Коваленко Тетяна Олександрівна ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ У РЕГУЛЮВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ : Коваленко Татьяна Александровна ПРОБЛЕМЫ ЗАКОНОДАТЕЛЬНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ РЕАЛИЗАЦИИ законности В РЕГУЛИРОВАНИИ ЗЕМЕЛЬНЫХ ОТНОШЕНИЙ В УКРАИНЕ

Краткое описание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її
зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мета та завдання дослідження,
його методи, об’єкт та предмет, формулюються основні результати дисертаційного
дослідження, які характеризуються науковою новизною і виносяться на захист,
визначається ступінь їх новизни, теоретичне та практичне значення, наводяться
відомості про апробацію результатів дослідження та публікації за його матеріалами.
Перший розділ “Теоретичні основи законодавчого забезпечення реалізації
принципу законності у регулюванні земельних відносин в Україні” складається
з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Загальна характеристика принципу законності у
регулюванні земельних відносин в Україні” обґрунтовано, що для принципу
законності у регулюванні земельних відносин притаманні особливі риси, які
обумовлюються як правовою природою законності, так і особливостями її реалізації
у земельній сфері, зокрема: а) законність є відображенням ставлення українського
суспільства до земельного права; б) принцип законності відіграє визначальну роль у
механізмі земельно-правового регулювання, так як інші галузеві принципи
земельного права не можуть бути реалізовані без дотримання його вимог; в)
сутність законності виявляється, насамперед, у відповідності нормам земельного
права різних явищ та процесів, що відбуваються у земельній сфері; г) законність є
13
обов’язковістю вимог, невиконання яких є підставою юридичної відповідальності; ґ)
реалізація принципу законності у регулюванні земельних відносин є можливою за
умови неухильного виконання приписів всіх джерел земельного права України –
законів та підзаконних нормативно-правових актів, міжнародних договорів, судових
прецедентів (рішень Верховного Суду України), інтерпретаційно-правових
прецедентів (рішень Європейського Суду з прав людини), судових квазі-прецедентів
(рішень Конституційного Суду України), правових звичаїв; д) принцип законності
синхронізує дію надзвичайно складного механізму виконання земельних обов’язків
та здійснення земельних прав; е) він здійснює істотний та багатоаспектний вплив на
реалізацію правових норм усіх інститутів земельного права України.
Доводиться, що зміст законності у земельній сфері розкривається через такі її
принципи, як: а) верховенство правового закону; б) єдність законності; в)
загальність законності; г) доцільність законності; ґ) реальність законності; д)
гарантованість законності; е) гарантування земельних прав людини і громадянина;
є) невідворотність юридичної відповідальності, зміст та особливості яких детально
аналізуються у дисертації. На основі аналізу практики застосування земельного
законодавства стверджується, що невиконання зазначених принципів чи недооцінка
їх значення при набутті та реалізації земельних прав, виконанні земельних
обов’язків, зокрема щодо охорони землі як основного національного багатства,
здійсненні державного та самоврядного регулювання земельних відносин тощо
мають наслідком нівелювання принципу законності, негативно впливають на
забезпечення правопорядку у земельній сфері та знижують ефективність земельно-
правового регулювання.
На підставі проведеного аналізу сучасних науково-правових досліджень
українських та зарубіжних вчених зроблено висновок, що сутність законності у
сфері правового регулювання земельних відносин в Україні виявляється у певних
вимогах, кожна з яких відображає окремий аспект вказаної правової категорії, а у
сукупності всі вони визначають правову природу законності. Вимоги законності –
це сформульовані в загальному вигляді приписи, дотримання яких дозволяє визнати
законною певну поведінку, нормативно-правовий чи індивідуальний акт, договір
тощо. Основні вимоги законності до змісту правотворчої діяльності у регулюванні
земельних відносин полягають у підготовці та прийнятті якісних законів і
підзаконних нормативно-правових актів, що можливо за умови запобігання появі у
них колізій, прогалин, декларативності приписів, надмірної конкретизації та
невиправданої деталізації, інших юридичних дефектів.
