СУД (СУДДЯ) ЯК СУБ’ЄКТ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В УКРАЇНІ :

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

СУПРУН ГАЛИНА БОРИСІВНА

УДК 342.922

СУД (СУДДЯ) ЯК СУБ’ЄКТ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Миськів Леся Ігорівна,
кандидат юридичних наук

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП ......................................................................................................... 4 – 13
РОЗДІЛ 1
ІНСТИТУТ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕНННЯ В УКРАЇНІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ............................................................................................... 14 – 69
1.1 Провадження у справах про адміністративні правопорушення у механізмі здійснення судової влади в Україні ....................................... 14 – 32
1.2 Суб’єкти адміністративно-деліктної юрисдикції .......................... 32 – 48
1.3 Місце суду в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення ........................................................... 48 – 64
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ................................................................ 64 – 69
РОЗДІЛ 2
СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ........................................................................... 70 – 129
2.1. Основні засади судового розгляду справ про адміністративні правопорушення ........................................................................................ 70 – 89
2.2. Порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення в суді .............................................................................................................. 90 – 108
2.3. Діяльність суду (судді) при оскарженні постанови по справі про адміністративне правопорушення .......................................................... 108 – 124
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ............................................................... 124 – 129
РОЗДІЛ 3
ПОСТАНОВА СУДУ (СУДДІ) У СПРАВІ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ ......................................................................... 130 – 179
3.1. Прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення: зміст діяльності суду (судді)................................................................... 130 – 142
3.2. Загальна характеристика постанов у справах про адміністративні правопорушення ...................................................................................... 142 – 159
3.3. Вплив суддівського переконання на прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення .......................................................... 159 – 174
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ............................................................... 175 – 179
ВИСНОВКИ ............................................................................................ 180 – 191
ДОДАТКИ ............................................................................................... 192 – 197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................... 201 – 225

ВСТУП

Актуальність теми. Стан правосуддя в Україні є одним із критеріїв оцінки рівня демократії та законності. Світовий досвід доводить, що правова держава може існувати лише тоді, якщо в країні є сильна, незалежна і авторитетна судова влада. Призначення судової влади полягає в тому, щоб укріплювати престиж права, всебічно сприяти затвердженню демократичних принципів державного ладу, його стабілізації, спонукати до утвердження високої правової культури. Постійні намагання української держави здійснити судово-правову реформу, удосконалити національне законодавство, зокрема, адміністративне (адміністративно-деліктне) вносять свої корективи у розвиток функції правосуддя.
При цьому зростає і роль суду у здійсненні провадження по справах про адміністративні проступки, рівень правової регламентації його діяльності. Аналіз судової практики показує, що сьогодні адміністративно-деліктна діяльність судді характеризується не тільки кількісним ростом справ про адміністративні правопорушення, що розглядаються суддею (у 2010 році на розгляді місцевих судів перебувало 832,3 тис. справ та матеріалів про адміністративні правопорушення, що на 2,2 % більше порівняно з 2009 р., із них з винесенням відповідних постанов – 728,2 тис. справ), але і ускладненням змісту адміністративно-деліктної практики, протиріччями системи такого правосуддя, появою помилок в роботі суддів. Значне підвищення професійного навантаження на суддів стає однією з причин збільшення судових помилок при застосуванні ними адміністративних стягнень. Розвиток адміністративно-деліктного законодавства, віднесення до підвідомчості судів значної кількості складів адміністративних правопорушень також негативно впливають на правову якість справ про адміністративні проступки, що розглядаються суддями. Повільне реформування порядку здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, зокрема, судового, обумовлено оновленням підходів до адміністративного права, адміністративно-деліктного процесу тощо. У зв’язку з цим особливої значимості набуває рівень необхідної регламентації адміністративно-деліктного статусу судді у провадженні по справі про адміністративне правопорушення. Враховуючи неоднорідність адміністративно-деліктного провадження, пріоритетним завданням є окреслення шляхів удосконалення законодавства у цій сфері, усунення негативних тенденцій, що сталися внаслідок непослідовності у здійсненні попередніх етапів судової реформи, забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів.
Визначення місця та значення суду в системі адміністративно-юрисдикційних органів важливе не тільки в практичному аспекті, але і в плані окреслення цих повноважень у контексті здійснюваної судово-правової реформи. Розробка проблеми адміністративно-юрисдикційної діяльності суду в умовах побудови правової держави має важливе і теоретичне значення  вона сприяє значному поповненню знань та понять у галузі адміністративно-деліктного права, а також в теорії правосуддя. Про важливість проблеми здійснення правосуддя в Україні (в тому числі, й у справах про адміністративні правопорушення) свідчать і періодичні парламентські слухання на цю тему (27.06.2007 р., 18.03.2009 р.).
Питання розгляду судами справ про адміністративні правопорушення не є новим для юридичної науки, оскільки вони пов’язані із науковими дискусіями щодо можливості віднесення такої діяльності до правосуддя і виділення у зв’язку з цим особливостей розгляду судами зазначених справ, та тією чи іншою мірою знайшли своє відображення в працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як: Ю. Андріанова [13], Л. Анохіна [14], О. Бабаєва [16], О. Бандурка [8], О. Банчук [19], Д. Бахрах [21], С. Беньковський [24],
В. Білоус [27], І. Бородін [29], І. Голосніченко [42], Є. Додін [49], В. Коваль [72], Т. Коломоєць [82], В. Колпаков [83,84], А. Комзюк [85], Г. Корчевний [95], О. Кузьменко [106], Є. Ламонов [109], Н. Литвин [110], Д. Лук’янець [111], О. Миколенко [124], О. Остапенко [141], Ю. Педько [147], О. Петрухін [149], Н. Салищева [174], Н. Тиндик [198], М. Тищенко [200], В. Шамрай [213], О. Шергін [217] та інші, праці яких і стали науковим підґрунтям дисертаційного дослідження.
