УКРАЇНСЬКА ІСТОРИЧНА ШКОЛА В ПОЛЬСЬКІЙ РОМАНТИЧНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ ХІХ СТ. : УКРАИНСКАЯ ИСТОРИЧЕСКАЯ ШКОЛА В ПОЛЬСКОЙ романтические ИСТОРИОГРАФИИ XIX в.

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Рівненський інститут слов’янознавства
Київського славістичного університету

На правах рукопису

Антонюк-Кисіль Павло Володимирович

УДК: 94(477):930.1(468)18/19

УКРАЇНСЬКА ІСТОРИЧНА ШКОЛА
В ПОЛЬСЬКІЙ РОМАНТИЧНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ ХІХ СТ.

07.00.06. – історіографія, джерелознавство
та спеціальні історичні дисципліни

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник
Кіян Олександр Іванович,
доктор історичних наук, професор

Рівне – 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ............................................................. 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЧНА, ДЖЕРЕЛОЗНАВЧА ТА МЕТОДОЛОГІЧНА
ОСНОВА ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Історіографія проблеми 11
1.2. Джерельна база дослідження 23
1.3. Теоретико-методологічний аспект дослідження 34
РОЗДІЛ ІІ. ПОЛЬСЬКА РОМАНТИЧНА ІСТОРІОГРАФІЯ: УМОВИ
РОЗВИТКУ, ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНІ ІДЕЇ, АДЕПТИ
ТА НАПРЯМИ ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Умови розвитку, напрями історичних досліджень та визначні
постаті польської романтичної історіографії 46
2.2. Онтологічні та епістемологічні засади польської романтичної
історіографії 63
2.3. Історія слов’янських народів й історична регіоналістика
в творчості польських істориків романтичної доби 77
РОЗДІЛ ІІІ. ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРИЧНОЇ ШКОЛИ В
ПОЛЬСЬКІЙ РОМАНТИЧНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ ХІХ СТОЛІТТЯ
3.1. Передумови появи польської історичної школи на українських
теренах 96
3.2. М.А. Грабовський і зародження української історичної школи
в 40 – 60-х роках ХІХ ст. 107
3.3. Етапи розвитку української історичної школи, її адепти та
тематика українознавчих досліджень 120

РОЗДІЛ ІV. ТЕОРІЇ ЩОДО ІСТОРІЇ УКРАЇНИ У ВИСВІТЛЕННІ
ПРЕДСТАВНИКІВ ШКОЛИ
4.1. Теорія “кресів” і локалізація українського історико-територіального
простору фактором польської колонізації 144
4.2. Польсько-українські історичні взаємостосунки через призму теорії
“культуртрегерства” 153
4.3. Антикозацька міфологема української історичної школи 165
4.4. “Ягеллонська ідея” польської теорії федералізму в інтерпретації
української історичної школи 176
ВИСНОВКИ 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 194

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АЮЗР – Архив Юго-Западной России.
ЗНТШ – Записки Наукового товариства ім. Шевченка.
КС – Киевская старина.
НБУ ІР – Національна наукова бібліотека України ім. В.Вернадського. Інститут рукописів.
УІ – Український історик.
УІЖ – Український історичний журнал.
ЧИОНЛ – Чтения исторического общества Нестора-Летописца.
КН – Kwartalnik Historyczny.

