Пархоменко Владислав Анатолійович. Вітчизняна мемуаристика як джерело з історії національно-визвольних змагань 1914 - 1921 рр.

Краткое описание

Пархоменко Владислав Анатолійович. Вітчизняна мемуаристика як джерело з історії національно-визвольних змагань 1914 - 1921 рр..- Дисертація д-ра іст. наук: 07.00.06, НАН України, Ін-т історії України. - Київ, 2014.- 460 с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ПАРХОМЕНКО ВЛАДИСЛАВ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 930.2. 94(477) «1914-1921» (043.3)

ВІТЧИЗНЯНА МЕМУАРИСТИКА ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ 1914-1921 РР.

07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Науковий консультант:
Реєнт Олександр Петрович
член-кореспондент НАН України
доктор історичних наук, професор,

Київ – 2014

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………...4
ВСТУП………………………………………………………………………….....5

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………….………16
1.1. Стан історіографічної розробки теми...………………...……16
1.2. Джерельний комплекс та методологічна основа…………....61

РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА ТА УНР
В ІСТОРИКО-МЕМУАРНІЙ ЛІТЕРАТУРІ………….………80
2.1. Виникнення Української Центральної Ради………………...80
2.2. Боротьба за автономію...……………………...….……….…100
2.3. Військова політика Центральної Ради….…..………………126
2.4. УНР за часів Центральної Ради
(листопад 1917 р. – квітень 1918 р.)…...………………………...139

РОЗДІЛ 3. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА П. СКОРОПАДСЬКОГО
У СПОГАДАХ СУЧАСНИКІВ………………...............………161
3.1. Державний переворот. Становлення Гетьманату.………....161
3.2. Внутрішня політика П. Скоропадського у мемуарній
спадщині……………………………………………………..……177
3.3. Зовнішні стосунки Української Держави у 1918 р..…….....203
3.4. Падіння Гетьманської держави……………………………..213

РОЗДІЛ 4. ДИРЕКТОРІЯ УНР У СВІТЛІ МЕМУАРИСТИКИ...........…222
4.1. Становлення Директорії та протигетьманське
повстання.....................................................................................…222
4.2. Діяльність Директорії в грудні 1918 – січні 1919 рр.…...…239
4.3. Директорія у міждержавних взаєминах із Антантою та
радянською Росією.…...……………….…………………………258
4.4. Українсько-білогвардійська війна 1919 р. у світлі
мемуаристики……………………………………………………..267
4.5. Мемуаристика про останні місяці існування Директорії….277

РОЗДІЛ 5. ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ В ГАЛИЧИНІ
У 1914-1919 РР. В МЕМУАРНІЙ СПАДЩИНІ……………...293
5.1. Український національно-визвольний рух в Галичині
в роки Першої світової війни…………………………………….293
5.2. «Листопадовий Зрив» у спогадах сучасників……………...317
5.3. Утворення ЗУНР……………………………………………..328
5.4. Внутрішня політика ЗУНР та українсько-польська війна...338
5.5. ЗОУНР і поразка галицької державності…………………...351

ВИСНОВКИ………………….………………………………………………...364
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.………………….……………….371

