САДІВНИЧИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ. СТАНОВЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ В СЕГМЕНТІ МЕДИЧНОЇ ПРЕСИ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ: ТИПОЛОГІЯ, ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЗМІСТОВІ ОСОБЛИВОСТІ, КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ СКЛАДНИКИ

Краткое описание

САДІВНИЧИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "СТАНОВЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ В СЕГМЕНТІ МЕДИЧНОЇ ПРЕСИ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ: ТИПОЛОГІЯ, ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЗМІСТОВІ ОСОБЛИВОСТІ, КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ СКЛАДНИКИ"

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики
На правах рукопису
САДІВНИЧИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ
УДК 007 : 070 : 316.77 : 61(09)«18/191»(043.5)
СТАНОВЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ
В СЕГМЕНТІ МЕДИЧНОЇ ПРЕСИ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ХІХ –
ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ: ТИПОЛОГІЯ, ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЗМІСТОВІ
ОСОБЛИВОСТІ, КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ СКЛАДНИКИ
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук
із соціальних комунікацій
зі спеціальності 27.00.04 – теорія та історія журналістики
Науковий консультант
Сидоренко Наталія Миколаївна,
доктор філологічних наук,
професор
Київ – 2015
2
Зміст
Вступ.........................................................................................................................4
Розділ 1. Спеціалізована медична преса як предмет і об’єкт
журналістикознавчого дослідження ...........................................................................16
1.1. Система спеціалізованого медичного інформування:
соціокомунікативний та джерелознавчий аспекти........................................................17
1.2. Історіографія питання .....................................................................................40
1.3. Методологія вивчення, визначення понятійного апарату............................67
Висновки до розділу ..............................................................................................77
Розділ 2. Соціокомунікативні параметри медичної преси............................81
2.1. Особливості виникнення і становлення медичної періодики
Наддніпрянської України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. ......................83
2.2. Типологія медичних періодичних і продовжуваних видань .....................115
2.3. Індикатори інтенсивності спеціалізованої комунікації
в розрізі періодичних та продовжуваних видань ........................................................148
Висновки до розділу ............................................................................................180
Розділ 3. Проблемно-тематичний та змістовий аспекти
спеціалізованої медичної преси .................................................................................185
3.1. Головні тематичні пласти теоретично-академічного змісту......................188
3.2. Практично-лікарська діяльність як основа
тематичної спрямованості видань.................................................................................214
3.3. Культурно-просвітницька, соціальна
та суспільно-політична тематики..................................................................................239
3.4. Вітчизняна та зарубіжна реклама як складники контенту.........................265
Висновки до розділу ............................................................................................291
3
Розділ 4. Роль і значення медичної еліти у формуванні інформаційного
середовища ....................................................................................................................296
4.1. Видатні мікробіологи, бактеріологи та імунологи у вітчизняній
соціальній комунікації другої половини ХІХ – початку ХХ століть .........................299
4.2. Організаційно-видавнича та редакторська діяльність учених-медиків
і лікарів-клініцистів .......................................................................................................324
4.3. Редакторсько-видавничі ініціативи представників різних соціальних
та фахових груп ..............................................................................................................348
4.4. Роль і місце авторів у виробництві інформації та формуванні принципів
викладу матеріалів ........................................................................................................372
Висновки до розділу ............................................................................................399
Висновки..............................................................................................................403
Список використаної літератури ....................................................................413
Додатки ................................................................................................................471
4
ВСТУП
Визначні наукові відкриття кінця XVIII й усього ХІХ ст. найчастіше пов’язані
з природничими та медико-біологічними знаннями, що й викликало загальний підйом медичної науки та практики. А світової ваги винаходи теорії клітинної будови
живих організмів, мікробного походження хвороб, рентгенівських променів, укладання основ імунології, створення вчення про імунітет, запровадження вакцинації,
анестезії, антисептики та асептики тощо дозволили зберегти й продовжити життя
мільйонам людей. Такого рівня важливості наукової та науково-популярної інформації, як у медицині, не було в жодній із галузей знань і людської діяльності. Завдання збереження та передачі даних про хвороби людини, методи профілактики й
лікування ставив і загальний підйом медичної науки та практики.
Роботи з проблем медицини аж до другої половини ХVII ст. публікувались у
наукових журналах загального профілю. Згідно з енциклопедичними відомостями
першим спеціальним медичним журналом став «Nouvelles descouvertes sur toutes les
parties de la medecine» («Нові відкриття в усіх галузях медицини») (1679–1681), що
видавав паризький хірург Н. Бленьї (Nikola Blégny). На початку XVIII ст. виходило
понад 170 медичних журналів і періодичних наукових праць [247]. Першим медичним медіа у Російській імперії історики називають «Санкт-Петербургскiя врачебныя
ведомости» (1792–94), видавець – професор Калінкинського хірургічного інституту
Ф. Уден. На теренах Наддніпрянської України професійне періодичне видання «Современная медицина» у 1860 р. заснував професор О. Вальтер.
У період 1860–1920 рр. у 9 губерніях Наддніпрянської України (Волинська,
Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська, Харківська,
Херсонська та Чернігівська) загалом виходило друком 186 спеціалізованих періодичних і продовжуваних видань із питань гуманітарної та ветеринарної медицини.
Наші підрахунки базуються на аналізі: а) каталогів провідних бібліотечних
установ: Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України, Наці-
5
ональної наукової медичної бібліотеки України, Харківської державної наукової
бібліотеки ім. В. Г. Короленка, Одеської національної наукової бібліотеки, Російської національної бібліотеки (Санкт-Петербург); б) каталогів деяких обласних бібліотек – це, як правило, колишні центри губерній, відомчих та вищих навчальних закладів: Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека, наукова бібліотека ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наукова бібліотека «Таврика» ім. О. Х. Стевена (Сімферополь), науководовідкова бібліотека Центральних державних архівів України, бібліотека Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, бібліотека Харківського
національного медичного університету, Херсонська обласна універсальна наукова
бібліотека ім. Олеся Гончара, Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека
та ін.; в) зафіксованих даних низки наукових і бібліографічних джерел тощо.
