ЕВОЛЮЦІЯ ЕТНОПОЛІТИЧНОГО ПРОСТОРУ МІСТА КИЄВА У 1900 – 1907 РОКАХ (ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ) : ЭВОЛЮЦИЯ этнополитических ПРОСТРАНСТВА ГОРОДА КИЕВА В 1900 - 1907 ГОДАХ (ИСТОРИЧЕСКИЙ АСПЕКТ)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНИВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ТИЦЬКИЙ Сергій Іванович

УДК 94 (477-25) «1900/1907»: 39 (043.3)

ЕВОЛЮЦІЯ ЕТНОПОЛІТИЧНОГО ПРОСТОРУ МІСТА КИЄВА
У 1900 – 1907 РОКАХ (ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ)

07.00.01 – історія України

Дисертація на здобуття вченого ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник
ДРОБОТ Іван Іванович,
доктор історичних науки, професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

ЗМІСТ…………………………………………….………………………….……….2
ПРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ......................................……………….……...3
ВСТУП……………………………………………………………………………….5
РОЗДІЛ 1
МЕТОДОЛОГІЯ, ІСТОІРОГРАФІЯ І ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕВОЛЮЦІЇ ЕТНОПОЛІТИЧНОГО ПРОСТОРУ
МІСТА КИЄВА 1900 – 1907 РОКІВ ….............................................................…14
РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ЕТНОСОЦІАЛЬНИЙ ПРОСТІР М. КИЄВА
НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ….............………………73
РОЗДІЛ 3
РОЗВІЙ ЕТНОПОЛІТИЧНОГО ПРОСТОРУ М. КИЄВА
В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ ТА СКЛАДАННЯ
РЕВОЛЮЦІЙНОЇ СИТУАЦІЇ. 1900 – 1904 РОКИ.............................................118
РОЗДІЛ 4
ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕТНОПОЛІТИЧНОГО ПРОСТОРУ М. КИЄВА
ЗА ДОБИ РЕВОЛЮЦІЇ 1905 – 1907 РОКІВ.....………………......……………153
ВИСНОВКИ……………….….………………….…..…….……………………..175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ.….…...........………..186
ДОДАТКИ...…………………………………………..……………….………….551

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
Скорочення: Повна назва:
БО ПСР – Бойова організація партії соціалістів-революціонерів
«Бунд» – Загальний єврейський робітничий союз для Польщі, Литви і Росії
ВГЖУ – Волинське губернське жандармське управління
ГЖУ – Губернське жандармське управління
ДАК – Державний архів м. Києва
Держархів –
м. Києва – Державний архів м. Києва
КГЖУ – Київське губернське жандармське управління
КДП – Конституційно-демократична партія (партія «Народної Свободи»)
КГ – Київська група
КК – Київський комітет
КНО – Київський навчальний округ
КО – Київська організація
КОВ – Київське охоронне відділення
КПІ – Київський політехнічний інститут імператора Олександра ІІ
КСРОЗО – Київська союзна рада об’єднаних земляцтв та організацій
КУ – Університет Св. Володимира
МВС – Міністерство внутрішніх справ
міст. – містечко
МНП – Міністерство народної просвіти
НУП – Народна українська партія
ОВ – Охоронне відділення
ПЗРОВ – Південно-західне районне охоронне відділення
поліц. діл. – поліційна дільниця
прим. – примірник
проф. – професор
ПСР – Партія соціалістів-революціонерів
ПСС – Партія сіоністів-соціалістів
РУП – Революційна українська партія
РСДРП – Російська соціал-демократична робітнича партія
СЕРП – Соціалістична єврейська робітнича партія
п. п. – правлячий посаду
СРН – Союз руського народу
УДП – Українська демократична партія
УРП – Українська радикальна партія
УСДРП – Українська соціал-демократична робітнича партія
УСДС «Спілка»,
або «Спілка» Український соціал-демократичний союз «Спілка» РСДРП
УСП – Українська соціалістична партія
ЦДАГО України Центральний державний архів громадських об’єднань України
ЦДІАК України Центральний державний історичний архів України, м. Київ
ЧГЖУ – Чернігівське губернське жандармське управління

ВСТУП

Актуальність теми. Новітня інформаційно-індустріальна трансформація українського суспільства є складовою глобального процесу індустріально-бюрократичної трансформації людської цивілізації, започаткованої промисловою революцією в Англії від середини ХVІІІ століття, поширеної на українські землі українською промисловою революцією ХІХ – початку ХХ століття та піднесеної на новий якісний щабель науково-технічною революцією другої половини ХХ століття, і таким чином є органічним, на новому якісному рівні суспільного розвитку, продовженням промислової індустріалізації України, як першого етапу цієї глобальної трансформації.
Чітке і максимально повне розуміння детермінованого характеру генезису і саморозвитку глобальної індустріальної цивілізації, загальних та особливих законів її еволюції є обов’язковою умовою успішного виживання сучасних націй і народів у нових історичних умовах.
Однак реалії сучасного політичного, суспільного і культурного життя незалежної України щоденно засвідчують недостатній рівень історичної пам’яті, засилля у суспільній свідомості міфологізованих уявлень про минуле україн-ського народу та України, що суттєво деформує процес інформаційно-індустріальної трансформації українського суспільства за доби відновленої незалежності.
Необхідність об’єктивного, критичного, максимально адекватного відповідним історичним реаліям відтворення участі України в загальносвітовому цивілізаційному процесі примушує сучасне покоління українських істориків переглядати наукові здобутки попередніх поколінь дослідників історії України.
Одним з найважливіших напрямків такого перегляду є всебічне і максимально повне переусвідомлення політичної історії країни на основі її гармонійного поєднання з відповідними складовими історії – економічної, етносоціальної та культурної.
І дійсно, за роки відновленої незалежності в Україні здійснено значну кількість наукових досліджень в сфері української політичної історії, особливо в таких її частинах, як історія політичних партій, національних рухів і державотворення. Завдяки цьому в значній мірі вдалося подолати успадковану від радянської доби реформованість української історіографії, викликану цілеспрямованою політикою максимального сприяння некритичного вивчення історії Компартії СРСР і Компартії України при максимальному обмеженні навіть тенденційно-ідеологізованих за характером досліджень історії не комуністичних громадсько-політичних об’єднань та антикомуністичних національно-визвольних рухів.
Однак до теперішнього часу по за увагою науковців-істориків залишається проблема трансформації етнополітичного простору України в цілому та її великих міст і регіонів за доби промислової індустріалізації. У тому числі відсутні монографічні й дисертаційні дослідження еволюції етнополі-тичного простору м. Києва напередодні і в роки першої російської революції.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках наукового напряму «Теорія та технологія навчання і виховання в системі освіти», що розробляється в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, та відповідно до науково-дослідницької тематики кафедри історії та філософії історії Інституту філософської освіти і науки «Державницьке, суспільно-політичне життя та освіта в Україні ХХ – ХХІ ст.». Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова 29 червня 2000 р. (протокол № 11).
Метою дисертаційного дослідження було дослідити і визначити кількісну та якісну динаміку етнополітичного простору м. Києва на фоні промислово-індустріальної трансформації економічного й етносоціального просторів міста.
