РИМО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ РЕЛІГІЙНОЇ ПОЛІТИКИ: УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД (СЕРЕДИНА 1940 -Х – ПЕРША ПОЛОВИНА 1960-Х РОКІВ) : Римско-Католическая Церковь В УСЛОВИЯХ СОВЕТСКОЙ РЕЛИГИОЗНОЙ ПОЛИТИКИ: УКРАИНСКИЙ ОПЫТ (СЕРЕДИНА 1940-Х - ПЕРВАЯ ПОЛОВИНА 1960-Х ГОДОВ)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КАМЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА

На правах рукопису

БАЙДИЧ ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ

УДК 94 (477): 272 (477) ”1940-1960” (043.3)

РИМО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ РЕЛІГІЙНОЇ ПОЛІТИКИ: УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД
(СЕРЕДИНА 1940 -Х – ПЕРША ПОЛОВИНА 1960-Х РОКІВ)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник:
Завальнюк Олександр Михайлович,
доктор історичних наук, професор

Кам’янець- Подільський
2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………… 3
ВСТУП…………………………………………………………………. 4
РОЗДІЛ I. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ПРОБЛЕМИ
1.1. Історіографія проблеми……………………………………………… 9
1.2. Характеристика джерел……………………………………………… 17
РОЗДІЛ II. РИМО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНСЬКІЙ РСР У КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВІДНОСИН В СРСР (СЕРЕДИНА 1940-Х – 1953 РР.)
2.1. Політика владного режиму стосовно РКЦ в Україні……………………………………………………………………...
26

2.2. Вплив зовнішньополітичних чинників на партійно-державну політику щодо РКЦ …………………………………………………….
49

РОЗДІЛ III. СТАНОВИЩЕ РКЦ В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ПІД ЧАС “ХРУЩОВСЬКОЇ ВІДЛИГИ” (1953–1957 РР.)
3.1. Вплив політики лібералізації на життя Римо-католицької церкви в Україні ……………………………………………………………………
69
3.2. Внутрішнє життя РКЦ в Україні………………………………… 94

РОЗДІЛ IV. РИМО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УРСР У ПЕРІОД НОВОЇ АНТИРЕЛІГІЙНОЇ КАМПАНІЇ РАДЯНСЬКОГО РЕЖИМУ (1958 – ПЕРША ПОЛОВИНА 1960-Х РР.)
4.1. Суть та основні напрями антирелігійної діяльності влади та її вплив на РКЦ…………………………………………….………………..
120
4.2. Діяльність Римо-католицької церкви в Україні у 1958–першій половині 1960-х рр.……………………………………………………….
148

ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 173

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ……….. 182

Перелік умовних скорочень
АК – Армія Крайова
Держархів Вінницької обл. – Державний архів Вінницької області
Держархів Житомирської обл. – Державний архів Житомирської області
Держархів Івано-Франківської обл. – Державний архів Івано-Франківської області
Держархів Хмельницької обл. – Державний архів Хмельницької області
МВС СРСР – Міністерство Внутрішніх Справ СРСР
МДБ СРСР – Міністерство Державної Безпеки СРСР
НКВС – Народний Комісаріат Внутрішніх Справ
НКДБ – Народний Комісаріат Державної Безпеки
РКЦ – Римо-католицька церква
РКЦ СРСР – Римо-католицька церква СРСР
РКЦ ПНР – Римо-католицька церква Польської Народної Республіки
РНК СРСР – Рада Народних Комісарів СРСР
РПЦ – Російська православна церква
РСРК при Раді Міністрів СРСР – Рада у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР
РСРК при Раді Міністрів УРСР – Рада у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР
УГКЦ в СРСР – Українська греко-католицька церква СРСР
ЦДАВОУ – Центральний державний архів вищих органів влади і управління України
ЦДАГОУ – Центральний державний архів громадських об’єднань України
ЦК КПРС СРСР – Центральний Комітет Комуністичної Партії СРСР

Вступ

Актуальність теми. Необхідність вивчення становища Римо-католицької церкви (РКЦ) в Україні від середини 1940-х до першої половини 1960-х рр. зумовлюється низкою чинників, найголовнішими з-поміж яких є:
– по-перше, дальший розвиток незалежної України передбачає вдосконалення, зокрема, державно-церковних стосунків, підвищення ролі церкви, усіх конфесій у суспільних процесах;
– по-друге, історія РКЦ на українських землях неподільно пов’язана з діяльністю етнічних меншин, які проживають на її території (насамперед поляків та угорців). Критичне узагальнення досвіду етнонаціонального будівництва в Україні на різних етапах її розвитку з урахуванням особливостей взаємодії релігійного й етнічного чинників залишається важливим завданням для вітчизняної соціогуманітаристики;
– по-третє, актуальності темі надає динамічний, конструктивний характер розвитку двосторонніх відносин між Україною та Ватиканом, що зумовлює дослідження цього аспекту в контексті діяльності РКЦ на території нашої країни в радянський період;
– по-четверте, зазначена тема недостатньо з’ясована в українській історіографії. Без глибокого вивчення низки питань, пов’язаних із нею, важко вибудувати цілісне розуміння становища Римо-католицької церкви в контексті радянської релігійної політики;
– по-п’яте, дослідження порушеної проблеми дасть змогу викристалізувати, зокрема, власне український досвід державно-церковних відносин в умовах тотального наступу комуністичного режиму на релігію та церкву, обмеження /позбавлення/ РКЦ її традиційних функцій у духовно-культурному просторі України.
Усі ці та інші мотиви висувають дослідження історії Римо-католицької церкви в Україні до актуальних проблем, що мають важливе значення як для історичної науки, релігієзнавства та етнології, так і для політики в галузі державно-церковних відносин, етнополітичної практики, міжнародних зв’язків тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дослідженя здійснено в рамках науково - дослідної теми кафедри історії України Кам’янець - Подільського національного університету імені Івана Огієнка «Проблеми історії суспільних змін і трансформацій в Україні від найдавніших часів до сьогодення» (номер державної реєстрації 0110U004634).
Об’єктом дослідження є Римо-католицька церква в Україні в умовах функціонування тоталітарного політичного режиму.
Предметом дослідження є внутрішнє життя РКЦ за антицерковної партійно-державної політики та відносини між римо-католицькою конфесією і владою в Україні у досліджуваний період.
Мета дослідження полягає в тому, щоб із урахуванням стану наукової розробки та актуальності дослідження на основі залучених джерел дослідити процес розвитку партійно-державної політики щодо Римо-католицької церкви в УРСР, виявити її особливості, характер та фактори, що її визначали, а також здійснити комплексний історичний, релігієзнавчий, етноконфесійний та етнополітичний аналіз розвитку структур РКЦ в Україні.
Завдання дисертації випливають із мети:
– здійснити комплексний аналіз історіографії та джерел;
– з’ясувати чинники, що впливали на радянсько- партійну політику в ставленні до РКЦ;
 показати зміни становища Римо-католицької церкви в Україні як результат політичного впливу правлячого режиму;
 уточнити періодизацію та виявити специфіку релігійної політики партійно-державного керівництва УРСР щодо римо-католицької конфесії;
 дослідити форми, методи, масштаби й наслідки репресивних акцій та адміністрування з боку влади щодо РКЦ в Україні;
 проаналізувати форми та методи спротиву представників українських римо-католиків церковній політиці влади.