Саме ці видання, що є значущим сегментом вітчизняного інформаційного
простору, ми й уводимо як об’єкт у сферу наук із соціальних комунікацій.
На відміну від інших тогочасних медіа спеціалізована медична преса зуміла
поєднати місцеві, загальнодержавні та загальносвітові факти: насамперед відображався стан розвитку медицини тієї території, де виходили видання; уміщувалися
новини місцевого життя; передруки стосувалися лише визначних медичних досягнень; наукова комунікація між представниками однієї галузі розвивалася на рівнях
розуміння й партнерства; для привернення читацької уваги використовувалася інформація, яка б допомагала позбавитися фізичних страждань тощо. Ця преса донесла природу, зміст і значення медико-біологічних наукових відкриттів до масової
аудиторії, виконала місію популяризації наукової медицини, переконала загал у незворотності наукової медичної допомоги для продовження життя.
У жодному іншому корпусі спеціалізованої періодики не вирізняється настільки значима когорта славних імен серед видавців, редакторів і засновників, як у
медичній. Зародження переважної більшості видань пов’язане із творчою ініціативою видатних особистостей, які поєднували медичну практику й наукову діяль-
6
ність, розуміли з позицій свого високого світовідчуття необхідність поширення медичних теорій та одержання відомостей від інших, цінували роль дискусії з колегами на сторінках журналів і наукових збірників, визнавали значення друкованого
наукового слова в періодичному виданні, значення комунікації для розвитку галузі,
покликаної піклуватися про людське здоров’я, тощо. Серед них – В. Високович,
М. Галин, М. Гамалія, П. Гордєєв, В. Данилевський, О. Дедюлін, М. Долгоруков,
П. Ковалевський, О. Корчак-Чепурківський, С. Коршун, І. Лешко-Попель, Є. Лукасевич, І. Луценко, М. Мельников-Разведенков, І. Мечников, Й. Мочутковський,
В. Недригайлов, П. Немоловський, М. Рязанцев, І. Сікорський, А. Скороходько,
А. Ходін, О. Черняхівський, Т. Юдін та багато ін. Усього видавцями, засновниками
та редакторами було понад 180 представників медицини.
Вирізнялася й аудиторія таких медіа – була не просто споживачем інформації,
що пропонувалась, а оцінювала її, брала активну участь у виробленні, впливала на
тематичну політику, формувала принципи викладу, насичення термінами, дискусійність, географію матеріалів. У процесі освоєння тексту одна особа могла змінювати
свою роль, будучи то читачем, то автором. Відповідно комунікація ішла не в архетипній парі «автор – читач», а в архетипній тріаді «автор – читач – автор» і здійснювалася по колу. Читачами й авторами були, наприклад, М. Бекетов, В. Бехтєрєв,
О. Богомолець, С. Боткін, В. Войно-Ясенецький, Д. Заболотний, І. Липа, М. Нещадименко, В. Образцов, Є. Павловський, М. Скліфосовський, М. Стражеско, Л. Ценковський, Є. Черняхівський та ін., а також студенти-медики, земські лікарі, художник І. Рєпін, письменники М. Арцибашев, М. Коцюбинський, М. Лєсков, Л. Толстой, Шолом-Алейхем, К. Чуковський, самі редактори та ін.
Науково-теоретична та практична актуальність дослідження зумовлена недостатністю наукових знань із питань виникнення спеціалізованих медичних періодичних і продовжуваних видань Наддніпрянської України ХІХ – початку ХХ ст., їх
впливу на соціум, та відсутністю комплексного журналістикознавчого дослідження
становлення і розвитку медичної преси як сегмента інформаційного простору.
7
Обрана тема для історії й теорії журналістики є науково важливою у площинах: розгортання міждисциплінарних досліджень у царині медіазнавства; спрямованості на опрацьовування спеціалізованої медичної преси шляхом дослідження динаміки її становлення і розвитку, використання історичного досвіду для розв’язання
проблем сучасної журналістики; з’ясування окремих принципів розвитку соціальної
комунікації у вітчизняному інформаційному просторі; заповнення недостатнього
знання в історичному журналістикознавстві та принципах розвитку соціальної комунікації для розуміння цілісності вітчизняного інформаційного простору.
Вивчення поставленої проблеми також дозволяє сформувати цілісне уявлення
про становлення та розвиток практичної медицини, що, вочевидь, має не другорядне значення і для становлення сучасної історії медицини.
Загалом актуальність питань розвитку сьогочасної соціальної комунікації нерозривно пов’язана з історією виникнення, становлення та розвитку комунікаційних
процесів: сучасний стан коріниться в минулому настільки глибоко, наскільки ми
хоча б на чуттєвому рівні розуміємо безперервну тяглість розвитку суспільства.
Передусім, говорячи про стан наукового опрацювання означеної проблеми,
потрібно наголосити на тому, що спеціалізовані періодичні та продовжувані медичні видання у журналістикознавстві та вітчизняній соціальній комунікації комплексно не вивчалися. Виникнення, становлення та розвиток цієї преси журналістикознавцями, істориками, краєзнавцями, медиками, соціологами, економістами, представниками інших галузей науки висвітлювалися переважно дотично або в розрізі розроблення інших проблем.
