СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ: 1991 – 2001 РОКИ : СИСТЕМЫ НАЦИОНАЛЬНОЙ И МЕЖДУНАРОДНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ В УСЛОВИЯХ ФОРМИРОВАНИЯ НОВОГО МИРОВОГО ПОРЯДКА: 1991 - 2001 ГОДЫ

Краткое описание

Національний інститут проблем міжнародної безпеки

На правах рукопису

Бодрук Олег Сергійович

УДК 329.733(477) 1991/2001”

СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ В
УМОВАХ ФОРМУВАННЯ НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ: 1991 2001 роки

Спеціальність 21.01.01 Основи національної безпеки держави.

Дисертація
на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Науковий консультант
Пирожков Сергій Іванович, доктор економічних наук, академік НАН України.

Київ - 2003

З м і с т

ВСТУП

5

РОЗДІЛ 1
Теоретичні засади розробки концепції національної безпеки України

25

1.1.
1.1.1.

1.1.2.
1.1.3.

Категоріальний апарат теорії національної безпеки
Фактори впливу на стан безпеки. Співвідношення категорій виклик”- загроза”
Об’єкти національної безпеки
Суб’єкти безпеки

25
32

38
40

1.2.

1.2.1.
1.2.2.

Національна безпека як система взаємопов’язаних складових.
Воєнна безпека
Внутрішній та зовнішній аспекти безпеки

52

61
62

1.3.

1.3.1.
1.3.2.
1.3.3.

Системи забезпечення національної безпеки (інституційний вимір)
Функції системи забезпечення безпеки
Система забезпечення воєнної безпеки України
Міжнародні системи воєнної безпеки

65

66
71
73

1.4

Динаміка сучасних внутрішніх та зовнішніх загроз національній безпеці у воєнно-політичній сфері

78

1.5.

1.5.1.
1.5.2.

Національні інтереси базова категорія концепції національної безпеки. Національні інтереси України
Природа та види національних інтересів
Національні інтереси України

92

98
110

1.6.

Аналіз існуючих і можливих загроз національній безпеці України у воєнній сфері

114

РОЗДІЛ 2
Геополітичні зміни сучасного середовища
міжнародної безпеки

150

2.1.

Характер сучасної системи міжнародних відносин

150

2.2.

Теоретичні засади створення міжнародних структур безпеки

169

2.3.

2.3.1.
2.3.2.
2.3.3.
2.3.4.
2.3.5.
2.3.6.
2.3.7.
2.3.8.
2.3.9.
2.4.
2.5.

Аналіз впливу міжнародних організацій та режимів на стан і перспективи розвитку простору безпеки
Організація Об'єднаних Націй
Європейський Союз (ЄС)
Західноєвропейський Союз
Посилення інтеграційних процесів між ЗЄС та ЄС
Рада Європи
Організація з безпеки та співробітництва в Європі
НАТО
Договір про колективну безпеку (ДКБ)
Режими безпеки
Рольова функція держави у системі міжнародних відносин
Військово-політичні аспекти безпеки транспортних коридорів

178

179
185
187
196
206
207
218
232
233
250
260

РОЗДІЛ 3
УкраїнА в ГЛОБАЛЬНИХ І регіональних системах
безпеки

267

3.1.

3.1.1.
3.1.2.
3.1.3.
3.1.4.
3.1.5.
3.1.6.

Участь України в роботі ООН, Ради Європи, ОБСЄ, співпраця з ЄС-ЗЄС, НАТО
Україна ООН
Участь України у миротворчій діяльності
Україна Рада Європи
Україна ОБСЄ
Україна ЄС ЗЄС
Україна НАТО

267

267
274
279
279
282
286

3.2.

Регіональна складова глобальної системи безпеки

297

3.3.

Країни Балтії: досвід інтеграції у європейські та євроатлантичні структури

301

3.4.

Тенденції у сфері міжнародної безпеки, які виникли після трагічних подій у США 11 вересня 2001 року

318

РОЗДІЛ 4
НАЦІОНАЛЬНА СКЛАДОВА ВОЄННОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

321

4.1.

4.2

4.3.

4.3.1.

4.3.2.

Передумови створення Збройних сил незалежної держави та їх подальшого реформування
Досвід країн Центральної та Східної Європи у проведенні воєнної реформи
Порівняльний аналіз ходу воєнної реформи в Україні та Російській Федерації
Концептуальні підходи України і Росії до забезпечення національної безпеки.
Структурна перебудова Збройних сил.

