Методика географо-топонімічного аналізу території України (на прикладі ойконімів) : Методика географо-топонимического анализа территории Украины (на примере ойконимов)

Краткое описание

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

КУПАЧ ТЕТЯНА ГЕННАДІЇВНА

УДК 911.9 : 81’373.2 (477)

Методика географо-топонімічного аналізу території України
(на прикладі ойконімів)

11.00.11 конструктивна географія і
раціональне використання природних ресурсів

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата географічних наук

Науковий керівник:
д. геогр. наук, професор
Дмитрук Олександр Юрійович

Київ 2007

ЗМІСТ
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1 Теоретико-методологічні основи географо-топонімічного аналізу назв населених пунктів України. 10
1.1. Теоретичні основи географо-топонімічного дослідження території України. 10
1.1.1. Предметно-проблемне поле, міждисциплінарність та інтегративність топонімічних досліджень. 10
1.1.2. Формування географо-топонімічних систем України: географо-топонімічний простір. 14
1.2. Методологічні основи географо-топонімічних досліджень території України. 21
1.2.1. Концептуальна модель геоінформаційного географо-топонімічного аналізу території України (на прикладі ойконімів). 21
1.2.2. Підходи та методи до вивчення географо-топонімічного простору утвореного назвами населених пунктів. 23
Висновки до розділу 1. 32
РОЗДІЛ 2 Методика географо-топонімічного аналізу України (на прикладі ойконімів) засобами ГІС-технологій. 34
2.1. Концепція ГІС-аналізу дослідження географо-топонімічного простору території України 34
2.2. Застосування підходів та методів лінгвістичного аналізу в дослідженнях ГТС.. 40
2.3. Методи та прийоми картографічного аналізу, математичної статистики та математичного аналізу в інтерпретації географо-топонімічних даних: ГІС-технологічна адаптація методів 45
Висновки до розділу 2. 59
РОЗДІЛ 3 Аналіз регіональних особливостей географо-топонімічного простору України 62
3.1. Особливості назвотворчого процесу формування простору географічних назв населених пунктів (ойконімів) України. 64
3.1.1. Принципи номінації українських ойконімів. 64
3.1.2. Назвотворчі процеси української ойконімії. 72
3.1.3. Семантика української ойконімії та географічна термінологія. 92
3.2. Класифікація географічних назв населених пунктів України. 96
3.2.1. Методологія впорядкування географічних назв населених пунктів (ойконімів). 96
3.2.2. Принципи та критерії впорядкування географічних назв населених пунктів України. ..100
3.2.3. Типологічна класифікація географічних назв населених пунктів (ойконімів) для географічних досліджень. 101
3.3. Фактори впливу на закономірності генезису та еволюції назв населених пунктів України 105
3.3.1. Хронологія розвитку географо-топонімічного простору України. 105
3.3.2. Мовні впливи на формування назв населених пунктів України. 111
Висновки до розділу 3. 117
РОЗДІЛ 4 Географо-топонімічне районування території України. 120
4.1. Обґрунтування схеми географо-топонімічного районування території
України. 121
4.2. Регіональні географо-топонімічні структури України. 128
4.2.1.Староукраїнська географо-топонімічна зона. 128
4.2.2. Новоукраїнська географо-топонімічна зона. 155
4.2.3. Староукраїнсько-антично-тюркська географо-топонімічна зона. 172
Висновки до розділу 4...175
ВИСНОВКИ ..178
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА.183
ДОДАТКИ..193

ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасний розвиток географії відзначається інтенсивним зростанням тих її предметних областей і напрямків, які мають міждисциплінарний характер. До таких міждисциплінарних напрямів географії слід віднести і топонімічні дослідження, в становленні яких значну роль відіграють мовознавство, історія, соціологія, математика, картографія тощо. Актуальність теми дисертаційного дослідження посилюється положеннями Закону України «Про географічні назви», що визначають мовні пам’ятки України невід’ємними складниками національної суспільно-культурної спадщини, що потребують вивчення, впорядкування та збереження, так само як і пам’ятки природи, архітектури, побуту, етнографічні пам’ятки тощо. Актуальність теми дослідження також обґрунтовується нагальною необхідністю відпрацювання методики проведення комплексних географо-топонімічних досліджень різних рівнів охоплення (національного, регіонального, локального) з метою вивчення та збереження усталених мовних пам’яток, аналізу диференціації території із врахуванням історико-культурних, етнічних, лінгвістичних, географічних чинників.
Аналіз публікацій, присвячених вивченню географічних назв, а також географічній та історичній інтерпретації топонімічної інформації показав, що переважна більшість наукових досліджень при всієї різнорідності охоплення проблемних питань топоніміки відзначається відсутністю уваги до всієї сукупності чинників, які мають вплив на генезис, розвиток, сучасний стан та просторовий розподіл топонімічної складової географічного середовища.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане із науково-дослідною та науково-методичною діяльністю кафедри географії України географічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка. В тому числі з держбюджетними темами "Регіональні геоекологічні проблеми України" (2001-2005 рр., № д.р.0198U007826) та "Геоекологічний аналіз території м. Києва та приміської зони" (2006-2010 рр., № д.р. 0106U010242)
Окремі положення дисертаційного дослідження, а саме теоретико-методологічні, методичні та питання наукового впровадження вивчення української топонімії вводилися до навчальних програм курсів «Інформаційні системи та технології в туризмі», «Історична географія», «Заповідна справа», обговорювалися на наукових семінарах кафедри.
Мета і завдання роботи. Метою роботи є теоретико-методологічне обґрунтування і розробка методики географо-топонімічного аналізу території України на прикладі назв населених пунктів (ойконімів) із застосуванням концепції системного дослідження географо-топонімічного простору, існування якого зумовлено рядом факторів генезису та еволюції назв природних та природно-антропогенних об’єктів.
Для досягнення поставленої мети було висунуто та вирішено ряд наукових завдань:
1) проаналізувати та узагальнити теоретичні та методологічні положення аналізу географо-топонімічного простору (топонімічних систем, територіальних топонімічних систем, топонімічних ландшафтів), базуючись на концепції про територіальні системи, що сформовані власними назвами географічних об’єктів;
2) обґрунтувати концепцію та алгоритмічну модель географо-топонімічного аналізу території України на матеріалі ойконімів із використанням ГІС-технологій;
3) розробити та апробувати методику географо-топонімічного аналізу території України з використанням елементів математико-статистичного, математико-картографічного аналізу та процедур ГІС-аналізу;
4) дослідити та систематизувати інформацію про регіональні особливості географо-топонімічного простору України, як об’єкту конструктивно-географічних досліджень, через вивчення характеристик мовної культури, назвотворчих процесів, факторів та закономірностей генезису, еволюції та просторової організації територіальних систем, зокрема сформованих ойконімами України;
5) провести порівняльний аналіз результатів географо-топонімічного дослідження назв населених пунктів України;
6) застосувати теоретичні та методологічні положення таксономічних класифікацій і регіональні відміни в територіальній диференціації назв природних та антропогенно-природних об’єктів для побудови схеми географо-топонімічного районування.
Об’єкт, предмет досліджень. Об’єктом дослідження є сучасні географо-топонімічні системи, що утворені географічними назвами населених пунктів України.
Предметом дослідження є умови та фактори виникнення, розвитку, функціонування та просторової організації географічних назв населених пунктів України.
