УКРАЇНСЬКІ ЖІНОЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ У НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ (1917–1939 РР.) : УКРАИНСКИЕ ЖЕНСКИЕ ОРГАНИЗАЦИИ В национально-политической жизни Восточной Галичины (1917-1939 ГГ.)

Краткое описание

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

На правах рукопису

ЮРКІВ ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 329.7055.2 (477.8) 19171939”

УКРАЇНСЬКІ ЖІНОЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ У НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ (19171939РР.)

07.00.01 історія України

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник
Алексієвець Микола Миронович,
доктор історичних наук, професор

ТЕРНОПІЛЬ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП.. 5
РОЗДІЛ1. ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД і АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ОСНОВІ СУЧАСНИХ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ.. 13
РОЗДІЛ 2. сУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ УМОВИ ТА ІДЕОЛОГІЯ ВІДНОВЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ ГАЛИЦЬКОУКРАЇНСЬКих ОРГАНІЗАЦІЙ ЖІНОЦТВА.. 41
РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКих ЖІНОЧих ОРГАНІЗАЦІЙ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ: ПОШУК МОДЕЛЕЙ ТА ШЛЯХІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ 60
РОЗДІЛ 4. ВПЛИВ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ НА НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСТВА.. 83
РОЗДІЛ 5. РОЛЬ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У розвиТку НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ГАЛИЦЬКОГО ЖІНОЦТВА.. 127
ВИСНОВКИ.. 163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 174

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСУ Всесвітній Союз Українок
ВУНК Всеукраїнський національний конґрес
ДАІ-ФО Державний архів Івано-Франківської області
ДАЛО Державний архів Львівської області
ДАТО Державний архів Тернопільської області
ДКО Дружина княгині Ольги
ЗУНР Західно-Українська Народна Республіка
КА Католицька акція
КК Контактний комітет
КПЗУ Комуністична партія Західної України
МЖЛМіС Міжнародна жіноча ліга миру і свободи
МЖР Міжнародна жіноча рада
МЖС Міжнародний жіночий союз
НРУЖ Національна рада українських жінок
НТШ Наукове товариство ім.Шевченка
ОУН Організація українських націоналістів
«Сельроб» Українське селянсько-робітниче об’єднання
ПУН Провід українських націоналістів
РП Річ Посполита
СУ Українське жіноче товариство «Союз українок»
СУПЖ Союз українських працюючих жінок
УВО Українська Військова Організація
УГК Український горожанський комітет
УЖК Український жіночий конґрес
УЖР Українська жіноча рада
УКС Український Католицький Союз
УНДО Українське національно-демократичне об’єднання
УНО Українська народна обнова
УНР Українська Народна Республіка
УПР Українська парламентарна репрезентація
УПТ Українське педагогічне товариство
УСДП Українська соціал-демократична партія
УСРП Українська соціалістична радикальна партія
УСС Українські Січові Стрільці
ФНЄ Фронт Національної Єдності
ЦДАВОВУ Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
ЦДАГОУ Центральний державний архів громадських організацій України
ЦДІА України у м.Києві Центральний державний історичний архів України ум.Києві
ЦДІА України у м.Львові Центральний державний історичний архів України у м.Львові

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сучасний стан розвитку історичної науки в Україні характерний необхідністю поглиблення досліджень місця та ролі жіночих організацій і рухів у житті суспільства, здобутті незалежності й становленні національної державності та формуванні демократичних ідеалів свободи, рівності й справедливості. Хоча проблеми становища жінок, жіночого руху не нові, їх актуальність не тільки не зменшується, а посилюється і для жінок, і для суспільства в цілому. Щоб досягти паритетної рівності жінок і чоловіків у суспільстві, якої не було за всю його історію, необхідні певні економічні, соціально-політичні умови, достатній рівень культури. Потрібний і час для зміни індивідуальної та суспільної свідомості громадян. До того ж, зауважимо, що на всіх етапах вітчизняної історії українські жінки, всупереч труднощам і незгодам, та нездоланна сила та основа, на якій одвіку трималися й тримаються наші рід і народ.
За роки незалежності України значно зріс інтерес до проблем жіноцтва, держава розбудовує механізм забезпечення реалізації прав жінок, усвідомлення з їх боку та оцінки становища, місця і ролі у суспільстві в умовах переходу нашого буття у цілком інші, ніж звичні для усталеного сприйняття реалії суспільного співіснування. Саме зусиллями жінок значною мірою слід розвивати в Україні громадянське суспільство, характерне для досвідчених демократій, здійснювати державотворчі процеси в контексті українського національного відродження. Актуальність дослідження обумовлена розвитком сучасного українського жіночого руху, якісним його зростанням, збільшенням уваги держави та історичної науки до цієї проблеми.
У цьому зв’язку значної науково-теоретичної цінності й практичного значення набуває досвід відновлення і створення нових українських жіночих організацій у Східній Галичині наприкінці та після Першої світової війни, самоусвідомлення й самовизначення українок, їх становлення як громадянок, повноправних учасниць громадського національно-політичного життя, піднесення їх ролі у розв’язанні злободенних суспільних проблем шляхом активної участі у різноманітних жіночих організаціях та об’єднаннях. Складність і неоднозначність українського жіночого руху на східногалицьких землях у міжвоєнний період в умовах Польської держави ще й досі по-різному тлумачать представники національних історичних шкіл.
