Бутурлімова Ольга Михайлівна Становлення та діяльність Лейбористської партії Великої Британії (1893 – 1931 рр.) : Бутурлимова Ольга Михайловна Становление и деятельность Лейбористской партии Великобритании (1893 - 1931 ГГ.) Buturlimova Olga Mikhailovna Formation and activity of the Labor Party of Great Britain (1893 - 1931)

Краткое описание

Бутурлімова Ольга Михайлівна, вчителька історії та правознавства Іванковичівського НВК. Назва дисертації: «Становлення та діяльність Лейбористської партії Великої Британії (1893 1931 рр.)». Шифр та назва спеціальності 07.00.02 всесвітня історія. Спецрада Д26.001.01 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах
рукопису
БУТУРЛІМОВА ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА
УДК [94+329](410) Лейб“1893/1931”
ДИСЕРТАЦІЯ
СТАНОВЛЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЕЙБОРИСТСЬКОЇ ПАРТІЇ
ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ (1893 - 1931 рр.)
Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
__________________________
Науковий керівник Павленко Валерій Михайлович, кандидат історичних
наук, професор
Київ – 2020

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень………………………………………………..…14
Вступ……………………………………………………………………………..15
Розділ 1. Стан наукової розробки та джерельна база дослідження
1.1. Історіографія проблеми …..………………………………………..............22
1.2. Джерельна база дослідження ………………………………………...........35
Розділ 2. Cтановлення Лейбористської партії Великої Британії (1893 –
1918 рр.)
2.1. Формування Комітету Робітничого Представництва ……………….….48
2.2. Зміни в партійно-політичній структурі Лейбористської партії
1918 р.………………………………………………………………………...…78
Розділ 3. Зміни в електоральній базі Лейбористської партії (1918-1931)
3.1. Робота з виборцем в 1918-1924 рр……………………………………….88
3.2. Інструменти роботи з електоратом в 1924-1931 рр.……………….….114
Розділ 4. Вплив християнських церков Великої Британії на формування
позицій Лейбористської партії наприкінці ХІХ – у першій третині ХХ ст.
4.1. Історична релігійна традиція у Великій Британії. Взаємовідносини
Лейбористської партії з Англіканською церквою та нонконформістськими
деномінаціями…………………………………………………………………129
4.2. Лейбористи та Римо-католицька церква………………………………..143

Висновки………………………………………………………………………162
Список використаних джерел та літератури…………………………......170
Додатки .............................................................................................................199

Список литературы

Висновки
1. Проведений аналіз стану наукової розробки теми дослідження свідчить
про наявність, насамперед, в британській історіографії великої кількості
праць, присвячених британському лейборизму та різним аспектам
становлення британської Лейбористської партії. Якщо авторами перших
праць були, здебільшого, самі лідери партії, які акцентували свою увагу на
ідеології лейборизму та його завданнях, то пізніше відбувається наукове
осмислення причин феноменального успіху британських лейбористів у
першій третині ХХ ст., що передбачало занурення в історію становлення
регіональних осередків партії, вивчення питання про інструменти їхньої
«боротьби за виборця» тощо. В британській історіографії можна простежити
також і еволюцію дослідницьких підходів щодо вивчення історії
Лейбористської партії: від праць у традиціях політичного нарративу ХІХ
століття до комплексних міждисциплінарних досліджень. Утім, ще зарано
говорити про вичерпаність цієї тематики для досліджень.
У вітчизняній історіографії ще немає історичних досліджень із аналізом
організаційної структури партії, вивчення її керівного складу, регіональних
осередків тощо. Нині, на нашу думку, потребує переосмислення і історія
самого робітничого руху у Великій Британії другої половини ХІХ - першої
третини ХХ ст., а, отже, і тема боротьби за «робітничий» електорат, яка
точилася між тогочасними політичними партіями.
2. Джерельна база дослідження є досить широкою та різноманітною. Її
складають матеріали різного походження, які можна поділити на декілька
типів: документальні джерела, джерела особового походження,
публіцистичні твори, преса, статистичні матеріали та зображальні джерела. У
свою чергу, для зручності аналізу авторка в окремих випадках поділила
джерела на види та групи у межах визначених типів.