Окремої уваги заслуговують дослідження адміністративно-юрисдикційної діяльності суду, здійснені В.М. Скавроніком [181, 182]; судового розгляду справ про адміністративні правопорушення – С.О. Короєдом [92-94], а також правового статусу судді – О.М. Собовим [186]. Водночас, поряд з фрагментарним визначенням місця суду в системі органів адміністративної юрисдикції, детальним визначенням ознак судового розгляду справ про адміністративні проступки як здійснюваної в процесуальній формі адміністративно-деліктної діяльності судів, виокремленням адміністративно-процесуального статусу судді (із віднесенням останнього до органів, посадових осіб публічної влади), залишаються не достатньо дослідженими питання: ролі провадження у справах про адміністративні правопорушення у механізмі здійснення судової влади, приналежність суду до суб’єктів доказування, основних засад судового розгляду, діяльності суду при оскарженні постанови про адміністративне правопорушення, підстав і порядку прийняття судових рішень, характеристики останніх. Нормативно-правова неврегульованість судового порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення, невизначеність правового статусу суду при цьому, призводять до неоднозначної практики вирішення справ про адміністративні правопорушення.
Отже, можна констатувати відсутність у вітчизняній правовій науці комплексних наукових досліджень щодо визнання суду (судді) суб’єктом адміністративного-деліктного провадження, а також своєчасність і необхідність дослідження даної проблеми з метою удосконалення правозастосовчої практики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Київського міжнародного університету на 2008-1010 р.р., у межах Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 р.р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767 та Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008.
Дослідження є частиною науково-дослідної теми Юридичного інституту Київського міжнародного університету „Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти” (державний реєстраційний номер 0104U003159), де автор є одним із виконавців.
Мета і завдання дослідження. У дисертаційній роботі поставлено за мету на підставі вивчення, аналізу та узагальнення судової практики у справах про адміністративні правопорушення дослідити суд як суб’єкт адміністративно-деліктного провадження і окреслити проблеми у здійсненні його правозастосовної діяльності та шляхи їх вирішення.
Відповідно до поставленої мети визначені основні завдання дисертаційного дослідження:
– проаналізувати генезис наукових досліджень та стан сучасної правової доктрини щодо вивчення таких правових категорій як: „юрисдикція”, „адміністративна юрисдикція”, „адміністративно-деліктна юрисдикція”, „адміністративна юстиція”, „правосуддя”;
– визначити поняття „суб’єкти адміністративно-деліктної діяльності” та окреслити їх правовий статус в провадженні по справам про адміністративні правопорушення;
– охарактеризувати правовий статус судді в адміністративно-деліктному провадженні, виявити його сутність і зміст, шляхи подальшого розвитку;
– дослідити основні засади здійснення судового розгляду у справах про адміністративні правопорушення, їх нормативно-правове закріплення в національному законодавстві та адміністративно-деліктному законодавстві зарубіжних країн;
– охарактеризувати порядок судового розгляду справ про адміністративні правопорушення і встановити його етапи та зміст діяльності судді на кожному з них;
– встановити сутність діяльності судді при перегляді справ про адміністративні правопорушення в апеляційному порядку;
– розкрити ознаки правозастосовної діяльності судді як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення;
– розглянути порядок прийняття судових рішень у справах про адміністративні правопорушення, визначити їх зміст, властивості та вимоги до оформлення;
– дослідити вплив внутрішнього переконання судді на прийняття ним рішення у справі про адміністративне правопорушення;
– сформулювати пропозиції щодо удосконалення адміністративно-деліктного закону в частині судового провадження та визначення суду (судді) суб’єктом його здійснення.
Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають під час вступу суду (судді) в адміністративно-деліктний процес.
Предметом дослідження є суд (суддя) як суб’єкт провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи склали положення діалектики як загальнонаукового методу пізнання явищ об’єктивної дійсності, інші загальнонаукові та спеціальні методи, а саме: історико-правовий, формально-логічний, порівняльний статистичні та соціологічні (анкетування, групування, зведення, узагальнення матеріалів практики). Їх застосування визначається системним підходом, що надає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми, здійснювати аналіз діяльності суду (судді) у справах про адміністративні правопорушення. Так, діалектичний метод пізнання процесів, що відбуваються під час здійснення судового розгляду у справах про адміністративні правопорушення, дозволяє розглянути його у розвитку та взаємозв’язку, виявити усталені напрями і закономірності в цілому (розділи 1-3). Застосування історико-правового методу передбачає вивчення генезису наукових досліджень розвитку адміністративних юрисдикційних категорій, визначення суб’єктів адміністративно-деліктного процесу, правового статусу суду (судді) у ньому, виявлення зв’язку минулих і сьогоднішніх процесів судово-правової реформи в Україні (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Формально-логічний метод застосовувався при аналізі поняття адміністративно-деліктної діяльності суду (судді), визначенні впливу внутрішнього переконання судді на прийняття рішення у справі (підрозділи 2.2, 2.3, 3.1, 3.3); порівняльний – у процесі аналітичного огляду основних засад судового розгляду справ про адміністративні правопорушення, нормативно-правового закріплення судових рішень в адміністративно-деліктному процесі України та деяких зарубіжних країн, що дозволило сформулювати ряд рекомендацій по удосконаленню правозастосовної діяльності судді (підрозділи 2.1, 3.2); статистичний і соціологічний – при опрацюванні даних судової статистики, матеріалів судової практики, анкетуванні та зведенні матеріалів опитування (підрозділи 2.2, 2.3, розділ 3).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційного дослідження склали наукові праці фахівців в галузі філософії, загальної теорії держави і права, адміністративного права та процесу, психології.
Правову базу дисертаційного дослідження становлять приписи: Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, міжнародно-правових актів, які регулюють суспільні відносини в адміністративно-деліктній сфері.
Інформаційною й емпіричною основою дослідження стали: судова практика розгляду справ про адміністративні правопорушення у 2008-2010 р.р. (за даними Верховного Суду України); узагальнення практичної діяльності судів по розгляду і вирішенню справ про адміністративні правопорушення (вивчено 380 матеріалів справ); результати опитування 245 суддів судів першої інстанції в Київській, Житомирській, Тернопільській областях. Також був використаний власний досвід роботи суддею місцевого загального суду.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером розглянутих питань дисертація є новим за змістом комплексним теоретико-практичним дослідженням суду (судді) як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення.
