УКРАЇНА У ГЕОПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ДИНАМІКА “ОБ’ЄКТ – СУБ’ЄКТНИХ” ВІДНОСИН : УКРАИНА В геополитических концепций ЕВРОПЕЙСКОГО СОЮЗА: ДИНАМИКА "ОБЪЕКТ - субъектных" ОТНОШЕНИЙ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • УКРАЇНА У ГЕОПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ДИНАМІКА “ОБ’ЄКТ – СУБ’ЄКТНИХ” ВІДНОСИН
  • Альтернативное название:
  • УКРАИНА В геополитических концепций ЕВРОПЕЙСКОГО СОЮЗА: ДИНАМИКА "ОБЪЕКТ - субъектных" ОТНОШЕНИЙ
  • Кол-во страниц:
  • 178
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
  • Год защиты:
  • 2004
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ


    На правах рукопису

    СНІГИР ОЛЕНА ВАЛЕНТИНІВНА
    УДК 32+339.924(477)

    УКРАЇНА У ГЕОПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ДИНАМІКА ОБ’ЄКТ СУБ’ЄКТНИХ” ВІДНОСИН


    21.01.01 основи національної безпеки держави


    Д и с е р т а ц і я

    на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук


    Науковий керівник
    доктор філософських наук, професор
    ХИЛЬКО М.І.


    Київ - 2004





    Зміст

    Вступ...3
    1. Особливості концептуальної рефлексії України західноєвропейськими геополітиками
    1.1. Аналіз основних геополітичних концепцій
    та стратегій держав трансатлантичного регіону.14
    1.2. Україна в основних геополітичних концепціях
    та стратегіях західних держав ......42
    1.3. Закономірності реалізації ідеї європейської
    єдності у геополітиці країн-членів ЄС..60
    Висновки до 1 розділу ....88

    2. Динаміка об’єкт-суб’єктних” відносин України і ЄС: сучасність і перспективи
    2.1. Смислові виміри понять суб’єктних і об’єктних
    геополітичних відносин у геополітиці
    країн-членів ЄС ..90
    2.2. Засоби подолання дефіциту нормативно-правової
    основи відносин України з ЄС 107
    2.3. Концепція Розширена Європа. Нове сусідство”
    як орієнтир шляхів співробітництва ЄС з Україною .123
    у сучасних умовах
    Висновки до 2 розділу ... 150

