СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО СОЮЗУ (1918 – 1919 рр.) : СОЗДАНИЕ И ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ УКРАИНСКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО СОЮЗА (1918 - 1919 рр.)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Панасюк Роман Петрович

УДК 94(477):329"1918/1919"

СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ
УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО СОЮЗУ
(1918 – 1919 рр.)

07.00.01 – історія України

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник
Черевичний
Геннадій Семенович
кандидат історичних наук,
доцент

Київ – 2012

Стор.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………….. 3
ВСТУП…………………………………………………………………… 4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………………………... 9
РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО СОЮЗУ……………………... 49
РОЗДІЛ 3. ОПОЗИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ УНС В УМОВАХ ГЕТЬМАНАТУ П. СКОРОПАДСЬКОГО…………………………….. 92
РОЗДІЛ 4. НАПРЯМКИ ТА ФОРМИ РОБОТИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО СОЮЗУ В ПЕРІОД ДИРЕКТОРІЇ УНР……….. 142
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….. 180
ДОДАТКИ ………………………………………………….…………. 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ………. 199
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка
КП(б)У – Комуністична партія (більшовиків) України
РСФРР – Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
Протофіс – Союз промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства
СУП – Союз українських партій
УВРК – Український Військовий Революційний Комітет
УДХП – Українська демократично-хліборобська партія
УНДС – Український національно-державний союз
УНС – Український національний союз
УПСР – Українська партія соціалістів-революціонерів
УПСС – Українська партія соціалістів-самостійників
УПСФ – Українська партія соціалістів-федералістів
УСДРП – Українська соціал-демократична робітнича партія
УСС – Українські Січові стрільці
УТП – Українська трудова партія
ЦК – Центральний комітет

