ПОМІСНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ЯК ЧИННИК СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ : ПОМЕСТНАЯ ПРАВОСЛАВНАЯ ЦЕРКОВЬ КАК ФАКТОР СТАНОВЛЕНИЯ И РАЗВИТИЯ УКРАИНСКОЙ НАЦИИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На правах рукопису

УДК 261.7

ГРИГОРОВИЧ Лілія Степанівна

ПОМІСНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА
ЯК ЧИННИК СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ
УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Спеціальність 21.03.01 гуманітарна і політична безпека держави
(філософські науки)

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
СТЕПИКО М.Т.,
доктор філософських наук, старший науковий співробітник

КИЇВ 2007

ЗМІСТ

ВСТУП.. 4

РОЗДІЛ І. ДУХОВНО-РЕЛІГІЙНА САМОБУТНІСТЬ НАРОДУ ОСНОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ 12
1.1. Духовно-ідеологічні засади українського державотворення. 12
1.2. Національна ідентифікація та процеси становлення помісних церков 20
1.3. Світоглядна парадигма українського православ’я. 45
Висновки до розділу І 53

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОСЛАВ’Я В УКРАЇНІ: ІСТОРІОСОФСЬКИЙ ВИМІР. 57
2.1. Утвердження християнства на території України-Руси. Первинна автономність Київської митрополії 57
2.2. Православна церква в Україні ХVІІ — ХVІІІ ст.: відродження і втрата незалежності 74
2.3. Українське державне й церковне відродження на початку ХХстоліття. 98
2.4. Українське православ’я в умовах тоталітаризму. 109
Висновки до розділу ІІ 112

РОЗДІЛ ІІІ. РОЛЬ ПОМІСНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІДРОДЖЕННІ УКРАЇНИ.. 118
3.1. Проблема відносин держави і церкви в посткомуністичному суспільстві 118
3.2. Особливості становлення Української Помісної Православної Церкви на зламі ХХ ХХІ століть. 132
3.3. Українська помісна православна церква як духовна основа національного розвитку. 166
Висновки до розділу ІІІ 180

ВИСНОВКИ.. 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 190

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається значним зростанням ролі релігійних інституцій, зокрема православних, у загальній суспільній інфраструктурі, активною участю церковної ієрархії у сучасному політичному процесі, розгортанням широкомасштабної релігійно-соціальної праці. Аналіз тенденцій сучасного суспільного розвитку засвідчує, що у контексті демократичних суспільних перетворень в Україні роль церкви, її авторитет серед населення зросли чи не найбільше. Процеси демократизації в Україні, розширення прав церкви в суспільстві, а також надання статусу юридичної особи релігійним організаціям сприяли помітним змінам громадської думки щодо релігії. На неї став утверджуватися погляд як на широкий соціально-культурний феномен. Більшість релігійних організацій, що діють в Україні, показали свою здатність доносити до віруючих і невіруючих людей позитивні моральні та культурні цінності, активно сприяти національному відродженню. Церква вже кілька років залишається лідером у рейтингах народної довіри, а ступінь довіри церкві, відповідно визначає її вплив на різні сфери суспільного буття й на політичні процеси у країні. Україна перебуває сьогодні на стадії формування та осмислення власних національних інтересів, головним змістом яких є створення умов для стабільного функціонування держави, забезпечення національної безпеки, досягнення національної злагоди.
Проте лінії протистоянь на релігійному ґрунті ще надто відчутні. Найпроблемнішим залишається розкол в українському православ’ї. Його подолання було й залишається бажаною метою для України та українців. Ідея утвердження Української помісної православної церкви має суттєву підтримку у громадян України. За даними опитування Центру ім. О.Разумкова, 33% жителів країни вважають конституювання Української помісної православної церкви важливим чинником успішного поступу України. Саме тому об’єднання зусиль церкви і держави у подоланні церковних проблем і створення помісної православної церкви є важливою передумовою утвердження стабільності в українському суспільстві. Враховуючи всі ці фактори, тема дисертаційної роботи набуває особливої актуальності.
Теоретичною та методологічною основою дослідження стали праці таких учених та громадсько-церковних діячів як І.Власовський, Є.Голубинський, М.Грушевський, Я.Грицак, Б.Гудзяк, І.Дзюба, Д.Дорошенко, О.Ігнатуша, П.Кралюк, В.Липківський, О.Лотоцький, Ю.Мицик, П.Могила, І.Мозговий, І.Огієнко, Й.Оксіюк, П.Панченко, АРічинський, Й.Рутський, Й.Сліпий та ін.
На вироблення авторського підходу до визначеної проблематики справили вплив наукові праці Б.Андрусишина, В.Бондаренка, О.Бучми, С.Головащенка, М.Гордієнка, С.Здіорука, А.Зінченка, В.Єленського, А.Колодного, В.Крисаченка, І.Кураса, Б.Парахонського, В.Пащенка, М.Рибачyка, М.Розумного, О.Сагана, М.Степика, Д.Степовика, Ф.Турченка, В.Ульяновського, Л.Филипович, О.Шуби, П. Яроцького, а також публікації таких діаспорних дослідників як Б.Боцюрківа, Д.Бурка, А.Жуковського, Ю.Мулика-Луцика, І.Нагаєвського, С.Плохія, Н.Полонської-Василенко, Ф.Сисина, М.Чубатого, І Шевціва, С.Ярмуся.
