РОМАНЮК НАТАЛЯ СЕРГІЇВНА. СТАНОВЛЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ ЄЛИСАВЕТГРАДА І ПРИЛЕГЛИХ ТЕРИТОРІЙ (КІНЕЦЬ ХVIII – ПОЧАТОК ХХ СТ.) : РОМАНЮК НАТАША СЕРГИЕВНА. СТАНОВЛЕНИЕ ИЗДАТЕЛЬСКОГО ДЕЛА ЕЛИСАВЕТГРАДА И ПРИЛЕЖЕННЫХ ТЕРРИТОРИЙ (КОНЕЦ ХVIII – НАЧАЛО ХХ СТ.) ROMANIUK NATALIA SERHIYIVNA. ESTABLISHMENT OF THE PUBLISHING AFFAIR OF ELISAVETGRAD AND ADJACENT TERRITORIES (END OF XVIII - EARLY XX CENTURY)

Краткое описание

РОМАНЮК НАТАЛЯ СЕРГІЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "СТАНОВЛЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ ЄЛИСАВЕТГРАДА І ПРИЛЕГЛИХ ТЕРИТОРІЙ (КІНЕЦЬ ХVIII – ПОЧАТОК ХХ СТ.)"

Міністерство культури України
Київський національний університет культури і мистецтв
На правах рукопису
РОМАНЮК НАТАЛЯ СЕРГІЇВНА
УДК 007:304: 655.1 (477.65)"17/19"
СТАНОВЛЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ
ЄЛИСАВЕТГРАДА І ПРИЛЕГЛИХ ТЕРИТОРІЙ
(КІНЕЦЬ ХVIII – ПОЧАТОК ХХ СТ.)
27.00.05 – теорія та історія видавничої справи та редагування
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук із соціальних комунікацій
Науковий керівник
Тимошик Микола Степанович,
доктор філологічних наук, професор
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ .................................................................... 4
ВСТУП ..................................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКОГО КРАЮ ........................ 11
1.1. Історіографія видавничої справи Єлисаветграда й прилеглих міст . 11
1.2. Архівні документи і місцева друкована продукція ХІХ –
початку ХХ ст. як основа джерельної бази ................................................ 24
1.3. Системний підхід у вивченні видавничої галузі ................................. 29
Висновки до першого розділу ...................................................................... 34
РОЗДІЛ 2. ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДРУКАРСТВА
В ЄЛИСАВЕТГРАДІ ТА ПРИЛЕГЛИХ МІСТАХ ............................................ 36
2.1. Видання наприкінці ХVIII – у першій половині ХІХ ст. .................. 37
2.2. Тематико-типологічний та організаційний аспекти діяльності
першої приватної друкарні в Єлисаветграді .............................................. 42
2.3. Особливості видань друкарень братів Броунів, Шполянських і
малих видавничих організацій ..................................................................... 57
2.4. Зародження перших єлисаветградських періодичних видань .......... 67
2.5. Вплив товариств і гуртків Єлисаветграда на розвиток національної
видавничої справи ......................................................................................... 71
2.6. Книго- та пресовидання Олександрії: типологічний і тематичний
аспекти ............................................................................................................ 80
2.7. Специфіка видавничої традиції в Новомиргороді, Златополі й
Бобринці ......................................................................................................... 88
Висновки до другого розділу ....................................................................... 92
3
РОЗДІЛ 3. ВИДАВНИЧИЙ РУХ ЄЛИСАВЕТГРАДА
НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. ......................................................................................... 96
3.1. Особливості роботи друкарні Єлисаветградського повітового
земства ............................................................................................................ 97
3.2. Видавнича діяльність В. Лапідуса в контексті судової справи ...... 100
3.3. Особливості тематичного репертуару малих видавничих
організацій на початку ХХ ст. ................................................................... 109
3.4. Розвиток газет і журналів початку ХХ ст. ......................................... 119
3.5. Умови праці в єлисаветградських друкарнях та палітурних
майстернях ................................................................................................... 133
3.6. Книготоргівля в місті як невід’ємний елемент видавничої справи 142
3.7. Реклама як чинник видавничої діяльності ........................................ 148
Висновки до третього розділу ................................................................... 154
