Сокирко Анастасія Андріївна Діяльність об’єднань художників УСРР (1920-ті - початок 1930-х pp.): суспільно-політичний кон­текст : Сокирко Анастасия Андреевна Деятельность объединений художников УССР (1920-е - начало 1930-х pp.): Общественно-политический контекст

Краткое описание

Сокирко Анастасія Андріївна, завідувач сектору мето­дичної роботи науково-дослідного відділу експозицій­ної та методичної роботи Національного музею Тараса Шевченка: «Діяльність об’єднань художників УСРР (1920-ті - початок 1930-х pp.): суспільно-політичний кон­текст» (07.00.01 - історія України). Спецрада Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова робота
на правах рукопису
СОКИРКО АНАСТАСІЯ АНДРІЇВНА
УДК 94(477):323.2:75/76] «192/193»
ДІЯЛЬНІСТЬ ОБ’ЄДНАНЬ ХУДОЖНИКІВ УСРР (1920-ТІ – ПОЧАТОК
1930-Х РР.): СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ КОНТЕКСТ
Спеціальність 07.00.01 – історія України
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________ Сокирко А. А.
Науковий керівник:
кандидат історичних наук, доцент
Пижик Андрій Миколайович
Київ – 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 17
ВСТУП 19
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 24
1.1.Історіографія дослідження 24
1.2.Характеристика джерельної бази 48
1.3.Методологічні засади дослідження 54
Висновки до розділу 58
РОЗДІЛ 2. ПАРТІЙНО-ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА
В ГАЛУЗІ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА 60
2.1.Концептуальні основи партійно-державної політики
в галузі образотворчого мистецтва в УСРР 60
2.2.Формування мистецьких кадрів в УСРР 76
Висновки до розділу 106
РОЗДІЛ 3. СТВОРЕННЯ, ОРГАНІЗАЦІЙНА РОЗБУДОВА
ТА ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНЬ
ХУДОЖНИКІВ УСРР 108
3.1.Утворення об’єднань художників в УСРР 108
3.2.Організаційні засади діяльності мистецьких об’єднань 118
3.3.Ліквідація об’єднань художників в умовах уніфікації
мистецького життя 138
Висновки до розділу 150
РОЗДІЛ 4. УЧАСТЬ ОБ’ЄДНАНЬ ХУДОЖНИКІВ УСРР
У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ 154
4.1.Культурно-просвітницька діяльність об’єднань
художників УСРР 154
4.2.Відображення комуністичної ідеології та пропаганди
у творчості художників 181
Висновки до розділу 200
16
ВИСНОВКИ 203
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 211
ДОДАТКИ 245

Список литературы

ВИСНОВКИ
Сучасна історична наука вивчає історію людства у всьому розмаїтті.
Особливий інтерес дослідників викликають взаємовпливи різних чинників,
які визначали життя людей на певному етапі історичного розвитку.
Вивчення взаємозв’язку політичних процесів та культурного поступу в
роки формування радянської тоталітарної системи дозволяє прослідкувати
вплив політики більшовиків на діяльність мистецьких об’єднань та
творчість художників в УСРР. Зростає зацікавленість дослідників до
вивчення феномену українського авангарду та «розстріляного
Відродження», проте існуючі на сьогодні розвідки мають переважно
мистецтвознавчий характер і не торкаються глибинних процесів. Адже
образотворче мистецтво у 1920-х – на початку 1930-х років, не зважаючи
на відносно ліберальну політику влади, розвивалося під впливом нових
реалій, зумовлених захопленням влади більшовиками і проголошеним
курсом на світову комуністичну революцію.
Період 1920-х років характеризувався бурхливим розвитком
культури, і зокрема образотворчого мистецтва, поштовхом до чого стала
Українська революція та політика коренізації, яку проводили більшовики.
Проте, згортання українізації та уніфікація всіх сфер життя, початок
великого терору призвели до політизації мистецтва, втрати великої
кількості видатних митців та їх творів. Для більшовиків культура стала
засобом пропаганди та агітації, використовувалася як інструмент впливу
на широкі маси населення та поширення серед них комуністичної
ідеології.
