Деяк-Якобишин Олена Михайлівна. КОЛУМНІСТИКА ЯК ФЕНОМЕН ПЕРСОНАЛІЗОВАНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОГО ДОРОБКУ ВІЛЬЯМА КОННОРА)

Краткое описание

Деяк-Якобишин Олена Михайлівна. Назва дисертаційної роботи: "КОЛУМНІСТИКА ЯК ФЕНОМЕН ПЕРСОНАЛІЗОВАНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОГО ДОРОБКУ ВІЛЬЯМА КОННОРА)"

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики
На правах рукопису
ДЕЯК-ЯКОБИШИН ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА
УДК 007 : 304 : 070 (410)
КОЛУМНІСТИКА ЯК ФЕНОМЕН ПЕРСОНАЛІЗОВАНОЇ
ЖУРНАЛІСТИКИ
(НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОГО ДОРОБКУ ВІЛЬЯМА КОННОРА)
27.00.04 – теорія та історія журналістики
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук із соціальних комунікацій
Науковий керівник
Мелещенко Олександр Костянтинович
доктор філологічних наук, професор
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Розділ 1. Авторський вимір журналістики Середньовіччя, Нового
та Новітнього часів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13
1.1. Персональна журналістика та її попередні форми . . . . . . . . . . . . .13
1.2. Колумністика як результат диверсифікації масової інформації . .20
1.3. Журналістикознавче вивчення авторської колонки в
жанрологічній традиції . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. 28
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . 32
Розділ 2. Альтернативне трактування колонки як форми
представлення автором публіцистичного твору . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37
2.1. Методологічна база дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .37
2.2. Проблеми форми в журналістиці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
Висновки до розділу 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52
Розділ 3. Авторська колонка В. Н. Коннора «Кассандра пророкує»
в лондонській щоденній газеті «Daily Mirror» (1935 – 1967 рр.) . .. . . . 58
3.1. Еволюція публіцистичних роздумів про політику британського
уряду колумніста В. Н. Коннора в 30 – 40-х роках ХХ сторіччя:
від констатації до аргументації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .58
3.2. Особливості повоєнної колумністики «Кассандри» . .. . . . . . . . .85
3.3. Ефективність і результативність дописів британського автора:
найбільш гучні акції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . 122
Висновки до розділу 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . .136
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .141
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . 154
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Після зникнення біполярного світу
відбулося переформатування світового інформаційного простору.
Внаслідок нової глобальної конфігурації почали відбуватися природні
процеси взаємопроникнення, взаємовпливу та взаємозалежності світових
шкіл журналістики – насамперед острівної (США, Великобританія,
Австралія та їхні географічно-журналістські сателити), континентальної
(держави Європи поза “залізною завісою”) і так званої пострадянської (у
тому числі Україна).
Однак за сьогоднішньої тенденції демасифікації масової інформації
власники засобів масової інформації і комунікації разом зі своїми бізнес- і
політичними партнерами – рекламодавцями, ПР- і держслужбами – пішли
на змову, вирішивши фактично багаторазово посилити названий світовий
тренд. Ось що пише з цього приводу О. Мелещенко:
«Зібраний у різних країнах різними фахівцями фактологічний матеріал
дає підстави його узагальнити і зробити такі висновки: виявлено три
основні вороги журналістики – медіавласники, представники піар-структур
і рекламодавці, які проводять узгоджену та цілеспрямовану політику, що
вимагає скорочення кореспондентських мереж і пришвидшення подачі
новин на шкоду дотримання загальновизнаних фахових стандартів.
Вороги журналістики виправдовуються тим, що в умовах
перманентної світової кризи необхідно заощаджувати якомога більшу
кількість ресурсів. Насправді заощадження йде за рахунок журналістики як
соціального інституту, що означає її уповільнену смерть. Фактично
відбираються владні повноваження в редакцій, які разом з їхніми
працівниками перетворюються на знаряддя маніпуляції громадською
думкою. Паралельно з цим процесом відбувається зниження
інтелектуального потенціалу масової аудиторії ЗМІ за рахунок витиснення
глибоких інформаційних, аналітичних і публіцистичних текстів. А це
4
означає фактичне обмеження права сучасної людини на гарантоване
отримання об’єктивної, точної і суспільно вагомої інформації» [149, c. 56].