Незважаючи на значний інтерес науковців до цієї проблематики, на цей час у науковій літературі відсутні комплексні дослідження процесу формування Української помісної православної церкви, а також генези і розвитку православних церков та цивілізаційних засад їх функціонування в процесі становлення української нації у контексті захисту національних інтересів і національної безпеки України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося у межах НДР Національного інституту стратегічних досліджень Проект щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України” (державний реєстраційний №0106U002642, 2006 р., науковий керівник - Ю.Рубан) та у межах НДР Проект щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України” (державний реєстраційний № 0107U002508, 2007 р., науковий керівник - Ю.Рубан).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження тенденцій розвитку сучасного українського православ’я, відтворення й осмислення його соціально-етнічних коренів та необхідності утвердження Української помісної православної церкви.
Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:
- проаналізувати співмірні варіанти досвіду державотворчої та етноконсолідуючої діяльності церков окремих країн Європи;
- дослідити конструктивні аспекти національного державотворення в конкретні історичні епохи, коли церква відігравала консолідуючу й координуючу роль в духовному розвитку української нації;
- здійснити у філософському вимірі порівняльний аналіз російського й українського православ’я у контексті їх значення для процесів українського державотворення та націєтворення;
- виявити основні етапи формування Української помісної православної церкви в сучасному суспільно-політичному розвитку України;
- обґрунтувати специфіку української ментальності як духовну парадигму ідентифікації та утвердження нації.
Об’єкт дослідження - становлення та розвиток української нації в історичній ретроспекції та перспективі.
Предмет дослідження - цивілізаційні засади функціонування православних церков, процес утвердження Української помісної православної церкви у контексті захисту національних інтересів і національної безпеки України.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження використовувались як загальнонаукові, так і спеціальні наукові методи дослідження. Головними із них є діалектичний метод пізнання, принципи системності, методи конфліктології, сценарного аналізу та прогнозування, на основі яких автором розглянуто теоретичні підходи щодо функціонування православних церков у європейських країнах. Логіко-семантичний метод дав змогу сформулювати окремі ключові поняття та поглибити понятійний апарат дослідження, проаналізувати сутність, зміст та особливості функціонування Української помісної православної церкви. З огляду на багатоаспектність проблеми автор спирався насамперед на філософські методи пізнання, зокрема, принципи розвитку, історизму, детермінізму.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим цілісним системним дослідженням розвитку сучасного українського православ’я, відтворення й осмислення його соціально-етнічних коренів та необхідності формування Української помісної православної церкви. Наукові положення, що найбільшою мірою розкривають новизну дослідження, полягають у тому, що в дисертаційній роботі
вперше:
- доведено, що становлення помісних православних церков шляхом самопроголошення суверенітету є реальністю православного світу, засади якого складають: 1)етнічна ідентичність народу, національна мова в функціонуванні релігійних інституцій; 2)автономність, яку церква набула в процесі історичного розвитку, або вже мала, проте в силу певних історико-політичних обставин її втратила; 3) територіальна окремішність конкретної частини автокефальної церкви; 4) позиція державної влади щодо проголошення помісної церкви в межах даної держави, а також ставлення владних структур до керівництва церковними справами на її території церковним центром, який знаходиться в іншій державі;
- визначено та структуровано моделі державно-церковних відносин, які існували в Україні до 1991р., а саме: 1) Києворуська модель, яка продемонструвала ідеальний варіант симфонійних відносин держави і церкви; 2) могилянська та козацька моделі, котрі відтворювали національну специфіку державно-церковних відносин у ХVІІ ст. в період захисту державності; 3) васальна модель повної підпорядкованості церкви іноземним державним структурам; 4) реформаторські моделі церковної політики періоду спроб утвердження Української незалежної держави (УНР, Гетьманат, Директорія); 5) радянська модель державно-церковних відносин, котра ґрунтувалася на комуністичній ідеології та політичній практиці боротьби з релігією;
- доведено, що Україна, як і більшість держав Європи, утверджуючи свій суверенітет, захищаючи національні інтереси і усуваючи фактори експансії інтересів закордонних інституцій, повинна домагатися, в першу чергу, цілісності духовно-релігійного континууму формування і розвитку нації. Утверджуючись, національні церкви активно включаються у суспільно-політичні процеси, виступають регулятором соціальної поведінки і формують типову програму культурно-політичного простору, в якій держава і нація отримують своє найбільш повне і яскраве втілення;
удосконалено:
- формулювання й обґрунтування положень про те, що українці синтезували свою духовну природу, свої давні релігійні уявлення з новими християнськими ідеями і сформували свій унікальний варіант православ’я, який є цілковито відмінним від нав’язуваного їм протягом трьох століть московського варіанту православного християнства. Українське православ’я, акумулювавши дух нації, за свою історію самостійного розвитку отримало певний комплекс характерних ознак-принципів будови, розвитку і життєдіяльності, а саме демократизм, поєднаний з виборною системою заміщення всіх посад і, тісно пов’язана з цим, моральність церкви, висока (порівняно з іншими церквами) віротерпимість, європейськість і відкритість до інших релігійних систем тощо;