Автором дисертаційної роботи зроблено наступні підсумки
проведеного дослідження, узагальнено його основні положення:
- висвітливши історіографію проблеми, автор прийшов до
висновку, що наукові дослідження історії українського мистецтва 20-30-х
років ХХ ст. є достатньо ґрунтовним, проте мають переважно
204
мистецтвознавчий характер. Радянська історіографія характеризується
заангажованістю та використанням певних штампів в оцінці діяльності
художників та мистецьких об’єднань загалом. Фактичний матеріал,
наведений у цих дослідженнях, достатньо широкий, проте саме
трактування мистецької спадщини тієї доби ввібрало в себе ідеологічні
кліше радянської пропаганди. Із часів «перебудови» та за доби
незалежності України (Д. Горбачов, С. Білокінь, О. Роготченко,
У. Мельникова та ін.) змінюється сприйняття мистецьких процесів
післяреволюційного періоду, об’єктивно висвітлюється діяльність митців,
реабілітуються імена багатьох художників, актуальною темою стає
український авангард. Проте загалом наукова література, що торкається
діяльності об’єднань художників в УСРР у 1920-х – на початку 1930-х
років, переважно представлена мистецтвознавчими розвідками.
Актуальним залишається вивчення культурної політики більшовиків,
спрямованої на регулювання творчих процесів, вплив політики українізації
на діяльність мистецьких об’єднань. Історичний аспект розгляду цього
періоду переважно здійснювався через вивчення політики коренізації. У
зарубіжних дослідженнях діяльність мистецьких об’єднань розглядається
переважно у межах українського, а іноді й російського авангарду. Аналіз
джерельної бази свідчить, що вона є достатньою для дослідження даної
теми та охоплює неопубліковані архівні документи, документи, які
наводяться у збірниках, праці керівників більшовицької партії, періодичні
видання, мемуари, візуальні джерела. Матеріали, які зберігаються в
архівах, дали змогу з’ясувати організаційні засади діяльності мистецьких
об’єднань, розглянути підготовку нових мистецьких кадрів через
діяльність вищих художніх учбових закладів, в яких навчались та
викладали члени мистецьких об’єднань. Документи, опубліковані у
збірниках, торкаються як діяльності мистецьких об’єднань, так і
культурної політики більшовиків загалом. Праці керівників РКП(б) та
КП(б)У допомогли розглянути основи політики держави стосовно
205
культури та образотворчого мистецтва. Статті, розміщені у періодичних
виданнях 1920-х – 1930-х років, дозволили вивчити відображення
діяльності мистецьких об’єднань, уніфікаційні процеси в мистецтві.
Мемуари містять цікаву, особистісну інформацію, яка доповнює загальну
картину діяльності мистецьких об’єднань та долі митців. Візуальні
джерела репрезентували основну тематику мистецьких творів художників
із різних об’єднань, дозволили прослідкувати відображення суспільнополітичних процесів у творчості митців.
- розкрито концептуальні засади державної політики в галузі
образотворчого мистецтва. З’ясовано, що зі встановленням влади
більшовиків культурі, а особливо образотворчому мистецтву, стала
приділятися значна увага як інструменту впливу та поширення
комуністичної ідеології. Більшовики проголошували підтримку різних
мистецьких напрямів у їх намаганні творити нову пролетарську культуру;
використовували мистецтво як засіб пропаганди та агітації. Художники
своєю діяльністю мали впливати на широкі маси населення, пропагувати
нові цінності, відображати класову боротьбу, перетворення в соціальноекономічному та суспільно-політичному житті. Політика українізації
сприяла розширенню діяльності мистецьких об’єднань в УСРР, однак, з
кінця 1920-х років, згортання непу та українізації супроводжувалися
уніфікаційними процесами, в тому числі й у мистецтві;
- визначено шляхи втілення партійно-державної політики в
галузі образотворчого мистецтва. Радянська влада фактично взяла під свій
контроль створення та діяльність мистецьких об’єднань, підпорядкувавши
їх відділу мистецтв при НКО УСРР. Більшовицька партія визначала
основні напрями діяльності мистецьких організацій, які мали відповідати
ідеологічно-пропагандистським завданням. Значну увагу радянська влада
приділяла функціонуванню мережі вищих мистецьких навчальних
закладів, які займалися підготовкою нових мистецьких кадрів. На початок
1920-х років центрами підготовки митців були Одеса, Харків та Київ. ОХІ,
206
ХХТ, КХІ змінювали навчальний процес відповідно до нових вимог,
більше уваги приділяли практичній складовій підготовки митців.
