ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ТРАНСФОРМАЦІЇ ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ КРАЇН-КОЛИШНІХ ЧЛЕНІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ВАРШАВСЬКОГО ДОГОВОРУ( 1991 – 2008 рр.) : ИСТОРИЧЕСКИЙ ОПЫТ ТРАНСФОРМАЦИИ оборонно-промышленного комплекса СТРАН-БЫВШИХ ЧЛЕНОВ Организации Варшавского договора (1991 - 2008 ГГ.)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

На правах рукопису

ЯРОВИЙ ВІТАЛІЙ ГРИГОРОВИЧ

УДК 94: [327.791:355.02]

ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ТРАНСФОРМАЦІЇ ОБОРОННО-
ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ КРАЇН-КОЛИШНІХ
ЧЛЕНІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ВАРШАВСЬКОГО ДОГОВОРУ
( 1991 2008 рр.)

20.02.22 військова історія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник кандидат
історичних наук, доцент
Зінкевич Роман Дмитрович

Львів - 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ .................................................. 3

ВСТУП ....................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1. Історіографія проблеми та джерельна база дослідження .... 12

РОЗДІЛ 2. Реформування оборонно-промислових комплексів Польщі,
Угорщини та Чехії в процесі інтеграції до НАТО ................ 31

РОЗДІЛ 3. Перебудова оборонно-промислового комплексу Російської
Федерації в контексті нових викликів національній безпеці ... 72

РОЗДІЛ 4. Оборонно-промисловий комплекс незалежної України на
шляху інтеграції до Північноатлантичного альянсу ................. 100

ВИСНОВКИ ............................................................................................... 157

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................163

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВВП внутрішній валовий продукт.
ВТС військово-технічне співробітництво.
ЄС Європейський Союз.
КУН Комісія Україна-НАТО.
НАТО Організація Північноатлантичного договору (Північноатлантичний
альянс).
НДДКР науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи.
ОБСЄ Організація з безпеки і співробітництва в Європі.
ОВД Організація Варшавського Договору.
ОВТ озброєння і військова техніка.
ОПК оборонно-промисловий комплекс.
ПЗМ програма Партнерство заради миру”.
РЄАП Рада євроатлантичного партнерства.
РЕВ Рада економічної взаємодопомоги.
ЦСЄ Центрально-Східна Європа.

