ОСОБЛИВОСТІ ЕКОЛОГІЇ КАПУСТЯНКИ ЗВИЧАЙНОЇ (GRYLLOTALPA GRYLLOTALPA L.) ТА МЕТОДИ ОБМЕЖЕННЯ ЇЇ ШКІДЛИВОСТІ В ЛІСОСТЕПУ ТА СТЕПУ УКРАЇНИ : ОСОБЕННОСТИ ЭКОЛОГИИ Медведки обыкновенной (GRYLLOTALPA GRYLLOTALPA L.) и методы ОГРАНИЧЕНИЯ ЕЕ ВРЕДНОСТИ В лесостепи и степи УКРАИНЫ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

УДК: 595.7-15/632.7+632.6/632.93

Веріжнікова Ія Володимирівна

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОЛОГІЇ КАПУСТЯНКИ ЗВИЧАЙНОЇ (GRYLLOTALPA GRYLLOTALPA L.) ТА МЕТОДИ ОБМЕЖЕННЯ ЇЇ ШКІДЛИВОСТІ В ЛІСОСТЕПУ ТА СТЕПУ УКРАЇНИ

16.00.10 ентомологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата сільськогосподарських наук

Науковий керівник:
доктор сільськогосподарських наук
Дрозда В.Ф.

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1. Особливості біології та екології
1.2. Шкідливість
1.3. Моніторинг, прогноз та пороги шкідливості
1.4. Методи контролю
РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
РОЗДІЛ 3. БІОЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КАПУСТЯНКИ
ЗВИЧАЙНОЇ
3.1. Особливості фенології
3.2. Особливості побудови підземних комунікацій
3.3. Вивчення зв’язків в системі паразит-господар”
РОЗДІЛ 4. ТРОФІЧНІ ПРИОРИТЕТИ ТА ШКІДЛИВІСТЬ КАПУСТЯНКИ ЗВИЧАЙНОЇ В ОВОЧЕВИХ АГРОЦЕНОЗАХ
РОЗДІЛ 5. РОЗРОБКА МЕТОДІВ МОНІТОРИНГУ КАПУСТЯНКИ
ЗВИЧАЙНОЇ
РОЗДІЛ 6. ПРЕДИКТОРИ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА СПАЛАХИ ЧИСЕЛЬНОСТІ
6.1. Предиктори короткострокового прогнозування
6.2. Довгострокове прогнозування
РОЗДІЛ 7. МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ КАПУСТЯНКИ ЗВИЧАЙНОЇ
7.1. Зернові отруйні живильні принади
7.2. Отруйні принади на основі комбікорму
7.3. Токсикація розсади
7.4. Система обмеження шкідливості капустянки
ВИСНОВКИ
РЕКОМЕНДАЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ

3
8
9
24
29
33
38

53
53
61
67

71

79

90
90
94

97
98
107
112
124
126
128
129
152

ВСТУП

Переорієнтація агропромислового комплексу України в напрямок приватних, фермерських та дачних господарств ставить перед галуззю захисту рослин низку проблем, більшість з яких не має науково обґрунтованих рішень. Це, насамперед, обмеження чисельності та шкідливості окремих видів, життєдіяльність яких раніше не мала господарського значення завдяки їх біологічним особливостям. До них належать і шкідники, онтогенез яких пов’язаний з ґрунтом: дротяники, несправжні дротяники, капустянки, личинки хрущів, капустяних та інших мух. Особливе місце серед них займає капустянка звичайна (Gryllotalpa gryllotalpa L.) вид, що за останні роки почав інтенсивно поширюватися, в результаті чого значно зросла його шкідливості і в деяких випадках взагалі унеможливлює вирощування овочевих культур, особливо в умовах зрошення. Прихований спосіб життя личинок та імаго, інтенсивне розмноження, відсутність спеціалізованих високоефективних паразитів та хижаків зводить нанівець регулюючу дію природних факторів.
Існуючі літературні відомості про капустянку звичайну до сьогодні залишаються фрагментарними і стосуються лише окремих елементів біології, шкодочинності та засобів боротьби з використанням пестицидів виключно застарілого асортименту. Це призвело до того, що у сучасному Переліку пестицидів... майже відсутні пропозиції щодо сучасних хімічних препаратів, придатних для регулювання чисельності капустянки звичайної. Істотна частка належить рекомендаціям по використанню традиційних народних засобів, але ж у більшості випадків застосування їх не має наукового обґрунтування і ефективність їх сумнівна або незначна. Вищевикладене свідчить про необхідність активізації подальших досліджень з вивчення біології, екології, поширення, характеру шкідливості та сучасних засобів регулювання чисельності такого ентомологічного об’єкту, як G. gryllotalpa, причому особливу увагу потрібно зосередити на господарствах приватного типу.
Актуальність теми досліджень. Капустянка звичайна особливо інтенсивно почала розмножуватись в останні роки, в результаті чого значно зросла її шкідливість. Для розробки дійових, ефективних та безпечних способів обмеження негативної діяльності капустянки, що гостро стоїть зараз, потрібне досконале знання її біологічних та екологічних особливостей, і на цій основі обґрунтування методів обмеження її шкыдливості та технологій захисту основних овочевих культур.
Аналіз літературних джерел показав, що не дивлячись на важливе економічне значення шкідника і його широке розповсюдження, ефективний контроль чисельності система винищувальних та профілактичних заходів, досі не розроблена. В умовах України це призвело до майже повної відсутності асортименту дозволених хімічних препаратів, придатних для регулювання чисельності шкідника.
Таким чином, вивчення особливостей біології та екології капустянки звичайної в сучасних умовах та розробка ефективних захисних заходів проти цього шкідника є надзвичайно актуальними.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження за темою дисертації є частиною державної науково-технічної програми: „Розробити методи обліків та системи моніторингу і прогнозування шкідливих організмів на основі моделювання їх розвитку”, ДР 01 04 U002895, що виконувалася Інститутом захисту рослин УААН впродовж 2001-2003 рр.
Мета і задачі дослідження. Оптимізувати та раціоналізувати методи сезонного моніторингу шкідника, встановити роль та значення природних регуляторних факторів в онтогенезі капустянки, шкідливість її на полях фермерських та інших господарств, обґрунтувати ефективні та екологічно безпечні заходи контролю її чисельності в умовах Лісостепу та Степу України для отримання гарантованого і якісного урожаю овочевих культур та картоплі. Програмою досліджень передбачалося:
- дослідити поширення, особливості біології та рівень шкідливості капустянки звичайної в агроценозах розсадних овочевих культур і картоплі, залежно від характеру господарства та гідротермічних умов Лісостепу та Степу;
- встановити рівень втрат урожаю розсадних овочевих культур за різних рівнів чисельності шкідника;
- розробити раціональний моніторинг шкідника в агроценозах та за їх межами;
- оцінити предиктори для прогнозування чисельності та шкідливості капустянки;
- виявити роль і значення ентомофагів та збудників хвороб в регулюванні чисельності капустянки;
- встановити ефективність інсектицидів сучасного асортименту, котрі придатні для локального внесення в грунт в якості отруйних принад;
- дослідити вплив елементів системи захисту овочевих культур від капустянки на чисельність шкідника, урожайність овочів, їх якість, залишкову кількість інсектицидів в овочевій продукції.
Об’єкт дослідження. Особливості біології та екології капустянки звичайної, шкідливість, прогноз чисельності, порогові рівні, природні регуляторні фактори, елементи технології захисту овочів та картоплі від капустянки.
Предмет дослідження. Природні популяції капустянки звичайної в умовах Лісостепу та Степу України, агроценози овочевих культур.
Методи досліджень. Маршрутні обстеження встановлення поширення капустянки, структури популяцій, вивчення особливостей перебігу онтогенезу, характеру побудови ґрунтових нір, пошкодження рослин в агроценозах та природних стаціях. Польові дослідження особливостей фенології, динаміки чисельності, шкідливості, способів моніторингу капустянки звичайної, ефективності окремих прийомів технології захисту овочевих культур. Лабораторні вивчення рухової та трофічної активності, тривалості окремих стадій онтогенезу, залишкової кількості інсектицидів в урожаї та ґрунті. Статистичні встановлення вірогідності отриманих результатів лабораторних та польових досліджень на основі кореляційного, дисперсійного та регресійного аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено для Лісостепу та Степу України часткову трьохрічну генерацію і кількісне співвідношення особин в популяціях капустянки, що розвиваються протягом одного, двох і трьох років. Розроблено та запропоновано оригінальну методику сезонного моніторингу капустянки, що дає змогу отримувати об’єктивну інформацію стосовно загального рівня чисельності трофічно активних стадій фітофага, їх осередкової концентрації з високим рівнем інформативності (патент України № 56721). Вперше виявлено заселення капустянки ентопаразитичними мухами родини Pharidae. Досліджено умови, що сприяють заселенню мухами до 22,4% імаго шкідника. Розроблено технологію захисту розсадних овочевих культур з використанням інсектициду Актара 25WG, в.р.г. шляхом токсикації рослин з наступним висадженням у грунт (патент України № 69634), яка дозволяє зберегти від 40 до 80% урожаю овочевих культур. Встановлено ефективність дії на рівні 79,0-92,4% проти капустянки інсектициду Маршал, 25% к.е. у складі отруйних харчових принад з зерновою та комбікормовою атрактивною основою, як винищувального заходу в умовах різкого спалаху чисельності шкідника в агроценозах капусти та картоплі.
Практичне значення одержаних результатів. Запропоновано інформативний спосіб моніторингу капустянки, що полягає у планомірному зволоженні ґрунту міжрядь водою (10-15 л/м2 кожного третього дня), і дає змогу спростити прийняття рішення про доцільність вибору винищувальних засобів та раціоналізувати їх використання. Обґрунтовано визначальні предиктори для прогнозування реальної та потенційної шкідливості капустянки. Розроблено технологію захисту розсадних овочевих культур, яка ґрунтується на результатах моніторингу шкідника, а також ряду прийомів, попереджувальних та винищувальних заходів з використанням інсектициду Актара 25WG, в.р.г. шляхом токсикації рослин з наступним висадженням у грунт. Розроблено регламент раціонального використання цієї технології (1,5 г/л води при експозиції 90-120 хвилин за температури 18-22оС), що стало основою для включення препарату Актара 25WG, в.р.г. до Державного реєстру (Список пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні // Захист рослин. 2004. № 2-3. С. 9.).
Особиста участь здобувача. Автором самостійно розроблено програму дослідів, проведено аналітичний огляд літератури, лабораторні та польові дослідження, статистичне опрацювання отриманих результатів, сформульовані висновки та пропозиції виробництву. Дисертаційну роботу оформлено автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи і результати досліджень доповідались на міжнародних наукових конференціях Сталий розвиток агроекосистем” (м. Вінниця, Вінницький державний аграрний університет, 2002 р.), Приемы повышения плодородия почв, эффективности удобрений и защиты растений” (Білорусь, м. Горки, Білоруська державна сільськогосподарська академія, 2003 р.), ХІ міжнародному симпозіумі Нетрадиционное растениеводство. Эниология. Экология и здоровье” (м. Сімферополь, 2002 р.), третій міжвузівській науково-практичній конференції Сучасна аграрна наука: напрями досліджень, стан і перспективи” (м. Вінниця, Вінницький державний аграрний університет, 2003 р.), VI з’їзді Українського ентомологічного товариства (м. Біла Церква, 2003 р.).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 наукових праць. В тому числі 5 статей у фахових виданнях, 5 тез доповідей, 2 патенти на винахід.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація викладена на 161 сторінці машинописного тексту і складається з вступу, 7 розділів, висновків, рекомендацій виробництву, списку використаних джерел, додатків та містить 36 таблиць і 14 рисунків. Список використаних джерел нараховує 275 найменувань, в тому числі іноземних авторів 94.