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена потребою подальшого вивчення історії українських політичних партій, організацій та рухів, що відіграли винятково важливу роль в процесі українського національного відродження, результатом якого стала Українська революція 1917 – 1921 рр. Її політико-правові та ідейні наслідки зумовили становлення сучасної держави. У цьому контексті актуальним є вивчення та критичне осмислення досвіду взаємостосунків українських політичних партій, що відігравали ключову роль у розвитку подій. Тому, без комплексного і глибокого вивчення історії виникнення та діяльності Українського національного союзу, відтворення історії Української революції, її всебічне, ґрунтовне осмислення залишатиметься неповним, оскільки в діяльності союзу відображено більшість проблем та суперечностей, характерних для часів гетьманату П. Скоропадського.
Період Української Держави насичений важливими подіями, вирішальними для подальшої долі країни. Ліквідація Центральної Ради та перехід в опозицію спричинили кризові явища всередині більшості політичних партій. Незважаючи на протиріччя, українські політичні партії змогли об’єднати зусилля для досягнення власних політичних цілей, утворивши УНС. Діяльність Українського національного союзу отримала неоднозначні оцінки як в спогадах очевидців подій, так і в подальших наукових дослідженнях. Глибоке осмислення досвіду визвольної боротьби українського народу – актуальна не лише наукова, але й громадсько-політична проблема.
Актуальність посилюється тим, що у сучасній Україні важливу роль відіграють партії, що активно впливають на політичні, економічні та соціальні процеси. В умовах подальшої політичної структуризації суспільства, аналіз попереднього досвіду державотворення за участі українських партій набуває особливо важливого значення. У цьому контексті, вивчення історії політичних сил має вагоме теоретико-прикладне значення і привертає зрозумілу увагу науковців. Проте, незважаючи на велику кількість наукових робіт про добу Української революції, Український національний союз досі не став об’єктом спеціального дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в контексті розробки науково-дослідної теми історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Історія української державності нової та новітньої доби» (державний реєстраційний номер 06БФ046-01) та в руслі наукової роботи кафедри новітньої історії України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є Український національний союз – координаційний осередок українських політичних партій і культурно-громадських, професійних організацій, а також мережа його регіональних осередків – філій.
Предметом дослідження є організаційна структура та основні напрями роботи Українського національного союзу, мережі місцевих філії, діяльність його керівників.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від липня 1918 до січня 1919 рр. Вихідний рубіж обґрунтований часом створення Українського національного союзу. Водночас, з метою більш глибокого розуміння передумов та причин його виникнення, події простежуються з моменту приходу до влади П. Скоропадського. Верхня межа визначається саморозпуском Українського національного союзу у зв’язку із наближенням більшовицьких військ наприкінці січня 1919 р.
Мета дисертаційного дослідження полягає у проведенні комплексного аналізу причин та передумов створення Українського національного союзу, його структури, форм та основних напрямків діяльності під час влади гетьмана П. Скоропадського та Директорії УНР, виявленні основних тенденцій його розвитку.
Для досягнення поставленої мети визначено наступні завдання:
– проаналізувати стан наукової розробки теми та її джерельну базу;
– визначити причини створення Українського національного союзу;
– розглянути його склад та структуру;
– дослідити міжпартійну боротьбу в середині Українського національного союзу;
– визначити основні напрями його діяльності при владі гетьмана П. Скоропадського;
– дослідити функціонування Українського національного союзу за Директорії УНР;
– проаналізувати процес створення мережі місцевих філій та охарактеризувати їх подальшу діяльність.
Методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові принципи історизму, об’єктивності, науковості (системності) і достовірності у висвітленні історичних подій. Для досягнення поставленої мети і завдань було застосовано ряд спеціально-історичних методів: проблемно-хронологічний, історичного аналізу, структурно-функціональний, моделювання та описовий. Використані методи дали змогу провести всебічне наукове дослідження історії Українського національного союзу.
Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, що не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. Базуючись на досягненнях наявної історіографії та спираючись на широку джерельну базу, проведено комплексне дослідження присвячене Українському національному союзу. Здійснено детальний аналіз складу, подано характеристику учасників союзу, ґрунтовно розглянуто причини та передумови його створення. Наведено нові факти і зроблено відповідні висновки щодо організаційної структури об’єднання. Повніше і глибше, ніж це було зроблено раніше, відображена суспільно-політична діяльність Українського національного союзу в Українській Державі. Досліджено основні напрями діяльності союзу після перемоги Директорії УНР. Суттєво розширене уявлення про процес створення мережі місцевих філій та особливості їх діяльності в різних регіонах країни.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що її основні положення, фактичний матеріал можуть бути використані для створення спеціальних і узагальнюючих праць з історії Української революції та визвольних змагань 1917 – 1921-х років. Зроблені висновки допоможуть при розробці загальних і спеціальних лекційних курсів, проведення семінарських занять у вищих навчальних закладах, написанні курсових і дипломних робіт та ін. Використання регіональних архівних матеріалів, зокрема Вінниці, Полтави, Чернігова, Харкова та Хмельницького, дозволяє використовувати роботу для проведення місцевих досліджень з історії Української революції.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки оприлюднені на науково-практичних конференціях: Міжнародна наукова конференція «Краєзнавство і учитель – 2009» (Харків, 27 лютого 2009 р.), Міжнародна конференція «Дні науки історичного факультету – 2009 (Київ, 23–24 квітня 2009 р.), V Міжнародна наукова конференція «Українство у світі: Україна є там, де живуть українці» (Чернігів, 15–17 травня 2009 р.), VII Буковинська Міжнародна історико-краєзнавча конференція присвячена 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині «Руська бесіда» (Чернівці, 27–28 листопада 2009 р.), Всеукраїнська наукова конференція «Історія повсякденності: теорія та практика» (Переяслав-Хмельницький, 14–15 травня 2010 р.), Міжнародна конференція «Дні науки історичного факультету – 2010 (Київ, 22–23 квітня 2010 р.), ІІІ Волинська Міжнародна історико-краєзнавча конференція (Житомир, 12–13 листопада 2010 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання українського державотворення» (Коломия, 21–22 січня 2011 р.), 64 Міжнародна наукова конференція «Каразінські читання (історичні науки)» (Харків, 22 квітня 2011 р.), Міжнародна конференція «Дні науки історичного факультету – 2011 (Київ, 28–29 квітня 2011 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені в шести статтях у провідних наукових фахових виданнях і десяти тезах виступів на наукових конференціях. Загальний обсяг публікацій – 3,5 др. арк.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведені у дисертаційній роботі дослідження дозволяють сформулювати ряд узагальнюючих висновків.
Розгляд історіографії досліджуваної теми показав, що цілісне об’єктивне відображення складної та багатопланової діяльності Українського національного союзу залишається до теперішнього часу відкритою проблемою. Його діяльність розглядалась у контексті вивчення інших наукових проблем. Зокрема, в рамках дослідження історії українських політичних партій чи організації антигетьманського повстання. Використана джерельна база є різноманітною та багатовидовою, що дозволяє реалізувати поставлені наукові завдання й об’єктивно дослідити історію Українського національного союзу.
Переважна більшість українських політичних партій засудили державний переворот, вчинений генералом П. Скоропадським. Перехід в опозицію став каталізатором внутрішньопартійної кризи, яка особливо гостро була відчутна на регіональному рівні. Різне бачення подальшої моделі відносин із владою зрештою призвело до розколу в кількох провідних українських партіях (УПСР, УСДРП). В їх середовищі виразно оформились дві протилежних течії. Радикальна частина, вважаючи повалення гетьманату своїм головним завданням, відмовились від спроб налагодити діалог з гетьманом та перейшла на нелегальне становище. Серед них були досить сильними ізоляціоністські позиції. Вони рішуче відмежувались від співпраці з іншими партіями, в тому числі в межах УНДС.
Інша, більш поміркована частина, хоча і засудила переворот, але відмежувалась від силових методів боротьби. Ці сили намагались домогтись змін поступово, законними методами. До представників цієї групи слід віднести насамперед УПСФ, УПХД та УПСС. Саме ці партії тяжіли до об’єднання зусиль, що виразилось під час проведення спільних нарад.
Головним ініціатором створення міжпартійного координаційного осередку виступила Українська партія соціалістів-федералістів. Наприкінці травня 1918 року виник Український національно-державний союз, що створювався з метою забезпечити збереження важелів впливу на внутрішню і зовнішню політику держави. Легальними засобами домогтися продовження соціально-економічних перетворень, започаткованих в період існування Центральної Ради. А також домогтися демократизації державного ладу в Українській Державі. До його складу увійшла найбільш ліберальна частина українського національного руху. Проте за короткий час виявилась неспроможність цього об’єднання досягнути намічених політичних цілей. Відсутність підтримки з боку масових громадських організацій, які перебували під впливом УСДРП та УПСР негативно позначилась на діяльності УНДС. Зважаючи на такий стан речей було вирішено залучити до об’єднання УПСР та УСДРП – найбільші українські партії.
В цей час, керівництво цих партій почало шукати шляхи подолання кризи та стало підтримувати ідею єднання національних сил в єдиний фронт. Посприяли у відході від позицій ізоляціонізму відіграли і внутрішньопартійні розколи, після яких ліворадикальні елементи залишили лави партій.
Після ряду переговорів наприкінці липня відбулось спільне засідання ініціативної групи за результатами якого відбулась трансформація УНДС в Український національний союз. Не останню роль у виникненні союзу відіграла активізація проросійських монархічних організації, як намагались вплинути на політичний курс гетьмана. Тому союз розцінювався, як своєрідна противага цим спробам.
