ДЕМОКРАТИЧНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ НАД ВОЄННОЮ СФЕРОЮ У КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ : Демократический гражданский контроль над военной сферой в контексте национальной безопасности УКРАИНЫ

Краткое описание

Рада національної безпеки і оборони України
Національний інститут проблем міжнародної безпеки

На правах рукопису

Бірюченко Андрій Олександрович

УДК 321.7:[355.072:316.653](477)(043)

ДЕМОКРАТИЧНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ НАД ВОЄННОЮ СФЕРОЮ У КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Спеціальність 21.01.01 Основи національної безпеки держави
(політичні науки)

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Бодрук Олег Сергійович,
доктор політичних наук,
доцент

Київ 2006

ЗМІСТ

Список скорочень

3

Вступ

5

Розділ 1. Організаційні основи демократичного цивільного контролю над воєнною сферою

18

1.1. Проблематика цивільно-військових відносин у світовій науковій думці

22

1.2. Поняття управління”, цивільний контроль”, політичний контроль”, демократичний цивільний контроль”, громадянський контроль над воєнною сферою”

30

1.3. Предмет, завдання та суб’єкти демократичного цивільного контролю над воєнною сферою

40

1.4. Види демократичного цивільного контролю над воєнною сферою та принципи його організації

49

Розділ 2. Організація цивільно-військових відносин у державі (порівняльний аналіз)

61

2.1. Типи, моделі організації цивільно-військових відносин та критерії оцінки зрілості” демократичного цивільного контролю над воєнною сферою

62

2.2. Виконавча влада в системі демократичного цивільного контролю над воєнною сферою

72

2.3. Законодавча влада в системі демократичного цивільного контролю над воєнною сферою

79

2.4. Роль органів юстиції в системі демократичного цивільного контролю над воєнною сферою

92

2.5. Роль ЗМІ, громадських організацій, наукових центрів в системі демократичного цивільного контролю над воєнною сферою

98

Розділ 3. Демократичний цивільний контроль над воєнною сферою як форма організації суб’єктів забезпечення національної безпеки України

106

3.1. Обґрунтування завдань та функцій Воєнної організації України на перехідний період

107

3.2. Воєнна реформа та реформа Збройних Сил в Україні

117

3.3. Основні напрями запровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю над воєнною сферою

