Теоретико-методологічні засади забезпечення інвестиційної безпеки України через механізм інституційного інвестування на ринку цінних паперів : Теоретико-методологические основы обеспечения инвестиционной безопасности Украины через механизм институционального инвестирования на рынке ценных бумаг

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • Теоретико-методологічні засади забезпечення інвестиційної безпеки України через механізм інституційного інвестування на ринку цінних паперів
  • Альтернативное название:
  • Теоретико-методологические основы обеспечения инвестиционной безопасности Украины через механизм институционального инвестирования на рынке ценных бумаг
  • Кол-во страниц:
  • 434
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ
  • Год защиты:
  • 2009
  • Краткое описание:
  • РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
    НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

    На правах рукопису



    Мошенський Сергій Захарович

    УДК .(уточнити)

    Теоретико-методологічні засади забезпечення інвестиційної безпеки України через механізм інституційного інвестування
    на ринку цінних паперів


    Спеціальність: 21.04.01 економічна безпека держави

    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    доктора економічних наук


    Науковий консультант
    доктор економічних наук, професор
    Сухоруков Аркадій Ісмаілович




    Київ 2009










    Зміст







    Вступ


    5




    РОЗДІЛ 1
    ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ІНСТИТУЦІЙНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ СВІТОВИХ РИНКІВ ЦІННИХ ПАПЕРІВ










    1.1. Інвестиційна безпека у системі економічної безпеки та роль інституційного інвестування на ринку цінних паперів в її забезпеченні


    21




    1.2. Сучасні трансформаційні процеси на світових ринках цінних паперів


    39




    1.3. Структура та роль небанківського інституційного інвестування у фінансовій системі


    68




    Висновки до 1 розділу


    86






    РОЗДІЛ 2.
    МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ФІНАНСУВАННЯ ЕКОНОМІКИ










    2.1. Загальний стан інвестиційної безпеки та інвестиційного клімату країни


    92




    2.2. Методологія формування оптимальної структури джерел фінансування економіки


    115




    2.3. Становлення конвергенційної національної моделі фінансування економічного розвитку


    133




    Висновки до 2 розділу


    149











    РОЗДІЛ 3.
    РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ ЯК ОСНОВА РОЗШИРЕННЯ ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ ІНВЕСТУВАННЯ ТА ПІДВИЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ












    3.1. Теоретичні аспекти взаємовпливу розвитку ринку цінних паперів та економічного зростання


    156




    3.2. Особливості вітчизняного ринку цінних паперів та їх вплив на інвестиційну безпеку


    171




    3.3. Індикатори інвестиційної безпеки українського ринку цінних паперів


    194




    Висновки до 3 розділу


    218





    РОЗДІЛ 4
    СТАНОВЛЕННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ НЕБАНКІВСЬКОГО ІНСТИТУЦІЙНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ











    4.1. Місце та роль страхових компаній в інвестиційному процесі країни


    224




    4.2. Особливості становлення та розвитку українських недержавних пенсійних фондів та інститутів спільного інвестування як інституційних інвесторів


    238




    4.3. Індикатори інвестиційної безпеки небанківського інституційного інвестування в Україні


    256




    Висновки до розділу 4


    287












    РОЗДІЛ 5
    УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ












    5.1. Модернізація системи державного регулювання діяльності на ринку фінансово-інвестиційних послуг


    294




    5.2. Удосконалення організації системи розкриття інформації про фінансовий стан учасників ринку цінних паперів


    309




    5.3. Становлення національної системи рейтингування як чинника забезпечення інвестиційної безпеки


