Лебедєва Ганна Олександрівна. Загальноросійські партії есерів і меншовиків в українській національно- демократичній революції 1917-1920 років

Краткое описание

ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЛЕБЕДЄВА ГАННА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 97 (477) „1917-1920”

ЗАГАЛЬНОРОСІЙСЬКІ ПАРТІЇ ЕСЕРІВ І МЕНШОВИКІВ
В УКРАЇНСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНІЙ
РЕВОЛЮЦІЇ 1917 1920 РОКІВ

07.00.01 історія України

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник:
Вєтров Радій Іванович
доктор історичних наук,
професор

Дніпродзержинськ - 2005

З М І С Т

ВСТУП......3
РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЯ, ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Теоретико-методологічні засади дослідження.................................................9
1.2. Історіографія та джерельна база історії діяльності загальноросійських
партій есерів і меншовиків в Україні в 1917 1920 рр.................................15
РОЗДІЛ 2 ДЕРЖАВОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
І СТАВЛЕННЯ ДО НЕЇ РОСІЙСЬКИХ ЕСЕРІВ ТА
МЕНШОВИКІВ (БЕРЕЗЕНЬ 1917 КВІТЕНЬ 1918 рр.)
2.1. Місце і роль російських есерів та меншовиків у політичній структурі
України на початку національно-демократичної революції..42
2.2. Взаємини російських есерів і меншовиків з Центральною Радою
під час прийняття І та ІІ Універсалів............58
2.3. Проголошення УНР і діяльність російських есерів та меншовиків
у складі Центральної Ради.79
РОЗДІЛ 3 УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
І РОСІЙСЬКІ ЕСЕРИ ТА МЕНШОВИКИ
(КВІТЕНЬ 1918 ГРУДЕНЬ 1918 рр.) 3.1. Політична ситуація в Україні після гетьманського перевороту ....105
3.2. Діяльність російських есерів і меншовиків у добу Гетьманату.......117
РОЗДІЛ 4 ДІЯЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКИХ ЕСЕРІВ ТА МЕНШОВИКІВ
У ЧАСИ ДИРЕКТОРІЇ УНР (КІНЕЦЬ 1918 1920 рр.)
4.1. Доба Директорії і діяльність російських есерів та меншовиків ..135
4.2. Політична криза в лавах російських есерів і меншовиків
наприкінці Української національно-демократичної революції..........148
ВИСНОВКИ.....170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ....178