У підрозділі 1.2. “Дослідження законодавчого забезпечення реалізації
принципу законності у регулюванні земельних відносин в доктрині земельного
права України” встановлено, що в науці земельного права України продовж
двадцяти років розглядаються різні аспекти законодавчого забезпечення реалізації
принципу законності у сфері регулювання земельних відносин. Переважна більшість
вчених досліджують прогалини, колізії, дублювання, декларативність норм та інші
недоліки законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні
земельних відносин, окремі дефекти правового регулювання набуття, реалізації та
гарантування права власності, землекористування та інших прав на землю, їх
обмеження, впровадження земельної реформи та приватизації землі, здійснення
14
земельних прав фізичними та юридичними особами, правового режиму окремих
категорій земель, охорони землі як основного національного багатства, державного
та самоврядного регулювання земельних відносин, юридичної відповідальності за
порушення земельного законодавства тощо. При цьому в українській земельно-
правовій науці предметом спеціального дослідження були колізії земельно-правових
норм (А. М. Мірошниченко), а також сучасний стан національного земельного
законодавства (В. Д. Сидор).
Разом з тим виявлено, що у доктрині земельного права України комплексного
дослідження стану законодавчого забезпечення реалізації принципу законності крізь
призму юридичних дефектів у механізмі правового регулювання земельних
відносин не проводилось. Залишаються без достатньої уваги вчених проблеми
виявлення змісту та сутності принципу законності у земельній сфері, гарантії його
реалізації, забезпечення якості законодавчого регулювання земельних відносин
шляхом мінімізації негативного впливу юридичних дефектів на земельний
правопорядок тощо. Колізії, прогалини та інші недоліки правового регулювання
земельних відносин досліджуються без їх систематизації та оцінки впливу на стан
законодавчого забезпечення реалізації принципу законності, внаслідок чого чинне
земельне законодавство характеризується колізійністю та декларативністю його
приписів, істотними прогалинами, а його удосконалення зводиться до постійних
редакційних уточнень приписів Земельного кодексу Україні, інших законів та
підзаконних нормативно-правових актів.
У дисертації доводиться, що актуальним завданням вітчизняної земельно-
правової науки є розроблення методологічних засад законодавчого забезпечення
реалізації принципу законності у правовому регулюванні земельних відносин крізь
призму юридичних дефектів, насамперед виявлення причин їх появи та
обґрунтування способів їх усунення чи подолання з метою підвищення ефективності
правового регулювання земельних відносин та забезпечення реалізації принципу
законності.
У підрозділі 1.3. “Еволюція законодавчого забезпечення реалізації принципу
законності у регулюванні земельних відносин в Україні” здійснено історико-
правовий аналіз формування законодавчого забезпечення реалізації принципу
законності у регулюванні земельних відносин в Україні та закономірностей його
історичного розвитку. Обґрунтовано, що в еволюції законодавчого забезпечення
реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин в нашій державі
протягом останніх двадцяти років прослідковується п’ять етапів, кожен з яких
характеризується особливою метою, завданнями, специфічним законодавчим
закріпленням правових норм та принципів, позитивними та негативними
тенденціями, а саме: 1) 1990-1991 роки; 2) 1992-1995 роки; 3) 1996-2001 роки; 4)
2002-2003 роки; 5) 2004 рік – до цього часу. В дисертаційній роботі детально
аналізуються позитивні та негативні тенденції розвитку законодавчого забезпечення
реалізації принципу законності у сфері регулювання земельних відносин в Україні
на кожному із зазначених етапів.