Джерелом фактичних даних стали насамперед спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані видання. Значний масив джерел становлять також бібліографічні каталоги та покажчики ретроспективного плану, підготовлені як авторськими
колективами, так і окремими дослідниками (В. Ігнатієнко [158], М. Лісовський [36],
І. Мілясевич [265], Н. Сидоренко, А. Волобуєва, О. Школьна [297; 298; 299; 300]
О. Хоменок [470] та ін.); бібліографічні роботи представників української еміграції;
8
монографії та статті з історії земської преси й журналістики дореволюційного часу;
праці сучасних дослідників. Кількість фактично вивчених автором видань значно
перевершує матеріал, поданий у дисертації.
Зв’язок роботи з науковими темами, програмами, планами. Дисертаційне
дослідження пов’язане із проблематикою комплексної наукової теми Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка «Український медійний контент у соціальному вимірі» (номер державної реєстрації № 11БФ045-01).
Мета дослідження полягає в обґрунтуванні історії та теорії спеціалізованої
преси як значущого сегмента інформаційного простору через виявлення основних
закономірностей формування медичних періодичних і продовжуваних видань Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст., визначення типологічних, функціонально-змістових і комунікативно-прагматичних складників та особливостей структуризації.
Для досягнення зазначеної мети поставлені такі завдання:
– з’ясувати структурні елементи соціокомунікативного та джерелознавчого
аспектів системи спеціалізованого медичного інформування, дати визначення понять «спеціалізований медичний інформаційний простір» та «спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані видання»;
– системно виявити, провести максимально повний облік і точний опис періодичних і продовжуваних видань медичного спрямування, що виходили друком на
території Наддніпрянської України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., укласти бібліографічний покажчик;
– проаналізувати стан розроблення означеної проблеми в українській та зарубіжній історіографії, визначити інформаційний потенціал, об’єктивність і повноту її
науково-теоретичного осмислення;
– дослідити тематично-змістові аспекти теоретико-академічного, практичнолікарського, культурно-просвітницького, соціального, суспільно-політичного та рекламно-інформаційного контентів аналізованих видань;
9
– осмислити внесок редакторів, засновників і видавців у виникнення спеціалізованої медичної преси та їхню роль у функціонуванні її як сегмента інформаційного простору;
– обґрунтувати теорію спеціалізованої медичної преси на досягнутій науковій
базі та вивченні таких соціокомунікативних параметрів видань, як особливості виникнення, типологічні характеристики, індикатори інтенсивності комунікації.
Об’єктом дослідження є система становлення, розвитку та функціонування
спеціалізованих медичних періодичних і продовжуваних видань Наддніпрянської
України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
Предметом наукового аналізу стали: типологічні характеристики, функціонально-змістові та проблемно-тематичні особливості, комунікативно-прагматичні
складники аналізованих видань.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від появи першого спеціалізованого медичного видання на території Наддніпрянської України (1860 р.) і
до початку 20-х рр. ХХ ст. Обрані межі надають можливість показати організацію
та зміст розвитку спеціалізованих медичних видань як сегмента вітчизняного інформаційного простору в двох системах суспільного ладу – за умов Російської імперії
та періоду Української революції 1917–1920 рр. Наше дослідження хронологічно
обмежене 1920 р., коли в Україні з установленням влади більшовиків почали стверджуватися нові форми розвитку журналістики та соціокомунікативної діяльності
загалом. Хронологічні рамки почасти порушуються, що викликано необхідністю
показати історичні корені або наслідки того чи іншого явища.
Територіальні межі дослідження охоплюють 9 губерній Наддніпрянської
України: Волинську, Катеринославську, Київську, Подільську, Полтавську, Таврійську, Харківську, Херсонську, Чернігівську.
Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження стали системно-цілісний підхід до вивчення, становлення та розвитку системи соціальної комунікації в Україні, засади джерельної достовірності, теоретичні узагальнення істо-
10
ричного знання. Найважливішими правилами вважали ми принципи світоглядності,
всебічності, наступності (спадкоємності), системності в підходах до явища. Системність передбачає аналіз елементів і закономірностей виникнення й розвитку явища
та його еволюції, сутності й законів розвитку. Принципи дослідження ми розуміли
як емпірично вироблені, науково осмислені й практично усталені найважливіші
правила пізнання, дотримання яких закладає гарантії глибокого вивчення та правдивого висвітлення тієї чи іншої проблеми. За основу під час виконання роботи взято описові методи досліджень, що дозволяють проникнути в причини того чи іншого явища, з’ясувати головні етапи його розвитку, вплив конкретної ситуації на характер подій; зіставити локальні явища із загальноісторичними процесами. Також
ми опиралися на історичний, логічний, біографічний, хронологічний, статистичний
методи, контент-аналіз, зіставно-стилістичний аналіз та метод архівного дослідження.
Теоретико-методологічні засади дослідження базуються на працях із журналістикознавства, історії медицини, соціолінгвістики, наукознавства, філософії, історії
науки, літературознавства, теоретичних аспектів соціальних комунікацій і проблем
функціонування засобів масової комунікації, а також на наукових гіпотезах здобувача. Із сучасних досліджень, що стосуються всього сегмента спеціалізованих медіа
в соціальній комунікації, основою для проведення аналізу, важливим науковотеоретичним джерелом стали розробки Н. Артамонової, О. Богуславського, А. Бойко, Л. Василик, С. Горевалова, О. Гояна, Т. Гунчака, А. Завадовського, В. Здоровеги, Н. Зелінської, Н. Зражевської, В. Іванова, С. Квіта, О. Коновця, С. Кравченко,
Н. Кушнаренко, І. Крупського, В. Лизанчука, О. Мелещенка, І. Михайлина, І. Мілясевич, А. Москаленка, О. Мукомели, А. Непомнящего, М. Нечиталюка, І. Паримського, А. Погрібного, О. Пономаріва, Н. Поплавської, Б. Потятиника, В. Різуна,
М. Романюка, К. Серажим, Н. Сидоренко, Л. Сніцарчук, В. Теремка, М. Тимошика,
Ю. Фінклера, О. Чекмишева, Б. Чернякова, Ю. Шаповала, В. Шевченко, Н. Шумарової, Н. Яблоновської та інших. А також зарубіжних дослідників, таких як О. Ако-
11
пов, С. Багдасар’ян, Д. Бекасов, М. Бережна, К. Беррі, О. Вартанова, С. Виноградова, В. Горохов, Б. Єсін, Я. Засурський, Г. Інніс, М. Кім, С. Корконосенко, Дж. Р. Коул, Р. Лассуелл, Н. Луман, М. Маклюен, А. Мовсесян, П. Сміт, О. Тертичний,
В. Учонова, М. Шкондін та ін.
