ГОРОПАХА СЕРГІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ ІНТЕГРАЦІЯ РЕСПУБЛІКИ ХОРВАТІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (1992-2013 рр.)

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерство освіти і науки України Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерство освіти і науки України Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису ГОРОПАХА СЕРГІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ УДК: 94(4):327(497.5)«1992/2013» ДИСЕРТАЦІЯ ІНТЕГРАЦІЯ РЕСПУБЛІКИ ХОРВАТІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (1992-2013 рр.) спеціальність 07.00.02 всесвітня історія Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело ___________С.В. Горопаха Науковий керівник Руккас Андрій Олегович, кандидат історичних наук, доцент Київ 2018

ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ..... 13 ВСТУП... 14 І. ІСТОРІОГРАФІЯ І ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА........ 20 1.1. Стан наукової розробки проблеми .... 20 1.2. Джерельна база дослідження...... 30 ІІ. ВІДНОСИНИ МІЖ ХОРВАТІЄЮ ТА ЄС У 1992-2003 рр..... 39 2.1. Створення Республіки Хорватія та основні віхи у відносинах з Європейським Союзом 1992-1999 рр... 39 2.2. Європейська інтеграція Хорватії у 2000-2003 рр......... 44 2.3. Аспекти співробітництва Хорватії з Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії....... 68 ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕГОВОРНОГО ПРОЦЕСУ ЩОДО НАБУТТЯ ХОРВАТІЄЮ ЧЛЕНСТВА В ЄС (2004-2009 рр.)..... 73 3.1. Євроінтеграційні зусилля Хорватії у 2004-2006 рр.. 73 3.2. Особливості переговорного періоду у 2007-2009 рр............... 95 ІV. ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ЕТАП ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ХОРВАТІЇ (2010 2013 рр.). 135 4.1. Євроінтеграційні процеси у 2010-2011 рр.......... 135 4.2. Вступний період інтеграції Хорватії до ЄС (2012 р. - перша половина 2013 р.)..... 153 ВИСНОВКИ.... 171 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ... 177 ДОДАТОК А... 218 ДОДАТОК Б.... 221 ДОДАТОК В... 224 ДОДАТОК Г.... 226

Список литературы

ВИСНОВКИ Республіка Хорватія, набувши членства в Європейському Союзі 1 липня 2013 р., стала інституційною частиною однієї з найважливіших структур на європейському континенті (поряд із НАТО, членство в якому Хорватія набула 2009 р.). Хорватія стала другою постюгославською і одночасно першою постконфліктною країною, якій вдалося реалізувати євроінтеграційну стратегію та зробити величезний поступ у процесі довгострокової консолідації країни. Хорватія, після розпаду Союзної Федеративної Республіки Югославія та проголошення незалежності 1991 р., пройшла тернистий шлях до набуття членства в ЄС. Цей шлях супроводжувався Війною за незалежність (1991- 1995 рр.), перебудовою економічної моделі розвитку на ринкових засадах, врегулюванням територіального спору зі Словенією та активною співпрацею з Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії. Величезним здобутком Хорватії на євроінтеграційному шляху стали: гармонізація законодавства країни з правовим доробком ЄС, розбудова державних інституцій та громадянського суспільства, реформування системи державного управління, а також європеїзація хорватського суспільства та свідомості громадян. Важливе місце в реалізації курсу Хорватії на європейську інтеграцію зіграли такі чинники: по-перше, консенсус усіх парламентських партій у тому, що членство в Європейському Союзі є національним пріоритетом; по-друге, політика Європейського Союзу, спрямована на допомогу в стабілізації ситуації в регіоні Західних Балкан у 90-х роках ХХ ст.; по-третє, стимулювання Європейським Союзом як двостороннього співробітництва у форматі ЄС Хорватія, так і багатосторонньої співпраці в регіональному вимірі, а також залучення країн ПСЄ в європейські інтеграційні процеси. У дисертації здійснено наукове дослідження та досягнуті теоретичні узагальнення, які в сукупності дозволили запропонувати розв’язання наукового завдання, що полягає у виокремленні важливого історичного 172 досвіду Хорватії