Хронологічні рамки охоплюють період від середини 1940-х до середини 1960-х рр., тобто від початку наступу на церкву, пов’язаного з визволенням території України від німецьких окупантів у роки Другої світової війни, до його завершення у 1964 р.
Територіальні межі дослідження охоплюють землі, що входили до складу УРСР на середину 1950-х років. Особлива увага звернена на регіони традиційного компактного проживання українських римо-католиків – Центральний та Західний.
Методи дослідження. Для розв’язання дослідницьких завдань застосовано методи: проблемно-хронологічний, історико-порівняльний та деконструктивістський, а також систематизації, класифікації, критичного та герменевтичного аналізів джерельних матеріалів. Автор керувався принципами історизму, науковості, об’єктивності, системності, тяглості. Початковий етап дослідження обумовив необхідність застосування методу збирання та аналізу архівних матеріалів. Структурно-функціональний підхід використано під час аналізу розвитку внутрішнього життя РКЦ в Україні в контексті суспільно-політичних процесів, що відбувалися в СРСР та УРСР у досліджуваний період. Антропологічний підхід використано при розгляді внутрішньоцерковних процесів, спільнотної та індивідуальної свідомості. Церковно-канонічні підходи було враховано для окреслення меж можливого реагування РКЦ в цілому та окремих її громад в Україні на партійно-державну політику як щодо РКЦ в СРСР та УРСР, так і у міждержавних відносинах (переважно через таємну дипломатію) по лінії СРСР - Ватикан. Сукупність методів дослідження дозволила комплексно підійти до розв’язання дослідницьких завдань.
Наукова новизна дисертації полягає:
– уперше введено до наукового обігу значний архівний масив, завдяки якому виявлено й окреслено чинники (внутрішні та зовнішньополітичні), що визначали характер політики партійно-радянського керівництва щодо РКЦ в УРСР. З’ясовано розвиток змін у нормативно-правовій базі  від репресивної політики та адміністрування (середина 1940-х рр.) до набуття ними вкрай жорсткого характеру (початок 1960-х рр.), наслідки цих змін для РКЦ;
– уточнено основні етапи радянської політики щодо РКЦ в УРСР у рамках усталеної періодизації державно-церковних відносин в СРСР;
– з’ясовано форми, методи, напрями, масштаби та наслідки репресивних дій та адміністрування з боку радянського режиму щодо РКЦ на кожному з досліджуваних етапів;
– простежено зміст і особливості розвитку внутрішнього життя РКЦ в Україні, визначено його характерні риси, видозміни залежно від характеру політики влади, розкрито етнічну і соціодемографічну основу римо-католицьких громад і їх духовенства;
– встановлено форми й основні методи спротиву РКЦ антицерковним державно-партійним заходам в Україні.
Практичне значення полягає в тому, що фактичний матеріал, теоретичні положення й узагальнення можуть бути використані для створення узагальнюючих праць з історії РКЦ, церкви в Україні, підготовки підручників, навчальних посібників, спецкурсів у вищих навчальних закладах з історії релігії, етнополітології, взаємодії релігії та політики. Результати дослідження можуть стати в нагоді при виробленні різних рекомендацій для вдосконалення державної політики щодо релігійних організацій в Україні.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки наукового дослідження апробовано на засіданні кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Різні аспекти роботи викладені у доповідях, повідомленнях та матеріалах двох міжнародних конференцій: I міжнародної “Скит Манявський у духовному та культурному житті України та зарубіжжі: до 400-річчя заснування” (Івано-Франківськ, 29-30 вересня 2011 р.), IV Волинської міжнародної, присвяченої 10-річчю заснування історичного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка (Житомир, 18-19 листопада 2011р.); трьох всеукраїнських: VIII науково-теоретичної “Голод 1932-1933 рр. в Україні: причини, соціально-психологічні та демографічні наслідки, правова оцінка” (м. Хмельницький, 29 листопада 2009 р.), “День Соборності України й уроки української національної революції (1917-1920 рр.) у сучасному контексті” (м. Хмельницький, 22 січня 2010 р.), Х науково-теоретичній “Збереження національної ідеї та національної самосвідомості українського народу в контексті трагічних подій ХХ століття”; двох регіональних: VI наукової краєзнавчої конференції “Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України” (Меджибіж, 28 жовтня 2011 р.) та “Історія та особа: особа в історії” (м. Кам'янець - Подільський, 3 листопада 2011р.).
Публікації. Основні положення дослідження викладені у 7-ми наукових публікаціях загальним обсягом 8,46 авторських аркушів, з них 5-ть у збірниках, включених до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю „Історія України” [205, 206, 207, 208, 209] (6,68 авторських аркушів) та 2 – у матеріалах інших конференцій [209, 210].
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями досліджуваної теми, зорієнтована на проблемно-хронологічне висвітлення питань, які в сукупності становлять цілісний предмет дослідження.
Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг основного тексту становить 181 сторінку. Список використаних джерел і літератури нараховує 382 позиції.

