Кучинська Оксана Петрівна РОЛЬ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В МЕХАНІЗМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЙОГО УЧАСНИКІВ : Кучинская Оксана Петровна РОЛЬ ПРИНЦИПОВ УГОЛОВНОГО ПРОИЗВОДСТВА В МЕХАНИЗМЕ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ПРАВ ЕГО УЧАСТНИКОВ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КУЧИНСЬКА ОКСАНА ПЕТРІВНА

УДК 343.131

РОЛЬ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В МЕХАНІЗМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЙОГО УЧАСНИКІВ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Погорецький Микола Анатолійович
доктор юридичних наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України

Київ – 2013

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.......................................................................4
ВСТУП.............................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
1.1. Поняття механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження...................................................................................................................19
1.2. Структура механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження...................................................................................................................31
1.2.1. Процесуальні гарантії забезпечення прав учасників кримінального провадження...................................................................................................................37
1.2.2. Інституційні повноваження посадових осіб та органів, діяльність яких спрямована на забезпечення прав учасників кримінального провадження...................................................................................................................63
1.2.3. Загально-соціальні умови забезпечення прав учасників кримінального провадження...................................................................................................................70
Висновки до розділу 1……….......................................................................................73
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ, ПРАВОВА ПРИРОДА, СИСТЕМА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В МЕХАНІЗМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЙОГО УЧАСНИКІВ
2.1. Ґенеза наукових уявлень про принципи кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників..............................................................75
2.2. Поняття, правова природа та функціональне призначення принципів кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників......................................................................................................................1042.3. Система та класифікація принципів кримінального провадження..................131
Висновки до розділу 2.................................................................................................165
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРАВ ЙОГО УЧАСНИКІВ
3.1. Поняття та класифікація учасників кримінального провадження...................170
3.2. Особливості реалізації принципів кримінального провадження у забезпеченні прав підозрюваного, обвинуваченого........................................................................202
3.3. Особливості реалізації принципів кримінального провадження у забезпеченні прав потерпілого..........................................................................................................231
3.4. Особливості реалізації принципів кримінального провадження у забезпеченні прав учасників, які сприяють досягненню його завдань.........................................258
Висновки до розділу 3……….....................................................................................281
РОЗДІЛ 4. РОЛЬ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВДОСКОНАЛЕННІ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЙОГО УЧАСНИКІВ
4.1. Роль загальновизнаних міжнародних стандартів у вдосконаленні
механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження..................286
4.2. Регуляторний вплив принципів вітчизняного кримінального провадження
на удосконалення механізму забезпечення прав його учасників...........................324
Висновки до розділу 4.................................................................................................363
ВИСНОВКИ................................................................................................................367
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................376
ДОДАТКИ…...............................................................................................................426

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ООН – Організація Об’єднаних Націй
ЄС – Європейське співтовариство
СНД – Співдружність Незалежних Держав
КУ – Конституція України
КПК – Кримінальний процесуальний кодекс
КК – Кримінальний кодекс
МВС – Міністерство внутрішніх справ
ЦК – Цивільний кодекс
Конвенція 1950 року – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
Конвенція СНД – Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини
Конвенція проти катувань – Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 року
Європейський суд – Європейський суд з прав людини, створений на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року

ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення прав і свобод особи у кримінальному судочинстві, а також створення умов для їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому, та найважливішою на сьогодні проблемою як внутрішньої, так і зовнішньої політики усіх держав світу.
Ухвалення у 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу України гармонізувало процес кримінального судочинства, узгодивши його із міжнародними стандартами. Концептуальна модель нового кримінального процесуального закону зорієнтована на подальше посилення правових гарантій забезпечення прав учасників кримінального провадження, усунення законодавчих прогалин і недоліків у регулюванні їх процесуального статусу. Переважна більшість опитаних суддів (82 %) вказали на те, що у новому КПК України створено певний баланс у захисті прав та інтересів усіх учасників кримінального провадження. Водночас, констатуючи зміцнення новим КПК України механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження, необхідно відзначити наявність певної кількості невирішених актуальних питань теоретичного та практичного характеру, пов’язаних із ефективним функціонуванням вказаного механізму в умовах упровадження нового кримінального процесуального законодавства.
Пріоритетність прав людини у сфері кримінального судочинства випливає із його завдань, визначених у ст. 2 КПК України. Одним із таких завдань є охорона прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження. Відтак, для того, щоб зазначене законодавче положення не перетворилося на декларацію, необхідно запровадити дієвий правовий механізм його реалізації. Проте, навіть найбільш детальна регламентація окремих кримінальних процесуальних інститутів не може розглядатися у відриві від вихідних ідей, ключових положень, основоположних принципів, що пронизують усю кримінальну процесуальну діяльність, складають її підґрунтя.
У питаннях регулювання кримінальних процесуальних відносин, особлива роль як у теоретичному, так і практичному аспектах відводиться принципам кримінального провадження, оскільки останні, по суті, являють собою основні положення, що визначають усю систему процесуальних форм, усю побудову процесуальних відносин. Тож важливою складовою механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження є кримінальні процесуальні принципи (засади).
Зважаючи на свою значимість, вчення про принципи (засади) кримінального провадження та їх роль у механізмі забезпечення прав його учасників посідає чільне місце в кримінальній процесуальній теорії, було і залишається предметом досліджень багатьох науковців-юристів. Значний внесок у його формування та розвиток зробили радянські вчені: С. С. Алєксєєв, П. М. Давидов, Т. М. Добровольська, П. С. Елькінд, О. М. Ларін, В. З. Лукашевич, Я. О. Мотовіловкер, В. П. Нажимов, І. Л. Петрухін, В. М. Савицький, М. С. Строгович, В. Т. Томін, М. О. Чельцов, М. Л. Якуб.
Дослідженню проблеми принципів кримінального процесу в різних її аспектах присвячені роботи українських науковців: Ю. П. Аленіна, С. А. Альперта, Ю. В. Бауліна, Т. В. Варфоломеєвої, В. І. Галагана, В. Г. Гончаренка, Ю. М. Грошевого, А. Я. Дубинського, В. С. Зеленецького, О. В. Капліної, Є. Г. Коваленка, В. С. Кузьмічова, Л. М. Лобойка, Є. Д. Лук’янчикова, В. Т. Маляренка, О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, В. В. Молдована, В. В. Назарова, В. Т. Нора, Д. П. Письменного, М. А. Погорецького, В. О. Попелюшка, В. М. Тертишника, Л. Д. Удалової, В. М. Хотенця, Г. І. Чангулі, В. П. Шибіки, О. Г. Шило, М. Є. Шумила, О. Г. Яновської.
Актуальні питання реалізації окремих принципів кримінального процесу на різних стадіях провадження у кримінальних справах, а також їх роль у механізмі забезпечення прав учасників кримінального провадження на монографічному рівні досліджували: Л. П. Бартащук, О. П. Герасимчук, С. Л. Деревянкін, Л. В. Карабут, В. В. Король, В. В. Крижанівський, В. В. Маринів, М. А. Маркуш, В. В. Навроцька, М. О. Ноздріна, О. Д. Святоцький.
Разом з цим, системно питання принципів кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників не досліджувалося. Незважаючи на інтерес до вчення про кримінальні процесуальні принципи та їх роль у механізмі забезпечення прав учасників кримінального провадження, багато пов’язаних з цим актуальних питань теоретичного та практичного характеру залишаються невирішеними. До сьогодні відсутня єдність у питаннях сутності та змісту принципів кримінального процесу, побудови їх системи, нормативного закріплення засад кримінального провадження, змісту механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження. Практично відсутні комплексні дослідження проблем системної реалізації кримінальних процесуальних принципів у механізмі забезпечення прав різних учасників кримінального провадження відповідно до їх процесуального статусу. Потребують розробки проблеми вдосконалення механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження на основі аналізу міжнародно-правових стандартів і принципів у сфері кримінального судочинства, а також визначення особливостей регуляторного впливу принципів кримінального провадження на правотворчому, правозастосовному та ідейному рівнях.