До положень, які мають певний ступінь новизни, відносяться:
вперше:
– досліджено суд (суддю) в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення як таких, що здійснюють адміністративно-деліктну діяльність і доведено, що за чинним законодавством інститут судового провадження у справі про адміністративне правопорушення є однією із форм здійснення правосуддя, що забезпечує реалізацію судової влади в Україні; суд же виступає владним суб’єктом, уповноваженим від імені держави здійснювати адміністративно-деліктне провадження;
– обґрунтовано, що поняття „провадження у справах про адміністративні правопорушення” тотожне з поняттям „адміністративно-деліктне провадження” і означає процесуальну діяльність на підставі визначених законодавцем правил щодо встановлення об’єктивної істини у справі про адміністративний проступок і прийняття рішення відповідно до чинного законодавства;
– встановлено, що за ознаками владної природи і характером правовідносин, які виникають при судовому вирішенні суспільно-правового конфлікту, адміністративна юрисдикція суду поділяється на юстиційну та деліктну;
– запропоновано перелік рішень судді на етапі підготовки справи до судового розгляду та визначено підстави їх прийняття;
удосконалено:
– ознаки процесуальної компетенції суду, які обумовлюються синтезом процесуальних (адміністративно-деліктних) прав, обов'язків і суддівського розсуду;
– поняття принципів в адміністративно-деліктному процесі, як основних засад, керівних положень здійснення провадження у справах про адміністративні проступки, які визначають його зміст, форму, спрямованість і структуру та мають нормативно-правовий характер;
– перелік підстав для відводу судді;
– класифікацію судових рішень та підстави їх прийняття;
набуло подальшого розвитку:
– положення про здійснення суддею пізнавальної, правової, організаційної, профілактичної діяльності
– поняття суб'єкта адміністративно-деліктної юрисдикції, співвідношення між його правовим статусом і правовим положенням;
– нормативно-правове закріплення в адміністративному законодавстві принципів: презумпції невинуватості, змагальності, публічності і диспозитивності, розумності строків провадження;
– класифікація питань, що вирішуються при підготовці справи до судового розгляду;
– вимоги щодо постанови у справі про адміністративне правопорушення (внутрішні і зовнішні властивості);
– положення про вплив внутрішнього переконання судді на прийняття рішення у справі.
Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання:
– у науково-дослідній сфері – для розширення меж уявлень про зміст правосуддя, судової влади та визначення правового статусу суду (судді) в адміністративно-деліктному процесі (акт впровадження № 191-14/05-09 від 11 травня 2009 року);
– у навчальному процесі – матеріали дисертації впроваджувалися у навчальному процесі юридичного інституту та інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету при викладанні курсів „Адміністративне право”, „Адміністративний процес”, „Адміністративна відповідальність” (акт впровадження № 271/09 від 03 червня 2009 року);
– у сфері правотворчості – деякі положення, сформульовані у дослідженні, прийняті до уваги Інститутом законодавства Верховної Ради України для урахування при підготовці експертно-аналітичних матеріалів для Комітетів Верховної Ради України (довідка № 22/65-1-4 від 14 лютого 2011 року).
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Київського міжнародного університету. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднено в доповідях та повідомленнях на Міжнародних науково-практичних конференціях: „Сучасні проблеми правової системи України” (28 жовтня 2010 р., м. Київ); „ІV Наукові читання, присвячені пам’яті В.М. Корецького” (17 лютого 2011 р., м. Київ); „Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи” (24 лютого 2011 р., м. Київ); „Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи” (24 лютого 2011 р., м. Київ); ІІ Міжвузівській науково-теоретичній конференції „Правові реформи в Україні” (21 жовтня 2010 р., м. Київ); науково-практичному семінарі „Проблеми кодифікації виборчого законодавства України: стан, проблеми, перспективи” (6 грудня 2010 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення і висновки проведеного дослідження відображені у 3 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України та 6 тезах доповідей, надрукованих за матеріалами науково-практичних конференцій.
Структура роботи зумовлена предметом дослідження, метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять 9 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, з яких 191 сторінка – основний текст, додатки (2) – на 6 сторінках, список використаних джерел (220 найменувань) – на 25 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За предметом дослідження, згідно з визначеними у вступі науковими завданнями, в дисертації із розглянутих проблем обґрунтовуються і висвітлені такі основні положення, висновки і рекомендації.
1. Одним із пріоритетних завдань сучасної України є визначення шляхів удосконалення законодавства в адміністративно-деліктній сфері, усунення негативних тенденцій, що сталися внаслідок непослідовності у здійсненні попередніх етапів судової реформи, забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів (суддів). Серед напрямків удосконалення судочинства в Україні є і розгляд справ про адміністративні правопорушення судом, оскільки аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати, що цей вид провадження не є однорідним.
Дослідження різних наукових підходів до визначення такої правової категорії як „юрисдикція” дозволяє розглядати її як визначені законом повноваження державних органів (в тому числі, й судових) по вирішенню правових конфліктів (спорів та інших питань щодо встановлених об’єктів, структур і сфер). Предметом адміністративно-юрисдикційної діяльності виступає адміністративне правопорушення. Термін „адміністративно-деліктний процес” використовується як узагальнена категорія, яка об’єднує у системне утворення окремі провадження у справах про адміністративні проступки. Провадження у справах про адміністративні правопорушення тотожне з поняттям „адміністративно-деліктне провадження” і означає процесуальну діяльність на підставі визначених законодавцем правил щодо встановлення об’єктивної істини у справі про адміністративний проступок і прийняття рішення відповідно до чинного законодавства.
2. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні коріння, різняться за ознаками владної природи цих видів діяльності і характеру правовідносин, які виникають під час діяльності їх суб'єктів. Адміністративна юрисдикція суду поділяється на юстиційну та деліктну.
Термін „правосуддя” означає діяльність суду, орієнтовану на утвердження верховенства права через ухвалення правосудного судового рішення. Завдання ж правосуддя реалізуються через судочинство як процедурно унормовану діяльність суду. Отже, будь-яке вирішення судом юридичного конфлікту, яке здійснюється у встановленій судовій процедурі, є правосуддям. Інститут судового провадження у справі про адміністративне правопорушення являється однією із форм здійснення правосуддя, що забезпечує реалізацію судової влади в Україні.