Встановлено, що впродовж більше двадцяти років реалізація принципу
законності у регулюванні земельних відносин є ускладненою внаслідок істотних
юридичних дефектів національного земельного законодавства, оскільки в Україні
15
прийняття законів, підзаконних нормативно-правових актів здійснюється без
врахування дії об’єктивних законів розвитку економіки і суспільства, всупереч
конституційним імперативам, із порушенням вимог законодавчої техніки,
ігноруючи рекомендації земельно-правової науки. Внаслідок цього сучасне
законодавче забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних
відносин характеризується наступним: неповнотою відтворення у земельному
законодавстві конституційної моделі правового регулювання земельних відносин;
непослідовністю, безсистемністю та хаотичністю прийняття нормативно-правових
актів, що призводить до створення законодавчого масиву, а не законодавчої
системи; колізіями, прогалинами, дублюванням, декларативністю земельно-
правових приписів; відсутністю законодавчих гарантій задоволення земельних
потреб та інтересів особи, а також узгодження приватних і публічних інтересів у
сфері використання та охорони землі; нестабільністю правового регулювання в
результаті постійного внесення змін та доповнень до чинних нормативно-правових
актів тощо.
На основі аналізу тенденцій розвитку національного земельного законодавства
починаючи з 1990 р. доводиться, що визначальною умовою реалізації принципу
законності у регулюванні земельних відносин в Україні є забезпечення формування
якісного земельного законодавства, що може бути досягнуто за науково-
теоретичного опрацювання та реалізації на практиці механізмів запобігання і
мінімізації юридичних дефектів у механізмі земельно-правового регулювання.
Другий розділ “Юридичні дефекти у правовому регулюванні земельних
відносин в Україні” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Поняття та особливості юридичних дефектів у
правовому регулюванні земельних відносин в Україні” на підставі аналізу
доктринальних підходів в теорії права і галузевих правових науках України та
іноземних держав обґрунтовується доцільність уніфікації спеціально-юридичної
термінології у земельному праві та законодавстві України шляхом застосування
єдиного терміну “юридичний(ні) дефект(и)” на позначення вад, недоліків, хиб
правового регулювання земельних відносин.
У дисертації розкриваються ознаки юридичних дефектів у механізмі земельно-
правового регулювання, які дають змогу виявити та розкрити їх особливості, а саме:
а) є об’єктивними явищами системи позитивного земельного права України; б) є
ознакою, показником, детектором наявності негативних правових явищ в механізмі
правового регулювання земельних відносин; в) мають своїм наслідком спотворення,
деформацію земельно-правового регулювання; г) виявляються у недоліках, вадах як
простих, так і складних засобів правового регулювання земельних відносин, а також
у відсутності необхідних зв’язків між ними.
Доводиться, що наявність юридичних дефектів негативно впливає на стан
законності і правопорядку у сфері використання та охорони землі, здійснення прав
на землю, державного та самоврядного регулювання земельних відносин, що
проявляється у наступному: а) порушенні основоположних прав та свобод людини,
зафіксованих у міжнародно-правових актах та Конституції України, створенні
перешкод для задоволення природних земельних потреб та інтересів особи; б)
нівелюванні конституційних імперативів щодо юридичного значення землі як
16
основного національного багатства та власності Українського народу, деформації
суспільного сприйняття Конституції України як Основного Закону держави та
юридичного акта прямої дії, спотворенні ієрархічної структури земельного
законодавства; в) формуванні недосконалого, дефектного правового регулювання
земельних відносин, що негативно позначається на якісному стані не лише земель,
земельних ділянок та ґрунтів, але й довкілля та його складових елементів, підвищує
ризик виникнення екологічних загроз для здоров’я та життя людини; г) негативному
впливові на застосування норм екологічного, аграрного, цивільного,
адміністративного, кримінального, конституційного, господарського права та інших
галузей національної правової системи щодо регулювання земельних відносин,
реалізації прав на землю, їх захисту тощо.
