Мармазова Тетяна Іванівна. Історіографія повстанського руху в Україні під проводом Н.І.Махна (1918- 1921 рр.)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Мармазова Тетяна Іванівна
УДК 930∙1 (477) „1918/1921”

ІСТОРІОГРАФІЯ ПОВСТАНСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ ПІД ПРОВОДОМ Н.І. МАХНА (1918-1921рр.)

Спеціальність 07.00.06 Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисциплини

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник:
Безпалов Микола Єгорович,
доктор історичних наук,
профессор

ДОНЕЦЬК 2003

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ..........................................................10

РОЗДІЛ 2. ВИСВІТЛЕННЯ В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ ІСТОРИЧНИХ ПЕРЕДУМОВ ТА ПРИЧИН МАХНОВСЬКОГО РУХУ 1918-1921 РОКІВ............30

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ НАУКОВЦЯМИ РУШІЙНИХ СИЛ ТА ХАРАКТЕРУ МАХНОВСЬКОГО РУХУ.........64

РОЗДІЛ 4. РОЗКРИТТЯ В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ ІСТОРИЧНОГО ЗНАЧЕННЯ ТА ПЕРІОДИЗАЦІЇ МАХНОВСЬКОГО РУХУ.........................................122

ВИСНОВКИ................................................................................................156

ПОСИЛАННЯ............................................................................................161

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА.................................................................197