Оцінюючи проблему взагалі, варто підкреслити, що окремі аспекти впливу українських жіночих організацій Східної Галичини на суспільно-політичне життя у досліджуваний період більшою чи меншою мірою висвітлювали у відомих працях і вітчизняні, і зарубіжні вчені. Однак зазначені питання не порушувалися з таким ступенем конкретності, на основі якого їх можна було б розглядати безпосередньо як мету чи завдання досліджень, результати котрих давали б змогу простежити діяльність галицького жіноцтва у національному відродженні та консолідації української спільноти в складних політичних умовах шляхом забезпечення зростання його ролі у національно-політичному житті краю і піднесенні національної свідомості. Крім того, потреби сучасного українського державотворення, створення демократичного суспільства, утвердження національної свідомості висувають на перший план питання обґрунтування та висвітлення багатоаспектної громадсько-політичної діяльності українських жіночих організацій Східної Галичини в означений період, з’ясування їх значення у формуванні національної свідомості українців та у пропаґанді української національної ідеї, а також аналіз їх впливу на національне самоусвідомлення галицького українства й осмислення значення у вітчизняній історії. Це все посилює необхідність висвітлити відновлення та діяльність українських жіночих організацій досліджуваної доби у Східній Галичині як невід’ємної частини руху національного жіноцтва на західноукраїнських землях, як органічної складової українського громадсько-політичного життя краю, котра не втратила національних особливостей в умовах асиміляторської політики польської влади, і, водночас, як однієї з яскравих сторінок участі українок у боротьбі за Українську державність. Загалом, перебіг досліджуваного періоду в Східній Галичині з точки зору національно-політичного піднесення, палітри громадсько-політичних організацій має багато спільностей із нашим часом. Головне надбання останнього в тому, що подібне піднесення відбувається в умовах незалежної суверенної держави, де законодавчо закріплена рівноправність жінок. Тож в умовах розбудови незалежної Української національної держави, створення громадянського суспільства назріла необхідність неупередженого та об’єктивного розкриття відродження й діяльності жіночих організацій і об’єднань східногалицького краю у складних умовах післявоєнної Європи.
Започаткування цього дослідження визначене потребою з’ясування змісту й основних напрямків громадсько-політичної діяльності українських жіночих організацій Східної Галичини, їх ролі у збереженні національної ідентичності, у боротьбі українців проти полонізації та утвердження особистості української жінки в суспільстві. Таким чином, необхідність запропонованої праці випливає безпосередньо з актуальних завдань сучасного національно-державного відродження та української історичної науки щодо розширення вивчення жіночого руху в контексті визначальних віх історії України ХХстоліття. Ми вважали за необхідне використати нові методологічні підходи, що запропонували провідні українські й зарубіжні вчені. Усе це разом посилює актуальність теми цього дослідження та ще раз висуває потребу створення комплексної праці, присвяченої даній науковій проблемі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження авторка виконувала в межах наукового напряму кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, і ця робота є складовою частиною її планової теми «Україна в контексті європейської історії» (Рішення вченої ради ТДПУ ім.В.Гнатюка, протокол№ 9 від 24 грудня 1998р.).
Мета дослідження показ загального і специфічного у відновленні й розвитку українських жіночих організацій Східної Галичини в зазначений період та їх місця і ролі в суспільно-політичному житті у контексті національного відродження.
Для досягнення окресленої мети необхідно вирішити такі завдання:
дослідити ступінь наукового розроблення проблеми та опрацювати весь комплекс джерел із теми дисертаційної праці;
показати суспільно-політичні умови та ідеологічні основи відновлення і становлення громадських організацій українок Східної Галичини, причини їх актуалізації у міжвоєнний час;
з’ясувати складові інституалізації українських жіночих організацій та основні етапи й пріоритети діяльності в контексті національно-політичного відродження, її зміст, напрями і форми;
виявити загальні тенденції та особливості розвитку, визначальні складові діяльності українських жіночих товариств й об’єднань і показати їх вплив на національно-політичні процеси краю;
висвітлити роль українських жіночих організацій у розвитку національно-політичної самосвідомості галицького жіноцтва;
розробити практичні рекомендації для посилення жіночого руху в Україні як консолідуючого чинника на сучасному етапі національного державотворення.
Об’єкт дослідження український жіночий рух у Східній Галичині в 19171939рр. у контексті завдань національно-демократичного відродження.
Предметом дисертаційної праці є основні тенденції відновлення й створення нових українських жіночих організацій Східної Галичини, їх громадсько-політична діяльність та участь у національно-духовних процесах українства в означений час.