Відомо, що наша країна взяла на озброєння американську модель
журналістики з акцентом на подачу новин. Важкий стан національної
економіки спричинив оприлюднення редакціями в основному негативу
(так званих “новин катастроф”). Водночас сильні сторони вітчизняної
журналістики – аналітика та публіцистика, які навіть за імперської цензури
виживали й користувалися читацьким попитом упродовж майже двохсот
років, в умовах сучасного правового безладу, а також диктату
медіавласників і рекламодавців перетворились на малочисельні прояви
мужньої громадянської позиції, гідної відзнаки на рівні Національної
спілки журналістів України.
У той же час деякі журналістикознавці, редакційні працівники і
представники суміжних із журналістикою наукових дисциплін, котрі
цікавляться проблемами й тенденціями розвитку мас-медіа, почали
активно вводити в науковий і публіцистичний дискурс поняття й терміни,
за якими стоять явища, які притаманні теорії і практиці зарубіжних
редакцій та які не мали раніше аналогів на наших теренах. Так серед
українських редакційних професіоналізмів з’явилися “адветоріал”,
“фічерс”, “лайф сторі”, “ток-шоу”, “колумніст”, “колумністика”,
“гонзожурналістика”, “інфотейнмент”, “ед’ютейнмент” тощо. Бажання
кожного небайдужого висловитись дуже швидко призвело до того, що
відбулося або бездумне, або легковажне змішування жанрів і форм
журналістської творчості, викладачі та студенти журналістських
підрозділів вищих навчальних закладів почали плутатись у функціях,
принципах і навіть самій місії журналістики в суспільстві.
На нашу думку, настав час розчищати теоретичні “завали”,
розпочавши цей процес із колумністики як сукупності колонок
публіцистів. Авторська колонка колумніста сьогодні ледь не усіма
дослідниками журналістики розглядається винятково в жанрологічній
5
традиції, що, на думку дисертантки, можна пояснити нечітким
методологічним підходом до розкриття суті категорій і понять
журналістики.
Віднесення колонки не до жанру як форми окремого публіцистичного
твору, а до форми представлення відібраного, обробленого та осмисленого
фактажу в готовому публіцистичному творі, стане тим методологічним
підґрунтям, яке допоможе усунути наявну сьогодні плутанину в
журналістикознавчих дефініціях.
Крім цього, розгляд специфіки та потенціалу колумністики зайвий раз
приверне увагу до справжньої, а не імітованої публіцистики, націленої на
служіння суспільству та його ідеалам.
Таким чином, заявлена тема дисертаційної роботи лежить у річищі
історико-теоретичних і методолого-прикладних засад функціонування
журналістики в суспільстві й тому завжди викликатиме законний інтерес з
боку науковців, практиків мас-медійної галузі та громадськості.
Стан вивчення та ступінь наукової розробленості теми. Проблеми
вивчення концептуальних засад функціонування колумністики як
феномена персоналізованої журналістики досі заносилися науковцями до
системи журналістської генерики і у зв’язку з цим предмет дисертаційного
дослідження ніколи не знаходив цілісного відображення у наукових
розробках.
Джерельна база дисертації умовно поділяється на ряд груп.
Так, перший розділ дослідження, що стосується персональної
журналістики та її попередніх форм, вивчали С. Беглов [5; 6; 7], А.
Беспалова [96], С. Гуревич [54; 55], О. Кирилова [113], Є.
Корнилов [96], О. Короченський [96], Ю. Лучинський [96], О.
Станько [96], Д. Урнов [229] та ін.