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.
Серед соціальних явищ новітньої історії України, які вирішальним чином вплинули на характер політичного розвитку суспільства, особливе місце належить повстанському руху [[i]] під керівництвом Н.І.Махна. Виходячи, по-перше, з масштабності руху, який на етапі свого найвищого піднесення охоплював десятки тисяч повстанців, по-друге, з його довготривалості (хронологічні межі селянської війни майже збігаються з хронологією всієї громадянської війни в Україні), по-третє, з впливовості й реальної сили повстанців (усі уряди й найбільші військово-політичні об’єднання, які діяли на вітчизняних теренах упродовж переломної епохи, мали зважати на махновський рух, а нерідко й залежати від нього), можна констатувати, що перед нами без перебільшення феноменальне за своєю природою явище. Його вивчення ще далеке від завершення. При цьому глибина дослідженості теми в цілому й кожного її структурного компонента залишаються не з’ясованими.
Увагу дослідників традиційно привертає насамперед його соціальна сутність. Одним із ідейних вузлів руху є переплетення соціалістичних і ліберальних прагнень повстанців. Відстоювання економічної свободи як основного принципу господарювання супроводжувалося, як відомо, приватнопідприємницькими тенденціями й комуновласницькими експериментами. У такому гротескному поєднанні несумісних світоглядних концепцій, що стало можливим через глибоку суперечливість самої селянської ментальності, науковці намагаються віднайти історичну логіку.
Надзвичайно оригінальним є й такий пласт соціальної творчості повстанців, як пошук анархістського ідеалу суспільного устрою. Якщо інтуїтивний характер розуміння повстанцями свободи як такої, що не може бути дарованою, а отже не є причиною самою в собі (causa sui), знаходить адекватне пояснення в науковій літературі, то питання щодо пріоритетності для повстанців певної анархістської моделі, ступеня анархічності їхньої ідеології та практики, протидії в самому русі різних анархістських течій залишаються предметом гострих дискусій і вимагають системного погляду на них.
Наскільки повстанський рух під керівництвом Н.І.Махна як найпотужніший компонент загальнонародного руху 1918-1921 рр. визначив характер соціально-економічних перетворень і суто політичних змін 20-х років - залишається не менш значущим питанням. Зважена відповідь на нього можлива лише за умови узагальнення всієї історіографічної спадщини, присвяченої соціальній природі досліджуваного явища.
Комплексне вивчення історії повстанського руху неможливе також без розкриття його ролі в національно-політичних процесах, що розгорталися в Україні після Лютневої революції в Росії. Майже цілковите замовчування чи ігнорування національних мотивів та національного змісту селянської війни упродовж тривалого часу не дозволяли, по-перше, визначитись у тому, наскільки широкою була соціальна база національно-визвольної революції 1917-1920 рр. в Україні; по-друге, яким за своєю динамікою, формою вияву та наслідками був вплив повстанського руху на державотворчі процеси. Прорив у цій сфері досліджень, здійснений за останнє десятиріччя, дає нові вагомі підстави для підготовки узагальненої історіографічної праці з історії повстанського руху на чолі з Н.І.Махном.
Загалом дослідження даної теми відкриває можливість простежити в багатоконцептуальному полі еволюцію поглядів на повстанський рух під проводом Н.І. Махна, сучасний стан його наукової розробки й визначити пріоритетні напрями подальшого наукового пошуку.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження проводилося у руслі держбюджетної теми Актуальні проблеми наукового та методичного удосконалення курсу історії України для природничих та економічних факультетів” (№ Г 01/28) на кафедрі історії слов’ян Донецького національного університету.