Теоретико-методологічною основою дослідження є наукові теоретичні та методологічні положення системних досліджень конструктивної географії, ландшафтознавства, історичного аналізу і мовознавчі концепції про топонімічні системи територій, що викладені в працях Сочави В.Б., Преображенського В.С., Шищенка П.Г., Мількова Ф.І., Берга Л.С., Тутковського П.А., Жучкевича В.О., Потебні О.О., Трубачева О.Н., Топорова В.Н., Гумецької Л.Л., Мурзаєва Е.М, Попова О.І, Бучка Д.Г., Карпенка Ю.О., Суперанської О.В., Цілуйка К.К., Стрижака О.С. та ін.
Методи досліджень. У роботі знайшли застосування класичні та новітні методи конструктивно-географічного, лінгвістичного та загальнонаукового історичного аналізу територій. Інтегруючого значення у дисертаційному дослідженні набувають методи просторового аналізу та картографічного моделювання об’єктів географо-топонімічного простору із застосуванням ГІС-технологій, які полягали у використанні стандартних процедур просторового аналізу (GIS-based analysis), а саме: формування та редагування просторових даних, робота з атрибутами, геостатистичний аналіз та інтерполяційне моделювання, із використанням процедур просторової інтерполяції, процедур картографічного аналізу, оверлейний аналіз тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
вперше:
1) обґрунтовано та розроблено концептуальну модель геоінформаційного географо-топонімічного аналізу території України в якій визначено послідовність методичних кроків аналізу та створено спеціальні програмні продукти для покращення процедур запитів до електронної бази даних та візуалізації результатів по запитам;
2) створено та систематизовано інформаційну основу географо-топонімічного аналізу території України (база даних населених пунктів України);
3) на основі геоінформаційного географо-топонімічного аналізу побудовано серії картографічних моделей просторової дистрибуції формуючих назви поселень елементів, ряд аналітичних картосхем, що відбивають характер сучасної географо-топонімічної ситуації;
4) систематизовано результати таксономічної класифікації: проведено опис та порівняння виділених регіональних географо-топонімічних структур на території України;
5) на основі вивчення просторової організації географо-топонімічних систем обґрунтовано та розроблено схему географо-топонімічного районування України;
удосконалено:
1) аналіз особливостей та територіальних відмін в назвотвірних процесах на території України вцілому, зокрема, узагальнені основні позиції в утворенні назв населених пунктів України: процеси номінації, процеси формування словотвірних моделей (словотвір та морфобудова), характерні топонімічні типи;
2) аналіз факторів та закономірностей утворення, функціонування та диференційованого розташування географічних назв населених пунктів України;
4) аналіз структурно-морфологічної та лексико-семантичної строкатості географо-топонімічних систем України, що відбито у реєстрі широковживаних та раритетних прикінцевих структурних елементів назв та реєстрі основних груп термінів, які беруть участь у словотворенні українських назв населених пунктів;
отримали подальший розвиток:
1) теоретико-методологічні основи аналізу географо-топонімічних систем із застосуванням інтеграції підходів та методів суміжних наук та методів і процедур геоінформаційного аналізу;
2) принципи, підходи та методи топонімічної класифікації географічних назв населених пунктів України, що знайшло місце в узагальненні типологічної класифікації назв.
3) принципи, підходи та методи виділення таксонів при побудові схеми географо-топонімічного районування території України.
Практичне значення одержаних результатів роботи полягає у створенні повнофункціональної Бази даних населених пунктів України (БДНП), що нараховує 30 199 записів. БДНП була сформована в процесі обробки друкованих реєстрів назв населених пунктів України за різні часові періоди, картографічних матеріалів, топонімічних словників та переписів населення України. БДНП України містить інформацію про назви населених пунктів за ряд років, просторову локалізацію населених пунктів (географічні координати) та іншу атрибутивну інформацію і є придатною для ГІС-аналізу тестової ділянки. Крім того отримані в ході геоінформаційного географо-топонімічного аналізу результати дозволяють поповнити та збагатити галузеві географічні дослідження (краєзнавчі, ландшафтознавчі, рекреаційно-туристські, соціально-географічні, економіко-географічні) географо-топонімічною інформацією. Отримані дані можуть бути використані при вивченні рівня анторопізації природних ландшафтів, при проведенні історико-ландшафтознавчих реконструкцій в різних напрямках використання ландшафтів за історичні часи, в рамках досліджень гуманістичної географії, при вивченні змін етнічного складу населення регіонів та географії населення взагалі. Доповнення існуючої теоретико-методологічної бази топонімічних досліджень дало можливість здійснити географо-топонімічне районування