Генезу колумністики та її трансформацію винятково у жанрологічній
традиції вивчали науковці із США М. Бреден [268], В. Джайлс [313], Е.
Емері [310], М. Емері [310], К. Майєр [143], Дж. Райлі [320; 321], Н.
6
Робертс [310], С. Тумі [325], Дж. Флоріан [311], У. Хехтен [314], з
Німеччини В. Шнайдер [323], з Іспанії М. І. Касальс Карро [269], з Австрії
Р. Вейнер [326], з Великобританії С. Вінкворт [327], з Мексики К. Марін
[319], з Ірану [190], з Росії Н. Александров [2], Ю. Гордеєв [48], Я.
Засурський [79], Л. Кройчик [123], С. Михайлов [160; 162; 163], Т.
Можаєва [165], С. Савчук [193], О. Тертичний [223; 224; 225; 226], Н.
Фесянова [236], С. Чупринін [244], М. Шостак [257; 258], С. Ярцева
(Успенська) [230; 231; 262; 263; 264], з України І. Гаврилюк [32], В.
Галич [35; 36], О. Голік [43], Л. Звелідовська [80; 81; 82; 83], І.
Михайлин [158], О. Морозова [166], Ю. Нестеренко [169], Н.
Стеблина [213; 214], С. Шебеліст [247], Є. Шидловська [249], А.
Шоріна [255; 256] та ін.
Окремо в цьому ж річищі маємо доробок А. Бондаря, В. Жежери,
С. Пиркало та М. Рябчука [1].
Сучасні різновиди колумністики вивчали Т. Вулф [31] у вигляді нової
журналістики, Х. Томпсон, Л. Бенгс, Дж. Плімптон [46; 47] у вигляді
гонзожурналістики, А. Ніколаєва [170] у вигляді треш-журналістики.
Другий розділ дисертації побудований на працях, присвячених
чотирьом теоріям:
– теорію журналістики вивчали науковці із США Е. Денніс
[59], Дж. Мерріл [59], Т. Пітерсон [197], Д. Рендалл [192], Ф. Сіберт
[197], В. Шрамм [197], з Росії Ю. Я. Засурський [12; 70; 156; 173], Є.
Прохоров [189], Л. Світич [195], Буданцев [11], Ю. Власов [25], В.
Ворошилов [28], С. Корконосенко [120], С. Михайлов [161], з України
Д. Григораш [51], В. Здоровега [84; 88], А. Москаленко [167; 168;
208; 219], В. Шкляр [252; 19], Г. Вартанов [19], В. Владимиров [23], О.
Глушко [41], В. Іванов [101], Т. Лильо [138], І. Михайлин [157; 159], М.
Скуленко [200] та ін.;
– журналістську генерику вивчали науковці з Франції М. Вуароль
[30], з Білорусі Б. Стрельцов [215], з Росії В. Ученова [233], М.
7
Черепахов [65], Є. Худяков [64], О. Мішуріс [164], В. Пельт [176; 177],
Л. Кройчик [123], О. Тертичний [225], О. Журбіна [69], М. Ємельянов
[63], А. Бучинська [16], Л. Глєбова [34], О. Казначеєва [104], М. Колесов
[114], В. Конторович [119], В. Третьяков [228], з України В. Качкан
[106], А. Чічановський [243], М. Балаклицький [3], В. Буряк [13], М.
Василенко [20; 21], В. Карпенко [105], М. Воронова [27], О. Голік [43],
А. Іващук [103], Л. Логвиненко [141], М. Подолян [182], С. Шебеліст
[248] та ін.;
– теорію публіцистику вивчали науковці з Росії В. Ученова
[232], М. Черепахов [241], М. Горохов [50], О. Тертичний [227], О.
Єльникова [62], Л. Кудінова [125], М. Куроєдова [161], О.
Щелкунова [261], з України М. Шлемкевич [254], В. Здоровега [85; 86;
87; 89; 92], В. Качкан [107; 108], О. Кузнецова [126], Н. М. Сидоренко
(Шудря) [259; 260], В. Галич [37; 38], М. Бутиріна [15], Т.