163
До першого типу ми віднесли документальні джерела. Вони становлять
основний масив матеріалів для вивчення історії Лейбористської партії. Їхнє
видове різноманіття є досить великим і включає: нормативні та законодавчі
акти, офіційне (ділове) листування, матеріали парламентських дебатів,
політичні програми, матеріали конференцій Лейбористської партії тощо. До
другого типу ми віднесли джерела особового походження: мемуарну
літературу, щоденники та автобіографії провідних діячів лейбористського
руху (Дж. Рамзі Макдональда, Б. Вебб, Дж. Р. Клайнса, Ф. Сноудена).
Інформаційна цінність цього типу джерел зумовлюється, найперше тим, що
вони не тільки фіксують події, виступаючи в якості першоджерела, але й
відбивають авторську позицію щодо згадуваних подій чи історичних
постатей. Наступний тип - це публіцистичні твори (праці Дж. Рамзі
Макдональда, С. Вебба, Ф. Сноудена, Р. Блечфорда, К. Ноеля, К. Харді, Дж.
Коноллі тощо), в яких автори висвітлюють свої погляди на тогочасні
соціально-економічні реалії та на перспективи розвитку лейборизму, на
проблеми і завдання у розбудові Лейбористської партії. Тогочасна преса,
зокрема такі видання, як тижневик “Forward” (Вперед), “Daily Herald”
(Щоденний вісник), “Clarion” (Горн), “Daily Mail” (Щоденна пошта), “The
Scotsman” (Шотландець), “Daily Chronicle” (Щоденний літопис) , “The
Illustrated London News” (Ілюстровані новини Лондона) та деякі інші, стала
для нас одним із важливих джерел щодо вивчення історії становлення
британської Лейбористської партії та особливостей партійно-політичної
боротьби. Джерелознавча цінність преси полягає не тільки у оперативному
наданні фактів про події (у цій своїй якості вона виступає у якості
першоджерела), а й у поданих оцінках тогочасних подій, і у цій якості вона є
вагомим пропагандистським засобом. Численні статистичні матеріали,
віднесені нами до наступного типу, дозволили глибше проаналізувати
соціально-економічні на політичні реалії. Ілюстративні матеріали,
використані авторкою у дослідженні, представлені агітаційними плакатами
та листівками, політичними карикатурами та тогочасними світлинами. У
164
сукупності вони дозволили проаналізувати вплив пропаганди лейбористів на
виборців.
Усі проаналізовані та використані нами у роботі над дисертацією
джерела мають різне походження, характер та рівень інформативності, але у
комплексі вони дали можливість розв’язати поставлені завдання.
3. Становлення організаційних структур Лейбористської партії Великої
Британії відбувалось в двох напрямках. По-перше, треба було сформувати
єдиний незалежний центр робітництва. Незалежна робітнича партія на чолі з
К. Харді стали фундаментом, на якому сформувався Комітет Робітничого
Представництва (КРП) в 1900 р., і який у 1906 р. було перейменовано у
Лейбористську партію. По-друге треба було переконати трейд-юніони, що
Ліберальна партія насправді не зацікавлена у підтримці кандидатів у
депутати від найманих працівників і що відстоювати і захищати їх інтереси в
Парламенті вона не готова.
Окрім трейд-юніонів і НРП у складі Комітету Робітничого представництва
були Соціал-демократична федерація і Фабіанське товариство. Ці організації,
в свою чергу, представляли різні напрями соціалістичної думки. Найстаріша
серед них, Соціал-демократична федерація, базувалась на вченні К. Маркса і
прагнула перетворитись на партію, подібно до німецької соціал-демократії.
Фабіанське товариство, навпаки, не поділяло ідеї К. Маркса. Фабіанці не
визнавали ідею класової боротьби чи наслідування будь-якій догмі і вважали,
що існує «постійний розвиток». Незалежна робітнича партія відмовлялась від
ідеї революції і співпраці з лібералами, до яких із симпатією ставились
фабіанці. Всі ці три політичні організації відіграли важливу роль в
становленні і подальшому розвитку Лейбористської партії.