3. В будь-якому юридичному процесі наявні суб'єкти пізнання, які є складною соціально-організованою системою, яка в якості своїх компонентів включає різних учасників процесу (органи, окремі особи), що виступають носіями інформації про проступок або здійснюють у передбаченому законом порядку її придбання і перетворення в достовірне знання (докази): в адміністративно-деліктному процесі – з метою вирішення завдань провадження у справі про адміністративний проступок.
Суб’єктами адміністративно-деліктного процесу є всі уповноважені органи (посадові особи) адміністративно-деліктної юрисдикції, які здійснюють провадження у справі про адміністративний проступок, а також особи, що залучаються до нього, вступаючи в адміністративно-деліктні правовідносини і набуваючи при цьому процесуальних прав та виконуючи процесуальні обов’язки. Поняття „суб’єкти адміністративно-деліктного процесу” і „суб’єкти провадження у справі про адміністративний проступок” є тотожними.
Суб’єкти адміністративно-деліктної юрисдикції наділені загальним і спеціальним статусом. При цьому, загальним статусом визнається правове положення суб’єкта адміністративно-деліктної юрисдикції, яке характеризується сукупністю юридичних прав та обов’язків по розгляду і вирішенню справ про адміністративні проступки. Спеціальний статус вказаних суб’єктів пов’язаний з особливим правовим положенням певних державних органів (посадових осіб) адміністративно-деліктної юрисдикції (сферою їх компетенції), а також із видом адміністративного проступку (сферою його вчинення: податковою, митною, підприємницькою тощо).
Виходячи із нормативно-правового підходу до визначення суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції в Україні, слід констатувати, що до них відносяться: 1) владні органи (державні і місцевого самоврядування), уповноважені посадові особи, які наділені обов’язком на розгляд та вирішення справ про адміністративні проступки; 2) посадові та інші особи (наприклад, п.п. 2-2; 9 ст. 255 КУпАП), що мають право складати протоколи про адміністративні проступки; застосовувати заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; 3) особи, уповноважені здійснювати нагляд за законністю здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення.
4. Належність до органів адміністративно-деліктної юрисдикції не означає, що всі посадові особи цього органу вправі не тільки складати протоколи про адміністративні проступки, але і розглядати відповідні справи та приймати по ним рішення. Такий законодавчий підхід негативно впливає на правозастосовчу практику. Тому логічним є об’єднання повноважень по складанню протоколів про адміністративні проступки з повноваженнями по розгляду цих справ в межах одного органу, а також надання права застосовувати відповідні заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні проступки тим особам, що уповноважені складати протоколи про адміністративні проступки. Розгляд і вирішення справ про адміністративні проступки дійсно необхідно закріпити лише за судами загальної юрисдикції, оскільки здійснення правосуддя є виключною компетенцією судових органів. Складання ж протоколів про адміністративні правопорушення (порушення справи, адміністративне розслідування) необхідно залишити за посадовими особами відповідних органів (державних і місцевого самоврядування), що забезпечить чітку стадійність провадження у справах про адміністративні проступки, властиву будь-якому юридичному процесу. Це сприятиме становленню самостійності адміністративно-деліктного процесу із всіма відповідними засадами, процесуальною формою й іншими гарантіями провадження, в тому числі об’єктивності розгляду і вирішення справи про адміністративний проступок – на підставі чинного адміністративного законодавства та власної правосвідомості судді.
5. Аналіз судової практики показує, що адміністративно-деліктна діяльність судді сьогодні характеризується не тільки кількісним ростом справ про адміністративні правопорушення, що розглядаються суддею (понад 230 складів адміністративних проступків, а також всі справи про правопорушення, вчинені неповнолітніми особами віком від 16 до 18 років), але і ускладненням змісту адміністративно-деліктної практики, протиріччями системи такого правосуддя, появою помилок в роботі суддів.
Правовий статус судді в адміністративно-деліктному провадженні – це встановлена нормами права сукупність його прав і обов'язків, порядку організації і принципів функціонування, спрямованих на реалізацію цілей і завдань правосуддя. Статус судді, як і будь-якого суб’єкта є, насамперед, певною сукупністю його соціальних можливостей, обсяг і характер яких залежать від тієї ролі, соціальної функції, що виконується ним у суспільстві і конкретизується у тих чи інших суспільних відносинах, суб’єктом яких він виступає. Сутність правового статусу судді в адміністративно-деліктному процесі полягає в нормативно визначеній можливості поведінки судді, обмеженої інтересом виконуваної ним соціальної функції. Для забезпечення стабільності правового статусу судді в адміністративно-деліктному процесі необхідно чітке теоретичне визначення і детальне закріплення в національному адміністративно-деліктному законодавстві всіх структурних елементів, які становлять зміст цієї правової категорії, що сприятиме цілісному правовому забезпеченню статусу суддів України.
Адміністративно-деліктний статус судді у провадженні у справах про адміністративні правопорушення розуміється як законодавчо встановлена сукупність адміністративної правосуб'єктності, процесуальних прав і обов'язків судді по веденню адміністративно-деліктного процесу, гарантій їх реалізації, відповідальності. При цьому суддя, здійснюючи адміністративно-деліктне провадження, має потрійний статус: загально правовий, спеціальний і особливий (виключний).
6. Необхідність точного і правильного додержання адміністративно-деліктного законодавства при розгляді судом справ про адміністративні правопорушення спрямовано на додержання встановлених законом гарантій всіх учасників судового розгляду. Це необхідно для забезпечення всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.
Основними засадами (принципами) судового розгляду справ про адміністративні правопорушення слід визнати основоположні, найбільш абстрактні правила, що виступають в якості незаперечних вимог, покладених в основу діяльності суду щодо справедливого вирішення підсудних йому справ про адміністративні правопорушення. У таких засадах втілюються концептуальні ідеї правосуддя у справах про адміністративні проступки.