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВУЦВК – Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет
ГУР – Головна Українська Рада
ЗОУНР – Західна Область Української Народної Республіки
ЗСПР – Збройні сили Півдня Росії
КВО – Київський військовий округ
КЧК – календар «Червоної Калини»
ЛЧК – «Літопис Червоної Калини»
МВБУ – Музей визвольної боротьби України
РНК – Рада народних комісарів
РСФРР – Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
СВУ – Союз визволення України
ТУП – Товариство українських поступовців
УГА – Українська Галицька Армія
УГВК – Український генеральний військовий комітет
УПР – Українська парламентська репрезентація
УСДРП – Українська соціал-демократична робітнича партія
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена тим, що мемуаристика доби української національно-визвольної боротьби 1914–1921 рр. є важливим джерелом із дослідження проблем тогочасних державотворчих процесів і, відповідно, потребує глибокого об’єктивного і всебічного вивчення. До відновлення державної незалежності України 1991 р. аналіз національно-визвольних змагань зазначеного періоду в історичній літературі супроводжувався неоднозначними, здебільшого кон’юнктурними оцінками, притаманними радянській історичній науці. Крім того, звернення до історико-мемуарних творів, присвячених Першій світовій війні та Українській революції, умотивоване й виразною практичною потребою, адже розбудова суверенної України потребує неупередженого дослідження та критичного використання досвіду державотворчих процесів 1917‒1921 рр.
Що ж до вітчизняної мемуарної літератури, то її значення для висвітлення подій початку ХХ ст. взагалі важко переоцінити, оскільки визвольні змагання, що розпочалися на території двох імперій – Російської й Австро-Угорської – в момент їхнього розпаду, охопили значну кількість представників суспільства з різними політичними поглядами та соціальним походженням.
Політика у всіх її формах – від парламентської до збройної – втягнула в свою орбіту тисячі людей, які змушені були відійти від звичного їм способу життя й зробити вибір, часто не лише політичний, а й ідентифікаційний (щодо національної приналежності). Протистояння між радикалами й консерваторами, соціалістами й лібералами, «єдинодержавниками» й націоналістами – все це створило значний фундамент для майбутніх мемуаристів, які перетворили свої праці на інструмент продовження політичної боротьби з подальшим викриттям своїх опонентів і, так би мовити, вибілюванням власних дій.
Звичайно, ці твори не позбавлені певної суб’єктивності, адже відображають особисті погляди авторів, що часто не співпадали з позицією опонента. Однак саме цей суб’єктивізм, у свою чергу, й створює додаткове тло для кращого бачення подій і оцінок учинків конкретних постатей. До того ж мемуаристика насичена багатим фактичним матеріалом, зокрема про політичне протистояння та бойові дії різних сторін означеного періоду, що дозволяє зробити чимало важливих порівнянь і уточнень.
Аналіз сучасного державотворення в Україні переконливо засвідчує, що чимало нинішніх проблем значною мірою ідентичні викликам періоду національно-визвольних змагань початку ХХ ст. Слід враховувати і той факт, що спогади сучасників містять чимало конкретно-історичної та аналітичної інформації, яка часто є відсутньою в інших видах джерел (при цьому значну частину документів було взагалі втрачено у вирі визвольної боротьби). Вивчення мемуарної спадщини сприятиме формуванню та корегуванню більш виразного образу постатей і подій минулого в теперішній історичній свідомості, розв’язанню певних проблем сучасного державотворення та становитиме важливий доробок у сучасну вітчизняну історичну науку.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана у рамках тематики наукової проблеми «Дисциплінарні виміри української історіографії» (державний реєстраційний номер 0112U003219) Інституту історії України НАН України.
Метою дослідження є комплексне вивчення мемуарів, а також відтворення крізь призму спогадів цілісної картини визвольної боротьби 1914–1921 рр. Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:
– охарактеризувати стан наукової розробки та джерельної бази теми дослідження;
– з’ясувати суспільно-політичні умови написання мемуарів як джерела з історії Української революції та проявів іманентної потреби учасників і свідків революційних подій у такій своєрідній формі реалізації авторської саморефлексії, якою є спогади;
– на підставі виявленого у процесі наукового пошуку матеріалу накреслити просопографічні портрети окремих мемуаристів;
– визначити рівень негативного впливу ідеологічних стереотипів і політичної заангажованості на висвітлення сучасниками подій;
– на основі поглибленого дослідження мемуарів висвітлити основні етапи державного будівництва та суспільно-політичного життя в Україні означеної доби;
