Жданович Олеся Петрівна Візантійська імперія і варварський світ у Менандра Протектора : Жданович Олеся Петровна Византийская империя и варварский мир в Менандра Протектора Zhdanovich Olesya Petrovna Byzantine Empire and the barbarian world of Menander the Protector

Краткое описание

Жданович Олеся Петрівна, асистент кафедри історії стародавнього світу та середніх віків, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Візантійська імперія і варварський світ у Менандра Протектора». Шифр та назва спеціальності 07.00.02 всесвітня історія. Спецрада Д26.001.01 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЖДАНОВИЧ ОЛЕСЯ ПЕТРІВНА
УДК96(36)3Менандр
ДИСЕРТАЦІЯ
ВІЗАНТІЙСЬКА ІМПЕРІЯ І ВАРВАРСЬКИЙ СВІТ У МЕНАНДРА
ПРОТЕКТОРА
Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія
Подається на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і тверджень інших авторів мають посилання на відповідне джерело
О.П. Жданович
Науковий консультант: доктор історичних
наук, професор Ставнюк Віктор Володимирович
Київ-2021

ЗМІСТ
ВСТУП 15
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ТЕОРЕТИКОМЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 26
1.1. Джерельна база дослідження 26
1.2. Історіографія наукової проблеми. 51
1.3. Теоретико-методологічні засади дослідження 79
РОЗДІЛ 2. МЕНАНДР ТА ЙОГО ЕПОХА 88
2.1. Епоха Менандра: від Юстиніана І до Маврикія 88
2.2. Біографія та творчість Менандра 137
РОЗДІЛ 3. ТЮРКИ У МЕНАНДРА 150
3.1. Ментальні основи ранньовізантійського суспільства (у зв’язку зі
сприйняттям кочових народів) 150
3.2. Тюрки у Менандра 168
3.2.1. Посольство тюрків до персів (за Менандром) 186
3.2.2. Посольство тюрків до візантійців (за Менандром) 197
3.2.3. Подорож Земарха на чолі візантійського посольства у ставку
тюркського кагана (за Менандром) 204
РОЗДІЛ 4. АВАРИ У МЕНАНДРА 237
4.1. Свідчення візантійських авторів про аварів 243
4.2. Авари та їх поява на території Європи 253
4.3. Авари у Менандра. 272
ВИСНОВКИ 313
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 319
ДОДАТКИ 341
А. Список опублікованих праць за темою дисертації 341

15
ВСТУП
Взаємини Візантійської імперії з кочовими варварами у другій половині
VI ст. – заплутана, малодосліджена, але вкрай важлива тема для розуміння
процесів комунікації осілого і кочового світів та формування нових народів на
теренах сучасної Європи. Тюркомовні кочовики євразійських степів раннього
середньовіччя не залишили по собі писемних свідчень. Натомість, візантійські
автори починали писати про них, коли ті потрапляли у поле зору політичних
інтересів імперії.
Державні утворення гунів V ст. та Аварський каганат VI-VII ст. описані
багатьма ранньосередньовічними авторами в контексті дипломатичних
комунікацій з Візантією, нападів на імперію, торгівельних відносин, військових
союзів тощо. Ці народи та їхні державні утворення розташовувалися у
відносній близькості до ромеїв, про них знали, їх бачили і з ними спілкувалися.
Єдиний народ, котрий з’явився в орбіті міжнародних відносин у середині VI ст.
і створив власну велику кочову протодержаву, був уперше детально описаний
візантійським істориком VI ст. Менандром Протектором. Мова йде про тюрків
та їхнє державне утворення – Великий Тюркський каганат. Серед наративних
джерел західного світу (першочергово грекомовних та латиномовних) праця
Менандра є першою і унікальною за своїм інформаційним наповненням
стосовно тюркомовних номадів ранньосередньовічного періоду.
У світовій історіографії ім’я Менандра Протектора не настільки
поширене і популярне як імена інших ранньовізантійських істориків і хроністів,
серед яких одразу згадуються такі постаті як Пріск Панійський, Прокопій
Кесарійський, Феофілакт Сімокатта, Агафій Міринейський, Феофан Сповідник
тощо. Праці цих та інших грекомовних середньовічних авторів мають чималу
кількість перекладів різними мовами, їм та їхній творчості присвячені
спеціальні дослідження, захищені дисертації, опубліковані статті та монографії.
16
Натомість, спеціальних робіт з аналізом творчості Менандра Протектора та
власне перекладів його твору у світі існує зовсім не багато.
