Вірич Наталія Володимирівна. Художні особливості творчості Всеволода Нестайка: духовноцентричний аспект : Вирыч Наталья Владимировна. Художественные особенности творчества Всеволода Нестайко: духовноцентричний аспект Virych Natal'ya Vladimirovna. Khudozhestvennyye osobennosti tvorchestva Vsevoloda Nestayko: dukhovnotsentrichniy aspekt

Краткое описание

Вірич Наталія Володимирівна. Художні особливості творчості Всеволода Нестайка: духовноцентричний аспект.- Дисертація канд. філол. наук: 10.01.01, Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. - Одеса, 2015.- 217 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЗ «ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ К. Д. УШИНСЬКОГО»

На правах рукопису

ВІРИЧ НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 82.0+087.5+130.123.4

ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОСТІ ВСЕВОЛОДА НЕСТАЙКА: ДУХОВНОЦЕНТРИЧНИЙ АСПЕКТ
10.01.01 – українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Сподарець Володимир Іванович,
кандидат філологічних наук, доцент

Одеса – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП ….....................................................................................................................3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ ...……...9
1.1. Духовна реальність як філософська та літературознавча категорія...............9 1.2. Джерела художності дитячої книжки: духовно-аксіологічний світ
дитинства.............................................................................................................25
1.3. Художня специфіка дитячої літератури ...........................................................36
1.4. Проза В. Нестайка у рецепції літературної критики .......................................49

РОЗДІЛ ІІ. «В ДУХОВНІЙ ОСЕЛІ СЛОВА»: ХУДОЖНЄ МОДЕЛЮВАННЯ СВІТУ ДИТИНСТВА У ТВОРАХ В. НЕСТАЙКА........ 64
2.1. Літературно-мистецька експлікація архетипу «божественна дитина».........65
2.2. Мовна гра в художніх текстах письменника....................................................76
2.3. Гумор як складова духовного світу дитини .....................................................96
2.4. Портретування крізь призму духовності .......................................................115

РОЗДІЛ ІІІ. ПРИРОДА В ХУДОЖНІЙ КАРТИНІ СВІТУ В. НЕСТАЙКА.........................................................................................................132
3.1. Роль пейзажу в художньому світі прози письменника.................................133
3.2. Художня експлікація духовно-природної сутності дитячої творчості........159

ВИСНОВКИ.............................................................................................................186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................192

ВСТУП
Актуальність дослідження. Потреби розвитку українського суспільства зумовлюють необхідність звернення до проблеми осмислення особистості у її взаємозв’язках зі світом. З літературної спадщини актуалізується багатовіковий досвід, що постає суголосним потребам сьогодення, і здатний збудити творчий потенціал життєвої й духовної активності кожного етнонаціонального організму.
Культурні коди, що сприяють входженню людини в соціум, значною мірою передаються через витвори красного письменства, через книгу, а якщо враховувати, що найбільш сталими з найглибше закоріненими світоглядними позиціями і духовними імпульсами, які зумовлюють життєві цінності людини, є ті, що сформувались у дитячому віці, більше на емоційному, ніж на свідомо осмисленому рівні, то роль дитячої книги у формуванні життєво активного, духовно багатого члена соціуму стає очевидною.
Одним із письменників, творців української літератури для дітей, здатної повноцінно впливати на становлення юної особистості, є В. Нестайко, книги якого впродовж десятиліть користуються незмінним успіхом у юних читачів. Найвідоміший сучасний український письменник і казкар є лауреатом літературної премії ім. Лесі Українки (за повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі»), премії ім. Миколи Трублаїні (за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»), премії ім. Олександра Копиленка (за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»). А 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури його знамениту трилогію «Тореадори з Васюківки» було внесено до особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.