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження.
Обрана тема дослідження зумовлена потребою заповнити одну з прогалин сучасної слов’янської історіографії, що виникла через відсутність наукових праць, які пояснили причини появи, характер еволюції та досягнення історіографічного феномену “українська історична школа” польських романтиків. Водночас видається досить актуальною потреба оцінити наслідки діяльності наукового осередку у сфері розробки історії України та формуванні на їх основі польських національних стереотипів відносно минулого українського народу. Непересічний інтерес має також дослідження взаємозв’язку в розвитку польської та української історичної науки доби романтизму й виділення на його фоні ключових теорій, що стали складником національних історіографічних меганаративів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах міжнародного наукового проекту “Україна та слов’янський світ”, який розробляється на кафедрі всесвітньої історії Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету та ухвалений вченою радою інституту слов’янознавства 31 травня 2005р. протокол № 10.
Мета роботи полягає в комплексному дослідженні науково-теоретичної спадщини української історичної школи в польській історіографії романтичної доби.
Для досягнення цієї мети автор визначив наступні завдання.
– Дати теоретико-історіографічне пояснення змісту і суті дефініції “наукова історична школа”.
– Простежити основні тенденції та особливості розвитку польської романтичної історіографії.
– З’ясувати місце і роль слов’янської тематики у творчості польських істориків романтичної доби.
– Проаналізувати причини появи та еволюцію української школи в польській романтичній історіографії.
– Дослідити головні тематичні лінії та хронологічний діапазон праць з історії України в межах даного творчого об’єднання.
– З позицій наукового континуума показати процес трансформації поглядів адептів школи на ключові проблеми польсько-українських історичних взаємин.
– Ідентифікувати характер взаємозв’язку польської й української романтичної історіографії.
Об’єкт дослідження – польська романтична історіографія у формі творчості представників української історичної школи.
Предметом дослідження є комплекс писемних текстів, повністю або частково присвячених історії України, створених осередком представників української історичної школи в польській історіографії романтичної доби.
Методологічну основу дисертації становлять загальновизнані теоретичні положення про природу історичного пізнання, соціальні аспекти, норми й цінності історичної науки, етики вченого та його відповідальності перед суспільством. Цей процес реалізується на основі поєднання трьох дослідницьких принципів – науковості, об’єктивності й історизму. Принцип історизму передбачає зорієнтованість на розуміння, пізнання минулої епохи та людини в категоріях культури, матеріальних та ідейних обставин. Головні положення науковості реалізуються через впровадження теоретико-концептуальної реконструкції світогляду історика як можливої противаги суто описовому методу вивчення історіографічного процесу. Ведучи мову про принцип об’єктивізму в системі дослідження, автор дотримується положення про можливість реконструкції наукового пізнання минулого без створення на основі сучасних політичних реалій нового історіографічного міфу.
Робота має комплексно-історіографічний і міждисциплінарний характер. Її концептуальні засади ґрунтуються на основах традиційних наук: історії, історіографії, історіософії, методології історії, соціології, а також на ідеях аналітичного наукознавства. Автор ураховував сучасні досягнення гуманітарних наук, пов’язані з визнанням паралельного існування різних наукових парадигм, обумовлених конкретними соціокультурними та національними чинниками, а також суб’єктивними рисами дослідника. Використання принципу монодисциплінарності у взаємодії з полідисциплінарним підходом у дослідженні наближає створення моделі постання теорій національної історії в романтичний період і розуміння системи активної творчості в історичній науці.
У дисертації автор послуговувався як традиційними, так і новітніми методами історіографічного дослідження: хронологічно-проблемним, періодизації, компаративістики, ретроспективи та ін. У силу багатоаспектності характеру проблеми при вивченні ідей і теорій польського романтизму відносно історії України, використовувався насамперед системний підхід і структурно-функціональний аналіз, у той час як нарративний метод застосовувався для реконструкції історіографічного процесу певної історичної епохи.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють два періоди в еволюції української історичної школи в польській романтичній історіографії. Перший датується 30 – 60-ми роками ХІХ ст. і пов’язаний з етапом становлення та появою старшої генерації представників цієї неформальної організації. Другий етап, що має відношення до старшої генерації її адептів, окреслюється 70– 90-ми роками ХІХ століття. Нижня межа тісно пов’язана з класичним періодом польського романтизму. Верхня хронологічна межа дослідження зумовлена змінами, що відбулися в польській історичній науці під впливом як методологічної трансформації, так і політичної ситуації в Україні після поразки польського повстання 1863 – 1864 рр.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній:
– уперше в історичній науці комплексно досліджується процес появи, еволюції, здобутків та наслідків діяльності української історичної школи в польській романтичній історіографії ХІХ століття;
– по-новому, з урахуванням усього комплексу наявних джерел, у тому числі вперше введених у науковий обіг, розглядаються ідейні принципи й концептуальні засади праць польських істориків-романтиків відносно історії України;
– зазначено, що польський ранній романтизм з його чітко вираженою національною основою здійснив вирішальний вплив на процес формування демократичних уподобань у представників української історичної школи. Концептуальні ідеї Й. Лелевеля, Е. Морачевського та інших теоретиків республіканізму в польській романтичній історіографії позначилися на ідейному змісті студій з української історії цієї організації та визначили в окремих випадках тематичний діапазон і методику досліджень;
– у контексті еволюції польського романтизму розглянуто внесок української історичної школи (М. Грабовський, К. Шайноха, Е. Руликовський, Й. Ролле, О. Яблоновський та ін.) у дослідженні історії України;
– констатується положення, що історичні постулати у формі теорії “кресів”, “культуртрегерства”, “Ягеллонської ідеї” та інших, розвинені в межах української історичної школи, стали аксіомою польської національної історичної свідомості й історико-політичної ідеології;
– спростовуються стереотипи щодо визначення ролі наукової школи як у польській, так й українській історіографії.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в поглибленні наукового вивчення процесу розвитку як польської, так й української історіографії романтичної доби. Матеріали роботи можуть використовуватися при підготовці загальних та спеціальних курсів з історії, історіографії, методології історії, історіософії, політології, джерелознавства; у вузівській діяльності при опрацюванні лекційних курсів, семінарів, навчальних посібників і підручників. Вони можуть бути корисними при осмисленні сучасних міжетнічних стосунків, сприяти об’єктивному сприйняттю в суспільній свідомості і в науковій літературі польсько-українських історичних взаємин.
Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми й самостійному комплексному її вирішенні, що дає змогу більш глибоко зрозуміти сутність і мотиви розвитку українознавчих досліджень у польській історіографії періоду романтизму.
Апробація основних положень і результатів здійснена шляхом обговорення на засіданнях кафедри всесвітньої історії Рівненського державного університету. Основні положення та висновки висвітлено в доповідях на двох міжнародних конференціях та VІ “Богданівських читаннях”. Ключові лінії дослідження польських романтиків стосовно історії України розглянуто в доповіді “Українська історична школа в польській романтичній історіографії 40 – 60-х рр. ХІХ ст.”, на міжнародній конференції “Польща – Україна. Спадщина і сучасність” (Познань, 8 – 10 жовтня 2009). Про роль М. Грабовського у формуванні української історичної школи в польській романтичній історіографії йшлося в доповіді “Михайло Грабовський і зародження української школи в польській романтичній історіографії ХІХ століття” на конференції “На перетині української та польської історії та літератури: націєтворчий контекст кінця ХІХ – початку ХХ століття” (м. Ялта, 7–9 жовтня 2010 р.). Тема дослідження в межах польської романтичної історіографії проблеми походження українського козацтва висвітлена в доповіді “Антикозацька міфологема польської історіографії романтичної доби” на VІ “Богданівських читаннях” (Черкаси, 10 грудня 2010 р.).
Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в шести статтях, надрукованих у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України з історичних наук.
Структура дисертації. Робота містить вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел та літератури (365 позицій). Основний текст дисертації викладено на 193 сторінках, повний обсяг дослідження становить 226 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки проведеного дослідження, варто констатувати, що польський романтизм як культурно-історичне явище з урахуванням епохи “преромантизму” та “постромантизму” охоплює ХІХ століття, але апофеоз його розвитку припадає на період 30 – 60-х років ХІХ століття, від занепаду “листопадового повстання” (1831) і так званої “Весни народів” (національно-визвольних революцій 1848 р., що сколихнули слов’янський світ) до подій 1863 р. Саме в цей проміжок часу були сформовані головні ідейні й методологічні принципи романтичного світобачення та закладена система уявлень на історію й історичний процес.
– Характер еволюції польської романтичної історіографії в ХІХ столітті був зумовлений не лише західноєвропейськими ідейними й методологічними віяннями, але й політичними реаліями. Перебування польських земель у складі інонаціональних державних утворень не сприяли поширенню організаційних форм історичної науки (університетські центри, історичні товариства, наукові школи), заважали комунікативній діяльності вчених, які в багатьох випадках змушені були працювати під тиском чуждої полякам імперської ідеології.
– Спостерігаючи за характером розвитку польської історіографії романтичної доби, можна виділити кілька важливих напрямів наукових досліджень. Насамперед, польські дослідники-романтики прагнули інтегрувати історію Польщі у світову. Відповідно концепція “загальної історії”, незважаючи на декларативні преференції щодо ролі “вітчизняної” в науковій літературі, посідала чільне місце в польській романтичній історіографії. Другий важливий напрям розвитку польської історіографії романтичного періоду пов’язаний з дослідженням історії Польщі. Вирішальна роль у формуванні концептуальних підходів в межах обох напрямів досліджень належить патріарху польської романтичної історіографії Йоахіму Лелевелю та його історичній школі (Е. Морачевський, Г. Шмітт та інші “лелевеліти”).
– Провідна лінія польського історичного романтизму, уособлена лелевелівською історичною школою, віддзеркалює виразні республікансько-демократичні тенденції щодо історії польського народу, водночас “антилелевелісти” з табору польських консерваторів ідеалізували монархічні принципи, з пересторогою ставлячись до виявів “народовладдя” (теза “народ – п’ята Ахілла”) в історії Польщі. Об’єднувальним чинником польської романтичної історіографії є розуміння ролі історії як науки взагалі й вітчизняної зокрема у пробудженні національної свідомості й почуття величі від “унікального” історичного життя низки поколінь співвітчизників на польських теренах.
– Специфічною рисою в розвитку польської національної історіографії доби романтизму (особливо середини ХІХ століття) є поєднання наукової праці багатьох її видатних представників з політичною ідеологією та активною участю в національно-визвольних змаганнях польського народу. Для польських істориків-романтиків ключовим питанням було ставлення до шляхів відродження державності в межах колишньої Жечі Посполитої. Саме з позицій відродження своєї політичної величі польські романтики сприяли створенню історико-політичних міфів про Польщу як “передмур’я” християнського світу.
– Польська романтична історіографія, послуговуючись теоретичними постулатами західноєвропейських мислителів, вдаючись до міфотворчості та ігноруючи очевидні історичні факти, свідомо деформували історичну уяву значної частини польського суспільства. Водночас ідея народності, яка прокинулася в середовищі польських романтиків, примусила їх звернути погляд на “периферійну” історію, розуміючи, що відродження багатонаціональної Жечі Посполитої неможливе без розв’язання польсько-українських конфліктів.
– Рухаючись в руслі західноєвропейської історичної науки, в умовах політичної специфіки (позбавлення державної незалежності) польська історіографія виробила власну систему онтологічних вартостей, покликаних пробудити життєву силу польського народу. Незважаючи на політичну заангажованість, польські романтики створили прелюдію для трансформації “історичних уявлень” у систему “історичних національних вартостей”, що повною мірою проявило себе у підході до осмислення історії літератури.
– Постановка категорії “народ”, “народний дух” у польській романтичній історіографії змусили істориків більш прискіпливо звернути увагу на історію слов’янства загалом та історію осібних слов’янських етносів зокрема. Раціоналістична постановка проблема наступила в польській романтичній історіографії тоді, коли остаточно оформилися дві потужні ідеологічні течії – “культурне слов’янофільство” та “політичний панславізм”. В історичній думці романтизму слов’янофільство створило новий варіант “історичного оптимізму”, стверджуючи, що єднання слов’янського світу породить “нову еру”, в якій поляки посядуть провідне місце.
– Слов’янська перспектива, на основі якої польська романтична історіографія опрацьовувала історію середньовічної Східної Європи, виявилася найбільш плідним напрямом досліджень. У його межах польські романтики сформували головні теоретичні компоненти своїх уявлень про історичний процес: концепції з елементами ідеалізації праслов’янського громадського устрою (“теорія демократизму”), фактору завоювання (“теорія наїзду”), федералізму (“ягеллонська ідея”), концепція ролі народу (“Ахіллесова п’ята історії”). Концептуальні ідеї відносно історії слов’янських народів, що вийшли з-під пера польських романтиків (Й. Лелевель, А.Міцкевич, В. Мацеєвський, Е. Морачевський та ін.), увійшли до постійного теоретичного атрибуту польських науковців, стали тією платформою, на засадах якої формувалися стереотипи уявлень адептів української історичної школи ХІХ століття.
– Українська школа в польській романтичній історіографії виникла з трьох причин: через загальний розвиток романтизму, піднесення народного фольклору, героїзації історичного минулого, а разом з цими загальними рисами романтизму й піднесенням української поезії, українського колориту, інтересу до польсько-українських історичних взаємин. Друга причина полягала в походженні, житті й вихованні представників школи на теренах України. Любов до природи, спілкування з місцевим людом, цікавість до старожитностей та визначних історичних місцевостей спонукали українофільські симпатії її адептів. Третя причина була прихована в національно-політичній сфері. Поляки, борючись за своє національне визволення насамперед проти Росії, розраховували на залучення українського селянства до своїх громадсько-політичних організацій та шукали шляхи збурення проти російської влади місцевого населення.
– Зародження в 40 – 60-х роках ХІХ століття течії демократичного українофільства тісно пов’язане з процесом появи української історичної школи в польській романтичній історіографії. Біля витоків цієї науково-організаціної структури стоїть постать польського літератора, історика й громадського діяча Міхала Грабовського.
– Виділення історії України як осібної сфери дослідження в творчості М. Грабовського мало фундаментальне значення для теоретичного підґрунтя української історичної школи в польській романтичній історіографії.
– Від М. Грабовського розпочинається системне вивчення української історії в межах наукового осередку, що має всі підстави кваліфікуватися як “комунікативна” науково-історична школа. Ключова функція Грабовського в межах цієї організації прихована в характері інтерпретації історії України (козацтво, гайдамаччина, польсько-українські взаємини та ін.) і формуванні на їхній основі польських історичних стереотипів щодо українського народу.
– Українська історична школа в польській романтичній історіографії носила характер наукового об’єднання на засадах тотожності методології, спільності історичної проблематики та концептуальних ідей. У своїй організаційній основі це була безлідерна структура, оскільки жодний із провідних істориків школи (М. Грушевський, К. Шайноха, О. Яблоновський) не були вченими-академістами в строгому розумінні цього виразу, ніколи не займалися викладацькою діяльністю, а отже, в силу зазначених обставин, мали небагато шансів збудувати “лідерну” історичну школу, згуртувавши навколо себе учнів і адептів. Об’єднавчим критерієм в існуванні української історичної школи в польській романтичній історіографії виступав ідеологічний фактор, оскільки виразники школи, агітуючи за реставрацію історичної Жечі Посполитої, водночас демонстрували й українську діяльність, уважаючи, що в межах нового територіального об’єднання на основі польсько-українського порозуміння Україна отримує статус федеративної автономії.
– У своїй еволюції українська історична школа в польській романтичній історіографії пройшла два досить чітко виражених етапи, кожний з яких представлений іменами дослідників та характеризується специфічними рисами. На першому етапі, який окреслюється 40 – 60 ми роками ХІХ століття, з’являється “старша генерація” представництва школи, до якої належать такі історики, як: М. Грабовський, К. Свідзинський, К. Шайноха, Е. Руліковський. Об’єднавчим критерієм їхньої наукової діяльності є романтично-провіденційне тлумачення історії з абсолютизацією ролі польсько-українських взаємин в історичному минулому України. Провідним компонентом наукової діяльності “старшої генерації” школи виступає джерельно-еврістичний момент, що дає підставу вести мову про старше покоління її виразників як організацію насамперед “істориків-документалістів”.
– У 70 – 90-х роках ХІХ століття школа вступила у свою другу фазу розвитку. Саме в цей час з’являється “молодша генерація” польських дослідників історії України, серед яких значаться О. Яблоновський, Й. Ролле, М. Дубецький, Ф. Равіта-Гавронський та ін. Незважаючи на вплив позитивістських віянь, що знайшло відбиток у більш скрупульозному ставленні до історичного факту, інтересом до соціальної проблематики, є досить очевидною залежність цієї групи адептів школи від ортодоксальної романтичної традиції своїх попередників. У методологічному сенсі друге покоління української історичної школи сповідувало принцип “суб’єктивного ідеалізму”, що об’єднав техніку позитивістського дослідження з ідеологічною інтерпретацією історії України.
– Наприкінці ХІХ століття українська історична школа в особі молодшої генерації її істориків (насамперед О. Яблоновський та Ф. Равіта-Гавронський) виношували ідею розробити альтернативу “Історії України-Руси” М. Грушевського, синтетичну працю з історії України, яка б уособлювала польський погляд на її історичне минуле.
– У рамках дослідження історії України школа дотримувалася кількох постулатів. Одним із них стала теорія східних польських етнічних меж (“кресів”), яка є одним з найбільш поширених історико-національних міфів романтичної доби. Інтерпретуючи польсько-українські історичні взаємини з позицій слов’янської “свійщини”, адепти школи трактують “Україну” як пограниччя, форпост польської цивілізації. Пошуки “втраченої батьківщини” в умовах позбавлення державності вилились у ностальгію польських українофілів за колишньою польською величчю, яка асоціювалась з історією Жечі Посполитої.
– Відправним пунктом при інтерпретації польсько-українських історичних взаємин у межах української історичної школи стала теорія “культуртрегерства”. Уперше озвучена М. Грабовським і деталізована К. Шайнохою на початку 60-х років ХІХ століття, вона переслідувала ідеологічну мету – переконати у вищості шляхетського елементу та особливій цивілізаторській ролі поляків на теренах України.
– Українська історична школа надавала особливу роль козацтву. Надмірна ідеалізація козацтва, властива українській народницькій історіографії, і прагнення спостерігати історію України в ракурсі історії Запорізької Січі викликали скептичне ставлення до ролі козацтва в працях М. Грабовського, К. Шайнохи і особливо Ф. Равіти-Гавронського. Розглядаючи козацтво як “деструктивну”, “анархічну” й “антидержавну силу”, адепти школи висунули теорії тюрського походження явища (О. Яблоновський), впливу норманського фактору (Ф. Равіта-Гавронський), залежності організаційного оформлення від західноєвропейських монашесько-лицарських орденів, привнесених польською шляхтою в Запоріжжя (М. Дубецький).
– Візією уявлень на історію міжетнічних взаємин у межах школи стала прихильність більшості її представників до “ягеллонської ідеї”, вихідним пунктом якої є наявність у минулому Жечі Посполитої і перспектива розбудови в майбутньому федеративної державної організації із залученням Польщі, Литви та України. Відповідно в унійних об’єднаннях і польсько-українських угодах представники школи вбачали саме шляхи розбудови “Ягеллонської федерації”.
– Ставлення до теорії федералізму в ракурсі історії розвитку “Ягеллонської ідеї” засвідчує роздвоєність в оцінці явища виразниками української школи в польській романтичній історіографії. Частина з них, сповідуючи принципи федералізму щодо польсько-українських взаємин в історичному минулому (О. Яблоновський), шукали підтвердження своїх положень в унійних союзах та угодах. Водночас адепти школи консервативного спрямування (Ф. Равіта-Гавронський) висловлювали скепсис з приводу корисності “Ягеллонської ідеї” в історії Жечі Посполитої, яка призвела не лише до децентралізації, але й падіння цього унікального державного утворення.
– Незважаючи на маргінальне становище польської історіографії ХІХ століття, саме ця школа значною мірою окреслила характер подальшої еволюції польської історичної думки в Україні, заклавши підвалини дослідницьким традиціям, які й понині продовжують своє існування в польській національній історіографії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
І. ДЖЕРЕЛА
1. АРХІВНІ ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ
ІНСТИТУТ РУКОПИСУ
НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМ. В.І.ВЕРНАДСЬКОГО (ІР НБУВ)