У вітчизняній історичній науці до сьогодні не існує жодного повного
коментованого перекладу ранньовізантійських грекомовних праць
Інформаційна ж наповненість подібних наративних джерел є дуже важливою
для розвитку не тільки вітчизняного антикознавства й медієвістики, але й
української історії. «Темне» VI ст., особливо, після правління Юстиніана І і
переважно на північній периферії Візантійської імперії, невиправдано
оминається дослідниками. Звісно, можна знайти поодинокі згадки про аварів (у
слов’янських джерелах – обрів) у вітчизняних істориків, але переважно в
контексті великого розселення слов’ян та тісному контактів цих народів на
початку Середньовіччя.
Отже, введення в науковий обіг вітчизняної історичної науки грекомовної
праці автора кінця VI ст. Менандра Протектора, її переклад українською мовою
з науковими історичними коментарями дозволяє, зокрема, досліджувати події і
переосмислювати процеси, що відбувалися не тільки у Середземноморському
регіоні, але також і на теренах Центрально-Східної та Південної Європи.
Особа Менандра Протектора та його творчість заслуговують на увагу
дослідників не лише в контексті його свідчень про слов’ян, адже саме у цьому
контексті його досліджували деякі радянські, російські та західні історики.
Менандр важливий для нас, насамперед, своїми поглядами на тюркські етноси з
точки зору християнина-візантійця, представника величної римсько-ромейської
цивілізації. Праця Менандра дозволяє нам простежити деякі аспекти
міжцивілізаційних комунікацій двох протилежних світів – західного, осілого,
християнського з кочовим, східним язичницьким. Що спільного могло бути між
ними, яку вигоду від взаємин переслідувала кожна зі сторін? На ці питання
можна знайти відповіді, детально аналізуючи тексти Менандра Протектора.
Вітчизняні історики, як вже зазначалося, традиційно оминають як
наративні дослідження самого періоду VI століття, побоюючись, ймовірно,
невеликої кількості доступних писемних джерел, так і самого Менандра
17
Протектора і його працю. Проте, слід зазначити, що українська історична наука
зараз як ніколи потребує серйозних досліджень зі всесвітньої історії раннього
періоду Середньовіччя. Особливо гостро відчувається нестача наукових праць з
античної та ранньомедієвістичної проблематики. Тому дуже актуальним є
залучення, насамперед, малодосліджуваних до цього часу джерел, які дадуть
історикам можливість подивитися на міжцивілізаційні взаємини на теренах
Південної та Центрально-Східної Європи по новому, з переосмисленням та
подоланням усталених стереотипів.
Актуальність теми дослідження полягає у тому, що вона є першим в
українській історичній науці дослідженням взаємин Візантійської імперії з
кочовими державними утвореннями на основі перекладу й аналізу твору
ранньовізантійського автора Менандра Протектора. Ця тема цілком
кореспондується з сьогоднішніми зусиллями дослідників відійти від поширених
у минулому практик протиставлення греко-римської і Візантійської цивілізації
довколишнім етносам, протодержавним і державним утворенням, досліджувати
шляхи взаємодії і співробітництва між ними, історію їхніх взаємин. Праці
Менандра Протектора у цьому відношенні є інформативним джерелом для
провадження таких досліджень.
Поміж тим, ще й сьогодні спеціальних робіт з аналізом творчості
Менандра та власне перекладів його твору в світі існує лише кілька. Тим паче,
дослідники приділяють увагу, головним чином, його свідченням про слов’ян,
залишаючи без розгляду, – чи, принаймні, без належного розгляду, –
повідомлення про посольства до тюрків, аварів і персів, тих народів, з якими
Візантія перебувала в постійних і різнохарактерних контактах впродовж
тривалого часу.
Не становить винятку у цьому відношенні й дослідницька ситуація в
Україні. Попри усвідомлення вітчизняними науковцями і суспільством на загал
важливості ранньосередньовічних грецьких джерел для осмислення нашого
минулого, цивілізаційного контексту, в якому розгортається наша історії, –
попри все це праці, виконані на основі цих джерел, усе ще залишаються
18
поодинокими. Без належного опрацювання, перекладів, коментарів та
осмислення залишаються й твори Менандра Протектора, які так багаті на
свідчення щодо названих тем. Ось цю лакуну й має, хоча би почасти, заповнити
наше дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дослідження відповідає основному напрямку наукових досліджень,
що здійснюються кафедрою історії стародавнього світу та середніх віків
історичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка та виконане в межах науково-дослідницької теми «Суспільства
давньої, середньовічної та ранньомодерної доби та їх цивілізаційна спадщина»
(номер державної реєстрації 0116U007146).