В. Нестайку завжди вистачало снаги й хисту “завойовувати” масового читача не легким чтивом, а творами глибоко мистецькими. Він із тих майстрів слова, чия популярність живиться вмінням завжди відчувати пульс часу. Однак творчість В. Нестайка, письменника, який в українській дитячій літературі зробив чи не найбільше, аби дитяча книжка стала не просто порадником, другом, щирим, надійним, високодуховним, здатним вести за собою нашу малечу в омріяну країну щастя, досліджена вкрай недостатньо. У літературознавчій науці є, звичайно, вдалі, глибокі розвідки пера П. Кириченка, О. Папуші, Н. Резніченко, Б. Салюк, Н. Сидоренко та ін., присвячені окремим її аспектам, на які ми у своїй роботі спираємося, але системного дослідження, де б творчий доробок В. Нестайка був розглянутий з урахуванням сучасних підходів до осмислення художності з акцентом на його духовний потенціал, ще немає. Цим і зумовлена актуальність нашого дослідження.
Особливо актуальною є сьогодні потреба вивчення творчості В. Нестайка у контексті двох найпотужніших стихій духовності – рідного слова та рідної природи (у широкому розумінні) з активним застосуванням таких категорій і понять, як «духовність», «духовна реальність», «екзистенційна ситуація». Художні особливості творчості В. Нестайка постають рельєфніше саме в такій аналітичній оптиці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри української філології і методики навчання фахових дисциплін факультету української філології інституту мов світу Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет
імені К. Д. Ушинського» «Лінгвокультурні концепти в мовній свідомості і дискурсі». Тему дослідження затверджено вченою радою ДЗ «ПНПУ імені К. Д. Ушинського» (протокол № 7 від 25 березня 2010 р.) і закоординовано в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 2 від 15 травня 2012 р.).
Мета дисертації – визначити особливості художності прози В. Нестайка в духовноцентричній перспективі.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
- з’ясувати літературознавчу наповненість категорії «духовна реальність»;
- розкрити значення духовно-аксіологічного чинника в художньому зображенні світу дитинства;
- узагальнити спостереження над особливостями дитячої літератури, зокрема творчого доробку В. Нестайка, в історії української літератури другої половини ХХ – початку ХХІ ст.;
- простежити експлікацію архетипу «божественна дитина» в художніх творах В. Нестайка;
- окреслити мовно-стильові домінанти творчості письменника: «мовна гра», сміхова культура, особливості портретування, пейзажний живопис;
- проаналізувати способи художньої експлікації духовно-природної сутності дитячої творчості у прозі В. Нестайка.
Об’єктом дослідження є реалістичні та фантастичні твори В. Нестайка, зокрема: трилогія «Тореадори з Васюківки», дилогія «Одиниця з обманом», «Дванадцятка з хвостиком», повісті «Загадка старого клоуна», «Пригоди Грицька Половинки», казкові повісті «В Країні Сонячних Зайчиків», «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків», «В Країні Місячних Зайчиків». Контекстуально долучається низка інших повістей, оповідань і казок письменника, виступи у пресі та інтерв’ю.
Предмет дослідження – художні особливості моделювання світу дитинства в його духовноцентричній перспективі у творчості В. Нестайка.
Методи дослідження. Різновекторність поставленої мети спонукала до використання різних аналітико-інтерпретаційних підходів, найважливіші з яких: герменевтичний, що дає можливість за частиною встановити характер цілого і навпаки, маючи уявлення про ціле, глибше збагнути художню суть тієї чи іншої Нестайкової деталі; структурно-типологічний, який допомагає прояснити способи взаємодії різних аспектів художнього світу письменника; формальний метод – для осягнення авторських художніх прийомів; біографічний метод, застосований у випадках дослідження процесу перетворення конкретного переживання письменником певного факту власної біографії у факт мистецтва; метод рецептивної критики, що дозволяє збагнути вплив авторського художнього рішення на характер сприйняття; використано феноменологічний підхід, особливо дієвий в аналітиці характерів персонажів-дітей.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали ідеї духовної природи художньої творчості, принципи вивчення поетики художнього тексту, викладені у працях М. Бахтіна, Г. В’язовського, Г. Клочека, А. Козлова, Ю. Лотмана, О. Наконечної, В. Фащенка, І. Франка та ін. Також враховано наукові результати вивчення творчості В. Нестайка, одержані О. Гарачковською, М. Жулинським, П. Кириченко, А. Костецьким, Т. Ніколашиною, О. Папушею, Н. Резніченко, А. Романченко, В. Русанівським, Б. Салюк, Ю. Ярмишем, Ю. Ячейкіним та ін. Допоміжними при розробці основних положень дисертації послужили праці в галузі літератури для дітей Д. Білецького, І. Бойцун, У. Гнідець, Л. Долженко, Л. Кіліченко, І. Луценко, Л. Мацевко-Бекерської, Е. Огар, М. Славової та ін.