ВСТУП

Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр. стала визначною подією в історії нашої Батьківщини: вона піднесла національну самосвідомість українців, закріпила почуття національної гідності. Розбудова сучасної держави неможлива без вдумливого врахування історичного досвіду українського державотворення початку ХХ ст. Особливу увагу заслуговують процеси, які відбувалися всередині політичних партій, а також взаємовідносини між різними політичними силами, що серйозно позначилися на долі визвольної боротьби, державотворчій діяльності українства.
Актуальність теми. Під час Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. активно діяла велика кількість політичних партій різних напрямів - від крайніх правих, буржуазних до лівих, соціалістичних. Особливим було те, що в Україні діяли як суто українські національні, так і загальноросійські партії. Важлива роль у політичному житті тогочасної України належала партіям соціалістичної спрямованості.
На початковому етапі Української національно-демократичної революції російські есери і меншовики були найбільш чисельними та впливовими серед загальноросійських політичних партій в Україні. Вони брали активну участь у створенні Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів і керували діяльністю багатьох з них, активно працювали в міських думах, земствах, громадських організаціях і на протязі всієї революції користувалися необмеженим впливом у профспілках. Тому загальноросійські партії есерів та меншовиків були вагомою політичною силою, без урахування якої неможливо було досягти успіхів у революції. На цьому неодноразово наголошували лідери національно-визвольного руху М. Грушевський [285, с. 30], В. Винниченко [259, Ч. 1, с. 295], Д. Дорошенко [297, Т. 1, с. 60], І. Мазепа [339, Т. 1, с. 132].
Отже, вивчення діяльності загальноросійських політичних партій есерів і меншовиків є актуальним через їх вагомий вплив на розв’язання основних завдань Української національно-демократичної революції: державотворчого, робітничого, аграрного та інших соціально-економічних та політичних питань. Доля революції певною мірою залежала від ставлення російських есерів та меншовиків до трьох основних національних держав Української Народної Республіки доби Центральної Ради, Української Держави Павла Скоропадського та Директорії УНР, а також від взаємовідносин між загальноросійськими та українськими соціалістичними партіями.
Історія діяльності політичних партій і рухів періоду національно-демократичної революції в Україні була однією з найменш досліджених і найбільш перекручених проблем у радянській історіографії. Всі небільшовицькі політичні партії розглядалися як „контрреволюційні”, „антинародні”, „дрібнобуржуазні”, „націоналістичні” і тому, за висновками радянських вчених, були виправдано знищені [235; 293; 352; 393].
Сучасні дослідники рішуче відмовилися від помилкових стереотипів мислення та однобічних оцінок [249; 359; 372; 395; 409]. Разом із тим, у вітчизняній історичній науці відсутнє комплексне дослідження історії діяльності загальноросійських партій есерів та меншовиків у добу Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр., яке б концептуально відрізнялося від праць істориків попередньої доби. Всебічний і ретельний аналіз діяльності цих партій, як окремих суб’єктів революції, допоможе значно повніше відтворити історію Української національно-демократичної революції, краще зрозуміти причини її успіхів та невдач, перемог та прикрих поразок.
Новітня українська історична наука, що розвивається в умовах демократизму, багатопартійності, плюралізму в суспільно-політичному та духовному житті, надає можливість дати по-справжньому об’єктивну оцінку історії діяльності загальноросійських партій есерів та меншовиків в Україні. Все це у сукупності й обумовило звернення у даній роботі до однієї з важливих сторінок політичної історії України.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в межах науково-дослідницької роботи кафедри історії України, українознавства та правознавства Дніпродзержинського державного технічного університету за темою: „Політичні партії України наприкінці ХІХ першій чверті ХХ ст”. Номер державної реєстрації 0100U005202.
Мета дослідження полягає у тому, щоб всебічно проаналізувати стратегію й тактику загальноросійських партій есерів і меншовиків упродовж усієї Української національно-демократичної революції, визначити їх вплив на вирішення головних соціально-економічних та політичних питань революції, з’ясувати наслідки діяльності меншовиків та есерів в Україні 1917-1920 рр.
Завдання, які були поставлені для досягнення вказаної мети, наступні:
- визначити основні теоретико-методологічні засади дослідження проблеми та послідовно використати їх в процесі вивчення й узагальнення матеріалу;
- шляхом критичного аналізу джерел та літератури з історії діяльності загальноросійських партій есерів і меншовиків визначити їх місце і роль в Українській національно-демократичній революції;
- охарактеризувати склад, чисельність та соціальну базу есерів і меншовиків в Україні на різних етапах розвитку національно-демократичної революції;
- дослідити стратегію й тактику есерів і меншовиків стосовно УНР доби Центральної Ради, Української Держави П. Скоропадського та Директорії УНР і визначити їх вплив на вирішення українського національного, державотворчого, робітничого, аграрного та інших соціально-економічних та політичних питань;
- розкрити характер взаємовідносин між російськими соціал-демократами і есерами та українськими соціал-демократами і есерами;