– проаналізувати погляди військових мемуаристів щодо участі національних збройних формувань у бойових діях 1914–1921 рр.;
– обґрунтувати значення мемуарної літератури як історичного джерела у висвітленні подій та постатей Української революції;
– визначити роль наукових інституцій та періодичних видань як в Україні, так і за кордоном у формуванні та використанні історико-мемуарного фонду;
– зʼясувати рецепцію вітчизняної небільшовицької мемуаристики доби Української революції 1917‒1921 рр. у радянському історіографічному дискурсі;
– окреслити коло питань, які потребують подальшого вивчення, уточнення або концептуального переосмислення.
Об’єктом вивчення став масив мемуарної літератури українського національного спрямування, авторами якої є учасники та свідки визвольної боротьби в Україні 1914–1921 рр.
Предметом висвітлення є з’ясування тематичного змісту мемуарів, окреслення кола їхніх авторів, аналіз умотивованості й часу написання спогадів, важливості, достовірності та повноти поданої у них інформації.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1914–1921 рр. Нижня межа зумовлена початком Першої світової війни й активізацією українського національно-визвольного руху в Галичині. Верхня – закінченням Другого зимового походу Армії УНР в листопаді 1921 р. та поразкою визвольних змагань.
Географічні межі мають два виміри. Перший визначається українською територією, на яку поширювалася влада УНР, Гетьманату та ЗУНР. Другий вимір стосується географії здійснюваних досліджень і місць, де саме за кордоном писалися та оприлюднювалися мемуарні свідчення і діяли наукові установи по їх збору та збереженню.
Методологічною основою є принципи історизму, системності, об’єктивності, всебічності та антропоцентризму, які використовувалися під час дослідження через застосування загальнонаукових та конкретно-історичних методів аналізу і синтезу, історико-порівняльного, класифікації, періодизації, аналітико-типологічного, проблемно-хронологічного, біографічного (просопографічного), критичного порівняння та верифікації документів.
Їх комплексне застосування дозволило ґрунтовно вивчити проблему, уникнути тенденційності при її висвітленні, додало обґрунтованості й достовірності науковим положенням і висновкам дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше комплексно й системно здійснено аналіз вітчизняної мемуарної спадщина як джерела з історії революційних подій в Україні 1917‒1921 рр. З метою кращого розуміння їх першопричин також залучено мемуаристику, що охоплює 1914‒1917 рр., тобто від початку Першої світової війни, вважаючи вибух світового військового конфлікту рубежем нового етапу українського визвольного руху. Аналізуючи мемуарну спадщину, з’ясовуємо ступінь її об’єктивності (суб’єктивності), важливості (другорядності) наявного у ній фактичного матеріалу, корисність цієї інформації для створення науково зваженої інтерпретації державотворчих процесів, міжнародного становища та зовнішньої політики України, причин поразки національно-визвольної боротьби.
Особливу увагу звернено на особистісний контекст формування комплексу вітчизняної мемуаристики про події Української революції 1917‒1921 рр., насамперед упродовж міжвоєнного двадцятиліття ХХ ст., ‒ персональну мотивацію написання спогадів про події недавнього минулого, політичну заангажованість (або безсторонність) мемуаристів, наявність доволі численних еміграційних друкованих видань, які надавали свої сторінки для публікації таких матеріалів, відповідних наукових осередків, які заохочували таку проблематику, і центрів збереження інформації про визвольні змагання (насамперед функціонування Музею визвольної боротьби України у Празі) тощо.
На підставі численної кореспонденції української політичної еміграції простежено обмін думками, оціночними судженнями між відомими й маловідомими учасниками щодо окремих подій і постатей Української революції, причин її поразки. З’ясовано вплив історико-мемуарної літератури «першої хвилі» на написання й публікацію спогадів і наукових праць, які з’явилися у 1930–х роках або ж фрагментарно – у повоєнні десятиліття.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і засобами їх розв’язання. У роботі:
вперше:
– здійснено комплексний історичний аналіз ролі й місця вітчизняної мемуаристики у висвітленні визвольних змагань українського народу 1914‒1921 рр. й, зокрема, подій Української революції;
– проаналізовано й класифіковано відповідний джерелознавчий та історіографічний матеріал; у науковий обіг введено значну кількість маловідомих спогадів свідків і безпосередніх учасників тих подій минулого;
– охарактеризовано вплив вітчизняної мемуаристики про події Української революції на формування наукової української історіографії;
удосконалено:
– характеристику та класифікацію джерельних комплексів і стан наукового опрацювання теми в зарубіжній і вітчизняній історіографії;