У підрозділі 2.2. “Класифікація юридичних дефектів у земельно-правовому
регулюванні” визначається, що юридичні дефекти правового регулювання
земельних відносин є складними правовими явищами та можуть бути класифіковані
в залежності від елементів механізму земельно-правового регулювання на: а)
юридичні дефекти земельно-правових норм; б) юридичні дефекти джерел
земельного права як форми об’єктивації земельно-правових норм; в) юридичні
дефекти земельних правовідносин; г) дефекти юридичних фактів та юридичних
складів; д) юридичні дефекти актів реалізації норм земельного права України.
В роботі обґрунтовується, що юридичні дефекти земельно-правової норми
полягають у вадах, недоліках загальнообов’язкового формально-визначеного
правила поведінки загального характеру, що приймається у спеціально визначеному
порядку, розраховане на неодноразове застосування, офіційно закріплює правовий
режим землі як основного національного багатства, види, межі, гарантії, порядок
здійснення прав на землю різними суб’єктами, порядок державного і самоврядного
регулювання земельних відносин, форми, способи і методи охорони землі, та
забезпечується державним впливом. Вказані юридичні дефекти залежно від їх змісту
можна класифікувати на логіко-структурні та техніко-юридичні. Логіко-структурні
дефекти з’являються у випадку недотримання правил логіки при побудові правової
норми та її закріпленні в тексті нормативно-правового акта, а також коли
порушуються вимоги щодо структури правової норми (юридичні дефекти
внутрішньої форми, структури земельно-правової норми, колізія, конкуренція,
прогалини, дублювання). Техніко-юридичні дефекти земельно-правових норм
виявляються у недоліках форми права, внаслідок недотримання вимог нормотворчої
техніки при підготовці проектів нормативно-правових актів (дефекти земельно-
правової термінології, невиправдане використання бланкетних та відсильних норм,
невизначеність земельно-правових норм, декларативність, надмірна конкретизація
та невиправдана деталізація норм земельного права). В дисертації детально
розкриваються особливості прояву вказаних юридичних дефектів у механізмі
земельно-правового регулювання та їх вплив на стан законодавчого забезпечення
реалізації принципу законності в Україні.
Доводиться, що юридичні дефекти джерел земельного права є недоліками,
вадами похідних від держави або визнаних нею офіційних документальних способів
вираження і закріплення земельно-правових норм, спрямованих на регулювання
відносин щодо використання та охорони землі як основного національного
17
багатства України, забезпечення земельних прав та інтересів людини як основної
соціальної цінності. Ці юридичні дефекти пропонується класифікувати залежно від
місця їх виявлення на: а) юридичні дефекти змісту нормативно-правового акта
(недоліки, вади правових приписів, які вміщені до статей, пунктів, частин земельних
законів та інших нормативно-правових актів) та б) юридичні дефекти форми
нормативно-правового акта (помилкове, невірне обрання виду та форми
нормативно-правового акта для регулювання певних земельних відносин,
розбіжності змісту та назви нормативно-правового акта земельного законодавства).
В роботі обґрунтовується, що юридичні дефекти земельних правовідносин з
врахуванням структури правовідносин поділяються на юридичні дефекти
суб’єктного складу земельних правовідносин, юридичні дефекти об’єкта земельних
правовідносин та юридичні дефекти змісту земельних правовідносин.
За результатами проведеного дослідження стверджується, що дефекти
юридичних фактів у механізмі правового регулювання земельних відносин
полягають у певних вадах дій, які вчинюють особи з метою досягнення бажаних
юридичних наслідків у сфері використання чи охорони землі, коли дії вчинюються
не в тій формі, не тієї особою, не в той час тощо, всупереч закладеній у правовій
нормі моделі поведінки та/чи із істотною зміною змісту юридичного факту. Такі дії,
з одного боку, не порушують вимоги правових норм, а з іншого – не породжують
бажаних для особи правових наслідків. Дефекти юридичних складів у механізмі
земельно-правового регулювання можуть виявлятися у недоліках окремих
юридичних фактів та/чи юридично значущих умов, у відсутності певних юридичних
фактів та/чи юридично значущих умов, або у наявності “зайвого” юридичного факту
та/чи юридично значущої умови, які докорінно трансформують його соціальне та
юридичне значення, що унеможливлює досягнення суб’єктами земельних
правовідносин тих юридичних наслідків, до яких вони прагнуть.
