ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА І НАУКОВО-ПУБЛІЦИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА ЛОЗИНСЬКОГО : ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКАЯ И НАУЧНО-публицистическая деятельность МИХАИЛА Лозинского

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Львівський національний університет
імені Івана Франка

На правах рукопису

ОЛІЙНИК МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ

УДК 930 (477) (092)

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА І НАУКОВО-ПУБЛІЦИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА ЛОЗИНСЬКОГО

Спеціальність: 07.00.01 – історія України

Дисертація
На здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник –
Сухий Олексій Миколайович,
доктор історичних наук, професор

ЛЬВІВ – 2011

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Історіографія і джерельна база дослідження…………………....9
1.1 Стан наукової розробки проблеми…………………………….9
1.2 Джерельна база дисертації…………………………………….12

Розділ 2. Формування світогляду і початковий етап діяльності М.Лозинського………………………………………………………………..16
2.1 Трансформація поглядів М.Лозинського на початковому етапі його громадської та публіцистичної діяльності…………………..20
2.2 Громадсько-політична і публіцистична діяльність М.Лозинського у 1908–1918 роках…………………………………………30

Розділ 3. Політична і дипломатична діяльність М.Лозинського у період ЗУНРу…………………………………………………………...……………..41

Розділ 4. Наукова та громадсько-політична діяльність М.Лозинського у період еміґрації………………......................................................................76
4.1 Науково-публіцистичний доробок вченого у період еміґрації……………………………………………………………………….77
4.2 Громадсько-політична діяльність М.Лозинського еміґраційного періоду………………………………………………………112

Розділ 5. Життя і праця М.Лозинського в радянській Україні…………………………………………….…………………………144
5.1 Діяльність М.Лозинського в радянських установах……..145
5.2 Науково-публіцистична праця М.Лозинського…………...153
Висновки……………………………………………………………………..176
Список використаних джерел ……………….…………………………...187
Додатки ……………………………………………………………………...234

ВСТУП

Актуальність теми. Минуле століття в історії України було відзначене подіями, які кардинально вплинули на формування української політичної нації та державності. Вітчизняна національно-свідома політична та наукова еліта, незважаючи на усі перепони, що стояли на шляху її поступу у будівництві нашої держави, здійснила значний внесок і в розвиток сучасного українського державотворення.
Серед багатьох українських історичних діячів ХХ століття, які внаслідок ідеологічних обмежень, встановлених у радянський період, опинились поза контекстом розвитку науки, був і Михайло Лозинський. Його наукова та політична діяльність не знайшла належного пошанування в історичних дослідженнях, правових та політологічних галузях знань, до яких він був безпосередньо причетний. М.Лозинський стояв біля витоків української національно-визвольної ідеї, був одним із найвидатніших її творців, проповідником ідеї зближення українського Сходу і Заходу, будівничим Західно-Української Народної Республіки, активним учасником зовнішньополітичної діяльності ЗУНР.
Громадська, політична і науково-публіцистична діяльність М.Лозин¬ського характеризується великою протяжністю – від перших виступів перед робітниками Женеви та Львова на початку ХХ ст., перших праць з проблематики, які досліджували правовий статус українських земель у складі Австро-Угорської імперії – до політичної і дипломатичної роботи в 1918–
1920 рр. та наукових праць з історії України і міжнародного права, написаних вже у радянській України.
Багатогранна і різнопланова діяльність М.Лозинського потребує детального вивчення. Громадська, політична, наукова і публіцистична діяльність, аналіз його багатого публіцистичного та наукового доробку – усе це вимагає окремих досліджень й історичного аналізу. Науково-практичне значення вивчення діяльності М. Лозинського було поза увагою дослідників. На сьогодні, практично, не перевидані його найвизначніші наукові праці. Спроба комплексного аналізу діяльності ученого стане одним з перших кроків до повернення його творчої спадщини в українську науку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках науково-дослідницької теми: “Українська інтелігенція у ХІХ–ХХ століттях: формування, світогляд, професійна та громадська діяльність” (номер державної реєстрації 0105U4004035).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз громадсько-політичної і науково-публіцистичної діяльності М.Лозинського, які знайшли своє відображення у спеціальній літературі, джерелах та працях вченого.
Реалізація поставленої мети вимагала розв’язання наступних дослідницьких задач:
– на основі аналізу спеціальних видань, архівних матеріалів, періодики та праць М.Лозинського здійснити аналіз умов формування і розвитку світогляду ученого, його громадсько-політичної, науково-публіцистичної та викладацької діяльності на фоні українського національно-політичного життя кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.;
– виділити і охарактеризувати основні етапи громадсько-політичної і науково-публіцистичної діяльності М.Лозинського;
– висвітлити діяльність М.Лозинського в період становлення його як публіциста і громадського діяча;
– визначити роль і місце М.Лозинського в громадсько-політичному, державному та науковому житті України першої половини ХХ ст.;
– проаналізувати політичну і дипломатичну працю М.Лозинського в період ЗУНРу;
– з’ясувати погляди вченого на історію України періоду національно-визвольних змагань 1918–1920 рр.;
– висвітлити діяльність М.Лозинського у радянській Україні;
– дослідити внесок М.Лозинського у вивчення вітчизняної історичної науки першої половини ХХ ст.
Об’єкт дослідження – громадсько-політична і науково-публіцистична діяльність Михайла Лозинського.
Предмет дослідження – формування та розвиток суспільно-політичних поглядів М.Лозинського, їх еволюція, збагачення та зміни у зв’язку із етапами його громадсько-політичної і науково-публіцистичної діяльності.
Методи дослідження. У рамках підготовки дисертації автор застосував конкретно-історичний підхід до аналізу фактографічного матеріалу щодо діяльності М. Лозинського.
Методологічною основою дисертації став загальнонауковий системний і комплексний підхід до вивчення діяльності М.Лозинського з використанням методів аналізу та синтезу. У процесі роботи були застосовані принципи історизму та об’єктивності, що передбачають вивчення питань участі та діяльності М.Лозинського у створенні та роботі ЗУНРу, участі М.Лозинського у переговорних процесах з врахуванням конкретних суспільно-політичних умов. При аналізі творів М.Лозинського застосовано методи ретроспективного, проблемно-хронологічного і порівняльно-історичного аналізу. Автор означив особливості наукової праці М.Лозинського на усіх етапах його творчості.
Для дослідження залучалися також структурно-функціональний, історико-порівняльний та хронологічний методи, які дали змогу проаналізувати діяльність М.Лозинського. Комплексне застосування різних методів уможливило оптимально проаналізувати джерела та історіографічний доробок попередників для розкриття цієї актуальної теми.
Хронологічні межі дисертаційної праці визначені роками життя М.Лозинського, тобто охоплюють період з 1880 до 1937 рр.
Наукова новизна одержаних результатів. Автор вперше в українській історіографії подав повноцінну джерельну базу з досліджуваної проблематики; в науковий обіг введено нові архівні документи, які містять значний, досі невідомий фактичний матеріал з новітньої історії України; реконструйовано і узагальнено багатогранну громадсько-політичну і науково-публіцистичну діяльність М.Лозинського; здійснено комплексну характеристику наукової спадщини М.Лозинського на ґрунті більш широкого залучення та глибокого аналізу вітчизняних джерел; здійснено вивчення ідей і поглядів М.Лозинського крізь призму зовнішніх чинників; всебічно проаналізовано праці М.Лозин¬ського; вперше наведені і конкретизовані маловідомі факти з діяльності М.Лозинського в Україні та на еміґрації.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційної праці можуть бути використані для написання синтетичних праць і навчальних посібників з новітньої історії України, а також у процесі національно-патріотичного виховання молоді.
Головні положення та висновки дисертації є джерелом інформації з дослідження новітнього періоду в історії України, а їхні результати знадобляться у навчально-педагогічній практиці, у процесі вивчення періоду національно-визвольних змагань українського народу першої половини ХХ ст.
Низку положень дисертації можна буде використати, створюючи навчальні та методичні посібники, а також читаючи курси “Новітня історія України”, “Історія української політичної та правової думки”, “Історія держави і права України”, “Зовнішня політика України та актуальні проблеми зовнішньої політики України”. Матеріали дисертації можуть бути корисними для науковців при написанні спеціальних праць.
Наукова апробація результатів дослідження здійснена на засіданнях наукового семінару кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка, щорічних підсумкових наукових конференціях викладачів та аспірантів історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні положення та висновки дослідження знайшли своє відображення у доповіді на Другому Міжнародному конгресі “Українська освіта у світовому часпросторі” (Київ, 2007 р.) та публікаціях у фахових виданнях ВАК України. Результати роботи заслуховувались на засіданнях кафедри новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка.
Публікації. Основні положення та зміст дисертації викладено у чотирьох наукових працях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження знайшли своє відображення у доповіді на Другому Міжнародному конгресі “Українська освіта у світовому часпросторі” (Київ, 2007 р.) та публікаціях у фахових виданнях ВАК України. Результати роботи заслуховували на засіданнях кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка.
Матеріали дисертації вміщено у публікаціях:
1. Олійник М. Дипломатична діяльність М.Лозинського в період ЗУНРу / Микола Олійник // Тернопільський національний педагогічний університет імені В.Гнатюка. – Наукові записки. – Серія: Історія. – Вип. 1. – [Заг. ред. проф. І.С.Зуляка]. – Тернопіль: В-во ТНПУ, 2008. – С. 95-106.
2. Олійник М. Дипломатична діяльність М.Лозинського на Паризькій мирній конференції 1919 р. / Микола Олійник // Мандрівець. – 2009. – №5 (83). – Вересень-жовтень. – С. 25-31.
Структура дисертації обумовлена поставленою метою та орієнтована на розв’язання наукових завдань. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, списку використаних джерел і літератури та додатків. Обсяг тексту дисертації – 186 с. Список використаних джерел та займає
365 позицій (на 46 сторінках).