Таким чином, можна констатувати, що в науці кримінального процесу не сформовано цілісного уявлення про роль принципів кримінального провадження у механізмі забезпечення прав його учасників, що, в свою чергу, визначає актуальність і необхідність комплексного дослідження даного питання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає вимогам Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України № 361/2006 від 10 травня 2006 р., базується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України № 1245-V від 26 червня 2007 р. “Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про стан правосуддя в Україні»”, а також узгоджується з Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженою Указом Президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 р.
Дисертація виконана в рамках комплексних наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка, є складовою загальної наукової теми «Доктрина права і правової системи України: теоретичний і практичний аспекти» (тема № 11 БФ 042-01, державний реєстраційний номер 0111U008337) і відповідає проблематиці наукових досліджень кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертації затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 29 жовтня 2012 р. (протокол № 2).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є обґрунтування і розробка положень теоретичного та практичного характеру, пов’язаних із визначенням ролі кримінальних процесуальних принципів у механізмі забезпечення прав учасників кримінального провадження, виявлення прогалин у правовому регулюванні механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження, а також розробка науково-обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження на основі кримінальних процесуальних принципів.
Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких задач:
– дати визначення поняття механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження;
– визначити структуру механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження та його структурні елементи;
– охарактеризувати структурні елементи механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження;
– дослідити ґенезу вчення про кримінальні процесуальні принципи в механізмі забезпечення прав учасників кримінального провадження та визначити її етапи в залежності від історичних умов;
– сформулювати поняття, виокремити основні ознаки та встановити функціональне призначення принципів кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників;
– визначити систему принципів кримінального провадження, її структуру, особливості взаємодії принципів усередині системи та вплив на структурні елементи механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження;
– дати визначення поняттю та запропонувати авторську класифікацію учасників кримінального провадження;
– дослідити особливості реалізації принципів кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників відповідно до їх процесуального статусу, на підставі чого визначити недоліки правової регламентації та практичного втілення вказаного механізму і запропонувати шляхи їх усунення;
– узагальнити міжнародні стандарти щодо захисту прав людини у кримінальному судочинстві, запропонувати їх імплементацію у вітчизняне кримінальне процесуальне законодавство як передумову вдосконалення механізму їх забезпечення;
– встановити особливості регуляторного впливу кримінальних процесуальних принципів на правотворчість, правозастосовну діяльність у сфері кримінального судочинства, а також правосвідомість посадових осіб, що здійснюють кримінальне провадження, як один із важливих чинників удосконалення механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження;
– за результатами вивчення та узагальнення міжнародного досвіду, вітчизняної слідчої та судової практик, практики Європейського суду з прав людини, результатів емпіричних досліджень, а також аналізу чинних нормативно-правових положень розробити рекомендації, спрямовані на вдосконалення процесу реалізації принципів кримінального провадження механізму забезпечення прав його учасників.
Об’єктом дослідження є кримінальні процесуальні відносини, пов’язані із забезпеченням прав їх учасників.
Предметом дослідження є роль принципів кримінального провадження у механізмі забезпечення прав його учасників.
Методи дослідження. Дослідницька методологія ґрунтується на сучасній теорії пізнання, заснована на філософії діалектичного розвитку загальнолюдських цінностей (із використанням таких принципів наукового мислення, як індукція та дедукція, аналіз і синтез, порівняння, спостереження).
Спеціальними методами дослідження, використаними в дисертації, є: метод системного аналізу правових норм (цей метод використовувався, зокрема, в процесі дослідження міжнародних і національних правових норм, що встановлюють кримінальні процесуальні принципи та загальновизнані стандарти у галузі забезпечення прав людини); історико-правовий метод (його використання надало змогу показати розвиток законодавства у частині забезпечення принципів кримінального провадження); порівняльно-правовий метод (застосовувався в процесі порівняння конституційних, кримінальних процесуальних і міжнародно-правових норм, що дало можливість внести конкретні пропозиції, які були враховані при розробці чинного КПК України); статистичний метод (його використання забезпечило обґрунтування теоретичних положень роботи із статистичною інформацією); соціологічний метод (цей метод забезпечив проведення анкетування серед суддів і працівників прокуратури, а також обробку отриманих даних). Названі методи використовувалися в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність дослідження.
Науково-теоретичним підґрунтям для підготовки дисертації стали джерела з історії, філософії, теорії держави і права, кримінального, кримінального процесуального права, криміналістики, а також, зокрема, наукові праці, в яких аналізуються питання, пов’язані з визначенням правового статусу учасників кримінального провадження та дослідженням механізму забезпечення їх прав.
Нормативна база дисертації охоплює чинні законодавчі акти України, а також міжнародно-правові акти у галузі забезпечення прав людини.
Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики, результати вивчення 2856 рішень судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлених у другому півріччі 2011 року та 2012 році, результати інтерв’ювання за спеціально розробленою анкетою 784 суддів апеляційних і місцевих судів України, 288 працівників різних ланок системи органів прокуратури України, 573 слідчих, 217 адвокатів, а також результати опитування 34 суддів-викладачів, проведеного в рамках тренінгу “Новий Кримінальний процесуальний кодекс України: вивчення, тлумачення, впровадження”.
