ПИСЕМНІ, АРХЕОЛОГІЧНІ ТА ІКОНОГРАФІЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ВИВЧЕННЯ ВТРАЧЕНОГО МОНУМЕНТАЛЬНОГО МАЛЯРСТВА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА : ПІСЕМНІ, АРХЕОЛОГІЧНІ ТА ІКОНОГРАФІЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО вивченості втраченних МОНУМЕНТАЛЬНОГО Малярства галицько-волинського КНЯЗІВСТВА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ім. І. КРИП’ЯКЕВИЧА

На правах рукопису

МЕЛЬНИК ВІКТОР АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 75.033.052:904:78(477.82/86)

ПИСЕМНІ, АРХЕОЛОГІЧНІ ТА ІКОНОГРАФІЧНІ МАТЕРІАЛИ
ДО ВИВЧЕННЯ ВТРАЧЕНОГО МОНУМЕНТАЛЬНОГО МАЛЯРСТВА
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА

07.00.01 – Історія України

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник –
АЛЕКСАНДРОВИЧ Володимир Степанович
доктор історичних наук, доцент

Львів – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП …………………...………………………………………………. 3
Розділ 1. ВІДКРИТТЯ І ДОСЛІДЖЕННЯ МОНУМЕНТАЛЬНОГО МАЛЯРСТВА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА. КОМПЛЕКС ДЖЕРЕЛ ………...........................………..…………..... 15
1.1. Історіографія та комплекс писемних джерел ….……...……. 15
1.2. Археологічні джерела ……………………...………………… 36
1.3. Іконографічні матеріали ……………...……………………… 51
Розділ 2. ПОЧАТКИ ТРАДИЦІЇ МОНУМЕНТАЛЬНОГО МАЛЯРСТВА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ: ДЖЕРЕЛА І ПАМ’ЯТКИ ХІІ СТ. ……………………………...................................... 67
2.1. Перемишльське середовище ...………………………..……… 67
2.2. Галич часів князя Ярослава Осмомисла і первісне малярство Горянської ротонди в Ужгороді …...…………………………….……… 76
2.3. Волинь: Володимир і Луцьк – два способи оздоблення інтер’єру храму ……………………………………………………………………..... 110
Розділ 3. МОНУМЕНТАЛЬНЕ МАЛЯРСТВО ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА ХІІІ–ХІV СТ. ………………....… 119
3.1. Холм, Володимир і Любомль ХІІІ ст. ....…………….……… 119
3.2. Старший цикл фресок Вознесенської церкви в Лужанах….... 126
3.3. Стінопис скельного монастиря у Бакоті та церкви Перенесення мощів Св. Миколи в Збручанському ………………………………..…… 131
3.4 Фрески собору Іоана Богослова в Луцьку ХІV ст. ….............. 142
ВИСНОВКИ …………………………...………………………………… 155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………...………………... 166

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Помітно активізоване в останніх десятиліттях вивчення різних напрямів спадщини Галицько-Волинського князівства накреслює нові широкі можливості для істотного поглиблення дотеперішніх знань про поодинокі сторони та складові його історичного досвіду. Це створює необхідні передумови для всебічного поглиблення студій над історичною спадщиною регіону, відкриття і впровадження до наукового обігу досі мало використаних аспектів традиції та культурного доробку княжої доби західноукраїнської історії.
Одним із таких недостатньо сприйнятих і осмислених явищ виявляється монументальне малярство, доступне нині у винятково скромних залишках. Актуальність дослідження полягає в тому, що історія започаткування та розвитку монументального малярства на теренах Галицько-Волинського князівства ніколи не була предметом окремого комплексного вивчення. Опрацювання західноукраїнських фрескових розписів княжої доби як самостійного історичного явища істотно утруднює те, що самі ансамблі або зникли безслідно, або ж уціліли в залишковому чи, у кращому разі, фрагментарному стані. Саме це й визначило їх традиційне перебування поза домінантним інтересом як історичних, так і історико-мистецьких досліджень.
Монументальне малярство регіону засвідчене досить обмеженим колом писемних переказів та іконографічних джерел (з епохи й пізніших) і відоме в наш час за незначною кількістю збережених фрагментів фресок, що їх найважливіші приклади відкриті насамперед при археологічних дослідженнях. Відлік об’єктів, на стінах яких було присутнє монументальне малярство, на західноукраїнських землях розпочинається від перших, зафіксованих у процесі археологічних досліджень, слідів фресок перемишльської замкової церкви (пізнішого собору) Різдва Святого Іоана Хрестителя першої половини XII ст. і закінчується збереженими у фрагментах фресками луцького собору Святого Іоана Богослова другої половини XIV ст., віднайденими при розкритті руїн знищеного храму. Недослідженим залишалося питання про підходи до оздоблення церков, які не мали фрескової декорації, або ж були лише частково прикрашені таким малярством.
З огляду на доступний комплекс відомостей до історії монументального малярства Галицько-Волинського князівства, аналіз його спадщини, природно, не вдається провадити з використанням традиційно практикованих у історико-мистецьких дослідженнях методів опису та порівняння малярських ансамблів, їх програм чи поодиноких елементів, вивчення їх іконографії. Неможливість застосування згаданих методів, очевидно, вимагає вироблення системи цілком інших підходів, одним із яких є докладне опрацювання ширшого історичного контексту та взаємозв’язків монументальної традиції в інших напрямах розвитку мистецької культури.
На такому тлі особливого значення набирає насамперед чимала оригінальна спадщина українського іконопису, поповнена останнім часом іконами княжої доби та пізнішими прикладами відображення тогочасної іконописної традиції. Досить активне відкриття й опрацювання упродовж останніх десятиліть оригінальної спадщини українського іконопису, віднайдення і впровадження до наукового обігу великого фонду незнаних досі пам’яток (з-поміж них і невеликої групи створених ще за княжої доби) накреслюють необхідні зовнішні передумови для вивчення спадщини монументального малярства.
Найновіші міждисциплінарні студії привнесли в історичну науку істотне поглиблення методів дослідження. На цьому зрізі виразно виявилася не лише тема стилістичних та іконографічних взаємозв’язків монументального малярства та іконопису, а й проблема ролі конкретної пам’ятки як джерела для реконструкції відображеної у ній історичної традиції. Адже монументальне малярство в добу Середньовіччя було не приватною справою окремих представників тогочасної еліти, а одним з репрезентаційних виявів княжого світогляду. В іншому випадку цей аспект діяльності не знаходив би відображення у літописах, де нарівні з військовими діяннями князя перелічувались – інколи доволі докладно, як, наприклад, у знаменитій похвалі волинського князя Володимира Васильковича, – мистецькі вклади до церков та монастирів, що яскраво засвідчили відповідні аспекти інтересів епохи.
Якщо в київській літописній традиції ми маємо повідомлення про вклади князів Володимира, Ярослава, то на ґрунті галицько-волинського літописання в першу чергу пригадуються особи князів Данила Романовича та Володимира Васильковича. Утім, не завжди до наших днів зберігаються писемні джерела. Зокрема, археологічні матеріали про оздоблення Успенського собору в Галичі відомі від його відкриття, проте літописного повідомлення про них немає. У цьому випадку на допомогу дослідникові приходять археологія, новітні технологічні дослідження та метод порівняльного аналізу мистецьких творів. Адже відомо, як на основі іконографічних, літературних та археологічних джерел історики архітектури (зокрема, Юрій Асєєв, Юрій Диба, Юрій Лукомський, Іван Могитич, Василь Петрик, Михайло Рожко) реконструюють вигляд неіснуючих будівель.
