САЗОНОВА ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА. СПОРТИВНА ПРЕСА УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ : САЗОНОВАЯ ЮЛИЯ АЛЕКСАНДРОВНА. СПОРТИВНАЯ ПРЕССА УКРАИНЫ: ОСОБЕННОСТИ СТАНОВЛЕНИЯ И СОВРЕМЕННОЕ ФУНКЦИОНИРОВАНИЕ SAZONOVA JULIA OLEKSANDRIVNA. SPORTS PRESS OF UKRAINE: FEATURES OF FORMATION AND MODERN FUNCTIONING

Краткое описание

САЗОНОВА ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "СПОРТИВНА ПРЕСА УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ"

Міністерство освіти і науки України
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
На правах рукопису
САЗОНОВА ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 007 : 304 : 070
СПОРТИВНА ПРЕСА УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА
СУЧАСНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ
Спеціальність 27.00.04 – теорія та історія журналістики
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук із соціальних комунікацій
Науковий керівник:
Михайлин Ігор Леонідович,
доктор філологічних наук, професор
Харків – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………. 4
РОЗДІЛ 1. CПОРТИВНА ПРЕСА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО
ВИВЧЕННЯ................................................................................................................ 10
1. 1. Історіографія та провідні аспекти дослідження……………………………… 10
1. 2. Методологічна основа дослідження………………………………………….. 30
1. 3. Періодизація спортивної преси України як методологічна проблема……… 36
Висновки до Розділу 1……………………………………………………………... 49
РОЗДІЛ 2. СПОРТИВНА ПЕРІОДИКА УКРАЇНИ В ДОРАДЯНСЬКУ ТА
РАДЯНСЬКУ ЕПОХИ…………………...……………………………………....... 51
2. 1. Зародження та формування спортивної преcи України в Австро-Угорській
та Російській імперіях (кінець ХІХ ст. – 1917 р.)…………………………………. 51
2. 1. 1. Спортивна преса у Львові (Австро-Угорщина)…………………………… 51
2. 1. 2. Спортивна преса Одеси, Києва та Харкова (в Російській імперії)……….. 57
2. 2. Розвиток спортивної преси України в 1920-1930-х рр. в УРСР та на
Західній Україні…………………...………………………………………………… 77
2. 2. 1. Спортивна преса України у 1917–1921 рр…………………………………. 77
2. 2. 2. Спортивна преса УРСР 20–30-х рр. ХХ ст………………………………… 79
2. 2. 3. Спортивна журналістика на західноукраїнських землях 20–30-х рр…….. 105
2. 3. Спортивна преса УРСР 40-90 рр. ХХ ст……………………………………… 121
2. 3. 1. Спортивна преса України в «сталінську епоху»……..…………………… 121
2. 3. 2. Українська спортивна журналістика доби «відлиги», «застою» та
перебудови…………………………………………………………………………… 122
2. 3. 3. Журнал «Фізкультура і спорт»: історія розвитку в 1950-1990-х рр……… 127
2. 3. 4. «Спортивна газета»: історія розвитку в 1950-1990-х рр………………….. 136
Висновки до Розділу 2……………………………………………………………... 144
3
РОЗДІЛ 3. СПОРТИВНА ПРЕСА УКРАЇНИ В ДОБУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ… 146
3. 1. Спеціалізована спортивна преса………………………………………………. 149
3. 1. 1. Київська спортивна преса…………………………………………………... 150
3. 1. 2. Газета «Команда» в історії української спортивної журналістики
періоду незалежності………………………………………………………………... 152
3. 1. 3. Журнал «Футбол Style» в історії української спортивної
журналістики……………………………………………………………………........ 158
3. 1. 4. Спортивна преса Донбасу………………………………………………….. 163
3. 2. Феномен спортивної «преси в пресі»………………………………………... 174
3. 3. Спортивна піарналістика як тип спортивної періодики……………………. 183
3. 3. 1. Історія спортивної піарналістики в Україні………………………………. 183
3. 3. 2. Спортивна піарналістика незалежної України: основні представники,
особливості функціонування………………………………………………………. 184
3. 3. 3. Журнали «Шахтёр» та «Динамо» як представники сучасної спортивної
піарналістики України……………………………………………………………... 187
Висновки до Розділу 3……………………………………………………………... 193
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………… 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….. 202
4
ВСТУП
У наш час у зв’язку із зростанням ролі спорту в соціокультурному житті
суспільства та досягненнями українських спортсменів на міжнародній арені дедалі
більшого значення набуває спортивна преса, яка активно завойовує лідерські позиції
в українському медіапросторі. На думку Є. Слюсаренка, завдяки предметові
відображення спортивна журналістика утвердилася як самостійний медіажанр,
значно підвищився її соціальний статус у суспільстві [159].