Кузнецова [128], Й. Лось [142], О. Глушко [42], Р. Слободянюк
[205], О. Барчан [4], А. Борець [10], Л. Власова [26], І. Гаврилюк
[33], А. Дринь [58], Н. Желіховська [66], Ю. Залізняк [72], В. Іваненко
[93], О. Лебедєва-Гулей [135; 136], О. Левкова [137], Л. Лисенко [139], Л.
Масімова [145], С. Мельник [151], С. Романюк [191], М. Свалова [194], Г.
Синичич [198], О. Теребус [222], Н. Шаповаленко [246] та ін.;
– теорію і методику журналістської творчості вивчали науковці з
Болгарії Д. Георгієв [39], з Росії В. Ученова [234], М. Горохов [49; 146;
153], Й. Дзялошинський [57], Г. Колосов [116], Г. Солганік [209], Є.
Пронін [187; 210], М. Стюфляєва [216; 217; 218], Г. Лазутіна [133; 134], С.
Корконосенко [174], Г. Мельник [150; 221], Г. Жирков [67], Б.
Місонжников [152; 155], В. Олешко [171], М. Кім [111; 112], О.
Черникова [242], О. Проніна [188], Б. Корман [121], Д. Ошанін [175], А.
Фаустов [235], О. Фрейденберг [238], з України Д. Прилюк [184; 185; 186],
В. Здоровега [90; 91], В. Качкан [109; 110; 220], В. Шкляр [52; 250; 251;
253], Ю. Шаповал [245], О. Кузнецова [127], В. Буряк [14], В.
8
Владимиров [24], О. Гриценко [52], Р. Слободянюк [201; 202; 203; 204;
206], Т. Старченко [212], Г. Кривошея [52], М. Подолян [181], М.
Дяченко [60], В. Косенко [122], Л. Фіть [237] та ін.
Третій розділ дисертації спирається на праці російських
британистів С. Беглова [5; 6; 7], В. Голубєва [45], К. Гудкової [45],
українських науковців С. Блавацького [8], Н. Варех [17], В. Жугая [68], О.
Колісник [115], С. Кулик [129], О. Кучерової [132], К. СіріньокДолгарьової [199] та ін.
Для вивчення творчого доробку британського колумніста В. Н.
Коннора використовувалися його публікації в іменній колонці «Кассандра
пророкує» («Cassandra says») [270 – 305], його книга «Англія у війні» [308],
збірник його найкращих публікацій у рамках авторської колонки [267],
книги про нього [307; 309], стаття про нього [318], а також комплект
номерів лондонської щоденної газети «Daily mirror» за період 1935 – 1967
рр. [329].
Ще одну групу становить науково-дослідницька допоміжна
література: ретроспективний бібліографічний підручник [77], надруковані
фахові довідники [9], [18], [73 – 76], [78], [95], [178], [196], [211], он-лайндовідники [317], [322], [323], [324], [328], статті в енциклопедичних
словниках [140], [179], [180].
Зв’язок роботи з науковими програмами, проблемами, темами.
Тема дисертації узгоджена з науковою проблематикою кафедри історії
журналістики, а також безпосередньо пов’язана з комплексними
програмами науково-дослідної роботи Інституту журналістики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка “Системи масової
комунікації та світовий інформаційний простір” (номер державної
реєстрації № 01БФ045-01) та “Дослідження в галузі українського
журналістикознавства: методологія, термінологія і стандарти” (номер
державної реєстрації № 06БФ045-01) та «Український медійний контент у
соціальному вимірі» (номер державної реєстрації № 11БФ045-01).
9
Мета дослідження полягає в історико-теоретичному та методологоприкладному обґрунтуванні приналежності колумністики як сукупності
авторських колонок до форми представлення журналістами своїх
публіцистичних творів на прикладі авторської колонки британського
колумніста В. Н. Коннора «Кассандра пророкує» («Cassandra says») в
лондонській щоденній газеті «Daily Mirror» (1935 – 1967 рр.).