Хронологічні рамки роботи охоплюють часовий відрізок від 21 лютого 1917 р. створення «Союзу українок» як найбільшої української жіночої організації у Галичині до його ліквідації радянською владою восени 1939 р. Цебув період відродження українського жіночого руху в Східній Галичині у складних умовах польської окупації краю, створення і становлення нових організацій до їх фактичної ліквідації з поширенням радянської влади на західноукраїнських землях. При визначенні рамок праці враховано, що саме тоді у Польській державі відбувалися суспільно-політичні події щодо асиміляції національних меншин, відповідно, зростав опір громади, у т.ч. жінок, спрямований на захист інтересів українців. Зважаючи на необхідність з’ясування суспільно-політичних умов формування організованого жіночого руху на галицьких землях після Першої світової війни, авторка проаналізувала історичні процеси, що передували цьому і були безпосередньо пов’язані з досліджуваними питаннями. Для повноти аналізу окремих аспектів проблеми, зокрема у плані ретроспективи і майбутнього жіночого руху в незалежній Україні, дисертантка вважала за необхідне вийти за межі хронологічних рамок.
Територіальні межі праці охоплюють Східну Галичину, де проживало переважно українське населення, тобто три воєводства: Львівське, Станіславівське й Тернопільське, які об’єднували 56 повітів, що у міжвоєнний період належали Польщі.
Методи дослідження обумовлені методологією соціально-гуманітарного наукового пізнання. У світлі новітніх вимог авторка керувалася принципами історизму, наукового та об’єктивного підходу до висвітлення теми. При виконанні конкретних пошукових завдань було використано такі методи: проблемно-хронологічний, історично-генетичний, порівняльний, систематизації і класифікації фактів, аналізу документів й актуалізації та періодизації, а при з’ясуванні внутрішньої структури українського жіночого руху ефективним став історико-типологічний метод.
Використання сукупності методів склало важливу умову для досягнення поставленої мети, сприяло висвітленню змісту і напрямів громадської діяльності українських жіночих організацій Східної Галичини та показові їх ролі у національно-політичному житті в досліджуваний період.
Наукова новизна одержаних результатів. Отримані результати формують якісно новий науковий та пізнавальний погляд на роль українського жіночого руху в Східній Галичині у контексті національного піднесення в окреслений період із 1917 до 1939р. Авторка, на основі нових джерел, запропонувала власне бачення таких проблем, як відновлення довоєнних українських жіночих організацій та об’єднань, створення та діяльності нових і їх ролі в національно-політичному житті; осмислення місця й значення українських організацій жіноцтва в процесі їх громадсько-політичної діяльності, відстоювання інтересів українців, у піднесенні їх національної самосвідомості.
Наукова новизна дослідження полягає у спробі теоретичного осмислення феномену українського жіночого руху в Східній Галичині в означений період, у становленні методологічних принципів його наукового вивчення й екстраполяції отриманих результатів у практичну площину. На прикладі діяльності українських жіночих організацій, об’єднань висвітлена одна з граней фундаментальної наукової проблеми місця та ролі національної еліти в громадсько-політичному житті, вихованні національної свідомості й утвердженні серед українців державницьких ідеалів.
Авторка вперше вводить до наукового обігу важливі архівні джерела і факти, що дають змогу достовірно реконструювати малодосліджені аспекти відновлення й громадсько-політичної діяльності українських жіночих організацій Східної Галичини у міжвоєнний період, переглянути деякі стереотипи, а то й заміфологізовані оцінки місця та ролі українського жіночого руху, його вплив на національно-політичне життя Східної Галичини у досліджуваний період.
Практичне значення одержаних результатів визначається новизною і комплексним підходом у дослідженні започаткованої теми. Окремі положення, узагальнення і висновки можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць із історії України, зокрема Галичини. Їх можна використати також у ВНЗ при підготовці лекційних курсів із вітчизняної історії та спецкурсів з історії українського жіночого руху, з історичного краєзнавства, політології. Авторка сподівається на активне використання матеріалу для подальшого розгортання сучасного жіночого руху в Україні.
Результати дослідження апробовано шляхом обговорення й рекомендації до захисту на засіданні кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету іменіВолодимираГнатюка, кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Головні підсумки роботи авторки над обраною темою дисертації викладено у наукових працях, опублікованих у всеукраїнських та реґіональних виданнях. Основні положення та висновки дисертації апробовано у доповідях на звітних конференціях викладачів історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету іменіВолодимираГнатюка (20032007) і на Всеукраїнській науковій конференції «Українська історична біографістика: забуте і невідоме» (Тернопіль, 2526 травня 2005 р.), на ІІ Міжнародному науковому семінарі «Кайндлівські читання» (Чернівці, 2829травня 2005р.), на ІІІ Міжнародному науковому конґресі українських істориків «Українська історична наука на шляху творчого поступу» (Луцьк, 1719травня 2006р.), на IV Міжнародній науковій конференції, присвяченій Раймунду Фрідріхові Кайндлю (Чернівці, 2007р.), на V Міжнародній науковій конференції «Кайндлівські читання» на тему «Видатні науковці університету. Р.Ф.Кайндль», на Міжнародній науковій конференції «Українсько-польсько-білоруське сусідство: ХХ століття» (Дрогобич, 1920 вересня 2008р.) та ін.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 8 наукових статтях, з них 7 у фахових збірниках, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.