Об’єкт дослідження – свідчення Менандра Протектора про взаємини
Візантії з кочовими народами.
Предмет дослідження – взаємини Візантійської імперії з кочовими
народами її периферії за доби раннього Середньовіччя.
Мета дисертаційного дослідження полягає у дослідженні взаємин
Візантійської імперії з протодержавними і державними утвореннями тюрків і
аварів у другій половині VI ст., на основі здійсненого нами перекладу праці
візантійського автора Менандра Протектора.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
1. проаналізувати писемні джерела грецьких та латинських
ранньосередньовічних авторів з історії Візантійської імперії в контексті
взаємин з варварським світом, з’ясувати стан наукової розробки теми
дисертації та проаналізувати методи дослідження та визначити теоретикометодологічні засади теми дисертації;
2. всебічно висвітлити період історії Візантії другої половини VI ст.,
події якого описував у своєму творі Менандр;
3. здійснити аналіз усіх наявних і доступних нам свідчень про життя
Менандра Протектора, його роботу над твором. Дослідити і зіставити між
собою усі редакції збережених фрагментів і їх перекладів;
19
4. визначити ментальні основи ранньовізантійського суспільства в
контексті сприйняття кочових народів периферії Візантійської цивілізації;
здійснити екскурс в історію римсько-ромейського суспільства, звернувши
особливу увагу на визначення досвіду сприйняття кочових народів римлянамивізантійцями.
5. на основі власного перекладу ексцерптів Менандра Протектора
дослідити особливості сприйняття ромеями тюрків і Тюркського каганату –
північного народу з кардинально протилежним ромеями способом мислення,
менталітету, всього життєвого устрою;
6. проаналізувати свідчення Менандра щодо посольства тюрків до
персів та до ромеїв;
7. дослідити можливості локалізації держави тюрків та з’ясувати
особливості їхнього життя на основі опису Менандром подорожі візантійського
посла Земарха до ставки тюркського кагана;
8. з’ясувати основні аспекти взаємодії аварів на теренах Європи з
Візантійською імперією середини VI ст. та визначити причини появи аварів на
кордонах Візантії та перші дипломатичні взаємини між державами;
9. висвітлити усі наявні відомості про аварів у Менандра,
проаналізувати ставлення ромеїв до кочовиків.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період VI ст. На другу
половину цього століття припадають роки життя і творчості Менандра
Протектора. У середині VI ст. з’являються у полі зору візантійців державні
утворення кочових народів – Великий Тюркський каганат і Аварський каганат.
На цей же час припадає й правління візантійських імператорів – Юстиніана І,
Юстина ІІ, Тиберія І і Маврикія, які у своїй зовнішній політиці значну увагу
приділяли різноманітним аспектам взаємодій з кочовиками. Разом з тим, у
процесі дослідження нам довелося виходити за межі VI ст., здійснюючи
екскурс у попередні періоди візантійської історії.
Географічні межі дослідження обумовлені визначеними об’єктом і
предметом нашої дисертації і поставленими дослідницькими завданнями.
20
Географічні межі роботи співпадають з територією Візантійської імперії та її
етнічною варварською периферією – Південним Алтаєм, Причорноморськими і
Євразійськими степами, та, в особливості, Подунав’ям.
Наукова новизна полягає в розробці теми, яка не отримала достатнього
та об’єктивного висвітлення в історичній дослідженнях. Базуючись на
здобутках історичної науки та спираючись на автентичні джерела, – зокрема, на
детальний аналіз праці Менандра Протектора мовою оригіналу в ході її
перекладу українською мовою, нами проведено комплексне дослідження
визначеної теми. Результатом цього дослідження стало з’ясування взаємин
Візантійської імперії з тюркомовними кочовими народами у другій половині VI
ст., особливостей сприйняття візантійцями кочової периферії того періоду. У
дисертації переглянуто усталені стереотипи щодо досліджуваної теми, розкрито
основні риси, притаманні працям попередніх періодів. Виокремлено проблеми
та перспективи для подальшого наукового дослідження.
Практичне значення роботи полягає в тому, що переклад фрагментів
джерела з давньогрецької на українську мову з науковими коментарями,
здійснений нами, може стати основою для подальшого дослідження як історії
Візантійської імперії, всесвітньої історії загалом, так і історії України,
написання відповідних наукових праць, монографій, посібників, підручників
тощо. Висвітлення малодослідженої епохи на основі введення в обіг вперше
перекладеного українською мовою і прокоментованого джерела дасть поштовх
для подальшого дослідження взаємовідносин Візантії і народів, що становили
периферію Візантійської цивілізації. Поряд з цим, результати дослідження
можуть бути використані для започаткування низки спецкурсів, доповнення і
уточнення нормативних курсів з історії Візантійської цивілізації, популяризації
візантійської спадщини у сьогоднішньому світі.