Для досягнення цієї мети визначені такі основні дослідницькі завдання:
- проаналізувати стан, глибину і якість розробки істориками-дослідниками проблеми еволюції етнополітичного простору м. Києва 1900 – 1907 рр., а також визначити об’єм і стан її джерельної бази;
- вивчити структурну складову економічного та етносоціального простору м. Києва кінця ХІХ – початку ХХ століття, котрі слугували фундаментальною засадою і питомим середовищем для функціонування міського етнополітичного простору;
- з’ясувати основні особливості розвитку етнополітичного простору м. Києва в умовах економічної кризи та складання революційної ситуації 1900 – 1904 рр. та ролі відповідних структурних і функціональних його елементів у цьому процесі;
- дослідити основні особливості функціонування і напрямки трансформації етнополітичного простору м. Києва за революції 1905 – 1907 рр. в цілому з врахуванням факторного впливу визначальних структурних і функціональних його елементів;
- визначити основні закономірності еволюції етнополітичного простору м. Києва в умовах світової економічної кризи початку ХХ століття, складання революційної ситуації та революції 1905 – 1907 рр. та міру їх зумовленості процесом глобальної промислової індустріалізації.
Об'єктом дисертаційного дослідження обраний етнополітичний простір м. Києва в його цілісному вимірі і невід’ємному зв’язку з економічним та етносоціальним простором міста.
Предмет дослідження – політичні партії, громадсько-політичні організації та урядово-адміністративні інституції м. Києва як структурні елементи етнополітичного простору міста; їх функціонування і взаємовпливи в боротьбі за оволодіння суспільною свідомістю городян; партійна ідеологія як інструмент боротьби за оволодіння етнополітичним простором міста.
Територіальні рамки дослідження. Дисертація містить аналіз розвитку етнополітичного простору м. Києва, котрий на початку ХХ століття в умовах нового етапу промислової індустріалізації українства перетворився на головний центр економічного, соціального та культурного тяжіння чотирьох українських губерній Російської імперії (Київської, Волинської, Подільскої та Чернігівської), а також для північно-західних повітів п’ятої української губернії (Полтавської). Окрім того зусиллями імперського уряду та самовідданими зусиллями місцевої партійної бюрократії і найманої інтелігенції Київ остаточно перетворився на головний ідейно-політичний центр Російської України і, разом з власним етнополітичним простором, став невідємною і вельми впливовою частиною етнополітичного простору Європейської частини Російської імперії.
Хронологічно дисертаційне дослідження охоплює 1900 – 1907 рр., тобто – один з визначальних періодів української історії, під час якого у соціально-політичній сфері в повному обсязі відкрито виявився весь комплекс економічних та етносоціальних протиріч, породжених паралельними, але взаємопроникними, процесами буржуазно-індустріальної та бюрократично-індустріальної трансформацій і загострених нездатністю монархічної державної бюрократії своєчасно і в повному обсязі зняти перепони на шляху промислової індустріалізації народів Російської імперії.
Для української радянської історіографії були традиційними дослідження соціально-економічного і політичного життя українства осібно для 1900 – 1904 рр. (переддень «першої російської революції») та для 1905 – 1907 рр. (доба «першої російської революції»). Для сучасної, пострадянської української історичної науки вже стало традиційним виокремлювати для цілісних досліджень або період кінця ХІХ – початку ХХ ст. (середина 1890-х – 1904 рр., 1890-і – 1917 рр., 1890-і – 1914 рр.), або період початку ХХ ст. (1900 – 1917 рр.).
Обидві традиції формувалися без врахування специфічної історії українського етнополітичного простору як для імперської доби в цілому, так і стосовно кінця ХІХ – початку ХХ століття. Така ситуація обумовлена тим, що етнополітичний простір України початку ХХ століття як цілісний суспільно-історичний феномен фактично залишався поза увагою вітчизняних істориків.
Окрім того, обидва традиційні підходи вбачаються недостатньо ефективними при визначенні періодизації історії етнополітиного простору як м. Києва , так і всієї України, також через те, що на протилежність динамічному якісному і кількісному зростанню передреволюційної і революційної доби цей простір після фактичної поразки революції 1905 – 1907 рр. настільки ж стрімко деградує, втрачаючи деякі суттєві прогресивні ознаки. Тому здається за доцільне досліджувати післяреволюційний період історії еволюції етнополітичного простору і м. Києва, і всієї України (включно з роками Першої світової війни) окремо.
За методологічну основу дослідження покладено фундаментальні принципи, котрі є системоутворюючими елементами філософсько-історичних теорій економічного детермінізму, історичного матеріалізму, цивілізаційних хвиль розвитку та похідної від них універсальної цивілізаційної циклічно-висхідної концепції, а саме: принципи об’єктивності, історизму, багатофакторності, всебічності, системності та діалектичного підходу до вивчення суспільно-історичних явищ і процесів.
Інструментарієм дослідження слугували 1) загальнонаукові методи: критично-аналітичний, синтезу і класифікації; 2) спеціально-історичні методи – історико-статистичний, порівняльно-історичний, історико-генетичний, проблемно-хронологічний, проблемного, порівняльного, структурного і термінологічного аналізу.
Використано також міждисциплінарний підхід з введенням до основного історичного дослідженя елементів політології.
Наукова новизна дисертації. Дане дослідження є першим в Україні історичним дослідженням еволюції етнополітичного простору м. Києва – одного з п’яти визначальних міст-епіцентрів буржуазної промислової індустріалізації та бюрократично-індустріальної трансформації українського суспільства наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. На відміну від традиційного (все одно, чи то формаційно-класового, чи то елітарного, чи то класичного цивілізаційного), але одномірного бачення етносоціальної структури українства доби утвердження і саморозвитку буржуазного суспільного ладу, отримані результати на прикладі м. Києва вперше в сучасній українській історіографії засвідчують дуалістичність, багатовимірність еносоціальних процесів в українському суспільстві на межі ХІХ і ХХ ст., котре проявилося в одночасній еволюції українського суспільства у двох паралельних, але взаємопроникних вимірах: саморозвитку буржуазних суспільних засад співжиття та прискореного визрівання в надрах українського буржуазного суспільства фундаментальних економічних, етносоціальних та суспільно-політичних засад нового, постбуржуазного суспільства. Дослідженням запроваджуються в науковий обіг нові поняття і терміни: «промислова індустріалізація», «буржуазно-індустріальна трансформація», «бюрократично-індустріальна трансформація», «протокласи», «бюрократія, наймана інтелігенція та самодіяльна інтелігенція як протокласи». Запропоновано більш повне і змістовне розуміння соціальної спільності «бюрократія» як протокласу тощо.
Визначене місце каральних органів самодержавства в етнополітичному просторі м. Києва та їх вплив на його динаміку та внутрішню еволюцію.
Уточнене значення суб’єктивного фактору у функціонуванні етнополі-тичного простору міста як в умовах світової економічної кризи та визрівання революційної ситуації в російській Україні, так і безпосередньо в умовах революції.
Прослідковано специфіку функціонування етнополітичного простору м. Києва в умовах світової економічної кризи, суттєвого загострення етносоціальних протиріч і революційного протистояння.
Виявлено ознаки перетворення етнополітичного простору м. Києва з простору монархічно-буржуазного різновиду на етнополітичний простір, характерний для бюрократичної демократії індустріального типу.