- з’ясувати політику есерів і меншовиків щодо більшовиків в умовах Української національно-демократичної революції;
- виявити зміни політичного впливу есерів і меншовиків в Україні на протязі 1917-1920 рр., розкрити причини, що призвели до падіння їх авторитету та політичної поразки наприкінці Української національно-демократичної революції.
Об’єктом даного дослідження є загальноросійська партія соціалістів-революціонерів (есерів) і соціал-демократична робітнича партія (меншовиків) у добу Української національно-демократичної революції.
Предметом дослідження є цілі, завдання, методи та форми діяльності російських есерів і меншовиків за умов українського революційного процесу 1917-1920 рр.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від початку березня 1917 до кінця 1920 рр. від початку до завершення Української національно-демократичної революції.
Територіальні рамки дослідження обмежуються територією дев’яти українських губерній, які входили до складу колишньої Російської імперії напередодні Лютневої революції 1917 р.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі широкого кола джерел і досягнень сучасної вітчизняної та світової історичної науки у дисертації комплексно досліджена діяльність загальноросійських партій есерів і меншовиків у роки Української національно-демократичної революції. Зокрема:
- з’ясовано, що у вітчизняній та зарубіжній історіографії відсутнє комплексне дослідження історії загальноросійських партій есерів та меншовиків у добу Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. та визначено головні напрями дисертаційного дослідження;
- удосконалено характеристику складу, чисельності і соціальної бази загальноросійських партій есерів та меншовиків на різних етапах революції по окремих регіонах і Україні в цілому, розкрито специфіку розміщення та співвідношення партійно-політичних сил українського та російського табору;
- виявлено, що специфіку діяльності есерів та меншовиків в Україні визначав український національний фронт;
- з’ясовано, що впродовж усієї Української національно-демократичної революції есери та меншовики коливалися від підтримки до опозиції українським державам, заважаючи конструктивній державній діяльності українства;
- додаткової аргументації одержало положення про те, що головні політичні розходження між українськими і загальноросійськими соціалістичними партіями полягали у різному ставленні до українського національного самовизначення, а також у бажанні есерів та меншовиків забезпечити собі лідерство в об’єднаному таборі революційної демократії, внаслідок чого так і не було створено альянсу українських та російських соціалістів для спільної боротьби проти більшовиків;
- у дослідженні з’ясовано, що есери та меншовики були такими соціалістичними партіями, що знаходилися в опозиції до більшовиків, котрі монополізували право вирішувати долю всього українського народу;
- виявлено, що на початку революції російські есери і меншовики були найбільш впливовими та масовими серед усіх загальноросійських партій в Україні, а в 1919-1920 рр. відбувається невпинне падіння їх політичного впливу через відсутність чіткого плану дій, хитання між різними воюючими таборами, бажання якнайкраще пристосуватись до тієї чи іншої політичної ситуації в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в процесі викладання загальних курсів з історії України, при підготовці лекційних курсів, спецкурсів з історії міжнародного соціалістичного руху, при написанні узагальнюючих праць з історії Української національно-демократичної революції, курсових та дипломних робіт.
Особистий внесок здобувача полягає у постановці і самостійному вирішенні важливої наукової проблеми з історії діяльності загальноросійських партій есерів та меншовиків у добу Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Ретельний аналіз стратегії і тактики есерів та меншовиків відносно державотворчої діяльності українства, вирішення головних соціально-економічних та політичних питань революції дозволив з’ясувати, що політика есерів та меншовиків, як третьої сили, була одним з чинників зриву процесу українського державотворення, однією з причин поразки Української національно-демократичної революції.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертації обговорювалися на методичних семінарах та засіданнях кафедри історії України, українознавства та правознавства Дніпродзержинського державного технічного університету. Результати дослідження оприлюднено на ІІ Міжвузівській науково-теоретичній конференції, присвяченій 75-річчю Луганського сільськогосподарського інституту (Луганськ, 1996), Все-українській науковій конференції „ХХ століття - століття революцій” (Дніпропетровськ, 1997), Другій Міжнародній конференції „Наука і освіта ’99” (Дніпропетровськ, 1999), ІV Міжнародній науково-практичній конференції Наука і освіта ’2001” (Дніпропетровськ, 2001), ІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Східні слов’яни: історія, мова, культура, переклад” (Дніпродзержинськ, 2003), ІІІ Всеукраїнській науковій конференції „Інтелігенція і влада” (Одеса, 2003), VII Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта ’2004” (Дніпропетровськ, 2004), VIIІ Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта ’2005” (Дніпропетровськ, 2005).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в 14 публікаціях загальним обсягом 4,0 др. арк., серед яких чотири статті у фахових виданнях, дві статті у збірниках наукових праць, тези восьми виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг основного тексту дисертації становить 177 сторінок. Список джерел та літератури складається з 445 найменувань на 34 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Українська національно-демократична революція, на жаль, не досягла своєї остаточної мети, але основи державності, які вона встигла закласти, виявилися такими сталими, що пережили війни, вторгнення, окупації і сімдесят років радянського режиму. Вона стала джерелом духовної обнови, що з нього черпали силу наступні покоління, продовжувачі національно-визвольної боротьби на новому історичному етапі.
