Черчович Іванна Іванівна. Жінки у громадському і приватному житті українців Галичини другої половини XIX - початку XX століття

Краткое описание

Черчович Іванна Іванівна. Жінки у громадському і приватному житті українців Галичини другої половини XIX - початку XX століття.- Дисертація канд. іст. наук: 07.00.01, НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, Ін-т народознавства. - Львів, 2014.- 271 с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМЕНІ ІВАНА КРИП’ЯКЕВИЧА

На правах рукопису

Черчович Іванна Іванівна

УДК [94(477.83/.86):396(=161.2)] “185/190”

Жінки у громадському і приватному житті українців Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття

07.00.01. – Історія України

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник
кандидат історичних наук
Аркуша Олена Георгіївна

Львів – 2014

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Історіографія, джерела та методологія
1.1. Жіночі студії. Історіографія проблеми 12
1.2. Джерельна база 19
1.3. Методологія дослідження 26

Розділ 2. Становище жінок: руйнування традиціоналізму у світогляді та укладі життя
2.1. Соціально-демографічний аналіз 31
2.2. Правовий статус 43
2.3. Поширення емансипаційних ідей у Галичині 55

Розділ 3. Жінки в сім’ях: щоденне життя і сфери впливу
3.1.Вплив жінок на чоловіків і синів у середовищі світської інтелігенції 65
3.2. Жіночі обов’язки в родинах греко-католицьких священиків 73
3.3. Жінки в селянських і робітничих сім’ях 82
3.4. Змішані шлюби 89

Розділ 4. Можливості професійної та громадської реалізації жінок
4.1. Жіноча освіта 97
4.2. Професійна діяльність 107
4.3. Участь в українському національному русі 122

Розділ 5. Порівняльні студії
5.1 Польки в Галичині 132
5.2. Галицькі єврейки 145
5.3 Українки в Російській імперії 152

Розділ 6. Конструювання образу жінки в публіцистиці та художній літературі
6.1. Жіночі образи в галицькій пресі 162
6.2. Постаті жінок у художній літературі 174
Висновки 184
Список використаних джерел та літератури 191
Додатки 251