Наше дослідження має на меті повернути до історичної науки явище монументального малярства Галицько-Волинського князівства як комплексне, показати його витоки, тривання та перехід до іншої якості. Адже, наприклад, розписи в каплиці Люблінського замку, Віслицькій колегіаті та катедрі в Сандомирі постали саме як продовження цієї традиції, хоча вже й поза княжою добою. Загальновідомий феномен перемишльської школи українського іконопису теж бере свій початок як одне з відгалужень спільного джерела і є прикладом органічного паралельного співіснування та розвитку поряд із традицією монументального малярства.
Основою писемної джерельної бази дослідження є літописання. Монументальне малярство належить до тих виявів культурного процесу, які в Галицько-Волинському князівстві посідали менш помітне місце у загальній картині розбудови історичної традиції. Відповідно, рідше зустрічаються й автентичні свідчення про нього з епохи. Поодинокі документальні перекази до історії монументального малярства західноукраїнського регіону вціліли насамперед на сторінках Галицько-Волинського літопису. Вони увійшли до наукового обігу ще з публікацією літопису в середині XIX ст. Та свідченням літописної оповіді щодо монументального малярства не було присвячено окремого дослідження, вони використовувалися здебільшого побіжно. У контексті вивчення фрескових розписів церков Галицько-Волинського князівства залишалися не залученими до наукового обігу окремі літописні свідчення з-поза кола місцевого літописання – з московських літописів другої половини XV–XVI ст.
Інший, за самим своїм походженням найважливіший, комплекс матеріалів до студій над втраченою традицією монументального малярства Галицько-Волинського князівства складають нечисленні для регіону, проте все-таки достатньо репрезентативні оригінальні зразки малярства. Найважливішу частину їх фонду сформували фрагменти розписів, знайдені під час археологічних досліджень об’єктів західноукраїнських земель княжої доби, у яких була монументальна декорація, – собору Різдва Святого Іоана Хрестителя в Перемишлі, Успенського собору Галича та Успенського собору Володимира. У процесі археологічних досліджень виявлено також залишки фрескових ансамблів скромніших церков Перемишля, Володимира та Любомля. Істотним доповненням до цього, насамперед археологічно забарвленого контексту еволюції відповідного напряму традиції, стали відкриті упродовж останніх десятиліть in situ оригінальні фрагменти малярства Горянської ротонди в Ужгороді, Вознесенської церкви в Лужанах та церкви Перенесення мощів Святого Миколая в Збручанському. Важливим напрямом дисертаційного дослідження стало звернення до комплексу паралельних явищ традиції. За відсутності монументального малярського оздоблення у багатьох найважливіших храмах розвинувся інший спосіб оздоблення інтер’єру – ансамбль ікон. Цей аспект засвідчено оригінальними зразками іконопису від XIII ст. та відображенням певних сторін традиції у спадщині пізньосередньовічної доби.
Українські та зарубіжні вчені відзначали побутування монументального малярства за часів Галицько-Волинської держави, проте були обмежені в матеріалі і методах досліджень. У працях історичного спрямування фрескам присвячено короткі абзаци в загальних оглядах історико-культурної проблематики. Їх існування згадали Йосип Пеленський, Михайло Грушевський, Ярослав Пастернак, Іван Крип’якевич, Микола Голубець, Юрій Асєєв, Григорій Логвин, Павло Раппопорт, Михаїл Каргер, Володимир Баран, Вітольд Ауліх, Михайло Фіголь, Ярослав Ісаєвич, Святослав Терський. Проте їхні дослідження концентрувалися на ширших історичних явищах або розглядали вузькі конкретні аспекти історичної традиції епохи. На проблемах монументального малярства докладніше вони не зупинялися.
Останнім часом відкрито нові численні фрагменти втрачених малярських ансамблів, про які писали Володимир Александрович, Анджей Жакі, Юрій Лукомський, Мар’яна Малєвская, Іван Могитич, Василь Петрик, Наталія Сліпченко. Історико-мистецтвознавчі ж дослідження, через фрагментарність та малодоступність матеріалів, практично не торкнулися цієї сторінки традиції, залишаючи її поза увагою. У відповідному тексті першого тому багатотомної «Історії українського мистецтва» (1966) тільки згадано відомості Галицько-Волинського літопису про малювання Дмитріївської церкви у Володимирі та Георгіївської у Любомлі. Найновіше видання п’ятитомної «Історії українського мистецтва» (2010) в обширному розділі про монументальне малярство з-перед середини XIII ст., опертому насамперед на матеріалах Києва та його регіону, про саму його присутність на теренах Галицько-Волинського князівства не згадує взагалі.
Оперуючи власними напрацюваннями, а також великою кількістю наукових публікацій, у яких зібрано матеріали, що базуються як на натурних обстеженнях, так і на історичних документах, у дослідженні вдалося суттєво розширити та поглибити комплекс знань про малярське оздоблення та його функціонування, особливості будівельної техніки та технології малювання, практичні методи роботи, які застосовували у своїй праці малярі княжого часу. Усі ці відомості використано для відтворення процесу еволюції традиції в регіоні.
Докладне опрацювання ширшого історичного контексту, писемних пам’яток, звернення до матеріалів археологічних досліджень втрачених храмів та чималої спадщини українського іконопису (з епохи та пізнішого) дозволяють з’ясувати взаємозв’язок монументальної малярської традиції з іншими аспектами української історії, показати цю традицію як одну з невід’ємних складових широкого культурного процесу в регіоні, у руслі якої формувалися та визрівали важливі сторони історичної самобутності національної культури.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках планової роботи відділу історії середніх віків Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України з вивчення історії Галицько-Волинської держави «Галицько-Волинська Русь в контексті історії Центрально-Східної Європи (X–XV ст.)» (реєстраційний номер 0108U010869). Зокрема, у межах зазначеної теми відділу опубліковано чотири статті (вказані під № 1, 2, 3, 12 у переліку друкованих праць за темою дисертації) та виголошено доповіді на двох конференціях (вказані під № 7, 8 у доданому переліку).
Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі комплексу писемних, археологічних та іконографічних матеріалів з’ясувати місце й роль монументального малярства в історії західноукраїнських земель доби Галицько-Волинського князівства. Задля досягнення цієї мети поставлено ряд завдань:
- опрацювати історіографію теми та її джерельну базу;
- всебічно проаналізувати та узагальнити результати археологічних розвідок;
- провести різнопланові студії оригінальних фрагментів малярства;
- дослідити низку іконографічних джерел, пов’язаних із явищем західноукраїнського монументального малярства;
- систематизуючи дані отриманих результатів, визначити місце монументального малярства в історії західноукраїнських земель часів Галицько-Волинського князівства.
Об’єктом дослідження є історична традиція монументального малярства Галицько-Волинського князівства.
Предметом дослідження є писемні пам’ятки, археологічні матеріали, іконографічні взірці та фрагменти настінного малярства (частково чи повністю збережені або в різний спосіб задокументовані), пов’язані з традицією монументального малярства Галицько-Волинського князівства.
Часові межі теми охоплюють період від першої половини ХІІ до другої половини XІV ст. і визначені хронологією писемних, археологічних та іконографічних матеріалів до студій над традицією монументального малярства Галицько-Волинського князівства.
Територіальні межі дослідження окреслені географією об’єктів на території Галицько-Волинського князівства, у яких у зазначених часових межах комплексом писемних, археологічних та іконографічних джерел засвідчено ансамблі монументального малярства або ж їх відсутність, та інші притаманні практиці епохи способи оздоблення інтер’єрів.