У дисертації використано також праці Ф. Бацевича, В. Карасик, К. Серажим, О. Чепурної та ін. з питань дискурсу. Важливе значення мали роботи М. Бердяєва, І. Беха, Ю. Білодіда, Л. Буєва, Л. Виготського,
Г.- Ґ. Ґадамера, Г. Геґеля, С. Кримського, Г. Сковороди, О. Сухомлинської,
К.-Г. Юнга, К. Ясперса для розуміння окремих питань дослідження.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в роботі вперше здійснено системний аналіз творчості відомого письменника, патріарха української дитячої літератури В. Нестайка. Конкретизуючи означену тут системність, слід назвати ключові аспекти дослідження, що органічно узгоджуються зі словом «вперше»:
- застосована в аналітиці художності категорія «духовна реальність» дала можливість більш об’єктивної оцінки різножанрових творів;
- дослідження експлікації архетипу «божественна дитина» підкреслило культурно-історичну глибину створеного письменником художнього світу;
- аналіз структури наративу відкрив «секрет» рівноправного діалогу дитячої книжки і юного читача, умову щонайприхильнішої рецепції;
- сформульована і обґрунтована Нестайкова «філософія в мініатюрі» дає підстави говорити про нову якість дитячої літератури;
- зроблено висновок про гуманістичну спрямованість дитячої книжки В. Нестайка як потужне джерело її духовності.
Теоретичне значення одержаних результатів зумовлюється тим, що вони доповнюють розуміння сучасним літературознавством особливостей дитячої літератури у контексті таких універсальних категорій, як «духовна реальність» та власне «духовність», а також з’ясуванням домінант духовної аксіології світу дитинства в їх художньому втіленні В. Нестайком.
Практичне значення дисертації полягає у тому, що її матеріали можуть бути використані в лекціях, спецкурсах та спецсемінарах, при написанні студентами курсових, дипломних та магістерських робіт. Результати дослідження знадобляться вчителям-словесникам при проведенні уроків української літератури, присвячених вивченню творчості В. Нестайка в загальноосвітніх школах, педагогічних коледжах, гуманітарних ліцеях та гімназіях.
Апробація результатів дисертації здійснювалася у формі доповідей і повідомлень на засіданнях кафедри української філології і методики навчання фахових дисциплін факультету української філології інституту мов світу Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» (2007-2009).
Основні положення і результати дослідження оприлюднювалися в доповідях на наукових конференціях: VІІІ і ІХ Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях «Українська література: духовність і ментальність» (Кривий Ріг, 2008, 2009), Х Міжнародній науковій конференції «Семантика мови і тексту» (Івано-Франківськ, 2009), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Мультилогос літератур світу» (Кривий Ріг, 2010), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Література і глобалізм: проблема духовно-етичних та історико-функціональних факторів класики у світлі міжнаціональних взаємин» (Кам’янець-Подільський, 2010), Фащенківських читаннях – 2010, 2011: Діалог і діалогічність в українській літературі ХІХ –початку ХХІ століття (Одеса, 2010, 2011), І Міжнародній науково-практичній конференції «Мова і конфлікт» (Одеса, 2011), Міжнародній науковій конференції «Лінгвокультурні концепти в мовній свідомості і дискурсі» (Одеса, 2011), ІV і VІ Всеукраїнських науково-практичних конференціях молодих учених «Українська культура ХХ – ХХІ століття: компаративний, екзистенційний та гендерний аспекти» (Одеса, 2011, 2014), Міжвузівській науковій конференції «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2012 ), Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні напрямки теоретичних і прикладних досліджень `2013» (Одеса, 2013), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми теорії та практики розвитку інноваційних процесів у сучасній науці» (Кіровоград, 2014).
Публікації. За результатами наукового дослідження опубліковано 12 одноосібних статей, 9 з яких вміщено у фахових виданнях України та 2 – у закордонних виданнях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що нараховує 280 позицій. Загальний обсяг роботи – 217 сторінок, з них основного тексту – 191 сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідивши художні особливості моделювання світу дитинства в його духовноцентричній перспективі у творчості В. Нестайка, можемо з повним правом констатувати наявність у ній потужного духовно формуючого заряду, зреалізованого в різноманітних засобах творення художнього світу письменника, які виразно виявляються як у жанрі реалістичної дитячої повісті, так і в казкових сюжетах.