- базові теоретико-методологічні положення національної ідеї шляхом визначення ролі церковно-релігійної політики в її побудові, вплив церкви на генезу і формування національної самосвідомості;
- підхід до сутності національної ідеї як стратегічної мети національного поступу, в якому Українська помісна православна церква з необхідністю повинна виконати головне завдання піднесенням духовності консолідувати українську націю в процесі державотворення;
дістало подальший розвиток:
- виявлення витоків та передумов становлення Української помісної православної церкви;
- визначення функцій Української православної церкви, яка в силу своєї збереженої етнічної специфіки, відіграє роль діючої регулятивної програми ціннісних орієнтацій та має сьогодні всі можливості відсторонитись від чужоетнічних впливів, обрати такий шлях у ХХІстоліття, який збереже її ідентичність, зміцнить культурно-політичний простір України;
- аналітичне обґрунтування ідеологічної діяльності православної церкви, яка визначалася насамперед специфічною для православ’я формою взаємодії з державою, а саме усталеною традицією партнерства з державною владою (традиція симфонії). Конституювання православної ідеології співпадало з принципами впорядкування внутрішньополітичного життя, тому гармонійність взаємин зі світською владою для православної церкви традиційно виявлялась у моделях окремих форм політичного, соціального життя, а часом і економічної відбудови, зберігаючи при цьому статус епіцентру життя духовного. Це мало особливе значення в умовах національно-визвольного руху та є вельми дієвим в умовах сьогодення;
- прогнозування, що Українська помісна православна церква, враховуючи інтереси української нації, підтримуючи прагнення розбудови власної держави, стає цивілізованим інструментом реалізації життєвих інтересів свого народу, сприяючи формуванню паритетних засад інтеграції зі світовим співтовариством. Виходячи з того, що саме нації є суб’єктами формування нової світової цивілізації, Українська помісна православна церква, котра буде культивувати національну ідею, плекати систему цінностей суспільного буття та формувати фундамент національної ідентичності суспільства, допоможе українській нації повною мірою відчути свою гідність та внутрішню згуртованість, реалізувати свої права на участь у світовому історичному процесі.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що його положення, фактологічний матеріал можуть сприяти аналізу політичних проблем, зокрема, впровадженню нових моделей національної політики, розробці сучасних ідеологічних та культурно-ціннісних систем для утвердження та ефективного розвитку української держави-нації. Пропонований історіософський аналіз, зокрема ретроспективне бачення кульмінаційних моментів історичного функціонування Української держави та ролі в цьому процесі Української православної церкви, має послугувати застереженням для уникнення повтору минулих помилок, а, головне, слугувати максимальній консолідації українського суспільства з метою реалізації національного потенціалу в сучасних умовах.
Результати даної дисертаційної роботи можуть бути використані для вдосконалення системи захисту національних інтересів і національної безпеки України; при моделюванні структури та змісту навчально-виховних процесів вищих навчальних закладів, зокрема, при викладанні курсів „Релігієзнавство”, Культурологія”, Політологія”; при підготовці спецкурсів та спецсемінарів із „Філософії релігії”, „Історії релігії”, „Соціології релігії” тощо; у подальших наукових дослідженнях сфери гуманітарної політики, релігієзнавства, філософії, політології, історії України. Основні теоретичні положення та рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, будуть актуальними для визначення шляхів і методів удосконалення державно-церковних відносин в Україні.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. Дисертація містить ідеї, положення, висновки та результати автора, яка є безпосереднім їх розробником та учасником впровадження наукових результатів дослідження.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень. Основні положення, висновки дисертації апробовані автором у виступах на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях і семінарах, а саме: на міжнародних наукових конференціях „Історія релігій в Україні” (м.Львів, 19-23.05.2003), "Мораль та політикав сучасному світі" (м.Острог, 09-10.03.2006) та "Творча спадщина В'ячеслава Липинського у контексті становлення української політичної та культурно-релігійної ідентичності (до 125-річчя з дня народження)" (м.Острог, 12-13.04.2007); на всеукраїнській науково-практичній конференції „Політичні, соціально-економічні та етнонаціональні процеси у південному регіоні України” (м.Миколаїв, 17-18.10.2003); на "круглих столах" "Консолідація українського суспільства: сучасний стан, проблеми та перспективи" (м.Алушта, 21.10.2005); "Формування українського гумантарного простору шлях до національної консолідації" (м.Київ,16.11.2006); "Церква, мораль, економіка: взаємообумовленість впливу" (м.Львів, 28.12.2006).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено автором у п’яти публікаціях, серед яких три у наукових фахових виданнях за спеціальністю „Філософія”, затверджених ВАК України, дві у інших наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок. Список використаних джерел становить 255 найменувань на 22 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні тенденцій розвитку сучасного українського православ’я, відтворення й осмислення його соціально-етнічних коренів та необхідності утвердження Української помісної православної церкви, що буде здатною зберігати духовні сили Українського народу, стане його органічною опорою на шляху становлення зрілої нації, яка буде гідно представляти Україну у світовому співтоваристві.