За останні два десятиліття в Україні виникла ціла низка видань, які регулярно
висвітлюють олімпійський професійний спорт: «Команда», «Український футбол»,
«Спорт-арена», «Спорт Донбасса», «Спорт-Экспресс в Украине» тощо. Важливим
показником популярності спортивної преси є той факт, що вона функціонує не лише
самостійно, як спеціалізовані газети і журнали, але й широко репрезентована
тематично в багатьох суспільно-політичних виданнях, навіть політично
заангажованих, де спортивні рубрики займають одну, а то й дві шпальти.
Актуальність теми нашого дослідження зумовлена тим, що на сьогодні в
Україні практично не створено історію української спортивної преси від її
зародження до наших днів. Тимчасом спортивні мас-медіа як частина національної
журналістики та один з її найпопулярніших сегментів — це самодостатній
соціокультурний феномен, пізнання якого входить у коло актуальних завдань
новітньої гуманітаристики. Історія спортивної журналістики важлива й для сучасної
спортивної преси з погляду визначення й використання класичних надбань у цьому
галузевому сегменті мас-медіа.
Ще одним важливим чинником, що актуалізує наше дослідження, є те, що
спортивна преса здійснює вагомий вплив на досягнення вітчизняного спорту
(виступаючи стимулюючим, мотивуючим фактором для спортсменів), стає
каталізатором його розвитку. Так, зокрема багато вчених (К. Алексєєв [2],
В. Баранов [5], Є. Слюсаренко [159] та ін.) свідчать, що саме спортивний друк вніс
вагомий внесок у становлення провідних спортивних держав світу.
5
Варто відзначити, що, незважаючи на архіважливість спорту в радянській Україні
і відповідно спортивної преси, ця галузь журналістики практично не піддавалася
комплексному і об’єктивному розглядові й аналізу. Праці радянських дослідників
спортивної преси України, зокрема Б. Семибратського [155], В. Осінчука [128],
відзначаються заангажованістю, тому не можуть правити за об’єктивне джерело. Ще
одним їх недоліком є вузькість об’єкта дослідження (у них розглянуто лише
декілька спортивних газет за невеликий проміжок часу). Те ж саме стосується
сучасного спортивного журналістикознавства, репрезентованого працями М. Дерепи
[45], О. Корольової [73], В. Ковпака [66]. Відтак на сьогодні залишаються
недослідженими цілі пласти спортивних видань як в синхронічному, так і в
діахронічному аспектах.
Отже, актуальність дисертаційної праці зумовлена необхідністю ґрунтовного й
усебічного висвітлення й уведення до наукового обігу спортивних періодичних
видань України 1885 – 2014 рр., виявлення умов функціонування та динаміки
розвитку цього сегмента преси.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація
виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри журналістики
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна і є частиною
комплексної теми «Актуальні проблеми теорії та історії соціальних комунікацій»
(державний реєстраційний номер 0112U003081).
Мета роботи — дослідити ґенезу спортивної преси України, розкрити сучасний
стан української спортивної періодики, визначити загальні тенденції її
функціонування на сучасному етапі.