    Висновки.. 154
    Список використаної літератури..165







    Вступ

    Актуальність теми дослідження. Становлення України суб’єктом міжнародних відносин не лише поставило перед українським народом нагальну потребу закріплення цього статусу та наступної самореалізації у даній іпостасі, але й певним чином вплинуло на систему міжнародних відносин, особливо у європейському регіоні.
    Міжнародні відносини великою мірою ґрунтуються на зовнішньополітичних стратегіях держав. Незважаючи на те, що географічний фактор завжди був складовою частиною зовнішньої політики держав, геополітика, як наука, яка базується на принципах географічного детермінізму, виникла нещодавно в кінці ХІХ століття. Тим не менш, характерною рисою міжнародних відносини ХХ століття є використання геополітики у двох її площинах теоретичній (гносеологічній) та практичній (державотворчій). Інакше кажучи, геополітичні концепції та стратегії є важливою ланкою всієї зовнішньополітичної діяльності держави та її зусиль по утвердженню свого місця у світі.
    Задля успішної реалізації власної зовнішньополітичної стратегії та забезпечення національних інтересів, державі необхідно володіти інформацією не лише про перебіг подій на міжнародній арені, але й орієнтуватися у витоках та першопричинах тих чи інших зовнішньополітичних стратегій інших міжнародних акторів, тобто у геополітичних концепціях, які лежать в основі бачення тою чи іншою державою системи світового устрою та свого місця в ньому.
    Таким чином, для України знання і врахування геополітичних концепцій та стратегій інших держав, а особливо держав власного регіону є життєво необхідним для формування власної зовнішньополітичної стратегії з метою задоволення національних інтересів, в першу чергу забезпечення національної безпеки держави.
    Пріоритетним напрямом зовнішньополітичної стратегії України та одним з основних факторів забезпечення національної безпеки було проголошено європейську інтеграцію. У цьому контексті постає необхідність у дослідженні геополітичної думки європейських країн. Зокрема тієї її частини, у якій мова йде безпосередньо про місце та роль України у системі міжнародних відносин в цілому та у європейському регіоні зокрема.
    Необхідно також враховувати еволюцію геополітичних дискурсів у зв’язку зі змінами на міжнародній арені, особливо різницю між геополітичними підходами під час існування України у складі Російської імперії та СРСР і геополітичними дослідженнями, що розглядають світову систему з участю України як суб’єкта міжнародних відносин. Мова йде саме про динаміку об’єкт-суб’єктних” відносин у геополітиці, оскільки поняття суб’єкта” та об’єкта” геополітики не є тотожними поняттям суб’єкта” і об’єкта” міжнародних відносин. У геополітиці ці поняття характеризують не міжнародно-правовий статус держави, а рівень її можливості задоволення національних інтересів шляхом здійснення зовнішньополітичної стратегії.
    У сфері євроінтеграційної політики України статус її як об’єкта чи суб’єкта у геополітичних концепціях європейських країн означає рівень можливості успішної реалізації євроінтеграційного напрямку зовнішньополітичної стратегії.
    Таким чином, актуальність даної теми випливає з потреби дослідження динаміки об’єкт-суб’єктного” статусу України у геополітичних концепціях європейських країн, що може стати основою для вдосконалення та ефективного втілення відповідної зовнішньополітичної стратегії України, спрямованої на задоволення національних інтересів.
    Ступінь дослідженості теми. Геополітична наука в Україні започаткувалася на початку ХХ століття у працях С. Рудницького, О. Донцова та Ю. Липи, проте аж до набуття Україною статусу суверенної держави геополітика, як і багато інших заборонених” дисциплін, не розвивалася. Наразі українські геополітичні дослідження дістали змогу розвиватися на науковій основі. Тому ми можемо з певністю стверджувати, що українська геополітична школа нині перебуває у періоді становлення. У сучасній українській науковій сфері відбуваються процеси осмислення та аналізу досягнень світової геополітичної думки та глибокі наукові спроби пошуків власне українських геополітичних концепцій та стратегій.
    Геополітичні дослідження тісно пов’язані зі сферою міжнародних відносин та політологією, і нерідко отримують поштовх до розвитку саме з контексту цих наук. Загалом, дослідження у цій галузі можна поділити на наступні виміри: часовий (історичний), просторовий (дослідження України в системі сучасних міжнародних відносин), та концептуальний. Так, дослідження міжнародного положення України у часовому сегменті знаходить своє відображення у працях Л. Кравчука, Л. Кучми, І. Овсія, В. Манжоли, М. Білоусова, В. Бруза, Л. Гайдукова, І. Мінгазутдінова, В. Крушинського, А. Суботіна, Ф. Кирилюка, М. Хилька, П. Рудякова, В. Посельського, Ю. Пахомова та інших. Вчені зосереджують увагу на вивченні міжнародних відносин у історичному процесі, зокрема і місця України в цій системі.
    Варто зазначити, що просторовий та концептуальний сегменти дослідження тісно взаємопов’язані. Саме тому, практично усі науковці, що досліджують місце України в сучасних міжнародних відносинах, узагальнюють і концептуальні аспекти геополітики. До таких дослідників належать С. Пирожков, О. Власюк, В. Князев, М. Степико, О. Литвиненко, Л. Губерський, С. Здіорук, В. Копійка, С. Василенко, О.Ковальова, Г. Перепелиця, В. Горбулін, І. Курас, В. Чумак, О. Гончаренко, Б. Парахонський, Е. Лисицин, Ю. Павленко, В. Кириченко, І. Бураковський, Ю. Бараш, О. Їжак, Б. Губський та інші.
    Геополітичний напрямок наукових досліджень в Україні нині лише починає розвиватися, до невеликого кола науковців, які займаються цією проблематикою можна зарахувати А. Гальчинського, О. Дергачова, О. Левандовського, В. Андрущенка, Ф. Рудича, М. Михальченка, М. Несука, В. Репринцева, Є. Камінського, М. Держалюка, С. Віднянського, В. Коваля, Л. Шкляра, О. Сушка та інших.