ВСТУП

Актуальність теми. Рівень національної безпеки будь-якої країни визначається характером внутрішніх і зовнішніх загроз, дієздатністю збройних сил, а також соціально-економічним розвитком у державі, станом оборонних галузей промисловості та їхньою спроможністю забезпечити потреби національної оборони, застосовуючи різні види ресурсів і засобів.
Сьогодні, коли відбуваються серйозні зміни у військово-технічній сфері промислово розвинених країн світу, принципово важливе значення має перегляд ролі військового сектору економіки в процесі дотримання військово-технічної переваги. Саме тому, у більшості цих країн в першу чергу увага приділяється довготерміновим програмам розвитку науки і техніки. Серед них: нанотехнології, оптоелектроніка, обробка сигналів і інтеграція даних, композиційні матеріали, машинний інтелект і робототехніка, імпульсні джерела енергії, біотехнологічні матеріали і процеси. Можна зі всією впевненістю стверджувати, що сукупні радикальні зміни у цілій низці галузей науки, техніки і виробництва неминуче приведуть до формування матеріальної основи щодо якісного стрибка у розвитку засобів та методів озброєної боротьби. Світ, за своєю суттю, перебуває на порозі нової військово-технічної революції, яка приховує у собі величезні можливості реалізації кардинально нових підходів у розвитку військової теорії і стратегії.
Крім того, розвиток високотехнологічних галузей, серед яких чільне місце посідає оборонно-промисловий комплекс (ОПК), є єдиним шляхом до модернізації країни та вирішальним фактором конкурентоспроможності її економіки. Однією з найхарактерніших тенденцій сучасного розвитку оборонних галузей в передових країнах світу є поєднання цивільного та військового секторів економіки, які в комплексі визначають рівень оборонно-промислового комплексу та оборонного потенціалу країни в цілому.
В умовах сучасного науково-технічного прогресу, завдяки якому надзвичайно динамічно у військову сферу впроваджуються принципово нові моделі озброєння та військової техніки, зазначений аспект потребує для України особливої уваги. Актуальність його полягає ще й у тому, що рівень технічної оснащеності Збройних Сил України істотно впливає на окремі важливі напрями військової реформи, яка сьогодні відбувається в нашій державі. Зокрема, спостерігається залежність перспективної структури та кількісних показників збройних сил, насамперед, від якісних показників озброєння та військової техніки.
Варто також відзначити, що проблеми, які принесло XX століття, мають загальнолюдський, планетарний характер і добре відомі. Це, передусім, проблеми глобального потепління; зменшення до критичного рівня озонового шару; техногенного впливу на здоров’я людини; пошуку нових джерел енергії, тому що старі поступово вичерпуються, та інше. Цілком очевидно, що жодна із цих проблем не може бути розв’язана без фундаментального та прикладного наукового забезпечення та новітніх технологій. В їх розв’язанні роль оборонно-промислового комплексу може стати ключовою, тому що саме в ОПК акумульовані величезні знання, технології та досвід розв’язання найскладніших проблем, тому що сьогодні оборонно-промисловий комплекс є інтелектуально-виробничим ядром, в якому військова і цивільна сторона перебувають у складних відносинах.
До числа першочергових проблем, які мають загальнолюдське значення, у розв’язанні яких роль оборонно-промислового комплексу у тісній взаємодії з академічними інститутами може бути або вирішальною, або відчутною, без сумніву, можна віднести такі проблеми, як створення глобального моніторингу, який відбиває стан екології; використання нових фізичних принципів щодо ліквідації наслідків забруднення оточуючого середовища і поповнення енергоресурсів, які не поновлюються; розвитку досліджень у галузі обчислювальної математики і штучного інтелекту.
Для України врахування світових тенденцій у розвитку військового сектору економіки та його подальшої трансформації з метою удосконалення засобів збройної боротьби, а також особливостей сучасного етапу військово-технічної революції має велике значення, бо відставання, яке нині намітилося у сфері забезпечення Збройних Сил України сучасними зразками озброєння і військової техніки, може негативно позначитися на національній безпеці України.
Сьогодні, з огляду на потребу реформування всієї сфери безпеки та її пріоритети, варто більш докладно проаналізувати процес реформування українського оборонно-промислового комплексу, створення військового сектору економіки майбутнього, зупинитися на принципових положеннях розбудови національного ОПК, маючи за мету сприяти ефективності та реальній об’єктивності щодо оцінки цього процесу.
Актуальність дисертаційного дослідження полягає також у тому, що існує нагальна потреба подальшої наукової розробки суті та змісту вдосконалення національної системи безпеки України в контексті реалізації європейської та євроатлантичної стратегії нашої держави. Науковий аналіз пов’язаних з дисертацією матеріалів, глибоке та всебічне вивчення поставленої у запропонованій автором роботі проблеми має важливе суспільно-політичне та наукове значення, позаяк сприятиме виконанню зобов’язань держави у гарантуванні належних умов життєдіяльності українського суспільства, зміцненню теоретико-методологічних засад обґрунтування подальшого вдосконалення системи національної безпеки країни, розробці перспективних пропозицій щодо стратегії та тактики у сфері військової економіки в ході процесу інтеграції України в європейські та євроатлантичні структури безпеки.