Особистий внесок здобувача Дисертація є самостійною науковою
працею, в якій висвітлені власні ідеї і думки автора. Дисертаційне дослідження
ґрунтується на широкій, різноманітній джерельній базі. Зокрема, здійснено
власний переклад джерела, на якому базується дисертація. Робота містить
21
теоретичні та методологічні положення і висновки, до яких дисертант дійшла
особисто. Використані в дисертації ідеї, думки чи гіпотези інших авторів мають
відповідні посилання і використані лише для підкреслення наших власних ідей.
Апробація результатів дослідження. Окремі аспекти обраної теми, а
також основні результати дослідження доповідалися на наукових конференціях,
а саме: Круглому столі «Історична наука і суспільство: минуле, сучасне,
майбутнє (до 2500-річчя з дня народження Геродота)» - 15 грудня 2015 р.
(Київ), Міжнародній науковій конференції «VIII Дриновські читання» – 29-31
березня 2016 р. (Харків), Семінарі з історії Криму на тему «Виклики сучасності
та історичний досвід» - 15 квітня 2016 р. (Київ), Всеукраїнській науковопрактичній конференції «Крим і Україна: спільна історія і майбутнє». – 19
квітня 2016 р. (Київ), Семінарі з історії Криму, організованого Громадською
організацією «Інститут історичного просвітництва та демократії» та
Всеукраїнським благодійним фондом «Україна – ЮНЕСКО» за підтримки
Посольства Республіки Туреччина в Україні та Меджлісу кримськотатарського
народу. – 26 жовтня 2016 р. (Київ), Міжнародній науково-практичній
конференції «Україна-Греція: історія відносин, сучасні виклики та перспективи
співпраці», 16 травня, 2017. (Київ), Міжнародному круглому столі «Україна і
Литва крізь віки: стан і перспективи наукової співпраці», 17-18 травня 2017 р.
(Херсон), Міжнародній конференції «Ukraine-Norway: Far apart, closely
connected, Joint conference, Museum of Cultural History, Sankt Olavs gate 29, 13th
December 2017», (м. Осло, Норвегія), ІІІ Міжнародному історико-економічному
конгресі – 25-27 квітня 2019 (м. Ізмір, Туреччина)
Публікації. Викладені в дисертації положення відображені у монографії
– «Кочовики і Візантія у Менандра» (Київ, 2018) (15 друк..арк.), чотирьох
науково-популярних виданнях – «Зі Скандинавії у Причорномор’я. Військове
мистецтво готів на теренах України». – (Київ, 2017) (4 друк.арк.), «Воїни степів.
Гуни на території України» (Київ, 2017) (3,1 друк.арк), «Авари в Європі:
кочовики в системі візантійської дипломатії раннього Середньовіччя» (Київ,
2019) (3,3 друк.арк.), «Великий Тюркський каганат: кочова імперія євразійських
22
степів» (Київ, 2019) (3 друк.арк), у 22 наукових статтях у фахових виданнях в
Україні та за кордоном, загальним обсягом 28,3 друк. арк..
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження.
Вона включає в себе чотири розділи, десять підрозділів та три пункти,
висновки, список використаних джерел і літератури (272 найменування),
додатки. Загальний обсяг дисертації становить 344 сторінка, з них основного
тексту – 318 сторінок.
У Вступі визначено актуальність теми дисертації, наукова новизна, мета і
завдання роботи, сформульовано об’єкт і предмет наукового дослідження та
обґрунтована структура дисертації.
У першому розділі «Джерельна база, історіографія та теоретикометодологічні засади дослідження» показано, що джерельна база дослідження
репрезентативна, представлена різними за походженням та часом створення
джерелами, які дають можливість досягнути поставленої мети, всебічно
висвітлити еволюцію взаємин візантійців з варварами, зокрема, кочовиками.
Головним джерелом дисертаційної роботи є праця Менандра Протектора. Усі
інші джерела, в основному, праці ранньовізантійських істориків, покликані
краще зрозуміти процеси, що відбувалися в імперії в період, описаний у
Менандра.
Історіографія з теми дослідження представлена кількома групами праць.