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що дана дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, у якому вирішується важлива наукова проблема, пов’язана із визначенням ролі принципів кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників. У результаті дисертаційного дослідження пропонується низка нових, концептуальних і важливих у практичному відношенні висновків та пропозицій, які конкретизують новизну отриманих результатів, зокрема:
вперше:
– встановлено історико-правові передумови виникнення і розвитку принципів кримінального провадження та їх функціонального призначення в механізмі забезпечення прав учасників кримінального провадження на різних історичних етапах розвитку кримінального процесу;
– за результатами дослідження статичної, динамічної, кінематичної, функціональної та генетичної структури системи принципів кримінального провадження охарактеризовано системні зв’язки між її окремими елементами;
– доведено доцільність розширення сфери дії принципу таємниці спілкування шляхом законодавчого закріплення безумовної заборони втручання у приватне спілкування священнослужителя, законного представника, особи, яка надає правову допомогу, не тільки з підозрюваним, обвинуваченим, а й з іншими учасниками кримінального провадження;
– запропоновано новий концептуальний підхід до розуміння правового змісту принципу забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, що є широким правовим положенням, відповідно до якого учасники кримінального провадження, незалежно від процесуального статусу, повинні мати реальну можливість вільного вибору форм поведінки в межах чинного законодавства, бути захищеними від будь-яких незаконних обмежень їх індивідуальної свободи, фізичної та психічної недоторканності;
– запропоновано та обґрунтовано нову назву принципу: “принцип забезпечення права на захист та кваліфіковану правову допомогу”, а також необхідність включення до його змісту положення, відповідно до якого кожна особа, незалежно від процесуального статусу в кримінальному провадженні, має право вільно, без неправомірних обмежень отримувати кваліфіковану правову допомогу в формах, передбачених кримінальним процесуальним законом, і в обсязі, необхідному для захисту її прав і законних інтересів;
– доведено, що нормативне вираження принципу недоторканності житла чи іншого володіння особи в кримінальному процесуальному законодавстві побудоване через перерахування виключень із загального правила у вигляді бланкетних і відсильних норм, що не сприяє правовій визначеності та одноманітному тлумаченню правниками вимог його правового змісту;
– на підставі аналізу порядку набуття процесуального статусу підозрюваного, потерпілого, свідка відповідно до вимог КПК України 2012 року, з урахуванням вимог принципів кримінального провадження, виявлено недоліки в цій частині правової регламентації кримінальних процесуальних відносин, а також сформульовано пропозиції щодо їх усунення;
– визначено особливості регуляторного впливу принципів кримінального провадження на формування кримінальних процесуальних норм у процесі правотворчості, а також втілення відповідних принципів у різних за інституціональною приналежністю нормах, що регламентують кримінальну процесуальну діяльність;
– проаналізовано роль принципів кримінального провадження у нівелюванні та мінімізації негативного впливу правової невизначеності, нечіткості викладення позиції законодавця чи прогалин у законодавстві щодо механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження;
– виявлено особливості опосередкованого регуляторного впливу системи принципів кримінального провадження на механізм забезпечення прав його учасників через правосвідомість суб’єктів, уповноважених реалізовувати вказаний механізм;
удосконалено:
– поняття та систему ознак принципів кримінального провадження;
– критерії включення того чи іншого правового положення до системи принципів кримінального провадження;
– визначення поняття системи принципів кримінального провадження як інтегрованої, структурно упорядкованої сукупності взаємопов’язаних і взаємообумовлених принципів, кожен з яких характеризується змістовною визначеністю, відносною самостійністю та автономністю функціонування, а також можливістю взаємодії один з одним усередині системи та з іншими правовими явищами поза системою з метою забезпечення найбільш оптимального досягнення завдань кримінального судочинства;
– поняття та структуру механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження, а також наукові погляди щодо місця у ньому процесуальних гарантій;
– пропозиції щодо уніфікації механізму ознайомлення учасника кримінального провадження з його процесуальними правами, яка обов’язково повинна включати в себе оголошення та вручення у письмовому вигляді переліку прав, а на прохання учасника кримінального провадження – роз’яснення всіх їх або окремих із них;
– перелік випадків обов’язкової участі представника потерпілого для надання останньому кваліфікованої правової допомоги;
– систему факторів, які негативно впливають на активність участі свідка у кримінальному провадженні, серед яких можна виділити наступні: матеріальні незручності та витрати, пов’язані з участю у кримінальному провадженні; нервово-психічне напруження, загострення емоційного стану, пов’язане із виконанням своїх процесуальних обов’язків; потенційну можливість тиску, різного роду погроз із боку підозрюваного, його родичів чи інших зацікавлених осіб;
– змістовне наповнення права свідка на правову допомогу, як можливості користуватися послугами кваліфікованого юриста не в силу можливої підозри, а в якості повноправного суб’єкта кримінальних процесуальних правовідносин, який наділений рівними можливостями використання будь-яких не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень;
– критерії незаконності дій у сфері кримінального судочинства, що суперечать принципу поваги до людської гідності;
набули подальшого розвитку та обґрунтування:
– наукові ідеї про необхідність запровадження окремої слідчої (розшукової) дії – затримання з поличним або на місці кримінального правопорушення з чіткою її диференціацією від затримання як тимчасового запобіжного заходу, що дозволить уникнути безпідставного та надмірного за тривалістю обмеження підозрюваних у праві на свободу та особисту недоторканність;
– наукові положення щодо правового змісту засади свободи від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів і членів сім’ї у забезпеченні процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого;
– пропозиції щодо забезпечення виняткового характеру ізоляційних запобіжних заходів і перспективи застосування передбаченої КПК України 2012 р. гнучкої системи альтернативних запобіжних заходів, не пов’язаних із триманням під вартою;
– аргументи на підтримку тези про те, що порядок підтвердження повноважень і допуску до участі в кримінальному провадженні має бути єдиним як для захисника підозрюваного, обвинуваченого, так і для представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, а також адвоката, що надає правову допомогу свідку;
– наукові позиції щодо забезпечення диспозитивних і змагальних начал у процесуальному статусі потерпілого, стимулювання його процесуальної активності через обізнаність із результатами кримінального провадження, закріпленої у законі можливості впливати на його хід шляхом подання клопотань, оскарження дій і рішень уповноважених службових осіб органів досудового розслідування, прокуратури і суду, прийняття активної участі у доказуванні;
– пропозиції щодо перенесення процедури ознайомлення свідка з його правами, обов’язками та відповідальністю з моменту його допиту на момент виклику;
–наукові підходи щодо гармонізації національного кримінального процесуального законодавства із загальновизнаними міжнародними стандартами та принципами кримінального провадження в галузі прав людини.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в роботі висновки і пропозиції є внеском у науку кримінального процесу та можуть використовуватись у різних галузях діяльності, а саме:
– у науково-дослідній – положення, розроблені в дисертації, можуть слугувати теоретичною та методологічною основою для подальшого дослідження питань, пов’язаних із темою даної роботи (акт впровадження у навчальний і науковий процес Національної школи суддів України № 03-05/1704 від 30 травня 2013 р.);
– у правотворчій – сформульовані автором пропозиції були використані Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності при підготовці до другого читання проекту Кримінального процесуального кодексу України, реєстр. № 9700 (акт впровадження № 04-19/14-452 від 5 березня 2012 р.), а також можуть бути використані для подальшого вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України (акти впровадження № 04-19/14-2510 від 5 грудня 2011 р., № 02-20/12-1415 від 14 травня 2013 р.);
– у правозастосовчій – висновки та пропозиції, отримані за результатами проведеного дослідження, можуть використовуватися у практичній діяльності органів досудового розслідування та судів з метою вдосконалення гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження (акт про впровадження результатів дослідження у практичну діяльність Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з метою використання для підготовки інформаційних листів і проектів постанов Пленуму, а також узагальнення судової практики № 60/0/9-13 від 11 червня 2013 р.);
