СЛЮСАРЕНКО МАРІЯ ІВАНІВНА. ЖАНРОВО-КОМУНІКАЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАМФЛЕТІВ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО ДОБИ «КАМО ГРЯДЕШИ»

Краткое описание

СЛЮСАРЕНКО МАРІЯ ІВАНІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ЖАНРОВО-КОМУНІКАЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАМФЛЕТІВ МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО ДОБИ «КАМО ГРЯДЕШИ»"

Міністерство освіти і науки України
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
На правах рукопису
СЛЮСАРЕНКО МАРІЯ ІВАНІВНА
УДК 007 : 304 : 070 : 821.161.2-92 (043.5)
ЖАНРОВО-КОМУНІКАЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАМФЛЕТІВ
МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО ДОБИ "КАМО ГРЯДЕШИ"
27.00.04 – теорія та історія журналістики
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук із соціальних комунікацій
Науковий керівник
Александров Олександр Васильович
доктор філологічних наук, професор
Одеса – 2015
2
ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1 Історіографія публіцистики з кінця 20-их років
XX cт. – до сьогодення
11
1. 1 Генезис памфлетного жанру 11
1. 2 Визначальні чинники жанрів публіцистики в контексті
сучасного журналістикознавства
16
1. 3 Публіцистика М. Хвильового в оцінці наукової та
критичної думки
37
Розділ 2 Понятійні та художні засоби у творчій практиці
Хвильового-памфлетиста
50
2. 1 Проблемно-тематичне поле памфлетів доби «Камо
грядеши»
50
2. 2 Логіко-понятійна основа памфлетів М. Хвильового 61
2. 3 Образи дійових осіб у сатиричній картині політичної
реальності
68
Розділ 3 Прагматичний і оціночний аспекти діалогічного
мовлення в памфлеті
97
3. 1 Адресант і адресат як учасники соціального діалогу 102
3. 2 Діалогічність наукового і публіцистичного викладу:
спільне та відмінне
114
3. 3 Художньо-сатиричні особливості памфлетних діалогів 123
Розділ 4 Формальне втілення комунікаційної цілісності
памфлетів доби «Камо грядеши»
132
4. 1 Елементи смислової структури в межах памфлетного
жанру М. Хвильового
135
4. 2 Композиційні прийоми Хвильового-памфлетиста 143
Висновки 153
Додатки 161
Бібліографія 164
3
ВСТУП
Письменник виразних здібностей та харизматичної вдачі, Микола
Хвильовий справедливо визнаний одним із найвпливовіших творців
пореволюційної вітчизняної літератури, її «фундатором і художнім
законодавцем» [66, с. 477].
Для історії української журналістики ім’я М. Хвильового не менш
вагоме, в цій сфері він відбувся як сміливий автор та оригінальний видавець .
Два різновиди діяльності – художня словесність і журналістська практика –
стали невід’ємними складовими його творчої біографії, а незначний за
обсягом період з 1923-го до 1933-го років відзначився напруженою і плідною
працею митця в обох галузях. У цей час він випускає збірки прозових творів,
активно співпрацює з періодичними виданнями («Червоний шлях»,
«Культура і побут»), аналізує для масового читача проблеми суспільного
буття, започатковує один за одним три авторитетних журнали («Вапліте»,
«Літературний Ярмарок» і «Пролітфронт»), навколо яких гуртує для спільної
боротьби найкращу творчу інтелігенцію.
Дослідники чинників суспільно-політичних зрушень пореволюційної
доби вказували на дієвість та вагомість друкованих органів, осібно
редагованих М. Хвильовим часописів, як таких, що в тривожну пору
національного відродження поширювали кращі зразки української літератури
й порушили важливі проблеми мистецького, національного та соціального
світоглядного характеру [112, с. 277]; у визначенні Ю. Луцького, «Вапліте»
стало моментом піднесення у культурі, а «Літературний ярмарок» –
найоригінальнішим журналом ХХ сторіччя» [167, с. 113]. Часописи вражали
дбайливим добором творів, матеріалів, авторів, ілюстрацій, коментарів та
врешті й самих їхніх назв, у всьому оформленні видань, як зазначалося, був
відчутний «незалежний дух і тонкий смак» [87, с. 65] редактора, творча
індивідуальність М. Хвильового.