Отримані в процесі дослідження результати дають змогу сформулювати такі висновки, що мають теоретичне і практичне значення:
1.Аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень щодо ролі помісної православної церкви в процесі становлення української нації свідчить про те, що, незважаючи на значний інтерес науковців до цієї проблематики, на цей час у науковій літературі відсутні комплексні дослідження процесу утвердження Української помісної православної церкви, а також генези і розвитку православних церков та цивілізаційних засад їх функціонування в процесі становлення української нації у контексті захисту національних інтересів і національної безпеки України.
2.Історичний досвід поступу людства демонструє чітку закономірність: практично кожна держава Європи, устійнюючи свій суверенітет, захищаючи національні інтереси і усуваючи фактори експансії інтересів закордонних інституцій, домагалася, в першу чергу, цілісності духовно-релігійного континууму формування і розвитку нації. Практично всі європейські держави зуміли використати закладений в християнстві потужний інтегративний потенціал, включити етноконсолідаційні механізми, утверджуючи свою ідентичність. Йшлося, фактично, про створення на національній основі культової форми, яка покликана регламентувати національну поведінку і зберігати її етнічні стереотипи, а разом з тим забезпечувати структурний ритм етнічного поля, маніфестувати спільність історичної долі та сприяти створенню спільного політичного простору. У всіх випадках утвердження цієї культової форми, або національної незалежної церкви, відбувалося в процесі активного відстоювання власних інтересів держав, у гострому протистоянні й боротьбі проти тиску нав’язаних їй історією сильніших церковно-політичних структур. Утверджуючись, національна церква максимально включалася в суспільні процеси, виступала регулятором соціальної поведінки і формувала типову програму культурно-політичного простору, в якій держава і нація отримували своє найбільш повне і яскраве втілення.
3.Приклад існування помісних православних церков демонструє ритм співмірного становлення самостійної держави і самостійної церкви, котрий сприяє розвитку сильної самобутньої держави-нації. Історія болгарської, грузинської, сербської, румунської помісних церков показала волю до самоствердження цих держав православного світу, необхідність захисту національних інтересів, національного менталітету від духовно-ментальних та політичних ідеологем імперських держав-сюзеренів, які деформують національну свідомість.
В сьогоднішню епоху секуляризації і диференціації суспільства церкви, як правило, функціонують окремо від держави, за ними закріплені певні сегменти соціуму, а відтак їхнє втручання у політичне і суспільне життя вважається некоректним. Незважаючи на процеси глобалізації, роль церкви в сучасну епоху не зменшується, як передбачали соціологи, радше навпаки. Альтернативою секулярним тенденціям є, наприклад, соціальна доктрина католицизму, яка наочно демонструє релігійним інституціям нашої країни, що претендують на загальнодержавний статус (зокрема УПЦ КП) широкі інтегративно-комунікативні можливості церкви, її дієві, консолідуючі націю, форми взаємодії з суспільством.
4.Українська православна церква в силу своєї збереженої етнічної специфіки, діючої регулятивної програми ціннісних орієнтацій має сьогодні всі можливості відсторонитись від чужоетнічних впливів, обрати шлях у ХХІстоліття з тим, щоб зберегти свою ідентичність, зміцнити єдиний культурно-політичний простір України. Українська нація протягом століть плекала власні державницькі традиції, власний шлях державотворчого процесу. Незнищенність ідеї самостійної та соборної України, що закріпилася в ментальності народу в різних формах від державно-територіальної автономії України (козацька автономія), української державності часів Хмельницького до УНР як незалежної суверенної держави свідчить, що державницька ідея має міцне підґрунтя. Це підґрунтя, передусім, духовно-ідеологічного характеру. М.Грушевський наголошував на потребі якнайповнішого висвітлення питання про істинну роль релігійного фактора в культурному, національному та державному поступі України. Відродження та оборона православної церкви виступала в політичних планах уряду УНР універсальним засобом від найрізноманітніших тогочасних недугів, була складовою багатопланових політичних і культурних проектів і висувалася як найпевніша передумова для консолідації інколи й далеких за змістом ідеологічних спрямувань.
5.Історично церква в Україні завжди існувала як ідеологічна інституція, виконуючи функцію сакралізації державної влади. Така сакралізація, як правило, тісно пов'язана із своїм першоджерелом сакралізацією традиційних для тієї чи іншої конфесійної спільноти норм та традицій, утвердження їх як окремішніх та особливих. Освячуватись можуть особливості суспільно-політичного устрою та суспільної організації, сфера духовної культури, система освіти та виховання, мистецтво. Таким чином, на певному історичному етапі це призводить до церковної сакралізації національної ідеї. Православній церковній ідеології притаманні національні ідеї в руслі певних державницьких орієнтацій, котрі в ряді історичних періодів не слугували збереженню української нації та української державності.