139

Висновки

149

Список використаних джерел

155

ВСТУП

Безпека є основою забезпечення життєдіяльності соціуму, постійним прагненням уберегтися від зовнішніх та внутрішніх загроз, що постають упродовж усієї історії людства. Згодом серед ієрархії взаємозв’язків між представниками різних соціальних груп відносини між тими, хто володіє зброєю для забезпечення необхідного рівня безпеки (у сучасному розумінні воєнною сферою), та тими, хто в інтересах соціуму виконує інші функції (цивільна сфера), дедалі більше набували особливих, не притаманних іншим сферам рис.
Зазначений процес призвів до того, що відносини між воєнною та цивільною сферами набули якості, які притаманні складовій державного будівництва, від характеру якої залежить рівень безпеки громадян, стабільності в суспільстві. Виникнення подібної вічної” проблеми, актуальної для всіх часів і народів”, зумовлене створенням держави, якій суспільство свідомо делегувало відповідні владні повноваження, у тому числі для використання сили.
Результатом такого розподілу повноважень стало формування політичної системи, що передбачає встановлення тісних взаємозв’язків між її складовими суспільством та власне державою (державною владою). У такій ситуації виникнення будь-якого дисбалансу взаємозв’язків між суспільством і державою одразу впливає на ефективність функціонування системи як монолітного утворення. Початковими наслідками цього процесу може стати одностороннє розширення повноважень з боку державної влади, а на завершальному етапі встановлення цілковитого контролю над суспільством.
У цьому контексті виникає низка запитань: якою у цьому процесі може бути роль армії (у широкому розумінні усіх структур, уповноважених державою застосовувати силу), створеної державою інституції, ідея появи якої базувалася на необхідності гарантування безпеки суспільства; можливість перетворення армії з інструменту забезпечення стабільних, сталих умов для його розвитку на джерело загрози.
Здатність суспільства знайти відповіді на згадані запитання, зберегти баланс відносин з державою набуває особливої гостроти в умовах кардинальних перетворень, пов’язаних зі зміною суспільно-політичного ладу, коли виконання базового завдання забезпечення безпечного існування суспільства повинно здійснюватися з урахуванням нових реалій, властивості яких до кінця невідомі ні суспільству, ні державі та її специфічній” інституції (армії).
Сучасні покоління українського суспільства є свідками та учасниками становлення нової України. Процес формування держави, її інститутів, створення відповідних елементів демократичного суспільства став новим етапом в житті українських громадян. Зміна міжнародних та внутрішніх умов буття суспільства супроводжується необхідністю переосмислення та зміни багатьох стереотипів, цінностей та настанов. На цьому тлі розбудова збалансованих цивільно-військових відносин набуває і актуальності, і певної гостроти, що пов’язано із складністю розв’язання цієї проблеми.
На порядку денному суспільства та держави з’явились питання теоретичного осмислення та практичного визначення місця і ролі Воєнної організації в політичному житті, принципів та механізмів державного управління воєнною сферою, взаємодії між армією та населенням тощо.
В умовах започаткування державотворчого процесу, характерних для України, перетворення воєнної сфери на відкритий суспільству і зрозумілий для нього інститут, що в будь-яких ситуаціях діятиме суворо за своїм призначенням і завжди залишатиметься підконтрольним суспільству, відіграє ключову роль у забезпеченні національної безпеки держави, її сталого розвитку.
Відсутність на початковому етапі системних теоретичних досліджень цивільно-військових відносин привернула увагу українських фахівців до розробок закордонних спеціалістів з цієї проблематики. Досвід учених з держав Західної Європи та Північної Америки мав велике значення для отримання початкової бази знань у сфері цивільно-військових відносин, певним чином відкриттям нового горизонту” у вітчизняній науковій думці. Водночас недооцінка багатоаспектності та складності цивільно-військових відносин як особливих взаємозв’язків між суспільством та державою, зокрема її Воєнною організацією, в умовах перехідного періоду стала причиною різного розуміння цієї парадигми у наукових та державних установах. Головний недолік полягав у виділенні з усього комплексу проблем цивільно-військових відносин тільки проблематики забезпечення ефективності Збройних Сил та керування ними. Іншим важливим аспектом, що сприяв” виробленню необ’єктивного розуміння процесів налагодження цивільно-військових відносин, стала впевненість в існуванні єдиної західної моделі, яку можна успішно застосувати й для України.
Подібні підходи до визначення парадигми цивільно-військових відносин зумовили появу та активне використання альтернативних термінів, зокрема: цивільний контроль”, політичний контроль”, цивільний менеджмент”, розкриття змісту яких лише частково уможливлювало отримання відповідей на вищезазначені запитання. Наприклад, переважна більшість високих посадових осіб України мала впевненість, що в умовах переходу від тоталітаризму до демократії провідна роль органів державної влади забезпечить керованість, високий рівень підготовки війська, перетворить його на гаранта національної безпеки. Вважалося, що для цього достатньо лише створити в державі необхідну нормативну базу забезпечення такої керованості.
Але система партійно-державного контролю над воєнною організацією, що існувала багато років в СРСР, мала всі ознаки цивільного контролю” (хоча й тоталітарного типу). Політичне керівництво через свої інститути (партійні організації та осередки, присутність яких у всіх без винятку сферах життя суспільства, безумовно й військовій, була обов’язковою) реалізовувало свою керуючу функцію. Армія, флот, офіцерський корпус, генералітет були у привілейованому становищі, мали особливу політичну вагу та вплив. Військове командування майже завжди мало монополію на формування політики у сфері оборони, яка була чимось таємним”, а кількість ресурсів (матеріальних та людських), необхідних для виконання того або того завдання, завжди визначали самі військові.
Проте знищення системи партійного контролю без запровадження альтернативних важелів координації та управління сферою безпеки і оборони, комплексного бачення шляхів досягнення цієї мети у нових умовах призвело до розбудови системи цивільного, політичного контролю (з боку державних структур) з явною гіперболізацією повноважень однієї з гілок влади (виконавчої) на тлі фрагментації інших (законодавчої та судової) та майже цілковитої відсутності будь-якої можливості неурядовим структурам впливати на ситуацію у воєнній сфері.
Наслідками впровадження у життя такої практики в період економічної кризи, започаткування непідготовленої воєнної реформи та реформи Збройних Сил, що у часі співпала із скороченням армії внаслідок активної участі України у загальноєвропейських процесах роззброєння, зумовило виникнення системної кризи у воєнній сфері, що мала такі негативні прояви:
- відсутність єдиної системи органів, що відповідають за координацію діяльності із забезпечення оборони держави, здатної здійснювати своєчасне виявлення та компетентне розв’язання воєнних проблем та керівництво військовим будівництвом як комплексом економічних, політичних, ідеологічних, соціальних, технічних, воєнних, навчально-освітніх заходів тощо;
- зниження рівня бойової готовності переважної більшості підрозділів та частин, що поставило на порядок денний питання про здатність забезпечити оборону держави, зберігати стабільність в суспільстві;
- відсторонення офіцерського корпусу від влади, ізоляція армії від суспільства, негативно-байдуже ставлення цивільних до військових;
- падіння престижу служби в армії, професії військового з огляду на незадовільний стан матеріального забезпечення на тлі поглиблення соціальної нерівності, результатом чого стали: кадрова криза, масові звільнення офіцерів у запас, неукомплектованість багатьох військових підрозділів, випадки розкрадання військового майна, залучення військовослужбовців до сумнівного характеру комерційної діяльності;
- неспроможність вищих посадових осіб здійснювати воєнне будівництво та керування воєнною сферою з огляду на зниження професіоналізму та компетентність військових кадрів, відсутність планів та програм щодо приведення ввірених їм структур відповідно до вимог сучасної міжнародної обстановки та економічних можливостей держави;
- частковий поділ офіцерського корпусу за ознаками політичних розбіжностей, спроби залучити військових до політичної боротьби тощо.
У цій ситуації також не було враховано таке. Армія є чітко ієрархієзованою системою, складові якої взаємодіють відповідно до принципів тоталітарного управління. Тому подібна структура не може за власною ініціативою започаткувати процес своєї демократизації. Виконання завдань, пов’язаних з безпекою та обороною держави, також покладено на низку інших силових структур, що означає непродуктивність вжиття відповідних заходів щодо встановлення контролю тільки над Збройними Силами в умовах відсутності відповідних важелів впливу на інші складові Воєнної організації. Демократичні перетворення в армії неможливі без проведення подібних перетворень у державі, а перехід від тоталітаризму одразу до демократії є неможливим. При цьому, демократична держава передбачає наявність громадянського суспільства, яке є джерелом влади (обирає її), та здійснює контроль за її діяльністю через свої інститути.
На цьому етапі вирішення в Україні вищезгаданих завдань цивільно-військових відносин визначає перспективи встановлення демократичного цивільного (громадянського) контролю над воєнною сферою.
Термін контроль” означає перевірку або спостереження з метою перевірки. Однак як політологічна та соціологічна категорія, він має ширший зміст. У соціальних процесах контроль є системою заходів, що забезпечують своєчасне виявлення негативних явищ та тенденцій у стані та функціонуванні тих чи тих об’єктів, інститутів. Його мета не у безпосередньому розв’язанні нагальних проблем та протиріч, а у збиранні інформації інстанціями, які зобов’язані приймати відповідні рішення.