Обґрунтуванням необхідності проведення даного дослідження залишається відсутність узагальнюючої роботи, що підбивала б комплексний підсумок накопиченому досвіду реформування оборонного сектору промисловості в умовах постсоціалістичного господарювання в певних країнах Центрально-Східної Європи, на їх шляху до Північноатлантичного альянсу, та в країнах колишніх республіках СРСР в сучасних умовах.
Дисертація виконана відповідно до плану та програм науково-дослідної роботи з історії збройних формувань Української держави і Збройних Сил України, що здійснюються кафедрою історії, теорії та практики культури Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету Львівська політехніка”, а також відповідно до навчальних програм Львівського військового ордена Червоної Зірки інституту Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету Львівська політехніка”.
Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють 90-ті роки XX початок XXI століття, період після розвалу Організації Варшавського Договору та розпаду Радянського Союзу. Саме даний проміжок часу відзначався припиненням соціалістичного розвитку країн-сателітів СРСР та їх інтегруванням в систему євроатлантичної безпеки, а також виникненням нових незалежних держав на уламках Радянського Союзу, їх становленням й розвитком в умовах появи нових глобальних ризиків та транснаціональних загроз, докорінною зміною відносин між старою” і новою” Європою, розширенням НАТО на схід європейського континенту.
Територіальні межі роботи окреслюють східноєвропейські країни, які інтегрувалися у Північноатлантичний альянс у числі перших Польщу, Чехію та Угорщину. Їх дев’ятирічний союзницький досвід достатньо наочно свідчить про ті проблеми, з якими вони зіткнулись у сфері підтримання та забезпечення розвитку своєї військової промисловості у зв’язку з інтеграцією в НАТО. Крім того, вивчено трансформацію оборонної галузі промисловості Російської Федерації та України у минулому найбільш розвинених республік СРСР, які виробляли майже все озброєння і військову техніку для Радянської Армії СРСР.
Мета дисертаційної роботи відтворення на основі узагальнюючого джерелознавчого аналізу історичних та військово-теоретичних праць, матеріалів військових експертів та аналітиків, документів і публікацій в пресі, змісту, тенденцій, динаміки поступової трансформації оборонно-промислового комплексу, як важливого елементу гарантування національної безпеки.
Загальній меті підпорядковані основні завдання дослідження:
- узагальнити досвід трансформації оборонно-промислового комплексу країн Центрально-Східної Європи, які були у складі першої хвилі” розширення Північноатлантичного альянсу на Схід, та заходи військово-політичного керівництва цих країн у галузі оборонної промисловості на шляху інтеграції в євроатлантичні структури безпеки;
- проаналізувати процес розвитку та модернізації оборонно-промислового комплексу Російської Федерації країни не члена НАТО, з урахуванням відповідних військово-політичних змін у світі та інтересів російської держави;
- дослідити процес становлення і трансформації оборонно-промислового комплексу України з моменту набуття незалежності відповідно до стратегічного курсу країни щодо інтеграції в європейські та євроатлантичні структури безпеки.
Об’єкт дослідження система національної безпеки в контексті сучасних інтеграційних процесів щодо формування нової архітектури міжнародної безпеки.
Предмет дослідження оборонна галузь промисловості, її становлення і розвиток, поступова модернізація в умовах закінчення епохи глобальної конфронтації та переходу на ринкову модель економічного розвитку.
Методологічну основу запропонованої теми дослідження складають загальноприйняті у сучасній історіографії принципи об’єктивності, фахової відповідальності, історизму, компетентного дослідження явищ у розвитку та всебічності. Для глибокого й об’єктивного осмислення подій і процесів, що досліджувалися, застосовувались проблемно-хронологічний підхід, логіко-системний та порівняльний аналіз, методи синтезу, аналогій, узагальнення, опрацювання аналітичних джерел.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному вивченні проблеми, яка дотепер не була предметом спеціального дослідження. Автор вперше у вітчизняній історіографії на рівні дисертаційної роботи відокремив з низки традиційних для історичної науки тем у самостійний напрям розвідки трансформацію оборонно-промислового комплексу держав і застосував нові концептуальні підходи до її вивчення. Узагальнено та проаналізовано питання модернізації важливого елементу системи національної безпеки країн їх оборонного сектору промисловості, уважно відстежено процес функціонування військового сектору економіки країн-кандидатів на вступ до Північноатлантичного альянсу, а також країн, які перебувають поза структурами НАТО.
Комплексно досліджено не тільки досягнення у перманентній перебудові українського оборонно-промислового комплексу, а й наявні прорахунки, які ще заважають ефективній реалізації обраного зовнішньополітичного курсу країни. Певною мірою заповнюється прогалина у теоретико-методологічних засадах створення системи гарантування національної безпеки сучасної держави шляхом цілісного розгляду динаміки розвитку військового сектору економіки щодо захисту національних інтересів. Доведена необхідність реформування оборонно-промислового комплексу України з урахуванням як її національних інтересів, так і досвіду в цій галузі інших країн-членів НАТО та членів Співдружності Незалежних Держав.