321

331

352

356

380

ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

396
402

Вступ

На сьогодні різнобарвні проблеми безпеки стоять у центрі уваги діяльності урядів, міждержавних утворень, громадських організацій. І це зрозуміло, бо, попри усі рожеві сподівання, світ, в якому ми живемо, стає дедалі більш ризикованим та небезпечним. Він містить у собі чимало загроз і проблем, які мають здатність, якщо їх своєчасно не контролювати і попереджувати, перетворюватися у критичні надзвичайні стани. У сучасних умовах дослідження національної безпеки перетворилося на самостійну галузь суспільної науки ті чи інші питання безпеки розглядаються політичними, економічними, демографічними, воєнними, інформаційними, екологічними та іншими науками. Проблемами безпеки переймаються професійні політики і науковці, вони повсюдно поширені на рівні повсякденної свідомості. Проте погляди на безпеку, як явище, суттєво відрізняються. Причини наявних розбіжностей із приводу безпеки - подвійного роду. У першу чергу вони обумовлені зіткненням різних уявлень про те, яка безпека - у яких межах і по яким параметрах - потрібна тій або іншій країні, тим або іншим людям. Але не менш важлива причина різне тлумачення самого поняття "безпека". Саме тому визначення змісту поняття національна безпека”, її вимірів на сучасному етапі розвитку держави і суспільства належить до актуальних питань політичної теорії і практики. Нагадаємо, що до розпаду Радянського Союзу саме поняття «національна безпека» було синонімом державна безпека”. Розпад Організації Варшавського Договору та подальша дезінтеграція Радянського Союзу докорінно змінила ландшафт європейської та міжнародної безпеки. Ці трансформації дали поштовх до наукового та політичного осмислення суті змін, що відбуваються, призвели до практичних кроків, спрямованих на перегляд існуючих та пошук нових теорій безпеки, які б відповідали реаліям сьогодення і залишилися ефективними у майбутньому. Історія людства з самого початку була нерозривно пов’язана з такими соціальними явищами, як війна та збройні конфлікти. Майже кожне покоління людей стало свідком або безпосереднім учасником кривавих подій, а це, в свою чергу, спонукало видатних мислителів минулого на пошуки причин війни та можливостей уникнення чи зменшення її негативних наслідків. Вже у роботах Платона («Держава»), Аристотеля («Політика») можна знайти спроби авторів викласти своє бачення проблеми безпеки, але більш-менш завершеного вигляду уявлення про безпеку та національну безпеку набули у роботах мислителів епохи Відродження”, зокрема Н. Макіавеллі Государь”, Рассуждения о первой декаде Тита Ливия”, О военном искусстве”) та Т. Гоббса (Левиафан”). Саме ці твори заклали засади сучасної теорії держави і політичних наук в цілому, в них вперше питання стосунків між населенням, державою та урядом були розглянуті у контексті забезпечення виживання, добробуту та захисту від зовнішніх загроз. Безпека, що визначилась як засіб колективного захисту” у війні усіх проти усіх”, розглядалася при цьому як основа держави в цілому. Люди, які живуть без іншої безпеки, крім такої, що забезпечується їхньою власною силою, писав Томас Гоббс, опиняються в ситуації, в якій нема місця промисловості ..., нема місця культурі на цій планеті ..., нема навігації ..., будівництва ..., знань ..., мистецтва; нема літератури, нема суспільства». Інакше кажучи, безпека, що гарантується державою, визначалася як засада виживання і розвитку людини «як істоти цивілізованої дією страху смерті”. Згодом проблеми внутрішньої і зовнішньої безпеки держави були розвинуті у працях Монтеск’є, Бентама, Берка, Липинського, Донцова та ін. Тобто на Заході безпека давно вже стала такою же священною коровою ліберальної свідомості, як демократія або права людини. Традиція високої цінності безпеки розпочалася на Заході ще у дореволюційний період його історії. Найавторитетнішу санкцію вона одержала в залишених цим періодом основних текстах: англійському Біллі про права 1689 р. [1], американській Декларації незалежності 1776 р. [2] і, особливо, у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р., яка прямо проголосила, що безпека поряд із свободою, власністю й опором гнобленню входить у число невід'ємних природних прав людини [3].
Основоположні ідеї сучасного розуміння національної безпеки у своєму більш-менш чіткому концептуально-теоретичному оформленні були вперше сформульовані у так званому «Законі про національну безпеку», прийнятому у США у 1947 р. Проблематика «національної безпеки» у післявоєнний період та наступні десятиріччя перетворилася на самостійну академічну галузь у рамках «стратегічних досліджень» та загальної теорії міжнародних відносин. Поняття «національна безпека» стало невід’ємним атрибутом більшості воєнно-політичних концепцій, аналітичних та прогностичних розробок довгострокового, глобального характеру. Проте й досі немає чіткої, загальновизнаної дефініції поняття національна безпека”. Розбіжності між науковими школами та окремими дослідниками досить радикальні. Причини наявних розбіжностей із приводу безпеки - подвійного роду. У першу чергу вони обумовлені зіткненням різних уявлень про те, яка безпека - у яких межах і по яким параметрах - потрібна тій або іншій країні, тим або іншим людям. Але не менш важлива причина різне тлумачення самого поняття "безпека". Э. Ротшильд переконливо показала, що протягом сторіч не один раз відбувалася зміна його головного змісту [4]. Коротко ця понятійна еволюція може бути передана в такий спосіб: внутрішнє самовідчуття людини - необхідна умова індивідуальної свободи - стан держави і / або міжнародного співтовариства держав. Жодний із знайдених змістів не був утрачений, і зі зміною історичного контексту зміст, здавалося б, безповоротно пішов на задній план, міг знову висунутися на авансцену, різко актуалізуватися. Така часова рухливість змістів і їхнє постійне співіснування само по собі утруднює точне визначення безпеки. Крім того, до сказаного ще додаються й інші обставини, які ускладнюють ситуацію: розходження у вжитку поняття повсякденною і політичною свідомістю і розходження в його розумінні в різних етнокультурних середовищах. "Ідея безпеки перебувала в серцевині європейської політичної думки починаючи з кризи XVII сторіччя". Вона змінювалася з часом, але при всіх змінах політичне "розуміння змісту безпеки полягало... в уявленні про стан або ціль, що конституюють взаємовідносини між індивідами і державами або суспільствами" [5]. Класичні” визначення його, як правило, зорієнтовані зовнішньоцентрично щодо держави. Національна безпека, за визначенням Е.Азера та Ч.Мура, є фізичний захист держави від зовнішніх насильницьких загроз переважно військового характеру”. У широкому плані, вважає П.Хат, національна безпека є передумовою того, що зовнішні військові загрози й різноманітні форми ядерного шантажу проти країни та її союзників (поширене стримування) можуть бути мінімізовані”. Досить частими є і прямі паралелі (при збереженні тієї ж самої екстравертності та державоцентричності) до розглянутого вище підходу Т.Гоббса. Так, Р.Джексон вважає, що національна безпека є раціональний страх, який виникає внаслідок існування в оточенні інших держав, що озброєні й недостатньо цивілізовані й можуть стати причиною збитків, руйнувань та навіть загибелі даної країни, якщо їх сила буде застосована проти нас і перевершить наш захист”. Обмеженість класичного підходу” до визначення національної безпеки очевидна і обумовлена чотирма головними причинами: вузьким, переважно військовим тлумаченням розглянутого питання, надзвичайною його орієнтацією на державу як єдиного гаранта національної безпеки, ігноруванням внутрішніх компонентів національної безпеки; відсутністю розуміння відносності та суб’єктивного характеру самого поняття національна безпека”. Аналіз основних підходів до операціоналізації категорії національна безпека”, тобто форми її вираження через інші знані категорії соціальних і політичних наук, свідчить, що найбільшого поширення останнім часом набули два підходи, дві школи західних дослідників. Однією з них (С.Браун, Б.Броді, У.Ліппман, М.Каплан, Г.Моргентау, С.Хоффман та ін.) національна безпека” й похідні категорії розглядаються крізь призму національних інтересів”. Представники іншої точки зору (А.Волферс, К.Норр, Ф.Трегер, Д.Кауффман, А.Ахарія та ін.) пов’язують національну безпеку із системою базових цінностей суспільства.