Термін демократичний цивільний” або громадянський контроль над воєнною сферою” означає спосіб керівництва, теорію та практику регулювання цивільно-військових відносин, де контроль за діяльністю державних інститутів, зокрема армією (у широкому розумінні всіма складовими воєнної організації воєнною сферою), за своєю сутністю, недемократичною структурою, здійснюється всенародно обраною державною владою (невоєнними державними органами та посадовими особами) та суспільством (громадськими організаціями, об’єднаннями, мас-медіа тощо).
Іншими словами, основні принципи громадянського суспільства посідають провідне місце стосовно принципів воєнного будівництва. Примат політики над воєнною сферою забезпечується підзвітністю керівництва її складових трьом гілкам держаної влади: законодавчій, виконавчій, судовій та суспільству в особі громадських структур та громадян, що у сукупності утворюють систему демократичного цивільного (громадянського) контролю над воєнною сферою держави. Важливим елементом ефективного демократичного цивільного контролю є наявність взаємної підтримки між гілками влади та структурованого і поінформованого суспільства.
Відсутність ознак покращення ситуації у воєнній сфері, відсторонення суспільства та його інститутів (позбавлення їх можливості) або самовідсторонення від реалізації прав та обов’язків щодо контролю відповідності принципів будівництва, реального стану, діяльності силових структур їхньому призначенню свідчить про те, що на сьогодні встановлення демократичного цивільного (громадянського) контролю в Україні є перспективним завданням, а не вже реалізованим.
Актуальність теми дослідження визначається тим, що в умовах фундаментальних трансформаційних процесів, що відбуваються в світі, забезпечення державою захисту життєвих інтересів суспільства залишається базовою проблемою сучасності. Це пов’язано з тим, що у контексті пошуку ефективних шляхів протидії новим викликам і загрозам суспільство висуває запитання державній владі щодо адекватності заходів з нейтралізації небезпеки. Але, враховуючи комплексний характер сучасних загроз, що унеможливлює використання раніше створених засобів протидії, постає питання про готовність суспільства заради безпеки делегувати державі додаткові повноваження, обмеживши при цьому свої. Такий сценарій перерозподілу прав та обов’язків між суспільством та державою на користь останньої, іноді призводить до того, що, мотивуючи необхідністю забезпечення безпеки суспільства, держава (державна влада) ігнорує суспільство. У цьому випадку політичний режим, використовуючи державні інститути, зокрема воєнну організацію, ставить за мету не захист інтересів суспільства, а створення відповідних умов для власного процвітання. Такий режим спрямовує діяльність воєнної організації не на захист національної безпеки держави, що обов’язково передбачає безпеку громадян, а проти тих сил суспільства, які розглядають як загрозу процвітанню режиму. Від вирішення подібного концептуального завдання залежить майбутнє держави та роль суспільства у ній.
В Україні, що проголосила курс на розбудову демократичної держави, виникла необхідність створення системи демократичного цивільного (громадянського) контролю над воєнною сферою, завданням якої є захист суспільства, а не інституціалізація домінування над ним. Проте демократичний (громадянський) цивільний контроль за умови відсутності в державі демократії та, відповідно, й громадянського суспільства, неможливий. Тому у процесі формування демократичної держави та громадянського суспільства потрібно чітко визначити алгоритм вирішення першочергових завдань у сфері налагодження цивільно-військових відносин, а саме: яку систему та який контроль над воєнною сферою будувати.
Причиною порушення саме цих питань стало різне тлумачення термінів цивільний контроль”, демократичний цивільний” або громадянський контроль”. Пояснити таку ситуацію можна тим, що цивільний контроль у тій чи тій формі (авторитарний, партійний тощо) існував завжди, оскільки здійснювався цивільними особами, що перебували при владі. Інша справа, що у процесі розвитку демократії у державах Західної Європи такі цивільні особи стали представляти виборну громадянами владу, що унеможливлює вироблення державної політики у сфері національної безпеки і оборони вузьким колом осіб та без урахування громадської думки. Отже, у західних концепціях цивільний контроль над воєнною сферою вже апріорі є демократичним та громадянським, оскільки власне й створений громадянським суспільством, його усталеними інститутами, випробуваний великим досвідом їхнього функціонування.
Таким чином, ключове наукове завдання дисертаційного дослідження полягає у формуванні відповідної аргументаційної бази та доведенні політологічної гіпотези про те, що мета створення надійної системи національної безпеки України, незважаючи на період трансформації суспільно-політичного ладу, що нині триває, а також кардинальні геополітичні перетворення в світі і зміни якісних характеристик сучасних загроз, могла б бути досягнута в результаті поетапної розбудови збалансованих цивільно-військових відносин, особлива форма яких демократичний цивільний контроль над воєнною сферою перетворилася б також на оптимальний інструмент організації суб’єктів забезпечення національної безпеки нашої держави.
Аналіз досліджень та публікацій, в яких започатковано розв’язання проблеми. Теоретичні засади демократичного цивільного контролю над воєнною сферою викладено в роботах низки фахівців з держав Західної Європи (Б.Абрахамссона [149], С.Андрескі [150], Р.Шифф [185]) та США (Д.Бланда [157], Дж.Берка [159], М.Деша [164], С.Файнера [169], Д.Траска [186],С.Хантінгтона [173], М.Яновіца [175]). Зокрема, С.Хантінгтон, аналізуючи закономірності функціонування системи демократичного цивільного контролю у своїй праці Солдат та держава” робить акцент на важливості чіткого розмежування компетенції і відповідальності цивільної влади та військового командування. Разом з тим, дослідник приділяє значну увагу місцю та ролі воєнної сфери держави у гарантуванні прав та свобод суспільства.
Беручи до уваги новизну проблематики демократичного цивільного контролю (переважна більшість досліджень датовані 8090-ми рр. ХХ ст.) низка американських (Кр.Дандекер [162], К.Данопулос [163], Кр.Доннелі [166]) та європейських дослідників (Д.Бец [155], Х.Борн [158], А.Котті [160], Е.Нордлінгер [183], А.Форстер [170]) у своїх роботах обґрунтовують необхідність розбудови такого контролю над структурами безпеки у постсоціалістичних державах в контексті розбудови демократії та громадянського суспільства.
Російські фахівці у згаданій галузі (А.Арбатов [123], О.Бельков [126], О.Владимиров [128], Д.Тренін [143], Ю.Федоров [144]), європейські (А.Беблер [153], Д.Мюррей [180], Дж.Шерр [184]) та американські (К.Джоунс [176], Кр.Доннелі [167]) здійснюють порівняльний аналіз процесу створення системи демократичного цивільного контролю у державах Центрально-Східної Європи та СНД, визначають типологію видів та принципи її організації.
Дослідженню комплексу питань, пов’язаних з проблематикою реформування Збройних Сил України та впровадження системи демократичного цивільного контролю, присвячені праці і статті О.Бодрука [78], О.Гончаренка [86], А.Гриценка [91], В.Гречанінова [90], О.Маначинського [103], О.Разумцева [113]. Наприклад, В.Гречанінов у своїй монографії Цивільно-військові відносини в Україні” проводить всебічний аналіз досвіду інших держав у побудові системи демократичного цивільного контролю, проблем у галузі її розбудови в Українському війську, визначає подальші напрями її удосконалення.
Разом з тим, актуальність обраної теми дослідження викликана браком досліджень щодо особливостей процесу створення перехідної форми демократичного цивільного (громадянського) контролю у державі, що перебуває на етапі трансформації від тоталітаризму до демократії.
Хронологічні рамки дисертаційної роботи охоплюють період 19912005 років. Нижній рубіж хронологічних рамок зумовлений визнанням того факту, що ідея розбудови демократичного цивільного контролю над воєнною сферою в Україні виникла лише після отримання незалежності у 1991 році. Верхній рубіж хронологічних рамок визначається необхідністю проведення аналізу ситуації з розбудовою демократичного цивільного контролю над воєнною сферою протягом чотирнадцяти років та вироблення відповідних пропозицій на перспективу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з планами фундаментальних та прикладних досліджень Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України. Роботу виконано в рамках планових наукових проектів: на 20022003 роки в рамках наукових проектів № 7 Реформа Збройних Сил України у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції”; проект 1, тема № 2 Воєнна складова міжнародної та національної безпеки” та № 7 Реформування Збройних Сил України у контексті сучасних світових воєнно-політичних тенденцій та набуття у майбутньому членства в НАТО”; на 20042005 роки в рамках наукових проектів № 2 Формування оборонної політики України в умовах кризових явищ в системах міжнародної та національної безпеки” та № 9 Проблемні питання реформування оборонної сфери України згідно з Планом дій УкраїнаНАТО”; № 2 Особливості реформування оборонних структур державкандидатів до вступу в НАТО” та № 3 Збройні Сили України в процесах євроатлантичної інтеграції України”.
Метою дослідження є аналіз організаційних засад демократичного цивільного контролю над воєнною сферою, базових принципів та особливостей функціонування системи цивільно-військових відносин в державах демократичного типу, визначення перехідних елементів до системи демократичного цивільного контролю над воєнною сферою як форми організації суб’єктів забезпечення національної безпеки України, проблем сучасного етапу, конкретних пропозицій для вирішення.
