Ганул Антон Миколайович Адміністративно-господар­ська діяльність генерала Івана Хорвата в Новій Сербії (1751 - 1786)

Краткое описание

Ганул Антон Миколайович, аспірант кафедри історії Цен­тральної та Східної Європи Київського національного універ­ситету імені Тараса Шевченка: «Адміністративно-господар­ська діяльність генерала Івана Хорвата в Новій Сербії (1751 - 1786)» (07.00.02 - всесвітня історія). Спецрада Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевчен­ка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ГАНУЛ АНТОН МИКОЛАЙОВИЧ
УДК 94(477):353.2 "1751/1786"
ДИСЕРТАЦІЯ
АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ГЕНЕРАЛА
ІВАНА ХОРВАТА В НОВІЙ СЕРБІЇ (1751-1786)
07.00.02 – Всесвітня історія
03 – Гуманітарні науки (032 Історія)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
Ганул А.М.
Науковий керівник:
Яровий Валерій Іванович
доктор історичних наук, професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………………………………..… 14
ВСТУП………………………………………………………………………...… 15
РОЗДІЛ 1. Історіографія проблеми та джерельна база дослідження………… 20
1.1. Історіографія проблеми ………….…………………………………....... 20
1.2. Джерельна база дослідження…………………………………………… 40
РОЗДІЛ 2. Переселення І. Хорвата до Російської імперії та його
адміністративна діяльність в Новій Сербії………..………………………..…. 53
2.1. Еміграція балканського населення до Російської імперії……..………. 53
2.2. Адміністративно-військова діяльність І. Хорвата як командира
Гусарського полку та Новосербського військового корпусу ……….……. 69
2.3. Відносини адміністрації Нової Сербії з Кошем Війська Запорозького,
представниками гайдамацтва та населенням прикордонних територій Речі
Посполитої……………………………………………………………..……... 94
РОЗДІЛ 3. Суспільно-господарська діяльність генерала І. Хорвата в період
керівництва Новою Сербією ……………………………………………….… 113
3.1. Зміни соціально-економічного становища в краї….…………………. 113
3.2. Вплив діяльності І. Хорвата на стан церковно-освітньої сфери в
Новій Сербії………………………………………………….……………… 140
РОЗДІЛ 4. Засудження, заслання та останні роки життя І. Хорвата
(1762-1786)……………………………………………………………………...164
4.1. Розслідування справи та засудження І. Хорвата…………………….. 164
4.2. Відбування покарання на засланні та останні роки життя………….. 183
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………... 206
ДОДАТКИ……………………………………………………………………... 238
14
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ДАДО – Державний архів Дніпропетровської області
ДАОО – Державний архів Одеської області
ІР НБУВ – Інститут рукопису Національної бібліотеки України
ім. В. І. Вернадського
ЗООИД – Записки одесского общества истории и древностей
ПСЗ – Полное собрание законов Российской империи
РГАДА – Российский государственный архив древних актов
РГИА – Российский государственный исторический архив
ЦДІАК України – Центральний державний історичний архів України в
м. Києві
15
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. На початку 50-х рр.
XVIII ст. частина земель на правобережжі Дніпра, що становила широку
прикордонну смугу між володіннями Речі Посполитої та Запорозької Січі,
стала місцем організованої урядом Російської імперії колонізації степових
територій вихідцями з Балкан православного віросповідання. Засноване
в цьому регіоні адміністративно-територіальне та військове утворення
Нова Сербія стало порубіжною зоною взаємодії та суперництва
різних суспільств (т. зв. «фронтіром»). З огляду на це, вивчення історії
Новосербського поселення як складової частини Великого Степу на порубіжжі
Австрійської, Османської та Російської імперій є важливим в контексті
європейської історії XVIII ст.