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Українки в Галичині другої половини ХІХ – початку ХХ століття як об’єкт наукового дослідження досі відомі історикам лише частково. Темами, що найчастіше привертали увагу дослідників, були жіночий рух, розвиток ідеології фемінізму, діяльність жіночих організацій чи окремих визначних постатей. Приватне життя жінок у тогочасній Галичині – чи то через невелику кількість джерел жіночого авторства, або ж у силу необхідності в буквальному розумінні «визбирувати» свідчення на цю тему з-посеред, як правило, побіжних згадок мемуарного наративу чоловіків, – залишається незнаною частиною «її історії».
У контексті усталеного історіописання жінки традиційно опинялися позаду конструйованих дискурсів, на «посадах» мовчазних статистів, які виконували ролі матерів, дружин, доньок тих, хто «творив» історію. За винятком кількох відомих імен жінок, життя загалу, окреслене тезою про домашню реалізацію, видавалося майже непомітним, особливо на тлі зримих громадських досягнень чоловіків. Представлене дослідження є спробою написати про приватне і громадське життя тогочасних галичанок, не відділяючи їх від решти суспільства, а зображуючи в його контексті: на тлі політичних, економічних, культурно-світоглядних змін, що відбувалися в Галичині другої половині ХІХ – початку ХХ століття, і з її українською частиною населення зокрема.
Особливістю роботи є через залучення, насамперед, ego-документів: спогадів, мемуарів, автобіографій, листування, публікацій жінок чи інших матеріалів, які б «розповідали» від їх власного імені, а також на основі преси й художньої літератури того часу – зобразити жіночі статуси в родині і суспільстві, конотації навколо їх сімейних і громадських ролей, трактування ідей жіночої емансипації і шляхів її втілення у продиктованих обставинами нового часу конкретних практиках повсякдення. Мова йтиме не так про унікальність досвіду жінок у цей період, як про поставлені перед ними виклики і сформовані навколо дискурси, що дали б змогу оцінити, наскільки авторитетними видавалися становище й ролі жінок в українському суспільстві Галичини того часу і якими були їх можливості на практиці.
В означений дослідженням період межі між публічною і приватною сферами життя людини все частіше втрачали риси чіткого поділу. Причинами такого явища було, з одного боку, дедалі активніше втягнення інституту сім’ї (а відтак сфери приватного жінок, що за неї головно відповідали) у ширший суспільний, насамперед національний наратив. За ним сім’я мала бути малою копією суспільства, а виховані в родині ідеї – відображенням громадської позиції і національних ідеалів майбутніх нащадків. З іншого боку, до таких змін між приватним і громадським простором для жінок спричинилася емансипація – головно через освіту і роботу поза домом жінки отримували досвід поєднання одного з іншим.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планової теми відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України: «Західноукраїнські землі в контексті націотворчих процесів у Центрально-Східній Європі ХІХ – початку ХХІ ст, 0111U008233», 2012–2014 роки.
Мета роботи – дослідити становище, статуси й ролі жінок в українському суспільстві Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття, встановити чинники формування ґендерних взаємин і конструювання жіночих образів, з’ясувати, як ідеї жіночої емансипації змінювали традиційні уявлення про місце жінки в сім’ї та суспільстві та як вони впливали на уявлення самих жінок про свої інтереси та життєві цілі.
Реалізація мети передбачала виконання таких дослідницьких завдань:
- соціальна характеристика жінок-українок в означений період;
- з’ясування їх правового статусу;
- поширення ідей жіночої емансипації;
- розвиток освіти та можливостей професійної діяльності;
- сфери впливу жінок у сім’ях;
- організація повсякдення;
- проблема поєднання приватного життя з професією та громадською діяльністю;
- участь жінок в українському національному русі;
- характеристика українок-галичанок у порівняльному польському, єврейському та загальноукраїнському контекстах;
- визначення образу жінки в галицькому суспільстві другої половини ХІХ – початку ХХ століття на основі художньої літератури та публіцистики того часу.
Об’єктом дослідження є жінки-українки в Галичині другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в їх різних ролях: дружин, матерів, громадських діячок, працівниць, особистостей з власним поглядом на життя і багажем ідей, ідеалів та стереотипів свого середовища. Предметом дослідження є: напрям «жіночих студій», родинна кореспонденція, спогади чоловіків про жінок, «жіноче питання» в тогочасній пресі, образи жінок у художній літературі, суспільні уявлення про жіночу освіту та можливості реалізації жінок у професійному і громадському житті, конструйовані громадською думкою очікування щодо обов’язків жінки перед сім’єю та суспільством, а також уявлення самих жінок про свої бажання, можливості та сфери реалізації.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період автономії Галичини у складі Габсбурзької монархії, тобто від початку конституційних перетворень у 1861 р., які задали принципово нові рамки суспільних відносин, і до вибуху в 1914 р. світової війни, яка наповнила процеси жіночої емансипації зовсім іншими смислами. Для жінок у Галичині це був період «першої хвилі фемінізму», розвитку ідей емансипації та жіночого руху. В історії українців Галичини – це час значних соціально-культурних зрушень, творення національної ідеї, активних ідейно-партійних і міжнаціональних дебатів, перших конституційно-парламентських практик.