Список литературы

ВИСНОВКИ
На основі детального опрацювання і аналізу наукових та картографічних джерел, узагальнення результатів регіональних та локальних мовознавчих, історико-лінгвістичних та географічних досліджень топонімії України, розробок ГІС-аналізу географічної інформації, а також практичної апробації методики геоінформаційного географо-топонімічного аналізу території України робимо наступні висновки:
1. Розглянуто теоретико-методологічні засади географо-топонімічних досліджень та прикладні аспекти їхньої реалізації засобами ГІС-технологій. Визначено основні завдання і об’єкт геоінформаційного географо-топонімічного аналізу території України сучасні географічні назви населених пунктів України, що формують елементарні територіальні географо-топонімічні системи (ГТС). ГТС розглядаються як динамічні системи, що мають чітку територіальну локалізацію і характеризується єдністю формуючих її компонентів. Єдність компонентів ГТС є результатом взаємодії та взаємозв’язків між компонентами внутрі кожної системи та поза неї (між різними рангами географо-топонімічних систем). Результатом такої взаємодії та взаємозв’язків компонентів утворюється неоднакова структура (типологічна, хорологічна тощо) ГТС. Географо-топонімічні системи незалежно від їхньої складності та рангу мають низку характерних властивостей: континуальності та дискретності; індивідуальності та схожості.
2. Розроблена концептуальна схема геоінформаційного географо-топонімічного аналізу ГТС території на матеріалі сучасних назв населених пунктів містить наступні послідовні частини: 1) створення інформаційної основи для аналізу; 2) лінгвістичний аналіз (структурно-морфологічний, лексико-семантичний, частковий етимологічний) мовної складової об’єкту дослідження; 3) математичний та просторовий аналіз формалізованої лінгвістичної складової; 4) синтез отриманих аналітичних результатів у географо-топонімічному районуванні; 5) систематика виділених на території України регіональних структур.
3. Розроблено і апробовано методику геоінформаційного географо-топонімічного аналізу на матеріалі назв населених пунктів України із включенням класичних та новітніх методів лінгвістичного, географічного, історичного та геоінформаційного аналізу. Впровадження ГІС-технологій в географо-топонімічні територіальні дослідження зумовлене опрацюванням великих за об’ємом, структурованих масивів просторово організованої інформації, формалізацією лінгвістичної інформації для процедур просторового аналізу.
4. Обґрунтована методика забезпечується реляційною базою геоданих. Аналізу підлягало 30 199 одиниць, співвідношення якісних характеристик та структури яких описувалося за допомогою регулярної 50 км мережі. Побудована БДНП дозволяє будувати аналітичні моделі, вивчати об’єкти за будь-яким набором лінгвістичних, історико-лінгвістичних параметрів або властивостей. Застосування математико-картографічного, математико-статистичного та інформаційного опрацювання БДНП дозволило провести ретельний аналіз внутрішньої структури (топонімічні форманти та основи, семантичні категорії) та визначитися із співвідношенням різних типів географо-топонімічних систем по регіонам України.
5. Аналіз регіональних особливостей назвотворчого процесу, вивчення номінаційних традицій, структурно-морфологічної строкатості, семантичних характеристик лінгвістичної складової, а також факторів та закономірностей утворення, функціонування та розподілу виявив надзвичайну різноманітність і строкатість географо-топонімічних систем на теренах України, мінливість їх в часі, зумовленість їхньої просторової диференціації від іншомовних впливів.
6. Застосування візуального та інформаційного аналізу дозволило визначити повний спектр вживаних топонімічних елементів кількістю в 256 варіацій (топонімічних формантів та більшість основ), що приймають участь в будові українських назв населених пунктів та картографувати їхню географічну дистрибуцію. Лінгвістичний та просторовий аналіз виділених топонімічних елементів є достатньо інформативним щодо особливостей топонімічного освоєння регіонів та хронологічних періодів утворення назв.
Архаїчні та староукраїнські форманти в більшості притаманні моделям назв Правобережної України (Волинь, Полісся, Галичина, Поділля, Карпати, Буковина, Наддніпрянщина). Новоукраїнські та сучасні форманти переважно мають вживаність на південь від природної межі між лісостепом та степом (Центральна, Східна та Південна Україна).
7. Використанням процедур математико-статистичного аналізу, зокрема, обрахування показників рівномірності для всіх існуючих структурних елементів назв поселень, визначено ряди назв (із такими елементами в будові) із нерівномірним просторовим розподілом. За допомогою обрахунків коефіцієнтів парної кореляції для послідовностей критеріїв (виділені структурні елементи назв - 256), що притаманні територіальним одиницям виділено 19 регіональних географо-топонімічних структур (областей). Кожна з цих областей характеризується переважанням певних топонімічних формантів та основ, які відбивають специфіку та традиції у назвотворенні регіонів і утворюють строкатість географо-топонімічних систем України.
8. В ході лінгвістичного аналізу існуючого масиву даних визначено основні лінії номінації назв населених пунктів, що відбивається на їхньому типологічному різноманітті: назви, які походять від іменної категорії слів відантропонімічний, відгідронімічний, відетнонімічний тип (40,50%); назви, що зумовлені реаліями оточуючими носіїв мови відапелятивний тип (51,11%).
9. Просторовий аналіз назв відапелятивного типу (4 семантичних групи) визначив наступну закономірність в диференціації таких назв: найбільша щільність цих назв спостерігається в регіонах із достатньо давнім заселенням, що відповідає високій збереженості архаїчних традицій в назвотворчих процесах і природною та мовнодіалектною розмаїтістю. Найбільшою щільністю відапелятивних назв характеризуються області все тієї ж Правобережної України та Криму. В розподілі назв відантропонімічного типу спостерігається дещо інша картина, яка відбиває процеси територіального освоєння регіонів України в різні часові періоди.