    Варто зауважити, що геополітика є відносно молодою наукою з недостатньо розробленою методологічною базою та понятійно-категоріальним апаратом. Тому проблема даного дисертаційного дослідження об’єкт-суб’єктних” відносини України з ЄС спеціально не досліджувалася українськими науковцями, проте, досить часто згадувалася у їхніх працях. Так, про об’єкт-суб’єктні” відносини України з іншими державами згадують В. Литвин, Л. Шкляр, В. Кремінь, Д. Табачник, Д. Ткаченко, В. Котигоренко та інші дослідники.
    Проблемі геополітичного положення України приділяють пильну увагу також і зарубіжні вчені, як на початку ХХ століття, так і нині. До них насамперед можна віднести С. Хантінгтона, З. Бжезінського, С. Коена, Дж. Шерра, К. Гуічерд, Т. Гоулда, М. Емерсона, Ф. Гордона, М. Фуше, Дж. Льовенхарта, Р. Рьойбера, Г. Фолькерсдорфера, Дж. Баха, С. Петерса, Д. Нельсона, А. Барінга, Г. Дійкінка, Р. Хатсона, Ж. Леві, Дж. Мороні, а також Р. Челлена, Х. Маккіндера, Ф. Наумана, К. Хаусхофера та інших.
    Важливе місце у джерельній базі даного дослідження займають і сучасні дослідження вітчизняних та зарубіжних інститутів, зокрема Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України, Національного інституту проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки та оборони України, Фонду Стефана Баторія, Німецького інституту міжнародних відносин та політики безпеки, Центру російських та східноєвропейських досліджень Бірмінгенського університету, Центру європейських та політичних досліджень (м. Брюссель), урядових установ європейських країн та інституцій ЄС та інших організацій.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
    Тема і зміст дисертаційного дослідження входить складовою частиною в комплексну державну програму: Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку”, в науково-дослідні проекти Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України: Гуманітарний розвиток України: стан і перспективи” та Євроінтеграційний вибір України: проблеми та шляхи реалізації”; у комплексну наукову програму Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наукові проблеми державотворення України” та науково-дослідної теми філософського факультету 01БФ041-1 Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.
    Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз геополітичних концепцій та стратегій ЄС і окремих держав-членів цього утворення щодо України, з’ясування особливостей та динаміки суб’єкт-об’єктних відносин взаємодіючих сторін.
    Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:
    · дослідити методологічні засади тлумачення понятійно-категоріального апарату геополітики в контексті концепцій та стратегій держав-членів ЄС;
    · окреслити головні напрями розвитку геополітичної думки держав-членів ЄС та визначити основні концепції та стратегії, які лежать в основі зовнішньополітичної діяльності цих країн;
    · проаналізувати роль та місце України в основних геополітичних концепціях та стратегіях держав-членів ЄС;
    · здійснити огляд основ європейської інтеграції в геополітичних дискурсах держав-членів ЄС та визначити статус України в цивілізаційному, політичному та культурному європейському полі;
    · з’ясувати відповідність нормативно-правової бази реалізації євроінтеграційного напрямку зовнішньої політики України;
    · спрогнозувати можливості нових орієнтирів співробітництва України з ЄС у сучасних умовах у зв’язку з прийняттям стратегії Розширена Європа. Нове сусідство.”
    Об’єктом дослідження є Україна у геополітичних концепціях та стратегіях держав-членів ЄС як в історичному контексті, так і в сучасних умовах.
    Предметом дослідження є динаміка розвитку об’єкт-суб’єктних відносин України з ЄС.
    Методологічною основою дослідження є фундаментальні дослідницькі основи наукового аналізу принципи історизму, об’єктивності, системності та цілісності, функціоналізму, причинності, прогнозування.
    Застосування логіко-семантичного підходу до дослідження геополітичного бачення України дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату геополітики.
    Використання історіософського та історико-генетичного методів дозволило дослідити розвиток геополітичних пріоритетів держав-членів ЄС в історичному та просторовому аспектах.
    Досить широко застосовується у дослідженні і компаративістський метод, який дозволив авторові зробити порівняльний аналіз еволюції геополітичних пріоритетів європейських дослідників та виявити беззаперечні переваги тих концепцій, які ґрунтуються на баченні цілісного європейського простору включно з східноєвропейськими країнами претендентами на членство в ЄС.
    Для аналізу застосовувались методи структурного функціоналізму, які полягають: 1) в трактуванні предмета дослідження як системи з її структурними компонентами; 2) в аналізі взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників у формуванні геополітичних стратегій держав.
    Дотриманню принципу об’єктивності сприяло використання автором наукових досліджень з проблеми геополітики, регіональних та міжнародних документів європейських інституцій, міждержавних угод, державних законодавчих актів, матеріалів наукових конференцій тощо.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні цілісного аналізу місця та ролі України в геополітичних концепціях і стратегіях ЄС, базових чинників формування політики ЄС щодо України, можливостей становлення України повноцінним учасником ЄС.
    У цьому контексті отримані такі основні результати даного доробку, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:
    · Визначено межі застосування геополітики як сфери освоєння людиною соціального світу у єдності основних її функцій: теоретико-пізнавальної, духовно-практичної та предметно-перетворюючої: у першому випадку мова йде про геополітику як напрямок науки, присвячений з’ясуванню ролі природних чинників у політичному устрої світу; у другому про систему світоглядних переконань, цінностей та ідеалів, які визначають спрямованість суспільної свідомості на переустрій політичної реальності; у третьому випадку мова йде про конкретні діяльнісні заходи (економічні, військові, фінансові та інші) по реалізації геополітичних інтересів країни (блоку країн). Встановлено, що історія геополітичного пізнання є історією формування, розвитку і змін концептуальних схем геополітичної реальності і залежить безпосередньо від генези і розвитку геополітичних інтересів суб’єктів історичного процесу.
