Георгієвська Вікторія Володимирівна Соціальнокомунікаційний потенціал партійної преси України (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.): типологічно-структурний і проблемно-тематичний аспекти

Краткое описание

Георгієвська Вікторія Володимирівна, доцент кафедри журналістики та нових медіа, Інститут журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка. Назва дисертації: «Соціальнокомунікаційний потенціал партійної преси України (кінець ХІХ початок ХХІ ст.): типологічно-структурний і проблемно-тематичний аспекти». Шифр та назва спеціальності 27.00.04 теорія та історія журналістики. Спецрада Д26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ГЕОРГІЄВСЬКА ВІКТОРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 007 : 304 : 070 (477) (09): «ХІХ/ХХ»
ДИСЕРТАЦІЯ
СОЦІАЛЬНОКОМУНІКАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПАРТІЙНОЇ ПРЕСИ
УКРАЇНИ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХІ ст.):
ТИПОЛОГІЧНО-СТРУКТУРНИЙ І ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ
Спеціальність 27.00.04 – теорія та історія журналістики
Подається на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій
Дисертація містить результати власних досліджень.
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на
відповідне джерело _____________________________
Науковий консультант: Сидоренко Наталія Миколаївна, доктор філологічних
наук, професор
Київ – 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ .……………………………............... 15
ВСТУП ................................................................................................................. 17
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ............... 28
1.1. Історіографія наукового питання ………………………………………… 28
1.2. Формування джерел як об’єкта дослідження …………………….……… 55
1.3. Методи наукового аналізу ………………………………………………….72
Висновки до розділу 1 ………………………………………............................ 84
РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ
ПАРТІЙНОЇ ПЕРІОДИКИ В УКРАЇНІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
(1890–1918) ……………………………………………………………………... 88
2.1. Передумови створення українських партій та заснування їхніх органів
політичної дискусії в Західній Україні ……..……………………………….... 88
2.2. Диференціація партійної періодики на Наддніпрянщині
початку ХХ ст. ………………………………………………………………… 106
2.3. Пропаганда політичних ідей в пресі українських партій в перші роки
Української революції (1917–1918) ……..…………………………………… 146
Висновки до розділу 2 ………………………….…………………………….. 169
РОЗДІЛ 3. ПРЕСА УРСР (1919–1990) У КОНТЕКСТІ ІЄРАРХІЧНОЇ
ЗАЛЕЖНОСТІ ТА ОДНОПАРТІЙНОГО КОНТРОЛЮ ......................... 176
3.1. Періодика «боротьбистів» та «укапістів» як етап радянізації партійних
періодичних видань ……………………........................................................... 176
3.2. Розвиток партійної преси в Західній Україні у 20–30-ті рр. ХХ ст. ….. 208
3.3. Ідеологічний контент періодики різних рівнів
під партійним керівництвом в УРСР ……………..…………………………. 226
3.4. Нові орієнтири партійної преси в демократично орієнтованому
українському суспільстві (1989–1990) ……….…………………………........ 258
Висновки до розділу 3 ....................................................................................... 276
14
РОЗДІЛ 4. ГЕНЕЗА ПАРТІЙНИХ МЕДІА ПЕРІОДУ УКРАЇНСЬКОЇ
НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991–2017) ...................................................................... 280
4.1. Система партійної преси «нового покоління» …...…………………….. 280
4.2. Соціальнокомунікаційні стратегії партійних медіа (преса і вибори) .... 316
4.3. Політично-мобілізуючі тенденції розвитку партійної періодики …….. 340
Висновки до розділу 4 ………………………………………………………... 350
ВИСНОВКИ ...................................................................................................... 355
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................... 365
ДОДАТОК А. Список публікацій та відомості про апробацію…………… 401
ДОДАТОК Б. Партійні періодичні видання на території України
(1890–1919) …………………………................................................................ 407
ДОДАТОК В. Партійна преса в демократично орієнтованому українському
суспільстві (1989–1990) ………………………….…………………………… 427
ДОДАТОК Д. Партійна преса України доби незалежності
(1991–2017) ……………………………………………………………………. 433

Список литературы

ВИСНОВКИ
У процесі дослідження бібліографовано 907 партійних періодичних
видань, що зафіксовані на території України з кінця ХІХ до початку ХХІ ст.,
проаналізовано понад 700 газет і журналів, бюлетенів і вісників партійного
призначення; з’ясовано закономірності та послідовність створення преси
українських політичних партій (Українсько-Руської радикальної партії,
Революційної української партії, Української соціал-демократичної
робітничої партії, Української соціалістичної партії, Української партії
соціалістів-революціонерів, Української партії соціалістів-федералістів,
Української комуністичної партії, їхніх фракцій, течій, груп і «крил»; а також
Народного Руху України, Української народно-демократичної партії, Блоку
Петра Порошенка «Солідарність», ВО «Свобода», ВО «Батьківщина,
Конгресу українських націоналістів та ін.) (1890–2017); визначено кількісноякісні параметри цього важливого сегменту національного інформаційного
простору України; окреслено типологічно-структурний та проблемнотематичний аспекти партійної періодики в різні історичні періоди.