– у навчальному процесі – положення даної роботи використовуються у навчальному процесі ВНЗів України та у системі підвищення кваліфікації слідчих, прокурорів і суддів при викладанні відповідних навчальних дисциплін, а також для підготовки навчальних і методичних посібників, підручників, курсів лекцій (акти впровадження у навчальний процес юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 14 травня 2013 р.; Академії адвокатури України від 6 червня 2013 р.; Національної академії внутрішніх справ від 7 червня 2013 р.; Донецького юридичного інституту МВС України № 715 від 27 червня 2013 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем особисто і є самостійним дослідженням. В опублікованих працях, написаних у співавторстві, власні теоретичні розробки дисертанта становлять визначений у списку праць обсяг. Наукові ідеї, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у виступах автора на круглих столах, а також науково-практичних конференціях всеукраїнського та міжнародного рівнів, найбільш значимими з яких є наступні: “Уголовно-правовая защита конституционных прав человека” (м. Санкт-Петербург, 2009 р.), “Проблеми юридичної кваліфікації (теорія і практика)” (м. Київ, 2010 р.), “Проблеми реформування судочинства в Україні” (м. Київ, 2010 р.), “Проблеми застосування заходів кримінально-процесуального примусу під час досудового провадження” (м. Дніпропетровськ, 2011 р.), “Конституційні аспекти судової реформи в Україні” (м. Львів, 2011 р.), “Україна. 20 років шляхом незалежності” (м. Київ, 2011 р.), “Законность и правопорядок в современном обществе” (м. Новосибірськ, 2011 р.), “Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі” (м. Київ, 2011 р.), “Современная юридическая наука и правоприменение” (м. Саратов, 
2011 р.), “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2011 р.), “Роль Верховного Суду в захисті прав людини на національному рівні” (м. Київ, 2011 р.), “Право и его реализация в XXI веке” (м. Саратов, 2011 р.), “Экономика, социология, право: новые вызовы и перспективы” (м. Москва, 2011 р.), “Становлення системи негласного розслідування у кримінально-процесуальному законодавстві України” (м. Київ, 2011 р.), “Тенденції розвитку юридичної науки: проблеми та досягнення” (м. Тернопіль, 2011 р.), “Вища кваліфікаційна комісія суддів України: набутий досвід, актуальні питання та перспективи” (м. Київ 2011 р.), “Презентація та обговорення проекту Кримінально-процесуального кодексу України крізь призму експертного висновку Ради Європи” (м. Київ, 2012 р.), IX міжнародна конференція “Наукові обрії” (м. Львів, 2012 р.), “Актуальні проблеми боротьби з торгівлею жінками” (м. Донецьк, 2012 р.), “Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства і удосконалення діяльності судових і правоохоронних органів” (м. Луганськ, 2012 р.), “Міжнародна наукова конференція професорсько-викладацького складу, присвячена 15-річчю Національного університету “Одеська юридична академія” та 165-річчю Одеської школи права” (м. Одеса, 2012 р.), “Законность и правопорядок в современном обществе” (м. Новосибірськ, 2012 р.), “Круглий стіл з експертного обговорення нового Кримінального процесуального кодексу України” (м. Київ, 2012 р.), “ВККСУ: європейський курс України – реформа в дії” (м. Київ, 2012 р.), “Кримінальний процесуальний кодекс України: проблеми застосування та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 2012 р.), “Правосуддя в Україні: реалії та перспективи” (м. Київ, 2013 р.), “Актуальні питання досудового розслідування слідчими органів внутрішніх справ: проблеми теорії та практики” (м. Дніпропетровськ, 2013 р.), “Цивільне законодавство: система, міжгалузеві зв’язки, шляхи вдосконалення” (м. Київ, 2013 р.), “Рівність і недискримінація: прогрес у реалізації законодавства та політики” (м. Київ, 2013 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертації викладені автором у 2 монографіях, у тому числі 1 у співавторстві, 6 навчальних і навчально-методичних посібниках, 38 наукових статтях, які опубліковані в наукових фахових юридичних виданнях, у тому числі 5 в іноземних виданнях, та 18 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 460 сторінки, з них основний текст – 375 сторінок, список використаних джерел (506 найменувань) – 50 сторінок, додатки (5) – 35 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі положень Конституції і законів України, міжнародно-правових актів у галузі прав людини та досягнень юридичної науки, здійснено розв’язання наукової проблеми, пов’язаної із визначенням ролі кримінальних процесуальних принципів у механізмі забезпечення прав учасників кримінального провадження. На основі проведеного дослідження сформульовано низку висновків, а також науково-обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження, основні з яких полягають у наступному:
1. Механізм забезпечення прав учасників кримінального провадження являє собою комплексну взаємодіючу систему процесуальних гарантій, інституційних повноважень певних посадових осіб та органів, а також загально-соціальних умов, що в сукупності забезпечують правомірну реалізацію прав учасників кримінального провадження, а в необхідних випадках – їх охорону, захист та/або відновлення. Цей механізм складається з трьох основних підсистем: 1) механізму реалізації – засобів, що здатні створити умови для реалізації прав і свобод; 2) механізму охорони – засобів для профілактики порушень прав і свобод, а також утвердження правомірної поведінки; 3) механізму захисту – засобів, що сприяють відновленню прав, порушених неправомірними діями, а також настанню відповідальності особи, яка допустила порушення охоронюваного права.
2. До структури механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження входять: 1) процесуальні гарантії забезпечення прав учасників кримінального провадження; 2) інституційні повноваження посадових осіб та органів, діяльність яких спрямована на забезпечення прав учасників кримінального провадження; 3) загально-соціальні умови забезпечення прав учасників кримінального провадження, які обумовлюються різноманітними політичними, економічними та соціальними факторами й визначають дієвість суто юридичного забезпечення прав і свобод учасників кримінального провадження.
3. Процесуальними гарантіями прав учасників кримінального провадження є система встановлених нормами кримінального процесуального закону умов, засобів і способів, які у своїй сукупності забезпечують реалізацію, охорону та захист прав учасників кримінального провадження. До їх числа належать: принципи кримінального провадження; кримінальна процесуальна форма; юридична відповідальність; відомчий контроль; прокурорський нагляд; судовий контроль; необхідність обґрунтування процесуальних рішень та ускладнений порядок прийняття деяких із них.
Інституційними повноваженнями є функціональні повноваження передбачених законодавством нашої держави суспільно-політичних інституцій, посадових осіб та органів, на які прямо чи опосередковано покладаються відповідні функції та повноваження по організації і здійсненню юридичного забезпечення реалізації, охорони та захисту прав учасників кримінального провадження. До основних класифікаційних груп інституційних повноважень, спрямованих на забезпечення прав учасників кримінального провадження, відносяться: роз’яснення прав, створення умов для їх реалізації, сприяння в реалізації, а також нагляд за їх дотриманням і непорушністю.
Загально-соціальні умови забезпечення прав учасників кримінального провадження у своїй сукупності складають середовище функціонування та реалізації інших елементів механізму забезпечення їхніх прав. До таких умов належать чинники правового, соціально-економічного, політичного, організаційного і виховного характеру.
4. Дослідження ґенези вчення про принципи кримінального провадження дало підстави зробити висновок про те, що їх якісні та кількісні характеристики протягом тривалого історичного періоду розвитку людського суспільства мали яскраво виражений еволюційний характер, і поступово людство виробило таку систему процесуальних принципів, яка знаходиться поза класовими, становими і національним вимірами та здатна забезпечити надійний та ефективний захист прав і свобод особи у кримінальному процесі. Проведений аналіз дав підстави виділити такі етапи розвитку принципів: 1) етап виникнення та становлення перших кримінальних процесуальних принципів (епоха Стародавніх держав); 2) етап першої систематизації (епоха Середніх віків); 3) етап акцентуації принципу юридичної рівності (епоха Нового часу, XVII – XIX ст.ст.); 4) етап акцентуації принципу змагальності (кінець XIX ст. – до революції 1917 р.); 5) етап занепаду значення кримінальних процесуальних принципів (1917 р. – 1948 р.); 6) новітній етап розвитку системи кримінальних процесуальних принципів – етап розквіту (1948 р. – по т. ч.).
5. Принципи кримінального провадження – це закріплені у законі, найзагальніші фундаментальні правові положення, що відображають пануючі в державі ідеї про належне у кримінальному провадженні, які, діючи системно, відрізняються соціальною обумовленістю, нормативністю, основоположністю, універсальністю та непорушністю, визначають спрямованість, форму і зміст стадій та інститутів кримінального провадження, забезпечують захист прав, свобод і законних інтересів його суб’єктів, а їх порушення обов’язково тягне за собою скасування чи перегляд рішень у справі або застосування інших засобів процесуальної відповідальності.
Функціональне призначення принципів кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників полягає у наступному: принципи є гарантією ефективного здійснення кримінальної процесуальної діяльності, а також гарантією реалізації прав суб’єктів кримінального процесу; принципи синхронізують усю систему процесуальних норм і забезпечують єдність процесуальної форми, узгодженість кримінальних процесуальних інститутів, однакове формулювання норм права, а також їх одноманітний вплив на суспільні відносини; принципи є вихідними положеннями для тлумачення інших кримінальних процесуальних норм і вирішення спірних питань; пізнання принципів кримінальної процесуальної діяльності дає можливість зрозуміти сутність і стан відповідної науки та галузі права, що, у свою чергу, впливає на практичну реалізацію конкретних правових норм, а також є основою для вдосконалення окремих кримінальних процесуальних інститутів; принципи відображають побудову всієї процесуальної системи та окремих її стадій, а реалізація всієї їх сукупності здатна забезпечити виконання кримінальним процесом усіх його завдань.
