної
вищості; на якісно новому рівності відбувається розмежування з Іншим. За
безумовної лояльності королівській владі навіть монарх уже сприймається
передусім як очільник національної спільноти. Протягом пізньосередньовічної
доби у якості соціально престижної утверджується національна мова –
(середньо)англійська, що поступово витісняє з ужитку англо-нормандську.
Доведено, що зі зміцненням політичного становища англійських
пізньосередньовічних міст зростало і усвідомлення повноправними містянами
себе як повноцінної частини соціального ладу. Теоретично й досі чинними були
ідеали помірності в пристрастях і потребах, дистанціювання від надміру мирських
радощів. Втім, у нових умовах дотримуватися їх було дедалі важче: з огляду на
стрімке піднесення Лондона, що став осередком представників усіх
найвидатніших родин Англії, майже неможливо було не піддатися загальному
221
потягові до суто людських втіх. Соціальна психологія купецтва як активної й
ініціативної верстви вже сама по собі істотно підважувала ідеали минувшини.
Маргінальними прошарками міського населення в пізньосередньовічній Англії
були жебраки, повії, розбійники, хворі на проказу та душевнохворі. Проказу та
психічні патології відносили до соціально небезпечних хвороб, адже
захворювання на них, на думку людей Середньовіччя, недвозначно свідчило про
серйозні гріхи перед Господом, що потребували тривалого каяття та спокути.
Лепрозорії та будинки для божевільних, однак, були більшою мірою спрямовані
на ізоляцію хворих від суспільства, ніж на лікування. Стосовно ж повій
громадська думка поступово доходить переконання про необхідність певної
форми компромісу між ригоричними вимогами моралі та релігії та реальним
станом справ; у результаті складається неформальний консенсус, що проституція
до певної міри є демпфером у складних міжстатевих стосунках, тому курс на
регламентацію поступово бере гору над заборонними приписами. Втім, до кінця
Середньовіччя лепроза майже зникає в Англії, натомість на авансцену поступово
виходять душевні хвороби, які, однак, вважаються ще справою самого пацієнта і
його родини. Лінію, обрану суспільством щодо цих прошарків населення, можна
визначити однозначно: ізоляція – найчастіше не лише соціальна, а й фізична.
Встановлено, що ставлення до релігії, цього цементуючого чинника
цивілізації середньовічного Заходу, у XIV–XV ст. зазнало значних змін. Особиста
релігійність відходить на задній план. Стосунки людини з Богом дедалі більше
опосередковувалися грошима, виявляючись не в актах особистої побожності, а в
донаторстві; натомість у світлі гонінь на єресь важливішою стає формальна
прихильність до ортодоксального вчення. Водночас набуває потуги корпоративна
релігійність, опредметнена в організаційних формах парафій, релігійних братств,
груп для підготовки релігійних вистав тощо.
У результаті дослідження з’ясовано, що англійське пізньосередньовічне
місто постійно жило в очікуванні агресії – ззовні чи зсередини. Зрозуміло,
постійне очікування лиха не могло не накласти серйозний відбиток на психологію
бюргера. Ця постійна тривога, що могла поєднуватися з есхатологічними
222
мотивами, закономірно призводила до культу смерті та страждань. Агресивність
була системотворчою рисою суспільних відносин усередині міста. Слід
наголосити, що масові рухи в англійських містах пізнього Середньовіччя
практично не ставили собі за мету кардинальну ломку політичної системи
держави, обмежуючись окремими вимогами здебільшого економічного та
юридичного характеру. Ще одією характеристикою соціальних відносин у
англійському пізньосередньовічному місті була ксенофобія, рівень якої в
суспільстві підвищувався або знижувався залежно від економічної ситуації та
зигзагів зовнішньої політики. Ключовим же механізмом згладжування соціальних
суперечностей стали політичні ритуали, що регулярно відбувалися в містах за
якнайширшої участі міського загалу. В Англії XIV–XV ст. виразно
простежуються мізогіністичні настрої, що виявляються як у зниженні реального
соціального статусу жінки, так і в поширенні гінекофобського дискурсу. Разом з
тим не можна зводити розмаїття стосунків між чоловіками та жінками до
антагонізму, адже в джерелах зафіксовано і чимало прикладів подружнього
кохання та поваги до жінок. Те ж стосується і дитинства: у пізньосередньовічну
добу виразно простежується ставлення до дітей як до особливої групи, що, крім
обов’язків, мають також право на ігри.
Отже, динаміка повсякденного життя в англійському місті XIV–XV ст.
відрізнялася особливим темпом, який у ряді випадків задавав ритм розвиткові
англійського суспільства в цілому. Англійському місту вповні відповідає відоме
судження про Пізнє Середньовіччя як про місток між Середньовіччям і Раннім
Новим часом