Об’єктом дисертаційного дослідження є праці й окремі наукові узагальнення, присвячені історії повстанського руху в Україні під проводом Н.Махна, а предметом наукового аналізу виступає висвітлена в них проблематика, характер та глибина осмислення подій, ступінь фактографічної насиченості описуваного історичного процесу, рівень дослідження теми в цілому.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють безпосередньо епоху повстанського руху під проводом Н.Махна, коли з’явилися присвячені йому перші роботи переважно характеру, а також часову дистанцію від 20-х років ХХ-го до початку ХХІ-го століття, яка виявилась наповненою як ідеологічно орієнтованою, різноплановою друкованою продукцією, так і ґрунтовними науковими працями. Ті обставини, що 1918-2002 рр. вмістили в собі, з одного боку, епохи буржуазно-демократичних перетворень, розбудови суспільства на «соціалістичних засадах», а пізніше - громадянського соціуму, з іншого - включили національно-визвольні процеси, явища українізації, періоди гонінь на українську культуру й сучасне національне відродження, - дозволяють стверджувати, що все це ідеологічне розмаїття ускладнює історіографічне дослідження обраних проблем, проте водночас виявляється благодатним щодо можливостей для глибокого й багатогранного наукового пошуку.
Авторка ставить за мету з’ясувати ступінь дослідження історії махновського руху в Україні 1918-1921 рр. на основі комплексного історіографічного аналізу праць вітчизняних і зарубіжних авторів, що охоплює увесь постреволюційний часовий простір.
Ця мета реалізується шляхом виконання наступних дослідницьких завдань:
- виявити, систематизувати й охарактеризувати основні групи історіографічних джерел з історії махновського руху;
- вичленувати основні етапи розвитку історіографії повстанського руху в Україні й найпоширеніші концептуальні підходи, що викристалізувалися в процесі історичного пошуку;
- з’ясувати рівень наукового осмислення історичних передумов та причин повстанського руху в Україні на чолі з Н.І.Махном;
- проаналізувати ступінь вивчення характеру, рушійних сил та соціальної бази повстанського руху;
- простежити особливості висвітлення в літературі проблеми співвідношення соціальних і національних гасел, глибини анархічності теорії та соціальної практики повстанців;
- проаналізувати представлену в літературі періодизацію руху під керівництвом Н.Махна, рівень дослідження перебігу повстання на кожному із визначених етапів, зіставити характер тлумачення різними науковими школами історичного значення руху;
- виявити специфіку повстанського руху на основі зіставлення його з повстаннями в Україні часів громадянської війни;
- накреслити можливі перспективні напрямки подальшої наукової розробки питань з історії махновського руху.
Наукова новизна результатів дослідження.
У запропонованій роботі в широких хронологічних межах здійснено комплексний історіографічний аналіз праць українських, російських та зарубіжних авторів, присвячених повстанському руху в Україні під проводом Н.Махна (1918 1921). На основі зіставлення й аналізу різноконцептуальних положень та висновків сформовано цілісну картину махновського руху в тому її стані, який репрезентовано вітчизняною та зарубіжною історичними школами.
Авторкою обґрунтовано ряд теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:
З методологічного боку історіографія проблеми характеризується поєднанням : неокантіанства (спрощена систематизація історичних подій) і діалектичного матеріалізму; позитивізму й вульгаризованого марксизму; ментального та мікроісторичного підходів. Сучасні дослідження побудовані на їх повному або частковому поєднанні.
Найменш дослідженими залишаються історичні передумови повстанського руху на чолі з Н.Махном, а також співвідношення соціальних і національних мотивів селянського протесту. Вичленовування національного аспекту боротьби повстанців має відбуватися з урахуванням факту його майже цілковитого розчинення в явищах соціального порядку й соціалізованої форми вияву.
Вимагає подальшого дослідження проблема розвиненості анархістського компонента в повстанському русі. У процесі її тлумачення викристалізувалися три основні думки: 1) анархістська ідеологія та практика були піднесені учасниками руху на більш високий ступінь розвитку; 2) вплив ідей анархізму на повстанський рух не був визначальним; 3) домінуючою тенденцією повстання на чолі з Н.Махном було прагнення його учасників сформувати новий суспільний устрій на державницьких засадах. Виходячи з того, що селянська верства в тогочасній Україні була носієм анархізму, зорієнтованого на персоніфіковану, а не колективну свободу, Н.Махно майже нічого не втратив у народній підтримці, проігнорувавши національний бік справи.
