ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЩОДО НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН (1991–2010 рр.) : ГОСУДАРСТВЕННАЯ ПОЛИТИКА УКРАИНЫ ПО НАЦИОНАЛЬНЫМ МЕНЬШИНСТВАМ (1991-2010 гг)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГАДЖАМАН АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 94(477): 325.455-054.57«1991/2010»

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЩОДО НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН (1991–2010 рр.)

спеціальність 07.00.01 – історія України

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Науковий керівник:
Коцур Анатолій Петрович,
доктор історичних наук, професор

Київ – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………………..……….…13
1.1. Стан наукової розробки проблеми....................................................13
1.2. Характеристика та класифікація джерел..........................................30
1.3. Теоретико-методологічні засади дослідження................................34
РОЗДІЛ 2. РОЗРОБКА НАПРЯМІВ РЕГУЛЮВАННЯ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В 1991–2010 РР.: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ………….................................................................44
2.1. Створення системи законодавчого забезпечення прав національних меншин..........................................................................................................44
2.2. Концептуалізація та кодифікація законодавчої бази в міжнаціональній сфері.................................................................................73
РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ……………………………………………..……89
3.1. Механізми реалізації етнонаціональної політики в Україні...........................................................................................................89
3.2. Регіональна етнонаціональна політика держави та шляхи її реалізації………..........................................................................................119

РОЗДІЛ 4. УЧАСТЬ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ТОВАРИСТВ У ФОРМУВАННІ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ……………………………………………………..………......134
4.1. Діяльність товариств в забезпеченні міжнаціонального взаєморозуміння.........................................................................................134
4.2. Етнорелігійний чинник у становленні міжнаціональної стабільності України…………………...… ……………………………………..…......151
РОЗДІЛ 5. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ СВІТОВИМ ВИКЛИКАМ НЕОНАЦИЗМУ………………...……….…176
5.1. Україна в міжнародній системі протидії сучасним викликам неонацизму..................................................................................................176
5.2. Створення основ матеріально-технічного, ідеологічного, правового забезпечення міжнаціональної і міжрелігійної безпеки в Україні.........................................................................................................184
ВИСНОВКИ………………………………………………...……...….….198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……….…..206