6. Системою принципів кримінального провадження є інтегрована, структурно упорядкована сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених принципів, кожен із яких характеризується змістовною визначеністю, відносною самостійністю та автономністю функціонування, а також можливістю взаємодії один з одним усередині системи та з іншими правовими явищами поза системою з метою забезпечення найбільш оптимального досягнення завдань кримінального судочинства.
7. Категорія “учасник кримінального провадження” не повинна включати в себе осіб, що залучаються попри їх власної волі для вирішення завдань кримінального провадження та виконують допоміжні функції. Таких осіб, які, у той же час, наділені певними правами та обов’язками у процесі, пропонується визначати як “суб’єктів”. До безпосередніх учасників кримінального провадження слід відносити осіб та органи, що беруть у ньому участь відповідно до закону та відстоюють свої власні або представлені законні інтереси, або інтереси держави.
8. Загальновизнані стандарти та принципи у галузі прав людини – це визнані більшістю держав, що широко представляють різні соціально-економічні системи та континенти, обов’язкові правила поведінки у сфері забезпечення прав, свобод і законних інтересів, які закріплюють досягнутий рівень розвитку світової спільноти у встановленні правового статусу людини і громадянина.
9. Входження нових загальновизнаних міжнародних стандартів у галузі прав людини можливе через імплементацію правозакріплюючих міжнародних норм у національне законодавство, що здійснюється у двох основних формах:
– створення, зміна чи відміна норми національного права з метою узгодження її із відповідною нормою міжнародного права. Іншими словами, приймається або змінюється внутрішньодержавний акт, що врегульовує ті самі питання і у той самий спосіб, що й норми міжнародного договору;
– санкціонування державою застосування самих міжнародно-правових норм (пряма дія) для регуляції внутрішньодержавних суспільних відносин.
10. У законодавчій конструкції ст. 10 КПК України відсутня імперативна вимога, адресована державним органам і посадовим особам, які здійснюють кримінальне судочинство щодо забезпечення рівних можливостей для всіх учасників кримінального провадження у реалізації своїх процесуальних прав. Відтак, доцільним вбачається доповнення вказаної статті окремою частиною такого змісту: “Слідчий, прокурор, суддя в межах своїх повноважень зобов'язані забезпечувати всім учасникам кримінального провадження рівні можливості у реалізації своїх прав і захисті законних інтересів відповідно до їх процесуального статусу”.
11. З прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу, кількість та якість прав практично всіх учасників кримінального провадження була розширена та поліпшена, їх процесуальні статуси набули чіткості, а також визначились зрозумілі механізми ознайомлення з правами, обов’язками та їх захистом. Проте, є й певні недоліки у регулюванні правового статусу учасників кримінального провадження. Основні з них полягають у такому:
– законодавча конструкція п. 25 ст. 3 КПК України дає підстави для хибного розуміння реального положення потерпілого в системі сторін кримінального провадження;
– викликає сумніви раціональність передбачення у законі такого правила, за яким визнання потерпілим можливе лише у разі подання письмової заяви про це або наявності письмової згоди на набуття статусу потерпілого, що ґрунтуються, зокрема, на потенційній перешкоді, яку становить описаний порядок визнання потерпілим, для реалізації принципу публічності або можливості притягнути винувату особу до відповідальності за скоєння злочину з матеріальним складом;
– поняття “підозрюваний” має бути вдосконалене за рахунок включення до нього “обґрунтованої підозри” – як обов’язкової підстави для визнання особи підозрюваним;
– після того, як слідчого офіційно включили до сторони обвинувачення (п. 19 ст. 3 КПК України), порядок, за яким ознайомлення у повному обсязі сторони захисту із зібраними у справі матеріалами відбувається наприкінці досудового розслідування, вважаємо, є порушенням принципу змагальності сторін;
– ознайомлення із окремими правами деяких учасників кримінального провадження та відповідними їм нормами КПК України залишає по собі незрозумілість щодо механізму їх реалізації. До таких належать, зокрема, права захисника та, у цілому, сторони захисту щодо збирання доказів; право потерпілого на відшкодування завданої шкоди; права підозрюваного та обвинуваченого на відновлення репутації у разі, якщо підозра або обвинувачення не підтвердилися тощо.
12. На основі проведеного дослідження запропоновано низку пропозицій щодо вдосконалення механізму забезпечення прав учасників кримінального провадження: а) непорушність права на таємницю спілкування із священнослужителем, законним представником, захисником, представником або іншою особою, яка надає правову допомогу, має проявлятися щодо кожного учасника кримінального провадження. Враховуючи важливість цього положення у механізмі забезпечення прав учасників кримінального провадження, вбачається доцільним закріпити його у главі 2 КПК України, зокрема, в якості четвертої частини ст. 14 КПК України в наступній редакції: “Втручання у таємницю приватного спілкування священнослужителя, законного представника, особи, яка надає правову допомогу, з будь-яким учасником кримінального провадження заборонене”;
б) квінтесенцією змістовного наповнення принципу недоторканності житла чи іншого володіння особи в кримінальному судочинстві є ст. 13 КПК України, яка повинна акумулювати максимальну кількість положень, що входять до зазначеного принципу. В зв’язку із цим запропоновано її наступну редакцію:
“Стаття 13. Недоторканність житла чи іншого володіння особи.
1. Кожному гарантується недоторканність житла чи іншого володіння. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи інакше як у випадках і в порядку, встановленому цим Кодексом.
2. Проникнення до житла чи іншого володіння особи для будь-якої мети допускається лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною четвертою цієї статті.
3. Проникнення до житла чи іншого володіння особи для проведення в них огляду чи обшуку допускається лише на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною четвертою цієї статті.
4. Слідчий, прокурор має право без ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
5. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке правомірно знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також усі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші господарські будівлі, будівлі побутового, виробничого та іншого призначення тощо, які на законних підставах знаходяться у володінні особи. Крім того, до іншого володіння особи відносяться робоче місце адвоката та нотаріуса”;
в) будь-яка особа, незалежно від характеру її участі в кримінальному провадженні та процесуального статусу й стадії кримінального провадження повинна мати право на кваліфіковану правову допомогу. Відтак, запропоновано нову назву принципу (засаду) кримінального провадження, закріпленого в ст. 20 КПК України: забезпечення права на захист і кваліфіковану правову допомогу. Також запропоновано доповнити вказану статтю наступним нормативним положенням: “Кожна особа, незалежно від характеру її участі в кримінальному провадженні та процесуального статусу, має право вільно, без неправомірних обмежень отримувати кваліфіковану правову допомогу в формах, передбачених кримінальним процесуальним законом, і в обсязі, необхідному для захисту її прав і законних інтересів”.
13. Доведено необхідність ліквідації диспропорції у доступі до правосуддя підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого, всебічної реалізації у цьому плані принципів змагальності, процесуальної рівності та забезпечення права на кваліфіковану правову допомогу, для чого кримінальне процесуальне законодавство повинно бути доповнене нормами, які б закріплювали підстави та порядок: а) обов’язкового залучення до кримінального провадження представника потерпілого, якщо останній в силу своїх специфічних властивостей не може повноцінно захищати свої права та законні інтереси; б) обов’язкового залучення до кримінального провадження представника потерпілого у випадках, коли позиція прокурора щодо підтримання державного обвинувачення відрізняється від позиції потерпілого, внаслідок чого відстоювання останнім своїх прав і законних інтересів самостійно є ускладненим через відсутність фахової юридичної підготовки та підтримки з боку державного обвинувача (прокурора); в) участі представника не разом, а замість потерпілого протягом усього кримінального провадження, окремих його стадій або процесуальних дій; г) залучення представника до участі в кримінальному провадженні потерпілим самостійно за власні кошти, а також призначення представника безоплатно за рахунок коштів державного бюджету за рішенням слідчого, прокурора, суду у вищевказаних випадках його обов’язкової участі у кримінальному провадженні або за бажанням самого потерпілого за відсутності в останнього коштів на оплату послуг адвоката чи неможливості його залучення з інших об’єктивних причин.
14. Відповідно до норм КПК України право на надання правової допомоги під час кримінального провадження будь-якому його учаснику, незалежно від його процесуального статусу, належить лише адвокатам. Відтак, порядок підтвердження повноважень і допуску до участі в кримінальному провадженні має бути єдиним як для захисника підозрюваного, обвинуваченого, так і для представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, а також адвоката для свідка. Визначаючи перелік прав адвоката, який надає правову допомогу учаснику кримінального провадження, слід також виходити із формули: адвокат, який надає правову допомогу учаснику кримінального провадження, наділяється процесуальними правами цього учасника, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється учасником кримінального провадження особисто.
15. У силу дії принципу поваги до людської гідності існує необхідність встановлення у кримінальному процесуальному законі прямої заборони на вчинення таких незаконних дій: психічного чи фізичного насильства, у тому числі й катування як крайньої форми застосування насильства; нелюдського поводження, спрямованого на те, щоб викликати в особи почуття страху, пригніченості та неповноцінності з метою образити, принизити або зламати її фізичний та моральний опір; використання обману, хитрощів, оманливого навіювання, гіпнозу, впливу медичних препаратів, наркотичних засобів або інших речовин, здатних порушити чи послабити свободу дій чи рішень особи, її пам’ять чи здатність мислити; будь-яких дій, пов’язаних із приниженням честі та гідності особи, або таких, що унеможливлюють вільний вибір лінії поведінки учасника слідчої дії з урахуванням його прав та обов’язків, визначених законом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Beyer Karl-Heinz. Das Strafverfahren in der DDR : монография / K. Beyer. — Berlin : Staatsverlag der Deutschen Demokratischen Republik, 1967. — 94 p.
2. Ireland V. The United Kingdom judgement, January 18. — 1978. — P. 167.
3. Iваницький С. О. Формування складу народних засідателів у судочинстві України : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / С. О. Iваницький. — Луганськ, 2006. — 244 с.
4. Iсмаілова Л. Б. Процесуальні та етико-психологічні питання забезпечення рівності сторін в кримінальному судочинстві України : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Л. Б. Iсмаілова. — К., 2007. — 216 с.
5. Ramcharan O. The Concept and Present Status of International Protection of Human Rights: Forty Years after the Universal Declaration. — Dordrecht, 1989. — P. 56.
6. Абдумаджидов Г. Следственные действия и общие условия их производства / Г. Абдумаджидов // Вопросы криминалистической тактики. — Ташкент, 1978. — С. 9—13.
7. Аверченко А. К. Подозреваемый и реализация его прав в уголовном процессе : дис. … канд. юрид. наук / А. К. Аверченко. — Томск, 2001. — 241 с.
8. Академічна юридична думка / уклад. : I. Б. Усенко, Т. I. Бондарук ; за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К. : Iн Юре, 1998. — 503 с.
9. Академічний тлумачний словник української мови [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://sum.in.ua/s/zabezpechuvaty.
10. Александров А. С. Диспозитивность в уголовном процессе : дис. … канд. юрид. наук / А. С. Александров. — Н. Новгород, 1995. — 214 с.
11. Алексеев Н. С. Очерк развития науки советского уголовного процесса / Н. С. Алексеев, В. Г. Даев, Л. Д. Кокорев. — Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1980. — 245 с.
12. Алексеев Н. С. Понятие участников уголовного процесса. Их классификация / Н. С. Алексеев, В. З. Лукашевич ; под ред. Н. С. Алексеева, В. З. Лукашевича, П. С. Элькинд. — М. : Юрид. лит., 1972. — 202 с.
13. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / С. С. Алексеев. — М. : Юрид. лит., 1966. — 185 с.
14. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. — М. : Юрид. лит., 1982. — Т. 2. — 360 с.
15. Алексеев С. С. Право: азбука —теория—философия: Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. — М. : Статут, 1999. — 712 с.
16. Алексеев С. С. Проблемы теории права : в 2 т. / С. С. Алексеев. — Свердловск : Свердловский юрид. ин-т, 1972. — Т. 1. — 336 с.
17. Альперт С. А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти / С. А. Альперт. — Х., 1995. — 28 с.
18. Альперт С. А. Принцип объективной истины в советском предварительном следствии / С. А. Альперт // Ученые записки Харьковского юридического института. — Вып. 16. — Х., 1962. — С. 42—51.
19. Альперт С. А. Принцип публичности (официальности) и его значение в деятельности советских органов предварительного расследования / С. А. Альперт // Ученые записки Харьковского юридического института. — Вып. 9. — Х., 1957. — С. 49—60.
20. Альперт С. А. Производство по уголовным делам, возбуждаемым по жалобе потерпевшего : учеб. пособ. / С. А. Альперт. — Х. : Изд-во Харьк. ун-та, 1976. — 46 c.
21. Альперт С. А. Участники советского уголовного процесса (конспект лекций) / С. А. Альперт. — Х. : Харьковский юрид. ин-т, 1965. — 33 с.
22. Аналіз даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей, міст Києва та Севастополя, апеляційним судом автономної республіки Крим у 2011 році [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://sc.gov.ua/uploads/tinymce/files/Аналіз%20даних%20судової%20статистики%202011%20р.doc
23. Андреева О. И. Соотношение прав и обязанностей государства и личности в правовом государстве и специфика его проявления в сфере уголовного судопроизводства (теоретический аспект) / О. И. Андреева ; под ред. М. К. Свиридова. — Томск : Изд- во Томского ун-та, 2004. — 138 с.
24. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. / рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин. — М. : Мысль, 1999. — Т. 3. Европа. Америка. XVII — XX вв. — 894 c.
25. Антология мировой философии : в 4 т. / ред.-сост. В. В. Соколов. — М. : Мысль, 1969. —Т. 1. Философия древности и средневековья. — 234 с.
26. Антологія лібералізму: політико-правничі вчення та верховенство права / упоряд. : С. Головатий, М. Козюбра, О. Сироїд ; відп. ред. С. Головатий ; наук. ред. С. Головатий, О. Сироїд, О. Волкова, А. Черевко ; вст. сл. С. Головатий. — К. : Книги для бізнесу, 2008. — 992 с.
27. Антологія української юридичної думки : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (гол.) [та ін.] / упоряд. : В. Ф. Погорілко, О. В. Батанов, В. Л. Федоренко ; відп. ред. В. Ф. Погорілко. — К. : Юридична книга, 2003. — Т. 4: Конституційне (державне) право. — 600 с.
28. Аристотель. Политика / Аристотель ; пер. С. А. Жебелева, С. И. Радциг. — М. : Мысль, 1997. — 460 с.
29. Багаутдинов Ф. Н. Процессуальное положение заявителя / Ф. Н. Багаутдинов // Законность. — 2003. — № 1. — С. 29—30.
30. Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации : учебник. — 6-е изд., изм. и доп. / М. В. Баглай. — М. : НОРМА, 2007. — 784 с.
31. Барабаш А. С. Природа российского уголовного процесса, цели уголовно-процессуальной деятельности и их установление / А. С. Барабаш. — СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. — 257 с.