Поставлена мета передбачає розвʼязання таких завдань:
– розробити періодизацію спортивної преси України та схарактеризувати
визначальні риси окреслених періодів;
– дослідити процес виникнення та формування спортивної преси України в
дорадянську та радянську епохи (1885–1990), виявити всі спортивні видання, що
виходили в Україні з 1880-х рр. до нашого часу, визначити умови функціонування
6
спортивної преси України в різні періоди, здійснити її типологічний та жанровотематичний аналіз;
– розглянути процес становлення та функціонування спортивної журналістики
України в період незалежності (1991–2014);
– окреслити перспективи розвитку спортивної преси й запропонувати шляхи її
оптимізації;
– здійснити бібліографічний опис періодичних видань, що виходили на теренах
сучасної України протягом 1885 – 2014 рр., створити повний бібліографічний
покажчик спортивних видань України;
– створити словник персоналій (найвідоміших спортивних журналістів України,
що працювали у різні періоди розвитку спортивної преси).
Об’єкт дослідження — спеціалізовані спортивні газети та журнали, що виходили
на теренах материкової України у дорадянський, радянський час та в добу
незалежності. Емпірична база дослідження — понад 400 видань.
Предмет дослідження — процес становлення та історія спортивної преси на
теренах материкової України, її організатори, редактори й автори, контент,
тематичний діапазон та жанрова парадигма, уроки історії для сучасних медіа.
Хронологічні межі дисертації охоплюють період від 1880-х рр. (час появи
перших спортивних видань) до 2014 р.
Територіальні межі дослідження окреслені кордонами сучасної України.
Методологія дослідження. У роботі застосовані такі методи: метод історизму,
культурно-історичний, біографічний, ретроспективний, компаративний, метод
класифікації, метод типологічної характеристики, системно-функціональний, метод
інтерпретації, контент-аналіз, метод опитування (анкетування).
Наукова новизна роботи полягає в тому, що
вперше здійснено:
– бібліографічний опис та введення до наукового обігу понад 400 спортивних
видань, що функціонували з 1880-х до 2010-х рр., створено бібліографічний
7
покажчик спортивних часописів та словник персоналій спортивної преси України за
весь час її існування;
– визначено історичні передумови формування спортивної преси України та
розглянуто культурно-історичні умови існування преси в кожному періоді;
– досліджено виникнення, становлення та процес еволюції спортивної преси в
Україні, починаючи від кінця ХІХ століття до наших днів;
– розроблено періодизацію історії спортивної преси України та окреслено
характерні риси кожного періоду;
– систематизовано та проаналізовано найвидатніші спортивні часописи, що
репрезентували дорадянський і радянський період в історії української спортивної
журналістики;
– досліджено стан спортивної преси України в добу незалежності, виокремлено
модифікації спортивної преси: власне спортивну пресу (спеціалізовану), спортивну
«пресу в пресі» та спортивну піарналістику;
– впроваджене та схарактеризоване поняття спортивної піарналістики;
– розроблено продуктивні шляхи оптимізації спортивної періодики;
удосконалено:
– науково-методичні підходи до аналізу періодів функціонування преси в історії
журналістики;
набуло подальшого розвитку:
– поглиблення теоретичних аспектів наукового аналізу галузевої періодики
(періодики за тематичною спрямованістю).