Зарубіжний досвід окремих країн у сфері адміністративно-деліктного провадження, а також положення про те, що судове провадження у справі про адміністративний проступок є правосуддям і адміністративно-деліктний процес виступає самостійним видом юридичного процесу, для якого характерні відповідні процесуальні функції: адміністративного переслідування, захисту й вирішення справи по суті; наявність можливості настання негативних наслідків для особи у зв’язку з притягненням до адміністративної відповідальності, свідчать про потребу доповнення чинного КУпАП окремою статтею (246-1), яка б розкривала принцип презумпції невинуватості: „1. Особа, щодо якої здійснюється провадження у справі про адміністративний проступок, вважається невинуватою у його вчиненні доти, доки її вина не буде доведена в законному порядку, відповідно до вимог, установлених цим Кодексом. 2. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не зобов’язана доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного проступку. 3. Усі сумніви щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь”.
7. Від публічності та диспозитивності як принципів адміністративно-деліктного права слід відрізняти імперативний та диспозитивний методи правового регулювання адміністративно-деліктних правовідносин. Імперативний метод полягає у встановленні категоричного правила поведінки для суб’єктів права, зміст якого визначено джерелом права і не може змінюватися за розсудом суб’єктів права. Диспозитивний метод надає суб’єктам певну альтернативну можливість вибору варіантів поведінки у межах закону, виходячи з певних інтересів, що відповідно проявляється в дискреційних повноваженнях публічних суб’єктів провадження і в диспозитивних правах приватних суб’єктів процесу.
У зв’язку з цим, принцип публічності слід закріпити в КУпАП наступним чином: „ Стаття 246-2. Принцип публічності.
Органи (посадові особи) адміністративно-деліктної юрисдикції, у межах своїх повноважень за наявності встановлених законом підстав та у порядку, передбаченому адміністративним законодавством, зобов’язані вчинити процесуальні дії, необхідні для виконання завдань провадження у справі про адміністративний проступок.
Органи (посадові особи) адміністративно-деліктної юрисдикції, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створюють необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи: роз'яснюють особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попереджують про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяють здійсненню їх прав у випадках, передбачених цим Кодексом”.
8. Суд в адміністративно-деліктному процесі виконує єдину функцію – вирішення справи по суті (правосуддя) і не можна погодитись з тим, що стадія розгляду та вирішення адміністративної справи складається з двох процедур: розгляду справ про адміністративні правопорушення та адміністративного розслідування, яке проводиться в необхідних випадках (В. Скавронік). Для уникнення суперечок з приводу наділення суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції певними процесуальними функціями в КУпАП необхідно закріпити: положення про розподіл вказаних функцій, поняття адміністративного розслідування (яке має проводитись у всіх справах про адміністративні проступки, крім випадків, передбачених цим Кодексом).
Окрім того, адміністративне законодавство потребує визначення правил відводу судді (як і іншої посадової особи, що розглядає справу про адміністративний проступок по суті): „Стаття 214-1. Відвід органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Посадова особа, наділена адміністративно-деліктною юрисдикцією, не може розглядати справи про адміністративні правопорушення по суті: 1) якщо вона є потерпілим або близьким родичем (членом сім’ї) потерпілого, особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення чи близьким родичем (членом сім’ї) особи, що притягується до адміністративної відповідальності”; 2) якщо вона є у даній справі свідком, експертом; 3) якщо вона особисто чи її близькі родичі (члени сім’ї) заінтересовані в результатах справи; 4) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого Законом України „Про судоустрій та статус суддів”; 5) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у її об’єктивності.
При наявності зазначених обставин посадова особа зобов’язана заявити самовідвід. На цих же підставах відвід посадові особі можуть заявити потерпілий, його представник, особа, що притягується до адміністративної відповідальності, її захисник”.
9. Порядок судового розгляду справи про адміністративний проступок може бути охарактеризований як: 1) правова діяльність, що здійснюється на підставі процесуальної форми уповноваженими законом особами (суддями); 2) пізнавальна діяльність, спрямована на встановлення обставин події адміністративного проступку (як правило, минулого) на підставі теорії судових доказів, законів логіки і положень психології; 3) організаційна діяльність, спрямована на забезпечення планомірного розгляду і вирішення окремих видів адміністративних проступків на підставі відповідних нормативних приписів, рекомендацій; 4) профілактична діяльність, спрямована на встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративних правопорушень.
Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення обмежений завданнями провадження у таких справах (ст. 245 КУпАП).
Судовий розгляд, як система, є комплексом взаємопов'язаних елементів – етапів. Під етапом судового розгляду розуміється просторово-часовий відрізок, що об'єктивно фіксується в загальній системі судового розгляду справи про адміністративний проступок, яка характеризується настанням якісно певних змін, пов'язаних зі встановленням (не встановленням) обставин предмету доказування в результаті здійснення судових дій, об'єднаних єдністю завдань. Слід виділяти три етапи судового розгляду: надходження та підготовка справ до судового розгляду; розгляд по суті; прийняття і оголошення (вручення копії) рішення (постанови) у справі.
10. Визначення перегляду справи, як нового розгляду її по суті, є неправильним, оскільки такий розгляд може бути лише повторним, який відбувається з урахуванням результатів первинного розгляду справи. Інший підхід призводить до повного нівелювання матеріально-правового та процесуального значення постанови нижчестоящого суду, що оскаржується. Предмет перегляду визначається законодавцем шляхом встановлення системи підстав скасування або зміни судових рішень. Право на апеляційне оскарження постанови суду є безумовним, оскільки його набуття не залежить від будь-яких особливих попередніх умов, наприклад, від спеціального дозволу суду (судді), думки будь-якої сторони, правової позиції, яку займав апелянт під час розгляду справи в суді першої інстанції, або від обов’язку своєчасного оскарження ним допущених у справі тих чи інших процесуальних порушень його прав та законних інтересів, а отже, носить абсолютний характер.
На адміністративно-деліктну діяльність суду (судді) при перегляді справи впливають такі загальні риси апеляційного провадження: факультативність даної стадії адміністративно-деліктного процесу; свобода (доступність) оскарження; недопустимість повернення до гіршого; варіативність рішень по скаргам на постанови у справах про адміністративні проступки; полісуб’єктність стадії перегляду.