Список литературы

Висновки
Дослідження становища Римо-католицької церкви в Україні в контексті радянської релігійної політики середини 1940-х – першої половини 1960-х рр. дає змогу зробити певні узагальнення й висновки, які збагатять наші уявлення про духовно-релігійне життя частини українського суспільства.
Проведений аналіз історіографії проблеми дозволив виділити провідні тенденції її розвитку. Попри значну кількість наукових праць, які стосуються, з одного боку, партійно-державної політики щодо релігії й церкви взагалі, а з іншого, Римо-католицької церкви в Україні, цілісного й комплексного вивчення проблеми за наявності достатньої джерельної бази ще не було. Для дослідження питань, пов’язаних зі становищем і діяльністю РКЦ в різних регіонах України, автор використав сучасний методологічний інструментарій і категоріальний та понятійний апарат соціальних і гуманітарних наук. У поєднанні із загальнонауковими та спеціалізованими методами історичного пізнання вони забезпечили висвітлення теми роботи.
Визволення українських земель від нацистської окупації сприяло відновленню антицерковної політики радянської влади, яка базувалася на пануючих в СРСР комуністичній ідеології і державному атеїзмі та стосувалася усіх конфесій, зокрема й РКЦ. Владний режим спочатку з’ясував діючу мережу конфесій, сформовану під час нацистської окупації, реєстр священиків, які забезпечували богослужіння. Під ці заходи першим потрапило католицьке духовенство Західної України (як це було напередодні Великої Вітчизняної війни). Його звинувачували у шпигунській антирадянській діяльності на користь Ватикану, крім того, у співпраці з польськими військовими структурами під час функціонування німецького окупаційного режиму. Становище Римо-католицької церкви послаблювали також українсько-польські суперечності в регіоні, які були продовженням етнонаціональних і етнополітичних конфліктів воєнної доби.
Визначальним у формуванні ставлення керівництва країни до Римо-католицької церкви були складні, позадипломатичні відносини між СРСР і Ватиканом. Керівний центр світового католицизму, якому підпорядковувалися й українські католики, правлячий режим сприймав як активний антикомуністичний чинник, що діяв від імені західних держав і мав на меті підірвати довір’я віруючих до радянської влади в середині країни, зменшити результативність її впливу на суспільство, а відтак і послабити позиції лідера світового комунізму. Влада намагалася реалізовувати різні антиватиканські проекти (створення так званої Римо-католицької автокефалії, зменшення чисельності й активності священиків РКЦ, навернення членів римо-католицьких громад до православ’я тощо), які не досягли своєї стратегічної мети, – встановлення повного контролю за життям радянських римо-католиків з боку держави, розриву зв’язків цієї церкви з Ватиканом. У різкому політичному протистоянні зі світовим католицизмом, ватиканський центр якого рішуче й наполегливо виступав на захист радянських католиків, проти порушення їх права на свободу віросповідання, правлячий режим використовував Руську православну церкву, яка поглинула структури насильницьки ліквідованих Греко-католицьких церков у Галичині та на Закарпатті. У своїй пропагандистській відповіді Москва звинувачувала Ватикан у прогітлерівському курсі в роки Другої світової війни і антирадянській політиці в Європі у післявоєнний період, яка узгоджувалася з Вашингтоном, іншими імперіалістичними країнами.
Становище Римо-католицької церкви в Україні в умовах радянської антирелігійної політики з середини 1940-х – у першій половині 1960-х рр., з одного боку, визначалося домінуючими політичними процесами в країні, а з іншого – мало свою виразну специфіку, що зумовлювалося різними чинниками – зовнішніми (,,холодна війна’’, юрисдикційна підпорядкованість структур РКЦ зарубіжному центру, непослідовність відносин між СРСР і Ватиканом, ізоляція римо-католицьких громад країни від зовнішнього світу та ін.) і внутрішніми (етноконфесійний склад громад РКЦ, не пов’язаний із найбільш численними етнічними групами, використання структур цієї церкви для боротьби проти Ватикану й віруючих в СРСР та ін.).
Вивчення архівних та інших джерел дозволяє внести зміни в розроблену наприкінці ХХ ст. і прийняту істориками періодизацію радянської політики щодо РКЦ в СРСР і Україні в межах обраних хронологічних рамок. У першому періоді, який охоплює 1944-1948 рр., логічно можна виділити два етапи – 1944-1946 рр. і 1947-1948 рр., - коли відбувалися інтенсивні репресії проти Римо-католицької церкви (у першому випадку за звинуваченнями у співпраці з Армією Крайовою, колабораціонізмі й шпигунстві на користь Ватикану, у другому – за приналежність до римо-католицької конфесії та етнічною (національною) ознакою). Кожен із виділених часових проміжків дає можливість більш точно з’ясувати особливості радянської репресивної політики щодо РКЦ.
Велику увагу у своїй антицерковній політиці владний режим приділяв розширенню нормативно-правової бази, яка вже в 1944-1945 рр. поповнилася десятками різних партійних і урядових постанов московського центру і дозволяла більш щільно регулювати відносини між державними структурами й різними конфесіями, поставити церковні громади й духовенство в жорсткі рамки існування. Окремі акти (постанова РНК СРСР від 22 серпня 1945 р.) свідчили про певні поступки віруючим, оскільки надавали дозвіл релігійним організаціям набувати права юридичної особи, що уможливило легальну розбудову інфраструктури парафій РКЦ.
Розгалужена мережа Римо-католицької церкви (майже 500 парафій), яка існувала на визволених західноукраїнських землях, що входили до складу УРСР з 1939 р., зазнавала змін через проведення політики ,,обміну населенням’’ на основі угоди між СРСР і Польським Комітетом Національного Визволення від 9 вересня 1944 р. Українські поляки (більшість з них вважала Україну своєю батьківщиною) чинили опір цій акції, яку сприймали як примусову депортацію. Із завершенням дворічної спецоперації, а також у результаті добровільної міграції поляків через збройний українсько-польський конфлікт, який виник у роки війни, чисельність костелів і громад РКЦ скоротилася в Західній Україні більш як у 6 разів. Закрили семінарії, припинили існування усі католицькі монастирі. Існуючі до початку ,, репатріації’’ організаційна структура Римо-католицької церкви в Україні та її ієрархічний провід ліквідували. На територію Польщі були депортовані й віруючі ,,вірмено-католицького віросповідання’’. Частина українських поляків-католиків (понад 25 тис. осіб) опинилися в радянських таборах як вояки або посібники Армії Крайової. Туди ж відправили чималу кількість саботажників переселенської акції, прихильників польського ,,буржуазного націоналізму’’, тих етнічних поляків, які проводили антикомуністичну агітацію і пропаганду, відмовлялися приймати радянське громадянство.
Упродовж другої половини 1940-х рр. і до смерті Сталіна основними формами наступу влади на РКЦ в місцях компактного проживання римо-католиків в УРСР були закриття й конфіскація храмів (окремі з них перетворювали на складські приміщення, перепрофільовували в об’єкти соцкультпобуту), арешти єпископів і ксьондзів, спроби ,,навернути’’ римо-католицьких священиків до православ’я, зняття з реєстрації громад (передусім малочисельних) і священнослужителів, перетворення частини організацій у центральній, північній і північно-східній Україні у так звані ,,затухаючі’’. Попри таку руйнівну політику, у небагатьох випадках настирливим віруючим (Вінницька, Кам’янець-Подільська й Житомирська області) вдавалося реєструвати нові осередки в місцях історичного проживання польської меншини. Проте абсолютну більшість заяв на відкриття храмів залишили без уваги. Під час другої хвилі репресій (1948-1953 рр.) їх жертвами стала майже половина римо-католицьких священиків, зареєстрованих в Україні, що привело до співвідношення душпастирів і громад Римо-католицької церкви, як 1:3. Влада вважала, що ці зміни свідчать про дальше зменшення впливу й занепад структур цієї церкви.