РОЗДІЛ 1

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Родина капустянок (Gryllotalpidae) поширена на всіх континентах за виключенням північних територій і представлена трьома основними родами: Gryllotalpa у східній півкулі, Scapteriscus та Neocurtilla у західній. Для західної півкулі характерні ендемічні види: в Неотропічній зоогеографічній області Scapteriscus oxidactylus Scudd., S. didactylus Latr., в Неоарктичній S. acletus R.H., S. vicinus Scudd, Neocurtilla hexadactyla Perty. В останній поширені також види роду Gryllotalpa, завезені з Палеарктичної області. У східній півкулі в Австралійській зоогеографічній області поширені G. africana Palisot. та G. australis Erich. Другий вид також є ендемічним.
В Ефіопській та Індомалайській областях розповсюджена G. africana, а в Палеарктичній, крім того, G. gryllotalpa L. та G. unispina Sauss. [65].
Що ж стосується конкретних географічних територій, то найбільш типовий представник роду Gryllotalpa G. gryllotalpa зустрічається у Східній та Західній Європі [174], на півдні Сибіру, Північній Америці (потрапив з Європи Бельгії та Голландії у 1913 році) та Північній Африці [22; 50; 70; 174]. На Кавказі, в Середній Азії, Ірані та Афганістані мають місце суміщені ареали G. gryllotalpa та G. africana [66]. В межах колишнього Радянського Союзу вид зареєстровано в Прибалтиці, Україні, Білорусі, Криму, середній та південній смузі Російської Федерації, Передкавказзі, Туркменістані та Казахстані [70; 174].
Популяції капустянки звичайної не у всіх зонах ареалу характеризуються значною чисельністю: у Європі вона більш чисельна в південних країнах Італії, Франції, Іспанії та деяких інших, в той час, як в більш північних Великобританії, Німеччині, Бельгії, Швеції її присутність лише зареєстрована в фауністичних оглядах [70; 186; 185].
В той же час існують роботи сучасних дослідників (52), в яких, на основі порівняльно-акустичного аналізу, вивчення морфології геніталій самців та каріотипів, обгрунтовується існування в межах виду G. gryllotalpa принаймні ще одного G. stepposa Zhantiev sp. n., 1991, а у Європі і Східному Средиземномор’ї видова група gryllotalpa роду Gryllotalpa представлена не менше ніж 12 видами-двійниками, деякі з котрих різняться лише за каріотипом (є 19 та 23-хромосомні види) [197; 239].
Таким чином, поширення G. gryllotalpa за новітніми даними Європа, за виключенням Скандинавії, півночі європейської частини СНД і Передкавказзя [52].