Для досягнення мети в роботі було визначено такі завдання:
- виокремити загальні риси та відмінності у застосуванні українськими та західними дослідниками основних підходів до проблеми демократичного цивільного контролю над воєнною сферою з метою удосконалення існуючого категоріально-методологічного апарату, що надалі використовуватиметься для вивчення особливостей трансформації цивільно-військових відносин в процесі розбудови громадянського суспільства;
- визначити місце і роль воєнної сфери у політичному житті держави та забезпеченні стабільності й умов гармонійного розвитку суспільства;
- здійснити характеристику ролі інститутів громадянського суспільства у реалізації демократичного цивільного контролю над воєнною сферою в провідних демократичних державах та окреслити основні проблемні аспекти формування відповідної форми організації цивільно-військових відносин в Україні;
- продемонструвати необхідність впровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю над воєнною сферою в процесі демократизації України, створення механізмів надійного захисту громадян.
Об’єктом дослідження є особливості цивільно-військових відносин у державі, що перебуває на етапі переходу від тоталітарного до демократичного суспільно-політичного ладу.
Предметом дослідження є демократичний цивільний контроль над воєнною сферою як особлива форма організації цивільно-військових відносин, що сприяє зміцненню національної безпеки держави.
Методи дослідження визначають мета та завдання. Основним методом дослідження є проблемно-хронологічний, що дозволяє розглянути проблему в її часовій послідовності (ретроспективі) та динаміці; системний підхід дає змогу розглянути демократичний цивільний контроль над воєнною сферою як систему заходів нормативно-контролюючого характеру, що здійснюються громадянським суспільством; порівняльний метод дозволяє провести порівняльний аналіз реалізації функцій демократичного цивільного контролю над воєнною сферою у державах, де вже сформоване громадянське суспільство, та Україні державі на етапі трансформації.
Загалом під час дослідження демократичного цивільного контролю над воєнною сферою як особливої форми цивільно-військових відносин та базової складової створення умов безпечної життєдіяльності суспільства, забезпечення національної безпеки України було застосовано кожний з вищезазначених методологічних підходів. Разом з тим, лише їхнє комплексне застосування дало можливість провести всебічний та цілісний аналіз згаданої проблеми.
Наукова новизна отриманих результатів:
- системний підхід до розгляду ролі демократичного цивільного контролю над воєнною сферою у створенні необхідних умов забезпечення стабільності у суспільстві, його безпеки у процесі демократизації держави, дав змогу удосконалити категоріально-методологічну базу досліджень з проблематики забезпечення національної безпеки в умовах появи нових викликів і загроз та загальної трансформації країни;
- відповідність якісних характеристик організації цивільно-військових відносин критеріям демократичного цивільного контролю над воєнною сферою дисертант пов’язує із співвідношенням визначених для суб’єктів такого контролю ролей та повноти імплементації їхніх прав, стану реального виконання визначених функцій;
- дослідження особливостей організації цивільно-військових відносин у провідних демократичних державах продемонструвало відсутність єдиної, універсальної моделі демократичного цивільного контролю, неможливість повного відтворення зразків, що успішно пройшли апробацію в одній державі, в інших державах (з різними рівнями розвитку політичної, економічної, соціальної сфери, досвідом державотворення тощо);
- отримало подальший розвиток вивчення проблеми запровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю з огляду на незавершеність процесу демократизації держави і створення громадянського суспільства; з урахуванням досвіду інших держав істотно розвинуто положення щодо відповідних механізмів вироблення алгоритму розв’язання зазначеної проблеми в Україні.
Наукове та практичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення роботи полягає у розкритті проблем створення системи демократичного контролю над воєнною сферою держави, доведенні важливості забезпечення транспарентності у діяльності всіх складових Воєнної організації, її підзвітності політичному керівництву держави та суспільству.
У практичній площині дослідження сприяє розвитку концептуально-методологічної бази для розробки конкретних заходів з формування ефективної системи національної безпеки, зокрема шляхом забезпечення відповідного рівня відкритості процесів обговорення та прийняття важливих державних рішень з питань безпеки і оборони. Результати дослідження можуть бути використані під час розробки документів в органах державної влади, науково-дослідних установах відповідної спеціалізації, підготовки навчальних курсів з проблематики безпеки і оборони, розвитку громадянського суспільства, актуальних питань міжнародних відносин, що, зокрема підтверджується довідками про впровадження № 414/16-120-1162 та № 414/16-120-1163 від 29.06.2006 р.
Результати дисертаційного дослідження також застосовано в аналітичній діяльності Міністерства закордонних справ України та Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки роботи апробовано на наукових конференціях та семінарах: п’ятому міжнародному семінарі Кодекс поведінки ОБСЄ” (1318.10.2002 р., м. Версуа, м. Женева, Швейцарія), Демократичний контроль над збройними силами та імплементація Кодексу поведінки ОБСЄ” (1617.06.2003 р., м. Київ).
Публікації за темою дисертації:
1. Biriuchenko А. Ukraine: Answers of the Questionnare // The 5-th Swiss PfP-Workshop: The OSCE Code of Conduct”. Answers of the Participants’ Questionnare. Versoix/Geneva, October 1318, 2002. Bern: The Swiss Ministry of Defence, Civil Protection and Sports, 2002. Р. 68 69.
2. Бірюченко А. Важлива ознака демократії. Демократичний цивільний контроль над збройними силами: внутрішній та зовнішній аспекти // Політика і час. 2003. № 7. С. 11 18.
3. Бірюченко А. У відкритий суспільству інститут // Політика і час. 2003. № 8. С. 88 92.
4. Бірюченко А. До хакі пасує краватка // Віче. 2004. №5 (146). С. 60 64.
5. Бірюченко А. Сучасні спецслужби в демократичному суспільстві // Грані. 2004. № 5 (37). С. 131 136.
6. Бірюченко А. Під демократичним цивільним контролем. Спецслужби в демократичному суспільстві // Політика і час. 2005. № 1. С. 17 19.
Структура роботи. Текст дисертації містить список скорочень, вступ, три розділи з висновками до них, а також загальні висновки роботи, обсяг становить 174 сторінки, з яких 19 сторінок займає список використаної літератури, що нараховує 191 джерело.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження демократичного цивільного контролю над воєнною сферою як особливої форми організації цивільно-військових відносин, що сприяє зміцненню національної безпеки, доведено таке.
1. Історія відносин між владою та воєнною сферою характеризувалася постійним прагненням цивільних осіб (які перебували при владі) забезпечити контроль над армією з метою отримання монопольного права на володіння силою та можливість її застосовувати. Незважаючи на характер режиму в державі (авторитарний, тоталітарний), цивільний контроль існував завжди і став історичною формою організації цивільно-військових відносин, за якої питання безпеки, у тому числі правлячого політичного режиму, вирішували цивільні правителі (керівники).
2. Загальними рисами основних підходів у дослідженні проблематики цивільно-військових відносин, що становили інструментарій західних та вітчизняних фахівців, були необхідність запровадження інституційних механізмів контролю з боку органів державної влади за діяльністю збройних сил з метою попередження можливості їхнього втручання у внутрішньополітичну боротьбу. При цьому, встановлення контролю за функціонуванням спецслужб, правоохоронних органів (навіть на інституційному рівні) не висвітлювалося до початку аналізу процесів та проблем розбудови збалансованих цивільно-військових відносин у колишніх соціалістичних країнах.
Головні відмінності у підходах українських фахівців полягали в тому, що не брали до уваги факт значного розширення складу суб’єктів контролю за військовою машиною”, перерозподілу їхньої компетенції та впливу, який мав місце у процесі зміни форм політичного ладу. В результаті, формування громадянського суспільства у європейських державах висунуло на передній план соціум, який почав брати активну участь у визначенні необхідних параметрів та повноти гарантування державою безпеки громадян, а також перспектив розвитку країни загалом. Це стало ключовим елементом внутрішньої трансформації змісту поняття цивільний контроль”. Саме для відображення результатів цих процесів й було запроваджене поняття демократичний (громадянський) цивільний контроль”.
3. У державах Західної Європи та Північної Америки розвиток демократії та громадянського суспільства стали рушійною силою та, значною мірою, продуктом збалансованих цивільно-військових відносин, перетворення їхньої особливої форми (демократичного цивільного контролю) на ефективну систему забезпечення стабільності і гармонійного розвитку і суспільства, і держави. З огляду на розподіл компетенції та можливостей суб’єктів, такий контроль набув різних видів, а основні принципи громадянського суспільства були екстрапольовані на базові принципи функціонування армії у демократичній державі.
4. Досвід державотворення, розвиток політичної системи дали можливість сформувати у кожній країні власні типи і моделі організації цивільно-військових відносин. Але в Україні як державі перехідного типу, у якій громадянське суспільство лише зароджується, а, окрім Збройних Сил, існує ще низка військових формувань (що входять до складу Воєнної організації), застосування типів, моделей, а також критеріїв визначення зрілості” демократичного цивільного контролю, прийнятих у державах розвинутої демократії, є недоцільним. Запровадження такого контролю в Україні має охоплювати не тільки Воєнну організацію (воєнну сферу), а й органи державної влади, що відповідають за вироблення державної політики у сфері національної безпеки. Тому й оцінку стану справ потрібно здійснювати і у воєнній сфері, і у владних структурах.