Термінологія і принципи цитування. Під терміном «Галичина» в роботі розуміється східна частина австрійської провінції Королівство Галичини і Лодомерії з Великим князівством Краківським і князівствами Освенцімським і Заторським, де чисельно переважало українське населення. Поряд із традиційними для ХІХ ст. етнонімами «руський» i «русинки», вживаються їх сучасні аналоги – «український», «українки». У цитатах з преси і архівних документів того часу збережено мову і правопис оригіналу (за винятком перекладених на українську польськомовних джерел). Визначення „жіноча історія” вживається на означення напряму історичних дослідження, предметом вивчення яких, є минуле жінок, їх досвід в усіх сферах людської життєдіяльності.
Методи. У роботі був використаний інструментарій таких напрямів історичної науки, як історія повсякдення, локальна та соціальна історія. При написанні дисертаційної роботи застосовано принцип об’єктивності та системно-структурний підхід до вивчення джерел, а також загальнонаукові методи аналізу і синтезу, узагальнення, критичний, описовий, проблемно-тематичний, статистичний, просопографічний і метод ретроспекції, а також методи ґендерного аналізу та історичної компаративістики.
Наукова новизна результатів дослідження. У роботі вперше:
− в центрі окремого наукового дослідження поставлено поєднання приватної та громадської сфери життя жінок в українському суспільстві Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що дозволило показати різні аспекти життя тогочасної людини в рамках історії повсякдення, а також поглибило розуміння її уявлень, мотивацій і внутрішнього світу;
− на підставі джерел, значний масив яких введено до наукового обігу, з’ясовано ставлення і вклад жінок у громадську діяльність чоловіків, їх професійну та політичну кар’єру;
− висвітлено суспільні трактування змішаних шлюбів і показано проблеми, які виникали в родині під тиском загострення національних суперечностей, та їх вплив на формування національних ідентичностей;
− розглянуто конструювання жіночих ролей та образів у публіцистичних і літературних текстах та їх зв’язок із повсякденними практиками;
− окреслено моделі жіночих ролей у сім’ях різних соціальних верств.
Отримали подальший розвиток:
− характеристики становища і статусів жінок в українському суспільстві Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ ст., конотації навколо їх громадських ролей;
− розуміння впливів процесів модернізації суспільства та жіночої емансипації на руйнування традиційно консервативних поглядів на призначення жінки;
− окреслення спільного історичного контексту та специфіки статусів і дій українок у Галичині на тлі подібних проблем польок, єврейок, українок Наддніпрянщини;
− з’ясування соціальних аспектів типово «жіночих» злочинів.
Удосконалено:
− методику дослідження минулого жінок в українському суспільстві Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. через застосування сучасних методологічних підходів, зокрема ґендерного аналізу. У дослідженні стверджується, що впливи жінок на тогочасні суспільні дискурси виходили далеко за рамки чоловічих версій історії, згодом прийнятих історіографією і мотивованих не стільки недооцінкою жіночих ролей, скільки загальноприйнятими трактуваннями сфери «жіночого» та «чоловічого».
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення історії жінок у Галичині другої половини ХІХ – початку ХХ століття, написання узагальнюючих досліджень з жіночих та ґендерних студій, розробки спецкурсів та семінарів, присвячених студіям «gender». Матеріали та висновки з роботи будуть цікавими дослідникам жіночої історії та ширших процесів модернізаційних та емансипаційних практик у суспільстві та можуть бути представлені й поглиблені в реалізації спільних міжнародних дослідницьких проектів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Окремі аспекти дослідження були представлені у 14 доповідях на наукових конференціях і семінарах в Україні і поза її межами, зокрема у Польщі та Словаччині:
1. I Наукова конференція молодих вчених «Культурно-історичне середовище Львова ХІХ–ХХ століття», Львів 8 грудня 2011 р.
2. ХХІІ Міжнародна наукова конференція «Історія релігій в Україні», Львів 10–12 травня 2012 р.
3. XI Міжнародна наукова конференція «Львів: місто – суспільство – культура. Повсякденне життя міста», Краків (Польща) 29–30 травня 2012 р.