4
Небезпечною іскрою у вкрай заполітизованому і фізично
приборкуваному суспільстві стали памфлети Миколи Хвильового. На
противагу звичним для того часу словославним «елегіям» на адресу партії та
її керманичів вони просурмили про руйнівну діяльність влади і пагубність
політики для духовної сфери та української незалежної державності. Думки
авторитетного новеліста засвідчили відвертий спротив жорсткій партійній
ідеології «общерусскости» і стали загрозливими для режиму
репрезентантами «нового світогляду та нової ідеології» [91, с. 6].
Гостросатиричні публікації М. Хвильового відзначилися масштабною
резонансністю. Щирі й справедливі зауваження памфлетиста знайшли відгук
у широкої верстви громадськості та спонукали до висловлення з наболілих
питань відомих літераторів, критиків, журналістів, політиків, науковців, вони
сприяли появі «близько тисячі книжок, памфлетів і статей» [264, с. 2].
Відбулася всеукраїнська літературна дискусія, публічне спілкування
представників різних суспільних верств через посередництво тексту як
форма «соціального діалогу» (Є. Прохоров). У процесі комунікації була
оприлюднена велика кількість хибних думок і вульгарних теорій, але
безперечним надбанням цієї інтеракції, і в цьому головне досягнення
М. Хвильового, стали позитивні наслідки: набули розголосу корисні думки
фахівців, з’ясувалася позиція митців і влади, прояснилися окремі спірні
питання, підвищилася якість художніх творів, зросла національна
самосвідомість громадян.
Памфлети М. Хвильового не втрачають своєї актуальності для
сьогодення, вони дають можливість наново осягнути суть тогочасних
суспільних проблем, переосмислити причини суперечностей складної
пореволюційної доби та збагнути непростий шлях України до державної
самостійності.
Визначення «памфлети доби «Камо грядеши»» та «ранні памфлети»
М. Хвильового належить Ю. Шевельову. Науковець залучив до цього періоду
три цикли памфлетів автора: «Камо грядеши» (об'єднує у своєму складі три
5
памфлети: «Про «сатану в бочці» або про графоманів, спекулянтів та інших
просвітян», «Про Коперника з Фрауенбурга, або абетка азіатського ренесансу
в мистецтві» та «Про демагогічну водичку або справжня адреса української
воронщини, вільна конкуренція, ВУАН і т. д. »), «Думки проти течії»
(до його складу увійшли п’ять розділів, дві передмови і памфлет
««Ахтанабіль» сучасності або Валер’ян Поліщук у ролі лектора
комуністичного університету») й «Апологети писаризму» (складається з
тринадцяти розділів), що вийшли друком з квітня 1925 по березень 1926
років. Як згодом зазначив П. Майдаченко, ці праці вмістили основні думки
М. Хвильового і «становлять питому частину культурно-політичної
суперечки провідних митців і тодішніх ідеологів у рамках так званої
літературної дискусії 1925 – 1928 рр.» [170, с. 894]. Памфлет «Україна чи
Малоросія?» (він розділений М. Хвильовим на 7 частин) був віднайдений
вітчизняними науковцями у партійних архівах значно пізніше, а тому
Ю. Шевельовим не розглядався. У 1993 році видавництво «Смолоскип»
випустило збірку «Україна чи Малоросія», до складу якої увійшли три цикли
памфлетів і памфлет «Україна чи Малоросія» [251].