Методологічною основою дисертації є принципи історизму та об’єктивності, що передбачають цілісний всебічний підхід до вивчення проблеми. Для цього застосовано загальнонаукові (систематизації і ретроспекції) та спеціальні історичні (історичного аналізу, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний) методи, що дозволило провести комплексний аналіз об’єкта дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
- проаналізовано комплекс писемних джерел до студій над традицією монументального малярства Галицько-Волинського князівства, проведено верифікацію їх інтерпретацій та зіставлення з відповідними відомостями щодо інших регіонів його розвитку як місцевих відгалужень старокиївського культурно-історичного кола;
- впроваджено до наукового обігу не залучені в історіографії літописні перекази до історії монументального малярства Галицько-Волинського князівства;
- введено до наукового обігу результати комплексних техніко-технологічних досліджень археологічно віднайдених фрагментів фресок Успенського собору в Галичі та собору Іоана Богослова в Луцьку, первісних фресок XII ст. у Горянській ротонді;
- систематизовано матеріали археологічних досліджень монументального малярства Галицько-Волинського князівства з урахуванням чималого комплексу вітчизняних і зарубіжних джерел на основі міждисциплінарних методів, введено до наукового обігу інформацію про нього;
- встановлено ареал поширення монументального малярства, окремі регіональні відмінності його побутування, певні тенденції та закономірності розвитку на основі аналізу сукупності писемних, археологічних та іконографічних джерел.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх можна використати у: студіях з історії та культури західноукраїнського регіону доби Галицько-Волинського князівства; системі історичної, архітектурної, мистецької науки та освіти для доповнення навчальних курсів з історії, археології, історії мистецтва, архітектури та технології настінного малярства, наступних студіях з подібної проблематики; навчально-практичній та реставраційній діяльності (завдяки тому, що вдалося дослідити технологічні особливості та простежити етапи створення окремих пам’яток), а також у сфері охорони пам’яток історії, археології, культури та мистецтва.
Апробація результатів дисертації. Основні положення висвітлено в доповідях на:
1) VII Міжнародній науковій конференції «Пам’ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть» (Луцьк, 2000);
2) VІІІ Міжнародній науковій конференції «Пам’ятки сакрального мистецтва Волині» (Луцьк, 2001);
3) науковій конференції, присвяченій пам’яті патріарха Йосифа Сліпого і 70-літтю заснування Музею сакрального мистецтва Львівської Духовної Семінарії Святого Духа (Львів, 2002);
4) II Міжнародній науковій конференції, присвяченій 220-літтю Львівської Духовної Семінарії (Львів, 2003);
5) Міжнародній науковій конференції «Сакральне мистецтво і духовність польсько-українського пограниччя на Люблінщині» (Люблін, 2005);
6) ХVІ Міжнародній науковій конференції «Волинська ікона: дослідження та реставрація» (Луцьк, 2009);
7) науковій конференції «Культурна спадщина західноукраїнського регіону 2010. Пам’яті Володимира Вуйцика» (Львів, 2010);
8) ХVІІІ Міжнародній науковій конференції «Волинська ікона: дослідження та реставрація» (Луцьк, 2011).
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (273 позиції) та двох таблиць з даними досліджень. Загальний обсяг дисертації 198 сторінок, із них 165 сторінок основного тексту.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Мельник В. Монументальне мистецтво Перемиської єпархії княжих часів / Віктор Мельник // Пам’ятки України : історія та культура. – 2011. – № 1–2. – С. 4–11 (1 др. арк.).
2. Мельник В. Літописні та археологічні матеріали до побутування монументального малярства на Волині у XII–XIV століттях / Віктор Мельник // Київська старовина. – 2011. – № 5. – С. 3–11 (1,1 др. арк.).
3. Мельник В. Географічний аспект традиції монументального малярства Галицько-Волинського князівства / Мельник В. А. // Гілея : наук. вісник : зб. наук. праць. – 2011. – Вип. 53 (№ 10). – С. 11–17 (1 др. арк.).
4. Мельник В. Монументальне малярство княжого Перемишля / Віктор Мельник // Варшавські українознавчі зошити. Вип. 25–26 : Польсько-українські зустрічі. Українська еміграція: історія, культура, особи, установи, контакти з поляками / за ред. С. Козака при співпраці В. Соболь та В. Назарука. – Варшава, 2008. – C. 359–366 (0,6 др. арк.).
5. Мельник В. Спадщина іконопису перемишльського кола як джерело до історії монументального малярства княжої доби: взаємозв’язки монументального та станкового малярства українського Середньовіччя / Віктор Мельник // Szczelina światła. Ruskie malarstwo ikonowe : pamięci Romualda Biskupskiego. – Kraków : Collegium Columbinum, 2009. – (Biblioteka Tradycji ; № LXXXVI). – S. 87–96 (0,65 др. арк.).
6. Мельник В. Історія відкриття та дослідження пам’яток монументального малярства княжої Волині / Віктор Мельник // Пам’ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть : наук. зб. Вип. 7 : Матер. VII міжнар. наук. конфер. з волинського іконопису, (м. Луцьк, 27–28 лист. 2000 р.) / Управління культури Волинської облдержадміністрації ; Волинський краєзнавчий музей ; Музей волинської ікони. – Луцьк : Надстир’я, 2000. – С. 24–26 (0,5 др. арк.).
7. Мельник В. Нововіднайдені фраґменти фресок Успенського собору в Галичі / Віктор Мельник // Пам’ятки сакрального мистецтва Волині : наук. зб. Вип. 8 : Матер. VIII міжнар. наук. конфер., (м. Луцьк, 13–14 груд. 2001 р.) / Волинська облдержадміністрація ; Волинський краєзнавчий музей ; Музей волинської ікони. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – С. 104–105 (0,5 др. арк.).
8. Мельник В. Ікона «Богородиця-втілення» зі збірки музею ЛДС / Віктор Мельник // Українська Греко-Католицька Церква і релігійне мистецтво (історичний досвід та проблеми сучасності) : наук. зб. / Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, Музей сакрального мистецтва. Вип. 1 : Матер. наук. конфер., присвяченої пам’яті патріарха Йосифа Сліпого (ректора Греко-Католицької Духовної Семінарії у Львові 1925–1944 рр.) і 70-літтю заснування Музею, (м. Львів-Рудно, 30 лист. 2002 р.). – Львів-Рудно, 2002. – С. 88–90 (0,5 др. арк.).
9. Мельник В. Sztuka cerkiewna w diecezji przemyskiej. Materiały z międzynarodowej konferencji naukowej 25–26 marca 1995 roku / Pod red. Jarosława Giemzy, Andrzeja Stepana. Łańcut, 1999. 363 s. / Віктор Мельник // Україна модерна / ЛНУ імені Івана Франка, Ін-т історичних досліджень. – Київ ; Львів : Критика, 2002. – № 7. – С. 215–219 (0,5 др. арк.).
10. Мельник В. Ікона «Спас Нерукотворний» ХVII ст. зі збірки музею Львівської Духовної Семінарії Святого Духа / Віктор Мельник // Українська Греко-Католицька Церква і релігійне мистецтво (історичний досвід та проблеми сучасності) : наук. зб. / Львівська духовна семінарія Святого Духа, Музей сакрального мистецтва. Вип. 2 : Матер. II Міжнар. наук. конфер., присвяченої 220-літтю Львівської Духовної Семінарії, (м. Львів-Рудно, 22 груд. 2003 р.). – Львів-Рудно, 2003. – С. 119–122 (0,6 др. арк.).
11. Мельник В. Надпортальна фреска ХІІІ століття Вознесенської церкви в Лужанах поблизу Чернівців й образ Святого Юрія Змієборця у малярстві Галицько-Волинського князівства / Віктор Мельник // Волинська ікона: дослідження та реставрація : наук. зб. Вип. 16. : Матер. ХVІ міжнар. наук. конфер., присвяченої 105-й річниці від дня народження Павла Жолтовського, 70-й річниці утворення Волинської області та 810-й річниці Галицько-Волинського князівства, (м. Луцьк, 4–5 лист. 2009 р.) / Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації ; Волинський краєзнавчий музей ; Музей волинської ікони. – Луцьк : Надстир’я, 2009. – С. 28–30 (0,5 др. арк., 5 іл.).