Труднощі з розробкою теорії національної безпеки” за допомогою концепції національних інтересів” стимулювало останніми роками піднесення альтернативного підходу, пов’язаного із зверненням до систем цінностей, що визначають цілі, засоби і методи взаємодії держав на міжнародній арені. Безпека є цінність, підкреслює А. Волферс, поряд з іншими цінностями національної держави”. Водночас безпека інструментальна стосовно інших базових цінностей, таких як добробут” або розвиток”, оскільки вона є засобом збереження та підтримки цих цінностей. У зв’язку з цим національна безпека визначається як частина” державної політики, що має на меті створення внутрішніх та міжнародних політичних умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей перед лицем існуючих або потенційних супротивників. Ряд сучасних дослідників звертає увагу на складний характер поняття національна безпека”, що вбирає в себе як суб’єктивні, так і об’єктивні компоненти. Безпека в об’єктивному плані, підкреслюють аналітики військової академії у Вест-Пойнті, відбиває відсутність загроз базовим цінностям суспільства, у суб’єктивному плані відсутність страху, що ці цінності можуть бути зруйновані. Визначальні стратегічні категорії, такі як національна безпека”, політика в галузі національної безпеки”, національна стратегія” та ін., виводяться теоретиками розглянутої течії з найбільш загальних базових цінностей, насамперед, територіальної цілісності та політичного суверенітету, а також із так званих екзистенціальних цінностей, таких як виживання”, добробут”, рівноправність”, свобода”, розвиток”, справедливість” та ін.
У радянські часи політична наука в Україні, так як і політична наука в усіх колишніх республіках Радянського Союзу, розробляла теоретичні питання воєнної політики, спираючись на марксистську методологію. Проблеми гарантування національної безпеки не порушувалися здебільшого йшлося лише про обороноздатність держави, її військову силу. Відтак, складові проблеми розглядалися у вигляді економічного, соціально-політичного та власне військового потенціалів. Проте ця, на перший погляд, струнка концепція, виявилася недієздатною. Не підтвердилися на практиці її основні тези: про війну як крайню форму класових конфліктів, про історичну неминучість перемоги соціалізму, про боротьбу двох світових систем тощо. Головним у гарантуванні безпеки країни було визначено силові структури та розвиток військово-промислового комплексу. Зрештою колишній СРСР перетворився на надмілітаризоване суспільство, що утримувало величезну армію й мусило витрачати колосальні кошти на розвиток військового виробництва. Проте спроби звести безпеку до захисту від зовнішньої загрози й абсолютизація її військової складової не змогли вберегти СРСР від розпаду, який став наслідком не зовнішньої агресії, а глибоких внутрішніх суперечностей.
Після розпаду Організації Варшавського Договору та подальшої дезінтеграції СРСР, реальні умови розбудови нових незалежних держав спонукали політиків і вчених до наукового та політичного осмислення суті змін, що відбуваються, призвели до практичних кроків, спрямованих на перегляд існуючих та пошук нових теорій безпеки, які б відповідали реаліям сьогодення і залишилися ефективними у майбутньому. Політична наука в Україні, так само, як і політична наука в усіх пострадянських країнах не мала досвіду розробки теоретичних питань національної безпеки. Масштабна розробка засад національної безпеки і початок розбудови системи національної безпеки України набули актуальності лише на початку 1992 р., після досягнення нашою державою політичної незалежності. При цьому Конституція та Концепція (основи державної політики) національної безпеки України основними принципами забезпечення національної безпеки визначають: пріоритет прав людини і верховенство права; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їхня взаємовідповідність; адекватність засобів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам; демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки; чітке розмежування повноважень органів державної влади.
За десять років незалежності Україна зробила значний крок у напрямі формування власного погляду на проблему національної безпеки. Була прийнята Конституція України, 16 січня 1997 р. Верховна Рада України ухвалила Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України” та закон Про Раду національної безпеки і оборони України” (5 березня 1998 р.). Виступи Президента та прем’єр-міністра України, секретаря Ради національної безпеки і оборони України, міністра закордонних справ, міністра оборони, інших посадових осіб визначили конкретні політичні підходи держави до проблем національної безпеки. Перші кроки у розробці теорії національної безпеки були розпочаті українськими вченими у 1992 р. Тоді вийшла колективна стаття Директора Національного інституту стратегічних досліджень, доктора економічних наук Пирожкова С.І. і доктора юридичних наук Селіванова В.М. Національна безпека України: сучасне розуміння” Вона була надрукована у Віснику АН України № 9 за 1992 р. У той же час автором, спільно з О. Гончаренком та Е. Лісициним, у червні-серпні 1992 р. в газеті Народна армія”, а потім в журналі Військо України” було опубліковано серію статей, у яких порушувалися концептуальні питання теорії національної безпеки [6]. Теоретичні розробки дозволили у 1993 р. видати в Інституті світової економіки і міжнародних відносин колективну монографію "Національна безпека України: історія і сучасність". Протягом 1992-2001 рр., економічні, політичні, воєнні, екологічні, соціальні аспекти теорії національної безпеки розглядалися вченими ІСЕМВ у серії наступних робіт і, по суті, започаткували цей напрям наукових досліджень в Україні [7].
У подальшому значний внесок у розробку теоретичних питань національної безпеки зробили фахівці Національного інституту стратегічних досліджень та Національного інституту українсько-російських відносин. За 1993 - 2001 рр. вчені цих наукових структурних підрозділів Ради національної безпеки і оборони України опублікували ряд статей, збірників та монографій з різних аспектів національної безпеки. Особливо слід відзначити дві роботи, що мають принципове значення. У 1997 р. Інститут стратегічних досліджень видав наукову доповідь під загальною назвою Національна безпека України, 1994-1996 рр.”, а у 1999 р. вийшла спільна праця двох інститутів: Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку”.
Звертає на увагу ситуація з тематикою публікацій та досліджень в Україні, які значною мірою, зосередженні на таких складових безпеки як:
економічній безпеці: роботи Шлемко В.Т., Бінько І.Ф. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення. Київ: НІСД, 1997; Пастернак Таранущенко Г.А. Економічна безпека держави. К.: Інститут державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України, 1994; Мунтіян В.І. Бюджетна політика як чинник економічної безпеки України // Поглиблення ринкових реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 року // Мат-ли наук. конф. К.: УкрІНТЕЛ. 1999. - Ч. II. Т. I.; В.І. Мунтіян Економічна безпека України Монографія. К.: КВІЦ, 1999 462 с.; Концепція економічної безпеки України. Київ: ІЕП НАНУ, 1998;
інформаційній безпеці: Домарьов В.В. Захист інформації та безпека комп’ютерних систем. К.: Вид-во Діа-Софт”, 1999; Баранов О.А. Інформаційна безпека і економічні перетворення // Поглиблення ринкових реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 р. // Мат-ли наук. конф. К.: УкрІНТЕЛ. 1999. - Ч. II. Т. I..
Питання воєнної безпеки досліджувалося переважно фахівцями Національного інституту стратегічних досліджень [8].
У періодичних виданнях надруковано багато матеріалів стосовно проблем безпеки, але незважаючи на значну кількість робіт на цю тему, теоретичні і методологічні напрацювання щодо інституційного виміру воєнних аспектів національної безпеки - значно відстають від публіцистичних статей. Розробка концептуальних підходів щодо впливу воєнної безпеки на загальний стан стабільності та розвитку держави у загальному контексті національних інтересів та пріоритетів України - є життєво важливою справою, без вирішення якої проведення обґрунтованої внутрішньої та зовнішньої політики принципово не можливе. Будь-які ініціативи держави постійно будуть обертатись навколо питань: які національні інтереси має Україна у цей час і матиме у майбутньому? Які фактори можуть впливати на внутрішню та зовнішню складову воєнної безпеки? Звідки виходять військові загрози національній безпеці України (окремо її суверенітету та територіальній цілісності)? Чи є в країні дієві силові механізми забезпечення національної безпеки та наскільки ефективно вони можуть попередити можливості загострення ситуації у сфері внутрішньої та зовнішньої політики? Чи відповідає внутрішня та зовнішня політика держави геополітичним реаліям та внутрішньому стану України? Відповідь на ці та багато інших питань якраз і повинна дати концепція національної безпеки України.
Актуальність теми зумовлена тим, що в умовах глобальних трансформацій міжнародних відносин (особливо протягом останнього десятиліття) війни, збройні конфлікти, тероризм та інші прояви силового вирішення проблем набувають загальносвітового значення. Зникає грань між національною, регіональною та глобальною безпекою. На інституційному рівні поява нових загроз та визначення нових пріоритетів забезпечення національної безпеки впливають на кардинальні зміни систем безпеки національного, регіонального та глобального рівня, що потребує чіткої уяви про вплив цих змін на національну безпеку України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане із планами фундаментальних і прикладних досліджень Національного інституту проблем міжнародної безпеки. Роботу виконано в рамках планових наукових проектів: на 2000 2001 рр. в рамках наукових проектів №1 - Проблеми міжнародного співробітництва у процесах становлення нових систем глобальної та регіональної безпеки”; №3 Воєнно-політичні трансформації на пострадянському просторі”; №4 Вплив локальних збройних конфліктів на стан регіональної та глобальної безпеки”; №14 Воєнно-політичні та військово-технічні аспекти безпеки транспортних коридорів”; та наукових проектів, затверджених на 2002 р.: Проект 1, тема №2 Воєнна складова міжнародної та національної безпеки”; Проект 2, тема № 7 Воєнні аспекти євроатлантичної інтеграції”.
Мета і задачі дослідження. Враховуючи важливість адаптації України до європейських та євроатлантичних структур безпеки, в роботі була поставлена мета: виявлення тенденцій інституційного розвитку систем безпеки в умовах формування нового світового порядку та їх впливу на стан національної безпеки і перспективи співпраці України з європейськими та євроатлантичними структурами.
Для досягнення мети в роботі були поставлені і вирішені наступні завдання:
визначені загальні риси та розбіжності, які існують в практичному і теоретичному плані між українськими та західними підходами до проблеми національної безпеки взагалі і воєнної безпеки - окремо з метою подолання непорозумінь при теоретичних і практичних спробах визначення можливостей співпраці з західними партнерами;
розроблений категоріальний апарат для подальшого його застосування у дослідженні конкретних питань безпеки (співвідношення та зміст категорій виклик - загроза фактор, національні інтереси, система безпеки, тощо);
проведені дослідження впливу зовнішніх воєнно політичних чинників на стан внутрішньої безпеки держави;
проведені дослідження впливу зовнішніх воєнно політичних чинників на стан внутрішньої безпеки держави;
обґрунтувані положення щодо зміни ролі і функцій національних і міжнародних систем безпеки в нових геополітичних умовах.
Національна безпека, як явище, включає в себе величезну кількість різнопланових проблем і намагатись охопити їх у рамках одного дослідження не уявляється можливим. Водночас, війни та збройні конфлікти навіть наприкінці 20-го століття створюють найбільші загрози для країн, регіонів та світу в цілому, а воєнні аспекти національної безпеки впливають на інші її складові а також обумовлюють широкий спектр невоєнних відносин економічного, політичного, правового, екологічного характеру.
Об’єктом дослідження є системи національної та міжнародної безпеки, діяльність яких пов’язана з упередженням, локалізацією та нейтралізацією негативних наслідків загроз, пов’язаних з застосуванням сили.
Предметом дослідження є тенденції інституційних змін систем безпеки, а також їх воєнної складової на національному та міжнародному рівні наприкінці 20-го століття.
Методи дослідження. Дослідження базується на принципах системного підходу з використанням методів прогнозування та експертної оцінки, аналізу ієрархії факторів та міжнародних режимів, які впливають на стан безпеки.
Хронологічна межа дослідження. При виборі початкових даних в основу дослідження була покладена сучасна геополітична обстановка у світі та її вплив на зміни структур воєнних структур безпеки у 1991 2001 роках.
Наукова новизна дисертаційного дослідження.
По-перше, системний підхід до розгляду національної безпеки, як специфічного соціального явища, дозволив визначити пріоритети національної безпеки України, які мають переважно внутрішній вимір і сконцентровані в економічній, соціальній, екологічній, економічній, політичній, технологічній, інформаційній площині. Зовнішній влив на національну безпеку України не має чітко визначених рис воєнних загроз і полягає у неспроможності українського суспільства і держави адекватно реагувати на виклики світової глобалізації. Дисертант визначив своє бачення категорій національної безпеки та їх співвідношення, таких як: національні інтереси; виклик-загроза-фактор; внутрішня та зовнішня складова національної безпеки; системи воєнної безпеки та їх функції, тощо.
По-друге, конкретний стан безпеки дисертант пов’язує з особливостями об’єкту та суб’єкту безпеки. Вперше обґрунтовано теоретичний принцип, відповідно до якого пріоритети безпеки для держав, які перебувають у різних умовах історичного розвитку і мають суттєві відмінності економічного, політичного та соціального плану - не можуть бути одноковими. З цією м