4. Упродовж 1918 - 1929 рр. відбуваються зміни в електоральній базі
британської Лейбористської партії. Вони зумовлені, найперше, тим, що після
виборчої реформи 1918 р. кількість людей у Великій Британії, які отримали
право голосу, суттєво зросла, що змусило політичні партії змінювати свою
тактику та методи передвиборчої боротьби. Реорганізація Лейбористської
165
партії 1918 р. зумовила перетворення її із представниці робітників найманої
праці на масову політичну силу Великої Британії. Запровадження
індивідуального членства відкрило дрібним і середнім підприємцям дорогу
до лав партії. Також, у 20-х рр. ХХ ст. склалися сприятливі умови для
входження до партійних лав інтелектуалів, заможних підприємців, колишніх
лібералів і консерваторів, що, з одного боку, сприяло ще більшому
нарощенню електорату Лейбористської партії, а з іншого, загострило
протиріччя між лівою і правою течіями всередині партії. Лейбористська
партія вчасно зреагувала на збільшення жіночого електорату в результаті
реформ 1918 р., й особливо 1928 р. Партія підтримувала жіночі організації,
зробила обов’язковим входження 4 жінок у виконавчий комітет партії (ця
структура зберігалася і на місцевому рівні). Як наслідок, партія мала
серйозний кількісний приріст партійних осередків на місцях: у 1918 - 397
організацій, у 1924 - 626 осередків. У той же час на 1921 р. 140 округів все
ще не мали місцевих дільниць Лейбористської партії, тоді як у 1924 р. – їх
бракувало тільки дев’ятнадцяти округам.
Після 1924 р., коли лейбористи отримали досвід перебування в уряді,
вони зрозуміли, що для втілення своєї політики їм необхідна парламентська
більшість, а отже - і підтримка всієї нації. Саме тоді лейбористи почали
інтенсивніше агітувати серед виборців із середнього класу, а з 1926 р. їхня
партійна пропаганда фокусується і на фермерах та сільських робітниках
півдня Англії.
5. Працюючи із виборцями, Лейбористська партія використовувала різні
агітаційні прийоми, серед яких велика роль відводилася традиційній
пропаганді через профспілки, через освітні проекти фабіанців, через
створення т. зв. «Лейбористської церкви», що уособлювала альтернативу
традиційній релігійності, утім, постійно шукала нові прийоми та методики.
Оскільки в столиці та деяких інших містах партійна організація по
залученню нових членів через профспілки та їх фонди була не достатньо
результативною лідер лондонського осередку Лейбористської партії Г.
166
Моррісон запровадив там регулярні приходські вечірки, танці, а також свята
для дітей. Він визнавав, що саме такі заходи, як елементи «прихованої
пропаганди», потрібні аби залучити до партійної роботи цілі родини. За його
ж ініціативи проводились уроки для спікерів, працювало бюро юридичних
консультацій із співчутливим ставленням до робітників, консультативний
комітет для молоді, функціонував хор Лейбористської партії, драматичний
гурток, Лондонський симфонічний оркестр, проводилися щорічні ярмарки,
фестиваль в Крістал Палаці і діяла спортивна Асоціація Лондонської
Лейбористської партії. Хоча не усі ініціативи Г. Моррісона мали успіх, проте
його організаційні зусилля дозволили осередкам Лондонської
Лейбористської партії отримати підтримку мешканців столиці і передмістя.
Цей досвід було переосмислено та частково використано деякими
провінційними центрами, зокрема, там задля привернення на свій бік
електорату було створено спортивні ліги (з футболу, тенісу, дартсу) та
функціонували духові оркестри. Станом на 1926 рік існувало вже 94 хори
лейбористів, які пізніше об`єднались в Хоровий Союз Лейбористської партії.
Партія усвідомила важливість залучення нових методів агітації, таких як
преса і радіо. Зокрема, великий успіх мали радіозвернення Г. Моррісона, які
транслювалися на BBC. Їх, за деякими оцінками, почули приблизно 40 %
населення Великої Британії, включаючи приблизно одну третину електорату,
яка представляла середній клас, що було важливо для розширення
електорального поля Лейбористської партії, яка таким чином
перетворювалася на загальнонаціональну політичну силу.
Окрім традиційних видів агітації, таких як спільні зустрічі з виборцями,
мітинги, освітня пропаганда, провідні діячі Лейбористської партії
винахідливо підходили до організації агітації у своїх округах залучаючи всі
можливості: радіо, безкоштовні юридичні консультації для членів партії,
розважальну програму для родин, спортивні ліги та інше.