Історія Нової Сербії безспосередньо пов’язана з постаттю її
керівника та лідера балканської еміграції до Російської імперії –
Івана Самійловича Хорвата. Діяльність сербського генерала на території
краю становить значний інтерес для дослідження історії заселення Південної
України. Вона розкриває механізм освоєння цього регіону іноземними
колоністами, шлях розвитку Новосербського поселення та відносини місцевих
мешканців з переселенцями.
Актуальність теми зумовлена також її недостатньою науковою
розробкою та відсутністю у вітчизняній історіографії фундаментального
дослідження, присвяченого різним сторонам діяльності І. Хорвата в
українських землях.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано у межах програми науково-дослідницьких робіт
«Україна в загальноєвропейських історичних процесах: пошуки
цивілізаційного вибору», затвердженої вченою радою історичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (державний
реєстраційний номер №16БФ046-01).
16
Мета дослідження – дослідити спрямованість і характер діяльності
генерала І. Хорвата в якості керівника Нової Сербії та проаналізувати його
роль як організатора розбудови господарського життя поселення в другій
половині XVIII ст.
Відповідно до мети роботи визначено такі головні завдання
дослідження:
- проаналізувати стан наукової розробки проблеми та джерельну базу
дослідження;
- відстежити організацію переїзду І. Хорвата до Нової Сербії;
- з’ясувати адміністративні та військові повноваження генерала як
командира Гусарського полку та Новосербського військового корпусу;
- дослідити характер відносин керівництва Нової Сербії на чолі з
І. Хорватом з населенням сусідніх територій;
- визначити вплив генерала на розвиток соціальних, торговельноекономічних та земельних відносин у Новій Сербії;
- встановити внесок генерала у церковну й освітню політику на
території краю;
- показати майновий стан та обсяг приватної власності І. Хорвата, а
також його стосунки з підлеглими військовослужбовцями та цивільним
населенням;
- розкрити зміст судової справи, порушеної проти І. Хорвата та
висвітлити останні роки його життя.
Об’єктом дослідження є Нова Сербія в другій половині XVIII ст.
як адміністративно-територіальне та військово-поселенське утворення,
засноване російським урядом на українських землях.
Предметом дослідження є адміністративна діяльність генерала
І. Хорвата та його вплив на суспільно-господарські відносини в Новій Сербії.
Хронологічні межі роботи встановлені як 1751–1786 рр. Нижня межа
визначена часом прибуття балканських переселенців на чолі з І. Хорватом в
українські землі. Верхня межа пов’язана з датою смерті генерала.
17
Географічні межі роботи визначаються територією сучасної
Кіровоградської області, де були розташовані Нова Сербія, фортеця Святої
Єлисавети та Новослобідський козацький полк; прилеглими територіями
Черкаської, Полтавської, Дніпропетровської, Миколаївської та Одеської
областей, а також північною частиною Харківської області України й
окремими районами Російської Федерації.
Теоретико-методологічні основи дослідження. Методологічним
підґрунтям дослідження є загальнонаукові принципи історизму,
комплексності та системності. Принцип історизму передбачає, що вивчення
історичної події відбувається у розвитку та з урахуванням конкретної ситуації,
а предмет історичного дослідження розглядається нерозривно з оточуючим
середовищем. З огляду на це, у роботі діяльність І. Хорвата висвітлюється в
контексті тих процесів, що відбувались у центрально-східноєвропейському
регіоні в середині XVIII ст. Комплексний підхід полягає у різносторонньому
дослідженні явища на основі поєднання відомостей різних джерел з метою
його детальної різносторонньої характеристики. Згідно з принципом
системності, діяльність І. Хорвата розглядається як система, що потребує
вивчення у взаємозв’язку з іншими явищами і процесами. Загальнонаукові
принципи реалізуються через застосування ряду методів історичного
дослідження (архівної евристики, історико-біографічного, проблемнохронологічного), а також загальнонаукових методів (аналізу та синтезу,
індукції та дедукції). Принципи архівної евристики ґрунтуються на
випрацюванні в процесі дослідження методики результативного пошуку
документів в архівних установах, що сприяло виявленню у фондах потрібних
джерел, їхньому критичному аналізу та залученню до наукового обігу.