Практичне значення одержаних результатів зумовлюється їх науковою новизною, актуальністю та сукупністю положень, що виносяться на захист. Висновки та рекомендації дисертації узагальнюють історичний досвід розбудови оборонної галузі промисловості в умовах постсоціалістичного розвитку країн колишніх сателітів СРСР та незалежних держав, які виникли на уламках Радянського Союзу, висвітлюють чинники трансформації військового сектору економіки в сучасних умовах. Розроблені в дисертації положення передбачають можливість їх застосування військово-політичним керівництвом України з метою ефективної реалізації процесу трансформації вітчизняного оборонно-промислового комплексу; законодавчими органами в розробці нормативно-правової бази вдосконалення функціонування військового сектору економіки шляхом розроблення нових, внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів.
Викладений у роботі фактичний матеріал може бути використаний при подальшому вивченні закономірностей розвитку системи національної безпеки, зокрема її важливої складової оборонно-промислового комплексу держави. Їх інтерпретація є важливим підґрунтям при підготовці більш узагальнюючих лекційних курсів, розробки підручників в ході підготовки та читання у вищих навчальних закладах курсів з актуальних проблем гарантування міжнародної безпеки та історіографії розвитку національної оборонної сфери, а також у практичній діяльності Міністерства оборони України.
Особистий внесок здобувача у розробку проблеми полягає в тому, що він уперше у вітчизняній науці, на основі аналізу документів і матеріалів, наукових праць, аналітичних розробок військових експертів, публікацій в пресі, зробив спробу комплексно охарактеризувати процес перманентного реформування оборонної галузі промисловості країн Центрально-Східної Європи після розвалу Організації Варшавського Договору та трансформацію військового сектору економіки незалежних країн, які виникли на теренах колишнього Радянського Союзу. Дисертант за допомогою фактичного матеріалу довів, що реформування оборонно-промислового комплексу вищезазначених країн було вимогою часу, визначив характерні риси стратегії розвитку сучасного оборонного сектору промисловості та можливості використання зарубіжного досвіду у перебудові українського ОПК.
Виконане наукове дослідження є цілком самостійною авторською роботою.
Основні наукові положення дисертації були оприлюднені у трьох наукових статтях у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України, які написані дисертантом самостійно:
1. Досвід реформування оборонно-промислового комплексу Російської Федерації на межі тисячоліть // Військово науковий вісник Львівського інституту Сухопутних військ, 2008. - №10. С. 254-268.
2. Розвиток оборонно-промислового комплексу Республіки Польщі під час її інтегрування в НАТО та Європейський союз // Аналітично інформаційний журнал «СХІД», 2008. - № 3 (87). С.103-108.
3. Становлення і розвиток оборонно-промислового комплексу України після набуття незалежності: перше десятиріччя // Журнал « ТРУДИ АКАДЕМІЇ» Національна Академія Оборони України, 2008. - № 4 (84). С.222-230.
Основні положення дисертації апробовані на Другій міжнародній науковій конференції „Збройні Сили України: історія і сучасність”(Львів ,2006) на всеукраїнській науковій конференції „Українська державність доби Центральної Ради (до 90 річчя її утворення) ” (Львів, 2007), „Круглий стіл, присвячений 100 річчю з дня народження О.Ольжича” (Львів, 2007), на семінарах і у ході занять із слухачами і курсантами Інституту Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Заходи військової реформи, яка сьогодні відбувається в Україні та процес поглиблення курсу європейської та євроатлантичної інтеграції потребують оптимізації бюджетних видатків, спрямування їх на розвиток українського війська, їхнього реформування, переоснащення національних збройних сил за останніми досягненнями науки і техніки, щоб вони були здатні забезпечити не тільки державний суверенітет і територіальну цілісність, а й зробити внесок у мир та стабільність в європейському регіоні.
Варто відзначити, що, згідно з думкою військових експертів, в Україні щороку майже на 9% зменшується бойовий потенціал національного війська за рахунок фізичної та моральної зношеності військової техніки й озброєння, революції у військовій сфері. З іншого боку, кожні 10 років подвоюється вартість новітніх озброєнь і щороку на 5 10% зростає вартість ремонтно-експлуатаційних робіт. Якщо оборонні витрати не задовольнятимуть цієї динаміки, держава увійде в так звану спіраль руйнації, яка розбалансує систему національної оборони, розірве потоки й етапи оснащення війська, зруйнує науково-технічний, виробничий та експлуатаційний потенціали української оборонної промисловості. Крім того, Україна, яка законодавчо обрала курс на євроатлантичну інтеграцію, не має досвіду масштабного переходу на систему стандартів НАТО, що потребуватиме від неї значних витрат на це. Терміни їхнього впровадження у найкращому випадку можуть досягати 15 20 років. За оцінками фахівців, для переходу на систему стандартизації НАТО Україні потрібно буде розробити від 10 до 40 50 тисяч нормативно-правових документів, провести комплекс робіт щодо їхнього впровадження у виробництво [17, с. 12 13].