З’ясовано, що юридичні дефекти актів реалізації норм земельного права
полягають у діяннях суб’єктів земельних правовідносин всупереч вимогам
земельно-правових норм, що можуть виявлятися у діях за необхідності додержання
приписів земельно-правової норми, у бездіяльності при потребі виконання вимог
земельно-правової норми, а також у діяннях органів державної влади та місцевого
самоврядування всупереч вимогам земельного права при застосуванні земельно-
правових норм, та мають прояв неправової поведінки (земельного правопорушення
чи зловживання земельними правами).
У підрозділі 2.3. “Причини виникнення юридичних дефектів у правовому
регулюванні земельних відносин в Україні” наголошується, що виникнення
юридичних дефектів у правовому регулюванні земельних відносин в Україні
обумовлюється рядом як об’єктивних, так і суб’єктивних причин. До об’єктивних
причин появи юридичних дефектів у механізмі земельно-правового регулювання в
Україні дисертант відносить: а) невідповідність між динамічним розвитком
суспільних відносин у сфері використання і охорони земель та статикою прийнятих
законів, інших актів земельного законодавства; б) дію закону єдності і боротьби
протилежностей, що проявляється в земельних відносинах у необхідності
законодавчого забезпечення оптимального балансу суспільних і приватних інтересів
у сфері використання та хорони земель, набуття та здійснення земельних прав,
18
державного та самоврядного регулювання земельних відносин; в) особливості
об’єктивації земельно-правових норм у джерелах земельного права, зокрема в
нормативно-правових актах.
На основі проведеного дослідження практики застосування приписів
земельного законодавства обґрунтовується, що до суб’єктивних чинників
виникнення юридичних дефектів у механізмі земельно-правового регулювання в
Україні належать: а) невірне обрання суб’єктом нормотворення типу та моделі
(системи) правового регулювання певних земельних відносин; б) порушення
законодавчо визначеної процедури прийняття нормативно-правових актів; в)
перевищення органом державної влади чи місцевого самоврядування законодавчо
визначеної компетенції при прийнятті підзаконних нормативно-правових актів
земельного законодавства; г) непослідовність у розвитку земельно-правового
регулювання, відсутність національної української моделі, концепції правового
регулювання земельних відносин; ґ) неналежне прогнозування соціально-
економічних та політичних наслідків зміни земельно-правового регулювання; д)
низький рівень правосвідомості та правової культури як суб’єктів нормотворення,
так і суб’єктів правореалізації та тлумачення норм права у земельній сфері; е)
юридичні (правотворчі) помилки, помилки у праві (правові помилки) та помилки в
правозастосуванні; є) сучасний стан земельно-правової доктрини, який
характеризується наявністю різновекторних концепцій, невизначеністю основних
напрямків розвитку земельного права та законодавства України.
Зазначається, що врахування у процесі нормотворення об’єктивних причин та
усунення суб’єктивних причин виникнення юридичних дефектів дозволить істотно
зменшити їх кількість у механізмі земельно-правового регулювання внаслідок
прийняття якісних нормативно-правових актів земельного законодавства.
У підрозділі 2.4. “Запобігання юридичним дефектам у земельно-правовому
регулюванні” доводиться, що забезпечення реалізації принципу законності у сфері
регулювання земельних відносин в Україні є можливим за умови запобігання
юридичним дефектам на стадії нормотворення та їх мінімізації у процесі
правозастосування.
Аргументовано, що способами запобігання юридичним дефектам у
законодавчому забезпеченні реалізації принципу законності у земельно-правовому
регулюванні є сукупність спеціальних юридичних прийомів, спрямованих на
недопущення появи юридичних дефектів земельно-правових норм, джерел
земельного права, земельних правовідносин, інших юридичних дефектів, які можна
поділити на: а) загально-правові; б) конституційно-правові; в) техніко-юридичні.