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Науково-педагогічна та історична спадщина М.Лозинського, система його поглядів та ідей була втілена у його опублікованих та неопублікованих працях. У попередні десятиріччя через причини ідеологічної упередженості вона фактично не досліджувалася. Лише із середини дев’яностих років минулого століття розпочалося вивчення непересічної постаті М.Лозинського та його історичних, політологічних праць, праць із державного та міжнародного права. Враховуючи високу зацікавленість сучасних українських дослідників науковим доробком М.Лозинського, у дисертації досліджено частину науково-публіцистичної спадщини вченого.
2. Проаналізовано наукові та публіцистичні праці М.Лозинського у галузях історії, українознавства, політології та права, висвітлені аспекти наукової і практичної діяльності вченого. Праці М.Лозинського в умовах радянського тоталітарного режиму замовчувались, а тому були недоступними для ґрунтовного вивчення та аналізу. Очевидним є те, що вони сьогодні потребують дослідження та систематизації. При опрацюванні теми використовувались джерела, частина яких була введена до наукового обігу вперше.
3. Розглянуто процеси формування світогляду М.Лозинського, його державотворчих ідеалів. Найбільше на їх формування вплинули твори І.Франка та участь у діяльності Русько-Української Радикальної Партії в 1899-1901 рр. Протягом студентських років, у 1901-1903 рр., перебуваючи у Львові, Відні та Цюріху світогляд М.Лозинського переформовується у напрямку до анархо-комунізму школи М.Бакуніна і П.Кропоткіна. Цьому сприяли контакти з європейською студентською молоддю, яка була під впливом соціалістичних та революційних ідей, а також праці російського журналіста і громадського діяча В.Поссе. Починаючи з 1906 р. брати участь у суспільно-політичному житті Східної Галичини, М.Лозинський відходить від ідей анархізму і його праці та громадські виступи починають наповнюватися радикально-націоналістичним змістом. Ця зміна у світогляді була пов’язана, насамперед, із тогочасним політичним становищем у краї – польсько-українське протистояння у боротьбі за український університет у Львові, селянські страйки, виборча реформа, а також праця у часописах УРП та УНДП, де вимагалося писати у певному стилі – все це сприяло відходу М.Лозинського від лівих політичних ідей.
4. Показаний внесок М.Лозинського у розвиток українського національно-визвольного руху початку ХХ ст. Своїми друкованими й усними виступами він готував галицьку спільноту, український народ до визвольних змагань. У цей період М.Лозинський виділяється серед галицьких громадсько-політичних діячів та публіцистів початку ХХ ст. своєю безкомпромісною боротьбою проти польських претензій на західноукраїнські землі, шовіністичних нападок польського політикуму та громадськості на права українського народу стосовно власних політичних та культурних прав, проти полонофільських сил в українському політичному таборі Східної Галичини.
5. У політичній і громадській діяльності М.Лозинського початку ХХ ст. важливе місце займає боротьба за розвиток української культури, освіти рідною мовою, українського університету у Львові. До цієї теми він неодноразово повертається на сторінках періодики. М.Лозинський інформує українську громадськість Галичини про життя і діяльність визначних діячів минувшини, виховуючи в українців патріотизм та любов до Батьківщини.
6. У духовну культуру українського народу М.Лозинський привніс багато цінного як історик і публіцист. Він належав до тих українських політичних фігур, які не будучи літераторами за фахом, не могли обійтися без впливу на суспільні процеси за допомогою живого і друкованого слова. Його статті та публіцистика завжди були речниками української історії, культури, української національно-політичної думки, боротьби за українську соборність, національну самостійність і державність.
7. З початком Першої світової війни, М.Лозинський займає роль публіциста, поборюючи польські та російські претензії на Східну Галичину і на Правобережну Україну у ряді праць українською, німецькою та французькою мовами. Він входить до складу Головної Української Ради, а також співпрацює із Союзом Визволення України, видаючи в редакції СВУ ряд брошур, присвячених видатним українським діячам, повоєнним планам центральних держав, Росії та Польщі по відношенню до західноукраїнських земель, історії Галичини та її значенні для України. Період після початку Першої світової війни, було важливим у формуванні М.Лозинського, саме як громадсько-політичного діяча. Ввійшовши до складу Української Національної Ради та працюючи в СВУ, М.Лозинський, окрім публіцистичної діяльності в цих організаціях, активно долучається також і до політичного життя краю. Особливо вплинули на активізацію політичної діяльності вченого події 1917-1918 рр. у Наддніпрянській Україні. Науково-публіцистична діяльність М.Лозинського у цей період характеризується висвітленням теми автономії для Східної Галичини у складі Австро-Угорщини; особлива увага ученого була зосереджена на становищі Польщі стосовно українських земель, зокрема Західної України.