Насамперед, ми виділяємо спеціальні праці, присвячені самому Менандру та
його твору. До першої групи відносимо переклади його «Фрагментів», аналіз
його біографії та творчості. Другу групу складають узагальнюючі праці з історії
Візантії означеної епохи, котрі дають змогу прослідкувати процеси становлення
світогляду Менандра в контексті політичної історії імперії. До третьої групи
віднесені праці, присвячені південноалтайським кочовикам, зокрема, давнім
тюркам. Сюди ж варто помістити й дослідження різних аспектів історії інших
варварських народів, котрі так чи інакше, взаємопов’язані з тюрками, або
передували появі цього народу на міжнародній арені. Четверта група
аналізованої літератури присвячена аварам та їхньому державному утворенню –
23
Аварському каганату. Слід зазначити, що про аварів відомостей значно більше,
ніж про тюрків, тому історіографія з історії цього народу представлена дещо
ширше. До того ж, відомостей про взаємини аварів з візантійцями та з іншими
учасниками міжнародних відносин ранньосередньовічного періоду також
значно більше в джерелах, ніж про тюрків. Саме тому праць, присвячених
аварам та їх ролі в міжнародній комунікації в європейському регіоні достатньо
для того, щоб дослідити історію взаємин мешканців Аварського каганату і
Візантійської імперії у VI ст.
В основу методології дослідження покладено світ-системний підхід, до
якого долучаються принципи історизму, системності, комплексності,
мультивекторності наукової неупередженості, історико-біографічний метод,
метод історичної реконструкції тощо. Застосування цих методів і принципів
доповнюється використанням низки інших загальнонаукових, спеціальноісторичних та міждисциплінарних методів.
Використання світ-системного підходу як основного методу даної
дисертації обґрунтоване тим, що наша робота базується на дослідженні взаємин
Візантійської імперії та її «варварської» периферії на основі свідчень
ромейського автора Менандра Протектора. Тобто, кочовий тюркський світ в
контексті міжнародних відносин того часу висвітлюється з точки зору
візантійського цивілізаційного світогляду і суб’єктивного сприйняття.
Прибічники світ-системного підходу сприймають світ як єдину систему, в якій
існують головні і другорядні держави.
У нашому випадку Візантійська імперія, як пряма спадкоємиця античної
греко-римської цивілізації, виступає саме тією, «головною» державою. Звісно,
що поділ у даному випадку дуже умовний і жодним чином не має на меті
применшити значимість північно-східних кочових спільнот і державних
утворень.
У другому розділі «Менандр та його епоха» проаналізовано епоху
правління імператорів Юстиніана І, Юстина ІІ, Тиберія ІІ і Маврикія. Саме
VI ст. стало періодом, коли у політичну орбіту Візантії потрапили тюркські
24
народи з північного сходу. Останній період правління імператора Юстиніана І
та його наступників виявився досить складним в історії Візантійської держави
не тільки з точки зору серйозних проблем у внутрішньому та
зовнішньополітичному житті ромеїв.
Всебічне висвітлення епохи правління Юстиніана І та наступних після
нього імператорів, зокрема, Юстина ІІ, Тиберія І і Маврикія викликає досить
непростий і складний процес. У першу чергу, труднощі виникають через брак
різнобічних джерел для того, щоб максимально об’єктивно дослідити процеси
розвитку ранньовізантійського суспільства. Саме VI ст. в історіографії цілком
справедливо називають темними віками. Однак, беручи за основу текст
Менандра грецькою мовою та долучивши до нього усі доступні нам джерела,
ми здійснили дослідження цього періоду Візантійської імперії, в першу чергу,
роблячи акцент на особі самого автора та його праці.
У даному розділі також розглядається життя і творчість Менандра, не
зважаючи на майже повну відсутність свідчень про нього. Також всебічно
охарактеризовано його працю, зокрема, ті фрагменти, котрі дійшли до нашого
часу. Основні труднощі у висвітленні біографії і творчості Менандра полягають
у відсутності повної інформації про нього, а також у фрагментарності його
праці. Ці факти не дають нам змоги у повній мірі дослідити його погляди.
У третьому розділі «Тюрки у Менандра» досліджуються дипломатичні
взаємини між Візантійською імперією та Тюркським каганатом, описуються
посольства тюрків до ромеїв і візити у відповідь на основі свідчень Менандра.
Для кращого розуміння двосторонніх відносин та ставлення візантійців до
тюрків здійснено екскурс в історію давніх тюрків із залученням інших джерел.
У четвертому розділі «Авари у Менандра» розглянуто взаємини
Візантійської імперії з аварами та їхнім каганатом, створеним в середині VI ст.
Як і в попередньому розділі, здійснюється екскурс в етнічну історію аварів та
появи цього народу на теренах Європи.