6.Відносини української православної церкви та державної влади завжди були чітко визначеними, причому на етнічному ґрунті традиції були архетипними, етнічно забарвленими, врешті, православний чинник був стержневим у багатьох відомих в історії спробах утворення або відновлення української державності. Історичний факт, що ідеологічна діяльність православної церкви ставала одним з аспектів її загального суспільного статусу, який визначався насамперед специфічною для православ’я формою взаємодії з державою, а саме усталеною традицією партнерства з державною владою (традиція симфонії), де превалюючими стали тенденції підпорядкування владі та інтеграції церковних структур до державних. Конституювання православної ідеології співпадало з принципами впорядкування внутрішньополітичного життя, тому гармонійність взаємин зі світською владою для православної церкви традиційно виявлялась у моделях окремих форм політичного, соціального життя, а часом і економічної відбудови, зберігаючи при цьому статус епіцентру життя духовного. Православна церква, інтегруючись із Хстоліття до суспільного життя України, була чинником не лише ідеологічним (сакральна санкція та моральна підтримка), а й практичної розбудови державних інституцій на місцевому ґрунті. В Україні православна церква у певні часи була опорою для відновлення світської юрисдикції політичної влади. Це мало особливе значення в умовах національно-визвольного руху, цим можна скористатися й сьогодні.
Участь церковних інституцій у державних справах мала на меті забезпечення належного статусу церкви, сприятливих умов її функціонування в українському суспільстві. Тут збігалися інтереси суто церковні з інтересами побудови національної державності на тому ґрунті, що в принципі будь-яка православна церква була зацікавлена в «симфонійних» стосунках з державою. Влада на теренах України в різні історичні періоди не завжди була національною, такою, що репрезентувала інтереси Українського народу, наша історія демонструє достатню різноманітність форм та моделей стосунків національної церкви з державними утвореннями. Тому й питання про становлення помісності українського православ’я завжди корелювало з питанням взаємовідносин церкви та влади.
7.Здатність релігійного фактора бути в Україні масовим, а відтак, політично вагомим, значно посилювалась унікальними для православ’я, впливами громадянства на церковне життя, на позицію та саму діяльність церковних установ. Ці впливи здійснювалися насамперед через участь громади у виборах духовенства та в управлінні майном: відоме звичаєве руське право міські «вервні» віча, громади руського права, пізніше церковні братства. Внаслідок занепаду руської державності та традиційного руського права в умовах несприятливих для православної церкви, остання, маючи тенденцію спиратися на світську силу, шукала опору в єдино сильному чиннику громадсько-вічевому. Церква з її програмою соборноправності Українського православ’я втілили споконвічну ідею соборності, сприяли проникненню до суспільних рухів Українського народу політичних ідеалів народоправства та тісного зв’язку політики з мораллю. Оздоровлення політики через церковні ідеї собороправності, духовності, моралі, загальна гуманізація політичного процесу є актуальною потребою сьогодення.
8.Розглянуті у дослідженні проблеми продемонстрували особливості впливу православ’я на становлення й розвиток української нації та форми державності в Україні, особливо тепер, коли специфічні прояви церковно-державної взаємодії спричинюють потенційні можливості та практичні намагання національної православної церкви відігравати вагому роль у сучасному суспільному житті України, впливати на її внутрішній розвиток та на зміцнення її міжнародного авторитету.
Суспільно-політичні трансформації України у 20042007рр. засвідчують, що давня проблема становлення Української помісної православної церкви стає реалією сьогоднішнього державницького вектору політики незалежної України. Українська помісна православна церква матиме всі підстави стати дієвим інтегративним фактором українського суспільства, його духовно-моральною основою. Церква з національно унормованим статусом сприятиме досягненню суспільної злагоди в Україні, підвищенню її міжнародного авторитету, інтеграції у світове співтовариство.
9.Українська помісна православна церква, що враховує інтереси нації й підтримує прагнення розбудови власної держави, стає цивілізованим інструментом реалізації життєвих інтересів свого народу, державницького істеблішменту країни, сприяючи формуванню паритетних засад входження у світове співтовариство. Сучасний стан світового розвитку характеризується піднесенням ідеології націоналізму, котрий виступає як ефективний чинник протидії імперському, неоімперському та асиміляторному впливу і виходить з положення про рівноправність усіх націй, незалежно від їх чисельності та колізій попередньої історичної долі. Виходячи з того, що саме нації є суб’єктами формування нової світової цивілізації, Українська помісна православна церква, котра буде культивувати національну ідею, плекати систему цінностей суспільного буття та формувати фундамент національної ідентичності суспільства, допоможе українській нації повною мірою відчути свою гідність та внутрішню згуртованість, усвідомити й реалізувати свої права на участь у світовому історичному процесі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрусишин Б. Церква в Українській Державі 1917 — 1920 рр.: Доба Директорії УНР. К.: Либідь, 1997. 176 с.
2. Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української націонал-демократії: Політологічне есе / Ред. А. Астаф’єв. К.: Смолоскип, 1999. 79 с.
3. Бабій М. Державна політика щодо свободи совісті й релігії: сутність і практика // Людина і світ. 2004. № 3. С. 16-19.
4. Базанов А. Миссионеры и миссионерские школы на Севере. Л.: Политиздат, 1936. 186 с.
5. Барков В.Ю. Украина сегодня: политические, социальные и национальные детерминанты развития / Ин-тут филос. им. Г. С. Сковороды НАН Украины. К.: Стилос, 1998. 196 с.
6. Безверхий В. Б., Клинченко О. В. Політична культура Українського народу: з історії в сучасність // Національна культура в сучасній Україні. К.: Наук. думка, 1995.
7. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и ее геостратегические императивы. М.: Междунар. отношения, 1999. 254с.
8. Біддулф Говард. Захист релігійних свобод у сучасному світі // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті: Міжнар. і укр. контекст / Ін-тут філос. ім. Г. С. Сковороди НАН україни; Редкол.: Колодний А. М. (голов. ред.) та ін. К., 2000. С. 32-38.
9. Білецький М. Анафема Філаретові не змінила ситуацію в Українському Православ’ї. // День. 1997. 12 березня.
10. Білорус О. Г. Глобалізація і національна стратегія України. К.: В. О. „Батьківщина”, Броди: Просвіта, 2001. 301 с.
11. Білоусов Л. В. Формування стратегії національної консолідації в Україні: ліберальний підхід // Стратегія національної консолідації в Україні: матеріали „круглого столу” експертів „Формування стратегії національної консолідації в Україні: пошук моделей міжнаціональної інтеграції”, Ужгород, 18.03.2000 / Міжнар. форум України; Редкол.: О.Р. Свистунов (голова) та ін. Ужгород, 2000. С. 52-58.
12. Бойко О. Д. Україна 1991 1995: Тіні минулого чи контури майбутнього?: Нариси з новітньої історії. К.: Магістр-S, 1996. 207 с.
13. Бойко Ю. Шлях нації. Париж; К.; Л.: Укр. слово, 1992. 126 с.
14. Бочковський О. Вступ до націології / Укр. технічно-господарський ін-т. Мюнхен, 1992. 338 с.
15. Бурдяк В. І. Ротар Н. Ю. Політична культура, ідеологія, психологія; навч. посібник / Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. Чернівці: Рута, 2000. 105 с.
16. Брайчевский М. Ю. Утверждение христианства на Руси. К.: Наукова думка, 1989. 296 с.
17. Бурко Д. Українська Автокефальна Православна церква вічне джерело життя. Саут - Бавнд - Брук, США, 1988.
18. Валевський О.Л. Ребкало В.А., Лощнова М.М. та ін. Державна політика: Аналіз та механізми її впровадження в Україні: Навч. посібник / Укр. держ. упр. при Президентові України К., 2000. 229 с.
19. Варзар І. М. Політична етнологія як наука. К.: Основи, 1994.
20. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / Пер. з нім. О. Погорілий. К.: Основи, 1994. 269 с.
21. Венгеров А. В. Синергетика и политика // Власть силы, сила власти: Сб. науч. трудов / Моск. гос. юрид. акад..; Отв. ред., сост. В. В. Серкова. М., 1996. С. 42-60.
22. Власовський І. Нарис історії Української Православної церкви: В 4-х т., 5 кн. — Нью-Йорк, Бавнд-Брук, 1977.
23. Володимир (Романюк). Інтерв’ю патріарха УПЦ КП // Вечірній Київ. 1994. 17 травня.
24. Володимир (Романюк). Інтерв’ю патріарха УПЦ КП // Урядовий кур’єр. 1995. 27 травня.
25. Гаєвський Б. А. Українська політологія: (концептуальні засади) / Міжрегіон. акад. управління персоналом. К., 1994. 142 с.
26. Гальчинський А. С. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. К.: Укр. пропілеї, 2001. 319 с.
27. Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке. К.: Обереги, 1999. 215 с.
28. Генеральный проект. Россия в третьем тысячелетии. — Серия: политология.— Вып. Х. // Политический процесс в России: современные тенденции и исторический контекст. — М.: Наука, 1995.
29. Генеральний план” розтину Російської православної церкви реалізується на Україні // Українська Православна церква в пошуках визнання. Чикаго, 2002. - № 1.
30. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества / Пер. с нем. А. В. Михайловой. М.: Наука, 1977. 703 с.
31. Гіденс Ентоні. Соціологія / Пер. з англ.: В. Шовкун, А. Олійник. К.: Основи, 1999. 726 с.
32. Головащенко С. Історія християнства: Курс лекцій / Голов. ред. С. Головко К.: Либідь, 1999. 350 с.
33. Голубинский Е. Е. Краткий очерк истории православных церквей: Болгарской, Сербской и Румынской или Молдо-Валашской. М., 1871.
34. Голубинский Е. История русской церкви (Период первый, Киевский или домонгольский). М., 1901. Т. 1.