Наукова новизна визначається об’єктом і предметом дослідження, обумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. Проведене
цілісне історико-теоретичне дослідження організаційних форм і структури журналістики в системі соціокомунікативної діяльності, на основі якого вироблений авторський підхід до розв’язання проблеми й одержані результати, наукова новизна яких
полягає в тому, що
здійснена спроба:
– цілісного підходу до вивчення, аналізу та оцінки інформаційного простору
Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.;
– визначення органічного зв’язку масових інформаційних процесів із соціокультурною та науковою ситуаціями, формуванням суспільно-політичної структури;
уперше:
– оглянуто, описано, проаналізовано 186 найменувань періодичних і продовжуваних видань медичної тематики, уведено як об’єкт у сферу наук із соціальних
комунікацій. Зроблено бібліографічний опис та укладено й видано покажчик спеціалізованої медичної преси;
– уведено в науковий обіг поняття «спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані видання», «спеціалізований медичний інформаційний простір» і подано
їх авторське визначення;
– запропоновано обґрунтування теорії спеціалізованої медичної преси;
– усебічно з’ясовано основні тенденції виникнення, становлення, розвитку та
появи в інформаційному просторі цієї преси;
– для вивчення історії журналістики поєднано аналіз типології, функціонально-змістових і тематико-проблематичних особливостей контенту, комунікативно-
12
прагматичних складників спеціалізованої медичної інформації, а також визначення
індикаторів інтенсивності комунікації;
– досліджено видавничо-організаційну, редакторську та журналістську практики вчених-медиків і лікарів-практиків;
– у вітчизняному журналістикознавстві на основі порівняльного істориконаукового аналізу багатого фактологічного матеріалу реконструйовано один із найважливіших етапів розвитку спеціалізованої медичної преси – період її становлення;
– проаналізовано тематику та зміст видань і суть професійних дискусій, визначено основні тематичні напрями;
– галузь наукової та практичної діяльності із позицій історії та теорії журналістики розглядається як структурний елемент соціальних комунікацій;
уточнено:
– рік і місце виходу першого спеціалізованого медичного періодичного видання Наддніпрянської України;
набули подальшого розвитку:
– теоретичні та практичні підходи до вивчення історії журналістики;
– методологічні й методичні засади вивчення періодики як виду масового наукового, науково-популярного та історичного джерел;
– категоріально-поняттєвий апарат дослідження історії журналістики шляхом
уточнення понять і термінів;
– принципи визначення індикаторів інтенсивності комунікації, таких як періодичність, частота, насиченість ринку, міжнаукова комунікація та ін.;
– концепції комплексного наукового дослідження історії преси.
Теоретичне та практичне значення. Результати дослідження дадуть можливість уточнити й доповнити уявлення про соціокомунікативний процес другої половини ХІХ – початку ХХ ст. у Наддніпрянській Україні, зокрема щодо становлення і
розвитку спеціалізованих медичних періодичних і продовжуваних видань та простежити нові аспекти суспільного життя країни в зазначений період. Важливим є те,
13
що вироблено систему аналізу спеціалізованих медіа, яка сприятиме визначенню
шляхів становлення та розвитку вітчизняної журналістики, дозволить по-новому
оцінити й осмислити її. Матеріали дослідження можуть стати основою для складання навчальних і методичних посібників, розроблення лекцій і практичних занять із
курсів «Історія української журналістики», «Теорія журналістики», «Теорія і методика журналістської творчості», «Теорія та історія соціальних комунікацій», «Проблематика ЗМІ» та ін. Робота ґрунтується на значному фактологічному матеріалі,
відтак може зацікавити викладачів і студентів не лише галузі знань «Журналістика», а також «Культура і мистецтво», «Гуманітарні науки», «Ветеринарна медицина», «Охорона здоров’я». Вивчення медичної періодики може бути використане за
сучасних умов розвитку наукових і науково-популярних спеціалізованих, а також
корпоративних медіа.
Особистий внесок здобувача. У дослідженні відображено концепції та результати наукових пошуків автора. Дисертація, автореферат, монографія, опубліковані наукові статті, у яких викладені основні положення дослідження, висновки й
рекомендації, що характеризують наукову новизну, – зроблені здобувачем самостійно. Одна стаття підготовлена у співавторстві з доктором філологічних наук
Н. Сидоренко, у якій автором дисертаційного дослідження узагальнений фактичний
матеріал та сформульовані висновки. У співавторстві підготовлений бібліографічний покажчик «Медичні періодичні та продовжувані видання Наддніпрянської
України (1860–1920)» [249].
