КОРНЄЄВ Віталій Михайлович. СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНИЙ ПІДХІД В УКРАЇНСЬКІЙ НАУЦІ : КОРНЕЕВ Виталий Михайлович. СОЦИАЛЬНОКОММУНИКАЦИОННЫЙ ПОДХОД В УКРАИНСКОЙ НАУКЕ KORNEYEV Vitaly Mikhailovich. SOCIAL COMMUNICATION APPROACH IN UKRAINIAN SCIENCE

Краткое описание

КОРНЄЄВ Віталій Михайлович. Назва дисертаційної роботи: "СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНИЙ ПІДХІД В УКРАЇНСЬКІЙ НАУЦІ"

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики
На правах рукопису
КОРНЄЄВ Віталій Михайлович
УДК 007:001.8
СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНИЙ ПІДХІД
В УКРАЇНСЬКІЙ НАУЦІ
Спеціальність 27.00.01 – теорія та історія соціальних комунікацій
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук із соціальних комунікацій
Науковий консультант
Різун Володимир Володимирович
доктор філологічних наук, професор
Київ – 2016
2
Зміст
ВСТУП................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНИЙ ПІДХІД ЯК НАУКОВА
МЕТОДОЛОГІЯ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ..................... 14
1.1. Поняття соціальнокомунікаційного підходу в українській науці ........ 15
1.2. Історичні умови формування соціальнокомунікаційного підходу....... 35
1.3. Типологія об’єктів дослідження в соціальних комунікаціях................ 43
1.4. Специфіка інтеграції соціальнокомунікаційних досліджень у світовий
та вітчизняний науковий дискурс ............................................................................. 59
Висновки до розділу ........................................................................................ 67
РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ, ЗУМОВЛЕНОЇ
ФУНКЦІОНУВАННЯМ МАСОВО-КОМУНІКАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА
......................................................................................................................................... 70
2.1. Соціальнокомунікаційні виміри історії становлення української
журналістики .............................................................................................................. 70
2.2. Теорії розвитку мас-медійного середовища........................................... 89
2.3. Феноменологічні дослідження системних явищ мас-медійної,
інформаційної та культурно-мистецької діяльності ............................................. 137
2.4. Специфічні типи соціальної комунікації та нові соціальнокомунікаційні стратегії ............................................................................................ 187
Висновки до розділу ...................................................................................... 215
РОЗДІЛ ІІІ. СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНИЙ ПІДХІД В
ДОСЛІДЖЕННЯХ ПРОБЛЕМАТИКИ, ЗУМОВЛЕНОЇ
ФУНКЦІОНУВАННЯМ ІНСТИТУЦІЙ ЗБЕРЕЖЕННЯ, НАКОПИЧЕННЯ
ТА ПОШИРЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ......................................................................... 217
3.1. Наукове бачення розвитку соціальних функцій бібліотек .................. 217
3.2. Історія документознавства та архівознавства з позиції соціальних
комунікацій ............................................................................................................... 231
3.3. Бібліотечна діяльність як соціальнокомунікаційний феномен........... 239
3.4. Соціальні контексти інформаційної діяльності бібліотек .................. 257
Висновки до розділу ...................................................................................... 273
РОЗДІЛ 4. ПЕРСПЕКТИВНІСТЬ СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНОГО
ПІДХОДУ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ПРИРОДИ І ХАРАКТЕРУ
СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ............................................... 275
4.1. Проектування комунікаційних середовищ як сфера відображення
політико-правових реалій соціальних комунікацій .............................................. 275
4.2. Прикладні аспекти соціальнокомунікаційних досліджень................. 286
4.3. Фундаментальні та прикладні соціальнокомунікаційні дослідження:
специфіка впровадження наукових результатів .................................................... 296
Висновки до розділу ...................................................................................... 308
ВИСНОВКИ ..................................................................................................... 310
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................... 317
ДОДАТКИ
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження зумовлюється появою галузі наукового
знання – 27.00.00 «Соціальні комунікації» у 2006 році. Поряд із формальними
наслідками входження соціальних комунікацій у структуру української науки,
виникли й нові теоретичні підходи та погляди дослідників на проблеми
розвитку, зокрема, і масової комунікації в нових соціальних умовах, місце
тематичних напрямків досліджень у системі соціальної комунікації та
методологію досліджень, яка була б адекватною для соціальнокомунікаційного
підходу.