Структура дисертації. Праця складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, переліку умовних скорочень та списку використаних джерел (456 позицій). Основний текст дисертації подано на 173 сторінках, повний обсяг праці 211 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Здійснене у дисертаційній роботі дослідження відновлення і становлення українських жіночих організацій Східної Галичини протягом окресленого періоду та їх впливу на національно-політичне життя українства краю дає підстави стверджувати, що галицький рух жінок у складних умовах міжвоєнної доби перетворився на вагомий чинник націєзбереження і в результаті складних процесів «самовідтворення» у межах чужої державно-політичної системи, доповнюючи одне одного, охопив усі його важливі аспекти в контексті державного відродження. У повоєнний час українські масові громадські жіночі організації стали фактом історичної значущості в суспільному житті галицьких українців на шляху широкої самоорганізації на національному ґрунті. Усвідомлення та реалізація суспільних інтересів галицьким жіноцтвом відбувалася, насамперед, на думку авторки, у сфері національно-політичного життя української спільноти краю. Багатоаспектна джерельна база загалом дала змогу дослідити та узагальнити головні тенденції, загальні й специфічні риси історично-ідеологічного становлення західноукраїнського громадсько-політичного жіночого руху, його вплив, здобутки і проблеми в різних сферах суспільного життя української громадськості, з’ясувати роль у піднесенні національної свідомості жіноцтва й залучення його до громадської праці шляхом активної участі в різноманітних масових організаціях та об’єднаннях, визначити місце у загальному історичному процесі в контексті національно-державного відродження. Складність та неоднозначність трансформацій українських жіночих товариств Східної Галичини у післявоєнний період ще й досі по-різному тлумачать як українські, так і зарубіжні, переважно польські, історичні школи. А це диктує необхідність висвітлити формування українського жіночого руху Східної Галичини на основі комплексної характеристики джерел і неупередженості, методологічного плюралізму й багатовимірних моделей розвитку суспільно-політичного руху.
Доведено, що жіночий рух на теренах краю не був абсолютно новим соціальним явищем в українському соціумі Галичини протягом досліджуваного періоду. На думку авторки, правильніше було б говорити про відродження українського жіночого руху після Першої світової війни, оскільки його поступальний розвиток перервався з її вибухом і розгортанням бойових дій на галицькій території. У повоєнний час розпочався новий етап у розбудові жіночих об’єднань. Західноукраїнський жіночий рух у міжвоєнний період розвивався в принципово нових порівняно з довоєнними якісних умовах, що було характерно зміцненням ідеї української державності й прагненням до національного самоствердження. Цей рух мав виразно виражену антипольську спрямованість, зумовлену полонізаційною та колонізаційною політикою влади Другої Речі Посполитої щодо українців у цілому і жінок зокрема, що найчастіше проявлялось у неґативному ставленні польської адміністрації до українських громадських жіночих організацій і товариств. Із встановленням польського режиму на українських етнічних землях він увійшов у нову фазу розвитку організацій, які до традиційних сфер діяльності долучили і політичну роботу в контексті національно-державного відновлення. Західноукраїнські жінки, котрі на попередньому етапі жіночого руху були активними учасницями довоєнного національно-громадського життя, з великим патріотичним піднесенням долучалися до загальноукраїнської справи та участі в суспільно-політичних процесах.
Аналіз історично-ідеологічних передумов відновлення та створення нових українських жіночих організацій у Східній Галичині в повоєнну добу, виховання українок як громадянок, повнокровних учасниць національно-політичного життя, піднесення їх ролі у здійсненні актуальних суспільних завдань шляхом активної участі в різноманітних масових громадських об’єднаннях приводить до висновку, що ці передумови склалися на початок міжвоєнного часу й були визначені внутрішніми і зовнішніми чинниками, становищем східногалицьких земель у межах Польської держави, а також розвитком міжнародної суспільної думки про роль та місце жінок у суспільному житті в напрямку їх рівноправності й права на утворення самостійних громадських об’єднань. Суб’єктивними факторами формування руху жіноцтва на теренах Східної Галичини слід вважати традиції попереднього етапу його розвитку, споконвічні прагнення українців до самовизначення, здобуття національних прав і встановлення власної держави. Об’єктивними умовами виникнення та розвитку цього руху були колонізаційний характер відродженої Польщі, стан Східної Галичини, що належала до неї, потреби національного самоствердження. Катастрофічні наслідки Першої світової війни, проґресуюча втрата прав і свобод українців, як й інших національних меншин, їх полонізація й асиміляція спонукали українство до виступу та опору, створення громадських організацій і об’єднань, які діяли серед різних верств української спільноти. З огляду на такі обставини, незалежницький національний рух українців, у т.ч. жіноцтва, був саме тим соціальним явищем, яке адекватно відображало суть, масштаби, зміст та форми боротьби протягом міжвоєнного періоду. Посилилася активність жінок, розвинулася тенденція до їх згуртування на національній основі, розгорнувся процес відновлення й утвердження нових українських жіночих організацій у Східній Галичині.