Визначено поняття «духовність» як внутрішню якість самоідентифікованої й самоактуалізованої особистості. Її зовнішній вияв – психологічно згармонізований вчинок, зумовлений вільним вибором, на основі суспільно-значущих цінностей, сповідуваних індивідуумом.
Серед великої кількості різноманітних цінностей пріоритетними визначено такі: пізнавальні, моральні й естетичні. Враховуючи, що на формування цінностей потужний вплив мають почуття, звернено увагу на те, як ці почуття формуються й кристалізуються, які засоби використовуються письменником для зображення цього процесу та наскільки створена митцем картина дитинства і становлення духовної особистості відповідає сприйняттю читача, якому адресовано твір.
У творах В. Нестайка дитинство постає непроминальною духовною цінністю – світлим, радісним, сповненим творчого завзяття світом, що супроводжує людину впродовж усього її життя («Душа летить в дитинство, як у вирій,/ бо їй на світі тепло тільки там» Ліна Костенко).
Предметом обсервації в більшості творів письменника є процес самостановлення, перетворення дитини на особистість – за К.-Г. Юнгом: «народження Самості». Цей процес виразно експлікується юнгівським архетипом «божественної дитини» як на рівні усталених міфологем, так і шляхом створення власних персонажів-символів та моделювання ситуацій, що по-новому інтерпретують міфологему, закладену в архетипі.
Архетип «божественна дитина» в індивідуальній психіці актуалізується в період «індивідуації», набуття Самості (самостановлення, перетворення індивіда на індивідуальність, особистість). Цей процес переходу в нову якість (відторгнення від минулого) символізується в міфологічних мотивах мандрів, подолання труднощів і небезпек, які здійснюють маленькі котигорошки, хлопчики-мізинчики, найупослідженіші треті брати, а у творах В. Нестайка – слабосилі Васі Глечики, непримітні Нусі, боязливі Косі Вухані.
Замкнутість, відірваність героя від витоків, боротьба з темними силами – символічне втілення конфлікту між новим знанням і «блаженним невіданням» попереднього стану, конфлікт нового зі старим, теперішнього з майбутнім. Дитина, «божественність» якої саме в цій її нездоланності на шляху до самої себе, до власної особистісності, перемагає темні (у В. Нестайка – «вражі») сили, у чому їй допомагають врятовані нею звірята, риби, яблуньки. У В. Нестайка – супутники дитинства – казкові Грайлики, місячні та сонячні зайчики тощо.
Про необхідність виховувати в собі силу волі, переборювати лінь, нехіть, страх тощо В. Нестайко говорить із читачем і в казкових, і в реалістичних творах мовою, близькою віку реципієнта.
Про найскладніші й найсерйозніші речі він говорить просто й весело. Засоби творення комічного у письменника найрізноманітніші: часто його гумор заснований на зіштовхуванні речей високих, пафосних із буденними, приземленими, це – і гумористична чи й сатирична ономастика, що твориться на основі парономазії, й оксиморон. Яскравою барвою в гумористичній палітрі В. Нестайка виступає і перенесення ситуацій, описаних у відомих літературних текстах, у життя юних героїв – відомий прийом алюзії, що при зниженні статусу героїв та рівня значущості подій, набуває комізму, який можна було б назвати бурлескним, якби цей «занижений перенос» не був забарвлений так яскраво вираженим авторським замилуванням і добротою.
З огляду на наявність авторського почуття в зображених ситуаціях, цей нестайківський прийом творення комічного ми б назвали терміном «ліричний бурлеск», як і всю сміхову гаму нестайківських творів – «ліричний комізм».
Автор перебував у пошуках такої художності, яка б дала можливість його маленьким і симпатичним героям, висловлюючись у термінах екзистенціалістів, «піднятися над собою», «вийти за межі себе». Нестайкова «філософія в мініатюрі» зводиться до думки: не навчившись переборювати своє «не хочу», «не можу» в малих, буденних справах, не досягнеш успіху у великих. Так з’являється ще один Нестайків постулат духовності: все велике починається з малого, всі великі перемоги – з маленьких, серед яких найважливіша – перемога над самим собою.