32. Бараннік Р. В. Право особи на свободу від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів у кримінальному процесі України : монографія / Р. В. Бараннік, В. П. Шибіко. — К. : КНТ, 2008. — 212 с.
33. Бараннік Р. В. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України : навч. посіб. / Р. В. Бараннік. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К. : КНТ, 2011. — 352 с.
34. Бартащук Л. П. Гарантії забезпечення права людини на повагу до честі і гідності у кримінальному судочинстві України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Бартащук Любов Петрівна. — К., 2011. — 22 с.
35. Бартащук Л. П. Кримінально-процесуальна регламентація повідомлення про затримання або арешт родичам затриманого чи арештованого / Л. П. Бартащук // Часопис Академії адвокатури України. — 2011. — № 10. — С. 1—5.
36. Басиста I. В. Кримінальний процес України : навч. посіб. / I. В. Басиста, В. I. Галаган, Ж. В. Удовенко. — К. : Центр учбової літератури, 2010. — 352 с.
37. Белькова О. В Правовий статус свідка в кримінальному процесі України : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / О. В. Белькова. — Х., 2005. — 223 с.
38. Берман Гарольд Дж. Западная традиция права: эпоха реформирования / Дж. Гарольд Берман ; пер. с англ. — М. : МГУ, 1994. — 592 с.
39. Берова Д.М. Уголовно-процессуальные функции : монография / Д.М. Берова. — СПб. : Фонд “Университет”, 2009. — 276 с.
40. Библия. Книги священного писания Ветхого и Нового Завета. — К. : Украинское библейское общество, 2004. — 1391 с.
41. Біленчук П. Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (проблеми комплексного вивчення особи обвинуваченого в стадії попереднього слідства) : монографія / П. Д. Біленчук. — К. : Атіка, 1999. — 352 с.
42. Бірюков В. П. Юридична природа затримання: постановка проблеми [Електронний ресурс] / В. П. Бірюков // Форум права. — 2010. — № 4. — С. 81—89. — Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10bvpzpp.pdf.
43. Бірюкова А. М. Забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Бірюкова Аліна Миколаївна. — О., 2006. — 20 с.
44. Богатырев Н. Как обеспечить явку участников процесса на первое судебное заседание / Н. Богатырев // Российская юстиция. — 2002. — № 11. — С. 53—54.
45. Богословська Л. О. Законний інтерес особистості в кримінальному судочинстві у світлі положень Конституції України / Л. О. Богословська // Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України : тези доп. та наук. повідомл. учасн. всеукр. наук.-практ. конф. (29—30 червня 2006 р.). — Х. : Нац. юрид. акад. України, 2006. — C. 108—112.
46. Божьев В. Адвокат как представитель потерпевшего / В. Божьев, И. Сухарев // Советская юстиция. — 1968. — № 2. — С. 12—16.
47. Большой словарь иностранных слов [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.onlinedics.ru/slovar/inyaz/g/garantija.html.
48. Большой юридический словарь / ред. А. Я. Сухарева. — М. : ИНФРА-М., 2007. — 858 с.
49. Бородовська Н. О. Забезпечення кримінально-процесуального статусу особи, засудженої судами України до позбавлення волі : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Н. О. Бородовська. — Iвано-Франківськ, 2006. — 230 с.
50. Брусницын Л. В. Обеспечение безопасности лиц, участвующих в уголовном судопроизводстве, как принцип уголовного процесса / Л. В. Брусницын // Уголовное право. — 2002. — № 2. — С.14—19.
51. Брэдли Э. Европейское право в области прав человека. Практика и комментарии / Э. Брэдли, М. Дженис, Р. Кэй ; науч. ред. Н. Блинков ; пер. А. Иванченков ; ред. Л. Архипова. — М. : Права человека, 1997. — 640 с.
52. Вагина Н. М. Принципы публичного права : дис. … канд. юрид. наук / Н. М. Вагина. — Самара, 2004. — 337 с.
53. Васильев A. M. Правовые категории. Методологические аспекты развития системы категорий теории права / А. М. Васильев. — М. : Юрид. лит., 1976. — 264 с.
54. Васильев А. М. О правовых идеях-принципах / А. М. Васильев // Советское государство и право. — 1975. — № 3. — С. 11—18.
55. Ведяхин В. М. Понятие и классификация принципов права / В. М. Ведяхин, К. В. Ведяхина // Право и политика. — 2002. — № 4. — С. 19—28.
56. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — К. ; Iрпінь : ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с.
57. Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К. ; Iрпінь : Перун, 2005 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.lingvo.ua/ru/Search/uk-uk/норма?searchMode=Interpretations.
58. Вернадский Г. В. История России / Г. В. Вернадский. — М. : Аграф, 1996. — Т. 1. Древняя Русь. — 448 с.
59. Верхогляд-Герасименко О. В. Забезпечення майнових прав особи при застосуванні заходів кримінально-процесуального примусу : монографія / О. В. Верхогляд-Герасименко. — Х. : Юрайт, 2012. — 216 с.
60. Вєрцюх В. Щодо правової невизначеності запобіжного заходу у вигляді нагляду командування військової частини / В. Вєрцюх, I. Вєрцюх // Право України. — 2001. — № 5. — С. 76—79.
61. Викторский С. И. Русский уголовный процесс : учеб. пособ. / С. И. Викторский. — М., 1997. — 448 с.
62. Висновок щодо проекту Кримінально-процесуального кодексу України. — Страсбург, 2 листопада 2011. — 90 с.
63. Віденська конвенція про право міжнародних договорів [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/ 995_118/print1321692167854971.
64. Владимиров Л. Е. Учение об уголовных доказательствах. Части: Общая и Особенная / Л. Е. Владимиров. — 3-е изд., изм. и законч. — С.-Пб. : Кн. маг. «Законоведение», 1910. — 440 c.
65. Власенко В. Г. О принципах советской криминалистики / В. Г. Власенко // Актуальные проблемы отраслевых юридических наук / редкол. : М. И. Байтин, В. М. Бережнов, А. К. Иванов [и др.]. — Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1982. — С. 139—144.
66. Воеводин Л. Д. Конституционные права и обязанности советских граждан / Л. Д. Воеводин. — М. : Изд-во Моск. ун-та, 1972. — 300 с.
67. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России : учеб. пособ. / Л. Д. Воеводин. — М. : Изд-во МГУ ; ИНФРА•М-НОРМА, 1997. — 304 с.
68. Волеводз А. Г. Правовое регулирование новых направлений международного сотрудничества в сфере уголовного процесса / А. Г. Волеводз. — М. : Юрлитинформ, 2002. — 528 с.
69. Волинка К. Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: Питання теорії і практики : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Iн-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 2000. — 14 с.
70. Волкова В. Н. Основы теории систем и системного анализа : учебник / В. Н. Волкова, А. А. Денисов. — СПб. : Изд-во СПбГТУ, 2001. — 512 с.
71. Волколуп О. В. Гарантии прав участников уголовного судопроизводства Российской Федерации / О. В. Волколуп, Ю. Б. Чупилкин. — Краснодар : Кубанский гос. ун-т, 2005. — 160 с.
72. Вологина Э. А. Конституционные вопросы неприкосновенности жилища / Э. А. Вологина. — Волгоград : ВСШ МВС СССР, 1976. — 158 с.
73. Волошина В. В. Реалізація галузевих та специфічних принципів кримінального процесу у стадії досудового розслідування : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Волошина Владлена Костянтинівна. — О., 2010. — 20 с.
74. Галаган В. I. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України : монографія / В. I. Галаган. — К. : Нац. академія внутр. справ України, 2002. — 300 с.