Теоретична та практична цінність роботи вимірюється тим, що вона може
мати практичний інтерес для вчених — журналістикознавців, істориків,
бібліографознавців, культорологів, істориків спорту, а також спортивних
журналістів та редакторів спортивних видань. Це наукове дослідження може бути
використано: при створенні фундаментальної історії української журналістики від її
народження до сучасності; для створення підручника з новітньої вітчизняної
журналістики; у практичному освоєнні історичних надбань спортивної
8
журналістики України редакційними колективами для поліпшення сучасних
спортивних видань, а також для успішного проектування нових спортивних
часописів; при оптимізації курсу «Види журналістики» (за тематичним сегментом);
для підготовки лекцій та спецсемінарів з історії української журналістики; для
оптимізації дисципліни «Історія фізкультури і спорту України»; для введення
спецкурсу «Спортивна журналістика» в навчальні програми університетів,
інститутів та академій фізвиховання і спорту та факультетів журналістики. Наше
дослідження може сприяти створенню в Україні кафедр спортивної журналістики
(спеціальності «Спортивна журналістика») на факультетах журналістики, а також у
вищих навчальних закладах фізичного виховання і спорту, як це ми зокрема
спостерігаємо в Сибірському державному університеті фізичної культури й спорту,
де продуктивно функціонує спеціальність «Спортивна журналістика», у межах якої
здійснюється підготовка спортивних журналістів для багатьох спортивних мас-медіа
країни. Відсутність такої спеціальності в українських ВНЗ з фізвиховання та спорту
та на факультетах соціальних комунікацій зумовлює той факт, що сьогоднішні
спортивні ЗМІ мають низький професійний рівень (що зокрема простежується у
відсутності на їх шпальтах спортивної публіцистики). Цінність нашої роботи
полягає у створенні бібліографічного покажчика спортивної преси та словника
персоналій видатних діячів спортивної періодики України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження викладені в
доповідях, виголошених на Міжнародних («Медиаисследования молодых ученых»,
Ставропіль, 2015 р.; «Проблемы массовой коммуникации», Воронеж, 2015 р.;
«Мова. Суспільство. Журналістика», Київ, 2013 р.; «Міжкультурні комунікації:
сучасні мовні парадигми», Алушта, 2013 р.; «Антикризовий розвиток соціальних та
економічних процесів в умовах глобалізації», Буча, 2015; «Антикризовий розвиток
соціальних та економічних процесів в умовах глобалізації», Буча, 2013 р.;
«Тенденції розвитку медійного контенту: сьогодення і майбуття», Київ, 2011 р.);
Всеукраїнських («Соціальні комунікації: стан, проблеми, тенденції», Київ, 2014 р.;
«Український інформаційний простір у світовому контексті: набутки, проблеми,
9
перспективи», Київ, 2014 р.; «Актуальні дослідження українських наукових шкіл у
галузі соціальних комунікацій», Київ, 2013 р.; «Здоров’я та його сучасні
детермінанти: культура здоров’я, фізичне виховання, фізична реабілітація, спорт»,
Луганськ, 2010 р.; «Молодь перед викликами ХХІ століття: політика, соціум, ЗМІ»,
Луганськ, 2010 р.) й університетських («Проблеми соціальної комунікації: сучасний
погляд», Харків, 2013 р.) наукових конференціях. Загалом основні положення
дисертаційного дослідження апробовані на 12 наукових конференціях. Окремі
положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри журналістики
Українського гуманітарного інституту. Дисертація обговорена й рекомендована до
захисту кафедрою журналістики Харківського національного університету імені
В. Н. Каразіна.
Публікації. Наукові положення дисертаційної праці представлені в 16
публікаціях, 6 з яких надруковані в українських та 1 в іноземному фахових виданнях
із соціальних комунікацій.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел (222 позиції, серед яких 13 праць іноземних
авторів) та додатків. Загальний обсяг роботи — 223 сторінки, з них основного тексту
— 201 сторінка.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Мета і завдання дисертаційної роботи — дослідити особливості становлення в
дорадянську, радянську епохи та сучасне функціонування спортивної преси України
— були реалізовані в трьох розділах.
У першому розділі «Спортивна преса як предмет наукового вивчення»
розглянуто праці з українського та світового спортивного журналістикознавства, що
дозволило виявити найголовніші аспекти медіа-досліджень спортивної періодики,
зокрема: діахронічний (історичний), синхронічний, предметний (тематичний),
пропагандистський, жанровий, практичний, лінгвістичний та визначити провідні
національні школи вивчення спортивної преси (російську та американську),
окреслити їх специфіку і з’ясувати місце українського спортивного
журналістикознавства у світовому процесі дослідження спортивних комунікацій.