Саме тому, реформування оборонно-промислового комплексу України повинно здійснюватися з урахуванням потреб національної безпеки і оборони країни, особливостей сучасного економічного стану української оборонної промисловості, умов її функціонування та економічних можливостей держави. Крім того, конче необхідно використовувати досвід реформування військового сектору економіки країн колишньої Організації Варшавського Договору та певних членів Співдружності Незалежних Держав. Україна, враховуючи цей досвід у процесі інтеграції в європейські та євроатлантичні структури безпеки, може заощадити час і кошти, реформуючи національний оборонно-промисловий комплекс заздалегідь під стандарти Північноатлантичного альянсу. Тому комплексне дослідження процесу трансформації військового сектору економіки вищезазначених країн має не лише теоретичне, але передусім й практичне значення.
У відповідності до мети та завдань запропонованого дослідження узагальнені результати роботи, які можна звести до таких позицій:
Досвід інтеграції до структур Північноатлантичного альянсу Республік Польщі, Угорщини та Чехії свідчить, що стратегія вступу до НАТО потребує від нових країн-претендентів провадження заходів щодо реформування оборонно-промислового комплексу з метою забезпечення спроможності національного війська стати ефективною складовою Об’єднаних збройних сил Північноатлантичного альянсу. Для цього, передусім, необхідно виконувати майбутні союзницькі зобов’язання у галузі технічного обладнання національних збройних сил, адаптації виробничного потенціалу до потреб власного війська, підвищення його фінансової капіталізації з одночасною можливістю надання експортної привабливості продукції військової промисловості.
Оборонно-промислові комплекси Польщі, Угорщини та Чехії в процесі інтеграції у Північноатлантичний альянс зіткнулися з гострими проблемами, пов’язаними з економічною кризою, в особливості з проблемами перетворення командної економіки у ринкову, що примусило шукати їх вирішення у складних умовах. Процесу трансформації військової галузі промисловості перешкоджали малі витрати на оборону, обмежений внутрішній ринок збуту продукції військового призначення, надмірні виробничі витрати. В цих умовах виживання національних оборонно-промислових комплексів цілком залежало від можливостей експорту. Незважаючи на те, що в цих країнах було впроваджено продуману промислову оборонну політику, у деяких із них, зокрема Польщі, проте, реструктуризація ОПК мала спонтанний характер, тобто ринок сам пристосовувався до нових умов через відсутність продуманої політики регулювання.
Слід підкреслити, що стан посткомуністичної економіки цих країн був приблизно однаковим, тому трансформація військового сектору економіки в Польщі, Угорщині та Чехії практично не мала національних особливостей.
Оборонно-промисловий комплекс держав першої хвилі” вступу до Північноатлантичного альянсу розвивався та удосконалювався у напрямах збереження наявного інтелектуального та науково-технічного потенціалу, стимулювання технічного і технологічного прогресу, економічної стабілізації підприємств, оновлення номенклатури озброєння і військової техніки відповідно до потреб національного війська, а також з метою підвищення конкурентноспроможності на світовому ринку озброєння.
Реструктуризація військової промисловості країн-претендентів вступу до НАТО визначила загальні напрями дій щодо ефективного використання можливостей військового виробництва шляхом реорганізації, приватизації та комерціалізації оборонних підприємств, створення галузевих холдингових компаній, підвищення їх технологічного рівня.
Модернізація оборонно-промислових комплексів Республіки Польщі, Угорської Республіки та Чеської Республіки свідчить, що цей процес вимагає значних капіталовкладень та участі зарубіжних виробників військової продукції. Це пов’язано з тим, що перехід на стандарти Північноатлантичного альянсу передбачає вдосконалення наявних систем озброєння і військової техніки через використання підсистем зразків НАТО.
Неодноразові спроби реформування військово-промислового комплексу Російської Федерації відбувалося у складних економічних умовах, що було спричинено переходом до ринкових відносин, а це призвело до зменшення технічного, наукового та кадрового потенціалу військового сектору економіки, практично була втрачена керованість оборонним виробництвом, а схема державного управління ОПК не відповідала завданням його розвитку. Крім того, на початку становлення державності новітньої Росії військовий сектор економіки перебував на периферії уваги держави та бізнесу. Все це призвело до істотного технологічного відставання Росії від провідних держав світу.
Після досить тривалого часу, завдяки певним зусиллям військово-політичного керівництва держави, стан оборонного сектору промисловості стабілізувався і розпочалася позитивна динаміка його зростання. Сьогодні оборонно-промисловий комплекс Росії, який є високотехнологічним сектором економіки країни, не зважаючи на складність проблем, що він вирішує, не тільки зберігає, але й нарощує достатньо високий науково-технічний і виробничий потенціал, який надає можливість розробляти військову і цивільну продукцію на рівні світових зразків, і здатний бути в авангарді інноваційного розвитку держави.