При реалізації мети дослідження послідовно було розв’язано основні
завдання.
1. Визначено етапи становлення та розвитку партійної преси на
території України (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.): 1890–1916 рр.; 1917–1918
рр.; 1919–1990 рр., 1991–2017 рр., подано їхню характеристику.
Перший період історії виникнення та розвитку партійної преси в Україні
розпочинається від часу створення перших партійних видань у Галичині як
органів Русько-української радикальної партії («Народ», «Хлібороб»,
«Радикальний голос» та ін.) у 1890 р. та друкування політичних органів
наддніпрянців під керівництвом Революційної української партії, Української
соціал-демократичної робітничої партії у 1902–1905 рр. у Чернівцях і Львові
(«Гасло», «Селянин», «Праця»). Для цього періоду характерним є поширення
356
впливу інших партій (РСДРП, ПНС, ПСР та ін.), зокрема засобами преси на
початку ХХ ст. (1905–1916).
Другий період – це доба національного відродження, становлення
української державності у формах УНР і ЗУНР (1917–1918), коли в
суспільстві створюються передумови для поліпартійності, зміни політичних
орієнтирів, виникнення фракційності та «розколів». Партійна преса у цей час
активно розвивається, інформуючи про стратегію партії, дискусії «між
своїми» та з опонентами, бере активну участь у виборчих процесах. Зі
створенням Української соціалістичної радянської республіки (УСРР; така
назва існувала до 1937 р., згодом – УРСР) розпочинається період
«комуністичної державно-політичної формації».
Третій період фактично розпочинається з поразки української
державності та масовою «більшовизацією» всіх сфер життя на території
Наддніпрянської України (1919–1990). Всі західні реґіони перебувають у
складі інших держав: Польщі, Чехо-Словаччини, Румунії. 30 грудня 1922 р.
прийнято Декларацію про створення Союзу Радянських Соціалістичних
Республік, серед яких була й Україна; суверенні права республіки були
гарантовані Конституцією 1924 р.
Саме у цей час закладаються міцні основи однопартійної, тобто
комуністичної преси в державі. Ця преса має чітку розгалужену структуру й
ієрархічну будову: центральні, республіканські, обласні, міські, міськрайонні,
багатотиражні видання, які поєднані спільною марксистсько-ленінською
ідеологією, організаційною структурою редакційних відділів,
концептуальним відображенням радянської дійсності.
Підґрунтям для четвертого періоду стала така знакова подія кінця ХХ
ст., як прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня
1990 р., що став основою для схвалення Верховною Радою УРСР «Акту
проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 р. Це було початком
нової історичної доби розвитку державності України та формування нового
інформаційного простору.
357
2. Під час дослідження виявлено, що основними політичними партіями
на території України, які мали власні періодичні видання, що інформували
про діяльність партійної організації та поширювали її ідеологію, програмові
засади, інформацію про участь у виборчих процесах від 1890 р. до кінця ХХ
ст. (Русько-українська радикальна партія, Революційна українська партія,
Українська соціал-демократична робітнича партія, Українська соціалістична
партія, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська партія
соціалістів-федералістів, Українська комуністична партія та ін.). З кінця ХХ
ст. на політичну арену соборної України вийшли такі політичні партії, як Рух
(Народний Рух України за перебудову), Соціал-демократична партія України,
Комуністична партія України, ВО «Батьківщина», ВО «Свобода», Конгрес
українських націоналістів, «Народний фронт» та ін., що мають сьогодні не
тільки періодичну пресу, а й активно користуються соціальними мережами
для забезпечення успішної партійної комунікації.
3. Подано кількісно-якісні показники партійної преси України в різні
періоди (за партіями, сферою поширення, мовою видання тощо). Наприклад,
у перший період (1890–1919) найбільше періодичних видань з’явилось у світ
під керівництвом РСДРП – 58, КП(б)У – 44, ПСР – 23, ПНС – 16, УПСР – 15,
УСДП і УСДРП – по 12.
Найбільша концентрація партійної преси зазначеного періоду
спостерігалась у Києві (понад 23%), Харкові (понад 12%), Одесі (9%).
Загалом у семи містах на території України: Києві, Харкові, Одесі,
Катеринославі, Сімферополі, Полтаві та Львові було зосереджено 65,3% усіх
партійних видань за перших 30 років появи партійних видань.
Найбільше партійної періодики виникло у 1917 р. – 109 часописів, 1919
– 95, 1906 – 27 видань.
Серед тих партійних видань, що позначили свою періодичність,
найчастіше виходили: щоденні й тижневі газети.
358
За аудиторією, на яку спрямовували свій зміст партійні видання, на яку
розраховували у своїй програмній діяльності та передвиборній агітації,
вирізняються: масові, робітничі, солдатські.
Для преси політичних рухів і партій у час «перебудови та гласності»
досягнуто не так багато показників, зважаючи на нетривалість цього
дворічного періоду. У 1989–1990 рр., у наближенні незалежності України,
особливого розголосу набула преса Народного руху України (80 видань із
загальної кількості 131).
Загалом у цей час було представлено 17 партій (Демократична партія
України, Ліберально-демократична партія України, Партія конституційних
демократів, Селянська демократична партія, Українська народнодемократична партія та ін.), демократично орієнтована преса видавалася у 68
населених пунктах України (найчисельніше на Київщині, Львівщині,
Черкащині; лише в Житомирській області не видано жодного подібного
періодичного видання).
Досить інтенсивно розвивалась партійна періодика і в незалежній
Україні (1991–2017), хоча варто зазначити її кількісне зменшення після 2012
р. Так, у 1998 р. у газетному фонді НБУВ зафіксовано 114 партійних видань,
у 2000 р. — 149, у 2012 р. — 66, упродовж 2014–2017 рр. — 95 (чимало назв
за ці роки повторюється). Очевидно, що перші позиції у 1998, 2000 і 2012 рр.
належали пресі КПУ, в перші роки не втрачала авторитету й темпів періодика
НРУ, але вже у 2012 р. основні позиції посідала преса КПУ (41%) та Партії
реґіонів (27%). У 2014–2017 рр. з’явилися нові партії та їхні політичні
органи: «Самопоміч», «Солідарність», нова хвиля інформаційнопропагандистських видань ВО «Батьківщина».
Наочно ілюструє динаміку розвитку і певного спаду партійної періодики
в Українській державі 1991–2017 рр. додаток Д, де окреслено основні
партійні видання, що мали першість у ті чи інші роки. Так, у 1998 р. у фондах
газетного відділу НБУВ нараховувалося 114 видань, із них 49 належали КПУ,
13 — НРУ, 5 — КУН. У 2000 р. зросла кількість видань, їх уже 149. Перше
359
місце знову належить КПУ — 50 видань, що становить 33, 6 %, друге місце
— СПУ (28 видань, тобто 18,8 %), третє місце — НРУ (17 видань, або 11,4
%), четверте — СДПУ(о) (8, тобто 5 %).
У 2012 р. знову перша позиція належить КПУ — 24 видання (41 %),
друга Партії регіонів — 18 видань (27 %). Слід зазначити, що із загальної
кількості партійної періодики у газетному відділі НБУВ фактично преса КПУ
і ПР становить 68 % всієї партійної преси, що вийшла в світ у цьому році.
«Політичні гравці» та назви їхньої періодики істотно змінюються
упродовж 2014–2017 рр. Першу сходинку ділять між собою «Самопоміч» та
КПУ — по 16 газет, на другому щаблі — «Солідарність. Блок Петра
Порошенка» — 12видань, на третьому ВО «Батьківщина» — 10 видань. Такі
зростання, спади й коливання демонструє графік «Періодичні видання
найактивніших партій».
Партійна комунікація нині зміщується від паперових джерел до
соціальних мереж. Більшість діючих політичних партій у нашій країні
використовує свої сайти (інформаційні сервери), де подано основні партійні
реалії, програми, документи, новини, опитування, відео, архіви, блоги тощо.
Завдяки мережевим можливостям, широкому доступу до інформаційних
потужностей Інтернету та зростанні ролі мультимедійних засобів у
медіапросторі України відбувається поступова переорієнтація друкованих
медіа на електронні в сегменті партійних ЗМІ країни.
4. У процесі складання бібліографічних списків партійної преси на
території України та аналізу знайденої в бібліотеках України та Росії
періодики до наукового обігу залучено кілька видань партійного
призначення, що досі не аналізувалися науковцями (істориками,
журналістикознавцями, політологами та іншими дослідниками в різних
сферах науки); зокрема такі газети, як: «Рідне слово», «Труд і воля»,
«Коммунар», «Червоний стяг», «Червоний прапор», «Шлях боротьби»,
«Наше слово», «Бессарабская правда», кілька видань з однотипною назвою
«Боротьба» і «Борьба», «Воля», «Голос», «Деревенская жизнь», «Знамя
360
борьбы», «Революционный социализм», «Народовластие», «Jedność
Robotnicza», «Pravda=Правда», «Революционная Россия», «Еврейская
неделя», «Коммунистическая мысль» та ін.). Проблемно-тематичний контент
партійної періодики в різні періоди варіювався, але здебільшого мав як
загальноінформаційне спрямування (події в Україні та за кордоном,
економіка, політика, мистецтво тощо), так і суто партійно-пропагандистське
призначення.
Це підтверджується використанням жанрів, що переважають у цьому
сегменті друкованої періодики в Україні. Найчастіше друкуються в партійній
пресі інформаційні повідомлення (замітка, хроніка, телеграми тощо) — у
середньому понад 10 в кожному випуску; статті (приблизно два щономера),
кореспонденції (приблизно два), офіційні партійні матеріали (звернення,
розпорядження, декларації, заяви; матеріали з’їздів, конференцій і нарад;
програмні документи тощо).
Трапляються на сторінках партійних видань звіти, огляди, анонси,
листи, гуморески, оголошення (оповістки). Передові статті наявні не в усіх
виданнях. Сучасна партійна преса виявляє значну потребу у візуалізації
контенту, публікації інтерв’ю, коментарів, фоторепортажів. Майже немає
художньо-публіцистичних жанрів (нарисів, зарисовок); з цієї групи перевага
надається фейлетонам (на початку ХХ ст.) і гуморескам, усмішкам та
анекдотам (на початку ХХІ ст.). 100 років тому частіше партійна преса
зверталася до поезії і прози українських літераторів.
5. При визначенні основних концептів партійної преси обиралися
ключові словосполученнях партійно-пропагандистського спрямування: від
русько-український, радикалізм, солідарність, громада («Народ») до
революція, контрреволюція, більшовики, соціал-демократія, Українська
Народня Республіка («Нова громада») до Україна, мовна окупація, допомога
фронту, ідея нації, російська пропаганда («Свобода»).
При визначенні динаміки та еволюції основних категорій аналізу в
партійній пресі кінця ХІХ – початку ХХІ ст. було виявлено такі збіги:
361
робітництво («Народ» і «Слово»), соціал-демократія («Слово» і «Нова
громада»), вибори і загальнонародні вибори («Слово» і «Радянська Україна»),
громада і громадянство («Народ» і «Нова рада»), національне життя й ідея
нації («Нова рада» і «Свобода»).