З’ясовано, що загально-правові способи включають: а) визначення сфери
земельно-правового регулювання; б) оптимальне застосування типу правового
регулювання земельних відносин, його інтенсивності, поєднання імперативних та
диспозитивних засобів правового впливу; в) дотримання принципів верховенства
права, верховенства Конституції України та верховенства закону у процесі
прийняття нормативно-правових актів земельного законодавства, забезпечення
реалізації принципу законності у процесі нормотворення та підвищення рівня
правової культури суб’єктів нормотворення; г) забезпечення адаптації
національного земельного законодавства до вимог ЄС; ґ) обґрунтування у доктрині
19
земельного права України концепції розвитку земельного законодавства із
врахуванням наслідків земельної реформи та перспектив адаптації до законодавства
ЄС; д) затвердження та виконання державних програм у земельній сфері; е)
посилення ролі земельно-правової науки у законотворчому процесі.
В дисертації визначається, що конституційно-правові способи запобігання
юридичним дефектам у земельно-правовому регулюванні полягають у: а)
забезпеченні побудови системи українського земельного права та законодавства на
основі норм Конституції України; б) дотриманні конституційно та законодавчо
визначеної компетенції суб’єктів нормотворення, а також порядку прийняття
нормативно-правових актів земельного законодавства.
Доводиться, що до техніко-юридичних способів запобігання юридичним
дефектам можна віднести: а) дотримання вимог законодавчої техніки та техніки
нормотворення у процесі підготовки проектів нормативно-правових актів
земельного законодавства; б) проведення експертизи законопроектів; в)
забезпечення прямої дії законів, зменшення кількості бланкетних та відсильних
норм, відкритих переліків, оцінних понять; г) підвищення ролі та значення
земельного кодексу як кодифікованого закону та основи розвитку системи
земельного законодавства; ґ) уніфікацію земельно-правової термінології; д)
застосування права вето Президентом України; е) відмову у державній реєстрації
підзаконного нормативно-правового акта земельного законодавства.
Третій розділ “Проблеми мінімізації юридичних дефектів у законодавчому
забезпеченні реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин
в Україні” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. “Поняття, способи та засоби мінімізації юридичних
дефектів у законодавчому забезпеченні реалізації принципу законності у
регулюванні земельних відносин в Україні” доводиться, що визначальною умовою
реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин в Україні є
мінімізація юридичних дефектів у земельному праві та законодавстві.
Обґрунтовується, що способи мінімізації юридичних дефектів є системою
спеціальних юридичних прийомів, спрямованих на зведення до мінімуму вказаних
недоліків у механізмі земельно-правового регулювання. Способами мінімізації
юридичних дефектів у законодавчому забезпеченні реалізації принципу законності у
регулюванні земельних відносин в Україні є їх усунення та подолання, які детально
досліджено у дисертації.
В роботі аргументовано, що засобами мінімізації юридичних дефектів у
законодавчому забезпеченні реалізації принципу законності є спеціально-юридичні
інструменти, за допомогою яких зводиться до мінімуму кількість колізій, прогалин,
декларативних норм та інших техніко-юридичних і логіко-структурних дефектів у
сфері правового регулювання земельних відносин.
Зроблено висновки, що виходячи із особливостей окремих різновидів
юридичних дефектів, які виявляються у процесі правового регулювання земельних
відносин, засоби їх мінімізації можна класифікувати на загально-правові (принципи
права, систематизація земельного законодавства, рішення Конституційного Суду
України, судові прецеденти, правові звичаї) та спеціально-правові (правоположення,
колізійні норми, аналогія).