4. Міжнародна наукова конференція «Історія, політика і культура у Cхідній Європі», Перемишль (Польща) 9–10 липня 2012 р.
5. II Наукова конференція молодих вчених «Культурно-історичне середовище Львова ХІХ–ХХ століття», Львів 14 грудня 2012 р.
6. ХХІІІ Mіжнародна наукова конференція «Історія релігій в Україні», Львів 20–24 травня 2013 р.
7. Міжнародна конференція «Лемки, бойки, гуцули, русини – історія, сучасність та духовна культура», Свидник (Словаччина) 14–16 травня 2013 р.
8. ІІ Міжнародна інтердисциплінарна конференція молодих вчених: «Від кохання до ненависті – від захвату до погорди: емоції в житті мешканців міст від Античності до ХІХ століття», Торунь (Польща) 21–22 червня 2013 р.
9. Міжнародна наукова конференція «Українська еліта як чинник цивілізаційного поступу українства», Київ 24 жовтня 2013 р.
10. Міжнародна конференція «Жінка в Галичині 1772–1914. Приватний простір – публічний простір», Чудєц (Польща) 16–17 травня 2014 р.
11. ХІІ Міжнародна наукова конференція «Львів: місто – суспільство – культура. Львів / Lwów / Lemberg як міські простори: уявлення, досвіди, практики», Львів 29–31 травня 2014 р.
12. І Міжнародна науково-практична конференція «Сестри по обидві сторони Збруча: історичний досвід жіноцтва Галичини та Наддніпрянщини», Львів 23–24 вересня 2014 р.
13. IV Наукові читання імені академіка Я. Д. Ісаєвича, Львів 4 березня 2014 р.
14. Бібліографічний семінар Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка «Джерела до вивчення повсякдення українок у Галичині зламу ХІХ–ХХ століть», Львів 27 листопада 2012 р.
Публікації: Результати дисертаційного дослідження викладено в 11-ти наукових статтях, з яких 5 опубліковано в наукових фахових виданнях України, 3 – у закордонних збірниках у Польщі:
1. Черчович І. Конструювання образу жінки-українки у Львові на початку ХХ століття / Іванна Черчович // Львів: місто – суспільство – культура. Зб. наук. праць за ред. О. Аркуші і М. Мудрого. – Львів, 2012. – Т. 8 [Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск’2012] – Ч. 1. – С. 411–420.
2. Черчович І. Образ жінки-русинки в русофільській публіцистиці Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття / Іванна Черчович // Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ, 2012. – Ч. 20–21. – С. 121–126.
3. Черчович І. Українки у Львові на початку ХХ століття: у світлі щоденних практик / Іванна Черчович // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: історія. – Тернопіль, 2013. – C. 13–19.
4. Черчович І. Емансипація жінок в інтерпретаціях національної еліти Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століть / Іванна Черчович // Українознавчий альманах. – Київ, 2013. – Вип. 14. – С. 86–89.
5. Черчович І. Джерела до вивчення повсякдення українок в Галичині зламу ХІХ – ХХ ст. / Іванна Черчович // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. – Львів, 2014. – Вип. 8. – С. 207–219.
6. Czerczowycz I. Społeczna wizja życia codziennego kobiety Ukrainki we Lwowie na przełomie XIX i XX wieku / Iwanna Czerczowycz // Lwów: miasto – społeczeństwo – kultura. Studia z dziejów miasta pod red. K. Karolczaka i Ł. T. Sroki – Kraków, 2014. – T. 9 [Życie codzienne miasta] – S. 244–254.
7. Czerczowycz I. Miłość, obowiązek i zdrada w małżeństwach galicyjskich drugiej połowy XIX w. / Iwanna Czerczowycz // Emocje mieszkańców miast na przestrzeni dziejów. Zbiór studiów pod red. A. Buczyły, J. Możdżeń, A. Mutrynowskiej. – Toruń, 2014. – S. 29–47.
8. Czerczowycz I. Ukrainki w Galicji Wschodniej w drugiej połowie ХІХ – na początku ХХ wieku: między tradycyjnymi wartościami rodzinnymi a wyzwaniami emancypacji / Iwanna Czerczowycz // Obrazy kobiecości. Zbiór studiów pod red. M. Jabłońskiego, B. Koperskiego, J. Falla, W. Pilch, M. Hohenauera. – Kraków, 2014. – S. 227–243.
9. Черчович І. Жінка в родині греко-католицького священика у Галичині другої половини ХІХ – початку ХХ століття / Іванна Черчович // Історія релігій в Україні. – Львів, 2012. – Кн. 1. – С. 503–516.
10. Черчович І. Українки Галичини і Наддніпрянщини у другій половині ХІХ – початку ХХ століття: конструювання взаємних образів / Іванна Черчович // Матеріали Першої міжнародної науково-практичної конференції «Сестри по обидві сторони Збруча: історичний досвід жіноцтва Галичини та Наддніпрянщини», присвяченої 125-ій річниці з дня народження Ольги Басараб, 23–24 вересня, 2014 р. [Текст]. – Львів, 2014. – С. 31–33.
11. Черчович І. Професійна реалізація жінок кінця ХІХ – початку ХХ століття: на прикладі українського суспільства Галичини / Іванна Черчович // Новітня доба. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2014. – С. 7–18.
Структура і обсяг дисертації: Дослідження побудоване за проблемним принципом. Робота складається зі вступу, шести розділів, кожен з яких поділений на кілька параграфів, висновків і списку використаних джерел і літератури (942 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 271 сторінку, з них 190 – основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