уточнено:
– деякі біографічні дані вітчизняних мемуаристів у контексті державотворчих процесів доби Української революції та під час еміграційної доби життя авторів спогадів;
одержали подальший розвиток:
– положення про те, що автори спогадів були переважно носіями національно-державницької ідеології, обстоювали права й свободи українського населення, насамперед його право на самостійний державний розвиток;
– твердження, що активне залучення мемуарної спадщини учасників революційних подій сприятиме формуванню максимально об’єктивної картини перебігу державотворчих процесів, причин їхньої незавершеності й відносної невдачі, активізуватиме пошук нетрадиційних шляхів вивчення визвольної боротьби перших двох десятиліть ХХ ст. представниками академічної історичної науки.
Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріал дисертації, її положення та висновки дозволяють уявити ступінь розробки проблеми, зокрема виразно виявляють реальні досягнення, дискусійні й нерозв’язані аспекти, перспективи подальшого дослідження означеної теми.
Викладений у роботі фактологічний матеріал може бути використаним у процесі підготовки узагальнюючих наукових та навчально-методичних праць із джерелознавства, новітньої історії України, політології, воєнної історії, відповідних спецкурсів з історії Української революції 1917–1921 рр., у практичній діяльності наукових та навчальних установ.
Достовірність отриманих результатів обумовлена поглибленим опрацюванням історіографії проблеми, неупередженим аналізом широкого кола джерел, застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, які відповідають завданням дисертаційної роботи.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації пройшли апробацію на Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання філософії, історії та політології» (м. Новосибірськ, 10 березня 2011 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції «Аркасівські читання» (м. Миколаїв, 14-15 квітня 2011 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Суспільно-політичні процеси на українських землях: історія, проблеми, перспективи» (м. Суми, 20 травня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання суспільних наук: соціологія, політологія, філософія, історія (м. Новосибірськ, 20 лютого 2012 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Аркасівські читання» (м. Миколаїв, 27–28 квітня 2012 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Філоретовські читання», присвяченій науково-викладацькій діяльності професора В. М. Філоретова (м. Кіровоград, 22–23 лютого 2013 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Аркасівські читання» (м. Миколаїв, 26-27 квітня 2013 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Інтеграційні процеси в міжнародних відносинах: історія і сучасність» (м. Миколаїв, 7 квітня 2014 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Аркасівські читання» (м. Миколаїв, 11–12 квітня 2014 р.); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українознавчий вимір у сучасній науці: гуманітарний аспект» (м. Миколаїв, 4 червня 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Роль суспільних наук у забезпеченні стабільності розвитку глобальних світових процесів у ХХІ ст.» (м. Київ, 7 червня 2014 р.).
Окремі сюжети роботи використовувалися в процесі викладання спецкурсу «Українська національно-демократична революція 1917–1921 рр.» у Навчально-науковому інституті історії та права Миколаївського національного університету ім. В. О. Сухомлинського (2010–2013 рр.).
Текст дисертаційного дослідження обговорювався на спільному засіданні відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст. та відділу української історіографії Інституту історії України НАН України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Винесені на захист положення та висновки роботи отримані дисертантом особисто.
Публікації. Основні положення, результати та підсумки дослідження відображено в індивідуальній монографії «Національно-визвольна боротьба та революційні події 1914–1921 рр. в українській мемуаристиці», яка вийшла в світ у 2014 р. (27,9 др. арк.) і 23 статтях (14,8 др. арк.), опублікованих у фахових виданнях. Усього за темою дисертації здійснено 39 публікацій.