1.1. Особливості біології та екології
За класифікацією В. В. Яхонтова (1964) капустянка звичайна є типовим риючим геофілом, що належить до геобіонтів. На ранніх стадіях розвитку личинки 2 віку, у період розселення з гніздової камери, зберігають, притаманну ряду Orthoptera, здатність стрибати (на відстань до 0,5 м), яку вони в подальшому втрачають. Характерним є і те, що ця ґрунтова комаха, котра виходить на поверхню лише вночі, в цей період веде денний спосіб життя і тримається в зоні поверхні ґрунту [70]. Для північноамериканських видів, Scapteriscus tenius, такого не спостерігається личинки 2 віку пересуваються тільки в ґрунті [221]. За даними Р.Д. Жантієва (1981) G. gryllotalpa вночі може перелітати на значну відстань. Дослідники відзначають, що вона добре тримається на воді і під час повені разом з рештками соломи переноситься течією на відстань до 30 км мігруючи, таким чином, на нові території [70; 177]. Встановлено капустянки рухаючись по водній поверхні орієнтуються за положенням сонця та поляризацією неба. Здатність коректування орієнтації (проявляється у комахи на 13 добу життя) дає підстави вважати про наявність у них елементів навчання [208]. У ґрунті шкідник прокладає неширокі горизонтальні нори, має мережу підземних комунікацій трофічного та репродуктивного призначання, а також розгалужені під різними кутами підземні ходи, що певною мірою страхують його від стихійних несподіванок. Зимові ходи досягають в середньому 80-100 см у глибину [39; 66].
Біологію капустянки в Лісостепу Воронезького регіону поглиблено вивчав в 1958-1964 роках Е.Р. Клечковский. Згідно його даних, вид поділяється на дві основні групи. Перша (morpha silvestris) розвивається в первинних біотопах (заплави річок, береги озер, інших водойм). Друга (m. agrarius) існує в умовах антропогенного ландшафту. Агробіоценози є вторинними біотопами існування виду.
Зимують за Е.Р. Клечковським імаго, німфи та личинки. Успіх перезимівлі значною мірою залежить від вгодованості шкідника. Масова міграція до місць зимівлі починається при встановленні середньодобової температури +8+10оС (кінець вересня початок жовтня). Ділянки землі, що не обробляються, відкриті заплави, які не затоплюються і є основними місцями зимівлі шкідника. Цим же автором встановлено в агроценозах зимують личинки, починаючи з 3-го віку, а в первинних біотопах мігрують личинки 4-го і старших віків. Він пояснює це прискореним розвитком шкідника в заплавах річок, завдяки більш тривалим періодам активної діяльності та калорійнішому живленню, особливо рослинної частки раціону. Запас жиру перед зимівлею у особин в агроценозах складає 25-45%, у тих, що зимують вздовж річок 34-56%. Е.Р. Клечковський (1972) пропонує використовувати ці показники при розробці прогнозу виживання зимуючих популяцій. Вгодовані личинки зимують в норах на глибині 65-80 см, дорослі особини розташовуються глибше 1м у супіщаному шарі ґрунту. Межею занурення капустянки в грунт є глибина залягання суглинку, якого вони, як правило, не перетинають.
Весь період зимівлі капустянка перебуває в стані заціпеніння. За даними В.Ф. Дрозди (1998) це один із критичних, досить тривалих періодів онтогенезу виду і для успішної перезимівлі температура взимку не повинна бути нижчою +2-(3)оС, а вологість ґрунту в зимовій камері має становити 75-95%. Тривале перебування комахи у сухому ґрунті викликає значне висихання тіла, і, як наслідок, загибель, яка, на думку Д.Н. Кобахідзе (1960), настає при втраті 50% маси тіла. Рід авторів пропонує використовувати ці біологічні особливості виду для регулювання його чисельності, шляхом облаштування штучних місць зимівлі [41; 66].
Навесні особини виходять на поверхню, коли грунт на глибині 15-20 см прогрівається до +9+11оС. У імаго починається шлюбний період, в цей час відбувається інтенсивне живлення, формується статева продукція [39; 42].
Капустянки, як і багато інших прямокрилих, активно використовують звуки для внутрішньовидової комунікації, належачи до комах з найбільш високою енергетикою звуковипромінювання [190]. Так, наприклад, максимальний рівень звукового тиску, виміряний на висоті 1 м над норою G. vineae складає 90 дБ [191]. Дослідженнями Р.Д. Жантієва та О.С. Корсуновської (1973), встановлено, що самці капустянок продукують 5 типів звуків: призовні, передкопуляційні, агресії, територіальні та загрози, а самки тільки два останніх.
Питання розмноження G. gryllotalpa у літературі представлене незначною кількістю давніх робіт. Детальні дослідження з особливостей копуляції у цього виду комах було проведено ще в кінці ХІХ на початку ХХ сторіччя російськими, німецькими та американськими ентомологами [13; 187; 188; 182; 216].
Період початку спаровування G. gryllotalpa залежить від кліматичних умов і припадає на липень-червень в північних регіонах Росії [13; 192], або на кінець квітня-травень в південних (Ставропілля, Краснодарський край) [70]. Існують дані про більш ранню відкладу яєць і в Європі у травні [13]. Щодо України, то для Полтавської області дати відкладання 12 травня, Харківської близько 10 травня, Херсонської кінець квітня, областей північного Лісостепу середина липня [16]. Спаровування відбувається в підземних тунелях.
Після запліднення самка влаштовує спеціальну гніздову камеру в землі. Оскільки комаха веде скритий спосіб життя, в літературі існує безліч розбіжних даних, стосовно описання будови і використання капустянками підземних комунікацій взагалі, і особисто гніздової камери. Так, основні дослідження англійських та французьких ентомологів, стосовно ходів капустянки у зводиться до загального висновку: капустянка риє під поверхнею ґрунту загальний довгий звивистий тунель від якого відокремлюються розвідувальні галереї; гніздо з плоским дном, з якого на поверхню ґрунту під гострим кутом веде хід [23; 152]. В той же час Schilling von Freiberr (1898) описує ходи спочатку як вертикальну шахту з поверхні до глибини 10-15 см, потім як досить довгий і прямий горизонтальний хід (перпендикулярний шахті), що закінчується яйцеподібною гніздовою камерою.
На початку ХХ сторіччя були розроблені методи вивчення підземних комунікацій капустянки. Основним з них був метод промірів, що складався з поетапного відкопування підземної нори і вимірювання її горизонтального та поперечного перетинів [30]. У 1916 році В.А. Гросс-Гейм і І.В. Ємельянов запропонували метод гіпсування ходів, який може бути з успіхом взятий на озброєння і сучасними ентомологами [30].
Незважаючи на існування цих досить цікавих методологічних розробок, в літературі не описані результати їх використання, водночас підземні комунікації капустянки описані дуже суперечливо. Так, у другому десятиріччі ХХ сторіччя панувало твердження, що самка робить спіральний хід, в якому знаходиться гніздо з плоским дном на глибині 1,5-2,5 см від рівня ґрунту [82]. Ця не зовсім вірна точка зору, правда з певними змінами, повторюється Н.А. Холодковським (1929). Гніздо, за Н.А. Холодковським, склеєне з часток ґрунту і є ґрунтовою грудкою, що містить у собі порожнину завбільшки з куряче яйце або грецький горіх з гладкими стінками. Як бачимо, опис структури ходів наближається до сучасного бачення, але основне твердження про те, що хід за структурою є спіралеподібним, залишається. З досліджень першої половини ХХ сторіччя, єдиною роботою де наведено деякі характеристики ходів капустянки, котрі принципово збігаються з сучасними даними щодо будови ходів, є стаття Л.В. Буракової (1925) де зазначається ходи на глибині 2-3 см; щільна грудка ґрунту, завбільшки з кулак з округлою або овальною формою камери з ущільненими еластичними стінками є гніздом; навколо нього проходить кільцевий хід, який поєднує з одного боку порожнину гнізда і вихід на поверхню ґрунту, а з другої нору, розташовану на глибині 50-65 см і поєднану з гніздом вертикальною шахтою діаметром 2,5-3 см. Поряд з цим, в літературі продовжують зустрічатися невірні описи системи ходів, які зводяться до застарілих даних ХІХ сторіччя. Так, С.М. Федоров (1928) змальовує ходи за типом описаним вище у роботі Schilling von Freiberr (1898), а М. Дегтярьов (1930) у роботах Ж.А. Фабра та Д.Г. Вуда.