Існує потреба в ґрунтовнішому осмисленні економічного стану, соціальної диференціації селянства, ступеня укоріненості в Україні індивідуального способу господарювання, а також ставлення різних категорій землеробів до владних інститутів, що діяли в Україні у 1918 1920 рр. підтверджується суперечливістю поглядів науковців на структуру рушійних сил та характер повстання. Найпоширенішими оцінками є: 1) дрібнобуржуазний рух заможного селянства; 2) загально селянський протест, ініційований та очолений куркульством; 3) мінливий щодо соціальної бази та спрямування: початковий (до середини 1918 р.) і завершальний (з кінця 1920р.) етапи руху відзначалися репрезентацією повстанства середняками і заможниками”, натомість час найвищого піднесення характеризувався причетністю до нього не тільки більшості селянської маси, а й частини робітництва, міщанства, чиновників та інтелігенції.
Основними критеріями диференціації селянської війни на етапи визнавалися : а) еволюція її соціальної бази; б) зміни в орієнтації лідерів руху на військово-політичні угруповання; в) ставлення повстанців до ідеології та практики українського державотворення.
Інтерпретуючи історичне значення повстанського руху під проводом Н.Махна, дослідники враховують переважно один із трьох моментів: соціально-класовий, національний або громадянський (оцінка щодо загальнолюдських цінностей), замість того, щоб дати його комплексну оцінку.
Зведення повстанського руху на чолі з Н.І. Махном до поняття махновщина” є науково неприйнятним, оскільки призводить до його необґрунтованої суб’єктивізації.
Практичне значення дисертації зумовлене тим, що основні її положення можуть бути використані при написанні фундаментальних історіографічних робіт з історії соціальних рухів в Україні, а також тих, які присвячені широкому колу проблем з історії громадянської війни та національно-визвольної боротьби в Україні 1917-1920-х років. Матеріали й висновки даного дослідження сприятимуть всебічному науковому осмисленню історії повстанського руху на чолі з Н.Махном, складуть основу курсів та спецкурсів відповідної тематики.
Апробація результатів дослідження.
Результати дисертаційного дослідження були апробовані автором у процесі читання спеціального курсу на історичному факультеті Донецького національного університету та висвітлення в повідомленнях на Всеукраїнській гуманітарній науковій студентській конференції „Особистість та культура часу” у 1992 році (м. Донецьк), на міжнародній науково-практичній конференції „Донбасс и Приазовье: проблемы социального, национального и духовного развития” у 1993 році та у квітні 2003 року на науковій конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2001-2002 рік [[ii]].
Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії слов’ян Донецького національного університету (у червні 2002 р. і квітні 2003 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у п’яти наукових працях загальним обсягом 2,5 друкованого аркуша.
Структура дисертації та послідовність викладення матеріалу зумовлені поставленими метою та відповідною логікою дослідження. Дисертація складається з вступу, чотирьох основних розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 160 сторінок. У першому розділі представлено стислий огляд історіографічних висновків, присвячений обраній темі, охарактеризовані історіографічні джерела, обґрунтовано методологію дослідження. У другому піддана аналізу історіографія передумов та причин повстанського руху в Україні 1918-1921 років. Третій розділ присвячений з’ясуванню рівня дослідження рушійних сил та характеру руху. Це дозволило у четвертому розділі зупинитися на особливостях та на глибині розкриття в науковій літературі історичного значення та передумов махновського руху. При цьому слід зазначити, що виклад матеріалу за проблемно-хронологічним принципом є традиційним у вивченні історії соціальних рухів.
На наш погляд, можна виділити чотири періоди у розвитку історіографії з проблеми повстанського руху в Україні під проводом Н.І.Махна: перший 20-і роки; другий 30-ті середина 50-х років; третій середина 50-х кінець 80-х років; 90-ті роки по сьогодення.