Основні висновки дисертаційного дослідження формуються на основі
власного перекладу окремих фрагментів твору Менандра Протектора. В процесі
25
роботи нами було переосмислено свідчення ранньовізантійського історика з
точки зору сучасного сприйняття міжцивілізаційних процесів останнього
періоду Великого переселення народів на території Південної та ЦентральноСхідної Європи, у тому числі й територій сучасної України. Зроблено аналіз
окремих відомостей Менандра про народи з північного сходу, котрі потрапили
у поле зору ромеїв саме в описуваний ним період. Акцентовано на
суб’єктивності поглядів автора, а через нього простежено ставлення візантійців
до варварів-номадів.
Менандр Протектор став першим ранньовізантійським грекомовним
автором, котрий дав світові інформацію про деякі народи, які відіграли значну
роль в історії середньовічної Європи, у першу чергу про тюрків та Тюркський
каганат, котрі вперше в історіографії з’являються саме у Менандра, та про
аварів, їхні взаємини з Візантією та іншими народами.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Висновки дисертаційного дослідження формуються на основі власного
перекладу окремих фрагментів твору Менандра Протектора.
1. В результаті аналізу писемних джерел переважно грекомовних
ранньосередньовічних авторів виявлено, що джерельна база дослідження історії
взаємин Візантійської імперії і кочового варварського світу початку раннього
середньовіччя є інформативною, повною і доступною для розробки теми
дисертаційного дослідження. Працю Менандра Протектора, яка є основним
джерелом для дослідження нами взаємин Візантії з кочовими тюркськими
народами Євразії, інформативно доповнюють свідчення інших
ранньовізантійських істориків і хроністів. Серед них особливо виділяються
роботи Прокопія Кесарійського, Пріска Панійського, Агафія Міринейського,
Йордана тощо. В контексті ментальних традицій сприйняття варварів грекоримським суспільством ми зверталися до праць грецьких та римських авторів
попередніх епох. З урахуванням критичного підходу до аналізу усього
використаного наративу джерел, ми змогли прояснити певні спірні моменти,
висвітлені у Менандра. Стан наукової розробки тематики дисертаційної роботи
цілком дозволяє досліджувати взаємини імперії ромеїв з новоутвореними
державними осередками зовсім інакшого типу. Наукові праці, присвячені
внутрішньо та зовнішньополітичній історії Візантії, почали з’являтись ще в
другій половині ХІХ ст. Звернення до етнічної історії народів південного
Алтаю почалося наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Інтерес до вивчення
тюркських державних утворень був започаткований археологами, а з введенням
в обіг та переклад китайських наративних джерел зросла й розширилась
тематика досліджень. У другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. з’являються
роботи з історії військової справи давніх тюрків, праці, присвячені аварам на
Європейському континенті тощо. Теоретико-методологічним принципом,
котрий ліг в основу дослідження, ми обрали світсистемний підхід. Візантійська
314
імперія – як основне цивілізаційне ядро та її варварська периферія. Кочовий
світ раннього середньовіччя не міг існувати окремо від осілого цивілізаційного
ареалу. Саме тому правителі тюркських держав майже одразу почали пошуки
дипломатичних контактів з двома великими імперіями регіону – Сасанідською
Персією та Візантією. Серед основних методів виділяємо історизм у висвітлені
епохи, в яку жив, творив та описував Менандр Протектор. Принцип
об’єктивізму застосований в аналізі джерел та інтерпретації інформації
стосовно висвітлення ромеями кочовиків. Основні засади теорії суспільних
формацій дозволили визначити рівень розвитку суспільств на різних стадіях їх
розвитку, зокрема, кочового. В процесі написання дисертації активно
застосовувався історико-порівняльний метод та метод історичних
реконструкцій, особливо там, де не вистачало об’єктивних джерельних даних.
Дослідження проводилось з урахуванням загальнонаукових методів аналізу,
синтезу, дедукції та індукції.
2. Висвітлено період історії Візантії другої половини VI ст. Період від
кінця першої чверті і до самого кінця століття малодосліджений в контексті
зовнішньополітичної історії Візантії. Особливо це позначилось на висвітленні
кочових імперій, які постали саме в середині VI ст. і одразу ж почали
провадити свою зовнішню політику, заявляючи про себе як про повноправних
гравців на політичній арені євразійського регіону. Кочовий світ євразійських
степів епохи раннього середньовіччя невід’ємно пов’язаний з Візантійською
імперією. Середина VI ст. стала найбільш заплутаним і загадковим періодом у
зовнішній політиці імперії. Ромеям довелося зіткнутися з новими варварськими
державами, котрі постали на сторичній арені у 50-х рр. VI ст. й дуже швидко
вийшли на рівень міжнародних комунікацій з навколишнім світом.