Апробація результатів дисертації. Результати, одержувані впродовж дослідницького етапу, використовувалися в навчальному процесі – під час викладання
дисциплін «Історія української журналістики», «Теорія журналістики», «Теорія і
методика журналістської творчості», «Проблематика ЗМІ»; доповідалися на засіданнях кафедри історії журналістики та вченої ради Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
14
Основні положення та висновки дисертаційного дослідження стали основою
виступів на 21 науковій конференції. Зокрема це:
13 міжнародних – VI Міжнародна наукова конференція «Сучасний інформаційний простір: журналістика та медіаосвіта» (Алушта, 26–30 вересня, 2010), Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 80-річчю від дня народження
заслуженого професора Львівського національного університету імені Івана Франка
Володимира Йосиповича Здоровеги, «Сучасна українська журналістика і виклики
ХХІ ст.» (Львів, 15–16 жовтня 2010), Третя міжнародна наукова Інтернетконференція з україністики «Діалог мов – діалог культур. Україна і світ» (Мюнхен,
Німеччина, 1–4 листопада, 2012), ІІ Міжнародна наукова конференція «Регіональні
ЗМІ: історія, сучасний стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 23 березня, 2012),
ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Соціальні комунікації сучасного
світу» (Запоріжжя, 29–30 березня 2012), І Міжнародна науково-практична конференція «Социально-психологические вызовы современного общества. Проблемы. Перспективы. Пути решения» (Брянськ, 24 вересня, 2012), Міжнародна науковопрактична конференція «Гісторыя журналістыкі: урокі мінулага і практыка сучасных СМІ» (Мінськ, 19–20 квітня 2013), ІІ Міжнародна інтернет-конференція «Медіакартина світу: структура, семіотика, канали трансляції» (Бердянськ, 15 травня – 15
червня 2013), Международная заочная научная конференция «Развитие региональной журналистики: от первой газеты до Интернета» (Астрахань, 10–12 червня,
2013), VII Оломоуцький симпозіум україністів «Сучасна україністика: проблеми
мови, літератури та культури» (Оломоуц, Чехія), 21–23 серпня 2014), Міжнародна
науково-практична конференція «Україна-Польща: діалог культур в контексті Євроінтеграції» (Запоріжжя, 25–27 вересня, 2014), Первая международная научнопрактическая конференция «Европейский подход к исследованиям и инновациям»
(Кишинів, 9–12 жовтня, 2014), Міжнародна наукова конференція «Українські медіа
в європейському інформаційно-комунікаційному просторі: історія, стан, перспективи» (Ужгород, 16–17 жовтня, 2014), П’ята міжнародна науково-практична Інтернет-
15
конференція «Діалог мов – діалог культур. Україна і світ» (Мюнхен, Німеччина), 30
жовтня – 2 листопада, 2014), Международный научный форум «Медиа в современном мире. 54-е Петербургские чтения» (Санкт-Петербург, 23–24 квітня, 2015);
6 всеукраїнських – Всеукраїнська наукова військово-історична конференція
«Воєнна історія Сіверщини та Слобожанщини» (Харків, 15 грудня, 2010), Всеукраїнські науково-практичні конференції «Журналістська освіта на Сумщині: набутки
й проблеми» (Суми, 1–2 червня, 2011; Суми, 5–6 червня, 2013; Суми, 14–15 травня,
2014), Одинадцята всеукраїнська науково-теоретична конференція «Українська періодика: історія і сучасність» (Львів, 29–30 листопада, 2013), Всеукраїнська науково-практична конференція «Журналістика. Філологія. Медіаосвіта» (Полтава, 2–3
жовтня, 2014);
3 галузеві – «Військова та культурно-освітня спадщина генерала
М. І. Драгомирова» (Конотоп, 18 листопада, 2010), «Паліцинські читання: «Прогресивні ідеї культурно-просвітницького гуртка «Паліцинська академія» (Суми, 17
травня, 2011), Науково-практична конференція, присвячена 70-й річниці визволення
м. Конотоп від німецько-фашистських загарбників (Конотоп, 21 листопада, 2013).
Публікації. Теоретичні основи дисертації викладено в 42 публікаціях, із яких:
монографія [362], бібліографічний покажчик [249], 20 – статті у фахових наукових
виданнях у галузі соціальних комунікацій; 2 – у наукових виданнях іншого фахового спрямування: 1 – у фаховому виданні з філології, 1 – з історії; 10 – публікації в
наукових збірниках і матеріалах конференцій, 8 – закордонні періодичні та продовжувані видання та матеріали конференцій.
Структура й обсяг дисертації. Мета й завдання дослідження, його концепція
визначили структуру дисертації, яка складається зі вступу, чотирьох розділів із висновками до кожного, чотирнадцяти підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел із 520 найменувань, додатка. Основний текст викладено на 412
сторінках, проілюстровано 4 діаграмами. Повний обсяг роботи – 480 сторінок

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової
проблеми, що виявляється в обґрунтуванні історії та теорії спеціалізованої преси як
значущого сегмента інформаційного простору через виявлення основних закономірностей формування медичних періодичних і продовжуваних видань Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст., шляхом визначення типологічних, функціонально-змістових і комунікативно-прагматичних складників та особливостей структуризації. Це підтверджується такими висновками:
1. Спеціалізований медичний інформаційний простір – це середовище, в якому відбувається вироблення, збір, зберігання та поширення ретельно перевіреної,
документально підтвердженої, достовірної, доступної, валідної інформації медикобіологічного змісту, а також інформаційна взаємодія між агентами інформаційних
обмінів для задоволення власних інформаційних потреб, забезпечення епідеміологічних досліджень, статистичних вимірювань, лікувально-профілактичних заходів
чи наукового пошуку.
Головна спрямованість спеціалізованого медичного інформаційного простору
– вирішення завдань інституціональної системи охорони здоров’я шляхом забезпечення комунікативних функцій галузі.