    327




    Висновки до розділу 5



    344




    ВИСНОВКИ



    349




    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



    369




    ДОДАТКИ



    418









    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Досягнення стабільного економічного зростання, необхідність підвищення інвестиційної безпеки України та стійкості до фінансових криз потребує розширення джерельної бази інвестування вітчизняної економіки. Характерними рисами сучасних інвестиційних процесів є використання ринку цінних паперів з системою інституційних інвесторів у фінансуванні економічного розвитку. Це пов’язано з інституційними трансформаціями на фінансових ринках, які сприяють залученню небанківських установ, зокрема інституційних інвесторів в інвестиційні процеси. Стале економічне зростання потребує масштабних інвестицій, тому пошук нових джерел інвестування і розробка придатних для України організаційно-економічних механізмів залучення з цих джерел інвестиційних ресурсів є актуальною проблемою, а ринок цінних паперів разом із системою інституційних інвесторів набуває важливого значення як додаткове джерело інвестиційних ресурсів.
    Однак використання ринку цінних паперів з системою інституційних інвесторів як додаткового джерела інвестицій в економіку створює не тільки вигоди (менша вартість залучених фінансових активів, можливість диверсифікації цих активів тощо), а й нові загрози нестабільності фінансових ринків, послаблюючи інвестиційну безпеку держави та здатність національної економіки до суспільного відтворення і захисту національних економічних інтересів. Тому актуальним є вивчення причин нестабільності на фінансових ринках і закономірностей виникнення фінансових криз, зокрема кризи 20082009 рр. Особливого значення все це набуває з огляду на стратегію європейської інтеграції та поглиблення зв’язків між фінансовими ринками України та світовими ринком цінних паперів.
    Наукова проблема полягає у тому, що в Україні нерозвинене залучення фінансових ресурсів через небанківське інституційне інвестування на ринку цінних паперів, а придатні для вітчизняної економіки теоретико-методологічні засади організаційно-економічного механізму такого залучення розроблені недостатньо.
    Дослідження проблеми. Різні аспекти економічної безпеки серед українських авторів вивчають В. Андрійчук, О. Бандурка, В. Бегма, Т. Блудова, О. Власюк, В. Геєць, Б. Губський, А. Гуцал, Я. Жаліло, В. Кузьменко, О. Малиновська, А. Мокій, В. Мунтіян, Г. Пастернак-Таранушенко, Д. Прейгер, С. Пирожков, А. Сухоруков, Є. Хлобистов, В. Шлемко. Проблеми фінансової безпеки досліджують О. Барановський, М. Єрмошенко та ін.; інвестиційної безпеки З. Варналій, В. Кириленко, Т. Ковальчук, А. Сухоруков. Серед зарубіжних дослідників можна згадати праці таких авторів як Дж. Барбер, Д. Бартельм, Дж. Бідл, Л. Біркен, Дж. Вітекер, К. Гудвін, К. Девіс, Р. Леонард, Т. Лоурі, Ф. Міровскі, Ж. Пардіні, У. Семюелс, В.Тарасіо, які проаналізували різні аспекти економічної безпеки та зв’язки між економічними процесами й національною безпекою у сучасному світі. Потрібно згадати також зарубіжних авторів, що розглядають специфіку економічної безпеки країн з фінансовими ринками, що розвиваються та формуються (Л. Абалкін, А. Архипов, А. Асалієв, Р. Белоусов, І. Богданов, С. Бороздін, Л. Брагін, Р. Вілпісаускас, А. Гребліаускас, В. Забродський, В. Загашвілі, А. Ілларіонов, К. Іпполітов, Н. Кизим, В. Лісов, Дж. Лодвікс, Є. Олейніков, В. Сенчагов, Р. Сімасіус. У дослідженнях зазначених авторів проаналізовано та розкрито поняттєвий апарат категорії «економічна безпека» та її складові; запропоновано загальні рекомендації для підвищення рівня економічної безпеки держави.
    Особливості соціально-економічного розвитку за умов глобалізації та формування постіндустріальної економіки розглядали Д. Бел, В. Іноземцев, М. Кастельс, П. Друкер, О. Тофлер, з українських науковців В. Геєць, З. Луцишин, В. Семиноженко, А. Сухоруков, А. Чухно, та ін. Теоретичним і практичним аспектам інвестиційного процесу на сучасних ринках присвячено праці таких авторів, як І. Ансофф, І. Балабанов, І. Бланк, М. Бендиков, А. Даниленко, М. Денисенко, М. Крупка, О. Лапко, А. Мертенс, В. Савчук, А. Сухоруков, В. Федоренко, У. Шарп.
    Вивченню особливостей діяльності інституційних інвесторів присвячено праці таких зарубіжних авторів, як Ф. Девіс, Е. Жуков, З. Кантур, Д. Кідуел, Д. Михайлов, Я. Міркін, Ц. Мех, П. Орсег, М. Ноел, О. Питинський, Б. Рубцов, М. Рутковський, І. Туруєв, Ф. Фабоцці, У. Шарп та ін. З українських авторів цю проблематику досліджували В. Базилевич, П. Буряк, А. Василенко, З. Ватаманюк, В. Грушко, А. Даниленко, М. Денисенко, О. Дорош, О. Залєтов, Т. Кушнір, Г. Лозова, О. Лютий, О. Мельник, В. Пліса, О. Ромащенко, С. Румянцев, М. Свердел, А. Сухоруков, В. Тринчук, А. Філонюк та ін.
    Зазначені зарубіжні та українські автори у своїх працях розкрили різні аспекти економічної та інвестиційної безпеки, а також особливості діяльності інституційних інвесторів, однак недостатньо вивченими залишилися проблеми інвестиційної безпеки за умов інституційних трансформацій на ринках цінних паперів.
    Потребують вивчення питання:
    · визначення змісту категорій «економічна безпека» та «інвестиційна безпека»;
    · сутності інституційних трансформацій на ринку цінних паперів, їх вплив на інвестиційну безпеку держави та виникнення фінансових криз;
    · особливостей формування оптимальної структури джерел фінансування економіки;
    · взаємовпливу розвитку ринку цінних паперів та економічного зростання;
    · ролі ринку цінних паперів як джерела інвестиційних ресурсів;
    · доцільності формування в Україні конвергенційної моделі фінансування економіки, що поєднує в собі банківське фінансування та фінансування через ринок цінних паперів;
    · стану інвестиційного клімату та інвестиційної безпеки країни та особливості інвестиційної діяльності інституційних інвесторів на ринку цінних паперів в Україні;
    · виявлення чинників, які зумовлюють загрози інвестиційної безпеки в зв’язку із розвитком ринку цінних паперів та сфери інституційного інвестування та класифікація цих загроз;
    · визначення індикаторів інвестиційної безпеки ринку цінних паперів, а також індикаторів інвестиційної безпеки небанківського інституційного інвестування;
    · загальносвітових тенденцій удосконалення державного регулювання діяльності на ринку фінансово-інвестиційних послуг;
    · організації системи розкриття інформації про фінансовий стан учасників ринку цінних паперів у контексті забезпеченні інвестиційної безпеки;
    · становлення національної системи рейтингування як чинника підвищення інвестиційної безпеки.
    Недостатня наукова розробленість теоретико-методологічних засад забезпечення інвестиційної безпеки України шляхом розвитку інституційного інвестування на ринках цінних паперів зумовила вибір теми дисертаційного дослідження.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
    Дисертаційне дослідження виконане у відповідності до плану наукових досліджень Національного інституту проблем міжнародної безпеки (НІПМБ), зокрема, теми науково-дослідної роботи «Розроблення методики оцінки рівня фінансової безпеки України», номер державної реєстрації 01070009295. Особистий внесок автора: 1) визначено стан інвестиційної безпеки ринку цінних паперів і системи небанківського інституційного інвестування; 2)розроблена класифікація основних загроз для інвестиційної безпеки ринку цінних паперів з системою інституційних інвесторів; 3) визначено індикатори інвестиційної безпеки для ринку цінних паперів і системи інституційних інвесторів; 4) розроблено практичні рекомендації підвищення інвестиційної безпеки ринку цінних паперів та системи інституційних інвесторів в Україні.