Починаючи з 30-х років ХХ сторіччя більшість даних відносно ходів капустянки зводяться до спрощених уявлень, а саме: автори вказують про наявність напівпідземних ходів безпосередньо під поверхнею ґрунту [29; 56; 68; 69; 93; 101; 141; 168] . Інколи автори поверталися і до застарілих уявлень про ходи (подібні до уявлень Фабра) [157; 173]. Лише у праці Насекомые вредящие полевым культурам” (1937) В.Н. Щеголев з співавторами наводять вірогідні дані, вказуючи про існування зимуючих ходів довжиною до 1 м. Такої ж думки притримується і Е.В. Зверезомб-Зубовський (1957).
Щодо глибини розташування гнізда, більшість дослідників наводять 10-20 см [56; 70; 157; 174]. Існують дані і про розташування камер на меншій глибині: 6-8 см [39], 5-20 см [46]. Треба зазначити у визначенні глибини ходів збудованих для зимівлі у авторів не знаходимо такої одностайності. Так, І.А. Шмиговський та В.І. Гусев (1958) вказують, що капустянка зимує у печерках на глибині 30 см, Н. Д. Кобахідзе (1960) 1 м у сухому і 30-50 см у вологому грунті, Д.А. Тітов і А.Ф. Руньковський (1990) наводять 80-100 см, Дрозда (2000) 30-55 см для личинок і 60-120 см для імаго, а Е.М. Дроздовський (2001) називає глибину зимівлі 50 см для личинок і 50-100 см для імаго.
Окремо потрібно сказати, що уявлення про гніздо капустянки як округлу камеру остаточно затвердилось у ентомологічній науці (у порівнянні до уявлень про камеру з плоским дном [82; 152]) саме в період 10-30-хх років ХХ сторіччя і надалі в літературі згадується яйцеподібне” або горіхоподібне” утворення діаметром приблизно 5 см [19; 29; 39; 56; 70; 164; 173].
Починаючи з 60-х років ХХ сторіччя роботи з вивчення ходоутворення капустянкою звичайною набули певної послідовності і довершеності. Не останню роль в цьому зіграла фундаментальна праця Д. Н. Кобахідзе Обыкновенная медведка (Gryllotalpa gryllotalpa) в СССР” (1960), в якій вперше описано вертикальні та горизонтальні міграції цієї комахи в ґрунті. В подальшому цю ідею розвиває Е.Р. Клечковський (1972) він деталізує міграційні процеси вказуючи, що горизонтальні міграції капустянки пов’язані з підготовкою гніздових камер і системи нір в період розмноження, а горизонтально-вертикальні з розселенням личинок різних віків.
В останній час знову запанувала схема системи ходів принципово описаної Л.В. Бураковою у 1925 році. Про це свідчить робота Д.А. Тітова та А.Ф. Руньківського (1990). Але з’явилися нові дані, і вже в роботах В.Ф. Дрозди (1999; 2000) уявлення про систему ходів капустянки описуються наступним чином: комаха прокладає ходи у вигляді довгих звивистих горизонтальних тунелів під самою поверхнею ґрунту; система ходів перед розмноженням містить гніздову камеру, від якої в глибину йде основний хід з’єднаний з кільцевим, що оточує камеру і у свою чергу поєднується з системою інших кільцеподібних ходів; основний хід, той, що йде в глибину і закінчується печеркою, обов’язково має відгалуження це певною мірою забезпечує захист шкідника від затоплення та хижаків.
Стосовно гніздової камери, безпосередньо, на сьогодні вважається, що вона будується на глибині 6-8 см. Розмір її, приблизно, 6 х 6 см, стінки ущільнені. Самка оперізує камеру горизонтально розташованим ходом, так, що стінка гнізда та хід знаходяться на відстані до 1см, діаметр ходу 1-2 см. Кільцевий, горизонтально лежачий хід виконує роль інкубатора. Він з’єднаний з одним відростком, що заглиблюється майже вертикально до 80-120 см від поверхні ґрунту. Другий відросток виходить з протилежного боку кільцевого ходу на поверхню ґрунту під незначним кутом до вертикалі [32; 33; 39].
Цікавим елементом підземних комунікацій капустянок є акустичні нори, конструкція яких різниться в залежності від виду. Так, G. gryllotalpa влаштовує нори, що мають декілька (до семи) отворів, G. stepposa будує циліндричну камеру з двома короткими ходами-горнами, що розширюються, а G. unispina з одним. Самці генерують звуки, знаходячись в нижній частині рупора [52]. Північноамериканські види S. acletus та S. vicinus риють акустичні нірки, які складаються з розширеного ходу, що відкривається на поверхню, грушоподібної камери, де розміщується самець і відвідного ходу, який дозволяє йому швидко розвернутися назустріч самці. Самець, що співає, знаходиться безпосередньо у камері [224; 242]. Потрібно зауважити, що самці цих двох видів дуже рідко подають сигнали більше одного разу з однієї і тієї ж камери [232]. Нора капустянки G. australis складається з овальної камери, від якої відходить довгий хід до 1 м, та акустичний горн, що відкривається зовні, довжиною 40 см. Самець під час співів знаходиться біля звуження, яке розділяє овальну камеру і горн [202; 230]. G. major будує нірки, що розташовані не випадково, а концентруються на певних ділянках самки, які приваблюються співами самців, спускаються поміж скупчення нірок і, таким чином, можуть вільно вибирати партнера [223].
Оскільки побудова тунелів у грунті є біологічною особливістю виду, дані стосовно її підземної діяльності розбіжні та не систематизовані, в той же час основна шкода спричиняється саме на глибині, ми вважаємо за доцільне зупинитися на питаннях побудови підземних комунікацій в ході своїх досліджень.
Період відкладання яєць для Центральної чорноземної смуги Росії за Е.Р. Клечковським (1972) триває до 3-х тижнів, що пов’язано з періодом визрівання яєчників. Він відзначає пряму кореляцію між вмістом жиру в тілі комахи після зимівлі та потенційною плодючістю. За даними В.Ф. Дрозди (1998; 1999а), яйця відкладаються в 3-4 прийоми, на внутрішню, нижню, чи бокову стінку маточної камери, ретельно вкриваються густим слизом. В одній камері розвивається 250-600 яєць. Через 3-5 годин кладка тьмяніє, а самі яйця світлішають. Після цього, самка черевцем розсипає їх по дну маточної камери, звільнюючи від слизу та комплексу ентомопатогенних грибів, що можуть бути на ньому, надалі вона знаходиться неподалік і забезпечує оптимальні умови, необхідні ембріонам та личинкам 1-го віку.
При порушенні ходів у камері самка ремонтує їх. При цьому вона не вилазить на поверхню, а прагне підкопатися до рівня, що знаходиться нижче пошкодження приблизно на 1см. Активність при відновленні ходів підвищена і протягом однієї години, вона здатна відновити їх до 5 разів, але зруйноване гніздо капустянка відбудувати вже не спроможна, в такому разі кладка гине. Окрім того, самка підгризає рослини над гніздом у радіусі 5-10 см, що сприяє його сонячному освітленню та обігріву. Таким чином, місце камери візуально встановлюється за суцільним випадінням рослин на цій площі. Після зрошення, або дощу, самка очищує ходи від мулу [32; 33]. І.Ф. Винниченко у 1975 році опубліковано результати спостережень для умов Молдови, де протягом сезону одна особина влаштовує 3-4 гнізда, з середньою чисельністю кладки 440 яєць (мінімальна 29, максимальна 686; найбільш численні перші травневі кладки). Д. Н. Кобахідзе (1960) наводить дані, що в лабораторних умовах одна самка влаштувала два гнізда і відклала до них 232 яйця.
Тривалість ембріонального розвитку залежить від гідротермічного режиму безпосередньо в гнізді та навколо нього. Цей період онтогенезу висвітлюється в літературі по-різному. П.А. Рєзник (1941) вказує, що вихід личинок з яєць відбувається приблизно через місяць після їх відкладки. Н.А Добровольський (1939) називає цифри 710 днів, Е.В. Зверозомб-Зубовський (1957) наводить строки в одну-дві декади. Експериментально в умовах Тбілісі у червні 1958 року [70] встановлено, що мінімальний термін ембріонального розвитку дорівнював 12 дням, а максимальний доходив до 20 днів. В.Ф. Дрозда (1999а) відзначає, що вже через 10-12 днів з очищених від слизу яєць відроджуються зеленкувато-сірі личинки, ще через 8-10 днів вони линяють на 2-й вік. Е. Р. Клечковський (1972) встановив, що темпер