Ретельний аналіз виокремлених аспектів медіа-студій дав змогу оцінити найменш
вивчені аспекти української спортивної періодики й зосередитися на них. Важливим
результатом розділу стала розробка періодизації, де виокремлено вісім періодів
розвитку спортивної журналістики в Україні, детально розглянуто кожний період,
проаналізовано його конституційні ознаки, специфіку, простежено еволюцію
спортивної преси України, динаміку її розвитку протягом двох століть існування.
У другому розділі «Спортивна періодика України в дорадянську та радянську
епохи» було ретельно проаналізовано зародження та розвиток спортивної періодики
на теренах материкової України протягом 1890-х-1990-х рр. У параграфі
2. 1. «Зародження та формування спортивної преcи України в Австро-Угорській та
Російській імперіях (кінець ХІХ ст. – 1917 р.)» було досліджено процеси виникнення
й формування спортивної преси в Галичині та підросійській Україні, визначено
політичні та соціокультурні умови її народження та розвитку, проаналізовано етапи
існування спортивної преси, визначено її специфіку, подано структуру спортивної
періодики за тематичним спрямуванням, офіційною приналежністю, проаналізовано
найбільш прикметні явища спортивної преси цього періоду в обох регіонах,
195
розглянуто їх контент, жанрово-тематичний діапазон, автуру, характерні
особливості часописів, визначено істотні риси функціонування видань у різних
частинах України.
У параграфі 2. 2. «Розвиток спортивної преси України в 1920-1930-х рр. в УРСР
та на Західній Україні» розглянуто спортивну пресу в період революції,
громадянської війни та повоєнної руїни у 1917–1921 рр. та в період 1920–1930 рр. в
УРСР і Галичині, визначено соціокультурні та політичні умови розвитку спортивної
періодики в обох частинах України, з’ясовано основні чинники розвитку спорту та
спортивної журналістики, проаналізовано систему спортивної преси регіонів
(зокрема визначено основні групи преси та їх істотні особливості), розглянуто
провідні етапи її функціонування та визначено характерні особливості цих етапів,
проаналізовано найвизначніші спортивні мас-медіа, зроблено компаративний аналіз
спортивної преси Галичини та УРСР.
Предметом параграфу 2. 3. «Спортивна преса УРСР 40–90 рр. ХХ ст.» став
розгляд стану спортивної преси в «сталінську епоху», окреслення причин стагнації
спортивної журналістики у добу «культу особи», умов розвитку журналістики
в періоди «відлиги», «застою» та «перебудови». Розглянуто основні постанови,
декрети радянської влади щодо розвитку спорту, визначено характерні риси
функціонування спортивної преси у кожний період, описано систему спортивної
преси СРСР, наведено всі спортивні часописи УРСР, репрезентовані в цих періодах,
окреслено провідні тематичні пласти та провідні жанри українських спортивних
видань, репрезентовано короткий нарис розвитку гігантів спортивної преси України
— «Спортивної газети» та часопису «Фізкультура і спорт» у 50–90-х рр. ХХ ст.
У третьому розділі «Спортивна преса України в добу незалежності» було
проаналізовано еволюцію спортивної преси в період незалежності, окреслено
соціополітичні умови розвитку журналістики в цей час, схарактеризовано
особливості етапів спортивної періодики України, окреслено її структуру, зроблено
аналіз розвитку спеціалізованої спортивної преси в столиці та провінції (в Донбасі).
Важливим результатом розділу стало введення до наукового обігу понять
196
«спортивна преса в пресі» та «спортивна піарналістика», репрезентація історії
розвитку окреслених типів спортивної преси та визначення характерних рис їх
функціонування.
Значущою справою нашої роботи стала розробка шляхів оптимізації спортивної
преси, створення словника персоналій, де представлено 100 найвідоміших
журналістів України за 1880-і–2010-і рр., та бібліографічного покажчика, у якому
схарактеризовані всі спортивні часописи України за такою схемою: 1) назва; 2) роки
існування; 3) місце виходу; 4) редактор, видавець; 5) мова; 6) рубрики; 7) автори;
8) періодичність, тип видання; 9) наклад.
Проведений у роботі детальний аналіз спортивної преси України дозволяє
зробити такі висновки.