    Автор брав участь у розробці держбюджетної теми кафедри фінансів Житомирського державного технологічного університету (ЖДТУ) «Теоретичне обґрунтування розвитку венчурного інвестування в Україні», номер державної реєстрації 0107U004526. Особистий внесок: розкрито природу та функції венчурного капіталу; аналіз генезису та стан венчурного фінансування за кордоном; розробка шляхів розвитку венчурного фінансування в Україні; досліджено форми та методи державного впливу на венчурне фінансування в економіці країни; визначено основні напрями розвитку венчурного інвестування на загальнонаціональному рівні.
    Крім того, дисертаційне дослідження пов’язане з тематикою таких науково-дослідних тем Житомирського державного технологічного університету: «Економічна система України: інституційні аспекти», номер державної реєстрації 0106U013147 (автору належить внесок у визначення структури і ролі небанківського інституційного інвестування у вітчизняній та світовій фінансових системах); «Побудова економічного механізму забезпечення сталого розвитку і конкурентоспроможності суб’єктів господарювання», номер державної реєстрації 0106U013189 (автору належить внесок у розробленні методології формування оптимальної структури джерел фінансування економіки, а також теоретико-методологічних засад удосконалення організаційно-економічного механізму небанківського інституційного інвестування в Україні, виявлено особливості розвитку страхових компаній, недержавних пенсійних фондів та інститутів спільного інвестування; виявлено перспективи та шляхи ефективного використання інвестиційного потенціалу ринку цінних паперів та небанківського інституційного інвестування в Україні.
    Тематика дисертаційного дослідження пов’язана також з держбюджетною темою економічного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка «Теоретичне обґрунтування розвитку ринку цінних паперів та практики виходу українських підприємств на ринок корпоративних облігацій» (номер державної реєстрації 0106U004851. Особистий внесок: досліджено сучасний стан та тенденції розвитку світового та вітчизняного ринків корпоративних облігацій як механізму залучення інвестиційних ресурсів.
    Мета і завдання дисертаційного дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у розробці теоретико-методологічних засад організаційно-економічного механізму небанківського інституційного інвестування на ринку цінних паперів у контексті забезпечення інвестиційної безпеки держави.
    Відповідно до цієї мети сформувалася загальна логіка та хід дослідження, відображений в структурі дисертаційної роботи, і були поставлені такі завдання, які були вирішені під час підготовки дисертації:
    1. Дослідити еволюцію категорії «економічна безпека», уточнити зміст і місце категорії «інвестиційна безпека» у системі економічної безпеки.
    2. Розкрити зміст базових категорій ринок цінних паперів”, інституційні інвестори”.
    3. Визначити роль інституційного інвестування на ринку цінних паперів у забезпеченні інвестиційної безпеки.
    4. Удосконалити теоретичні аспекти взаємовпливу розвитку ринку цінних паперів та економічного зростання.
    5. Виявити основні тенденції інвестиційного процесу на сучасних ринках цінних паперів у світі та в Україні за умов інституційних трансформацій.
    6. Класифікувати глобальні загрози для інвестиційної безпеки на ринку цінних паперів за умов інституційних трансформацій, які підвищують нестабільність цих ринків і можуть призводити до фінансових криз.
    7. Виявити причини зростання потоків інвестицій у країни з фінансовими ринками що формуються та розвиваються.
    8. Удосконалити методологічні підходи до формування структури джерел фінансування інвестиційного процесу.
    9. Обґрунтувати необхідність становлення змішаної національної моделі фінансування економіки, орієнтованої як на банківське фінансування, так і на фінансування через ринок цінних паперів.
    10. Проаналізувати особливості функціонування вітчизняного ринку цінних паперів у контексті інвестиційної безпеки, надати пропозиції щодо розвитку ринку цінних паперів як механізму залучення інвестиційних ресурсів.
    11. Проаналізувати специфіку інвестиційної діяльності інституційних інвесторів на ринку цінних паперів України.
    12. Запропонувати загальнотеоретичні підходи до визначення макроекономічних індикаторів як критеріїв інвестиційної безпеки ринку цінних паперів.
    13. Визначити індикатори інвестиційної безпеки ринку цінних паперів і системи інституційних інвесторів в Україні.
    14. Проаналізувати зарубіжний досвід регулювання фінансово-інвестиційної діяльності та стан цього регулювання в Україні.
    15. Виробити практичні рекомендації для вдосконалення системи державного регулювання діяльності на ринку цінних паперів, розвитку системи розкриття інформації про фінансовий стан учасників ринку цінних паперів (у відповідності до сучасних тенденцій) та становлення національної системи рейтингування як складової забезпечення інвестиційної безпеки.
    Об'єкт дослідження інституційне інвестування на ринках цінних паперів як система розширення джерельної бази фінансування економіки країни.
    Предметом дослідження є організаційно-економічний механізм фінансово-інвестиційної діяльності інституційних інвесторів на ринку цінних паперів.
    Методи дослідження спираються на результати новітніх теоретичних і прикладних досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, а також на системний підхід. Методологічною і теоретичною основною є загальні закони економічного розвитку, положення теорій економічного зростання, глобалізації, перехідних економічних систем, інституціоналізму, неоінституціоналізму, кейнсіанства, монетаризму, теоретичні концепції економічної безпеки, а також: метод системного аналізу та теоретичного узагальнення (для аналізу еволюції категорії «економічна безпека», уточнення змісту та місця категорії «інвестиційна безпека» у системі економічної безпеки за умов сучасних трансформаційних процесів на світових ринках цінних паперів, а також для уточнення змісту базових категорій ринок цінних паперів”, інституційні інвестори”, інституційне інвестування”) підрозділи 1.1, 1.2, 1,3; методи порівняльного економічного аналізу (для визначення тенденцій розвитку світового ринку цінних паперів, особливостей вітчизняного ринку цінних паперів та стану інвестиційної безпеки країни, розвитку вітчизняної системи інституційних інвесторів; для аналізу удосконалення регулювання фінансово-інвестиційної діяльності в Україні) підрозділи 1.2, 2.1, 3.2, 4,1, 4.2, 5.1, 5.2, 5.3; методи індукції, дедукції, синтезу (у розгляді методологічних засад формування структури джерел фінансування економіки, а також; теоретичних аспектів взаємовпливу розвитку ринку цінних паперів та економічного зростання) підрозділ 2.2, 2.3, 3.1; метод економіко-математичного моделювання (для дослідження специфіки вітчизняного ринку цінних паперів та конвергенційної національної моделі фінансування економічного розвитку) підрозділи 2.3, 3.2, метод експертних оцінок (для аналізу вибору оптимальної структури фінансування підприємства і дослідження становлення конвергенційної моделі фінансування вітчизняної економіки та визначення індикаторів інвестиційної безпеки) підрозділ 2.2, 2.3, 3.3, 4.3; методи визначення індикаторів економічної безпеки (для визначення індикаторів інвестиційної безпеки українського ринку цінних паперів та системи небанківського інституційного інвестування) підрозділ 3.3, 4,3; графічний метод (під час відображення статистичних даних) підрозділи 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 3.2, 3.3, 4.1, 4.2, 4.3; метод логічного узагальнення результатів дослідження (під час вироблення рекомендацій щодо удосконалення регулювання фінансово-інвестиційної діяльності в Україні) підрозділи 5.1, 5.2, 5.3.