Історико-біографічний метод спрямований на опис, реконструкцію та аналіз
обставин життя, результатів діяльності та психологічного портрету І. Хорвата
як історичної особи. Проблемно-хронологічний метод, застосований у роботі,
передбачає поділ широкої теми на ряд більш вузьких, кожна з яких
розглядається в хронологічній послідовності. Сукупність цих принципів та
18
методів дослідження дала можливість викласти матеріал у послідовній
формі та всебічно висвітлити адміністративно-господарську діяльність
генерала І. Хорвата.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в роботі вперше
комплексно розкрито як військово-адміністративні, так і суспільногосподарські аспекти діяльності генерала І. Хорвата у Новій Сербії та з нових
позицій досліджено його особистий внесок у розвиток новоствореного
поселення. Залучено до наукового обігу масив неопублікованих архівних
документів. Систематизовано й уточнено відомості про життя та діяльність
І. Хорвата до та після його переселення в українські землі. Ґрунтовно
висвітлено малодосліджені питання теми, розгляду яких в історіографії
приділялось найменше уваги, зокрема, безпосередній вплив діяльності
І. Хорвата на стан церковної сфери у Новій Сербії, його заслання та
подальше життя на території Слобідської України. Виявлено документи,
що дають можливість точно визначити дату смерті генерала та датувати час
його народження.
Особистий внесок здобувача полягає у постановці наукової проблеми
та самостійному її вирішенні. Результати, одержані автором в процесі
дослідження, здобуті ним самостійно і є достовірними та об’єктивними.
Наукові публікації у фахових виданнях та доповіді на конференціях є
одноосібними.
Апробація дослідження. Матеріали та положення дисертації
представлено у формі доповідей і тез на всеукраїнських та міжнародних
конференціях і колоквіумах: міжнародній науковій конференції
«Шевченківська весна» (м. Київ, 1-3 квітня 2015 р.), всеукраїнській науковій
конференції «Історія Степової України XVII–ХХ ст.» (м. Запоріжжя,
15-16 травня 2015 р.), міжнародній історико-краєзнавчій конференції
«Історико-краєзнавчі дослідження: традиції та інновації» (м. Суми,
24-25 березня 2016 р.), міжнародній науковій конференції «Дні науки
історичного факультету» (м. Київ, 21 квітня 2016 р.), всеукраїнській науковій
19
конференції «Сімнадцяті джерелознавчі читання» (м. Київ, 16 листопада
2016 р.) та міжнародному колоквіумі «Третій Міжнародний славістичний
колоквіум» (м. Київ, 18 листопада 2016 р.).
Публікації. Основні матеріали та положення дисертації викладено у
10 публікаціях, 5 з яких – у наукових фахових виданнях, у тому числі одна
стаття – в зарубіжному науковому виданні. Окремі положення та результати
дослідження висвітлено у 5 публікаціях тез та виступів на всеукраїнських
та міжнародних наукових конференціях і колоквіумах.
Структура роботи підпорядкована меті та науковим завданням
дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків,
списку використаних джерел та літератури, додатків (таблиць, документів,
ілюстрацій та карт). Список використаних джерел та літератури складається з
296 позицій. Загальний обсяг рукопису становить 249 сторінок, з них
основного тексту – 190 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Створення у 1750-х рр. на території колишніх правобережних
вольностей Війська Запорозького нової адміністративно-територіальної
одиниці, названої Новою Сербією, було складовою частиною урядової
політики Російської імперії з колонізації південних степових земель і
просування території держави до Чорного моря. Ці події мали вагомі наслідки
як для українського козацтва, представники якого мешкали в задніпрських
місцях до переселення туди іммігрантів з Балкан, так і загалом для тогочасного
українського населення Правобережжя. Лідером переселенців був серб за
походженням, колишній полковник австрійської армії на Військовому кордоні
І. Хорват, діяльність якого на посаді командира Гусарського полку та
Новосербського військового корпусу спричинила ряд суттєвих наслідків для
регіону Південної України.