У дисертації памфлети зазначеної збірки досліджуються як памфлети
доби «Камо грядеши». Вони розглядаються як один твір, як тематично і
композиційно поєднані матеріали, що в сукупності вичерпно розкривають
погляди М. Хвильового-мистецтвознавця і політика. Використане у
дисертаційному дослідженні поняття «один твір» допоможе відтворити
атмосферу комунікації, довготривалий процес обговорення суспільно
вагомих питань. Для зручності у пояснені цикли «Камо грядеши», «Думки
проти течії», «Апологети писаризму» і памфлет «Україна чи Малоросія»
називаються «великими памфлетами», а памфлети, що увійшли до їх складу,
– «памфлетами».
Актуальність теми дослідження. Редакторська й публіцистична
діяльність Миколи Хвильового якісно змінила національну пореволюційну
6
журналістику, наповнила її новим змістом та перетворила на дієвий
соціальний інститут.
Вершиною творчої практики М. Хвильового стали памфлети доби
«Камо грядеши». Зосереджені на гострих політичних вадах сталінської
влади, вони викликали масштабний «соціальний діалог» і засвідчили
авторський талант публічного промовця, ідейного очільника нації, здатного
засобами друкованого слова організувати маси на суспільні перетворення.
Памфлетистика М. Хвильового приваблює комунікаційним потенціалом і
потужною здатністю впливу.
На сьогодні журналістський досвід М. Хвильового залишається
маловивченим. По-перше, дослідники кількох поколінь були зосереджені на
політичній діяльності відомого автора, вони переосмислювали зміст
матеріалів і не зважали на майстерність викладу. По-друге, памфлет як один
із найскладніших жанрів трактували у контексті літературознавства, що
зводилося до вивчення рівня його художності й зумовило низку прогалин у
теорії памфлета.
Тим часом памфлет як газетний жанр (Л. Кайда) скерований на
досягнення практичних результатів, його формально-змістові компоненти
цікаві для вивчення у функціональному аспекті.
Осягнення функцій теоретично-понятійної аргументації, засобів
емоційно-образного мислення, форм діалогічного мовлення та
композиційних прийомів памфлетів М. Хвильового доби «Камо грядеши»
важливе для визначення індивідуальних складників авторської успішної
інтенції і здатне прояснити умови досягнення комунікаційної мети та техніку
майстерного памфлетописання.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане в контексті наукової теми кафедри
журналістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова
«Актуальні проблеми дослідження соціальних комунікацій», НДР
7
№ 0111U006699. Тема затверджена Вченою радою ОНУ імені І. І. Мечникова
28. 05. 2013 року, протокол № 9.
Мета дослідження – визначити специфіку функціонування памфлетів
М. Хвильового доби «Камо грядеш» як цілісного контенту публіцистичної
сатиричної комунікації, простеживши взаємозв’язки змісту, жанрової форми,
засобів впливу на реціпієнта та практичної дієвості повідомлення.
Мета дослідження передбачає такі завдання:
 простежити основні тенденції у журналістикознавчому трактуванні
жанру памфлета в плані з’ясування визначальних чинників впливовокомунікаційної мовленнєвої діяльності;
 проаналізувати під кутом зору мети дисертаційної роботи
літературно-публіцистичні та наукові дослідження памфлетів М. Хвильового
доби «Камо грядеши»;
 визначити основні проблемно-тематичні комплекси памфлетів;
 встановити складники фактографічної складової памфлетної оповіді
як засобів раціонально-негативного осмислення дійсності;
 простежити функціональну роль образів дійових осіб у створені
сатиричної картини світу;
 дослідити діалогічні властивості памфлета на внутрішньотекстовому
та інтертекстовому рівнях; охарактеризувати письмовий «соціальний
діалог», визначити функції діалогічного мовлення;
 здійснити композиційний аналіз памфлетів.
Об'єктом дослідження є публіцистика М. Хвильового 1925–1926 років,
а саме: памфлети «Камо грядеши», «Думки проти течії», «Апологети
писаризму» та «Україна чи Малоросія».