Якісно новим явищем, специфічною особливістю стало переростання українського громадського жіночого руху в громадсько-політичний із метою національно-державного відродження. Це значно сприяло залученню жінок до громадської праці, поетапного відновлення українського жіночого руху, його подальшого розвитку, незважаючи на несприятливі умови чужого панування. Важливо підкреслити європейську ідентичність західноукраїнського жіночого руху, яка полягала у загальних тенденціях і закономірностях взаємопроникнення між теорією фемінізму та ідеологіями лібералізму, консерватизму й соціалізму (соціал-демократизму). Його особливістю також була дуалістичність, яка не вичерпувалася феміністичним змістом, тобто боротьбою за рівноправність жінок; зауважимо, що більше того, фемінізм не був самоціллю галичанок. Відповідно, феміністична ідеологія стала винятковою детермінантою практичної діяльності учасниць жіночого руху. Східногалицьке українське жіноцтво зорганізовувалося, насамперед, для розв’язання нагальних проблем громади прискорення економічного, соціально-культурного, освітньо-духовного і національно-політичного розвитку українського суспільства.
Аналіз різноманітних джерел та конкретно-історичних досліджень українських і зарубіжних науковців дає змогу стверджувати, що інституалізація, тобто оформлення українських жіночих організацій як суб’єктів національно-політичного життя розпочалася з відновлення галицького об’єднання «Союз українок» на основі «Жіночої громади» ще в лютому 1917р. Далі на шляху становлення руху західноукраїнського жіноцтва можна виокремити такі визначальні події: З’їзд українських жінок (Львів, 1921), який визначив ідейні та організаційні засади жіночого руху на західноукраїнських землях; Український жіночий конґрес (Станиславів, 1934), що став кульмінацією ідейного та організаційного розвитку масового українського жіночого руху; створення жіночої громадсько-політичної організації «Дружини княгині Ольги» (1938) та визначення її «Ідеологічних тез», що відобразили півстолітній розвиток суспільно-політичної думки українського жіночого руху, який від суто феміністичних гасел через їх поєднання зі загальними інтересами українського народу піднявся до розуміння себе як важливого та рівноправного чинника суспільного життя нації. «Ідеологічні тези» ДКО завершили розвиток ліберально-феміністичної ідеології в умовах панівного тоталітаризму і глибокої кризи ліберальних ідей.
Ураховуючи історико-політичні й культурно-духовні умови західноукраїнських земель, що належали до Другої Речі Посполитої, національно-суспільні процеси, в історії становлення українського жіночого руху в Східній Галичині можна виділити три функціонально відмінних, історично зумовлених періоди. На думку авторки, вони охоплюють: І-й лютий 1917р. до грудня 1921р.; ІІ-й кінець 1921р. липень 1938р.; ІІІ-й середину 1938р. другу половину 1939р. Ці періоди хронологічно окреслені умовно, бо історико-політичні й суспільно-культурні події відбулися пізніше або раніше на кілька років.
Загалом перший етап українського жіночого руху на землях Східної Галичини характерний пошуками його організаційних засад, з’ясуванням змісту діяльності, характеру й структури об’єднань жіноцтва. Другому етапові східногалицького українського жіночого руху властиві поширення, організаційне оформлення та зміцнення його позицій у національно-політичному житті українства, що знайшло свій вияв, передусім, у діяльності «Союзу українок» та організаційної інституалізації руху жіноцтва в Східній Галичині. Широко розгалужена організаційна структура охоплювала різні верстви жіноцтва, складалася з різних за характером і спрямованістю жіночих об’єднань. Окрім «Союзу українок», на галицьких землях функціонувала низка жіночих організацій: «Жіноча кооператива «Труд» у Львові, що була заснована з ініціативи «Клюбу русинок», «Українське народнє мистецтво у Львові», жіночий кооператив, перетворений із промислової секції СУ 1922р.; «Товариство «Українська захоронка», Кружок «Рідної школи» ім.Ганни Барвінок; «Порадня для матерів»; «Товариство «Вакаційних осель»»; «Марійське товариство Пань у Львові» (у Львові діяли також інші католицькі жіночі організації); «Комітет допомоги вдовам і сиротам по священиках»; «Товариство «Будучність» у Львові», «Товариство жінок з вищою освітою» та ін. Також працювали жіночі секції або гуртки при «Просвіті», «Сільському господарі», в молодіжних та спортивних організаціях «Луг», «Сокіл», «Пласт» та ін.
У контексті інституалізації східногалицького жіночого руху важливу роль протягом досліджуваного періоду відіграв «Союз українок», який виробив оптимальну організаційну структуру: місцеві гуртки, відділення й головну управу.
Суть та зміст організованого жіноцтва у Східній Галичині на третьому етапі його діяльності визначила «Дружина княгині Ольги», створення якої було по суті завершальним організаційним актом інституалізації українського жіночого руху краю. З організаційним оформленням ДКО український жіночий рух Східної Галичини здобув можливість леґальної діяльності в суспільно-політичній сфері. Організаційно відновившись у 1917р., західноукраїнський жіночий рух створив ідеологічні та організаційні засади сприяння його об’єднанню з національно-визвольними змаганнями українського народу та суспільно-політичним рухом галицького українства.