    · Виокремлено набір ознак за якими визначено геополітичне положення України як держави із значним геополітичним потенціалом, який робить її важливою одиницею геополітичних відносин навіть за умови пасивної участі. Показано, що Україна як один з геополітичних центрів світу (за З. Бжезінським), завдяки своєму розташуванню та наявному власному потенціалу для посилення ролі тих чи інших суб’єктів геополітики, відіграє важливу роль у взаємодії континентальної та морської, а також християнської та мусульманської цивілізацій. Завдяки цьому вона володіє можливостями стати повноцінним учасником сучасної геостратегічної гри”, зокрема, трансформації ЄС у світового геополітичного лідера. Акцентується, що географічне становище України в узагальненнях європейських аналітиків є смислозначимим для розв’язання загальноєвропейських проблем.
    · Досліджено нові аспекти статусу України в цивілізаційному, політичному та культурному європейському полі, виходячи з нових обрисів європейської безпеки та єдності. Виявлено, що концепція безпеки розширилася та включає в себе невійськові аспекти, такі як екологія, економіка та соціальна сфера. Геополітична думка ЄС тяжіє до трансформованого тлумачення категорії держави як геополітичної реальності, переходячи від територіального підходу до часового: держави, розвиток яких не відповідає європейським (цивілізаційним) стандартам розглядаються як потенційні повноправні партнери лише у майбутньому, перебуваючи у нинішньому часі лише як можливі лакуни для впровадження цінностей ЄС.
    · Поглиблено аналіз базових елементів понятійно-категоріального апарату геополітики, зокрема об’єкту” і суб’єкту” геополітичних відносин і доведено, що суб’єктами геополітики є утворення (народи, держави, міжнародні об’єднання, блоки, транснаціональні корпорації тощо), які здійснюють активну діяльність в межах певного геополітичного простору. Об’єктами ж геополітики є те, на що спрямована активність суб’єктів (насамперед, це географічні чинники територія, ресурси, навіть окремі народи і держави). Держави, як правило, постають у двох іпостасях і як суб’єкти, і як об’єкти геополітики, міра належності до яких залежить від геополітичного впливу держави.
    · З’ясована відповідність нормативно-правової бази реалізації євроінтеграційного напрямку зовнішньої політики України, послідовність практичних кроків європейської інтеграції, яка у все більшій мірі визначає принципи та основи наших внутрішніх перетворень. Показано, що головні проблеми в реалізації Україною євроінтеграційної стратегії полягають перш за все у площині не стільки кількісних, скільки якісних перетворень українського суспільства.
    · Вперше здійснений системний прогноз можливості нових орієнтирів співробітництва України з ЄС у зв’язку з прийняттям стратегії Розширена Європа. Нове сусідство”. На основі аналізу динаміки об’єкт-суб’єктного статусу України у її відносинах з ЄС показано переважаючу тенденцію перебування України у статусі об’єкта геополітики та часткове нарощування геополітичної суб’єктності. Доведено, що інтеграція України в Європейський Союз напряму залежить від її перебування у якості суб’єкта чи об’єкта геополітики. В свою чергу геополітичний статус України взаємопов’язаний з внутрішніми та зовнішніми факторами, такими як розвиток політико-правової бази трансформаційних процесів та зовнішньополітичної ситуації у регіоні.
    Теоретичне значення одержаних результатів полягає в експлікації смислів базових понять та категорій геополітики, окресленні концептуальної геополітичної бази дослідження положення і статусу України у європейському геополітичному просторі та визначенні на основі отриманих даних перспектив становлення України як повноцінного суб’єкта європейської геополітики.
    Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть розглядатися як складова теоретичного супроводу здійснення конкретних кроків по реалізації євроінтеграційної зовнішньополітичної стратегії України та державної політики в сфері забезпечення національної безпеки. Матеріали можуть використовуватися в просвітницькій роботі з формування стійкого переконання в українському суспільстві щодо переваг європейського вибору та у наступній науковій роботі як у сфері розвитку української геополітичної науки, так і для вивчення та прогнозування подальшого розвитку відносин України з ЄС. Результати дослідження також можуть бути використані у навчальному процесі, при підготовці спецкурсів для студентів та аспірантів у сфері національної безпеки, політології, теорії і практики міжнародних відносин.
    Апробація результатів дослідження. Головні ідеї дисертації доповідались на наукових та науково-практичних конференціях та семінарах:
    · Дні науки. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, травень 2000 року, виступ на тему Вплив національного інтересу західноєвропейських держав на перебіг інтеграційних процесів на початку ХХ століття.”;
    · Всеукраїнська конференція Політологічні читання”, Смолоскип”, Київ, 15-16 травня 2002 року, виступ на тему Україна у геополітичних концепціях держав Західної Європи та Північної Америки у другій половині ХХ століття.”;
    · Міжнародна конференція Університети міжнародні відносини ЮНЕСКО”, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 5-6 грудня 2002 року;
    · Симпозіум Україна Франція Європейський Союз: співробітництво заради безпеки і процвітання”, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень, Київ, 21 лютого 2003 року;
    · Міжнародна наукова конференція Українство у світі: традиційність культури та спільнотні взаємини”, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Центр українознавства, Національний інститут стратегічних досліджень при Президенті України, Київ, 29-30 травня 2003 року. Виступ на тему Європейський Союз і Україна: пошук консенсусу”.
    Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у восьми статтях, п’ять з яких опубліковані у фахових виданнях з питань політології, дві у колективних монографіях Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України і одна у колективній монографії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.

    Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, кожен з яких складається з трьох підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації складає 178 сторінок, із них обсяг основного тексту 164 сторінки, список використаних джерел складає 190 найменувань, обсягом 14 сторінок.
  • Список литературы:
  • Висновки

    Беручи до уваги взаємопов’язаність таких понять та явищ як глобалізація, перерозподіл сфер впливу у світі, національна безпека держави, національні інтереси держави, геополітичні концепції та стратегії держав, статус об’єкта чи суб’єкта геополітичних відносин, необхідно наголосити на важливості розвитку геополітичної науки як складової частини стратегії забезпечення національної безпеки держави.
    Активний розвиток геополітичної науки притаманний країнам, що прагнуть набути впливового статусу суб’єкта геополітики. Відповідно, теоретичні пошуки концептуальної основи для досягнення цієї мети майже завжди знаходять своє продовження у площині практичної діяльності, зокрема геополітичних стратегіях, спрямованих на перерозподіл сфер впливу у світі та закріплення досягнутого панівного становища.
    Основним напрямом геополітичної науки Заходу був, закладений ще Ф. Ратцелем, принцип протистояння сухопутної та морської цивілізації. Він ліг в основу майже всіх геополітичних концепцій вчених Західної Європи і США та мав свої варіативні ознаки залежно від історичної та просторової характеристики існування держави.
    В умовах сучасних міжнародних відносин принцип протистояння сухопутної та морської цивілізації набув нових характеристик, зокрема, увібрав в себе поряд з традиційною географічною ознакою розмежування цивілізацій, ознаки культурної та релігійної диференціації. Крім того, слід враховувати зміни засобів та шляхів отримання впливу на міжнародній арені. А тому про різницю між сухопутною та морською цивілізаціями, можна говорити як про основу концепції протистояння, яка нині у первісному вигляді втратила свій смисл і отримала нове значення, врахувавши культурні, релігійні, соціальні та економічні відмінності. Тим не менш, концепція протистояння сухопутної та морської цивілізації не існує в одиничному, узагальненому вигляді, а має декілька обґрунтованих варіантів, кожен з яких розглядає окремий сценарій розвитку подій на міжнародній арені.
    Практично кожна геополітична концепція дає певний набір ознак за якими можна визначити місце кожної країни у світі та шляхи до отримання нею впливового положення у світовій чи регіональній політиці. Така геополітична характеристика країни є основою для подальшого визначення її об’єкт-суб’єктного статусу у сучасному світі. На основі здійсненого у дослідженні аналізу можна зробити висновок про те, що Україна має великий геополітичний потенціал, який робить її важливою одиницею геополітичних відносин навіть за умови пасивної участі. Тобто, контроль над українською територією давав значні переваги для суб’єктів геополітичних відносин у боротьбі за отримання впливу. Тому, держава, яка розташовується на даній географічній території має перспективу до успішного розвитку та перетворення з часом на одного з впливових світових геополітичних гравців. Проте, зважаючи на відсутність власної держави впродовж тривалого часу, внутрішньої консолідації українського народу та низки інших умов, значний зовнішній тиск, причиною якого була саме привабливість отримання контролю над цією територією, спричинив до невдалого завершення усіх державних починань українців.
    Таким чином, Україна, як географічне та, періодично, політичне явище протягом ХХ століття визначалася як об’єкт геополітики, який є стратегічно важливим для суб’єктів геополітичних відносин, особливо з точки зору отримання переваг у боротьбі за домінування у європейському регіоні.
    Проведення ефективного дослідження ставило необхідність дати визначення поняттям об’єкт” та суб’єкт” геополітики. Суб’єктами геополітики (геостратегії) є утворення, які здійснюють активну діяльність в межах певного геополітичного простору, спрямовану на об’єкти геополітики. Суб’єктами геополітики можуть бути окремі народи, держави, міжнародні блоки, об’єднання держав, транснаціональні корпорації (ТНК) тощо. Об’єктами геополітики, в свою чергу, є те, на що спрямована активність суб’єктів, насамперед, це географічні фактори - територія, ресурси, крім того, до об’єктів геополітичного впливу можуть відноситись окремі народи, держави, міжнародні блоки, об’єднання держав, ТНК тощо. Це не означає, що вони не є суб’єктами геополітики. Як правило, держави та інші суб’єкти геополітики одночасно постають у двох іпостасях як суб’єкти та об’єкти геополітики. Міра приналежності до тої чи іншої категорії визначається ступінню геополітичного впливу та активності держави.
    Дослідження динаміки розвитку об’єктно-суб’єктного геополітичного статусу України могло бути здійснено лише шляхом вивчення та аналізу бачення України у геополітичних концепціях та стратегіях інших країн.
    Необхідно зауважити, що в даному дослідженні мова йде про геополітичну науку країн Заходу, оскільки нас насамперед цікавить геополітичний статус України у відносинах з Європейським Союзом.
    Сучасна геополітика Європейського Союзу, а особливо та її частина, об’єктом вивчення якої є Східна Європа, має основу у геополітичних дискурсах західноєвропейських держав. Особливого значення для нас набуває ідея європейської єдності та бачення європейськими державами структури Європейського Союзу та свого місця у ньому. Увага була приділена трьом основним акторам міжнародних відносин у ЄС Німеччині, Франції та Великобританії. Геополітика інших європейських країн, зважаючи на їхні невеликі розміри, чи відсутність активної зовнішньополітичної стратегії як правило існувала у контексті геополітики згаданих впливових країн, а тому не є для нас предметом необхідним для розгляду.
    Незважаючи на те, що ЄС був від початку утворений як економічне об’єднання та структура, яка допомагала західноєвропейським країнам у задоволенні власних національних інтересів, в основі європейської об’єднання та подальшого його розвитку лежать принципи цивілізаційної єдності. Тобто, протягом спільного існування впродовж тривалого часу, західноєвропейські народи виробили не лише однакові принципи економічного життя суспільства, але й спільні культурні, гуманітарні цінності, уявлення про світ та місце людини в ньому, тобто головні положення, які лежать в основі суспільного життя.
    Незважаючи на усі вищезазначені умови, які сприяли європейській єдності, структура ЄС залишається неоднорідною та містить впливових суб’єктів геополітики, які, використовуючи механізми Європейського Союзу, прагнуть зберегти чи досягти пануючого становища не лише в регіоні, але й у світі.
    Геополітика Німеччини в європейському регіоні протягом ХХ століття була спрямована перш за все на отримання статусу впливового світового актора. В німецькій геополітиці відбулася еволюція геополітичного бачення від агресивної експансії до відмови від будь-яких геополітичних дискурсів, що передбачають посилення німецької держави. Тим не менш, прагнула досягти бажаної мети з відновлення втраченої довіри європейських сусідів співіснувало з трансформованою німецькою геополітикою становлення сильної Німеччини в рамках спільного європейського дому.
