ЧЕКШТУРІНА ВІКТОРІЯ МИКОЛАЇВНА. РУНІЧНИЙ ЗНАК ЯК ЗАСІБ СИМВОЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ : ЧЕКШТУРИНА ВИКТОРИЯ НИКОЛАЕВНА. РУНИЧЕСКИЙ ЗНАК КАК СРЕДСТВО СИМВОЛЬНОЙ КОММУНИКАЦИИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ CHEKSTURINA VICTORIA MYKOLAYIVNA. RUNIC SIGN AS A MEANS OF SYMBOLIC COMMUNICATION: THEORETICAL AND METHODOLOGICAL ASPECT

Краткое описание

ЧЕКШТУРІНА ВІКТОРІЯ МИКОЛАЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "РУНІЧНИЙ ЗНАК ЯК ЗАСІБ СИМВОЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ"

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ
На правах рукопису
ЧЕКШТУРІНА ВІКТОРІЯ МИКОЛАЇВНА
УДК [316.773.2:003.345](043.5)
РУНІЧНИЙ ЗНАК ЯК ЗАСІБ СИМВОЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ:
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Спеціальність 27.00.01 – теорія та історія соціальних комунікацій
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук з соціальних комунікацій
Науковий консультант –
Соляник Алла Анатоліївна,
доктор педагогічних наук, професор
Харків - 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
РУНІЧНОЇ СИМВОЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ …………………………….12
1.1. Еволюція наукової думки в галузі досліджень рунічного знака як
комунікаційного феномену……………………………………………………..12
1.2. Методологічні засади дослідження …………………………...33
Висновки до розділу……………………………………………………………..56
Розділ 2. СЕМІОЗИС РУНІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ………………………60
2.1. Онтологія рунічного знака-символу ……………………………...60
2.2. Семіогенез рунічного знака-символу……………………………..90
2.3. Функції рунічного знака-символу ………………………………..99
Висновки до розділу……………………………………………………………109
Розділ 3. ЗАРОДЖЕННЯ РУНІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ …………………113
3.1. Особливості генези проторунічної знаково-символьної
комунікації ……………………………………………………………………..113
3.2. Передумови виникнення графічних форм рунічних знаківсимволів…………………………………………………………………………136
Висновки до розділу……………………………………………………………151
Розділ 4. ДИВЕРСИФІКАЦІЯ РУНІЧНИХ ЗНАКОВО-СИМВОЛЬНИХ
СИСТЕМ ………………………………………………………………154
4.1. Вектори диверсифікації рун як сакральних символів…………..154
4.2. Особливості диверсифікації рун як знаків-символів родової
ідентифікації……………………………………………………………………183
4.3. Рунічні символи в орнаментаціях як засоби презентації сакральної
інформації……………………………………………………………………….215
4.4. Напрями диверсифікації рун як знаків писемної комунікації….231
Висновки до розділу…………………………………………………………..263
3
Розділ 5. ОСОБЛИВОСТІ КОДУВАННЯ-ДЕКОДУВАННЯ РУНІЧНИХ
ЗНАКІВ-СИМВОЛІВ ………………………………………………………...267
5.1. Криптографія в рунічній комунікації…………………………….267
5.2. Методи декодування рунічних написів…………………………..289
5.3. Мультимодальність рунічного контенту на кам’яних носіях
інформації………………………………………………………………302
Висновки до розділу……………………………………………………………315
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….318
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...324
ДОДАТКИ………………………………………………………………………370
4
ВСТУП
Актуальність теми. Одним із геніальних відкриттів людства було
з’ясування комунікативних властивостей знака як засобу матеріалізації,
кодування, зберігання і передавання інформації в часі та просторі. Ще в
архаїчній культурі стародавніх цивілізацій виникла графічна символьна
комунікація, основою формування якої був рунічний знак. Протягом понад
двохтисячолітньої історії свого існування він набув широкого спектра
функціональних властивостей: попри простої графічної форми кодував
великі обсяги інформації, використовувався як знак-символ, знак-склад, знакфонема, знак-цифра, знак-оберег, торговий знак популярного бренду та ін.
Така багатофункціональність забезпечила гнучкість та універсальність руни
як комунікативного засобу, її ефективність в умовах поширення глобального
комунікаційного простору та постійного збільшення обсягів інформації, що
виробляє та споживає людство.
Стрімка диверсифікація системи каналів соціальних комунікацій
відбувається під впливом новітніх інформаційних технологій.
Мультимодальні інформаційні повідомлення стають невід’ємною складовою
електронних комунікацій, у зв’язку з чим особливої актуальності набувають
дослідження комунікативної цінності первісних знаково-символьних форм,
архаїчних способів створення мультимодальних текстів засобами графічної
символізації, визначення можливостей та особливостей їх використання в
електронному символьно-просторовому комунікативному середовищі. У
процесі пошуку новітніх ефективних методів та інструментів інфографіки
доцільно виявити особливості й можливості підвищення інформаційної
ємності рунічного знака як одного з найдавніших та й нині сучасних
комунікаційних засобів.
Дисертаційне дослідження спрямоване на зменшення прояву певних
протиріч між: унікальним двохтисячолітнім досвідом використання
рунічного знака в комунікаційному процесі й відсутністю узагальнюючих
5
наукових студій у галузі соціальних комунікацій з означеної проблематики;
наявністю специфічних комунікативних властивостей рунічного знака як
найефективнішого засобу символьної комунікації та відсутністю теоретикометодологічної бази його пізнання; наявністю потужної емпіричної бази, що
свідчить про функціонування різноманітних рунічних знакових систем
(зокрема проторунічних та огамічних знаків українського заповідника
«Кам’яна могила» як одного з найдавніших у Європі), та недостатньою
увагою науковців до їх вивчення.
Науковою проблемою дисертації є розроблення теоретикометодологічних засад ефективного функціонування рунічної символьної
комунікації, що потребує поглибленого історичного аналізу комунікативних
властивостей рунічного знака-символу, визначення особливостей його
семантивної, синтактивної, прагмативної складових, їх еволюційних
трансформацій та резервів підвищення інформаційної ємності.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота виконана
відповідно до комплексної науково-дослідної теми Харківської державної
академії культури «Документально-комунікаційні структури суспільства:
інноваційні стратегії розвитку» (Державний реєстраційний номер
0109U000512). Текст дисертації, її основні наукові положення й висновки
обговорювалися на засіданні міжкафедрального науково-методологічного
семінару Харківської державної академії культури.
Мета дисертаційного дослідження – обґрунтування теоретикометодологічних засад удосконалення символьної комунікації на основі
пізнання та застосування унікальних властивостей рунічного знака.
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що подолання соціокультурних,
просторово-часових, мовних бар’єрів стосовно сутності рунічного знака як
мультимодального засобу символьної комунікації сприятиме визначенню
закономірностей її функціонування, виявленню резервів підвищення
інформаційної ємності, формуванню теоретико-методологічних засад
рунології як самостійної наукової дисципліни соціокомунікативного циклу.
6
Метою і гіпотезою дослідження передбачено вирішення таких завдань:
– дослідити історіографію вивчення комунікативної сутності
рунічних знаків, з’ясувати стан сформованості теоретичних засад рунології
як спеціальної наукової дисципліни соціокомунікативного циклу;
– обґрунтувати методологічний інструментарій дослідження руни
як засобу символьної комунікації;
– довести багатофункціональність рунічного знака-символу,
визначити різновиди трансформацій його семантичної складової;
– сформулювати закономірності функціонування символьної
комунікації;
– визначити етапи зародження та функціонування рунічного знакасимволу;
– виокремити вектори диверсифікації рунічного знака-символу;
– з’ясувати особливості й ефективність методів кодування та
декодування рунічних написів;
– визначити модуси подання інформації рунічними знаками.
Об’єкт дослідження – рунічний знак як засіб фіксації, передавання та
візуалізації інформації.
Предмет дослідження – еволюційні трансформації семантивної,
синтактивної та прагмативної складових рунічного знака як ефективного
засобу символьної комунікації.
Методологію дослідження складають: соціокомунікативний підхід до
визначення сутності та місця рунічного знака в комунікаційному процесі,
особливостей комуніканта, який опанував технології кодування інформації
рунічними знаками, природи соціолекта реципієнта, котрий здатний
декодувати рунічне повідомлення; семіотичний підхід – для класифікування
руни як знака-символу (за теорією Ч. Пірса), визначення етапів семіогенезу
рунічного знака, дослідження особливостей семантики, синтактики та
прагматики рунічних знакових систем; системний підхід – для дослідження
рунічного знака як системного елементу комунікаційного процесу;
7
структурний аналіз рунічних знаково-символьних систем (скандинавської,
нортумбрійської, готської, тюркської, давньоболгарської, угорської та ін.) –
для визначення похідного та відмінного у функціональному призначенні
рунічних знаків; історико-генетичний підхід – для визначення етапів
еволюції використання рунічних знаків у комунікаційному процесі й аналізу
наукових поглядів щодо зародження та інституціоналізації рунології;
соціокультурний підхід – для з’ясування комунікативних властивостей
символу, ролі символьної комунікації в культурному дискурсі різних
соціальних груп. Компаративний метод уможливив довести наявність
спільних графічних форм у різних рунічних знакових системах, метод
моделювання – визначити єдину графічну матрицю походження рунічного
прото-знака; метод контекстного аналізу – виявити мультимодальну природу
рунічних написів, метод прогнозування – визначити перспективи розвитку
рунічної символьної комунікації та рунології як наукової дисципліни
соціокомунікативного циклу.
Теоретичну базу дослідження склали публікації фахівців у галузі
соціальних комунікацій: В. Горового, І. Давидової, В. Іванова, В. Ільганаєвої,
С. Квіта, Н. Кушнаренко, В. Маркової, Г. Почепцова, В. Різуна, А. Соколова,
А. Соляник, Ю. Столярова, О. Холода, Ф. Шаркова, Г. Швецової-Водки та
ін.; семіотики: Ю. Лотмана Ч. Морріса, А. Соломоника, Ф. де Соссюра,
Ю. Степанова, Ч. Пірса, Б. Успенського та ін. Використано результати
досліджень комунікаційних властивостей знака-символу: М. Іванова,
Н. Мечковської, А. Назарчука, Б. Семеновкера, Ю. Тен, Ц. Тодорова та ін.
Систематизовані наукові розвідки з рунології лінгвістів, істориків,
культурологів: М. Бернса, Е. Брета, М. Біанчі, Й. Буреуза, Л. Віммера,
В. Грімма, Р. Елліота, А. Каіржанова, Е. Макаєва, К. Марстрандера,
Е. Мельникової, Е. Мольтке, Дж. Олавсона, О. Рудбека, О. Хлєвова та ін.
8
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
1) рунічний знак як засіб фіксації інформації введено до
предметного поля досліджень теорії та історії соціальних комунікацій,
визначено його різновиди й унікальні комунікативні властивості як знакафонеми, знака-символу, знака-складу, знака-цифри, рунічної формули –
графічного узору в орнаментації;
2) систематизовано теоретичні напрацювання щодо комунікативних
особливостей рунічного знака, обґрунтовано необхідність формування
концептуальної бази рунології як наукової дисципліни соціокомунікативного
циклу;
3) сформульовано закони символьної комунікації
(конвенціональності, належності до соціокультурного контексту, медійності);
4) з’ясовано вектори диверсифікації рунічних знаків як засобів
символьної комунікації: мовний, прототиповий, сакральний;
5) виявлено види трансформацій семантивної складової рунічних
знаків (дилатація, девальвація, інверсія, інмутація, мортифікація,
секуляризація);
6) доведено поступове формування рунічної знакової системи, від
знака-позначки до знака-символу і знака-фонеми;
7) виокремлено спільні форми графічних знаків у рунічних
комунікаційних системах: етруській, тюркській (орхоно-єнісейській),
готській, скандинавській, англосаксонській, булгарській, угорській,
гренландській, маркоманічній та ін., що вможливило виявити спільну
протоформу, яка стала засобом верифікації для руноподібних знаківсимволів щодо їх належності до певних видів рунічних систем;
удосконалено:
1) терміносистему предметної галузі «символьна комунікація» через
уточнення сутності понять «рунічна символьна комунікація», «рунічна
знакова система»;
9
2) методи формування мультимодальних текстів за допомогою
семіотичних систем: символьних орнаментацій, тематичних рисунків,
сакральних рунічних формул та рунічного письма (Старшим та Молодшим
Футарками);
набули подальшого розвитку:
1) типізація архаїчних методів криптографії, яка суттєво розширена
через використання можливостей рунічних засобів захисту інформації:
бустрофедона, гальдрастава;
2) методика декодування архаїчних знаків-символів (семантичний
аналіз: комуніканта, реципієнта, контенту).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
створено теоретико-методологічне підґрунтя для практичної реалізації
стратегічного завдання підвищення інформаційної ємності сучасних
комунікаційних засобів, певні наукові положення дисертаційного
дослідження сприяють збагаченню новими знаннями теорії та історії
соціальних комунікацій. Наукові висновки та результати дослідження
доцільно використати для вдосконалення методів кодування і декодування
інформації знаками-символами; каталогізації руноподібних петрогліфів, що
знаходяться на території України, з метою відтворення етапів еволюції
символьної та письмової комунікацій; створення графічних, візуально
гармонійних, інформаційно ємних контентів торгових марок для брендкомунікацій; розробки начальної дисципліни за вибором «Рунологія» для
поглибленої підготовки фахівців соціокультурного й інформаційного
профілів. Результати дослідження впроваджено до навчального процесу
підготовки культурологів, менеджерів реклами та зв’язків з громадськістю,
фахівців із соціальних комунікацій Харківської державної академії культури,
вони набули відбиття в змісті навчальних курсів «Соціальні комунікації»,
«Книгознавство та історія книги», «Документологія», «Методика розробки
медіа-проектів», «Менеджмент у сфері медіа-комунікацій», «Менеджмент
10
соціокультурної діяльності», «Соціокультурне проектування», про що
свідчить акт про впровадження.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано
самостійно, наукові результати та висновки одержані дисертантом особисто,
праць у співавторстві немає.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати
дисертаційного дослідження оприлюднено на міжнародних та всеукраїнських
наукових конференціях: «Humanities and socio-economic science in the era of
globalization and universalization» (Budapest, 2013), «Рукописна книга в
Україні», (Рівне, Пересопниця 2014 р.), «Документ, мова, соціум: теорія та
практики» (Київ, 2013 р.), «Інноваційний інформаційний простір в освітній і
науковій діяльності: проблеми становлення, особливості організації,
ефективність та перспективи розвитку» (Кошіце, 2014), «Десятые
Денисьевские чтения» (Орѐл, 2013 г.), «Слово в контексте народной
культуры» (Белгород, 2013 г.), «Соціальні комунікації: стан, проблеми,
тенденції» (Київ, 2014 р.), «Проблеми становлення молодих фахівців
гуманітарно-мистецької сфери в сучасних ринкових відносинах» (Харків,
2014 р.), «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків,
2012-2015 рр.)
Публікації. Основні наукові положення викладені в монографії, 35
одноосібних публікаціях у наукових виданнях, серед них 6 – статей у
міжнародних наукових виданнях, які входять до наукометричних баз, 17 – у
фахових виданнях України, 4 – в інших наукових виданнях, 8 – тезах
доповідей на міжнародних та всеукраїнських конференціях.
Кандидатська дисертація на тему «Формування соціального здоров’я
дітей-сиріт підліткового віку в загальноосвітніх школах-інтернатах»
захищена у 2006 р., її матеріали в тексті докторської дисертації не
використовувалися.
11
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження.
Робота містить вступ, п’ять розділів, висновки, додатки, список
використаних джерел. Текст дисертації містить 89 рисунків, 1 таблицю.
Загальний обсяг дисертації 393 сторінки: основний текст викладено на 323
стор., список використаних джерел — 460 найменувань (46 стор.), та 21
додаток (24 стор.).

Список литературы

ВИСНОВКИ
У процесі дослідження досягнуто поставлену мету дисертації,
підтверджено висунуту гіпотезу, вирішено всі завдання, що дозволило дійти
основних наукових висновків.
1. Важливе загальносоціальне значення оптимізації
соціокомунікаційної взаємодії в умовах розгортання глобального
інформаційного простору актуалізує дослідження, спрямовані на пошуки
резервів підвищення інформаційної ємності сучасних комунікаційних
засобів. Теоретичні засади вивчення складних знакових систем
найефективніше формуються в межах спеціальних наукових дисциплін
соціокомунікаційного циклу, зокрема рунології, предметом якої є руни як
найдавніший та усталений засіб символьної комунікації.
Відтворення еволюції наукових поглядів фахівців щодо вивчення
комунікативної сутності рунічних знаків дозволило виокремити три етапи
становлення теоретичних засад рунології: емпіричний (XVII – XVIII ст.), у
процесі якого практика поступово накопичувала знання, здобуті в результаті
узагальнення існуючого досвіду з декодування рунічних написів
різноманітного походження; етап початкових теоретичних осмислень (ХVIII
– перша половина ХХ ст.) – фрагментарно досліджувалися особливості
семантичної , синтактивної, сигнативної, прагмативної складових рунічного
знака-символу представниками різних наукових напрямів; теоретичний етап
розпочався в 50-ті рр. ХХ ст. системними дослідженнями рун у багатьох
країнах світу, запровадженням конгресів рунологів, виданням ґрунтовних
монографічних досліджень та інституціоналізацією рунології як самостійної
наукової дисципліни.
2. Теоретичні здобутки з рунології лінгвістів, істориків, філологів,
культурологів: М. Бернса, Е. Брета, М. Біанчі, Й. Буреуза, Л. Віммера,
В. Грімма, Р. Елліота, А. Каіржанова, Е. Макаєва, К. Марстрандера,
Е. Мельникової, Е. Мольтке, Дж. Олавсона, О. Рудбека, О. Хлєвова та ін.
319
щодо комунікативних особливостей рунічного знака допомогли обґрунтувати
необхідність розвитку концептуальних засад рунології на підґрунті теорії та
історії соціальних комунікацій. Нині найактуальнішим завданням рунології є
узагальнення в межах єдиної теорії здобутків представників інших наукових
дисциплін щодо еволюції становлення графічних засобів символьної
комунікації, особливостей рунічної комунікативної взаємодії народів, які
мігрували територією Євразії, дослідження закономірностей ущільнення
інформаційної ємності рунічного знака як мультимодального феномену.
Створення всеукраїнської бази даних руноподібних знаків, визначення
методів документування артефактів, знайдених на території заповідника
«Кам’яна Могила» (Запоріжжя), в осередках трипільської культури,
Верхнього Салтова (Харківська обл.) та ін., сприятимуть розвиткові рунології
в Україні, поповнять скарбниці наукових рунічних баз даних Європи й Азії.
3. Використання методології соціокомунікативного, системного,
соціокультурного, семіотичного, історико-генетичного підходів, а також
комплексу дослідницьких методів: термінологічного, компаративного,
моделювання, прогнозування дозволили запобігти фрагментарності й
описовості наукової розробки проблеми, розробити цілісну теорію рунічної
комунікації як комплексу наукових знань щодо її сутності, властивостей,
функцій, історії та закономірностей розвитку.
На основі застосування означеного дослідницького інструментарію
встановлено мультимодальність та багатофункціональність рунічного знака,
який має властивості знака-фонеми, знака-символу, знака-складу, знакацифри, графічної рунічної формули в орнаментаціях, що дозволяє кодувати
різні види інформації та транслювати їх по різноманітних каналах
комунікації. Рунічні знаки-символи мали декілька етапів трансформації,
однак зберегли графічну форму, а в деяких випадках і первісні семантичні
значення, у зв’язку з їх унікальними комунікативними властивостями, а саме:
наявність простої графічної форми, що позначає природні явища;
багатозначність та багатофункціональність семантичної складової; гнучкість
320
і комбінаційність. Кожний рунічний знак є не лише складовою Футарку як
узагальнюючої метасистеми, але й самостійною мезосистемою з великим
обсягом інформаційного контенту, що здатний відбивати сутнісні
особливості найважливіших для буття людини процесів та явищ зовнішнього
комунікаційного середовища.
4. Дослідження особливостей ґенези проторунічної та еволюції
рунічної знаково-символьної комунікації вможливило визначити основні
етапи зародження та функціонування рунічного знака-символу: виділення
символьних предметів зі світу природи; виникнення релігійної символьної
комунікації; виокремлення графічної символьної комунікації; виникнення
сталих символьних систем, які допомагали комунікантам знаково фіксувати
інформацію і передавати її із покоління до покоління; поява графічних
знаків-символів для лінійного фіксування інформації (прото-письмена);
інтенсивний розвиток знаків-символів «Розквіт символотворчості»; часткова
стагнація графічної знаково-символьної комунікації; активізація розвитку
знаково-символьних систем як засобів комунікації; сучасна актуалізація
розвитку символьної комунікації. Доведено, що семіогенез знаків-символів
пов’язаний з розвитком та ускладненням соціокомунікативних потреб
суспільства, тому процес еволюції знаково-символьних систем триває.
Уточнено терміносистему предметної галузі «рунічна символьна
комунікація»: символьна комунікація – це вид соціальної комунікації, в якій
передача смислів здійснюється на основі кодування-декодування знакамисимволами архетипових образів. Рунічні знакові системи – це один з
найдавніших та усталених засобів символьної комунікації, в яких кодується
не лише фонетична система, інформація про статичні предмети, але й
означені динамічні процеси природних явищ та життєвих ситуацій.
5. У процесі тривалої еволюції рунічний знак набув різноманітних
функцій, що забезпечило його гнучкість та життєздатність як унікального
комунікаційного феномену. Визначено три основні вектори функціональної
диверсифікації рунічних знаків: мовний – рунічний знак представлено
321
літерою-фонемою, яка виконує функцію письмової комунікації;
прототиповий – рунічний знак використовується для позначення родової
належності або власності, реалізуючи ідентифікаційну функцію власника
(тамга, бортний знак, герб, логотип); сакральний – рунічний знак-символ
використовують для пророцтв, виконує мантичну функцію. Отже, рунічна
система складається з підсистем: мантично-символьної, знаково-тамгової,
орнаментально-символьної, знаково-цифрової, фонемно-літерної, що
підтверджує її феноменальні інформаційно-комунікаційні властивості.
6. На основі компаративного аналізу виокремлено спільні форми
графічних знаків у таких рунічних системах: етруській, тюркській (орхоноєнісейській), готській, скандинавській, англосаксонській, слов’янській,
булгарській, угорській, гренландській, маркоманічній (за скандинавськими
назвами руни Альгіз, Лагуз, Тейваз, Еваз, Іса, Кано, Гебо, Соулу, Феху,
Одал), що дозволило підтвердити гіпотезу про єдине генетичне походження
рунічних систем та змоделювати спільну графічну протоформу (шестикутний
кристал), яка стала засобом верифікації для руноподібних знаків-символів
щодо їх належності до рунічних систем.
7. Аналіз прагматики рунічного знака, її екстраполяція стосовно
підпорядкування загальним законам соціальної комунікації (двосуб’єктності,
зворотного зв’язку, знакового характеру комунікації, мінімального підґрунтя,
гетерогенності комунікативних систем) дозволили сформулювати специфічні
закони функціонування символьної комунікації: 1) конвенціональності
(символ має багатошаровий зміст, символьна комунікація здійснюється за
умови розуміння реципієнтом хоча б одного семантичного контенту
символу); 2) належності до соціокультурного контексту (символьна
комунікація відбувається в умовах певного дискурсу: культурного,
політичного, релігійного, комерційного, використовується для ідентифікації
й популяризації певних соціокультурних цінностей соціальної групи;
3) медійності (передавання інформації графічними символами відбувається
завдяки візуальному каналу; символи виконують презентативну функцію).
322
8. У процесі соціогенезу семантична складова знаків-символів
певним чином трансформувалася: 1) дилатація (розширення, збільшення
кількості значень), 2) девальвація (зменшення фідеїстичного ставлення до
сакральних знань, що призводить до втрати сутнісних значень знаківсимволів), 3) інверсія (зміна ставлення до знака-символу із сакрального на
профанне), 4) інмутація (зміна значення знака спільнотою під впливом
радикальних соціополітичних та соціокультурних трансформацій),
5) мортифікація (поступова втрата знань щодо семантичного контенту знакасимволу, правил синтактики, що внеможливлює процес декодування),
6) секуляризація (зміна сакральної функції знаків символів на прагматичну –
руни-літери, руни-математичні символи та ін.). Виявлені трансформаційні
зміни дозволяють довести, що в процесі еволюції на знаки-символи впливає
соціокультурне середовище, яке формує нові значення знаків-символів,
адаптовані для потреб нових видів комунікаційної взаємодії.
9. Дослідження технологій та особливостей символьної фіксації
інформації вможливило з’ясувати, що в процесі декодування знаків-символів
необхідним є врахування історичного й соціокультурного контексту, який
зумовлював унікальність лінгвокоду кожного різновиду символьних
знакових систем. У рунічній знаково-символьній комунікації виявлено
захисні методи кодування інформації: гальдрастави (складні символи), які
мали лінійний та нелінійний вигляд (рунов’яз); бустрофедон; модифікації
графічних форм рун з додаванням зайвих ліній або додаткових, які вказують
на номер літери у Футарку (шатрові руни та ін.). Означені особливості
рунічної синтактики і методів криптографії, які використовувалися в
рунічних написах, стає додатковим теоретичним підґрунтям для
ефективнішого декодування археологічних знахідок – рунічних артефактів.
Виявлено особливості семантичної складової рунічних написів, а також
способи та методики тайнопису збагачують теорію й технологію
криптографії і стеганографії як актуальних нині методів захисту інформації
від несанкціонованого доступу.
323
10. Мультимодальність рунічних текстів зумовлює необхідність їх
розкодування за допомогою декількох семіотичних систем, які виконують
три основні функції: 1) фіксацію інформації через організацію та
структурування тексту; 2) забезпечення інтеракції між суб’єктами
комунікації; 3) формування семантики комунікативної взаємодії. В епоху
вікінгів різьбярі рун – комуніканти та їхні адресати – реципієнти
використовували руни як семіотичний ресурс, щоб передати і структурувати
повідомлення на рунічних каменях, які мали обмежений комунікаційний
простір, але як комунікат успішно виконували меморіальну функцію. Рунічні
написи на каменях – мультимодальні тексти – мають різні семіотичні модуси,
зумовлені поєднанням візуальних (орнаменти, рунічні символьні формули) і
вербальних (лінгвістичних) засобів фіксації інформації. Принципи та
технології мультимодальної презентації стародавніх рунічних текстів можуть
використовувати сучасні розробники семантично та синтактично ємного
візуально-інформаційного контенту веб-сторінок.
Проведене дослідження не вичерпує повністю проблеми пошуку
резервів підвищення ефективності символьної комунікації. Перспективні
напрями подальшої розробки проблеми передбачають:
– дослідження особливостей прагмативної складової рунічних
футарків;
– виявлення резервів суттєвого збільшення інформаційної ємності та
семантичної гнучкості знакових систем фіксації, зберігання й передавання
інформації в часі та просторі;
– вивчення здобутків зарубіжної рунології як складової теорії
функціонування символьної комунікації.