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Досліджено особливості біології та екології капустянки звичайної та методи обмеження її шкідливості в Лісостепу та Степу України, які ґрунтуються на узагальненні специфіки перебігу онтогенезу, вивченні рухової активності, взаємовідносин з навколишнім середовищем. На цій основі розроблена система моніторингу фітофага та окремі елементи технології обмеження його шкідливості, які забезпечують ефективність та екологічну безпечність.
2. В Лісостепу України повний цикл розвитку капустянки триває: 85-88% популяції 2 роки (перша зимівля у стадії личинки 3-5 віку, друга німфи або імаго); 3-5% 1 рік і у 5-7% 3 роки. В Степовій зоні онтогенез триває: у 30-45% популяції 1 рік; у 45-50% 2 роки; і у 3-5% 3 роки.
3. Установлено паразитизм мух родини Pharidae на імаго капустянки на рівні до 22,4%.
4. Піки максимальної рухової та трофічної активності шкідника у Лісостеповій зоні це початок червня, для зони Степу початок травня. Максимальна трофічна активність спостерігається в період висадки розсади в ґрунт та приживання, а також період сходів і достигання бульб для картоплі.
5. На невеликих присадибних ділянках, де рослини основних овочевих культур не мають просторової ізоляції, капустянка віддає перевагу живленню рослинами капусти та огірків. Перець солодкий, томати, баклажани пасльонові культури обираються значно рідше. Критичний період для розсади капусти, томатів, перцю та баклажанів триває 25-30 діб, для огірків до 40 діб.
6. У виробництві доцільно застосовувати сезонний моніторинг капустянки, суть якого полягає у локальному створенні оптимальних умов для рухомоактивних стадій шляхом спрямованого зволоження ґрунту водою 10-15 л/м2 кожного третього дня. Характерні поверхневі ходи шкідника дозволяють з мінімальними витратами засобів та часу отримувати об’єктивну інформацію, що стосується загального рівня чисельності фітофага і його осередків. Регулярне зволоження ґрунту сприяє виникненню в осередках захворювань шкідника. В зоні Лісостепу в агроценозах розсадних культур від збудників грибних захворювань гине до 18,1% фітофага.
7. За високого рівня стартової чисельності капустянки (0,8-2,5 екз./м2) ефективним проти неї є використання отруйної живильної принади шляхом локального внесення до нір з наступним загортанням. Застосування препарату Маршал, 25% к.е. у складі зернової принади (15-20 мл/кг зерна) з нормою внесення 0,1-1 кг готової принади на 0,01 га одноразово на капусті забезпечує ефективність до 81,3%; на картоплі дворазове з інтервалом в 21 добу 84,2-90,1%; у складі комбікормової принади (15-20 мл/кг) з нормою витрати 10 г/10-15 м2, при одноразовому використанні до висадки розсади у ґрунт забезпечує захист капусти на рівні 79-86% та картоплі 85,2-92,4%. Інсектицид Маршал, 25% к.е. доцільно рекомендувати для реєстрації в Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні”.
8. Використання препарату Актара 25WG, в.р.г. для захисту розсадних овочевих культур від пошкоджень капустянкою, шляхом токсикації рослин витримуванням кореневої системи впродовж 90-120 хвилин у водному розчині 0,15%-ї концентрації по препарату дозволяє зберегти 60-67% урожаю капусти, майже 40% томатів, 60% перцю солодкого та до 70% урожаю баклажанів. За результатами досліджень препарат Актара 25WG, в.р.г. внесений Держхімкомісією у список пестицидів дозволених до використання, шляхом обробки кореневої системи розсади.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдеев М. Урожай и состояние скотоводства в Закавказье в 1914 году. Часть II Тифлис: Тип. Канц. Наместника Е.И.В. на Кавказе, 1915. 88 с.
2. Арометеорологічний бюлетень по території України за 2000-2001 сільськогосподарський рік / Міністерство екології та природних ревурсів України, Український гідрометеорологічний центр, 2001. 43 с.
3. Арометеорологічний бюлетень по території України за 2001-2002 сільськогосподарський рік / Міністерство екології та природних ревурсів України, Український гідрометеорологічний центр, 2002. 41 с.
4. Арометеорологічний бюлетень по території України за 2002-2003 сільськогосподарський рік / Міністерство екології та природних ревурсів України, Український гідрометеорологічний центр, 2003. 41 с.
5. Арометеорологічний бюлетень по території України за 2003-2004 сільськогосподарський рік / Міністерство екології та природних ревурсів України, Український гідрометеорологічний центр, 2004. 41 с.
6. Александров Д.П. Медведка // Обзор вредителей и повреждений сельскохозяйственных растений в 1932 г. Ч. 1. Массовые и многоядные вредители. Л.: Изд-во Упр. Службы Учета, 1932. С. 58.
7. Архипов Г. Е. Медведка // Защита растений. 1979. №6. С. 60-61.
8. Архипов Г. Е. Медведка // Защита растений. 1984. №4. С. 56-57.
9. А.с. 109925 СССР МКИ А 01М23/14: Ловушки для отлова мелких животных: А.с. 109925 СССР МКИ А 01М23/14/ Кубайчук В.П (СССР). Укр. НИИ защиты растений; Опубл. 1983.Бей-Биенко Г.Я. Отряд Orthoptera Прямокрылые // Вредители леса. Справочник: В 2-х т. / Под ред. Е.Н. Павловского и А.А. Штакельберга. М.Л.: Изд-во АН СССР, 1955. Т.2. С. 897-917.
10. Белецкий Е.Н. Теоретическое обоснование цикличности динамики популяций для разработки многолетнего прогноза массового появления вредных насекомых: Автореф. дис д-ра. биол. наук: 06.01.11/ УСХА К., 1987. 42 с.
11. Білецька Н.Є. Закономірності динаміки географічних і локальних популяцій шкідливої черепашки (Eurygaster integriceps Put.) і прогноз їх масового розмноження: Автореф. дис канд. с.-г. наук: 16.00.10/ НАУ К., 2003. 20 с.
12. Богданов-Катьков Н.П. Энтомологические экскурсии на огороды и бахчи, 1933.
13. Болдырев В.Ф. Материалы к познанию строения спермотофор и особенностей спаривания у Locustodea и Gryllodea // Труды Русск. Энтом. Общ. 1914. Т. XLI, №6. 248 с.
14. Болдырев В.Ф. Свадьбы и сперматофоры у некоторых кузнечиков и сверчков // Труды Рус. Энтом. Общ. 1913. Т. XL, №6. С. 1-54.
15. Бондарович М.Я. Инструкция для наблюдений за вредителями и повреждениями капусты и лука. М.Л.: Сельколхозгиз, 1931. 15 с.
16. Бородин Д.М. Медведка и борьба с ней. // Хуторянин. 1914. №38. С. 1054.
17. Борьба с вредителями полевых, садовых и огородных растений // Труды сельскохозяйственных совещаний в Черноморской губернии в г.г. Сочи, Туапсе и Новороссийске в 1911 году. Тифлис: Тип. К.П. Козловского, 1913. С. 50-52.