Показовим було те, що в цих закладах вагому роль відігравали викладачі,
які входили до складу різних мистецьких об’єднань. Проте, не зважаючи
на всі зусилля викладацького складу та адміністрації, на початку 1930-х
років лише Київський художній інститут зберіг статус вищого навчального
закладу. Важливу роль у підготовці нового покоління митців відігравав
Межигірський художньо-керамічний технікум, який спеціалізувався на
практичних спеціальностях, безпосередньо пов’язаних із побутом, за що
отримував схвальні оцінки критиків;
- з’ясовано особливості та умови створення мистецьких
об’єднань. Першим зареєстрованим об’єднанням стало Товариство
ім. К. К. Костанді, яке було засноване в Одесі в 1922 році і базувалося на
традиціях російського реалістичного мистецтва. До товариства входили не
лише художники за фахом, але й представники інших професій, які
цікавилися образотворчим мистецтвом. Це було єдине об’єднання,
створене на периферії та без філій, і яке не ставило перед собою
першочергове завдання творити нове мистецтво. Через політичну
аморфність об’єднання часто зазнавало нищівної критики у пресі, і
вимушено було самоліквідуватись у 1929 році.
У 1923 році була створена АХЧУ. Асоціація поєднувала у собі
реалістичні тенденції зі здобутками імпресіонізму та монументального
живопису, складалася переважно із митців старшого покоління. Багато
викладачів мистецьких вузів були членами цього об’єднання. АХЧУ часто
трактувалася як філія російського об’єднання АХРР, проте організації
існували окремо одна від одної. АХЧУ за кількісним складом було одним
із найбільших об’єднань в УСРР.
Найбільше об’єднання митців в УСРР – АРМУ (1925 – 1932), своє
ключове завдання вбачало у творенні мистецтва, яке відповідало б новому
часу і вимогам більшовицької партії. Ядро об’єднання складали
207
«бойчукісти», які поєднували візантійське мистецтво із українськими
народними традиціями. Серед інших об’єднань асоціація вирізнялась
особливою увагою до розвитку нестанкових форм мистецтва – його
функціональності, утилітарності й масовості. Ці тенденції посилювалися і
трансформувалися під впливом суспільно-політичних процесів, які
відбувалися в УСРР. Колективна творчість стала однією із важливих ознак
асоціації, і протиставлялася індивідуалістичним художнім концепціям,
зокрема учасників АХЧУ. Ці принципи знайшли відображення не лише у
творчості, але і їх педагогічній діяльності у КХІ та МХКТ.
ОСМУ (1927 – 1932) було утворене внаслідок поглиблення
диференціації стильових напрямків в українському мистецтві 1920-х років.
На відміну від методу колективної творчості, підтримуваного владними
структурами, члени ОСМУ обрали пріоритетом творчу індивідуальність і
значну увагу приділяли експериментальним пошукам насамперед у
станкових формах мистецтва.
ОММУ (1930 – 1932) об’єднало в собі молодих митців, які вийшли з
АРМУ та ОСМУ, тому що їх погляди на мистецтво не співпадали з
поглядами старшого покоління художників. Об’єднання було створено за
ініціативою ЛКСМУ Київського художнього інституту та за підтримки
Київської Окружної комсомольської організації. Пролетарське походження
ставало одним із основних критеріїв при набутті членства в об’єднанні.
ОММУ задекларувало широкий спектр діяльності, проте через недовге
існування не встигло реалізувати більшість планів;
- досліджено основні напрямки діяльності мистецьких спілок, які
були пов’язані із культурно-просвітницький роботою. Виконуючи
завдання радянської влади сприяти поширенню комуністичної ідеології та
наближенню мистецтва до трудящих мас, об’єднання художників
провадили виставкову діяльність різного характеру, теоретичноідеологічну (проведення лекцій, екскурсій, майстеркласів), практичнотворчу (виконання розписів, барельєфів для оздоблення санаторіїв, клубів,
208
театрів, адміністративних установ тощо), агітаційну (виготовлення
продукції ужиткового призначення), видавничу (організація видавництв,
видання книг). Кожне мистецьке об’єднання проводило виставки своїх
філій, брало участь у всеукраїнських та всесоюзних виставках,
експонували своїми твори закордоном. У рамках виставок проводилися
екскурсії, лекції. Для заохочення до образотворчого мистецтва широких
кіл, члени об’єднань займалися організацією та проведеннями майстер
класів. З кінця 1920-х років велика увага приділялася виставковій роботі в
індустріальних районах УСРР, що було пов’язано із завданням поширення
мистецтва серед робітників. АРМУ в умовах проведення індустріалізації
часто долучалася до монументальних розписів, безпосередньо наближаючи
нове мистецтво до населення та втілюючи ідеологічні завдання партії.