11. В адміністративно-деліктному процесі судова правозастосовна діяльність як самостійний вид державної діяльності має ряд особливостей: а) правозастосування здійснює суд (одноосібний суддя), що володіє самостійністю і незалежністю; б) судове правозастосування має публічний, державно-владний характер; в) правозастосування здійснюється судом в особливій процесуальній формі, одному із диференційованих видів судочинства; г) метою судового правозастосування є вирішення правового конфлікту шляхом винесення правомірної, обґрунтованої і справедливої постанови у конкретній справі; д) судові рішення є обов'язковими для виконання. Судове правозастосування є правомірною активною діяльністю судів (суддів) як компетентних органів державної влади, покликаних самостійно і незалежно здійснювати правосуддя. У функціональному відношенні безпосередньою метою судового правозастосування є вирішення конкретних правових конфліктів, правильний і своєчасний розгляд та вирішення конкретної справи, досягнення кінцевого результату - постановлення правомірної, обґрунтованої і справедливої постанови та її належного виконання.
Результатом правозастосування судді у справах про адміністративні правопорушення є прийняття ним судового акта, загальними рисами якого є: вираження в словесно-документальному вигляді (він є зовнішньою формою права); вольовий характер (фіксує волю держави в особі суду, констатує її); закріплення в акті юридичних норм, індивідуальних приписів та рішень судді (такі акти конкретизують норму права у зв’язку з індивідуальними ситуаціями та відносинами). Він є результатом нерозривної єдності адміністративно-деліктної (процесуальної) дії чи процесуального рішення (судді) і відповідного процесуального документу (постанови). Під судовим рішенням у справі про адміністративне правопорушення слід розуміти постановлений суддею відповідно до адміністративно-деліктного закону, а також встановлених фактичних даних документ, який констатує факт, зміст і результати прийнятого рішення у зв’язку із вчиненим адміністративним правопорушенням. Таке судове рішення оформляється постановою судді у справі про адміністративне правопорушення. Будь-яке судове рішення має відображати істину, що є метою правосуддя у справах різної юрисдикції.
12. Постанова у справі про адміністративне правопорушення остаточно оцінює поведінку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлює її винність або, навпаки, невинуватість, визначає захід адміністративного впливу. Враховуючи позитивний досвід окремих зарубіжних країн щодо винесення постанов (ухвал) у справах про адміністративні правопорушення, вважається за доцільне доповнити чинний КУпАП статтею 282-1 „Види судових рішень у справі про адміністративне правопорушення 1. Рішення суду (судді) у справі про адміністративне правопорушення може бути винесено у формі ухвали чи постанови суду (судді). 2. Ухвалами у справі про адміністративне правопорушення вирішуються питання, пов’язані з клопотаннями осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, про відвід у справі про адміністративне правопорушення, забезпечення доказів, виправлення описок і явних арифметичних помилок, усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративного проступку. 3. Розгляд справи про адміністративне правопорушення по суті завершується прийняттям постанови суду (судді)”.
Крім того, потрібно відмежовувати судові рішення., які приймаються і мають належне оформлення у вигляді постанов (ухвал) при судовому розгляді справи про адміністративне правопорушення по суті, і судові рішення, що можуть прийматись при підготовці такої справи до судового розгляду (при так званому попередньому розгляді справи суддею). При цьому судді слід надати право приймати одну із постанов про: призначення справи до судового розгляду; про направлення справи за підвідомчістю; про повернення справи відповідному органу (посадовій особі) для дооформлення (усунення недоліків, які не можуть бути усунені під час судового розгляду).
13. Внутрішні властивості постанови як судового рішення в адміністративно-деліктній справі щодо її законності, обґрунтованості (мотивованості), мають бути відображені у нормативно-правовому порядку: „Стаття 283-1 КУпАП Законність і обґрунтованість постанови (рішення) по справі про адміністративне правопорушення”.
14. Суд (суддя), вирішуючи під час прийняття постанови по справі про адміністративне правопорушення питання, зазначені в ст. 280 КУпАП, постає перед проблемою внутрішнього переконання в правильності свого рішення. Внутрішнє переконання судді має місце при вільній оцінці доказів судом, коли така оцінка стає принципом здійснення правосуддя. Воно є елементом розумової діяльності з дослідження та оцінки доказів і виражає фактичний склад адміністративно-деліктних правовідносин, встановлених у справі.
Внутрішнє переконання судді є правовою категорією, що забезпечує функціонування судді в межах наданих йому прав і обов’язків, які не перекручують самостійного сприйняття і розуміння суддею об’єктивної дійсності, що стала предметом дослідження в суді. Внутрішнє переконання має гносеологічний і психологічний аспекти. З точки зору гносеології, це знання як про окремі фактичні обставини, що становлять предмет доказування у справі, так і про висновки в справі, у тому числі ті, які стосуються юридичної оцінки, кваліфікації встановлених фактів, обставин, подій. У психологічному аспекті внутрішнє переконання можна розглядати у динаміці (як процес його формування) і статиці (як результат). У процесі його формування створюється власна думка, долаються й усуваються сумніви, невпевненість.
15. Оцінка доказів за внутрішнім переконанням означає, що докази досліджуються і оцінюються незалежно від зовнішніх передбачених критеріїв, які перетворюють оцінку у підведення виявлених фактичних даних під норму закону. Оцінка дозволяє суб’єктам доказування збагнути суть справи, проаналізувати характер і причини правопорушення, пізнати факти об’єктивної дійсності, виокремити їх як докази серед інших фактів. Оцінити докази – означає визначити, наскільки точно встановлений кожен із них, у якому взаємозв’язку зі справою він перебуває. Безперечним фактом є те, що оцінка доказів це розумова діяльність суб’єктів адміністративно-деліктного процесу, що ґрунтується на законах логіки та правових нормах і спрямована на формування у суб’єкта доказування власної думки (переконання) щодо належності, допустимості, достовірності, достатності доказів.
Основою внутрішнього переконання судді у справі про адміністративне правопорушення є професійна правосвідомість, яка являє собою сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, які характерні для представників відповідної групи та формуються в результаті професійної діяльності і навчання. Це цілісний, системний, практично спрямований, нормативно детермінований спосіб пізнання правової дійсності й активного впливу на неї під час здійснення судового розгляду і вирішення справи по суті, що забезпечує функціонування й розвиток правопорядку, суб’єктом якого виступають судді місцевих та апеляційних судів.