12. Мельник В. Писемні джерела до історії монументального малярства Галицько-Волинського князівства / Віктор Мельник // Княжа доба : історія і культура / Національна академія наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. – Вип. 4. – С. 139–153 (1,1 др. арк.).
13. Мельник В. Володимир і Луцьк – дві традиції оздоблення інтер’єру храму в мистецтві княжої доби / Віктор Мельник // Волинська ікона: дослідження та реставрація : наук. зб. / Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації ; Волинський краєзнавчий музей ; Музей волинської ікони. Вип. 18 : Матер. ХVІІІ Міжнар. наук. конфер., (м. Луцьк, 27–28 жовт. 2011 р.). – Луцьк, 2011. – С. 6–9 (0,5 др. арк.).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Монументальне малярство у всі часи вважалося однією з найяскравіших презентаційних ознак культури того народу, у середовищі якого воно склалося, розвинулося та існувало. Тому недаремно уже від перших кроків християнізаційних процесів у Київській державі водночас із сакральними спорудами за візантійськими взірцями (а в ранні часи нерідко і зусиллями запрошених візантійських майстрів) з’являються поодинокі комплекси фрескових та мозаїкових зображень, які промовляли до адептів, відкриваючи образи небаченого духовного світу.
Сьогодні важко уявити, яке сильне враження справляли монументальні розписи на людину тієї доби, коли вона заходила під склепіння храмів княжих часів. Пригадується літописна згадка про відвідини константинопольської Софії посланцями князя Володимира Великого. І хоча сама історія «вибору віри» залишається предметом дискусії, не викликає сумніву, що ефект, який справив на подорожніх внутрішній вигляд храму, на сторінках джерела передано вірно: не знали посланці, чи вони знаходяться на землі, а чи в небі.
Традиція монументальних розписів на ґрунті багатої старокиївської культури швидко і своєрідно розвинулася, насамперед завдяки підтримці представників княжих та церковних еліт, що добре розуміли їх репрезентаційне враження. Звичайно, не останню роль у цьому покликане було відіграти й необхідне для здійснення фрескових розписів міцне економічне підґрунтя.
Активний розвиток політичного, економічного і пов’язаного з ним культурного життя від ХІІ ст. спостерігається на землях, що стали основою Галицько-Волинського князівства. Попри відображене в літературі загальновизнане існування монументального малярства Галицько-Волинського князівства, історія започаткування та розвитку традиції досі не ставала предметом окремого дослідження. Основною перешкодою цьому була, найперше, відсутність ширшого комплексу доступних матеріалів – як джерельних, так і самих автентичних пам’яток. Проте за останні роки з'явилося чимало публікацій, що дозволили побачити нові зрізи західноукраїнської історії та культури. Найбільше таких праць у мистецькій сфері присвячено дослідженню іконописної традиції, відображеної у збережених та віднайдених іконах, починаючи від ХІІІ ст. Також до наукового обігу впроваджено багато археологічних знахідок, що стосуються об’єктів, на стінах яких знаходилися фрески. Опрацювання широкого комплексу цих нових матеріалів поряд із переосмисленням окремих уже давніше відомих фактів і стало основою цього дисертаційного дослідження.
У першому розділі показано стан наукового розроблення проблеми, викладено її джерельну базу. Аналіз комплексу писемних джерел літописного походження дозволив впровадити до наукового обігу (у контексті традиції монументального малярства Галицько-Волинського князівства як окремого історичного явища) найстарший писемний слід його поширення в регіоні у вже давніше знаному під відповідним оглядом московському Никонівському літописі XVI ст. У процесі дослідження його переказ вдалося доповнити ранішими, проте лаконічнішими за вимовою свідченнями московських літописів другої половини XV – початку XVI ст. Незважаючи на малочисельність літописних повідомлень до історії монументального малярства західноукраїнських земель княжої доби, скупі повідомлення Галицько-Волинського літопису (який зафіксував поодинокі приклади розпису церков із середини – другої половини XIII ст.) та ці матеріали, доповнені фактами іншого походження і широким історичним контекстом, укладають надійну літописну основу традиції. У дисертаційному дослідженні запропоновано верифікацію інтерпретацій значного масиву даних про монументальне малярство Галицько-Волинського князівства та зіставлення з відповідними відомостями щодо інших регіонів його розвитку як місцевих відгалужень старокиївського культурно-історичного кола.
Серед літописних переказів особливого значення набирає лаконічна згадка про малярське оздоблення церкви Святого Георгія у Любомлі на Волині, яка зберегла єдине для регіону свідчення про порядок та почерговість виконання робіт із оздоблення окремих частин храму. Винятковість цього недооціненого переказу визначається тим, що в українській культурній спадщині він має лише один аналог з тієї епохи в оповіданні Києво-Печерського патерика про оздоблення Успенської соборної церкви Києво-Печерського монастиря.
Здавна відома літописна звістка, що стосується холмського періоду діяльності князя Данила Романовича, вказує на прикрашення золотими зорями на блакитному тлі бані церкви Святого Іоана Хрестителя. У результаті наших досліджень виявилося, що це повідомлення відобразило не випадковий епізод, а елемент ширшої традиції. Таке переконання увиразнилося при зіставленні з відомостями про відсутність малярського оздоблення монастирських церков князя Лева Даниловича у Спасі та Лаврові в Самбірських горах.
Натомість, із переліку писемних джерел до історії монументального малярства галицько-волинської доби довелося вилучити поширену у наукових виданнях «звістку візантійського хроніста Микити Хоніата» про розпис константинопольського палацу візантійського імператора Андроника Комніна за взірцем світських фресок палацу Ярослава Осмомисла в Галичі. Проведене дослідження довело, що переказ є непорозумінням, оскільки візантійський історик насправді не згадав про галицький палац. Через невірний переклад до Галича виявилася віднесеною розповідь про оздоблення константинопольської резиденції візантійського імператора.
У розділі висвітлено результати археологічних досліджень, які дозволили впровадити до наукового обігу найбільші доступні нині фрагменти оригінального монументального малярства західноукраїнських земель княжої доби. Виключно археологічно засвідчено немало визначальних для традиції того часу залишків ансамблів монументального малярства соборів у Галичі XII ст., результати техніко-технологічних та хімічних досліджень яких дисертант уперше ввів до наукового обігу, та Луцьку другої половини XIV ст. У дисертації вперше впроваджено до широкого наукового обігу найстарші фрески Горянської ротонди в Ужгороді та наведено аргументи власних досліджень, що дозволили датувати їх XII ст. Систематизовані відомості про нечисленні залишки фресок храмів Володимира: Успенського собору та –археологічно засвідчених – церкви жіночого Федорівського монастиря, – доповнили загальний образ традиції періоду її становлення у регіоні.
Проведене під відповідним оглядом дослідження іконографічних джерел істотно поширило контекст монументального малярства західноукраїнських земель княжої доби, доповнюючи його автентичними пам’ятками іконопису, що належать до того часу чи ведуть свій родовід від його пам’яток та виразно вказують на взаємозв’язок станкової і монументальної версій, а також на тяглість історичної традиції після княжої доби. Останні десятиліття відзначені відкриттям чималого фонду пам’яток іконопису XIII–XIV ст., здебільшого перемишльської школи. Це дало змогу показати співвідношення монументального та станкового малярства в інтер’єрах храмів на тлі відсутності фресок у багатьох важливих спорудах (соборі Святого Іоана Богослова в Луцьку XII ст., холмській церкві Святого Іоана Златоуста середини XIII ст.). Опрацьовано, систематизовано і звернено увагу на засвідчений пам’ятками від початку XIV ст. (зокрема, іконами Святих архангелів Михаїла та Гавриїла з молитовного ряду церкви Святої Великомучениці Параскеви в Даляві) активний розвиток ансамблю ікон на передвівтарній огорожі та вказано на нього як на варіант оздоблення інтер’єрів храмів, що побутував за відсутності фресок.