– Проаналізувавши стан наукової розробки питання діяльності І. Хорвата
в Новій Сербії, потрібно зазначити, що дослідженню цієї проблеми як в
українській, так і в зарубіжній історіографії приділялось недостатньо уваги.
Зазначена тема розкривалась переважно у працях з історії заселення та
освоєння степових українських земель іноземними колоністами у XVIII ст.
і не виокремлювалась з загального контексту історії Нової Сербії.
Дослідники здебільшого звертали увагу на військово-адміністративні
аспекти керівництва І. Хорвата поселенням та на його відносини з
підлеглими військовослужбовцями Новосербського корпусу. Однак
в історіографії було недостатньо розкрито вплив І. Хорвата на такі сфери
суспільно-господарського життя краю, як торгівля, земельні відносини,
церковний устрій, освіта тощо. У публікаціях окремих дослідників також
є неточності щодо висвітлення фактів, які передували його керівництву Новою
Сербією. Окрім того, поза увагою істориків залишалось дослідження
майнового становища генерала, а також детальне вивчення подій, пов’язаних
з останнім періодом його життя.
199
Що стосується джерельної бази дослідження, то вона є різноманітною,
однак основну її частину складають архівні та опубліковані документи
актового характеру. До них належать, у першу чергу, імператорські та
сенатські укази, інші урядові документи та матеріали канцелярії
Новосербського корпусу. Заслуговує на увагу ділове листування І. Хорвата з
представниками цивільних та військових органів влади, зокрема, київськими
генерал-губернаторами та комендантами фортеці Святої Єлисавети, а також
переписка керівника Нової Сербії з духовними ієрархами. Вагоме значення
для дослідження має мемуарна література сучасників І. Хорвата. Додатково
відомості про життя та діяльність генерала містяться у метричних книгах,
сповідних розписах, поміщицьких списках тощо. Загалом наявна кількість
джерел є цілком достатньою для вивчення даного питання.
– З огляду на брак відомостей про військово-політичну діяльність
І. Хорвата на території Австрійської імперії, деякі питання (як-то точна
дата та місце його народження) потребують подальшого дослідження.
Найімовірніше, що він народився у 1722 р. на території Подунавського чи
Помориського Військового кордону, а сербський рід Хорватів походив з
македонських земель. Завдяки своєму авторитету в середовищі вищого
сербського офіцерства, який пояснюється участю І. Хорвата у військових діях,
громадсько-політичному житті та церковним меценатством, він очолив
організацію переселення граничарів з території Австрійської імперії в
українські землі. Умови для цього були створені урядом Російської імперії,
який потребував нових військовослужбовців для охорони південних кордонів
держави та освоєння степових територій. Першопочатково сприяння
переселенцям також надавали вищі австрійські урядовці, однак пізніше, з
огляду на масштаби переселення, їхня позиція змінилась на протидію
граничарській еміграції. Разом з тим, перші хвилі переселенців були
нечисленними і не відповідали заявленій І. Хорватом кількості готових до
переселення граничарів. Значною мірою це було пов’язано з тим, що його
діяльність з організації сербської еміграції до Російської імперії не була
200
позбавлена особистих амбіцій щодо просування по військовій службі та
покращення свого фінансового становища.
В українських землях І. Хорват став безпосереднім командиром
Гусарського полку, який був одним з підрозділів військово-поселенської
території Нова Сербія. Крім того, його влада поширювалась на весь
Новосербський військовий корпус, до якого входили також Пандурський полк
та Новомиргородський гарнізон, а з 1759 р. – польові гусарські Македонський
та Болгарський полки. Отримавши суттєві привілеї від російського уряду,
генерал зосередив у своїх руках більшу частину військових та цивільних
владних повноважень на території Новосербського поселення (за винятком
сфери дипломатичних відносин) і впродовж 1750-х рр. став майже
авторитарним його керівником. Передумови для цього були фактично
створені Сенатом Російської імперії ще на початку існування Нової Сербії,
коли І. Хорвату було надане право на довічне спадкове командування
Гусарським полком, а повноваження командира Новосербського корпусу та
головного командира Нової Сербії, яким був призначений генерал-майор
І. Глєбов, залишились нерозмежованими.
Ділове співробітництво І. Хорвата з іншими російськими посадовцями в
Новій Сербії та на прилеглих до неї територіях залежало від його особистих
стосунків з ними. Якщо співпрацю генерала з головним командиром
Новосербського поселення І. Глєбовим можна охарактеризувати як вдалу, то
його стосунки з комендантами фортеці Святої Єлисавети (передусім, з
М. Муравйовим) були напруженими, а часто навіть конфліктними. Також
діяльність І. Хорвата викликала невдоволення тих представників сербського
офіцерства колишнього Військового кордону, яке конкурувало з генералом у
справі виведення нових переселенців до Російської імперії (зокрема,
командирів Слов’яносербії І. Шевича та Р. Прерадовича).
Згідно з указними документами, функції І. Хорвата по управлінню
територією попри помітне їхнє розширення з середини 1750-х рр. все ж
залишались обмеженими в деяких питаннях, як-то внаслідок запровадженого
201
на території Нової Сербії двовладдя чи регулювання київським
генерал-губернатором та комендантом фортеці відносин краю з сусідніми
державами. На деякий час генерал зміг підпорядкувати собі ряд інституцій
та підрозділів (наприклад, канцелярія та грошова комісія Новосербського
корпусу, поселення Новослобідського козацького полку) і створив підґрунтя
для подальшої можливості перевищення владних повноважень,
скориставшись періодом послаблення влади імперських посадовців у регіоні
та заступництвом з боку представників вищих урядових кіл.
Хоча відносини І. Хорвата з Кошем Запорозької Січі були зумовлені
обов’язком новосербських поселенців та запорозьких козаків разом охороняти
південний кордон Російської імперії, між ними існувало чимало
суперечностей, пов’язаних з розселенням новосербців на території колишніх
січових вольностей та діяльністю непідконтрольних Кошу козацьких загонів.
У стосунках з гайдамаками, що активно діяли на території Нової
Сербії, І. Хорват здійснював непослідовну політику. Так, з одного боку, він
намагався вживати заходів щодо унеможливлення гайдамацьких набігів на
новосербські населені пункти, а з іншого – сам співпрацював з окремими
загонами та залучав офіцерів і місцеве населення Нової Сербії до організації
рейдів на польські території Правобережжя. Найбільш активно таке
співробітництво відбувалось у другій половині 1750-х рр., коли влада генерала
в Новій Сербії значно посилилась. Новосербський корпус на чолі з І. Хорватом
виявився нездатним самостійно перешкоджати гайдамацьким нападам на
територію Нової Сербії, внаслідок чого активність гайдамаків на окремих
новосербських територіях (наприклад, ліси Чорний та Чута) набула
загрозливих масштабів як для самих новосербців, так і для мешканців сусідніх
територій Речі Посполитої. Конфлікти І. Хорвата з польськими магнатами, а
також губернаторами тамтешніх населених пунктів були пов’язані,
здебільшого, з діяльністю гайдамаків у прикордонних володіннях
Ф. Браницького, Ф. Потоцького та С. Любомирського, утриманням польською
владою балканських мігрантів, що прямували до Нової Сербії, а також
202
взаємними територіальними претензіями через нерозмежованість
новосербсько-польського кордону.