ВИСНОВКИ ......................................................................................................... 157
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ..................................................................................... 157
ДОДАТКИ ............................................................................................................ 187

4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ДАКО – Державний архів Кіровоградської області
КОКМ – Кіровоградський обласний краєзнавчий музей
КОУНБ – Кіровоградська обласна універсальна наукова бібліотека
імені Д. І. Чижевського
НБУ – Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського
РНБ – Російська національна бібліотека (Санкт-Петербург)
5
ВСТУП
Історія видавничої справи розвивалася й утверджувалася не лише в
таких потужних осередках книго- та пресовидання, як Львів, Київ, Харків, а й
на периферії. Не можемо об’єктивно говорити про історію національної
видавничої справи загалом, доки є невідомим внесок окремих регіонів у її
загальний розвиток. Донедавна видавнича справа Єлисаветграда (нині –
Кіровограда) та містечок, тісно пов’язаних із цим повітовим центром, не
була комплексно дослідженою. Є масив не введеного до наукового обігу, не
узагальненого матеріалу. Залишаються маловідомі чи невідомі імена
власників та працівників друкарень, редакцій, видавництв, що потребують
від нас того пошанування, на яке вони заслужили своєю працею. Видавнича
справа Єлисаветграда і прилеглих територій посідає особливе місце в історії
країни. Від зародження 250 років тому до приходу радянської влади на цих
землях працювало близько п’ятдесяти видавничих організацій, діяльність
яких досі залишалася не поцінованою, що підтверджує актуальність теми.
Саме в Єлисаветграді 1764 року було засновано першу в Україні
«гражданську» друкарню (тобто друкарню, в якій було використано новий,
так званий гражданський, шрифт). 1765 року надруковано книги «Кав’ярня»
Ж.-Б. Руссо й «Азбука». Дотепер не досліджені такі аспекти, як тематичний і
типологічний репертуар видавничих фірм, особливості організації праці у
друкарнях і палітурних майстернях, специфіка промоції друкованої продукції
місцевих закладів, формування мережі книгорозповсюдження тощо.
У науковій літературі переважно згадується діяльність першої друкарні
(про це пишуть І. Огієнко, С. Петров, О. Чуднов, Ю. Матівос), але
книговидання ХІХ і ХХ століть є невивченим. Якщо окремі факти й
потрапляють до історичних розвідок, то подаються фрагментарно, переважно
в контексті літературознавчих чи краєзнавчих розвідок. З огляду на
обмеженість інформації про видавничу справу Єлисаветграда й прилеглих
6
територій навіть згадане мимохідь видання чи назване ім’я автора (редактора,
видавця) – цінна інформація для дослідження. Такі факти є в публікаціях
В. Боська, Л. Куценка, О. Семененка, О. Чуднова, Н. Бракер, Ю. Матівоса,
С. Шевченка, В. Крижанівського, Р. Базаки. У справі збирання та
систематизування листівок як окремого види видавничої продукції, частина з
яких належить місцевим видавцям, варто віддати належне В. Могилюку,
Ю. Тютюшкіну, В. Петракову й В. Машковцеву, В. Смотренку. Зазначені
автори висвітлюють діяльність провідних діячів, описують окремі видання,
згадують про книгарні чи книготорговців. Це не характеризує видавничу
справу комплексно, але створює підґрунтя для того, аби системно дослідити
цю проблему. Окремі відомості (переважно дуже фрагментарні) та згадки про
книговидання Олександрії знаходимо у В. Голобородька, С. Цапюка,
Т. Троцюк, Н. Жахалової, С. Орел і В. Панченка.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в межах цільової комплексної програми наукових
досліджень Київського національного університету культури і мистецтв
«Трансформаційні процеси в культурі і мистецтвах України» (державний
реєстраційний № 0107U009539), згідно з тематикою наукових досліджень
кафедри видавничої справи та мережевих видань КНУКіМ «Видавнича
справа та редагування в Україні: вчора, сьогодні, завтра». Наукова
проблематика дисертації пов’язана з програмою наукової дисципліни
«Історія української видавничої справи».
Мета – комплексне дослідження діяльності видавництв, друкарень й
інших видавничих організацій Єлисаветграда та прилеглих територій у
контексті доби.