«Дух часу котиться великим колесом і тратує все, що йому стає в дорозі, а чим завзятіше хто опирається, тим більше шкодить сам собі. Дух часу – це вплив суспільних і економічних обставин, а затим сила й потреба конечна, необхідна. Він раз уроджений уже не пропаде й усюди мусить проникнути. Він і нас колотить, хоч ми того й не добачаємо», – так охарактеризувала Наталя Кобринська час, у якому, на її думку, випало жити її сучасникам. Період другої половини ХІХ – початку ХХ століття для жінок у Галичині і справді став часом чималих змін. У загальній дефініції вони визначалися ідейними, суспільно-політичними, соціально-економічними трансформаціями, що їх переживало галицьке суспільство. Загальний «backgraund» його жіночої частини визначали дві тенденції: перша була задана нормами їх традиційного виховання, релігійними настановами, консервативністю у трактуванні ролі і місця жінки; інша – спровокована ідеями жіночої емансипації і загальними процесами модернізації суспільства.
Досвід жіночого повсякдення, в означених дослідженням хронологічних рамках, включав різні практики життя, що були зумовлені низкою обставин: починаючи від соціального походження жінки, рівня її освіти, заміжжя – закінчуючи наявністю професії чи ступенем громадської активності. Норми офіційного законодавства фактично закріпляли за жінками статуси «недієздатних». Найбільш помітною статева нерівноправність була в сімейному праві: заміжня жінка навіть більшою мірою, ніж самотня чи вдова, була позбавлена можливості самостійної репрезентації себе у правових відносинах. Приблизно такими ж були права жінок у ділянці виборчого законодавства, доступу до середньої і вищої школи, участі в різного роду організаціях тощо. Мотивовані жіночою емансипацією вимоги змін таких правових інтерпретацій жінок поступово знаходили своє коло прихильників. Чи не найбільше дискусій на тему жіночої емансипації викликало застереження щодо втрати традиційних сімейних цінностей жінками, які оберуть для себе шлях поступу. На думку консервативної більшості, наслідками емансипації найчастіше ставали нещасливі родини, недоглянуті діти і загалом деморалізоване суспільство.
Протилежним цьому дискурсу стало обговорення емансипації як чинника розвитку всього українського суспільства. Позитивним результатом поступу жінок українська інтелігенція вважала їх активну участь у громадському житті свого народу: в заснуванні благодійних, харитативних чи культурно-просвітніх організацій, що неодмінно мали б декларувати свій українських характер. Публікації на теми значення і ролі жінки в суспільстві і родині, її національних обов’язків стали доволі популярними на сторінках преси різних ідейних спрямувань (народовців, русофілів, радикалів). Їх частими підтекстами були міжнаціональні паралелі з досвідом польських жінок, їхнім патріотичним запалом у визвольних змаганнях свого народу. В національному прочитанні емансипація найбільше пов’язувалася з ініціативністю, небайдужістю жінок до того, що відбувалося поза стінами їх власного дому. У таких трактуваннях емансипаційних процесів жінка здобула можливість вести громадське життя, за умови аби воно жодним чином не заважало її родинному побуту.
У щоденному житті ідеї емансипації знаходили більш прагматичні втілення – насамперед у здобутті жінками освіти та збільшенні числа доступних для них професій. Забезпечення професійною освітою окрім синів і своїх доньок для батьків поступово ставало нормою. Або як варіант побудови самостійного життя у випадку можливого не заміжжя, або ж як свідомий вибір, ставлення до жіночої освіти в українському середовищі Галичини останньої третини ХІХ ст. отримало якісно новий рівень обговорень. Найпереконливішим аргументом на користь таких змін стала стрімка модернізація суспільства, у тому числі в господарській сфері. Відкриття першого жіночого ліцею, гімназії, а врешті і дверей вищої школи було представлено частиною необхідних спершу для жінок, а врешті і для всього суспільства, реформ.