    Німеччина з самого початку була найбільшим прихильником європейської інтеграції, бачачи у цьому можливість не лише економічної вигоди, а й відновлення в рамках об’єднання втраченого статусу суб’єкта геополітичних відносин. Можна сказати, що вона якнайкраще використала потенціал Європейського Союзу для втілення своїх життєво важливих інтересів, - не лише відбулася як впливова цілісна держава, але й витіснила Францію з позиції лідера ЄС. Побоювання Франції щодо можливого втілення в життя поняття німецька Європа” мають рацію, але ми не можемо повною мірою стверджувати нині про беззаперечне лідерство Німеччини у ЄС. Причинами такої неоднозначності є присутність значного американського впливу у країнах, які приєднаються до ЄС у першій і другій хвилі розширення. Прикладом тому може бути нещодавній розкол європейської думки щодо підтримки війни США проти Іраку.
    Специфіка німецької геополітики на початку ХХ століття, яка передбачала розповсюдження її впливу на центрально- та східноєвропейські держави та залучення їх у власну цивілізаційну сферу існування, отримала своє продовження і в кінці ХХ століття у політиці Німеччини в процесі розширення ЄС на схід. Тобто, Німеччина розглядає країни-кандидати на вступ не лише як джерело збільшення ваги ЄС у світі, але й як сферу власного впливу, яка збільшить її економічний та політичний потенціал у ЄС та у світі.
    Варто зазначити, що нині Німеччина відверто намагається відсторонитись від будь-яких конкретних запевнень у сфері євроінтеграційних інтересів України, що може мати об’єктивне пояснення у витрачанні всіх можливих ресурсів на східноєвропейському та південноєвропейському напрямку на країни, які вступають до ЄС найближчим часом. Проте, незважаючи на це, Україна посідає дуже важливе значення у європейській політиці Німеччини. Так, у геополітичному вимірі Україна входить до так званої критичної зони забезпечення європейської безпеки” разом з Францією, Німеччиною та Польщею. Автором цієї концепції є З. Бжезінський, проте, вона користується широкою популярністю у німецьких наукових колах.
    Франція завжди бажала бачити себе європейським лідером. Вся євроінтеграційна політика Франції була направлена на створення підконтрольного їй співтовариства. Цьому сприяла і слабкість Німеччини і відстороненість Британії. Проте, на заваді французьким планам стояла міжнародна політика США, яка допускала посилення європейського утворення, але лише як свого союзника та певним чином підпорядкованого регіону. Французькі амбіції йшли всупереч з політичною стратегією Сполучених Штатів та, відповідно, Британії. Тим не менш, Франція змогла зайняти досить впливову позицію на міжнародній арені, зокрема у європейському регіоні. Але згодом, поступилася лідерством Німеччині, що є дуже ймовірним наслідком геополітичної помилки недостатнього розуміння ролі центрально- та східноєвропейського регіону у процесі європейської інтеграції.
    Французька геополітична школа завжди носила характер суперництва з німецькою геополітичною школою. Це було наслідком фактичного змагання за лідерство у європейському регіоні. Наслідком цього були постійні намагання зайняти лідируючі позиції у ЄС та оформити відносини у Європі на принципах закритого європейського дому на основі цивілізаційної єдності. Прагнення до відновлення впливових позицій у світі та суперництво з США призводили в свою чергу до суперечок у самому ЄС, що ніяким чином не сприяло зміцненню цієї структури.
    Такий підхід, що ґрунтувався на присвоєнні собі виняткового права на статус носія європейської ідеї, відкидав саме право на участь у європейському проекті центрально- та східноєвропейських держав. Еволюція французької геополітичної думки у цьому напрямку проходила досить повільно, що завадило Франції розгледіти у країнах цього регіону вигідних союзників для укріплення свого становища у Європі та отримання додаткових ресурсів для посилення своїх світових позицій. Саме тому, Франція поступилася Німеччині у боротьбі за лідерство у ЄС та за поширення впливу на майбутні території об’єднаної Європи.
    Геополітичні дискурси Великобританії у ХІХ та на початку ХХ століття ще забезпечували їй активну участь у міжнародних процесах та позиціонували її як впливового світового гравця. Проте, протягом ХХ століття Великобританія не змогла пристосуватися до світу, що змінюється та зайняти відповідне місце у власному регіоні. Ця помилка призвела до витіснення її іншими європейськими гравцями зі сфери активної європейської політики. Більш того, сталося так, що Великобританія фактично перетворилася на підконтрольну США країну та тривалий час була представником інтересів Сполучених Штатів у Європі. Ситуація починає змінюватися лише тепер, коли Великобританія приймає все більш активну участь у політиці ЄС.
    Геополітика Великобританії традиційно відмежовувала себе від питань регіонального плану. Прив’язаність до глобальних стратегій призвела до того, що Великобританія у ХХ столітті стала аутсайдером європейської політики, поступившись роллю лідера спершу Франції, а згодом Німеччині. Згодом вона змушена була включитися у загальноєвропейський процес, проте це відбулося на умовах, які були продиктовані Францією. Таким чином, Великобританія не проявила себе як активний геополітичний гравець у регіоні, а була постійним представником інтересів США і, відповідно, сприяла втіленню у життя саме американських геополітичних стратегій.
    Оскільки геополітична думка Великобританії традиційно відкидала доцільність її участі у європейському об’єднанні та йшла у руслі геополітичної думки США, тому увага до можливої інтеграції центральноєвропейських та східноєвропейських країн була мінімальною та нічим не відрізнялася від офіційної позиції ЄС. Так, відповідно до останніх протоколів Інституту британських географів, карта Європи з визначенням можливостей інтеграції різних європейських країн витримана у класичних традиціях геополітики ЄС, а Україна позначена як можливий кандидат на вступ у віддаленому майбутньому” разом з такими країнами як Молдова, Грузія, Азербайджан та Вірменія. Слід зазначити, що Білорусь на даній карті взагалі не виокремлена у окремих кордонах від Росії. Це може свідчити лише про важливість російського фактору у британській геополітичній думці.
    Варто зазначити, що оскільки основою європейською інтеграції у великій мірі є також і цивілізаційна спільність, учасники євроінтеграційних процесів не сприймали Україну як органічну складову свого об’єднання та і нині стримано ставляться до її участі у ньому. Ніяким чином не заперечуючи її приналежність до європейського регіону та європейської культури, західноєвропейські країни вказують на відмінності у традиціях суспільного життя між Україною та країнами-членами ЄС. Це зумовлює стримане сприйняття України як можливого учасника євроінтеграційних процесів та погодження з встановленням російського домінування на українській території як альтернативного варіанту розвитку подій.