Для досягнення мети необхідна реалізація таких завдань:
 узагальнити стан дослідження проблеми в українській
історіографії та ввести до наукового обігу нову інформацію;
 охарактеризувати діяльність видавництв, друкарень та
інших книговидавничих організацій;
7
 провести видо-типологічний аналіз видавничої продукції;
 окреслити систему книгорозповсюдження;
 систематизувати відомості про рекламну та промоцію
друкованих видань як складову редакційно-видавничого процесу.
Об’єкт дослідження – видавнича справа Єлисаветградського краю з
другої половини ХVІІІ до початку ХХ ст.
Предмет дослідження – особливості зародження і розвитку видавничих
організацій під час створення, виготовлення та реалізації друкованої
продукції в організаційному, типологічному, тематичному аспектах.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є
комплексний, системний підхід, який ґрунтується на принципах історизму та
наукової об’єктивності, пріоритеті фактів, що передбачає об’єктивне
висвітлення, аналіз й узагальнення відомостей про розвиток історії
видавничої справи. Для виявлення повноти розробленості проблеми,
узагальнення результатів вивчення науковцями діяльності редакторів,
видавців, авторів, впливу їхньої видавничої діяльності користуємося такими
загальнонауковими методами, як порівняння, узагальнення, аналіз і синтез.
Використовуємо спеціальні методи: типологічний, порівняльно-історичний,
біографічний, бібліографічний, друкарський.
Джерельна база. Основою джерельної бази є документи Державного
архіву Кіровоградської області (фонди Єлисаветградської міської управи,
Єлисаветградського товариства розповсюдження грамотності й ремесел,
газети кінця ХІХ – початку ХХ ст. тощо); видавнича продукція аналізованого
періоду із фондів Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки
ім. Д. І. Чижевського (відділ рідкісних документів) та Національної
бібліотеки України ім. В. І. Вернадського; фонди Кіровоградського
обласного краєзнавчого музею та галереї «Єлисаветград» (тогочасна
видавнича продукція), Національної історичної бібліотеки та праці
дослідників, що стосуються видавничої справи в пресі та моновиданнях.
8
Хронологічні межі. У роботі акцентується увага на часовому відтинку
з другої половини ХVIII до початку ХХ ст. Згадуються перші
єлисаветградські видання 1765 року і ті, що видані на початку ХІХ ст. З
огляду на те, що видавнича справа на цих землях утвердилася у другій
половині ХІХ століття, то детальніше розглядається період із 1865 року (коли
Єлисаветграду як центру краю, про який ідеться, було повернено статус
повітового міста, після чого відбулося багато змін у сфері освіти, культури,
науки) і до початку другого десятиліття ХХ ст. (до встановлення в
Єлисаветграді більшовицької влади у 1920 році).
Територіальні межі. Аналізується діяльність видавничих осередків,
що розташовувалися на території сучасної Кіровоградщини (це переважно
Єлисаветградський та Олександрійський повіти Херсонської губернії,
Чигиринський повіт Київської губернії, представлений Златополем).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що це перше і
на сьогодні єдине комплексне дослідження видавничої справи Єлисаветграда
та інших міст Кіровоградщини другої половини ХVIII – початку ХХ століть.
Уперше:
– всебічно проаналізовано діяльність таких єлисаветградських
друкарень, як друкарні А. та М. Гольденбергів, братів Шполянських, братів
Броунів, Єлисаветградського повітового земства, а також інших видавничих
організацій Єлисаветграда, Олександрії, Новомиргорода, Златополя,
Бобринця;
– уведено до наукового обігу неопубліковані архівні матеріали, що
стосуються діяльності видавничих осередків краю, зокрема договори про
встановлення об’єктів зовнішньої реклами в Єлисаветграді, листування з
конторою й інші матеріали редакції «Ведомостей Елисаветградского
Городского общественного управления», договори про віддачу з торгів
друкарських робіт для міської управи;
9
– віднайдено й оприлюднено доповідь про Єлисаветградську земську
друкарню із журналу засідань Єлисаветградських повітових надзвичайних
земських зборів 1917 року;
– зібрано, систематизовано та опубліковано газетні матеріали першого
десятиліття ХХ століття, у яких висвітлено умови роботи в друкарнях та
палітурних майстернях («Труд», «Голос Юга»);
– опрацьовано й висвітлено деталі судової справи між
єлисаветградськими видавцями В. Лапідусом та М. Гольденбергом,
опублікованої в газеті «Голос Юга» за 1908 рік;
– вивчено й описано книжкову торгівлю в містах Єлисаветградського
краю;
– досліджено й висвітлено особливості сфери зовнішньої реклами в
Єлисаветграді;
Удосконалено:
– обґрунтування специфіки реклами видавництв, друкарень та рецензій
у пресі;
– історіографію видавничої справи Єлисаветграда і прилеглих
територій з урахуванням архівних документів.