На початку Української національно-демократичної революції найбільш впливовими та масовими соціалістичними партіями в Україні були загальноросійські політичні партії есерів і меншовиків. Вони стояли на чолі багатьох новостворених Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів. При Радах створювалися секції та комісії, які займалися вирішенням економічних, політичних та інших питань у містах, проводили різну роботу в масах, захищали права трудящих - тобто виконували владні функції. Ради Меншовики і есери були засновниками організації робітничого класу України і на протязі майже всієї революції керували діяльністю профспілкового руху. Російські соціалісти також увійшли і до новостворених у містах України органів Тимчасового уряду, активно працювали в міських думах, земствах та інших органах місцевого самоврядування, де часто обиралися головами. Після квітневої політичної кризи 1917 р. було утворено Тимчасовий „коаліційний уряд”, до якого увійшли лідери російських есерів і меншовиків. Завдяки цьому російські соціалісти стали ще й урядовою партією, що дало їм більше можливостей для впровадження в життя своїх ідей.
На першому етапі Української національно-демократичної революції організації загальноросійських партій есерів і меншовиків були найчисельнішими соціалістичними партіями в Україні. Загальна кількість російських есерів, меншовиків та бундівців навесні 1917 р. в Україні складала більше, ніж 50 тис. осіб: приблизно 35 тис. есерів і 15-16 тис. меншовиків. Більшовиків в цей час в Україні налічувалося 14 тис. осіб. Що стосується українських соціалістичних партій, то УПСР складала 10 тис. осіб, УСДРП близько 5 тис. осіб, разом - 15 тис. Процес росту рядів есерівських і меншовицьких організацій пояснювався популістськими гаслами та обіцянками, які мали вплив на зрусифікований пролетаріат України.
Перевага загальноросійських соціалістичних партій в Україні творила величезні труднощі для проведення в життя навіть найменших українських вимог. Тому і Центральна Рада, і українські партії вимушені були постійно шукати порозуміння з російськими есерами та меншовиками. Це вимагало від діячів УЦР такту й стриманості по відношенню до російських соціалістів.
Зазначимо, що Українська національно-демократична революція стала суворим випробуванням для російських есерів і меншовиків, які опинилися в дуже складній ситуації: з одного боку вони були і залишилися відвертими прихильниками відродження єдності Росії, а з іншого боку у зв'язку з розмахом національно-визвольного руху централістські тенденції вже не могли бути домінуючими в Україні. Саме український національний фронт визначав специфіку діяльності есерів та меншовиків в Україні. Тому російські соціалісти вимушені були коливатися та пристосовуватися до умов революції та українського державотворення часів Центральної Ради і УНР, Гетьманату Павла Скоропадського та Директорії УНР.
Російські есери та меншовики негативно поставилися до Центральної Ради та її основних гасел політичної автономії України і прийняття І Універсала зустріли вороже. В той же час есери та меншовики мусили визнати факт політичного лідерства в Україні Центральної Ради. Якщо до прийняття І Універсалу меншовики та есери вважали, що вони мають владу в Україні, то тепер відчували, що хвиля українського революційного руху набирає прогресивних форм. Вони не могли примиритися з перемогою українства і намагалися якось затримати й загальмувати революційні процеси.
Співробітництво російських есерів та меншовиків із Центральною Радою розпочалося після прийняття нею ІІ Універсала. Зміст II Універсалу свідчить про те, що Центральна Рада зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. З цього часу Центральна Рада переходила від опозиції у союзники Тимчасового уряду та російської демократії. На наш погляд, участь в роботі УЦР російських соціалістів та представників буржуазних партій, значно знижувала авторитет Центральної Ради в очах українських робітників та селян.
Російські меншовики та есери увійшовши до складу Центральної Ради та Генерального секретаріату, залишалися на попередній політичній платформі: підтримці Тимчасового уряду та неприйнятті ідеї української національної державності. Так, виходячи з позицій пріоритету загальноросійських, а не українських цінностей, російські есери і меншовики відкрито виступили з підтримкою „Тимчасової інструкції Генеральному секретаріату” саме крайовою владою Тимчасового уряду хотіли бачити російські соціалісти Центральну Раду.
Напередодні Жовтневого перевороту 1917 р. в Україні налічувалося 67 - 70 тис. есерів та близько 40 тис. меншовиків. Не дивлячись на кількісні показники, російські есери і меншовики в Україні були уражені глибокою кризою: Тимчасовий уряд виявився неспроможнім вирішити життєво необхідні вимоги українського народу, що поступово призвело до втрати довіри трудящих мас і до Тимчасового уряду, і до російських есерів та меншовиків. Втрачаючи попередній вплив у народі, есери та меншовики все більше підтримували Центральну Раду, в якій вони мали своє представництво, а тому мали надію таким чином впливати на перебіг подальших подій в Україні.