Список литературы

ВИСНОВКИ

В останні десятиліття на світовій арені відбулися суттєві зміни, які протягом тривалого часу визначатимуть головні напрями розвитку людства. Внаслідок глобальних трансформацій формуються принципово нові риси світового порядку деякі міжнародні процеси існують лише у вигляді суперечливих тенденцій, постійно виникають нові виклики і загрози міжнародній стабільності, однак головні напрями розвитку країн світу тісно пов’язані з формуванням сучасного простору безпеки. У наступному тисячолітті будь-яка країна може залишитись поза межами магістрального цивілізаційного розвитку, якщо не враховуватимуться нові вимоги та правила гри”, що формуються у безпековому просторі.
Аналіз тенденцій розвитку внутрішніх загроз дозволяє дисертанту зробити такі висновки:
упродовж наступних 7-10 років безпосередні зовнішні воєнні загрози Україні з боку прикордонних країн - не матимуть місце. Водночас, неврегульований конфлікт у Придністров’ї, так само, як у конфлікти у Чорноморсько-Каспійському регіоні негативно впливатимуть на стан безпеки у вигляді неконтрольованого поширення зброї, наркотиків, терористів, збільшення кількості біженців та перешкод на шляху реалізації програм створення транспортних коридорів;
найбільшу внутрішню загрозу безпеці України створюватиме сепаратизм радикальних політичних течій Криму, який може спиратися на зовнішню підтримку на весь період перебування ЧФ РФ на Півдні України;
потенційною внутрішньою загрозою воєнного характеру може стати неспроможність воєнної організації виконувати покладені на неї завдання внаслідок політичної кризи в державі, погіршання стану військової техніки та озброєння і (або) подальшого зменшення фінансування військових програм без суттєвого корегування завдань, які покладаються на воєнну організацію держави.
Проведені автором геополітичні дослідження простору безпеки дають змогу дійти принципових висновків про те. що зовнішньополітичний маневр України в умовах глобалізації світових процесів визначатиметься насамперед наступним:
з урахуванням конкретно-історичних умов, Україна, як країна, що перебуває на стадії становлення як незалежної суверенної держави, може забезпечити свою безпеку, у першу чергу спираючись на розвиток державних структур, як головного інструменту забезпечення стабільності. Розвиток демократичних процесів в Україні як основа для створення розгалуженої національної системи безпеки можливий лише через етап всебічного розвитку держави, її органів та функцій;
військово-політична сфера залишається важливим систематизуючим і інтеграційним чинником процесів на національному та міжнародному рівні, що, у певних випадках, обумовлює і випереджає економічні, політичні та культурні зв’язки. Чітке усвідомлення світових тенденцій дає змогу визначити місце Української держави у системі міжнародних відносин, а також можливості вирішення невоєнних питань (інтеграції у європейські та євроатлантичні структури, налагодження економічної співпраці, тощо), спираючись на закономірності військово-політичного та військово-технічного розвитку країн світу;
національні інтереси це наріжні камені концепції національної безпеки. Вони утворюють складну, динамічну систему. Це означає, що на кожному конкретному етапі деякі з них стають актуальнішими, тоді, як інші тимчасово відступають на другий та інші плани. Винятком є лише інтерес виживання суспільства та його найважливіших інститутів, що є пріоритетним за будь-яких умов. В ієрархії національних інтересів України упродовж наступних 3-5 років переважатиме інтерес виживання держави як незалежного та суверенного суб’єкта міжнародних відносин. Цей процес потребує консолідації зусиль суспільства на питаннях збереження національного суверенітету, територіальної цілісності, економічної та політичної самостійності, забезпечення соціальної злагоди у суспільстві. Серед життєво важливих інтересів упередження та мінімізація воєнно-політичних небезпек і викликів й надалі матиме пріоритетне значення. Головною дієвою особою, що здатна реалізувати ці завдання, може бути тільки держава.
Досліджуючи діяльність міжнародних структур безпеки на початку ХХІ століття, дисертант дійшов таких висновків:
інтеграційні процеси в сучасному світі створили такі могутні міжнародні структури, які вже зараз перебирають на себе вирішення долі будь-якої держави, незважаючи на норми міжнародного права та існуючі міжнародні домовленості. При цьому роль силових засобів досягнення цілей змінюється, а самі війни набувають характерних рис збройних конфліктів п’ятого та шостого покоління. За таких умов нейтралітет країни навряд чи буде дієвим захистом проти дій регіональних та глобальних гравців, якщо вони визнають нейтральну країну порушником "прав людини" або "режиму нерозповсюдження ядерної зброї". Так само як і визнання нейтралітету в сучасних умовах залежатиме від рішення не окремих держав, а саме цих впливових регіональних і глобальних структур безпеки. В сучасних умовах політика самовизначеного нейтралітету та позаблоковості, так само, як і спроби використовувати цей стан у певних ситуаціях, має значно більше негативних наслідків, ніж позитивних;
діяльність міжнародних організацій безпеки зберігає певну інерцію розвитку в умовах уже не існуючого біполярного протистояння. Нові виклики та загрози міжнародному миру й безпеці хоча й знаходять своє місце у сучасних програмних документах цих організацій, проте не мають адекватного організаційного втілення на рівні принципових рішень щодо формування всеосяжної міжнародної системи колективної безпеки;
усталені принципи, на яких протягом останніх майже 400 років (після Вестфальського мирного договору 1648 р.) будувалася система міжнародних відносин, а саме: суверенітет держав, недоторканість кордонів, невтручання у внутрішні справи країн, тощо - у третьому тисячолітті змінюються на підтримку демократії та утвердження прав особистості у будь якій країні чи регіоні світу. Ці морально-правові імперативи перетворюється на головний лейтмотив діяльності провідних воєнних потуг світу. Головна мета адаптація навколишнього простору безпеки до правил гри” західних демократій; морально-етичні критерії перетворюються на визначальні показники оцінки тієї чи іншої країни, її політики;
існуючі глобальні та регіональні системи безпеки в останні 10 років виявилися нездатними ефективно реагувати на новий спектр загроз воєнного характеру. В умовах суттєвої трансформації регіональних та глобальних структур безпеки Україні вбачається доцільним посилити свої стосунки з НАТО та активізувати свою діяльність у напрямі входження до європейської системи безпеки. Разом з тим, Україна має можливості активізувати свої зусилля на субрегіональному рівні, де проблеми безпеки можуть бути тісно пов'язані з вирішенням економічних питань, і, насамперед, диверсифікації енергопостачання;
для України проблема диверсифікації поставок енергоносіїв та позбавлення енергетичної залежності від Росії перетворилася чи не на головне завдання її національної безпеки, так само, як і підтримка існуючих та створення нових транспортних коридорів у нових міжнародних умовах існування української держави набуває життєво важливого значення.