Український національний союз мав чітку організаційну структуру. Мета і завдання УНС були закріпленні в статуті, згідно якого союз прагнув до об’єднання усіх національно орієнтованих громадсько-політичних організацій, ставив за мету українізацію та демократизацію суспільного ладу Української Держави. Такі загальні гасла сприяли приєднанню до союзу різноманітних професійних та громадських організацій. До того ж, керівництво союзу, намагалось презентувати УНС, як єдиного виразника інтересів українства. Дещо згодом, ця тенденція виразно оформилась в ідею перетворення УНС на Національний фронт. Зрештою, за відносно короткий час до союзу приєдналась велика кількість різноманітних об’єднань громадян.
Одночасно велика увага приділялась організації мережі місцевих філій, які створювались по всій території Української Держави. Як правило, філії створювали за ініціативи місцевих осередків та громадських організації, що входили до складу центрального УНС. За своїм організаційним оформленням філії дублювали центральний осередок союзу.
Діяльність Українського національного союзу є складною і різнобічною. Її слід розглядати крізь призму міжпартійної боротьби в середні самого союзу. До складу УНС входили різні політичні партії з різними програмами, моделями розбудови суспільного устрою, державного ладу. За часів Центральної Ради ці партії гостро критикували одна одну. Тому УНС ніколи не був монолітним об’єднанням. Фактично відразу після його створення оформились дві течії – радикальна і поміркована, які по-різному трактували мету і завдання союзу. До першої відносяться УПСФ, УПСС та УТП. Квінтесенцією їх політичних домагань була вимога замінити діючий уряд на більш національно орієнтований. Вони розглядали УНС як платформу для об’єднання всіх національних сил, для захисту попередніх здобутків революції та протидію проросійським силам. Союз мав набути політичної ваги, щоб поступово вплинути на державну політику гетьмана. Радикальна течія складалась із представників УПСР (центр. течії) та УСДРП. Ці партії перебували в легальній опозиції, але їх кінцевою метою було відсторонення гетьмана від влади та відновлення республіки. Вони розцінювали УНС як засіб впливу на суспільно-політичне становище в країні, шляхом постійної критики та дискредитації влади, а в перспективі – відсторонення гетьмана П. Скоропадського. Тому можна констатувати наявність постійної латентної боротьби між цими течіями, яка тривала навіть після зречення гетьмана. Проте попри різні програмні настанови, характер діяльності, усі партії та організації дотримувались офіційної позиції Українського національного союзу.
Спочатку провідні позиції займали представники поміркованої течії. Союз очолив есеф А. Ніковський, сама УПСФ підтримувала контакти із німецькими соціал-демократами та користувалась довірою в німецькому посольстві, завдяки чому УНС отримав можливість проводити активну суспільно-політичну діяльність, майже без перешкод сформувати мережу власних філій.
Основними формами діяльності Українського національного союзу були: розповсюдження інформації та пропагування своїх політичних цілей (використання ряду партійних газет, публікації в пресі, розповсюдження агітаційної літератури); організація масових заходів (проведення благодійних концертів); внесення пропозицій до органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування (створення комісій для розробки законопроектів) та ін.
В кожній губернії діяльність філій мала свої особливості, проте загальні тенденції залишались спільними. Філії багато уваги приділяли вирішенню місцевих проблем у гуманітарній сфері, проводили різноманітні культурно-освітні акції, домагались звільнення в’язнів, затриманих за політичними обвинуваченнями та ін. Не залишались осторонь загальнодержавних питань: оприлюднювали різноманітні заяви та надсилали протести до міністерств.
На початку осені відразу по завершенні основних організаційних процесів головою союзу обрали В. Винниченка, одночасно змінилося й все керівництво. Таким чином, провідні позиції в УНС зайняли представники радикальної течії, що відразу позначилось на характері діяльності союзу. Стали активно висуватись політичні вимоги. Союз наполягав на необхідності відставки діючого уряду та права сформувати власний. При цьому велика увага приділялась налагодженню контактів із німецьким посольством та головним штабом німецьких військ в Українській Державі. Для візитів до німецької сторони, президія чи Головна рада союзу неодноразово створювала делегації.
Гетьман принципово не заперечував проти вступу до уряду кількох представників від УНС, але погодитись на вимоги союзу він не міг. До того ж, союз не зміг переконати німецьку сторону, яка не бачила доцільності змінювати діючий уряд. Проте з настанням осені позиція німецького командування змінилась. За для стабілізації ситуації в країні німецька сторона вважала необхідним запросити до уряду представників УНС. Одночасно виникла урядова криза, що завершилась відставкою діючого уряду.
Гетьман запросив Український національний союз взяти участь у формуванні уряду. Союз, погодившись на пропозицію гетьмана, намагався отримати більшість міністерських посад. Зрозуміло, що влада у складних умовах не змогла погодить на формування фактичного опозиційного до себе уряду. До того ж намагання союзу наштовхнулись на різкий супротив промислово-торгових груп в особі Протофісу. По закінченні переговорів союз отримав лише 5 другорядних міністерських посад. Керівництво УНС розцінило такий результат провальним та відмежувалось від діяльності нового уряду.
Такий склад уряду в однаковій мірі не влаштовував жодну із сторін, що брала участь у переговорах. Тому уряд проіснував лише декілька тижнів, фактично відбулось лише десять засідань. В цей час підготовка до антигетьманського повстання перебувала на завершальній стадії.
Офіційно всі члени Українського національного союзу відмежувались від тактики збройного повалення гетьмана. Але саме в середовищі Українського національного союзу невелика група змовників змогла організувати збройний виступ. Сама підготовка до повстання проти гетьмана П. Скоропадського є однією з найбільш незʼясованих сторінок історії Української революції: виступ готувався таємно, документація негайно знищувалась. Проте аналіз наявних джерел дозволяє зробити висновок, що УНС до останнього моменту, як міжпартійне об’єднання, не був причетний до нього.
Наявні докази дозволяють стверджувати, що В. Винниченко почав здійснювати перші кроки до організації повалення гетьмана на початку осені. Вже через пару тижнів відбулось засідання президії на якому головою Українського національного союзу обирають В. Винниченка, заступником голови – М. Шаповала, секретарем – П. Дідушка. Таким чином за результатами засідання три головні посади в союзі опинились в руках організаторів антигетьманського повстання. Цю ситуацію вони використали із максимальною користю. Через деякий час В. Винниченко ініціював створення шести галузевих комісій. Одна з який – військова стала осередком з підготовки повстання. На її засіданнях розроблялись плани воєнного виступу та проводились наради.
Але змовникам не вдалось зберегти в таємниці підготовку повстання. Це спровокувало кризу в середовищі Українського національного союзу, оскільки більшість не підтримувала подібних дій. Незважаючи на невдачу в спробі сформувати уряд, переважна більшість членів УНС покладала великі надії на проведення Національного конгресу, а тому можливе проведення повстання засуджувалось. Зважаючи на такий перебіг подій, організатори повстання запевнили інших членів союзу, що це лише чутки. Але інформація про повстання просочилась до німецького командування, яке лише застерегло В. Винниченка від будь-яких збройних акцій.
Проте змовники вирішили діяти інакше. Проголошення гетьманом Федеративної грамоти та заборона проведення Національного конгресу стали переконливими аргументами в руках організаторів повстання. Заручившись підтримкою Центральних комітетів УСДРП та УПРС, організатори повстання спонукали союз обрати Директорію УНР та підтримати повстання.
На час бойових дій центральний осередок УНС не проводив засідань, остерігаючись репресій з боку влади. Натомість філії надали активну підтримку Директорії УНР. Вони розповсюджували агітаційні матеріали, накази командирів військ повстанців, допомагали відновлювати роботу державного апарату та ін.
Союз відновив свою діяльність відразу після захоплення Києва військами Директорії. Склад президії та головної ради значно оновився, ключові посади знову опинились в руках радикального крила.
Головним питанням порядку денного стало визначення подальших завдань Українського національного союзу. Адже головна мета, заради якої було створено союз була вже досягнутою – влада в країні знову опинилась в руках українських політичних партій. До того ж, Директорія не надала союзу будь-яких політичних повноважень.
В збереженні та розширенні впливу УНС були зацікавлені помірковані сили, передусім УПСФ, що прагнули зберегти вплив на політичне життя країни. Натомість радикальна течія вважала, що союз вже виконав своє історичне завдання, дехто виступав за його розформування. Розпочалась гостра дискусія з цього приводу, яка завершилась 23 грудня 1918 р. Засідання головної ради постановило продовжити роботу УНС. Головне завдання якого полягало у праці спрямованій на консолідацію українського руху та контролю за діяльністю адміністрації. Це рішення в більшій мірі задовольняло есерів та есдеків, які цілком обґрунтовано розраховували отримати більшість на Трудовому конгресі. А можливий вплив УНС на політичні процеси фактично нівелювався.
Таким чином організація, що відіграла важливу роль у зміні політичного режиму, була відсторонена від політичного життя країни. Проте, союз продовжив існувати. Відразу після перемоги союз зосередив зусилля на звільненні політичних в’язнів та допомозі відновлення державного апарату. Проте головна увага приділялась вирішенню проблем в гуманітарній сфері. За ініціативи есерів УНС для підтримки української мови та відродження культури, сформував видавничу та культурно-просвітню комісії. На їх потреби союз просив уряд асигнувати значні кошти мали бути спрямовані на підтримку місцевих «Просвіт», що організовували різноманітні українознавчі курси, гуртки та бібліотеки.
Після поразки гетьмана характер діяльності філій істотно не змінився. Вони продовжували залишатись осередками національно-культурного життя. Також філії виконували важливі інформативні функції. Накази Директорії та заяви УНС друкувались у газетах філій, розклеювались у видних місцях та розповсюджувались за допомогою інформативних бюро, що діяли при філіях.
Відсутність можливості впливати на політику влади, звуження функцій союзу, швидке наближення фронту змусили Головну раду УНС прийняти остаточне рішення про саморозпуск об’єднання наприкінці січня 1919 р.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДЖЕРЕЛА

Архівні матеріали

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, м. Київ

Ф. 1009. Полтавське товариство «Просвіта». 1918–1920 рр.
Оп. 1.
1. Спр. 4. Протоколи засідань Ради товариства. 9 травня 1917 р. – 8 серпня 1919 р., 71 арк.
2. Спр. 5. Постанова та протоколи загальних зборів товариства, списки присутніх на зборах та членів комісій, запрошення на збори, відчити про діяльність товариства у 1917 – 1921 рр., фінансовий звіт за 1920 р. 30 березня 1917 – 9 січня 1921 рр., 64 арк.

Ф. 1064. Рада Міністрів Української Держави. 1918 р.
Оп. 1.
3. Спр. 7. Журнали засідань Ради Міністрів Української Держави. 1 жовтня 1918 р. – 6 грудня 1918 р., 78 арк.
4. Спр. 14. Доповідна записка Сімферопольського повітового старости про створення краєвої влади в Криму, тимчасовий закон про міри охорони залізниць та ін. 1918 р., 23 арк.
5. Спр. 21. Постанова Ради міністрів УНР про утворення державного видавництва; законопроект про скріплення і кодифікацію законів; листування канцелярії генерального писаря з державною скарбницею про виділення коштів для боротьби з чумою у Феодосії, народним міністерством шляхів про Одеські дороги. 14 грудня 1917 р. – 7 грудня 1918 р., 434 арк.

Ф. 1133. Головна комісія з виборів до Українських установчих зборів, Київ. 11 листопада 1917 – 10 липня 1918 р.
Оп. 1.
6. Спр. 53. Документи про результати виборів до Українських установчих зборів у Волинській, Катеринославській, Київській, Полтавській, Чернігівській, Херсонській округах (протоколи, відомості про результати голосування, «залишки голосів», реєстри депутатів, листки та ін. 13 січня 1918 р. – 18 квітня 1918 р., 57 арк.