Підсумки діяльності оборонно-промислового комплексу Російської Федерації протягом останніх років свідчать, що за певних умов і передусім достатньої інноваційної схильності оборонно-промисловий комплекс здатний відігравати важливу роль у забезпечені нової якості та темпів зростання національної економіки, тим самим зміцнюючи економічну безпеку держави і нейтралізуючи певні внутрішні та зовнішні загрози.
Для виконання державних програм розвитку озброєння і військової техніки необхідна державна підтримка військового сектору виробництва шляхом вкладання коштів у зміцнення й розвиток виробничої бази. Допомога держави має бути цілеспрямованою і багатовекторною від сприяння консолідації компаній до постійної підтримки у сферах фінансів, кредитів, оподаткування, приватизації, інвестицій, підприємництва та інше. В той же час, така підтримка повинна бути адресною і будуватися на ретельній експертизі програм та планів компаній. Завдяки цьому, сьогодні в Росії створена досить добра базова структура військово-технічного співробітництва з закордонними партнерами. Держава певним чином контролює цю сферу, постійно вдосконалює і достатньо ефективно впливає на її функціонування.
Протягом першого десятиліття після набуття Україною незалежності становлення оборонно-промислового комплексу відбувалося в умовах економічної реформи, сутність якої перехід до ринкових відносин. У цей час спостерігалася неефективність державного регулювання й управління соціально-економічними та воєнно-економічними процесами, особливо це стосувалося національного військово-промислового комплексу. Через значні помилки у проведенні конверсії і відсутність потрібної фінансової та правової підтримки темпи й обсяги зниження рівня виробництва оборонної продукції в Україні не мали аналогів у світовій практиці. Істотно зменшилися не тільки внутрішні, а й зовнішні оборонні замовлення. Значні зусилля держави в напрямі збільшення можливостей вітчизняного ОПК щодо виробництва озброєнь для потреб Збройних Сил України були зведені майже до нуля системною економічною кризою в Україні.
Попри всі негаразди структурної перебудови економіки держави, певна частка підприємств та установ оборонно-промислового комплексу України зберегла науково-технічний і технологічний потенціал та вийшла на ринок із новими розробками і цікавими пропозиціями щодо модернізації наявного озброєння і військової техніки. Однак утримувати їх стало неможливо, тому що така їх кількість, зокрема підприємств Міністерства оборони України, була непотрібна. Тому деякі підприємства військового сектору економіки було ліквідовано або передано Міністерству промислової політики. Під час перебудови оборонної галузі промисловості було досягнуто головної мети збереження виробничого потенціалу, необхідного для виконання оборонного замовлення.
Процес реформування українського оборонно-промислового комплексу яскраво свідчить, що одним із головних факторів збереження та розвитку потужностей підприємств військового сектору економіки є створення внутрішнього ринку і здійснення замовлень військовим відомством держави. При цьому слід максимально зорієнтувати оборонну промисловість відповідно до власних потреб, а також максимально використовувати можливості оборонно-промислового комплексу в процесі реалізації планів реформування збройних сил держави.
Співпраця з Північноатлантичним альянсом в галузі оборонної промисловості є важливим чинником перебудови українського оборонно-промислового комплексу. Досвід співпраці у цій галузі свідчить про те, що не існує єдиної моделі перебудови оборонної індустрії. Хоча є багато спільних проблем і труднощів, кожна країна зацікавлена у провадженні своєї власної політики у військовому секторі економіки, з належним урахуванням економічних особливостей розвитку держави. В інтересах підвищення ефективності євроатлантичного курсу України військово-політичному керівництву держави необхідно знайти баланс між інтересами українського оборонно-промислового комплексу та вимогами і нормами НАТО в галузі озброєнь і військової техніки.
Структурна перебудова оборонної промисловості України є однією з основних складових державної промислової політики, спрямованої на подолання негативних тенденцій у військовому секторі економіки, реформування і розвиток високотехнологічної та наукомісткої компоненти сектору економіки країни, підвищення її експортного потенціалу та прискорення переходу на інноваційну модель розвитку. Реформування оборонно-промислового комплексу передбачає не тільки зміну його складу, а й створення принципово нової системи управління оборонною галуззю промисловості, максимального адаптування законодавства до євроатлантичних стандартів, а також значних коштів і часу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Рябошапко В.А., Вторушин В.А. О конверсии промышленности в США / В.А.Рябошапко, В.А.Вторушин // Военная мысль. 1991. № 6. С.75 80.
2. Безчасний Л., Юрчук В. У галузі військово-економічного співробітництва / Л. Безчасний, В. Юрчук // Політика і час. 1998. № 3. С. 51 55.
3. J. McKitrick, J. Blackweel, F. Littlepage, G. Kraus, R. Blanchfield, D. Hill
The Revolution in Military Affairs. Режим доступу: http://www. airpower. Maxwell.af.mil/.airchronicles/battle/chp3.html, p. 1
4. Закон України Про основи національної безпеки України” / Верховна Рада України // Урядовий кур’єр. 2003. 30 липня (№ 139). газета в
газеті Орієнтир”. № 28. С. 1 6.
5. Мунтіян В.І. Особливості структурного реформування економіки
оборонного комплексу України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук: спец. 08.02.03 «Управління, планування та державне регулювання економіки» / В.І. Мунтіян. К., 1994. 16 с.