6. Причини успіху лейбористів були закладені, ще в 1918 р., коли були
прийняті статут і програма партії, запроваджено індивідуальне членство. У
167
листопаді 1918 р. Лейбористська партія вийшла із коаліції Д. Ллойд
Джорджа, і на виборах 1918 р. виступила як цілком незалежна політична
сила, хоч і не мала значних успіхів. Натомість, вибори 1922 р.
ознаменувалися тим, що лейбористи потіснили лібералів Д. Ллойд Джорджа
на політичній арені, ставши партією опозиції. Дійсно, криза в Ліберальній
партії і непоступливість ліберальних асоціацій до кандидатів від найманих
працівників, недооцінка молодшого «конкурента» на політичному полі
сприяло тому, що ліберали посіли третє місце в двопартійній системі Великої
Британії після консерваторів та лейбористів. Велике значення мало
об’єднання робітничих сил в боротьбі з антипрофспілковим законодавством.
Успіхові лейбористів сприяла також і зміна тактики: від страйків і виступів
на користь конституційної, тобто, легальної боротьби. Після врегулювання
питання про надання самоврядування для Ірландії в 1921 р., на перше місце
для ірландської громади виходять питання покращення їхніх соціальноекономічних умов, що сприяло уважному ставленню лейбористів і до цієї
складової електорату. Важливе значення мала виборча реформа 1918 і 1928
р., завдяки якій майже втричі збільшилася кількість електорату у Великій
Британії. Усі ці фактори сукупно сприяли зміцненню позицій Лейбористської
партії.
7. Можна стверджувати, що релігія і релігійні протиріччя були більш
впливовою складовою британської партійно-політичної системи після 1918
року, ніж це визнається багатьма спеціалістами в даній історичній галузі. Це
стосувалося не тільки таких міст як Глазго, Ліверпуль, але і країни в цілому.
Часто вважається, що з розвитком «класової політики» існуючі релігійні
поділи зникають, що не відображає повної картини в британському
суспільстві міжвоєнного періоду.
Лейбористська партія намагалась представляти інтереси всіх робітників
незалежно від віросповідання. Тому обирала компромісний шлях і вела
діалог з усіма церквами. В умовах секуляризації початку ХХ ст. церкви були
змушені реформуватися і шукати засоби збереження своїх позицій в
168
суспільстві. Важливу роль у налагодженні відносин зіграло те, що на
території Великої Британії був поширений християнській соціалізм, який
відрізнявся від континентального соціалізму тим, що залишався в гармонії з
релігією. Завдяки тому, що серед церковних діячів були ті хто захоплювався
соціалізмом і інтегрував його в свою систему цінностей, з’являлися
християнські соціалістичні товариства, які поширювали соціалістичну
ідеологію і підготували грунт для зміцнення позицій Лейбористської партії.
Також, треба сказати, що лейбористська партія була «новим обличчям» на
політичній сцені Великої Британії. (Лейборизм ще не визнавали, як
ідеологію) Тому, кожен бачив тут щось своє, ідеалізував або демонізував,
мав певні сподівання, надії і розрахунки або страхи. Це відображалось і на
відносинах Лейбористської партії з християнськими церквами.
Англіканська церква не була однорідною (в сприйнятті Лейбористської
партії в тому числі). Хоч, вважалося, що Англіканська церква підтримувала
владу і консерваторів, проте вона намагалась зберегти свій вплив і серед
робітників найманої праці, які могли проголосувати за будь-яку з політичних
сил. При цьому були робітники, які мали націоналістичні, імперські погляди і
голосували за Консервативну партію. Але, загалом, більшість робітників
англіканців голосували за Лейбористську партію. Особливо після Першої
світової війни церкві вдалося покращити відносини з робітниками, і вона
мала демонструвати свою підтримку і Лейбористській партії, яка суттєво
зміцнила свої позиції в 20-х рр. ХХ ст. Разом з тим, Англіканська Церква
мала яскравих представників прогресивного соціалізму і комунізму таких як
Конрад Ноель, Стюарт Хедлам, Хьюлет Джонсон.