Ведучи мову про експлікацію духовності у творах В. Нестайка, не можна оминути такої риси характеру героїв, як прагнення слави, суспільного визнання, про що письменник говорить із гумором, легкою іронією, але зовсім не осудливо, усупереч суспільній опінії минулих десятиріч ХХ ст., коли писалися твори. У цьому ми вбачаємо приховану полеміку з поширеним ідеологічним кліше та утвердження авторської думки, що прагнення слави й суспільного визнання – це саме той рівень соціальної ідентичності, на якому й мають будуватися відносини «Я – суспільство». Подібні стосунки неодмінно набувають аксіологічного виміру, а відтак і духовного.
Таким чином, експлікуючи духовність як внутрішню сутність людини, письменник акцентує увагу на таких її компонентах, як прагнення пізнати світ і своє місце в ньому, здатність до самовдосконалення задля відповідності цьому місцю, прагнення до вчинків, спрямованих на загальне благо, милосердя, оптимізм, уміння долати перешкоди (в тім числі й власний страх, лінь тощо), сила волі й здатність до самопожертви.
Авторські ідеї творів утілено в ненав’язливу форму рівноправного діалогу з реципієнтом, чому сприяє передоручення ролі наратора одному з персонажів твору, зазвичай, дитині-ровеснику читача. Читач у кожному випадку сприймається як однодумець наратора, людина, здатна мислити з ним суголосно.
Проблемно-тематичний ряд творів В. Нестайка завжди пов’язаний із життєвим досвідом дитини, психологією дитячого бачення і сприйняття, тому читач легко переноситься в запропонований митцем художній світ та ідентифікує себе з кимось із персонажів, водночас дистанціюючись від інших, непривабливих з його точки зору.
Зануренню читача в художній світ, створений письменником, сприяють захоплюючі сюжети, проста фабульна побудова, динамічний розвиток подій, перипетії, що часто мають авантюрний характер, чітко окреслені образи персонажів, у зображенні яких превалюють і є визначальними не зовнішні, а внутрішні риси.
Особливістю аналізованих творів є те, що в них, за рідкісним винятком, немає дитячих персонажів, які б позиціонувалися письменником як різко негативні й протиставлялися «безперечно позитивним». До речі, й «безумовно позитивний» герой-дитина зустрічається вкрай рідко і, як правило, у казкових сюжетах. Усі інші дитячі персонажі – «звичайні діти», які тільки переживають пору свого духовного становлення, а тому для всіх, навіть найбільших забіяк автор залишає перспективу ставати кращими, більш людяними. Портретні характеристики дітей влучні, глибокі, досить колоритно виписані, їх не сплутаєш з іншими, наприклад, клаповухенького й тонкошийого Васю Глечика – із красенем Валерою Костенком, а Красуню Аллочку Граціанську – із Любою Миркотан.
Інший підхід у письменника до портретування дорослих персонажів, зовнішність яких часто напряму характеризує їхню внутрішню сутність: Книш та Книшиха, наприклад, із «Тореадорів з Васюківки», чия зовнішність така ж відразлива, як і їхні захланні душі, чи дід Варава, зовнішність якого говорить про його непросте життя працьовитого селянина. Портретна характеристика зазвичай подається крізь призму дитячого бачення, що дає можливість одночасно виокремити і риси зовнішності портретованого, і внутрішню наповненість самого портретиста.
У розкритті внутрішнього світу персонажів В. Нестайка значну роль відіграє пейзаж. Описи природи, здебільшого, лаконічні, конкретні й реалістичні, навіть у казкових сюжетах. Пейзаж у досліджуваних творах поліфункціональний, проте превалюючим є використання опису картин природи для конкретизації місця дії та як засобу психологізації.
Будучи нерозривно пов’язаним з місцем, де розгортаються події (тлом для їхнього розгортання), увиразнений, вияскравлений різноманітними барвами, ароматами і звуками, переважно світлий і доброзичливий, нестайківський пейзаж вводить читача в чарівний світ природи, формує в нього відчуття свого зв’язку з нею, любов до рідної землі – адже природа в Нестайкових творах має український колорит – навіть казкові сади Ластовинії чи розкішні квітники в Країні Сонячних Зайчиків.