20
У підрозділі 3.2. “Загально-правові засоби мінімізації юридичних дефектів у
законодавчому забезпеченні реалізації принципу законності у регулюванні
земельних відносин” проаналізовано ефективність застосування принципів права,
систематизації земельного законодавства, рішень Конституційного Суду України,
судових прецедентів, правових звичаїв як загально-правових засобів мінімізації
юридичних дефектів з метою забезпечення реалізації принципу законності у
регулюванні земельних відносин.
В роботі наголошується, що правові принципи мають пріоритет серед загально-
правових засобів мінімізації різних юридичних дефектів у механізмі правового
регулювання земельних відносин в Україні. Водночас їх застосування ускладнене
юридичними дефектами (декларативністю, суперечностями тощо) самих принципів
земельного права та законодавства України, що детально аналізуються у дисертації.
З’ясовано, що рішення та висновки Конституційного Суду України за своєю
правовою природою мають бути ефективним правовим засобом мінімізації
юридичних дефектів різних видів у механізмі земельно-правового регулювання.
Проте у сучасних умовах використання механізмів конституційної юрисдикції з
метою мінімізації юридичних дефектів та забезпечення реалізації принципу
законності у земельних відносинах ускладнюється тим, що серед правових актів
Конституційного Суду України з земельних питань переважають ухвали про
відмову у відкритті провадження за зверненнями фізичних та юридичних осіб,
органів державної влади та місцевого самоврядування, що негативно впливає на
вирішення земельно-правових колізій та мінімізацію інших юридичних дефектів.
Обґрунтовується, що законодавче визнання загальнообов’язкового
прецедентного характеру за правовими позиціями Верховного Суду України
перетворило їх на ефективний засіб мінімізації юридичних дефектів, що забезпечує
їх виявлення та оперативне усунення чи подолання з метою забезпечення реалізації
принципу законності, уніфікації правозастосування в земельній сфері, гарантування
земельних прав та інтересів різних суб’єктів. В Україні досить активно формується
прецедентна практика Верховного Суду України по земельних спорах, проте
відсутність теоретичних досліджень юридичної сили та значення судових
прецедентів серед джерел земельного права України, узагальнень правових позицій
Верховного Суду України із вирішення земельних конфліктів ускладнюють їх
використання як засобу мінімізації юридичних дефектів. Застосування практики
Європейського суду з прав людини з метою усунення чи подолання юридичних
дефектів ускладнюється нестачею систематизованих рішень цього Суду у сфері
земельних відносин, офіційних перекладів таких рішень українською мовою, а
також нечіткістю законодавчих приписів щодо того, яка саме практика суду є
джерелом земельного права – у справах проти України чи вся практика взагалі.
Аргументовано, що конституційне закріплення принципу верховенства права
та визнання Українського народу єдиним джерелом державної влади та власником
земель в межах території України зумовлюють можливість та необхідність визнання
звичаєво-правових норм джерелом земельного права та засобом мінімізації
юридичних дефектів земельно-правового регулювання. Звичаєво-правові норми в
земельному праві можуть застосовуватись за наявності певних умов “на додаток до
закону” та “окрім закону”.
21
В дисертації отримали подальший розвиток обґрунтовані в земельно-правовій
науці України підходи, що в сьогоднішніх умовах поки що немає ні економічних, ні
соціальних, ні правових умов для проведення чергової кодифікації земельного
законодавства. Навіть за умови суттєвого оновлення Земельного кодексу України
шляхом прийняття нового закону або викладення його у новій редакції, він не буде
містити стабільних правових приписів, а стане черговою спробою комплексного
врегулювання земельних відносин, призведе до появи нових юридичних дефектів,
що зумовлюватиме необхідність застосування різних засобів їх подолання.
У підрозділі 3.3. “Спеціально-правові засоби мінімізації юридичних дефектів
у законодавчому забезпеченні реалізації принципу законності у регулюванні
земельних відносин” досліджено умови, підстави та особливості застосування
колізійних правоположень, колізійних норм та аналогії як спеціально-правових
засобів мінімізації юридичних дефектів з метою забезпечення реалізації принципу
законності сфері земельно-правового регулювання.