За час існування наукової галузі «Соціальні комунікації» захищено більше
50-ти докторських та близько 400 кандидатських дисертацій зі спеціальностей
напрямку. На сьогодні в Україні існують спеціалізовані ради в Дніпрі,
Запоріжжі, Києві, Львові, Харкові. Все це зумовлює розвиток територіальних
наукових шкіл, які виявляють суттєві особливості наукового осмислення
дійсності, формують усталені підходи до відбору тематики та проблематики
досліджень. Наприклад, відчутним впливом на розвиток київської наукової
школи позначилися позиції професорів О. Я. Гояна, В. Ф. Іванова, В. В. Різуна,
Н. М. Сидоренко. Для становлення запорізької наукової школи дослідження
соціальних комунікацій і частково дніпропетровської – важливими були роботи
та підходи Володимира Буряка.
Водночас аналіз методологічних підходів, що реалізуються в конкретних
наукових працях, засвідчує досить суттєві відмінності у розумінні
соціальнокомунікаційного підходу. Часто це призводить до відчутних
розходжень в результатах науковців. Варто відзначити, що з появою нового
наукового напрямку і формування специфічного підходу досліджень стало
відкритим широке коло галузей медійної діяльності та технологічних процесів
здійснення комунікації, які не могли системно та всеохопно досліджуватися в
межах філологічного чи, наприклад, історичного підходів. Різна наукоємність
соціальних комунікацій відповідно до особливостей окремих видів
4
комунікаційної діяльності ставить свої вимоги і до методів дослідження, і до
форми оприявлення результатів, що має відображатися у «популярності»
окремих тем та галузей у науковців, з одного боку, та формування специфічних
дослідницьких стратегій, поєднаних спільним науковим підходом – з іншого.
Потреба у цьому дослідженні продиктована кількома чинниками: активним
розвитком наукових досліджень у галузі, що зумовлює необхідність єдиного
методологічного підходу; необхідністю використання новітніх методів
дослідження медіапродукції, створення якої здійснюється на основі найновіших
технологій і систем; планування наукових досліджень з урахуванням результатів
перехідного – від філологічного до соціальнокомунікаційного підходу – етапів
розвитку науки про медіа.
Наукова проблема, вирішенню якої присвячене дослідження,– кваліфікація
соціальнокомунікаційного підходу в сучасній українській науці про соціальні
комунікації. Ця проблема виявляється через потребу інституціалізації нових
підходів до організації процесу дослідження. Проблема визначена в процесі
дискусії про шляхи і способи розвитку науки про соціальної комунікації у
публікаціях В. В. Різуна.
На початках існування нової наукової галузі використовувалися різноманітні
розуміння соціальнокомунікаційного підходу: від обов’язкового використання
окремих методів соціологічних досліджень до вивчення процесів поза
комунікаційними межами, але в площині соціальних рухів. З часом різні форми
реалізації соціальнокомунікаційного підходу все більшою мірою розходяться,
виникають окремі тенденції до формалізованого використання методології
дослідження, знижується наукова актуальність результатів. Поряд із цим
з’являються наукові праці, що повною мірою розкривають увесь методологічний
потенціал соціальнокомунікаційного підходу. Розвиток наукових досліджень
соціальних комунікацій в Україні регулюється досить спонтанно, але все ж вбирає
в себе процеси, які характерні для наукового середовища. Таким чином, в останні
роки (від 2013 р.) поглиблюється інтерес науковців до прикладних досліджень,
фундаментальні дослідження відходять на другий план, а їх результати стають
5
більш соціально затребуваними. У цих умовах ще більшою мірою розмивається
модель соціальнокомунікаційного підходу як базової наукової методології для
наукової галузі «Соціальні комунікації», а реалізація неоднозначних підходів веде
до поглиблення наукової проблеми. Вирішення проблеми наукової кваліфікації
соціальнокомунікаційного підходу не тільки допоможе уніфікувати методологічну
систему в соціальних комунікаціях, але й сприятиме визначенню перспективних
напрямів дослідження на основі врахування результатів майже десятилітнього
розвитку галузі.
У 2015 році Міністерство освіти і науки України увело новий перелік
спеціальностей, а трохи згодом – оприлюднило таблицю трансформації
спеціальностей. Згідно з цими документами, «Соціальні комунікації» як галузь
перестає існувати, натомість з’являється галузь знань 06 «Журналістика».
Відзначимо, що така назва викликала заперечення широких кіл фахівців,
неодноразові звернення і до Кабінету Міністрів України, постановою якого
затверджено перелік спеціальностей, і до Міністерства освіти і науки України,
Міністерства інформаційної політики, на жаль, поки результату не дали.