З’ясоване значення етнополітичного простору м. Києва у загальному процесі бюрократично-індустріальної трансформації українського суспільства на її етапі буржуазної промислової індустріалізації.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що за умови її позитивного сприйняття вітчизняним історичним науковим співтовариством відкриється реальна перспектива розгорнути широкі дослідження історії етнополітичного простору України доби промислово-індустріальної та інформаційно-індустріальної трансформації українського суспільства у всіх його вимірах (окремі міста, регіони, Україна в цілому).
Теоретичні положення, висновки та фактичний матеріал можуть бути використані в процесі підготовки колективних та індивідуальних монографій, підручників і навчальних посібників з історії України і її окремих регіонів для розробки нормативних та спеціальних курсів з політичної історії України й історії політичних партій, а також у курсах історичного краєзнавства.
Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалася як в навчальному процесі, так і через оприлюднення змісту і результатів даного дослідження в середовищі наукового співтовариства.
Матеріали і висновки дисертаційного роботи були використані при складанні начальних програм курсів з дисципліни «Історія України для студентів неісторичних спеціальностей» (Київ: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002, 2004, 2009), «Історія України для студентів спеціальності «Українська мова і література та історія»(2004, 2009), «Основи демократії» та «Філософія історії» для студентів ІV курсу за спеціальністю «Філософія» Інституту філософії освіти і науки НПУ ім.. М.П. Драгоманова, а також широко і систематично використовуються при викладанні вищевказаних курсів.
Основні положення і висновки, що містяться у даній дисертації, доповідалися автором роботи 1) на 12 щорічних звітно-наукових конференціях викладачів НПУ ім. М.П. Драгоманова 1999 – 2011 рр. 2) на 4-х міжнародних і науково-практичних конференціях і загальноукраїнських читаннях: ХІІ Запорізьких єврейських читаннях 15 – 16 травня 2008 р. (Запорожье, 2008); ІV Міжнародній науковій конференції «Знаки питання в історії України: особа і суспільство в історико-культурному просторі» (Ніжин, 2008); V Міжнародній науковій конференції «Знаки питання в історії України: Україна на перехресті цивілізацій» (Ніжин, 2009); VІ Міжнародній науковій конференції «Знаки питання в історії України: регіональний вимір (Ніжин, 2010).
Публікації. Основні результати дисертації викладені у 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України в галузі “Історичні науки”, а основні філософсько-історичні та політекономічні засади даного дослідження викладені у вступі, останній главі та заключенні авторської монографії «Всемирная история денег, кредита и банков» (К.: Хрещатик, 1997).
Структура дисертації зумовлена її метою та завданнями. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (3063 позиції), чотирьох додатків. Загальний обсяг дисертації – 534 сторінки, з них 185 сторінок основного тексту, список використаних джерел та літератури займає 345 сторінок, 4 сторінки займають додатки.
При цьому основний зміст дисертаційного дослідження структурований за главами у відповідності до основних його завдань.
У першій главі дисертаційного дослідження викладені основні методологічні принципи і методи, використані в процесі вибору теми дисертації, збору матеріалу та її написання. Виходячи з визначених методологічних засад визначено стан вивчення дорадянською, радянською та пострадянською історичною наукою основних галузей економіки міста Києва, етносоціальної структури населення міста, діяльності політичних партій і громадсько-політичних організацій, державної адміністрації й місцевого громадського управління (особливо каральних державних органів) та класової боротьби у Києві 1900 – 1907 рр.
При цьому з метою конкретизації методологічної інструментарію було уточнено деякі системоутворюючі етнополітичні і філософсько-історичні поняття і терміни в методологічній частині глави.
Визначено і проаналізовано основні масиви джерел дисертаційного дослідження за їх основними різновидами. Особлива увага була приділена максимально широкому і повному вивченню архівної складової джерельної бази дисертації.
У другій главі проаналізовано стан промисловості, торгівлі освіти, медицини, преси, транспорту і зв’язку та кредитно-банківської справи м. Києва періоду 1900 – 1907 рр. в їх функціональному та територіальному вимірі. На цій основі проаналізовано динаміку та особливості розвитку етносоціальної структури населення Києва наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в її функціональному і просторовому вимірах.
У третій главі на основі історичної реконструкції діяльності політичних партійних і громадсько-політичних організацій і груп на тлі їх протистояння з каральними органами самодержавства проаналізована структура і динаміка етнополітичного простору м. Києва 1900 – 1904 рр. Окреслено деформаційний вплив каральних органів самодержавства на зони впливу та інтенсивність впливу радикальних та революційно-ліберальних організацій в місті. Встановлено місце етнополітичного простору Києва в етнополітичному просторі України та Росії у передреволюційний період.
У четвертій главі реконструйовано трансформацію етнополітичного просто-ру м. Києва в умовах революції 1905 – 1907 рр. Уточнено основні рушійні сили революції та соціально-політичний склад контрреволюційного табору та їх представництво у Києві. Прослідковано протистояння революційного і контрреволюційного табору на першому етапі революції (січень – середина жовтня 1905 р.), зміни в етнополітичному просторі міста на другому етапі революції (друга половина жовтня 1905 р. – липень 1906 р.) та особливості функціонування етнополітичного простору міста на третьому етапі революції (липень 1906 р. – червень 1907 р.).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Суспільно-політичні процеси в Україні 1900 – 1907 рр. були закономірним продовженням соціально-економічного розвитку буржуазно-бюрократичних реформ 1860-х – 1880-х рр. Одночасно вони стали їх етапним підсумком і фундаментом для великого історичного перевороту 1917 – 1921 рр. Ці процеси виявилися своєрідним якісним порубіжжям між періодом становлення буржуазного суспільного ладу в Наддніпрянщині та періодом народження нового, постбуржуазного устрою українського суспільства. Одним з епіцентрів трансформаційних процесів в економіці, соціальній сфері та суспільно-політичному житті тодішньої України був Київ.
Історіографічний аналіз літератури з політичної історії України початку ХХ ст. засвідчив відсутність комплексного наукового дослідження еволюції етнополітичного простору м. Києва 1900 – 1907 рр., незважаючи на існування в історичній науці стійкої традиції досліджень етносоціальної та політичної історії України початку ХХ ст. У дисертації розглянуті три основні періоди формування цієї традиції в їх взаємозв’язку і відмінностях. Для дорадянського періоду були характерні безсистемні, епізодичні розвідки окремих процесів та явищ політичного життя українського суспільства 1900 – 1907 рр. Головна увага приділялася опису та аналізові студентського та радикальних партійно-політичних рухів загальноросійського і національно-визвольного спрямування. При цьому, за головний критерій аналізу приймалося ставлення об’єктів вивчення до існуючої тоді монархічної системи державної організації. Радянський період, в якому чітко проглядаються три періоди (ранньототалітарний, тоталітарний і пізньототалітарний), характеризується крайньої заідеологізованістю дослідницької тематики і жорстким обмеження доступу рядових дослідників до архівної джерельної бази. Як результат, за межами сфери об’єктивного вивчення опинилися практично всі політичні партії та ідейно-політичні течії початку ХХ ст., окрім більшовицької течії в російській соціал-демократії. Стосовно власне більшовизму не здійснювалося дослідження етносоціальної та етнополітичної його складової. Пострадянський період характеризується активним вивченням етнічної складової української політичної історії доби буржуазної індустріалізації. Однак до останнього часу зусилля істориків реалізовувалися у наукові розвідки традиціоналістського типу, тобто у дослідження діяльності окремих партій в межах України та її регіонів, або у дослідження діяльності кількох партій певного спрямування в окремих регіонах країни безвідносно до етнічної структури населення. Таким чином, залишається без належного вивчення проблематика етнополітичного простору України в цілому, її регіонів та великих міст – епіцентрів індустріальної трансформації української нації.