У використанні пейзажу як засобу психологізації персонажів у Нестайкових творах простежуються два аспекти. По-перше, пейзаж виступає засобом допоміжної характеристики внутрішнього стану героя. У більшості випадків цей аспект реалізується за принципом психологічного паралелізму: пейзаж гармоніює із внутрішнім станом персонажа (Ява Рень на острові в «Тореадорах з Васюківки»; нічні мандри Веснянки в дрімучому лісі «В Країні Сонячних зайчиків»).
По-друге, у низці випадків пейзажні штрихи допомагають розкрити моральні риси особистості персонажа через його ставлення до довкілля чи його елементів (почуття Веснянки при вигляді пошкоджених хуліганами дерев, зрубування ним омели; реакція Васі Глечика і сонячного зайчика Терентія на наслідки перебування туристів «на лоні природи» тощо). Відтак, дбайливе ставлення до природи, відчуття органічного зв’язку з рідним довкіллям є індикатором духовності персонажа.
Особливе місце в духовній аксіології В. Нестайка посідає творча діяльність. Письменник підгледів і зумів блискуче реалізувати художньо дуже важливе: сама природа, як своєрідний «творчий суб’єкт», виступає зразковим прикладом для наслідування дитині. Своєю спокійною і послідовною, а де й бурхливою і невгамовною самотворчістю, своїм безперервним самооновленням вона захоплює свого юного симпатика. Зв’язок цей – невидимий, підсвідомий, на рівні найтривкіших інстинктів, мобілізує, захоплює, надихає. Дитина, як і природа, у тому ж ритмі постійного самооновлення і самотворення. Творча діяльність дитини, підкреслює мудрий і спостережливий автор, чим би вона не займалась у своєму дитячому світі, у світі свого дитинства, особливо цінна саме духовним продуктом: набуттям життєвого досвіду, нових знань, формуванням рис характеру тощо. У дітей, твердить Нестайко, в яких уява, фантазія, емоції більш розвинені, ніж мислення чи практичні навички, чим, власне, вона і наближена до природи, вся життєдіяльність є фактично творчим процесом.
Усі відзначені вище особливості творчого почерку В. Нестайка сприяють творенню того своєрідного, привабливого, комфортного для дитини художнього світу, у якому не просто цікаво жити, а й разом з улюбленими літературними героями належить пройти захоплюючий і непростий шлях до власної Самості, зростати духовно, прилучаючись до високих ідеалів віри, краси, добра і любові.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Автор – твір – читач : збірник наукових праць / ред. кол. : Є. М. Черноіваненко, Н. М. Шляхова, М. В. Пащенко. – Одесса : Астропринт, 2012. – 240 с.
2. Агеєва В. Кінець ХХ століття : повторення Sin de siecle / В. Агеєва // Art line. – 1997. – № 7–8. – С. 75–77.
3. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания / Б. Г. Ананьев. – М. : Наука, 1977. – 379 с.
4. Андрусів С. Модус національної ідентичності : Львівський текст 30 х років ХХ ст. / С. Андрусів. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка. – Тернопіль : Джура, 2000. – 340 с.
5. Антологія української художньої літератури для дітей : в 3 т. / [упоряд. І. Соболь та Б. Чалий; редкол.: Н. Забіла (голова) та ін.]. – К. : Веселка, 1969 – Т. 3. – 1969. – 437 с.
6. Арістотель. Поетика / Арістотель. – К. : Мистецтво, 1967. – 81 с.
7. Арнольд И. В. Проблемы интертекстуальности / И. В. Арнольд // Вестник СПбУ. – 1992. – Сер. 2. – Вып. 4. – С. 53.
8. Арутюнова Н. Д. Дискурс / Н. Д. Арутюнова // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – 2-е изд., дополн. – М. : Большая Российская энциклопедия, 2002. – С. 136–137.
9. Бабосов Е. М. Конфликтология / Е. М. Бабосов. – Минск : ТетраСистемс, 2000. – 464 с.
10. Бавина В. А все-таки она вертится.../ В. Бавина // Детская литература. – 1972. – № 8. – С. 20–23.