Репресивна політика правлячого режиму щодо РКЦ в Україні у другій половині 40-х – на початку 50-х рр. не досягла стратегічної мети – церква, хоч і зазнала великих втрат, все ж продовжувала існувати, бути центром духовного життя десятків тисяч римо-католиків. Активізувалася діяльність церковних рад (,,двадцяток’’) під нелегальним керівництвом священиків, появилися релігійно активні католицькі групи (,,ружанці’’, ,,терціарії’’), започаткувався рух ,,католицька акція’’, які об’єднали значну кількість віруючих. У сім’ях римо-католиків поширювалися релігійні знання і виховання дітей, яким прививали віровчення і традицію своєї церкви. Невстановлена частина громад вимушено перейшла на нелегальне становище.
Після смерті Сталіна неузгодженість у діях різних груп впливу на найвищому політичному рівні в СРСР негативно позначалаася на становищі релігійних організацій. Під час ,,хрущовської відлиги’’ певні послаблення в політиці щодо релігії й церкви стосувалися різних конфесій. Ці зміни були зафіксовані в нових партійних і радянських документах, які схвально сприйняло тодішнє суспільство. Позитивним моментом у житті РПЦ в Україні стало умовно-дострокове звільнення з таборів примусової праці кількох десятків священиків переважно за амністією (хто відбув не менше 2/3 терміну покарання або належав до людей похилого віку) чи реабілітацією (після ХХ з’їзду КПРС). Мали місце випадки, коли центральні виконавчі органи влади вимагали покласти край на місцях практиці примусової ліквідації незареєстрованих релігійних громад, рекомендували пом’якшити ставлення до них, відмовитися від адміністрування в роботі з віруючими, що не означало зникнення утисків, порушень релігійних і громадянських прав та свобод пастви й духовенства західного християнського обряду органами виконавчої влади.
Відбувалися спорадичні контакти між Москвою й Ватиканом у контексті радянської кампанії ,,боротьби за мир’’. Вселенський центр римо-католицизму вперше після завершення Другої світової війни зробив невдалу спробу відновити ієрархічну структуру РКЦ в Україні.
Зміна балансу сил між антирелігійниками й ,,державниками’’ на користь перших призводила до підвищення ролі партійного вектора в політиці, що стосувалася релігійно-церковної сфери. Червневий 1957 р. пленум ЦК КПРС, підсумувавши період певної невизначеності в політиці партії й держави щодо релігії й церкви в СРСР, став точкою відліку фронтального й безкомпромісного наступу влади на релігію й церкву, який стосувався усіх без винятку конфесій, зокрема й римо-католицької, що пов’язувалося з вірою політичної верхівки країни в можливість побудови в недалекому майбутньому атеїстичного комуністичного суспільства.
У 1953-1957 рр. римо-католицькі громади в України, які не мали постійних настоятелів, відчули зміни у питанні розширення можливостей у відвідуванні їх духовенством без обмежень. Зареєстровані при певних костелах ксьондзи на прохання віруючих отримували додаткові реєстрації до інших громад, позбавлених до того можливості спілкуватися зі священиками. Центральна влада розпорядилася, аби її уповноважені в справах релігії на місцях налагодили з католицьким духовенством ,,ділові’’ взаємовідносини, за допомогою яких збиралася отримувати інформацію про поїздки до костелів.
Негативно оцінювалася практика порушення законодавства про культи з боку партійних і виконавчих органів на місцях, хоча спроби зняти з реєстрації окремих римо-католицьких священиків не припинялися. На Хмельниччині віруючим повернули костел, який незадовго до того був вилучений у релігійної громади сільською радою. Дещо збільшувалася чисельність корпусу духовенства й мережа християнських громад західного обряду, до яких приєдналися греко-католики - українці за національністю, які не бажали переходити у православ’я. Вщухли репресії проти духовенства. На цьому закінчується перелік ,,здобутків’’ українських римо-католиків під час ,,хрущовської відлиги’’.
Разом з тим, не всі ксьондзи повернулися із таборів, а ті, яким пощастило знову опинитися в парафіях, жили з тавром політично неблагонадійних, були під постійним негласним наглядом спецслужби, особливо ті, хто підтримував контакти з зарубіжними католиками.
,,Друга репатріація’’ (1957-1959 рр.) етнічних поляків з УРСР призвела до зменшення кількості священиків, що негативно позначилося на житті громад РКЦ. Римо-католицькі організації в Україні отримували певну легальну і нелегальну допомогу із сусідніх республік Радянського Союзу, а також із-за кордону. Фактор Ватикану перестав бути для Кремля серйозним міжнародним подразником у проведенні політики щодо РКЦ в СРСР.
Попри значні перешкоди в налагодженні повноцінного церковного життя за ,,відлиги’’, рівень релігійної активності римо-католицького населення України (участь у богослужіннях, велелюдному відзначенні великих церковних свят, проведенні різних таїнств, обрядів і приписів) був досить високий (за цим показником римо-католикам поступалися інші релігійні структури), що свідчило про глибокі релігійні переконання цієї пастви і принципову неготовність її відмовитися від власного релігійного життя заради комуністичних політичних ідеалів, які насаджувала влада.
Антицерковна кампанія 1958-1964 рр., яка велася під гаслом подолання ,,деформації церковної політики соціалістичної держави’’, стала для РКЦ в Україні часом безупинних жорстоких гонінь, посилення безпрецедентного, тотального адміністративного тиску й чиновницької сваволі, перманентних вибіркових репресій. Її регламентувала величезна кількість підзаконних актів, відомчих інструкцій, вказівок, зокрема із грифом ,,Таємно’’, яку видавали за ,, соціалістичну законність’’ і спрямовували на розгортання атеїстичного виховання, пропаганди й агітації (більшість із них не була доведена до громадян). Тиск, репресії, знущання над почуттями віруючих, які відбувалися хвилеподібно, стали в Україні нормою. За діяльністю римо-католицького духовенства та релігійних громад католиків встановлювався посилений контроль, обмежувалася сфера впливу ксьондзів (зменшувалася кількість їх виїздів до громад, що не мали постійного священнослужителя; на місця померлих духівників не реєстрували нових).
Підривалися економічні основи церковних громад через збільшення оподаткування їх господарської діяльності та надісланої з-за кордону релігійної літератури. У регіонах встановлювався контроль за зростаючими пожертвами віруючих. Священиків переводили на тверді оклади. Застосовувалися крайні методи (міліцейські кордони, вогнепальна зброя, водомети і т.п.) для припинення паломництва українських римо-католиків до святих місць, хресних доріг і цілющих джерел. У храмах та приватних оселях віруючих і духовенства незаконно проводилися обшуки, вилучалася релігійна література й атрибутика. Серйозно обмежувалася культурно-просвітницька (забороняли при громадах дитячі, молодіжні й жіночі гуртки, бібліотеки) і благодійна діяльність РКЦ (не дозволяли використовувати зібрані кошти на відновлення занепадаючих храмів, для надання індивідуальної допомоги католицьким родинам).
Відшліфовувався державний механізм ліквідації осередків РКЦ (позбавлення громад під надуманими приводами права користуватися культовими спорудами, обмеження духовенства на обслуговування однієї релігійної громади, зняття з реєстрації священиків, нарешті, позбавлення тієї чи іншої громади права юридичної особи). У 1960 р. РКЦ в Україні втратила 20 костелів і 20 зареєстрованих громад. Наприкінці досліджуваного періоду закритими вважалися 543 римо-католицькі храми. За кожною церковною організацією й діяльністю ксьондзів установили постійний контроль.