Спеціалізований медичний інформаційний простір Наддніпрянської України
другої половини ХІХ – початку ХХ ст. характеризувався розвиненістю соціальних
інститутів (вищі навчальні заклади, наукові товариства, науково-дослідні організації, лікувальні установи); насиченістю сформованих та відтворюваних медичних
знань; наявністю професійних агентів комунікування (вчені-медики, лікаріпрактики та клініцисти, середній медичний персонал, студенти); корпоративністю
використання; спільністю типологічних ознак, властивості яких задаються інформаційною інфраструктурою; фактом наявності спеціалізованих медичних періодичних і продовжуваних видань.
404
Перше таке видання – газета «Современная медицина» – на території Наддніпрянської України вийшло друком у 1860 р. У період із 1860 р. до 1920-го (хронологічні межі обумовлені розвитком соціально-політичних подій) у 9 губерніях (Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська, Чернігівська) видавалося 186 спеціалізованих медичних періодичних і продовжуваних видань. Наші підрахунки базуються на аналізі: а) каталогів
провідних бібліотечних установ: Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України, Національної наукової медичної бібліотеки України, Харківської наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, Одеської національної наукової бібліотеки, Російської національної бібліотеки (Санкт-Петербург); б) каталогів деяких обласних бібліотек – це, як правило, колишні центри губерній, відомчих та вищих навчальних закладів: Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека, наукова бібліотека ім. М. Максимовича Київського національного університету імені
Тараса Шевченка, наукова бібліотека «Таврика» ім. О. Х. Стевена (Сімферополь),
науково-довідкова бібліотека Центральних державних архівів України, бібліотека
Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, бібліотека Харківського національного медичного університету, Херсонська обласна універсальна
наукова бібліотека ім. О. Гончара, Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека та ін.; в) зафіксованих даних низки наукових і бібліографічних джерел тощо.
Говорячи про спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані видання,
маємо на увазі пресу, що: а) призначалася для людей однієї – медико-біологічної –
сфери діяльності; б) в її контенті переважала інформація наукової, науковопопулярної і практичної сфер, що вивчає нормальні та патологічні процеси в організмі, різноманітні захворювання, патологічні стани, методи їх запобігання і збереження здоров’я людини; в) вирізняється специфічністю цільового призначення і покликана задовольняти інформаційні інтереси своєї цільової аудиторії.
Усе означене нами і становить структурні елементи соціокомунікативного та
джерелознавчого аспектів системи спеціалізованого медичного інформування.
405
2. Стан дослідження проблеми становлення вітчизняного інформаційного
простору в сегменті медичної преси Наддніпрянської України другої половини ХІХ
– початку ХХ ст. в українській і зарубіжній історіографії можна поділити на п’ять
груп, а групи, у свою чергу – на підгрупи, визначені на основі систематизації наявних підходів у науковій думці.
До першої групи відносимо праці з теорії та історії журналістики. За підгрупами: дослідження виникнення, становлення та розвитку спеціалізованих періодичних і продовжуваних видань, медичних зокрема; бібліографічні каталоги та покажчики ретроспективного плану; вивчення наукової комунікації загалом та в медичному середовищі зокрема; загальнотеоретичні питання типології газетножурнальних видань; праці з історії та сучасного стану друкованих носіїв медичної
інформації та медичної наукової комунікації; питання становлення, проблеми та
перспективи функціонування інформаційного простору України тощо. Другу групу
становлять видання та дослідження з історії медицини гуманітарної та ветеринарної
за різні роки. За підгрупами: загальна історія; організація медичних навчальних закладів, наукова та практична діяльність викладачів і студентів; дія на організм різноманітних хвороб і винайдення та застосування у практиці нових методів профілактики, діагностики, лікування; реакція професійного медичного середовища і суспільства на різноманітні прояви асоціалізації, такі як проституція, наркоманія, алкоголізм тощо. Третя група – література з історії земств, що відображає специфіку
становлення та розвитку охорони здоров’я населення. За підгрупами: загальнотеоретичні праці з історії громадської медицини; висвітлення ролі інтелігенції в процесі розвитку земського врядування тощо. Четверта група – фактори виникнення, зростання та впливу на медицину і соціум узагалі наукових товариств та інших (асоціацій, общин, комісій, рад, палат тощо) громадських організацій. За підгрупами: історіографія наукових медичних товариств та інших громадських організацій, їх
вплив на розвиток медицини; роль у заснуванні й виданні друкованих органів; проведення галузевих, епідеміологічних, природничо-медичних та інших з’їздів, їх вза-
406
ємозв’язок із органами державної влади тощо. П’ята група – роль особистості в розвитку наукової, науково-практичної та масової комунікації. Виділяємо такі підгрупи: образ автора твору; образ споживача інформації; вплив редактора/засновника на
тематичну складову та ін.
Аналіз авторитетних джерел за цими напрямами дав підґрунтя для визначення
основної спрямованості дослідження – обґрунтування теорії спеціалізованої преси
як окремого сегмента інформаційного простору шляхом виявлення основних закономірностей формування медичної періодики Наддніпрянської України другої половини ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. та через визначення першорядних тенденцій їх структуризації, типологічних і функціонально-змістових особливостей.
Підсумовуючи загальний стан розробленості проблеми, наголосимо, що певні
дослідження існують, однак мають фрагментарний характер і не дають можливості
сповна уявити процес становлення вітчизняного інформаційного простору в сегменті медичної преси Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
в українській і зарубіжній науковій думці. До питань спеціалізованих медичних медіа зверталися переважно медики з точки зору історії, а також економісти, соціологи, краєзнавці, використовуючи як джерело фактичних даних. Проблеми функціонування видань розглядалися під вузькопрофесійним кутом зору, без урахування
суспільно-історичного контексту, без пов’язаності з розвитком соціокомунікаційних процесів, без аналізу проблемно-тематичних і змістових аспектів, без зв’язку з
іншими проблемами історії та теорії журналістики, що, втім, зовсім не зменшує наукового значення і цінності таких праць. Незважаючи на певний науковий доробок
з окремих аспектів проблеми, цілісних наукових досліджень спеціалізованих медичних періодичних і продовжуваних видань ми не знайшли.