– Адміністративно-територіальне утворення Нова Сербія на чолі з
І. Хорватом стало першим організованим військовим поселенням на території
Російської імперії. Соціально-економічні зміни в регіоні під керівництвом
генерала були спричинені, насамперед, відмінностями у соціальній структурі
місцевої та прийшлої спільнот, привілейованим становищем балканських
переселенців, а також способом їхнього господарювання. Попри те, що
новосербські підрозділи були укомплектовані І. Хорватом не повністю, а
загальна чисельність іммігрантів була меншою за обіцяну, переселення
представників молдавського, сербського та болгарського народів до Нової
Сербії суттєво змінило етнічний склад мешканців колишніх задніпрських
місць і привнесло туди нові господарські та культурні традиції, а також значно
збільшило частку тамтешнього осілого населення.
Незважаючи на вжиті урядом заходи по виселенню козаків з території
Нової Сербії, певна частина мешканців українського походження залишилась
проживати там поряд з іноземними переселенцями. Крім того, генерал залучав
українців до Новосербського поселення в якості денщиків на господарських
роботах новосербських офіцерів, а також до особового складу військових
підрозділів під виглядом балканського населення. Як наслідок, такі дії сприяли
подальшому землеробському освоєнню регіону, адже господарювання
прийшлих граничарів у галузі землеробства не відрізнялось своєю
результативністю. Також під керівництвом І. Хорвата було вперше проведено
розмежування землі на території Нової Сербії, в тому числі, й на землях
Чорного лісу.
Участь генерала у новосербській торгівлі мала, здебільшого, особисті
мотиви, тому заробіток від утримання шинків та заїжджих дворів, а також
лихварства та перепродажу імпортних товарів становив значну частину його
доходів. Особисті якості І. Хорвата сприяли здійсненню ним фінансових
махінацій та стягнення коштів з приватних осіб, що поряд з жорстокістю до
203
підлеглих військовослужбовців спричинило масове невдоволення його
діяльністю з боку місцевого населення. Разом з тим, саме існування Нової
Сербії стало поштовхом до розвитку торгівлі в населених пунктах на території
краю, зокрема, адміністративного центру поселення Новомиргорода, де
розташовувалась також резиденція І. Хорвата.
Майновий стан І. Хорвата в Новій Сербії значно відрізнявся від
низького матеріального забезпечення рядових солдатів та родин поселенців,
які були обтяжені чималою кількістю утисків і повинностей, а також
перевищував статки інших новосербських офіцерів. Окрім високої зарплатні,
офіційних виплат і додаткових прибутків з об’єктів торгівлі та оренди,
джерелом доходів генерала були незаконні фінансові махінації, які тривалий
час залишались поза увагою російських урядовців. Накопичення генералом
коштів та об’єктів нерухомої й рухомої приватної власності впродовж
1750-х рр. відбувалось пропорційно до його посилення на посаді командира
Новосербського військового корпусу. І. Хорват був великим землевласником,
маючи у своєму володінні значні земельні наділи та кілька тисяч кріпаків.
На території Нової Сербії йому належало кілька слобід, маєток в
Новомиргороді та декілька господарських об’єктів, але більша частина
населених пунктів та нерухомості була розташована на території
Бєлгородської та Смоленської губерній. Частину цих маєтків генерал одержав
від імператриці Єлизавети, інша ж частина була придбана ним за власні кошти.
Одним з аспектів діяльності І. Хорвата, які найбільше вплинули на
розвиток Нової Сербії, є його внесок у облаштування церковного та
освітнього життя новоприбулих поселенців, зокрема, спроби заснувати окрему
єпископську кафедру та розвивати народне шкільництво на території краю.