Набули розвитку:
– вивчення масиву періодичних видань Єлисаветграда та Олександрії;
– характеристика внеску товариств та організацій у розвиток
видавничої справи Єлисаветграда;
– висвітлення тенденцій української видавничої справи вищезгаданого
періоду.
Практичне значення. Результати дослідження можна використати під
час написання текстів лекцій із таких дисциплін: «Історія видавничої
справи», «Історія журналістики», «Історія крайових видань», під час
розроблення спецкурсів. Матеріали дисертації можуть стати джерелом для
дослідження суміжної проблематики.
10
Особистий внесок здобувача. Дисертація є індивідуальною роботою.
Опрацьовано та введено до наукового обігу масив неопублікованих раніше
відомостей. Будь-які форми використання наукових студій інших дослідників
супроводжуються відповідними посиланнями. Дисертацію, автореферат,
публікації, у яких викладено основні положення роботи, здобувачка
підготувала самостійно.
Апробація результатів. Дисертація обговорена і схвалена на засіданні
кафедри видавничої справи та мережевих видань Київського національного
університету культури і мистецтв, на засіданні кафедри видавничої справи та
редагування Інституту журналістики Київського національного університету
ім. Тараса Шевченка. Структурні частини роботи апробовані в публікаціях у
виданнях, затверджених ДАК України, в одноосібній монографії, у низці
інших видань. Основні положення та висновки апробувалися під час таких
конференцій, як ІV Всеукраїнська науково-практична конференція молодих
науковців «Масова комунікація: історія, сьогодення, перспективи» (16–
17 травня 2013 р., Інститут філології та журналістики Східноєвропейського
національного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк); Всеукраїнська
наукова конференція «Український інформаційний простір у світовому
контексті: набутки, проблеми, перспективи» (17 квітня 2013 р., Київський
національний університет культури і мистецтв); Всеукраїнська наукова
конференція «Український інформаційний простір у світовому контексті:
набутки, проблеми, перспективи» (24 квітня 2014 р., Київський національний
університет культури і мистецтв).
Публікації. Основні результати дослідження викладено в одноосібній
монографії «Видавнича справа в Єлисаветграді», у восьми статтях, п’ять із
яких – у фахових журналах, тезах доповіді.
Структура дисертації. Дисертацією є рукопис, обсяг якого 247
сторінок, із них 163 сторінки основного тексту. Робота складається зі вступу,
трьох розділів, сімнадцяти підрозділів, висновків, списку використаних
джерел (248 позицій), додатків (61 сторінка).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Комплексне дослідження становлення видавничої справи
Єлисаветградського краю з кінця ХVІІІ до початку ХХ століття дає
можливість зробити такі висновки.
1. У результаті аналізу матеріалів за темою дослідження виявлено, що
особливості зародження й розвитку видавничих організацій під час
створення, виготовлення та реалізації видавничої продукції в
організаційному, типологічному, тематичному аспектах досі не стали
предметом спеціальних досліджень. Відсутні ґрунтовні комплексні праці,
об’єктом яких було б книговидання в Єлисаветграді та на прилеглих
територіях. Окремі аспекти поставали переважно в краєзнавчих або
літературознавчих розвідках В. Боська, Л. Куценка, Ю. Матівоса,
В. Могилюка, C. Шевченка, О. Чуднова, В. Панченка, В. Голобородька,
С. Цапюк, Т. Троцюк, Н. Жахалової. Преса є предметом досліджень
В. Крижанівського й Р. Базаки. Видавнича справа Єлисаветградського краю в
комплексі (від додрукарської підготовки до системи розповсюдження) стала
предметом спеціального дослідження вперше.