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання наступних
завдань:
– переосмислити еволюцію персональної журналістики та її
попередніх форм;
– визначити колумністику як результат диверсифікації масової
інформації;
– окреслити журналістикознавче вивчення авторської колонки в
жанрологічній традиції;
– впорядкувати форми журналістики, виокремивши:
а) форми видів журналістики в цілому;
б) форми окремих видів журналістики;
в) форми публіцистичного твору;
г) форми збирання журналістами фактажу майбутнього твору;
д) форми представлення відібраного, обробленого та осмисленого
фактажу в готовому публіцистичному творі.
– встановити ідейно-публіцистичне спрямування та проблемнотематичний контент авторської колонки В. Н. Коннора «Кассандра
пророкує» в лондонській щоденній газеті «Daily Mirror» (1935 – 1967 рр.).
Об’єкт дослідження – колонка В. Н. Коннора «Кассандра пророкує»
(«Cassandra says») в лондонській щоденній газеті «Daily Mirror» (1935 –
1967 рр.).
Предмет дослідження – традиції та новаторство колумністики у
вигляді сукупності колонок як форми представлення журналістами своїх
публіцистичних творів.
10
Методи дослідження. Специфікою об’єкта та предмета дослідження
визначається й необхідність методологічного застосування принципів
історизму, об’єктивності, комплексності та достовірності. Використано
методи культурно-історичний, історико-типологічний, системний,
спостереження, індукції, дедукції, аналогій, порівняння, коментування,
зіставлення, протиставлення, аналізу, синтезу, класифікації,
бібліографічно-описовий.
Наукова новизна роботи випливає із самої постановки наукових
завдань та суті отриманих внаслідок проведеного аналізу результатів.
Наукову новизну розкрито в таких положеннях:
уперше:
– переосмислено еволюцію персональної журналістики та її
попередніх форм;
– визначено колумністику як результат диверсифікації масової
інформації;
– впорядковано форми журналістики;
– виокремлено форми збирання журналістами фактажу майбутнього
твору та його представлення в готовому публіцистичному творі;
– встановлено ідейно-публіцистичне спрямування та проблемнотематичний контент авторської колонки В. Н. Коннора «Кассандра
пророкує» в лондонській щоденній газеті «Daily mirror» (1935 – 1967 рр.).
удосконалено:
– форми видів журналістики в цілому;
– форми окремих видів журналістики.
набули подальшого розвитку:
– дослідження форм публіцистичного твору.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення
можуть бути використані:
11
– у загальній теорії журналістики – для подальших розробок розділів
«Структура основних понять журналістики» та «Журналістика як галузь
творчої діяльності»;
– у теорії і методиці журналістської творчості – для подальших
розробок розділу «Форми творчої діяльності журналіста»;
– у теорії публіцистики та журналістській генериці – для відмови
трактування авторської колонки як нового або гібридного жанру та як
процесу дифузії журналістських жанрів.
Це дисертаційне дослідження допоможе ясніше й чіткіше усвідомити
традиції та новаторство авторського виміру журналістики.
Практичне значення одержаних результатів полягає в показі
концептуальних засад функціонування колумністики як феномена
персоналізованої журналістики.
Результати дослідження можуть бути запроваджені:
– у практику роботи редакцій усіх видів ЗМІ і ЗМК;
– у навчальний процес при викладанні курсів “Вступ до
спеціальності”, “Основи журналістики”, “Теорія журналістики”, “Теорія
масової комунікації”, “Теорія і методика журналістської творчості”,
“Міжнародна журналістика”, “Історія зарубіжної журналістики”, а також
спецкурсів, присвячених дослідженню британської періодики, авторської
журналістики тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертацію, автореферат, публікації, в
яких викладено основні положення роботи, дисертантка виконала
самостійно.