Основою джерельної бази дисертаційного дослідження стали 2605 справ 16 фондів трьох державних архівів України. Групу опублікованих джерел склали збірки документів і довідкові видання (71 найменування), мемуари та епістолярні джерела (22 найменування), періодичні видання (6 найменувань).
Опрацьований масив архівних справ включає в себе практично всі справи, які містять вагому інформацію про діяльність політичних об’єднань та угруповань і знаходяться на зберіганні в означених у тексті дисертації державних архівах.
Використаний масив джерел несе у собі комплексну інформацію про стан економічного, соціального, етносоцального та етнополітичного простору м. Києва 1900 – 1907 рр. Таким чином джерельна база дисертаційної роботи є науково достовірною і достатньо вагомою і значимою для висвітлення досліджуваної проблеми. Поєднання сучасних методологічних принципів і застосування загальнонаукових, спеціальних історичних та міждисциплінарних методів в поєднанні з основними засадами теорій економічного детермінізму, історичного матеріалізму, цивілізаційних хвиль розвитку та похідної від них інтегральної цивілізаційної циклічно-висхідної концепції дозволило неупереджено і комплексно проаналізувати зібраний інформаційний матеріал та виявити основні закономірності та особливості функціонування політичних партій та організацій в етнополітичному просторі м. Києва 1900 – 1907 рр.
– Економічний простір м. Києва 1900 – 1907 рр. характеризувався поступовим зростанням питомої ваги великої і середньої механізованої промисловості; механізацією та електрифікацією виробництва речових товарів; випереджаючими темпами розвитку виробництва неречових товарів; бюрократизацією власності у промисловості, торгівлі та банківській справі; невпинним розширення сфери використання найманої праці; зростаючим відставанням розмірів і форм оплати найманої праці від росту продуктивності робочої сили у 1900 – 1904 рр. та суб’єктивно обумовленими стихійними спробами подолати цю диспропорцію у 1905 – 1907 рр.
Соціально-класовий простір м. Києва 1900 – 1907 рр. характеризувався поляризацію буржуазної структури населення, збереженням кількісної переваги дрібної буржуазії (власників дрібних підприємств з найманими працівниками, ремісників, дрібних торговців), формуванням соціальних структур постбуржуазного суспільства, загостренням основного суспільного протиріччя між державної бюрократією та іншими класами і самостійними суспільними верствами та основного соціально-економічного протиріччя між буржуазією і робітничим класом, відповідною радикалізацію класової боротьби.
Етносоціальний простір м. Києва 1900 – 1907 рр. характеризувався поліетнізацією населення, котра відбувалася під впливом міграцій людності з Правобережної України (євреї, поляки, німці, чехи), Чернігівщини (євреї, росіяни), Білорусі (євреї, білоруси), російського Чорноземля (росіяни); випереджаючим зростанням частки єврейського населення; зростанням притоку українців і євреїв до складу київського робітництва та росіян – до деяких робітничих професій; збільшенням питомої ваги українців у нижчих і середніх прошарках державної бюрократії, а євреїв – серед самодіяльної інтелігенції; загостренням міжнаціональних протиріч.
– Для еволюції етнополітичного простору м. Києва в умовах економічної кризи і складання революційної ситуації протягом 1900 – 1904 рр. було характерним зростання присутності радикальних і поміркованих революційних загальноросійських партій та їх впливу на відповідні верстви городян, сегментація соціал-демократичного сектору цього простору за ідейно-теоретичною ознакою, поступова втрата функціонерами місцевого походження роботи у міських партійних комітетах та організаціях, створення соціал-демократами, есерами та рупівцями спеціалізованих партосередків, загострення ідейно-політичного протистояння між функціонерами радикальних революційних партій при збережені стихійного співробітництва на рівні рядових партійців, значне зменшення ефективності каральних органів самодержавства у другій половині 1903 р. – 1904 р.
У періоді 1900 – 1904 рр. чітко проглядаються два, якісно відмінні етапи еволюції етнополітичного простору міста: етап агітаційно-пропагандистський (1900 р. – початок 1902 р.) та етап активної політичної дії та боротьби за перерозподіл київського етнополітичного простору (лютий 1902 р. – 1904 р.).
На першому етапі в етнополітичному просторі міста повністю домінує Київська організація РСДРП, яка комплектується переважно за рахунок місцевих мешканців із середовища росіян, українців, євреїв, представників народів Закавказзя. У сфері її безпосередніх інтересів і дії перебувають залізниця, великі механізовані казенні та акціонерні підприємства, розташовані переважно на міських околицях, друкарні, зосереджені у центрі міста, дрібні пекарні та булочні, вищі та середні навчальні заклади. Революційна робота ведеться головним чином у пропагандистських гуртках для робітників, у спеціальних гуртках для робітників-агітаторів, у формі деперсоніфікованої агітації через поширення друкованої партійної продукції на підприємствах, у вузах і на вулицях. Поряд КО РСДРП активно діє радикальна група «Рабочее Знамя» та деякі дрібніші групи соціал-демократичного спрямування. Бунд, як автономна складова РСДРП, не мав власної партійної організації в місті, а тільки окремих постійних і тимчасових емісарів, однак ідейний його вплив серед єврейського робітництва поступово зростав. На підприємствах мануфактурного і ремісничого типу серед переважно українських і російських робітників вели пропагандистську роботу соціалісти-революціонери, основним центром ідейного впливу котрих був КПІ. При цьому, етнічно серед есерівських функціонерів переважали росіяни та євреї. Консолідуються міська і студентська структури РУП і залежна від них українська середньошкільна громада. Ведуть майже виключно живу пропаганду та агітацію, з окремими протестними публічними акціями, члени незорганізованих у загальноміську організацію гуртків робітників-сіоністів та сіоністів-соціалістів. У середовищі студентства, учнівства та інтелігенції діють члени Польської партії соціалістичної, польської соціал-демократії та поміркованих польських партій. У середовищі студентства і помісного дворянства починається консолідація монархістських громадсько-політичних об’єднань. Під ударами каральних органів самодержавства зникає кілька новостворених політичних організацій з нетиповою для загальноросійської революційної традиції, але потенційно перспективною ідейно-політичною орієнтацією.