Меншовики і есери намагалися блокуватись з українськими соціал-демократами і есерами, щоб разом боротися проти більшовицьких Рад. Але, об'єднавши всі соціалістичні партії для боротьби проти більшовиків, російські соціалісти намагалися забезпечити собі лідерство в соціалістичному русі України. Українські національні соціалістичні партії на це не пішли і зберігали організаційну незалежність. Важливою перешкодою на шляху до об’єднання була і національна політика російських соціалістів, які стояли на відкрито проросійських позиціях, були байдужі до українського державотворення, не спромоглися визнати за українським народом права на самостійне життя навіть у формі національно-територіальної автономії у складі федеративно-демократичної Росії.
Під час Жовтневого перевороту праві есери та меншовики майже у всіх містах краю виступали проти встановлення радянської влади і рішуче підтримували владу Центральної Ради. Під їх керівництвом Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів висловлювалися проти встановлення радянської влади в Україні, мотивуючи це тим, що Україна ще не „дозріла” до соціалізму. Але у відкритих конфліктах з більшовиками есери та меншовики завжди почували себе безпорадними і, як правило, шукали засобів для мирного порозуміння між воюючими сторонами.
Після Жовтневого перевороту в лавах російських соціалістів відбувається розкол: праві есери та меншовики висловлюються проти встановлення радянської влади та підтримують Центральну Раду, а ліві, які відокремилися в самостійні партії лівих есерів та меншовиків-інтернаціоналістів, навпаки, рішуче підтримували радянську владу й виходячи зі своїх партій приєднувалися до більшовиків.
Проголошення ІІІ Універсалу Центральної Ради російські соціалісти зустріли з побоюванням, вважаючи передчасним проголошення УНР. В той же час, есери та меншовики підкреслювали, що в українському русі, крім націоналістичного, є демократичний зміст, який заслуговує на підтримку. Російські соціалісти позитивно поставилися до соціально-економічних перетворень, проголошених в ІІІ Універсалі, але Центральна Рада не поспішала виконувати своєї обіцянки, що дуже підірвало її авторитет.
Наприкінці 1917 р. есери та меншовики в Україні почали здійснювати деякі кроки для досягнення загальноукраїнського об’єднання своїх рядів, створення свого крайового партійного центру. Це було зумовлено створенням Української Народної Республіки, на території якої їм доводилося діяти. Тепер багато губернських і навіть обласних центрів російських соціалістів фактично опинилися без постійного керівництва з боку ЦК своїх партій, а фракційна боротьба вносила багато плутанини в розробку єдиної політичної лінії. Тому у грудні 1917 р. в Україні було утворено крайовий комітет партії есерів, а навесні 1918 р. - Головний комітет РСДРП(м). Але це тільки посилило розходження між політикою ЦК та курсом есерівських та меншовицьких організацій в Україні.
Есери та меншовики дуже негативно зустріли прийняття IV Універсалу Центральної Ради, в якому проголошувалась повна незалежність Української Народної Республіки, висловлюючи свої протести проти цієї знаменної події. Меншовики і есери були рішучими противниками переговорів Центральної Ради з Німеччиною і негативно поставилися до окупації німцями України. Хоч вони й заявили про те, що залишаються в складі Центральної Ради, але були найбільш опозиційними партіями.
Владу гетьмана П. Скоропадського російські есери і меншовики, як і українські соціалісти, визнали за режим відкритої реакції. Одночасно праві меншовики та есери, визнаючи „реакційний характер” нової влади, закликали до порозуміння з нею, пошуку контактів і компромісу шляхом роботи в земствах та інших органах самоврядування. Ліві соціалісти не тільки визнавали реакційність гетьманської влади, але й закликали до „найрішучих методів боротьби” з нею - збройної боротьби. Ліві російські есери разом із лівими українськими есерами очолили виступи селян проти Гетьманату.
У цілому, прихід до влади П. Скоропадського та його політика по збереженню буржуазно-поміщицького ладу в революційну епоху, стали своєрідним рубежем, з якого почалося швидке полівіння українських та російських соціалістичних партій. Ліві групи, які відокремлювалися в самостійні політичні партії, почали співробітництво з більшовиками і, навіть, визнавали гасло встановлення радянської влади.
Протиборство українських і російських соціалістів в робітничому русі за часи П. Скоропадького закінчилося перемогою російських соціалістів. Меншовики виступили ініціаторами створення загальноукраїнського центру професійних спілок - Уцентропрофа, де вони мали абсолютну більшість. Утворення національного профспілкового центру мало прихований політичний сенс і було спрямоване проти загрози більшовицького диктату над загальноросійським профспілковим рухом в умовах більшовицької влади в Росії. Послабленню більшовиків в українських спілках сприяло розчарування, викликане серед робітників першим українським радянським урядом і поліцейські переслідування, під які більшовики підпали за часи гетьмана.