1. Наше дослідження спортивної періодики яскраво демонструє важливість цього
сегменту національної журналістики в структурі мас-медіа, виявляє роль спорту не
лише як видовища, розваги, але розкриває його непереоцінне значення як фактору
здоров’я людини, позиціонування іміджу держави на міжнародній арені, фактору
дружби між народами чи окремими групами, що висуває до спортивної преси
надзвичайно високі вимоги в справі виховання населення, розвитку національної
свідомості. Важливість певного сегменту галузевої періодики в системі
журналістики насамперед вимірюється спектром функцій, що виконує предмет її
відображення в суспільстві. Спортивна преса виступає одним з найважливіших
типів галузевої журналістики, демонструє високий культурологічний потенціал,
оскільки виконує не лише функцію ретранслятора спортивних змагань, але й
націєтворчу (оскільки об’єднує, консолідує людей різного походження,
віросповідання, національності в одну націю, сприяє розвитку національної
свідомості, що ми спостерігаємо на прикладі спортивної преси Галичини 1920–1930-
х рр., об’єднує регіони в єдину націю), культуроформувальну функцію (оскільки в
спорті виражаються не лише ментальні риси народу, його якості, характер, а також
культура народу; тож репрезентуючи вітчизняний спорт, преса репрезентує власну
культуру, її традиції та здобутки, збагачує світову культуру), естетичну (оскільки є
197
джерелом художньо-естетичних цінностей, нагромаджувачем духовності людини),
ідентифікаційну (відтворює портрет нації, у якому відображено національноестетичні, соціальні, культурні, духовні та інші параметри), фунцію релаксації та
гедоністичну (що забезпечує стабілізацію психологічного тонусу реципієнта),
політичну функцію (яка полягає у формуванні через спорт почуття національної
ідентифікації і престижу, вказує на використання спорту як політичного засобу в
ставленні до інших націй), а також вельми важливі для сучасності патріотичносвітоглядну та національно-педагогічну функції. Все це висуває надзвичайно високі
вимоги до спортивних публікацій, демонструє великі можливості спортивної преси
в справі виховання населення, розвитку та процвітання держави.
2. Дослідження історії спортивної журналістики дозволило виявити пікові
періоди її розвитку й спостерегти, що вони були зумовлені процесами
демократизації в суспільстві, визначалися соціокультурними та політичними
умовами епох. Найбільш визначальними в розвитку спортивної преси стали перший
період (1890-ті рр. – 1916 р.) — зародження й формування української спортивної
періодики наприкінці ХІХ та на початку ХХ ст., зокрема в Східній Україні, коли
в регіоні виникло 42 спортивних видання, що було пов’язано насамперед з
проголошенням 24 листопада 1905 р. реформи друку, яка передбачала, що кожен
громадянин має право вільно започатковувати та видавати приватні часописи, а
також скасовувала попередню цензуру, і сприяло вивільненню творчої енергії
українського народу. Наступний вибух спортивної періодики спостерігається в
третьому періоді спортивної періодики (1922–1939) — золотому періоді української
спортивної преси, який настає з проявами демократизації суспільства –
коренізацією, українізацією, що робить можливою появу національної
україномовної спортивної преси; у цей час виходять 63 спеціалізовані часописи. Але
найбільшого розквіту спортивна преса досягає лише в умовах повної демократизації
суспільства після здобуття Українською державою незалежності. У 1991–1998 рр.
відбувається зародження й формування спортивної періодики незалежної України,
коли в інформаційному просторі з’являється 66 видань. Особливе піднесення на
198
медіа-ринку спортивної преси спостерігається в 1999–2013 рр. — у час плюралізму
суспільного життя та свободи інформації, коли в Українській державі вже остаточно
сформувалось суспільство, орієнтоване на демократію. У цей час виникає 152
спортивні видання, що свідчить про те, що розквіт спортивної журналістики
можливий лише в умовах громадянського суспільства.