10. У підсумках реалізації методики аналізу складено схему географо-топонімічного районування території України з обґрунтуванням основних принципів, методів та системи таксонів. Враховуючи закономірності генезису, розвитку та функціонування назв природно-антропогенних об’єктів, що відбиваються на просторовій диференціації ГТС в межах України виділено: три географо-топонімічні зони, десять географо-топонімічних областей, дев’ятнадцять географо-топонімічних областей.
11. Кожен з виділів відзначається специфікою та силою умов генезису та існування, структурно-морфологічними та лексико-семантичними типами географо-топонімічних систем. Так, географо-топонімічні зони виділені на основі аналізу історії заселення та всебічного освоєння території України. В рамках аналізу хронологічних класів назв поселень, вивчення мовних впливів в процесах назвотворення та лінгвістичного аналізу структурних частин ойконімів можливим стало виділення Староукраїнської, Новоукраїнської та Староукраїнсько-антично-тюркської зон.
12. Географо-топонімічні провінції, які виділяються в межах географо-топонімічних зон характеризуються підсиленням тих чи інших явищ у процесах утворення ойконімів. Так в межах Староукраїнської зони виділено шість провінцій, які мають регіональні розбіжності в територіальній структурі географо-топонімічних систем, хоча загальним для них є усталеність традицій слов’янського назвотворення: широке застосування географічної термінології, архаїчні та староукраїнські форманти в морфологічній будові назв, а також вплив західноєвропейських, південнослов’янських та балтських мов. В межах Новоукраїнської зони виділено три провінції за силою проявів впливу мов тюркської групи, російської мови. Загальним для ойконімів цих провінцій є практично повна заміна старих українських та тюркських назв новими із спрощеною семантикою та порівняно не високе використання географічних термінів при утворенні назв. Семантичні категорії ойконімів цієї провінції це назви із емоційним забарвленням, рідкі назви із фізико-географічними характеристиками території, переважають назви із особовими іменами та меморіальні назви.
13. Виділення в межах провінцій географо-топонімічних областей відбувалося за визначенням різноманіття структурно-морфологічних та лексико-семантичних типів географо-топонімічних систем таксонів. Кожній області відповідають тільки їй притаманні назви, які складені характерними структурними елементами. Кожен елемент назви несе в собі інформацію про фізико-географічні умови області, господарські та культурні уподобання населення території.
14. Наведені в дисертації результати дозволяють сформулювати концепцію територіального аналізу та моделювання географо-топонімічних систем за універсальною методичною схемою із залученням стандартизованих пакетів прикладних програм, і на її основі проводити різномасштабні за тематикою та територіальним охопленням конструктивно-географічні, історико-ландшафтознавчі, історико-географічні, мовознавчі, етнографічні, краєзнавчі дослідження тощо. Створені серії електронних картографічних моделей та реляційна база геоданих мають практичне значення при розробці тематичних словників, картографічних робіт та ін. Наукові положення та висновки дисертації можуть бути безпосередньо використані органами державної влади у галузі реєстрації та збереження географічних назв при обґрунтуванні та реалізації схем і проектів територіально-адміністративного устрою України, при утворенні загальнодержавного переліку назв населених пунктів та реєстрів географічної номенклатури, а також при формуванні загальнодержавних програм по збереженню існуючих та поверненню втрачених назв згідно із положеннями Закону України «Про географічні назви».

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Агеева Р.А. Гидронимия Русского Северо-Запада как источник культурно-исторической информации. / под ред. Н.И. Толстой. М.: Наука, 1989. 128с.
2. Агеева Р.А. Происхождение имен рек и озер / отв.ред. Мурзаев Э.М.- М.: Наука, 1985. с.176.
3. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. М.: Мысль, 1983. 350с.
4. Андрощук. О. Перейменування об’єктів адміністративно-територіального поділу Криму, як репресивний та пропагандистський засіб державної політики (2 половина 20 століття). // Http://history. org. ua /vidan/2004/krym
5. Афанасьєв О.Є. Географічні дослідження топонімії України. //Дис. .канд. геогр. наук.: 11.00.11. К.:, 2006. 195с.
6. Байцар А.Л., Дзіковський Р.Г. Місцеві географічні терміни Українських Карпат як основа топонімоутворення // Створення національного інформаційного банку географічних назв: Всеукр. Наук.-практ. конф. з топоніміки. К.: Нац. Рада з геогр. назв, 1995. с.4-5.
7. Байцар А.Л. Використання місцевих географічних термінів Українських Карпат у ландшафтознавстві // Фізична географія та геоморфологія. / Матеріали науково-практичної конференції. К.: ВГЛ Обрії, 2004. Вип. 46, Т. 2. с. 7-12.
8. Баранов Ю.Б., Берлянт А.М., Капралов Е.Г. и др. Геоинформатика: Толковый словарь основных терминов. М.: ГИС-Ассоциация. 1995. 285с.
9. Беленькая В.Д. Очерки англоязычной топонимики: Уч. пособие. М.: Высшая школа. 1977. - 227с.
10. Беленькая В.Д. Топонимы в составе лексической системы языка. М.: Изд-во МГУ. 1969. - 168с., карт.
11. Берг Л.С. О русской географической терминологии. Землеведение, сб. 6. М.: 1915.
12. Берлянт А.М. Образ пространства: карта и информация. М.: Мысль. 1986. 240 с., ил.
13. Берлянт А.М., Лукьянова Т.С. Картографический анализ связей биомассы фитопланктона с природной средой Тихого Океана // Вестн. Моск. Ун-та. География. М.: Изд-во МГУ, 1981. № 4. с.67 72.
14. Беценко Т. Етюди з топонімії Сумщини. Походження географічних найменувань. Суми: Собор, 2000. 86с.
15. Борек Г. К проблеме восточнословянских топонимов на -ица // Восточно-славянская ономастика.: Сб. исследований и материалов. М.: Наука. 1979. с. 154-166.
16. Бондарук Г.П. История формантного метода в топонимике // Развитие методов топонимических исследований / отв. ред. Поспелов Е.М. М.: Наука, 1970. с. 55-62.
17. Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині 17 ст. К.: Наукова думка, 1986. 264 с.
18. Бочаров М.К. Методы математической статистики в географии. М., 1971. 435с.
19. Бучко Д.Г. Походження назв населених пунктів Покуття. Львів: Світ, 1990. 144 с.
20. Бушаков В.А. Роль географічних термінів в утворенні топонімів Криму. // Часопис «Східний Світ». 2002. №2., с. 84-100 // Http: // crimetau. org. ua / history / articles / bush.-terms. pdf.
21. Василюк Л.Л. Зміни ландшафтів Волині в XV XX століттях (з використанням топонімічних даних) // Наукові записки аспірантів: Зб. Наук. Праць. Вип.1. Луцьк, 1997. c. 10-15.
22. Василюк Л.Л. Топоніми Волині, як джерело фізико-географічних досліджень. Луцьк, 1999. 130с.
23. Василюк Л.Л. Фізико-географічна зумовленість топонімії Волинської області. // Дис. . канд. геогр. наук: 11.00.11. К.: 2000. 185с.
24. Вопросы топонимики СССР. // Материалы топоним. комис. 1970-71 и 1971-72 гг.: Сб.ст. / отв. ред. Поспелов Е.М. М.: МФГО, 1976. 59с.
25. Вопросы топономастики. // Сб. наук. статей. Свердловск, 1972. 85с.
26. Восточно-славянская ономастика. // Сб. исследований и материалов. М.: Наука. 1979. 250с.
27. Галас К.Й. Укр. топонімія Закарпаття в лінгвістичному аспекті./ Учб. Посібник. Ужгород.. 1979.
28. Гаркавец А. Н. Тюркские языки на Украине. К.: Наука, 1988.- 164с.
29. Географические названия. // Сб. науч. статей. / отв. ред. Э.М.Мурзаев. М.: ГеографГИз, 1962. 91с.
30. Гідроніми Нижнього Подністров’я. / ред. проф. Ю.О. Карпенко. К.: Вища школа. 1981. 112с.
31. Гідронімічний атлас України. К.: Н. думка, 1967.
32. Гідронімія України в її міжмовних та міждіалектних зв’язках. / ред. Желєзняк І.М. та ін. К.: Наукова думка, 1981. 240с.
33. Горбачевич К.С. Русские географические названия. М.-Л. Наука, 1965. 98с
34. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. К.: Радянська школа,1977. 119с.
35. Горпинич В.О. Теоретичні питання відтопонімного словотвору східно-слов’янських мов. К.: Наукова думка, 1973. 168с.
36. Громыко Г.Л. Статистика: Методические указания для студентов-заочников геогр. факульт. гос. ун-тов. М.: Изд-во МГУ, 1970. Изд. 2, доп. 116с.
37. Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. / редкол. П.С.Сохань та ін. К.: Наук. думка, 1991. Т. 1-4.
38. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови 14 15 ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. 298 с.
39. Дмитрук О.Ю. Купач Т.Г. Ойконім у ландшафті і ландшафт в ойконімі // Феномен ландшафту: частини ціле все. Філософія і географія. Проблеми постнекласичних методологій / Зб. наук. праць. К.: Б.в., 2004. с. 68-71.
40. Железняк І.М. Ономастика Полісся. НАН України. - К.: 1999. 124с.
41. Жучкевич В.А. Краткий топонимический словарь Белоруссии. Минск, БГУ, 1974. 448с.
42. Жучкевич В.А. Общая топонимика [Изд.2-е, испр. и доп.]. Минск: Вышейшая школа, 1968. 432с, карт.
43. Записки з ономастики: Зб.наук. праць.: Одеса: «Астропринт», 1999.
44. Зеленко Л.П. Хронологическая динамика причерноморской гидронимии. // Давньоруська ономастична спадщина в східно-слов’янських мовах. К.: Н.думка, 1986. с. 30-34.
45. Зикань Х.І. Географічні назви м. Ужгород та його околиць. // Автореф. дис. .канд. філолог. Наук:11.00.11 Ужгород, 2002. 17с.
46. Имя нарицательное и собственное. / Сб. статей. М.: Наука, 1978. 208с.
47. Информационные модели в лингвистике.: Сб. статей под ред. Морозова И. Ю. Омск, 2001.
48. Информационные системы и технологии. Новосибирск, 2000.
49. Информационные системы на базе СУБД. Практика обработки данных и принципы проектирования. / Авт. Кол-в Э.А. Бабкин и др. Н.-Новгород, 2000.
50. Информационные технологии: Сб. трудов. Луганск, 1998. 156с.
51. Романчук С.П. Історичне ландшафтознавство: Теоретико-методологічні засади та методика антропогенно-ландшафтних реконструкцій давнього природокористування: Монографія. К.: РВЦ Київський університет, 1998. 146с. ил.
52. Історія міст і сіл Української РСР: т.1 26. К.: Гол.ред. УРЕ АН УРСР, 1970.
53. Карпатская диалектология и ономастика // АН СССР Ин-т славяноведения и балканистики // Г.П. Клепикова (ред.) М.: Наука, 1972. 582с., рис.
54. Карпенко О.П. Назви річок Нижнього Правобережного Подніпров’я. К. Наукова думка, 1989. 84с.
55. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. К. Одеса: Либідь, 1991. 280с.
56. Карпенко Ю.О. Топоніміка і її місце в лексичному складі мови. Чернівці, 1962. 245с.
57. Карпенко Ю.О. Топонімія Буковини. К.: Наукова думка, 1973. 238с.
58. Карпова Т.С. Базы данных: модели, разработка, реализация. СПб.: Питер, 2001, 304 с.: ил.
59. Кидибиц Н.Й. Географічні назви у мовленні угорців м. Берегова та його околиць. // Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філолог. наук. Ужгород, 2004. 25с.
60. Коваль А.П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. К.: Либідь, 2001.
61. Ковачев Н.П. Месните названия от Севлиевско. София: 1961. 299с. + карт.
62. Ковтун В.В. Степаненко А.В. Города Украины: экономико-географический справочник. К.: Выща школа. 1990. 279 с.: ил.
63. Кордуба М. Земля є свідком минулого: Географічні назви, як історичне джерело. Львів, 1924.
64. Котович В.В. Ойконімія Опілля 12 20 ст. / Автореф. дис. канд. філол. наук. Ів. Франківськ, 2000. 20с.
65. Кошкарев А.В., Капралов Е.Г., Тикунов В.С. Геоинформатика: Учеб. для студ. вузов. М.: Изд. центр «Академия», 2005. 480 с.
66. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста: Походження назв міст і смт УРСР. К. Наукова думка. 1978.
67. Крым. Географические названия: Краткий словарь // Библиотека крымоведа / ред. Белинский И.Л., Лезина И.Н., Суперанская А.В. Симферополь: Таврия плюс. 1998. 160 с.
68. Купач Т.Г. Географо-топонімічне районування України // Наукові записки Вінницького національного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія географія. Вінниця: 2007. Вип. 49. с.121-125.
69. Купач Т.Г. Використання інформаційних технологій при топонімічних дослідженнях // Фізична географія та геоморфологія. К.: ВГЛ Обрії. 2003. Вип.. 44. с. 87-91.
70. Купач Т.Г. Географічні терміни в географічних назвах населених пунктів України: семантична класифікація // Матеріали міжнародної наукової конференції / за ред. проф. Л.І. Зеленської. Дніпропетровськ.: Вид-во ДНУ, 2006. с.164 167.
71. Купач Т.Г. Організація Бази даних для географо-топонімічних досліджень території України (на прикладі ойконімікону) // Фізична географія та геоморфологія. / Матеріали науково-практичної конференції. К.: ВГЛ Обрії. 2004. Вип.. 46, Т. 2. с. 132-136.
72. Купач Т.Г. Теоретико-методологічні основи географо-топонімічних досліджень України. // Соціальна та економічна географія К.: 2004. Вип. 55. с. 66 70.
73. Купач Т.Г. Хронологічний та лексико-семантичний принципи утворення семантичної класифікації географічних назв для географічних досліджень // Фізична географія та геоморфологія. Матеріали науково-практичної конференції. К.: ВГЛ Обрії. 2005. Вип. 47. с. 200-205.
74. Купчинський О.А.Найдавніші слов'янські топоніми України, як джерело історико-географічних досліджень. К.: Наукова думка. 1981. 241с.
75. Лящук Б.Ф. Географічні назви Українських Карпат і прилеглих територій: Навч. посібник. - К.: Наукова думка, 1993. 202с.
76. Лемтюгова В.П. Восточнославянская ойконимия апелятивного происхождения: названия типов поселений. Минск: изд-во «Наука и техника», 1983. 265с.
77. Лобода В.В. Топонімія Дніпро-Бузького межиріччя. К.: Вища школа. 1976. 187с.
78. Лучик В.В. Гідронімія Середнього Дніпро-Бузького межиріччя. // Автореф. дис. . канд. філолог. наук. К.: 1995. 22с.
79. Лучик В.В. Іншомовні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького межиріччя. Кіровоград: РВГІЦ КДПУ ім. М.В. Вінниченка, 1999. с. 104.
80. Любимова Е.Л., Мурзаев Э.М. Топонимические свидетельства географических условий прошлого Русской равнины // Современные проблемы географии. М.: Наука, 1964. с.303-309.
81. Маракуев А.В. Краткий очерк топонимики как географической дисциплины. Изд-во Казахского гос. ун-та. Т.18., 1954
82. Маринич А.М., Ланько А.И., Щербань М.И., Шищенко П.Г. Физическая география Украины / под ред. чл.-кор. Маринича А.М. К. Вища школа, 1982. с.208.- карт.
83. Масенко Л.Т. Гідронімія Східного Поділля. К.: Наукова думка,1979.
84. Матіїв М.Д. Гідронімія басейну Стрию. // Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філолог. наук. Запоріжжя, 1999. - 20с.
85. Мильков Ф.И. Рукотворные ландшафты. М.: Мысль, 1978. 86с.
86. Мурзаев Э.М. Очерки топонимики. М.: Мысль, 1974. 382с., карт.
87. Никонов В.А. Введение в топонимику. М. Мысль, 1965. - 179с., ил.
88. Новицкий И.П. Указатель к изданиям Временной комиссии для разбора дреаних актов учрежденной при Киевском, Подольском, Волынском генерал-губернаторе (с 1845 по 1877 г.г.). Т.1-2. Киев, 1882.
89. Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць / Дніпропетровський держ. ун-т. Кафедра української мови / Горпинич В.О.(ред.). Дніпропетровськ, 1998. 79с.
90. Ономастика Полісся / НАН України; Ін-т української мови / І.М. Желєзняк (ред.). К.: 1999. 234с.
91. Ономастика східних слов’ян: Тези доп. наук. семінару / НАН України; Ін-т української мови / І.М. Желєзняк (ред.). К.: 1996. 100с.
92. Отін Є. С. Гідроніми Східної України. К. Донецьк: Вища школа, 1977. 156 с.
93. Отін Е.С. Топонимия приазовских греков: историко-етимологический словарь географических названий. Донецк Мариуполь, 2000 195 с.
94. Питання топоніміки та ономастики. / за ред.Цілуйко К.К. К.: Вид-во АН УРСР, 1962. 94с.
95. Попов А.И. Географические названия (введение в топонимику). М.-Л.: Наука, 1965. 181с.
96. Поспелов Е.М. Топонимика в школьной географии: Пособие для учителей. М.: Просвещение, 1981. 143с., ил.
97. Поспелов Е.М. Топонимика и картография. М.: Мысль, 1971. 256с., сх., карт.
98. Потебня О.О. Записки по русской грамматике. Т.3 М., 1968
99. Преображенский В.С. Ландшафтные исследования. М.: Наука, 1966.
100. Подольская Н.В. Восточнославянские типовые исходные топоосновы. //Имя нарицательное и собственное / Сб.наук.статей. М.: Наука, 1978. с.107-115.
101. Принципы топонимики. // Материалы совещания. М.: Изд-во АН СССР, 1962.
102. Прокаев В.И. Физико-географическое районирование: Уч. пособие для студентов пед ин-тов по геогр. спец. М.: Просвещение. 1983. -176с., ил.
103. Пура Я.О. Край наш у назвах. / Рівненський ін-т слов’янознавства. Рівне,1997.
104. Пура Я.О. Походження назв населених пунктів Рівненщини. Львів, Світ. 1990.
105. Пура Я.О. Походження назв територіальних мікрооб’єктів Рівненщини. Рівне,1990.
106. Развитие методов топонимических исследований. / отв. ред. Поспелов Е.М. М.: Наука. 1970. 112с.
107. Регіональна ономастика: Матеріали І наук.- практ. конф. з ономастики / Луганський національний пед. ун-тім. Т. Шевченка Луганськ: Альма-матер, 2004. 102с.
108. Регіональна ономастика: Матеріали ІІ н