3. Наслідком пошукової роботи із системного виявлення, проведення максимально повного обліку й точного опису періодичних і продовжуваних видань медичного спрямування Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ
ст., їх аналізу й уведення як об’єкта в сферу наук із соціальних комунікацій стало
407
упорядкування та видання першого в Україні бібліографічного покажчика «Медичні періодичні та продовжувані видання Наддніпрянської України (1860–1920)». Часописи в ньому подаються у такій послідовності: українськомовні, російськомовні,
польськомовні. Принцип розміщення – абетковий. Описані за схемою: 1) назва, підзаголовок, періодичність виходу; 2) роки видання (із зазначенням дати виходу
першого та останнього номерів за наявності відомостей про це); 3) прізвище редактора (якщо ж видання мало кількох редакторів, то після прізвища кожного з них подаються роки та/або номери видань, що ним підписані); 4) прізвище видавця (за попередньою схемою); 5) додатки (якщо такі були); 6) примітки (тут подаються відомості про зміну назви видання із зазначенням номера, в якому сталася зміна; про
причини припинення виходу видання тощо); 7) джерела (звідки запозичені відомості, якщо не вдалося виявити самого видання); 8) архівні джерела, якщо такі виявлені
під час роботи над списком; 9) наявність видання у бібліотеках.
Доповнюється упорядкована книжка низкою покажчиків: географічним, іменним, хронологічним, типологічним, наявності видань у бібліотеках, скорочень. У
географічному покажчику назви міст розміщені за алфавітом. В іменному покажчику прізвища редакторів та видавців часописів перелічені за алфавітом, указуючи
ім’я та по батькові (якщо вони відомі) в сучасному українськомовному написанні.
Також зазначено номер видання, редактором чи видавцем якого була певна особа.
Наприкінці подається список використаних джерел і літератури, опрацювання якої
дозволяє глибше розкрити історичне тло зародження та роботи медичних видань,
типологічні й тематичні аспекти, внесок у розвиток науки редакторів тощо.
Спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані видання, пов’язані з Наддніпрянською Україною, виходили у 26 містах: Київ – 52, Одеса – 35, Харків – 34,
Катеринослав – 12, Сімферополь – 10, Херсон – 8, Житомир і Полтава – по 6,
Кам’янець-Подільський і Ялта – по 5, Чернігів – 4, Кременчук –2, Балаклава, Варшава, Вінниця, Єлисаветград, Керч, Миргород, Москва, С.-Петербург, Севастополь,
Слов’янськ, Феодосія, Хорол, Хотин – по 1.
408
4. Головною характеристикою проблемно-тематичного та змістового аспектів
контенту спеціалізованої медичної преси є те, що на відміну від інших тогочасних
медіа вона зуміла поєднати місцеві, загальнодержавні та загальносвітові факти: насамперед відображався стан розвитку медицини на території, де виходило видання;
уміщувалися новини місцевого життя; передруки стосувалися визначних медичних
досягнень; наукова комунікація між представниками однієї галузі розвивалася на
рівнях розуміння й партнерства; для привернення читацької уваги використовувалась інформація, що допомагала б їм позбавитися фізичних страждань тощо.
Тематика поділялася на теоретико-академічну, практично-лікарську, культурно-просвітницьку, соціальну та суспільно-політичну, а також рекламно-інформаційну.
Найзначніший репрезентант теоретично-академічного змісту – статті та доповіді, в яких оприлюднені факти й зроблені висновки, що в подальшому визнавалися
як наукові відкриття і вплинули на розвиток медико-біологічної науки та медикопрактичних навичок і знань. До теоретично-академічного змісту відносимо матеріали, що містять результати теоретичних або клінічних розробок, які можуть стати
джерелами для подальших досліджень. Публікації вирізнялися високим науковим
рівнем, що підтверджує наявність важливих узагальнень та сформований науковий
підхід. Відповідно до функціонального призначення тексти поділялися на оглядові,
методологічні, емпірико-фактологічні, теоретичні, пояснювальні, додаткові й мішаного типів. За принципами укладання тексти означуються змістовою насиченістю,
професійною значущістю, науковою інформативністю, новизною фактів, змістовою
завершеністю, проблемністю, інтертекстуальністю. Серед основних напрямів теоретично-академічного змісту: маловивчені на той час хвороби та нові, оригінальні методи боротьби з ними; теоретичні та практичні розробки, що безпосередньо стосувалися діяльності лікарів-практиків, приват-доцентів, професорів, давали їм можливість стежити за розвитком вітчизняної та зарубіжної медико-біологічної науки;
409
очікування майбутніх змін. Окреме місце відводилося реферативним матеріалам із
закордонних видань переважно практичного та науково-теоретичного змісту.
Працюючи на підняття професійних навичок і вмінь медичного персоналу, а
також на популяризацію медичних знань у соціумі, спеціалізовані періодичні та
продовжувані видання формували зміст матеріалами практично-лікарської тематики. Контент-аналіз показує стабільне домінування саме таких публікацій. Тематично всі медіа багатогалузеві – висвітлювали питання клінічної, профілактичної, загальної, підліткової, теоретичної, практичної та доказової медицини. Характерні
ознаки проблематики: збереження та передача інформації про хвороби; диференціація клінічної медицини, виникнення нових медичних спеціальностей; етіологія та
патогенез хвороб; методи лікування та профілактики; результати фундаментальних
наукових досліджень; медична статистика; «журнали», «протоколи» та «резолюції»
різних засідань і нарад; звіти про діяльність ветеринарних лікарів; нові профільні
документи; рецензії та реферати тощо. Також практично-лікарську тематику характеризували: запровадження і виконання санітарно-гігієнічних правил; боротьба з
поширеними інфекційними хворобами; надання швидкої та невідкладної допомоги;
відкриття лікарень; створення жіночих медичних інститутів; боротьба зі знахарством; філантропія в медицині.