8. М.Лозинський постає як талановитий політик та дипломат у період ЗУНРу. Напередодні розгортання національно-демократичної революції у Східній Галичині, М.Лозинський активно вливається у процес розбудови молодої західноукраїнської держави. Ще під час утворення 18-19 жовтня 1918 р. у Львові Української Національної Ради (УН Ради) його залучено до діяльності цієї організації як спеціаліста із українсько-польських стосунків та знавця міжнародного права. Вершиною громадсько-політичної та державотворчої діяльності М.Лозинського стала його праця у міністерстві закордонних справ ЗУНР – перебування на посту заступника міністра закордонних справ ЗОУНР та голови її делегації на Паризькій мирній конференції. 12 листопада 1918 р. М.Лозинського було кооптовано до УН Ради ЗУНР. Ще від 1 листопада він бере активну участь практично у всіх переговорах ЗУНР з представниками Польської Ліквідаційної Комісії, а у лютому 1919 р. як член української делегації брав участь у переговорах з місією Антанти. 10 березня 1919 р. М.Лозинського призначають товаришем (заступником) державного секретаря закордонних справ ЗО УНР і доручають керівництво секретаріатом. 17 квітня 1919 р. М.Лозинського відряджають до Парижа як голову Надзвичайної делегації ЗО УНР для вирішення спірних питань між ЗО УНР і Польщею. 12 грудня 1919 р. його було звільнено із цієї посади. Про активну державотворчу діяльність М.Лозинського того періоду свідчить аналіз на основі широкої джерельної та науково-публіцистичної бази його діяльності як політика, матеріали про участь М.Лозинського як дипломата на Паризькій мирній конференції, його підходів до оцінок свого оточення в складі української делегації. Він гостро переживав невдачі визвольних змагань, досить детально проаналізував їх причини, головними з яких вважав агресивну політику сусідніх країн, брак політичної свідомості, малий досвід у зовнішній політиці і міжнародних відносинах, ворожість та небажання західноєвропейських держав бачити Україну суверенною і незалежною.
9. У 1919 р. М.Лозинський входить до створеного М.Грушевським Комітету Незалежної України як заступник голови і представник Галичини. Він стає автором звернення КНУ “До народів цивілізованого світа!” (Париж, 15 січня 1920 р. – М.О.), у якому повідомляв світову громадськість про діяльність комітету та події навколо вирішення долі Східної Галичини на Паризькій мирній конференції, інформував про важке становище українського населення окупованої Східної Галичини. Комітет інформував світову громадськість про політичні цілі боротьби українського народу, обстоював національні інтереси на міжнародній арені. Організація пропагувала на Заході прагнення українського народу до незалежності через розповсюдження літератури про Україну й український народ. Стараннями комітету (пізніше перейменованого на Український Соціологічний Інститут – М.О.) вийшла у світ і найвідоміша праця М.Лозинського „Галичина в роках 1918-1920”, яка є чи не найціннішим джерелом дипломатичної діяльності самого політика.
10. Завдяки праці “Галичина в роках 1918-1920” вивчено погляди М.Лозинського про причини поразки національно-визвольних змагань українців після розпаду Австро-Угорської імперії. Він підкреслює, що не варто шукати причин у внутрішніх галицьких відносинах, звалюючи провину одних на одних. Адже при всіх внутрішніх негараздах ЗУНР продемонструвала у боротьбі проти польського окупанта такі приклади героїзму, що ця боротьба залишиться однією із найяскравіших сторінок в історії визвольних змагань українського народу. Серед тих обставин, у яких опинилися українці Східної Галичини після розпаду Австро-Угорщини, М.Лозинський виділяє такі несприятливі фактори, як небажання бачити ЗУНР на політичній карті Європи у такої могутньої військово-політичної сили як Антанта. Проти змагання Східної Галичини до незалежності і злуки із Україною виступила також Польща. Щоб Україна вистояла, потрібні були, у першу чергу, зовнішні сприятливі фактори – у даному випадку надія на допомогу Антанти. Іншими причинами поразки М.Лозинський вважає як “галицький сепаратизм”, так і загальну політичну лінія Директорії УНР по відношенню до Польщі.
11. У творчій спадщині М.Лозинського багато уваги приділяється державотворчим питанням. На основі написаного ним до історії української політичної та правової думки, у період визвольних змагань 1917-1920 рр. і після важкої поразки української революції, можна скласти уявлення про його ідеали державної влади та еволюції поглядів на неї. Встановлено, що метою національно-визвольного руху М.Лозинський вважав створення незалежної, суверенної держави. В державній самостійності він вбачав умову і ґарант вільного розвитку нації. Упродовж всієї громадсько-політичної діяльності вчений залишався відданим самостійницьким ідеям розбудови української державності.
12. Наукова праця М.Лозинського нерозривно пов’язана з його громадсько-політичною діяльністю. Свої теоретичні розробки вчений використовує у політичній діяльності і законопроектній роботі. Свої здобутки М.Лозинський реалізував, працюючи в уряду ЗУНР в екзилі, у так званих конституційних проектах і законах під назвою “Акти української державності на західно-українських землях”, але переважно у проекті “Основи державного устрою Галицької Республики”, у різних заявах, нотах протестів, маніфестах і меморіалах.
13. Велика заслуга М.Лозинського як політика, юриста журналіста і публіциста в популяризації у країнах Західної Європи справи визволення Східної Галичини з-під польського панування після 1919 р. на сторінках часописів “Визволення”, “Національна Думка”, “Свобода”, “Український Прапор”, “L’ére Nouvelle”.
14. Значним внеском М.Лозинського у справу визволення восьмимільйонного західноукраїнського населення від польської окупації є його діяльність у якості голови “Комітету народів, поневолених Польщею”. У червні 1924 р. М.Лозинський, як голова, брав участь у роботі Комітету в Лондоні, в липні й серпні – у Парижі, у вересні – в Женеві. Комітет на фоні діяльності Ліги Націй спричинився до інформувння міжнародного політикуму про порушення прав людини у Західній Україні та міжнародних зобов’язань Польщі стосовно правового статусу Східної Галичини.
15. М.Лозинський належить до тієї когорти видатних юристів світу, які сформували науку міжнародного права в першій третині ХХ ст. Низка правових норм, в установленні яких він брав участь, і тепер зберігають силу, а багато висунутих ним правових концепцій з міжнародного права досі не втратили своєї актуальності.