За тотального наступу на усі релігійні конфесії в Україні РКЦ, тиск і гоніння на яку були найбільшими, не піддалася повальній паніці і масовому страхові, зуміла вижити, зберегти свою тяглу традицію, захистити решту громад. Їй довелося скоротити тривалість богослужіння, щоб священики могли відвідувати інші костели. За рішенням Ватикану, духовенству дозволили виконувати окремі функції єпископів. У разі відсутності священика мирянам надавали право самостійно організовувати паралітургійні відправи, здійснювати деякі обряди. Найбільше мережа римо-католицьких осередків була представлена на Закарпатті, Львівщині, Вінниччині і Хмельниччині. Рівень релігійності і консолідованості українських католиків залишався досить високим.
Справжніми лідерами громад у протидії державному войовничому атеїзму була більшість священиків польського й угорського походження (на 1964 р. їх кількість зменшилася до 45), які, попри непевність свого становища, активно відстоювали інтереси і права віруючих. Вони поступово запроваджували в богослужбову й обрядову практику українську та російську мову, задовго до рішень ІІ Ватиканського собору. Українські римо-католики впевнено демонстрували відданість своїй церкві, приносили їй колективну клятву на вірність, були одним із найбільш активних загонів віруючих, що намагалися користуватися декларованою свободою совісті в СРСР і УРСР, демонстрували іншим групам твердість характеру, непоступливість принципам, приклад захисту своїх релігійних переконань. Зумівши вистояти у надзвичайно жорстких умовах радянської войовничо-атеїстичної практики, РКЦ та інші церкви довели авантюрність і утопічність авторитарної комуністичної парадигми на побудову нового суспільства без релігії.
Під час проведення політики тотального войовничого атеїзму РКЦ була до певної міри заручником у відносинах між СРСР і Ватиканом. Зіткнувшись із складними економічними і продовольчими проблемами в середині країни, правлячий режим намагався встановити дипломатичні відносини з папською державою, яка виставляла попередні умови для такого кроку (забезпечення свободи віросповідання, захисту релігійних прав і свобод віруючих, припинення переслідування релігії й церкви).
Після відставки М.С.Хрущова адміністративний тиск на релігію й церкву в СРСР дещо зменшився. Активізувалася діяльність громад РКЦ в Україні щодо відновлення їх прав. Це призвело до деякого збільшення кількості взятих на облік парафій і послаблення обмежень у діяльності духовенства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
Неопубліковані джерела
Центральний державний архів вищих органів влади та
управління України
Ф. 4648 Уповноважений Ради у справах Російської православної церкви та уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по Українській РСР. 1941 – 1965 рр.
Оп. 1.
1. Спр. 2. Т. 1. Списки действующих православных церквей и духовенства на територии Украинской ССР по состоянию на 1-е ноября 1944 г., 203 арк.
2. Спр. 34. Т. 2. Документы о снятии с регистрации религиозных общин и закрытие молитвенных домов (решения исполкомов местных Советов, заключение уполномоченных, выписки из протоколов совета) по Николаевской Одесской, Харьковской, Херсонской, Хмельницкой, Черниговской и Черновицкой областях за 1948 г., 365 арк.
Оп. 2.
3. Спр. 2. Решение и постановление исполкомов областных и районных Советов депутатов трудящихся о закрытии молитвенных домов по областям Украинской ССР, 1945 г., 17 арк.
4. Спр. 265. Переписка с Советом по делам религиозных культов при Совете Министров СССР по вопросам снятия с регистрации религиозных обществ и закрытия молитвенных домов по областям Украинской ССР за 1959 г., 95 арк.
5. Спр. 371. Переписка с Советом по делам религиозных культов при Совете Министров СССР по вопросам снятия с регистрации религиозных обществ и закрытия молитвенных домов по областям Украинской ССР за 1962 г., 88 арк.
6. Спр. 373. Информации, докладные записки и справки областных Уполномоченных Совета о религиозной обстановке, процессах и явлениях происходящих в религиозных организациях за 1962 г., 165 арк.
7. Спр. 379. Т. 4. Документы о снятии с регистрации религиозных обществ и закрытием молитвенных домов (решение исполкомов, заключения Уполномоченных Совета) по Ровенской области за 1962 г., 92 арк.
8. Спр. 401. Переписка с Уполномоченным Совета по делам религиозных культов при Совете Министров СССР по вопросам снятия с регистрации религиозных обществ и закрытия молитвенных домов по областям Украинской ССР за 1963 г., 85 арк.
9. Спр. 426. Информации, докладные записки и справки областных Уполномоченных Совета о религиозной обстановке, процессах и явлениях, происходящих в религиозных организациях, о состоянии контроля за выполнениям Законодательства о культах за 1964 г., 151 арк.
10. Спр. 450. Документы о ходе выполнения постановления Президиума Верховного Совета УССР от 27 января 1965 года “О некоторых фактах нарушения социалистического закона в отношении верующих” (решения исполкомов, информации, докладные записки), 1965 г., 37 арк.
11. Спр. 499. Т. 4. Заявление и жалобы верующих в возобновление деятельности молитвенных домов, снятых с регистрации религиозных общин, как распавшихся по областях Украинской ССР (от буквы «Х» до «Ч») за 1965 г., 276 арк.
Оп. 3.
12. Спр. 46. Краткая справка “О Польском национальном католическом костеле УССР” от 18 января 1947 г., 14 арк.
13. Спр. 47. Переписка с министерствами и центральными ведомствами по вопросам внешней деятельности церкви, 1947 г., 44 арк.
Оп. 4.
14. Спр. 2. Инструктивные письма и указания Совета по делам религиозных культов при СНК СССР по вопросам деятельности религиозных объединений, 1945 г., 63 арк.
15. Спр. 52. Инструктивные письма и указания Совета по делам религиозных культов при СНК СССР по вопросам деятельности религиозных объединений, 1949 г., 63 арк.
16. Спр. 121. Т. 1. Информации, докладные записки и справки, поступающие от Уполномоченного Совета по Винницкой – Измаилской областях о религиозной обстановке, о процессах и явлениях, происходящих в религиозных организациях, 1949 г., 222 арк.
17. Спр. 122. Т. 2. Информации, докладные записки и справки, поступающие от Уполномоченного Совета по Каменец -Подольской – Сталинской областях о религиозной обстановке, о процессах и явлениях, происходящих в религиозных организациях, 1949 г., 217 арк.
18. Спр. 134. Инструктивные письма и указания областным уполномоченным Совета по вопросам деятельности религиозных объединений, 1949 г., 20 арк.
19. Спр. 187. Т. 7. Информации, докладные записки и справки, поступающие от Уполномоченного Совета по Хмельницкой – Черкасской областях о религиозной обстановке, о процессах и явлениях, происходящих в религиозных организациях, 1956 г., 161 арк.
20. Спр. 236. Т. 2. Информации, докладные записки, справки, представленные в вышие правительственные и партийные органы УССР о положении и деятельности религиозных организаций в республике, 1958 г., 142 арк.
21. Спр. 237. Информационные и статистические отчеты за 1958 г., 78 арк.
22. Спр. 313. Информации областных уполномоченных Совета о выполнение Постановления СМ СССР от 16 марта 1961года “Об усиления контроля о выполнения законодательства о культах”, 1961 г., 46 арк.
23. Спр. 333. Информационные письма, указания Совета по делам религиозных культов при СМ СССР по вопросам деятельности религиозных объединений, 1963 г., 39 арк.
24. Спр. 350. Информации Совета по делам религиозных культов при СМ СССР, выписка из протокола заседания Совета, доклады председателя Совета, 1964 г., 129 арк.
Оп. 5.
25. Спр. 128. Информации, докладные записки и справки Уполномоченного Совета по УССР, представленные в вышие правительственные и партийные органы республике, о религиозной обстановке, о процессах и явлениях, происходящих в религиозных организациях, о состоянии контроля за выполнениям законодательств о культах за 1969 год, 228 арк.
Оп. 6.
26. Спр. 255. Статистичні звіти, статистична інформація, пояснювальні записки уповноваженого Ради в справах релігій при Раді Міністрів УРСР у Вінницькій – Одеській областях за 1978 рік та листування, 1979 р., 154 арк.