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена науковою та практичною важливістю засвоєння історичних уроків державної етнонаціональної політики за перші 20 років української незалежності: від її проголошення і початку відродження повноцінної життєдіяльності національних меншин України, до активного залучення етнічних спільнот у процес формування громадянського суспільства України.
1991 – 2010 роки української незалежності ознаменовані відсутністю серйозних конфліктів на міжнаціональному грунті, на відміну від деяких країн СНД. З одного боку, цьому сприяла виважена державна етнонаціональна політика, що постійно знаходилася в центрі уваги української держави, а з іншого – толерантність самого українського народу.
Відсутність колишнього ідеологічного контролю стимулювала активну теоретичну діяльність власне українських науковців і переосмислення представниками радянської школи широкого спектра проблем, пов’язаних з етнічною теорією, етнонаціональною політикою, міжетнічними й міжконфесійними відносинами і конфліктами, міграційними процесами та їх впливом на етнічну ситуацію в державі, піднесенням національної свідомості, етнічною самоідентифікацією особи, національним характером і менталітетом тощо.
Дослідження сучасних науковців у сфері історії державної політики України щодо національних меншин можна згрупувати за такими напрямами: теоретико-методологічні та правові засади етнонаціональної політики України, правове становище національних меншин в Україні на різних етапах розвитку суспільства, історіографічний аналіз праць, присвячений національним меншинам України.
Проведена ними науково-організаційна робота створила реальне підгрунтя для розширення пізнання та політико-практичного оволодіння етнополітичними процесами, що відбуваються в українському поліетнічному суспільстві.
У зв’язку з цим, однією з актуальних проблем на сьогодні є дослідження і розробка періодизації державної політики України щодо національних меншин, що дасть можливість виявити основні етапи і виробити критерії оцінки діяльності в галузі міжнаціональних відносин.
Важливість системного і цілісного дослідження етнополітики України – одного з ключових напряків політики держави – полягає в необхідності узагальнення і усвідомлення власних помилок і досягнень в цій сфері.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідної теми «Історія української державності нової та новітньої доби» (державний реєстраційний номер 06 БФ046-01), яка включена до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Особистий внесок автора в розробку теми полягає в комплексному дослідженні особливостей становлення власної державної політики України щодо національних меншин, її впливу на процес будівництва незалежної держави у 1991–2010 рр. і вивченні невідомих, малодосліджених аспектів проблеми.
Мета дисертації полягає у висвітленні змісту, методів, напрямів, засад державної політики України щодо національних меншин, теоретичному обґрунтуванні механізмів її формування і реалізації, визначенні шляхів підвищення ефективності взаємодії держави з національно-культурними товариствами та впливу на міжнаціональні процеси відповідно до національних інтересів України та сучасних міжнародних викликів.
Поставлена мета передбачає виконання таких дослідницьких завдань:
- проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, встановити рівень і повноту її джерельного забезпечення;
- дослідити в історичному контексті процес вироблення вітчизняною суспільно-політичною думкою ідей концепцій, засад вирішення питань становлення власної політики Україні щодо національних меншин;
- виявити особливості та рівень відповідності загальновизнаним міжнародним стандартам сформованих внутрішньодержавних систем забезпечення прав національних меншин в Україні та їх застосування у вітчизняній практиці;
- визначити принципи та уточнити пріоритети розвитку поліетнічного суспільства України;
- окреслити найбільш оптимальну модель державної етнонаціональної політики для України;
- показати роль національно-культурних товариств у розв’язанні проблем збереження і розвитку культур етнічних груп на різних рівнях у міжнаціональній і міжрелігійних сферах, а також сформулювати шляхи й принципи їх співжиття та розвитку;
- з’ясувати сучасні виклики і загрози міжнаціональній безпеці України та найбільш оптимальний шлях забезпечення стабільності й миру;
- розкрити найбільш позитивне і негативне в історичному досвіді державної політики України щодо національних меншин.
Хронологічні межі дисертації визначаються двадцятьма роками: періодом від здобуття незалежності України у 1991 році до 2010 року – суттєвої зміни в державній політиці України щодо національних меншин, а саме ліквідації провідної урядової установи, Державного комітету у справах національностей і міграції.
Географічні межі дослідження окреслені межами державного кордону України, а також діяльністю офіційних представництв держави у сфері етнонаціональної політики, що мали вплив на її формування.
Об’єкт дослідження – політика держави щодо національних меншин в 1991–2010 рр.
Предметом є вивчення тенденцій, напрямів формування та реалізації державної політики України щодо національних меншин.
Методологічною основою дослідження виступають об’єктивність та історизм; органічна єдність теорії і практики; поєднання структурно-функціонального, порівняльно-ретроспективного, історичного та логічного підходів. Враховуючи багатоаспектний характер зазначеної наукової проблеми, в її осмисленні застосований системний метод із метою розгляду етнополітичної концепції, що формується, як цілісної системи заходів держави, спрямованих на забезпечення рівноправних відносин та взаємодії між усіма етнокомпонентами українського суспільства.
За допомогою історичного методу в роботі розкрито в послідовно-часовому розвитку етапи становлення та інституціонування державної етнонаціональної політики України. Обгрунтовується визначальна роль у дослідженні етнополітики порівняльного методу, що дозволяє за допомогою зіставлення схожих об’єктів, явищ вивчати власний шлях розвитку державної політики України щодо національних меншин у порівнянні з існуючими у сучасному світі структурами, системами, підходами до розв’язання етнополітичних проблем.
Діалектичний метод дав можливість здійснити аналіз етнічного, національного та державотворчого процесів в Україні в їхній взаємозумовленості і взаємозалежності.
Теоретичне значення одержаних у ході дослідження теми результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації створюють базу для подальшого поглибленого теоретичного дослідження історії розвитку власної політики України щодо національних меншин, етнодержавознавства в Україні, розробки концептуальних засад державної етнополітики, визначення напрямів наукових досліджень.
Практичне значення результатів дисертації полягає в можливості їх використання органами державної влади України. Викладені в роботі матеріали, висновки та рекомендації з метою вдосконалення державної етнонаціональної політики можуть бути покладені в основу розробки навчальних посібників, курсів і окремих циклів лекцій з історії України та етнополітики, етнополітології, етнодержавознавства для студентів і аспірантів вищих навчальних закладів, кадрів системи державного управління і місцевого самоврядування. Висновки та аргументації автора можуть знайти своє застосування при підготовці змін до діючих законів, що регулюють міжетнічні відносини, нових законопроектів у цій сфері.
Наукова новизна дослідження визначається як самою постановкою проблеми, комплексним підходом до її розв’язання, так і оригінальністю отриманих результатів. На основі раніше не використаних або мало відомих архівних джерел, різних документальних матеріалів, окремих публікацій комплексно аналізуються проблеми становлення основних напрямів державної політики України щодо національних меншин та її складових у контексті світового досвіду та сучасних державотворчих процесів; простежена еволюція механізмів реалізації та формування її принципів, на основі чого доповнено положення щодо її суті, характеру, основних напрямів, видів і форм; розроблена загальна періодизація; уперше використані архівні матеріали про діяльність Ради з питань етнонаціональної політики при Президентові України 2006 – 2010 рр.; з’ясовано проблемні аспекти досліджуваної політики, які загрожують стабільності, безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України, а також проаналізовані роль і функції держави й неурядових, правозахисних організацій у сфері боротьби з проявами екстремізму.
Спираючись на нові науково-дослідницькі погляди, концепції, підходи, можливості залучення до наукової практики з початком демократичних перетворень, значно ширше і по-новому розкриваються цілісні й окремі маловивчені або недосліджені аспекти державної політики у сфері національно-культурного будівництва.
Наукове значення роботи полягає в розвитку та доповненні наявних в Україні наукових знань про історію державної етнополітики України, міжнародну та внутрішньодержавну системи забезпечення прав національних меншин науковими положеннями щодо особливостей втілення державою через власні механізми елементів формування громадянського суспільства. У роботі з наукової точки зору розглянуті різні сфери життєдіяльності органів державної влади щодо національних меншин та діяльність їх представників в історичному процесі перших 20 років незалежності України.
Обгрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій доведена аналітичним методом та методом прямого індуктивного логічного доведення висунутих положень. Зроблені на основі аналізу положень чинних у період незалежності 1991 – 2010 рр. нормативно-правових актів України, міжнародних та дво- і багатосторонніх угод, матеріалів експертних зауважень та рекомендацій ООН, Ради Європи у сфері вироблення державної політики щодо національних меншин та офіційних загальнонаціональних процесів і переписів населення України 1989 та 2001 рр. Висновки та рекомендації дисертаційної роботи також підтверджують обгрунтованість та достовірність її результатів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовані у вигляді виступів на наукових конференціях, круглих столах, семінарах: Всеукраїнський круглий стіл: «95 роковини геноциду вірмен» (Київ, 23 квітня 2010 р.); Міжнародна міжконфесійна конференція: «Світові релігії та громадянське суспільство в боротьбі з ненавистю та екстремізмом» (Київ, 28–29 березня 2011 р.); Всеросійська молодіжна конференція: «Багатонаціональна Росія» (Сочі, 1–3 листопада 2010 р.); Всеукраїнський круглий стіл з нагоди Міжнародного дня толерантності: «Проблеми толератності та шляхи реалізації її принципів в громадянському суспільстві України» (Київ, 16 листопада 2010 р.); Міжнародний круглой стіл: «Расизм, ксенофобія і неонацизм в сучасному світі» (Луганськ, 15 квітня 2011 р.).

Матеріали дисертації викладено в наукових статтях, опублікованих у наступних фахових виданнях:

1. Гаджаман А. Нормативне регулювання боротьби з проявами расизму та ксенофобії: проблеми практичної реалізації в сучасній України / Андрій Гаджаман // Часопис української історії / за ред. д.і.н., проф. А.П. Коцура. – К., 2009. – Вип.16. – С. 84 – 88.
2. Гаджаман А. Основні положення діяльності Ради з питань етнонаціональної політики при Президентові України 2006 – 2009 рр. / Андрій Гаджаман // Часопис української історії / за ред. д.і.н., проф. А.П. Коцура. – К., 2009. – Вип. 18. – С. 174 – 175.
3. Гаджаман А. Світ без нацизму – уроки другої світової війни для молоді та історична правда сьогодення / Андрій Гаджаман // Часопис української історії / за ред. д.і.н., проф. А.П. Коцура. – К., 2009. – Вип. 19. – С. 45 – 49.
4. Гаджаман А. Законодавче регулювання життя національних меншин в сучасній Україні: історіографічні аспекти / Андрій Гаджаман // Наукові записки з української історії : збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький, 2009. – Вип. 22. – С. 221 – 226.
5. Гаджаман А. Національні меншини в Україні – діяльність і звязки з історичними батьківщинами / Андрій Гаджаман // Наукові записки з української історії : збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький, 2010. – Вип. 25. – С. 199 – 203.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