Історія становлення українського жіночого руху Східної Галичини свідчить про те, що він виступив важливим націєтворчим чинником, рушієм поступального розвитку галицького українства. Це виразно підтверджує участь жінок у національно-визвольному русі, в створенні мілітарної його сили, їх діяльністю у військових формуваннях та працею в загальнонаціональних і жіночих громадських об’єднаннях та впливом на національно-політичне життя.
Досліджувані матеріали українських жіночих організацій Східної Галичини стверджують, що організоване жіноцтво використовувало протягом зазначеного періоду різні ефективні організаційні форми громадсько-політичної діяльності з метою реалізації українських національних інтересів під час виборчих кампаній та у польському парламенті, серед яких найважливішими були передвиборчі широкі суспільно-політичні акції: віча, заклики й звернення, видання аґітаційної літератури про значення виборів у житті жіноцтва, роз’яснення виборчих законів, прав жінки та виступи з рефератами про роль жінки у громадській управі, таємні наради, пов’язані з виборами, підготовка обіжників для філій жіночих організацій у справі виборів, проведення дискусій щодо висунення жіночих кандидатур та їх завдань й інші форми участі жіночих об’єднань у передвиборчих та виборчих акціях, що, природно, з кожними наступними виборами ускладнювались і вдосконалювалися. Обрання М.Рудницької та О.Кисілевської до польського сейму і сенату підтвердило зростання впливу українського жіночого руху в Східній Галичині на національно-політичне життя загальної спільноти українців. Захист національних інтересів у Польщі протягом міжвоєнної доби був найголовнішим у їх парламентській діяльності та на міжнародній арені.
Зауважимо, що одним із проявів суспільно-політичної активності західноукраїнського організованого жіноцтва стала його діяльність щодо консолідації національно-патріотичних сил краю шляхом широкої співпраці з іншими українськими політичними партіями та громадськими організаціями й товариствами. Західноукраїнський жіночий рух виразно продемонстрував своє прагнення до загальнонаціонального єднання. Завдяки зростаючій національно-суспільній вазі українські жіночі організації Східної Галичини відігравали дедалі важливішу роль у розвитку національної партійно-політичної структури. З іншого боку, постійно загострювалася боротьба між окремими її частинами за вплив у масових жіночих об’єднаннях на території Східної Галичини.
Партійно-політична боротьба, як і прагнення УВО-ОУН використати громадські організації жінок краю для своєї мети, мали неоднозначні наслідки для їх організаційного оформлення й розвитку. Зокрема, це зумовлювало динамізацію діяльності й залучення в суспільно-політичні акції українських жіночих організацій й товариств, розширювало сферу впливів, сприяло зростанню їх авторитету, ін. Але разом із тим така надмірна «політизація» давала привід для адміністративних репресій, відсувала на другий план вирішення важливих питань національно-політичного розвитку, їх головних завдань. Ці явища разом зі складними процесами внутрішнього становлення українських організацій жіноцтва краю і національно-патріотичних сил загалом спричиняли внутрішні розколи та складні, часто неоднозначні за результати, громадсько-політичні трансформації. Українки краю брали участь у національних інституціях: «Просвіта», «Сільський господар», «Рідна школа» та інших, кожна з яких, маючи пріоритетний напрям діяльності, давала практичну користь загалові української спільноти краю. Підсумком історичної ваги став той факт, що українські жіночі організації залишалися самостійними впливовими суспільними чинниками. На всіх напрямках їх громадсько-політичної діяльності переважали не вузько партійні, а загальнонаціональні інтереси, котрі реалізовували на загальнолюдських засадах, переважно демократичним шляхом.
За умов панування польського державно-політичного режиму в Східній Галичині українські жіночі організації виступили вагомою патріотичною силою щодо збереження національної окремішності українського населення, охопили своєю діяльністю та впливом головні сфери суспільно-політичного життя українців, зробили значний внесок у розвиток загальнонаціональної культури, освіти, релігії. У досліджуваний період ці об’єднання випускали понад 20 часописів, так званих «жіночих видань», зокрема періодичних, на сторінках яких тривало обговорення найрізноманітніших проблем українського руху жіноцтва в Галичині. Протягом міжвоєнного періоду лише у Львові виходили для жінок: «Жіноча доля» (19251939), «Жіночий вістник» (1922), «Жіночий голос» (19311939), «Жінка» (19351939), «Громадянка» (1938), «Світ українки» (1938), «Українка» (19381939) та ін. Успіхом ці видання багато в чому завдячують редакторству М.Рудницької, М.Струтинської, О.Федак-Шепарович, які у роботі керувались, як правило, феміністичною і національно-державницькою ідеологією. На розвиток періодики для жінок мали вплив складні політичні умови, у яких функціонувала галицька преса, її еволюція, пов’язана з боротьбою українських жіночих організацій за громадсько-політичні права та процесом самоутвердження українців.