Водночас, навіть з огляду на неоднозначність назви, маємо виділення
соціальнокомунікаційних досліджень в окрему галузь знання, що передбачає
розвиток окремої методології та реалізацію в наукових роботах
соціальнокомунікаційного підходу. Як би не склалася ситуація з перейменуванням
спеціальності, в якій нині проводиться підготовка докторів наук із філософії,
соціальнокомунікаційна методологія, яка визначає можливості отримання
об’єктивних соціально значимих результатів на основі аналізу всіх без винятку
сегментів, каналів, áкторів соціальної комунікації, буде домінувати у найближчі
роки.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Теорію
соціальнокомунікаційного підходу на основі системного аналізу досліджуваного
об’єкта – соціальних комунікацій та методології, якою цей об’єкт може бути
досліджений, – започаткував професор В. В. Різун. Саме його праці стали
першопоштовхом до наукового осмислення контексту використання нової
6
методології до нових об’єктів із орієнтацією на нові контексти впровадження
результатів. Значний внесок у розвиток методології наукового пошуку в
соціальних комунікаціях здійснив професор О. М. Холод, який послідовно
впродовж тривалого часу організовував науково-практичні семінари, видав
монографічні дослідження соціальнокомунікаційного контексту, які виявляли
стратегії й тактики соціальнокомунікаційних досліджень. Не відкидаючи
значимості наукових конференцій та круглих столів, що відбувалися впродовж
періоду становлення соціальнокомунікаційного підходу, відзначимо, що основні
результати, методологія та специфіка підходу проявлені в докторських
дисертаціях, захищених зі спеціальностей галузі.
Застосування соціальнокомунікаційного підходу для характеристики
історичних реалій становлення журналістики та інших форм масовоінформаційної
діяльності знаходимо в роботах О. В. Богуславського, Ю. В. Колісника,
С. І. Кравченко, Л. В. Сніцарчук, І. З. Павлюка, виявленню історичних
особливостей розвитку соціальних функцій бібліотек присвячені роботи
С. М. Міщука, Н. В. Стрішенець, В. С. Пашкової, історію документознавства та
архівознавства у науковому дискурсі досліджуваного періоду представляють
всього дві дисертації – В. В. Бездрабко та Л. Л. Левченко.
З появою соціальних комунікацій активізувалися процеси наукової ревізії
чинної теорії комунікаційної діяльності, внаслідок чого було підготовлено та
захищено роботи, що орієнтувалися на оновлення загальної
соціальнокомунікаційної теорії: М. В. Бутиріна, Т. В. Кузнєцова,
Л. Г. Пономаренко, О. В. Чекмишев; теорії галузевих журналістик: В. В. Гоян,
І. Л. Пенчук, І. А. Хоменко, В. Е. Шевченко; теорії зв’язків з громадськістю:
В. В. Березенко, Н. Б. Мантуло.
Традиційною для нової наукової галузі є увага до нових феноменів практики
медійної діяльності, що визначають особливості та виміри сучасного етапу
розвитку інформаційного середовища. Феноменологічні студії у соціальних
комунікаціях представлені у науковому дискурсі галузі роботами
М. А. Балаклицького, Н .М. Грицюти, С. В. Демченка, М. Г. Житарюка,
7
О. А. Мітчук І. С. Паримського, О. В. Тріщук, Л. М. Хавкіної, які присвячені
вивченню системних явищ мас-медійної діяльності; дисертаціями О. Л. Біличенко,
Л. Є. Василик, Т. А. Дзюби, Н. І. Зражевської, О.А. Іванової, Т. С. Крайнікової,
В. А. Маркової, Е. І. Огар, Л. В. Супрун, в яких досліджено художньопубліцистичні та культурно-мистецькі феномени соціальнокомунікаційної
дійсності; науковими студіями О. М. Кобєлєва, В. І. Попика, Г. В. Шемаєвої, які
присвячені розкриттю бібліотечної діяльності як соціального феномену.
Стрімкий розвиток технологічних та технічних складників
соціальнокомунікаційної діяльності, породжених ними комунікаційних стратегій
та форм соціальної взаємодії, відобразився у дослідженнях І. М. Артамонової,
О. В. Воскобойнікової-Гузєвої, Л. М. Городенко, Т. Ю. Гранчак, І. О. Давидової,
Т. В. Добко, Д. О. Олтаржевського, В. І. Теремка.