3. Здійснено аналіз усіх наявних відомостей про життя Менандра
Протектора. Визначено, що свідчень про його життя дуже мало, тому що сам
він написав про себе лише кілька речень, а його сучасники зовсім нічого про
нього не згадують. Однак, ми дослідили і співставили між собою усі редакції
збережених фрагментів його праці, котра не дійшла до нас у повному обсязі, а
315
також переклади на інші мови, здійснені впродовж ХІХ – ХХ ст. Враховуючи
усі відомості про епоху, в яку жив Менанлр, а також аналіз його праці, ми
змогли здійснити переклад тих окремих фрагментів, в яких йдеться про
посольські місії між ромеями і тюркськими кочовими народами. І вже на основі
цього перекладу нам вдалося висвітлити взаємини між державами візантійців і
тюрків та візантійців і аварів;
4. Простежено ментальні основи ранньовізантійського суспільства в
контексті сприйняття кочових варварів. Здійснено екскурс в історію задля
вивчення досвіду сприйняття кочових народів греками, римлянами й
візантійцями. Визначено, що традиції сприйняття «варварів» візантійцями
тягнуться своїм корінням в сиву давнину. З самих перших зіткнень з
чужинцями (не-греками) еллінський світ мав своє чітке сприйняття «варварів»
як інших, відмінних від них самих, людей, часто як ворогів. З часом погляди
еволюціонували в залежності від ситуації: подекуди чужинців використовували
заради вигоди. Звернення до історії ставлення до «варварів» протягом усього
античного періоду, що знайшло своє відображення в творах грецьких і
римських авторів, відчутно позначилося й на поглядах Менандра. Тож, при всій
спробі об’єктивного викладу подій, автор ретранслює притаманний ромеям
суб’єктивний погляд на довколишні народи. У даному випадку – на північних
кочовиків, які намагалися заявити про себе, як про повноправних гравців на
політичній арені в регіоні.
5. Досліджено сприйняття ромеями тюрків та їхньої держави з
кардинально протилежним ромеями способом мислення, менталітету і
життєвого устрою. Перші згадки про тюрків – кочовиків з Південного Алтаю –
містяться саме у творі Менандра Протектора. Інформація, що міститься у тих
фрагментах його праці, котрі дійшли до нашого часу, насправді унікальна.
Базований на офіційних документах опис посольських місій між Великим
Тюркським каганатом і Візантійською імперією дуже інформативний,
незважаючи на свій невеликий обсяг. Не має аналогів опис Менандром
подорожі Земарха на Алтай, у ставку тюркського кагана, а також зворотній
316
шлях додому. Гідроніми, топоніми і етноніми, що зустрічаються у праці,
дозволяють прослідкувати точний шлях від політичного центру давніх тюрків
до Константинополя, котрий з’єднував два світи, два цивілізаційні виміри –
кочовий азіатський і осілий європейський;
6. На основі аналізу фрагменту праці Менандра про посольство тюрків до
персів доведено, що з самого початку створення каганату, тюрки намагаються
виходити на міжнародний рівень спілкування. Сасанідський Іран було обрано
не випадково, в основі налагодження комунікацій між державами лежав
економічний аспект. У согдійців, котрі були у складі каганату і вважалися
найкращими торгівцями в регіоні, було багато шовку, який потрібно було
реалізовувати. Тож, Персію розглядали як один з найпотужніших торгівельних
партнерів і ринків збуту шовку та продукції з нього. Коли місія провалилася,
тюрки звернули увагу на Захід, тобто іншу найбільшу імперію
середземноморського та європейського регіону – Візантію. В процесі опису
деталей посольства, Менандр чітко відображує ставлення саме ромеїв до
персів. Одвічна боротьба двох імперій у VI ст. набула свого апогею. Кочовики в
цій ситуації опинились розмінною монетою в суперництві між двома
імперіями. В основі ворожнечі лежав економічний чинник, в першу чергу,
торгівельний, а головним товаром традиційно був шовк та вироби з нього.
Після провальної дипломатичної місії тюрків до сасанідів, согдійські купці, які
перебували в наближенні до кагана і нерідко радниками правителя, ініціювали
посольство до Константинополя. Головна ідея полягала у заключні договору
про дружбу і торгівлю. Тюркам, по перше, необхідно було заручитись
підтримкою величної імперії у протистоянні з персами, по друге, візантійські
ринки були ще більш привабливими, аніж персидські. Сасаніди мали
налагоджені караванні шляхи і мали шовку вдосталь, користуючись
монополією на його продаж в регіоні. Це було дуже невигідним Візантії через
високу ціну і залежність від персів. Ромеї прийняли пропозицію тюрків,
переслідуючи власні інтереси, прагнучи використати останніх у своїх
зовнішньополітичних справах стосовно Ірану.