16. Не залишаючись осторонь культурно-наукових процесів у середовищі української еміґрації, М.Лозинський бере участь у створенні Українського Вільного Університету, який стає основним науково-педагогічним центром для українців за межами Батьківщини. М.Лозинський брав безпосередню участь в організації УВУ. Тут він розпочинав працювати ще у першому (“віденському”) семестрі на факультеті права і суспільних наук, входить до першого сенату УВУ у Празі (1921-1922 рр.). В університеті М.Лозинський займав також посаду економічного референта (квестора). а в 1926 р. його було обрано продеканом факультету права і суспільних наук. Аж до звільнення в 1926 р. він засідає в сенаті УВУ. За великі наукові досягнення та створення власної школи у дослідженні гуманітарних аспектів міжнародного права М.Лозинський в УВУ отримує звання професора.
17. М.Лозинський проявив себе як талановитий педагог, вперше опублікувавши українською мовою навчальні посібники з міжнародного права та читаючи курси лекцій з історії української політичної думки, українського державного права, міжнародного права.
18. Особливо вагомими для освітнього процесу в Україні є різноманітні коментарі М.Лозинського до своїх праць, оперті на архівні і літературні джерела, які розкривають та інформаційно доповнюють маловідомі сторінки життя окремих політичних діячів, учених-істориків, уточнюють хід подій, зокрема часів визвольних змагань (організація ЗУНР, Паризька мирна конференція).
19. М.Лозинський – один із перших історіографів ЗУНР. У дисертації проаналізовані такі його історичні праці та звернення, як “Галичина на Мировій Конференції в Парижі” (1919), “До українського громадянства” (1920), “Куди ідете” (1920), “Галичина в роках 1918-1920” (1922), без використання яких не обходиться ні один дослідник доби національно-визвольних змагань українського народу в 1917-1920 рр.
20. У середині двадцятих років ХХ ст. М.Лозинський вирішує залишити еміґрантське становище, щоб взяти активну участь у національно-культурній праці в Харкові. Пройшовши еволюцію до радянської державності та комунізму, М.Лозинський відобразив свої погляди в останній на еміґрації своїй значній праці “Уваги про українську державність” (1927). Праця М.Лозинського “Уваги про українську державність” – це ревізія дотеперішнього його погляду на радянську державність, а також погляду української політичної еміґрації на радянську Україну. Незнання вченим особливостей більшовицької політики на Україні, а також пропагандивна закордонна політика СРСР по відношенню до української інтеліґенції за кордоном, породжувала надії М.Лозинського на постання у майбутньому соборної України, яке може відбутися тільки на ґрунті радянської державності. Перехід М.Лозинського на позиції радянофільства як пошук шляху до України був зумовлений рядом чинників: це передача Східної Галичини під владу Польщі 14 березня 1923 р., політика більшовиків, які вміло використовуючи протиріччя в українському політичному проводі, вводили в оману українських діячів. Приймаючи рішення покинути середовище еміґрації, М.Лозинський вважав, що на Україні, де політика “українізації” велася повним ходом, його праця буде більш потрібною і там він зможе себе більше реалізувати як науковець, ніж перебуваючи в Європі, на становищі політичного емігранта, без чітко означеного майбутнього. Ставши на позиції радянофільства, М.Лозинський цим кроком не зрадив своїх переконань, поглядів стосовно бачення майбутнього України. Для нього УСРР була лише перехідним етапом, тимчасовою ланкою до створення соборної Української держави. Шукаючи шлях до незалежної України, М.Лозинський вибирає його – на користь повернення зі становища еміґранта задля праці в УСРР.
21. Перебуваючи з 1927 р. у Харкові, М.Лозинський працює у вузах столиці УСРР – Харківському інституті народного господарства, Інституті Марксизму, Інституті радбудівництва та права. У 1931 р. М.Лозинського призначають старшим науковим співробітником Комісії радбудівництва при ВУАН. Негативне ставлення місцевої партійної номенклатури, бюрократизм державного апарату, перепони у повноцінній науковій діяльності, побутові негаразди – усе це не зламало бажання М.Лозинського і надалі працювати на науковій ниві. Свідченням цього є робота над підручником міжнародного права якому за багатством матеріалу не було рівних в СРСР. Хоча і його розкритикували як буржуазний та позитивістський. Підсумовуючи діяльність вченого у цей період, то у новому середовищі, у нових соціальних та політичних реаліях, вона була для нього черговим випробуванням.Та не зважаючи на певні розчарування, віра вченого у майбутнє України пересилила ті несприятливі фактори, які б могли завадити нормальній праці науковця.
22. Протягом 1927-1931 рр. М.Лозинський оприлюднив в українських радянських наукових та популярних журналах велику кількість публіцистичних робіт, які стосувалися, в основному, політично-правового становища Східної Галичини та її історії. Слід зазначити, що події в Галичині ніколи не виходили з його уваги. М.Лозинський розміщує свої статті у часописах “Західня Україна”, “Пролетарська Правда”, “Червоне Право”, “Червоний Шлях”. Видає брошури “Проблема роззброєння, Ліга Націй та СРСР” (1929) та “Брехня імперіалістів про роззброєння” (1931). У 1930 р. пише книгу, присвячену становищу українського населення у Польщі – “Поневолені західньо-українські землі”.
23. Багато задумів М.Лозинського не були здійснені, зокрема учений планував розробити тему “Міжнароднє право в епоху загальної кризи капіталізму”, не закінчив у результаті арешту в 1933 р. роботу над капітальним викладом міжнародного права, якого не було ні в дореволюційній, ні в радянській літературі. Також М.Лозинський мав намір доповнити свою відому працю “Галичина в рр. 1918-1920”, довівши виклад до “логічного” завершення – 14 березня 1923 р. Очевидно, що більшовицька адміністрація аж ніяк не була зацікавлена у публікаціях з історії національно-визвольних змагань України. Залишилися неопублікованими також праці мемуарного характеру “При державній праці (Львів-Станиславів-Париж)”, у якій М.Лозинський обіцяв описати свою урядову діяльність в ЗУНР, а також “Справа Східної Галичини на Мировій Конференції”, де він хотів детально проаналізувати історико-правові аспекти міжнародної ситуації навколо східно-галицького питання у 1919-1920 рр.