1. Гаджаман А. Толерантність, як принцип державної політики незалежної України / Андрій Гаджаман // Актуальні питання українського державотворення: історія та сучасність : матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, 20 – 21 січня 2011 р. – Коломия, 2011. – Ч. І. – С. 9 – 14.
2. Гаджаман А. Україна без нацизму – виклики сьогодення /Андрій Гаджаман / Часопис української історії / за ред. д.і.н., проф. А. П. Коцура. – К., 2011. – Вип. 21. – С. 138 – 140.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У Висновках узагальнено результати дослідження і викладено основні положення, що виносяться на захист:
• Досліджено, що стан розробки проблеми в сучасній українській історіографії лише фрагментарно відображає становлення власної державної етнонаціональної політики України. Інтерес дослідників зосереджено переважно на суспільно-політичних аспектах чи окремих питаннях такої політики;
• Встановлено, що процес вироблення вітчизняної суспільно-політичної думки, ідей, концепцій, засад щодо питань вирішення, становлення і розвитку власної етнонаціональної політики України відбувався під впливом міжнародного права і європейської традиції. Водночас, власна практика вирішення конкретних міжнаціональних проблем і динаміка розвитку відповідних відносин дали змогу сформувати власні концепції розвитку державної етнополітики. Особливістю процесу становлення власное етнонаціональної політики є змагання підходів і принципів будівництва політики України щодо національних меншин під дією вказаних впливів. У цілому в суспільно-політичній і науковій думці переважає державницький підхід до вироблення й реалізації даної політики на основі прийнятої консенсусом концепції етнополітики України;
• Виявлено, що система забезпечення комплексу потреб національних меншин в Україні на законодавчому рівні відповідає світовим стандартам. Однак рівень реалізації і ефективності державної етнонаціональної політики на основі даної системи в деяких питаннях вирішення проблем міжнаціональних відносин зводився в різні періоди перших 20 років незалежності до нуля. Тому системного й універсального підходу до розв’язання комплексу проблем було вирішено досягнути шляхом вироблення єдиної концепції державної етнонаціональної політики України, що дасть змогу, з одного боку, узгодити всі існуючі позиції в рамках загальнонаціонального міжнаціонального компромісу, а з іншого – вказати основоположні принципи і напрямки розвитку розвитку національних меншин на десятиліття вперед, враховуючи історичний досвід. Для цього варто створити національну комісію (на зразок конституційної) з метою узагальнення існуючих проблем і вироблення та прийняття єдиної Загальної концепції державної етнонаціональної політики України, на основі якої розробити і змінити чинне законодавство відповідно, до вимог часу й уроків історії.
Невизначеність у тексті конституції таких термінів як «національна меншина» і «корінний народ», призводить до різного тлумачення і ставлення законодавця і представників громадськості до застосування і розрабки нормативно-правових актів. Лише юридичної практики копіювання світового досвіду в українській практиці буде замало, адже лише врахувавши історію появи, проживання національних меншин та корінних народів України, їх участь у державотворчому процесі, можна визначити статус тієї чи іншої групи людей. У залежності від історичного обґрунтування і вивчення історії тієї чи іншої національної меншини чи корінного народу сьогодні певні групи висувають власні програми й визначають свої потреби перед державою. В цілому можна констатувати, що ці групи забезпечені юридично, а не практично.
Відсутність системного підходу до вирішення практичних питань (наприклад, на основі єдиної програми розвитку національностей України), а також відсутність Концепції державної етнонаціональної політики України, як ідеологічної і принципової основи розвитку міжнаціональних відносин суспільства гальмує і створює напругу в процесі формування громадянського суспільства України.
Застосування у вітчизняній практиці механізмів формування міжнародних стандартів захисту прав національних меншин в Україні не має системного характеру. Форми запровадження цих механізмів і стандартів різняться своєю політрою і запроваджуються частково через практику пілотних проектів чи ініціативними групами, що діють не комплексно. Такий підхід не сприяє повноцінному вирішенню проблеми, а лише частково вирішує окремі проблемні питання. До того ж не має координації всіх відповідних органів влади при вирішенні міжнаціональних проблем, а натомість відбувається майже щорічна зміна структури провідного державного органу в цій сфері аж до його ліквідації;
• Визначено принципи етнонаціонального розвитку суспільства, які мають виходити із принципів толерантності. Пріоритетними напрямами розвитку є міжнаціональний діалог формату держава–національно –культурні товариства з метою інтеграції національно-культурних меншин в єдиний організм громадянського суспільства України. Варто відзначити також, що основний пріоритет державної етнонаціональної політики – це пріоритет міжнаціональної загальної єдності та взаєморозуміння;
• Обгрунтована модель співпраці національних меншин із державою на основі вертикальної структури забезпечення національно-культурних потреб на чолі з Президентом України. Автор вважає, що для України ефективна модель вертикальної структури така: Президент України виступає головою Асамблеї народів України, вищим органом якої є всеукраїнські збори представників усіх народів і національностей країни, між зборами діє координаційна рада при Президентові України з питань етнонаціональної політики, що координує національні міжконфесійні питання національних меншин. Уповноваженим координатором і відповідальним за моніторинг з цих питань виступає Уповноважений Президента України з питань захисту прав національних меншин, вищим виконавчим органом – урядова установа, відновлена в статусі Міністерства відповідно до Закону України «Про національні меншини» 1992 р. Головним центром діяльності і програм розвитку національних меншин мають стати Будинки національностей у кожному регіоні країни.