    Інформаційною та статистичною базою дисертаційного дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, звітні дані Міністерства фінансів України, Національного банку України, Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з фінансових послуг, Української асоціації інвестиційного бізнесу (УАІБ),
    Крім того, широко використовувалися офіційні публікації міжнародних організацій, зокрема, річні звіти ЮНКТАД, ОЕСР, Світового банку та МВФ, а також офіційні статистичні дані, опубліковані у цих документах; статистичні дані та аналітичні матеріали інших міжнародних організацій та фондів. Були використані дані статистичних щорічників, інформаційно-аналітичних бюлетенів, довідкової літератури, монографічних видань і статей вітчизняних та зарубіжних авторів з проблеми інвестиційної безпеки та небанківського інституційного фінансування інвестиційної діяльності, а також результати власних досліджень автора.
    Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є завершеним науковим дослідженням, у якому вирішена важлива науково-прикладна проблема забезпечення інвестиційної безпеки держави через розширення джерельної бази інвестування української економіки системою інституційних інвесторів на ринку цінних паперів. Найважливішими науковими результатами дисертаційної роботи є:
    Уперше:
    · розкрито економічний зміст інституційних трансформацій на ринку цінних паперів у контексті забезпеченні інвестиційної безпеки держави;
    · визначено та класифіковано загрози розвитку вітчизняного ринку цінних паперів і системи інституційного інвестування; запропоновано концепцію первинної та вторинної фрагментованості фінансових ринків, яка заснована на принциповій відмінності цього явища на розвинених ринках і на ринках, що формуються та розвиваються;
    · розроблено комплексні системи індикаторів інвестиційної безпеки ринку цінних паперів та інституційного інвестування в Україні; зокрема визначено, що основними індикаторами для ринку цінних паперів є відношення капіталізації ринку акцій до ВВП, ліквідність ринку акцій, обсяг випуску корпоративних облігацій, обсяг торгівлі ними на вторинному ринку, ліквідність ринку корпоративних облігацій; а для системи інституційних інвесторів загальний рівень інституціоналізації ринку цінних паперів, рівень поширення послуг інституційних інвесторів, рівень глибини ринку послуг інституційних інвесторів.
    · визначено сучасні тенденції розвитку системи державного регулювання діяльності на ринку цінних паперів, виділено основні моделі державного регулювання та обґрунтовано доцільність запровадження моделі єдиного мегарегулятора як важливого чинника забезпечення інвестиційної безпеки;
    · виявлено тенденції розвитку систем кредитного рейтингування та запропоновано рекомендації для створення національної системи кредитного рейтингування в Україні як складової забезпечення інвестиційної безпеки (зокрема, рекомендовано не директивний, а конкурентний спосіб створення рейтингових компаній, та обґрунтована доцільність відмови від вимоги обов’язкового рейтингування як нетипової для європейських країн);
    Удосконалено:
    · наукові методи аналізу закономірностей розвитку інвестиційних процесів та формування структури джерел фінансування економіки;
    · організаційно-економічні підходи до визначення причин дестабілізації фінансових ринків і природи фінансових криз;
    · теоретичні засади причин зростання інвестиційних потоків на ринки країн з перехідною економкою;
    · концептуальні основи взаємовпливу розвитку ринку цінних паперів та економічного зростання;
    · підходи до визначення загроз для інвестиційної безпеки на ринку цінних паперів та у системі інституційних інвесторів за умов інституційних трансформацій.
    · підходи до організації системи розкриття інформації щодо фінансового стану учасників ринку цінних паперів;
    Отримали подальшого розвитку:
    · поняття «економічна безпека» як наукова категорія; економічний зміст категорії «інвестиційна безпека»;
    · уточнення змісту базових категорій ринок цінних паперів”, підходів до визначення змісту категорії інституційні інвестори”, функцій цих інвесторів;
    · виявлення тенденцій останніх років у розвитку системи інституційних інвесторів у світі та в Україні; методологічні засади загального стану інвестиційної безпеки країни і перспектив поліпшення інвестиційного клімату; інвестиційних процесів на ринку цінних паперів України на основі залучення новітніх статистичних та аналітичних матеріалів;
    · методи визначення індикаторів інвестиційної безпеки зокрема, виділення основних макроекономічних показників, значущих для ринку цінних паперів загалом та системи інституційних інвесторів та порівняння їх значення (як відсотку до ВВП та відсотку до загального обсягу окремого виду цінного паперу в обігу) із значенням цих показників у країнах з різними типами фінансових ринків.
    Практичне значення отриманих результатів полягає в:
    1) удосконаленні методів оцінки інвестиційної безпеки ринку цінних паперів та інституційних інвесторів з метою досягнення оптимального рівня інвестиційної та загальної економічної безпеки держави;
    2) виробленні на основі висновків, одержаних під час виконання дисертаційного дослідження практичних рекомендацій та пропозицій (щодо модернізації державного регулювання діяльності на ринку цінних паперів; удосконалення системи розкриття інформації щодо фінансового стану учасників ринку цінних паперів; створення національної системи рейтингування як важливого чинника інвестиційної безпеки).
    Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані органами державного управляння, які здійснюють моніторинг макроекономічних показників, розробляють перспективні та індикативні плани соціально-економічного розвитку, відповідають за поточну оцінку стану інвестиційної безпеки та відповідають за розробку заходів щодо забезпечення регулювання фінансово-інвестиційної діяльності на ринку цінних паперів для:
    1) обґрунтування вибору пріоритетів розвитку ринку цінних паперів та системи інституційних інвесторів, а також загальних пріоритетів соціально-економічного розвитку України у процесі інтеграції у загальносвітовий та європейський фінансові ринки;
    2) визначення підходів до подолання кризових явищ на ринку цінних паперів (і, загалом, на фінансовому ринку);
    3) вироблення стратегії державного регулювання інвестиційних процесів на основі індикаторів інвестиційної безпеки ринку цінних паперів і системи інституційних інвесторів.
    Результати дослідження можуть бути використані органами місцевого управління та підприємствами для забезпечення інвестиційної безпеки на регіональному та виробничому рівнях.
    Крім того результати дисертаційного дослідження можуть бути використані науковими установами та вищими навчальними закладами для наукових досліджень і підготовки кадрів.
    Впровадження результатів дисертації здійснено:

    1. У планових наукових дослідження НІПМБ (довідка №.);уточнити

    2. У навчальному процесі в Житомирському державному технологічному університеті під час читання курсів лекцій з таких дисциплін: «Фінансовий ринок» «Ринок фінансових послуг», «Світовий бізнес», «Бухгалтерський фінансовий о
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Результати проведеного автором дослідження дають можливість вирішити проблему забезпечення та підвищення інвестиційної безпеки України за допомогою використання додаткових джерел фінансування вітчизняної економіки і створення механізмів залучення інвестиційних ресурсів через ринок цінних паперів і систему інституційних інвесторів.
    Основні теоретичні і практичні результати дослідження такі:
    1. Проблеми економічної безпеки привернули до себе увагу в першій половини ХХ ст. після економічних криз, що призвело до вивчення причин економічної нестабільності та потенційних загроз економічній безпеці. В Україні вивчення проблем економічної безпеки почалося у 1990-і роки, що було пов’язано з розвитком ринкової економіки і зростання інтегрованості українського ринку (зокрема, ринку цінних паперів) у світовий. На думку автора, найповнішим можна вважати визначення економічної безпеки, розроблене у Національному інституті проблем міжнародної безпеки, згідно з яким економічною безпекою є сукупність умов, за яких країна здатна у довгостроковому режимі задовольняти свої інтереси і потреби; генерувати інноваційні зрушення в економіці; протистояти зовнішнім загрозам та використовувати національні конкурентні переваги.
    Інвестиційна безпека одна із складових економічної безпеки. Під інвестиційною безпекою розуміється такий рівень інвестування економіки, який забезпечував би її розширене відтворення, раціональну реструктуризацію та технологічне переозброєння.
    У забезпеченні інвестиційної безпеки зросло значення ринку цінних паперів з системою інституційних інвесторів. Щодо співвідношення понять ринок цінних паперів” і фондовий ринок” є два підходи. Згідно з вузьким підходом, фондовий ринок це ринок довготермінових класичних цінних паперів (акцій та облігацій). Згідно з розширеним підходом (який переважає в сучасник наукових економічних дослідженнях і в практиці ), фондовий ринок інша назва ринку цінних паперів, оскільки за сучасних умов межа між довготерміновими і короткотерміновими цінними паперами поступово зникає, а у торгах на фондових біржах крім акцій і облігацій беруть участь короткотермінові комерційні цінні папери, інструменти грошового ринку і похідні фінансові інструменти деривативи.
    На стан інвестиційної безпеки значний вплив мають інституційні трансформації на риках цінних паперів зміни у системі інститутів світових фінансових ринків, які полягають в інституціоналізації цього ринку: підвищенні значення інституційних інвесторів (страхових компаній, пенсійних та інвестиційних фондів). Інституціоналізація ринків цінних паперів пов’язана з іншими інституційними трансформаціями на ринку цінних паперів: 1) лібералізацією фінансових операцій, 2) демократизацією ринків (на які вийшло багато нових учасників дрібних інвесторів), 3) сек’юритизацією (залученням інвестиційних ресурсів через випуск цінних паперів), 4)дезінтермедіацією (зменшенням значення фінансових посередників, насамперед банків, у разі одержання фінансових ресурсів безпосередньо в інвесторів).
    Інституційні трансформації мають не тільки позитивне значення для інвестиційної безпеки, а й створюють нові загрози для інвестиційної безпеки, що підвищує вірогідність дестабілізації ринків цінних паперів і виникнення фінансових криз.
    · Перша загроза пов’язана з випереджальним розвитком сфери фінансових послуг (однією з особливостей постіндустріальної економіки), завдяки чому фінансовий капітал все більше відокремлюється від реального сектору і може спричиняти дестабілізацію економічних процесів. Зокрема, поширення нових фінансових інструментів, остаточно відірваних від процесів у реальному секторі економіки похідних фінансових інструментів (деривативів) і фінансових інструментів, пов’язаних з сек’юритизацією активів, сприяло виникненню кризи на ринку іпотечних цінних паперів у США у середині 2007 р., яка переросла у загальносвітову фінансову кризу.
    · Друга загроза пов’язана з фінансовою глобалізацією, наслідком якої є зростання мобільності фінансового капіталу. Свобода переміщення фінансових ресурсів призводить до використання короткотермінових кредитів, які в разі дестабілізації можуть бути швидко вилучені з країни, що сприяє нестабільності фінансового ринку і виникненню фінансових криз.
    · Третя загроза пов’язана з поширенням в організації ринків цінних паперів мережних структур (вони за своєю природою менш стабільні й прогнозовані, ніж лінійно-ієрархічні), що підвищує ризики виникнення кризових явищ і потребує нового, складнішого рівня регулювання та контролю цих ринків.
    2. Унаслідок інституційних трансформацій на ринках цінних паперів значення інституційних інвесторів за останні два десятиріччя швидко зростало, і вони стали реальними конкурентами банків у залученні заощаджень індивідуальних інвесторів і перетворенні їх на інвестиції.
    Згідно з розширеним розумінням поняття інституційні інвестори” до них відносяться всі фінансові посередники, що нагромаджують кошти дрібних інвесторів для подальшого інвестування (у тому числі, крім страхових компаній, пенсійних та інвестиційних фондів, банки, лізингові й факторингові компанії, а також міжнародні інституційні інвестори: МБРР, ЄБРР, МВФ, МФК, Банк міжнародних розрахунків, Європейський інвестиційний банк та ін.). Останнім часом поширення набуло вузьке значення поняття інституційні інвестори” (його поділяє автор), згідно з яким до цієї групи інвесторів відносяться страхові компанії, недержавні пенсійні фонди та інвестиційні фонди (що відображає загальну тенденцію до інституціоналізації фінансових ринків).
    Страхові компанії стали важливим джерелом фінансування економіки в країнах з розвиненими фінансовими ринками, а їх інвестиційна функція все більше переважає суто страхову. Недержавні пенсійні фонди також нагромадили великий обсяг заощаджень і стали впливовими інвесторами на ринку цінних паперів (цьому сприяла проведена за останні десятиріччі реформа пенсійної системи у багатьох країнах). Інвестиційні фонди, які інвестують залучені ресурси в державні й корпоративні цінні папери, дали можливість великій кількості індивідуальних інвесторів брати участь в операціях на ринку цінних паперів. Швидкому зростанню значення цих фондів сприяло те, що вони не тільки підвищують диверсифікацію фінансових ресурсів вкладників, а за допомогою механізму сек’юритизації перетворюють активи з низькою ліквідністю на високоліквідні.
    Привабливість інституційних інвесторів пов’язана з тим, що вони не тільки забезпечують професійне управління фінансовими ресурсами, диверсифікацію ризиків і зменшення транзакційних витрат, а й пропонують вищі прибутки для індивідуальних інвесторів порівняно з банківськими депозитами. Акумульовані фінансові ресурси інституційні інвестори вкладають на ринку цінних паперів, зокрема в акції та облігації (частка акцій у власності інституційних інвесторів за останнє десятиріччя значно зросла).
    Завдяки своїм перевагам інституційні інвестори стали важливим джерелом фінансування економіки. Тому для підвищення рівня інвестиційної безпеки держави за умов інституційних трансформацій на ринках цінних паперів доцільно використовувати як додаткове джерело фінансування економічного розвитку ринок цінних паперів з системою небанківського інституційного інвестування.
    3. Інвестиційна активність є суттєвим чинником економічного зростання, оскільки інвестиції сприяють виходу з економічної кризи, позитивним структурним змінам в економіці, технологічному прогресу і загальному підвищенню показників економічної діяльності. Тому загальним індикатором інвестиційної безпеки є відношення обсягу нагромаджених валових інвестицій до ВВП. Рівень інвестування в Україні становить 2024% ВВП, що не забезпечує динамічне економічне зростання і створює загрози для економічної безпеки. Значення цього індикатора має бути не менше 2830% ВВП. Крім того, важливим індикатором інвестиційної безпеки є відношення темпів зростання інвестицій до темпів зростання ВВП. Цей показник в Україні (у 2007 р.) становив 1,13 і не мав суттєвого зростання у 20002007 рр., що є ознакою недостатнього розвитку інвестиційних процесів.