У зв’язку з цим привертають увагу відносини І. Хорвата з православним
духовенством, зокрема, його клопотання перед Київським митрополитом за
новоприбулих сербських священиків, прагнення залучати до Нової Сербії
випускників навчальних закладів Києва у якості вчителів, а також питання
будівництва на цих теренах нових церков, що сприяло розвитку новосербських
204
населених пунктів як центрів духовного життя. Водночас І. Хорват діяв з
власних інтересів і не підтримував невигідні для себе проекти, про що свідчать
його конфлікти з духовенством. Особливу увагу генерал приділяв питанням
організації церковного устрою. Згідно з його новаторськими пропозиціями, не
реалізованими повністю, церковнослужителі в Новій Сербії повинні були
отримати досить широкі права, земельні наділи та матеріальне забезпечення,
щоправда, церковний устрій у новосербських шанцях залишався залежним від
військового характеру поселення. Вперше в регіоні І. Хорватом було здійснено
спробу регламентувати платню священнослужителям за здійснення ними
християнських обрядів, а також офіційно визначено обов’язки ктиторів.
– Розслідування кримінальної справи І. Хорвата розпочалось після
численних звинувачень проти генерала з боку підлеглих йому офіцерів
Новосербського корпусу і тривало з 1761 по 1764 рр. за імператорського
правління Єлизавети, Петра III та Катерини II. Затяжний характер слідства
у цій справі пояснюється заходами, яких генерал вживав з метою
уникнення покарання, а також корумпованістю російських урядовців.
Зокрема, І. Хорватом здійснювалось затягування слідства та численні підкупи
як тих високопосадовців, що безпосередньо входили до складу слідчих
комісій, так і найбільш впливових осіб Російської імперії. Засудження
генерала відбувалось в умовах апогею посилення його влади в Новій Сербії
наприкінці 1750-х – на початку 1760-х рр., що на той час вже загрожувало
імперській політиці в регіоні Південної України. Хоча існування Нової
Сербії у цей період вже не відповідало інтересам Російської імперії,
зловживання І. Хорвата, що завдали значних збитків державній казні,
фактично пришвидшили ліквідацію цієї військово-поселенської території та
сприяли створенню на її землях Новоросійської губернії у березні 1764 р.
Рішення про заміну смертної кари для І. Хорвата на довічне заслання
було прийняте імператрицею Катериною II на прохання наближених до неї
осіб, які були покровителями генерала. Після нетривалого арешту І. Хорвата в
Бєлгородській фортеці, його було відправлено на поселення до Вологди.
205
З огляду на суворість кримінального законодавства доби російського
абсолютизму XVIII ст., таке покарання для генерала було незначним,
враховуючи серйозні перевищення ним службових повноважень та
масштабність казнокрадства під час його керівництва Новосербським
поселенням. І. Хорват провів близько десяти років на засланні на території
Вологодщини, де проживав разом з родиною у сприятливих умовах та
можливістю лікування при монастирі. Маєтки І. Хорвата за його відсутності
доглядали спочатку намісники з російських офіцерів, а наприкінці заслання –
дружина, яка разом з синами виплачувала борги відставного генерала.
Після помилування імператрицею і повернення до Слобідської України
І. Хорват не втручався в державно-політичні справи і займався поміщицькою
діяльністю, вирішуючи конфлікти з сусідніми землевласниками. У листопаді
1786 р. він помер у одному зі своїх володінь на території сучасної Харківської
області – слободі Старий Салтів, яка разом з околицями перейшла у спадок
його синові, Дмитру Хорвату.
Отже, адміністративна та господарська діяльність І. Хорвата під час
керівництва Новою Сербією на посаді командира Гусарського полку та
Новосербського військового корпусу визначала розвиток значної території
Правобережжя в 1750-х рр. Ця діяльність мала наслідки як для політичної, так
і для соціально-економічної історії регіону (передусім, території сучасної
Кіровоградщини). Ліквідація Нової Сербії, а пізніше й Запорозької Січі,
призвела до активізації колонізаційної політики Російської імперії в степових
територіях та подальшої зовнішньої експансії держави у напрямку Чорного
моря в останній третині XVIII ст.