Можна зробити висновок про те, що постійна зміна як кадрового складу, так структури і статусу установи не сприяла усталеній і продуктивній праці та виробленню традицій етнополітичного управління. Однак варто відмітити здатність державного апарату реагувати на зміни в суспільстві за рахунок трансформації його структурних елементів. Набутий досвід постійної реструктуризації має слугувати основою для вироблення сталого постійно діючого органу, що утвориться на місці ліквідованого в 2010 р. Державного Комітету у справах національностей і міграції;
• З’ясовано, що роль національних меншин у вирішенні проблем збереження й розвитку культур етнічних груп на різних рівнях у міжнаціональній і міжконфесійній сферах, які проживають в Україні, є вирішальною з тієї причини, що представники цих груп виступають найактивнішими суб’єктами втілення державної етнонаціональної політики у вказаних сферах. У країні відсутній системний професійний механізм управління втілення і реалізації заходів спрямованих на вирішення питань етнокультурного життя. До того ж відсутні державні експерти з питань етнодержавознавства. Отже, для втілення заходів у цій сфері держава більше виконує функцію дозвільну, ніж прогресивну і рушійну;
Встановлено, що дедалі більшу роль почав відігравати етноконфесійний чинник. Релігійні питання України виходять на міжнародний рівень і стають предметом міжнародних відносин. Водночас, вирішити їх у рамках національних інтересів України можна лише в середині країни. Важливе створення міжцерковного органу за участю працівників органів державної виконавчої влади, відповідальних за співпрацю з релігійними організаціями. Метою діяльності цього органу мають стати розв’язання найгостріших проблем міжцерковних стосунків за принципом консенсусу, створення відповідної громадської думки і навіть вакууму навколо порушників досягнутих домовленостей, а також розвиток соціально значущої діяльності релігійних організацій;
• Відмічено, що з поступовою глобалізацією світу та посиленням міграційних та інтеграційних процесів з’являються нові виклики й загрози перед світовим товариством, Україної та її громадянами зокрема. Такі зміни вимагають адекватної реакції та відповіді з боку державної політики у сфері безпеки і одного з головних її елементів – етнонаціонального менеджменту. Перед Україною постала реальна необхідність створення на базі власного досвіду й моніторингу міжнародних подій дієвого механізму протистояння світовим сучасним викликам разом з провідними державами і рухами світу. Усі ці заходи здебільшого покликані захистити найбільше досягнення за перші 20 років незалежної України, а саме збереження міжнаціонального миру й порядку. Найбільш оптимальний шлях забезпечення міжнаціональної безпеки в Україні – створення єдиної системи організованої протидії будь-яким проявам екстремізму й неонацизму в країні та світі.
Недосконалим виглядає те, що боротьба з екстремізмом, ксенофобією, антисемітизмом, расизмом, неонацизмом здійснюється не державою, а переважно силами громадських організацій як національних, так і міжнародних. Причина цього насамперед недостатній увазі і недооцінці загроз, які можуть викликати непередбачувані наслідки. На державному рівні варто запровадити повноцінний дієвий механізм протидії подібним явищам спільно з напрацьованою практикою провідних правозахисних організації та іншими міжнародними організаціями.
Україна має виступити ініціатором і стати центром такої організації, як країна, яка зазнала чи не найбільших втрат у боротьбі з нацизмом під час другої світової війни. Важливим напрямом є захист і збереження історичної пам’яті та недопущення переписування історії в угоду політичної кон’юнктури;
• Встановлено, що найбільшим досягненням незалежної України за період незалежності є відсутність серйозних конфліктів на грунті міжнаціональних відносин, на відміну від деяких країн СНД та, зокрема, й європейських країн. Щоправда, таке досягнення стало можливим не лише за рахунок виваженої державної політики щодо національних меншин України, а й завдяки толерантності самого українського народу, громадян усіх національностей і корінних народів, які проживають на її території. Важливу роль у цьому відіграло обрання Україною з самого початку курсу на задоволення потреб національних меншин України. Однак це не означає, що в Україні не існує ризиків чи проявів конфліктних ситуацій у релігійній або етнічній сферах. У вирішенні цих проблем доречно вказати конкретний приклад спільної работи виконавчої та законодавчої гілки влади в період загострення політичної кризи 2006 – 2010 рр., зокрема на прикладі дії Ради з питань етнонаціональної політики при Президентові України.
Найбільшим недоліком за період незалежності доводиться визнати постійну реструктуризацію механізму управління у сфері державної етнополітики і відсутність системного державного етнополітичного менеджменту та діалогу з національно-культурними товариствами.
Необхідно винести уроки з питань, що негативно позначились на розвитку й формуванні громадянського суспільства в Україні. Це не вирішене питання кримсько-татарського народу, питання сепаратизму, насамперед у Криму, а також на Закарпатті із так званим «русинським питанням», посилення проявів екстремістських організацій і пропагування окремими політичними силами ідей неонацизму.
Слід звернути значну увагу на формування в державі ефективного етнополітичнного управління й підготовку єдиної вертикальної структури запровадження державної етнополітики з відповідним кадровим складом та підготовкою резерву. Найбільш актуальною і своєчасною проблемою є запровадження інституту державних експертів з етнополітики, питань протидії екстримізму.
На думку автора, перспективними напрямами дослідження етнополітичного розвитку українського суспільства, виходячи із сучасних вимог, можуть бути такі: законодавче забезпечення протидії ектримізму в сучасних умовах; вироблення механізмів втілення в життя передового досвіду у сфері міжнаціональної відносин; вивчення історії другої світової війни в контексті попередження рецидивів і обґрунтування важливості й унікальності внеску людства в розгром нацизму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДЖЕРЕЛА

Публікації документів і матеріалів

1. Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали: довідник: у 2 ч. – К. : Вища шк., 1997. – Ч. 1. – 583 с.
2. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 26 черв. 1996 р. – К. : Юрінком, 1996. – 80 с.
3. Про громадянство України : Закон України від 08.10.91 // Інформ. бюл. м-ва у справах національностей, міграції та культів. – 1995. – № 3. - С. 11-22.
4. Декларація прав національностей України // Право України. – 1992. – № 1. – С. 5.
5. Про національні меншини в Україні : Закон України від 25.06.92 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 529.
6. Про біженців : Закон України від 24.12.93 // Інформ. бюл. М-ва у справах національностей, міграції та культів. – 1995. – № 2. – С. 10-15.
7. Про правовий статус іноземців : Закон України від 04.02.94 // Інформ. бюл. М-ва у справах національностей, міграції та культів. – 1995. – № 2. – С. 16-22.
8. Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України : Закон України // Інформ. бюл. М-ва у справах національностей, міграції та культів. – 1995. – № 3. – С. 5-10. - 21 січня 1994 р. № 3857-ХІІ ВВР, 1994 р., № 18, ст. 101.
9. Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України: Указ Президента України // Інформ. бюл. М-ва у справах національностей, міграції та культів. – 1995. – № 3. – С. 22. – № 196/92 від 31.03.1992 р.
10. Положення про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України: Затв. Указом Президента України № 196 від 31.03.92 // Інформ. бюл. М-ва у справах національностей, міграції та культів. – 1995. – № 3. – С. 22-29.
11. Концепція Державної етнонаціональної політики України (Розвиток Українського етносу та національних меншин) // Освіта. – 1996. – 22 трав. – С. 10-11.
12. Конвенция об обеспечении прав лиц, принадлежащих к национальным меньшинствам: (Принята на заседании Совета государств СНГ 21.10.94) // Політика і час. – 1995. – № 2. – С. 84-86.
13. Рамочная Конвенция о защите национальных меньшинств // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11, Право. – 1996. – № 6. – С. 86-97.
14. Об утверждении Концепции государственной национальной политики Российской Федерации : Указ Президента Российской Федерации от 15.06.96 № 909 // Собр. законодательства Российской Федерации. – 1996. – № 25. – Ст. 3010.
15. Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці: Документи. Факти. Свідчення (1917-1991) / Упоряд.: Ю.Білуха, О.Власенко. – К.: Муз. Україна, 2004. – 464 с.
16. Етнічний довідник: У 3 ч. Ч. І: Поняття та терміни / Центр етносоціологічних та етнополітичних досліджень Ін-ту соціології НАН України. – К. : ЕРіДС, 1997. – 140 с.
17. Етнічний довідник: У 3 ч. Ч. ІІ: Етнічні меншини в Україні / Центр етносоціологічних та етнополітичних досліджень Ін-ту соціології НАН України. – К. : ЕРіДС, 1996. – 172 с.
18. Етнонаціональна структура українського суспільства: Довідник / Євтух В.Б., Трощинський В.П., Галушко К.Ю. – К.: Наукова думка, 2004. – 342 с.
19. Заключні зауваження та рекомендації конвенційних органів ООН щодо доповідей України в сфері дотримання прав людини: Зб. документів / Під ред. Н.І.Карпачової. – К.: "К.І.С.", 2004. – 448 с.
20. Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. – К. : Ін-т держави і права ім. В.Корецького, 2001. – 400 с.
21. Міграція населення України за даними Всеукр. перепису населення 2001 року / За ред. О.Г.Осауленка; Держкомстат України. – К., 2004. – 322 с.
22. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році. – К.: Інформ. - видав. центр Держкомстату України, 2005. – 182 с.
Архівні матеріали

Центральний державний архів
вищих органів влади та управління України, м. Київ

Ф. 2. Кабінет міністрів України
Оп. 15.
23. Спр. 3614. Листування з міністерствами, відомствами, обласними держадміністраціями про капітальне будівництво, ремонт, технічне оснащення навчальних закладів, бібліотек, музеїв, клубів, центрів дозвілля та інших культурно-освітніх закладів; Про діяльність ради у справах релігій при КМУ, уповноважених рад в областях України з 3 січня-5 квітня 1993 р., 268 арк.
24. Спр. 3616. Листування з міністерствами, відомствами, обласними держадміністраціями про капітальне будівництво, ремонт, технічне оснащення навчальних закладів, бібліотек, музеїв, клубів, центрів дозвілля та інших культурно-освітніх закладів; Про діяльність ради у справах релігій при КМУ, уповноважених рад в областях України з 3 червня по 6 вересня 1993 р., 255 арк.
25. Спр. 3617 Листування з міністерствами, відомствами, обласними держадміністраціями про капітальне будівництво, ремонт, технічне оснащення навчальних закладів, бібліотек, музеїв, клубів, центрів дозвілля та інших культурно-освітніх закладів; Про діяльність ради у справах релігій при КМУ, уповноважених рад в областях України з 7 вересня по 17 грудня 1993 р., 268 арк.
26. Спр. 3628 Листування з міністерствами, відомствами, Урядом Автономної республіки Крим, обласними держадміністраціями, міжнародними, зарубіжними та іншими організаціями з питань діяльності національно-культурних товариств, фондів та обєднань з 5 травня по 29 травня 1993 р., 316 арк.
27. Спр. 3629 Листування з міністерствами, відомствами, Урядом Автономної республіки Крим, обласними держадміністраціями, міжнародними, зарубіжними та іншими організаціями з питань діяльності національно-культурних товариств, фондів та обєднань з 24 червня по 7 листопада 1993 р., 338 арк.
28. Спр. 3630 Листування з міністерствами, відомствами, Урядом Автономної республіки Крим, обласними держадміністраціями, міжнародними, зарубіжними та іншими організаціями з питань діяльності національно-культурних товариств, фондів та обєднань; про повернення депортованих німців в Україну, роботу Українсько-німецького Фонду, Міжурядової українсько-німецької комісії з 5 січня по 7 жовтня 1993 р., 202 арк.
29. Спр. 3632 Листування з міністерствами, відомствами, Урядом Автономної республіки Крим, обласними держадміністраціями, міжнародними, зарубіжними та іншими організаціями з питань діяльності національно-культурних товариств, фондів та обєднань; про повернення депортованих німців в Україну, роботу Українсько-німецького Фонду, Міжурядової українсько-німецької комісії; про повернення кримських татар, депортованих осіб інших національностей до Криму, діяльності Фонду депортованих народів криму, Республіканської комісії у справах депортованих народів Криму з 12 січня 1993 р. по 24 січня 1994 р., 272 арк.
30. Спр. 5281 Листування з міністерствами, відомствами, урядом АР Крим, обласними держадміністраціями, міжнародними і зарубіжними та іншимиорганізаціями з питань культів, діяльності Держкомітету у справах релігій, релігійних обєднань та громад з 5 травня по 28 листопада 1996 р., 130 арк.
31. Спр. 5282 Листування з міністерствами, відомствами, урядом АР Крим, обласними держадміністраціями, міжнародними і зарубіжними та іншимиорганізаціями з питань культів, діяльності Держкомітету у справах релігій, релігійних обєднань та громад з 1 листопада по 28 грудня 1996 р., 133 арк.