75. Гараджаев Д. Правовая информация — гарантия реализации конституционных прав человека / Д. Гараджаев // Юридичний вісник України. — 1997. — № 1. — С. 96—101.
76. Герасимова Л. И. Принцип неприкосновенности жилища и его реализация в досудебном производстве по уголовным делам : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Л. И. Герасимова. — М., 2005. — 201 с.
77. Герасимчук О. П. Диспозитивність та її реалізація потерпілим у кримінальному судочинстві України : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Герасимчук Олег Павлович. — К., 2008. — 257 с.
78. Герасимчук О. П. Професійний захист прав потерпілого / О. П. Герасимчук // Адвокат. — 2008. — № 2. — С. 44—47.
79. Герасимчук О. П. Реалізація потерпілим диспозитивності у кримінальному судочинстві України : монографія / О. П. Герасимчук. — К. : Прецедент, 2009. — 175 с.
80. Гій Т. О. Процесуальні проблеми затримання підозрюваного під час розкриття злочину по гарячим слідам / Т. О. Гій // Центральноукраїнський правничий часопис Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС. — 2011. — № 1. — С. 254—259.
81. Гладышева О.В. Теоретическая модель механизмов обеспечения прав и законных интересов человека и гражданина в уголовном судопроизводстве : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 / Гладышева Ольга Владимировна. — М., 2013. — 64 с.
82. Гловюк I. В. Функціональна спрямованість діяльності захисника свідка [Електронний ресурс] / I. В. Гловюк // Форум права. — 2011. — № 2. — С. 159—165. — Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-2/11givdzc.pdf.
83. Головань I. В. Деякі проблеми виконання рішень Конституційного Суду України / I. В. Головань // Вісник Конституційного Суду України. — 2010. — № 6. — С. 132—141.
84. Голунский С. А. О вероятности и достоверности в уголовном суде / С. А. Голунский // Проблемы уголовной политики. — М. : Юриздат, 1937. — Кн. IV. — 352 с.
85. Гончаренко В. Г. Вибране / В. Г. Гончаренко. — К. : Прецедент, 2011. — 791 с.
86. Гончаренко В. Г. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України / В. Г. Гончаренко // Вісник Академії правових наук України. — № 2—3. — Х., 2003. — С. 53—56.
87. Гончаренко В. Г. Деякі питання реформування кримінально-процесуального законодавства України / В. Г. Гончаренко // Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі : матер. круглого столу (Київ, 20 травня, 2011 р.). — К. : ФОП Ліпкан О. С., 2011. — С. 21—23.
88. Гончаренко В. Г. Моральність як метапринцип правосуддя / В. Г. Гончаренко // Вісник Академії адвокатури України. — К. : Видавничий центр Академії адвокатури України, 2011. — С. 6—15.
89. Гончаренко В. Г. Принцип науковості як методологія юридичного нормотворення / В. Г. Гончаренко // Вісник Академії адвокатури України. — 2007. — № 3. — С. 32—44.
90. Горбань О. М. Основи теорії систем і системного аналізу : навч. посіб. / О. М. Горбань, В. Є. Бахрушин. — Запоріжжя : ГУ «ЗIДМУ», 2004. — 204 с.
91. Горбачов О. Слідчі дії: термінологія, поняття, види / О. Горбачов // Вісник Академії правових наук України. — 1997. — Вип. 2. — С. 125—130.
92. Городовенко В. В. Принципи судової влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.10 / Городовенко Віктор Валентинович. — Харків, 2012. — 40 с.
93. Горян Е. В. Органи місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 / Нац. ун-т внутр. справ / Е. В. Горян. — Х., 2005. — 216 с.
94. Гошовський М. I. Потерпілий у кримінальному процесі України / М. I. Гошовський, О. П. Кучинська. — К. : Юрінком Iнтер, 1998. — 189 с.
95. Григорьев В. Н. Задержание подозреваемого органами внутренних дел / В. Н. Григорьев. — Ташкент : Изд-во Ташк. ВШ МВД СССР, 1989. — 121 c.
96. Гриненко А. В. Система принципов уголовного процесса и ее реализация на досудебных стадиях : дис. … докт. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Гриненко Александр Викторович. — Воронеж, 2001. — 471 c.
97. Гробова В. П. Щодо визначення змісту категорії «особиста недоторканність» [Електронний ресурс] / В. П. Гробова // Форум права. — 2009. — № 2. — С. 97—101. — Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-2/09gvpkon.pdf.
98. Громов Н. А. Вновь открывшиеся обстоятельства в уголовном процессе / Н. А. Громов. — М. : СПАРК, 1999. — 220 c.
99. Громов Н. А. Принципы уголовного процесса, их понятие и система / Н. А. Громов, В. В. Николайченко // Государство и право, 1997. — № 7. — С. 33—36.
100. Громов Н. А. Уголовный процесс России : учеб. пособ. / Н. А. Громов. — М. : Юристъ, 1998. — 552 с.
101. Грошевий Ю. М. Внесок М. М. Михеєнка у розвиток теорії процесуальних принципів / Ю. М. Грошевий // Проблеми кримінально-процесуального та цивільного процесуального права : матер. міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої пам’яті професорів кафедри правосуддя М. М. Михеєнка та М. Й. Штефан. — К. : ВГЛ «Обрії», 2009. — С. 32—37.
102. Грошевий Ю. М. Кримінальний процес України / Ю. М. Грошевий. — Х. : Право, 2000. — 495 с.
103. Грошевий Ю. М. Питання презумпції невинуватості / Ю. М. Грошевий // Радянське право. — 1958. — № 5. — С. 84—88.
104. Грошевий Ю. М. Проблеми реформування кримінального судочинства / Ю. М. Грошевий // Право України. — 2009. — № 2. — С. 4—10.
105. Грошевий Ю. М. Реалізація принципу доступності правосуддя у побудові судової системи України / Вибрані праці / упоряд. : О. В. Капліна, В. I. Маринів. — Х. : Право, 2011. — С. 545—448.
106. Грошевий Ю. М. Реформа кримінально-процесуального законодавства та захист прав та свобод людини і громадянина / Ю. М. Грошевий, О. В. Капліна // Вибрані праці / упоряд. : О. В. Капліна, В. I. Маринів. — Х. : Право, 2011. — С. 439—450.
107. Грошевий Ю. М. Судове слідство за статутом кримінального судочинства 1864 р. / Ю. М. Грошевий // Вісник Академії правових наук України. — 1995. — № 4. — С. 106—111.
108. Грошевой Ю. М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе / Ю. М. Грошевой. — Х. : Вища шк. Изд-во при Харьк. ун-те, 1979. — 144 c.
109. Гурджі Ю. О. Проблеми формування і реалізації кримінально-процесуальної активності потерпілого на досудових стадіях : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Ю. О. Гурджі. — О., 1999. — 276 с.
110. Гуткин И. М. Актуальные вопросы уголовно-процессуального задержания : учеб. пособ. / И. М. Гуткин. — М. : Изд-во Акад. МВД СССР, 1980. — 89 c.
111. Давиденко С. В. Потерпілий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Давиденко Світлана Василівна. — Х., 2007. — 20 с.
112. Давиденко С. В. Потерпілий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Давиденко Світлана Василівна. — Х., 2007. — 230 с.
113. Давиденко С. В. Проблеми відшкодування шкоди, завданої злочином / С. В. Давиденко // Реформування судових і правоохоронних органів України: проблеми та перспективи : матер. наук.-практ. конф. (14 травня 2010 р.). — Х. : Одіссей, 2010. — С. 271—274.
114. Давлетов А. Х. Уголовно-процессуальное принуждение и воспитательное воздействие при допросе свидетеля / А. Х. Давлетов // Уголовно-процессуальное принуждение и ответственность, их место в решении задач