24. У 1933 р., без санкції прокурора, за обвинуваченням у приналежності до “Української Військової Організації” М.Лозинського заарештовують. Рішенням особливої трійки УНКВС Ленінградської області від 9 жовтня 1937 р. М.Лозинський був приречений до вищої міри покарання – розстрілу. Питання про реабілітацію М.Лозинського порушив 24 серпня 1956 р. директор Інституту суспільних наук АН УРСР, професор І.Крип’якевич. Ухвалою Військового трибуналу КВО (Київського Військового Округу – М.О.) від 24 вересня 1957 р., постанови трійки при Колегії ДПУ УСРР від 23 вересня 1933 р. та трійки УНКВС СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р. були скасовані, і справа щодо М.Лозинського припинена за відсутністю злочину. Після безпідставного арешту та загибелі М.Лозинського, його ім’я, за усталеною практикою тих часів, було вилучено з наукового обігу і майже не згадувалося протягом усього періоду існування радянської України. Його наукова спадщина не перевидавалася, факти з біографії не оприлюднювалися, а архівні матеріали були недосяжні для дослідника. Досліжувати постать М.Лозинського стало можливим лише за періоду незалежності України. Відбулося перевидання деяких його праць, матеріалів архівно-слідчої справи. З’являються розвідки про діяльність М.Лозинського як дипломата, історика та правника, осмислюється наукова спадщина вченого.
25. Аналіз наукового доробку М.Лозинського дає підстави стверджувати, що він вдало поєднав у собі талант громдсько-політичного діяча та науковця. Результати дослідження активізують застосування та вивчення в Україні суспільно-політичних поглядів М.Лозинського як одного із визначних представників української історичної науки.
26. Зрозуміло, що цієї дисертації недостатньо, щоб охопити і проаналізувати усю публіцистичну діяльність М.Лозинського. Його друковані праці зайняли б понад 50 томів по 500 сторінок кожен. А це близько 1500 сторінок разом. На жаль, не всі вони були опубліковані та збереглися до наших днів. Дослідження багатої науково-публіцистичної спадщини М.Лозинського тільки розпочалося. Адже першочерговим завданням сучасного українського історика є дослідження тих сторінок вітчизняної історії, які були забуті чи заборонені внаслідок відсутності української державності, повергнення з небуття тих, все своє життя присвятили служінню рідному народу і загинули за цю справу задля майбутніх поколінь.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
І. Архіви
1. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України м. Київ (ЦДАВОВУ)
Ф. 166. Народний комісаріат освіти УРСР (НКО УРСР, м.м. Харків, Київ)
оп. 6
Спр. 5913. Заява професора Лозинського М. М. до НКО УСРР в Харкові, 308 арк.
2. Ф. 166. Народний комісаріат освіти УРСР (НКО УРСР, м.м. Харків, Київ)
оп.12
Спр. 4438. Справа М. Лозинського, 8 арк.
3. Ф. 2192. Диктатор Західної Області Української Народної Республіки, м.м. Чортків, Кам’янець-Подільськ
оп.2
Спр. 10. Ухвала петлюрівського “міжпартійного” еміґрантського націоналістичного з’їзду від 3.ІХ.21р. та постанова Чехословацького уряду про відкриття Українського Вільного Університету в Празі, 79 арк.
4. Ф. 3695. С. П. Шелухін
оп.1
Спр. 241. Листи від Лозинського, Лебедінського, Левицького та інших на літеру “Л”, 246 арк.
5. Ф. 3696. Міністерство іноземних справ УНР, м. Київ
оп.2
Спр. 280. Документи про діяльність делегації уряду УНР на мирній конференції в Парижі. 18 січня-30 грудня 1919 р., 217 арк.
6. Ф.3859. Український вільний університет в Празі
оп.1
Спр.13. Програми викладання на факультеті права і суспільних наук та філософського факультету університету, 274 арк.
7. Ф. 3859. Український вільний університет в Празі
оп.1
Спр. 134. Протокол засідання представників Ради Українського Вільного Університету та Союзу українських журналістів і письменників у Відні. Списки професорів-викладачів та програми лекцій університету. Листування з професорами-викладачами в справі розпочання курсів, лекцій; Листування з Українським товариством прихильників освіти у Відні та з іншими організаціями в справі грошової допомоги), 197 арк.
8. Ф. 3859. Український вільний університет в Празі
оп.1
Спр. 136. Оголошення про заснування У.В.У. в Празі та його завдання, 535 арк.
9. Ф.3859. Український вільний університет в Празі
оп.1
Спр. 140. Звіт про діяльність університету. 1921-1927 рр., 535 арк.
10. Ф. 3859. Український вільний університет в Празі
оп.1
Спр. 142. Програми викладів У.В.У. в Празі [в зимовім півроці 1921-1922 рр.], 471 арк.
11. Ф. 3859. Український вільний університет в Празі
оп.1
Спр.150. Звіт про діяльність університету в 1922-1923 рр. 1 січня 1923 – 13 жовтня 1924 рр., 664 арк.
12. Ф. 3859. Український вільний університет в Празі
оп.1
Спр.155. Звіт про діяльність університету за 1923/24 рр., 658 арк.
13. Ф. 3859. Український вільний університет в Празі
оп.3
Спр. 18. Стаття професора міжнародного права Українського Вільного Університета в Празі Лозинського М. “Польща – тюрма народів”. Рукопис, 53 арк.
14. Ф. 4405. Союз Визволення України. 1914-1918 рр.
оп.1
Спр. 138. Листування з доктором Лозинським М. у видавничих справах, 47 арк.
15. Ф. 4465. Колекція документів, матеріалів українських націоналістичних еміґрантських установ, організацій та осіб
оп.1
Спр. 581. Відкритий лист члена Української Національної Ради у Франції Лозинського М. до членів Ради про відношення відповідальних органів Західної області УНР до “державної єдності і самостійності України”. 31 січня 1920 р., 16 арк.
16. Ф. 4465. Колекція документів, матеріалів українських націоналістичних еміґрантських установ, організацій та осіб
оп.1
Спр. 582. Стаття Лозинського М. “Польське населення та його землеволодіння на Україні”. Німецька мова, 3 арк.