    Серед трьох основних дійових осіб євроінтеграційного процесу увагу Україні приділяла лише Німеччина, яка розглядала її як потенційного учасника спільного Європейського дому та як ключову складову європейської безпеки. Слід зауважити, що у такому ракурсі Україна розглядалася лише за умови її державного суверенітету, оскільки, як вже зазначалося, усі європейські держави надають великого значення факторові російської присутності у даному регіоні та не вважають за необхідне іти на конфронтацію з метою позбавлення Росії підконтрольних їй територій.
    Тобто умовою повноцінної участі України у загальноєвропейському процесі є її геополітична суб’єктність, яка є умовою задоволення національних інтересів держави. Оскільки, будучи об’єктом геополітики, Україна в силу своєї стратегічної важливості у регіоні не зможе залишатися повноцінним актором міжнародних відносин і, зрештою, може втратити свій суверенітет.
    Статус України у якості суб’єкта чи об’єкта геополітики визначається не лише розкриттям її бачення у геополітичних концепціях та стратегіях, але й у фактичному стані її зовнішньополітичних відносин. Предметом даного дослідження є динаміка об’єкт-суб’єктних геополітичних відносин між Україною та ЄС, яка отримала свій прояв з часу набуття Україною статусу повноправного суб’єкта міжнародних відносин. Із зробленого аналізу чітко прослідковується переважаюче перебування України у якості об’єкта геополітики європейських держав.
    Зокрема, можна визначити як наступні прояви об’єктного статусу України у геополітичній думці ЄС, так і власну демонстрацію об’єктності:
    · відсутність адекватної реакції на офіційно заявлені прагнення України стати членом ЄС, натомість Європейський Союз вжив лише протокольну форму ввічливості у привітанні європейського вибору України;
    · довготривала невизначеність України у пріоритетах своєї зовнішньополітичної стратегії та триваюча відсутність внутрішнього консенсусу у державі, що є прямим свідченням переважаючої залежності держави від позиції інших суб’єктів геополітики;
    · проголошена європейськими політиками теза про неможливість становлення та успішного розвитку держав Центральної та Східної Європи без перспективи членства в ЄС свідчить про сприйняття держав даного регіону як одвічних сфер впливу потужних світових гравців та як об’єктів геополітики, які взагалі позбавлені можливості становлення суб’єктами геополітичних відносин;
    · бачення встановлення російського домінування над Україною як повноцінної альтернативи забезпечення стабільності у європейському регіоні. Тобто, Україна великою мірою розглядається як об’єкт у її геополітичних відносинах з Росією;
    · присутність в Україні точки зору про європейську інтеграцію держави як єдиний шлях до набуття власної геополітичної суб’єктності;
    · систематична відмова ЄС у наданні Україні статусу країни з ринковою економікою поряд з прикладами отримання такого статусу низкою країн, економічні показники яких практично не відрізняються від українських. Тобто Україна є більш стратегічно важливою державою порівняно з одними, але менш впливовою порівняно з іншими державами;
    · запропонований ЄС принцип співробітництва з Україною в рамках СЄЕП передбачає обмежену можливість України у відстоюванні власних інтересів та закріплення за країнами ЄС більш вигідних позицій співробітництва.
    Разом з тим суб’єктність України у геополітичних відносинах так само має місце, про це свідчать наступні тези геополітичного мислення об’єднаної Європи:
    · бачення ЄС своєї стабільності у зміцненні суверенітету та незалежності країн Східної Європи, що було неодноразово офіційно заявлено;
    · втілення нині Україною в життя тези європейських науковців про можливість перетворення своєї політику балансування між Сходом та Заходом на стратегічну складову зовнішньої політики суб’єкта геополітичних відносин та доведення несуперечності цих напрямків;
    · успішна політика України у протистоянні російським прагненням до реінтеграції у галузях безпеки та оборони та ведення власної політики у цих сферах;
    · зростаючий вплив зовнішньополітичної стратегії України на політику ЄС та відповідні дії останнього у пошуках моделі співробітництва, яка могла б задовольнити українську сторону.
    Підсумовуючи геополітичні стратегії та концепції, варто зазначити також те, що територія України завжди відносилася до проміжної, буферної зони, яку, проте, здебільшого не бажали віддавати під остаточний вплив Євразійського гегемона Росії. Таке положення є катастрофічно невигідним для України, оскільки вона залишається об’єктом у відносинах впливових держав. Слід наголосити на тому, що саме такий стан справ, при якому Україна залишається економічно нерозвиненою, другорядною регіональною країною є вигідним для впливових міжнародних гравців.
    Згідно із здійсненим аналізом динаміки об’єкт-суб’єктних відносин України з ЄС протягом періоду перебування у якості суб’єкта міжнародних відносин Україна здебільшого була і залишається об’єктом геополітики. Її суб’єктність зумовлювалася лише її стратегічним значенням та певною мірою ослабленості впливових сусідів, що позбавило Україну зовнішнього тиску такого масштабу, який позбавив би державу залишок її суб’єктності у геополітиці та на міжнародній арені. І лише в останні роки спостерігається динаміка суб’єктного статусу України у геополітичних відносинах, що проявляється у збільшенні можливості держави протистояти зовнішньому тиску та вести самостійну політику із задоволення національних інтересів.
    На нашу думку, першочерговим завданням для українського суспільства є зміна самих суспільних цінностей та орієнтирів. Без наближення якості вищезазначеного до європейських норм, українське суспільство не зможе розраховувати на прийняття себе як рівного європейськими народами та, в результаті, органічного злиття з єдиною Європою. Це, проте, не означає необхідність відторгнення суспільних характеристик притаманних нашому народові і насадження інших, чужих до сприйняття. На нашу думку, Україна потребує лише відновлення власних органічних рис суспільного буття, втрачених в результаті ніщивної діяльності радянського режиму.
    У такій ситуації для ефективного використання того геополітичного потенціалу, який є у нашої держави, необхідна чітка державна політика, яка спрямована на захист національних інтересів у всіх сферах політичного та економічного життя та виважена стратегія розвитку.
    Необхідно зауважити, що євроінтеграційна стратегія для України - це, в першу чергу, стратегічний орієнтир, що визначає принципи та основи внутрішніх перетворень. Для цього необхідні суттєві кроки на шляху встановлення верховенства права та реальної свободи підприємництва, подолання корумпованості та, органічно пов’язаного з цим, явища системної тінізації економіки. На думку вітчизняних та іноземних дослідників головна проблема реалізації Україною євроінтеграційної стратегії полягає насамперед у площині не стільки кількісних, скільки якісних перетворень економіки та суспільства в цілому.