Ф. 1216. Міністерство внутрішніх справ Української Держави, Київ. 1918 р.
Оп. 1.
7. Спр. 10. Протоколи засідань комісії по розробці проекту положення виборах в Український державний сейм, витяг з постанови Остерського надзвичайного повітового земського зібрання та ін. 23 березня – 30 листопада 1918 р., 270 арк.
8. Спр. 70. Донесення співробітників інформаційного відділу про політичне становище, настрій населення, політичних діячів, обшуки та арешти на Київщині. 28 березня 1918 р. – 27 жовтня 1918 р., 340 арк.
9. Спр. 71. Донесення інформаційного відділу про настрої та політичне становище в Києві. 28 червень 1918 р. – 10 грудень 1918 р., 303 арк.
10. Спр. 72. Обращения партии украинских социалистов-демократов. 25 лютого 1918 р. – 12 грудня 1918 г., 750 арк.
11. Спр. 73. Відомості особливого відділу про політичний стан та настрої населення у Волинській губернії. 4 липня – 18 листопада 1918 р., 45 арк.
12. Спр. 74. Відомості особливого відділу про політичний стан та настрої населення в Одеській області. 1 червня 1918 р. – 3 грудня 1918 р., 227 арк.
13. Спр. 75. Доповідні, відомості, рапорти інформаторів особливого відділу про настрої та становище в Полтавській губернії, списки кандидатів в Установчі збори від Полтавської губернії. 17 травня 1918 р. – 17 грудня 1918 р., 87 арк.
14. Спр. 76. Донесення, відомості та листування з Подільським губерніальним старостою про політичний стан та настрої населення в губернії про партизанський рух та незаконні дії австро-угорських військ. 17 травня 1918 р. – 2 грудня 1918 р., 342 арк.
15. Спр. 78. Доповіді, донесення Чернігівського губернського старости про партизанський рух, настрій населення, про заворушення на Гомельській телефонній станції. 8 травня 1918 р. – 21 жовтня 1918 р., 293 арк.
16. Спр. 109. Доповідна та обіжник директору департаменту Державної варти про українські національні партії та їх діяльність. 29 серпня 1918 р. – 3 листопада 1918 р., 16 арк.
Оп. 2.
17. Спр. 1. Сводки, сведения о настроении населения Украинской Державы. 21 липня 1918 р. – 13 листопада 1918 р., 52 арк.
18. Спр. 2. Сводки, сведения о настроении населения Украинской державы. 23 липня 1918 р. – 11 грудня 1918 р., 134 арк.

Ф. 1325. Харківський губерніальний староста (об’єднаний фонд). Харків. 1917–1919 рр.
Оп. 1.
19. Спр. 1. Постановления, приказы, цыркуляры, обьявления и обращения Министерства Внутренних дел. Харьковського губернского старосты и германского командования. 28 жовтня 1918 р. – 28 грудня 1918 р., 46 арк.

Ф. 1400. Харківський губернський виконавчий комітет Рад селянських депутатів. Харків. 1917–1918 рр.
Оп. 1.
20. Спр. 1. Протоколи заседаний исполнительного комитета совета крестьянских депутатов, соединенных заседаний Исполнительных солдатских и крестьянских депутатов и Сьезда Совета крестьянских депутатов. 5 травня 1918 р. – 15 вересня 1918 р., 318 арк.

Ф. 1425. Канцелярія Директорії Української Народної Республіки, Київ, Кам’янець-Подільський; територія Польщі, Чехословаччини. 1919–1938 рр.
Оп. 1.
21. Спр. 3. Витяги з протоколів та протоколи засідання Директорії. 29 грудня 1918 р. – 24 вересня 1919 р., 39 арк.
22. Спр. 13. Український військово-революційний комітет. 14 листопада 1918 р. – 17 грудня 1918 р., 8 арк.

Ф. 1793. Подільський губерніальний староста. Вінниця. 1918 р.
Оп. 1.
23. Спр. 5. Обіжчики міністерства Народної освіти, листування про відкриття учбових закладів і призначення директорів в них. 3 січня 1918 р. – 17 грудня 1918 р, 87 арк.
24. Спр. 48. Про загальнополітичний стан повітів, революційні виступи робітників і селян проти гетьманської і австро-угорської військової влади та активні дії партизанських загонів; про події і карні злочини Подільської губернії. 3 серпня 1918 р. – 10 листопада 1918 р., 438 арк.
25. Спр. 76. Про організацію губерніального і повітових військових комендантів і охоронних сотень при них. Список наказів охоронної сотні при вінницькому комендантові. 12 лютого 1918 р. – 13 березня 1919 р., 201 арк.
26. Спр. 91. Накази та об’яви повітових старост Подільської губернії. 16 травня 1918 р. – 27 листопада 1918 р., 130 арк.
27. Спр. 121. Меморандум подільських українських громадянських організацій про сваволю, репресії і ревізії гетьманської влади. Про скарги окремих осіб про зловживання урядовців Державної варти. 16 липня 1918 р. – 13 листопада 1918 р., 23 арк.
28. Спр. 138. Про заборону гулянок та концертів, вечорів тощо. 11 травня 1918 р. – 18 грудня 1918 р., 45 арк.

Ф. 2201. Міністерство освіти Української Держави. Київ. 1918–1919 рр.
Оп. 1.
29. Спр. 63. Коротка записка про діяльність міністерства освіти. 16 вересня 1918 р. – листопад 1918 р., 14 арк.
30. Спр. 72. Листування з Радою міністрів Української Держави про численні, з боку айстро-угорських окупаційних військ, реквізиції шкільних приміщень і арешти осіб педагогічного персоналу. 22 вересня – 6 листопада 1918 р., 11 арк.
Оп. 3.
31. Спр. 7. Копії наказів по гетьманському міністерству освіти і його департаментам, заяви з документами до них осіб про призначення на посади та співробітників міністерства про надання матеріальної допомоги. 1918 р., 67 арк.
32. Спр. 13. Списки «Просвіт» на Україні. 1918 р., 43 арк.

Ф. 2581. Народне міністерство освіти Української Народної Республіки. Київ. 1917–1918 рр.
Оп. 1.
33. Спр. 157. План і звіт про діяльність департаменту і звіт про попередній з’їзд місцевих товариств «Просвіта», його програма і постанови. 18 листопада – 29 листопада 1917 р., 48 арк.
34. Спр. 160. Документи першого з’їзду «Просвіт» – протоколи організації комісії, програма, звіт і постанови з’їзду. 5 вересня – 29 листопада 1917 р., 46 арк.

Ф. 3286. Центральний комітет Української соціалістичної робітничої партії Київ. 1917–1919 рр.
Оп. 1.
35. Спр. 5. Програма и протоколи заседаний нациоалистического Центрального комитета украинской социалдемократической партии. 14 травня 1918 р. – 24 січня 1919 р., 104 арк.

Ф. 3563. Особистий фонд голови головного політичного комітету української політичної партії соціалістів–революціонерів за кордоном, доктора соціології Микити Юхимовича Шаповала. 1907–1932.
Оп. 1.
36. Спр. 58 Рукопис «Земельна справа на Великій Україні і революція», «Форми володіння і користування землею на Україні в їх історичному розвитку» та інші. 15 березня 1921 р., 116 арк.
37. Спр. 64 Рукопис «Ляхоманія», «Реальна політика» та нотатки. 1931 р., 325 арк.
38. Спр. 84. Незакінчені статті та уривки на різні теми. 1909 – 1931 р., 131 арк.
39. Спр. 119. Щоденник. 20 лютого 1919 р. – 16 квітня 1920 р., 164 арк.

Ф. 3809. Петлюра Симон Васильович (1879–1926) – політичний, державний і військовий діяч, член УЦР, Голова Директорії УНР, Головний отаман військ УНР. 1916–1919 рр.
Оп. 1.
40. Спр. 4. Листи до дружини С. Петлюри – О. Петлюри від чоловіка, О. Петлюри (матері С. Петлюри), Є. Ярошенко та інших кореспондентів. 29 листопада 1917 р. – 21 червня 1918 р., 12 арк.

Ф. 4658. Центральний комітет Української партії соціалістів-революціонерів. 1918–1922 рр.
Оп. 1.
41. Спр. 1. Лист до редакції газети «Києвская мысль» про спростування чуток щодо одержання колишнім міністром земельних і продовольчих справ УНР М. Ковалевським 5 млн. крб. 2 жовтня 1918 р, 1 арк.

Ф. 4659. Центральний комітет Української партії соціалістів-федералістів. 1917–1919 рр.
Оп. 1.
42. Спр. 1. Проект програм Української селянської громади, партії Українських соціалістів-федералістів, стенограма з’їзду партії УСФ, список членів Чернігівської парторганізації тощо. 10 травня 1818 р. – 17 вересня 1918 р., 196 арк.
43. Спр. 3. Постанови конференції партії соціалістів-федералістів. 21 вересня 1918 р., 2 арк.

Центральний державний архів громадських об’єднань України, м. Київ

Ф. 5. Комісія з історії громадянської війни при ЦК КП(б)У. 1917–1938 рр.
Оп. 1–5.
44. Спр. 76. Перепечатки документов о политике Гетманского правительства и австро-германских оккупантов на Украине и борьбе трудящихся за Советскую власть. Липень 1918 р., 339 арк.
45. Спр. 82. Перепечатки материалов о политике Центральной Рады, гетманского правительства и австро-германских оккупантов на Украине и о борьбе трудящихся за советскую власть. Січень 1918 р. – січень 1919 р., 156 арк.
46. Спр. 84. Перепичатки материалов о политике гетманского правительства и австро-германских оккупантов на Украине и о борьбе трудящихся. Липень 1918 р., 323 арк.
47. Спр. 85. Перепечатки материалов о политике гетманского правительства и австро-германских оккупантов на Украине и борьбе трудящихся за Советскую власть. Липень 1918 р. – грудень 1918 р., 319 арк.
48. Спр. 86. Перепечатки материалов о политике гетманского правительства и австро-германских оккупантов на Украине и борьбе трудящихся за Советскую власть. Серпень 1918 р., 250 арк.
49. Спр. 87. Перепечатки материалов о политике гетманского правительства, австро-германских оккупантов на Украине и борьбе трудящихся за советскую власть. Вересень 1918 р. – листопад 1918 р., 288 арк.
50. Спр. 88. Перепечатки материалов о политике гетманского правительства и австро-германских оккупантов на Украине и борьба трудящихся за Советскую власть. Вересень 1918 р., 254 арк.
51. Спр. 104. Перепичатки материалов о политике автро-германских оккупантов и Центральной Рады на Украине. Лютий 1918 р. – листопад 1918 р., 189 арк.
52. Спр. 106. Перепичатки документов о политике австро-геманских оккупантов на Украине. Лютий 1918 р. – січень 1919 р., 286 арк.
53. Спр. 109. Перепичатки материалов о политике австро-германских оккупантов по аграрному вопросу. Березень 1918 р. – січень 1919 р., 362 арк.
54. Спр. 110. Копии донесений, телеграмы и другие материалы о политике гетманского правительства на Украине. Квітень 1918 р. – червень 1918 р., 193 арк.
55. Спр. 113. Копии материалов о политике германских оккупантов на Украине и борьбе трудящихся за Советскою власть. Липень 1918 р. – вересень 1918 р., 90 арк.
56. Спр. 115. Перепечатки материалов о политике австро-германских окупантов на Украине и борьбе трудящихся за Советскою власть. Вересень 1918 р., 254 арк.
57. Спр. 116. Перепечатки материалов о политике австро-германских оккупантов на Украине и борьбе трудящихся за Советскою власть. Жовтень 1918 р., 240 арк.

Ф. 17. Комисия с истории Комунистической партии и Октябрьской революции на Украине при ЦК КП(б)У (всеукраїнський істпарт). 1902–1939.
Оп. 1.
58. Спр. 23. Перепичатки из фондов государственных архивов в економических и политических вопросах на Украине. 1918 р., 182 арк.
59. Спр. 28. Перепечатки материалов из фондов государственных архивов о революционном движении на Украине и о действии австро-немецких войск. 1918 р., 86 арк.

Ф. 43. Центральний Комитет Украинской партии Социалистов-революционеров, Украинской Коммунистической партии (боротьбистов) и местные организации. 1917–1920.
Оп. 1.
60. Спр. 7. Копии списков делегатов Всеукраинского сьезда «хлеборобов» – собствеников, снятые агентурным отделом контрразведки ЦК УПСР в личной канцелярии гетмана. Список служащих охранки и особого отдела штаба гетмана, агентурные ведомости охранки. 29 квітня 1918 р. – 26 листопада 1918 р., 121 арк.
61. Спр. 9. Информация о критике тактики Центрального комитета на 4-м сьезде Украинской партии социалистов-революционеров. Травень 1918 р., 1 арк.
62. Спр. 11. Рукопис статьи «Украинский национальный союз» подготовленной отделом внешних отношений. 18 липня 1918 г. – вересня 1918 р., 9 арк.

Ф. 44. Всеукраїнська партія Соціалістів-федералістів. 1918.
Оп. 1.
63. Спр. 1. Протоколи засідань, стенограми розширених зборів Центрального комітету партії соціалісті-федералістів. 14 квітня 1918 р. – 31 грудня 1918 р., 196 арк.
64. Спр. 2. Резолюції та підготовці матеріали зборів місцевих організацій, листи до ЦК Партії Соціалістів-федералістів. Головного комітету партії до партійного представника Німеччини в Україні. 11 квітня 1918 р. – 11 грудня 1918 р., 18 арк.

Ф. 57. Документи періоду підготовки і проведення Великої жовтневої соціалістичної революції і громадянської війни в Україні. 1917–1920.
Оп. 2.
65. Спр. 264. Фотокопия обращения президиума украинского нацыонального союза про предводительством В. Винниченко, призывающего украинцев вносить деньги для создания Национального фонда. 26 жовтня 1918 р., 1 арк.
66. Спр. 266. Фотокопии обращений, листовок националистических-контреволюционных организаций, групировок и банд. Фотокопии. Контрреволюционных об’явлений и газетных статей. Січень 1918 р. – грудень 1918 р., 22 арк.

Ф. 266. Українська Соціал-Демократична робітнича партія. Центральний комітет та місцеві організації. 1903–1922.
Оп. 1.
67. Спр. 1. Протоколи, резолюції з’їздів та конференції УСДРП, її місцевих осередків. Статути, листівки, звернення, листування УСДРП. 1903–1920 рр., 67 арк.
68. Спр. 2. Протоколи засідань та резолюції Кам’янець-Подільського комітету УСДРП. Заяви, посвідчення членів комітету та листування з поточних питань. 4 січня 1918 р. – 1922 р., 35 арк.

Держаний архів Служби безпеки України, м. Київ

Ф. 6. Архівно-кримінальні справи на реабілітованих осіб.
69. Спр. 195682 – Т.2. – Справа Лотоцького В. Н., 156 арк.
70. Спр. 215471. – Т.15. – Справа Єфремов С. А., 143 арк.
71. Спр. 215471. – Т.140. – Справа Товкач К. І., 89 арк.
72. Спр. 215417. – Т.222. – Справа Товкач К. І., 114 арк.

Державний архів Вінницької області, м. Вінниця

Ф. 37. Могилів-Подільська міська управа, м. Могилів-Подільський Могилів-Подільського повіту Подільської губернії. 1892–1920 рр.
Оп. 1.
73. Спр. 3. Протоколы заседания Могилев-Подольской городской Думы. 1918 р., 540 арк.

Ф. 54. Вінницький учительський інститут, м. Вінниця Подільської губернії. 1912–1920 рр.
Оп. 1.
74. Спр. 86. Личное дело Ю. О. Щирицы. 1917–1918 рр., 61 арк.

Ф. 172. Вінницький окружний суд, м. Вінниця Подільської губернії. 1899–1920 рр.
Оп. 1.
75. Спр. 293. Канцелярия представителя Винницкого окружного суда. 30 грудня 1917 р. – 4 лютого 1919 р., 467 арк.

Ф. 192. Прокурор Вінницького окружного суду, м. Вінниця Подільської губернії 1908–1920 рр.
Оп. 1.
76. Спр. 39. Відомості про настрої населення в повітах. 1918 р., 564 арк.

Ф. 255. Вінницька повітова земська управа, м. Вінниця Подільської губернії. 1901–1920 рр.
Оп. 1
77. Спр. 124. Приказы и распоряжения Директории УНР. 23 травня 1918 р. – 30 грудня 1918 р., 359 арк.

Ф. 262. Вінницька міська дума, м. Вінниця Подільської губернії. 1846 –1920.
Оп. 1.
78. Спр. 28. Вінницька міська управа. 1918 р., 356 арк.

Ф. 286. Гайсинська міська управа, м. Гайсин Гайсинського повіту Подільської губернії. 1879–1920.
Оп.1.
79. Спр. 94. Документи про боротьбу населення із каральними експедиціями. 1918 р., 615 арк.

Ф. 1196. Подільський губернський комендант. 1918–1919.
Оп. 1.
80. Спр. 25. Розпорядженні і накази Директорії УНР. 1918–1919 рр., 457 арк.

Ф. 1543. Подільський губернський староста. 1918 р.
Оп.1.
81. Спр. 4. Канцелярія окружного прокурора. 1918 р., 221 арк.

Ф. 4162. Подільська губернська земська каса дрібного кредиту. 1917–1919.
Оп.1.
82. Спр. 20. Губернська управа. 1917–1918 рр., 547 арк.

Державний архів Хмельницької області, м. Хмельницький

Ф. Р. 260. Подільська губернська народня управа. 1918–1919 рр.
Оп. 1.
83. Спр. 2. Переписка с различными контрреволюционными партиями о вступлении их в союз и с филиями Национального союза о порядке и задачах работы. 1918 р., 58 арк.
84. Спр. 6. Протоколы собраний Украинской «Просвиты», украинских партий и организаций города Харькова об организации Национальных союзов. 1918 р., 5 арк.
85. Спр. 8. Меморандум и обращения Подольского и Винницкого филиалов Украинского национального союза о политической обстановке в областях. 1918 р., 10 арк.

Державний архів Харківської області, м. Харків

Ф. 3. Канцелярія харківського губернатора. 1797–1917 рр.
Оп. 287.
86. Спр. 5328. Переписка по делам заключенных в период Украинской Державы. 1918 р., 657 арк.

Ф. 304. Харківська губ земська управа, Харків. 1865–1919 рр.
Оп. 1. – Т. 3.: 1867–1919 рр.
87. Спр. 2257 Устав професионального союза служащих губернского земства. Переписка по хозяйственним вопросам отдела и оправдательние документи по рас ходах. 15 січня 1918 р. – 28 грудня 1918 р., 508 арк.

Ф. 311. Харківська повітова земська управа, Харків. 1867–1919 рр.
Оп. 1.
88. Спр. 48. Протоколи заседания черниговской городской думы с приложеними к ним документами. 1918 р., 231 арк.

Ф. 373. Канцелярія прокурора Харківського окружного суду. Рішення прокурора про притягнення до відповідальності осіб за кримінальні та адміністративні злочини. Свідчення про політичний стан повіт. 1868–1919.
Оп.1.
89. Спр. 163. Канцелярия Харьковского окружного суда. 1918 р., 361 арк.

Державний архів Полтавської області, м. Полтава

Ф. 3964. Полтавський губернський комітет союза земских служащих. 1917–1919.
Оп. 1.
90. Спр. 1. Протоколы сьезда и частного совещания членов союза земских служащих, проект правил о выдаче помощи земским служащим. 6 грудня 1917 р. – 16 грудня 1918 р., 27 арк.
91. Спр. 16. Приходные ордера Полтавского губернского комитета союза земских служащих. 1918–1921 рр., 47 арк.

Ф. 4015. Воєнно-польовий суд при полтавській німецькій комендатурі. Полтава. 1918 р.
Оп. 1.
92. Спр. 1. Прошения прокурору окружного суда об обжаловании решений Германского военно-полевого суда и освобождении арестованных. 18 вересня 1918 р. – 31 грудня 1918 р., 17 арк.
93. Спр. 2. Прошения о поизводстве следствия и освобождении из под ареста. 5 липня 1918 р. – 15 листопада 1918 р., 101 арк
94. Спр. 3. Переписка с начальником тюрьмы об исполнении приговора суда (часть на нем. языке). 1 листопада 1918 р. – 26 листопада 1918 р., 99 арк.

Ф. 6526. Полтавський губернський комітет Української партії соціалісті-революціонерів. 1917–1918 рр.
Оп. 1.
95. Спр. 1. Устав Полтавского политического клуба. Удостоверения и членские билеты членов Полтавского комитета УПСР. Список старшин Украинского пололитического клуба 17 жовтня 1917 р. – 27 лютого 1918 р., 23 арк.

Державний архів Чернігівської області, м. Чернігів

Ф. 1785. Чернігівський губерніальний староста. 1917–1918 рр.
Оп. 1.
96. Спр. 37. Протоколы Стародубской думы с приложеними к ним документами. 13 січня 1918 р. – 4 листопада 1918 р., 119 арк.
97. Спр. 38. Протоколи заседания черниговской городской думы с приложеними к ним документами. 4 січня 1918 р. – 17 грудня 1918 р., 378 арк.

Публікації джерел

98. Багатопартійна українська держава на початку ХХ століття: Програмні документи перших українських політичних партій / Упоряд. В. С. Журавський. – Київ: Науково-інформаційне підприємство «Пошук», 1992. – 96 с.
99. Вєтров Р. І. Політичні партії України на поч. ХХ ст. (1900–1925 рр.) / Ветров Р. І. – Дніпродзержинськ: Поліграфіст, 2001. – 245 с.
100. Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. – Листопад 1918 – листопад 1920 рр. Документи і матеріали / Інститут історії НАН України; Центральний держ. архів вищих органів влади і управління України; Дослідний інститут української історії (Філадельфія) / Владислав Федорович Верстюк (відп. ред. і кер. Упоряд.) – У 2-х т. – Т. І. – К.: Видавництво Олени Теліги, 2006. – 687 с.
101. Крах германской оккупации на Украине (по документам оккупантов) / М. Горький, И. Минц, Р. Эйдеман. – М.: Государственное издательство «История Гражданской войны в СССР», 1936. – 208 с.
102. Східне Поділля в добу Центральної Ради та Гетьманату П. Скоропадського (березень 1917 р. – грудень 1918 р.): Збірник документів та матеріалів / Упоряд. К. Завальнюк, Т. Стецюк. – Вінниця: О. Власюк, 2008. – 216 с.
103. Українська суспільно-політична думка у ХХ столітті. Документи і матеріали / Упор. Т. Гунчак, Р. Сольчаник / Т. І. – Нью-Йорк: Сучасність, 1983. – 510 с.
104. Українські політичні партії кін. ХІХ – поч. ХХ ст. / Упор.: В. Ф. Шевченко – К.: Фенікс, 1993. – 336 с.

Спогади, щоденники

105. Андрієвський В. З минулого (1917-й рік на Полтавщині) / Віктор Андрієвський. – Берлін: Українське слово, 1921. – 212 с.
106. Андрієвський В. З минулого: в 2-х томах – Т. ІІ. Від Гетьмана до Директорії. – Ч. І. Гетьман / Віктор Андрієвський. – Берлін, Українське слово, 1923. – 270 с.
107. Андрієвський В. З минулого: в 2-х томах – Т. ІІ. Від Гетьмана до Директорії. – Ч. ІІ. Директорія / Віктор Андрієвський. – Берлін, Українське слово, 1923. – 308 с.
108. Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне / В. Антонов-Овсеевнко. – Т. 3. – М.–Л.: Государственное издательство, 1932. – 350 с.
109. Винниченко В. Щоденник / Володимир Винниченко. – Едмонтон, Нью-Йорк: Видання Канадського Інституту Українських студій, 1980. – Т. І.: 1911–1920. – 499 с.
110. Галаган М. З моїх споминів (1880-ті – 1920 р.) / Микола Галаган. – К.: Темпора, 2005. – 656 с. – (Документально-художнє видання).
111. Гольденвейзер А. Из Киевских воспоминаний / А. Гольденвейзер. // Революция на Украине: По мемуарам белых / Н. Н. Попов (ред), С. А. Алексеев (сост.). – М.–Л.: Госиздат, 1936. – С.1–63.
112. Донцов Д. Рік 1918, Київ: Документально-художнє видання / Дмитро Донцов. – К.: Темпора, 2002. – 208 с.
113. Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901–1914 роки). – Ч. 3: Доба Гетьманщини (1918) / Дмитро Дорошенко. – Львів: Червона Калина, 1923. – 124 с.
114. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. – Ч. 2: З початків відродження Української державності: (Доба Центральної Ради) / Дмитро Дорошенко. – Львів: Червона калина, 1923.