[i] Тут і далі з певною долею умовності авторка використовує щодо повстанського руху під проводом Н.І.Махна декілька дефініцій: «махновський рух», «селянський рух», «селянська війна», які, з огляду на вищенаведену характеристику, постають у межах даної теми змістовно однорідними.

[ii] Беспалая Т.И. Махно и махновщина: социальные аспекты // Материалы Всеукраинской гуманитарной научной студенческой конференции «Личность и культура времени», 16 17 октября 1992 г., г. Донецк. Донецк, 1992. С. 45 46. Беспалая Т.И. Махновское движение в Донбассе и Приазовье как самобытное явление украинской национальной жизни // Материалы региональной межвузовской научной конференции Донбасс и Приазовье: проблемы социального, национального и духовного развития”. Мариуполь, 1993 . С. 48 49. Беспалая Т.И., Лещенко В.С. Нестор Иванович Махно (1888 - 1934) // Курс лекций по истории Украины. - Донецк: Пресс, 1994. - С. 235 - 239. Мармазова Т.И. Новейшие публикации документальных источников по истории махновского движения (середина 80 - годов - до настоящего времени) // Материалы региональной научно-практической конференции Изучение истории Украины в учебных заведениях”. Донецк, 1995. С. 123-124. Мармазова Т.И. Социально-экономический аспект махновского движения в Донбассе // Материалы открытой региональной студенческой научной конференции Экономика и политика: история, современность, перспективы”. Донецк, 1996. С. 15-16. Мармазова Т.І. Ідейні передумови і спрямованість махновського руху // Схід. 2001. № 6 (43). С.73-76. Мармазова Т.І. Співвідношення соціальних і національних мотивів повстанського руху під керівництвом Н.І. Махна: історіографічний аналіз //Вісник Київського інституту „Слов′янський університет”. К., 2002. № 12. С. 166-173.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Багатогранність і надзвичайна суперечливість повстанського руху під проводом Н.І. Махна закономірно є одною із ідейних домінант присвячених йому наукових та публіцистичних праць. Розбіжність думок науковців у широкому форматі багато в чому зумовлена неординарністю, певною мірою непередбачуваністю лідера повстанців, фактом входження до махновської армії різних за соціальним статусом категорій селянства, інших верств населення, частою кардинальною зміною політичної ситуації в Україні. Зрозуміло, що на всіх етапах боротьби Н.Махно та його штаб перебували у постійному пошуку рішень, які не тільки б відбивали його стратегічні прагнення, але й урівноважували ідейні установки та політичну поведінку всіх учасників руху.
Методологічні засади наукових досліджень історії махновського руху зазнавали постійної трансформації. Якщо 20-і рр. характеризувалися використанням науковцями методологічних надбань неокантіанської та діалектико-матеріалістичної шкіл, а в 30 50-і переважали позитивістський та вульгарно-матеріалістичний підходи, то надалі, й особливо з кінця 80-х початку 90-х років, дедалі повніше використовувалися ментальний та мікро- історичний методологічні прийоми. Ментальний підхід до створення загальноісторичної картини селянської війни супроводжувався глибшим вивченням ролі особистостей; замкненість на людині, певній соціальній групі визначала алгоритм наукових досліджень. Якщо фактологічна насиченість була притаманна й роботам першого етапу, то по-справжньому різнобічний погляд на учасників повстанського руху на чолі з Н.І. Махном, на його визначні постаті з’являється лише в умовах соціальної модернізації другої половини 80-х років - початку 90-х. Проте, нові підходи до вивчення проблеми лише започатковані.
Малодослідженою залишається проблема соціальних і національних мотивів повстанського руху на чолі з Н.І.Махном. У науковій літературі утвердився відносно об’єктивний висновок, згідно з яким національний аспект повстанства виявився малопомітним. Реальна ситуація полягала у тому, що він майже цілковито був поглинутий явищами іншого, соціального порядку, тобто мав соціалізовану форму вияву. Саме тому його глибший зміст необхідно шукати: по-перше, в соціальній базі повстанців; по-друге, в характері дотримання ними українських політичних та побутових традицій; по-третє, в природі соціальної програми повстанців, яка відбивала особливості української ментальності.
Неоднозначність оцінок анархістського компоненту в повстанському русі на чолі з Н.Махном зафіксовано в трьох основних поглядах дослідників. Згідно з першим, анархістська ідеологія була піднесена повстанцями на найвищий ступінь свого розвитку й переведена у площину практичної реалізації. Відповідно до другої позиції, вплив ідей анархізму на повстанський рух був незначним і не завадив останньому набути демократичного самовияву, який ґрунтувався на селянському прагненні до економічно самостійного господарювання. Третій погляд об’єднує дослідників, які оцінюють анархічний компонент як поверховий і цілком формальний. На їхню думку, в повстанському русі чітко проявляється тенденція до створення нового суспільно-політичного, тобто державного устрою.
Звичайно, зазначені погляди спрощують природу анархізму повстанців. У цьому зв’язку видається, що подальша розробка проблеми має відбуватися у площині історіографії. При цьому необхідно врахувати, що, на відміну від селянської верстви, яка була стихійним носієм індивідуалізованого анархізму, тобто зорієнтованого на близьку українству персоніфіковану свободу, Н.І.Махно й увесь його ідеологічний штаб були прихильниками характерного для російського селянства анархо-комунізму. Як ідеологія, анархо-комунізм є явищем колективістським за своєю природою, а тому за суттю не суперечить ідеології національній. Натомість, властивий українському селянству індивідуальний анархізм, не вписується у філософію політичного націотворення. Звідси один із проявів феномену повстанського руху - Н.І.Махно майже нічого не втратив у народній підтримці, проігнорувавши національний бік справи.