На другому етапі в етнополітичному просторі міста продовжує переважати вплив Київської організації РСДРП, під безпосередній або опосередкований вплив якої у 1903 р. підпадає робітництво більшості великих акціонерних і односібно-групової власності підприємств, залізниці, казенних залізничних майстерень, друкарень, студенти КУ і КПІ, частина гімназистів і гімназисток. Пропагандистська робота втрачає пріоритет, поступаючись за значенням агітації у студентській і робітничій масі, пасивні вуличній агітацій та масовим вуличним акціям протесту. Ідейно-організаційний розкол РСДРП на більшовиків і меншовиків та вихід зі складу загальноросійського соціал-демократичного руху Бунду суттєво вплинув на етнічний склад міської парторганізації, її керівництва та масового суб’єкту їх діяльності та впливу, а також призвів у 1904 р. до суттєвого політико-психологічого відмежування соціал-демократичної партократії від більшості прихильних до соціал-демократичних ідей робітників. Значна частина єврейського робітництва і частина студентства переходить під вплив новоствореної міської організації Бунду. Становище київської організації ПСР в етнополітичному просторі міста залишалося нестабільним. Вплив есерів на робітництво і студентство, навіть в стінах КПІ, суттєво зменшувався після жандармсько-поліційних репресій, які посилювалися після масових радикальних громадських акцій протесту (лютий 1902 р., липень 1903 р.). періодичні масові поліційні «ліквідації» призвели до явного домінування прийшлих функціонерів у місцевому есерівському керівництві, що суттєво ускладнювало укорінення соціал-революціних ідей у свідомості киян. У той же час есери першими почали систематично і цілеспрямовано освоювати військовий сегмент соціального простору м. Києва (з кінця 1903 р.), особливо посиливши цю роботу в 1904 р. Діячі РУП, незважаючи на всі зусилля, не змогли розширити сферу свого ідейно-політичного впливу за межі частину київського студентства (КУ, КПУ), учнів-гімназистів, службовців Управління Південно-Західних залізниць, Київського губернського земства, учительства. На основі Української Загальної безпартійної організації виникає Українська демократична партія, керівний орган якої знаходився у м. Києві. У той же час нечисленні члени Української соціалістичної партії розчиняються у складі РУПу. У місті активізуються групи молодих сіоністів політичного спрямування, сіоністи-соціалісти, польські помірковані демократи. З’являються перші ознаки присутності носіїв російського анархізму. У 1904 р. в середовищі земських службовців, професорів вузів, студентства, найманої і самодіяльної інтелігенції консолідуються та активізуються групи сприяння «Союзу Освобождения», а також земців-конституціоналістів, студентів-«академістів». Легалізуються представництва монархічних політичних організацій.
Окрім того, протягом 1902 р. – 1903 рр. для соціал-демократичного і, певною мірою, для есерівського рухів етнополітичний простір м. Києва виконував роль загальноросійського і загальноукраїнського епіцентру, що суттєвим чином вплинуло політичне життя власне в місті.
– Аналіз розвитку етнополітичного простору м. Києва доби революції 1905 – 1907 рр. підтвердив теоретичне посилання про фактичне завершення цієї революції не «третьочервневим переворотом», а систематичним придушенням революційного руху восени 1907 р., який привів до фактичного організаційного і функціонального паралічу більшості революційних структур у листопаді – грудні 1907 р.
За доби революції у місті прискорилося формування етнополітичного простору промислово-індустріального типу, характерного для доби переходу від буржуазної суспільної організації до постбуржуазної. При цьому етнополітичний простір м. Києва характеризувався: 1) появою нового просторового сегменту – поміркованих ліберальних та монархічних правих партій, які на кінець революції перетворюються на парламентські партії ранньоіндустріального типу; 2) масовістю партійних організації та роз-ростанням і формалізацією їх структури; 3) політизацією діяльності профспілок та інших новостворюваних громадських об’єднань; 4) агресив-ною активністю партійної бюрократії та загостренням її протистояння з державною бюрократією і буржуазією; 5) поступовою втратою суб’єктами революційного табору прихильності більшості городян; 6) виходом більшості новоприйнятих членів зі складу місцевих осередків революційних партій та 7) переходом значної кількості рядових активістів від радикальних революційних партій до партій і політичних об’єднань непримиренно-екстремістської революційної орієнтації. У гострому протиборстві з носіями етнополітичних просторів Харкова, Одеси, Ростова-на-Дону і Петербурга суб’єкти київського етнополітичного простору перетворили його на домінуючу ланку, генератора і конструктора політичного простору практично всієї російської України та прилеглих великоросійських губерній.
На протязі революції 1905 – 1907 рр. розвиток етнополітичного простору м. Києва пройшов три якісно відмінні етапи: перший етап – відновлення та активізації раніше діючих у цьому просторі партійних та громадсько-політичних структур, політизації всіх верств київської громади та поступової втрати монархічною державною бюрократією контролю над політичним життям у місті (січень – середина жовтня 1905 р.); другий етап – відносної рівноваги сил і боротьби за ініціативу (друга половина жовтня 1905 р. – початок липня 1906 р.), який характеризується появою на теренах м. Києва нових політичних партій і громадсько-політичних організації монархічного, консервативного, помірковано- і радикально-революційного спрямування, ідейно-теоретичним та організаційним розшаруванням революційного табору, консолідацією контрреволюційного табору та його адаптацією до екстремальних умов революції, стрімким зростанням партійної бюрократії та посиленням її ролі в суспільно-політичному та економічному житті міста; третій етап – етап подальшої радикалізації та початку занепаду новостворюваного на переважно буржуазній соціально-класовій основі етнополітичного простору промислово-індустріального типу (липень 1906 р. – листопад, грудень 1907 р.), для якого було характерним домінування у політичному житті масових політичних партій з розгалуженою мережою територіальних і виробничих осередків, підпорядкованих чисельній партбюрократії.
– Порівняльний аналіз еволюції етнополітичного простору м. Києва в умовах світової економічної кризи початку ХХ ст., складання революційної ситуації та революції 1905 – 1907 рр. дозволяє стверджувати, що:
по-перше, протягом усього досліджуваного періоду етнополітичний простір м. Києва функціонував як органічна і невід’ємна частина загального життєвого простору міста, Подніпров’я, України, Російської імперії та Європи в цілому, який в своєму економічному сегменті переживав перехід від буржуазного господарювання промислово-індустріального типу до бюрократичного промислово-індустріального типу;
по-друге, соціальне поле етнополітичного простору м. Києва як у дореволюційний період, так і за років революції, адекватно відбивало місце, становище і роль робітничого класу, буржуазії, дрібної міської буржуазії, найманої і самодіяльної інтелігенції, учнівства в економіці доби промислової індустріалізації. Кількісно не чисельна партійна бюрократія, рекрутована переважно з середовища інтелігенції, студентства, державної бюрократії і торгівельної буржуазії, виступала головним генератором і системо-утворюючим фактором політичного життя. На першому етапі революції суттєво зростає роль робітництва і студентства, а на другому і третьому її етапах – дрібної міської буржуазії, вояцтва і державної бюрократії;
по-третє, етнічний склад етнополітичного простору м. Києва визначався поліетнічністю київського населення, існуючими етноекономічними та етнокультурними розбіжностями серед городян, особливостями національної політики російського самодержавства і пануванням традиційної суспільної свідомості, сформованої за доби аграрного суспільства. Масову етнічну базу цього простору складали євреї, українці та росіяни. Найбільш пригноблене політично, економічно і культурно єврейство залишалося і в дореволюційну, і в революційну добу найдієвішою етнічною групою в політичному житті міста. Спостерігалося послідовне етнічне зросійщення партійної бюрократії при одночасній етнічній українізації робітничого сегменту соціального поля міського етнополітичного простору, що тягнуло за собою відповідну зміну питомої ваги українства і росіянства у міському політичному русі;
по-четверте, революція дозволила ліквідувати монополію державної бюрократії у легальному секторі етнополітичного простору і сприяла його подальшій еволюції у напрямку адекватного представлення у ньому всього різномаїття суспільно-політичних інтересів різних страт суспільства.