317
7. Спираючись на відомості Менандра, доповнені іншими джерелами та
науковою літературою, досліджено шлях візантійського посольства під
проводом Земарха до держави тюрків. Опис перебування ромеїв у ставці
тюркського кагана дозволив дослідити побут, господарське життя, релігійні
вірування, внутрішньополітичний устрій тюрків у каганаті. Подана Менандром
інформація про Великий Тюркський каганат є унікальною, тому що жодних
згадок про Південний Алтай та державу тюрків у візантійських авторів не
зустрічалося. Менандр першим не тільки згадує про них, але й детально описує.
Інформація письменника є достовірною і об’єктивною, що пізніше
підтверджено археологічними розкопками, проведеними на півдні Алтаю в
другій половині ХІХ ст. Автор користувався матеріалами посольських місій,
описаних прямими учасниками подорожі. Хоча прямих доказів цього у нас
немає, ми можемо дозволити собі стверджувати це, базуючись на самому тексті
праці Менандра. На основі всебічного аналізу окремих фрагментів праці
Менандра ми дослідили сприйняття тюркських народів візантійцями.
Суб’єктивний погляд у даному контексті відіграє значну роль з огляду на те, що
ми можемо таким чином простежити ставлення ромеїв до новоутворених
державних об’єднань з кардинально відмінною від їхньої системою як
політично-економічних, так і життєво-ментальних цінностей;
8. з’ясовано інформативність і повноту відомостей візантійських
письменників про аварів в контексті активних комунікацій і основних аспектів
взаємодії цього народу на теренах Європи з Візантійською імперією в середині
VI ст. Для кращого розуміння геополітичної ситуації в південноєвропейському
регіоні досліджено причини появи аварів на кордонах Візантії та висвітлено
перші спроби дипломатичних контактів між державами. На основі свідчень
ранньовізантійських джерел, у тому числі й праці Менандра, визначили місце і
роль аварів у міжнародній взаємодії на теренах Європи середини VI ст. Згідно з
ранньовізантійськими джерелами, авари, потерпаючи від переслідувань
алтайськими тюрками, втекли від них на територію Європи і створили в
Паннонії своє власне велике політичне утворення. Питанню етногенезу цих
318
тюркомовних кочовиків присвячено багато досліджень, однак ця тема не
розкрита в історіографії в повній мірі. Про походження аварів писали ще
ранньовізантійські автори, висуваючи різні, подекуди легендарні версії.
Аварський каганат став синкретичним державним утворенням, зосередженням
конгломерату різних народів і племен під управлінням кочових тюркомовних
аварів. Великий відсоток у державі становило слов’янське населення.
9. висвітлено усі наявні відомості про аварів у Менандра, проаналізовано
ставлення ромеїв до кочовиків. Авари у Менандра займають достатньо великий
обсяг його праці. Описуючи їх як вже знайомий ромеям народ, він також
пов’язує свою розповідь про аварів з посольствами від Аварського каганату і
візитами у відповідь. Поряд з аваро-візантійськими, доволі складними
взаєминами, Менандр не може не згадати інших учасників тогочасних
міжнародних відносин. Мова йде про «варварські» (у термінології Менандра)
народи західної частини Європи – франків, гепідів, лангобардів тощо.
Фрагменти, котрі стосуються аварів у Менандра, дозволяють подивитися на
останній етап Великого переселення народів в усьому розмаїтті взаємин
окремих етносів (як західних осілих германців, так і східних азіатських
кочовиків) не тільки з Візантією, але й між собою.
Дуже важливим моментом, на якому ми прагнули акцентувати увагу у
процесі роботи над дисертацією, став саме суб’єктивний погляд візантійського
придворного письменника на відносно нових і малознайомих в імперії
тюркомовних кочовиків, котрі дуже стрімко з’явилися у політичній орбіті
Візантії, створили потужну державу, та стали певною мірою конкурентами
великих держав раннього Середньовіччя. Як би не намагався Менандр
об’єктивно і беземоційно описувати історію дипломатичних взаємин тюрків і
аварів з ромеми, все ж таки, у тексті простежується певний світогляд прошарку
освічених і заможних римлян-ромеїв, виразником якого і був автор твору.