Структура дисертації ґрунтується на значній джерельній базі, обумовлена метою, дослідницькими завданнями й особливостями такого джерельного комплексу, як мемуаристика. Вона складається зі вступу, п’яти розділів, поділених на 20 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг становить 460 с. (основний текст – 370 с.). Список використаних джерел нараховує 892 позиції.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дослідження, викладено основні здобутки автора, сформульовано теоретичні положення та зроблено відповідні рекомендації:
1. Комплексний аналіз української мемуаристики національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. доводить: вона представлена значним масивом різнопланової літератури, яка є важливим історичним джерелом. Водночас ця література, на відміну від більшості інших видів джерел, містить у собі й специфічні складові: суб’єктивне бачення епохи на тлі незаперечної історичної інформації (реальних фактів ‒ історичного тла), яких автор не може уникнути, але подає у власній, специфічній інтерпретації.
Поєднання цих двох головних складових – об’єктивного та суб’єктивного – дозволяє дослідникові висвітлити такі аспекти проблеми, що не містять інші види джерел, у першу чергу, документальні. Адже для якісного та всебічного вивчення епохи потрібно не лише знати послідовність та розуміти закономірності розвитку подій, а й бачити їхню рецепцію у свідомості людей, внутрішньому розумінні особливостей певної історичної доби, події, факту. Встановлено, що джерельна база є достатньою для розв’язання сформульованих завдань дослідження. Для висвітлення даної проблеми використовувався методологічний інструментарій та категоріальний апарат переважно гуманітарних наук.
Серед робіт новітньої історіографії своєю продуктивністю відзначаються теоретичні напрацювання сучасних науковців: В. Великочия, І. Верби, В. Верстюка, В. Горака, І. Дацківа, Ю. Каліберди, М. Литвина, А. Малика, Р. Пирога, О. Реєнта, О. Рубльова, М. Стопчака. У поєднанні з загальнонауковими методами історичного пізнання вони дозволили розкрити заявлену проблему. Під час дослідження проаналізовано й класифіковано джерелознавчий та історіографічний матеріал з вітчизняної мемуаристики революційної доби; у науковий обіг введено значну кількість маловідомих спогадів свідків і безпосередніх учасників цих подій.
2. Мемуарна література за своєю суттю не може бути цілком об’єктивною. Адже кожен із авторів так чи інакше намагається показати власне бачення причин та наслідків як особистих дій, так і діяльності сучасників. Підтримка та засудження, нерідко відверта іронія щодо дій опонентів – ці суттєві ознаки мемуарної літератури посилюються зі зростанням історичної значущості описуваних процесів, а отже, дозволяють зробити об’єктивні висновки не лише щодо історичної ролі власне автора мемуарів, а й усіх згадуваних ним у роботі осіб. Відтак у ході її використання неможливо спиратися лише на якусь одну працю, наскільки б близьким до подій не був її автор.
Мемуарні джерела мають суто індивідуальне походження і, відповідно, відображають суб’єктивне сприйняття подій, а тому вимагають критичного аналізу й вивчення умов їх створення, осіб авторів, обов’язкової верифікації за іншими джерелами. Чимало мемуарних творів написано в контексті «історії повсякденності» (внутрішні переживання, світосприйняття, деталізація побуту), що дозволяє науковцю глибше проникнути та «вжитися» в досліджуваний ним період, чим підвищує значення мемуаристики як історичного джерела.
3. Мемуарний матеріал (спогади, щоденники, листування) дозволяє реконструювати просопографічні портрети окремих мемуаристів. Узагалі мемуарний жанр відтворює життєдіяльність відомих історичних персон, що ґрунтувалося на особистих контактах і навіювалося споминами мемуариста. При цьому дуже часто відбувалася ідеалізація осіб, акцентувалася увага на їх ролі в доленосних воєнно-політичних подіях, що призводило до перебільшення дійсних впливів і суспільної значущості. На оцінку особи накладалися політична кон’юнктура та особиста симпатія чи антипатія мемуариста. Отже, аналізуючи історичну постать, її велич і трагізм, слід враховувати ті політичні реалії, які зумовили її вчинки, моральні риси особи.