Апробація результатів дисертаційного дослідження відбувалася під
час виголошення доповідей на ІІ Міжнародному симпозиумі «Світ
соціальних комунікацій» (Київ, березень 2012 року), на Міжнародних
науково-практичних конференціях «СМИ в современном мире.
Петербургские чтения» (Санкт-Петербург, квітень 2012 року), «Проблемы
массовой коммуникации» (Воронеж, травень 2012 року), «Сучасна
12
новинна журналістика: тенденції розвитку, форми подання, суспільний
резонанс» (Львів, жовтень 2012 року).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у
12 одноосібних публікаціях (із них 7 у наукових фахових виданнях, 2 в
інших наукових виданнях, 2 – матеріали конференцій, 1 – публікація в
закордонному науковому фаховому виданні).
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі
вступу, трьох розділів з вісьмома підрозділами і висновками до кожного з
розділів, загальних висновків і списку використаних джерел (329 позиції).
Загальний обсяг дисертації – 186 сторінок, основний текст дисертації – 153
сторінки, список використаних джерел поданий на 33 сторінках.

Список литературы

Висновки
Підбиваючи основні підсумки теоретичного узагальнення та
вирішення наукового завдання показу приналежності колумністики у
вигляді сукупності колонок до форми представлення журналістами своїх
публіцистичних творів, можна констатувати наступне.
Еволюція людської особистості породила інтерес людини до самої
себе, до своїх емоцій та відчуттів, до власної індивідуальності. Однак
відчуваючи себе лише провідником волі небес спочатку в системі
пантеїзму (первісні суспільства, античність), а потім монотеїзму
(Середньовіччя), автору (митцю, творцю) навіть не спадає на думку
ставити підпис під власними творами: покірливість детермінує
анонімність. Елементи злободенності у будь-якому творі (як можливі
паростки публіцистичності) є лише фіксацією реальності, а відтворення
(розмноження, тиражування) твору в будь-якій формі є не більш ніж
ретрансляцією схопленої реальності.
Зміна самосвідомості людини на користь її внутрішнього світу, в
якому вона й черпає сили для натхнення та створення нових унікальних
творів, упевненість автора (митця, творця) в тому, що його приватний
досвід буде цікавий численній аудиторії, викликали до життя у Новий час
парадигму антропоцентризму, яка в свою чергу породила явище
«персональної журналістики» як предтечу колумністики.
Історико-теоретичне та методолого-прикладне обґрунтування
приналежності колумністики як сукупності авторських колонок до форми
представлення журналістами своїх публіцистичних творів було досягнуто
завдяки виконаним завданням:
1. Попередні форми «персональної журналістики» у Середньовічні
часи у вигляді «новин», «листів новин», «балад новин», «книг новин»,
рукописних видань, наполовину рукописних і наполовину друкованих
видань, багаторазово повторюючись, стимулюють інтенсивний розвиток
142
авторської самосвідомості. Авторитетність авторського висловлювання в
публіцистичному тексті, очевидне не лише самому автору (митцю,
творцю), а і його аудиторії, досягалася завдяки збиранню, утримуванню,
переробці та поширенню суспільно важливого фактажу, недоступної
раніше релевантної інформації, затребуваної соціумом (П. Аретіно, Ф.
Меланхтон, брати Фуггери, літописець Нестор, піп Василь, ігумен Данило,
князь Володимир Мономах).