Виявлено й вивчено документи, що стосуються діяльності друкарень,
редакцій газет, представників рекламної та книготорговельної сфер. Основою
джерельної бази дисертації є документи з фондів Державного архіву
Кіровоградської області, Кіровоградської обласної універсальної наукової
бібліотеки імені Д. І. Чижевського, Кіровоградського обласного краєзнавчого
музею, галереї «Єлисаветград», Національної історичної бібліотеки України,
Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Це переважно книги
та брошури друкарень Єлисаветграда XVIII – початку ХХ ст., неопубліковані
справи із зібрань ДАКО, преса Єлисаветграда, суспільно-політична та
наукова періодика, що виходила в інших регіонах, бібліографічні покажчики,
зібрання зображальних видань, афіші та інші рекламні матеріали, довідкові
158
видання та звіти досліджуваного періоду, видання зі щоденниковими,
епістолярними та іншими свідченнями сучасників доби, наукові, довідкові й
інші праці. У ДАКО документи, що стосуються видавничої справи, є у двох
фондах: Єлисаветградської міської управи та Єлисаветградського товариства
розповсюдження гармотності та ремесел. Загальна кількість опрацьованих
документів, зміст яких прямо стосується створення, виготовлення та
розповсюдження друкованої продукції, становить 1066 аркушів, що містяться
в тринадцяти справах. Опрацьовано місцеві газети кінця ХІХ – початку ХХ
ст., із яких близько 80 номерів містять інформацію про організацію
видавничої справи в Єлисаветградському краї. Відомості з названих вище
архівних справ та газетних публікацій оприлюднено вперше.
2. Першою в історії Єлисаветградського краю була друкарня, заснована
при фортеці святої Єлизавети 1764 р., яка 1765 р. видала «Кофейный дом»
Ж.-Б. Руссо та «Азбуку». На початку ХІХ століття друкарні на той час
військового міста Єлисаветграда видали кілька брошур для використання в
штабі резервного поселення кавалерійського корпусу. У плані Єлисаветграда
1842 року зазначено, що разом з іншими приміщеннями була побудована й
корпусна друкарня.
Установлено, що видавнича справа в Єлисаветграді почала активно
розвиватися в другій половині ХІХ століття. Цей період збігся з поверненням
місту 1865 року статусу повітового. Відтоді й до початку ХХ століття був
його «золотий вік», коли всебічно поліпшувалась інфраструктура міста,
зокрема засновувалися навчальні заклади, 1882 року тут почав діяльність
перший український професійний театр, у якому працювали
М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, М. Заньковецька, М. Садовський та
інші. Із другої половини ХІХ століття до встановлення в місті радянської
влади в різний період у Єлисаветграді діяло понад 30 друкарень. Друкарня
Гольденбергів проіснувала півстоліття (після чого була продана іншим
власникам – Броунам), мала широкий видавничий репертуар, зокрема
друкувала місцеві газети і журнали («Елисаветградский вестник»,
159
«Педагогический вестник», «Голос Юга», «Неделя русского еврея»). Тут за
рік до Емського указу з’явилося перше українськомовне видання. Потужною
була друкарня братів Шполянських, значна частина видань якої була
релігійного спрямування, що вирізняло її з-поміж інших місцевих
організацій. На початку ХХ століття організувалася друкарня
Єлисаветградського повітового земства. Остання, хоч і створювалася
передусім для задоволення потреб земства, видавала літературу різного
цільового призначення. Крім того, працювали друкарні братів Броунів,
П. Зеленого, Н. Сейдера, А. Болтянського, Ш. Бахмутського, І. Лінцера,
Х. Немировського, електродрукарня «Труд» Л. Ровинського й З. Котляренка,
І. Пікуса. Після революції 1917 року з’являються книги та брошури
громадсько-політичних організацій: Південноросійського обласного бюро
соціалістів-революціонерів, друкарні Єлисаветградської комунальної
народної фракції «Цеіре-Ціон», Єлисаветградського парткому, робітничого
кооперативу «Просвіта».
Обґрунтовано, що важливу роль у становленні видавничої справи
Єлисаветграда відіграли товариства та гуртки. Це Єлисаветградське медичне
наукове товариство (видало чимало книг і брошур), Єлисаветградське
благодійне товариство поширення грамотності і ремесел, а також
українофільський гурток, який брав участь у підготовці збірника «Степ»
(вийшов 1886 року в Петербурзі, містив поряд із російськомовними
українськомовні твори).
Простежено, що в Олександрії працювали друкарні Ф. Райхельсона
(найбільша в місті), Ш. Фонберга, С. Сальмана. На початку ХХ століття
видавалися газети «Известия Александрийского уездного земства» та
«Александрийский театральный листок». Олександрія, як і Єлисаветград,
була повітовим центром, тому тут видавнича справа розвивалася активніше,
ніж в інших малих містах краю.