У сучасних умовах воєнна організація України не відповідає новій системі загроз XXI століття, а воєнна реформа не передбачає створення механізму співпраці на законодавчому, функціональному та організаційному рівні всіх силових структур (Збройних Сил; Прикордонних військ; Внутрішніх військ та інших військових формувань МВС; Залізничних військ; військ служби безпеки; військ урядового зв'язку; військ Цивільної оборони МЧС, а також інших частин і підрозділів) тобто всіх силових структур у внутрішніх кризових ситуаціях. Керівники силових відомств зараз не мають чіткого уявлення про організацію, методи використання, озброєння тимчасових збройних формувань різних силових структур для виконання внутрішніх функцій. Відсутня система підготовки фахівців для дій у специфічних умовах внутрішніх кризових ситуацій. Існуюче положення прямо веде до значного збільшення людських, матеріальних ресурсів і грошових асигнувань, що виділяються на оборону і безпеку.
Аналіз уроків реформування військової організації Української держави дає змогу дійти висновку, що перший етап реформування ЗС України (1992 - 1997 рр.) не досяг поставленої мети з точки зору створення сучасних ЗС середнього рівня, які мають достатнє фінансування, сучасне озброєння та відповідну структуру.
Поперше: Україна, на відміну від РФ, змушена була створювати національні ЗС з розрізнених частин військового угруповання, що не мало необхідних структур управління, не було Збройними силами держави тобто органічно взаємодоповнюючою системою видів та родів ЗС, керувалося з Москви і було зорієнтовано на виконання завдань, які в умовах нової незалежної держави або частково втратили своє значення, або потребували суттєвих коректив.
По-друге: на перших етапах реформа Збройних сил збіглася з процесом розбудови нової Української держави в умовах глибокої економічної кризи. Тому реформуванню ЗС держава приділяла недостатньо уваги, а фінансування військових програм здійснювалось за залишковим принципом.
По-третє: реформа Збройних сил здійснювалася самими військовими як відповідна реакція на катастрофічне погіршання економічного та соціального стану в країні.
По-четверте: в конкретних умовах України реформа Збройних сил виявилася неможлива без докорінної зміни усієї воєнно-політичної сфери. Воєнна реформа не дорівнює реформі ЗС. Треба мати на увазі, що Україні потрібно було здійснити не реформу Збройних сил, а воєнну реформу в цілому. Перше це лише складова частина другого, оскільки військова реформа включає і правові, і соціальні, і економічні чинники, що сприяють реформі Збройних сил, але далеко виходять за її межі. Це також питання взаємодії суспільства і армії, загальний і перспективний стан української економіки і відповідно ресурсне забезпечення воєнної реформи, проблеми військово-промислового комплексу, військово-технічного співробітництва тощо.
Воєнна реформа це складова частина комплексного реформування держави і суспільства, похідна процесів економічного розвитку. Загальний розвиток економіки неможливо відокремити від завдань військової реформи.
По-п’яте: спроби трансформувати ЗС довели, що не можна досягти цілей, що не визначені, не можна реформувати ЗС, якщо держава та суспільство не мають чіткого уявлення щодо своїх довгострокових геополітичних пріоритетів у вигляді національних інтересів; не зроблено аналізу існуючих та потенційних загроз цим інтересам; не спрогнозовано реальних можливостей держави на адекватне реагування на небезпеку (моделі поведінки); не визначено принципового використання ЗС. Але всі ці питання виходять за межі повноважень Міністерства оборони України і вирішуються на рівні вищих органів законодавчої та виконавчої влади, які мають чітко висловити свою позицію у таких документах, як: «Концепція національної безпеки України»; «Воєнна доктрина»; «Концепція військової реформи»; «Основні напрями зовнішньої політики держави». Документи з більш-менш аналогічною назвою існують в Україні, але їх треба доповнити, конкретизувати, враховуючи сучасний внутрішній стан країни та тенденції розвитку міжнародного простору безпеки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Билль о правах // Международные акты о правах человека: Сб. документов. - М., 1999. - С. 17.
2. Декларация независимости 4 июля 1776 г. // Международные акты о правах человека: Сб. документов. - М., 1999. - С. 21.
3. Декларация прав человека и гражданина 1789 г. // Международные акты о правах человека: Сб. документов. - М., 1999. - С. 32
4. Rothschild E. What is Security? // Daedalus. - 1995. - Summer. - P. 61- 62.
5. Rothschild E. What is Security? // Daedalus. - 1995. - Summer. - P. 63 65.
6. Бодрук О., Гончаренко О., Лісицин Е., Горелов М. Національна безпека України: історія і сучасність: Монографія. - К.: ІСЕМВ, 1993; Бодрук О., Гончаренко О., Лісицин Е., Маслова-Лисичкіна Н. Концепція національної безпеки України // Військо України. - 1993. - № 2; Лісицин Е. Співвідношення між Військовою Доктриною і стратегією національної безпеки // Спостерігач. - 1996. - № 21; Гончаренко О. Прогнозування і політика: Генезис і еволюція прогнозування в системі національної безпеки і зовнішньополітичного механізму США. - К.: Наук. Думка. - 1993; Гончаренко О. Геополітична дилема України // Економічний часопис. 1997. - № 9; Бодрук О. Ядерна зброя і проблеми забезпечення національної безпеки України: Доповідь.- Пярну, 1992; Бодрук О. Проблеми національної безпеки України // Політична думка. - 1993. - N1; Бодрук О. Розміщення ядерної зброї на території України: проблеми одержання без'ядерного статусу // Спостерігач. 1994. - N8; Бодрук О. Військово-політичні стосунки між Україною і Росією: розвиток ситуації і перспективи // Спостерігач 1994. - N6; Бодрук О. Програма партнерства заради миру - міф або реальність? // Спостерігач. 1994. - N7; Бодрук О. Україна в глобальних і регіональних системах безпеки // Спостерігач. 1996. - N26; Бодрук О. Україна в глобальних і регіональних системах безпеки // Народна армія. 1996. 27 лип.; Бодрук О. Суспільство і армія: Доповідь, Вашингтон, 1996; Бодрук О., Белицер Н. Крым как регион потенциального конфликта // Этнические и региональные конфликты в Евразии. - М.: Весь мир, 1997.- Кн.2. С. 83-113; Бодрук О. Сепаратизм і локальні конфлікти як головні виклики національної і міжнародної безпеки. Дослідження на замовлення МЗС України. 1997; Бодрук О. Досвід країн Центральної та Східної Європи у реформуванні Збройних Сил і можливості його використання для проведення військової реформи ЗС України. Дослідження на замовлення МЗС України. 1998; Бодрук О. Попередження етнічних конфліктів на пострадянському просторі: Мат. шведського сем., Київ, жов. 1997 Fred Frihet, IKFF; Бодрук О. Глобальні і регіональні системи безпеки: сучасна і перспективна роль України // Глобальні трансформації і стратегії розвитку. К., 1998; Бодрук О. Суспільство і армія // Зб. наук. пр. Київського інституту управління і зв’язку. К., 1999. Вип.2. - С. 16-31; Бодрук. О. Цілеспрямованість, рішучість і послідовність - характерні ознаки політики країн Балтії // Стратегічна панорама.- 1999. - №3; Бодрук О. Военно-политические аспекты безопасности транспортных коридоров // Украина и проблемы безопасности транспортных коридоров в Черноморско-Каспийском регионе: Мат. 1 Междунар. Науч. практ. Конф. / Национальный институт украинско-российских отношений, Фонд Фридриха Еберта. Редкол. : С. И. Пирожков (гл. ред.) и др. - К. - 1999. С. 149 153; Бодрук О. Теоретичні засади створення міжнародних структур безпеки // Наук. вісник Дипломатичної академії України. К., - 2000. Вип. 4. С. 116 124.