Ці первісні комунікаційні канали поступово злилися в журнальний
формат авторського періодичного видання XVII-XVIII сторіччя,
концептуалітика якого передбачала поширення просвітницьких ідей на
широкий (поки не масовий) читацький загал. Трансформація колонки
«батьком персональної журналістики» Д. Дефо (від елементу оформлення
для полегшення читання спочатку рукописного, пізніше друкованого
тексту до елементу організації матеріалу на полосі друкованого видання у
вигляді «звернення редактора» до реальної та потенційної аудиторії як
форми представлення автором власного публіцистичного твору) вилилася
в її функціонування як рубрики. Однак авторитетне коментування
оприлюднюваної інформації, до якого б дослуховувалася читацька
аудиторія, до певного часу ще не стало масовим явищем – принаймні, до
середини ХХ сторіччя. Розвиток форми на шкоду змісту пояснюється тим,
що в тодішніх періодичних виданнях читачі шукали інформацію для
орієнтації в соціумі та розваги. Тому й не було потреби надавати
публікаціям oсoбистiснoгo хaрaктеру. За традицією, закладеною ще з часів
Середньовіччя, володарями думок читачів, пророками духу тієї чи іншої
нації у Новітній час виступали спочатку просвітники та філософи, а потім
класики художньої літератури ХІХ – ХХ сторіччя.
2. У середині минулого століття внутрішній світ практично всіх
людей різко змінився внаслідок зростання питомої ваги вищої освіти,
зростання інтелектуальних вимог до задоволення духовних, ментальних та
інформаційних запитів, інтересів і потреб людей з одночасним
143
формуванням потужної масової аудиторії як суб’єкта споживацького
суспільства.
Гостру конкуренцію періодичній пресі склали радіомовлення,
телебачення й світові інформаційні агентства, а також певною мірою –
кінематограф, театр, шоу-бізнес, плакат (у тому числі графічний),
гігантська скульптура та архітектура тощо. По суті, відбулася потужна
диверсифікація масової інформації, в якій традиційні майстри красного
письменства, авторитетні для традиційної читацької аудиторії, втратили
монополію на думку як керівництво до дії. І чим ближче людство
підступалося до епохи постмодернізму, тим очевиднішою виявлялася
тенденція «нішевого» отримання інформації. Для збереження статус-кво, а
також продовження конкуренції з іншими засобами масової інформації та
комунікації періодична преса як соціальний інститут неминуче мала
прийти до колумністики – своєрідної форми вираження суб’єктивних
поглядів автора, об’єктивованих його громадянською позицією.
Роздуми над соціальними гараздами та негараздами, рефлексія з
приводу внутрішніх і міжнародних подій, синтез аналізу, оцінки,
коментаря та прогнозу – з одного боку, філіппіки, пафосу, гумору, іронії,
самоіронії й сарказму – з іншого, зробили колумністику невід’ємним
компонентом якісної та масово-якісної преси.
Прихід до колумністики представників різних літературних і
наукових шкіл, свобода творчого плюралізму привели до виникнення її
різновидів – «нового журналізму», «гонзожурналістики» і «трешжурналістики». У рамках цих різновидів колумністики в авторських творах
процес текстотворення здійснюється не за допомогою традиційних
лінгвістичних засобів, а за рахунок збільшення графічних елементів,
інфографіки, мультимедійних засобів – у тому числі інтерактивних. Ця
тенденція не є даниною модним тенденціям, пов’язаним з розвитком
новітніх інформаційних технологій. Просто в сучасних умовах, за
надлишкового вкидання інформації в телекомунікаційні артерії, в
144
комп’ютерні бази та банки даних, у соціальні мережі, для утримання уваги
масової аудиторії виникає настійна вимога гранично «згорнути» зміст,
добитися його максимальної концентрації та виразності. У такий спосіб
різко змінюється як «внутрішня форма» персоналізованого та
персоніфікованого журналістського/публіцистичного тексту, так і його
«зовнішня форма», інтегрована в інформаційну та композиційно-графічну
модель сучасного друкованого видання, яке під впливом мультимедійних
технологій набуває усе більш глибинного онтологічного характеру та в
якому для самої масової аудиторії як споживача інформаційної продукції
відкриваються небачені та нечувані раніше можливості інтерактиву. Сталі
світові тренди мініатюризації «розумних» гаджетів (завдяки вмонтованим
так званим «інтелектуальним чіпам»), вироблених з новітніх композитних
матеріалів, зумовлюють якісні зміни у сфері газетно-журнального
виробництва. Подібне оновлення ЗМІ в показаному напрямкові усе
частіше трактується як нескінченна диверсифікація форм і методів роботи
й творчості.
3. Із середини ХХ сторіччя помітними загальними ознаками
авторських колонок стають авторські думка, стиль і позиція. Ці невіддільні
компоненти включають в себе аналіз переживань автора під час опису
сучасної дійсності для спонукання читача до власної рефлексії.
Замість правильного методологічного та методичного застосування
теорії журналістики, журналістської генерики, теорії публіцистики й теорії
і методики журналістської творчості щодо текстів колумністики
представники американської, німецької, іспанської, мексиканської шкіл
журналістикознавства та журналістики автоматично (що є цілком
природним і навіть інстинктивним) накладали названі вище (а також деякі
інші – приміром, біографізм оповіді, образ автора, внутрішнє мовлення у
вигляді діалогу та монологу) ознаки авторської колонки як
журналістського/публіцистичного твору на його жанрову форму. При
цьому не враховувалася або ігнорувалася та обставина, що жанрова форма
145
в журналістській генериці та теорії журналістики не тотожна формам
теорії публіцистики й теорії і методики журналістської творчості, які
мають зовсім інше функціональне призначення. (Тут можна згадати уривок
широко відомої теоретичної схеми Є. Прохорова щодо того, що є «типи
журналістики» – «види журналістики» – «форми журналістики» – «жанри
журналістики» [189, c. 17]. – Авт.) У результаті подібного неправильного
методологічного та методичного підходів у всьому світі запанувала думка,
що колонка є жанром. Російські та українські журналістикознавці і
журналісти, після розпаду СРСР і сформування незалежних держав,
сприйняли панівну в світі думку про жанр колонки як істину в останній
інстанції.
4. Згідно із теорією і методикою журналістської творчості
впорядковано форми журналістики шляхом виокремлення:
4а. – форм видів журналістики в цілому та 4б. – форм окремих видів
журналістики.
Під час упорядкування встановлено, що види журналістики як у
цілому, так і кожен окремо, мають форми, які зазвичай відомі, але
практично ніде у фаховій літературі не згадуються у такому контексті:
– для друкованої періодики – формати видань А2, А3, А4 як зовнішні
форми, а також інфографіка (візуально) як форма внутрішня;
– для радіомовлення і телебачення – інформаційний випуск,
радіотележурнал, серія (цикл) ефірних передач, радіотелеканал як зовнішні
форми, а також верстка, інфографіка як форма внутрішня (для ТБ – у
візуальний спосіб, а для РМ – в аудіоспосіб);
– для інтернет-ЗМІ – інформаційна стрічка новин, сукупність
аналітичних матеріалів під різними рубриками, веблоги, моблоги як
зовнішні форми, а також верстка, вибрані фото, відеоаудіозаписи,
малюнки, колажі, шаржі, «фотожаби» і т. д., текстові архіви випусків,
інфографіка у відео- і аудіоспособи як внутрішні форми;
146
– для інформаційних агентств – інформаційна стрічка новин,
бюлетень, вісник як зовнішні форми; для внутрішнього використання –
корпоративна газета (сайт).
Далі, кожен з видів журналістики має вироблену інформаційну
політику. Про форми реалізації останньої (регулярне проведення
принципово важливих проблемно-тематичних ліній, які втілюються у
рубриках і рубрикових передачах, організація кампаній, публікація
великих окремих матеріалів/ оприлюднення окремих виступів в ефірі та в
запису, регулярні виступи провідних журналістів і публіцистів,
заплановані чи спонтанні нескінченні приватні виступи експертів,
читачів, слухачів, глядачів) говорить лише Є. Прохоров [189, c. 220 –
222].
4в. Підтверджено, що основною формою журналістського/
публіцистичного твору є жанр.
4г. Подаються у класифікованому вигляді форми збирання
журналістами фактажу майбутнього твору та його представлення в
готовому творі.
Вони є призабуті, традиційні [44, c. 48 – 62] та нові.