Центральний державний архів громадських об’єднань України
Ф. 1 Центральний Комітет Компартії України. 1917 – 1991 рр.
Оп. 8.
27. Спр. 3116. Протокол №29 «Заседание Секретариата ЦК КП Украины (на украинском языке)», 2 ноября 1963 – 22 января 1964 гг., 240 арк.
28. Спр. 3120. Протокол №31 «Заседание Секретариата ЦК КП Украины (на украинском языке)», 1964 г., 97 арк.
29. Спр. 3124. Протокол №33 «Заседание Секретариата ЦК КП Украины (на украинском языке)», 1964 г., 154 арк.
Оп. 23.
30. Спр. 892. Докладные записки, информации, справки, спецсообщение о политическом настроении польского населения западных областей УССР, освобожденных от немецких захватчиков, 1944 г., 195 арк.
31. Спр. 1464. Проект дополнительного протокола к соглашению между Украинским и польским правительствами об эвакуации украинского населения из Польши и польских граждан - из Украины, 1945 г., 39 арк.
32. Спр. 1465. Справка и переписка по вопросам эвакуации польских граждан с територии Украины в Польшу и украинского населения – из Польши на Украину, 1945 г., 54 арк.
33. Спр. 1640. Информационные отчеты о работе уполномоченного по делам религиозных культов при СНК СССР по Украинской ССР, 1945 г., 207 арк.
34. Спр. 1641. Информации о нелегальных религиозных организациях и реагирования населения Украины на аресты духовенства Униатской церкви, 1945 г., 12 арк.
35. Спр. 5069. Вопросы вероисповедования. Информации о церквях и молитвенных домах, 1948 г., 408 арк.
36. Спр. 5667. Вопросы вероисповедования. Информации о церквях и молитвенных домах, 1949 г., 397 арк.
Оп. 24.
37. Спр. 783. Т. 1. Вопросы вероисповедовании. Церкви и молитвенные дома, 1951 г., 411 арк.
38. Спр. 1562. Пропагандистко – агитационная робота. Проведение праздников, юбилеев, митингов, экскурсии, увековечение памяти, сооружение памятников, создания различных комиссий, посылка делегаций (не за пределами СССР) сбор подписей, 1952 г., 85 арк.
39. Спр. 1950. Вопросы научно – атеистической пропаганды. Вероисповедание, церкви, молитвенные дома. Вопросы Уполномоченного Совета по делам религиозных культов и православных церквей по УССР, 1952 г., 30 арк.
40. Спр. 3532. Т. 1. Справки отдела пропаганды и агитации ЦК КП Украины. Отчеты, докладные записки и информации Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СМ СССР по Украинской ССР – о сектантских религиозных обществах, о религиозных праздниках, о реагировании духовенства на мероприятии Правительства и о соблюдении законодательства по вопросам религиозных культов, 1954 г., 208 арк.
41. Спр. 3800. Т. 1. Справки отдела пропаганды и агитации ЦК КП Украины. Докладные записки, справки, информации Уполномоченного Совета по делам русской православной церкви при СМ СССР по Украинской ССР, Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СМ СССР по Украинской ССР и других организациях - о состоянии сектантской религиозной деятельности, о церквях, о религиозных праздниках, о реагировании служителей религиозных культов на постановлении ЦК КПСС «Об ошибках в проведении научно – атеистической пропаганды среди населения», 1955 г., 118 арк.
42. Спр. 4038. Докладные записки, справки отдела пропаганды и агитации ЦК КП Украины и Совета по делам русской православной церкви и религиозных культов – о церквях, сектантских религиозных общинах, о соблюдении законодательства в отношении их, 1959 г., 320 арк.
43. Спр. 4162. Справка отдела пропаганды и агитации ЦК КП Украины, докладные записки, справки, информации Уполномоченного Совета по делам русской православной церкви при СМ СССР по УССР - о деятельности религиозных культов, о церквях, религиозных праздниках, о наборе учащихся в духовные семинарии, 1955 г., 146 арк.
44. Спр. 4263. Копия исходящего письма в ЦК КПСС, справки отделов ЦК КП Украины, информации обкомов КП Украины, Совета по делам русской православной церкви при СМ УССР, Уполномоченного Совета по делам русской православной церкви при СМ СССР по УССР, и Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СМ СССР по Украинской ССР - о церквях, о религиозных праздниках, сектантских религиозных общинах, 1956 г., 300 арк.
45. Спр. 4494. Справки отделов ЦК КП Украины, информации обкомов КП Украины, Уполномоченного Совета по делам русской православной церкви при СМ СССР по УССР и Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СМ СССР по УССР – о церквях, о религиозных праздниках, сектантских религиозных общинах и других вопросах, 1957 г., 368 арк.
46. Спр. 4704. Копия письма в ЦК КПСС, справки отдела пропаганды и агитации ЦК КПУ, информационные письма обкомов КП Украины, Уполномоченного Совета по делам русской православной церкви при СМ СССР по УССР, и Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СМ СССР по УССР – о церквях, о религиозных праздниках, сектантских религиозных общинах и других вопросах, 1958 г., 425 арк.
47. Спр. 4927. Копия письма в ЦК КПСС, справки отдела пропаганды и агитации ЦК КП Украины, информации и письма обкомов КП Украины, Уполномоченного Совета по делам русской православной церкви при СМ СССР по УССР, и Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СМ СССР по Украинской ССР – о церквях, о религиозных праздниках, о закрытии монастыря в УССР и других вопросах, 1959 г., 328 арк.
48. Спр. 5028. Справки отдела пропаганды и агитации ЦК КПУ, письма, информации обкомов КП Украины, Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СМ СССР и других организациях – по вопросам научно – атеистической пропаганды, 1959 г., 333 арк.
49. Спр. 5116. Справки отдела пропаганды и агитации ЦК КП Украины, постановление, письма, информации обкомов КП Украины, Уполномоченного Совета по делам русской православной церкви при СМ СССР по УССР, и Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СМ СССР по УССР – о закрытии монастырей в Украинской ССР, о церквях и других вопросах, 1960 г., 332 арк.
50. Спр. 5205. Копия письма в ЦК КПСС, справки отдела пропаганды и агитации ЦК КПУ, письма, информации обкомов КП Украины Уполномоченного Совета по делам русской православной церкви при СМ СССР по Украинской ССР и других организациях – по вопросам научно – атеистической пропаганды. Церкви, молитвенные дома и другим вопросам, 1960 г., 407 арк.
51. Спр. 5206. Протоколы отчетно - выборных собраний партийных школ при Ровенском, Кировоградском, Одесском и Львовском обкомах партии, 1960 г., 232 арк.
52. Спр. 5297. Справки отделов ЦК КП Украины, постановления, письма, информации обкомов КПУ, Уполномоченного по УССР религиозных культов при СМ СССР по УССР – о закрытии монастыря в Украинской ССР, о состоянии научно - атеистической пропаганды, о церквях и других вопросам, 1960 г., 167 арк.
53. Спр. 5407. Справки отдела пропаганды и агитации ЦК КПУ, информации, докладные записки, письма обкомов КП Украины, Уполномоченных Совета по делам религиозных культов при СМ УССР по делам русской православной церкви при СМ СССР по УССР – по вопросам научно-атеистической пропаганды, о закрытие монастырей и других вопросах, 1961 г., 157 арк.
54. Спр. 5408. Письма, информации обкомов КП Украины, Уполномоченного Совета по делам русской православной церкви при СМ СССР по Украинской ССР, и других организациях – по вопросам научно - атеистической пропаганды. Церкви, молитвенные дома и других вопросам, 1961 г., 210 арк.
55. Спр. 5488. Справки отделов ЦК КП Украины, письма, информации, отчеты Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СМ УССР, по делам русской православной церкви при СМ СССР по УССР, Уполномоченных Совета по делам религиозных культов при СМ УССР по УССР и других организаций – о работе религиозных культов, церквей, о состоянии научно-атеистической пропаганды, о сектантских обьединениям на Украине и другим вопросам, 1962 г., 259 арк.
56. Спр. 5563. Копии писем ЦК КПСС, справки отделов ЦК КПУ, информации, письма обкомов КП Украины, Украинского общества культурной связи с заграницей и других организаций – об улучшение приема и обслуживание иностранных делегаций и туристов, о структуре и штатах и других вопросам роботы Украинского общества культурной связи с заграницей, 1961 г., 278 арк.
57. Спр. 5589. Письма, информации Уполномоченного Совета по делам русской православной церкви при СМ СССР по УССР, копии исходящих писем облисполкомов – об усилении контроля за выполнением законодательства о культах, по католической церкви на Украине и другим вопросам, 1961 г., 160 арк.
58. Спр. 5908. Копии исходящих писем ЦК КПСС, докладные записки и справки отделов ЦК КП Украины, письма Уполномоченного Совета по делам русской и православной церкви; Уполномоченного Совета по делам религиозных культов и др. организаций – об усилении атеистического воспитания населения; по деятельности нелегальных баптистских групировок в республике, отчеты о проведенной роботе и другим вопросам, 1964 г., 168 арк.
59. Спр. 6007. Копии исходящих писем ЦК КПСС, справки отдела пропаганды и агитации ЦК КП Украины, письма - отчеты за 1964год Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СМ СССР и других организаций – об антиобщественной деятельности раскольной церкви евангельских крестьян - баптистов, о незаконных сборищах сектантов раскольников в ряде областей республики и другим вопросам, 1965 г., 175 арк.