7. Глобальні трансформації і стратегії розвитку: Монографія. / Білорус О., Лукьяненко Д. та ін. - К., 1998. - 416 с.; Бодрук О. Цілеспрямованість, рішучість і послідовність - характерні ознаки політики країн Балтії // Стратегічна панорама - 1999. - №3; Глобальные трансформации и стратегии развития: Монография. / Белорус О., Лукьяненко Д. и др. - К.: Орияне, 2000. - 424с. (Перевод с украинского издания 1998 года); Бодрук О. Нові риси старого світу - військово-політична інтеграція європейських держав // Стратегічна панорама.- 2000. - № 1-2; Глобалізація і безпека розвитку: Монографія. / О. Білорус, Д. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О. Г. Білорус - К.: КНЕУ, 2001. - 733 с.
8. Ковальський В., Маначинський О., Пронкін Е. Безпека України і вплив на неї військово-політичного оточення. - К.: НІСД, 1993 - 34 с. (Серія. "Інформаційно-аналітичний огляд" Вып.3); Маначинський А. Чи зберегла свою державну гідність без'ядерна Україна? // Столиця. - 1996 - №4. - С.2; Василевський О., Гончар М. Структура геополітичних інтересів України. К.: - НІСД. - 1995 - 94 с. (Серія. "Наукові доповіді" Вип. 45); Косевцов В., Бінько И. Національна безпека України: проблеми і шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів. - К.: НІСД, 1996 - 61с. (Серія. "Національна безпека" Вип.1); Ковальський В., Маначинський А., Пронкін Е.. Оцінка і прогнозування розвитку військово-політичної обстановки у деяких регіонах світу. - К.: НІСД, 1994 - 51 с. (Серія. "Інформаційно-аналітичний огляд" Вып. 4); Мунтіян В., Перепелиця Г., Соболєв А. Військова політика України: проблеми і пріоритети. - К.: НІСД, 1996. - 87 с. (Серія. "Воєнна безпека" Вып. 3.); Національна безпека України: сучасний стан, проблеми і шляхи їх вирішення. - К.: НІСД, 1996. - 136 с.; Маначинський О., Соболєв О. Військова безпека України і вплив на неї геополітичних чинників. - К.: НІСД, 1997. (Серія. "Воєнна безпека" Вып. 4).
9. Rothschild E. What is Security? // Daedalus. - 1995. - Summer. - P. 61-65.
10. Common Security: A Blueprint for Survival. N.Y., 1982. - P. 8.
11. Rothschild E. Introduction // Common Security in Asia: New Concepts of Human Security / T. Matsumae, L. C. Chen (eds.). - Tokyo, 1995. - P. 3.
12. Безопасность международная // БСЭ.- 2-е изд. М., 1950.- Т.4.- С. 388.
13. Безопасность // Большой экономический словарь. 2-е изд., перераб. и доп. М., 1997, - С.52; Безопасность // Тихомирова Л.В., Тихомиров М. Ю. Юридическая энциклопедия.- М., 1997, - С. 47.
14. Безопасность // Энциклопедический словарь / Брокгауз и Эфрон.- С. Пб., 1892. - Т. 3. - С. 304.
15. Безопасность // Ожегов С.И. Словарь русского языка. 18 изд., стереотипн. М., 1986. - С. 38; Безопасность // Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. М., 1981. - Т. 1. С. 67.
16. The Concise Oxford Dictionary: The New Edition for the 1990s. - Oxford, 1990. - P. 1093.
17. Rothschild E. Introduction // Common Security in Asia: New Concepts of Human Security / T. Matsumae, L. C. Chen (eds.). - Tokyo, 1995. - P. 61-62.
18. Rothschild E. Introduction // Common Security in Asia: New Concepts of Human Security / T. Matsumae, L. C. Chen (eds.). - Tokyo, 1995. - P. 62-63.
19. Монтескье Ш. Л. О духе законов. - М., 1999. - С. 138.
20. Геополитика и национальная безопасность: Словарь основных понятий и определений / Под ред. Л. Манилова. - М., 1998. - С. 16-22.
21. Маначинський О. Я. , Соболєв А.А. Військова безпека України і вплив на неї геополітичних факторів. - К.: НІСД, 1997. С.7 (Серія. "Воєнна безпека" Вип. 4.)
22. Бодрук О.С., Гончаренко О.М., Лісицин Е.М., Горелов М. А. Національна безпека України: історія і сучасність: Монографія. - К.: ІСЕМВ, 1993. - С. 5.
23. Національна безпека України, 1994-1996 рр.: Наук. доповідь НІСД / Редкол.: О.Ф.Белов (голова) та ін. - К.: НІСД, 1997. - С.12.
24. Ярочкин В.И. Секьюритология наука о безопасности жизнедеятельности.- М.: Ось-89”, 2000. - С. 104-106.
25. Безопасность // Энциклопедический словарь / Брокгауз и Эфрон. С. Пб., 1892. - Т. 3. - С. 304 -305.
26. Народонаселение мира // Народонаселение. Энциклопедический словарь. - М.: Большая российская энциклопедия, 1994. - С. 255-257.
27. Foreign Affairs, vol.76, no. 5 (Sept./Okt.1997). - P.184.
28. Titly C. Coercion, Capital and European States: AD 980 - 1992. - P.123.
29. Titly C. Coercion, Capital and European States: AD 980 - 1992. - P.67.
30. Mueller J. Retrial from Doomsday: the Obsolescence of Major War. New York, 1989.
31. Tinbergen J., Fisher D. Werfare and welfare. N.Y., 1987, - xiii, 21.
32. Бади Б., Бирнбаум П. Переосмысление социологии государства // Международный журнал социальных наук. 1994. - №4. - С. 22.
33. Rosercrance R. The Risk of the Trading State: Commerce and Conquest in the Modern World. New York, 1986.
34. Ежегодник СИПРИ 1999. Вооружения, разоружение и международная безопасность. - М.: Наука, 2000. - С. 19.
35. Нация // Краткая философская энциклопедия. - М., 1994 - С. 291.
36. Charles Perrow. Normal Accidents / New York: Basic Books, 1984. - Р. 86-94.
37. Назаретян А.П. Историческая эволюция морали // Вопросы философии. - 1992. - № 3. - С. 84.
38. Политические исследования. - 1983. - № 6. - С. 172.
39. Клаузевиц К. Война. - М., 1943. - Т.1. - С. 54.
40. Huntington S. The clash of civilizations ? // Foreign Affairs, Vol. 72 No 3, Summer 1993. - Р. 12.
41. Galtung J. Western Civilizations: Anatomy and Pathology // Alternative. Vol. 7. No 2 Fab. 1981. - Р. 145-170.
42. Carr E.H. The Twenty Years Crisis, 1919 - 1939, NY, 1939. - Р. 109.
43. Spykman N America's Strategy in World Politics. The United States and the Balance of Power - NY. - 1942. - Р. 48.
44. Кофи А.Аннан Генеральний секретарь ООН. Обновление на переходном этапе: Годовой доклад о работе Организации 1997 г. Нью-Йорк: ООН, 1997. - С. 60.
45. Ежегодник СИПРИ 1998. Вооружения, разоружение и международная безопасность. М., Наука, 1999. - С. 26.
46. Концепция национальной безопасности РФ. (утверджена Указом Президента РФ № 1300 от 17 декабря 1997 г. ). // Российская газета. 1997.- 3 дек. - С. 10.
47. Національна безпека України, 1994-1996 рр.: Наук. доповідь НІСД / Редкол.: О.Ф.Белов (голова) та ін. - К.: НІСД, 1997. - С. 10.
48. Gamba V. Justified Intervention?: A View from the South // Emerging Norms of Justified Intervention. L. Reed, C. Keysen (eds.). Cambridge (Mass.). - 1993. - P. 115-125.
49. Hehir B.R. Expending Military Intervention: Promise or Peril? // Social Research. 1995. Vol. 62, №1. - P. 49.