з інтеграції в Європейський Союз 1992-2013 рр. Проведене дисертантом дослідження дозволяє сформулювати та винести на захист такі авторські наукові положення: 1. Аналіз стану наукової розробки проблеми дослідження свідчить, що у вітчизняній історичній науці європейська інтеграції Хорватії не стала предметом комплексного дослідження. Зусилля науковців спрямовувалися вивчення лише окремих аспектів цієї теми. Праці хорватських та західних науковців розширили можливості для вивчення теми дослідження. У хорватській історіографії ця проблематика зазнала глибшої розробки, проте вона не містить цілісного погляду на весь євроінтеграційний шлях Хорватії 1992-2013 рр. 2. Джерельна база дисертації є достатньо репрезентативною та класифікована на п’ять груп. Основу дослідження склали: - нормативні акти та офіційні документи ЄС та Хорватії, які стосувалися відносин ЄС РХ та безпосередньо або опосередковано пов’язані з ходом імплементації хорватського євроінтеграційного курсу; - неопубліковані матеріали та документи з фондів Галузевого державного архіву Міністерства закордонних справ України та поточних архівів Другого європейського департаменту зовнішньополітичного відомства України, які відображають події досліджуваного періоду, показують проблеми, з якими стикалася влада Хорватії в процесі євроінтеграції, та дозволяють зсередини зрозуміти особливості дипломатичної роботи хорватських посадовців з очільниками інституцій ЄС на цьому шляху. 3. Розглядаючи історичні передумови курсу Хорватії на інтеграцію в ЄС з’ясовано, що незважаючи на започаткування офіційних відносини з ЄС ще в січні 1992 р. та визначення європейської інтеграції основою зовнішньої політики країни, упродовж 1990-х рр. відносини між РХ та ЄС не відзначалися активним розвитком та були на низькому рівні. Передусім, це було пов’язано з авторитарною внутрішньою політикою президента РХ Ф. Туджмана 173 (1990 1999 рр.) та відсутністю прогресу в таких галузях, як демократизація, повага прав людини, у тому числі прав меншин, і верховенство права; втручанням РХ у конфлікт в Боснії і Герцеговині та недостатнім рівнем співпраці з МТКЮ. Наповнити євроінтеграційну стратегію Хорватії конкретним змістом стало можливим після повного «перезавантаження» влади у 2000 р. за результатами парламентських та позачергових президентських виборів. 4. Інтеграційна політика ЄС щодо Західних Балкан не була однорідною з огляду на специфіку держав регіону (різний рівень економічного і політичного розвитку країн та високий ступінь конфліктогенності), що зумовило розробку стратегії асиметричної інтеграції до ЄС та застосування індивідуального підходу до країн цього регіону. Елементами такого механізму стали: - Регіональний підхід для країн Південно-Східної Європи 1996 р.; - Стратегія обумовленої підтримки 1997 р.; - Пакт стабільності для Південно-Східної Європи 1999 р.; - Процес стабілізації та асоціації 1999 р. Заключні документи засідання Європейської Ради в м. Санта-Марія-даФейра (2000 р.) та Загребського саміту між ЄС та країнами Західних Балкан (2000 р.) підтвердили європейську перспективу Хорватії та дали старт переговорам щодо укладення Угоди про стабілізацію та асоціацію. 5. Простежено основні етапи еволюції відносин між Хорватією та ЄС, які, з урахуванням динаміки та інституційно-правової специфіки інтеграції РХ до Євросоюзу, запропоновано класифікувати на такі п’ять періодів: - установчий період (1992 2000 рр.) охоплює історичний етап з моменту започаткування відносин між РХ та ЄС до початку застосування ЄС особливих підходів до інтеграції країн Західних Балкан, у тому числі Хорватії; - стабілізаційно-асоціативний період (2001 р. жовтень 2005 р.) включає період від укладення Угоди про стабілізацію та асоціацію до моменту започаткування передвступних переговорів; 174 - переговорний період (жовтень 2005 р. листопад 2011 р.) охоплює етап ведення офіційних переговорів щодо членства в ЄС; - вступний період (грудень 2011 р. червень 2013 р.) стосується етапу ратифікації Договору про вступ Хорватії до ЄС та проміжку моніторингу з боку ЄК переговорних критеріїв; - період членства охоплює етап з моменту набуття РХ членства в ЄС 1 липня 2013 р. до теперішнього часу. Всі основні проблеми курсу Хорватії на європейську інтеграцію розглянуто в цьому дисертаційному дослідженні саме через призму зазначених п’яти періодів. 6. З метою виконання всього комплексу заходів, передбачених передвступними переговорами, а також беручи до уваги необхідність забезпечення належного рівня адміністративних можливостей як в Хорватії, так і ЄС, було прийнято рішення щодо створення індивідуальної структури переговорів. У цьому контексті виконавчою та законодавчою гілками влади Хорватії шляхом прийняття відповідних актів було визначено організаційну структуру переговорів Хорватії щодо вступу країни в ЄС, яка складалася, зокрема, з таких елементів: в уряді Державна делегація Хорватії з переговорів щодо вступу до ЄС, Координаційна рада з питань приєднання Хорватії до ЄС, Переговорна група з вступу Хорватії до ЄС та зовнішньополітичне відомство Хорватії, яке було головним координуючим урядовим органом; в парламенті Національний комітет з моніторингу переговорів щодо вступу Хорватії в ЄС. 7. Правову основу для набуття РХ членства в ЄС заклала Угода про стабілізацію та асоціацію від 2001 р. на правах асоціації, а Договір про вступ від 2009 р. юридично закріпив за Хорватією статус повноправного члена Європейського Союзу з 1 липня 2013 р. Крім цього, невід’ємну частину нормативно-правової бази інтеграції Хорватії до Європейського Союзу становлять низка офіційних документів ЄС і Хорватії, які стосувалися 175 двосторонніх відносин та безпосередньо або опосередковано пов’язані з ходом імплементації хорватського євроінтеграційного курсу. 8. Для Хорватії набуття повноправного членства в ЄС 1 липня 2013 р., без сумніву, стало величезним досягненням, особливо для країни, яка мала подолати залишки соціалістичного минулого і збройного конфлікту початку 1990-х рр. Інтеграція в ЄС не лише змінила позицію Хорватії в регіоні, але й трансформувала суспільство через процес прийняття реформ у всіх сферах, зокрема у судовій системі, боротьбі з організованою злочинністю та корупцією. Головною позицією, яку почала обстоювати Хорватія з набуттям членства в ЄС при формуванні політики Євросоюзу, була необхідність його подальшого розширення, передусім на країни Західних Балкан, а в перспективі також і на ті держави Східного партнерства, які зафіксували свій намір здобути членство в ЄС і відповідатимуть відповідним критеріям. Проте найбільш амбітним у цьому плані завданням Хорватії, яке отримало підтримку Брюсселя, стало неформальне «шефство» над державами Західних Балкан у справі їхньої європейської інтеграції. Хорватський досвід тривалих і кропітких переговорів, ускладнений додатковими критеріями, які не застосовувалися до інших постсоціалістичних європейських країн, довели решті країн Західних Балкан, що інтеграційні цілі можна досягти шляхом політичної волі, наполегливості та послідовності в здійсненні постсоціалістичних реформ у напрямку демократизації всього суспільства. Хорватське приєднання відбулося в момент, коли саме ЄС стикалося зі значними внутрішніми проблемами і ростом «втоми» від розширення, в поєднанні з реформуванням «втоми» серед країн регіону. Таким чином, її вступ до ЄС являє собою важливий сигнал, що процес розширення не закінчився. Хорватія як друга постюгославська країна, яка вступила до ЄС, безумовно стане взірцем для інших держав Західних Балкан, а також об’єднавчим 176 чинником в процесі їхньої європеїзації та імплементації курсу на вступ до Європейського Союзу. Проведене нами дослідження та наукові узагальнення дозволяють запропонувати деякі перспективні напрями подальшого наукового вивчення теми, розкритої в дисертації: - ретельне дослідження еволюції ставлення громадськості в Хорватії до євроінтеграційного курсу країни; - інструменти фінансової допомоги ЄС та особливості їх використання в Хорватії в ході імплементації євроінтеграційного курсу; - ґрунтовний аналіз процесу передвступних переговорів Хорватії та особливості набуття критеріїв ЄС.