ЗАХІДНО-ПОДІЛЬСЬКЕ ГОРБОГІР'Я ЯК ГЕОГРАФІЧНИЙ ЕКОТОН : ЗАПАДНО-ПОДОЛЬСКОЕ горбогирья КАК ГЕОГРАФИЧЕСКИЙ ЭКОТОН

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису

Дем'янчук Петро Михайлович

УДК 911 : 551.4 (477.8)

ЗАХІДНО-ПОДІЛЬСЬКЕ горбогір'я ЯК ГЕОГРАФІЧНИЙ ЕКОТОН

11.00.11 конструктивна географія і раціональне
використання природних ресурсів

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата географічних наук

Науковий керівник:
Свинко Йосип Михайлович
кандидат геолого-мінералогічних наук,
професор

Львів 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..................................................
ВСТУП ......................................................................................................
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження
географічних екотонів
1.1. Ретроспективний аналіз досліджень географічних екотонів..
1.1.2. З історії дослідження..........................................................
1.1.3. Сучасні напрямки дослідження екотонів.........................
1.2. Дослідження перехідних смуг як еколого-географічна й
загально-географічна проблема.................................................
1.3. Визначення основних понять......................................................
1.4. Основні властивості геоекотонів................................................
1.5. Підходи до типології географічних екотонів............................
1.6. Модель географічного екотона.......
1.7. Структура і алгоритм конструктивно-географічних досліджень географічних екотонів...
Висновки..
Розділ 2. Західно-Подільське горбогір’я як географічний екотон
2.1. Географічне положення ..
2.2. Основні риси геологічної будови...
2.3. Неотектоніка та її відображення в рельєфі................................
2.4. Антропогенові денудаційні поверхні вирівнювання....
2.5. Вплив карсту на ландшафтну структуру ..
2.6. Перехідні риси рослинного покриву.....
2.6.1. Рослинний покрив та геоботанічне районування....
2.6.2. Флористичний склад рослинного покриву....
2.7. Особливості регіонального поширення ґрунтів.......................
2.8. Особливості деяких фауністичних комплексів.........................
2.8.1 Зоогеографічний склад наземної малакофауни ЗПГ та її спорідненість із малакофауною Карпат....
2.8.2. Спільні види земноводних і плазунів для ЗПГ і Карпат...
2.9. Ландшафтна організація території ........
Висновки .
Розділ 3. Географічні екотони і соціум.
3.1. Місце та роль геоекотонів в життєдіяльності людини.
3.2. Геоекотони як найоптимальніші місця для заселення
3.3. Історико-ландшафтні особливості формування мережі поселень
3.4. Територіальна диференціація населення та демографічне навантаження на ландшафти
Висновки.....
Розділ 4. Деякі аспекти раціонального природокористування й
охорони природи..
4.1. Ботаніко-географічний аналіз як основа созологічної оцінки рідкісних і зникаючих видів флори ....
4.1.1. Хорологічний аналіз.
4.1.2. Ценоекологічний аналіз...
4.1.3.Созологічна оцінка раритетного фітогенофонду
4.1.4. Роль ботанічних садів у збереженні різноманітності й збагаченні культурної флори ..........................................
4.2. Сучасна структура природозаповідного фонду та шляхи її подальшого вдосконалення і розвитку.....
4.3. Територіальна організація структурних елементів регіональної екомережі як один з напрямів раціонального використання природних ресурсів....
4.3.1. Ключові території (природні ядра).....
4.3.2. Відновлювальні території ......
4.3.3. Сполучні території (екологічні коридори) ...
Висновки .........
ВИСНОВКИ .............
додатки .............
Список використаних джерел ....

ВСТУП

Актуальність теми. Серед пріоритетів сучасного ландшафтознавства чільне місце посідають ландшафтознавчі дослідження, що спрямовані на вивчення просторово-часових закономірностей формування перехідних ландшафтних смуг. Останнім часом усе більше уваги звертається на необхідність удосконалення уявлень про особливі, специфічні утвори географічні екотони (геоекотони) перехідні смуги різних типів і рангів, для яких притаманним є, з одного боку, поєднання комплексу ознак, що характерні для суміжних генетично різних ландшафтних об’єктів, з другого формування індивідуальних ознак перехідних утворів.
Геоекотони, як об’єктивна реальність, стають особливим предметом вивчення, адже саме в межах перехідних утворень змінюються властивості неперервної субстанції, акумулюються й трансформуються речовинно-енергетичні й інформаційні потоки, які поступають із активно взаємодіючих суміжних просторів.
Геоекотони є одним із об’єктів конструктивно-географічних досліджень. Конструктивна географія, як напрям прикладних географічних досліджень, інтегрувала природничо-, економіко- і соціально-географічні знання, виступає дієвим інструментом у дослідженні цього феномена об’єктивної реальності.
Посиленою увагою вчених до цієї проблеми, як можливого місця максимального напруження й загострення взаємозв’язків суміжних об’єктів, відзначився сучасний, постнекласичний етап у розвитку географічної науки. Численні публікації теоретичного (Ф.Мільков, К.Геренчук, В.Преображенський, Д.Арманд, В.Пащенко, В.Залєтаєв, М.Гродзінський, Т.Бобра, В.Сочава, В.Ніколаєв та ін.), методичного (Е.Коломиц, Р.Спиця, Л.Стефанков та ін.), прикладного (К.Позаченюк, С.Стойко, Ю.Мандер, Ю.Ягомягі, В.Мельник, Д.Люрі та ін.) змісту свідчать про багатоаспектність дослідження перехідних смуг у зв’язку з великим значенням їх результатів для поглиблення наукових засад фундаментального ландшафтознавства та визначення напрямків практичного використання результатів наукових досліджень.