50. Halverson Th. Disangagement by Stealth: The Emerging Gap Between America’s Rhetoric and the Reality of Future European Conflicts // Military Intervention in European Conflicts. L. Freedman (ed.). L.: Blackwell Publishers, 1994. - P. 76-94.
51. Stedman S.J. The New Interventionists // Foreign Affairs. - 1992-1993. -Winter. - P. 4-6.
52. Hoffmann S. The Politics and Ethics of Military Intervention // Survival. -1996. Vol. 37, #4. - P. 35 .
53. Hoffmann S. The Politics and Ethics of Military Intervention // Survival. -1996. Vol. 37, - #4. - P. 35-36 .
54. Kallscheuer O. And Who is My Neighbor? // Social Reserch. - 1995. - Vol. 62, №1; Makinda S. The Clash of Civilizations? // Foreign Affairs. 1993. Vol. 72, №3. - P.22-49; Loescher G. Refugee Movements and International Security // Adelphi Paper. - 1992.- #268; Freedman L. Introduction // Military Intervention in European Conflicts. - Р. 1-14.
55. Hoffmann S. The Politics and Ethics of Military Intervention // Survival. -1996. Vol. 37, - #4. - P. 35.
56. Scheffer D.J. Challenges Confronting Collective Security: Humanitarian Intervention. Wash. (DC): US Inst. for Peace, 1992. - P. 4.
57. Lipset S. M. Political Man. The Social Bases of Politics. L. et al, 1960.- Р. 31.
58. United Nations Development Programme (UNDP), Human Development Report 1997 (Oxford University Press: Oxford and New York, 1997). - Р.3.
59. Hans W. Maull . Energj, Minerals, and Western Securiti, Baltimor, Md, Johns Hopkins Univ. Press, 1984. - P. 24.
60. Гегель. Философия истории. М.,- 1990. - С. 2.
61. Niburg. R. The Jornal of Politics.- 1960. Nov.- Р. 598.
62. Интерес // Краткая философская энциклопедия - М., 1994 - С. 183.
63. Шевченко В.О., Іващенко М.М. Концепція національних інтересів України. - К.: Слов’янський світ, 1996. - С. 5.
64. Национальные интересы и проблемы безопасности России.: Доклад по результатам исследования, проведенного центром глобальных программ Горбачев-Фонда в 1995-1997 гг. М., 1997. - С. 4.
65. Morgenthau H. Contemporary Theory in International Relations. - Rentice Hall,. - 1969. - Р. 22.
66. Rosenau J. National Interest // International Encyclopedia of the Social Sciences. - NY, 1968 - Vol. XI. - Р. 37.
67. Siberi P. Power, Freedom and Diplomacy. N. Y, 1963. - Р. 24.
68. Rosenau J. National Interest // International Encyclopedia of the Social Sciences. - NY, 1968. - Vol. XI. - Р. 38.
69. Національний інтерес (історико- етнодержавознавчий підхід) // Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К, 1996. - С. 549 - 551.
70. Концепция национальной безопасности Россйской Федерации (утверджена Указом Президента РФ № 1300 от 17 декабря 1997 г.) // Российская газета. 1997.- 3 дек. - С. 4-7.
71. Nuechterlerlein D. America Recommitted United States Interests in a restructured World. University Press of Kentucky. - 1991. - Р. 8-12.
72. Nuechterlerlein D. America Recommitted United States Interests in a restructured World. University Press of Kentucky. - 1991. - Р. 13-22
73. Концепция национальной безопасности Россйской Федерации (утверджена Указом Президента РФ № 1300 от 17 декабря 1997 г.) // Российская газета. 1997.- 3 дек. ст.12 абз.8.
74. Концепция национальной безопасности Россйской Федерации (утверджена Указом Президента РФ № 1300 от 17 декабря 1997 г.) // Российская газета. 1997.- 3 дек. ст.3 абз.5.
75. Концепция национальной безопасности Россйской Федерации (утверджена Указом Президента РФ № 1300 от 17 декабря 1997 г.) // Российская газета. 1997.- 3 дек. ст.28 абз.5.
76. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України. // Національна безпека України, 1994-1996 рр.: Наук. доповідь НІСД / Редкол.: О.Ф.Белов (голова) та ін. - К.: НІСД, 1997. - С. 10.
77. Гончаренко О. Геополітична дилема України // Економічний часопис. 1997. - № 9. - С. 3.
78. Знаменський Л. Ще вісім "Чорнобилей” // Дзеркало тижня. - 1998. - 24 жовт. - № 43.
79. Бутрос Бутрос-Гали Генеральный Секретарь ООН. Навстречу новым вызовам: Годовой доклад о деятельности Организации. Нью-Йорк: ООН, 1995. - С. - 1-2.
80. Кофи А.Аннан Генеральний секретарь ООН. Обновление на переходном этапе: Годовой доклад о работе Организации 1997 г. Нью-Йорк: ООН, 1997. - С. 61.
81. Доповідь колишнього Генерального Секретаря НАТО Віллі Класа: НАТО та структура Євроатлантичної безпеки, яка розвивається.
82. Українська державність в ХХ столітті: Історико-політичний аналіз / О.Дергачов (керівник авт. колективу). - К.: Політична думка, 1996. - С. 350.
83. Українська державність в ХХ столітті: Історико-політичний аналіз / О.Дергачов (керівник авт. колективу). - К.: Політична думка, 1996. - С. 352-356.
84. Підкарпатська Русь. - 1992. - № 11. С. 14.
85. Мишанич О. Політичне русинство і що за ним? // Літературна Україна. - 1993. - 28 жовт.
86. Шпенглер О. Закат Европы. Петроград, 1923. - С. 36-37.
87. Wallensteen P. Axell K. Major armed conflicts // SIPRI. Year Book. - Oxford University Press. - 1994. - P. 83.
88. Маначинський. А. Особенности конфликтов на постсоветском пространстве // Подтекст. 1998. - № 33. - С. 23.
89. Ярочкин В.И. Секьюритология наука о безопасности жизнедеятельности. - М.: Ось-89”, 2000. С. 377-378.
90. Spikman N.J. Americas Strategi in World Politics.- Hamden, 1942.- Р. 16.
91. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. - М.: Междунар. отн., 1998. - С. 53.
92. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. - М.: Междунар. отн., 1998. - с. 12.
93. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. - М.: Арктогея, 1997. - С. 348,349,379,380; Митрофанов А.В. Шаги новой геополитики. М.: Русский вестник, 1997. - с. 171, 194.
94. Meazsheimer. Bach to The Future Instability in Europe After the Cold War // International Security. -Vol. 15. № 1. - 1990. - Р. 5-56.
95. Layne C. The Unipolar Illusion // International Security. - Vol. 17. 1993. - № 4. Р. 6 21.
96. Organski A. World Politics. N.Y., 1958.; Kugler J., Organski A. The Power Transmission: A Retrospective and Prospective Evaluation. In: Handbook of War Studies, 1989.
97. Краутхаммер Ч. Политическая жизнь с одним полюсом // Оборонная политика, политика обеспечения мира и безопасности: Мат. к курсу / RAND AAAS. - К., 1992. С. 48.
98. Сорос Дж. Западня для сверхдержавы // Независимая газета . 1999. 11 июня.
99. Полис. - 1997. № 2. - С. 27.
100. Huntington S. Foreign Affairs, March April 1999. Р.12.
101. Streit C. Union Now. Proposal for an Atlantic Federal Union of the Free. / 2nd. Ed. - N.Y. - 1976.- P.10.
102. Farber H. And Gowa J. Politics and Peac // International Securiti, Fall. - 1995. - Р. 125.
103. Levj J. Domestic Politics and War // Journal of Interdisciplinari Studies, Spring. - 1988. - Р. 653.
104. Солнцев А. // Зарубежное военное обозрение . 1999. - № 1.
105. Клаузевиц К. Война. М., 1943. - Т.1. - С. 23.
106. Копчан. Ч. Колгані К. Концерти, колективна безпека та майбутнє Європи // Міжнародна безпека. 1991. - Т.16. - № 1. C. 6 17.
107. Беттс Річард К. Системы для мира или причины войны. Коллективная безопасность, контроль над вооружениями и Новая Европа // Оборонная политика, политика обеспечения мира и безопасности: Мат. к курсу / RAND AAAS. - К., 1992. С. 29.
108.&