6. Мунтіян В.І. Витрати на оборону в економіці держави: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. економ. наук: спец. 08.02.03 «Управління, планування та державне регулювання економіки»/ В.І. Мунтіян.
К., 1998. 32 с.
7. Горбулін В. Олов’яний щит” візитна картка ОПК / В. Горбулін // Україна-НАТО. 2005. № 6. С. 5 11.
8. Сунгуровський М. Стан і проблеми розвитку ОПК України / М. Сунгуровський // Євроатлантикінформ. 2005. № 3. С. 43 50.
9. Мунтіян В. ОПК: проблеми та шляхи їх вирішення / В. Мунтіян // Україна-НАТО. 2006. № 1. С. 39 45.
10.Шеховцев В. Ринкова трансформація ОПК як складова на шляху до
взаємовигідного співробітництва з країнами НАТО / В. Шеховцев //
Євроатлантикінформ. 2006. - № 6. С. 27 29.
11.Горбулін В.П. Оборонне будівництво в Україні: проблемні питання
розвитку ОПК і підходи до їх вирішення / В.П. Горбулін // Стратегічна панорама. 2001. № 1 2. С. 135 142.
12.Боднарчук Р.В. Проблеми планування, формування і виконання
воєнно-технічної політики в Україні: методологічний аспект / Р.В.
Боднарчук // Стратегічна панорама. 2001. № 1 2. С. 143 148.
13.Бойко В.О. Оборонно-промисловий комплекс України: стан, проблеми
та тенденції розвитку / В.О. Бойко // Наука і оборона. 2007. - № 2. С. 26 32.
14.Боднарчук Р.В., Головко В.В. Реформування оборонної промисловості
в Польщі: проблеми та перспективи / Р.В. Боднарчук, В.В. Головко // Наука і оборона. 2000. № 4. С. 48 54.
15.Безчасний Л.К., Новиков Е.Б., Юрчук В.В. Інтегрування нових членів
та партнерів НАТО у військово-економічне співробітництво країн
Альянсу: висновки для України / Л.К. Безчасний, Е.Б. Новиков,
В.В. Юрчук // Актуальні проблеми економіки. 2004. № 8. С. 81 90.
16.Борохвостов В.К. Україна НАТО: проблемні питання українського
оборонно-промислового комплексу / В.К. Борохвостов // Стратегічна панорама. 2005. № 2. С. 131 137.
17.Петренко Б. Путь Чехии в НАТО: достижения и проблемы / Б. Петренко //
Камуфляж. 2006. № 12. С. 24 27.
18.Бадрак В.В. Возможности военно-технического и оборонно-промышленного сотрудничества Украины и государств НАТО / В.В. Бадрак // Актуальні проблеми економіки. 2003. № 8. С. 19 25.
19.Дергачов О. Україна НАТО: старт нового етапу співпраці / О. Дергачов
// Економічний часопис XXI. 2002. Тематичний випуск. С. 33 35.
20. Шевцов А.І. Військово-технічне співробітництво України з НАТО
нереалізований потенціал євроатлантичної інтеграції / А.І. Шевцов //
Актуальні проблеми економіки. 2003. № 8. С. 64 69.
20.Кабан П.С. Економічні аспекти євроатлантичної інтеграції України / П.С.
Кабан // Актуальні проблеми економіки. 2003. № 8. С. 6 18.
22. Риженко А. Кінцева зупинка НАТО або 10 за” щодо вступу України
до Альянсу / А. Риженко // Військо України. 2006. № 4. С. 8 10.
23. Морозов К.П. Політологічне обґрунтування євроатлантичного вибору
України / К.П. Морозов // Наука і оборона. 2006. № 1. С. 3 13.
24. Стандарти НАТО: міфічна страшилка” для українського ОПК //
Військо України. 2007. № 3. С. 23.
25. Європейська та євроатлантична інтеграція України: проблеми
військово-технічної кооперації: Матеріали круглого столу”. К.:
Національний інститут стратегічних досліджень, 2004. 64 с.
26. Оборонна політика України: реалії та перспективи: Матеріали
міжнародної конференції (Київ, 19 вересня 2003 р.) / Національний
інститут проблем міжнародної безпеки, Женевський центр
демократичного контролю над збройними силами. К.: НІПМБ,
DCAF. 216 с.
27. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції Роль і місце
оборонно-промислового комплексу України в європейській та євроатлантичній структурах безпеки: стан і перспективи //
Євроатлантикінформ. 2005. № 3. С. 4 80.
28. Матеріали міжнародної конференції Огляд сектору безпеки і оборони
України” 19 жовтня 2006 року, м. Київ // Євроатлантикінформ.
2006. № 6. С. 4 80.
29. Матеріали міжнародної конференції Реформування сектору безпеки
України: отриманий досвід” // Євроатлантикінформ. 2006. № 3 4.
С. 4 104.
30. Васьковский А. Некоторые аспекты интеграции Польши, Венгрии и
Чехии в НАТО / А. Васьковский // Зарубежное военное обозрение.
2000. № 4. С. 7 11.
31. Крючков Д. Современное состояние военной промышленности Польши /
Д. Крючков //Зарубежное военное обозрение. 2003. № 11. С. 1521.
32. Сычев А. Некоторые аспекты военно-промышленной политики
восточноевропейских стран НАТО / А. Сычев // Зарубежное военное
обозрение. 2007. № 3. С. 22 26.
33. Викторов С. Военная промышленность Чехии / С. Викторов //
Зарубежное военное обозрение. 1996. № 1. С. 8 11.
34. Малышев В. Венгерская армия в натовском бронежилете /
В. Малышев // Независимое военное обозрение. 1999. 19 марта
(№ 10). С. 3.
35. Стефанович В. Процессы структурных преобразований польской
оборонной промышленности на фоне мировых тенденций в области производства вооружения / В. Стефанович // Актуальні проблеми економіки. 2004. № 1. С. 35 50.
36. Ласку Н. Оборонная промышленность настоящее и будущее /
Н. Ласку //Актуальні проблеми економіки. 2004. № 1. С. 18 22.
37. Страйс У. Могут ли выжить маленькие европейские военно-
промышленные комплексы / У. Страйс // Актуальні проблеми
економіки. 2004. № 1. С. 51 64.
38. Плотников Н. Чешское оружие / Н. Плотников // Независимое военное
обозрение. 1997. 9 15 августа (№ 29). С. 6.
39. Світова економіка: [ підручник для вищих навчальних закладів ] / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. К.: Либідь, 2000. 582 с.
40. Юрківський В.М. Регіональна економічна і соціальна географія.