Дискусійність деяких теоретичних положень, неузгодженість понятійно-термінологічного апарату, необхідність обґрунтування критеріїв виділення перехідних смуг підтверджують доцільність та актуальність вивчення цих ландшафтних утворів.
На території України існують добре виражені в рельєфі, рослинному покриві, ландшафтах перехідні смуги різних типів, однак їх аналізу в якості цілісних ландшафтних об’єктів надавалось недостатньо уваги.
Західно-Подільське горбогір’я привертає увагу, насамперед тим, що на його прикладі можна проаналізувати більшість існуючих загальних проблем перехідних ландшафтних смуг, воно є класичним прикладом геоекотону. Названий регіон є унікальною територією для всебічного вивчення ландшафтного спряження зони взаємодії Українських Карпат і прилеглої частини Східноєвропейської рівнини.
Актуальність проведення досліджень у перехідній зоні, (зоні взаємодії Українських Карпат і прилеглої частини платформи) якою виступає ЗПГ, зумовлена необхідністю деталізації уявлень про геоекотонний характер регіону, зокрема перехідний характер ландшафтної структури в неоднорідних морфоструктурно-неотектонічних умовах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводились як складова колективної теми кафедри фізичної географії Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка Комплексні фізико-географічні дослідження природно-господарських систем (на прикладі Поділля)”, і спрямовані на реалізацію Основних напрямків державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (Постанова ВР України № 188-189), Про концепцію збереження біологічного різноманіття України” (Постанова КМ України від 12.08.97, № 439), Закону України Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”.
Обраний напрям досліджень тісно пов’язаний з виконанням регіональних наукових програм: Програми формування екологічної мережі Тернопільської області на 2001-2015 роки (затвердженої рішенням Тернопільської обласної ради від 5.07.2001р. № 02-1/1092, Програми (плану дій) з охорони довкілля, раціонального використання ресурсів та забезпечення екологічної безпеки Тернопільської області на 2000-2005 рр. (затвердженої рішенням сесії Тернопільської обласної ради від 21 серпня 2000 р. № 176). Окрім того, автор брав участь у проведенні інвентаризації геологічних та гідрологічних об’єктів в межах території та об’єктів природно-заповідного фонду Тернопільської області на основі договору з науковим центром заповідної справи Мінприроди України у 2004 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є покомпонентний конструктивно-географічний аналіз геокомплексів Західно-Подільського горбогір’я як географічного екотона, його сучасного стану, закономірностей просторового розподілу, просторово-часової динаміки, кількісної та якісної оцінки природних ресурсів та обґрунтування шляхів оптимізації природо-користування в регіоні в рамках реалізації концепції сталого розвитку.
Для досягнення мети ставились такі завдання:
- проаналiзувати розвиток iдей та практичних досягнень у сферi природничих дослiджень геоекотонів; провести їх узагальнення та сформувати на цій основi цілісне уявлення про геоекотони;
- поглибити теоретичні засади дослідження географічних екотонів;
- виявити найхарактерніші природно-географічні ознаки Західно-Подільського горбогір’я як типового геоекотона;
- визначити роль геоекотонів в життєдіяльності людини;
- провести ботаніко-географічний аналіз і здійснити созологічну оцінку рідкісних і зникаючих видів флори; виявити ділянки, перспективні для включення їх до природоохоронної мережі як резерватів ландшафтного та біологічного різноманіть;
- провести ретроспективний аналіз природозаповідання на теренах ЗПГ; оцінити сучасну структуру природно-заповідного фонду (ПЗФ) за кількісними і якісними показниками та намітити шляхи його оптимізації на перспективу;
- обґрунтувати виділення ключових і сполучних територій як основних елементів перспективної регіональної екологічної мережі (РЕМ) та провести їх структурно-функціональний аналіз; визначити соціально-екологічну значимість перспективної РЕМ в регіоні.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є Західно-Подільське горбогір’я (Опілля).
Предметом дослідження є: просторово-часові закономірності формування та функціонування Західно-Подільського горбогір’я як географічного екотона перехідної зони від геосинклінальної області Карпат до Східноєвропейської платформи.
Вихідні дані. В основу дисертаційної роботи покладені матеріали власних польових і камеральних досліджень, літературні джерела, статистичні, картографічні і фондові матеріали, дані обласних управлінь статистики, Державних управлінь екології та природних ресурсів Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою досліджень перехідних смуг служать філософські і еколого-географічні уявлення про нероздільну діалектичну єдність континуальності і дискретності географічної оболонки Землі, взаємозв’язок і взаємодію її складових.
Методичним підґрунтям виконаних досліджень є діалектичний підхід до вивчення природних явищ і принципи системного та просторово-часового аналізів, що розглядають всяке явище як систему, яка знаходиться в безперервній зміні і розвитку, у взаємодії окремих ланок. Це дає можливість описати складність виникнення і функціонування об’єкту дослідження.
У процесі дисертаційного дослідження застосовані: експедиційний, порівняльно-географічний, історико-географічний, статистико-порівняльно-аналітичний, картографічний, літературний та інші методи конструктивно-географічних досліджень. Зокрема: загальногеоморфологічні методи досліджень, морфоструктурний та неотектонічний аналіз застосовані для морфометричного, морфоструктурного, неотектонічного картографування та гіпсометричного профілювання; порівняння і просторового аналізу для виявлення просторових відмінностей і спорідненості деяких представників рослинного і тваринного світу ЗПГ і суміжних регіонів; моделювання для побудови формально-знакової моделі географічного екотона. Обробка аналітичної інформації, табличного та графо-аналітичного (лінійні графіки, діаграми, картосхеми) представлення результатів аналізу, здійснені за допомогою комп’ютерних програм Сorel DRAW, Mapinfo Professional 5.0 та Microsoft Excel.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація присвячена узагальненню наукових підходів до конструктивно-географічного вивчення географічних екотонів та обґрунтуванню шляхів вирішення важливої наукової проблеми раціоналізації природокористування на теренах ЗПГ.