    На інвестиційний процес в Україні суттєво вплинула активізація наприкінці ХХ на початку ХХІ ст. потоків міжнародних інвестицій, що пояснюється, насамперед, надлишком вільних фінансових ресурсів в економічно розвинених країнах. Міжнародні інвестори виявляють підвищений інтерес до ринків, що формуються та розвиваються (зокрема, до країн Східної Європи) з причини активного динамізму зростання цих ринків і можливості отримати на них більші прибутки.
    В Україні іноземні інвестиції набувають підвищеного значення, оскільки внутрішніх інвестиційних ресурсів недостатньо, щоб забезпечувати високі темпи економічного зростання, а без додаткових джерел фінансування, потрібних для запровадження нових технологій і модернізації виробництва, може виникати технологічне відставання, що становить загрозу для економічної безпеки держави.
    Однак зростання спрямованих в Україну інвестиційних потоків, яке відзначалося протягом останнього десятиріччя (до початку світової фінансової кризи 2008 р.). створює для вітчизняної економіки не тільки переваги (залучення капіталів і нових технологій), а й загрози для інвестиційної безпеки, пов’язані з тим, що прямі іноземні інвестиції в країнах з фінансовими ринками, що формуються та розвиваються, зазвичай короткотермінові. З причини підвищеної мобільності капіталу на сучасних фінансових ринках вони можуть бути швидко виведені з країни у разі найменших ознак економічних чи політичних ризиків, що дестабілізує всю економічну систему держави. В Україні перед початком кризи частка короткотермінових іноземних кредитів була надто велика більше 25% ВВП. Підвищення частки іноземних інвестицій є важливим для прогнозування криз показником, оскільки це робить внутрішній фінансовий ринок країни більш вразливим для кризових явищ на глобальному фінансовому ринку. Але надмірний обсяг інвестицій може дестабілізувати економічну систему. Іноземні інвестиції часто інформаційно непрозорі та концентруються у швидкоокупних секторах вітчизняної економіки.
    Порогове значення інвестицій нерезидентів в акції (для країн з фінансовими ринками, що формуються та розвиваються) не повинно бути більше 25%, а інвестицій нерезидентів у деривативи акцій і облігацій більше 30%.
    Зважаючи на те, що загрозами для інвестиційної безпеки в Україні є дисбаланс у структурах інвестицій (технологічній, відтворювальній, галузевій, регіональній, за джерелами інвестування); недостатні обсяги, непрозорість та недосконала структура прямих іноземних інвестицій в економіку України; а також незадовільний рівень інвестиційного клімату країни, переваги, які можуть бути одержані для економічного зростання внаслідок підвищеного інтересу інвесторів до ринків, що формуються та розвиваються, в Україні були використані недостатньо з причини загальної низької інвестиційної привабливості вітчизняного ринку цінних паперів.
    Для підвищення інвестиційної привабливості потрібні не тільки загальна політична стабільність, прискорення економічних реформ, посилення правового захисту інвесторів, а й розвиток інфраструктури ринку цінних паперів і системи інституційних інвесторів, а також удосконалення регулювання фінансово-інвестиційної діяльності.
    4. Структура джерел фінансування економіки визначається таким співвідношенням внутрішніх і зовнішніх ресурсів, яке дає можливість досягнути максимальних прибутків за умови мінімальних витрат на залучення капіталу, а також прийнятного співвідношення ризиків зовнішнього фінансування і прибутковості. Однак загальновизнаної теорії вибору оптимальної структури капіталу немає, а найпоширенішою є так звана теорія ієрархії, згідно з якою підприємство використовує спершу внутрішні джерела фінансування, а якщо їх не вистачає, починає залучати зовнішнє фінансування із джерел від наймеш ризикованих (у ієрархічному порядку) до більш ризикованих.
    У разі використання для зовнішнього фінансування ринку цінних паперів пріоритетність належить емісії облігацій, оскільки додаткова емісія акцій буде зменшувати ринкову вартість вже випущених акцій. Проведене автором дослідження структури фінансування деяких вітчизняних підприємств показало, що фінансування з внутрішніх ресурсів становить 60%, а серед зовнішніх ресурсів 35% становить банківський кредит, 4% облігації і 1% акції.
    У країнах з розвиненими фінансовими ринками значення фінансування через ринок цінних паперів зростає, але у країнах з фінансовими ринками, що формуються та розвиваються використання ринку цінних паперів стримується непевністю в успішних результатів операцій на ринку цінних паперів з причини підвищених ризиків. Тому поширені менш вигідні, але безпечніші види фінансування, а вітчизняні підприємства недостатньо використовують зовнішні джерела фінансування, пов’язані з ринком цінних паперів. У 2007 р. частка фінансування через банківські кредити в Україні становила 16,6% (у 2006 р. 15,5%). Надто великою є частка «інших способів фінансування», зокрема, торговельного кредиту.
    Підвищення частки зовнішнього фінансування є загальносвітовою тенденцією, і це призводить до того, що на практиці більшість підприємств і компаній зберігають частку запозичених ресурсів у структурі свого капіталу (незважаючи на ризики у використанні позикового капіталу у періоди фінансових криз). Але криза 20082009 рр. показала, що використання позикового капіталу може ставати причиною значних втрат акціонерного капіталу, і саме тому підприємства з надто великим левериджем називають підприємствами «з тонкою капіталізацією».
    Для України значення коефіцієнту позикового фінансування становить 0,448 (для США 0,434, Німеччини 0,252); коефіцієнту забезпечення підприємств власним капіталом для України 0,552 (для США 0,556, Німеччини 0,748). Оскільки вибір оптимальної структури капіталу має на меті забезпечення гнучкої фінансової політики підприємства, доцільно використовувати 2530% позикового капіталу. Значення коефіцієнту позикового капіталу в Україні (0,448, або 44,8%) свідчить про «тонку капіталізацію» українських підприємств і є загрозою стабільності за умов кризи вітчизняної економічної системи.
    5. Спосіб залучення зовнішніх ресурсів у різних країнах залежить від поширеної у цій країні моделі фінансування через ринок цінних паперів або через банківську систему. Перша з цих моделей має американське походження, друга європейське, однак в останнє десятиріччя модель фінансування через ринок цінних паперів набуває у світі все більше поширення.
    Це пояснюється тим, що модель фінансування через банківську систему (якій властива висока концентрація акціонерної власності у великих пакетах) найефективніша на ранніх стадіях індустріалізації, у капіталомістких галузях виробництва і у відносно невеликих економічних системах. Модель фінансування, яка доповнює банківське кредитування фінансуванням через ринок цінних паперів, передбачає розпорошену акціонерну власність серед великої кількості акціонерів; вона оперативніша у залученні фінансових ресурсів і має вищу конкурентоспроможність. Тому її доцільно використовувати разом з банківським кредитуванням під час фінансування високотехнологічних галузей постіндустріальної економіки.
    Організовані фахівцями міжнародних фінансових організацій порівняльні дослідження двох моделей фінансування свідчать, що ні перша з них, ні друга самі по собі у сучасній економіці не мають реальних переваг для економічного зростання, а значення має загальний розвиток інфраструктури ринку цінних паперів. Однак в Україні банківське фінансування розвинене значно краще, а фінансування через ринок цінних паперів стримується тим, що цей ринок має переважно борговий характер, до того ж у структурі акціонерного капіталу переважають великі пакети акцій. З огляду на це у вітчизняній економічній системі доцільно розвивати інтегровану конвергенційну модель фінансування, що передбачає паралельний розвиток і банківського фінансування, і фінансування через ринок цінних паперів, які можуть взаємно доповнювати одне одного.