Центральний державний архів громадських об’єднань України м. Київ (ЦДАГОУ)
17. Ф.1. Центральний комітет комуністичної партії України
оп.1
Спр. 422. Особлива папка рішень Політбюро ЦК КП(б)У. 18 листопада 1933 р. – 22 листопада 1933 р. Стенографический отчет объединенного пленума ЦК и ЦКК КП(б)у (типограф. экз., на укр. языке). Листопадовий об’єднаний пленум ЦК і ЦКК КП(б)У 18-22 листопада 1933 року. Стенографічний звіт, 88 арк.
18. Ф. 1. Центральний комітет комуністичної партії України
оп.16
Спр. 1. Особая папка решений Политбюро ЦК КП(б)У с 12.10.1923 г. по 19.11.1925 г., 290 арк.
19. Ф. 1. Центральний комітет комуністичної партії України
оп.16
Спр. 34. Особая папка решений Секретариата ЦК КП(б)У с 1924-1930 гг. 1/IV-24г. – 23/ХІІ-30г., 167 арк.
20. Ф.1. Центральний комітет комуністичної партії України
оп.20
Спр. 2674. Информационные обзоры, письма уполномоченного НКИД СССР при правительстве УССР в ЦК КП(б)У по международным вопросам, встречах с иностранными консулами, приезде иностранных представителей на Украину и другим. 2 января 1928 г. – 17 октября 1928 г., 81 арк.
21. Ф. 6. Центральний комітет Комуністичної партії Західної України
оп.1
Спр. 177. Статьи о национальной политике на Западной Украине. 1925 г., 283 арк.
22. Ф. 269. Колекція документів “Український музей в Празі”
оп.1
Спр. 44. Закони ЗУНР про доповнення Статуту Української Національної Ради про Виділ УН Ради (машинописні копії). 4 січня 1919 р. – 8 листопада 1919 р., 89 арк.
23. Ф. 269. Колекція документів “Український музей в Празі”
оп.1
Спр. 45. Протоколи нарад Колегії уповноважених Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича за серпень-грудень 1920 р. (достеменники). Протоколи конференції від 23 серпня 1921 р. та нарад у Є. Петрушевича від 12 квітня 1923 р. (мат. і рук. прим.). Список членів Української Національної Ради ЗУНР (не датований). (Ксерокопії). 28 серпня 1920 р. – 17 квітня 1920 р.), 102 арк.
24. Ф. 269. Колекція документів “Український музей в Празі”
оп.1
Спр. 48. Відозва ЗУНР “Український народе”, звернення і протести української громадськості проти польської окупації Східної Галичини. Довідки, доповіді, звіти, інформації урядовців ЗУНР, протоколи переслуховування про становище на західноукраїнських землях, стан УГА і її частин в ЧСР, про реорганізацію уряду ЗУНР, заходи політичної і дипломатичної боротьби за суверенітет ЗУНР (є документи німецькою та французькою мовами). (Ксерокопія). 15 січня 1920 р. – грудень 1920 р.), 118 арк.
25. Ф. 269. Колекція документів “Український музей в Празі”
оп.1
Спр. 50. Платформа Комітету оборони західних українських земель. Меморандуми, звернення, заяви до українського народу Галицької землі, Ліги Націй, Президента УН Ради Східної Галичини Є. Петрушевича, лідерів українських політичних партій Східної Галичини, представників української, білоруської та литовської громадськості з приводу рішення Ради Послів від 14 березня 1923 р. і окупаційної політики Польщі на загарбаних територіях. 20 березня 1923 р. – 21 листопада 1923 р.), 149 арк.
26. Ф. 269. Колекція документів “Український музей в Празі”
оп.1
Спр. 58. Листування Президента Української Національної Ради і Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича з керівництвом УНР, членами уряду і дипломатичними представниками ЗУНР за кордоном. 2 січня 1919 р. – 29 вересня 1919 р., 120 арк.
27. Ф. 269. Колекція документів “Український музей в Празі”
оп.1
Спр. 60. Листування Президента Української Національної Ради і Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича з керівництвом УНР, членами уряду і дипломатичними представниками ЗУНР за кордоном. 14 січня 1920 р. – 30 липня 1920 р., 178 арк.
28. Ф. 269. Колекція документів “Український музей в Празі”
оп.1
Спр. 387. Протоколи засідань, тематика наукових доповідей, списки учасників у розрізі секцій права і суспільних наук, природничої і математично-технічної та їх підсекцій і Українського наукового з’їзду в Празі. Перелік експонатів книжкової виставки до з’їзду. 10 січня 1926 р. – жовтень 1926 р., 81 арк.
29. Ф.269. Колекція документів “Український музей в Празі”
оп.1
Спр. 389. Список членів та учасників Українського наукового з’їзду в Празі. Формуляри членів з’їзду (на літери а-я). Мандати дійсних членів з’їзду (І. Огієнко, І. Крип’якевич та ін.). 1926 р., 116 арк.
30. Ф. 269. Колекція документів “Український музей в Празі”
оп.3
Спр. 2. Тижневик “Український Прапор”, Відень-Берлін. 13 листопада 1920 р. – 15 січня 1928 р., 111 арк.

Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАУ у м. Львові)
31. Ф. 359. Назарук Осип – громадський діяч
оп.1
Спр. 277. Листи Ліщинського І., Ліщинського М., Логового і Лозинського М. 1921-1938, 20 арк.
32. Ф. 362. Студинський Кирило – академік
оп.1
Спр. 341. Листи Ловицького Є., Лозинського М., Ломаницького І. та ін. з прізвищем на букви “Ло”, 56 арк.
33. Ф. 401. Редакція журналу “Літературно-Науковий Вісник”, м. Львів
оп.1
Спр. 4. Листи і розписки публіциста і співробітника редакції – Михайла Лозинського відповідальному редактору – професору Михайлу Грушевському про підготовку до друку його публікацій та виплату гонорарів. 1903-1913 рр., 112 арк.
34. Ф. 401. Редакція журналу “Літературно-Науковий Вісник”, м. Львів
оп.1
Спр. 77. Статті, а також тексти лекцій, рефератів та виступів українського журналіста, публіциста Лозинського Михайла, написані ним під час перебування у Відні, в Швейцарії та Німеччині у 1902-1903 роках. Том І, 166 арк.
35. Ф. 401. Редакція журналу “Літературно-Науковий Вісник”, м. Львів
оп.1
Спр. 78. Статті, а також тексти лекцій, рефератів та виступів українського журналіста, публіциста Лозинського Михайла, написані ним під час перебування у Відні, в Швейцарії та Німеччині у 1902-1903 роках. Том ІІ, 166 арк.
36. Ф. 401. Редакція журналу “Літературно-Науковий Вісник”, м. Львів
оп.1
Спр. 79. Статті Михайла Лозинського, 107 арк.
37. Ф. 401. Редакція журналу “Літературно-Науковий Вісник”, м. Львів
оп.1
Спр. 82. Статті-репортажі, міжнародні огляди і політичні коментарі Лозинського М. про становище на Україні, Балканах та ін. країнах Європи, том І. 1912-1913 рр., 116 арк.
38. Ф. 401. Редакція журналу “Літературно-Науковий Вісник”, м. Львів
оп.1
Спр. 83. Статті-репортажі, міжнародні огляди і політичні коментарі Лозинського М. про становище на Україні, Балканах та ін. країнах Європи, том ІІ. 1914 р., 163 арк.
39. Ф. 401. Редакція журналу “Літературно-Науковий Вісник”, м. Львів
оп.1
Спр. 86. Статті-памфлети, фейлетони, брошури й записи Лозинського М. з політичних питань, том І. 1916 р., 223 арк.
40. Ф. 401. Редакція журналу “Літературно-Науковий Вісник”, м. Львів
оп.1
Спр. 87. Статті-памфлети, фейлетони, брошури й записи Лозинського М. з політичних питань, том ІІ. 1916-1917 рр.), арк.1-196.
41. Ф. 401. Редакція журналу “Літературно-Науковий Вісник”, м. Львів
оп.1
Спр. 88. Статті-памфлети, фейлетони, брошури й записи Лозинського М. з політичних питань, том ІІІ і останній. 1917-1918рр., 111 арк.
42. Ф.401. Редакція журналу “Літературно-Науковий Вісник”, м. Львів
оп.1
Спр. 89. Праця Лозинського М. з історії Галичини. Рукописи. 1921 р., 876 арк.
43. Ф. 440. Загальна Українська Національна Рада, м. Відень
оп.1
Спр. 2. Протоколи і резолюції засідань ЗУР. 16 червня 1915 р. – 23 вересня 1916 р., 37 арк.
44. Ф. 440. Загальна Українська Національна Рада, м. Відень
оп.1
Спр. 34. Стаття Лозинського Михайла “Як поляки розуміють свою свободу”. Машинопис. Німецька мова. Серпень, 1915 р., 30 арк.
45. Ф. 789. Пристай Олекса (1863-1944), греко-католицький священник, місіонер у США, церковний і громадський діяч)
оп.1
Спр. 48. Листи Левицького Л., Левицького Н., та Лозинського М. до Олекси Пристая. 1921-1923 рр., 7 арк.

Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, м. Київ (ІР НБУВ)
46. Ф. 1. Літературні матеріали
Спр. 8951, №58 (№124). Лозинський М. Вірші: “Сон”, “Голос гробу” [Із Мар. Конопніцкої]. Скоропис, поч. ХХ ст. 8°, 2 л.-п. розрізн., 3 арк.
47. Ф. 1. Літературні матеріали
Спр. 42770. Лозинський М. Редактору газети “Рада”. Листівка 19 березня 1913 р. з Львова в Київ, 1арк.
48. Ф.3. Листування
Спр. 38536-38544. Лозинський М. Грінченку Борису Дмитровичу. Листи 26 жовтня-21 грудня 1906 р., з Львова до Києва, 20 арк.
49. Ф. 114. Товариство “Просвіта” у Києві (1906-1910. 1917-1922). Колекція архівних документів: 1906-1920
Спр. 491. Михайло Лозинський. Гайдамаччина. Із історії народних рухів на Україні у XVIII ст. Льв., 1906. [Рецензія] з допискою Б. Д. Грінченка), 2 арк.

ІІ. Опубліковані документи
50. Голос представників поневолених Польщею націй. Резолюція представників Українців, Білорусинів і Литовців, поневолених Польщею, і Німців, виселених польським правительством, які зібралися на Конференцію у Женеві, в днях від 23.-29. вересня 1923 р. / Український Прапор. – Берлін. – 1923 (рік V), 6 жовтня (субота). – Ч. 40. – С. 1.
51. Деклярація “Комітету поневолених народів”, предложена сьогорічним Зборам Союза Націй у Женеві Женева, 20. вересня 1924 / Український Прапор. – Берлін. – 1924 (рік VІ), 1 жовтня (середа). – Ч. 12. – С. 1–2.
52. Делєґація Української Національної Ради перед загальними зборами Союза Націй у Женеві. Комунікат. Женева, 26. вересня 1923 / Український Прапор. – Берлін. – 1923 (рік V), 6 жовтня (субота). – Ч. 40. – С. 1.
53. Західно-Українська Народна Республіка. 1918–1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Том 2. Державотворчі й адміністративно-організаційні процеси / [укладачі: Олександр Карпенко, Катерина Мицан]. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2001. – 712 с.
54. Західно-Українська Народна Республіка. 1918–1923. Документи і матеріали у 5-ти томах. Том 5. У 3-х книгах. Книга 1. Зовнішня політика і міжнародне становище. 1918-1919 / [укладачі: Олександр Карпенко, Катерина Мицан] // Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах / Кер. роботи та відп. ред. проф. Олександр Карпенко. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2009. – 944 с.
55. Кривава книга / [Упорядник, автор передм. Я. Радевич-Винницький]. – Передрук вид. 1919, 1921 рр. – Дрогобич : «Відродження», 1994. –274 с.
56. На Зборах Союза Націй. Комунікат / Український Прапор. – Берлін. – 1924 (рік VІ), 1 жовтня (середа). – Ч. 12. – С. 1.
57. Остання адреса: До 60-річчя соловецької трагедії / [упоряд.: П. Кулаковський, Г. Смирнов, Ю. Шаповал ; редкол. : А. Зінченко (відп. ред.) та ін.] ; Служба безпеки України; Ін-т археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. – К. : «Сфера», 1997. – Т. 1. – 325 с.
58. Остання адреса: розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937-1938 рр. / [упоряд. : С. Кокін, П. Кулаковський, Г. Смирнов, Ю. Шаповал; редкол.: Ю. Шаповал (відп. ред.) та ін.] / Служба безпеки України ; Ін-т археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. – К. : «Сфера», 2003. – Т. 1.-LXII. – 2-ге вид. доопрац. і доп. – 470 с.
59. Остання адреса: розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937–1938 рр. / [упоряд.: С. Кокін, П. Кулаковський, Г. Смирнов, Ю. Шаповал; редкол. : Ю. Шаповал (відп. ред.) та ін.] / Служба безпеки України ; Ін-т археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. – К. : «Сфера», 2003. – Т. 2.-IV. – 2-ге вид. доопрац. і доп. – 624 с.
60. Показання Михайла Лозинського. – С. 641-661 / Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-ті роки ХХ ст.) : монографія. – К. : “МП Леся”, 2006. – 672 с.
61. Поклик до цивілізованого світа. Париж, 4. серпня 1924 / Український Прапор. – Берлін. – 1924 (рік VІ), 15 серпня (п’ятниця). – Ч. 9. – С. 1.
62. Прага – Харків – Соловки. Архівно-слідча справа академіка Степана Рудницького. – К. : Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2007. – 260 с.
63. Рубльов О. С. Шляхами на Соловки: радянське десятиріччя Михайла Лозинського. Док. № 1. Автобіографія М. М. Лозинського. 26–28 березня 1933 р. / Олександр Рубльов // Український Історичний Журнал. – 1997. – №4. – С. 103–135.
64. Рубльов О. С. Шляхами на Соловки: радянське десятиріччя Михайла Лозинського. Док. № 2. Свідчення ув’язненого М. М. Лозинського про його контакти з чужоземними представництвами та листування із закордоном з часу приїзду до УСРР і до арешту. 2 квітня 1933 р. Док. №3. Свідчення ув’язненого М. М. Лозинського про його побут в УСРР з часу приїзду у вересні 1927 р. і до закінчення 1931/32 навчального року. 3–10 квітня 1933 р. / Олександр Рубльов // УІЖ. – 1997. – №5. – С. 97–118.
65. Рубльов О. С. Шляхами на Соловки: радянське десятиріччя Михайла Лозинського. Док. № 3. Свідчення ув’язненого М. М. Лозинського про його побут в УСРР з часу приїзду у вересні 1927 р. і до закінчення 1931/32 навчального року. 3–9 квітня / Олександр Рубльов // УІЖ. – 1997. – №6. – С. 84–102.
66. Рубльов О. С. Шляхами на Соловки: радянське десятиріччя Михайла Лозинського. Док. №№ 4-5. Заяви М. М. Лозинського наркомові внутрішніх справ СРСР М. І. Єжову з клопотанням про звільнення. 24 березня–8 травня 1937 р. / Олександр Рубльов // УІЖ. – 1998. – №1. – С. 112–121.
67. Українська політична еміграція 1919–1945: Документи і матеріали / [Ред. кол. В. М. Литвин, В. С. Лозицький, О. С. Онищенко, О. С. Рубльов та ін. ; упорядн. В. С. Лозицький (керів.), О. В. Бажан та ін.]. – К. : Парламентське вид-во, 2008. – 928 с.
68. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. Т. 48-50. Листи (1895-1916) / [ред. кол. Є. П. Кирилюк (голова) та ін. ; упоряд. М. С. Грицюта та ін. ; ред.