Сучасна наука про соціальні комунікації тематично різнопланова,
методологічно строката, але чинниками, що поєднують ці дослідження в єдиний
науковий напрям стали соціальна зорієнтованість результатів дослідження,
вивчення об’єктів у соціальних проекціях комунікаційного характеру та
формування виразних соціальних перспектив для розвитку досліджуваного
об’єкта практично в кожній науковій праці.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове
дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація
суспільного розвитку світових процесів глобалізації». Тема дослідження є
частиною фундаментальної наукової теми Інституту журналістики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Дослідження у галузі
українського журналістикознавства: методологія, термінологія, стандарти»
№06БФ04–01, що виконувалася в період 2006-2010 рр. та теми «Український
медійний контент у соціальному вимірі» № БФ045-01, яка виконувалася в 2011 -
2015 рр.
Мета роботи: розв’язати наукову проблему кваліфікації
соціальнокомунікаційного підходу як нової наукової парадигми.
8
Досягнення мети зумовило постановку та вирішення таких завдань
дослідження:
− виявити історичні передумови формування соціальнокомунікаційного
підходу;
− встановити особливості відображення сучасних соціальних теорій в
соціальнокомунікаційних дослідженнях;
− окреслити методологічну основу фундаментальних
соціальнокомунікаційних досліджень;
− з’ясувати ключові напрямки формування наукової проблематики в
фундаментальних дослідженнях соціальних комунікацій;
− кваліфікувати на системному рівні основні наукові результати
фундаментальних соціальнокомунікаційних досліджень з 2008 по
2015 рр.;
− розробити системологічну модель реалізації
соціальнокомунікаційного підходу в різних формах наукового
пізнання дійсності.
Об’єктом дослідження є соціальнокомунікаційний підхід як новий підхід у
науці до дослідження соціальнокомунікаційних явищ.
Предметом дослідження є прояви соціальнокомунікаційного підходу в
різних площинах його реалізації: методологічній, презентаційній, формальнологічній тощо.
Джерельною базою дослідження стали 51 докторська дисертація, захищена
у період 2008-2015 рр. зі спеціальностей галузі науки 27.00.00 «Соціальні
комунікації», а також наукові праці, в яких викладено основні результати
досліджень авторів цих дисертацій: монографії. автореферати дисертацій та
близько тисячі наукових публікацій у фахових виданнях, наукових журналах,
збірниках матеріалів конференцій тощо.
Методологію дослідження становлять загальнонаукові методи аналізу,
синтезу, узагальнення, класифікації та типологізації. Розробляючи наукову основу
нового наукового підходу, ми свідомі того, що основним методом отримання
9
даних для аналізу виступає спостереження, дослідницькі процедури над
отриманими даними, які передбачають створення певних класифікацій та
формування типології досліджень. Розуміючи, що типологія не може бути
основним результатом дослідження, все ж передбачаємо її необхідність, оскільки
на сьогодні система дисертацій, що вирішують важливі наукові проблеми у галузі
соціальних комунікацій, – не типологізована, а класифікації та типології, що
побудовані на системі соціальнокомунікаційних досліджень – в науковий обіг
уводяться вперше.
Додатково у роботі використано діахронічний метод, який став у нагоді при
вивченні виникнення, формування та розвитку української наукової думки про
соціальнокомунікаційний підхід; метод типології (застосовувався для
виокремлення тематичних груп дисертаційних праць); компаративний аналіз дав
змогу виокремити специфічні риси підходів до розуміння
соціальнокомунікаційного підходу, а також до його практичного застосування у
галузі; метод статистичного зведення та групування, разом з частотним аналізом,
забезпечили систематизацію первинної інформації; синтез дав змогу відобразити
результати проведених компаративного та типологічного аналізів як однієї
конкретної, логічної цілісності; метод прогнозування допоміг виокремити нові
соціальнокомунікаційні стратегії, що є актуальними наразі чи стануть такими
через деякий проміжок часу.
Окремо відзначимо використання компаративної методології, що
застосовувалася для зіставлення результатів досліджень у межах типологічних
груп та тематичних напрямків досліджень.
Емпіричні дані узагальнювалися з допомогою контент-аналізу, ця
дослідницька процедура використовувалася для кількісної оцінки сукупності назв
методів та переліку прізвищ цитованих в дисертаціях зарубіжних і українських
вчених, а також об’єктів наукових досліджень у галузі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в кваліфікації
соціальнокомунікаційного підходу в українській науці про медіадіяльність і
базується на наступних основних положеннях.
10
Вперше :
 системно обґрунтовано доцільність використання
соціальнокомунікаційного підходу як основи наукового пошуку для досліджень
медіадіяльності;
 запропоновано критерії кваліфікації соціальнокомунікаційного підходу
в системі наукового дослідження;
 узагальнено форми використання соціальнокомунікаційного підходу і в
наукових дослідженнях соціальних комунікацій;
 виявлено закономірності реалізації наукового підходу в дослідженнях
різних сегментів інформаційного простору;
 встановлено нові напрямки досліджень, де використання
соціальнокомунікаційного підходу є найбільш ефективною науковою
методологією.
Удосконалено:
 методологію наукових досліджень медіадіяльності;
 технологію проектування наукових форм осмислення різних сегментів
інформаційного ринку в умовах соціальнокомунікаційного підходу;
 концептуальну схему дослідження новітніх комунікаційних явищ у
системі соціальних комунікацій.
Отримали подальший розвиток:
 наукові ідеї проф. Різуна В. В. про соціальнокомунікаційний підхід як
методологічну основу дослідження;
 наукові ідеї проф. Іванова В. Ф. про оптимізацію дослідницької
ідеології в соціальнокомунікаційних дослідженнях;
 наукові концепції проф. Почепцова Г. Г. про соціальний інжиніринг та
його роль в сучасному інформаційному світі;
 типологія наукових проблем у соціальних комунікаціях (розробник
Різун В.В.).
Практичне значення отриманих результатів реалізується у двох
площинах: дослідження може стати основою для розробки магістерських програм
11
підготовки студентів спеціальностей освітнього напрямку «Журналістика» в
усьому різноманітті освітніх програм та стати елементом фахової підготовки
докторів філософії у галузі журналістики, Отримані результати визначатимуть
координати наукового пошуку для наукових керівників та наукових консультантів,
оскільки в роботі систематизовано науковий підсумок перших років розвитку
галузі соціальних комунікацій та експлікованого з її появою
соціальнокомунікаційний підхід. Систематизовані у дисертації перспективні
напрямки досліджень, виявлені в дисертаціях, тривалий час визначатимуть
наукові завдання для подальших студій соціальнокомунікаційних процесів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація, монографія, автореферат та
переважна більшість статей, в яких викладено основні результати роботи, виконані
одноосібно. Три статті у фахових виданнях виконані у співавторстві: у
співавторстві зі Скотниковою Т. В. дисертант опублікував дві статті, його частка
складає 50%: розробка і апробація теоретичного інструментарію, організація і
проведення емпіричних досліджень, робота над текстовою частиною статті; у
статті, яка опублікована у співавторстві із Хильком М. М. – дисертантом
сформовано методологічні засади дослідження, розроблено і реалізовано
експеримент для перевірки гіпотез та сформульовано ключові висновки, внесок
дисертанта становить 50%.
Чотири публікації з тих, що не входять у фахові видання, також опубліковані
у співавторстві із с.н.с Т. В. Скотниковою, частка внеску дисертанта складає 50%.
Йому належить розробка соціальнокомунікаційних параметрів дослідження,
теоретичних гіпотез та частково – текстової частини публікацій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення наукової праці було
апробовано на міжнародних, всеукраїнських та міжвідомчих наукових і науковопрактичних конференціях, зокрема на Міжнародній науковій конференції
«Міжнародні дні науки Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка» (9
– 10 квітня 2009 року, м. Київ); VI Міжнародній науковій конференції
«Сучасний інформаційний простір: журналістика та медіаосвіта» (26 – 30 вересня
2010 року, м. Алушта); Міжнародній науковій конференції «Журналістика 2010:
12
методологія досліджень у галузі соціальних комунікацій» (25 березня 2010 року,
м. Київ); «Актуальні дослідження українських наукових шкіл у галузі соціальних
комунікацій» (11 квітня 2013 року, м. Київ); В сеукраїнській науково-практичній
конференції «Прикладні та фундаментальні аспекти досліджень в соціальних
комунікаціях» (20 – 22 травня 2015 року, м. Івано-Франківськ); Всеукраїнській
науковій конференції «Українські медіа в європейському інформаційнокомунікаційному просторі: історія, стан, перспективи» (21 – 25 вересня 2015 року,
м. Ужгород); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми
медіаосвіти в Україні та світі» (3 – 4 березня 2016 року, м. Запоріжжя);
«Українські медіа в європейському інформаційно-комунікаційному просторі:
історія, стан, перспективи» (21 – 25 вересня 2015 року, м. Ужгород); «Actual
Problems of Science and Education» (31 січня 2016 року, м. Будапешт) (включена до
науково-метричної бази).
За час виконання дослідження запропоновано окремі напрямки вивчення
медіадіяльності, реалізовані як кандидатські дисертації, захищені у спецраді
(Т. Фісенко, О. Володченко, К. Шендеровський, Т. Сащук, О. Дженжебір,
О. Ромах, К. Дубняк). Також результати винесеного на розгляд дослідження,
зокрема висновки та наукові ідеї автора, використовувалися у звітності з наукових
тем Інституту журналістики (співавтор 6 проміжних та 2 підсумкових наукових
звітів), впливали на формування теоретико-методологічної частини наукових
конференцій Інституту журналістики, що їх розробляв науковець (тематика,
проблематика, форми доповідей тощо – відповідно до посадових обов’язків
заступника директора з наукової роботи). Важливим елементом впровадження є
закордонна апробація результатів дослідження, яка, крім обов’язкових публікацій,
включає участь в міжнародній конференції та два наукових стажування (у Швеції
і Німеччині відповідно), під час яких оприлюднювалися результати дослідження.
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 30 наукових праць
загальним обсягом 34,4 д. а. (з них 31,7 д. а. належать особисто автору): 1
одноосібну монографію; 23 наукові статті (17,4 д. а., з них 16,2 д. а. – авторські), з
13
яких 19 – у фахових виданнях і 4 – в іноземних наукових періодичних виданнях (2
статті у виданнях, які входять до наукометричних баз даних).
Структурно дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів,
висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг
дисертації – 422 сторінки, в тому числі основний текст – 316 сторінок, список
використаних джерел складається з 932 найменувань і займає 106 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Дослідження соціальнокомунікаційного підходу передусім орієнтоване на
вивчення тематичних особливостей становлення нової наукової галузі та
формування висновків про особливості методології, що властива дослідженням
соціальних комунікацій. На підставі послідовного аналізу генеральної сукупності
обраного об’єкта, нами виявлено закономірності та тенденції, що дозволяють
кваліфікувати соціальнокомунікаційний підхід. В основу кваліфікації покладено
розуміння особливості об’єктної сфери досліджень у межах галузі, яка
виявляється в конгруентному співвідношенні інформаційно-комунікаційного та
соціального контекстів досліджуваних вченими об’єктів.
Соціальнокомунікаційний підхід не передбачає жорсткого переліку валідних
методів. Актуальний стан досліджень свідчить про існування сукупності методів
замість системи методологічного підходу. Однак важлива закономірність і
критерій соціальнокомунікаційного підходу – відображення у методології
кореляції, взаємозв’язку методів у конкордантному вимірі двох складових частин
об’єкта. Причому пізнаваність інформаційно-комунікаційного та соціального
контекстів може і має бути предметом окремих дослідницьких процедур, що
встановлюють важливість для вирішення проблеми дослідження проблемнотематичних вимірів об’єкта у проекції на соціальний час або ж у проекції на
соціальний статус – варіантів може бути чимало, – методично виправданим для
соціальнокомунікаційного підходу постає конгруентне поєднання методів для
дослідження різних, але взаємозалежних сторін об’єкта.
1. Чимала частка авторів журналістикознавчих досліджень виходили за межі
суто філологічного підходу. Основними проявами такого виходу є: кваліфікація
комунікаційних стратегій на соціальному рівні, встановлення соціальних функцій,
соціальної значимості текстів як основне завдання дослідження; вироблення
теоретичних підходів до функціонування комунікаційних систем поза межами
філологічного підходу; нетекстологічні дослідження реклами та інших
311
прикладних комунікаційних технологій; домінування соціологічних методів
дослідження та їх якісна оцінка в роботі.
Відзначимо, проаналізований дискурс основних наукових праць кінця ХХ
початку ХХІ століття дає підстави для висновку, що філологічний підхід часто
виступав формальним ідентифікатором наукової галузі. Практично всі основні
дослідження у журналістикознавстві орієнтувалися на соціальні теорії та
соціальну функцію журналістики. І хоча більшість дослідників віддавали належне
і текстології, і жанрології, – визначати такі дослідження варто саме в площині
розширення філологічного підходу різними соціальнокомунікаційними
параметрами.
2. Аналіз наукових робіт показує, що використання зарубіжного досвіду та
його осмислення в сучасних дослідженнях соціальних комунікацій не є
конструктивним у переважній більшості досліджених робіт. Згадуючи зарубіжні
теорії, автори ставлять за мету позиціонувати власні концепції в площині наукових
підходів, прийнятих за кордоном. Тільки деякі вчені мають за мету удосконалити
чи продовжити розвиток теорій комунікації. Загалом, така ситуація зумовлена
кількома чинниками, по-перше, існують дослідження, які за об’єкт мають
емпірику національного рівня, і тому викладена вище модель є властивою та
об’єктивною для вивчення таких тем. По-друге, системологічні дослідження в
українській науці часто – сфера відповідальності одного науковця. Дуже рідко
його підтримують аспіранти чи інші вчені, тому й системність отриманого
результату звужується. По-третє, фінансування закордонних презентацій наукових
здобутків українських вчених – справа самих українських вчених, що часто
визначає поміркованість оцінок і суджень.
Важливою причиною розвитку саме такого сценарію популяризації
наукових результатів є механізми впровадження цих результатів. Для
соціальнокомунікаційних досліджень середовищем впровадження є, як правило,
навчальний процес, а вже потім – сфера прикладного інформаційного
виробництва. З іншого боку, впровадження у прикладну сферу теж не завжди веде
до формування суто виробничих результатів: дуже часто науковці стають
312
розробниками технологій підготовки бізнес-фахівців або ж підвищення їх
кваліфікації, впроваджуючи різні форми тренінгів та стажувань, у тому числі й за
рахунок отриманих грантів. Освітнє середовище впровадження наукових
результатів зі свого боку накладає вимоги певної консервативності та
відповідності визнаним у світі науковим конструктам, які пройшли більшою чи
меншою мірою серйозну апробацію часом і практикою.
3. Методологія наукового дослідження в межах соціальнокомунікаційного
підходу повинна складатися з таких компонентів: методи дослідження самого
явища, його природи, особливостей функціонування наслідків тощо; методи
вивчення соціальних реакцій на явище, особливості його функціонування та
розвитку; методи прогнозування, проектування, які передбачають формування
футуристичних проекцій розвитку явищ в умовах, що задаються розвитком
соціуму як структури соціальної та як структури продуктивної у сенсі
матеріального прогресу.
Вказаний перелік не є вичерпним і обов’язковим, адже соціально значимі
аспекти можуть розкриватися в кожній з названих частин методологічної моделі,
однак запропонована послідовність передбачатиме повноту реалізації підходу.
Щодо використання методів вивчення реакції аудиторії, проведений аналіз
показує необхідність використання професійних соціологічних досліджень, адже
самостійно проведені науковцем спостереження чи опитування носять
демонстративний характер і більшою мірою є даниною науковій моді, ніж
свідченням валідності отриманих результатів. Проте навіть у такий спосіб
виявлені тенденції становлять наукову цінність.
Відзначимо перспективу використання нелінійних методологічних схем,
коли автор використовує попередні дослідження, на основі них будує свої
гіпотези, які перевіряє, виходячи з попередньо проведених досліджень чи на
основі використання математично обґрунтованих моделей соціологічного підходу.
Таким чином, лінія гіпотеза – спостереження – висновок ускладнюється, але тим
самим набуває більшої точності.
313
Окремо варто сказати про методи прогнозування та моделювання.
Проведений аналіз наукових досліджень показав їхню переважно ретроспективну
природу. Таким чином, впровадження результатів у навчальний процес ще більше
віддаляє наукові результати від актуальної медіадіяльності. Ми поки не отримали
жодної рекомендації щодо перспектив розвитку інформаційного сектору
економіки чи бізнесу в цілому. І хоча роботи містять обов’язкові компоненти
перспектив подальших досліджень розкритої автором тематики, такі перспективи
не мають під собою ніякого фактологічного обґрунтування.
4. Наукова проблематика фундаментальних соціальнокомунікаційних
досліджень реалізується за трьома ключовими напрямками: історичні
дослідження соціальних комунікацій, феноменологічне осмислення окремих
аспектів, форм, способів та результатів медіадіяльності (комплексна теоретикометодологічна розробка процесів і явищ), прикладні аспекти комунікаційної
діяльності. Ці три напрямки представлені в науковому дискурсі досить
неоднозначно і нерівномірно, та й поділ на такі типи робіт є досить умовним.
Особливо з огляду на те, що феноменологічні дослідження можуть мати і
фундаментальний, і прикладний характер. На нашу думку, це пов’язано з тим, що
процес становлення нової наукової галузі поки не завершився і феноменологічні
дослідження (наприклад, зв’язків з громадськістю чи рекламної етики) не
минають історичних аспектів становлення цих галузей діяльності, а вивчення
історії журналістики певного періоду вже на рівні обґрунтування періоду
дослідження та й часто у висновкових частинах – не позбавлене ознак
феноменологічних студій.
Важливим результатом проведеного дослідження став висновок про
необхідність вивчення прикладних аспектів комунікаційної діяльності, що поряд
із навчальним процесом, мали б середовищем впровадження виробничу
діяльність. Розуміючи всю складність такого підходу, вчені не дуже охоче беруться
за вирішення цих наукових проблем, однак саме цього вимагає стрімкий розвиток
комунікаційних систем. Зокрема, сьогодні рано говорити про те, що в Україні
реалізована теоретична база для підготовки фахівців крос-медійної журналістики,
314
особливо, якщо враховувати практику підготовки таких фахівців, моделювання
фахового діалогу у середовищі медіавиробників, створення бази стандартів
діяльності тощо.