У Новомиргороді були друкарні Б. Лінецького й І. Гутнера. Перша з
них згодом була перевезена до Златополя, де, крім неї, діяли друкарні
160
Я. Ниренберга і Л. Бєляєва. У Златопільській чоловічій гімназії гурток
прихильників письменства видавав збірник «На пути к искусству»,
у підготовці якого брав участь М. Зеров. Про Бобринець відомо найменше.
До нас дійшла лише одна книга з друкарні Я. Фільгуса.
3. За видо-типологічними ознаками друковану продукцію, яка
видавалася на аналізованій території, поділено на такі групи.
Офіційні видання. Цей сегмент був важливим джерелом прибутку для
багатьох, адже різноманітні звіти, кошториси, бухгалтерські та інші книги
для записів, бланки – це те, що видавали міська та повітова влада й інші
організації постійно, незважаючи на різні соціальні та політичні віяння. У
більшості випадків, аби отримати право на друк такої продукції, необхідно
було виграти відповідні торги, а для цього запропонувати найвигідніші
умови: низьку ціну, стислі терміни виконання та високу якість продукції.
Серед основних виконавців подібних замовлень були єлисаветградські
друкарні М. Гольденберга, Д. Шполянського, Єлисаветградського повітового
земства, братів Броунів, Ш. Левінзона та Г. Бурштейна, Ш. Бахмутського й
А. Калужського, Х. Немировського. В Олександрії – друкарня
Ф. Райхельсона.
Навчальні видання. Збільшення кількості видань зумовлювалося
діяльністю навчальних закладів у Єлисаветграді й таких викладачів у них, як
М. Крижанівський, М. Гоняєв, М. Марков, Г. Близнін та інші. Переважно це
були книги друкарень А. та М. Гольденбергів, братів Шполянських,
П. Зеленого, Єлисаветградського повітового земства, А. Болтянського,
І. Лінцера; олександрійської друкарні Ф. Райхельсона.
Наукові видання. Наукові праці з’являлися завдяки діяльності
Єлисаветградського наукового медичного товариства, різноманітних
навчальних закладів. Їх друкували в Гольденбергів, братів Броунів,
А. Болтянського.
Науково-популярні видання, що друкувалися в Єлисаветградському
краї, були присвячені питанням медицини, ветеринарії, сільського
161
господарства, географії. Вони умовно відокремлені від наукових видань за
тематикою, яка могла бути цікавою відносно широкому колу читачів.
Виготовлялися в друкарнях Гольденбергів, П. Зеленого, І. Лінцера.
Видання релігійного спрямування. Якщо у видавничих організацій міст
Єлисаветградського краю був загальний репертуар, то вищезазначені книги і
брошури друкувалися переважно в Д. Шполянського.
Художні видання, зокрема прозові чи поетичні збірки на злободенні
теми, видавалися в друкарнях Гольденбергів, Шполянських, П. Зеленого,
Єлисаветградського повітового земства, А. Болтянського. Друкарня
А. Вітліна відзначилася друком книги, призначеної для дітей, що було
рідкісним явищем для Єлисаветграда.
Інформаційні та довідкові книги й брошури виготовлялися в
єлисаветградських друкарнях Гольденбергів, І. Лінцера, Х. Немировського,
олександрійській друкарні Ф. Райхельсона.
Видання рекламного спрямування – каталоги, де поряд з описами
моделей запропонованого подавалися й зображення, що було можливо
завдяки літографії, театральні та інші рекламні афіші, рекламні довідники,
листівки тощо. Друкувалися в друкарнях Гольденбергів, Шполянських,
Єлисаветградського повітового земства, І. Пікуса, І. Лінцера,
електродрукарні «Труд» Л. Ровінського і З. Котляренка.
Серед періодичних видань були щоденні, щотижневі, ті, які видавалися
кілька разів на тиждень, двічі на місяць. Першим газетним виданням у місті
був «Елисаветградский городской листок» (із 1874 до 1876 рр.). Потім
щоденна газета «Елисаветградский вестник» (1876–1894). Разом із її
розвитком зростав і рівень журналістики в центрі України. Важливим
друкованим органом був і «Педагогический вестник» – перший в Україні
педагогічний журнал, незалежний від Міністерства народної освіти.