по-п’яте, інформаційно-ідеологічне поле етнополітичного простору Києва протягом усього досліджуваного періоду визначалося ідеологією тих політичних партій і об’єднань, котрі найбільш повно усвідомлювали і проводили у своїй практичній діяльності принципи демократії, промислового індустріалізму, інтернаціоналізму.
Таким чином здійснене дослідження еволюції етнополітичного простору м. Києва 1900 – 1907 рр. в її поєднанні з трансформацією економічного, соціально-класового та етносоціального просторів міста межі ХІХ – ХХ ст. засвідчує, що промислова революція в Україні наприкінці ХІХ ст. переросла у всеохоплюючий процес промислової індустріалізації, котрий особливо чітко проявився в останні роки ХІХ ст. і перші роки ХХ ст. і супроводжувався не тільки витисненням ручної фізичної праці на периферію промислового виробництва, транспорту і системи зв’язку, але й прискоренням урбанізації та етнічної українізації основних і допоміжних суспільних класів і протокласів, утвердженням в економіці нової, бюрократичної форми власності, формуванням на цій основі нових суспільних класів бюрократії, найманої і самодіяльної інтелігенції та відповідною трансформацією системи загальносуспільних, міжкласових і внутрішньокласових протиріч, видозміною політичного та ідеологічного простору. У той же час прогресуюча інтеграція економіки України у світовий товарний ринок (як безпосередньо, так і через посередництво загальноросійського ринку) посилила процес поліетнізації українського суспільства за рахунок притоку переважно у міста значної кількості представників інших, переважно більш за українців адаптованих до умов промислово-індустріального суспільства, етносів. Зростаюча на міжетнічному грунті конкуренція сприяла загостренню міжнаціональних протиріч.
На відміну від інших народів, котрі переживали промислову індустріалізацію і трансформацію з націй та етносів аграрного (традиційного) типу в етноси і нації аграрно-індустріального і промислово-індустріального типу, в українському суспільстві основним системоутворюючим соціальним протиріччям стало протиріччя між державною бюрократією з одного боку та всім іншими класами, протокласами і самостійними суспільними верствами з іншого боку. У середині даного протиріччя визначальними були протиріччя між державною бюрократією і партократією, державною бюрократією і найманою інтелігенцією, державною бюрократією і земською бюрократією, державною бюрократією і студентством. Основними соціально-економічними протиріччям були протиріччя між буржуазією і робітничим класом, між сільськогосподарською буржуазією та дрібною сільською буржуазією, між міським і сільським населенням.
Зростання поліетнічності київської людності при поступовому, проте невпинному зростанні частки євреїв і росіян, зростаючий тиск казенних і акціонерно-товариських підприємств на мануфактури і ремісничі майстерні в сфері виробництва товарів-речей, на тлі остаточного переходу державної бюрократії до політики великоруського великодержавного шовінізму та антисемітизму, сприяли суттєвій націоналізації та етнізації усіх сегментів етнополітичного простору м. Києва, України і всієї Російської імперії. Однак у цій сфері суспільного життя продовжували домінувати політичні партії загальноросійського характеру та інтернаціонально орієнтованої ідеології.
Започаткувався процес формування масових, організаційно чітко структурованих, ідеологічно заангажованих політичних партій з потужним організаційним (бюрократичним) апаратом.
На цій основі відбувалося формування етнополітичного простору і політичної системи промислово-індустріального типу.
Дана дисертація лише започатковує комплексне вивчення проблем еволюції етнополітичного простору міст України доби промислової індустріалізації, котре вбачається необхідним з огляду на нагальні потреби розбудови політичної системи сучасної України..
Вочевидь багатогранний досвід розвитку етнополітичного простору промислово-індустріального типу великих міст України та країни в цілому є органічним підґрунтям для вирішення нагальних проблем розвою етнополітичного простору інформаційно-індустріального типу в процесі розбудови незалежної Української держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Джерела

1. Архівні джерела

Центральний державний історичний архів України, м. Київ

Фонд 274. _ Київське губернське жандармське управління.
Опис 1. Секретна частина.
1.1. Спр. 402. Огляд найважливіших дізнань, проведених у жандармських управліннях Росії за 1898 – 1899 рр., 136 арк.
1.2. Спр. 436. Справа про діяльність Київського комітету РСДРП і Київської групи соціалістів-революціонерів. Списки арештованих, 22 червня 1898 р. – 26 грудня 1899 р., 408 арк.
1.3. Спр. 446. Справа про розповсюдження у м. Києві листівок Київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», Київського Комітету РСДРП, партії есерів та інших нелегальних організацій. Листівки Київського комітету РСДРП, «Київської Союзної Ради об’єднаних земляцтв та організацій» і Революційної соціал-демократичної групи «Робітнича воля» за 1900 р., 30 квітня 1901 р. – 10 липня 1901 р., 234 арк.
1.4. Спр. 447. Дізнання за звинуваченням Абрамової Х.А., Берліна Ш.Ш., Бідного П.М., Урицького М.С. та інших осіб (у кількості 60 чоловік) у приналежності до Київського комітету РСДРП та у розповсюдженні в м. Києві листівок і брошур РСДРП і «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», том 1, 30 квітня 1898 р. – 29 грудня 1898 р., 222 арк.
1.5. Спр. 448. Дізнання за звинуваченням Абрамової Х.А., Берліна Ш.Ш., Бідного П.М., Урицького М.С. та інших осіб (у кількості 60 чоловік) у приналежності до Київського комітету РСДРП та у розповсюдженні в м. Києві листівок і брошур РСДРП і «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», том 2, 10 січня 1899 р. – 7 березня 1900 р., 271 арк.
1.6. Спр. 449. Дізнання за звинуваченням Абрамової Х.А., Берліна Ш.Ш., Бідного П.М., Урицького М.С. та інших осіб (у кількості 60 чоловік) у приналежності до Київського комітету РСДРП та у розповсюдженні в м. Києві листівок і брошур РСДРП і «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», том 3, 20 квітня 1899 р. – 27 червня 1899 р., 320 арк.
1.7. Спр. 450. Дізнання за звинуваченням Абрамової Х.А., Берліна Ш.Ш., Бідного П.М., Урицького М.С. та інших осіб (у кількості 60 чоловік) у приналежності до Київського комітету РСДРП та у розповсюдженні в м. Києві листівок і брошур РСДРП і «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», том 4, 20 червня 1899 р. – 30 вересня 1899 р., 268 арк.
1.8. Спр. 451. Дізнання за звинуваченням Абрамової Х.А., Берліна Ш.Ш., Бідного П.М., Урицького М.С. та інших осіб (у кількості 60 чоловік) у приналежності до Київського комітету РСДРП та у розповсюдженні в м. Києві листівок і брошур РСДРП і «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», том 5, 30 жовтня 1899 р. – 30 листопада 1899 р., 366 арк.