Однією з найбільш популярних професій серед тогочасних українок стало вчителювання. Такий вибір був продиктований насамперед його доступністю і відносно невеликим періодом навчання. Вплетена в національно-патріотичні конотації професія «народної вчительки» стала своєрідним ідеалом. Її осягнення найчастіше було прерогативою жінок із сімей тогочасної української інтелігенції. Кількість вихідців із селянської верстви чи міщанства, що опановувала вчительський фах, була невеликою. Високий рівень неписьменності українських селян і загалом трактування ними освіти для доньок у категоріях не потрібності, найчастіше призводили до того, що дівчата з селянських родин йшли працювати найманими робітницями в містах. Кількість жінок, що утримувалася шляхом служби, була суттєвою. Умови їхнього побуту, нерідко робили їх героїнями кримінальних хронік і матерями незаконнонароджених дітей. Невипадково на зламі століття серед жіночих організацій Галичини з’являлися спеціально створені товариства, які мали на меті опіку й догляд над слугами і робітницями.
Родина для жінок другої половини ХІХ – початку ХХ століття традиційно вважалася ідеалом, а заміжжя – однією з найважливіших життєвих прерогатив. Протягом життя ролі жінок у сім’ї змінювалися залежно від набутих статусів, ключовим із яких було материнство. Проектована суспільством постать дружин як «модераторок» приватного життя найчастіше зображала їх «хранительками домашнього вогнища». У таких конотаціях впливи, якими користувалися жінки, визначалися, з одного боку, їх моральними якостями – бути опорою для чоловіка, вихователькою для дітей, а з іншого – вмінням організувати сімейний побут, тобто дати лад господарству, слугам, і загалом створити атмосферу дому. У спогадах і родинному листуванні представників тогочасної інтелігенції дружини постають найчастіше саме в таких двох дискурсах.
У сім’ях греко-католицького духовенства постаті жінок отримували схожі інтерпретації, однак з урахуванням громадського статусу імості серед парафіян. Обговорення дружини священика як своєрідного зразка для решти жінок свого середовища було популярним мотивом релігійної преси. Цей зразок мав обов’язкове національне забарвлення, бо дружина греко-католицького, а отже українського, священика повинна була сприяти формуванню національної свідомості серед прихожан, виконуючи свого роду інтеграційну роль у житті чоловіка-священика та його жіночої частини пастви. Практика реального життя, очевидно, не завжди мала такі ідеальні прочитання. Серед спогадів і родинного листуванням священиків постать дружини все ж частіше пов’язувалася з його домом (господарством і дітьми), аніж з його церквою. Матеріальна частка жіночої участі в подружньому життя священнослужителя рідко коли ігнорувалася, найвиразнішим проявом такої тенденції були практики одружень молодих семінаристів, розмір посагу чи впливи батьків нареченої серед яких, звично вважалися дуже вагомими аргументами.
З останніх десятиліть ХІХ століття постать дружини українського інтелігента дедалі частіше набувала й суспільно-політичних конотацій. Найяскравіше це виливалось у дискусіях навколо змішаних шлюбів, їх наслідків для української перспективи в Галичині. Переважна кількість коментарів щодо прикладів останніх супроводжувалася винятково негативними підтекстами. Найбільші критики міжнаціональні, особливо польсько-українські шлюби, вважали шкідливими для української справи у краї, оскільки разом з дружиною – не українкою, чоловік, на їх думку, втрачав інтерес до громадського життя свого народу, а його діти – отримували недостатнє патріотичне виховання.
Жінки в родинному житті селян і робітників, за інтерпретацією тогочасної преси і літератури, мали чи не найменше ідеальних привілеїв. По-особливому невигідним їх статус у родині вважала феміністична критика. Для жінок з цієї категорії населення найгостріше поставала проблема поєднання своїх сімейних обов’язків, і материнства зокрема, з необхідністю щоденного заробітку. Особливо відчутною вона була для робітниць. Це пояснювало чималу кількість незаміжніх серед них і загалом, тенденцію пізніх шлюбів у містах. Приватне життя робітниць нерідко вступало в конфлікт з умовами їх робочого повсякдення, відтак створення родини для таких жінок було значно ускладнене.