Прагнучи заповнювати вільну предметно-тематичну нішу, задовольняти запити споживачів і впливати на становлення інформаційного простору, спеціалізована
медична преса не лише спиралася на суто професійні теми, а також зверталася до
питань культури, суспільствознавства, політики, стану громадських інституцій тощо. Превалювали теми: проведення реформ; розвиток місцевого самоврядування;
питання «народу», «нації», «націоналізму» та підходи до їх вирішення; медицина в
роки Першої світової війни; визволення й відродження українського народу, розвій
україномовної наукової термінології з усіх галузей медицини. Органічно вписувалась у тематико-змістові рамки спеціалізованої медичної преси письменницька публіцистика.
410
Реклама на сторінках спеціалізованих медичних періодичних і продовжуваних видань наявна в усі роки їх виходу – із другої половини ХІХ і до початку ХХ ст.
За концентрацією на певному сегменті аудиторії серед аналізованого контенту переважала селективна реклама, пропонована виробниками та реалізаторами продукції, а також приватними особами. За предметом рекламної комунікації центральне місце займала реклама товарна та надання різноманітних, насамперед лікарняних та санаторних, послуг. За мотивами виділяються тексти раціональні, емоційні
та соціальні. Найголовніше – мотив здоров’я. Звертали увагу видавці й на художньо-технічне оформлення реклами, використовуючи при цьому фотографії, малюнки, рамочки, віньєтки.
Зазначені складові й сформували проблемно-тематичний та змістовий аспекти
повноцінного контенту спеціалізованих медичних періодичних і продовжуваних
видань Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що активно впливало на розвиток інформаційного простору.
5. Аналізуючи внесок редакторів, засновників і видавців у виникнення спеціалізованої медичної преси та їх роль у функціонуванні її як сегмента інформаційного простору, передусім потрібно підкреслити – шлях до нинішнього свого стану
українська журналістика пройшла разом із тисячами працівників засобів масової
інформації (багато з яких невідомі й не були професіоналами у сфері медіа). Тож,
обґрунтовуючи питання історії та теорії спеціалізованої преси як окремого сегмента
інформаційного простору через виявлення основних закономірностей формування
медичних видань Наддніпрянської України другої половини ХІХ – перших десятиліть ХХ ст., необхідно наголосити на особливому значенні агентів наукової та практичної діяльності, які, розуміючи необхідність поширення знань і отримання відомостей від інших, брали участь у виробленні та споживанні інформації, що розповсюджувалася відкритими друкованими джерелами, а саме: засновник/редактор/видавець–автор.
411
Агентами наукової діяльності у медико-біологічній сфері були: студенти, доценти і професори медичних факультетів трьох університетів Наддніпрянської
України (Київського, Харківського, Одеського) та Харківського ветеринарного інституту; співробітники науково-дослідних інститутів – Бактеріологічного інституту
Харківського медичного товариства, Одеської бактеріологічної станції, Київського
бактеріологічного інституту, ветеринарно-бактеріологічних та санітарних лабораторій тощо; члени наукових медичних товариств та інших громадських об’єднань
медико-біологічного та ветеринарного спрямування, керівники відділів земств і медичних служб міст.
Групу практиків формували лікарі та фельдшери, які працювали в лікарнях,
амбулаторіях та інших медичних закладах; доценти та професори медичних факультетів, які працювали в університетських госпітальних клініках, при різноманітних
відділеннях лікарень або займалися приватною практикою; фармацевти й аптекарі;
ветеринари – фельдшери та лікарі різноманітних служб (армія, базари, великі заводи та сільські господарства, земства тощо), викладачі ветеринарного інституту, які
мали приватну практику чи в державних установах. Поняття «агент наукової та
практичної діяльності» містить не лише конкретних людей, а також установи й організації (академічні та медико-санітарні), цілі соціальні інститути.
За умов становлення медицини як науки і практики вони прагнули осягнути
найдальші її перспективи наповненням інформаційного простору спеціальними
знаннями. Саме для цього започатковували й часто за власні кошти друкували журнально-газетні видання.
Нами вперше досліджено редакційний досвід представників медикобіологічної науки та практичної гуманітарної і ветеринарної медицини. Саме цією
діяльністю вони закладали основи журналістики, формували соціальну комунікацію, розвивали вітчизняний інформаційний простір.
6. Теорію спеціалізованої медичної преси як окремого сегмента вітчизняного
інформаційного простору в дисертації обґрунтовано: а) основними закономірностя-
412
ми формування; б) аудиторією, що була не просто споживачем інформації, а оцінювала її, брала активну участь у виробленні, впливала на формування тематики та
принципів викладу, відповідно комунікація ішла не в архетипній парі «автор – читач», а в архетипній тріаді «автор – читач – автор» і здійснювалася по колу; в) індикаторами інтенсивності, під якими розуміємо систему показників, що фіксують залежність змін інформаційного простору від змін у сегменті спеціалізованих видань,
що характеризуються періодичністю, насиченням ринку, тематичною частотністю,
міжнауковою комунікацією; г) спільністю технологічних, аудиторних, інформаційних, функціональних та організаційно-редакційних типологозначущих ознак, що
дає підстави спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані видання позиціонувати як єдину типологічну групу.