35. Голубинский Е. История русской церкви. М., 1997. 468 с.
36. Горський В. Історія української філософії: Курс лекцій. К.: Наукова думка, 1997. 286 с.
37. Греков Б. Д. Киевская Русь. М.: Госполитиздат, 1953. 568 с.
38. Гриценко З.І. Мистецтво жити разом: світовий досвід і пошуки Україною свого політичного обличчя / Харк. держ. агр. ун-т ім. В.В. Докучаєва. Х., 1999. 186 с.
39. Грушевський М. Ілюстративна історія України. К.; Л., 1913. 524с.
40. Грушевський М. Історія України-Руси: У 10-ти т.; 13 кн. К.; Л.: Друк Барського, 1909. Т.7: (Козацькі часи до р. 1625). 624 с.
41. Грушевський М. Історія України-Руси / Всеукр. акад. наук. Б. м.: Держвидав України, 1931. Т.9: (Хмельниччини роки 16541657). 1630с.
42. Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні // М. С. Грушевський. Духовна Україна: Зб. творів / Упоряд.: І Гирич, О. Дзюба, В. Ульяновський; Голов. ред. С. Головко. К., 1994. С. 5 135.
43. Ґудзик К. Зроблено рішучий крок до об’єднання церков. // День. 2000. 14 листопада.
44. Ґудзик К. Альтернативи незалежній Українській церкві немає. Чому „Звернення” архієпископа Софронія сприйнято як бомба? // День. 2005. 15 липня.
45. Гудзяк Б. Історія відокремлення: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії // Ковчег: Зб. ст. Л., 1993.— Чис.1. С. 1 22.
46. Даль Роберт А. Демократія та її критики / Пер. з англ. М. Лупішко, О. Лупішко. Х.: Вид. група „РА-Каравела”, 2002. 428 с.
47. Данилів В.-Ю. Солідарність і солідаризм / Пер. з нім І Андрущенко, Д. Павлюк. К.: Вид. дім „КМ Academia”. К., 2000. 148 с.
48. Демкович-Добрянський М. Україна і Росія: Історичні нариси на теми російського імперіалізму. Л.; Краків; Париж: Вид. спілка „Просвіта”, 1993. 204 с.
49. Демчук П. Геополітичний фактор в соціально-політичних конфліктах // Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика: Матеріали третьої Міжнародної науково-практичної конференції. К.; Чернівці, 1995. С. 3441.
50. Дженкінсон С. Л. Церква і держава. // Енциклопедія політичної думки /Під ред. Д. Міллера; Нац. Ун-т „Києво-Могилянська академія”; Наук. ред В. Скуратівський; Пер. з англ.: Н. Лисюк, С. Альошкіна, І. Підлуська. Оксфорд; К., 2000. С. 442-447.
51. Джос Ф. Х. Політична палітра сучасної України. К; Вінниця,1993. 129 с.
52. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? К.: „КМ Academia”, 1998. 276 с.
53. Дзюба І. Сучасне суспільне і церковне становище в Україні // Дзеркало тижня. 2001. 20 26 травня.
54. Дікон Б., Халс М. Стабс П. Глобальна соціальна політика: Міжнар. організації й майбутнє соціального добробуту /Пер. з англ.: А. Олійника та ін. К.: Основи, 1999. 346 с.
55. Дністрянський М.С. Україна в політико-географічному вимірі / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Л., 2000. 310 с.
56. Доповідь заступника Патріарха Київського і всієї Руси-України Блаженнійшого Митрополита Київського Філарета // Православний вісн. — 1993. № 10 /12. С. 13-21.
57. Дорошенко Д. Нарис історії України. 2-е вид. Мюнхен; К., 1991. Т. 1. 246 с.
58. Дорошенко Д. Православна церква в минулому й сучасному житті Українського народу / Передм. Б. Крупницького. Берлін, РБ: Нація в поході, 1940. 69 с.
59. Драгоманов М. Пропащий час: Українці під Московським царством (1654 1876). К.: Центр пам’яткознавства АН України і Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури, 1992. 46 с.
60. Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персоналії /Ін-т держави і права АН України та ін.; Редкол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред), Курас І. Ф. (відп. ред) та ін. К., 1993. 806 с.
61. Етнополітична ситуація в Україні: спроби наукової інтерпретації /Ін-т соціології АН України; редкол.: Євтух В. Б. та ін. К., 1993. 109 с.
62. Єленський В. Лаврський ювілей // Людина і світ. 2001. - № 8. С. 23-25.
63. Єленський В. Об’єднавчий процес: всередині і навколо //Людина і світ. 2001. - № 7. С. 39-41.
64. Єленський В. Православні й католики в посткомуністичну добу // Людина і світ. 1996. - № 3. С. 10-14.
65. Єленський В. Релігія після комунізму: Релігійно-соціальні зміни в процесі трансформації центрально- і східноєвропейських суспільств: фокус на Україні. К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2002. 420 с.
66. Єленський В. Розлам: Протистояння в Українському Православ’ї як конфлікт ідентичностей // Людина і світ. 2000. - № 6. С. 2-10.