Наукова новизна роботи:
- проведено ретроспективний аналіз дослідження геоекотонів вченими різних галузей природознавчих наук та сформовано на цій основi цілісного уявлення про геоекотони як специфічні утвори матеріального світу;
- розмежовано поняття екотон (як біологічної категорії) і геоекотон (як географічної); уточнено визначення геоекотона як еколого-географічної категорії та обґрунтовано доцільність його ширшого використання у географічній науці;
- визначено сутнісні властивості геоекотонів, здійснено їх класифікацію; розроблено модель геоекотона;
- вперше обґрунтовано уявлення про Західно-Подільське горбогір’я як про перехідну зону, або географічний екотон;
- виявлено зональність у розташуванні неоструктур і морфоструктур у межах зони взаємодії Карпат і прилеглої частини Східноєвропейської рівнини;
- проведено кількісний і якісний аналіз поширення деяких представників рослинного і тваринного світу та виявлено їх зв’язки з суміжними територіями, і насамперед, з Карпатським регіоном;
- визначено роль геоекотонів у життєдіяльності людини, зокрема у селитебному освоєнні теренів ЗПГ; виявлено ступінь прояву селитебного ефекту рубежів контрастності, із якими пов’язане формування особливого типу поселень геоекотонного, або контактного (за Л.Воропай, М.Куницею);
- здійснено созологічну оцінку рідкісних і зникаючих видів флори судинних рослин та створено геоінформаційну базу даних раритетного біорізноманіття регіону;
- визначено чотири етапи розвитку ПЗФ на теренах ЗПГ та оцінено сучасну його структуру за кількісними і якісними показниками; створено ряд таблиць і картографічних моделей, які різнобічно характеризують особливості просторово-територіальної локалізації природоохоронних територій і об’єктів; на основі принципів регіональної ландшафтної репрезентативності і функціонально-територіальної зв’язаності намічено шляхи оптимізації ПЗФ;
- розроблено рекомендації щодо формування РЕМ на теренах ЗПГ: обґрунтовано виділення основних ключових, сполучних та відновлювальних територій, запропоновано схему структурних елементів РЕМ ЗПГ, обґрунтовано її роль у збереженні ландшафтного різноманіття та оптимізації природокористування; визначено соціально-екологічну значимість перспективної РЕМ у регіоні.
Наукове і практичне значення результатів дослідження. Результати, отримані автором при проведенні дисертаційного дослідження використовувались для підготовки заключного звіту щодо інвентаризації геологічних і гідрологічних об’єктів природозаповідного фонду Тернопільської області у відповідності з договором із науковим центром заповідної справи Мінприроди України. Вони можуть бути використані при вирішенні завдань пов’язаних з охороною і раціональним використанням природних ресурсів, як довідкові матеріали для розробки регіональної програми оптимізації природо-користування та поліпшення природних умов життєдіяльності населення.
Сформована геоінформаційна база даних раритетного біорізноманіття регіону, може бути використана при плануванні та впровадженні созотехнічних заходів щодо режимів його збереження на існуючих та створюваних територіях ПЗФ і поза ними, а також при вирішенні питань репатріації і відтворення деяких видів у штучних умовах.
Результати дослідження щодо географічного обґрунтування створення РЕМ ЗПГ можуть бути корисними при розробці схеми районного планування, а також при обгрунтуванні детальної екомережі Карпатсько-Подільського регіону й України загалом. Вони можуть безпосередньо використовуватися при проектних роботах, які стосуються складання територіальних комплексних схем охорони природи та як основа для обґрунтування юридичного оформлення природоохоронного статусу цінних об’єктів, які входитимуть до складу РЕМ. Підготовлено обґрунтування необхідності створення декількох пам’яток природи місцевого значення. Дані про нововиявлені оселища деяких рідкісних видів рослин можуть бути використані при підготовці відомостей про них у наступних виданнях Червоної книги України”, при укладанні регіональних Визначників флор ...”, Довідників , хорологічних атласів тощо.
Розроблені у роботі теоретичні і методичні положення використовуються у навчальному процесі при викладанні курсів Геологія”, Геоморфологія”, Ландшафтознавство”, Фізична географія України”, Ботаніка”, Зоологія” у Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В.Гнатюка.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана особисто здобувачем і є результатом самостійних досліджень. Автором особисто проведено значний обсяг польових геоморфологічних, геоботанічних ландшафтних досліджень; зібрано, систематизовано і проаналізовано великий обсяг різноманітних архівних, статистичних, картографічних, літературних та фондових матеріалів. На основі їх всебічного аналізу і синтезу створено серію оригінальних карт і картографічних моделей різного тематичного спрямування, ряд таблиць та діаграм. Виділено перспективні для заповідання ділянки гідрологічного, ботанічного та геолого-ботанічного профілю.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертаційної роботи доповідались на: Всеукраїнській науковій конференції Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ століття” (Київ, 1999); Міжнародній науковій конференції Еколого-географічні досліджен­ня в сучасній географічній науці” (Терно­піль, 1999); Всеукраїнській науковій конференції студентів та аспірантів Географічні дослідження в Україні на межі тисячоліть” (Київ, 2000); Міжнародній науково-методологічній конференції Ландшафт основа науки. Проблеми постнекласичних методологій” (Вінниця, 2000); Всеукраїнській науково-практичній конференції Географічна наука і освіта в Україні: погляд у XXI століття” (Тернопіль, 2002); Міжнародній науковій конференції Ландшафти та геоекологічні проблеми Дністровсько-Прутського регіону” (Чернівці, 2006); на наукових конференціях професорсько-викладацького складу географічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка (1999-2006).