18. Брудная А.А. Вредители топинамбура и меры борьбы с ними // Болезни и вредители топинамбура / Под ред. М.С. Дунина. М.: Сельхозгиз, 1935. С. 156-185.
19. Буракова Л.В. Из наблюдений над жизнью медведки // Рус. энтомол. обозр. 1925. №2. С. 139-142.
20. Вережникова И.В., Фокин А.В., Заглада А.В. Темпы формирования подземных коммуникаций медведкой Gryllotalpa gryllotalpa (Orthoptera, Gryllotalpidae) // Овочівництво і баштанництво. Між від. тем. наук. зб. 2003. Вип. 48. Х., С. 241-244.
21. Винниченко И.Ф. К вопросу о плодовитости медведки обыкновенной. // Тр. Кишиневского с.-х. института. 1975. Т. 145. С. 57-62.
22. Вредители сельскохозяйственных культур и лесных насаждений: В 3-х т. / Под общ. ред. В.П. Васильева. Т.1. Вредные нематоды, молюски, членистоногие / Ред. тома В.Г. Долин. К.: Урожай, 1987. 440 с.
23. Вуд Д.Г. Гнёзда, норы и логовища. М.: Терра, 1993. 636 с.
24. Герасименко Л.Р., Дехтярьов М.С., Прошкіна О.І. Інструкція для провадження спостережень над масовими шкідниками та хоробами рослин сільського господарства. Харків: Радянський селянин, 1926. 40 с.
25. Гиляров М.С. Методы количественного учета почвенной фауны // Почвоведение. 1941. №4. С. 15.
26. Гиляров М.С. Полевой метод оценки сравнительной привлекательности различных культур для живущих в почве вредителей // Защита растений. 1937. №15. С. 27.
27. Глулямова Д.Б. Гельминты насекомых. М.: Наука, 1980. 38 с.
28. Грос-Гейм В. Знищуйте вовчка лютого ворога ваших городів. Ратуйте від загину врожай здобуток вашої праці. К.: Київська 2-га друк., 1925. 4 с.
29. Гросгейм М.А. Боротьба з шкідниками плодових і ягідних культур. Харків: Держ. видав. колгоспної та радгоспної літератури УССР, 1936. 226 с.
30. Гросс-Гейм В.А. Инъекция гипсом, как метод изучения подземной жизни насекомых // Отд. оттиск из Журнала прикладной энтомологии. 1916. Т.1, №1. 3 с.
31. Губерт Мартин. Основы защиты растений / Перевод с англ. М.-Л.: Сельхозгиз, 1931. 304 с.
32. Денисенко М.К. Медведка // Приусадебное хозяйство. 1987. №5.
33. Денисенко М.К. Эффективный метод борьбы с медведкой // Защита растений. 1986. №10. С. 51.
34. Дехтярьов М. Шкідники городніх рослин. Харків: Радянський селянин, 1930. 160 с.
35. Добровольский Б.В. Фенология насекомых. М.: Высшая школа, 1969. 231с.
36. Добровольский В.К. К методике изучения почвенных вредителей // Защита растений. 1935. №1. С. 22.
37. Довідник по овочівництву / Г.Л. Бондаренко, Г.П. Ледовська, Л.М. Шульгіна та ін.; За ред. Г.Л. Бондаренка. К.: Урожай, 1990. 272 с.
38. Доспехов Б.А. Методика полевого опыта. М.: Агропромиздат, 1985. 351 с.
39. Дрозда В.Ф. Капустянка (медведка) (Gryllotalpa gryllotalpa L.). К.: Світ, 2000. 40 с.
40. Дрозда В.Ф. Медведка // Захист рослин. 1997. №7. С. 32-33.
41. Дрозда В.Ф. Медведка. Особливості біології, розповсюдження, прогноз шкодочинності // Захист рослин. 1998. №3. С. 36-37.
42. Дрозда В.Ф. Паразити, хижаки, збудники хвороб природні регуляторні механізми чисельності та шкодочинності медведки. // Захист рослин. 1999. №6. С. 24-25.
43. Дрозда В.Ф. Ще раз про медведку. Методи боротьби в осінній період // Захист рослин. 1999. №1. С. 28-30.
44. Дрозда В.Ф., Веріжнікова І.В. Спосіб моніторингу популяцій ґрунтових фітофагів. Патент України №56721, 7 АО1М1/00. Опубл. 15.05.2003, Бюл. №5, 2003 р. 9 с.
45. Дрозда В.Ф., Лапа О.М., Веріжнікова І.В. Спосіб захисту сільськогосподарських насаджень від комплексу фітофагів. Патент України №69634, А01К67/00. Опубл. 15.09.2004, Бюл. №9, 2004 р. 22 с.
46. Дроздовский Э.М. Слизни, хрущи, щелкуны, медведка // Защита растений и карантин. 2001. №5. С. 44-46.
47. Евстратова А.Н. Опыт борьбы с медведкой // Сад и огород. 1957. №9. С. 73.
48. Ермаков Д. Медведка // Картофель и овощи. 1973. №4. С. 37.
49. Ефремова Т.Г. Медведка // Защита растений. 1969. №2. С. 34-36.
50. Єрмоленко В.М. Атлас комахшкідників польових культур. К.: Урожай, 1971. 176 с.
51. Жантиев Р.Д. Биоакустика насекомых. М.: Издво МГУ, 1981. 265 с.
52. Жантиев Р.Д. Медведки (Orthoptera, Gryllotalpidae) Европейской части СССР и Кавказа // Зоол. журнал. 1991. Т. 70, №6. С. 69-76.
53. Жантиев Р.Д., Корсуновская О.С. Звуковая сигнализация и некоторые характеристики слуховой системы медведок (Ortoptera, Gryllotalpidae) // Зоол. журнал. 1973. Т. 53, №12. С. 1789-1801.
54. Жантиев Р.Д., Чуканов В.С. Акустические аттрактанты и репелленты // Ориентация насекомых и клещей. Томск: Изд-во Томского ун-та, 1984. С. 13-15.
55. Жуковский И.А. О слепыше и его значении в сельском хозяйстве Изюмского уезда // Труды Харьковского энтомол. бюро. 1915. С. 43-44.
56. Зверезомб-Зубовский Е.В. Вредители сахарной свеклы. К.: Изд-во АН УССР, 1957. 276 с.
57. Знаменский А.В. Насекомые вредящие полеводству. Ч. 1. Врелители зерновых злаков // Труды Полтавской с.-х. опытной станции. Полтава, 1926. 305 с.
58. Иванов А., Нечаев А. Опыт борьбы с медведкой // Картофель и овощи. 1967. №8. С. 44.
59. Иващенко И.И., Хвостик В.Г., Фахад И.А. Ловушки для щелкунов // Защита растений. 1989. №5. С. 34.
60. Ильинский А. Медведка и борьба с ней (Gryllotalpa gryllotalpa L.). Астрахань: Тип. №5 Полиграфпрома, 1924. 4 с.
61. Исмайлов М.Г., Рустамова М.Р. Эффективность отравленных приманок // Защита растений. 1981. №10. С. 32.
62. Камяной Л.А. Гептахлор для борьбы с корнегрызущими вредителями // Лесное хозяйство. 1964. №1. С. 54.
63. Карпова А.Н. Масличные // Обзор вредителей и повреждений сельскохозяйственных растений в 1932 г. Ч. 2. Вредители и повреждения зерновых, кормовых и технических культур. Л.: Изд-во Упр. Службы Учета, 1932. С. 43-46.
64. Кисилев Б. Отчет об агрономических мероприятиях с 1-го января по 1-е октября 1914 года // Отчет о деятельности земской агрономической организации Закавказья за 1914 год по Сухумскому округу. Тифлис: Тип. Канц. Наместника Е.И.В. на Кавказе, 1915. С. 1-22.
65. Клейн Э. Как бороться с медведкой. М.-Л.: Сельхозгиз, 1930. 16 с.
66. Клечковский Э.Р. Медведка (Gryllotalpa gryllotalpa L.) и биологическое обоснование мер борьбы с ней в Воронежской области: Автореф. дис канд. биол. наук: 03.00.09./ ВИЗР. Л., 1972. 23 с.