    Список використаної літератури

    1. Андрущенко В.П. Історія соціальної філософії (західноєвропейський контекст). К.: Тандем”, 2000. 416 с.
    2. Барановский В.Г. Европейское сообщество в системе международных отношений. М.: Наука”, 1986. 320 с.
    3. Барановский В.Г. Западная Европа. Военно-политическая интеграция. М.: Международные отношения”, 1988. 196 с.
    4. Бараш Ю.Н., Їжак О.І., Мерніков Г.І. Європейський нейтралітет і невизначеність України: Монографія. Під. ред. д-ра техн. наук, професора А.І. Шевцова Дніпропетровськ: ДФ НІСД, 2002. 166 с.
    5. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. М.: Междунар. отношения”, 1999. 256 с.
    6. Бжезінський Збігнєв: Третя хвиля розширення Альянсу включатиме Україну, можливо, Грузію і Азербайджан (Інтерв’ю для радіо Бі-Бі-Сі) // День, 27.11.02. - № 218.
    7. Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1998.- 416 с.
    8. Бисмарк О. Мемуары Железного канцлера. М.: Изд-во Эксмо; СПб.: Terra Fantastica, 2003. 960 с.
    9. Большой энциклопедический словарь. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Большая Российская Энциклопедия”; СПб.: Норинт”, 1997. 1456 с.
    10. Борко Ю.А., Загорский А.В., Караганов С.А. Общий европейский дом: что мы о нем думаем? - М.: Международные отношения”, 1991. - 232 с.
    11. Валевський О.Л., Гончар М.М. Структура геополітичних інтересів України. К.: НІСД, 1995. 143 с.
    12. Василенко С.Д. Україна: геополітичні виміри в загальноєвропейському процесі. Одеса: ОДМА, 2000. 208 с.
    13. Введение в политологию: Словарь-справочник / сост. Г. Л. Купряшин, Т. П. Лебедева, Г. И. Марченко и др. / под ред. В. П. Пугачёва. М.: Аспект Пресс, 1996. 264 с.
    14. Віднянський С.,Держалюк М., Коваль В., Мартинов А., Сергійчук В. Україна в зарубіжних доктринах та стратегіях ХХ століття. // Політична думка, 1996. - №1. С. 64-85.
    15. Власюк О.С., Пирожков С.І. Індекс людського розвитку: досвід України. К.: НІСД, 1995. 83 с.
    16. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки / Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В.- К.: Основи”, 1996. 717 с.
    17. Гальчинський А.С., Базилюк Я.Б. Розширення ЄС можливості та перспективи для України // Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки. К.: НІСД, 2003. С. 11-28.
    18. Гальчинський А.C. Межа інтеграції. Зона вільної торгівлі максимум, який ми можемо собі дозволити // День, 13.03.03
    19. Гальчинский А.С. Трудный момент. Европейский выбор вызовы и противоречия. // Подробности. 19 декабря, 2002. / www.podrobnosti.com.ua
    20. Геген Д. У лабіринті ЄС. К.: Основи”, 1995. 116 с.
    21. Гегель // Энциклопедия философских наук. Т.3. Философия духа; Отв. Ред. Е.П. Ситковский.- М.: Мысль”, 1977. - 471 с.
    22. Горбулін В.П. Архітектура системи європейської безпеки: вплив на стратегію національної безпеки України і наступні кроки у подільшій інтеграції. // Стратегічна панорама, 2001. - №3-4. С.29-34.
    23. Громадськи Г., Сушко О., Валь М., Волчук К. Більше ніж сусід пропозиції щодо майбутньої політики ЄС стосовно України / Міжнародний Фонд Відродження”, м .Київ; Фонд С.Баторія, м. Варшава; Польсько-американсько-українська ініціатива про співпрацю; Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України, м. Київ. Доповідь, 2003.
    24. Губський Б. В. Євроатлантична інтеграція України. К.: Логос”, 2003. 328с.
    25. Ден В.Э. Учение Рудольфа Челлена о предмете и задачах геополитике // Известия Русского географического общества. 1997. Т.129, Вып. 1. С.43-65; Вып.2. С. 33-57.
    26. Держалюк М., Віднянський С., Коваль В., Сергійчук В., Мартинов А. Україна в зарубіжних доктринах та стратегіях ХХ століття” // Політична думка. 1996 . - №1. С.64-85.
    27. Джервіс Р. Сприйняття в міжнародній політиці: адекватність та неадекватність. Харків: Каравела”, 2003. 464 с.
    28. Дзюба І. М. Україна перед Сфінксом майбутнього // Український історичний журнал, 2002. - №3. С. 3-22.
    29. Діалог цивілізацій: нові принципи організації світу: Матер. Всесвіт. конф. Київ, 24 травня 2002 р. К.: МАУП, 2002. 232 с.
    30. Дипломатический словарь. В 3-х томах. Т. 2. / Главн. ред. А. А. Громыко; под. ред. А. Г. Ковалёв, П. П. Севостьянов, С. А. Тихвенский. М.: Наука”, 1985. 504 с.; Т.3. 516 с.
    31. Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право. Словарь-справочник / Под общей редакцией акад. МАН, д.ю.н. В. Н. Трофимова. М.: ИНФРА М, 1997. 368 с.
    32. Экономика и право: Энциклопедический словарь Габлера: Пер. с нем. / Под. общ. Ред. А. П. Горкина, Н. Л. Тумановой, Н. Н. Шаповаловой и др. М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. 432 с.
    33. Энциклопедический юридический словарь / Под общ. ред. В. Е. Крутских. 2-е изд. М.: ИНФРА-М, 1999. 368 с.
    34. Этнические меньшинства в современной Европе / отв.ред. Кожановский А.Н. - М.: Изд. фирма Восточная литература” РАН, 1997. - 328 с.
    35. Енциклопедія політичної думки. - К.: Дух і Літера”, 2000. 472 с.
    36. Европейский альманах. История, традиция, культура / отв. ред. Чубарьян А.О. - М.: Наука”, 1991. - 176 с.
    37. Европейский Союз на пороге ХХI века: выбор стратегии развития. Под ред. Ю.А. Борко и О.В. Буториной. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 472 с.
    38. Ерусалимский А. Германский империализм: история и современность. М.: Мысль”, 1964. 610 с.
    39. Жискар д’Эстен В. Власть и жизнь. М.: Междунар. отношения”, 1990. 320с.
    40. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе. Хельсинки, 30 июля 1 августа 1975 г. М.: Политиздат”, 1985. 240 с.
    41. Закон України Про основи національної безпеки”. Київ, 19 червня 2003 року. - № 964 IV.
    42. Зленко А. Створення наднаціонального органу в ЄЕП виключаємо з самого початку // День, 28.08.2003
    43. Камінський Є., Несук М., Репринцев В. Україна у зарубіжних доктринах та стратегіях ХХ століття. // Політична думка, 1995. - №2-3. С. 50-69.
    44. Карло Ж., Савона П. и др. Геоекономика. Господство экономического пространства. М.: Ad Marginem”, 1997. 207 с.
    45. Кашлев Ю.Б. Общеевропейский процесс: вчера, сегодня, завтра. - М.: Международные отношения”, 1990. - 184 с.
    46. Классика геополитики, ХІХ век. М.: ООО Изд-во АСТ”, 2003. 510 с.
    47. Классика геополитики, ХХ век. М.: ООО Изд-во АСТ”, 2003. 540 с.
    48. Ковальова О.О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. 340 с.
    49. Конституція України. К.: Українська правнича фундація, 1996. 55 с.
    50. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. К.: Видавничий Дім Ін Юре”, 2001. 448 с.
    51. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки. М.: Мысль”, 1974. 568 с.
    52. Котляр В.С. Развитие стратегических концепций США и НАТО после 11 сентября 2001 г. М: Дипломатическая академия МИД России, 2003. 228 с.
    53. Красиков А.А. Испания и мировая политика. Полвека дипломатической истории. М.: Междунар. отношения”, 1989. 352 с.
    54. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). К.: ARC-UKRAINE”, 1996. 793 с.
    55. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. К.: ПАРАПАН, 2003. 240 с.
    56. Крымский С.Б Научное знание и принципы его трансформации. К.: Наук. думка”, 1974. 207 с.
    57. Кривохижа В.И. На пороге мировых изменений // Международная жизнь, 2001. - №4. - С. 30-39.
    58. Крисаченко В.С. Україна як геополітична реальність. / Студії з україністики. Хрестоматія. Випуск І. К.: Міжнародна школа україністики НАН України, 2002. С.12-66.
    59. Кучабський В. Українська дипломатія і держави Антанти в 1919 р. // Дзвони. 1931. - №8. С.534 567.
    60. Левандовський В. Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ століття. // Політична думка, 1994. - №2. С. 67-75.
    61. Левандовський В. Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ століття. // Політична думка, 1994. - №3. С. 69-82.
    62. Липа Ю. Призначення України. Львів: Просвіта”, 1992. 270 с.
    63. Литвин В. М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки ХХ ст.). К.: Наукова думка”, 2001. 559 с.
  • Стоимость доставки:
  • 100.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины