МІРОШНИЧЕНКО ЮЛІЯ ПЕТРІВНА. КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКА ПРОБЛЕМАТИКА ПРОВІДНИХ ГАЗЕТ УКРАЇНИ ТА СВІТУ : МИРОШНИЧЕНКО ЮЛИЯ ПЕТРОВНА. КУЛЬТУРНО-ХУДОЖЕСТВЕННАЯ ПРОБЛЕМАТИКА ПРОВЕДНЫХ ГАЗЕТ УКРАИНЫ И МИРА MIROSHNYCHENKO YULIYA PETRIVNA. CULTURAL AND ARTISTIC PROBLEMS OF THE LEADING NEWSPAPERS OF UKRAINE AND THE WORLD

Краткое описание

МІРОШНИЧЕНКО ЮЛІЯ ПЕТРІВНА. Назва дисертаційної роботи: " КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКА ПРОБЛЕМАТИКА ПРОВІДНИХ ГАЗЕТ УКРАЇНИ ТА СВІТУ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ
На правах рукопису
МІРОШНИЧЕНКО ЮЛІЯ ПЕТРІВНА
УДК 070:7.067:351.751.6
КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКА ПРОБЛЕМАТИКА ПРОВІДНИХ ЯКІСНИХ
ГАЗЕТ УКРАЇНИ ТА СВІТУ
Спеціальність 27.00.01 — Теорія та історія соціальних комунікацій
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних
комунікацій
Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
Іванов Валерій Феліксович
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………………............3
РОЗДІЛ І. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ КУЛЬТУРНОМИСТЕЦЬКОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ ………………………………………………11
1.1. Дефініція культури ……………………………………………………………12
1.2. Масова культура та мас-медіа …………………………………......................16
1.3. Медіакультура ………………………………………………………………...48
Висновки до розділу ………………………………………………………………54
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ РОЗДІЛУ «КУЛЬТУРА» газет «THE NEW YORK TIMES»
(США), «THE GUARDIAN» (ВЕЛИКА БРИТАНІЯ) ТА «THE LOCAL»
(НІМЕЧЧИНА) …………………………………………………………………….59
2.1. Культурно-мистецька проблематика видання «The New York Times»
(США) ………………………………………………………………………………60
2.2. Культурно-мистецька проблематика видання «The Guardian» (Велика
Британія)…………………………………………………………………………....75
2.3. Культурно-мистецька проблематика видання «The local» (Німеччина) ….87
Висновки до розділу ……………………………………………………………....95
РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ РОЗДІЛУ «КУЛЬТУРА» УКРАЇНСЬКИХ ВИДАНЬ
«ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ» ТА «ДЕНЬ» ……………………………………………99
3.1. Культурно-мистецька проблематика газети «Дзеркало тижня» ………….102
3.2. Культурно-мистецька проблематика газети «День» ....................................119
Висновки до розділу ……………………………………………………………..134
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………137
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………………..148
3
ВСТУП
Актуальність теми. Наразі українська культура перебуває у важкому
становищі, хоча, як і культура інших європейських держав, має безліч
вікових традицій. Така ситуація (недостатнє фінансування культурної сфери,
зміна культурно-ціннісних орієнтирів, нестабільна економічна та політична
ситуація тощо) не дає можливості українській культурі розвиватися
динамічними темпами, створити своєрідний запас міцності та потужний
фінансовий простір для свого розвитку. Існуючі проблеми загрожують
втратою цілісності української культури на нинішньому етапі її розвитку.
Із здобуттям незалежності України питання загального розвитку
культури набуло актуальності у багатьох сферах і одна з них, де вона
знайшла своє відображення, — медіагалузь. Саме в цей період виникла
гостра потреба у якісно нових періодичних виданнях, які б різнобічно
висвітлювали та сприяли розвитку української культури.
Вітчизняна культура — це важливий елемент розвитку нації. Адже від
того, як людина вихована, які цінності сповідує, який рівень культури має,
залежить не тільки її майбутнє, але й майбутнє нації і держави.
Сучасні періодичні культурні видання втілюють великий спектр
результатів видавничої діяльності, надаючи можливість читачеві зробити
власний вибір, керуючись безпосередньо своїми смаками й уподобаннями, та
збагатити рівень індивідуальної культури.
Розвиток суспільства тісно пов’язаний із його інформованістю, зокрема
щодо культурних надбань минулого і сучасності, а невід’ємною складовою
сьогодення виступає аналітичне осмислення культурного життя людства.
Тому країна потребує створення достатньої кількості інформаційних видань,
які були б присвячені аналізу особливостей національної культури.
Нині у нас не існує методики, яка була б універсальною для аналізу
сучасної періодики та окремих її різновидів на основі чітких критеріїв, що в
4
свою чергу впливали б на вивчення преси і визначення типологічної природи
видань. Це стосується й українських періодичних видань про культуру і
мистецтво.
Крім того, відсутній також й аналіз тематичної бази культурологічних
видань. Звичайно, є дослідження, які вивчали періодичний ринок загалом,
але не виділяли окрему групу періодики про культуру. Культурологічний
сегмент ринку є досить специфічним, тому можна зробити висновки, що
галузь науки у сфері культури потребує як теоретичної, так і практичної
розвідки.
У зв’язку з тим, що ЗМІ можуть сприяти духовному збагаченню
суспільства, актуальним є аналіз газетних публікацій із проблематики у сфері
культури. Адже саме аналіз рубрик культури окремих впливових
періодичних видань допоможе виявити те, що цікавить аудиторію у цій
галузі. Розгляд питань культурної проблематики за певний період покаже, які
проблеми цієї сфері вирішуються, а які не зрушили з мертвої точки.
Для порівняння української культурологічної проблематики з
проблематикою у галузі культури розвинених країн було зроблено огляд
розділу «Культура» таких зарубіжних видань, як: «The New York Times»
(США), «The Guardian» (Велика Британія) та «The Local» (Німеччина).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація здійснена в межах наукових тем Інституту журналістики
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Системи
масової комунікації та світовий інформаційний простір» (НДР № 01 БФ 045-
01), «Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія,
термінологія і стандарти» (НДР № 06 БФ 045-01) та продовжена в межах
науково-дослідної теми «Український медійний контент у соціальному
вимірі» (НДР № 11 БФ 045-01). Тема роботи безпосередньо пов’язана із
науковою проблематикою кафедри реклами та зв’язків з громадськістю
Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
5
Мета і завдання дослідження полягають у вивченні та систематизації
представлення культурно-мистецької проблематики в провідних якісних
виданнях України та світу; виявленні факторів, що впливають на створення
відповідного контенту в цих виданнях.
Поставлена мета зумовила необхідність виконання наступних завдань:
– виділити основні поняття «культури»;
– визначити вплив ЗМІ на культурні явища;
– визначити загальні тенденції висвітлення культурологічної
проблематики на сторінках газет «The New York Times» (США), «The
Guardian» (Велика Британія), «The Local» (Німеччина), «День» та «Дзеркало
тижня»;
– здійснити порівняльний аналіз культурно-мистецького контенту,
тенденцій його представлення в українських та зарубіжних виданнях;
– виявити тенденції розвитку сучасної української культури шляхом
моніторингу цієї проблематики на сторінках газет «День» та «Дзеркало
тижня»;
– визначити перспективи розвитку контенту української культурномистецької проблематики;
– надати пропозиції щодо покращення висвітлення питань культури,
наприклад, форми подачі матеріалу, шляхів удосконалення тощо.
Об’єктом дослідження є контент газет «The New York Times» (США),
«The Guardian» (Велика Британія), «The Local» (Німеччина), «День» та
«Дзеркло тижня».
Предметом дослідження виступає культурно-мистецька
проблематика, її особливості, форми представлення на сторінках провідних
якісних газет України та світу, перспективи розвитку.
Хронологічні межі дослідження визначаються періодом з 2011 по 2015
рік. Ми взяли сучасний етап розвитку мас-медіа, найбільш доцільно це
зробити за останні п’ять років.
6
Методи дослідження. Для здійснення більш глибокого та
багатогранного дослідження нами були задіяні наступні наукові методи:
описовий метод, контент-аналіз, фактологічний аналіз, синтез, індукція,
дедукція та метод порівняння.
Описовий метод дав можливість окреслити наявний культурологічний
контент засобів масової комунікації, а також осягнути значний пласт
здобутої нами інформації. Завдяки зазначеному методу ми змогли чітко
зафіксувати усі прерогативи, притаманні не лише науковим розвідкам тих
дослідників, які висвітлювали дотичні до нашої теми моменти, а й різнобічно
продемонструвати специфіку вітчизняних засобів масової інформації та їх
вплив на культуру в цілому у різних її проявах.
Метод контент-аналізу дозволив найбільш адекватно відобразити
специфічні риси предмету дослідження. У ході залучення цього методу було
виявлено, який саме контент культурологічного характеру зустрічається на
сторінках вибраних нами видань, зроблено його систематизацію, окреслено
найбільш притаманні риси висвітлення цієї тематики.
З метою виявлення особливостей розділів про культуру в українських
та зарубіжних друкованих засобах масової інформації було використано
метод фактологічного аналізу.
До того ж під час використання складових методу фактологічного
аналізу, нами було задіяно зокрема один із його різновидів: періодизацію.
Вдаючись до прерогатив цього виду аналізу даних ми з’ясували і те, яка ж
ситуація склалася у сфері наукового пізнання зазначеної теми, які наукові
доробки виявляються більш різнобічними та ґрунтовними, наскільки повно
вони відображають картину, притаманну сучасним засобам масової
інформації, що висвітлюють проблеми культури.
Метод синтезу досить тісно взаємопов’язаний із попереднім методом
та постає у переважній залежності від нього, тому власне він став у нагоді під
час систематизації отриманих шляхом аналізу даних.
7
Використовуючи метод синтезу, перед нами відкрилась можливість
об’єднати в єдине ціле ті частини досліджуваного питання, які були піддані
розлогому поділу і розгляду. З огляду на це, нами було узагальнено значний
масив інформації та виокремлено провідні механізми функціонування
культурологічної проблематики й вплив на неї засобів масової інформації.
Унаслідок активної фіксації значної кількості різноманітних даних
метод індукції безпосередньо надав можливість зробити із конкретних
теоретичних відомостей чималий спектр власних умовиводів та узагальнень.
За допомогою методу дедукції ми змогли окреслити специфіку
висвітлення проблем культури як сучасними українськими, так і
зарубіжними виданнями, на основі отриманих результатів зробити висновки,
що стосуються практичної частини. Тобто надати певні зауваження, які б
допомогли покращити висвітлення культурологічного контенту.
Метод порівняння дозволив нам порівняти висвітлення культурномистецьких питань українськими та зарубіжними виданнями, виокремити
спільне та відмінне між ними, виділити характерні риси висвітлення проблем
культури, які притаманні кожному з видань, та зробити висновки стосовно
того, чого не вистачає українським ЗМІ у цьому питанні, шляхом
запозичення деяких продуктивних методів, які використовуються у західних.
Теоретичною базою наукової роботи стали праці Е. Саїда,
Е. Томпсона, М. Шкандрія. Для прочитання культурологічних текстів
українських та закордонних мас-медій, використовуємо термінологію
Р. Барта, У. Еко, Р. Якобсона. У Росії та Україні цією проблематикою
займалися такі вчені, як: Н. Безменова, В. Волошинов, Е. Макарян,
В. Межуєв, П. Сорокін, В. Сіматова, А. Коваленко, В. Міхалкович,
Н. Хомський, К. Разлогов, В. Перевало, А. Сагратян, А. Матвійчук,
Д. Ліхачев, Ю. Воронцов, Б. Балаш, М. Бахтін, В. Біблер, Н. Кірілова,
А. Фролов, В. Звегинцев, Б. Параханський, Г. Почепцов, С. Разворотнева,
М. Риклін, Ю. Рождественський, В. Ученова, О. Павлова, В. Бондаренко,
Г. Вартанов, Є. Гершуні, М. Кравчинский, Ю. Чекан, І. Орлова,
8
Ю. Саульський, К. Стеценко та інші. Але ніхто ще не досліджував
культурологічний контент медіа України як окремий сегмент ринку серед
сучасного простору засобів масової інформації.
Значний внесок у вивчення дотичних проблем зробили такі закордонні
вчені: Е. Тофлер, А. Кербер, К. Клакхон, Г. Кнабе, У. Еко, С. Хантінгтон,
П. Бергер, В. Беньямін, О. Жирар, Г. де Ман, Е. Едвард, Т. Адорно,
О. Шпенглер, А. Моль, Д. Белл, М. Макклюен, Г. Ганс, Е. Фромм,
М. Хоркхаймер, Г. Шиллер, В. Вільчек, Ж. Бодріяр, Р. Барт, С. Жижек.
Джерельна база роботи. Тематика дослідження визначила вибір таких
джерел, як: наукові праці та дослідження відомих українських і закордонних
вчених із різних галузей науки, а саме: соціальних комунікацій, соціології,
журналістики, лінґвістики, культурології, комунікативної філософії,
політології, психології, літературознавства; результати соціологічних
досліджень; широкий спектр української та зарубіжної літератури, де
підсумовувалося вивчення культурологічних видань та культури загалом;
розділи про культуру як вітчизняних, так і зарубіжних ЗМІ.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається
об’єктом і предметом дослідження й полягає в тому, що в роботі вперше:
– узагальнено наукові надбання закордонних та українських
дослідників щодо впливу ЗМІ на сучасну культуру і навпаки;
– визначено соціально-історичні засади розвитку поняття «культура»;
– запропоновано узагальнену дефініцію поняття «культура»;
– виявлено нерелевантні аспекти висвітлення питань культури на
сторінках провідних вітчизняних газет;
– здійснено порівняльний аналіз культурно-мистецького контенту,
тенденцій його представлення в українських та зарубіжних ЗМІ;
– вивчено використання інформаційно-комунікаційних технологій та
програмного забезпечення для оприлюднення культурного
контенту;
9
– досліджено й проаналізовано вплив економічної, юридичної,
політичної та релігійної наук на культурні питання, їхню
дотичність та взаємодію між собою на шпальтах вітчизняних і
зарубіжних ЗМІ.
Було також удосконалено поняття «культура», зокрема, базуючись на
його впливі на засоби масової інформації та методи висвітлення подачі
матеріалу про культуру на сторінках вітчизняних газет, шляхом зіставлення
їх із зарубіжними виданнями.
Набули подальшого розвитку: теоретичний аналіз та практичне
дослідження впливу ЗМІ на культурні явища; наукове осмислення
висвітлення культурно-мистецьких питань на сторінках вітчизняних ЗМІ.
Практичне значення одержаних результатів. Зібрана, узагальнена й
систематизована в ході дослідження інформація дозволяє розширити та
уточнити наукові уявлення про становлення, функціонування і розвиток
культурологічних видань як одного із засобів масової інформації.
Запропонована нами робота певною мірою заповнює прогалину в осмисленні
культурно-просвітницької функції видань про культуру. Висновки та
рекомендації, зроблені в роботі, можуть бути використані для організації
більш досконалої моделі просвітницьких культурологічних журналів, а також
в практичній діяльності журналістів, які займаються культурнопросвітницькою тематикою. Відомості, що містяться в дисертації, можуть
бути використані при проведенні семінарів і практичних занять в
університетах, що займаються підготовкою та перепідготовкою журналістів,
стати базою для спецкурсів, курсових та дипломних робіт студентів.
Апробація отриманих результатів. Результати дослідження
обговорювалися на Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції
«Медіаосвіта — пріоритетний напрям в освіті ХХІ століття: проблеми,
досягнення і перспективи» (Київ, 23 – 25 жовтня 2013 р.), Міжнародній
науково-методичній конференції «Практична медіаграмотність» (Київ, 13
жовтня – 1 листопада 2013 р.) та на Вcеросійській науково-практичній
10
конференції «Прошлое – настоящее – будущее Санкт-Петербургского
государственного университета кино и телевидения» (Санкт-Петербург, 29–
30 жовтня 2013 р.).
За результатами дослідження було опубліковано 9 наукових праць, з
них дві у співавторстві, решта робіт є особистим доробком автора. 7 статей
були надруковані у фахових виданнях, 2 — у нефахових.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи
становить 183 сторінки. Список використаних джерел містит 230
найменувань, 73 з яких — іноземні джерела.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Науковий аналіз дослідження культурно-мистецької проблематики
провідними якісними газетами України та світу дав можливість усвідомити,
що важливим елементом розвитку нації є її культура. До того ж розвиток
суспільства тісно пов’язаний із його інформованістю, зокрема щодо
культурних надбань минулого і сучасності, а невід’ємною складовою
сьогодення виступає аналітичне осмислення культурного життя людства.
Результати комплексного дослідження обраної наукової проблеми
дозволяють зробити наступні висновки:
1. «Культура» містить в собі різні дефініції, в залежності від того, яку
галузь науки чи просто діяльність людини ви розглядаєте. Адже в історії,
географії, міфології, філології, етнографії чи будь-якій іншій науці ми бачимо
найрізноманітніші інтерпретації цього поняття. Його називають
багатогранним феноменом, кожна з дисциплін пропонує своє тлумачення
цього терміна, виходячи з того, які завдання вона перед собою ставить.
Проаналізувавши всі ці завдання, культурно-ціннісні пріоритети, які мають
тенденцію змінюватися через певний період часу, та спираючись на технічні
можливості, що розвиваються з кожним роком, а також те, які наслідки вони
за собою несуть (виникнення нових видів та форм мистецтва) можна
стверджувати, що найбільш доречним визначенням поняття «культура» буде
наступне: культура — це не просто річ чи абстрактне поняття, це інформація,
що може функціонувати, тобто не бути просто законсервованою і
використовуватися тільки в одному значенні, і яка являє собою механізм
пізнання, що можна змінювати. Наприклад, просто книгу, яка лежить на
столі, не можна вважати культурою, а от її читання, сам процес пізнання та
аналіз отриманої інформації, це вже є культурою.
2. У результаті впливу ЗМІ на культуру з’явилися нові види культури
та жанри у мистецтві. Відбувається тісний зв’язок між культурою та ЗМІ, що
призводить до виникнення нових понять, таких, як: «медіакультура»,
138
«глобальна культура» тощо, а також до перетворення колись розрахованої
лише на обраних, елітарної культури у масову, тим самим стираючи будь-які
кордони між ними. Тепер масова культура стає провідною, її
розповсюдження відбувається найрізноманітнішими численними способами
за допомогою мас-медіа.
Важко однозначно сказати, позитивний чи негативний вплив ЗМІ має
на культуру, адже тут все відносно, не було б ЗМІ — не виникло б нових
видів мистецтва, та з іншого боку ряд дослідників не вважає їх повноцінними
і не відносить у категорію культури, залишаючись прихильником відмерлої
елітарної культури. Мистецтво та культура досить специфічні явища, з часом
одні припиняють бути такими, інші ж навпаки, ними стають залежно від
того, якими новими функціями та критеріями їх нагородить новий час та
епоха.
3. Серед великої кількості різноманітних розділів, що містять в собі
проаналізовані зарубіжні та вітчизняні видання (економіка, політика,
суспільство, технології, наука, подорожі, світ, бізнес, здоров’я, спорт тощо),
культура займає близько 5% усього матеріалу.
Газети «The New York Times» та «The Guardian» дуже схожі за своїм
зовнішнім виглядом та стратегією наповнення контенту. Розділ «Культура»
цих двох видань досить широкий і містить в собі декілька підрозділів, що
полегшує пошуки читача при виборі матеріалу, а також надає більший вибір
вузькопрофільних тем з культури. У газеті «The Local» розділ «культура» не
розмежовується на інші підрозділи, чим і нагадує українські видання схожого
типу газети «День» та «Дзеркало тижня».
Щодо контенту українських та закордонних видань, то тут
прослідковуються досить явні відмінності. Перш за все — це обсяг. Якщо
дивитися з точки зору наповнення, то і тут різницю важко не помітити. Як
уже зазначалось, виданням притаманна вузькопрофільність. Втім, інколи
складається враження, що ряд авторів статей вузкопрофільність плутають із
нерелевантністю. У деяких статтях «The Local» замість свіжої інтерпретації
139
твору, яку б очікував читач, побачивши назву статті, автори занурюють його
у проблеми філологічного характеру, але такий контент краще розміщувати у
спеціалізованих виданнях для перекладачів, а не у новинах культури.
Інформація, що безпосередньо не стосується культурного наповнення
новини, не має подаватися у розділі «Культура», адже вона втомлює читача
та не стосується ключового сенсу написання таких статей.
В українських виданнях «День» та «Дзеркало тижня» в розділі
«Культура» майже в половині матеріалів прослідковується тенденція
песимістичного настрою. Тут автори розповідають про проблеми зі сфери
театру, кіно тощо. А от констатація фактів щодо вирішення цих проблем на
шпальтах з’являється дуже рідко. Натомість про одну й ту саму проблему
можуть згадувати декілька разів протягом стількох же років. Таким чином,
співвідношення матеріалів постановка проблеми – вирішення проблеми
становить 90% : 10%.
Звісно, не можна вирішити проблеми культури, переставши про них
згадувати. Втім, великий сумнів викликає те, що редакція чинить правильно,
відносячи нагальні питання нестачі коштів, ремонту приміщень, відсутності
державної підтримки та нестачі обладнання до питань культури. Ці питання
безпосередньо впливають на якість культури та перспективи її розвитку і це
не можна заперечувати, але їх не слід виносити до культурної тематики.
Писати про них потрібно, тільки в інших розділах, наприклад, їх можна було
б назвати «Термінове», «Потребує уваги» або навіть «Надзвичайні ситуації».
Розміщення фінансово-культурного контенту у таких розділах позитивно б
вплинуло на вирішення фінансово-господарських проблем культурних
закладів, адже такі розділи привертали б більше уваги громадськості до
питань несвоєчасного фінансування, недофінансування чи, взагалі,
використання коштів, виділених на різні жанри культури та культурнопросвітницькі проекти, не за призначенням. У той же час розділ «Культура»
став би чистішим, позбавившись зайвого, адже, якщо ми хочемо змінити
аудиторію, зробити її більш вихованою, а її смак — більш витонченим та
140
вибагливим, у відповідному розділі ми маємо інформувати її, наприклад, про
новий джазовий концерт чи гастролі фольк-ансамблю, а не про те, скільки
коштів вкрав директор музею. Повертаючи особу до буденності, ми
знищуємо новину культурної тематики, адже «вбиваємо» її витонченість
шляхом повернення читача до того, що він і так бачить у інших сферах
життя. Якщо контент культури українських видань і надалі перейматиметься
господарсько-фінансовими питаннями, його цінність буде мінімальною.
У газетах «The New York Times», «The Guardian» та «The Local»
навпаки прослідковується оптимістична тенденція. Матеріалів, присвячених
проблемам в культурі (недостатнє фінансування, нестача приміщень тощо),
майже немає, натомість тут описують те чи інше мистецтво у різних його
проявах.
4. Спільною рисою всіх західних видань є те, що вони, в основному,
більше матеріалів присвячують тим подіям, які відбуваються на території тієї
країни або міста, де виходить певна газета. Особливо це стосується видання
«The Local». Близько 98% контенту описує культурне життя Берліна. Більш
того, тут присутня одна особливість, яку не можна побачити в інших газетах.
Це такий собі «гід» по місту, де кожного разу розповідають про нові місця,
які кожен має відвідати, або ж складають цілі екскурсійні маршрути.
На відміну від іноземних видань, українські газети «День» та
«Дзеркало тижня» не вважають інцидент за участі зірки культурною
новиною, в той час, як, наприклад, американський «The New York Times»
може опублікувати невеличку замітку, або ж просто викласти відео про одну
з таких подій. Українські ж видання не публікують такі незначні події. Хоча
не можна сказати, що в зарубіжних ЗМІ їх багато, це просто невеличке
доповнення до основної маси більш серйозних новин про культуру.
Можливо, така особливість газети має свій сенс. Вона спрямована на те, аби
відвернути увагу читача від більш серйозних тем, які, зазвичай, потребують
розумової активності, та аби відпочити, переглядаючи деякі невеликі замітки,
які стосуються життя відомих осіб. Звичайно, такий підрозділ нагадує чимось
141
«жовту прессу», основною метою якої є розважати, епатуючи та поширюючи
чутки. І він є недоречним у газеті, яка позиціонує себе як одна з
найвпливовіших видань країни. Хоча з іншого боку, можливо, саме така
різнобічність цього видання збирає багатомільйонну аудиторію. Газета не
втомлює читача серйозними проблемами, хоча й інформує та повчає, але
разом з цим трохи і розважає.
Газети «The Guardian», «The New York Times» та «The Locаl» в розділі
про культуру висвітлюють найрізноманітніші сфери людської діяльності у
цій галузі. Якщо ж брати газети «День» та «Дзеркало тижня», то тут
прослідковується більш вузьке коло культурної проблематики. Так,
найавторитетніші західні видання публікують велику кількість матеріалів
про селебрітіс, вечірки, ток-шоу та інші події, про які в Україні можна
прочитати у виданнях, що мають репутацію «жовтої преси».
Незважаючи на такі, на перший погляд, бульварні теми, західні
видання подають їх у вигляді досить пристойної культурологічної
проблематики. Кожній з цих тем може бути присвячена велика стаття, що
розкриває специфіку такого проекту, мету, з якою його було створено, і чи
досягнута вона була по закінченню; подаються інтерв’ю, які показують
характери героїв. Як для «бульварщини» це досить великий обсяг роботи,
який було зроблено для підготовки такого матеріалу. Журналісти
американських, англійських та німецьких видань роблять так, аби це мало
право називатися мистецтвом, що відображає культуру народу з найкращого
його боку.
Це стосується і теми відеоігор, адже американські та британські ЗМІ
вже давно віднесли цю тематику до категорії «Культура». Вона сприймається
тут не тільки як спосіб розваги, але і як вплив на розвиток людини з погляду
психології. Технологічні засоби тут, на відміну від українських ЗМІ, також є
постійною темою розділів про культуру.
Таким чином, ми прослідковуємо вплив новітніх засобів технологій на
сучасну культуру та на те, як вони співіснують між собою. Захід вже давно
142
перепрограмував своє світосприйняття, тому він дивиться на культуру через
призму нових можливостей, які їм надають сучасні винаходи.
Такі ж розробки використовуються і для кращої подачі інформації
читачу. Американська «The New York Times» та британська «The Guardian»
активно користуються найновітнішими технічними прийомами у
програмуванні сайтів. Провідний веб-девелопмент зробив сторінки цих медіа
більш схожими на інтерактивні портали, які виконують функцію комунікації
з читачем, розважають його, подаючи інформацію у найлегшому для
сприйняття вигляді. Більше того, читача роблять і читачем, і глядачем
одночасно. На відміну від газет «День» та «Дзеркало тижня», в яких стаття
може супроводжуватися у кращому випадку фото (відео буває, але лише в
окремому розділі), анонсом вистави, критичним відгуком або новиною про
реліз музикального альбому, в американському та британському виданнях
матиме в собі демо-відеозапис уривку цієї п’єси, відеоінтерв’ю з критиками
чи акторами або треки з нового альбому музикантів, що доступні для
прослуховування. Це напрочуд зручно і заманює глядача проводити більше
часу над культурними новинами. У той час як читач газети «День» на окрему
сторінку з відео не заходить, бо він по суті не планував переглядати
відеозаписи, читача «The New York Times» так чи інакше мотивують
переглянути відео чи прослухати аудіозапис, який безпосередньо стосується
новини, бо нічого шукати по інших розділах не потрібно, все доречно
підібрано та пов’язано і має безпосереднє відношення до новини, статті чи
критичного огляду, яким цікавиться читач. Така «релевантність» аудіо- та
візуальної інформації, що подається, а також технічна досконалість
провідних західних електронних видань збільшує час перебування читача на
сайті, інформує більш об’ємно, робить лояльним до видання, проте, в той же
час, частково перебирає на себе функції тих культурних жанрів, які щедро
демонструє читачу (чи то вже глядачу). Читач, який вже прослухав нові
треки чи переглянув виставу або інтерв’ю з акторами, часто на цьому і
завершить своє сприйняття того чи іншого культурного контенту, адже
143
стисле інформування хоч і не надто детальне, буде достатнім з огляду на
брак часу та необхідність купувати квитки, для того, щоб потрапити на ту чи
ту культурну подію.
Аналізуючи культурну проблематику всіх цих країн, в яких виходять
видання, можна з точністю сказати, що сприйняття культури в Україні
значно різниться від західних країн. В українській культурі присутній, такий
собі, як ми його назвали, «культурний консерватизм», який і досі
залишається в головах людей як відголосок радянського минулого. Саме він
не дозволяє вийти за рамки норм, які встановлювалися протягом багатьох
років суворого муштрування «правильним» сприйняттям культури та
залякуванням загниваючим Заходом.
Саме це і стало причиною різного сприйняття мистецтва та всього, що з
ним пов’язано. Західні видання не обмежують себе у висвітленні культурної
проблематики, починаючи від театрального художнього мистецтва і
закінчуючи статтями про відеоігри та стрит-арт.
Але разом із цим консерватизм українських видань створює певну
«чистоту» культурних новин, не переміщаючи чи не замінюючи їх,
наприклад, маркетинговим, статистичним чи підприємницьким контентом
(як це прослідковувалось у виданні «The Locаl»), який краще б підійшов для
інших розділів. На нашу думку, такий підхід є вдалим, і має
використовуватись у розділах «Культура» провідних українських медіа і
надалі.
Газети «The Guardian», «The New York Times» та «The Locаl» у розділі
про культуру висвітлюють найрізноманітніші напрями людської діяльності у
зазначеній галузі. Якщо ж брати газети «День» та «Дзеркало тижня», то тут
прослідковується більш вузьке коло культурної проблематики.
5. Висвітлення питань культури провідними виданнями України
дозволив нам визначити стан речей у цій галузі. Таким чином,
проаналізувавши газети «День» та «Дзеркало тижня», визначаємо, що
одними з основних тем у культурній сфері є:
144
- культура через призму військового протистояння на Донбасі та подій
на Майдані. Це зумовлено подіями, що відбуваються протягом 2014–2015
років та висвітлюються щоденно у ЗМІ. Іноді ці події лише побічно
стосуються культурних питань та проблем. За 2014 рік майже кожен номер
містив у собі новину про ці події;
- низький рівень культури та духовності суспільства. Ця проблема у
різних контекстах показує стан сучасного суспільства, однак і шляхів її
вирішення на сторінках обох видань нами також не знайдено;
- низький рівень державного фінансування вітчизняної культури. Ця
проблема проходить «червоною ниткою» через увесь досліджуваний період
— 2011–2015 роки. Питання нестачі грошей дуже гостро стоїть на сторінках
цих видань. Матеріали на таку тематику присутні у різних жанрах: інтерв’ю,
замітка та ін. Щодо розв’язання цієї проблеми експерти пропонують різні
варіанти виходу, але матеріалів, які б засвідчували їх вирішення, немає;
- занепад вітчизняного кінематографу, книгодрукування, мистецтва. Ця
проблема, як і попередня, постійно виникає на шпальтах газет, однак
ґрунтовних матеріалів щодо її вирішення нами не знайдено на сторінках обох
видань, хоча саме з цієї проблематики найбільше пропозицій щодо
вирішення проблем у цій галузі.
Таким чином, стан сучасної української культури напряму залежить від
того, наскільки вона профінансована. Неможливо насолодитись переглядом
вистави, яка проходить у театрі, де протікає дах, як і неможливо грати у
футбол на полі з ямами. Але якщо не торкатися фінансової частини у галузі
культури, а говорити про потенціал української культури та перспективи її
розвитку, то тут майже немає критики. І в 2011, і в 2014 роках присутні
матеріали, що якісно розкривають тему про різноманітні кінофестивалі як
українські, так і зарубіжні, театральні вистави, книги та ін.
Події культурного життя в Україні постійно висвітлюються на
сторінках газет «Дзеркало тижня. Україна» та «День». У той же час, це
здебільшого публікації, які лише повідомляють про певну мистецьку подію
145
або акцію. Грунтовні аналітичні статті про стан культури в Україні у розділі
«Культура» обох видань існують, але їх кількість не дуже велика. Так само не
надто багато статей щодо шляхів розв’язання основних проблем у сфері
культури.
6. Задля того, щоб зацікавити читача у культурному контенті
українських видань, слід удосконалювати у першу чергу технічні можливості
таких видань. Якісний веб-дизайн сторінок, структуроване представлення
інформації та супроводження релевантними аудіо- та відеоматеріалами може
зацікавити навіть того читача, який рідко знайомиться з культурними
новинами. Зазвичай, читач не схильний любити те, чого він не знає.
Наприклад, він не читає про театр, тому що вважає цей жанр нецікавим та
застарілим (тобто має стереотипні уявлення), а статті про нього —
розрахованими на людей старшого покоління, яким не бракує вільного часу.
У той же час, якби такий читач хоча б один раз потрапив на таку статтюанонс вистави, що супроводжувалась б якісним відео, яке швидко
завантажувалось (доки читач не передумав його переглядати), то цілком
ймовірно, що йому уривок вистави сподобався б, і новини про театр та
анонси театральних постановок не здавалися б йому такими «сухими».
Важливим при копіюванні таких західних технічних можливостей та
інтерактивної манери представлення інформації є не віддаляти читача від
безпосередньо культурної події — п’єси, вистави чи концерту,
задовольнивши його коротким аудіовізуальним супроводом та дозволивши
інтернету ще більше «абсорбувати» його, а підігріти його цікавість до
культурної інформації в цілому або ж до конкретного культурного жанру.
Досить вдалою є й концепція «гіда по місту», й українські видання цей
досвід можуть перейняти. У такому випадку розділ «Культура» збільшив би
свою аудиторію, якщо не на паперовому носії, то точно в Інтернеті. На
сьогоднішній день, читач, шукаючи, яку виставу чи виставку йому відвідати
разом із сім’єю на вихідних, замість довідково-пізнавального контенту
натрапляє на сайти, що є інтернет-магазинами квитків на концерти та
146
вистави. Цінність інформації, що викладена на них, є низькою і підходить
лише для тих, хто уже знає, чим зайнятися ввечері, і лише квиток не встиг
придбати. Для тих же, хто шукає новизни, хто ще не вирішився зі своїми
культурними вподобаннями, хто хоче зрозуміти зміст та акцент п’єси чи
вистави перш, ніж витрачати кошти, хто шукає альтернативні постановки та
інтерпретації, прагне послухати чи подивитися на нових, молодих виконавців
улюбленого жанру, необхідний гід-вказівник, а не сайт швидкого
бронювання. Таким гідом має бути розділ «Культура» українських
авторитетних видань. Це позитивно вплине на кількість аудиторії видання, а
також виконуватиме просвітницьку функцію, виховуватиме споживача.
Можливо, скориставшись сайтом бронювання, глядач би відправився на
гастролі знаменитого закордонного театру, проте, натрапивши на
театральний гід розділу «Культура», змінив би свою думку на користь
молодої української трупи не лише з патріотичних міркувань, а й з міркувань
новизни, свіжого погляду на один і той же твір, екстраординарної
інтерпретації. Про це все він так і не дізнався б на сайті для продажу квитків
на виступи виконавців чи митців, які є «розкрученими брендами». Це і не
дивно, адже мета таких сайтів — продавати стереотипи, а не підвищувати
культурний рівень населення, розширювати його світогляд чи відкривати
споживачеві культурного контенту нові таланти. Втім, не слід переймати
правило західних видань фокусуватися на культурних новинах лише того
міста чи тієї країни, де таке видання виходить. Такий акцент обмежує читача
у доступі до різноманітного культурного матеріалу, і, як наслідок,
відштовхує його від видання та розділу «Культура». Для того, щоб розуміти
цінність українського культурного надбання, потрібно орієнтуватися на
світовому надбанні. Об’єктивна оцінка будь-чого, в тому числі надбань
культури, неможлива без встановлення ціннісних орієнтирів, які
утворюються шляхом можливості порівняння найрізноманітніших
культурних платформ. Тож, обмежуючи українського читача культурним
контентом лише з України, чи лише з Києва або будь-якого іншого
147
українського міста, ми відрізаємо його від можливості порівнювати та
аналізувати, самостійно визначати якість культурних подій, реагувати на них
у контексті подій світових. Лімітування культурних новин одним містом
може бути актуальним для «The New York Times», бо для Нью-Йорка з
населенням більш як 10 мільйонів людей, сотнею театрів та такою ж
кількістю концерт-холів, таке обмеження є цілком натуральним — всіх
вистав не переглянути та всіх виконавців не послухати, навіть якщо встигати
на дві події щовечора. Для українських же міст, в яких відбувається
порівняно небагато культурних заходів, навіть якщо перерахувати на меншу
кількість населення, вкрай важливим є доступ до актуальних та достовірних
культурних новин із-за кордону.
7. Щодо перспектив розвитку української культури, то тут стоїть
питання у невирішених проблемах цієї галузі, більшості з яких вже багато
років. На прикладі Заходу ми бачимо, що розширення культурних процесів
можливе тільки тоді, коли немає відкритих питань чи то фінансових, чи то
будь-яких інших, які б заважали подальшому розвитку.
Неабияку роль відіграє і загальна економічна та політична стабільність
держави. При моніторингу матеріалів за 2014 рік та початку 2015 року
бачимо, що нестабільність в країні впливає як на культурну, так і на інші
сфери науки і життя. При таких обставинах ситуацію наглядно демонструє
таблиця А. Маслоу, де на перших сходинках стоять фізіологічні потреби
людини. Духовний розвиток людини, що невід’ємно пов’язаний з культурою,
можливий тоді, коли вона не буде витрачати більшість часу на те, аби
задовольнити хоча б перші дві сходинки.