67. Клечковский Э.Р. Медведка // Обзор развития вредителей и болезней сельскохозяйственных культур в 1967 году и прогноз появления их в 1968 году в Воронежской области. Воронеж, 1968. С. 11-12.
68. Клечковский Э.Р. Наблюдения за миграциями медведки в условиях необлесенных и облесенных пойм Воронежской области // Охрана природы ЦЧП, Сб.№5. Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1964. С. 186-199.
69. Клечковский Э.Р. Особенности размещения и типы миграции медведки в условиях Центрального Черноземья // Труды научной конференции по вопросам массового размножения вредителей леса. Уфа, 1962. С. 36-38.
70. Кобахидзе Д.Н. Обыкновенная медведка (Gryllotalpa gryllotalpa L.) в СССР. Тбилиси: Изд-во АН Грузинской ССР, 1960. 73 с.
71. Коваленко Г.Д. Медведка и борьба с ней (Результаты производственных опытов в колхозах Черкасской МТС). (рукопись), 1939. 21 с.
72. Коваль Э.З. Определитель энтомофильных грибов СССР. К.: Наукова думка, 1974. 260 с.
73. Корольков Д.М. Борьба с главнейшими вредителями сада, огорода и некоторыми вредителями поля. М.: Изд-во НКЗ, 1919. 32 с.
74. Корольков Д.М. Как бороться с медведкою. Сухум: Тип.-лит. ВСНХ им. Ленина, 1928. 34 с.
75. Королькова Г.Е. Влияние птиц на численность вредных насекомых. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 128 с.
76. Краткий обзор деятельности Бюро за время его существования (с 1 апреля 1916 по 1 января 1919) // Тифлиское Земское Бюро борьбы с вредителями сельского хозяйства. Тифлис: Тип. Грузинского Тов. Печати, 1919. 8 с.
77. Крутов П.М., Мушайлов Ю.М. Медведка // Защита растений. 1970. №11. С. 32-33.
78. Кудрин А.И. К вопрсу о применении земляных ловушек для изучения распределения и взаимодействия элементов энтомофауны на поверхности почвы // Труды Всесоюзного энтомологического общества, т. 50. 1965. 242.
79. Кудрявцева Т.Л. Вредители чуфы в Западной Грузии в 1932 и 1933 гг. // Болезни и вредители чуфы / Под ред. Н.Н. Богданова-Катькова и М.С. Дунина. М.: Сельхозгиз, 1935. С. 47-55.
80. Кулагин Н.М. Вредные насекомые в России в 1915 году // Отдельный оттиск из Ежегодника Департамента Земледелия за 1916 год. 52 с.
81. Кульчицкий М. Мой опыт борьбы с медведкой // Картофель и овощи. 1972. №11. С. 45.
82. Курдюмов Н.В. Главнейшие насекомые вредящие зерновым злакам в средней и южной России. Полтава: Электрич. тип. Д.Н. Подземского, 1913. 120 с.
83. Лебедев Ф.Н. К вопросу о применении удушающих средств в деле борьбы с вредителями сельского хозяйства // Б юллетень 2-го Всероссийского энтомо-фитопатологического съезда (Петроград, 25-30 октября 1920 г.). 1920. №7. С.26.
84. Лебедева В.А. Уничтожение медведки отравленными приманками // Труды науч.-произв. конференции по защите растений на Юго-Востоке. Саратов, 1958. С. 97-99.
85. Лучник В. Вредные насекомые Ставропольского округа в 1928 году // Работы Ставропольской станции защиты растений. 1929. №2. 23 с.
86. Лучник В. Вредные насекомые Ставропольського округа в 1927 году // Известия Ставропольской станции защиты растений от вредителей. 1928. Т.4. С. 22-31.
87. Лучник В. Список насекомых, вредивших растениям в Ставропольском округе в 1925 году // Известия Ставропольской станции защиты растений от вредителей. 1926. Т.2. С. 12-24.
88. Лучник В. Список насекомых, вредивших растениям в Ставропольском округе в 1924 году // Известия Ставропольской станции защиты растений от вредителей. 1925. Т.1. С. 8-15.
89. Лучник В. Список насекомых, вредивших растениям в Ставропольском округе в 1926 году // Известия Ставропольской станции защиты растений от вредителей. 1927. Т. 3. С. 33-38.
90. Макаров-Кожухов Л.Н. О борьбе с медведкой // Защита растений от вредителей и болезней. 1963. №11. С. 42.
91. Малышев С. И. Пути и условия эволюции инстинктов осообразных перепончатокрылых (Hymenoptera vespiformia, s. lat) // Труды Всесоюзного энтомол. общества. 1956. Т.45. С.3-51.
92. Малышев С.И. Становление перепончатокрылых и фазы их эволюции. . М.-Л.: Наука, 1966. 332 с.
93. Мальцев И.В. Вредные насекомые лесонасаждений Степного Крыма и меры борьбы с ними. Симферополь: Крымиздат, 1954. 46 с.
94. Мамаев К.А. Медведка // Защита растений от вредителей и болезней. 1961. №6. С. 42.
95. Меркулов А.А., Рончинская Г. Я. Медведка // Защита растений от вредителей и болезней. 1963. №8. С. 42.
96. Методики випробування і застосування пестицидів / С.О. Трибель, Д.Д. Сігарьова, М.П. Секун, О.О. Іващенко та ін. / За ред. проф. С.О. Трибеля. К.: Світ, 2001. 448 с.
97. Методические указания по гигиенической оценке новых пестицидов. Киев, 1988, утв. МЗ СССР 13.03.1987 № 4263-87.
98. Миноранский В.А. Защита орошаемых полевых культур от вредителей. М.: Агропромиздат, 1989. 208 с.
99. Миноранский В.А. Орошение и фауна. Ростов на Дону: РГУ, 1987. 222 с.
100. Михайлов-Дойников А. Насекомые, наблюдаемые в весенний период 1915 г. Астрахань: Тип. А. Штылько, 1915. 7 с.
101. Мищенко А.И. Насекомые вредители полевых и овощных культур Дальнего Востока. Хабаровск: Дальгиз, 1940. 196 с.
102. Мориц Л.Д. Обзор вредителей Ставропольской губернии // Труды 3-го Всероссийского Энтомологического Бюро. Петроград: Тип. им. Гуттенберга, 1923. С. 34-49.
103. Мориц-Романова З.Е. Обзор вредителей сельского хозяйства Туркменистана и сопредельного Хоросана и данные по методике борьбы за 1925 и 1926 гг. // Отчет о деятельности ОЗРА за 1924-25 и 1925-26 операционные года. Л.: Тип. Глав. Бот. сада, 1927. С. 36-78.
104. Накашидзе Е. Озургетская опытная табачная и чайная плантация в 1908 году // Отчеты о состоянии и деятельности опытных полей и плантаций промышленных растений в Восточном и Западном Закавказье в 1908 году. С.-Петербург: Тип. В.Ф. Киршбаума, 1911. С. 52-67.
105. Насер А.Д. Закономерности многолетней динамики популяций и прогноз массового размножения хлебной жужелицы: Автореф. дис канд. биол. наук: 03.00.09/ Харьк. гос. пед. ун-т Х., 1996. 21 с.
106. Овощеводство откртого и закрытого грунта : Учебник / К.К. Плешков, Н.М. Ткаченко, Л.М. Шульгина 2-е изд., пере раб. и доп. К.: Выща шк., 1991. 351 с.
107. Отчет областной станции защиты растений Центральной черноземной области с 1.10. 1928 по 1.10. 1929 г. (Рукопись), 1929. 33 с.
108. Пат. 2129367 Россия, МПК6А01 №25/12, А01М 17/00. Инсектицидный препарат-приманка и способ борьбы с медведкой: Пат. 2129367 Россия, МПК6А01 №25/12, А01М 17/00 / Близнюк А.Н., Двухшерстов М.Г., Кронгауз Ю.И.; ООО фирма «Зелёная Аптека Садовода». № 97119974/13; Заявл. 19.11.97; Опубл. 27. 04. 99, Бюл. № 13.