Основні публікації: за матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 18 робіт, із яких 15 у фахових виданнях. Загальний обсяг 6,4 д.а., з них 10 одноосібних у фахових виданнях, 8 статей у співавторстві в тому числі 5 у матеріалах конференцій. Особистий внесок у публікаціях із співавторами 1,2 д.а.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків, викладених на 155 сторінках. Робота містить 16 таблиць, 40 рисунків та 15 додатків. Загальний обсяг ілюстрацій і таблиць 35 сторінок, додатків 72 сторінки. Список використаних джерел включає 376 найменувань, який займає 29 сторінок. Загальний обсяг роботи становить 289 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що ГЕ є своєрідним природним, з антропогенними модифікаіями утворенням, яке приурочене до перехідної смуги між активно взаємодіючими природними єдностями (є наслідком цієї взаємодії) й існує у флуктуаційних, нестійких умовах середовища, внаслідок підвищеної напруженості міжкомпонентних та міжкомплексних взаємозв’язків, котрі здійснюються біотичними й абіотичними потоками речовини, енергії й інформації.
2. На основі аналізу і синтезу існуючих визначень ГЕ, нами запропоновано таке його тлумачення: ГЕ це просторові різнорангові (планетарні, регіональні, локальні) утворення, які реалізовуються у ландшафтному просторі-часі внаслідок активних взаємодій і взаємопроникнення різнорідних середовищ, що відбуваються на контактних поверхнях із характерною підвищеною напруженістю взаємозв’язків (субстантивних та інформаційних), які існують (виникають і розвиваються) з ними в діалектичній єдності. Кожна з контактуючих природних єдностей розвивається своїм шляхом, але у тісному зв’язку з ГЕ, і навпаки.
3. Проведені дослідження свідчать про те, що ГЕ володіють рядом специфічних властивостей; для них притаманним є, з одного боку, поєднання комплексу ознак, що характерні для суміжних генетично різних ландшафтних об’єктів, з другого формування індивідуальних ознак перехідних утворень.
4. Встановлено, що у геолого-геоморфологічному відношенні ЗПГ володіє всіма ознаками, властивими перехідним зонам: а) більш інтенсивними відносно платформ і менш інтенсивними аніж в орогенах неотектонічними рухами та екзогенними процесами рельєфоутворення; б) новітній структурний план її підпорядкований неоструктурному плану Карпат; в) наявністю паралельної до орогену системи новітніх розривів, флексур і складок тощо.
5. Польовими дослідженнями встановлено, що на теренах ЗПГ антропогенові денудаційні поверхні вирівнювання утворюють три головних рівні: нижній, середній і верхній. Вони здебільшого деструктурні, оскільки зрізають породи різного віку, літологічного складу й міцності. У деяких місцях денудаційні поверхні збігаються з покрівлею найтвердіших порід, відображаючи умови їх залягання. Структурні елементи характерні в основному лише для верхньої денудаційної поверхні.
7. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що Карпатсько-Подільська перехідна зона простежується не лише в геологічній структурі, історії геологічного розвитку та рельєфі регіону, але й у рослинному і тваринному світі та ландшафтній структурі загалом, які поступово змінюються від Карпат углиб платформи. Найяскравіше вираженою її частиною є ЗПГ, яке ми розглядаємо як типовий геоекотон. Тобто, у природно-географічному відношенні, ЗПГ характеризується пограничністю, перехідністю, якісною зміною природного середовища одного типу іншим.
8. Порівняльний зоогеографічний аналіз малакофауни досліджуваного регіону свідчить про те, що вона формувалась у тісному взаємозв’язку з карпатською. Ступінь спорідненості малакофауни ЗПГ і Карпат становить 68,5%, в т.ч. за кількістю ендеміків і субендеміків - 60,4%. Найвищий ступінь спорідненості характерний для групи загально-карпатських і східно-карпатських ендеміків, який становить відповідно 70,0 і 60,8%. У складі малакофауни ЗПГ немає жодного подільського ендемічного виду, усі виявлені карпатські, які становлять 43,2% від усіх ендеміків поширених у Карпатах; ЗПГ є територією, в межах якої накладаються різні ареали та змішуються представники найрізноманітнішої малакофауни, а отже, має риси перехідної зони геоекотону.
9. Проведені дослідження свідчать про те, що процеси розселення на території ЗПГ на початкових етапах були чітко детерміновані природними чинниками. Перевагу при заселенні люди різних культур віддавали геоекотонним ландшафтам. А отже, ГЕ були і залишаються найсприятливішими висотно-екологічними нішами для життєдіяльності людини.
10. Встановлено, що до рубежів контрастності - ГЕ нижчого рангу, прив’язана” переважна більшість міст досліджуваного регіону. На них, або поблизу них, знаходяться 8 (Львів, Городок, Миколаїв, Перемишляни, Золочів, Рогатин, Галич, Підгайці) із 11-ти; половина з них розташована у ландшафтних вузлах” місцях просторового поєднання кількох різнорідних ландшафтів. Переважна більшість сучасних сільських поселень зосереджена у місцях їх первинної геоекотонної (прирічкової та контактної) локалізації, хоча й зазнали значних трансформацій впродовж історичного минулого.