Процес формування внутрішнього переконання ґрунтується не лише на дослідженні зібраних доказів, але є і вираженням особистої позиції судді, його етичних поглядів, професійної правосвідомості, вимог закону (отже, на прийняття рішення у справі про адміністративний проступок відіграють вагоме значення як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверин А. В. Судебное правоприменение и формирование научно-правового сознания судей (проблемы теории и практики) : автореф. дис. на соиск учен. степ. докт. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Общая теория права; история государства и права; история политических и юридических доктрин” / А. В. Аверин. — Саратов, 2004. — 38 с.
2. Авер’янов В. Потрібні нові концептуальні засади створення проекту Кодексу України про адміністративні проступки / В. Авер’янов, Д. Лук’янець, Н. Хорощак // Право України. — 2004. — № 11. — С. 11—15.
3. Агапов А. Б. Административная ответственность: Учеб. пособие / А. Б. Агапов. — М. : Норма, 2000. — С. 85—86.
4. Агєєв В. О. Прокурор як суб'єкт адміністративного процесу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / О. В. Агєєв — Х. : Нац. ун-т внутр. справ, 2006. — 18 с.
5. Административное право зарубежных стран : [учебник] / под ред. А. Н. Козырина, М. А. Штатиной. — М. : Спарк, 2003. — 464 с.
6. Административное право и процесс : [полный курс, 2-е изд, дополн. и перераб.] / Ю. А. Тихомиров. — М. : Изд-во Тихомирова М. Ю., 2005. — 697 с.
7. Адміністративне право України : [академічний курс, підручник у 2-х томах]. – Том 1 / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). — К. : Видавництво «Юридична думка», 2004. — 584 с.
8. Адміністративне право України : [підручник] / за заг.ред. О. М. Бандурки. — Харків : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. — 480 с.
9. Адміністративне право України : [підручник] / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко [та ін.] — К. : Юрінком Інтер, 2005. — С. 170 — 202.
10. Алексеев С. С. Общая теория права: курс в двух томах. Том ІІ. / С. С. Алексеев. — М. : Юрид. лит., 1982. — 360 с.
11. Алехин А. П. Административное право Российской Федерации: [учебник] / Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. / Под ред. А. П. Алехина. — М. : Зерцало-М, 2003. — 594 с.
12. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2010 році (за даними судової статистики) : [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.court.gov.ua.
13. Андрианова Ю. А. Административная юрисдикция мировых судей в Российской Федерации : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.14 „Административное право и процесс; финансовое право, информационное право” / Ю. А. Андрианова. — Саратов, 2001. — 32 с.
14. Анохіна Л. С. Суб'єкти адміністративної юрисдикції в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Л. С. Анохіна. — Х. : ХНУВС, 2001. — 19 с.
15. Ануфрієнко О. А. Професійно-політична культура юриста (філософсько-правовий аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.12 „Філософія права” / О. А. Ануфрієнко. — Київ, 2007. — 18 с.
16. Бабаева О. Н. Административное судопроизводство как форма деятельности мировых судей : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.14 „Административное право и процесс; финансовое право, информационное право” / О. Н. Бабаева. — Воронеж, 2007. — 26 с.
17. Байдуков В. А. Обеспечение судебной власти в деятельности районного суда : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 „Судебная власть, прокурорский надзор, организация правоохранительной деятельности, адвокатура” / В. А. Байдуков. — Екатеринбург, 1998. — 22 с.
18. Балтага Д. Б. Теория юридической ответственности – доктринальные, методологические и практические аспекты : автореф. дис. на соиск учен. степ. докт. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Общая теория права; история государства и права; история политических и юридических доктрин” / Д. Б. Балтага. – Молдова : Международ. Независимый Ун-т Молдови, 2008. – 42 с.
19. Банчук О. А. Адміністративне деліктне законодавство: зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / упоряд. О. А. Банчук. — К. : Книга для бізнесу, 2007. — 912 с.
20. Банчук О. Концепція Кодексу України про адміністративні проступки стала предметом обговорення / О. Банчук // Право України. — 2006. — № 7. — С. 142 — 145.
21. Бахрах Д. Н. Административное право России: [Учебник, 2-е изд., перераб. и доп.] / Д. Н. Бахрах. — М. : Эксмо, 2006. — 528 с.
22. Бевзенко В. М. Суб’єкти владних повноважень у адміністративному процесі / В. М. Бевзенко // Науково-практичний журнал. — 2007. — № 4-5. — С. 56—59.
23. Беляков Е. Н. Административная ответственность и административная юрисдикция: [монография] / Е. Н. Беляков. – Нижний Новгород : Международный юрид. инс-т Нижегородского гос. ун-та им. Н.И. Лобачевского, 2007. — 354 с.
24. Беньковський С. Ю. Правові засади та принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / С. Ю. Беньковський. — Ірпінь : НУДПСУ, 2009. — 19 с.
25. Бернюков А. М. Герменевтичний аналіз тлумачення-застосування права як кінцевого етапу здійснення правосуддя / А. М. Бернюков // Часопис Київського Університету права. — 2007. — № 1. — С. 35 – 40.
26. Білоус В. Т. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: [підручник], 3-е вид. / В. Т. Білоус, О. С. Захарова, В. С. Ковальський, В. С. Лукомський та ін. / за заг. ред. В. Т. Маляренка. — К. : Юрінком Інтер, 2007. — 352 с.
27. Білоус В. Т. Особливості інституту апеляції в провадженні за скаргами осіб / В. Т. Білоус, Р. О. Кукурудз // Вісник Запорізького національного університету. — 2009. — № 1. — С. 94 – 100.
28. Боброва Н. А. Ответственность в системе конституционных норм / Н. А. Боброва, Т. Д. Зражевская. — Воронеж : Изд-во Воронеж. Ун-та, 1985. — 234 с.
29. Бородін І. Л. Адміністративно-юрисдикційний процес: [монографія] / І. Л. Бородін. — К. : Алерта, 2007. — 184 с.