1.1.1. Ф. І. – Спр. 7908. Антонович В.Б. Спогади про дитинство і молоді роки. – Арк. 1–40 зв.
1.1.2. Ф. І. – Спр. 7979–8183. Антонович В.Б. Виписки з польської літератури про Україну. 1856. – Арк. 1–33 зв.
1.1.3. Ф. 1. – Спр. 8093. История Галицкой Руси. Литовской Руси. Юго-Западной Руси. Курсы лекций 1879–1881 гг. – Арк. 1–368.
1.1.4. Ф. І. – Спр. 1160. – Антонович В.Б. История малороссийского казачества. – Арк. 1–166.
1.1.5. Ф. І. – Спр. 7936. Антонович В. Б. Источники для истории Литовской Руси, Украины ХVІІ ст. – Арк. 1–6 зв.
1.1.6. Ф. І. – Спр. 7939. Антонович В. Б. Источники для истории Литовской Руси. – Арк. 1–17 зв.
1.1.7. Ф. І. – Спр. 8107. Антонович В. Б. Источники для истории Юго-Западной России. Лекции профессора Университета Св. Владимира В. Б. Антоновича. 1880–1881 гг. – Арк. 1–44 зв.
1.1.8. Ф. І. – Спр. 8094. Антонович В. Б. Источники для истории Юго-Западной России. Лекции в Киевском университете 1880–1881 гг. – Арк. 1–64.
1.1.9. Ф. І. – Спр. 896. Антонович В. Б. Источники западнорусской истории. Запись Е. А. Кивлицкого 1886. – Арк. 1–58.
1.1.10. Ф. І. – Спр. 8103. Антонович В. Б. Источники истории Юго-Западной России. – Арк. 1–104.
1.1.11. Ф. І. – Спр. 7913. Антонович В. Б. Произведения Словацкого в связи с польским литературным движением в Юго-Западном крае. – Арк. 1–2 зв.
1.1.12. Ф. Х. – Спр. 14855. Грушевський О. С. Із старих дослідів про Київ та Київщину. – Арк. 1–21.
1.1.13. Ф. І. – Спр. 11054. Равіта-Гавронський Ф. Спогади про студентські роки В. Б. Антоновича. – Арк. 1–12 зв.
1.1.14. Ф. XXIV. – Спр. 226. Яблоновський О. Zaciedlenie Ukrainy w epoce litewskiej. – Арк. 1–87.
1.1.15. Ф. 99. – Спр. 288. Лист до О. Яблоновського Г. Сенкевича. – Арк. 1–2 зв.
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УКРАЇНИ У М. ЛЬВОВІ
(ЦДІАУ У М. ЛЬВОВІ)
1.1.16. Ф. 362 (Студинський К. – академік). – Оп. 1. – Спр. 422 (Яблоновський А. Лист до К.Студинського від 4.04.1904). – Арк. 1.
1.1.17. Ф. 401 (Редакція журналу “Літературно науковий вісник”). – Оп.1. – Спр. 110 (Томашівський С. [Рец.]: F.Rawita-Gawroński. Uposarzenie duchowieństwa rzymsko-katolickiego na kresach ukrainnych w końcu XVIII w. // Przewodnik Naukowy i Literacki. – 1900. – S. 562–570, 675–682, 758–798). – Арк. 4–5.
1.1.18. Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 114 (Целевич О. [Рец.]: F.Rawita-Gawroński. Filip Orlik, jako hetman kozacki // Biblioteka Warszawska. – 1899. – S. 389–419). – Арк. 53–58.
1.1.19. Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 110 (Томашівський С. [Рец.]: L. Kubala. Oblężenie Lwowa w roku 1655 // Lamus. – 1909. – Т. 2. – S. 185–216). – Арк. 145.
1.1.20. Ф. 401. – Оп.1. – Спр. 67 (Коренець Д. [Рец.]: W.Czermak. Plany wojny Tureckiej Władysława IV. – Kraków, 1895). – Арк. 99–104.
1.1.21. Ф. 401. – Оп.1. – Спр. 68 (Кордуба М. [Рец.]: L. Kubala. Zaprzepaszczona Kraina // Kwartalnik Historyczny (KH.). – 1907. – S. 612–653). – Арк. 35.
1.1.22. Ф. 139. – Оп. 1. – Спр. 2–18 (Прохаска Антоні (1852–1930).

2. ОПУБЛІКОВАНІ ДЖЕРЕЛА, МОНОГРАФІЇ, СТАТТІ, ДОПОВІДІ
1.2.23. Грабовский М. О причинах взаимного ожесточения поляков и малороссиян в Х¬¬VІІ веке / М. Грабовский // Записки о Южной Руси. – К.: Либідь, 1994. – Т. 2. – С. 293–328.
1.2.24. Грабовський М. Коліївщина і степи // М. Грабовський // Вежа. – 1997. – №№ 8–9, 10.
1.2.25. Лелевель И. Каким надлежит быть историку / И. Лелевель // Избранные произведения польских мыслителей. – М., 1956. – Т. ІІ. – С. 139–157.
1.2.26. Лелевель И. Краткие очерки истории польского народа / И. Лелевель // СПб., 1862. – 272 с.
1.2.27. Лелевель И. Польша и Испания, историческая между ними параллель в XVI, XVII, XVIII столетиях / И. Лелевель. – М., 1863. – 58 с.
1.2.28. Лелевель И. Размышление над историей Польши и её народа / И. Лелевель // Избранные сочинения прогрессивных польских мыслителей. – М., 1956. – Т. ІІ. – С. 236–321.
1.2.29. Лелевель И. Рассмотрение “Истории государства Российского” г. Карамзина / И. Лелевель // Северный Архив. – 1822. – № 23; 1825. – №№ 19–20, 23; 1824. – №№ 1–3, 15–16, 19.
1.2.30. Равита-Гавронский Ф. Михаил Чайковский и казакофильство / Ф. Равита-Гавронский // Киевская старина. – 1886. – Апрель. – С. 763–777.
1.2.31. Равита-Гавронский Ф. Фома Падура. Критический очерк / Ф. Равита-Гавронский // Киевская старина. – 1889. – Сентябрь. – С. 727–775.
1.2.32. Ролле И.И. Кармелюк / И.И. Ролле // КС. – 1886. – Сентябрь. – С. 495–560.
1.2.33. Ролле И.И. Женщины при чигиринском дворе во второй половине ХVII века / И.И. Ролле // УІЖ. – 1991. – № 3. – С. 75–96.
1.2.34. Яблоновский А. Левобережная Украина в ХV – ХVII ст. / А. Яблоновский // КС. – 1896. – Т. 53. – Апрель. – С. 101–147.
1.2.35. Antoni J. (Rolle J.) Opowiadania Historyczne. Seria VIII / J. Antoni (J. Rolle). – Lwów, 1891. – 341 s.
1.2.36. Antoni J. (Rolle J.) Sylwetki i szkice historyczne i literackie. – Seria IX / J. Antoni (J. Rolle). – Kraków, 1893. – 383 s.
1.2.37. Antoni J. (Rolle J.) Sylwetki i szkice historyczne: Seria III / J. Antoni (J. Rolle). – Kraków, 1892. – 404 s.
1.2.38. Antoni J. (Rolle J.) Zameczki podolskie na kresach multauńskich: Kamieniec nad Smotryczem. – T I – III / J. Antoni (J. Rolle). – Warszawa, 1880.
1.2.39. Balzer O. W obronie historiografii / Rzecz wypowiedziana na Zjezdzie historyków polskich w dyskusji nad referatem p. Tadeusza Korzona p.t. “Błędy historiografii naszej w budowaniu dziejów Polski” / О. Balzer. – Lwów: Nakład Księgarni Gubrynowiczа i Schmidta, 1890. – 23 s.
1.2.40. Balzer O. Z zagadnień ustrojowych Polski / Studia nad historią prawa polskiego / Pod red. O.Balzera. – Lwów: Nakład Towarzystwa dla Popierania Nauki Polskiej, 1915 / О. Balzer. – T. 6. – Z. 2. – 75 s.
1.2.41. Bobrzyński M. Dzieje ojczyste ze szczególnym uwzględnieniem historii Galicji / М. Bobrzyński. – Kraków: Nakład G.Gebethnera i Spółki, 1879. – 358 s.
1.2.42. Bobrzyński M. Kilka słów o najnowszym ruchu na polu naszego dziejopisarstwa // Niwa. – T. XII. – R VI. – Warszawa, 1877. – № 67. – S. 481–499.
1.2.43. Bobrzyński M. Dzieje Polski w zarysie: W 2 t. – Wyd. 3. / М. Bobrzyński. – Warszawa: Nakład Gebethnera i Wolffa, 1887. – T. 1. – 376 s.
1.2.44. Bobrzyński M. Dzieje Polski w zarysie: W 2 t. – Wyd. 3. / М. Bobrzyński. – Kraków: Nakład Gebethnera i Wolffa, 1890. – Т. 2. – 388 s.
1.2.45. Bobrzyński M. Dzieje Polski w zarysie / М. Bobrzyński. – Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1974. – 496 s.
1.2.46. Dubiecki Marian. Kudak, twierdza kresowa i jej okolice // Obrazy i studia historyczna. – T. II. / Marian Dubiecki. – Lwów, 1899. – S. 217 – 389.
1.2.47. Dubiecki Marian. Zawiązki dziejów Siczy Zaporozkiej / Marian Dubiecki. – Lwów, 1887. – 312 s.
1.2.48. Dubiecki Marian. Dwie chwile z dziejów polskiej kolonizacji na Niżu (1638–1648). – Lwów, 1890. – 371 s.
1.2.49. Czermak W. O Stefanie Czarnieckim, sławnym wodzu polskim / W. Czermak. – Lwów: Nakład Macierzy Polskiej, 1896. – K. 50. – 36 s.
1.2.50. Czermak W. O studjach nad dziejami unii za czasów Władysława IV. Komunikat № 7 // Sprawozdania z czynności i posiedzień. Rok 1896. II Wydział historyczno-filozoficzny. Posiedzienie dnia 6 lipca 1896 r. / W. Czermak. – Kraków: Nakładem Akademii Umiejętności, 1896. – S. 15–16.
1.2.51. Czermak W. Plany wojny Tureckiej Władysława IV / W. Czermak. – Kraków: Nakładem Akademii Umiejętności, 1895. – 403 s.
1.2.52. Czermak W. Stosunek Władysława IV do Kozaczyzny przed wybuchem buntu Chmielnickiego. Posiedzienie z dnia 15 października // Sprawozdania posiedzień. Rok 1894 / W. Czermak. – Kraków: Nakładem Akademii Umiejętności, 1895. – S. 26–27.
1.2.53. Grabowski Michał. Korespondencia literacka. – T. I. – Wilno, 1840. – 214 s.
1.2.54. Grabowski Michał. Do pana Aleksandra Grozy . Korespondencja literacka. – T. II. / Michał Grabowski. – Wilno, 1843. – S. 199 – 205.
1.2.55. Grabowski Michał. Korespondencja literacka. – T. III. / Michał Grabowski. – Wilno, 1843. – 301 s.
1.2.56. Grabowski Michał. O szkole ukraińskiej … // Pisma M. Grabowskiego / Michał Grabowski. – Wilno, 1840. – 142 s.
1.2.57. Grabowski Michał. Źródła do dziejów polskich. – T. 1. / Michał Grabowski. – Wilno, 1845. – 431 s.
1.2.58. Jabłonowski A. Akademia Kijowsko-Mohilańska. Zarys historyczny na tle rozwoju ogólnego cywilizacji zachodniej na Rusi / А. Jabłonowski. – Kraków: W. L. Ańczyk i Spółka, 1899–1900. – 319 s.
1.2.59. Jabłonowski A. Etniczna postać Ukrainy w epoce zjednoczenia jej z Koroną / А. Jabłonowski // KH. – 1893. – R. 7. – S. 408–435.
1.2.60. Jabłonowski A. Historіa Rusi Południowej do upadku Rzeczypospolitej Polskiej / А. Jabłonowski. – Kraków: Nakładem Funduszu Nestora Bucewicza, 1912. – 366 s.
1.2.61. Jabłonowski A. Kolonizacja Ukrainy za ostatnich Jagiellonów / А. Jabłonowski // KH. – 1893. – R. 7. – S. 50–65.
1.2.62. Jabłonowski A. Kozaczyzna a legitymizm. Dwie legendy polityczno-historyczne Ukrainy: barotyńska i baturyńska / А. Jabłonowski // Ateneum. – 1896. – T. 3. – Z. 2. – S. 246–270.
1.2.63. Jabłonowski A. Starostwo barskie (M.Hruszewskij. Barskoje starostwo. Istoriczeskije oczerki. – K., 1894) / А. Jabłonowski // KH. – 1897. – R. 11. – S. 64–73.
1.2.64. Jabłonowski A. Stosunki rodzinne na Wołyniu na przełomie XVI i XVII wieku (Ciąg dalszy) / А. Jabłonowski // Przegląd Historyczny. – 1911. – T. 12. – S. 84–88.
1.2.65. Jabłonowski A. Ukraina // Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich / А. Jabłonowski [Pod. red. B.Chlebowskiego]. – Warszawa: Wiek, 1892. – S. 772–779.
1.2.66. Jabłonowski A. Kresy Ukrainna po “licholeciu” – do ruiny / А. Jabłonowski // Pisma A. Jabłonowskiego. – Warszawa, 1911. – T. 3. – S. 241–272.
1.2.67. Jabłonowski A. Starostwa Ukraina w pierwszej połowie XVII w. / А. Jabłonowski // Źródła dziejowe. – Warszawa, 1877. – T. V. – S. IV–LXXXI.
1.2.68. Jabłonowski A. Zasiedlenie Ukrainy / А. Jabłonowski // Ateneum. – 1888. – T. 1. – S. 115–138.
1.2.69. Jabłonowski Aleksander. Údział j.p. prof. Pawińskiego w wydawnictwie p.t. Źródła dziejowe / Aleksander Jabłonowski // Kwartalnik historyczny. – 1897. – Zeszyt 3. – S. 469–487.
1.2.70. Korzon Tadeusz. Błędy historyografii naszej w budowaniu dziejów polskich // Pamiętnik drugiego zjazdu historyków polskich we Lwowie / Tadeusz Korzon. – Lwów, 1890. – S. 110–138.
1.2.71. Korzon Tadeusz. Działalność naukowa J. Lelewela / Tadeusz Korzon // Kwartalnik historyczny. – 1897. – Zeszyt 2. – S. 122–174.
1.2.72. Korzon Tadeusz. Nowa kziążka o Koliszczyznie / Tadeusz Korzon // Kwartalnik historyczny. – 1892. – Zeszyt III. – S. 527–536.
1.2.73. Korzon T. Historyografia // Pisma Tadeusza Korzona. Listy otwarte. Mowy. Rozprawy. Rozbiory: W 4 t. / Т. Korzon. – Warszawa; Lublin; Łódź: Księgarnia Gebethnera i Wolffa, 1916. – T. 2. – S. 107–125.
1.2.74. Korzon T. Historya Polski / Т. Korzon [Oprac. Bolesław Bator]. – Kijów: Wydawnictwo Rady Okręgowej, 1918. – 312 s.
1.2.75. Korzon T. Historya // Pisma Tadeusza Korzona. Listy otwarte. Mowy. Rozprawy. Rozbiory: W 4 t. / Т. Korzon. – Warszawa; Lublin; Łódź: Księgarnia Gebethnera i Wolffa, 1916. – T. 2. – S. 58–82.
1.2.76. Korzon T. Aleksander Jabłonowski // Kwartalnik Historyczny. – 1914. – R. XXVIII. – S. 147–172.
1.2.77. Korzon T. O Chmielnickim sądy P.Kulisza i P.Karpowa / Т. Korzon // KH. – 1892. – R. 6. – S. 34–79.
1.2.78. Kraushar A. Poselstwo Jakóba Śmiarowskiego pod oblężony Zamość w r. 1648 / А. Kraushar // KH. – 1891. – R. 5. – S. 813–824.
1.2.79. Krzyżanowski S. Problem wschodni w historii Polskiej / S. Krzyżanowski. – Kraków: Czas, 1916. – 32 s.
1.2.80. Kubala L. Jerzy Ossoliński / L. Kubala. – Wyd. 2. – Warszawa: Księgarnia Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, 1924. – 511 s.
1.2.81. Kubala L. Przysięga w Perejasławiu i “stati” Bohdana Chmielnickiego / L. Kubala // KH. – 1904. – T. 18. – S. 220–242.
1.2.82. Kubala L. Szkice historyczne: W 2 t. / L. Kubala. – Kraków: G.Gebethner, 1896. – T. 1. – 337 s.
1.2.83. Kubala L. Wojna brandenburska i najazd Rakoczego w roku 1656 i 1657 / L. Kubala. – Lwów, 1917. – 437 s.
1.2.84. Kubala L. Wojna szwecka w roku 1655 i 1656: (szkiców historycznych seria IV) / L. Kubala. – Lwów: H.Altenberg, 1913. – 495 s.
1.2.85. Kubala L. Zajęcie Kijowa przez Moskwę w r. 1654 i zatarg prawosławnej Cerkwi ruskiej z patryarchatem moskiewskim (Odczyt miany na publicznym posiedzieniu Akademii Umiejętności dnia 30 maja 1901 r.) / L. Kubala // Rocznik Akademii Umiejętności. Rok 1900 / 1901. – Kraków, 1901. – S. 112–138.
1.2.86. Kubala L. Zaprzepaszczona Kraina. Wyprawa wiosenna na Ukrainę 1654 r. / L. Kubala // KH. –1907. – R. 21. – S. 612–653.
1.2.87. Lelewel J. Wybór pismo istorycznych / J. Lelewel. – Warszawa, 1950. – 512 s.
1.2.88. Lelewel J. Wybór pismо politycznych / J. Lelewel. – Warszawa, 1954. – 476 s.
1.2.89. Lelewel Joachim. Uwagi nad dziejami Polski i ludu jej / Joachim Lelewel. – Poznań, 1855. – 547 s.
1.2.90. Lelewel J. Dzieje Litwy i Rusi aż do Unii z Polską w Lublinie 1569 zawartej / J. Lelewel. –Wyd. 2 – Poznań: Nakład i druk W.Stefańskiego, 1844. – 201 s.
1.2.91. Lelewel J. Geografia, opisanie krajów polskich / J. Lelewel. – Poznań: Nakładem Księgarni Jana Konstantego Żupańskiego, 1858. – 84 s.
1.2.92. Lelewel J. Polska odradzająca się czyli dzieje Polskie od roku 1795 potocznie opowiedziane / J. Lelewel. – Bruxella: U Jana Nepomucena Młodeckiego, 1843. – 216 s.
1.2.93. Lewicki A. Сzyta rzecz p.t.: Stosunek Litwy do Polski za Witolda (Ustęp z obszerniejszego dzieła) / А. Lewicki // Sprawozdania z posiedzień. II Wydział historyczno-filozoficzny. Posiedzienie wydziału dnia 30 maja 1890. – Kraków: Nakładem Akademii Umiejętności, 1891. – S. 36.
1.2.94. Maciejowski W.A. Historia prawodawstw słowiańskich. – Warszawa – Lipsk, 1832. – T. II. – 576 s.
1.2.95. Moraczewski Andrzej. Dzieje Rzeczy pospolitej Polskiej z drugiej połowy XVI wieku / Andrzej Moraczewski. – Poznań, 1849. – 296 s.
1.2.96. Moraczewski Andrzej. Dzieje Rzeczy pospolitej Polskiej z pierwszej połowy XVII wieku / Andrzej Moraczewski. – Poznań, 1855. – 430 s.
1.2.97. Moraczewski Anedrzej. Dzieje Rzeczy pospolitej Polskiej z początku siedemnastego wieku / Andrzej Moraczewski. – Poznań, 1851. – 360 s.
1.2.98. Pisma Aleksandra Jabłonowskiego / Z przedmową J.K.Kochanowskiego: W 4 t. – Warszawa: Księgarnia E. Wende i Spółki, 1910. – T. 1.: Ziemie Ruskie Rzeczypospolitej. – 349 s.
1.2.99. Pisma Aleksandra Jabłonowskiego / Z przedmową J.K.Kochanowskiego: W 4 t. – Warszawa: Księgarnia E. Wende i Spółki, 1910. – T. 2.: Kresy Ukrainne. – 346 s.
1.2.100. Pisma Aleksandra Jabłonowskiego / Z przedmową J.K.Kochanowskiego: W 4 t. – Warszawa: Księgarnia E. Wende i Spółki, 1911. – T. 3.: Ukraina. – 369 s.
1.2.101. Gawroński Rawita Fr. Geneza i rozwój idei kozactwa i kozaczyzny w XVI wieku / Rawita Fr. Gawroński. – Warszawa, 1901. – 150 s.
1.2.102. Gawroński Rawita Fr. Sprawy i rzeczy ukraińskie: materialy do dziejów kozaczyzny i hajdamaczyzny / Rawita Fr. Gawroński. – Lwów. – 1914. – 408 s.
1.2.103. Gawroński Rawita Fr. Zakon o dominikánách w Kijowie. Szkic historyczny / Rawita Fr. Gawroński. – Kijów, 1918. – 72 s.
1.2.104. Gawroński Rawita Fr. Straszne dni. Kartka z dziejów żydowskich (1648) / Rawita Fr. Gawroński. – Lwów, 1906. – 37 s.
1.2.105. Gawroński Rawita Fr. Ostatni Chmielniczenko (1640 – 1672) / Rawita Fr. Gawroński [Zapys monograficzny]. – Poznań. – 1919. – 142 s.
1.2.106. Rawita-Gawroński F. Żydzi w poezji ludowej i w historii ruskiej / Rawita Fr. Gawroński // Rzeczpospolita. – 1909. – 30 października. – Cz. 1, № 18. – S. 227–228.
1.2.107. Rawita-Gawroński F. Żydzi w poezji ludowej i w historii ruskiej (Ciąg dalszy) Rawita Fr. Gawroński // Rzeczpospolita. – 1909. – 13 listopada. – Cz. 2, № 19. – S. 238–241.
1.2.108. Rawita-Gawroński F. Oderwanie Chełmszczyzny i Rusini/ Rawita Fr. Gawroński // Rzeczpospolita. – 1909. – 17 kwietnia.– № 8. – S. 96–101.
1.2.109. Rawita-Gawroński F. Próba pojednania z Rusią. Poselstwo Bieniewskiego od śmierci B. Chmielnickiego do umowy Chadziackiej / Rawita Fr. Gawroński. – Kraków: G.Gebethner i Spółka, 1907. – 93 s.
1.2.110. Rawita-Gawroński F. Bohdan Chmielnicki do elekcji Jana Kazimierza. – Lwów: Nakładem Księgarni H. Altenberga; Warszawa: Księgarnia P.F.E. Wendw i Sp., 1906. – 360 s.
1.2.111. Rawita-Gawroński F. Historya ruchów Hajdamackich: W 2 t. – Lwów: Księgarnia H. Altenberga, 1901. – T. 1. – 269 s.
1.2.112. Smolka S. Szkice historyczne / S. Smolka. – Warszawa: Gebethner i Wolff, 1882. – Seria 1. – 362 s.
1.2.113. Smolka S. Unia Litwy z Koroną / S. Smolka. – Kraków: Spółka Wydawnicza Polska, 1903. – 144 s.
1.2.114. Szajnocha K. Jadwiga i Jagiełło 1374 –1413. – Lwów. – 1855 – 1856. – T. 1–3. – 475 s; 428 s; 511 s.
1.2.115. Szajnocha K. Bolesław Chrobry i Odrodzenie się Polski za Władysława Lokietka. Dwa opowiadania historyczne (wyd. II) / K. Szajnocha. – Lwów, 1859. – 327 s.
1.2.116. Szajnocha K. Mściciel / K. Szajnocha. – Źytomierz, 1861. – 37 s.
1.2.117. Szajnocha K. Zdobycze pługa polskiego / K. Szajnocha // Szkice historyczne. – Lwów, 1861. – T. 3. – S. 271–296.
1.2.118. Szajnocha Karol. Dwa lata dziejów naczych 1646–1648. Opowiadanie i źródła / Karol Szajnocha // Szkice historyczne. – Lwów, 1869. – T. II. – 396 s.; T. III. – 437 s.
1.2.119. Szajnocha Karol. Lechicki początek Polski / Karol Szajnocha // Dzieła K. Szajnochy. – T. 4. – Warszawa, 1876. – S. 112–289.
1.2.120. Szujski Józef. Dzieje Polski podług ostatnich badań / Józef Szujski // Dzieje Polski. – T. 1. – Kraków, 1882. – 592 s.
1.2.121. Szujski Józef. O młodszości naszego cywilizacyjnego rozwoju / Józef Szujski // Dzieła. – T. 3. – Kraków, 1888. – 364 s.
1.2.122. Szujski J. Chocim i Cecora / J. Szujski. – Warszawa: Gebethner i Wolff, 1925. – 24 s.
1.2.123. Szujski J. Dzieje Polski podług ostatnich badań spisane / J. Szujski. – Lwów: Nakładem Karola Wilda, 1862. – T. 2: Jagiellonowie. – 340 s.
1.2.124. Szujski J. Dzieje Polski podług ostatnich badań spisane / J. Szujski. – Lwów: Nakładem Karola Wilda, 1864. – T. 3: Królowie wolno obrani. – Cz. 1: r. 1572–1668. – 497 s.
1.2.125. Szujski J. Historii Polskiej treściowie opowiedzianej ksiąg dwanaście / J. Szujski. – Warszawa: Gebethner i Wolff, 1880. – 429 s.
1.2.126. Szujski J. Polacy i Rusini w Galicji / J. Szujski / Dzieła. – Tom dodatkowy. – Kraków: L.Ańczyk i Spółka, 1896. – 213 s.

3. РЕЦЕНЗІЇ
1.3.127. Антонович В. Б. Несколько слов г. Корзону / В. Б. Антонович // КС. – 1893. – Кн. 1. – С. 161–166.
1.3.128. Антонович В. Б. Новое сочинение о гайдамачестве (Рец. на кн. “Historia ruchów hajdamackich” Ф. Равиты-Гавронского) / В. Б. Антонович // ЧИОНЛ. – 1900. – Кн. 14.– Вып. 1. – С. 27–29.
1.3.129. Антонович В. Б. Очерк административного, общественного и сословного быта Юго-Западного края XVI и XVII столетия, по новым данным, заключающимся в V и VI томах “Źrógła dziejowe” А. Яблоновського / В. Б. Антонович // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – С. 42–46.
1.3.130. Антонович В. Б. Рец. на кн.: Pułaski Kazimiers. Szkice I poszukuwania historyczne / В. Б. Антонович. – Kraków, 1887 // КС. – 1889. – Кн. 1. – С. 267–272.
1.3.131. Антонович В. Б. И.И. Ролле (D-r Antoni J.) // КС. – 1894. – Кн. 2. – С. 305–310.
1.3.132. Антонович В. Б. Рец. на книгу: D-r Antoni J. Niewiasty Kresowe. – Warszawa / В. Б. Антонович. – 1883 // КС. – 1883. – Кн. 4. – С. 873–876.
1.3.133. Антонович В. Б. Рец. на книгу: D-r Antoni J. Z przeszlości Polesia Kijowskiego / В. Б. Антонович. – Warszawa. – 1882 // КС. – 1882. – Кн. 10. – С. 149–154.
1.3.134. Антонович В. Б. Історичні байки п. Маріяна Дубецького // Правда. – 1888. – Roc. ХІV. – Т. 1. – С. 194–203.
1.3.135. Антонович В. Б. Рец. на книгу: Isydor Szaraniewicz. O latopisiach i kronikach ruskich XV – XVI wieku… / В. Б. Антонович. – Kraków. – 1882 // КС. – 1883. – Кн. 1. – С. 177–179.
1.3.136. Антонович В. Б. Рец. на книгу: Szujski. Die Polen und Ruthenen in Galizien. Wien 1882 / В. Б. Антонович // КС. – 1882. – Кн. 6. – С. 523–526.
1.3.137. Грушевський М. Рецензія на: Prochaska A. Podobe lennem Korony (1352–1430) / М. Грушевський. – Kraków. 1895, 24 s. // Записки Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. – Т. ХІІІ. – Кн. V. – Львів, 1896. – С. 8–14.
1.3.138. Грушевський М. Рецензія на: Źródła dziejowe. T. XXII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. IX. / М. Грушевський. – Ziemie ruski, opisane przez Alexandra Jabłonowskiego – Ukraina (Kijów-Bracław), dzial III. Warszawa, 1897.S.736+LX // Записки Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. – Т. ХVІІ. – Кн. ІІІ. – Львів, 1897. – С. 9–22.
1.3.139. Czermak W. [Рец.]: M.Dubiecki. Dwie chwile z dziejów polskiej kolonizacji na Niżu (1638 i 1648 r.) / W. Czermak // Przegląd Powszechny. – 1890 // KH. – 1891. – R. 5. – S. 427–429.
1.3.140. Kolankowski L. [Рец.]: Fr.Rawita-Gawroński. Kozaczyzna Ukrainna w Rzeczypospolitej Polskiej do końca XVIII w. / L. Kolankowski. – Warszawa, 1923 // KH. – 1924. – R. 38. – S. 356–361.
1.3.141. Kolankowski L. [Рец.]: M.Hruszewskij. Istorija Ukrainy-Rusi / L. Kolankowski. – Kijów; Lwów, 1897. – T. 4; Lwów, 1905. – T. 5; Kijów; Lwów, 1907. – T. 6 // KH. – 1913. – R. 27. – S. 348–365.
1.3.142. Korzon T. [Рец.]: Fr.Gawroński-Rawita. Bohdan Chmielnicki do elekcji Jana Kazimierza / Т. Korzon. – Lwów, 1906 // KH. – 1908. – R. 22. – S. 726–732.
1.3.143. Korzon T. [Рец.]: W. Herasymczuk. Wyhowskij i Jurij Chmielnickij / Т. Korzon // ZNT im. Szewczenki. – 1904 – T. 59, 60 // KH. – 1908. – R. 22. – S. 732–734.
1.3.144. Korzon T. [Рец.]: Fr.Rawita-Gawroński. Historia Ruchów Hajdamackich / Т. Korzon. – Lwów, 1901; Markiewicz O. Do bibliografii hajdamaków Zeliźniaka i Czornija // ZNT im. Szewczenki. – 1902 // KH. – 1902. – R. 16. – S. 656–662.
1.3.145. Korzon T. [Рец.]: W.Domanićkij. Kozaczyzna na perełomi XV–XVII w. (1591–1603) / Т. Korzon. – Lwów, 1905 // KH. – 1908. – R. 22. – S. 446–456.
1.3.146. Korzon T. [Рец.]: W.Wołk-Karaczewskij. Borba Polszi s Kozaczestwom wo wtoroj połowinie XVII i naczalie XVIII wieka [...] / Т. Korzon / Uniwersitietskije Izwiestija. – K., 1898, 1899 // KH. – 1899. – R. 13. – S. 837–848.
1.3.147. Lewicki A. [Рец.]: K.Gorzycki. Połączenie Rusi Czerwonej z Polską przez Kazimierza Wielkiego / А. Lewicki. – Lwów, 1889 // KH. – 1890. – R. 4. – S. 172–174.
1.3.148. Lewicki A. [Рец.]: M.Dubiecki. Zawiązki dziejów Siczy Zaporozkiej [...] – 1887 / А. Lewicki // KH. – 1888. – R. 2. – S. 498–500.
1.3.149. Prochaska A. [Рец.]: A.Jabłonowski. Polska XVI w. pod względem geograficzno-statystycznym / А. Prochaska. – Warszawa, 1903. – T. 7. – Cz. 1 i 2: Ziemie ruskie. Ruś Czerwona // KH. – 1905. – R. 19. – S. 97–108.
1.3.150. Prochaska A. [Рец.]: A.Jabłonowski. Zasiedlenie Ukrainy w epoce litewskiej / / А. Prochaska // Ateneum. – 1891 // KH. – 1892. – R. 6. – S. 865–866.
1.3.151. Prochaska A. [Рец.]: E.Likowski. Rzut oka na wewnętrzny stan cerkwi ruskiej przed Uniją brzeską / / А. Prochaska // Rocznik Towarz. przyj. nauk. pozn. – T. 20. – S. 225–265 // KH. – 1896. – R. 10. – S. 674–677.
1.3.152. Prochaska A. [Рец.]: M.Hruszewskij. K woprosu o Bołochowie [...] / А. Prochaska // KH. – 1894. –R. 8. – S. 340–341.
1.3.153. Rawita-Gawroński F. [Рец.]: Dżereła do istorii Ukrainy-Rusi / F. Rawita-Gawroński. – Lwów, 1913. – T. 6; Materiały do istorii Hałyczyny, zibraw i uporiadkówaw Stefan Tomasziwskij – T. 3. [...] // KH. – 1915. – R. 29. – S. 358–365.
1.3.154. Rawita-Gawroński Fr. [Рец.]: M.Korduba. Anfänge des ukrainischen Kosakenthums / F. Rawita-Gawroński.// KH. – 1912. – R. 26. – S. 521–525.

4. АВТОБІОГРАФІЇ, МЕМУАРІЯ, ПУБЛІЦИСТИКА
1.4.155. Антонович В. Б. Автобіографічні записки / В.Б. Антонович // Літературно-науковий вістник. – 1908. – Т. 43. – Кн. ІХ.
1.4.156. Багалій Д. І. Матеріали до біографії В. Б. Антоновича. З приводу двадцятої річниці з дня його смерті / Д.І. Багалій. – К., 1929. – 70 с.
1.4.157. Грушевський М. Автобіографія / М. Грушевський. – К., 1926. – 31 с.
1.4.158. Мельник-Антонович К. Додаткові примітки та відомості до “Мемуарів” / К. Мельник-Антонович // Антонович В. Б. Твори. – К., 1932. – С. 66–92.
1.4.159. Крип’якевич І.П. Хмельниччина в новім освітленню / І.П. Крип’якевич // Діло. – 1914. – 5 лютого. – Ч. 26. – Р. 35. – С. 1–2.
1.4.160. Кубаля Л. Байка Богдана Хмельницького / Л. Кубаля // Вперед. – 1919. – 14 вересня. – № 93. – С. 4.
1.4.161. Bobrowski Tadeusz. Pamiętniki. Z przedmową N. Spasowicza. T. II. / Tadeusz Bobrowski. – Lwów, S. 226–230.
1.4.162. Dubiecki Marian. Młodzież polska w Uniwersytecie Kijowskim przed rokiem 1863 / Marian Dubiecki. – K., 1909.
1.4.163. Jabłonowski A. Awtobiografia // A. Jabłonowski // Pisma. – Warszawa, 1909. – S. 311–386.
1.4.164. Lasocki W. Wspominienia z mojego życia. – T. I. / W. Lasocki. – Kraków, 1933. – S. 234–237.
1.4.165. Rawita-Gawroński Fr. Kijów. Życie młodzieży / Fr. Rawita-Gawroński // Rok 1863 na Rusi. – T. II. (Ukraina, Wołyń, Podole). – P. IV. – S. 123–161.
1.4.166. Rawita-Gawroński F. Rok 1863 na Rusi: W 2 t. / Fr. Rawita-Gawroński – Lwów: Nakładem Księgarni H.Altenberga, 1902. – T. 1: Ruś Czerwona i Wschód. – 352 s.
1.4.167. Rawita-Gawroński F. Rok 1863 na Rusi: W 2 t. / Fr. Rawita-Gawroński – Lwów: Nakładem Księgarni H.Altenberga, 1903. – T. 2: Ukraina. Wołyń. Podole. – 356 s.
1.4.168. Rawita-Gawroński F. Sprzedaż Królestwa i Rusini / Fr. Rawita-Gawroński // Rzeczpospolita. – 1909. – 29 maja. – № 11. – S. 135–136.
1.4.169. Tabis J. Polacy na uniwersytecie kijowskim. 1834–1863 / J. Tabis. – Kraków, 1974. – 209 s.