Виготовленням агітаційної продукції займалася переважно АХЧУ, яка
також виконувала соціальні замовлення виробничого характеру. Митці
цього об’єднання виготовляли декорації для десяти Палаців культури
спілки гірників у Донбасі (1927 р.). АХЧУ мало власне видавництво, яке
займалося виданням пропагандистських плакатів, дитячих книжоккартинок, листівок, альбомів картин, брошур із практичними порадами
щодо літератури щодо художнього оформлення клубів у містах і селах.
АРМУ видавало мистецтвознавчу літературу та альбоми виставок;
- проаналізовано причини ліквідації мистецьких об’єднань та
здійснення уніфікаційної політики в мистецькій сфері на початку 1930-х
років. Поступове згортання політики українізації супроводжувалося
посиленням державного контролю над усіма сферами життя суспільства, в
тому числі і культурою. Внутрішні непорозуміння всередині об’єднань
використовувалися владою як пояснення неспроможності виконання ними
поставлених завдань. Уніфікаційні процеси охопили і сферу мистецького
життя. Всі художні та мистецькі угруповання, які ще існували на початок
1930-х років, були розпущені. Замість них згідно з постановою ЦК ВКП(б)
від 23 квітня 1932 року «Про перебудову літературно-художніх
209
організацій» створено єдине централізоване об’єднання художників –
Оргбюро Спілки радянських художників України, і визначено єдиний
творчий метод для всіх митців – соціалістичний реалізм;
- визначено вплив партійно-державної політики на творчість
митців. Члени мистецьких об’єднань у своїй творчості мали ті завдання,
які ставила влада, а саме творити нове мистецтво, яке б відповідало
ідеологічним настановам і водночас мало б прикладний характер.
Радянська влада відкидала ідею елітарності мистецтва та пропагувало його
доступність для найширших прошарків населення. АРМУ і АХЧУ
здійснювали монументальні розписи у громадських установах,
ілюстрували художні твори, створювали агітаційні плакати. Окрім того,
об’єднання наприкінці 1920-х почали організовувати свої виставки у
промислових районах УСРР та проводити екскурсії для робітників
місцевих виробництв. Реалізація завдань, поставлених більшовицькою
партією, стали одним із визначальних пріоритетів у творчій діяльності
об’єднань художників УСРР;
- простежено відображення суспільно-політичних процесів у
творчості художників УСРР. Оскільки відповідно до завдань радянської
влади образотворче мистецтво стало засобом ідеологічного впливу, то
воно мало отримати відповідний зміст. У 1920-х роках митці стали
звертатися до тем, які втілювати б поставлені завдання: зображення
історичного минулого України через призму класової боротьби, героїзація
революційних подій, відображення нових радянських реалій у суспільнополітичному і соціально-економічному житті. Залучення мистецькими
засобами населення до активного «комуністичного будівництва» часто
ставало для митців зручним прикриттям для творчих пошуків. Проте,
уніфікація мистецького життя та визначення єдиного творчого методу
звели нанівець мистецьку поліфонію
Політика радянської влади в галузі культури призвела до того, що
мистецтво перетворилося на ідеологічну зброю і виконувало в першу чергу
210
агітаційно-пропагандистську функцію, фактично нівелюючи естетичну
складову. Втручання органів партійно-державної влади у діяльність
мистецьких організацій призводило до обмеження творчої свободи.
Мистецькі пошуки, які відбувалися в цей період, обмежувалися
прагненням творити нову пролетарську культуру, яка відповідала б
завданням влади. Ідеологічний чинник ставав визначальним для долі
митця і його творів. Натомість, у наш час мистецькі досягнення
художників, які входили до різних мистецьких об’єднань у 1920-х роках,
отримують високу оцінку та викликають підвищений інтерес.