Діяльність меншовиків та есерів у професійних спілках йшла у двох напрямках - політичному та економічному. Профспілки допомагали боронилися від реакційної політики уряду, тиску підприємців, запобігали загостренню окремих економічних конфліктів та захист професійних інтересів робітників намагалися здійснити, по можливості, шляхом переговорів з промисловцями й представниками органів влади. Але в листопаді 1918 р. профспілки перейшли до відкритих виступів проти гетьманського режиму, організовуючи масові політичні страйки.
Вплив російських соціалістичних партій на робітничий клас, їх діяльність у профспілках надавали можливість створення єдиного інтернаціонального антигетьманського фронту. І хоча загальноросійські партії есерів та меншовиків були не проти такого об’єднання, їх представники так і не були прилучені до УНС. Головні ідейні розходження між українськими та російськими соціалістичними партіями полягали у різному ставленні до українського державотворення - діяльність російських соціалістів в Україні весь час була спрямована на відновлення державної єдності Росії.
Після приходу до влади Директорії російські меншовики і есери сподівалися на співпрацю з новою українською соціалістичною владою, але політичні розрахунки меншовиків і есерів на союз з українськими соціалістами не виправдались. В новому уряді Директорії російські соціалісти не одержали жодного портфеля, а всеукраїнського парламентського центра, в якому російська опозиція могла б проявити себе в загальнодержавному масштабі, після Центральної Ради не було.
Стосунки есерів і меншовиків з Директорією були непослідовні і взагалі не склалися: спочатку російські соціалісти зайняли до неї спостережено-очікувальну, а потім і ворожу позицію. Шовіністична політика прибічників С. Петлюри швидко дискредитувала Директорію в очах національних меншин, а її невизначена політична програма, дрібнобуржуазна, на погляд російських соціалістів, соціальна база цієї влади, обмежене виборче право - усе це не сприяло порозумінню сторін. Професійний рух, керований меншовиками, був значною суспільною силою, яка вела компанію проти єврейських погромів та порушення прав інших національних меншин.
Після другого встановлення радянської влади в Україні головною проблемою для російських есерів і меншовиків стали стосунки з більшовицькою владою, тим більше, що власних сил на реалізацію своєї програми вони не мали. Головні надії на майбутнє України російські соціалісти пов’язували з „демократизацією” радянської влади.
Денікінська окупація подіяла на есерів і меншовиків в Україні як деморалізуючий фактор. Праві есери і меншовики, вважаючи що ця влада встановилася назавжди, пристосовувалися до неї і активно співробітничали з денікінцями. Ліві соціалісти відразу висловили своє негативне ставлення до А. Денікіна та його політики, засудивши своїх правих товаришів по партії за співробітництво з окупантами. Значна частина лівих есерів і меншовиків виступила у підтримку радянської влади, але не заважала Директорії боротися з білою владою, дотримуючись тактики „окремо йти, разом бити”.
Під час польсько-радянської війни головний зміст політики російських есерів і меншовиків полягав у допомозі більшовикам, щоб не допустити встановлення в країні „іноземної буржуазної влади”. Виступивши на захист радянської влади, ЦК меншовиків і ЦК есерів „відмовили” польсько-петлюрівським силам у намірі „грати роль визволителів України”. Вони наполягали на необхідності єднання України з Росією, закликали українців захищати свої національні інтереси в тісному зв’язку з трудящими масами всієї Росії в боротьбі з поляками і петлюрівцями. Саме під час денікінської окупації та польсько-радянської війни меншовики і есери відкрито продемонстрували своє вороже ставлення до українського визвольного руху.
У 1919-1920 рр. відбувається падіння політичного впливу російських соціалістичних партій в Україні через відсутність чіткого плану дій, хитання між різними воюючими таборами, бажання якнайкраще пристосуватись до політичної ситуації. Це і призвело есерів та меншовиків до політичної поразки.
Останнє встановлення радянської влади наприкінці 1919 - на початку 1920 рр. передало до рук більшовиків усі важелі тиску на російських меншовиків і есерів, які вже не могли протистояти більшовикам ні в політичному, ні в ідейному впливі. Визнавши радянську владу, російські есери і меншовики лише „умовно” підтримували її, прагнучи „демократизувати”. Це призвело до репресій з боку більшовицького уряду, який незабаром остаточно ліквідував загальноросійські організації есерів і меншовиків в Україні, залучивши до себе лівих та репресувавши всіх правих.
Загалом, діяльність російських есерів і меншовиків з питань українського національного самовизначення виражала спроби цих партій зберегти загальний курс на відновлення державної єдності демократичної Росії у специфічних умовах розвитку революційного процесу в Україні. Тому есери і меншовики не спромоглися визнати за українським народом права на самостійне життя навіть у формі національно-територіальної автономії у складі федеративної Росії. За політичним підходом до вирішення українського питання російських есерів і меншовиків можна класифікувати як проросійські великодержавницькі партії.
У вирішальні дні Української національно-демократичної революції есери і меншовики не зайняли чітку і сталу позицію щодо важливих політичних питань та весь час коливалися від опозиції до підтримки то українського національно-визвольного руху, то більшовицького табору. Їх політика, як третьої сили, була одним з основних чинників зриву процесу українського державотворення, однією з причин поразки Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Джерела