5. На початковому етапі створення збалансованих цивільно-військових відносин необхідним є запровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю, в рамках імплементації якої мають бути визначені пріоритетні завдання зі створення ефективної системи національної безпеки.
Сучасна ситуація з реалізацією виконавчою владою функції суб’єкта демократичного цивільного контролю свідчить про наявність істотного дисбалансу у бік підконтрольності воєнної сфери Президенту України, РНБО України (координаційного органу при Президенті) та Секретарю Ради на тлі нечітко окресленої та незначної функції Кабінету Міністрів України. Такий стан справ є однією з причин того, що у нашій державі (попри створення солідної нормативної бази) контроль над воєнною сферою залишається цивільним, але не демократичним, а рівень забезпечення захисту суспільства та держави не відповідає наявним загрозам національній безпеці.
Тому надзвичайної актуальності набуває чіткій розподіл компетенції між Президентом, Прем’єр-міністром та Секретарем РНБО України стосовно вироблення та виконання рішень у сфері національної безпеки і оборони. Наступним кроком є започаткування роботи щодо розробки і винесення на суспільне обговорення проектів низки концептуальних документів, зокрема Стратегії національної безпеки” тощо, якими б визначалися пріоритети створення системи забезпечення національної безпеки та розвитку Воєнної організації на середньо- і довгострокову перспективу.
6. З метою виконання парламентом України функції противаги впливу виконавчої гілки влади (на цей час залучення останньої до вироблення державної політики у воєнній сфері має, великою мірою, формальний та фрагментарний характер), в процесі впровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю Верховна Рада України повинна здійснювати регулярний моніторинг імплементації наявної нормативної бази з питань функціонування воєнної сфери. Вже сьогодні є відповідні механізми для отримання регулярних звітів про діяльність складових Воєнної організації, стан дотримання в них прав людини, опублікування їхньої відкритої частини у ЗМІ. Парламент отримає можливість перетворитися на активного суб’єкта забезпечення національної безпеки також завдяки запровадженню інституту Уповноваженого з прав людини у справах захисту військовослужбовців, створенню комісії з питань діяльності та розвитку Воєнної організації (до роботи якої залучатимуть експертів з державних та неурядових аналітичних установ).
У такий спосіб парламентський контроль буде охоплювати бюджетну сферу (участь у формуванні, удосконаленні процесу забезпечення фінансування воєнної сфери), військово-технічне співробітництво та виконання міжнародних зобов’язань держави у воєнно-політичній сфері, дотримання прав людини і громадянина у складових Воєнної організації.
7. Обов’язковим елементом підвищення ступеню взаємодії суб’єктів системи національної безпеки в процесі її створення є активізація роботи органів юстиції щодо моніторингу стану дотримання законодавства у військах та державних структурах, уповноважених виробляти і реалізовувати політику у воєнній сфері. У разі виявлення будь-яких порушень чинного законодавства та статутних документів (складових Воєнної організації), у встановленому порядку невідкладно мають вживатися відповідні заходи. Така діяльність згаданих органів дасть можливість отримати реальну картину щодо масштабів порушень законодавства, прав людини у Воєнній організації та вживати ефективні заходи з метою виправлення ситуації.
Крім того, важливе значення має участь органів юстиції у формуванні адекватної демократичному суспільству корпоративної етики військовослужбовців шляхом залучення до інформаційно-виховної роботи, вироблення правил поведінки у військовому колективі, упередження випадків порушення дисципліни.
Базовою умовою виконання органами юстиції вищезазначених функцій є збільшення їхньої незалежності (у тому числі, за рахунок окремого від центральних органів державної влади та складових Воєнної організації фінансування), вжиття заходів щодо поліпшення матеріального забезпечення, а також збереження системи підготовки кадрів.
8. Наявна процедура вироблення державної політики у сфері національної безпеки зводить до мінімуму участь ЗМІ, громадських організацій, наукових центрів. Запровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю спрямоване на розв’язання головних проблем, що зумовили виникнення такої ситуації. По-перше, підвищуватиметься рівень обізнаності суспільства та доводитиметься необхідність участі у виробленні і контролі за реалізацією державної політики, її орієнтації на захист громадян та створення безпечного середовища розвитку суспільства. По-друге, через ЗМІ, діяльність громадських організацій суспільство залучатиметься до обговорення актуальних питань національної безпеки. По-третє, забезпечуватиметься постійне інформування громадськості центральними органами виконавчої влади та відомствами (яким підпорядковані складові Воєнної організації) про сучасні процеси трансформації воєнної сфери і, як результат, підвищуватиметься рівень обізнаності журналістів, представників мас-медіа у цій проблематиці.
Широке залучення компетентних громадських організацій (відповідного профілю діяльності), наукових центрів, участь їхніх представників в опрацюванні проектів концептуальних документів з проблематики функціонування воєнної сфери дасть можливість керівництву держави приймати рішення на підставі результатів об’єктивного аналізу ситуації у Воєнній організації, у державі, у світі.
9. Проведення зазначених заходів стане практичним кроком на шляху до запровадження якісно нової схеми обґрунтування завдань та функцій Воєнної організації, здатність якої на високому рівні виконувати завдання з протидії та нейтралізації сучасних викликів та загроз буде базовим елементом системи забезпечення національної безпеки держави.
10. Воєнна реформа в Україні передбачає проведення радикальних перетворень не тільки у Збройних Силах (реформування армії), а й усієї воєнної сфери. А впровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю має на меті забезпечити виконання заходів, спрямованих на деполітизацію Воєнної організації та її трансформацію в інструмент гарантування демократичного розвитку суспільства, безпеки, стабільності та процвітання держави. Ключовим аспектом забезпечення успішності воєнної реформи є зміна існуючої системи державного оборонного планування. Це дасть можливість оптимізувати процес фінансування воєнної сфери (у тому числі, за рахунок ліквідації зайвих ланок військового організму), удосконалити механізми розподілу та використання коштів. Ухвалення низки державних документів щодо розвитку Воєнної організації як єдиного комплексу органів державної влади та військових формувань дозволить створити необхідні механізми та визначить порядок взаємодії усіх її складових в процесі виконання завдань із захисту держави.
Воєнна реформа, так само як і реформування Збройних Сил, вимагає значних фінансових ресурсів, у тому числі для підвищення матеріального забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей, реалізації прав та свобод людини і громадянина. Тому проведенню будь-яких заходів має обов’язково передувати здійснення відповідних розрахунків та гарантоване отримання необхідних обсягів фінансування.
11. Загалом на цей час повільність у розвитку демократичних процесів в Україні залишається стримуючим чинником формування збалансованих цивільно-військових відносин. Запровадження перехідної форми демократичного цивільного контролю є доцільнішим, ніж форсування процесу перетворення воєнної сфери на об’єкт такого контролю. Поетапність буде запорукою ефективності трансформації цивільно-військових відносин, сприятиме поступовому вирівнюванню можливостей повноцінного виконання всіма суб’єктами демократичного цивільного контролю своїх функцій. Це стане базовим елементом перетворення такого контролю на дієву форму організації суб’єктів забезпечення національної безпеки.
12. Національна безпека є важливою для будь-якого суспільства, але у демократичній державі вона є засобом забезпечення громадянського миру та прав людини. Метою розбудови демократичного цивільного контролю в Україні є створення передумов для запобігання порушенню або обмеження державою прав людини та основних свобод громадян, мотивуючи такі дії захистом” національної безпеки. Створення демократичної, правової держави проголошено пріоритетом розвитку України, тому запровадження демократичного цивільного контролю за діяльністю органів державної влади та воєнною сферою залишатиметься однією з основних умов реалізації згаданої мети.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Документи:
1. Бюджетний кодекс України № 2542-ІІІ від 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 3738 ст. 189. C. 746 784.
2. Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року. К.: Преса України. 2000. 48 с.
3. Закон України Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України” № 3099-ІІІ від 07.03.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. 2002. № 32. ст. 225. С. 805 813.
4. Закон України Про внесення змін до Закону України Про Збройні Сили України” № 2341-IV від 13.01.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. 2005. № 10. ст. 188. С. 547 548.
5. Закон України Про внесення змін до Закону України Про чисельність Збройних Сил України на 20002005 роки” № 1825-IV від 22.06.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. 2004. № 38. ст. 472. C. 1481.
6. Закон України Про внесення змін до статті 19 Закону України Про звернення громадян” № 2384-IV від 20.01.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. 2005. № 11. ст. 200. С. 559.
7. Закон України Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” № 975-IV від 19.06.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 46. ст. 366. С. 1481 1492.
8. Закон України Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” № 1763-ІV від 15.06.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. 2004. № 36. ст. 444. С. 1411 1413.
9. Закон України Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” № 519-IV від 20.02.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 23. ст. 148. С. 562 578.
10. Закон України Про Державну прикордонну службу України” № 661-ІV від 03.04.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 27. ст. 208. С. 656 670.
11. Закон України Про Державну спеціальну службу транспорту” № 1449-IV від 05.02.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. 2004. № 19. ст. 269. С. 806 813.
12. Закон України Про контррозвідувальну діяльність” № 374-IV від 26.12.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 12. ст. 89. С. 338 342.
13. Закон України Про основи національної безпеки України” № 964-IV від 19.06.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 39. ст. 351. С. 1202 1210.
14. Закон України Про організацію оборонного планування” № 2198-ІV від 18.11.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. 2005. № 4. ст. 97. С. 168 173.
15. Закон України Про правовий режим воєнного стану” № 1647-ІІІ від 06.04.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 28. ст. 224. С. 508 514.
16. Закон України Про Раду національної безпеки і оборони України” № 183/98-ВР від 05.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. 1998. № 35. ст. 237. С. 726 732.
17. Закон України Про розвідувальні органи України” № 2331-ІІІ від 22.03.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 19. ст. 94. С. 338 344.
18. Закон України Про розформування Національної гвардії України” № 1363-XIV від 11.01.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 8. ст. 48. С. 75.
19. Закон України Про Службу безпеки України” № 2229-ХІІ від 25.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 27. ст. 382. С. 863 874.
20. Закон України Про Службу зовнішньої розвідки України” № 3160-IV від 01.12.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. 2006. № 8. ст. 94. С. 231 233.
21. Закон України Про чисельність Збройних Сил України на 2005 рік” № 2489-IV від 17.03.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. 2005. № 20. ст. 275. С. 999.
22. Конституція України. К.: ЮРКОМ. 1996. 79 с.
23. Конституція Української Народної Республіки. Статут про державний устрій, права і вільності Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року // Конституції і конституційні акти України: історія і сучасність. К.: Ін-т держави і права ім. В.Корецького НАН України. 2001. 400 с.
24. Конституція (Основний закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30 січня 1937 року // Конституції і конституційні акти України: історія і сучасність. К.: Ін-т держави і права ім. В.Корецького НАН України. 2001. 400 с.
25. Конституція Української Соціялістичної Радянської Республіки від 14 березня 1919 року // Конституції і конституційні акти України: історія і сучасність. К.: Ін-т держави і права ім. В.Корецького НАН України. 2001. 400 с.
26. Конституція (Основний закон) Української Соціялістичної Радянської Республіки від 15 травня 1929 року // Конституції і конституційні акти України: історія і сучасність. К.: Ін-т держави і права ім. В.Корецького НАН України. 2001. 400 с.
27. Конституція (Основний закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Прийнята позачерговою сьомою сесією Верховної Ради СРСР дев’ятого скликання 7 жовтня 1977 року. К.: Вид-во політичної літератури України. 1977. 60 с.
28. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України (схвалена Постановою Верховної Ради України № 3/97-ВР від 16.01.1997 р., втратила чинність 19.06.2003 р. у зв’язку з прийняттям Закону України Про основи національної безпеки України”) // Відомості Верховної Ради України. 1997. № 10. ст. 85. С. 149 156.
29. Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року: (Біла книга України). К.: Аванпост-прім. 2004. 96 с.
30. Указ Президента України Про внесення змін до положень про Міністерство оборони України і Генеральний штаб Збройних Сил України” № 618/2002 від 04.07.2002 р. // Офіційний вісник України. 2002. № 28. ст. 1313. С. 10 26.
31. Указ Президента України Про Воєнну доктрину України” № 648/2004 від 15.06.2004 р. // Офіційний вісник України. 2004. № 30. Т.1. ст. 2005. С. 210 220.
32. Указ Президента України Про Державну комісію з питань реформування Збройних Сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки” № 188/2003 від 04.03.2003 р. // Офіційний вісник України. 2003. № 10. ст. 433. С. 19 20.
33. Указ Президента України Про Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року” № 1467/2003 від 19.12.2003 р. // Офіційний вісник України. 2004. № 52. ст. 2759. С. 112 121.
34. Указ Президента України Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України” № 208/2005 від 08.02.2005 р. // Офіційний вісник України. 2005. № 8. ст. 434. С. 21 22.
35. Указ Президента України Про додаткові заходи щодо подальшої демократизації суспільства та посилення цивільного контролю за діяльністю правоохоронних та розвідувальних органів України” № 206/2004 від 18.02.2004 р. // Офіційний вісник України. 2004. № 8. ст. 478. С. 79 80.
36. Указ Президента України Про зупинення дії Указу Президента України від 18 серпня 2003 року № 863” № 1529/2005 від 03.11.2005 р. // Офіційний вісник України. 2005. № 44. ст. 2768. С. 40.
37. Указ Президента України Про питання щодо перетворення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України у невійськове формування” № 863/2003 від 18.08.2003 р. // Офіційний вісник України. 2003. № 34. ст. 1813. С. 10 11.
38. Указ Президента України Про Положення про Раду з питань розвідки” № 247/99 від 11.03.1999 р. // Офіційний вісник України. 1999. № 10. ст. 379. С. 14 15.
39. Указ Президента України Про Службу зовнішньої розвідки України” № 1239/2004 від 14.10.2004 р. // Офіційний вісник України. 2004. № 41. ст. 2705. С. 11 12.
40. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору. Підписана 9 липня 1997 року у Брюсселі. К.: Видавництво Центру інформації та документації НАТО в Києві, 1999. 8 с.
41. Кодекс поведения, касающийся военно-политических аспектов безопасности. Принят на Форуме СБСЕ по сотрудничеству в области безопасности в Будапеште 3 декабря 1994 года (документ СБСЕ DOC.FSC/1/95). Отдельное издание СБСЕ. Серия Программа немедленных действий”, 1994. № 7 (на русском языке). 14 с.
42. Конституция (Основной закон) Союза Советских Социалистических Республик от 5 декабря 1936 года. // Кукушкин Ю., Чистяков О. Очерк истории Советской Конституции. М.: Политиздат. 1987. С. 285 313.
43. Конституция Соединенных Штатов Америки // Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. 2-е изд. исправ. и доп. М.: Издательство БЕК. 1997. C. 15 54.
44. Конституция Французской Республики от 4 октября 1958 года (С изменениями, внесенными 22 февраля 1996 года) // Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. 2-е изд. исправ. и доп. М.: Издательство БЕК. 1997. С. 105 134.
45. Основной закон Федеративной Республики Германии от 23 мая 1949 года // Конституции государств Европейского Союза. Под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве РФ Л.Окунькова. М.: Издательская группа ИНФРА’М норма. 1997. С. 181 234.
46. Bekanntmachung der Neufassung des Gesetzes ьber die Versorgung fьr die ehemalige Soldaten der Bundeswehr und ihre Hinterbliebenen (Soldatenversorgungsgesetz SVG) vom 6. Mai 1999 // Bundesgesetzblatt. 1999. Teil I. № 24. S. 882.
47. Gesetz ьber die Grьndsдtze des Haushaltsrechts des Bundes und der Lдnder (Haushaltsgrьndgesetz HGrG) vom 19. August 1969 // Bundesgesetzblatt. 1969. Teil I. № 40. S. 1273 1284.
48. International Covenant on Civil and Political Rights. Adopted by the General Assembly of the United Nations on 19 December 1966. Entered into force on 23 March 1976 // United Nations Treaty Series. 1976. Vol. 999, № 14668. Р. 171 301.
49. International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights. Adopted by the General Assembly of the United Nations on 19 December 1966. Entered into force on 3 January 1976 // United Nations Treaty Series. 1976. Vol. 993, № 14531. Р. 3 106.
50. Law of the Kingdom of Sweden on Control over Products with Dual-Use and over Technical Assistance. Issued on 8 December 2000 // Swedish Code of Statutes (SFS). 2000. Vol. 2000, № 1064. P. 1 7.
51. Partnership for Peace Framework Document // NATO Handbook. Brussels: NATO Office for Information and Press. 1995. Р. 266 268.
52. Switzerland: Amnesty International Urges the Immediate Release of Conscientious Objector Marino Keckeis / Amnesty lnternational Index: EUR 43/002/2002. March 2002. 3 p.
53. The Military Equipment Act of the Kingdom of Sweden (1992:1300) with amendments up to and including SFS 1996:68 // Swedish Code of Statutes (SFS). 1996. Vol. 1996, № 68. P. 1 8.
54. The State Programme of the Armed Forces of Ukraine Transition towards the Manning on Contract Basis. K.: The Main Organization-Mobilization Directorate of the General Staff of the Armed Forces of Ukraine. 2002. 16 p.
55. Ъstavnн Zбkon Иeskй nбrodnн rady ze dne 16. Prosince 1992 // Sbнrka zбkonŭ и. 1/1993. Ибstka 1. S. 5 16.
56. Ustawa o urzкdzie Ministra Obrony Narodowej z dnia 14 grudnia 1995 r. // Dziennik Ustaw. 1996. № 10. roz. 56. S. 160 161.
57. WeiЯbuch 1994. WeiЯbuch zur Sicherheit der Bundesrepublik Deutschland und zur Lage und Zukunft der Bundeswehr. Bonn: Bundesministerium der Verteidigung. 1994. 160 S.
58. Џбkon Иeskй republiky o jednacнm шбdu Senбtu ze dne 11. Kvĕtna 1999 // Sbнrka zбkonŭ и. 107/1999. Ибstka 39. S. 2583 2613.
59. Џбkon Иeskй republiky o svobodnйm pшнstupu k informacнm ze dne 11. Kvĕtna 1999 // Sbнrka zбkonŭ и. 106/1999. Ибstka 39. S. 2578 2582.
60. Џбkon o zajiљќovбnн obrany Иeskй republiky ze dne 14. Zбшн 1999 // Sbнrka zбkonŭ и. 222/1999. Ибstka 76. S. 3755 3774.

Довідкова література:
61. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170 000 слів / Уклад. і голов. ред. В.Бусел. К. Ірпінь: Перун. 2001. 1440 с.
62. Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних сполучень / Уклад. Л.Пустовіт та ін. К.: Довіра. 2000. 1018 с.
63. Мироненко О. Військові реформи в Українській державі // Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За редакцією О.Мироненка. К.: Либідь. 1997. С. 53 57.
64. Демократия // Новейший энциклопедический словарь: 20 000 статей. М.: АСТ, Астрель, Транзиткнига. 2004. С. 371.
65. Новиков А. Контроль общественный // Политическая энциклопедия. В 2-х т. / Нац. обществ.-науч. фонд; Рук. проекта Г.Семигин; Науч.-ред. совет: пред. совета Г.Семигин. М.: Мысль. 2000. Т. 1. С. 562 563.
66. Правовые акты Российской Федерации в сфере военно-гражданских отношений. Комментарии // Сборник документов под редакцией Ф.Флури, С.Сулакшина. М.: ФРПЦ, DCAF. 2004. 366 с.
67. Мороз А. Управление // Украинская Советская Энциклопедия. 2-е изд. К.: Главная редакция Украинской Советской Энциклопедии 1984. Т. 11 (книга первая) С. 404 405.
68. New Webster’s Dictionary and Thesaurus of the English Language. London: Lexicon Publications, Inc. Sherman Turnpile Danbury. 1993. 586 р.