5. Основні результати наукових досліджень за період 2008 – 2015 років
можемо узагальнити за такими критеріями: осмислення історичних періодів
розвитку науки про соціальні комунікації (при цьому досить часто
соціальнокомунікаційний підхід використовується непослідовно); формування
нової теорії та методології (відзначимо, що відправною точкою для формування
гіпотез та їх доведення тут служать не поява нової галузі й нового підходу, а
розвиток практики комунікаційної діяльності, що цілком логічно); кваліфікація
нових комунікаційних явищ у науковій парадигмі соціальних комунікацій (за часів
існування філологічного підходу в журналістикознавстві багато аспектів
комунікаційної діяльності могли вивчатися лише на рівні тексту, з появою нової
галузі знань ситуація докорінно змінилася); дослідження комунікаційних аспектів
реалізації соціальної ролі різними суспільними інститутами (з оновленням
комунікаційних можливостей така роль зростає, відтак потребує теоретичної
оцінки закономірностей та створення практичних рекомендацій, часто
технологічного характеру).
6. Системологічна модель розвитку досліджуваного нами підходу
сформована на основі виявлених напрямків розвитку, сфер впровадження
результатів, тенденцій розвитку соціуму та соціальнокомунікаційних технологій,
які реалізують сучасні можливості формування комунікаційних середовищ.
Відзначимо, що перспективними напрямками подальших досліджень в межах
соціальнокомунікаційного підходу є:
1. Вивчення історичних особливостей комунікаційних середовищ з
позиції соціальної значимості таких особливостей, що може виявлятися у
зафіксованих джерелах чи архівах.
2. Дослідження феноменів інформаційної діяльності та технологій
проектування нових інформаційних мереж, систем, продуктів, технологій.
315
3. Дослідження впливу динамічного потенціалу інформаційного
простору на розвиток соціуму з позиції формування стратегічного потенціалу
розвитку суспільства.
4. Виявлення визначальних характеристик прикладного характеру, що
описують стратегічні напрямки розвитку комунікаційного середовища.
5. Розробка нових комунікаційних стратегій, заснованих на трендах
соціального розвитку та тенденціях розвитку матеріальної інфраструктури
соціальних комунікацій.
6. Формування нових методик підготовки фахівців медіадіяльності
універсального типу та вузькоспеціалізованих експертів, реалізація цих методик в
системі вищої освіти, розробка соціально адаптованих стратегій популяризації
медіаграмотності.
Загальним кваліфікаційним висновком дисертації стало таке розуміння
явища: соціальнокомунікаційний підхід постає як настанова на використання
спеціальної дослідницької моделі, заснованої на вирішенні наукових проблем та
завдань інформаційно-комунікаційного характеру, з позиціонуванням об’єкта та
предмета вивчення у широкому соціальному контексті, із використанням
специфічної методологічної моделі, яка обов’язково включає дослідницькі
процедури, орієнтовані на встановлення інформаційно-комунікаційної специфіки
об’єкта та соціальної значимості чи соціальних функцій такої специфіки.
Результати використання соціальнокомунікаційного підходу виявляються у
кваліфікації інформаційно-комунікаційних характеристик явищ у виразній
соціальній проекції, причому такі результати можуть формалізуватися у категорії
концептуальних складників соціального впливу і впроваджуватися у наукову,
виробничу та навчальну діяльність.
Крім перспектив дослідження соціальних комунікацій за допомогою
соціальнокомунікаційного підходу, відзначимо необхідність подальшого
дослідження і самого підходу як методичної системи. Актуальним вбачаємо
вивчення проблем реалізації підходу в дослідженнях, що вирішують часткові
наукові завдання. Не менш важливим є вивчення механізмів адаптації різних
316
методів в структурі нової соціальнокомунікаційної методології, застосування
соціальнокомунікаційного підходу в тих середовищах, де комунікація
розглядається виключно з точки зору математичних моделей. Насамперед це
стосується соціальної інформатики, інформаційно-комунікаційних технологій (в
розумінні кібернетики), а також більш вузьких тем, як-от математичне
моделювання ефективності реклами чи маркетингові підходи до її створення та
використання. Вважаємо, що контекст соціальної значимості, покладений в основу
дослідження названих сегментів людської діяльності, зробить результати більш
близькими до соціальної дійсності, а отже, – й більш соціально затребуваними.