Державний архів Вінницької області
Ф. 2700 Виконком Вінницької обласної Ради депутатів трудящих. 1932 – 2006 рр.
Оп. 7.
60. Спр. 10. Указания СНК УССР и Совета по делам русской православной церкви при СНК УССР и СНК СССР, 1944 г.,22 арк.
61. Спр. 135. Материалы и переписка по делам религиозных культов с исполкомами Райсоветов и уполномоченными Советов, 1948 г.,85 арк.
62. Спр. 172. Материалы и переписка по делам религиозных культов с исполкомами Райсоветов и уполномоченными Советов, 1948 – 1949 гг.,71 арк.
63. Спр. 251. Материалы и переписка по делам религиозных культов с исполкомами Райсоветов и уполномоченными Советов, 1951 г.,132 арк.
64. Спр. 292. Материалы и переписка по делам религиозных культов с исполкомами Райсоветов и уполномоченными Советов, 1952 г.,112 арк.
65. Спр. 356. Материалы и переписка по делам русской православной церкви и религиозных культов с исполкомами горрайсоветов и уполномоченными СССР И УССР,1954 – 1984 гг., 187 арк.
66. Спр. 383. Материалы и переписка по делам русской православной церкви и религиозных культов с Уполномоченными по Винницкой области, 1960 г., 240 арк.
67. Спр. 406. Материалы и переписка по делам русской православной церкви и религиозных культов Уполномоченными по Винницкой области, 1957 г., 217 арк.
68. Спр. 421. Материалы и переписка по делам русской православной церкви и религиозных культов с исполкомами горрайсоветов и уполномоченными СССР И УССР, 1954 г, 154 арк.
69. Спр. 471. Материалы и переписка по делам русской православной церкви и религиозных культов с исполкомами горрайсоветов и уполномоченными СССР И УССР, 1954 г., 69 арк.