3. Надзвичайно істотним у розвитку спортивної журналістики став не лише
політичний, соціокультурний, але й людський фактор. Особливо яскраво це
спостерігалося в першому періоді спортивної періодики, коли і в Галичині, і в
Східній Україні формувався тип т. зв. ідейного видавця, який не отримував жодних
прибутків. Головним для таких видавців, журналістів була пропаганда спорту як
фактору зміцнення здоров’я, чинника економічного розвитку регіонів. Такими
ідейними видавцями, редакторами у 1900–1910-х рр. виступили К. Гемерлінг,
З. Кльоснік, І. Боберський (у Львові), А. Анатра (в Одесі) та ін. Зовсім інакше
людський фактор виявився в Галичині в 1920–1930-х рр. в умовах соціального та
політичного гніту. У цих умовах сформувалася творча інтелектуальна еліта
українського народу, зокрема: Е. Жарський, брати П. і Т. Франки, С. Гайдучок,
Р. Дашкевич, Т. Білостоцький, Б. Сітницький, які переслідували інші інтенції —
через спортивні часописи та спортивні рубрики сприяти розвитку національної
свідомості народу, об’єднанню через спорт усіх українців, вихованню патріотизму,
позиціонуванню іміджу Галичини, досягнень українських спортсменів,
репрезентації через спорт патріотично-світоглядних ідей, виховання витривалості,
мужності для боротьби проти гнобителів.
4. Характеризуючи еволюцію спортивної журналістики, слід відзначити:
Сучасні спортивні медіа відзначаються позитивними змінами: тематичною
розгалуженістю, симбіозом друкованого часопису та інтернет-ЗМІ, великою увагою
до розвитку регіонального спорту, широким висвітленням закордонного спорту,
спорту екзотичних країн, поширенням транснаціональних видань, а, отже,
європейських тенденцій у національній спортивній пресі, широкою репрезентацією
на шпальтах преси «читача»: а) як співавтора колективних інтерв’ю; б) як героя
199
публікацій про фан-рухи команд, про важливу роль уболівальника в перемозі
команд.
Разом з тим спостерігаються певні негативні явища. Часописи обмежується
групою інформаційних жанрів та аналітичними звітами, оглядами, статтями й
останнім часом авторськими колонками; повністю зредукована як явище спортивна
публіцистика. На маргінесі сьогодні залишається висвітлення проблем дитячого,
шкільного та студентського спорту, зовсім не приділяється увага висвітленню
виробничого спорту, не акцентується на самобутніх, національних видах спорту;
спостерігається нівеляція спорту як соціокультурного явища, зокрема як державної
ідеологеми, як духовного і фізичного здоров’я, як виховання, спорт переважно
репрезентується як бізнес, шоу-бізнес, розвага, видовище, кримінал, фактор
псування здоров’я (травматизму та смерті), позиціонується як опіум (релігія) для
населення.
Через зазначені вище вади спортивна преса втрачає свою дієвість, ефективність;
через відсутність продуктивної зворотної комунікації, відсутність огляду листів
читачів втрачаються важелі впливу на реципієнта. Тому дуже важливо враховувати
традиції української спортивної преси радянської та дорадянської епох, брати на
озброєння арсенал стилістичних прийомів, зображально-виражальних засобів
публіцистики видатних творців спортивної преси різних епох, а також продуктивні
методи боротьби за читача, якими широко користувалися редакції дорадянських та
радянських спортивних медіа, залучити до співпраці видатних спортсменів та
тренерів, теоретиків спорту та фізвиховання, викладачів фізкультури, лікарів,
громадських діячів, письменників, репрезентувати в часописах матеріали як у
загально-журналістських так і літературних жанрах, широко подавати різні жанри
зображальної журналістики, висвітлювати взаємозв’язки спорту з різними сферами
життя людини (зокрема з українською культурою, музикою, літературою),
прославляти український спорт, його історію. Сьогодні актуальним завданням є
боротьба газет з такими проблемами суспільства, як-то: пияцтво, паління,
наркоманія; виховання читача через спорт (виховання мужності, стійкості як рис
200
характеру, прищеплення культури, виховання патріотизму, любові до вітчизняного
спорту, країни), що приведе до розвитку національної свідомості. Для спортивних
часописів важливо бути активним пропагандистом, агітатором та організатором мас,
зокрема організовувати міські турніри на призи газет, започатковувати проекти
«Підтримка і розвиток певного виду спорту», закликати приватних осіб інвестувати
в будівництво футбольних полів для дитячих та юнацьких команд певної області.