Література:
69. Андресюк Б. Цивільний контроль над збройними силами як гарантія стабільності демократичного суспільства // Військо України. 2003. № 910. С. 8 9.
70. Бірюченко А. Важлива ознака демократії // Політика і час. 2003. № 7. С. 11 18.
71. Бірюченко А. До хакі пасує краватка // Віче. 2004. № 5 (146). С. 60 64.
72. Бірюченко А. Під демократичним цивільним контролем. Спецслужби в демократичному суспільстві // Політика і час. 2005. № 1. С. 17 19.
73. Бірюченко А. Сучасні спецслужби в демократичному суспільстві // Грані. 2004. № 5 (37). С. 131 136.
74. Бірюченко А. У відкритий суспільству інститут // Політика і час. 2003. № 8. С. 88 92.
75. Бодрук О. Виступ на засіданні круглого столу”: Соціальні, економічні та правові наслідки воєнної реформи” // Матеріали міжнародних круглих столів” на підтримку воєнної реформи в Україні. К.: Парламентське видавництво. 2002. С. 161 162.
76. Бодрук О. Воєнно-політичні трансформації політики безпеки після подій 11 вересня 2001 року // Уроки 11 вересня: проблеми глобальної, регіональної та національної безпеки: М-ли круглого столу”, Київ, 23 квітня 2002 р. К.: НІПМБ. 2002. С. 17 22.
77. Бодрук О. Системи національної та міжнародної безпеки в умовах формування нового світового порядку: 19912001 роки: Автореф.дис... д-ра політ. наук.: 21.01.01 / НІСД, НІПМБ. К. 2003. 24 с.
78. Бодрук О. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти: Монографія. К.: НІПМБ. 2001. 300 с.
79. Бодрук О. Суспільство і армія // Демократичний контроль над системою національної безпеки та збройними силами: поширення цінностей НАТО в євроатлантичному просторі // Матеріали міжнародного семінару. Сімферополь: Доля. 2003. С. 223 241.
80. Бодрук О. Український шлях реформування оборонної сфери // Стратегічна панорама.