Ф. 5252. Державний Комітет України у справах національностей при Кабінеті Міністрів України
Оп. 1.
32. Спр. 1 Накази №1-3 голови Комітету з основної діяльності від 10 жовтня до 12 грудня 1991 р., 3 арк.
33. Спр. 5 Накази № 1-11 голови Комітету з основної діяльності з 13 лютого до 29-грудня 1992 р., 14 арк.
34. Спр. 13 Накази №1-5 Голови Комітету з основної діяльності з 16 лютого до 17 травня 1993 р., 25 арк.
35. Спр. 25 Міністерство України у справах національностей та міграції, Накази №№1-12 міністра з основної діяльності з 4 січня по 3 серпня 1994 р., 35 арк.
36. Спр. 40 Міністерство України у справах національностей, міграції та культів, Протоколи №№1-7 колегії Міністерства та документи до них (постанови, доповіді, довідки, інформації) від 27 січня до 25 жовтня 1995 р., 140 арк.
37. Спр. 59 Міністерство України у справах національностей та міграції, Накази №№1-6 міністра з основної діяльності від 9 квітня до 27 червня 1996 р., 45 арк.
38. Спр. 83 Державний Комітет України у справах національностей та міграції, Накази №№1-22 голови комітету з основної діяльності від 13 січня до 15 грудня 1997 р., 47 арк.
39. Спр. 115 Державний Комітет України у справах національностей та міграції, Накази №№ 1-50 голови комітету з основної діяльності від 10 січня до 27 грудня 1999 р., 106 арк.
40. Спр. 129 Державний Комітет України у справах національностей та міграції, Накази №№ 1-6 голови комітету з основної діяльності від 28 січня до 30 березня 2000 р., 11 арк.

Центральний державний архів
громадських об’єднань України, м. Київ

Ф. 1. Центральний комітет комуністичної партії України
Оп. 32.
41. Спр. 2894. Матеріали інституту політичних досліджень ЦК КП України, Київського інституту політології і соціального управління до проекту програми Компартії України з 22.05.1991 до 23.05.1991 рр., 90 арк.
42. Спр. 2902. Проект нової конституції України підготовлений за дорученням ЦК Компартії України групю науковців, 12.06.1991 -12.06.1991 р., 77 арк.
43. Спр. 2909. Інформації, листи ЦК КПРС, ЦК Компартії України ЦК КП України, ЦК КПРС, партійнирх органів і організацій про хід виконання постанови ЦК КПРС від 11 липня 1988 р «Про додаткові заходи по завершенню роботи, повязаної з реабілітацією безпідставно репресованих у 1930-1940 рр. і на початку 1950 – х р.», надання ЦК КПУ копій матеріалів із фондів ЦПА ІМЛ про «СВУ», притягнення до відповідальності колишнього першого секретаря Донецького міському партії за приховання додаткових прибутків і несплату членських внесків, про поповнення у лавах КПРС. Від 17 січня 1991 р. до 4 липня 1991 р., 22 арк.
44. Спр. 2917. бюлетені ЦК КПРС «Політика та ідеологія» №№1,5 за 1991 р., 65 арк.
45. Спр. 2921. Записки, довідки, інформації Постійної комісії ЦК КПРС, відділів ЦК Компартії України, МЗС УРСР про державний суверенітет республік і забезпечення прав людини, практику роботи Одеського обкому партії у сфері національної політики, загострення суспільно-політичної ситуації на румуно-українському кордоні у повіті Марамуреш, про курултай кримсько-татарського народу, 25 січня 1991 р.- 31 липня 1991 р., 34 арк.
46. Спр. 2922. Записки, довідки, інформації ідеологічного відділу ЦК Компартії України, Львівського обкому партії, МЗС УРСР і Укрдержтелерадіо про нові тенденції у релігійній обстановці на Україні, міжконфесійні стосунки у західному регіоні, основні напрямки зарбіжної католицької та уніатської радіопропаганди. 22 березня 1991 р.- 7 червня 1991 р., 27 арк.
47. Спр. 2925. План роботи Інституту політичних досліджень ЦК КПУ на 1991 р., довідка відділу гуманітарних проблем ЦК партії про його погодження. 24 січня 1991 р. 29 квітня 1991 р., 17 арк.
48. Спр. 2926. Записки, довідки, інформації, листи ЦК КПРС, ЦК КП України, його відділів, партійних органів, Ради Федерації незалежних профспілок України, творчих спілок, колективів про основи законодавства СРСР і субєктів федерації про культуру, ситуацію в національно-культурних обєднаннях, про Х зїзд письменників України, інші питання творчих спілок, установ культури, культурньо-освітньої роботи, телебачення, кіноматографу., 7 січня 1991 р. – 26 червня 1991 р., 145 арк.
49. Спр. 2932. записки, довідки, інформації, листи Міжнародного відділу ЦК КПУ, партійних органів, МЗС УРСР про розширення зовнішньополітичної діяльності союзних республік, прийом іноземних делегацій, участь України у роботі міжнародних лорганізацій, інші питання зарубіжних звязків. 4 лютого 1991 р. 15 серпня 1991 р., 175 арк.
50. Спр. 2933. Огляд підготовлений постійним представництвом УРСР при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві, про реакція засобів масової інформації на обговорення в республіках проекту нового Союзного договору. Журнали «Діалог», та інші про діяльність Компартії США, надіслані для відому Постійним представництвом УРСР при ООН. 16 сячня 1991 р. 14 червня 1991 р., 108 арк.
51. Спр. 2969, арк. 47-50. – Інформація про нову хвилю напруги в політичній ситуації Львівської області Секретарю Львівського Обкому Компартії України В.Секретарюк від 05.06.1991 р.до ЦК КПУ (таємно)

Архів Дипломатичної академії України

Ф. 1. Особистий Архів Міністра закордонних справ України (1994-1998 рр.), Президента 52-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН (1997-1998 рр), Голови Комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (1998-2007 рр.), Голови Ради з питань етнонаціональної політики при Президентові України (2006-2010 рр.) Г.Й. Удовенка
Оп. 1
52. Спр. 1. Т.1. Розбудова української незалежної держави: історія, сучасність, проблеми і перспективи розвитку. Загальні питання державтворення, 331 арк.
53. Спр. 64. Боротьба з расизмом і расовою дискримінацією, 463 арк.
54. Спр. 71. Етнонаціональна політика України: загальні питання, 524 арк.
55. Спр. 71. Т.2. Національні меншини України, 611 арк.
56. Спр. 71. Т.7. Рада з питань етнонаціональної політики при Президентові України (2006 – 2010 рр.), 240 арк.
57. Спр. 72. Питання кримськотатарського народу, 337 арк.
58. Спр. 74. Мовна політика в Україні. Задоволення мовно-культурних потреб національних меншин України, 579 арк.