4. З’ясовано суспільно-політичні умови написання мемуарів як джерела з історії Першої світової війни та Української революції. Показано негативний вплив ідеологічних стереотипів та політичних уподобань на висвітлення сучасниками подій в мемуарній літературі. Ідеологічна боротьба між колишніми учасниками революційних подій призвела до формування базових напрямів історії визвольних змагань: республікансько-демократичний (уенерівський), консервативно-державницький (гетьманський) та, на думку деяких науковців, – «зуенерівський». У спогадах також простежується і регіоналістський підхід (галичани, наддніпрянці) при висвітленні подій, що не сприяло відтворенню цілісного загальноукраїнського процесу. Сучасна історіографія (В. Великочий, В. Верстюк, М. Литвин, О. Реєнт, О. Рубльов, В. Солдатенко, М. Стопчак) неодноразово звертала увагу на безперспективність цього підходу при вивченні історії визвольного руху 1914–1921 рр.
Автори мемуарної спадщини були носіями переважно національно-державницької ідеології, обстоювали права й свободи українського населення, насамперед його право на самостійний державний розвиток. Вважаємо, що активне залучення спогадів учасників тих подій сприятиме формуванню максимально об’єктивної картини перебігу революційних процесів 1917–1921 рр., причин їхньої незавершеності, активізуватиме пошук нетрадиційних шляхів вивчення буремних процесів перших двох десятиліть ХХ ст. представниками сучасної академічної історичної науки.
5. Історико-мемуарна спадщина дозволяє висвітлити активізацію українського національного руху в роки Першої світової війни, проаналізувати основні етапи та особливості державного будівництва (УНР, Гетьманат, ЗУНР) та суспільно-політичного життя в Україні доби визвольних змагань 1917–1921 рр., виявити їх регіональну специфіку та причини невдач. Однак мемуарні свідчення детально розкривають переважно зовнішню сторону процесу державотворення (військово-політичні події), тоді як внутрішнім чинникам (соціально-економічні фактори) і наслідкам приділяється значно менше уваги.
6. Велике значення відіграє мемуарна література в процесі вивчення подій української історії минулого століття. Адже саме ХХ ст. стало найбільш заідеологізованим, відзначалося поширенням тих форм контролю над суспільною думкою, які були недоступні за попередньої доби. Офіційна історіографія СРСР та УРСР, перебуваючи під суворим державним контролем, могла трактувати події лише в тому руслі, що допускалося діючою владою. І лише мемуарна література в таких випадках могла дозволити собі якщо не відверто, то принаймні завуальовано відійти від визначених постулатів. Саме передані у спогадах особисті враження часто дозволяли показати ту тонку грань, що відділяла офіційну історичну концепцію від реальних подій. І тому часто особисте враження автора мемуарів, ті настрої та переживання, що збереглися в його пам’яті з моменту події до написання власної праці, той його суб’єктивізм дозволяють більш детально висвітлити об’єктивні явища та процеси історії.
7. Враховуючи, що носіями державотворчих процесів у першу чергу були військові маси, тому не випадково військова тематика стала домінуючою у мемуарній спадщині, що істотно вплинуло на її історико-аналітичне осмислення. Колишні учасники визвольної боротьби, перебуваючи на західноукраїнських землях та за кордоном, оприлюднили величезний масив першоджерел, у яких чітко простежується «наддніпрянська» (гуртувалася у Польщі – Варшава, Каліш) та «галицька» (Чехословаччина, Польща ‒ Львів) військові еміграції, які оцінювали події минулого крізь призму власних національно-політичних уподобань. Для останньої прикметний національно-патріотичний пафос щодо Січового стрілецтва та Галицької армії як уособлення жертовної боротьби. Військова мемуаристика по суті часто виступає єдиним джерелом щодо історії певних військових формувань, проведення окремих бойових операцій та їх безпосередніх учасників.