У другому розділі – «Початки традиції монументального малярства галицько-волинських земель: джерела і пам’ятки ХІІ ст.» – на конкретному автентичному матеріалі зі спадщини монументального малярства проведено різносторонній огляд його початків у Галицько-Волинському князівстві за умов XII ст. Археологічні матеріали, доповнені результатами іконографічних досліджень, відзначають присутність монументального малярства насамперед у Перемишлі, де й започатковано відповідний напрям релігійної мистецької традиції регіону в соборі Різдва Святого Іоана Хрестителя 1119–1126 рр. та ротонді Святого Миколая другої половини ХІІ – початку ХІІІ ст.
У розділі вміщено також опис досліджень археологічно відкритих фрагментів тиньку із залишками найважливіших для західноукраїнського регіону XII ст. фрагментів фресок Успенського собору княжого Галича. Вони є найбільшими відомими залишками комплексу монументального малярства собору й водночас – монументального малярства західноукраїнських земель XII ст. Вивчення нових матеріалів з галицького Успенського собору дозволило значно поглибити історичні знання про час його постання, особливості планування та будівництва, зокрема, в дисертації переконливо вказано на його роль як взірця для поширення монументального малярства в регіоні.
Техніко-технологічний аналіз фрагментів фресок собору дав надійний комплекс відомостей для визначення особливостей його створення. Проведені дослідження дозволили ствердити одночасовість виконання усього ансамблю малярства, що до цього часу вважалося дискусійним. На основі залучених відомостей, що стосуються технології його тинькування та малювання, уперше встановлено зв’язки комплексу малярства з іншими памятками. Це забезпечило надійну основу для його історико-мистецької інтерпретації. Водночас аналіз доступних фрагментів вказав на присутність серед фресок собору однофігурних зображень святих та дозволив реконструювати декілька взірців застосованої у розписі собору орнаментики.
Результати технологічних досліджень фресок галицького собору дали підстави співвіднести з ним не впроваджений до широкого наукового обігу, хоча й відкритий найдавніший пласт малярства Горянської ротонди в Ужгороді. Викладений у дисертації детальний аналіз її розписів дозолив уточнити окремі іконографічні особливості зображення кінного Святого Юрія, вказати певні паралелі до нього в українському іконописі та ідентифікувати анонімну постать «князя» як Святого царя Давида. Наведені в роботі аргументи дозволяють ствердити, що найстарший пласт розписів Горянської ротонди сучасний самій споруді і є найранішим з відомих на сьогодні збереженим in situ прикладом фресок Галицько-Волинського князівства. Зроблений висновок підтверджується також результатами студій історика архітектури Ю. Диби та археолога П. Пеняка.
Значно менше доступне для вивчення монументальне малярство Волині середини XII ст., яке репрезентують віднайдені наприкінці XIX ст. і втрачені при перебудові фрагменти фресок зі святителями у вівтарі Успенського собору у Володимирі. Ці – єдині зафіксовані залишки стінопису XII ст. на теренах Волині – відомі за фотографіями. Скромні рештки малярства собору знаходяться також у збірці Волинського краєзнавчого музею в Луцьку. За матеріалами археологічних досліджень знаємо також дрібні фрагменти фресок церкви передміського жіночого монастиря в урочищі Федорівщина у Володимирі. Частина з них зберігається у фондах Національного музею у Львові. Під час роботи над дисертацією було опрацьовано матеріали з обох згаданих музейних збірок.
З метою розширення джерельної бази за участю дисертанта проведено також технологічні дослідження фрагментів фресок луцького собору Святого Іоана Богослова, Успенського собору у Володимирі, тиньку зі стін хрещальні Святого Іоана Предтечі кінця ХІ ст. біля Успенського собору Києво-Печерської лаври та порівняно їх із галицькими й горянськими взірцями ХІІ ст. Результати дослідження дозволили зробити висновок про належність цих об’єктів до єдиного історико-культурного кола, заснованого на вихідному для традиції взірцевому старокиївському досвіді.
У третьому розділі – «Монументальне малярство Галицько-Волинського князівства ХІІІ–ХІV ст.» – розглянуто історичний контекст створення комплексів монументальних розписів цього періоду. Систематизовано дані писемних переказів про розписи ротонди Святого Михаїла Великого у Володимирі, уперше згаданої в літописі під 1268 роком. За свідченням літопису, були розписані фресками також церкви Святого Дмитрія у Володимирі та Святого Юрія у Любомлі. З них археологічно засвідчена тільки Юріївська церква у Любомлі, що її фундаменти досліджувала експедиція під керівництвом М. Малєвскої. Любомльський храм, як вказує літопис, перед смертю князя був оздоблений лише в апсидах та бані, проте археологічно підтверджено присутність малярства у всьому інтер’єрі.
У розділі узагальнено дані попередніх дослідників та стверджено відсутність монументального малярства в церквах Холма часів князя Данила Романовича; показано, що вірогідним продовженням холмської традиції є аналогічне явище, засвідчене в храмах фундації князя Лева Даниловича кінця XIII ст. у Спасі та Лаврові, де монументальні розписи з’явилися щойно в середині XVI ст. Монументальне і станкове малярство були поширені в церквах як ансамбль. Викладено міркування про пам’ятки іконопису, які несуть на собі відбиток цього варіанта оздоблення інтер’єрів церков.
У дисертації наголошено, що фреска Святого Юрія у Вознесенській церкві в Лужанах Кіцманського району Чернівецької області початково була фасадною й опинилася у сучасному інтер’єрі тільки після ґрунтовної перебудови храму. Іконографія зображення кінного Святого Юрія Змієборця свідчить про раніше походження цієї фрески. Додатковим аргументом слугує те, що живопис зберігся в закладеній ніші, поверх якої згодом написано нову фреску. У дисертаційному дослідженні наведено низку аргументів насамперед іконографічного характеру, які дозволяють датувати лужанську фреску Святого Георгія ХІІІ ст. на тлі виконаного в ХІV ст. ансамблю малярства бабинця, що вказує на раніше, аніж досі вважалося, датування самої церкви, та вводить її у коло будівель княжого часу.
Оригінальний стінопис скельного монастиря літописної Бакоти втрачено, проте у Львівському історичному музеї та Чернівецькому краєзнавчому музеї зберігаються живописні копії поодиноких фігур. Огляд іконографії дозволив ідентифікувати серед них зображення Ісуса Христа, ввести їх до кола пам’яток Галицько-Волинського князівства як єдиний для регіону приклад фресок скельного монастиря.
У церкві Перенесення мощів Святого Миколая у Збручанському відзначено унікальний для української спадщини приклад використання монументального малярства у програмі оздоблення передвівтарної огорожі. Звернуто увагу, що на вимуруваній у процесі будівництва на усю висоту між святилищем та навою стіні праворуч від царських врат у ніші вміщено фрескове зображення Святого Миколая Мірлікійського. Храмовий образ і орнамент на південному відкосі царських врат є прикладом часткового використання монументального малярства в інтер’єрі храму з регіону, де його поширення належить до рідкісних явищ. За нашими спостереженнями, тиньк під іконою та фрагментарно збереженим орнаментальним обрамленням накладений методом, відомим уже за найдавнішими розписами Горянської ротонди.