Одним із своїх завдань часописи вважали піднесення національної свідомості галичанок, залучення їх до активної суспільно-політичної діяльності в контексті національно-державного відродження. Вони постійно акцентували увагу на ролі жінок у національному житті, підкреслювали потенційно великі їхні можливості у вихованні, освіті, науці. Мережа громадських бібліотек, що їх мали до 60 відсотків місцевих осередків жіночих організацій, стала доброю основою прилучення українського населення до друкованого слова рідною мовою. Не маючи змоги організувати для всіх верств українського населення безперервну багатоступеневу освіту, яка могла б протистояти державній утраквістичній освітній системі, жіноцтво прагнуло підтримати в ній національні риси; при викладанні програмних освітніх курсів використовували досягнення української історії, етнопедагогіки, спиралися на культурні та релігійні національні традиції. «Союз українок», інші українські жіночі організації, жіночі секції «Просвіти», «Сільського господаря», «Рідної школи» проводили значну роботу щодо піднесення національної свідомості жіноцтва. В цьому контексті важлива роль була відведена політичній та економічній освіті.
Розширенню світогляду та піднесенню свідомості жінок-галичанок сприяли культурно-просвітницькі заходи, присвячені відзначенню роковин визначних подій української історії та вшануванню видатних громадських і культурних діячів. Архівні й газетні матеріали дали змогу відтворити святкування роковин Тараса Шевченка, Дня Матері, які мали яскраво визначений національний характер. Загальнонаціональними традиційними стали вшанування пам’яті про І.Франка, М.Грушевського, Лесю Українку та інших визначних українських діячів. «Союз українок» із іншими громадськими організаціями пріоритетного значення надавав відзначенню подій, що символізували боротьбу за українську державність (Хмельниччина, козацтво, діяльність гетьманів, виникнення та етапи розвитку Центральної Ради, УНР, ЗУНР, боротьба військових формацій (УСС, Українська Галицька Армія, герої Крут та ін.). За важких умов міжвоєнної доби західноукраїнське жіноцтво власними силами виробило його ідеологічні засади та організаційну структуру, що відповідали умовам розвитку бездержавної нації. У процесі важких пошуків були знайдені форми і засоби діяльності, які стали важливими факторами поглиблення національної свідомості української спільноти краю та її збереження від асиміляторських впливів польських державних інституцій. Історичне значення має явище, коли за умов іноземного панування масово-патріотична діяльність українських жіночих організацій стала важливим фактором формування національної самосвідомості та етнічного самозбереження українців Східної Галичини.
Для вдосконалення організації та поглиблення жіночого руху в сучасній Україні, підвищення його ролі у суспільно-політичному житті пропонуємо такі практичні рекомендації:
з метою вдосконалення громадсько-політичної діяльності українських жіночих організацій варто використати досвід організаційного оформлення руху жіноцтва на східногалицьких землях протягом досліджуваного періоду, зокрема його триступеневої розбудови, проведення Всеукраїнських жіночих з’їздів, конґресів тощо;
заслуговують на увагу питання впливу східногалицьких українських жіночих організацій («Союз українок», «Дружина княгині Ольги» та ін.) на національно-політичне життя, на піднесення національної самосвідомості жінок шляхом використання таких масових форм роботи, як: віча (мітинги), заклики й звернення, видання аґітаційної літератури, спираючись на досягнення сучасної української історії, етнопедагогіки, культурні й релігійні національні традиції. Подібну практику варто було б використовувати у незалежній Україні для ширшого залучення жінок до громадсько-політичної діяльності, особливо харитативно-доброчинної.
Для посилення ролі українського жіночого руху на новітньому етапі національного відродження важливо, щоби цей процес розвивався і діяв у конструктивному для суспільства напрямку тільки на базі системної організації громадських об’єднань жіноцтва. Тому громадському жіночому руху доцільно прискорити процес формування сильних жіночих організацій, які б зробили реальний внесок у виконання злободенних суспільно-політичних і соціально-економічних завдань.
Отже, відновлення та створення нових українських жіночих організацій на теренах Східної Галичини протягом досліджуваного періоду в контексті основних подій національної історії ХХст. залишається важливою віхою з їх проблемами та позитивними результатами і потребує подальшого вивчення як у цілому, так і в окреслений час нагромадженого у міжвоєнну добу цінного досвіду розв’язання актуальних проблем у контексті національного відродження, наукове осмислення якого корисне для сучасного українського державотворення. Вивчення його і надалі залишається актуальним завданням української історичної науки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Архівні джерела
1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВОВУ). Ф.3963.Жіноча українська національна рада. Оп.1. Спр.21.Карне донесення у Львівський окружний суд про проведення судової експертизи над тілом О.Басараб. 19арк.
2. ЦДАВОВУ. Ф.3963. Жіноча українська національна рада. Оп.2. Спр. 2. Статут Всесвітнього Союзу Українок і звіт про діяльність у 19251930рр. 15 арк.
3. Центральний державний архів громадських організацій України. Ф. 6. Комуністична партія Західної України. Оп. 1. Спр. 112. Резолюція пленуму Центрального Комітету Комуністичної партії Західної України з питання роботи жінок. 19261930. 29 арк.
4. Центральний державний історичний архів України у м.Львові (далі ЦДІА України у м.Львові). Бібліотека: Колекція листівок, відозв і афіш. № 139. С.14.
5. ЦДІА України у м.Львові. Бібліотека: Колекція листівок, відозв і афіш. №4269.До українок міста Львова наш зазив і поклик. 1 арк.