8. Слід визнати значну актуальність висвітлення періоду історії Першої світової війни та Української революції 1917–1921 рр. крізь призму мемуарної літератури, поєднуючи та порівнюючи її інформацію з даними інших джерел, а найголовніше – з офіційною історичною доктриною як радянського, так і сучасного періодів. Це, на нашу думку, не лише дозволило якісніше висвітлити основні аспекти дослідження, а й розкрити «моральну особливість» тієї епохи, а саме –настрої конкретних людей: політиків, мистецьких діячів, військових та інших осіб, які залишили нам мемуари. Завдяки ним можна було побачити всю багатогранність тогочасної ментальності людини, яка потрапила у вир буремних подій.
У плані порівняння мемуарів представників різних сторін, які часто суперечать або й відверто полемізують один з одним, пошук у них спільних рис і відмінностей дозволяє не лише підтвердити чи заперечити певні концепції та підходи, а й перевірити достовірність історичних міфів та світоглядних стереотипів, що склалися у наступні епохи.
9. У дослідженні визначено роль наукових інституцій та періодичних видань як в Україні, так і за кордоном у формуванні та використанні історико-мемуарного фонду з історії Першої світової війни та Української революції. Це, у першу чергу, Українське воєнно-історичне товариство (Каліш), Український науковий інститут у Берліні, Український науковий інститут у Варшаві, Український вільний університет (Відень – Прага), Музей визвольної боротьби України (Прага), воєнно-історичне товариство «Червона Калина» (Львів).
Важливою складовою джерельної бази дослідження стали періодичні видання 1920–1930-х рр., зокрема паризький часопис «Тризуб», празька «Розбудова нації», воєнно-літературний журнал «Табор» (Каліш ‒ Варшава), збірник «За державність», часопис «Український Скиталець» (Ліберці ‒ Відень), львівські ‒ «Літературно-науковий вістник» (згодом «Вістник»), календарі-альманахи «Червоної Калини», «Літопис Червоної Калини» та ін. Усі вони періодично й системно вміщували спогади активних учасників і свідків подій 1914‒1921 рр. в Україні.
10. Небільшовицька мемуаристика Української революції посідає певне місце у радянському історіографічному дискурсі. Жорсткі рамки радянської ідеології обмежували використання та оприлюднення цієї мемуарної спадщини. Лише у 1920-х рр., коли ідеологічний тиск у радянській Україні не був доведений до крайньої межі, була можливість із відповідними купюрами та коментарями оприлюднювати спогади представників небільшовицького табору. Українська радянська історіографія втратила можливість розвивати власну, саме національну, концепцію державотворення.
Важливу роль у збереженні та публікації радянських мемуарних свідчень відігравала створена у 1920-х рр. мережа Істпарту (друкований орган – «Літопис революції»). Проте аж до часів «перебудови» написання спогадів про українські визвольні змагання, а тим більше їх публікація за радянських умов, було практично неможливою справою через систему перманентного контролю за друкованим словом у СРСР.
11. Проведене дослідження демонструє важливість вивчення історико-мемуарної літератури часів визвольних змагань. Отже, нагальним залишається подальше ґрунтовне дослідження мемуарної спадщини 1914–1921 рр. Пропонуємо наступні рекомендації щодо майбутніх перспектив цієї проблематики:
– мемуарна спадщина з української історії 1914–1921 рр. невиправдано розпорошена у різних виданнях та зберігається в різних архівних установах. Ефективному пошуку і залученню до історичних досліджень вітчизняної мемуаристики заважає відсутність зведених бібліографічних покажчиків, створення яких – нагальна потреба для сучасних науковців;
– доцільним є вивчення перебігу визвольних змагань на регіональному рівні саме крізь призму мемуаристики;
– перспективним виглядає подальше дослідження мемуарної спадщини в контексті національно-культурницьких, церковно-релігійних процесів, адже головний зміст спогадів визначали переважно події воєнно-політичного характеру;
– на окреме вивчення також заслуговують життєдіяльність етнічних спільнот зазначеного періоду, питання, пов’язані з дипломатичною діяльністю українських урядів, та селянсько-повстанський рух.
Подальше вивчення даної проблеми, забезпечення аргументованості та переконливості висновків вимагає не лише розширення джерельної бази, а й удосконалення методики її аналізу, підвищення рівня археографічного осмислення джерел.