5. Наша робота дозволяє окреслити найбільш продуктивні шляхи розвитку
спортивної преси: 1) орієнтація на видатні явища української спортивної
журналістики дорадянської й радянської доби та на кращі взірці світової спортивної
періодики; 2) збагачення жанрової палітри часописів; відродження в ЗМІ спортивної
публіцистики, розширення проблемно-тематичного діапазону; 3) створення на
медіаринку України видань не лише за тематичним, але й за аудиторним принципом
(за гендерними та віковими ознаками, зокрема видань для жінок, молоді, студентів,
дітей, для фахівців, зокрема тренерів, уведення до видань різноманітних рубрик,
підрубрик за інтересами реципієнтів; 4) застосування аксіологічного підходу,
акцентуація при висвітленні спорту на його цінностях; 5) виникнення спортивної
піарналістики з різних тематичних сегментів; 6) регіоналізація, локалізація
спеціалізованої спортивної періодики, поширення регіональної та районної
спортивної «преси в пресі». Більш широко шляхи оптимізації спортивної преси
подані в додатках.
6. Проведений аналіз спортивної преси дозволив визначити найбільш
перспективні шляхи її подальшого вивчення: 1) персоналізований аспект
дослідження, який полягає в детальному аналізі творчості одного чи кількох
видатних спортивних журналістів з наголосом на вивченні їх творчої майстерні;
2) соціокультурний аспект, який полягає у виявленні модусів спорту, що
висвітлюються спортивною пресою, та шляхів корекції образів спорту в ЗМІ, що
вплине на ефективність та дієвість спортивних публікацій; 3) діахронічний аспект,
що полягає в більш детальному вивченні виокремлених нами періодів розвитку
спортивної преси (зокрема періоду 1950–1990-х рр. та його впливу на сучасність)
201
або в дослідженні регіонального дискурсу спортивної преси; 4) жанровий аспект,
присвячений глибинному вивченню спортивної публіцистики на шпальтах
спортивних ЗМІ, її специфіки, провідних авторів та жанрів, стилістиці текстів,
авторській прагматиці; 5) практичний аспект дослідження, що має виявлятися в
аналізі цілей, принципів і практики роботи спортивного журналіста, методики
написання спортивних матеріалів, відмінностей роботи журналіста в різних видах
спорту, методів роботи з аудиторією, шляхів поліпшення спортивних матеріалів,
аналізі та розробці засобів привернення уваги реципієнта, у збільшенні
читабельності спортивних текстів, їх впливовості; 6) компаративний аспект, що
може мати два вектори: а) вивчення спортивної преси крізь призму розвитку
спортивної аудіовізуальної (радіо- та тележурналістики) та мультимедійної
журналістики та б) порівняльний аналіз еволюції та сучасних тенденцій розвитку
української спортивної періодики та спортивної преси провідних країн світу.
Таким чином, здійснене дослідження не лише заповнює прогалину в історії
національної журналістики, але й створює прецедент для появи в українському
журналістикознавстві праць про еволюцію окремого сегмента галузевої періодики
протягом кількох століть, відкриває для науки нові часописи та безпідставно
забутих чи вилучених радянською історієграфією авторів-публіцистів, репрезентує
еволюцію спортивної преси країни за весь час її існування, яскраво засвідчує роль
спортивної періодики в різні епохи, її важливість для сучасності, репрезентує її
функції, що полягають не лише в інформуванні, але й набагато більш вагомі значущі
функції, що має змусити дослідників по іншому поглянути на спортивну пресу та
предмет її відображення — спорт, що здатний концептуалізуватися в різні образи, а,
отже, по-різному впливати на реципієнта.