11. На пiдставi узагальнення літературних відомостей, гербарних даних та інвентаризаційних польових досліджень встановлено, що на території ЗПГ зростає понад 200 видів рослин різної категорії рідкісності, що становить 18% флори регіону. З них, 93 види занесені до ЧКУ (17%, або 1/6 ”червонокнижних” видів України). Половина з них занесена до міжнародних списків рослин Європи, які потребують охорони. За ступенем загрози для їх популяцій вони розподіляються таким чином: 16 зникаючі; 46 вразливі; 30 рідкісні; 1 невизначені. Ще 44 види потребують індивідуальної охорони; решта видів відносяться до категорії регіонально-рідкісних, які заслуговують на місцеву охорону.
12. Найілюстративнішими показниками, що характеризують якісну складову охорони ландшафтного різноманіття регіону, є його заповідність у цілому та кожного ЛР зокрема. Згідно з нашими розрахунками, найвищий рівень заповідності мають Галицький, Давидівський, Монастириський ЛР (більше 15%) та м.Львів (біля 10%); найнижчий Бібрський і Перемишлянський ЛР (менше 0,1%). Заповідність ЗПГ у цілому сягає 6,8%.
13. Для поліпшення стану довкілля, рекомендується розширити мережу ПЗФ ЗПГ за рахунок створення Голицького природного заповідника (категорії, яка ще не представлена на теренах ЗПГ) та декількох, обґрунтованих нами, об’єктів і територій інших природоохоронних категорій.
14. У складі РЕМ ЗПГ нами виділено такі основні елементи: 18 ключових територій (природних ядер), з них: 3 національного значення, 8 регіонального, 7 місцевого значення; 12 сполучних територій (екокоридорів), з них: 2 національного значення, 5 регіонального; 5 місцевого; 1 відновлювальна територія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агроландшафтные исследования / Под ред. В.А.Николаева. М.: Изд-во МГУ, 1992. 120с.
2. Александрова В.Д. Классификация растительности. Обзор принципов классификации и классификационных систем в разных геоботанических школах. Л.: Наука, 1969. 274 с.
3. Алексеев В.П. Географические очаги формирования человеческих рас. М.: Мысль, 1985. 235с.
4. Алексеев Ю.Е. Род Carex L. (Cyperaceae) // Определитель высших растений Украины. К.: Фитосоциоцентр, 1999. С.423-425.
5. Алексеева Н. Историко-географические особенности формирования ландшафтов экотонных территорий // Экотоны в биосфере. М.: РАН ИВП, 1997. С. 51.
6. Алибеков Л.А. Взаимодействие горных и равнинных ландшафтов // Землеведение: Сб. МОИП. 1990. М.: Изд-во МГУ. Т. XVII (LVII). С. 39-43.
7. Андрієнко-Малюк Т., Вакаренко Л., ГелютаВ. та ін. Формування регіональних схем екомережі (методичні рекомендації). К.: Фітосоціоцентр, 2004. 71 с.
8. Андрущенко Г.О. Грунти Західних областей УРСР. Львів Дубляни, 1970. Ч. І. С. 129-164. Ч. ІІ. С. 37-53.
9. Арманд Д.Л. Особенности переходной зоны между лесным и болотным ландшафтами в области Валдайского поозерья // Организация экосистем ельников южной тайги. М., 1979. С.194-213.
10. Арманд Д.Л. Происхождение и типы природных границ // Изв. ВГО. 1955. Т. 87. С.273.
11. Артюх В.С. Раннехристианский храм на Днестре // Международный симпозиум по искусственным пещерам. Киев Одесса, 1998. С. 6-8.
12. Археологія Української РСР / за ред. С.М.Бібікова. У 3-х т. К.: Наук. думка, 19711975.
13. Байдашников А.А. Зоогеографический состав и формирование наземной малакофауны Украинских Карпат //Зоолог. журн. 1988. Т. 67, вып. 12. С. 1787-1797.
14. Байдашников А.А. Наземные моллюски (Gastropoda, Pulmonata) заповедника Медоборы” (Подольская возвышенность) //Вестник зоологии. 2002. Т. 36, №2. С. 73-76.
15. Байдашников А.А. Редкие наземные моллюски Украинских Карпат и пути их сохранения //Вестник зоологии. 1989. №3. С. 37- 41.
16. Байтала В.Д., Дубінін В.Г. Лісові екосистеми як один із основних природних факторів ренатуралізації антропогенних ландшафтів // Совр. пробл. охраны земель: Тр. межгос. науч. конф. К.: НАН Украины, 1997. С. 256-257.
17. Балабушевич Т.А. Аграрна історія Галичини другої половини XVIII століття. К.: Наук. думка, 1993. С.27.
18. Барбарич А.И. Семейство Ситниковые (Juncaceae) // Определитель высших растений Украины / Д.Н.Доброчаева, М.И.Котов, Ю.Н.Прокудин и др. К.: Фитосоциоцентр, 1999. С. 414.
19. Барбарич А.І. Фрагменти рослинності боліт перехідного типу на межі Волинського Лісостепу і Малого Полісся УРСР // Укр. ботан. журн. 1966. Т.23, №1. С. 104 -106.
20. Барышников Г.Я. Рельеф переходных зон горных сооружений. Барнаул: Изд-во Алтайского гос. ун-та, 1998. 194 с.
21. Беднарська І., Кагало О. Festuca heterophylla Lam. (Poaceae) зникаючий вид флори України // Вісник Львів. ун-ту. Серія: Біологія. 2005. Вип. 39. С. 47-53.
22. Беляев А.Б. Влияние лесонасаждений на улучшение почв лесостепи // Почвоведение 1991. №12. С.113.
23. Берг Л.С. Ландшафтно-географические зоны СССР. М.Л.: Географигиз, 1931. Ч.1. 401 с.
24. Бережной А. Географическая оболочка и ландшафтная сфера: Некоторые итоги и перспективы изучения // Ландшафти і сучасність: Зб. наук. праць. КиївВінниця: Гіпаніс”, 2000. С.24.
25. Бережной А.В. Склоновый парагенетический природный комплекс, его структура и направления в изучении // Прикладные аспекты изучения современных ландшафтов. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1982. С. 93 -107.
26. Бережной А.В., Григорьевская А.Я., Двуреченский В.Н. Ландшафтные экотоны и их разнообразие в Среднерусской лесостепи // Вестник Воронеж. гос. ун-та. Серия: География и геоэкология. 2000. Вып. 4. С. 30 - 34.
27. Білик Г.І. Детальнее геоботанічне районування лісостепу Української РСР // Укр. ботан. журн. 1970. Т. 27, № 3. С. 272.
28. Блажко Н. Заповідні перезволожені ландшафтні системи Львівської області // Сучасні проблеми і тенденції розвитку географічної науки: Матер. міжнар. конф. до 120річчя географії у Львівському університеті. Львів, 24-26 вересня 2003 р. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. С. 217-219.
29. Бобра Т.В. Аналіз ландшафтних меж Південно-Східного Криму: Автореф. дис... канд. геогр. наук. Сімферополь, 2001. 20 с.
30. Бобра Т.В. Экотон объект ландшафтоведения ХХІ века // Записки общества геоэкологов. Симферополь, 2000. Вып 3. С.2022.
31. Богданов А.А., Муратов М.В., Хаин В.Е. Об основных структурных элементах земной коры // Бюл. МОИП. Отд. геол. 1963. №3. С. 332.
32. Богуцький А., Зінько Ю. Геотопи міжнародного значення Волино-Поділля // Геоморфологічні дослідження в Україні: минуле, сучасне, майбутнє: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції до 50-річчя кафедри геоморфології і палеогеографії Львівського національного університету ім. І.Франка. Львів, 18-20 жовтня 2000 р. Львів: Видав. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2002. С. 8386.
33. Богуцький А.Б., Свинко Й.М. Антропогенові денудаційні поверхні вирівнювання Малого Полісся // Доповіді АН УРСР. Серія Б. 1980. №5. С. 5-8.
34. Богуцький А.Б., Свинко Й.М. Антропогенові денудаційні поверхні вирівнювання північного краю Подільської височини // Доповіді АН УРСР. Серія Б. 1975. №6. С. 483-486.
35. Бондрівський М. Найдавніша пам’ятка Жукова. Трипільці на жуківських узгір’ях // Експедиційні вісті. 2006. №1(2). С. 1-3.
36. Бондарчук В.Д. Геологія України. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. 832 с.
37. Бондарчук В.Д. и др. Рухи земної кори на території УРСР та МРСР після альпійського орогенезу // Геол. журнал. 1959. Т.19, вип.4. С. 1620.
38. Брадіс Є.М. З приводу статті І.С.Амеліна Про зональну приналежність рівнинних територій Львівської і суміжних з нею областей” // Укр. ботан. журн. 1962. Т.19, №6. С.94.
39. Брадіс Є.М., Рубцов М.І. Про болота Опілля // Укр. ботан. журн. 1966. Т. 23, №1. С. 8286.
40. Бреус Н.М. Буровато-серые лесные почвы // Полевой определитель почв / Под ред. Н.И.Полупана и др. К.: Урожай, 1981. С. 76 84.
41. Брусак В.П., Гнатюк Р.М., Зінько Ю.В., Кравчук Я.С. Перспективи формування природоохоронної системи Поділля // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Географія. 1998. №2. С. 180 -187.
42. Будыко М.И. Экологические факторы происхождения человека // Изв. АН СССР. Серія: Географія. 1989. №3. С.28 41.
43. Бухало М.О. Раціональне використання рослинних ресурсів Гологір і Опілля // Охорона природи західних областей України. Львів: Вид-во ЛДУ ім. І.Франка, 1966. С. 119 123.
44. Бухало М.А. Аридний елемент Гологір Західного Поділля // Щорічник українського ботан. товариства. К.: АН УРСР, 1959. №1. С. 40.
45. Бухало М.А. Флора и растительность Гологор: Автореф. дисс.. на соиск. уч. степени канд. биол. наук. К.: 1964. 24 с.
46. Василевич В.И. Статистические методы в геоботанике. Л.: Наука, 1969. 231с.
47. Веліканов В.А. Локальні підняття у верхньодокембрійських відкладах Подільського Придністров’я // Доповіді АН УРСР. - 1972. Сер.: Б.- №4. - С. 301-305.
48. Вернадский В.И. Биосфера. М.: Мысль, 1967. 376 с.
49. Воропай Л.И., Куница М.М. Селитебные геосистемы физикогеографических районов Подолии. Черновцы: Изд-во ЧГУ, 1982. С. 22.
50. Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття / Адаптори укр. вид. Я.Мовчан та ін. К.: Авалон, 1998. 52 с.
51. Гвоздецкий Н.А. Карстовые ландшафты и типы карста // Вест. Моск. ун-та. Серія: Географія. 1972. №5.
52. Геология и нефтегазоносность ВолыноПодольской плиты / Г.Н.Доленко, Б.П.Ризун и др. К.: Наук. думка, 1980. С. 2232.
53. Геология нефтяных и газовых месторождений Украинской ССР / В.В.Глушко, И.Ф.Клиточенко, В.Н.Крамаренко и др. М.: Гостоптехиздат, 1963. 315 с.
54. Геренчук К., Боков В., Черванев И. Общее землеведение. М.: Высшая школа, 1984. С.100 104.
55. Геренчук К.И. Геоморфология Подолии // Уч. зап. Черновицкого ун-та. Серія геол.-геогр. наук. 1950. Т. 8, вып. 2. С.89 111.
56. Геренчук К.И. Область Расточья и Ополья. Западно-Подольская область // Физико-географическое районирование Украинской ССР. К.: Изд-во Киев. ун-та, 1968. С. 173 198.
57. Геренчук К.И. Опыт геоморфологического анализа тектоники Прикарпатья // Изв. ВГО. 1956. Т. 66, вып. 1. С. 54 -64.
58. Геренчук К.І., Койнов М.М., Цись П.М. Природно-географічний поділ Львівського та Подільського економічних районів. Львів: Вид-во Львів. ун-ту ім. І.Франка, 1964. 221 с.
59. Глазовская М.А. Ландшафтногеохимические системы и их устойчивость к техногенезу // Биогеохимические циклы в биосфере. М.: Наука, 1976. С. 99118.
60. Глушко Е.В. Космические методы изучения экотонизации ландшафтов в зоне экологического бедствия нижней Месопотамии. // Экотоны в биосфере. М.: РАН ИВП, 1997. С. 123.
61. Глушко Т.А. Побережья Каспийского моря как экотонная зона // Изв. РГО. 1995. Т. 127, вып. 4. С. 6066.
62. Гожик П.Ф., Присяжнюк В.А. Пресноводные и наземные моллюски миоцена правобережной Украины. К.: Наук. думка, 1978. 176 с.
63. Голицький ботаніко-ентомолопчний заказник загальнодержавного значення / Барна М.М та ін. / Заг. ред. М.М.Барни. Тернопіль: Лілея, 1997. 62 с.
64. Голубец М.А., Заверуха Б.В. Современное состояние генофонда флоры УССР // Генетические ресурсы растений и животных Украинской ССР. К.: Наук. думка, 1987. С. 9 23.
65. Голубець М.А., Заверуха Б.В. Сучасний стан вивченості, використання, поповнення та збереження генофонду флори УРСР // Укр. ботан. журн. 1987. Т. 44, №2. С. 17.
66. Голубець М.А. Сучасні теоретичні проблеми біогеоценології // Укр. ботан. журн. 1978. Т. 35, №4. С. 422-428.
67. Горбань І. Орнітоценози торфових боліт міжріччя Дністра та Бугу // Вісник Львів. ун-ту. Серія біологічна. 2002. Вип. 28. С. 188199.
68. Горбань Л.І. Зоогеографічні дослідження земноводних на заході України // Сучасні проблеми і тенденції розвитку географічної науки: Матер. міжнар. конф. до 120річчя географії у Львів. ун-ті. Львів, 2426 вересня 2003 р. Львів: Видав. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2003. С. 317318.
69. Горішній П. Морфологічний аналіз рельєфу північної при крайової частини опілля // Вісник Львів. ун-ту. Серія географічна. 2004. Вип. 30. С. 8791.
70. Гофштейн И.Д. Неотектоника Западной Волыно-Подолии. К.: Наук. думка, 1979. 156 с.
71. Гофштейн И.Д., Зубко А.С. Роль неотектоники в изучении перспектив нефтегазоносности ВолыноПодольской плиты // Геология и геохимия горючих ископаемых, 1976. Вып. 46. С.5257.
72. Гофштейн І.Д. Неотектоніка і морфогенез Верхнього Придністров’я. К.: Вид-во АН УРСР, 1962. 182 с.
73. Гриневецький В.Т. Поняття екомережі та основні напрями її ландшафтознавчого обґрунтування в Україні // Укр. геогр. журн. 2002. № 4. С. 62-67.
74. Гринь Ф.О. Нарис лісової рослинності Тернопільської області // Ботан. журн. 1950. Т.7, №4. С.34 51.
75. Гродзінський М.Д. Основи ландшафтної екології. К.: Либідь, 1993. С. 119-122.
76. Гродзинский М.Д., Шищенко П.Г. Ландшафтно-экологический анализ в мелиоративном природопользовании. К.: Либідь, 1993. С.137.
77. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. СПб.: Экопрос, 2002. С.226.
78. Гумилев Л.Н. Этносфера: История людей и история природы. М.: Экопрос, 1993. С.107.
79. Гуневский И.М. Материалы к изучению подземного карста Подолии // Доклады и сообщения Львовского отделения Географического общества УРСР за 1965 год. Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1967. С. 41 45.
80. Данилик І.М Рід Carex L. (Cyperaceae) у флорі Львівщини (Україна) // Укр. ботан. журн. 1994. Т. 51, №1. С. 49 53.
81. Дем’янчук П.М. Ботаніко-географічний аналіз рідкісних рослин Західно-Подільського горбогір’я та проблеми їх охорони й відтворення // Наук. записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Географія. 2005. № 3. С. 8191.
82. Дем’янчук П. До питання визначення поняття географічний екотон” // Наук. записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Серія: Географія / Матеріали Всеукр. наук.- практ. конф. Географічна наука і освіта в Україні: погляд у XXI століття. Тернопіль, 1012 жовтня 2002. Тернопіль, 2002. № 2 (7). С. 100 104.
83. Дем’янчук П.М. До питання класифікації географічних екотонів // Наук. записки Вінницького держ. педуніверситету ім. М.Коцюбинського. Серія: Географія. 2001. № 2. С. 20 27.
84. Дем’янчук П.М. Зоогеографічний склад наземної малакофауни Західно-Подільського горбогір’я та її зв’язки з Карпатським регіоном // Наук. записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Серія: Географія. 2004. № 3 (7 ). С. 6370.
85. Дем’янчук П.М. Історико-ландшафтний аналіз впливу природних умов на заселення Західно-Подільського горбогір’я від найдавніших часів до епохи середньовіччя // Наук. записки ТНПУ. Серія: Географія. 2003. № 1 (7). С. 9 -14.
86. Дем’янчук П.М. Історико-хронологічний аналіз проблеми дослідження екотонів // Наук. записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Серія: Геогр. 2004. №1 (7). С. 9 16.
87. Дем’янчук П. Основні властивості географічних екотонів: сучасний стан проблеми // Наук. записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Серія: Географія. 2001. № 2 (7) . С. 34 37.
88. Дем’янчук П.М. Природозаповідний фонд Західно-Подільського горбогір’я та перспективи його розвитку // Наук. записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Серія: Географія. 2006. № 2. С. 217224.
89. Дем’янчук П., Свинко Й. Вплив карсту на ландшафтну структуру ЗахідноПодільського горбогір’я // Ландшафти і сучасність: Зб. наук. праць. КиївВінниця, 2000. С.257262.
90. Дем’янчук П.М. Територіальна організація структурних елементів регіональної екомережі Західно-Подільського горбогір’я // Наук. записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Серія: Географія. 2006. № 1. С. 142 155.
91. Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти Правобережної України. Вінниця: Арбат, 1998. 292 с.
92. Денисик Г.І. Антропогенні ландшафти Правобережної України: історико-географічний аналіз, регіональні структури, оптимізація: Автореф. дис... д-ра геогр. наук / Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 1999. 32 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://disser.com.ua/contents/18043.html. - Заголовок з екрану.
93. Денисик Г.І. Ліс і степ: з історії досліджень проблеми взаємодії, основні гіпотези походження лісостепу // Наук. записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Географія. 2001. № 1(7). С. 4.
94. Дергачов В.А. География маргинальной комплементарности // Изв. РГО. 1995. Т.127, вып.3. С.28 -35.
95. Дикий І. В. Сучасний стан популяції борсука (Meles meles L.) в умовах заходу України // Вісник Львів. ун-ту. Серія біологічна. 2001. Вип. 27. С.151-155.
96. Димо Н.А., Келлер Б.А. В области полупустыни: Почвенные и ботанические исследования на юге Царицынского уезда Саратовской губернии. Саратов, 1907. Ч. 1. 318 с. Ч. 2. 215 с.
97. Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Геоботанічне районування України та суміжних областей // Укр. ботан. журн. 2003. Т. 60, № 1. С. 6-17.
98. Дітчук І.Л. Історикогеографічні особливості формування поселенської мережі гірських районів Українських Карпат // Наук. записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Географія. 1998. №2. С. 3 - 9.
99. Дмитрук Р.Я. Палеогеографічні умови часу формування нижнього підгоризонту верхнього горизонту верхньоплейстоценових лесів західного Волино-Поділля (за даними малакофауни) //Наук. записки Вінницького держ. педун-ту. Сер.: Географія. 2001. Вип. 2. С. 37-41.
100. Доброчаева Д.Н. Семейство Asteraceae, род Cеntaurea // Определитель высших растений Украины / Д.Н.Доброчаева и др. К.: Фитосоциоцентр, 1999. С.359.
101. Дорошенко К. Індикаційне значення деяких популяційних параметрів ефемероїдів (на прикладі Galanthus nivalis L.) для оцінки стану фітоценозів // Вісник Львів. ун-ту. Серія біологічна. 2005. Вип. 39. С. 83-95.
102. Ена Ан.В., Ена Ал.В., Чопик В.И. Фиторазнообразие Крыма в контексте исторической и современной географии растений Европы // Биоразнообразие Крыма: оценка и потребности сохранения. Рабочие материалы, представленные на международный рабочий семинар. Гурзуф, ноябрь 1997. Вашингтон, 1997. С. 66-72.
103. Екофлора України. Т. 1. К.: Фітосоціоцентр, 2000. 284 с.
104. Жекулин В.С. Историческая география. Предмет и методы. Л., 1982. С. 54.
105. Жижин М.Н., Загульський М.М., Кагало О.О. Поширення та охорона рідкісних видів у Вороняках (Волино-Поділля УРСР) // Укр. ботан. журн. 1987. Т. 44, №6. С.73 -77.
106. Жижин М.П., Кагало О.О., Шеляг-Сосонко. Ю.Р. Стан і перспективи охорони ценопопуляцій Cramble tataria Sebeok. на Опіллі (УРСР) // Укр. ботан. журн. 1990. Т.47, №6. С. 77 83.
107. Заверуха Б. В. Збереження генофонду рідкісних рослин на ВолиноПодільській височині // Укр. ботан. журн. 1976. Т. 32, №3. С. 279-283.
108. Заверуха Б. В. Нові дані про поширення реліктового виду Coronilla coronata L. На Поділлі // Укр. ботан. журн. 1982. Т. 39, №2. С. 81-85.
109. Заверуха Б.В. Перспективы развития сети природных парков на территории Волыно-Подолии // VII съезд Укр. ботан. общества: Тез. докл. К.: Наукова думка, 1982. С. 267-268.
110. Заверуха Б. В. Флора ВолыноПодолии и ее генезис. К.: Наук. думка, 1985. 192 с.
111. Заверуха Б.В. Заповідний куточок Опілля кв