У перше десятиліття нового століття кілька років із перервами
видавався щоденник «Елисаветградские новости». Найвизначнішим
періодичним виданням початку ХХ століття став «Голос Юга» – щоденна
162
газета, яка висвітлювала новини міста, краю, країни й закордоння (мала
власних кореспондентів як у різних містах Російської імперії, так і в інших
державах) з 1904 по 1918 рік. Нові газети утворювалися після революції 1905
року, але видавалися вони не довго (більшість із них – до року, деякі
витримали всього кілька випусків; десять із таких газет були тимчасовими
замінниками «Голоса Юга» і «Елисаветградских новостей»). Серед
впливових можемо назвати «Елисаветградские новости» (1903–1908
з перервами), «Новороссийский край» (1908–1911), «Труд» (1909–1911).
Утворювалися нові видання й у період соціалістичної революції. 1918 року
з’явилося українськомовне періодичне видання «Новий шлях» – «народна
Українська соціалістична газета». Але і їй судилося коротке життя.
Важливе місце у видавничому репертуарі посідали журнали, більшість
яких були спеціалізованими (на медичну («Труды Елисаветградского отдела
Русского общества охранения народного здравия»), господарську («Известия
Елисаветградского общества сельского хозяйства»), технічну «Волшебный
фонарь» (1901—1907); мистецьку («Бюллетень театра и музыки», «Музыкальнолитературный вестник») тематику).
Простежено, що більшість єлисаветградських книг і брошур
видавалися російською мовою (хоча в деяких траплялися вкраплення
українських текстів, як у «Ежегоднике «Голоса Юга»). Першою книгою,
виданою українською, була збірка «Дещо із перекладів і самостійних творів
І. Гриненка» (1875). Інші вийшли на початку ХХ століття. Серед них
переважно художні видання Діда Миколи (псевдонім М. Пулевича),
С. Єнохіна, М. Левитського, П. Голоти. Деякі з українськомовних брошур
пропагандистського чи просвітницького характеру надруковані вже у
революційні часи («Рішеннє земельного питання» В. Качинського, «Провідна
зірка кооперації» Т. Біланенка, «Правила регістрації кооперативних
товариств» тощо).
4. Відтворено мережу книгорозповсюдження Єлисаветграда.
Підраховано, що в місті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. діяло
163
дванадцять закладів, які займалися продажем книг. Згідно з інформацією
тогочасних довідкових видань, у цей час було дев’ять книгарень. Переважна
більшість із них розміщувалася на центральних вулицях міста. За офіційними
відомостями в цей час в Олександрії працювало п’ять книгарень. Діяв
книжково-паперовий магазин у Новомиргороді. Крім того, газети й деякі
книги можна було придбати в конторах редакцій газет чи їх відділеннях в
інших населених пунктах.
5. Досліджено рекламну сферу Єлисаветрада. Конкуренція
стимулювала поширення реклами у пресі, тому у газетах знаходимо рекламу
друкарень, періодичних видань, фотомайстерень тощо. Доведено, що свою
нішу в інформаційній сфері завойовувала зовнішня реклама. Стежили за тим,
щоб оголошення не клеїли в непристосованих для цього місцях (у цьому
були зацікавлені як влада, що мала підтримувати благоустрій міста, так і
орендарі тих стендів і тумб, для яких це було основним джерелом прибутку).
1910 року в Єлисаветграді з’явилася світлова реклама.
Зроблено висновок, що становлення видавничої справи
Єлисаветградського краю наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть
гальмували заборони українського слова, цензурні утиски, виїзд частини
інтелігенції з міста (зокрема й через заслання). Сприятливими факторами
були економічне зростання та здорова конкуренція, розвиток міської
інфраструктури, системи освіти, внесок місцевої інтелігенції в утвердження
культури, поштовхом до відкриття багатьох видань та до активності
працівників друкарських організацій стала революція 1905 року.
Отже, є всі підстави стверджувати, що тривала в часі й результативна
діяльність друкарень, редакцій газет і журналів, видавництв, товариств і
гуртків забезпечить Єлисаветградському краю гідне місце в історії
української видавничої справи. Необхідно наголосити на тому, що лише
завдяки вивченню видавничої діяльності в окремо взятих містах можна
дослідити весь розвиток національного книговидання.