67. Єленський В. Українське питання” Константинопольського патріархату: рік 2000 // Людина і світ. 2001. № 1. С. 29-31.
68. Життя православ’я // Релігійна панорама. 2001. № 3. С. 8-12.
69. Життя православ’я // Релігійна панорама. 2000. № 4. С. 4-8.
70. Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р. Етнополітична карта світу ХХІ століття. Методичний і предметний коментар. Т.: Мандрівець, 2000. 238 с.
71. Журавский В. С. Политическое развитие Украины: Субъекты и объекты. К.: Логос, 1995. 61 с.
72. Журавський В. С. Україна політична: переступити через прірву. К.: Логос, 1995. 207 с.
73. Загострення відносин між Константинопольським і Московським патріархатами. // Релігійна панорама. 2000. № 3. С. 54-57.
74. Здіорук С. Мир дому Божому // Народна газета. 1997. № 23 (304). Червень.
75. Здіорук С. І. Релігійна ситуація в Україні та міжцерковні конфлікти // Національна безпека України, 1994 1996 рр.: Наук. доп. НІСД / Рада нац. безпеки і оборони України, Нац. ін-т стратегічних дослідж.; Редкол.: О. Ф. Бєлов (голова) та ін. К., 1997. С. 67-72.
76. Здіорук С. І. Суспільно-релігійні відносини: виклики Україні ХХІ століття: Монографія. К.: Знання України, 2005. 552 с.
77. Ігнатуша О. М. Інституційний розкол православної церкви в Україні: генеза і характер (ХІХ ст. 30-ті рр. ХХ ст.). Запоріжжя: Поліграф, 204. 440 с.
78. Історія релігії в Україні. Навч. посібн. / Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України; За ред. Колодного А. М., Яроцького П. Л., Лобовика Б. О. та ін. К.: Знання, 1999. 735 с.
79. Історія релігії в Україні: У 10 т. / Редкол.: Колодний А. М. (голова) та ін. К.: Укр. центр духов. Культури, 1996. Т. 1: Дохристиянські вірування; Прийняття християнства / За ред. Б. Ломовика. 352 с.
80. Історія релігії в Україні: у 10-ти т. / Редкол.: Колодний А. М. (голова) та ін. К.: Укр. центр духов. Культури, 1996. Т. 2: Українське православ’я / За ред П. Яроцького. 373 с.
81. Кальниш Ю. Політична культура і нова філософія державно-церковних взаємин в Україні // Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 26-27 лютого 1998 р./ Ін-т соціал. та політ. психології АПН України та ін.; Редкол.: М. М. Слюсаревський (голов. ред.) та ін. К., 1998. С. 182-185.
82. Кареев Н. История Западной Европы в новое время. - Т. 1. СПб., 1892.
83. Кармазіна М. Ідея державності в українській політичній думці (Кінець ХІХ — початок ХХ століття) / Ін-т політ. і етнонац. дослідж. НАН України, Київ. держ. торг.-екон. ун-т. К., 1998. 350 с.
84. Кафарський В. І. Комунізм і український національно-визвольний рух. Івано-Франківськ: Плай, 2002. 831 с.
85. Київський Патріархат Помісна Українська Православна церква”. Історико-канонічна декларація Архієрейського Собору Української Православної церкви Київського Патріархату від 19 квітня 2007 року. К.: Вид. відділ УПЦ КП, 2007. 168 с.
86. Кісь Р. Фінал Третього Риму: Російська месіанська ідея на зламі тисячоліть / Ін-т народознавства НАН України. Львів, 1998. 744 с.
87. Колесников А. В., Привалов А. Н. Новая русская идеология: Хроника политических мифов 1999 2000. М.: [ГУ - ВШЭ], 2001. 381 с.
88. Колодний А. М. Україна в її релігійних виявах: Монографія. Львів: СПОЛОМ, 2005. 336 с.
89. Колодний А. М., Филипович Л. О. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. / НАН України; Відп. ред. Б. О. Лобовик. Л.: Логос, 1996. 182 с.
90. Корнієнко В. О. Еволюція політичного ідеалу (від плюралізму до синтезуючої єдності) / Нац. пед ун-т ім. М. П. Драгоманова та ін. Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 1999. 429 с.
91. Костомарів М. Істория України в життєписах єї діячів / Переложив О. Барвінський. 2-е вид. Л.: Накладом книгарні НТШ, 1918. 493 с.
92. Котигоренко В. Причинность этноконфликтов: воздействие глобализации // Политическая мысль. 2002. № 1/2. С. 103-121.
93. Коцур А. Українська державність: історія та сучасність / Наук. ред. П. В. Михайлика. Чернівці: Золоті лаври, 2000. 350 с.
94. Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. / Пер. з англ.: В. Івашко, В. Корнієнко. К.: Основи, 1997. 423 с.
95. Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. М.Україна: альтернативи поступу: критика істор. досвіду. К.: ARС-Ukraine, 1996. 778 c.
96. Кремень В. Г., Ткаченко В. М. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. К.: Вид центр „Друк”, 1998. 446 с.
97.&nbs