В дисертації доводиться, що для подолання юридичних колізій у механізмі
правового регулювання земельних відносин в Україні застосовуються всі три
колізійні правоположення: темпоральне, ієрархічне та змістовне. Водночас
ускладнюють застосування темпорального правоположення земельно-правові норми
тимчасового характеру, які закріплюються в перехідних положеннях земельних
законів та діють десятиріччями, а також систематичне порушення при прийнятті
земельних законів конституційного принципу верховенства права та заборони
ретроактивної дії нормативно-правових актів. Знижує ефективність дії
темпорального правоположення фактичне скасування дії нормативних актів, що
набуло масового поширення в земельному законодавстві України, а також
недотримання вимог законодавчої техніки при прийнятті законів в частині внесення
змін і доповнень до чинних законів та підзаконних нормативно-правових актів
земельного законодавства. Вирішення ієрархічних колізій у законодавчому
забезпеченні реалізації принципу законності ускладнюється тим, що у чинному
законодавстві не закріплено ієрархії нормативно-правових актів; земельне
законодавство України характеризується відсутністю органічних законів, які
повинні конкретизувати найважливіші положення Основного Закону України.
На основі аналізу приписів чинних нормативно-правових актів земельного
законодавства з’ясовано, що в земельному праві України серед колізійних норм в
даний час переважають колізійні норми-домінанти, які встановлюють
пріоритетність застосування норм земельного законодавства як спеціального, у
випадку наявності суперечностей із нормами інших галузей права. Проте більшість
таких приписів є недосконалими як за формою їх закріплення, так і за змістом, не
виконують свого основного призначення щодо подолання юридичних колізій,
ускладнюють застосування інших засобів вирішення зазначених юридичних
дефектів у механізмі земельно-правового регулювання і мають бути вилучені із
Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів. В земельному,
господарському, цивільному, аграрному праві України також є колізійні норми
забороняючого та обмежувального характеру, при цьому більшість із них мають
формальний характер або ускладнюють правозастосування та призводять до
22
неоднозначного застосування земельного законодавства, що зумовлює потребу
вилучити їх із Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Обґрунтовано, що з метою подолання прогалин у правовому регулюванні
земельних відносин в Україні може бути застосована юридична аналогія у вигляді
аналогії закону або аналогії права за певних підстав, умов та дотримання меж її
застосування. Для заповнення прогалин земельно-правового регулювання в Україні
є можливим застосування як внутрішньогалузевої, так і міжгалузевої аналогії
закону, але за умови відсутності прямої заборони нормами земельного права та
пріоритетності застосування норм вказаної галузі права. Підставою застосування
аналогії закону в земельному праві України є наявність дійсної прогалини у
правовому регулюванні земельних відносин. Умовами такого застосування є:
а) наявність правової норми, яка регулює подібні, близькі за змістом та характером
відносини; б) здійснення використання або застосування правової норми;
в) дотримання меж застосування аналогії.
Встановлено, що застосування аналогії права при подоланні юридичних
прогалин у законодавчому забезпеченні реалізації принципу законності у
регулюванні земельних відносин передбачає використання насамперед принципів,
загальних засад земельного права України. У випадку відсутності галузевих
принципів для заповнення земельно-правової прогалини можливим є застосування
конституційних, загальноправових та загальнолюдських (міжнародних) правових
принципів. Підставою застосування аналогії права у земельному праві України є
наявність дійсної прогалини у правовому регулюванні земельних відносин.
Умовами застосування аналогії права є: а) неможливість застосування аналогії
закону; б) здійснення використання або застосування правової норми; в) наявність
галузевого земельно-правового принципу, який може бути використаний для
врегулювання певних земельних відносин, а за умови його відсутності –
конституційного, загальноюридичного чи міжнародного принципу права;
г) дотримання меж застосування аналогії.