1.1. Архівні джерела

Державний архів Дніпропетровської області (ДАДО)
1. Доповідь Губкому КП(б)У про підпільну роботу в період з 7.12 по 29.12 1919. Телеграми та копії записів „по прямому зв’язку” про проведення „тижня допомоги фронту”. Тези про махновщину та її ліквідацію. Запис засідання старих партійців, членів КПУ щодо винесення колективної думки стосовно „колишніх” меншовиків. 12.01.20 18.09.21 рр. ДАДО. Ф. 1. Оп. 1. Од. зб. 7.
2. Передрук з „Бюлетеня Губернського виконавчого комітету суспільних організацій” про діяльність Катеринославського виконкому суспільних організацій. 1917 р. ДАДО. Ф. 24. Оп. 1, 2. Од. зб. 237. 134 арк.
3. Передрук з газети „Дело” про діяльність профспілкових організацій в період німецької окупації в Катеринославі. 1918 р. ДАДО. Оп. 1, 2. Од. зб. 255. 74 арк.
4. Передрук з газет „Звезда”, „Приднепровский край”, „Наша жизнь” й „Рабочая жизнь” про селянський рух та його організації. 1918 р. ДАДО. Ф. 24. Оп. 1, 2. Од. зб. 258. 88 арк.
5. Передрук з газети „Наша борьба” про профспілковий рух на Катеринославщині. 1918 р. ДАДО. Ф. 24. Оп. 1, 2. Од. зб. 262. 126 арк.
6. Передрук з газети „Известия Сонета робочих и солдатських депутатов” про боротьбу з меншовиками, есерами та іншими буржуазно-націоналістичними партіями. 1919 р. ДАДО. Ф. 24. Оп. 1, 2. Од. зб. 274. 31 арк.

Російський центр збереження і вивчення документів новітньої історії
(РЦЗВДНІ) м. Москва
7. Заяви, поправки, записки (групові та окремих осіб) надані в президію об’єднавчого з’їзду РСДРП(м). 19 серпня 26 серпня 1917. РЦЗВДНІ. Ф. 275. Оп. 1. Од. зб. 5. 139 арк.
8. Звернення, циркулярні листи, повідомлення, бюлетені ЦК партії есерів до всіх організацій партії. РЦЗВДНІ. Ф. 274. Оп. 1. Од. зб. 2. 48 арк.
9. Листи в редакцію. 1921 1924 рр. РЦЗВДНІ. Ф. 622. Оп.1. Од. зб. 39. 109 арк.
10. Листи від місцевих організацій. РЦЗВДНІ. Ф. 275. Оп. 1. Од. зб. 53. 68 арк.
11.