Окремою сторінкою у вивченні традицій монументального малярства княжої Волині стало відкриття нижньої частини собору Святого Іоана Богослова в Луцьку під час археологічних досліджень М. Малєвскої 1984–1986 рр. Первісно храм не мав розписів. Це підтвердила відсутність на стінах слідів фрескового тиньку, а також велика кількість графіті, прошкрябаних у розчині й на цеглі на висоті до двох метрів від первісної підлоги. Численні дрібні фрагменти фресок віднайдено в будівельному розвалі між другою і третьою підлогою, тобто їх виконано не раніше другої половини ХІV ст. До особливостей інтер’єру собору належить вбудована і двічі покрита фресковим розписом вівтарна перегородка з двох невисоких цегляних стінок із одним проходом до вівтарної частини. На основі будівельної техніки її датовано кінцем ХІІІ – початком ХІV ст. Знахідка на конкретному прикладі підтвердила існування елемента інтер’єру, відомого досі тільки за іконографічними джерелами. Найяскравішим прикладом такої частини інтер’єру зі спадщини старокиївської традиції є знана вівтарна мозаїка «Причащання апостолів» соборної церкви Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві з початку ХІІ ст.
Якщо малярське оздоблення вмурованої передвівтарної огорожі луцького собору мало винятково декоративний характер, то лик Ісуса Христа виявився унікальною знахідкою. За особливостями іконографічного вирішення його визначено фрагментом композиції «Воскресіння – Зішестя до аду», що дало доказ присутності в програмі оздоблення нави собору розбудованого «Страсного циклу». При докладнішому аналізі виявилося, що луцькі «Страсті» випереджують одну зі специфічних особливостей української мистецької спадщини, відому від другої половини XV ст. А саме: ансамбль ікон на передвівтарній огорожі був доповнений – як унікальна внутрішня прикмета, породжена особливостями власної еволюції національної традиції, – «Страстями» й, очевидно, «Страшним судом».
На основі аналізу сукупності писемних, археологічних та іконографічних джерел встановлено також географію поширення монументального малярства в Галицько-Волинському князівстві, виявлено окремі регіональні відмінності його побутування (зокрема, відзначена вище відсутність фресок у Луцькому соборі XII ст., холмській церкві Святого Іоана Златоуста середини XIII ст. та монастирських церквах кінця того ж століття у Спасі й Лаврові). Об’єкти дослідження зафіксовані або збереглися в Холмі, Перемишлі, Володимирі, Луцьку, Галичі, Лужанах, Бакоті, Збручанському, що свідчить про поширення традиції монументального малярства практично на всій території князівства.
У дисертаційному дослідженні на підставі докладного аналізу комплексу доступних та отриманих в результаті самостійних розвідок відомостей вперше показано втрачену традицію монументального малярства як окреме самостійне явище історії та культури Галицько-Волинського князівства. У роботі простежено його історичний розвиток упродовж XII–XIV ст. На опрацьованому матеріалі писемних джерел та пам’яток показано конкретну проблематику еволюції явища: від перших зафіксованих фресок перемишльського собору, через ансамблі малярства соборів у Галичі та Володимирі – до ансамблю фресок луцького собору Святого Іоана Богослова, які попередили важливі тенденції релігійної мистецької культури українських земель періоду пізнього Середньовіччя.
Аналіз ситуації підводить також до висновку про те, що в українській мистецькій практиці, паралельно до потужнішого вияву монументального оздоблення в одних церквах, у інших репрезентативних спорудах активніше розвивається ансамбль ікон на передвівтарній огорожі. Ця тенденція засвідчена оригінальними зразками іконопису від XIV ст. Розвиток ансамблю ікон виступає однією зі своєрідних прикмет національної історико-культурної традиції та є найяскравішим свідченням самостійного творчого переосмислення на українському ґрунті вихідного спільного східнохристиянського досвіду.
Завдяки залученим новітнім методам комплексного дослідження фонду писемних, археологічних та іконографічних матеріалів утрачена традиція монументального малярства Галицько-Волинського князівства виступає важливою складовою культурної спадщини регіону. Попри обмеженість конкретних матеріалів до її дослідження, завдяки проведеному систематичному опрацюванню доступних відомостей вона виявляється одним із показових свідчень самобутності місцевої історичної традиції та оригінальних шляхів її еволюції.
Проведене дослідження запропонувало органічне поєднання різних напрямів студій для дослідження одного з утрачених аспектів культурного процесу України. У дисертаційній праці визначено місце монументального малярства в історії західноукраїнських земель часів Галицько-Волинського князівства. Яскраво показано результативність сучасних міждисциплінарних підходів до історичних фактів і явищ, які з різних обставин мало привертали увагу й залишалися дотепер фактично поза колом наукового інтересу. Їх можливості та внутрішній потенціал вказують на перспективи подальшого розвитку історичних студій у відповідному напрямі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамович Д. Києво-Печерський патерик (Вступ. Текст. Примітки) / Проф. Дмитро Абрамович ; [за ред. акад. В. Перетца]. – К. : Соціяльно-економічний відділ ВУАН, 1931. – ХХVІ, 235 с. – (Сер. «Пам’ятки мови та письменства давньої України» ; т. 4).
2. Александрович В. Архиерейский Служебник и Требник Ивана Боярского. Уникальный рукописный кодекс 1632 г. / В. Александрович , И. Мицько // Памятники культуры. Новые открытия. Письменность. Искусство. Археология : ежегодник : 1993 : [сб. статей] / РАН, Научный совет по истории мировой культуры ; [сост. Т. Б. Князевская]. – М. : Наука, 1994. – C. 138–147.
3. Александрович В. Архієрейський Служебник і Требник Івана Боярського. Нова інтерпретація унікального рукописного кодексу 1632 р. / Володимир Александрович, Ігор Мицько // Пам’ятки України : історія та культура. – 1993. – № 1–6. – C. 78–84.
4. Александрович В. Відкриття малярської спадщини Галицько-Волинського князівства XIII століття / Володимир Александрович // Княжа доба : історія і культура / Національна академія наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. – Вип. 4. – С. 154–179.
5. Александрович В. Візантійські іконографічні взірці XI століття в українському малярстві XIII–XIV століть / Володимир Александрович // Студії мистецтвознавчі. – 2006. – Ч. 1. – С. 38–49.
6. Александрович В. Візантія і мистецька культура княжої України: моделі взаємовідносин / Володимир Александрович // Вісник Львівського університету. Серія історична. – 1999. – Вип. 34. – С. 55–72.
7. Александрович В. Волинська середньовічна іконографія намісного образу Спаса / Володимир Александрович // Волинська ікона: дослідження та реставрація : наук. зб. Вип. 15 : Матер. XV міжнар. наук. конфер., (м. Луцьк, 25–26 верес. 2008 р.) / Управління культури і туризму Волинської облдерж-адміністрації ; Волинський краєзнавчий музей ; Музей волинської ікони. – Луцьк : Надстир’я, 2008. – С. 18–30.
8. Александрович В. Володимир часів князя Данила Романовича. Вступні нотатки до непоцінованого періоду історії міста / Володимир Александро-вич // Минуле і сучасне Волині та Полісся : Володимир-Волинський в історії України та Волині : зб. наук. праць : матер. XIV Волинської наук. істор.-краєзн. конфер., присвяченої 13-ій річниці Незалежності України та 680-й річниці надання Володимирові-Волинському Маґдебурзького права, (м. Володимир-Волинський, 2004 р.). – Луцьк : Надстир’я, 2004. – С. 3–4.
9. Александрович В. Дві версії ікони кінного святого Георгія з церкви Собору Іоакима і Анни у Станилі та церкви Перенесення мощів святого Миколая у Старому Кропивнику. Іконографічний аспект дослідження / Володимир Александрович // Сакральне мистецтво Бойківщини : наукові читання пам’яті Михайла Драгана : доповіді та повідомлення, (м. Дрогобич, 25–26 черв. 1996 р.). – Дрогобич : Відродження, 1997. – С. 8–12.
