МИХАЙЛОВА Оксана Павлівна. ВІДОБРАЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ У СУЧАСНИХ МАС-МЕДІА УКРАЇНИ : МИХАЙЛОВА Оксана Павловна. ОТРАЖЕНИЕ СОЦИАЛЬНЫХ ПРОБЛЕМ У СОВРЕМЕННЫХ МАС-МЕДИА УКРАИНЫ MYKHAYLOVA Oksana Pavlivna. REFLECTION OF SOCIAL PROBLEMS IN MODERN MASS MEDIA OF UKRAINE

Краткое описание

МИХАЙЛОВА Оксана Павлівна. Назва дисертаційної роботи: "ВІДОБРАЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ У СУЧАСНИХ МАС-МЕДІА УКРАЇНИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ
Кафедра соціальних комунікацій
На правах рукопису
МИХАЙЛОВА ОКСАНА ПАВЛІВНА
УДК 007 : 304 : 659.3
ВІДОБРАЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ У СУЧАСНИХ
МАС-МЕДІА УКРАЇНИ
27.00.01 – Теорія та історія соціальних комунікацій
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук із соціальних комунікацій
Науковий керівник:
Бойко А. А.
доктор філологічних наук,
професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................... 4
РОЗДІЛ І. Історіографія досліджень відображення соціальних
проблем у медіа…………………………………………............................. 13
1.1. Огляд наукових набутків, присвячених концептам, правилам,
принципам висвітлення у медіа соціальної тематики ………………………13
1.2. Методологія вивчення правил, принципів, тенденцій
відображення соціальних проблем у теленовинах………………………….39
Висновки до першого розділу..…………..…………………………….57
РОЗДІЛ ІІ. Загальна характеристика телеканалів «1+1», «ICTV»
«СТБ» та інформаційних програм «ТСН», «ФАКТИ», «ВІКНА-Новини»
………………………………………………………………………………….60
2.1. Контент, порядок денний і специфіка інформаційних програм…..60
2.2. Експертне інтерв’ю та інтернет-анкетування як методи збору
додаткової інформації…………………………………………………………..74
2.3. Мовний аспект теленовин……………………………………………94
Висновки до другого розділу…………………………………..............106
РОЗДІЛ ІІІ. Принципи висвітлення соціальної проблематики в
теленовинах……………………………………………………………………110
3.1. Тенденції відображення перманентних соціальних проблем у
теленовинах ……………………………………………………………………110
3. 1. 1. Висвітлення у теленовинах проблем людей, що живуть з
ВІЛ/СНІД ………………………………………………………………………112
3. 1. 2. Проблеми людей з інвалідністю – особливості відображення
на ТБ ……………………………………………………………………………115
3. 1. 3. Безпритульність у телевізійних сюжетах …..……………130
3. 1. 4. Деякі аспекти висвітлення на ТБ в’язнів ………………..133
3.2. Соціальні проблеми, явища та процеси, що виникли в умовах
3
російсько-української війни, у висвітленні телеканалів… ………………141
3. 2. 1. Діяльність капеланів та її відображення на ТБ ………144
3.2.2. Волонтерський рух та його особливості у матеріалах
тележурналістів………………………………………………………………148
3.2.3. Проблеми внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у
теленовинах……………………………………………………………………151
Висновки до третього розділу…………………........……...................155
ВИСНОВКИ……………………………………………………………...158
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………..167
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ДОСЛІДЖЕННЯ ………………………............184
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Серед сучасних мас-медіа
телебачення загалом та інформаційні телепрограми зокрема зберігають свій
потужний вплив на формування громадської думки аудиторії, її розуміння
соціального життя, попри розвиток нових медіа та інтернетизацію. Про це
свідчать і останні опитування, за результатами яких, телебачення є
«визначальним» у формуванні світогляду українців абсолютно різних
вікових груп.
З огляду на значну роль інформаційних програм у формуванні
громадської думки, в оцінюванні суспільних явищ та процесів, медіаредакції
мають бути відповідальними під час створення своїх матеріалів. Особливо
дискусійним є бажання медіа додати емоцій, експресивності та гострішого
акценту своїм матеріалам, намагаючись досягнути певних рейтингів. З цією
метою часто відповідно формується візуальний ряд, редакційна верстка,
монтаж та інші структурні елементи процесу виробництва новин.
Загальною тенденцією новин на телебаченні стало бажання
висвітлювати та вирішувати конкретні соціальні проблеми (насильство в
сім’ї, безпритульність, проблеми дитинства, торгівля людьми, ВІЛ/СНІД,
питання, що стосуються здорового способу життя та ін.). У суспільстві існує
багато складних і страшних речей, однак лише частина з них сприймається як
соціальні проблеми. І часто спроби актуалізувати ту чи іншу проблему є лиш
тенденційними та кластерними. Питання безпритульних найчастіше
порушується, коли трапляється якийсь інцидент або коли наближається день
бездомної людини. Дещо краща ситуація з відображенням проблем людей з
інвалідністю. Щоправда, і пам’ятних дат, присвячених цій темі на календарі
більше (День білої тростини, День незрячих, День людей з особливими
потребами), від того інформаційні редакції порівняно частіше ставлять цю
тему на порядку денному.
Характерною ознакою контенту медіа загалом та інформаційних
5
телепрограм зокрема є чітке розмежування проблем соціальних, які
з’являлися, формувалися та актуалізувалися в суспільстві поступово та тих,
які з’явилися напорядку денному з початком агресії Росії на Донбасі.
Наприклад, проблеми людей, що живуть з ВІЛ, поступово входили в
сучасний медіапростір (перша наукова стаття, присвячена хворобам, які
призвели до СНІДу, була опублікована в 1981 році, перші випадки ВІЛінфікування серед громадян України були зареєстровані в 1987 році, та лише
з середини 1990-х інформація про ВІЛ починає циркулювати в медіпросторі).
Така ж ситуація з актуалізацією людей з інвалідністю: діти з ДЦП,
аутизмом, незрячі були в суспільстві в усі часи. Однак оскільки вони
існували в соціумі окремо, ходили до спеціалізованих шкіл, працювали на
спеціально створених підприємствах, так само вони і не були присутні в
медіапросторі, та лише поступово в незалежній Україні зі зміною підходів
журналістики від пропаганди до інформування почали фігурувати в
медіаматеріалах.
Кардинально інакша ситуація з соціальними проблемами, я кі
актуалізувалися в інформаційному просторі з початком російсько-української
війни. «Люди, що втікають від війни», «біженці» ще кілька років тому
з’являлися в інформаційних програмах лише в блоці міжнародних новин. Та
вже сьогодні майже кожен випуск містить у собі репортаж про те, як живуть
«вимушені переселенці» з Донбасу на підконтрольній триторії, де вони
працюють, який бізнес започатковують та як намагаються жити у новій
ситуації, в нових умовах. Тому майже одразу журналісти й почали
припускатися помилок навіть у використанні терінології на позначення цих
людей, називаючи їх біженцями і переселенцями, вимушеними
переселенцями та внутрішньо переміщеними особами. Така ж ситуація,
наприклад, і з інститутом військового капеланства чи з волонтерським рухом,
що ще досі асоціювалося лише з організаціями мирних акцій, заходів тощо,
сьогодні ж волонтерів називають «другою армією» в країні.
Водночас в телевізійному ефірі також актуалізувалися явища
6
синкретичного характеру – поєднання тих соціальних проблем та явищ, які
існували завжди, та тих, що здійнялися на хвилі агресії РФ в Україні.
Як зазначає дослідниця соціальних проблем у пресі О. Лаврик у своїй
праці «Соціальна проблематика газетних виступів» [64], «основне
призначення ЗМІ – безперервне відображення суспільного життя в усіх його
діалектичних зв'язках, суперечностях і конфліктах, тому висвітлення
відповідної проблематики (соціальної, політичної, економічної, культурної
тощо) дедалі частіше розглядають як складну систему із взаємозалежними
елементами. При цьому ця система входить як складова частина до системи
більш широкого порядку – соціального функціонування суспільства. У цьому
контексті виняткового значення набувають такі журналістикознавчі категорії,
як функції сучасних медіа, їх ефективність і дієвість, чинники впливовості
журналістських матеріалів, їх формальна та змістова своєрідність тощо» [64].
Аудиторія має вирішальний вплив на майбутнє медіакомунікацій (у
тому числі формату теленовин), бо саме вона своєю волею,
уповноважуванням приймає або відкидає те, що їм запропоновано, що й
визначає соціальнокомунікаційний підхід нашого дослідження. І це право –
активно впливати на зміст, форми соціальних комунікацій – повинні
забезпечити сприймачам самі медіа. Тож невипадково медіа періодично
звертаються до аудиторії через різні соціологічні агенції та соціальні служби,
аби з’ясувати, яка з проблем є найбільш дражливою і, відповідно, матиме
хороший рейтинг та шанс на конкурентоспроможність.
У 2011 році було проведено дослідження серед 16 редакторів провідних
ЗМІ України [149]. Опитування серед редакторів провів Київський
міжнародний інститут соціології в рамках проекту ЄС «Права жінок і дітей в
Україні – комунікаційний компонент» в період з лютого по березень 2011
року з метою покращення співпраці між громадськими організаціями та ЗМІ.
Згідно з результатами дослідження соціальна тематика в цілому цікава
більшості ЗМІ, оскільки тема є значущою для аудиторії та актуальною для
всієї України. Разом з тим ЗМІ вважають за краще розкривати тему через
7
життєві історії.
Українська дослідниця, завідувачка кафедри соціології та соціальної
роботи Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного
університету «Львівська політехніка» Л. Климанська у своїй роботі «Медіаімідж соціальної проблеми» [56] зазначає, що говорячи про соціальну
тематику в українських мас-медіа, треба говорити про процес взаємодії. З
одного боку, це ті всі люди, яким болять соціальні проблеми: представники
соціальних організацій і духовенство. А з іншого боку, є журналісти – люди,
які покликані професійно інформувати про ці соціальні проблеми громаду.
Звісно, при цьому необхідні базові знання з історії, соціології, етики,
релігійних дисциплін, а також розуміння сутності і значення
соціогуманітарної сфери для забезпечення життєдіяльності суспільства та
пріоритетів державної політики щодо запобігання та подолання соціальних
проблем у сучасному суспільстві [56].
Тому актуалізується питання дотримання/недотримання правил,
принципів висвітлення соціальної проблематики, якими керуються чи
прагнуть послуговуватися журналісти й редактори.
Крім того, у медіасередовищі побутує загальноприйнята думка про те,
що спеціальна освіта (економічна, політична), глибокі знання та розуміння
потрібні лише тим журналістам, які пишуть на згадану тематику (економіку,
політику, юриспруденцію). При цьому такі питання, як культура та соціальна
проблематика вважаються легкими, так званими «лайт» (англ. «light») або
«лайф» (англ. «life») – темами, які не потребують спеціальної підготовки,
професійних умінь та навичок, що є абсолютно помилковим переконанням.
Адже якщо мета журналіста – створити якісний матеріал, інформаційний чи
аналітичний, для цього треба у випадку культурної теми орієнтуватися в
останніх тенденціях, мати солідний бекграунд у цій сфері. Якщо йдеться про
соціальну проблематику, тут ситуація ще складніша, адже для підготовки
матеріалу потрібно орієнтуватися не лише в сучасних тенденціях питання, а
й у законодавстві, ключових персонах, володіти спеціальною лексикою та
8
постійно шукати нові форми.
Тема принципів та стандартів журналістики загалом і соціальної зокрема
досліджена у роботах українських науковців – В. Іванова [53], О. Чекмишева
[47], В. Різуна [102], В. Сердюка [52], І. Мащенка та А. Москаленка [80], К.
Шендеровського [142], Т. Шевченка та А. Топчія [121], О. Холода [133] .
Також у рамках дослідження ми опрацювали міжнародні професійні
кодекси та рекомендації, що стосуються регулювання висвітлення у ЗМІ
суспільних явищ загалом та соціальних проблем зокрема. Моніторинг цих
документів показав, що певні правила, стандарти та обмеження мають доволі
загальний характер, не вирізняються ці кодекси і за специфікою ЗМІ –
телебачення, радіо чи преси. Це своєю чергою також спонукає виокремити
певні засади інформування про соціальні проблеми для телевізійного
формату.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження пов’язане із проблематикою комплексних
наукових тем №06БФ045-01 Інституту журналістики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Дослідження у галузі
українського журналістикознавства: методологія, термінологія і стандарти»та
№11БФ045-01 «Український медійний контент у соціальному вимірі» згідно
із планом наукової роботи Інституту журналістики. Робота відповідає
навчальній і науковій проблематиці кафедри соціальних
комунікаційІнституту журналістики.
Об’єкт дослідження – відображення соціальних проблем у сучасних
мас-медіа.
Предмет дослідження – тенденції відображення соціальної
проблематики у випусках новин каналів СТБ («Вікна»), ICTV («Факти») та
1+1 («ТСН»).
Мета дослідження – визначити тенденції, правила та принципи
висвітлення соціальної проблематики у випусках українських теленовин.
Досягнення поставленої мети пов’язано з вирішенням таких завдань:
9
- визначити загальні журналістські стандарти, правила, принципи
висвітлення подій в теленовинах;
- виокремити специфіку висвітлення соціальної проблематики в
журналістських телевізійних матеріалах;
- узагальнити правила, принципи висвітлення соціальних проблем у
новинах;
- на основі опитування та експертного інтерв’ю виокремити принципи
відображення соціальних проблем на телебаченні;
- простежити підходи саморегуляції медіаредакцій загалом та
журналістів зокрема щодо відображення соціальних проблем.
Методологія дослідження. Виконання поставлених завдань вимагало
поєднання загальнонаукових і конкретнонаукових методів. При опрацюванні
теоретичних джерел дослідження були застосовані такі методи, як
порівняльно-історичний метод, метод порівняння, метод класифікації. Для
дослідження емпіричної бази роботи використовувався контент-аналіз,
контент-моніторинг, моніторинг, статистичний метод, метод узагальнення,
типології, класифікації, порівняння та спостереження.
Методом анкетування та експертного інтерв’ю вдалося з’ясувати чинні
професійні принципи та підходи журналістів, операторів та відеоінженерів до
створення матеріалу на соціальну тематику та відповідно сформувати
загальне уявлення про виробництво таких матеріалів.
Джерела фактографічного матеріалу – контент випусків
інформаційних програм «Вікна–Новини» телевізійного каналу «СТБ» (час
виходу 18.00, 22.00), «Факти» телеканалу ICTV (час виходу 8.45, 12.45, 15.45,
18.45, 21.10) та «ТСН» каналу «1+1» (5.45, 7.00, 8.00, 9.00. 12.00, 16.45, 19.30,
23.15, 01.45). Хронологічні межі – 2011 – 2016 роки.
Наукова новизна дослідження полягає у виокремленні специфіки,
принципів та правил висвітлення соціальних проблем у теленовинах. У
роботі вперше показано загальні тенденції висвітлення соціальних проблем у
сучасних новинних програмах зазначених телеканалів. Також сформовано
10
рекомендації щодо основних принципів, які можуть становити підґрунтя для
укладення свого роду кодексу правил та стандартів відображення соціальних
проблем у теленовинах.
Вдалося виокремити специфіку висвітлення соціальної проблематики в
журналістських телематеріалах, визначити правила, принципи висвітлення
соціальних проблем у новинах. На основі власного моніторингу простежити
загальні тенденції дотримання стандартів, проілюструвати загальні тенденції
конкретними прикладами.
Апробація результатів дослідження. Теоретико-методологічні
положення і результати дослідження були опубліковані у збірці навчальнометодичних матеріалів і наукових статей «Медіакомунікації та соціальні
проблеми», яка є підсумком дворічного дослідження доцента кафедри
соціальних комунікацій Інституту журналістики К. Шендеровського та групи
студентів.
Статті (в трьох частинах) збірки присвячені актуальним практичним та
теоретичним питанням сучасного соціального світу (світ взаємодії різних
людей) як повсякденного світу, який сприймається та інтерпретується
людьми через структуру значень, типові та особливі уявлення про об’єкти та
суб’єкти соціальної дії, форми їх інтерпретації, результати діяльності
інституцій різних форм власності, що і конституюють наявне знання.
Зокрема матеріали були представлені у таких публікаціях, як «Ув’язнені
(вразлива соціальна група населення) та медіакомунікації» та «Соціальні
проблеми дитинства (дітей) та передумови їх вирішення: співучасть
медіакомунікацій».
Також частина результатів дослідження була використана у збірці
навчально-методичних матеріалів і наукових статей викладачів, практиків
медіа, соціальних інституцій та студентів інституту журналістики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Наш соціальний
календар».
Крім того, окремі результати дослідження були представлені на
11
Всеукраїнській студентській науково–практичній конференції «Прикладні
аспекти дослідження медійного контенту» (Київ, 2013), всеукраїнській
науково-практичній конференції «Критерії діагностики та методики
розрахунку впливу медіа» ( Київ, 2014), Всеукраїнській науково-практичній
конференції молодих учених «Сучасні виклики для соціально значущої медіа
діяльності» (Київ, 2015), міжнародні науково-рактичній конференції
«Міжнародній журналістика-2015: формування інформаційного простору
партнерства від Владивостока до Лісабона і медіа» (Мінськ, 2015),
«Перспективні напрямки дослідження українського медійного контенту:
фундаментальні та прикладні аспекти» (Київ, 2016).
Тези досліджень на тему «Стандарти відображення проблем
безпритульних у теленовинах» опубліковані в матеріалах XІІІ Міжнародної
наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених
«Шевченківська весна-2015: Соціальні комунікації», у збірнику матеріалів
всеукраїнської науково-практичної конференції «Критерії діагностики та
методики розрахунку впливу медіа», «Стандарти відображення проблем
безпритульних у теленовинах» у матеріалах XІІІ Міжнародної наукової
конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Шевченківська весна2015: соціальні комунікаці» (2015); «Тенденції та стандарти відображення
проблем безпритульних у теленовинах» у матеріалах Всеукраїнської
науково-практична конференція молодих учених «Сучасні виклики для
соціально значущої медіа діяльності».
Статті опубліковані в таких фахових українських та закордонних
виданнях:
«Стандарти відображення проблем людей з інвалідністю в
теленовинах» («Наукові записки Інституту журналістики», Київ), «Правила
та принципи відображення ВІЛ/СНІДу як соціальної проблеми у
теленовинах» («Наукові записки Інституту журналістики», Київ), «Стандарти
відображення проблем безпритульних у теленовинах» («Наукові записки
Інституту журналістики», Київ), «Соціальні проблеми в теленовинах: мова
12
інформаційних програм» («Образ», Київ), «Соціальні проблеми в українських
теленовинах: реальність і перспективи» (Eastern European scientific journal,
Варшава), «Тенденції відображення людей з інвалідністю у теленовинах»
(«Society for cultural and scientific progress in Eastern Europe»).
Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що виокремлення
специфіки та стандартів висвітлення соціальних проблем із загальних
журналістських стандартів може стати предметом подальших наукових
досліджень.
Практичне значення результатів роботи полягає в можливості
застосування під час складання таких навчальних курсів: «Освітня
проблематика», «Соціальна журналістика», «Соціальна проблематика в
медіа», «Спеціалізація: телебачення», «Журналістські професії»,
«Журналістська майстерність», «Майстер-клас із тележурналістики».
У подальшому, якщо вдасться напрацювати механізм досліджень реакції
аудиторії, результати такого дослідження можуть використовуватись при
вдосконаленні професійних журналістських стандартів. Крім того,
дослідження може слугувати матеріалом для укладання другої та третьої
частини збірки навчально-методичних матеріалів і наукових статей
«Медіакомунікації та соціальні проблеми», у виданні першої частини якої
дослідниця вже брала участь. Перша частина збірки стала підсумком
дворічного дослідження викладача та групи студентів-учасників наукового
гуртка Інституту журналістики Київського національного університету імені
Тараса Шевченка.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Увага до соціальних проблем у сучасних мас-медіа України та випусках
українських теленовин зокрема щороку зростає. Поступово інформаційний
простір руйнує сформований за радянських часів образ ідеального
суспільства без будь-яких соціальних ризиків та проблем. Ще навіть 15 років
тому про дітей з інвалідністю та їхню освіту в медіа майже не говорили (як
наслідок – діти з інвалідністю отримували середню освіту в спеціальних
школах, а згодом ішли працювати на спеціальні підприємства). То тепер
кожен другий сюжет, який виходить на цю теми, привячений інклюзивній
освіті або її доступності для таких дітей. Разом з тим що більше говорять на
цю та інші соціально вразливі теми, поступово відбувається розуміння,
сприйняття та прийняття громадянським суспільством людей, що живуть з
ВІЛ, людей з інвалідністю, переселенців, безпритульних. Водночас
журналістське середовище щоразу стоїть перед низкою ризиків про те, як
говорити про ці проблеми, щоб вони були озвучені, однак не містили ані
образливого, ані популістського харакетру.
Як показало дослідження, якщо про загальні журналістські принципи та
стандарти учасники соціальнокомунікаційного діалогу говорять упевнено,
розуміються на теоретичних основах та в поодиноких випадках формують
нові власні правила виготовлення матеріалів, то у випадку формування
телевізійних сюжетів на соціально проблемні теми, журналісти часто діють
наосліп, працюють так, як відчувають ситуацію, послуговуються тією
лексикою, яку особисто вони вважають актуальною та коректною, або ж
тією, яку нав’язує соціум. При цьому сучасна українська журналістська
практика та наука прагнуть зосередитися і дотримуватися перманентного
гуманістичного критерію висвітлення соціальної проблеми.
1). Загальні журналістські правила та принципи формувалися роками,
шліфувалися та вдосконалювалися новими поколіннями журналістів. До тих
принципів, які так чи інакше зафіксовані в редакційних статутах, у світовому
та українському інформаційному законодавстві зараховують оперативність
159
подачі інформації, точність, вичерпність, баланс думок, відокремлення
фактів від коментарів та оцінок журналіста, достовірність інформації,
простота подачі.
Та інформаційні трибуни, зокрема і новинне телевізійне мовлення
щодня змінюється (з’являється більше «живих» матеріалів, прямого
мовлення), і редакціям доводиться самотужки визначати пріоритетні
принципи своєї роботи.
Загальноприйнятих принципів журналісти намагаються дотримуватися,
однак зловживають суто власним розумінням. Зокрема, що стосується
балансу журналісти надто часто вважають, що дві чи три точки зору
(інтерв’ю, погляди) роблять матеріал об’єктивним і шукають баланс заради
балансу. Так само і щодо стандарту вичерпності інформації – аби вивести
якусь тенденцію (наприклад, що безпритульним у більшості випадків
подобається їхнє життя), журналісти часто подають лише ті факти і ту
статистику, яка підтверджує потрібну їм тезу, не враховуючи інших
важливих чинників. Із самоцензурою, яка характерна ля нинішніх
журналістських матеріалів, також варто працювати. Адже небажання
надавати трибуну (брати інтерв’ю, знімати) тим, хто зазвичай не має
можливості висловитися публічно, - є одним із характерних порушень.
Фактично відсутній моніторинг дотримання журналістами стандартів
(окрім поодиноких прикладів) приводить до того, що принципи тримаються
суто на ентузіазмі та соціальній відповідальності особисто кожного
журналіста. Через відсутність взаємодії науки та практики теоретики вкрай
рідко враховують реальні сучасні умови роботи журналіста, а водночас і не
можуть сформувати певні хоча б мінімально стандартизовані рекомендації,
як працювати сучасним журналістам в умовах зростання соціальних проблем
у житті українця, про що повідомляти, а які випадки та інциденти є
непоказовими.
Важливою та професійно корисною стала би свого роду нова редакція
журналістських стандартів, де будуть враховані принципи роботи
160
журналістів під час «стрімів», в умовах війни. Для цього громадські
організації періодично проводять тренінги, однак було би більш ефективним,
якби такі тренінги проходили в кожній медіаредакції.
2). Дослідження показало, що готувати якісні матеріали про соціальні
проблеми, не маючи спеціальних стандартів, вкрай складно. Адже в цьому
випадку окрім професійних журналістських принципів варто враховувати
специфіку кожної соціально вразливої групи, яку прямо чи опосередковано
висвітлено в телематеріалі. Зважаючи на те, що зазначені теми вважаються не
рейтинговими, журналістам варто обирати якомога яскравіших героїв,
фіксувати емоції, дії героїв соціально вразливої групи, які однак при цьому
не відрізняють їх від інших людей. При цьому слід послуговуватися хоча би
тими рекомендаціями, які є, як, наприклад, 10 загальних правил етикету
спілкування з людьми з обмеженими можливостями, які використовуються
журналістами й працівниками громадських служб США та лише деякі з них
впроваджуються в українській професійній журналістиці.
Вибудувана з початку незалежності універсальність журналіста
поступово втрачає свій сенс. Бо універсальні кореспонденти не є глибинними
експертами в певній галузі. Як наслідок, усі матеріали, предметом
висвітлення яких є соціальні проблеми, виходять під авторством журналістів,
які паралельно роблять матеріали на інші теми. В результаті необізнаність та
відсутність досвіду насамперед впливає на впевненість самого журналіста, а
врешті відображається й на матеріалі.
Працівникам телевізійних редакцій варто якомога ретельніше вивчити
питання конкретної проблеми, яка ляже в основу матеріалу,
проконсультуватися навіть у телефонному режимі із тими правозахисними
групами чи організаціями, які є фахівцями в вашій темі. У такому випадку
журналіст, що робитиме матеріал, буде впевненим у собі і не схибить.
Ефективними будуть і різноманітні інструкції та свого роду пам’ятки,
які би мав кожен журналіст на випадок роботи на ці теми. Їх найкраще
розробити спільно з громадськими організаціями та безпосередньо
161
представниками соціально вразливих груп. Медіаредакції загалом та
телевізійні зокрема повинні подбати про компетентність своїх працівників та
проводити якомога частіше тренінги на тему того, чому важливо говорити
про людей з інвалідність, людей, що живуть з ВІЛ, не втрачати інтерес до
волонтерства та внутрішньо переміщених осіб.
3). Зважаючи на специфіку телевізійного мовлення, варто узагальнити
певні праваила та принципи відображення соціальних проблем. Їх не можна
назвати стандартами, бо вони ще потребують корекції та вдосконалення з
боку теоретиків та практиків. Та все ж своєрідний телевізійний кодекс має
мособливо враховувати такі пункти:
- Візуальний ряд. Журналіст-телевізійник має пам’ятати, що головне –
це візуальне відображення, підтвердження авторських слів, яке рятує від
моралізаторства. Яскрава картинка має бути водночас недискримінуючою, з
урахуванням прав героїв матеріалу. Під час зйомок із людиною, яка
наважиться говорити про проблему, але відмовиться від візуального
представлення, завдання всієї знімальної групи – журналіста, оператора і
навіть відео інженера – аби побажання було враховане, але водночас має
вийти і ґрунтовний матеріал, якому повірять.
- Статистика. Журналісти мають бути обережними зі статистичними
даними і ретельно їх перевіряти, якщо є можливість кількох джерел
інформації. Наприклад, статистику про переселенців у нашій державі фіксує
Державна служба з надзвичайних ситуацій, однак достовірним джерелом є і
представництво ООН в Україні. В окремих випадках не мають бути для
журналіста показником, відправною точкою. Часто статистика є очевидно
недостовірною, як наприклад, у випадку з кількість безпритульних в Україні.
Водночас абсолютна відсутність статистики негативно впливає на якість
матеріалу.
- Герой сюжету. Обираючи героя для сюжету, журналіст має впевнитися
в тому, що респондент і кореспондент обговорили всі умови
конфіденційності чи публічності. Адже іноді публікуються реальні імена та
162
дослівні життєві історії ВІЛ-позитивних персонажів, що заборонено законом
у випадку якщо це зроблено без згоди людини. Згоду про публікацію імені та
історії варто журналістові записати на відео або ж скласти письмову угоду.
- Синхрони. У кожному матеріалі, присвяченому окресленим соціально
вразливим групам, має бути пряма мова безпосередньо представника цієї
групи. Загалом ЗМІ і телебачення зокрема – це канал громадського
обговорення. І якщо у когось немає доступу до нього, ця людина і справді не
має повноцінного громадянства, прав тощо. Тому першим правило для
журналістів має бути переосмислення завдання ЗМІ, введення тенденції до
цитування бездомних людей, людей з інвалідністю, ув’язнених. Тільки в
такому випадку позитив буде не лише в тому, що матеріали будуть
збалансовані, а й у тому, що ці люди таким чином почнуть брати участь у
громадському житті, коментуючи політичні та соціальні проблеми, як і інші
члени суспільства.
- Мовне питання. Як показало дослідження, у редакціях теленовин
відсутні певні стандарти, правила, які б берегли аудиторію від формування
стереотипів шляхом словесних ярликів. Кожна із цих соціальних проблем
традиційно сформувала перелік певних слів-«табу», які журналістам
небажано використовувати у матеріалах. Словотворчість журналістів
подеколи зашкалює, тому варто проконсультуватися з літературним
редактором, редактором, перш ніж вигадувати власний оказіоналізм.
- Спеціалізація. Як показало дослідження, у медіаредація відсутня
спеціалізація для журналістів, які пишуть та знімають про соціальн
проблеми. Журналіст готується до своєї теми, матеріалу, спираючись на
поради досвідчених колег та на власні уявлення про цю тему, часом шукає
додаткву інформацію в мережі. Тож певною мірою вирішила б проблему
наявність у редакції окремих працівників, які б спеціалізувалися саме на
висвітленні соціальної проблематики. У такому випадку журналістові було
би легше має пильнувати за тим, щоб не стати жертвою негативних
стереотипів, котрі побутують у свідомості, та не зробити жертвами цих
163
стереотипів героїв своїх матеріалів.
- Причетність журналіста. Готуючи матеріали на соціальну тематику
журналісти не втримуються від моралізаторства, що не сприймається
аудиторією. Тому варто головні меседжі, якими журналіст хоче змінити
ситуацію, закликати аудиторію до змін, маскувати у яскравий відеорд,
парадоксальні приклади. Саме на парадоксах часто будують свої матеріали
західні соціальні журналісти.
4). Як показало експертне інтерв’ю та інтернет-анкетування, власні
принципи виготовлення матеріалів на зазначену тему формує журналіст для
всієї знімальної групи. Тобто саме журналіст вправі скерувати робочим
процесом так, щоб візуальний ряд був коректним, запитання до інтерв’юєра
були підготовлені компетентно, а під час монтажу матеріалу, щоб
послідовність кадрів не сформувала стереотипної думки про проблему. Тож
на цьому і варто наполягати – на повній злагодженості знімальної групи.
За інформацією громадських організацій, фіксується позитивна
тенденція щодо інтересу провідних телевізійних каналів та зокрема
інформаційних програм до соціальних проблем. Водночас ставлення до
соціально вразливих груп є майже незмінним, у чому значна провина
сучасних мас-медіа.
Досі соціальні проблеми стають предметом для підготовки телевізійного
матеріалу найчастіше у випадку особливої календарної дати, інциденту,
мистецької акції чи опублікованих статистичних даних, які мають значну
вагу. Тож можна стверджувати, що ця тема є тенденційною та кластерною і
потребує стратегічної інформаційної політики.
5). Саморегуляція в медіаредакціях відбувається на рівні редакційних
статутів, редакторського контролю та соціальної відповідальності
журналістів. Чи варто готувати той чи інший матеріал і які саме кути подачі в
нього будуть – вирішують насамперед у редакції, відповідно саме
редакторсько-репортерська група визначає, чи актуалізувати цю проблему і
відповідно чи заговорить про це суспільство. Відповідальність для
164
медіаколективу неймовірна, адже журналістський продукт, який врешті
побачить аудиторія, завжди має ефект. Тож журналістам варто щонайчастіше
радитися з фахівцями, досвідченими колегами, іноді навіть юристами та
психологами.
Журналісти намагаються уникати грубих помилок, образливої та
некоректної лексики, та все ж матеріали, які виходять в ефір, мають низку
неточностей та порушення правил та принципів, які хоч і мають
рекомендаційних характер, та все ж впливають на професійність журналістів
та редакціїї загалом. Особливо складним питанням є мовні порушення
правил та принципів.
Що стосується питання саморегуляції, характерною ознакою роботи
медіаредакцій є їхня закритість, відсутність кодексів, недотримання кодексів
та стандартів навіть у разі їхньої наявності. Фактично відсутні схеми та
механізми, яким чином можна конструктивно науковій та журналістській
спільноті реагувати на порушення елементарних норм а принципів
журналістики. Досвідчені журналісти переконують, часто завойований
сумлінною працею довіра з боку певного суспільного середовища руйнується
через брутальні хиби непрофесійних колег, а в результаті страждають усі
учасники соціально комунікаційного діалогу (журналісти, тому що до них
втрачають довіру і їм дедалі складніше буде знаходити героїв матеріалу;
герої матеріалу, які могли би найцікавіше і найвідвертіше сказати про
дражливу тему; аудиторія, яка залишиться необізнаною та некомпетентною).
Тож мають бути певені обмеження. Ці обмеження мають кілька рівнів:
на рівні особистості (накопичений життєвий досвід та загальна обізнаність, а
також людський фактор), на рівні професійному (накопичений досвід роботи,
обізнаність у соціальних проблемах, їхній багатофакторності та
різнорідності), на рівні редакційних установок та вказівок (вплив думки
головного редактора, власника), на рівні юридичному (фактор
дотримання/недотримання юридичних норм під час підготовки матеріалу), на
рівні суспільства (журналіст готує матеріал, розуміючи сформовану ще до
165
виходу матеріалу громадську думку на соціальну проблему, яка
актуалізована в матеріалі).
Телевізійні сюжети на теми соціальних проблем – серед тих, які не
вважають рейтинговими. Часто навіть у межах корпоративних діалогів
відбуваються дискусії на тему «що говорити про інвалідів, якщо зараз щодня
гинуть на війні», «всім знедоленим не допоможеш», «це ніколи не
виправити» і таке інше. Однак від них медіа не відмовляються, що свідчить
про соціальну відповідальність учасників соціальнокомунікаційного діалогу.
Врешті рішення приймається зважаючи на низку чинників, як актуальність,
показовість, характерність, наскільки ця конкретна історія може стосуватися
більшого кола – аудиторії. Не слід забувати і про те, що соціальна
комунікація – це хоч і рукотворне явище, мета якого – налагодженя діалогу,
досягнення певних цілей та взаємодії між різними учасниками та фігуами
соціуму, все ж створене воно людиною, і часто рішення, які приймаються –
готувати матеріал на ту чи іншу тему чи ні, обирати цих експертів чи інших,
кут подачі та мова матеріалу залежить ві суб’єктивного фактору. Та попри це
українські інформаційні програми тяжіють до уніфікації певних норм,
принципів, почерку, прийомів щодо відображення соціальних проблем.
Журналісти своєю увагою до соціальних проблем, соціально вразливих
група та соціальних явищ насамперед мають змусити говорити про них не
лише представників влади, а загалом суспільства. Від того, як коректно
будуть побудовані матеріали буде залежати і поступова руйнація міфів та
стереотипів про інакших людей, їхній спосіб життя. Таким чином якщо не
наступне покоління – наші діти – то хоча би внуки та правнуки вже
прийматимуть людей з інвалідністю поряд із собою без будь-яких
упереджень, чітко знатимуть, хто і яким чином може інфікуватися ВІЛ та як
із ним жити, як допомогти на вулиці людині з вадами слуху та куди
звернутися людині з проблемами житла.
Бар’єри для сприйняття інакших людей насамперед сформовані у нашій
свідомості, тому зміни потрібні насамперед у розрізі громадської думки.
166
Жодна влада, жодна державна установа не зможе дати переселенцям чи
безпритульним те, що їм потрібно. Це під силу лише громадянському
суспільству.
Загалом перспективи дослідження неабиякі. Російсько-українська війна
тягне за собою немало складних соціальних явищ, серед яких конфлікти між
переселенцями та місцевими мешканцями, реабілітація бійців АТО, колізії
навколо амністування, насилля в родинах ветеранів війни тощо. І саме медіа
як публічна арена та інструмент формування громадської думки здатні
транслювати позиції представників різних соціальних груп, експертів;
акумулювати різносторонність та багатофакторність цих проблем;
провокувати до дій та реформ державу і що найважливіше – налагоджувати
ділог усіх учасників громадянського суспільства незалежно від їхніх статків,
фізичних можливостей та соціального рангу.