Порівнюючи суспільні статуси українок зі становищем жінок у польському та єврейському середовищах тогочасної Галичини видається, що чи не найбільше схожостей було в їх національних трактуваннях. Кожен національний рух волів бачити жінок насамперед як «захисниць» родини, моралі, релігійності чи традиції загалом. Подібною була також риторика щодо високого статусу жінки у сім’ї і його винятковості. На відмінності становища жінок кожної з національностей, окрім особливостей релігій, серед іншого впливала різниця правового і політичного статусу народу, до якого вони належали. Громадські ініціативи польських жінок мали безперечно більше можливостей для реалізації. З поширенням ідей сіонізму серед галицьких євреїв свого обговорення набували сильні асиміляційні впливи польського середовища на жінок-єврейок, здійснені головно через освіту. Такі ж претензії до поляків висувало й українське суспільство. Міжнаціональні антагонізми найчастіше ставали головною перепоною на шляху до консолідованої боротьби жінок за свої права.
Для українського середовища Галичини жінки з Наддніпрянщини зазвичай видавалися прогресивнішими від своїх галицьких співвітчизниць. На такі висновки впливали, головно, їх ширші можливості у здобутті освіти (однак серйозним недоліком для галичан був її ненаціональний характер) і доступу до самостійних професій, закріплені законодавством права на окрему подружню власність у шлюбі, вільніші звичаї товариського життя. Частина наддніпрянок мала більший досвід наукової, літературної, громадської та меценатської роботи, та й просто були заможнішими. Співпраця українок по обидва боки Збруча найбільше проявилася у видавництві, а письменниці з «великої України» часто ставали авторками розміщених у тутешній пресі для жінок творів.
Образи жінок у публіцистиці і художній літературі Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття були відображенням поширених суспільних трактувань жінок, ідеалів та стереотипів, пов’язаних з їх статусом у родині і громаді, загальних рис фемінності. Найчастіше на шпальтах преси жінки поставали в публікаціях про родину, освіту, виховання та емансипацію. Характери головних героїнь пресової публіцистики були унаочненням світоглядних змін, що відбувалися в галицькому суспільстві того часу. Найбільш помітними вони ставали на контрасті вкорінених через традицію ідеалів «домашньої жінки» і образів емансипованих активісток. У національних конотаціях пресових публікацій результатами таких поєднань ставали «національно свідомі русинки», що поєднували в собі, з одного боку, функції «товаришок життя» – дружин і матерів, виховательок майбутніх українських патріотів, а з іншого, – самостійних громадських діячок. У проаналізованих художніх творах, постаті жінок відображали схожий набір літературних інтерпретацій. Популярними сюжетами, в яких жіночі персонажі отримували чи не найбільше характеристик, були теми заміжжя й сімейного життя. При цьому спектр їх художніх втілень був досить різносторонній: матримоніальні старання дівчат і їх мам, як правило, ставали предметами комедійного жанру, натомість правове становище жінок у шлюбі нерідко робило їх героїнями драм.
Загалом, чіткий розподіл між публічною (громадською) і приватною сферами життя для жінок в українському суспільстві Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття був регламентований традицією і підважений емансипацією. Сім’я й надалі залишалася основою їх життєвої реалізації, однак, обрамлені родиною, межі жіночого повсякдення розширювалися в силу соціально-демографічних, економічних і культурних чинників, дедалі частіше втягуючи жінок і в публічний громадський простір. Попри сформовану кулуарність чи другорядність жіночої ролі в історії, їх минуле включало все те, чим жило навколишнє суспільство, а відмінні від чоловічих вектори діяльності жінок ніяк не применшують значущості вивчення їх історичних досвідів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

І. ДЖЕРЕЛА
Архівні матеріали
Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів
Фонд 11 (Барвінські)
1. Антонович Володимир, священик. „Відповідь на скаргу жінок священиків Станіславівської Єпархії до єпископа преосв. Гр. Хомишина” – стаття 4 травня 1911 р. – Ф. 11. – Спр. 5363. – 4 арк.
2. Барвінська Галина. Листи до батька Олександра Барвінського. 1891–1906 рр. – Ф. 11. – Спр. 18 п. 4. – 98 арк.
3. Барвінська Галина. Листи до батька Олександра Барвінського. 1907–1912, 1914, 1916, 1928 рр. – Ф. 11. – Спр. 19 п. 4. – 52 арк.
4. Барвінська Галина. Листи до матері Євгенії Барвінської. 1900–1910 рр. – Ф. 11. – Спр. 22 п. 5. – 42 арк.
5. Барвінська Євгенія (уроджена Любович). Листи до родичів Любовичів (батька і матері). 1879–1895 рр. – Ф. 11. – Спр. 36 п. 6. – 178 арк.
6. Барвінська Євгенія. Листи до сина Богдана Барвінського. 1906–1910 рр. – Ф. 11. – Спр. 29 п. 6. – 51 арк.
7. Барвінська Ольга. Листи до батька Олександра Барвінського. 1891–1893 рр. – Ф. 11. – Спр. 38 п. 7. – 98 арк.
8. Барвінська Ольга. Листи до батька Олександра Барвінського. 1894–1895 рр. – Ф. 11. – Спр. 39 п. 7. – 99 арк.
9. Барвінська Ольга. Листи до батька Олександра Барвінського. 1898–1899 рр. – Ф. 11. – Спр. 41 п. 7. – 64 арк.
10. Барвінська Ольга. Листи до батька Олександра Барвінського. 1900 р. – Ф. 11. – Спр. 42 п. 7. – 72 арк.
11. Барвінська Ольга. Листи до батька Олександра Барвінського. 1901 р. – Ф. 11. – Спр. 43 п. 7. – 63 арк.
12. Барвінська Ольга. Листи до батька Олександра Барвінського. 1902–1904 рр. – Ф. 11. – Спр. 44 п. 8. – 72 арк.
13. Барвінська Ольга. Листи до батька Олександра Барвінського. 1905–1906 рр. – Ф. 11. – Спр. 45 п. 8. – 72 арк.
14. Барвінська Ольга. Листи до батька Олександра Барвінського. 1907–1910 рр. – Ф. 11. – Спр. 46 п. 8. – 105 арк.