10. Александрович В. Західноукраїнські ікони другої половини XIV століття на тлі перемін історичної традиції / Володимир Александрович // Україна крізь віки : зб. наук. праць на пошану академіка НАН України, професора Валерія Смолія / [відп. ред. О. Онищенко] ; Національна академія наук України, Інститут історії України. – К. : [Ін-т історії України НАН України], 2010. –
С. 1029–1049.
11. Александрович В. Здобутки і прорахунки найновіших студій над вежею у селі Стовп (Столп’є) поблизу Холма [Рец. на кн. :] Zespół wieżowy w Stołpiu. Badania 2003–2005 / Pod redakcją Andrzeja Buko. – Warszawa : Instytut Archeologii i Etnologii PAN; Instytut Archeologii UW, 2009. – 375 s. / Володимир Александрович // Княжа доба : історія і культура / Національна академія наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. – Вип. 4 – С. 289–301.
12. Александрович В. Ікони першої половини XIV століття «Архангел Михаїл» та «Архангел Гавриїл» з церкви святої Параскеви у Даляві / Володимир Александрович // Записки НТШ. Т. 236 : Праці Секції мистецтвознавства. – 1998. – С. 41–75.
13. Александрович В. Літописний монумент з орлом поблизу Холма / Володимир Александрович // Фортеця : зб. заповідника «Тустань» : на пошану Михайла Рожка / [редкол. : М. Бевз, Л. Войтович, Ю. Лукомський (відп. ред.) та ін.]. – Львів : Камула, 2009. – С. 90–102.
14. Александрович В. Мистецтво Галицько-Волинської держави / Володимир Александрович ; Національна академія наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України ; Вид-во Отців Василіян «Місіонер», 1999. – 132 с.
15. Александрович В. Мистецтво Холма доби князя Данила Романовича / Володимир Александрович // Княжа доба : історія і культура / Національна академія наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів : Ін-т украї¬но¬знавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2007. – Вип. 1. – С. 136–153.
16. Александрович В. Мистецькі сюжети холмського літопису князя Данила Романовича: нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела / Володимир Александрович // Український археографічний щорічник.
Нова серія. – 2009. – Вип. 13–14. – С. 49–52.
17. Александрович В. Монументальне малярство / Володимир Александрович // Історія українського мистецтва : у 5 т. Т. 2 : Мистецтво середніх віків / НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського ; гол. ред. Г. Скрипник ; ред. тому Л. Ганзенко, Р. Забашта, Т. Трегубова, Ю. Коренюк. – К. : Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2010. – С. 904–924.
18. Александрович В. «Музейне відкриття» іконопису Волині другої половини XIV століття / Володимир Александрович // Волинський музейний вісник : наук. зб. –2011. – Вип. 3. – С. 9–18.
19. Александрович В. Найдавніша перемишльська житійна ікона святого Миколая та її репліки XV–XVI століть / Володимир Александрович // Ковчег : зб. статей із церковної історії. – 2001. – Чис. 3. – C. 156–181.
20. Александрович В. Невикористаний аргумент для датування Успенського собору в Галичі / Володимир Александрович // Галичина та Волинь у добу середньовіччя : до 800-річчя з дня народження Данила Галицького : збірник / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України ; відп. ред. Я. Ісаєвич. – Львів : [б. в.], 2001. – С. 183–186. – (Історичні та культурологічні студії ; вип. 3).
21. Александрович В. Нова експозиція українського релігійного мистецтва в Польщі / Володимир Александрович // Пам’ятки України : історія та культура. – 2008. – № 2. – С. 70.
22. Александрович В. Нотатки про київських малярів ХIV–ХVII століть / Володимир Александрович // Пам’ятки України : історія та культура. – 1997. – № 3. – С. 76–80.
23. Александрович В. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво / В. С. Александрович // Історія української культури : у 5 т. Т. 2 : Українська культура ХІІІ – першої половини ХVII століть / Національна академія наук України ; ред. кол. тому : Я. Д. Ісаєвич (гол. ред.), Ю. П. Ясіновський (заст. гол. ред.), Л. В. Войтович (відп. секр.) та ін. – К. : Наук. думка, 2001. – C. 275–302, 425–446, 654–701.
24. Александрович В. Пам’ятки малярства Перемиської єпархії найдавнішого періоду / Володимир Александрович // Церковний календар : 2007 / Перемисько-Новосанчівська Єпархія ; ред. В. Романчук. – Санок : Вид-во Перемисько-Санчівської Єпархії, 2006. – С. 96–107.
25. Александрович В. Покров Богородиці : українська середньовічна іконографія : [наук. видання] / Володимир Александрович ; Національна академія наук України, Ін-т українознавства ім. Івана Крип’якевича. – Львів : [б. в.], 2010. – 464 с. – (Студії з історії українського мистецтва ; т. 4).
26. Александрович В. Святий Алімпій Печерський – перший віднотований джерелами український маляр / Володимир Александрович // Велика Успенська церква Києво-Печерської лаври. Слід у віках : матер. міжнар. наук. конфер. 1–2 жовт. 2001 р. / Національний Києво-Печерський істор.-культурний заповідник ; ред. рада : С. П. Кролевець (гол.), В. М. Колпакова (відпов. ред.) та ін. – К. : ВІПОЛ, 2002. – C. 5–19.
27. Александрович В. Старокиївський культ Богородиці-заступниці і становлення іконографії покрову Богородиці / Володимир Александрович // Mediaevalia Ucrainica : ментальність та історія ідей. – К., 1994. – Т. 3. –С. 48–72.
28. Александрович В. Традиції мистецької культури княжої доби у Волинських іконах XVI століття / Володимир Александрович // Пам’ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть : питання дослідження, збереження та реставрації : наук. зб. Вип. 6 : Матер. VI міжнар. наук. конфер. по волинському іконопису, (Луцьк, 1–3 груд. 1999 р.) / Волинське обласне управління куль-тури. – Луцьк : Надстир’я, 1999. – С. 36–43.
29. Александрович В. Тур’ївська ікона святого великомученика Георгія з «Моління» / Володимир Александрович // Київська Церква. – 2001. – Ч. 2–3 (13–14). – C. 212–221.
30. Александрович В. Українське малярство в Перемишлі ХІІІ – початку XVII ст.: головні проблеми історії / Володимир Александрович // Перемишль і Перемиська земля протягом віків. Вип. 1 : Зб. наук. праць і матер. Міжнар. наук. конфер., організованої Науковим товариством імені Т. Шевченка в Польщі, (Перемишль, 24–25 черв. 1994 р.) / Наукове тов-во ім. Шевченка у Польщі ; Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України ; під ред. С. Заброварного. – Перемишль ; Львів : Місіонер, 1996. – C. 38–52.
31. Александрович В. Українське малярство XIII–XV ст. / Володимир Александрович. – Львів : Місіонер, 1995. – 196 с., 31 с. іл. – (Студії з історії українського мистецтва ; т. 1).
32. Александрович В. Храмова ікона Святого Георгія другої половини ХVI століття з церкви у Голобах / Володимир Александрович // Сакральне мистецтво Волині : наук. зб. Вип. 9 : Матер. ІХ міжнар. наук. конфер., (м. Луцьк, 31 жовт. – 1 лист. 2002 р.) / Волинський краєзнавчий музей та ін. – Луцьк : [Волинський краєзн. музей], 2002. – С. 25–33.
33. Александрович В. Царські врата 1601 року церкви святого Миколи в Лудині поблизу Володимира та володимирський малярський осередок на зламі XVI–XVII століть / Володимир Александрович // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації : наук. зб. Вип. 16 : Матер. XVI міжнар. наук. конфер., (м. Луцьк, 4–5 лист. 2009 р.). – Луцьк : Надстир’я, 2009. – С. 38–47.
34. Александрович В. Чудотворна ікона Богородиці («Воплочення») з Жидачева / Володимир Александрович // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. – 2005. – Вип. 5. – С. 116–135.
35. [Антонович В. Б.] Бакотский скальный монастырь / А. В. // Киевская старина. – 1891. – № 10. – С. 108–116.
36. Асєєв Ю. Джерела. Мистецтво Київської Русі / Ю. С. Асєєв. – К. : Мистецтво, 1980. – 215 с. : іл. – (Сер. «Нариси з історії укр. мистецтва»).
37. Баран В. Д. Західна Волинь, Верхнє Подністров’я і Закарпаття / В. Д. Баран // Археологія Української РСР : у 3 т. Т. 3 : Ранньослов’янський та давньоруський періоди / ред. кол. тому : В. Й. Довженок (відп. ред.), М. П. Кучера та ін. – К. : Наук. думка, 1975. – С. 125–135.
38. Богородиця-Одигітрія другої половини ХІІІ століття з церкви Успіння Пресвятої Богородиці з Дорогобужа : [альбом] / [тексти до альбома З. Лильо-Откович та ін.] ; ред. В. Откович, О. Стоколос-Ворончук ; Національний науково-дослідний реставраційний центр України, Львівський філіал. – Львів : [б.в.], 2007. – 63 с.: іл. – (Публікація однієї пам’ятки).
39. Брайчевский М. Ю. Утверждение христианства на Руси / М. Ю. Брайчевский ; [пер. с укр.]. / АН УССР, Ин-т археологии. – К. : Наук. думка, 1989. – 296 с.
40. Брюсова В. Г. Икона «Дмитрий Солунский на престоле» из Великого Устюга / В. Г. Брюсова // Русское искусство ХІ – ХІІ веков : сб. статей / ГТГ, НИИ теории и истории изобр. искусств ордена Ленина Акад. художеств СССР, ВХНРЦ им. акад. И. Э. Грабаря. – М. : Изобр. искусство, 1986. – С. 107–120.
41. Брюсова В. Г. К атрибуции призведений живописи домонгольского времени. «Ярославская Оранта» («Богоматерь Знамение») / В. Г. Брюсова // Русское искусство ХІ – ХІІ веков : сб. статей / ГТГ, НИИ теории и истории изобр. искусств ордена Ленина Акад. художеств СССР, ВХНРЦ им. акад. И. Э. Грабаря. – М. : Изобр. искусство, 1986. – C. 73–99.
42. Брюсова В. Г. О содержании росписей ХІ–ХІІ века Мартирьевской паперти Софийского Собора Новгорода / В. Г. Брюсова // Древнерусское искусство. Художественная культура Х – первой половины ХІІІ в. / [отв. ред. А. И. Комеч, О. И. Подобедова]. – М. : Наука, 1988. – С. 165–176.
43. Буднікова В. Каталог фресок церкви Іоанна Богослова із фондів державного історико-культурного заповідника в м. Луцьку / Валентина Буднікова // Пам’ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть : питання дослідження, збереження та реставрації : наук. зб. Вип. 6 : Матер. VI міжнар. наук. конфер. по волинському іконопису, (Луцьк, 1–3 груд. 1999 р.) / Волинське обласне управління культури. – Луцьк : Надстир’я, 1999. – С. 105–107.
44. Бычков В. В. Малая история византийской эстетики / В. В. Бычков. – К. : Путь к истине, 1991. – 407 с.
45. Вагнер Г. К. Проблема жанров в древнерусском искусстве / Г. К. Вагнер. – М. : Искусство, 1974. – 268 с. : 32 л. ил.
46. Возницький Б. Олеський замок / Б. Возницький. – Львів : Вид-во «Каменяр», 1977. – 143 с. : іл.
47. Войтович Л. Волинські князівства у кінці ХІ–ХІІ ст. // Галицько-Волинські етюди / Леонтій Войтович ; [покажчики Ю. М. Кирилова ; бібліогр. С. О. Козловського ; вступ. ст. О. П. Целуйка]. – Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. – С. 117–150.
48. Войтович Л. Галицька земля в кінці Х–ХІІ ст. // Галицько-Волинські етюди / Леонтій Войтович ; [покажчики Ю. М. Кирилова ; бібліогр. С. О. Козловського ; вступ. ст. О. П. Целуйка]. – Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. – С. 151–183.
49. Войтович Л. Галицько-Волинське князівство і монгольські улуси у ХІІІ ст. // Галицько-Волинські етюди / Леонтій Войтович ; [покажчики Ю. М. Кирилова ; бібліогр. С. О. Козловського ; вступ. ст. О. П. Целуйка]. – Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. – С. 301–318.
50. Войтович Л. Загадки вікінгів: Ладога і Пліснеськ. Продовження дискусії на межі ХХ–ХХІ століть // Галицько-Волинські етюди / Леонтій Войтович ; [покажчики Ю. М. Кирилова ; бібліогр. С. О. Козловського ; вступ. ст. О. П. Целуйка]. – Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. – С. 73–116.
51. Войтович Л. Загадки ранньої історії Львова // Галицько-Волинські етюди / Леонтій Войтович ; [покажчики Ю. М. Кирилова ; бібліогр. С. О. Козловського ; вступ. ст. О. П. Целуйка]. – Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. – С. 326–336.
52. Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX – початок XVI ст.) : склад, суспільна і політична роль : історико-генеалогічне дослідження / Ле-онтій Войтович ; Національна академія наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів : [Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України], 2000. – 649 с. : іл.
53. Войтович Л. Князь Іван Бирладник: загадкова постать // Галицько-Волинські етюди / Леонтій Войтович ; [покажчики Ю. М. Кирилова ; бібліогр. С. О. Козловського ; вступ. ст. О. П. Целуйка]. – Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. – С. 184–195.
54. Войтович Л. Князь Лев Данилович – полководець і політик // Галицько-Волинські етюди / Леонтій Войтович ; [покажчики Ю. М. Кирилова ; бібліогр. С. О. Козловського ; вступ. ст. О. П. Целуйка]. – Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. – С. 289–300.
55. Войтович Л. Кордони Галицько-Волинської держави: проблеми та дискусії // Галицько-Волинські етюди / Леонтій Войтович ; [покажчики Ю. М. Кирилова ; бібліогр. С. О. Козловського ; вступ. ст. О. П. Целуйка]. – Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. – С. 396–414.
56. Войтович Л. Король Данило Романович // Галицько-Волинські етюди / Леонтій Войтович ; [покажчики Ю. М. Кирилова ; бібліогр. С. О. Козловського ; вступ. ст. О. П. Целуйка]. – Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. – С. 229–280.
57. Войтович Л. Проблеми галицько-болгарських стосунків у першій третині ХІІІ ст. // Галицько-Волинські етюди / Леонтій Войтович ; [покажчики Ю. М. Кирилова ; бібліогр. С. О. Козловського ; вступ. ст. О. П. Целуйка]. – Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. – С. 281–288.
58. Войтович Л. Роман Мстиславович і утворення Галицько-Волинської
держави // Галицько-Волинські етюди / Леонтій Войтович ; [покажчики Ю. М. Кирилова ; бібліогр. С. О. Козловського ; вступ. ст. О. П. Целуйка]. – Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. – С. 196–228.
59. Войтович Л. Штрихи до портрета князя Лева Даниловича / Леонтій
Войтович // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.) / НАН України, Ін-т історії України ; [відп. ред. В. А. Смолій]. – К. : Ін-т історії України НАНУ, 2005. – Вип. 5. – С. 143–156.
60. Войто