Зарубіжні країни: [ підручник для вищих навчальних закладів ] /
В.М. Юрківський. К.: Либідь, 2001. 416 с.
41. Григорьев Е. Предвкушение большого бизнеса / Е. Григорьев // Независимое военное обозрение. 1997. 5 12 апреля (№ 13). С. 6.
42. Боднарчук Р.В., Шевцов А.І. Концептуальні підходи до формування
державної політики підтримання в боєздатному стані озброєння та
військової техніки Збройних Сил України / Р.В. Боднарчук,
А.І. Шевцов // Наука і оборона. 2001. № 2. С. 24 30.
43. Економіка зарубіжних країн: [навчальний посібник для вищих навчальних закладів] / За ред. Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, К.І. Ржепського. К.: ЦУЛ, 2003. 352 с.
44. Маначинський О. Нові орієнтири Війська Польського / О. Маначинський // Народна армія. 1995. 14 грудня (№ 201). С. 3.
45. Струговец В. Wojsko Polskie на суше / В. Струговец // Красная Звезда. 2000. 19 июля (№ 132). С. 4.
46. Скурський П.П. Досвід, проблеми і шляхи структурної перебудови
оборонно - промислового комплексу України / П.П. Скурський //
Актуальні проблеми економіки. 2003 № 8. С. 55 64.
47. Волков А., Золотарев П. Расширение НАТО и страны ЦВЕ / А. Волков,
П. Золотарев // Независимая газета. 1996. 8 августа (№ 145).
Приложение. С. 1, 4.
48. Нестеркин В. Оживление военного производства в Польше /
В. Нестеркин // Зарубежное военное обозрение. 2005. - № 2. С. 35.
49. Нестеркин В. Рост экспорта польского вооружения и военной техники /
В. Нестеркин //Зарубежное военное обозрение. 2002.-№ 4. С.59 60.
50. Воєнна безпека України на межі тисячоліть / За ред.. Г.М. Перепелиці.
К.: Стилос, 2002. 394 с.
51. Сараев А. Повышение расходов на модернизацию Войска Польского /
А. Сараев // Зарубежное военное обозрение. 2004. - № 4. С. 73.
52. Оффсеты, или новый путь выживания украинской «оборонки» //
Defense еxpress. 2006. - № 9. С. 47 49.
53. Все страны мира: энциклопедический справочник / Авторы-
составители Родин И.О., Пименова Т.М. М.: Вече, 2004. 624 с.
54. Kapoor M. Sink or swim // Business Central Europe. February 1998.
P. 11 13.
55. Коломієць П. Чехія та Румунія вступають у смугу соціального ризику /
П. Коломієць // Народна армія. 1997. 25 жовтня (№ 193). С. 2.
56. Иностранная военная хроника // Зарубежное военное обозрение.
1996. - № 11. С. 63.
57. Шлях в НАТО: Багато бажання, замало боєготовності // Народна армія.
1997. 8 серпня (№ 138). С. 3.
58. Иностранная военная хроника // Зарубежное военное обозрение.
1998. - № 6. С. 61.
59. Иностранная военная хроника // Зарубежное военное обозрение.
1996. № 2. С. 63.
60. Страны Центральной и Восточной Европы на пути в Европейский
Союз / Отв. ред. Н.В. Куликова. М.: Наука, 2002. 348 с.
61. Иностранная военная хроника // Зарубежное военное обозрение.
1995. - № 3. С. 63.
62. Перепадя В. Рынок вооружений в Центральной Европе: новая
реальность / В. Перепадя // Зеркало недели. 1997. 4 12 января
(№ 1). С. 5.
63. В рамках единого рынка вооружений ЕС создана открытая база
заказов // Defense express. 2006. - № 9. С. 31.
64. Петренко Б. Путь Чехии в НАТО: достижения и проблемы /
Б. Петренко // Камуфляж. 2006. № 12. С. 24 27.
65. Ласло Н. В поисках надежной опоры / Н. Ласло // Независимое военное
обозрение. 1997. 19 26 июля (№ 26). С. 1, 4.
66. Дяраки К. Збройні сили Угорщини / Дураки // Військо України.
1996. № 3 4. С. 23 25.
67. Малышев В. Венгерская армия в натовском бронежилете / В. Малишев
// Независимое военное обозрение. 1999. 19 марта (№ 10). С. 3.
68. Заблоцький В. РТ-91” новий польський танк / В. Заблоцький //
Військо України. 1998. № 5 6. С. 24 25.
69. Воскресенский А. О поставках Польше вооружений и военной
техники / А. Воскресенский // Зарубежное военное обозрение. 2002. № 10. С. 29.
70. Нестеркин В. Польша не получает ожидаемой выгоды от поддержки
курса США / В. Нестеркин // Зарубежное военное обозрение. 2004. № 3. С. 22 23.
71. Страны мира: справочник для эрудитов / Составитель С.О.
Романцева. Харьков: Книжный клуб «Клуб семейного досуга»,
2006. 384 с.
72. Довідник НАТО. Видання присвячене 50-й річниці Альянсу. К.:
Молодь, 1999. 543 с.
73. Голуб Н.В., Клімкін П.А. Україна та міжнародні організації:
[інформаційно-довідкове видання] / Н.В. Голуб, П.А. Клімкіна. К.: Кондор, 2003. 212 с.
74. Хахлюк А., Лук’янов А. Світовий ринок озброєнь: сучасний стан та тенденції розвитку / А. Хахлюк, А. Лук’янов // Військо України.
1998. № 1 2. С. 16 18.
75. Семенченко В. Пока партнеры в дефиците / В. Семенченко // Военно-промышленный курьер. 2007. 4 10 апреля (№ 13). С. 2.
76. Шулунов А. Н. Системный кризис «оборонки» / А.Н. Шулунов // Независимое военное обозрение. 1998. 16 января (№ 2). С. 4 5.
77. Бегма В.М. Оборонно-промислові комплекси України та Росії:
співробітництво, партнерство, конкуренція / В.М. Бегма. К.:
Національний інститут управління ринковими відносинами,1998. 192 с.
78. Меньшиков А.В., Репин В.Г. Дальше отступать некуда / А.В.
Меньшиков, В.Г. Репин // Независимое военное обозрение. 1996. 27 января 2 февраля (№ 2). С. 4.
79. Пименов В.В. Организационные блуждания оборонного комплекса /
В.В. Пименов// Независимое военное обозрение. 1999. 27 августа 3 сентября (№ 33). С. 4.
80. Страна переживает распад оборонной промышленности // Независимое
военное обозрение. 1996. 14 20 марта (№ 5). С. 5.
81. Еще мы делали ракеты // Независимое военное обозрение. 1996.
14 20 марта (№ 5). С. 5.
82. Тихонов В.М. Конверсия ВПК ведет к его вырождению / В.М.
Тихонов // Независимое военное обозрение. &nda