Державний архів Житомирської області
Ф. 4994 Уполномоченный Совета по делам религий при Совете Министров УССР по Житомирской области
Оп. 2.
70. Спр. 1. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в пгт.Володарск – Волынский,1948 г., 19 арк.
71. Спр. 2. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в пгт.Ружин,1948 г., 17 арк.
72. Спр. 3. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в г. Коростышев,1948 г., 32 арк.
73. Спр. 4. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа с. Кулишовський Майдан Емильчинского района,1948 г., 19 арк.
74. Спр. 5. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в с. Бастова Рудня Емильчинского района,1948 г., 14 арк.
75. Спр. 6. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в г. Житомир, 1948 г., 22 арк.
76. Спр. 7. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в с. Крошня Житомирского района,1949 г., 23 арк.
77. Спр. 8. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в с. Брусилов Брусиловського / Коростышевского/района,1949 г., 18 арк.
78. Спр. 9. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в пос. Ушомир Коростенского района 1949 г., 14 арк.
79. Спр. 10. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в с. Крымок Радомышльского района,1949 г., 25 арк.
80. Спр. 11. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в с. Старая Котельня Андрушовского района,1949 г., 31 арк.
81. Спр. 12. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в г. Радомышль, 1950 г., 30 арк.
82. Спр. 13. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в с. Кривотин Емильчинского района, 1950 г., 26 арк.
83. Спр. 14. Регистрационное дело религиозного объединения католического культа в с. Краснополь Янушпольского/Чудновского/ района, 1950 г., 27 арк.
84. Спр.15. Регистрационное дело религиозного объединения католического кул