1.9. Спр. 452. Дізнання за звинуваченням Абрамової Х.А., Берліна Ш.Ш., Бідного П.М., Урицького М.С. та інших осіб (у кількості 60 чоловік) у приналежності до Київського комітету РСДРП та у розповсюдженні в м. Києві листівок і брошур РСДРП і «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», том 6, 1 грудня 1899 р. – 17 жовтня 1900 р., 364 арк.
1.10. Спр. 456. Справа про діяльність Київської «Союзної ради об’єднаних земляцтв та організацій» у Київському університеті та Організаційного Комітету Київського політехнічного інституту і про заворушення студентів, т. ІІ, 1 вересня 1899 р. – 30 листопада 1902 р., 603 арк.
1.11. Спр. 485. Дізнання про діяльність Київської союзної ради об’єднаних земляцтв та організацій та Організаційного комітету Київського політех-нічного інституту, 30 червня 1899 р. – 29 листопада 1899 р. – 221 арк.
1.12. Спр. 502. Огляд найважливіших дізнань, котрі проводилися у жандармських управліннях Росії, 1900 р., 242 арк.
1.13. Спр. 506. Справа про страйк київських робітників-булочників, організований Київським комітетом РСДРП у квітні 1900 р., 24 квітня 1900 р. – 8 листопада 1900 р., 252 арк.
1.14. Спр. 507. Дізнання про розповсюдження листівок Київського комітету РСДРП «Ко всем рабочим-булочникам» і про страйк київських робіт-ників-булочників у липні 1900 р., 1 липня 1900 р. – 14 жовтня 1900 р., 198 арк.
1.15. Спр. 508. Справа про розповсюдження у місті Києві листівок Київського комітету РСДРП до 1 травня і підготовку першотравневої демонстрації робітників, частина 1, 20 квітня 1900 р. – 29 квітня 1900 р., 288 арк.
1.16. Спр. 509. Справа про розповсюдження у місті Києві листівок Київського комітету РСДРП до 1 травня і підготовку першотравневої демонстрації робітників, частина 2, 27 квітня 1900 р. – 30 травня 1900 р., 182 арк.
1.17. Спр. 510. Дізнання про розповсюдження листівок Київського комітету РСДРП до 1 травня і підготовку першотравневої демонстрації робітників, 15 квітня 1900 р. – 31 травня 1900 р., 404 арк.
1.18. Спр. 511. Справа про арешт в м. Києві нелегальної сходки робітників, організованої Київським комітетом РСДРП, том І, 1 жовтня 1900 р. – 18 квітня 1901 р., 541 арк.
1.19. 512. Справа про арешт в м. Києві нелегальної сходки робітників, організованої Київським комітетом РСДРП, том ІІ, 12 жовтня 1900 р. – 15 жовтня 1901 р., 588 арк.
1.20. Спр. 513. Справа про арешт в м. Києві нелегальної сходки робітників, організованої Київським комітетом РСДРП, том ІІІ, 10 жовтня 1900 р. – 8 листопада 1900 р., 651 арк.
1.21. Спр.514. Дізнання про сходку робітників в м. Києві, організовану Київ-ським комітетом РСДРП, том І, 2 жовтня 1900 р. – 8 листопада 1900 р., 299 арк.
1.22. Спр. 515. Дізнання про сходку робітників в м. Києві, організовану Київ-ським комітетом РСДРП, том ІІ, 29 листопада 1900 р. – 21 січня 1902 р., 299 арк.
1.23. Спр. 516. Справа про звинувачення бувшого студента Петербурзького університету Замятина М.М. у приналежності до РСДРП і розповсюд-женні нелегальної літератури в м. Києві, 3 вересня 1900 р. – 4 грудня 1902 р., 134 арк.
1.24. Спр. 517. Справа про студентські заворушення в м. Києві у січні 1900 р., том І, частина І, 6 січня 1900 р. – 12 грудня 1900 р., 235 арк.
1.25. Спр. 518. Справа про студентські заворушення в м. Києві у січні 1900 р., том І, частина ІІ, 18 грудня 1900 р. – 12 листопада 1901 р., 222 арк.
1.26. Спр. 519. Справа про студентські заворушення в м. Києві у січні 1900 р., том ІІ, частина 1, 12 січня 1901 р. – 4 березня 1901 р., 241 арк.
1.27. Спр. 520. Справа про студентські заворушення в м. Києві у січні 1900 р., том ІІ, частина 2, 5 березня 1901 р. – 23 вересня 1901 р., 235 арк.
1.28. Спр. 521. Дізнання про нелегальну сходку студентів Київського університету, котра відбулася 29 квітня 1900 р. Протоколи допиту Луначарського А.В., Тарле Є.В. та інших осіб, 1 червня 1900 р. – 30 червня 1900 р., 414 арк.
1.29. Спр. 522. Справа за звинуваченням Луначарських П.В. і М.В., студента Київського університету Зелинського С.С. та інших осіб у розповсюд-женні нелегальних відозв до 1 травня м. Києвом і влаштуванні робітни-чого травневого свята, том І, частина 1, 12 травня 1900 р. – 24 червня 1900 р., 273 арк.
1.30. Спр. 523. Справа за звинуваченням Луначарських П.В. і М.В., студента Київського університету Зелинського С.С. та інших осіб у розповсюд-женні нелегальних відозв до 1 травня м. Києвом і влаштуванні робітни-чого травневого свята, том І, частина 2, 27 червня 1900 р. – 25 січня 1902 р., 273 арк.
1.31. Спр. 524. Справа за звинуваченням Луначарських П.В. і М.В., студента Київського університету Зелинського С.С. та інших осіб у розповсюд-женні нелегальних відозв до 1 травня м. Києвом і влаштуванні робітни-чого травневого свята, том ІІ, частина 1, 16 квітня 1900 р. – 12 жовтня 1900 р., 208 арк.
1.32. Спр. 525. Справа за звинуваченням Луначарських П.В. і М.В., студента Київського університету Зелинського С.С. та інших осіб у розповсюд-женні нелегальних відозв до 1 травня м. Києвом і влаштуванні робітни-чого травневого свята, том ІІ, частина 2, 30 квітня 1900 р. – 11 липня 1902 р., 258 арк.
1.33. Спр. 526. Справа за звинуваченням Луначарських П.В. і М.В., студента Київського університету Зелинського С.С. та інших осіб у розповсюд-женні нелегальних відозв до 1 травня м. Києвом і влаштуванні робітни-чого травневого свята, том ІІ, частина 3, 16 квітня 1900 р. – 30 грудня 1901 р., 213 арк.
1.34. Спр. 527. Справа за звинуваченням Луначарських П.В. і М.В., студента Київського університету Зелинського С.С. та інших осіб у розповсюд-женні нелегальних відозв до 1 травня м. Києвом і влаштуванні робітни-чого травневого свята, том ІІІ, частина 1, 1 травня 1900 р. – 29 червня 1900 р., 302 арк.
1.35. Спр. 528. Справа за звинуваченням Луначарських П.В. і М.В., студента Київського університету Зелинського С.С. та інших осіб у розповсюд-женні нелегальних відозв до 1 травня м. Києвом і влаштуванні робітни-чого травневого свята, том ІІІ, частина 2, 13 липня 1900 р. – 4 серпня 1900 р., 301 арк.
1.36. Спр. 529. Справа за звинуваченням Луначарських П.В. і М.В., студента Київського університету Зелинського С.С. та інших осіб у розповсюд-женні нелегальних відозв до 1 травня м. Києвом і влаштуванні робітни-чого травневого свята, том ІV, 16 квітня 1900 р. – 26 червня 1900 р., 263 арк.
1.37. Спр. 530. Дізнання за звинуваченням бувшого студента Київського університету Носалевича М.І. у приналежності до «Київської союзної ради об’єднаних земляцтв та організацій», 12 січня 1900 р. – 23 червня 1900 р., 11 арк.
1.38. Спр. 531. Дізнання за звинуваченням студента Київського університету Ізраїлітіна А.І. у приналежності до «Київської союзної ради об’єднаних земляцтв та організацій» та участі у студентських заворушеннях 1900 р., 22 січня 1900 р. – 4 лютого 1900 р., 19 арк.
1.39. Спр. 532. Справа за звинуваченням міщ. Мазюка В.Ф., англійського підданого Доугласа Я.К. та інших осіб, котрі мешкають в м. Києві, у зберіганні соціал-демократичної літератури, 26 квітня 1900 р. – 16 травня 1900 р., 275 арк.
1.40. Спр. 533. Наряд справ за звинуваченням поручника Яворського В.П., зуб-ного лікаря Шальїна З.Г., був. студента Київського університету Модза-левського А.І. та інших осіб, котрі мешкають у м. Києві, у зберіганні нелегальної літератури, 8 грудня 1900 р. – 18 березня 1902 р., 200 арк.
1.41. Спр. 524. Справа за звинуваченням сел. міст. Романовки Сквирьского п. Чуприни Т.А. у зберіганні нелегальної літератури, 28 серпня 1900 р. – 1 червня 1904 р., 38 арк.
1.42. Спр. 535. Справа за звинуваченням був. учня Київського реального училища Озембловського І., міщ. м. Києва Полянського О.Ф. та інших осіб у зберіганні нелегальної літератури, 24 жовтня 1900 р. – 5 жовтня 1902 р., 159 арк.
1.43. Спр. 536. Листування з Департаментом поліції, начальником Полтав-ського ГЖУ та іншими установами про українські організації «Громада», «Стара громада», «Молода Україна», котрі існували у Києві, Чернігові, Львові та інших містах, 21 лютого 1900 р. – 10 грудня 1900 р., 155 арк.
1.44. Спр. 537. Агентурні відомості зі спостереження за особами, котрі підозрюються у приналежності до нелегальних організацій в м. Києві, 25 січня 1900 р. – 29 квітня 1901 р., 244 арк.
1.45. Спр. 541. Огляд найважливіших дізнань, котрі проводилися у жандармських управліннях Росії за 1901 р., 256 арк.
1.46. Спр. 545. Розшукові циркуляри Департаменту поліції, 30 січня 1901 р. – 13 липня 1911 р., 168 арк.
1.47. Спр. 546. Дізнання за звинуваченням дворянина Скржинського С.І. у при-належності до Київського комітету РСДРП, 20 квітня 1901 р. – 28 травня 1901 р., 20 арк.
1.48. Спр. 547. Справа про виявлення у м. Києві нелегальної типографії і двох складів літератури Київського комітету РСДРП, том І, 12 березня 1901 р. – 19 жовтня 1901 р., 295 арк.
1.49. Спр. 548. Справа про виявлення у м. Києві нелегальної типографії і двох складів літератури Київського комітету РСДРП, том ІІ, 19 квітня 1901 р. – 14 серпня 1901 р., 523 арк.
1.50. Спр. 549. Справа про виявлення у м. Києві нелегальної типографії і двох складів літератури Київського комітету РСДРП, том ІІІ, частина І, 20 квітня 1901 р. – 8 жовтня 1901 р., 308 арк.
1.51. Спр. 550. Справа про виявлення у м. Києві нелегальної типографії і двох складів літератури Київського комітету РСДРП, том ІІІ, частина ІІ, 20 квітня 1901 р. – 9 серпня 1901 р., 294 арк.
1.52. Спр. 551. Справа про виявлення у м. Києві нелегальної типографії і двох складів літератури Київського комітету РСДРП, том ІV, частина І, 20 квітня 1901 р. – 21 серпня 1902 р., 225 арк.
1.53. Спр. 552. Справа про виявлення у м. Києві нелегальної типографії і двох складів літератури Київського комітету РСДРП, том ІV, частина ІІ, 20 квітня 1901 р. – 22 жовтня 1901 р., 400 арк.
1.54. Спр. 553. Справа про виявлення у м. Києві нелегальної типографії і двох складів літератури Київського комітету РСДРП, том V, 20 квітня 1901 р. – 24 жовтня 1901 р., 557 арк.
1.55. Спр. 554. Справа про виявлення у м. Києві нелегальної типографії і двох складів літератури Київського комітету РСДРП, том VІ, 17 квітня 1901 р. – 27 лютого 1904 р., 208 арк.
1.56. Спр. 555. Дізнання про арешт у м. Києві нелегальної типографії і складу літератури РСДРП, том І, 17 квітня 1901 р. – 13 липня 1902 р., 345 арк.
1.57. Спр. 556. Дізнання про арешт у м. Києві нелегальної типографії і складу літератури РСДРП. Відомості про Валаха М.М., том ІІ, січень 1900 р. – 13 липня 1902 р., 331 арк.
1.58. Спр. 557. Дізнання про арешт у м. Києві нелегальної типографії і складу літератури РСДРП, том ІІІ, 19 квітня 1901 р. – 6 червня 1902 р., 311 арк.
1.59. Спр. 558. Справа про розповсюдження в м. Києві листівок Київського комітету РСДРП «Ко всем киевским булочникам и хлебопекам». Листівка «Ко всем киевским булочникам и хлебопекам», 10 березня 1901 р. – 3 січня 1902 р., 181 арк.
1.60. Спр. 559. Справа про розробку листів, отриманих агентурним шляхом, котрі повідомляють про діяльність Київського комітету РСДРП, про підготовку в Києві страйку булочників, про присилку до м. Києва газети «Искра» та іншої нелегальної літератури, 20 липня 1901 р. – 20 вересня 1902 р., 373 арк.
1.61. Спр. 560. Справа про розповсюдження в м. Києві листівок Київського комітету РСДРП, Революційної соціал-демократичної групи «Рабочая воля» і революційної соціал-демократичної групи «Красное Знамя», 28 липня 1901 р. – 8 серпня 1903 р., 17 арк.
1.62. Спр. 561. Справа про демонстрацію робітників і студентів, котра прохо-дила 2 березня в м. Києві на Хрещатику, частина 1, 9 березня 1901 р. – 11 квітня 1902 р., 244 арк.
1.63. Спр. 562. Справа про демонстрацію робітників і студентів, котра прохо-дила 2 березня в м. Києві на Хрещатику, частина 2, 10 квітня 1901 р. – 14 квітня 1902 р., 246 арк.
1.64. Спр. 563. Справа про демонстрацію робітників і студентів, котра проходила 6 травня в м. Києві на Хрещатику, 6 травня 1901 р. – 3 червня 1901 р., 196 арк.
1.65. Спр. 564. Дізнання за звинуваченням був. студентів Київського універси-тету Градецького К., Височишина А., Ординця та інших, відданих у солдати за участь у студентських заворушеннях 1900 р. за приналежність до «Київської