    6. Питання щодо впливу ринку цінних паперів на економічне зростання неоднозначне. Виявити, чи є розвиток ринку цінних паперів причиною економічного зростання, чи наслідком цього зростання, дає можливість аналіз глибини фінансового ринку (позитивний вплив підвищення глибини фінансового ринку на темпи економічного зростання підтверджується дослідженнями Світового банку та МВФ у 87 країнах). Тільки після досягнення достатнього рівня глибини фінансового ринку активізується акумуляція основного капіталу й починається помітний вплив ринку цінних паперів на економічне зростання, але за умови забезпечення прав інвесторів і загальної сформованості інститутів фінансової системи. Тому доцільно казати про двосторонній взаємозв’язок між розвитком ринку цінних паперів та економічним зростанням. Розвиток ринку цінних паперів сприяє нагромадженню капіталів, а це дає можливість розвивати систему інститутів цього ринку, зокрема систему інституційних інвесторів.
    7. Вітчизняний ринок цінних паперів часто відносять до ринків підгрупи країн з перехідною економікою, однак вступ України до СОТ став визнанням наявності в ній ринкової економіки, і тому доцільно виділяти окрему групу східноєвропейських країн з фінансовими ринками, що розвиваються, до якої належить український ринок цінних паперів.
    Основні загрози для інвестиційної безпеки вітчизняного ринку цінних паперів, що пов’язані з особливостями цього ринку, визначаються тим, що він невеликий за обсягом (1012% у структурі інвестицій) та має слабку інформаційну ефективність, яка залежить від розвитку зв'язків між учасниками ринку. Залежно від стану цих зв’язків ринок може бути консолідованим або фрагментованим. Одинак потрібно розрізняти первинну та вторинну фрагментованість. Первинна типова для недостатньо розвинених ринків з причини низької довіри між їх учасниками і слабкими зв’язками між ними. Вторинна виникає на розвинених ринках цінних паперів після досягнення оптимального рівня консолідації, після чого виявляються тенденції до поліцентричності ринку і його децентралізації.
    Для вітчизняного ринку цінних паперів характерна саме первинна фрагментованість, яка виявляється у тому, що випускається порівняно невелика кількість цінних паперів, які здебільшого не перебувають у вільному обігу на ринку й купуються фінансовими організаціями. При цьому єдиної системи цін немає, а кількість бірж значно перевищує реальні потреби.
    Загрози для інвестиційної безпеки вітчизняного ринку цінних паперів поділяються на: економічні загрози (недостатньо сформована інфраструктура ринку та нерозвиненість вторинного ринку цінних паперів; невеликий обсяг організованого ринку порівняно з неорганізованим; низька ефективність ринку цінних паперів; підвищена первинна фрагментованість ринку, що призводить до поліцентричності ринку і концентрації торговельної активності на цінних паперах невеликої кількості найбільших емітентів; загальний підвищений рівень ризиків на ринку цінних паперів); правові загрози (недосконалість системи державного регулювання ринків цінних паперів; недосконалість депозитарної системи; недостатня правова захищеність учасників ринку цінних паперів; поширення практики незаконних поглинань); інформаційні загрози (невисока інформаційна прозорість цього ринку); соціальні загрози (низький рівень доходів дрібних індивідуальних інвесторів; невисока довіра індивідуальних інвесторів до інвестицій на ринку цінних паперів).
    8. Для визначення рівня інвестиційної безпеки використовується система макроекономічних індикаторів інвестиційної безпеки, що мають порогові значення, у разі перевищення яких виникає загроза для стабільності інвестиційного процесу. Основним з цих індикаторів є відношення капіталізації ринку акцій до ВВП, що свідчить про насиченість економіки акціонерним капіталом (за даними 2007 р. в економічно розвинених країнах 6080%, в Україні 62%; пороговим значенням цього показника для вітчизняного ринку цінних паперів можна вважати 40%).
    Однак зростання капіталізації ринку акцій гальмує концентрація акцій у великих пакетах (ця тенденція типова для країн з ринками, що формуються), які не беруть участі в обігу на ринку. Така структура акціонерного капіталу визначається поширенням в Україні саме інсайдерської моделі, для якої характерними є не тільки великі пакети акцій, а і перехресне володіння ними. Хоча така модель сприяє плануванню довготермінової політики підприємства, вона найефективніша на ранніх етапах промислового розвитку, а за сучасних умов зменшує адаптивність підприємства та гнучкість управління ним. Аутсайдерська модель передбачає, що власниками є велика кількість індивідуальних та інституційних інвесторів. Ця модель має переваги за сучасних умов, і тому загальносвітовою тенденцією є поступове зближення інсайдерської та аутсайдерської моделей.
    Загрозою для інвестиційної безпеки ринку цінних паперів є низький рівень ліквідності ринку акцій. Хоча ліквідність зросла за 20032007 рр. з 0,5 до 4,1% (пороговий рівень 25%), зростання ліквідності ринку акцій стримують високий рівень ризику і концентрація акцій у великих пакетах.
    Крім того, важливе значення серед індикаторів безпеки ринку цінних паперів мають показники стану ринку облігацій (в Україні обсяг випуску корпоративних облігацій 4,1% ВВП, обсяг торгівлі на вторинному ринку 2,2% ВВП; дохідність облігацій внутрішньої державної позики становить 7,8%, а оптимальний її рівень 45%).
    Загрозою є недостатнє значення відношення до ВВП обсягу корпоративних облігацій, що перебувають в обігу (досягло у 2007 р. 1,8%, пороговий рівень 5%); це пояснюється тим, що в Україні переважає емісія короткотермінових облігацій з високим ризиком.
    Для підвищення інвестиційної безпеки вітчизняного ринку цінних паперів необхідно:
    - підвищення консолідації поліцентричного фрагментованого українського ринку цінних паперів шляхом створення єдиної інформаційної мережі, де в режимі реального часу має відображатись інформація про всі укладені угоди на організованому та неорганізованому ринках;
    - удосконалення системи обліку прав власності на цінні папери, у тому числі: перехід до централізованої дворівневої депозитарної системи;
    - розробка та втілення програми приєднання України до Європейської асоціації центральних депозитаріїв (ECSDA);
    - удосконалення законодавчих норм протидії незаконним поглинанням: створення загальнодержавного реєстру акціонерів і відкритих акціонерних товариств та чітке законодавче визначення механізму відновлення втраченого реєстру акціонерів;
    - підвищення інформаційної прозорості ринку цінних паперів, збільшення відповідальності за якість корпоративного управління та достовірної фінансової звітності учасників ринку цінних паперів;
    - загальне підвищення конкурентоспроможності ринку цінних паперів через підвищення ефективності управління.
    9. Серед інституційних інвесторів в Україні найрозвиненішими є страхові компанії, але серед них переважають компанії неконкурентного типу (ринок класичного реального страхування значно менший). Насамперед, це дочірні кептивні страхові компанії, створені фінансово-промисловими групами для страхування специфічних ризиків материнських компаній. В економічно розвинених країнах кептивне страхування також поширене, але за умов добре розвиненого ринку страхування життя. Однак в Україні ринок реального страхування слабко розвинений та переважає короткотермінове страхування ризиків, а не довготермінове страхування життя, що не сприяє довготерміновим інвестиціям страхових компаній у цінні папери. До того ж, пільгове оподаткування прибутку страхових компаній (3%) є причиною використання страхових компаній для податкової оптимізації це також стримує розвиток ринку реального страхування. Перспективи розвитку інвестиційної діяльності страхових компаній пов’язані з розвитком реального страхування життя та зі скасуванням пільгового оподаткування цих компаній.
    Недержавні пенсійні фонди в Україні поки що розвинені слабо і охоплюють 1,35% працюючого населення. Гальмує розвиток цих фондів недовіра до них і недостатня поінформованість про вигоди НПФ. Диверсифікація активів пенсійних фондів, а також передоручення частини інвестиційних операцій страховим компаніям та інвестиційним фондам може активізувати інвестиційну діяльність НПФ.
    Інвестиційні фонди (інститути спільного інвестування, ІСІ) в Україні швидко розвиваються, однак 90% їх активів належить закритим венчурним фондам, створеним фінансово-промисловими групами для оптимізації оподаткування. З цієї причини ІСІ використовуються для оптового інвестування та ще не стали реальним механізмом залучення заощаджень індивідуальних інвесторів. Перспективи розвитку інвестиційної діяльності ІСІ пов’язані з удосконаленням державного регулювання управління активами й посиленням правового захисту інвесторів.