109. Першина Г.Ф. Новое средство от медведки // Защита и карантин растений. 2000. №9. С. 57.
110. Петрухин К. Опыт борьбы с медведкой // Защита растений. 1967. №3. С. 31.
111. Плешкевич В. Как мы уничтожаем медведку // Защита растений. 1966. №9. С. 36.
112. Плотников В.И. Отчет Туркестанской Энтомологической Станции за 1911 год. 1912. 58 с.
113. Полищук С.А. Медведка обыкновенная // Защита растений. 1967. №9. С. 34.
114. Порчинский И.А. Очерк распространения в России важнейших вредных животных в 1909 году // Отдельный оттиск из Ежегодника Департамента Земледелия за 1909 год. 1909. 14 с.
115. Поспелов В. О борьбе с медведкой // Хозяйство. 1909. №21. С. 919-920.
116. Поспелов В. Отчет о деятельности Киевской энтомологической станции при Южно-Русском Обществе Поощрения Земледелия и Сельской Промышленности за 1911 год. К.: Тво «Печатня С.П. Яковлева», 1911. 10 с.
117. Приймак К. Отчет о деятельности земского агронома Гудаутского района Сухумского округа за 1914 год (по 1 окт.) // Отчет о деятельности земской агрономической организации Закавказья за 1914 год по Сухумскому округу. Тифлис: Тип. Канц. Наместника Е.И.В. на Кавказе, 1915. С. 23-31.
118. Приставко В.П. К методике изучения динамики численности и плотности популяции насекомых, летящих на ультрафиолетовое излучение // Вестник зоологии. 1969. №6. С. 87-91.
119. Приставко В.П. Оценка влияния некоторых абиотических факторов на отлов бабочек яблонной плодожорки светоловушками с источниками ультрафиолетового излучения // Зоол. журнал. 1969. Т. 48, Вып. 8. С. 1177-1184.
120. Прогноз появления и учет вредителей сельскохозяйственных культур / Под ред. В.В. Косова и И.Я. Полякова. М.: МСХ СССР, 1958. 630 с.
121. Прогноз фітосанітарного стану агроценозів України та рекомендації щодо захисту рослин у 2003 році. К.: Вид-во ПП Фірма” Гранмна”, 2003. 154 с.
122. Пустовойт А.Ф., Мирошникова Е.А. Вредители и болезни овощных культур. Симферополь: Крымиздат, 1950. 96 с.
123. Резник П. А. Медведка // Защита растений. 1977. №7. С. 61.
124. Резник П.А. Материалы к биологии медведки // Тр. Ворошиловского пед. ин-та. Т.3. 1941.
125. Руководство к обследованию вредной энтомофауны почвы / С.П. Иванов, И.Д. Белановский, М. С. Ефименко, Е.Н. Житкевич / Под ред. С.П. Иванова. Киев-Полтава: Державне видавництво колгоспної та радгоспної літератури УРСР, 1937. 302 с.
126. Руководство по учету вредителей и повреждений овощных и бахчевых культур. Л.-М.: Издание Сектора службы учета ОБВ, 1934. 108 с.
127. Сахаров Н. Вредные насекомые, наблюдаемые в Астраханской губ. с 1912 по 1914 года. К отчету станции за 1914 год. Астрахань: Тип. А.А. Штылько, 1915. 29 с.
128. Сахаров Н. Отчет о деятельности Энтомологической Станции за 1915 год // Отчет о деятельности Энтомологической Станции и Микологического отделения за 1915 год. Астрахань: Тип. А.А. Штылько, 1916. С.1-12.
129. Сахаров Н., Шембель С. Отчет о деятельности Энтомологической Станции и Микологического отделения за 1914 год. Астрахань: Тип. А.А. Штылько, 1915. 62 с.
130. Сахаров Н.Л. Отчет заведующего Энтомологической Станцией Астраханского Общества Садоводства, Огородничества и Полеводства // Отчет о деятельности Энтомологической Станции за 1912 год. Астрахань: Тип. В. Блаженкова, 1913. С. 3-21.
131. Свириденко П.А. Годовой отчет Северокавказской краевой станции защиты растений за 1924/25 операционный год. (Рукопись), 1925. 34 с.
132. Середа Ф. Как я веду борьбу с медведкой // Картофель и овощи. 1967. №2. С. 40.
133. Середа Ф., Бондаренко В. Уничтожение медведки // Картофель и овощи. 1968. №8. С. 47.
134. Соболева-Докучаева И.И., Солдатова Т.А. Некоторые факторы определяющие эффективность ловушек Барбера // Научные доклады высшей школы. Биол. науки. 1980. №11. С. 96-101.
135. Список пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні // Захист рослин. 2002. №4-5. С. 2.
136. Список пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні // Захист рослин. 2003. №2-3. С. 2.
137. Список пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні // Захист рослин. 2004. №2-3. С. 2.
138. Старк В.Н. Система мероприятий по охране от вредителей и болезней полезащитных лесных полос // Тезисы докл. сессии комиссии защиты растений ВАСХНИЛ в г. Воронеже 2023 апреля 1936 г. Л.: Изд-во ВАСХНИЛ. 1936. С. 46-59.
139. Сыч З.Д. Методические рекомендации по статистической оценке селекционного материала овощных и бахчевых культур. Харьков: Ин-т овощеводства и бахчеводства УААН, 1993. 72 с.
140. Сычевская В. И. Паразит медведки // Защита растений. 1967. №7. С. 54.
141. Талицкий В.И. Таблицы для определения вредителей и повреждений кукурузы в СССР. М.-Л.: Сельхозгиз, 1932. 72 с.
142. Тер-Симонян Л. Медведка // Картофель и овощи. 1970. №8. С. 41-42.
143. Тилеке Г. Медведка и борьба с ней // Природа. 1958. №4. С. 107-109.
144. Титов Д.А., Руньковский А.Ф. Борьба с многоядными вредителями // Защита и карантин растений. 1990. №12. С. 29-31.
145. Ткаленко Г.М. Двокрилі фітофаги овочевих культур в приватних господарствах центрального Лісостепу України: Автореф... канд. с.-г. наук: 03.00.09. / НАУ К., 2002. 18 с.
146. Трапман В. Борьба с вредителями. Основы и методы защиты растений: Пер. с нем. М.-Л.: Госиздат сельхоз. и колхозно- коопер. литературы., 1932. 380с.
147. Тураев Н.С. Вредители чуфы на Северном Кавказе в 1933 г. и опыт оценки их хозяйственного значения // Болезни и вредители чуфы / Под ред. Н.Н. Богданова-Катькова и М.С. Дунина. М.: Сельхозгиз, 1935. С. 9-46.
148. Урманчиев М.А. Наш опыт борьбы с медведкой // Защита растений. 1969. №9. С. 29-30.
149. Усман З.М. Закономірності багаторічної динаміки популяцій та прогноз масового розмноження саранових: Автореф. дис канд. біол. наук: 03.00.09/ Харьк. гос. пед. ун-т Х., 1998. 16 с.
150. Устройство для отлова прямокрылых насекомых: А. с. №1056976 / Жантиев Р.Д., Чуканов В.С., Юсипов Д.А. ; Опубл. 1983, Бюл. №44.
151. Устройство для сбора насекомых: А. с. СССР, ил. А 01 3/00, 1523143 / Перерва А.Е., Киричук В.Г., Чумак В.А. и др. НПО по эфиро-масличным культурам и маслам. Опубл. 1989.
152. Фабр Ж.А. Инстинкт и нравы насекомых: в 2-х томах М.: Терра, 1