30. Бурков А. Л. Акты правосудия как источники административного права : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.14 „Административное право и процесс; финансовое право, информационное право” / А. Л. Бурков. — Екатеринбург, 2002. — 24 с.
31. Бурков А. Л. Акты судебного нормоконтроля как источник административного права : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.14 „Административное право и процесс; финансовое право, информационное право” / А. Л. Бурков. — Тюмень, 2005. — 26 с.
32. Вакуленко Т. О. Відповідність окремих положень КУпАП вимогам Конвенції про захист прав і основних свобод людини / Т. О. Вакуленко, О. В. Соловйов // Право України. — 2008. — № 2. — С. 36—39.
33. Великий тлумачний словник сучасної української мови: [2-е вид.] / голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К. : Ірпінь : ВТФ "Перун", 2005. — 1728 с.
34. Вельський К. С. Административная ответственность: генезис, основные признаки, структура / К. С. Вельський // Государство и право. — 1999. — № 12. — С. 16.
35. Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (1993-2007). — Х. : Консум. — 2007. — С. 244 — 299.
36. Виноградова Л. Є. Юридична відповідальність суддів загальних судів України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 „Судоустрій; прокуратура та адвокатура” / Л. Є. Виноградова. — О. : одеська нац. юрид.акад., 2004. — 21 с.
37. Войтов В. В. Соціально-філософський зміст правосвідомості : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03 „Соціальна філософія та філософія історії ” / В. В. Войтов. — Запоріжжя, 2007. — 18 с.
38. Волкова Е. И. Судебное правоприменение как познавательно-оценочная деятельность: вопросы теории : автореф. дис. на соиск учен. степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 „Общая теория права; история государства и права; история политических и юридических доктрин” / Е. И. Волкова. — Белгород, 2009. — 28 с.
39. Галий И. М. Рассмотрение судами дел, возникающих из административно-правовых отношений : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.14 „Административное право и процесс; финансовое право, информационное право” / И. М. Галий. — М. : Всерос. НИИ МВД РФ, 2008. — 24 с.
40. Ганзенко О. О. Формування правової культури особи в умовах розбудови правової держави Україна : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец.12.00.01 „Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень”/ О. О. Ганзенко. — Київ, 2003. — 19 с.
41. Георгієвський Ю. В. Адміністративна юстиція : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Ю. В. Георгієвський. — Х. : Націон. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2004. — 19 с.
42. Голосніченко І. П. Перспективні положення кодифікації норм правового інституту адміністративної відповідальності / І. П. Голосніченко // Право України. — 2007. — № 7. — С. 60 – 63.
43. Городовенко В. В. Проблеми незалежності судової влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 „Судоустрій; прокуратура та адвокатура”/ В. В. Гордовенко. – Харків : Нац.юрид.акад. им. Я. Мудрого, 2006. – 22 с.
44. Гошовський В.М. Функція захисту в адміністративно-деліктному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / В. М. Гошовський. — К. : Держ. НДІ МВС, 2010. — 19 с.
45. Грошевой Ю. М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие / Ю. М. Грошевой. – Харьков : Вища школа, 1986. – 185 с.
46. Гулевич О. Социальная психология справедливости: Бизнес, политика, юриспруденція / О. Гулевич. – М. : Аспект Пресс, 2007. – 254 с.
47. Данильян О. Г. Философия права / О. Г. Данильян, Л. Д. Байрачная, С.И. Максимов. — М. : Эксмо, 2005. — 208 с.
48. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности (социологический и юридический аспекты) / Ю.А. Денисов. — Л., 1983. —
С. 140.
49. Додін Є. В. Законодавство про адміністративну відповідальність // Державне управління: теорія і практика / за заг. ред. В.Б. Авер’янова. —К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 265—274.
50. Древнерусское государство и право: Учеб пособие / Под ред. Т. Е. Новицкой. — М. : Зерцало, 1998. — 82 с.
51. Дроздов Г. В. Правовая природа разъяснений закона высшими органами судебной власти / Г. В. Дроздов // Советское государство и право. — 1992. — № 1. — С. 70.
52. Дугенец А. С. Административно-юрисдикционный процесс: [монография] / А. С. Дугенец. — М. : ВНИИ МВД РФ, 2003. — С. 9.
53. Дубинин Н. Генетика, поведение, ответственность / Н. Дубинин, И. Карпец, В. Кудрявцев. — М. : Изд-во политической литературы , 1982. — 303 с.
54. Дювернуа Н. Источники права и судов древней Руси / Н. Дювернуа. — М. : Университ.типография (Катков и К), 1869. — 415 с.
55. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод (от 4 ноября 1950 г.) // Международные акты о правах человека: Сб. документов. — М. : НОРМА, 1998. — С. 539 — 569.
56. Європейська хартія про закон „Про статус суддів” від 10.07.1998 р. : [Електронний ресурс] // Режим доступу : www. rada.gov.ua.
57. Завальний М. В. Місце адміністративно-деліктного провадження в адміністративному процесі / М. В. Завальний // Форум права. — 2008. — № 1. — С. 140 — 146.
58. Загальна декларація прав людини (10.12.1948 р.) : [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.rada.gov. ua.
59. Зайчук О. В. Загальна теорія держави і права / О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 308 с.
60. Землянська В. В. Про судове законодавство гетьмана Скоропадського / В. В. Землянська // Вісник Львівського ун-ту. Серія: юридична. — Вип. 35. — Львів, 2000. — С. 99.
61. Зимин В. М. Административно-правовая организация информационного обеспечения деятельности судов общей юрисдикции : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.14 „Административное право и процесс; финансовое право, информационное право” / В. М. Зимин. — Хабаровск, 2004. — 26 с.
62. Иванов В. В. Материально-правовые и процессуальные гарантии законности привлечения к административной ответственности : [монография] / В. В. Иванов. — О. : «Астропринт», 2001. — С. 109 – 110.
63. Інформаційно – аналітична довідка за підсумками роботи Державної судової адміністрації у 2008 році // Вісник Державної судової адміністрації. – 2009. – № 1. – С. 30 – 43.
64. Ка