Предметом дослідження є фактори жанрово-комунікаційної
ефективності памфлетів, специфіка поєднання інформаційно-аналітичних та
емоційно-образних параметрів у памфлетах М. Хвильового 1925 – 1926
років.
8
Методи дослідження. У роботі використані: історичний метод – для
вивчення матеріалів дискусії; метод аналізу – для пояснення проблематики
памфлетів та дослідження складових раціонально-понятійного й емоційногообразного мислення; метод синтезу – для узагальнення суті сатиричної
інтерпретації дійсності; компаративний метод застосовано для порівняння
жанрово-комунікаційних особливостей памфлетів; структурнофункціональний – для опису композиційної будови памфлетів.
Наукова новизна одержаних результатів.
Уперше шляхом журналістикознавчого аналізу жанровокомунікаційних особливостей памфлетів М. Хвильового доби «Камо
грядеши» доведено їх гомогенність, що дозволяє розглядати ці тексти як
один великий твір; доведено, що в основі памфлетів М Хвильового перебуває
статейна форма як логічно обґрунтований виклад, що активізує мислення
читачів; сатирична картина світу, відтворена через взаємодію полярних
опозицій митець – політикан, скерована до емоційної сфери й викликає
сміхову оцінку. Удосконалено окремі аспекти теорії памфлета. Памфлет
трактується як інструмент спілкування, що використовується для вирішення
практичних завдань. Його жанротворчими чинниками названо: предмет уваги
(масштабне зло), авторську оцінку (гнівний осуд), комунікаційну мету
промовця (саркастичний сміх аудиторії), функціональне призначення
матеріалу (моральна смерть суб’єкта уваги). Памфлет ефективний в умовах
політичної кризи, яка супроводжується обмеженням свободи самовираження
і перешкоджає раціональному обговоренню поточних проблем на рівні
публіциста і влади; сплав у жанрі форм аналітичної та белетризованої оповіді
створює поле для серйозної та сміхової комунікації.
Набули подальшого розвитку думки про діалогічні властивості та
структуру памфлета. Памфлет – жанр засадничо комунікаційний, гостротою
слова стимулює відповідну реакцію, памфлети М. Хвильового як
інтертекстуальне явище спонукали «соціальний діалог», а діалогічні
відношення на внутрішньотекстовому рівні засвідчили наукову
9
обґрунтованість авторської думки й викривальну оцінку. Форма памфлета
вбирає смислову структуру (порядок аргументування) і композицію
(розташування елементів тексту) та об’єднує повідомлення в комунікаційне
ціле.
Теоретична і практична цінність результатів роботи.
Наукові положення роботи дозволяють поглибити знання про
жанровизначальні особливості сатиричної публіцистики, систематизувати
уявлення про комунікаційні властивості понятійного й образного мислення,
функції діалогічного мовлення та взаємозв’язок смислової структури
(системи викладу вичерпних доказів) і композиції (взаємообумовленості
частин тексту) у публіцистиці і памфлетах М. Хвильового зокрема.
Дисертація може бути використана для підготовки лекційного
матеріалу з дисциплін «Теорія та історія публіцистики», «Сатиричнопубліцистичні жанри», «Журналістський фах» і проведення семінарських
занять у вищих навчальних закладах. Результати дослідження корисні для
подальшого вивчення доробку М. Хвильового і допоможуть прослідкувати
складові комунікаційної ефективності матеріалів інших публіцистів.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження,
автореферат, а також наукові статті, в яких викладено наукові положення
роботи, виконані авторкою самостійно.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена й схвалена
на засіданні кафедри журналістики Одеського національного університету
імені І. І. Мечникова. Результати дослідження були апробовані в доповідях:
Міжнародна науково-практична конференція «Українська ментальність:
діалог світів» (Одеса, 2003); Міжнародна наукова конференція «Роди і жанри
літератури», присвячена пам'яті доктора філологічних наук професора Г. А.
В'язовського (Одеса, 2004); 59-а наукова конференція професорськовикладацького складу і наукових працівників ОНУ, присвячена 60-річчю
визволення України від німецько-фашистських загарбників (Одеса, 2004);
Всеукраїнська науково-практична конференція «Журналістика. Лінгвістика.
10
Дидактика» (Полтава, 2010); Міжнародна науково-практична конференція,
присвячена 80-річчю від дня народження Заслуженого професора
Львівського національного університету імені Івана Франка Йосипа
Володимировича Здоровеги (Львів, 2010); Міжнародна науково-практична
конференція «Реклама та PR у сучасному світі « (Одеса, 2011); Міжнародна
наукова конференція «Публіцистична комунікація: Теорія, історія,
сьогодення» (Тернопіль, 2013); Перша Всеукраїнська науково-практична
конференція «Сучасні видавництва вищих навчальних закладів» (Одеса,
2014).
Публікації. Результати дисертації викладені у десяти статтях,
опублікованих у фахових виданнях, шість із них – у виданнях, затверджених
ВАК України, одна публікація – у закордонному виданні (Польща).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох
розділів, висновків, додатків та бібліографії. Загальний обсяг роботи
становить 187 сторінок, з них 160 сторінок – основний текст, бібліографія
нараховує 274 позиції.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Памфлет перебуває у колі наукових зацікавлень, однак складна
природа жанру та літературознавчий підхід у його вивченні обумовили низку
суперечливих поглядів. Найбільш дискусійним стало питання про родову
приналежність та типологію жанру, науковці виокремлюють памфлети
художні і публіцистичні, йдеться про такі різновидів, як роман-памфлет,
поема-памфлет, стаття-памфлет тощо. Памфлет – жанр газетної сатири,
зверненої до гострих проблем реальної дійсності, він актуальний для
вивчення у контексті журналістикознавства. Особливістю сатиричних жанрів
є накладання в них двох форм оповіді: белетризованої та аналітичної; відомо,
що тільки у зрощенні прийомів пародіювання (своєрідного використання
образів, епізодів, сюжетів художнього твору) і виражальнопропагандистських засобів (аналізу та узагальнень) сатирична публіцистика
здатна пояснити конфліктний зміст реальної дійсності.
На сучасному рівні журналістикознавства майстерність газетних
жанрів визначається не вправністю їх охудожнення, а факторами, що
сприяють ефективній комунікації, жанрову форму матеріалу визначають
предмет уваги, позиція автора, фактор адресата та комунікаційна мета
спілкування.
Публіцист – професійний промовець, організатор оптимального
варіанту результативного спілкування, він підпорядковує понятійні та
образні засоби на досягнення комунікаційної ефективності повідомлення й
забезпечення практичних наслідків друкованого слова. Впливає на емоційну
та раціональну сферу реципієнта, формує знання-переконання як мотив
поведінки.
Сатиричні жанри називають негативно-аналітичними, їх трактують
зразками сміхової комунікації. Памфлет стає особливо актуальним в умовах
політичної кризи, ефективність спілкування забезпечує жанрова форма
матеріалу.
154
Мета памфлетиста – показати негативне явище смішним, викликати
сміхову реакцію читачів як усвідомлення огидності, безглуздості події та її
очільників. Сміючись, автор планує колективний сміх аудиторії.
Сміх – універсальний комунікаційний засіб памфлетиста, він негативно
характеризує суб’єкта уваги, підносить і поширює авторські світоглядні риси
(гідність, оптимізм, безбоязність), заражає сміховою реакцією читачів. Сміх у
масовому колі читачів – реалізований комунікаційний намір памфлетиста,
свідчення адекватного сприйняття смислу памфлета та засіб смертельного
ураження суб’єкта уваги.
Публіцистична творчість М. Хвильового активно штудіювалася з
перших днів її появи; щоправда, впродовж десятиліть, не залежно від
ставлення до автора, дослідники аналізували змістове наповнення публікацій,
тим часом формально-стильові їх особливості ніхто, окрім Ю. Шевельова,
детально не розглядав. Гальмівним для наукового досвіду стало вивчення
памфлетів у царині філології.
Розмежування у дисертації двох періодів (з квітня 1925-го до кінця
дев’яностих років минулого століття і з двотисячного року до сьогодення) у
дослідженні публіцистичного доробку М. Хвильового дозволяє простежити
рівень його журналістикознавчого вивчення.
Другий період важливий залученням публіцистики М. Хвильового у
коло актуальних медійних проблем. У цей час науковці відзначають роль М.
Хвильового для розвитку вітчизняної журналістики, намагаються здійснити
типологію памфлетів, А. Микитенко у дисертаційному дослідженні
зосереджується на виражальних засобах окремих памфлетів.
Публіцистика М. Хвильового доби «Камо грядеши» виникла в момент
гострої боротьби між творчою аполітичною інтелігенцією і представниками
нової влади, у вирішальні для мистецтва та української державності 1925 –
1926 роки. Відомий новеліст переходить від критики у формі художнього
слова до відкритої боротьби, із письменника перевтілюється на активного
журналіста, а його публіцистична увага звернена до культурологічної та
155
суспільно-політичної проблематики. У культурологічній сфері памфлетист
відстоює право митців на вільне, позбавлене політичного тиску художнє
самовираження; закликає вітчизняних письменників покращувати власні
твори, орієнтуватися на класичні зразки західної літератури, на її стиль,
прийоми, вольових героїв; заперечує актуальність російської пасивнопесимістичної традиції; пророкує провідну роль вітчизняних митців для
майбутнього азіатського ренесансу, що піднесе яскраву особистість на зразок
фаустівської, і романтику вітаїзму як специфічну парадигму художності.
Суспільно-політична складова памфлетів М. Хвильового звернена до
хиб державної політики. Автор критикує владу за примусове гуртування
літераторів у спілки і намагання керувати творчим процесом; за вимоги
партійної приналежності художників та ідеологічний критерій в оцінці
творів; втілення літературного масовізму як методу політичного виховання;
розпалювання ворожнечі між творчою і робітничою верствою суспільства;
обмеження можливостей у рамках курсу на українізацію; політичну
нерівноправність України у складі Союзу РСР.
У журналістикознавстві жанрова форма трактується як інструмент
впливу на аудиторію. Автор обдумує і завчасно планує жанр повідомлення,
створює поле для ефективної комунікації. Особливістю жанрів сатиричної
публіцистики є двоплановість форми і змісту, зрощення аналітичної та
белетризованої форм оповіді. Конкретно-фактичний план памфлетів М
Хвильового представлений статейною формою і визначається такими
чинниками, як предмет уваги, авторська мета, аргументована чітка позиція,
система основної та другорядних тез, узагальнення значної кількості
фактичних даних, логічні прийоми інтерпретації, тричленна структура
викладу (вступ, основна частина, висновки).
Предмет уваги Хвильового-памфлетиста – масштабне зло, негативна
політика партії на чолі з Й. Сталіним; мета – активізувати масову свідомість,
домогтисяся спільності в оцінках через розумове осягнення явищ об’єктивної
дійсності. У памфлетах простежуються три пласти аргументованого впливу:
156
фактологічний, нормативний та образний; автор оперує прийомами
наукового розмірковування, послуговується термінами, визначає і класифікує
поняття, указує алогізми опонентів (ненаукову класифікацію, тавтологічні
визначення, приклади так званої дефініції у колі, порушення законів логіки,
маніпулятивні софізми та ін. ).
Памфлети М. Хвильового – логічно доказовий виклад, що
розгортається системою обґрунтування головної та другорядної тез;
послідовність і стрункість думки забезпечує тричленна структура
повідомлення й логічно навантажені слова.
Публіцистична інтерпретація дійсності характеризується
рівноправністю понятійного та емоційного начал, жанр диктує прийоми
сатиричного узагальнення. Памфлетист свідомо обробляє факт за допомогою
тропів і форм комічного, скеровує засоби емоційно-образного мислення на
зародження у читачів негативних відчуттів (презирства, зневаги, огиди) та
саркастичного сміху.
У центрі памфлетів М. Хвильового перебуває людина. «Двоядерний»
світ політичних реалій розкривається через бінарні опозиції митець –
політикан, творець – руйнач, полярних за природою начал, нездатних до
раціонального вирішення життєвих питань. Політикани (образи-типи «енки»,
«європенки» та сатиричні образи історичних осіб) обіймають ключові посади
у ЦК партії, наукових закладах, редакціях газет – це люди підступні,
чванливі, недалекоглядні, які прикриваючись демократичними гаслами,
діють у власних корисних інтересах. Епізодичні образи окремих груп митців,
представників влади та суспільних верств становлять тло картини і
проливають світло на історію розвитку культури й політичну ситуацію в
Україні.
Образ автора – художньо відтворена сутність памфлетиста, що у
сатиричній картині перебирає на себе роль блазня, спроможного критикувати
і висміювати всіх і все. Образ памфлетиста представляє групу політично
157
свідомих проєвропейських митців; він дотепний насмішник і гуморист,
палкий промовець, що не приховує сміх і сльози в оцінці дійсності.
Сатиричну оцінку діяльності руйначів загострюють комунікаційні
властивості тропів: оксиморона, літоти, гіперболи, метонімії, порівнянь, слів
у переносному значенні, розмовних фразеологізмів. Памфлетист розвінчує
інтелектуальні здібності опонентів глумливим прізвиськом, використовує
прийом «фізіологізації мови», каламбурно обігрує їх вислови. Кожен образ
складається із суми образів-тез і образів-понять, а образи-картини
схематизують спотворену систему відношень між владними структурами та
підлеглими їм діячами. Жанрова форма визначає функцію образу та
особливості його подачі.
Памфлети М. Хвильового – монологічний виклад, перемежований
формами діалогічного спілкування. Діалоги та діалогічність – жанрова ознака
памфлета, вони простежуються на внутрішньо- і позатекстовому рівнях
висловлювання.
Діалогічність публіцистичного викладу передбачає мовленнєву
взаємодію письмових текстів і забезпечує потребу автора висловити власну
думку, бути почутим та отримати відповідь, сприяє встановленню істини
через заочне спілкування. Памфлети М. Хвильового звернені до
авторитетних попередників, неупереджених наступників і адресувалися його
сучасникам. Простеження текстів-реплік на рівні автор – опоненти, автор –
прихильники та опоненти автора – його прихильники допомагає
охарактеризувати «соціальний діалог» та його учасників, пояснити наслідки
дискусії.
Публіцистичне мислення використовує форми діалогічності, поширені
в науковій роботі. Публіцист, як і науковець, порівнює різні погляди,
демонструє для читачів варіанти розмірковувань і можливість їх оцінки,
активізує розумову діяльність адресатів, вимагає думати, вголос вивіряє
власні позиції. Діалогічність вивершує предметно-логічний зміст
повідомлення, підтверджує нормативність та виваженість доказів, виступає
158
засобом кристалізації нового знання, прояснює погляди різних сторін,
розкриває авторську позицію, демонструє науковий шлях до знань. У
памфлетному жанрі форми діалогічності мають жанрове забарвлення, М.
Хвильовий, наприклад, використовує художні і полемічні прийоми діалогу:
вступає у розмову з неживою людиною, звертаннями до читачів посилює
протистояння і висловлює прихований смисл думок.
У памфлеті діалогічне спілкування персонажів увиразнює сатиричну
картину світу, сприяє виробленню читачами негативної оцінки, провокує
саркастичний сміх. Автор відтворює фрагменти розмови, показує суб’єктів
уваги у спілкуванні, інсценізує хиби їх мислення і невміння обстоювати
власні думки, озвучує голоси, акценти, інтонацію, відтворює емоційні стани
співрозмовників і їх стосунки в реальному житті.
Памфлети Миколи Хвильового доби «Камо грядеши» привертають
увагу формальним втіленням комунікаційної цілісності. Аналіз смислової
структури дозволяє простежити послідовність розгортання авторської думки,
виявити прийоми забезпечення доказовості повідомлення.
Публіцистика доби "Камо грядеши" розглядається як один великий
твір, що містить вступ, основну частину та висновки і дає вичерпне уявлення
про позицію М. Хвильового у перші роки літературної дискусії. Доказовості
повідомлення сприяють такі елементи, як багаторазові пояснення окремих
думок і понять, поетапне спростування і заперечення автором поглядів
опонентів, членування їх думок на окремі відрізки та поокремішний аналіз; а
авторські коментування перебігу та розвитку власних думок і періодичні
нагадування про заявлене у попередніх працях слугують своєрідним
супроводом для читача, допомагають йому розібратися у матеріалі та
з’єднують виклад в одне ціле.
Публіцистика М. Хвильового адресується інтелектуалам, це складний
для сприйняття текст, що відзначається багатством аналогій та аргументів і
вимагає належного рівня знань. Часто повідомлення провідної думки
супроводжується багатьма авторськими відступами, які нашаровуючись один
159
на одного, погіршують розуміння, потребують великої сконцентрованості
уваги.
Ефективній комунікації перешкоджали накладання елементів логічного
та образного мислення, плутані приклади та неоднозначні поняття
(«махаївщина», «словесний ананізм», «академічна ідеологія», «плужанський
анальфабетизм»), які відвертали увагу читачів від важливих думок і стали
підставою для довільного трактування.
Памфлети М. Хвильового доби «Камо грядеши» відзначаються
влучним використанням художніх прийомів композиції, письменницькою
вишуканістю у підході до форми твору. Автор підпорядковує інструментарій
композиції (заголовки, епіграфи, передмови, вставні елементи, повтори,
рефрени, обрамлення, форми інших жанрів) на досягнення комунікаційної
мети, скеровує їх розташування на прояснення змісту і власної оцінки,
формує цілісний текст.
Публіцистика доби «Камо грядеши» - композиційно пов’язані тексти на
рівні великих памфлетів та всередині кожного великого памфлета, замкнене
коло думок. Спільний заголовок «Україна чи Малоросія» об’єднує великі
памфлети («Камо грядеши», «Думки проти течії», «Апологети писаризму»,
«Україна чи Малоросія») у творче ціле і концентрує увагу на провідній думці
Хвильового.
Наскрізними у памфлетах є образи автора та провідних літераторів М.
Зерова та Д. Донцова. Семантичним і формальним засобом організації
текстів виступають заголовки памфлетів, форму завершеності кожного
великого памфлета створюють передмови, в них автор подає узагальнений
огляд змісту, імена опонентів або причини публіцистичного виступу.
Епіграфи у памфлетах М. Хвильового слугують основою для розгортання
концепції памфлетиста, негативно характеризують опонентів, а рефрен
посилено підсумовує вади суб'єкта уваги. Авторські повтори, ритмічно
перегукуючись у тексті памфлетів, надають йому стрункості, створюють
ефект публічної промови на майдані.
160
Важливо, що кожний окремий памфлет вирізняється індивідуальними
композиційними прийомами, так у «Ахтанабілі...» автор застосовує рефрен, у
«Апологетах писаризму» – вставну оповідь, текст у тексті; у памфлеті «Про
демагогічну водичку» вводить форму оповіді-казки, особливістю композиції
«Камо грядеши» та «Україна чи Малоросія» є рама – своєрідне, художньо
продумане оформлення початку і кінця повідомлення.
Світогляд автора, звернений до інтелектуальної еліти України, та його
виняткові творчі можливості дозволили створити унікальну за своєю
цілісністю комунікаційну подію, резонансну сьогоденню. Ефективність
впливу памфлетів М. Хвильового на масову публіку значною мірою
забезпечена їх жанровою формою.