6. ЦДІА України у м.Львові. Ф.119. Товариство жінок з вищою освітою. Оп.1. Спр.1. Статут українського націоналістичного товариства жінок з вищою освітою. 5арк.
7. ЦДІА України у м.Львові. Ф.205. Прокуратура апеляційного суду, м.Львів. Оп.1. Спр.491.Оперативні зведення слідчого відділу воєводського управління державної поліції у Львові про політичну ситуацію за квітень і травень 1938р. 190арк.
8. ЦДІА України у м.Львові. Ф. 205. Оп.1. Спр.920. Справа про розслідування причин і обставин смерті ув’язненої української націоналістки Басараб О.у Львові (19241929рр.). 61арк.
9. ЦДІА України у м. Львові. Ф. 206. Українське педагогічне товариство «Рідна школа». Оп. 1. Спр.34. Дані про діяльність гуртків, дитячих садків, шкіл, гімназій та членів товариства «Рідна школа». 1 арк.
10. ЦДІА України у м. Львові. Ф. 309. Наукове Товариство ім.Шевченка, м. Львів. Оп. 1. Спр.2532. Тексти виступів сенаторки О.Кисілевської на засіданнях сенату і в (19341935 рр.). 142арк.
11. ЦДІА України у м.Львові. Ф.309. Наукове Товариство ім. Шевченка, м. Львів. Оп.1. Спр.2618.Відозви жіночого противиборчого комітету до українського населення із закликом бойкотувати вибори до сейму. 2 арк.
12. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.2. Книга протоколів, загальних зборів та Головного виділу Союзу українок (21 лютого 1917 6 грудня 1923 рр.). 90 арк.
13. ЦДІА України у м. Львові. Ф. 319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп. 1. Спр. 2. Книга протоколів загальних зборів та Головного відділу. 19171923. 95 арк.
14. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп. 1. Спр.2. Книга протоколів загальних зборів та Головного відділу. 19171923. 100арк.
15. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.2. Книга протоколів загальних зборів та засідань Головного відділу Союзу українок. 19171923рр. 105арк.
16. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.2.Книга протоколів загальних зборів та Головного виділу. 19171923. 106 арк.
17. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.3.Статут за 1918р., затверджений намісництвом, та лист дирекції у Львові про затвердження статуту. 9арк.
18. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.5. Матеріали з роботи Всеукраїнського жіночого з’їзду у Львові в 1921р. 22арк.
19. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр. 5. Матеріали про роботу Всеукраїнського жіночого з’їзду у м.Львові в 1921р. 30 арк.
20. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.5.Матеріали з роботи Всеукраїнського жіночого з’їзду у Львові в 1921р. 32арк.
21. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.6а. Алфавітна книга реєстрацій філій товариства із зазначенням року заснування і кількості членів та голів філій товариства. 21арк.
22. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.13. Звіт секретаріату про діяльність товариства Союзу українок. 12арк.
23. ЦДІА України у м.Львові. Ф. 319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.15. Книга протоколів загальних зборів членів товариства та засідань Головного виділу СУ (9 грудня 21 грудня 1927р.). 109арк.
24. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр. 15. Книга протоколів загальних з’їздів та засідань Головного виділу 9 грудня 1923 21 грудня 1927р. 154 арк.
25. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.15.Книга протоколів загальних зборів. 147арк.
26. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319. Центральне українське національне товариство «Союз українок». Оп.1. Спр.16. Центральне українське національне товариство «Союз українок», діяльність його гуртків при інших національних товариствах та установах (19171939рр.). 17арк.
27. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.18.Статут товариства «Союз Українок» у Львові за 1924р. 62арк.
28. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр. 20. Звіт про роботу товариства «Союз Українок» за 19231924. 6 арк.
29. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.26. Центральне українське національне товариство «Союз українок». 56арк.
30. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.26. Листування з філіалами та гуртками товариства про прийняття участі у роботі (лютий 1925р. 18 серпня 1939р.). 117арк.
31. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр. 29. Звіт про діяльність товариства «Союз Українок» 5 грудня 1926р. 5 арк.
32. ЦДІА України у м. Львові. Ф. 319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп. 1. Спр. 32. Центральне українське товариство «Союз українок». 17 арк.
33. ЦДІА України у м. Львові. Ф. 319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.33. Листування з організаціями, учбовими закладами, редакціями та ін. (24 грудня 1926 20 червня 1939 рр.). 145 арк.
34. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.34.Циркуляри, 1927р. 3арк.
35. ЦДІА України у м.Львові. Ф. 319. Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.40. Звіт про роботу Української делегації на міжнародному жіночому конгресі в Берліні. 2арк.
36. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.40. Звіт про роботу Української делегації на міжнародному конгресі в Берліні. 4арк.
37. ЦДІА у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.41. Звіт про діяльність товариства за 1929р. 10арк.
38. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.44. Циркуляри, 1930. 28арк.
39. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.47. Циркуляри за 1931р.(січень 28 грудня 1931р.). 20арк.
40. ЦДІА у м.Львові. Ф.319.Центральне українське національне товариство «Союз Українок». Оп.1. Спр.50. Циркуляри за 1932(січеньгрудень). 32арк.
41. ЦДІА України у м.Львові. Ф.319.&n