У виявленні причин повстанського руху найбільш розробленим є соціально-економічний чинник. Проте потребує ґрунтовнішого вивчення економічний стан та рівень соціальної диференціації селянства. Аргументованіше мають бути представлені й висновки щодо причин руху у політичній та національній сферах.
У зв’язку із встановленою автором недостатньою дослідженістю історичних передумов повстанського руху перспективними напрямами студіювання проблеми необхідно визнати: по-перше, з’ясування традиційності й ступеня укоріненості в Україні індивідуального способу господарювання; по-друге, простеження витоків та еволюції анархістської ідеології в Україні, утвердження якої, на нашу думку, відбулося ще на етапі середньовіччя (в постмонгольські часи). Цьому сприяли, зокрема, відрубний характер селянських, а пізніше селянсько-козацьких господарств (хуторянство), їх мінімальна й чітко регламентована залежність від владного центру.
Оцінки науковцями рушійних сил, а відтак і характеру повстання у його соціальному вимірі розходяться в кількох напрямах. Згідно з ними так звана «махновщина» визнається: 1) дрібнобуржуазним рухом, представленим головним чином заможними категоріями селянства; 2) широким загальноселянським рухом, очоленим куркульством; 3) мінливим щодо соціальної бази та спрямування: початковий (до середини 1918 р.) і завершальний (з кінця 1920 р.) етапи руху відзначалися репрезентацією середняками і так званими «заможниками», натомість час найвищого піднесення повстанства характеризувався причетністю до нього не тільки більшості селянської маси, а й частини робітництва, міщанства, чиновників та інтелігенції. З урахуванням питомої ваги селянства у соціальній структурі населення та кола його союзників, повстанський рух у момент піку своєї активності може бути названий народним.
Нам видається також, що зведення повстанського руху на чолі з Н.Махном до поняття «махновщина» є науково неприйнятним, оскільки призводить до його необґрунтованої суб’єктивізації. До того ж, у такому тлумаченні явно проглядається акцент на бандитизмі й вульгарних формах політичної самореалізації повстанців. Не заперечуючи наявність цієї сторони їх діяльності, треба відзначити, що згідно з аргументацією, представленою в нових, глибоких дослідженнях, вона не визначала соціальної природи руху.
Малодослідженною, на наш погляд, є проблема, яка стосується міжнаціональних відносин у середовищі махновців, а також демографічний аналіз повстанської армії. На різних етапах її існування.
У зв’язку з надмірно мінливою політичною орієнтацією повстанців більшість дослідників уникає періодизації руху. Структуруючи інформацію здебільшого на основі мозаїчного принципу, авторка встановила, що критеріями диференціації селянської війни на етапи визнавалися: а) еволюція її соціальної бази (етапними тут стали дві події: початок повстання проти гетьмана П.Скоропадського та розгром П.Врангеля червоноармійцями спільно з Революційною Повстанською армією України (махновцями); б) орієнтація лідерів руху на інші політичні центри сили чи дії в умовах самоізоляції (етапні події: три спроби союзу з Червоною армією, тимчасові й короткочасні союзи з С.Петлюрою та отаманом Григор’євим); в) ставлення повстанців до ідеології та практики українського державотворення (етапні події: початок боротьби проти влади гетьмана П.Скоропадського; тактичний союз із С.Петлюрою).
Встановлено також, що найменш дослідженими є початковий та завершальний (після розгрому військ П.Врангеля) етапи повстанського руху. При цьому саме вони, на наш погляд, є ключовими в плані поглибленого осмислення мотивів, соціальної бази та характеру селянської боротьби.
Інтегральна оцінка руху на основі осмислення різних типів його періодизації фактично відсутня. Аналізуючи історичне значення повстанства (звернення до цієї проблеми залишаються спорадичними й поверховими), дослідники акцентують увагу переважно на трьох моментах: соціально-класовому, національному й громадянському (оцінки щодо загальнолюдських принципів). У кожному разі ці оцінки виявляються глибоко суперечливими і коливаються в діапазонах між характеристиками: «справедливий народний рух» - «боротьба експлуататорських класів за інтереси верхівки суспільства»; «позбавлена національного змісту соціальна боротьба» - «соціальний протест, що ґрунтується як на загальноросійських, так і на українських національних традиціях»; «соціальний бандитизм» - «обумовлений об’єктивними обставинами рух за свободу й соціальну справедливість, обтяжений невиправданими репресіями».
Таким чином, історія наймасовішого, найтривалішого, а відтак найпотужнішого повстанського руху в Україні часів громадянської війни, відтворення якої активізувалося в останнє десятиріччя, вимагає подальшого дослідження як у власне історичному, так і в історіософському руслі. Його здійснення сприятиме формуванню цілісної й об’єктивної картини боротьби українського народу за своє національне й соціальне визволення.
Авторка вважає необхідним висловити такі рекомендації:
- провести всеукраїнську (міжнародну) наукову конференцію, на якій обговорити актуальні проблеми повстанського руху в Україні під проводом Н.І. Махна;
- передбачити для студентів історичних факультетів університетів читання спецкурсу Повстанський рух в Україні під проводом Н. Махна”.