ІІ. ЛІТЕРАТУРА
І. МОНОГРАФІЇ, СТАТТІ, АВТОРЕФЕРАТИ
2.1.170. Андрусяк М. Українська історіографія / М. Андрусяк. – Прага, 1939. – 20 с.
2.1.171. Антонович М. Історія українофільства / М. Антонович // УІ. – 1981. – 1–4 (69–72). – С. 74–82.
2.1.172. Аркуша О. Міхал Бобжинський та українське питання в Галичині / О. Аркуша // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2000. – Вип. 35–36. – С. 168–206.
2.1.173. Аркуша О. Політика польських клубів Галицького сейму щодо українського питання (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / О. Аркуша // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник на пошану професора Юрія Сливки. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 191–220.
2.1.174. Білоцерківський В. Поема “Канівський замок” Северина Гощанського / В. Білоцерківський // КС. – 2004. – № 6. – С. 101–112.
2.1.175. Бовуа Д. Битва за землю в Україні 1863–1914 / Д. Бовуа. – К.: Критика. – 1998. – 334 с.
2.1.176. Бовуа Д. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831–1863 рр.) / Д. Бовуа. – К.: Критика. – 1996. – 492 с.
2.1.177. Баженова С.Е. Від романтизму до реалізму. “Українська школа” в польській літературі 20 – 90-х років ХІХ ст.: етапи діяльності, історія України в творчості її представників. – Кам’янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 2009. – 400 с.
2.1.178. Баженова С.Е. Проблеми історії та культури України в історико-краєзнавчих і художніх творах представників “української школи” в польській літературі 1820 – 1890-х років / С.Е. Баженова. – Автореф. дис. докт. іст. наук: 07.001.01 – історія України. – Чернівецький національний університет ім. Федьковича. – Чернівці, 2010. – 36 с.
2.1.179. Брацка М.В. Дискурс козацтва в поезії “української школи” польського романтизму. – Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.05 – Порівняльне літературознавство. – К.: Нау. ун-т. ім. Т. Шевченка, 2005. – 20 с.
2.1.180. Ванштейн О. Язык романтической мысли. О философском стиле Новалиса и Фридриха Шлегеля / О. Ванштейн. – М.: Наука, 1994. – 312 с.
2.1.181. Василенко В. Феномен Вернигори: світло і тіні одного польського неоміфу / В. Василенко // Пам’ять століть, 1997. – № 4. – С. 63–79.
2.1.182. Василенко М.П. Очерки по истории Западной Руси и Украины / М.П. Василенко. – К., 1916. – 520 с.
2.1.183. Василюк О.Д. Антонович як археограф: Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.09 / О.Д. Василюк / Інститут української археографії та джерелознавства. – К., 1999. – 17 с.
2.1.184. Ващенко В.В. Лекції з історії української історичної науки др. пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. (М. І. Костомаров, В. Б. Антонович, М. С. Грушевський) / В.В. Ващенко. – Дніпропетровськ: Выд. ДДУ, 1998. – 140 с.
2.1.185. Ващенко В.В. Фактори формування історичної концепції в українській історіографії кінця ХІХ – поч. ХХ ст.: Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.06. Дніпропетровський держ. у-т. / В.В. Ващенко. – Дніпропетровськ, 1998. – 17 с.
2.1.186. Вервес Г. Польська література і Україна / Г. Вервес. – К.: Наукова думка, 1985. – 380 с.
2.1.187. Винар Л. До 150-ти ліття з року народження Володимира Антоновича Л. Винар // УІ. – 1984. – 1–4 (81–84). – С. 187–190.
2.1.188. Винар Л. Огляд історичної літератур про початок української козаччини / Л. Винар // УІ. – 1965. – 34 (7–8). – С. 17–23.
2.1.189. Винар Л. Ранні історичні праці Михайла Грушевського і київська історична школа В. Антоновича / Л. Винар // УІ. – 1966. – №№ 3–4. – С. 26–32.
2.1.190. Винар Л. Силуети епох: Михайло Грушевський / Л. Винар. – Дрогобич: Відродження, 1992. – С. 91–136.
2.1.191. Вульф Е. Європа і народи без історії / Е. Вульф. – К., 2004. – 470 с.
2.1.192. Гадамер Х.Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики / Х.Г. Гадамер. – М.: Прогресс, 1988. – 704 с.
2.1.193. Гермайзе О. В.Б. Антонович в українській історіографії / О. Гермайзе // Україна. – 1928. – Кн. 5. – С. 17–32.
2.1.194. Гермайзе О. М.П. Драгоманов в українській історіографії / О. Гермайзе // Україна. – 1926. – Кн. 2–3. – С. 125–145.
2.1.195. Гнатюк В. Польський літератор М.А. Грабовський і його приятелювання з П.О. Кулішем / Володимир Гнатюк // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. – К., 1928. – Кн. ХХІІ. – С. 110–122.
2.1.196. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст. / Я. Грицак. – К.: Генеза, 2000. – 360 с.
2.1.197. Грушевський М.С. Історичні студії та розвідки (1895 – 1900) / М.С. Грушевський // Твори у 50 томах. – К.: Світ. – Т. 6. – 696 с.
2.1.198. Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т. / М.С. Грушевський / Редкол.: П.С.Сохань та ін. – К.: Наук. думка, 1995. – Т. 7: Козацькі часи – до року 1625. – 624 с.
2.1.199. Горбач О. Українсько-польські взаємини в літературі / О. Горбач // Український самостійник. – Мюнхен, 1959. – №№ 19–20. – С. 216–236.
2.1.200. Демкович-Добрянський М. Українсько-польські стосунки у ХІХ сторіччі / М. Демкович-Добрянський // Український Вільний Університет. Серія: монографії. Ч. 13 [З передмовою В. Янева]. – Мюнхен, 1969. – 114 с.
2.1.201. Дейвіс Но с.рман. Боже ігрище. Історія Польщі / Норма Дейвіс. – К.: Основи, 2008. – 1080 с.
2.1.202. Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії. Державна школа: Історія. Політологія. Право / Д.І. Дорошенко. – К.: Видав. Українознавство, 1996. – 256 с.
2.1.203. Дорошенко Д. Володимир Антонович. Його життя й наукова та громадська діяльність / Д. Дорошенко. – Прага, 1942. – 168 с.
2.1.204. Дурагински Э. Польская историография новейшей истории // Новая и новейшая история / Э. Дурагински. – 2002. – № 3. – С. 28–57.
2.1.205. Залізняк М. Історія України Олександра Яблоновського / М. Залізняк // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. – Т. СХVІ. – Кн. ІV. – Львів, 1913. – С. 190–212.
2.1.206. Зашкильняк Л.А. Формирование и развитие исторической науки в Польше / Л.О. Зашкильняк. – Львов: ЛГУ, 1986. – 82 с.
2.1.207. Зашкільняк Л.О. Методологія історії від давнини до сучасності / Л.О. Зашкіл