    Загрози для інвестиційної безпеки у системі інституційних інвесторів можна поділяти на правові, економічні, соціальні та інформаційні.
    До правових загроз належать недосконалість законодавчої бази і системи державного регулювання; протекціонізм, який призводить до монополізму; незавершеність і суперечливість процесу становлення системи інституційних інвесторів; недостатня юридична захищеність прав інвесторів.
    До економічних загроз можна віднести низький рівень розвитку ринку цінних паперів; недостатність фінансових інструментів (див. додаток 14); фрагментованість українського фінансового ринку; непрозорість механізмів ціноутворення та неадекватна оцінка вартості цінних паперів у портфелях страхових компаній, НПФ та ІСІ.
    До соціальних загроз відноситься: низька платоспроможність фізичних і юридичних осіб; недостатній рівень прибутків середнього класу (заощадження яких в усіх країнах є основним джерелом ресурсів, які акумулюють інституційні інвестори), низький рівень довіри громадян до інституційних інвесторів, які не надають надійних гарантій повернення інвестованих коштів; недостатня поінформованість про діяльність інституційних інвесторів в Україні. Це перешкоджає громадянам оцінити переваги інвестування в ІСІ і, як наслідок, обмежує їх можливості ефективно використовувати та приумножувати заощадження.
    Інформаційні загрози пов’язані з недосконалістю фінансової звітності інституційних інвесторів, низькою інформаційною прозорістю ринку фінансових послуг.
    Все це гальмує процеси вільного руху капіталу в найперспективніші сектори економіки, заважає ефективному використанню потенційних інвестиційних ресурсів і не сприяє інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародний.
    10. Автором було розроблено систему індикаторів інвестиційної безпеки системи небанківського інституційного інвестування. Основний з цих індикаторів рівень інституціоналізації ринку цінних паперів (порогове значення 10%), за даними 2007 р. становить в Україні 1,76% ВВП. Рівень поширення послуг інституційних інвесторів (порогове значення 10%) становить 4,59%. Для страхових компаній порогове значення цього показника 4%, фактичне 4,52% для пенсійних фондів порогове значення 2%, фактичне 0,039%; для ІСІ порогове значення 4%, фактичне 0,08%. Рівень глибини ринку послуг страхових компаній (порогове значення 5%) 2,52%. НПФ (порогове значення 10%) 1,44%, ІСІ (порогове значення 2%) орієнтовно менше 0,08%. Рівень монополізації (індекс Герфіндаля-Гіршмана, порогове значення для всіх інституційних інвесторів 1800) для страхових компаній за ризиковими видами страхування становить 169; для компаній страхування життя 1234; для НПФ 980, для ІСІ 1573, що свідчить про помірну монополізацію. Рівень щільності страхування в Україні (порогове значення 80 дол.) становить 82,5 дол. на одну особу, рівень частоти страхових виплат (порогове значення 20%) 21,57%.
    Наведені дані дозволяють дійти висновку про недостатній розвиток небанківського інституційного інвестування. Зокрема, загрозами для інвестиційної безпеки є надто низькі фактичні значення (у 2007 р.) таких індикаторів:
    загальний рівень інституціоналізації ринку цінних паперів (1,75%, пороговий 10%);
    рівень поширення послуг інституційних інвесторів (загальний 4,59%, пороговий 10%); при цьому надто низькі значення цього показника для НПФ (0,039, пороговий рівень 2%) і для ІСІ (0,08, пороговий рівень 4%), що визначає загальний низький рівень поширення послуг інституційних інвесторів;
    рівень глибини ринку послуг інституційних інвесторів (2,52% для страхових компаній, порогове значення 5%; 1,44% для пенсійних фондів, порогове значення 10%; менше 0,08 для ІСІ, порогове значення 2%).
    Страхові компанії серед інституційних інвесторів розвинені найкраще, і деякі індикатори перевищують порогові значення (щільність страхування 82,5 дол. у 2007 р., порогове значення 80; рівень частоти страхових виплат 21,55%, порогове значення 20%), однак загалом небанківське інституційне інвестування в Україні розвинене недостатньо, тому, з огляду на загальносвітові тенденції, після закінчення фінансової кризи має значні перспективи подальшого зростання.
    Аналіз значень індикаторів інвестиційної безпеки системи небанківського інституційного інвестування свідчить, що значний потенціал інституційних інвесторів за вітчизняних умов поки що реалізовано недостатньо.
    Пропозиції щодо розвитку інституційного інвестування пов’язані з удосконаленням законодавчого та інфраструктурного забезпечення такого інвестування; посиленням соціальної та фінансової відповідальності інституційних інвесторів через законодавче закріплення гарантій прав інвесторів і створення систем захисту інвестицій; посиленням вимог до якості фінансових послуг для більшої їх конкурентоспроможності порівняно з банківськими; підвищенням інформованості про діяльність інституційних інвесторів серед вкладників. Тому перспективним є створення державної програми інформування щодо високої дохідності послуг інституційних інвесторів.
    Загальносвітові тенденції швидкого зростання значення інституційних інвесторів дозволяють прогнозувати підвищення їх інвестиційної активності на вітчизняному ринку цінних паперів, для чого мають бути вирішені комплексні правові, економічні, соціальні та інформаційні проблеми, що стримують інвестиційну активність інституційних інвесторів.
    11. З огляду на ці проблеми, активізація небанківського інституційного інвестування потребує насамперед удосконалення системи державного регулювання ринку цінних паперів (зростання значення державного регулювання ринків цінних паперів є закономірною тенденцією останнього десятиріччя, оскільки механізми саморегуляції за умов інституційних трансформацій виявилися недостатньо ефективними, як показали фінансові кризи кінця ХХ початку ХХІ ст.).
    На основі аналізу досвіду удосконалення державного регулювання ринку цінних паперів автор виділив чотири основні моделі державного регулювання: секторна модель; модель мегарегулятора; модель перехресного регулювання; модель регулювання за функціями фінансового ринку. Секторна модель типова для недостатньо розвинених ринків і вона поступово втрачає своє значення.
    Щодо причин створення мегарегуляторів, то вони пов’язані з формуванням фінансових конгломератів, збільшенням перехресних пропозицій фінансових продуктів і появою таких нових фінансових інструментів, як кредитні деривативи, які важко класифікувати регулятивним органам. Тому все більше поширення набуває модель єдиного мегарегулятора, який проводить комплексний нагляд за діяльністю трьох секторів банківського, страхового, ринку цінних паперів. Тому в Україні доцільним є створення мегарегулятора (через злиття Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, а також виділеного із складу Національного банку України окремого департаменту, який відповідатиме за банківський нагляд), що дозволить досягнути нового рівня державного регулювання ринку цінних паперів і, загалом, сфери фінансових послуг.
    12. Недосконалою є організація вітчизняної системи розкриття інформації щодо фінансового стану учасників ринку цінних паперів, тому удосконалення системи розкриття інформації про фінансовий стан учасників ринку потребує вироблення механізму контролю достовірності поданої інформації.
    Серед керівників акціонерних товариств (які зазвичай є власниками великих пакетів акцій) поширена практика подання недостатньо достовірної звітності, а з боку Аудиторської палати слабким є контроль за якістю аудиторських перевірок. Отже, доцільно запровадження заходів для забезпечення реальної незалежності аудиторів (зокрема, чітке розмежування аудиторських і консалтингових послуг), а також визначення обсягу обов’язкового розкриття інформації для учасників ринку цінних паперів і посилення відповідальності за порушення цих вимог.
    13. Створення національної системи рейтингових агентств є ще однією важливою передумовою удосконалення державного регулювання системи небанківського інституційного інвестування. Хоча у світі панівне значення мають три міжнародні рейтингові агентства (вони працюють тільки з великими емітентами, а об’єктивність рейтингів нер
  • Стоимость доставки:
  • 50.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины