Євдокименко Ірина Миколаївна Національно-патріотична домінанта у публіцистиці Софії Русової : Евдокименко Ирина Николаевна Национально-патриотическая доминанта в публицистике Софии Русовой Yevdokymenko Iryna Mykolayivna National-patriotic dominant in Sofia Rusova's journalism

Краткое описание

Євдокименко Ірина Миколаївна, асистент кафедри історії журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Національно-патріотична домінанта у публіцистиці Софії Русової». Шифр та назва спеціальності 27.00.04 теорія та історія журналістики. Спецрада Д26.852.36 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЄВДОКИМЕНКО ІРИНА МИКОЛАЇВНА
УДК 007 : 304 : 070
ДИСЕРТАЦІЯ
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНА ДОМІНАНТА
У ПУБЛІЦИСТИЦІ СОФІЇ РУСОВОЇ
Спеціальність 27.00.04 – теорія та історія журналістики
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних
комунікацій
Дисертація містить результати власних досліджень.
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на
відповідне джерело.
____________ І. М. Євдокименко
Науковий керівник: Сидоренко Наталія Миколаївна,
доктор філологічних наук, професор
Київ – 2020

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………. 13
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ПУБЛІЦИСТИКИ СОФІЇ РУСОВОЇ………………... 24
1.1. Інтерпретації понять «публіцистика» та «домінанта твору»
в науковому дискурсі…………………………………………………………... 24
1.2. Історіографія вивчення творчої спадщини С. Русової
у міждисциплінарних дослідженнях………………………………………….. 35
1.3. Методологічний інструментарій дослідження публіцистики
С. Русової……………………………………………………………………….. 48
Висновки до першого розділу……………………………………………. 60
РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНА ДОМІНАНТА ЯК
ОСНОВНА КОНЦЕПЦІЯ ПУБЛІЦИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СОФІЇ
РУСОВОЇ………………………………………………………………………. 66
2.1. Національно-культурницька діяльність С. Русової в контексті
протидії імперським реаліям кінця ХІХ – початку ХХ століть……………... 66
2.2. Втілення світоглядних принципів в авторській публіцистиці…….. 77
2.3. Утвердження націєтворчих ідеалів видатних культурно-освітніх
діячів у літературно-критичних оглядах С. Русової………………….............. 111
Висновки до другого розділу…………………………………………....... 121
РОЗДІЛ 3. КОНСТРУКТИВНІ МОДУСИ ФОРМУВАННЯ
НАЦІОНАЛЬНО-СВІДОМОГО ГРОМАДЯНИНА ЗАСОБАМИ
ПУБЛІЦИСТИКИ С. РУСОВОЇ……………………………………………. 124
3.1. Родина як мовно-культурний простір і морально-естетична
першооснова особистісного розвитку………………………………………… 124
3.2. Інтерпретація «жіночого питання» в публіцистиці С. Русової……. 135
3.3. Параметри громадянського виховання в контексті формування
інтегративних якостей особистості…………………………………………… 152
12
Висновки до третього розділу…………………………………………..... 165
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………... 178
ДОДАТОК А Список публікацій та відомості про апробацію………... 213
ДОДАТОК Б Національно-патріотична домінанта С. Русової ……….. 215
ДОДАТОК В Публіцистична спадщина С. Русової за періодичними
виданнями: бібліографічний покажчик……………………………………….. 217
ДОДАТОК Д Жанрово-тематична палітра творчої спадщини
С. Русової………………………………………………………………………... 251
ДОДАТОК Ж Публікаційна активність С. Русової……………………. 253
ДОДАТОК З Частотність публікацій С. Русової у періодичних
виданнях…………………………………………………………………………. 260

Список литературы

ВИСНОВКИ
Активізація інтересу до наукової обсервації публіцистичної спадщини
С. Русової зумовлена зміною соціально-економічної парадигми, духовної сфери
і суспільної свідомості. Сьогодні українська культура опирається зовнішній
ідеологічній експансії; дається взнаки внутрішній саботаж і спроби ревізії
моральних критеріїв ‒ насамперед патріотизму. Дослідження публіцистики
С. Русової, однієї із яскравих постатей нашої минувшини, у системі
національних маркерів, аналіз концептуальних парадигм та виявлення
конструктивних модусів формування національно-свідомого громадянина в
контексті її громадсько-політичної, культурно-освітницької діяльності дає
можливість усвідомлення національної ідентичності, спадковості боротьби за
національні ідеали.
Окреслення та актуалізація проблеми вивчення та системного аналізу
характерних особливостей творчої спадщини С. Русової можливе лише за умов
врахування низки об’єктивних і суб’єктивних чинників: специфіки соціальноекономічних умов, в яких жила і творила громадська та культурно-освітня
діячка; можливості її реалізації як публіциста залежно від своєрідних
особливостей і стилю кожного друкованого видання; врахування обставин
особистого життя, творчої допомоги і наукової консультації друзів і старших
колег тощо. Завдяки комплексному аналізу цих та інших чинників, залученню
методів журналістикознавчого, літературознавчого, історичного дослідження
зроблено висновки щодо публіцистичної спадщини С. Русової. Русовознавство
відтепер можна характеризувати як теоретичний розділ і емпіричне джерело
журналістикознавства та історії журналістики. Інтерпретація та екстраполяція
на сьогодення оригінальних методів і прийомів публіцистичного стилю
С. Русової допомагає практичному освоєнню головних засад науки про історію
журналістики, оскільки немає нічого більш практичного за теорію.
169
У висновках синтезовані основні положення та результати дослідження:
1. Аналіз широкого кола публікацій, об’єктом яких є життєпис С. Русової
та її творча спадщина, дав змогу з’ясувати, що публіцистична діяльність
просвітительки ще не була предметом спеціального комплексного дослідження.
Якщо життєвий шлях і науковий та творчий доробок С. Русової, особливо в
педагогіці, досліджені досить вичерпно, то її діяльність, пов’язана з друкованим
словом, засобами масової комунікації, досліджені лише фрагментарно.
У роботі проаналізовано основні наукові, науково-популярні праці,
присвячені діяльності С. Русової. Це, зокрема, наукові розвідки О. Джус,
Л. Гонюкової, І. Зайченка, О. Фролової, О. Пеньковець, О. Проскури та ін.
Окремі аспекти наукової спадщини С. Русової відображено у працях Г. Дацюк,
Т. Ківшар, А. Королькової, М. Мельничук, З. Нагачевської, С. Наріжного,
О. Пшеврацької, О. Таран та ін. У працях Л. Гонюкової та О. Мельник
досліджено теоретичну спадщину С. Русової в царині педагогічних новацій та
запропоновано ґрунтовну історіографію питання.
Встановлено, що певну групу досліджень охоплюють статті, присвячені
окремим періодам життя і діяльності видатного педагога на Чернігівщині,
Слобожанщині, Полтавщині. У цьому контексті вказані публікації Г. Груць,
О. Джус, І. Зайченка, Є. Коваленко, В. Пащенко та ін. З метою поглибленого
вивчення емпіричного матеріалу в науковому дослідженні було використано
публікації науковців і літераторів, що свого часу також цікавилися
особливостями функціонування української періодики початку ХХ ст., зокрема
праці таких науковців як: О. Богуславський, Ю. Бідзіля, А. Волобуєва,
А. Животко, І. Зайченко, І. Крупський, О. Мукомела, Н. Остапенко,
О. Сидоренко, Н. Сидоренко, Л. Сніцарчук та ін.
Напрацюванню загальної методології, окремих методик вивчення
публіцистичної спадщини С. Русової сприяли наукові праці відомих
українських дослідників у галузі журналістикознавства та соціальних
170
комунікацій, зокрема К. Горської, М. Женченко, В. Іванова, Н. Костенко,
В. Корнєєва, Т. Крайнікової, Л. Пономаренко, В. Різуна, О. Ромах,
Т. Скотникової, М. Хилька, О. Холода, О. Чекмишева та ін.
Методологічна основа дослідження визначається підходом, який
спирається на принципи об’єктивності і цілісності, а також комплекс
загальноісторичних, філософських, загальнонаукових та спеціальних методів
дослідження, що дало змогу забезпечити обґрунтованість і достовірність
наукових результатів. Основним методом дослідження виступає порівняльноісторичний, за допомогою якого здійснено аналіз друкованих текстів С. Русової,
присвячених проблемі національно-патріотичної домінанти у публіцистичних
творах. Біографічний метод допоміг у з’ясуванні життєвих фактів, що впливали
на формування націєтворчого дискурсу публіцистки; метод аналізу офіційних
документів використано щодо паралелі між концепцією національнопатріотичного виховання й навчання С. Русової та сучасної законодавчої бази у
галузі освіти та виховання. Герменевтичний метод сприяв продукуванню
сутності задуму, уподобань і прагнень авторки у процесі публіцистичної
роботи.
За допомогою бібліографічно-описового методу зібрано джерельну базу
дослідження та укладено бібліографічний показчик «Публіцистична спадщина
С. Русової за періодичними виданнями», що містить 357 назв публікацій у 65
часописах. Покажчик розроблено за матеріалами біобібліографічного
покажчика «Софія Русова – вчитель, державний діяч, педагог», укладеного
фахівцями ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського у 2010 р., бібліографією
публікацій С. Русової, вміщеною в науково-методичному посібнику О. Джус
«Життя і творчість Софії Федорівни Русової (1856−1940)» та власними
бібліографічними джерелами, зібраними у процесі роботи. Аналіз історикобібліографічних досліджень «Українська преса в Україні та у світі ХІХ–ХХ ст.»
у чотирьох томах, «Українські часописи Львова» в трьох томах М. Романюка та
171
М. Галушко, багатотомної «Історія української журналістики в іменах» та
«Періодичні видання Києва (1835–1917)» у трьох томах сприяли процесу
творення характерних ознак періодичних видань, де друкувалася публіцистка.
Періодичні видання у покажчику розташовані в алфавітному порядку.
Хронологічні межі – з 1888 р., тобто з часу виходу першої статті, до 1938 р.,
коли вийшла друком остання прижиттєва публікація С. Русової.
Бібліографічний показчик «Публіцистична спадщина С. Русової за
періодичними виданнями» подано у додатку В.
Проблемно-тематичний метод використано для упорядкування
публіцистики С. Русової за певними жанрово-тематичними напрямами. Метод
моніторингу використано при кількісних розрахунках публікаційної активності
авторки. Всі кількісні розрахунки знайшли своє відображення у графіках та
діаграмах, поданих у додатках до наукового дослідження.
Використано соціальнокомунікаційний та міждисциплінарний підходи,
адже досліджувати публіцистичну спадщину видатної діячки неможливо без
використання наукової та науково-популярної літератури з суміжних галузей
знань (педагогіка, філософія, політологія, психологія).
2. З’ясовано, що більшість запрононованих науковцями різних підходів і
позицій до вивчення творчої спадщини культурно-освітньої діячки не є
доцільними у вивчення публіцистики. А отже, в процесі аналізу фактів життя і
творчості С. Русової, зокрема її публіцистичної активності в українській,
російській і зарубіжній пресі, були конкретизовані хронологічні межі кожного
періоду відповідно до теми та об’єкта дослідження.
Відлік періодизації публіцистичної діяльності С. Русової почався з
першого виступу в пресі, тобто з 1888 р., коли в журналі «Киевская старина»
був опублікований історичний нарис «Село Ивановка: (Опыт этнографической
характеристики малорусского поселения в Новоросии)»; граничною межою
цього періоду став 1905 р., коли в Російській імперії, до складу якої входила
172
Наддніпрянська Україна, відбулась демократична революція, що вплинула на
розвиток духовно-політичних і культурно-освітніх засад, появу української
національної преси.
Другий період – 1906–1916 рр., коли С. Русова намагалася втілити свої
педагогічні ідеї в життя, брала участь у різних громадських організаціях і
товариствах, вчительських спілках і з’їздах; друкувалася на сторінках не тільки
російської, а й української преси. Важливу роль у зростанні публікаційної
активності авторки відіграв журнал «Світло» − єдиний до 1917 року
педагогічно-освітянський місячник Наддніпрянської України, що виходив у
Києві з 1910 по 1914 рік. За твердженнями дослідників творчої спадщини
С. Русової, на шпальтах журналу вийшло понад 100 її публікацій (О. Джус,
І. Зайченко, О. Проскура та ін.). Водночас публіцистка приділяла значну увагу
літературно-художній критиці, виступала як історик літератури. Цей період, що
завершується 1916 роком, сповнений свідомою підготовкою до буремних подій
революції та громадянських конфліктів.
Третій період – 1917–1921 рр. збігається з важливими історичними
подіями в житті України, що позначені революційними подіями, національним
пробудженням українського народу. С. Русова стала державною діячкою як
член Української Центральної Ради, голова Всеукраїнської учительської спілки,
увійшла до складу Міністерства освіти УНР й очолила два відділи:
позашкільної освіти та дошкільного виховання. Публікаційна діяльність
переважно була зосереджена на сторінках часопису «Вільна українська
школа» − журналу Всеукраїнської учительської спілки, що висвітлював
педагогічну проблематику та організацію шкільництва в Україні. Журнал
виходив у Києві з 1917 по 1919 роки, поки не був заборонений більшовицькою
владою.
Найбільш плідним у публіцистичній праці С. Русової виявився період
еміграції до Чехо-Словацької Республіки (1921–1938), куди вона змушена була
173
емігрувати після поразки національно-визвольних змагань 1917−1920 pр. Її
публікації найчастіше з’являлись на сторінках західноукраїнських часописів
(«Жінка», «Життя і знання», «Жіноча доля», «Нова хата», «Рідна школа»,
«Шлях виховання й навчання»), а також періодичних видань Чехо-Словаччини
(«Нова Україна», «Суспільство», «Українська кореспонденція»), Франції
(«Тризуб»), Польщі («Українська трибуна», «Трибуна України»), США
(«Жіночий голос», «Жіночий світ»). Завершити період пропонується 1938
роком, коли вийшла її остання прижиттєва публікація «Чи потрібна жінкам
освіта?». Вищезазначену періодизацію вважаємо досить умовною, адже
вимагають додаткових уточнень дати публікаційних матеріалів.
3. Детальний розгляд специфіки публіцистичних виступів С. Русової у
пресі дав можливість зробити кількісні підрахунки, щоб сформувати висновки
про публікаційну діяльність авторки. Кількісний аналіз здійснено за
бібліографічним покажчиком «Публіцистична спадщина С. Русової за
періодичними виданнями» відповідно до означеного періоду. З’ясовано, що
впродовж 1888–1905 рр. С. Русова надрукувала 50 різножанрових матеріалів, у
1906−1916 рр. – 165, у 1917−1921 рр. – 57, на еміграційний період припадає 193
публікації. За весь час вийшло в світ 465 праць С. Русової, зокрема 85 – це
окремі видання, 380 виступів з’явились на сторінках преси. До кількісних
підрахунків зараховано окремі праці авторки, що надруковані не у періодичних
виданнях, а випущені за підтримки різних товарист грамотності та приватних
видавництв. Доцільність запропонованої вибірки пояснюється тим, що такі
публікації за формою радше нагадують нариси на гострі суспільно-важливі
теми чи у них закладені певні просвітницькі настанови публіцистки. Графічне
зображення публікаційної активності авторки подано в додатку Ж.
Визначено частотність публікацій С. Русової у періодичних виданнях
кінця ХІХ – початку ХХ століття, зокрема в українській, російській та
закордонній пресі. Найбільше матеріалів надруковано в часописах «Світло»
174
(Київ) − 80, «Русская школа» (Санкт-Петербург) – 27, «Жіноча доля»
(Коломия) − 24, «Шлях виховання й навчання» (Львів) – 24, «Вільна українська
школа» (Київ) – 20, «Нова Україна» (Прага) − 16, «Жінка» (Львів) − 15,
«Украинская жизнь» (Москва) – 10, «Літературно-науковий вісник» (ЛьвівКиїв) – 9, «Вестник воспитания» (Москва) – 8, «Южные записки» (Одеса) – 8.
Вибір періодичних видань залежав від кількох чинників: місця перебування
публіцистки в певні періоди життя, спрямування видання, суспільно-політичних
подій у країні. Графічне зображення частотності публікацій С. Русової подано в
додатку З.
4. Проаналізовано основні віхи публіцистичної діяльності С. Русової через
становлення і розвиток національно-патріотичної домінанти в її публікаціях, що
найвиразніше виявлялась у висловленні авторкою ідейно-теоретичних поглядів,
спрямованих на формування національної ідентичності українців,
просвітницьку діяльність інтелігенції, розвиток освіти, національної літератури,
мови, громадянських прав і свобод українців. Національно-патріотична
складова присутня у всіх творах С. Русової незалежно від їх жанрового втілення
чи тематичного спрямування. Із 357 назв публікацій, зафіксованих у
бібліографічному покажчику «Публіцистична спадщина С. Русової за
періодичними виданнями», 127 використовують словосполучення
національноспрямованого звучання – «національна школа», «націоналізація
школи», «народна освіта», «вільна школа для України», «українська література»,
«малоросійська література», «українські дитячі книжки», «українські видання»,
«дослідження з українознавства», «книги українською мовою», «народна мова в
народній школі», «заперечення двомовності», «національне мистецтво»,
«український театр», «наше відродження», «наша справа», «народний учитель»,
«народні бібліотеки», «український політичний клуб», «українські національні
партії», «українська спілка», «українське жіноцтво», «союз українок»,
«український моральний тип», «національне питання», «на національнім ґрунті»,
175
«українське громадянство» тощо. Ця домінанта була або яскраво вираженою й
акцентованою в тексті публікацій (переважно наприкінці життєвого шляху
авторки), або ж ледь помітною і завуальованою (як це простежується на
початках творчої діяльності культурно-освітньої діячки).
5. Систематизовано публіцистичну спадщину С. Русової за жанровотематичним принципом: літературно-критичні огляди, рецензії, замітки («Тарас
Григорьевич Шевченко: украинский народный поэт (Его жизнь и
произведения)», «М. П. Драгоманов, його життя і твори», «Украинская
литература 1862–1900 гг.», «Народник в українській літературі:
[І. Котляревський]», «Современная провансальская литература», «Старое и
новое в современной малорусской литературе», «Гражданские мотивы в
малорусской современной поэзии»); мистецтвознавчі статті («К
двадцатипятилетию украинского театра (посвящается глубокоуважаемой
М. К. Заньковецкой)», «Спомини про перший театральний гурток у Києві»,
«Рылеев, певец и мученик свободы», «Микола Лисенко: [промова на концерті,
присвяч. пам’яті М. В. Лисенка»); проблемні та аналітичні статті, звіти на
педагогічну тематику, що становлять найбільший пласт творчого доробку
С. Русової («Хроника национальной школы», «Позашкільна освіта», «Влияние
окружающей среды в деле воспитания», «Дитячий сад на національнім ґрунті»,
«До сучасного становища народного вчителя», «Думки М. Драгоманова про
освіту», «Ідейні підвалини школи», «Лесгафт і його педагогічні ідеї», «Нова
школа»); біографічні, історичні та подорожні нариси («Виховник
Г. С. Сковорода: біогр. нарис», «Биография Дж. Гарибальди, освободителя
Италии», «В стране вольного крестьянства (о Норвегии)», «Швейцария –
свободная республика», «Как болгары добыли себе свободу»); праці, написані
для жінок і про жінок − статті, характеристики-силуети, замальовки, есе
(«Жіночі постаті в совітський літературі», «Тихі героїні», «Сучасна українка»,
176
«Дещо про український моральний тип: Де шукати його зразків?», «Чи потрібна
жінкам освіта?») (додаток Д).
6. Охарактеризовано публікації С. Русової за виховним спрямуванням. Це
праці, в яких розкривалися питання родинного виховання та його вливу на
формування національно-патріотичної свідомості підростаючого покоління,
адже, на переконання С. Русової, «нація народжується біля дитячої колиски,
тільки на рідному грунті…».