ЛІТЕРАТУРА

59. Абашидзе А. Защита прав меньшинств по международному и внутригосударственному праву. – М.: Права человека, 1996. – 476 с.
60. Ананьян Е. Толерантність як моральна цінність полікультурного виховання особистості // Образование в многокультурном обществе: традиции и инновации: Матер. V Междунар. семинара [22–24 мая 2006 г.] – Севастополь: Сеть культурного обмена и межэтнического доверия, 2006. – С. 11–13
61. Андрущенко В., Михальченко М., Штика О. Українство і національна ідея державотворення // Віче. – 1992. – № 8.
62. Антонюк О. Державна політика щодо формування історичної самосвідомості українського народу // Українська державність: історія і сучасність: Матеріали наукової конференції. Січень, 1993 р. – К.: ІСДО, 1993. – С.317-320.
63. Антонюк О. Деякі питання формування історичної самосвідомості українського народу // Український історичний журнал. – 1993. – №11/12. – С. 80-91.
64. Антонюк О. Діаспора // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К.: Генеза: Довіра, 1996. – С.464.
65. Антонюк О. Діаспори в Росії та Україні. Формування правової бази співробітництва // Віче. – 2000. – № 8.
66. Антонюк О. Етнокультурна політика в Україні // Інформаційний бюлетень Міністерства України у справах національностей, міграції та культів. – 1995. – №3. – С.42-49.
67. Антонюк О. Етнополітичний менеджмент: теоретичне обґрунтування та емпірична реальність: [Етнополітичний менеджмент виступає складовою частиною системи державного управління, основним засобом здійснення етнонаціональної політики. На нього покладаються контрольно-регулятивні функції держави у сфері міжнаціональних і міжетнічних відносин ] // Персонал. – 2007. – № 8. – С.5-9.
68. Антонюк О. Історична самосвідомість як предмет етносоціологічних студій // Проблеми розвитку соціології на сучасному етапі (теоретичні та методологічні питання). Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1994. – С.143-146.
69. Антонюк О. Концептуальні підходи до формування етнополітики в Україні // Диалог украинской и русской культур в Украине: Материалы III конф. / Фонд поддержки русской культуры в Украине, Комитет Верховной Рады Украины по вопр. свободы слова и информации, Ин-т социологии НАН Украины; Национ. ин-т укр.-рос. отношений; Редкол. Н.А.Шульга (гл.ред.) и др. – К., 1999. – С. 102-109.
70. Антонюк О. Культурно-національні товариства // Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. – К., 1993. – С.461.
71. Антонюк О. Національні інтереси України і Росії у сфері етнополітики // Етнополітичні конфлікти у посттоталітарному просторі. Авт. колектив. Відп.ред. Ю.Римаренко, І.Тимошенко, Е.Степанов. – К.: Вид-во Укр.-фін. ін-ту менеджм. і бізнесу, 1999. – С.91-93.
72. Антонюк О. Світові стандарти захисту прав нацменшин в українському законодавстві // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 1999. – №3. – С.36-45.
73. Антонюк О. Формування етнополітики Української держави: історичні та теоретико-методологічні засади: Моногр. / О.В. Антонюк. – К., 1999. – 284 с.
74. Араджионі М.А. Греки Криму: історія і сучісне становище (етнокультурна ситуація та проблеми етнополітичного розвитку) / М.А. Араджионі ; Регіон. філіал Нац. ін-ту стратег. досліджень в м.Сімферополі. – Сімферополь : СФ НІСД, 2005. – 92 с.
75. Арель Домінік. Спокуса "націоналізації" держави // Сучасність. – 1995. – № 12.
76. Багмет М. Міжкультурна взаємодія громадських об'єднань етноспільнот України: [Посилення міжкультурної взаємодії етносів - прикметна ознака сучасної доби] // Політичний менеджмент. – 2004. – № 2. – С. 68 - 77.
77. Білинський А. Народ, нація, держава // Віче. – 1994. – № 9.
78. Борисенко А. На засадах взаємоповаги і толерантності: [Прес-конф. голови Держ. комітету України у справах національностей та релігій О.Сагана на тему "Етнонаціональна політика Ураїни: проблеми й перспективи"] // Уряд. кур'єр. – 2008. – 16 лют. – С.5.
79. Бочковський О. Вступ до націології. – К.: Генеза, 1998. – 144 с.
80. Бурковський І. Національні процеси в СРСР післясталінської епохи // Розбудова держави. – 1997. – № 4, 5.
81. Варзар І. Політична етнологія як наука. – К., 1994.
82. Вдовенко С. Державна служба і етнонаціональна політика: регіональні аспекти: (На прикладі Чернігівської області): [Метою статті є дослідження регіонального рівня реалізації державної політики в національному секторі на прикладі Чернігівської області] // Вісн. держ.служби України. – 2004. – № 2. – С.48-51.
83. Вєдєнєєв Д. Українці проти нацизму: політичний вимір / Д. Вєдєнєєв, В. Кучер ; Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень. – Запоріжжя : "Просвіта", 2005. – 81 с.
84. Вивчення впливу зовнішньої міграції 1991 – 1996 рр. на зміни етнічного складу населення України та її регіонів. Жовтень 1998 / Уклад.: М.О. Шульга; Представництво МОМ в Україні. — К., 1998. — 95 с.
85. Вітман К. «Політико-правові засади етнонаціональної політики постсоціалістичних країн», НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2008. – 407 с.
86. Вітман К. Концепція державної національної політики Республіки Молдова: [В статті аналізується внутрішньополітична ситуація в Молдові 1980 – 1990-х років, що була обумовлена необхідністю вироблення Концепції державної національної політики Республіки Молдови] // Політичний менеджмент. – 2006. – № 6. – С.161-169.
87. Всеукраїнський перепис населення: методологія та організація: Навч. посібник / Під заг. ред. Парфенцевої Н.О. / Держкомстат України. – К. : Вид-во Держкомстату України, 2001. – 336 с.
88. Гажаман В. Феномен міжетнічних стосунків в Україні й національно-культурні товариства Києва // Відродження. - 1997. - № 3. - С. 2-7.
89. Гордієнко М. Етнонаціональна політика у сучасному українському суспільстві // Персонал. – 2006. – № 5. – С.22-27.
90. Гордузенко В. Зовнішня міграція як фактор динаміки етнонаціональної // Політичний менеджмент. – 2006. – № 4. – С.171-178.
91. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. – К.: Генеза, 1996.
92. Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу – К., 1994. – 285 с.
93. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть? – К.: Знання, 1991.
94. Демчук П. Про "зло" націоналізму та "добро" інтернаціоналізму // Віче. – 1995. – № 5.
95. Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. : Зб. наук. пр. VI Всеукр. наук.-практ. конф 6-8 жовт. 2005 p., м. Запоріжжя. / Запоріз. нац. техн. ун-т та ін.; Під заг. ред. М.В.Дєдкова; [Упоряд.: Дєдков М.В., Спудка І.М.] – Запоріжжя, 2005. – 282 с.: табл.
96. Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України: Зб. наук. праць V Всеукр. наук.-практ. конф. 2-3 жовт. 2003 р. / Редкол.: Котигоренко В.О., Дєдков М.В., Деркач Н.В. та ін. – Запоріжжя : ЗНТУ; Сімферополь: Доля, 2003. – 243 с.
97. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? / І. Дзюба. – К. : Вид. дім "КМ Academia", 1998. – 276 с.
98. Дзюба І. Між культурою і політикою / І. Дзюба. – К.: Сфера, 1998. – 372 с.
99. Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики: дис. доктора геогр. наук: 11.00.02 / Дністрянський Мирослав Степанович. – Л., 2005. – 464 с.
100. Дністрянський М. Конфесії і етнополітика: Український варіант // Дзвін. – № 2.
101. Друга світова війна і доля народів України: Тези доп. всеукр. наук. конф. / Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень; Редкол.: І.Ф.Курас (співголова) [Текст]. – К. : Сфера, 2005. – 76 с.
102. Еліти і цивілізаційні процеси формування націй / Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.кураса. – К. : ТОВ УВПК "ЕксОб", 2006. – 496 с.
103. Етнічна та етнокультурна історія України: В 3 т. Т. 1, кн. 2 / В.Д.Баран, Л.Л.Залізняк, В.М.Зубар та ін. – К.: Наук. думка, 2005. – 510 с.
104. Етнополітична ситуація на Україні : Мат. "круглого столу", присвяченого національним проблемам у республіці / За ред. проф. Ю. І. Римаренко – К.: Наук.-дослідний і редакційно-видавничий відділ Київської вищої школи МВС СРСР. – 1991. – 94 с.
105. Етнополітичний розвиток України: досвід, пробл., перспективи / Ю. Шаповал (кер. авт. кол.) та ін. - К. : Ін-т нац. відносин і політології НАН України, 1997. – 212 с.
106. Етнос. Нація. Держава: Україна в контексті світового етнодержавницького досвіду: [Монографія] / Ю.І. Римаренко, М.М. Вівчарик, О.В. Картунов, І.О. Кресіна, С.Ю. Римаренко, С.О. Телешун, Л.Є. Шкляр; За заг. ред. Ю.І. Римаренка. — К.: Ін-т держави і права НАН України. 2000.— 516 с.
107. Етнос. Нація. Держава: Україна в контексті світового етнодержавницького досвіду: [Моногр.] / Ю.І.Римаренко, М.М.Вівчарик, О.В.Картунов, С.Ю.Римаренко та ін. – К.: Ін-т держави і права, 2000. – 516 с.
108. Євтух В. Якою повинна бути етнополітика української держави? // Віче. – 1992. – № 8.
109. Жаботинський В. Вибрані твори з національного питання. – К.: Республіканська асоціація українознавців, 1991. – 135 с.
110. Життя етносу: соціокультурні нариси : Навч. посібник. - К.: Либідь, 1997. – 240 с.
111. Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку: Наук. доповіді Міжнар. наук.-метод конф. (21-24 трав. 1997 р.). Ч. 2 / Упоряд.: Є.Г.Сінкевич, Г.А.Чумаченко. – Херсон, 1997. – 358 с.
112. Заславський В. Націоналізм і перехід до демократії в посткомуністичних суспільствах // Сучасність. – 1993. – № 3.
113. Заславський В. Націоналізм і перехід до демократії у посткомуністичному суспільстві // Сучасність, 1993. - № 3. – С. 107-121.
114. Здіорук С. І. Етноконфесійна ситуація в Україні та міжцерковні конфлікти / – К.: НІСД, 1993. – 60 с.
115. Іваць О.М. Методологічні проблеми етнонаціональної ідентифікації// Віче. – 2007. – № 14. – С.22-23.
116. Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан / О. Івченко. – К.: "РІЦ УАННП", 1997. – 688 с.
117. Іслам і Україна: Роботи учасників Першого Всеукраїнського ім. А.Кримського конкурсу ісламознавчих досліджень молодих учених / Упоряд. та автор передм. М.І.Кирюшко. – К. : "Ансар Фаундейшн", 2005. – 252 с.
118. Ісламська ідентичність в Україні / Богомолов О.В., Данилов С.І., Семиволос І.М. та ін. – К. : AMES, 2005. – 130 с.
119. Кавтарадзе С.Д. Этнополитические конфликты на постсоветском пространстве / С.Д. Кавтарадзе. – М. : Изд-во "Экзамен", 2005. – 224 с.
120. Калакура О.Я. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст. – Монографія.: Дис... д-ра наук: 23.00.05 // Калакура Олег Ярославович, 2008. – 508 с.
121. Карташов Р., Вівчарик М. По шляху до консолідації нації // Розбудова держави. – 1996. – № 2.
122. Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефіцит понять // Віче, – 1996. – № 6.
123. Картунов О. Нова чи оновлена концепція прав етнонаціональних меншин: // Політичний менеджмент. – 2004. – № 2. – С.78 - 89.
124. Картунов О.В. Вступ до етнополітології: Наук.-навч. посібник / О.В. Картунов ; Ін-т економіки, управління та господарського права. – К., 1999. – 300 с.
125. Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999.
126. Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.
127. Касьянов Г. Український націоналізм: спроби переосмислення // Віче. – 1997. – № 1.
128. Катеринич В. Гуманістичний потенціал толерантності в умовах поліетнічного культурного простору // Образование в многокультурном обществе: традиции и инновации: Материалы V Междунар. семинара [22–24 мая 2006 г.]. – Севастополь: Сеть культурного обмена и межэтнического доверия, 2006. – С. 106–109
129. Кіссе А. Етнічний конфлікт: теорія і практика управління. Політологічний аналіз: Монографія. – К.: Логос, 2006. – 380 с.
130. Кіссе А. Етнічний конфлікт: теорія і практика управління. Політологічний аналіз: Монографія. – К.: Логос, 2006. – 380 с.
131. Кіссе А. І. Толерантність як основа запобігання міжетнічним конфліктам // Записки з українського мовознавства. – Одеса, 2003. – Вип. 12: Українська ментальність: діалог світів. – С. 347–352
132. Клейнер І. Національні проблеми: спомини про майбутнє // Віче. – 1997. – № 8.
133. Колісник Ю. В.